Княгиня Людвика. Нещаслива господиня рівненського палацу

0
396
Княгиня Людвика. Нещаслива господиня рівненського палацу

“Голубка сизокрила не для горобця, а магнацька донька — не для дрібного шляхтича”. У старому князівському палаці в Рівному героїня нашої історії все життя згадувала цю фразу рідного батька, яка стала вироком для двох закоханих і назавжди змінила її життя.

Дуб стоїть, похилившись, а сосна впала
Дуб стоїть, похилившись, а сосна впала

У старому парку польського містечка Сосновиця ще донедавна росли, переплівшись стовбурами, дуб і сосна — символи нетлінних почуттів двох молодих людей. яким не судилося бути разом. Нині дерева залишилися в “обіймах” тільки на фото, бо сосна впала, зотлівши, а дуб, хоча й похилився. ще росте. За переказами, їх посадили самі герої-коханці. Місцеві назвали дерева “Тадеуш” і “Людвика”, встановивши поруч табличку з історією їхнього кохання.

Табличка в Сосновиці розповідає про дерева-символи та історію людей. які їх посадили
Табличка в Сосновиці розповідає про дерева-символи та історію людей. які їх посадили

Невідомо, що в тій історії правда, а що домисли, але красива романтична легенда про двох непересічних особистостей, яких називають польськими Ромео і Джульєттою, живе й досі. Національний герой Польщі Тадеуш Косцюшко і Людвика Сосновська (Любомирська), яка стала рівненською княгинею з примусу — це про них ось уже понад 200 років у Польщі складають нові й нові оповідки.

Тадеуш у віці 15 років
Тадеуш у віці 15 років

Прелюдія почуттів

Людвика донька воєводи смоленського, а згодом литовського гетьмана польного (заступника командувача збройних сил) Юзефа Сосновського. Анджей Тадеуш Бонавентура Косцюшко вихідець із роду дрібних шляхтичів.

Родинний дім Косцюшків на Меречовщині, малюнок Наполена Орди
Родинний дім Косцюшків на Меречовщині, малюнок Наполена Орди

Зі спогадів польського поета, мемуариста, драматурга, громадського і політичного діяча, приятеля і соратника Косцюшка Юліана Урсина Нємцевича, (він був також секретарем Тадеуша Косцюшка під час повстання 1794 року), історія почалася ще в 1756 році, коли 10-річний Тадеуш приїздив з батьками до маєтку Сосновських з сусідськими візитами. Вдруге доля їх звела через 9 років, коли 19-річний Тадеуш, навчаючись у кадетському корпусі, дізнався, що й 14-річна Людвика прибула до Варшави аби навчатися в пансіоні пані Шмітт для дівчат. Юний Тадеуш був видним кавалером — приємної зовнішності, з глибокими виразними очима і густим чорним волоссям, комунікабельний, так і “сипав” віршами. Він тоді добряче заморочив дівчині голову. Та й Людвика також не залишила його байдужим.

Юна Людвика Сосновська. Невідомий художник
Юна Людвика Сосновська. Невідомий художник

Уперше між ними “заіскрило”, коли вони знову зустрілися в столиці на королівськім балу. Тоді ж при дворі поповзли перші плітки про їхні стосунки, які дійшли навіть до батьків Людвики. Але останні не переймалися цим, списавши все на юність закоханих.

Тадеуш Косцюшко. Портрет, Краківський Національний музей
Тадеуш Косцюшко. Портрет, Краківський Національний музей

А тим часом шляхи пари знову розійшлися. У 1769-у королівський стипендіат Косцюшко вирушив на навчання до Парижу. Людвика ж, повернувшись до родинного маєтку в Сосновиці, вже не переставала мріяти про красеня-кавалера. Юліан Урсин Нємцевич писав своєму приятелеві, мовляв, “ панночка досі не зайнята, сумує і мріє про тебе, залишилася тобі вірною”. Паризькі штудіювання не допомогли Тадеушеві знайти місце в армії — патент на офіцерську посаду виявився йому не по кишені. Родинний маєток забрав брат… Безробітний, фактично бездомний і без видимих перспектив на майбутнє — для 28-річного чоловіка незавидна доля. Однак обдарованим молодиком заопікувався сам король польський Станіслав Август, який і порекомендував Тадеуша Юзефові Сосновському, який якраз шукав вчителя для доньок Людвики і Катажини.

Двір Сосновських. Праворуч офіцина, де жив Косцюшко під час вчителювання. Будинок зберігся досі. Фото 1913 року
Двір Сосновських. Праворуч офіцина, де жив Косцюшко під час вчителювання. Будинок зберігся досі. Фото 1913 року
Фрагменти інтер’єру будинку Сосновських у Сосновиці
Фрагменти інтер’єру будинку Сосновських у Сосновиці

А знаючи хист Тадеуша до ландшафтного дизайну, пан Юзеф ще й замислив скористатися закордонним досвідом Косцюшка в облаштуванні парків і садів. Так Тадеуш Косцюшко знову опинився в Сосновиці, власник якої вирішив, що юнацькі “амури” давно вивітрилися з голівки його доньки, проте… Молодий учитель розповідав дівчатам не лише про паризьку моду і світські прийоми, а й про революційні настрої, наближення змін… За його проєктами невдовзі садиба Сосновських уже мала оновлений за останніми європейськими трендами парк.

Зигмунт Айдукєвіч (польський художник кінця ХІХ- поч. ХХ ст.) Картина ” Тадеуш навчає Людвику”
Зигмунт Айдукєвіч (польський художник кінця ХІХ- поч. ХХ ст.) Картина ” Тадеуш навчає Людвику”

Серед цієї краси одного вечора Тадеуш освідчився Людвиці. За переказами, тоді ж у Сосновиці закохані посадили два дерева: Тадеуш — дуба, а Людвика — сосну. Великих надій на спільне майбутнє молоді не покладали, однак і не здогадувалися. який сюрприз їм готує батько Людвики.

Будинок, де мешкав Косцюшко, вчителюючи в Сосновського. Сучасний вигляд
Будинок, де мешкав Косцюшко, вчителюючи в Сосновського. Сучасний вигляд

Долю доньки вирішили карти

У ті часи гра в карти була улюбленою розвагою аристократів. А що вже Юзеф Сосновський, то був картярем затятим. Чутки про його вміння до всіляких картярських “фокусів” точилися краєм. Не один аристократ залишався з порожніми кишенями після гри з Сосновським.

Юзеф Сосновський
Юзеф Сосновський

Одного вересневого вечора 1775 року пан Юзеф обіграв самого каштеляна київського і володаря рівненських добр князя Станіслава Любомирського. Заклалися на одне з володінь на сучасній Вінничині — Шаргородські маєтності. Гоноровитому каштеляну не до снаги було віддавати майно, але ж картярський борг… Тоді магнат запропонував своєрідний “ґешефт” — одружити свого сина Юзефа і доньку Сосновського Людвику, а програні володіння віддати їм у користування. Сосновський мало в танок не пішов від такої пропозиції. Це відчиняло йому двері у вищий світ, та й справу з посагом доньки вирішувало… Про шлюб негайно було оголошено в Сосновиці, що спричинило справжній шок у вразливої, тонкої натури Людвики.

Станіслав Любомирський
Король Станіслав Август

Однак закохані ще на щось сподівалися. І тоді Тадеуш Косцюшко насмілився попросити у Юзефа Сосновського руки його доньки. Тепер шок був у батька нареченої. Не тямлячи себе від гніву, зарозумілий багатій наказав залицяльнику вибиратися з маєтку, вигукнувши: “Synogarlice nie dla wróbla, a córki magnackie nie dla drobnych szlachetków!” – “Горлиця сизокрила не для горобця, а доньки магнацькі не для дрібних шляхтичів!”. Але Тадеуш не здавався і вдався до протекції могутніх покровителів. Гайнув до самого короля Станіслава Августа, чиїм фаворитом був. У запалі сказав королю, що, якщо Сосновський не віддасть за нього доньку, то він її викраде і таємно обвінчається.

Король Станіслав Август
Король Станіслав Август

На це король порадив Тадеушеві вгамувати пристрасть і не робити дурниць. Але Косцюшко таки наважується на відчайдушний крок. Однієї ночі на початку жовтня 1775 року Людвика таємно вибирається з батьківського дому і вирушає з коханим до сусіднього села, щоб. як було домовлено з тамтешнім ксьондзом, обвінчатися. Однак батько Людвики, попереджений королем про наміри Косцюшка, був насторожі. За втікачами кинулися навздогін. Людвику повернули батькам, а побитий слугами Косцюшко ледве врятувався втечею і мусив переховуватися. Юзеф Сосновський погрожував Косцюшку судовим процесом, бо за такі витівки можна було позбутися голови.

Тадеуш Косцюшко. Художник Валері Ельяш-Радзіковскі
Тадеуш Косцюшко. Художник Валері Ельяш-Радзіковскі

Історія з викраденням дівчини обростала плітками і чутками. які ще довго точилися цілою Європою. А поганьблений Сосновський до самої своєї смерті не пробачив Косцюшкові насмішок, об’єктом яких він став з волі доньчиного залицяльника. Сосновський потому буцімто вивіз доньку до монастиря, де вона очікувала на шлюб з Юзефом Любомирським.

Людвика Сосновська. Портрет 1775 року
Людвика Сосновська. Портрет 1775 року

За іншою версією, Людвика начебто зуміла втекти від батька і певний час переховувалася в одному з монастирів під Ковелем. Однак люди Сосновського її там знайшли, і врешті-решт вона пішла під вінець з нелюбом. Ідучи до вівтаря, Людвика сказала батькові, що тільки тіло віддає чоловікові, а серце її назавжди залишиться з Тадеушем.

Тадеуш Косцюшко. Портрет, Краківський музей
Тадеуш Косцюшко. Портрет, Краківський музей

А невдаха-закоханий рятувався в Парижі, де його й застала новина про шлюб Людвики і від’їзд її до резиденції Любомирських у Рівному. Спасінням від фінансового і особистого краху став для Косцюшка вояж до Америки, де тоді йшла війна за незалежність. Щоправда, ця подорож мало не коштувала йому життя, бо корабель потрапив у тропічний шторм. Про це навіть писала тодішня варшавська газета “Новини”. В Америці Косцюшка призначили головою інженерного корпусу Континентальної армії.

Як княгиня Людвика рятувала рівненські маєтності

Чоловік Людвики молодий князь Юзеф Любомирський (пізніше каштелян київський) успадкував від свого батька князя Станіслава не лише титули, а й місто Рівне з ще трьома містами та 76-а селами.

Юзеф Любомирський
Юзеф Любомирський

Юзеф і Людвика були однолітками. і коли побралися в 1776 році обидвом було по 25 років. Князь Юзеф за описами польського історика і дослідника Волині Тадеуша Єжи Стецького, не був схожим на свого батька, “не мав ані його замислів, ані його амбіцій і легкість у спілкуванні, лагідність характеру привертали до нього людей. Лише любов’ю до світського життя, до постійних учт, балів і свят нагадував батька. Життя публічного, політичного не любив, … та й київським каштеляном став радше для форми, аніж переймаючись обов’язками, бо великому панові не личить залишатися без крісла; формальним насправді було і його звання генерал-лейтенанта в коронному війську. То був добрий пан, у прямому значенні цього слова; останній екземпляр польського пана, дружина його — розумна, впливова благородна, все робила за нього: князь, який понад усе любив своє Рівне, тільки будував і перебудовував у місті, в замку, в саду…”.

Спадковий каштелян київський і власник рівненських маєтностей князь Юзеф Любомирський
Спадковий каштелян київський і власник рівненських маєтностей князь Юзеф Любомирський

“Князь мав витончений смак, … схильність до всього заморського, а тому оточив себе прибульцями різних національностей, якими була тодішня Польща переповнена, й вони чинили дива в Рівному. Маляр Вілані, котрий прибув з Італії, оздобив чудесними фресками стіни й стелі в усьому замку… Інший художник, Лукашевич… робив портрети княжат і славних людей, і ними прикрашав стіни будівлі. … Великий став, на якому на човнах катали гостей, супроводжуваних придворною музикою, … блищав як дзеркало, а риби напустили таку кількість, що крім задоволення величезної потреби двору, давав ще три тисячі річного прибутку. При старих бастіонах над водою, на яких обладнали альтанки, влаштували пристані; по всьому саду були розставлені камінні статуї, гойдалки, каруселі… ” (T. J. Stecki “Miasto Równe. Kartka z kroniki Wołynia”)”

Так виглядав рівненський палац за князя Юзефа. Малюнок Бургіньйона (з книги П. Ричкова “Ян Якуб Бургіньйон. Творча спадщина”)
Так виглядав рівненський палац за князя Юзефа. Малюнок Бургіньйона (з книги П. Ричкова “Ян Якуб Бургіньйон. Творча спадщина”)

Саме за князя Юзефа відбулася остання пишна монументальна перебудова рівненського палацу і облаштування парку при ньому, які він завершив у 1815 році. Саме за його каденції творив у Рівному англійський архітектор і паркобудівник Ян Якуб Бургіньйон. Ландшафтний припалацовий парк разом із лісопарком Грабник складали третину міської території, що було наймасштабнішою зеленою зоною на теренах тодішньої Волині.

Катання на човнах у палацовому парку. Замальовка Бургіньйона (кн П. Ричкова “Ян Якуб Бургіньон. Творча спадщина”)
Катання на човнах у палацовому парку. Замальовка Бургіньйона (кн П. Ричкова “Ян Якуб Бургіньон. Творча спадщина”)

Своїми безкінечними “покращеннями” князь ще погіршив фінансове становище і наробив нових боргів. Бо старі були значною “заслугою” його батька — гульвіси і картяра князя Станіслава. Ще в 1791 році князь Юзеф узяв велику позику в голландському банку, заклавши рівненський маєток. Але вчасно обслуговувати борг не вдавалося, бо князь-каштелян мав ще й інші фінансові зобов’язання. Подейкували, що він успадкував від батька ще й любов до карт… Відтак дійшло до примусового встановлення адміністративного контролю над всіма рівненськими маєтностями. А це вже “пахло” банкрутством. І тут до справи взялася Людвика. Вона наполягла, щоб Юзеф негайно переписав на неї усе нерухоме майно, що й було зроблено 30 січня 1794 року. Відтак, заручившись підтримкою родичів і високих покровителів та завдяки своєму ентузіазмові й наполегливості княгиня Людвика врятувала прізвище Любомирських від ганьби, а рівненську резиденцію — від конфіскації та продажу за борги.

Утім, заради справедливості, слід зазначити, що князь Юзеф, попри свої дивацтва, для міста зробив більше, ніж його попередники.

Одна з найдавніших листівок із зображенням палацу. кінець ХІХ ст. Статуї рицарів біля палацу з’явилися при князеві Юзефові (з фондів РОКМ)
Одна з найдавніших листівок із зображенням палацу. кінець ХІХ ст. Статуї рицарів біля палацу з’явилися при князеві Юзефові (з фондів РОКМ)

У 1778-у дістав королівський привілей для Рівного на 4-тижневий ярмарок. Згодом підтвердив привілеї для євреїв, виділивши з палацових земель ділянку для їх поселення. Дозволив їм збудувати дерев’яну синагогу. Намагався впорядкувати міські вулиці. Можливо так вдарився князь у розбудову міста і резиденції, що хотів цим компенсувати нестачу подружньої любові з боку дружини, для якої назавжди залишився нелюбим чоловіком… Княгиня ж, підтримуючи належну репутацію родини, не нехтувала обов’язками доброї господині. Коли в 1801 році в палаці в Рівному на кілька днів зупинився Великий князь Костянтин, то був вражений пишністю прийому, якої не очікував у глибинці.

Юзеф Любомирський – чоловік Людвики. Портрет художника Йоганна Баптиста Лампі старшого
Юзеф Любомирський – чоловік Людвики. Портрет художника Йоганна Баптиста Лампі старшого

А що ж справи амурні? А про них, чи, радше, про “нього”, ніколи не забувала княгиня рівненська Людвика.

“ …Не мислю про тебе без сердечного хвилювання”

Будучи вже поважною матір’ю кількох княжат, Людвика потаємно опікувалася долею Тадеуша Косцюшка. Допомагала йому після повернення з-за океану. Шукала протекції для Косцюшка навіть у чоловіка, прохаючи влаштувати його на службу до полку князевого племінника. У листі до короля 18 жовтня 1788 року Людвика писала: “Мої давні стосунки з Косцюшком на довгий час віддалили його з краю і були джерелом його нещасть. Тому почуваюся зобов’язаною взяти участь в його долі”

За протекцією Людвики та її впливових подруг у Варшаві король у 1789 році зробив Косцюшка генерал-майором військ коронних. За спогадами Юліана Нємцевича, коли Тадеуш прибув до Варшави, щоб забрати документи з призначенням, там на одному зі світських прийомів випадково зустрів Людвику, яка приїхала до столиці з чоловіком. Зустріч була така зворушлива і несподівана, що обидвоє не могли спочатку мовити й слова, відійшли у віддалений куток салону і плакали. Однак про повернення до минулого не було й мови. У кожного було своє життя.

Акварелька Бургіньйона з життя рівненського палацу. Чи не княгиня Людвика з сином?
Акварелька Бургіньйона з життя рівненського палацу. Чи не княгиня Людвика з сином?

Натомість свідченням незгаслих почуттів Людвики були її листи до Тадеуша, які вона писала не тільки з рівненського палацу, а й з інших місць. Зокрема, польські дослідники наводять лист від 21 травня 1789 року, написаний з маєтку в Сосновиці, де Людвика гостювала. У листі рівненська княгиня називає Тадеуша “мій дорогий друже” і постійно апелює до спільних спогадів.

“ Подивися, мій дорогий друже, на дату цього листа, і ти зрозумієш, що я перебуваю в місці наших спогадів. Не можу жити, аби не подати тобі вісточки про себе і не висловити сподівань на таку ж від тебе. … Я віддалася спогадам і відвідую місця, які навівають мені приємні і не дуже згадки. Перших більше. … Хотіла поїхати до Вішніц (Вішніце — містечко неподалік Любліна, – прим. авт.), відверто кажучи, щоб бути з тобою по-сусідству і сподіваючись на випадкову зустріч”, – писала Людвика.

Ще фрагмент листа: “…Пишу тобі це все, мій дорогий друже, в альтанці, яку ти добре знаєш, і до цього часу наче боюся, щоб моя матір не побачила. Ім’я твоє ніколи не лунало з її вуст. Вона його викреслила зі свого лексикону. Натомість воно поселилося назавжди в моєму. Розмовляю часто про тебе з моїми кузинками, з панною Теклею Сосновською… Аби вона була заможнішою, то хотіла б аби ти з нею одружився. Дуже добра і гарна”

“…Була б рада, аби ти переконався, що нікого під сонцем доля твоя так не обходитиме, як мене. Не мислю ніколи про тебе без сердечного і душевного хвилювання. І то не дивно: душа моя не є невдячною, а ти викликав у ній перше ніжне почуття. Нещастя твої завше мене турбували, і якби могла, то власним щастям своїм спокутувала б твоє щастя і задоволення. Розкажи мені більше про себе, дорогий друже, що робиш, з ким живеш, чи думаєш женитися. Нехай жоден з твоїх днів, … не минає без згадки про найщирішу твою приятельку. Людвика Любомирська. “. (Прим. – переклад автора публікації)

Косцюшко. невідомий художник. Національний музей в Кракові
Косцюшко. невідомий художник. Національний музей в Кракові

Навіть тільки цей один лист свідчить, що пані Людвика все життя не переставала жалкувати, що “епізод Сосновські” залишився тільки епізодом. І чим далі, той жаль ставав усе більшим. Прикметно, що чоловіка князя Юзефа Людвика в листі називає “ta istota, która mężem nazywamy” — “та істота, яку чоловіком називаєм”.

Візит Косцюшка до Рівного і останнє побачення

Про зустріч Косцюшка і Людвики в Рівному писав зокрема Тадеуш Єжи Стецький: “Під осінь того року (1792-го) завітав до Рівного гість милий і несподіваний. Був то Косцюшко, який прибув до цього князівства, можливо, з цікавості, а може, зворушений спогадами про молодість і через стільки років побачив поважну, хоча ще вродливу княгиню Людвику, предмет найбільшої закоханості своїх молодих років. Звичайно, прийому він зазнав тут найсердечнішого. Гостював він кілька днів”. 

Людвика у віці біля 40 років. Портрет художника Юзефа Джузеппе Грассі
Людвика у віці біля 40 років. Портрет художника Юзефа Джузеппе Грассі

Є перекази про ще одне побачення — у жовтні 1794-го після поразки польських повстанців на чолі з Косцюшком під Мацейовичами, останнє в їхньому житті — неподалік рівненського палацу (за іншою версією — біля сучасного Ізяслава). Коли пораненого і полоненого росіянами Косцюшка (тоді він уже був Верховним Головнокомандувачем Національних Збройних Сил Польщі) везли до Петербурга. Волею долі шлях пролягав через Рівне.

Буцімто, дізнавшись про це, Людвика вирушила назустріч і вмовила конвоїрів зупинити карету просто на дорозі. Їй дали кілька хвилин на побачення, але поранений Косцюшко був непритомним і не міг чути, що говорила йому кохана. Утім, деякі польські дослідники ставлять під сумнів достовірність цієї зустрічі. Як і ще однієї — у 1817 році в Швейцарії, де Косцюшко вже після звільнення з російського ув’язнення та чергового вояжу до Америки, тяжко хворий оселився і дожив віку.

Портрет Косцюшка періоду 1792 року роботи художника Юзефа Джузеппе Грассі
Портрет Косцюшка періоду 1792 року роботи художника Юзефа Джузеппе Грассі

Ці зустрічі описує у своїх спогадах приятель і соратник Косцюшка Юліан Урсин Нємцевич. Чи були вони насправді, а чи це плід домислів письменника-мемуариста, тут думки дослідників розділилися. Наприклад, польський історик і біограф Косцюшка Тадеуш Корзон у своїй книзі “Костюшко. Біографія написана на підставі документів” називає їх “пліткарськими і недоречними оповідками, не вартими, щоб їх повторювали”.

Останні роки рівненської княгині

Дідич рівненських добр і чоловік княгині Людвики князь Юзеф Любомирський помер у 1817 році. У тому ж році не стало й Тадеуша Костюшка. У рівненському палаці стихли гучні вечірки і забави. Дорослі діти вже навіть з онуками наїжджали до родинного маєтку зрідка. Отож 66-річна Людвика залишилася сама в старому палаці, який вже починав втрачати свій колишній блиск і велич. Вона вела тихе і спокійне життя провінційної пані, зрідка вибираючись у гості чи приймаючи в себе когось.

Літографія А. Лянге, рівненський палац, кінець-XVIII cт.
Літографія А. Лянге, рівненський палац, кінець-XVIII cт.

Тадеуш Єжи Стецький: “Княгиня каштелянова залишилася в Рівному, але вже з дому не вирушала й дуже згорбилася від старості. Була шанованою і користувалася любов’ю не тільки своєї околиці, а й цілого краю. Престаріла та матрона — ідеальний тип польської матрони — спокійно й на власний розсуд проводила останні роки свого зразкового життя, згадуючи про кращу минувшину, про героя своїх юних років, згадка про якого завжди розпромінювала її прекрасне обличчя. Було щось заспокійливе, урочисте в тій поважній старості. До останніх днів зберегла свій характер спокійний, поважний, але й веселий водночас; живу пам’ять і спокійний, однаковий для всіх випадків спосіб буття; в ній вгадувалася гордість великої пані, але того ніхто не спостерігав і не відчував на собі. До кінця життя завжди займалася якимось рукоділлям, але найулюбленішим її заняттям був переклад з французької праць з питань морально-релігійних. Під кінець зовсім осліпла; т… Померла 6 грудня 1836 року, похована у фамільному склепі побіч чоловіка й дитини, померлого сина Кароля. Багато її рукописів залишилося в розпорядженні тодішнього рівненського ксьондза, князя Мороза. Яка доля їх спіткала згодом, не знаємо”.

Генерал Косцюшко. Картина Беньяміна Веста 1797 рік
Генерал Косцюшко. Картина Беньяміна Веста 1797 рік

Чим слабшим ставало здоров’я рівненської княгині, тим частіше в пам’яті виринали спогади про перше кохання. Переживши Тадеуша на 19 років, Людвика померла 85-річною. В останні роки життя її переслідували спогади-видіння про минуле. А в кожному молодому офіцерові, якого представляли старіючій княгині, вона бачила свого Тадеуша. Щоразу, як вона чула “Полонез Косцюшка” (патріотична польська пісня 1792 року) рясні сльози котилися по її щоках. У хвилини просвітління розуму стара княгиня казала, що зречення великого кохання є найбільшим злочином.

Символічний памятник Косцюшку в кантоні Золотурн (Швейцарія)
Символічний памятник Косцюшку в кантоні Золотурн (Швейцарія)

Амурну історію княгині Людвики доповнила її внучка Жозефа. Знаючи перипетії нещасливого кохання бабусі, вона посадила дві плакучі верби на символічній могилі Косцюшка в швейцарському містечку Золотурні, де він помер.

Діти Людвики і Юзефа

Історія Людвики-матері, як і Людвики-дружини не була щасливою. Бо з її п’ятьох (за деякими джерелами шістьох) дітей вижили лише троє. А свого первістка князевича Генрика Людвика втратила, коли йому виповнилося шість років. Хлопчика викрала родичка, і він уже ніколи не повернувся до матері.

Ричард Косвей “Мініатюрний портрет принца Генрика Любомирського”, 1787 рік
Ричард Косвей “Мініатюрний портрет принца Генрика Любомирського”, 1787 рік

Втратило від того і Рівне (історія Генрика Любомирського заслуговує на окрему розповідь, читайте невдовзі, – прим. авт.). Другий син Фридерик став наступним дідичем Рівного і спадкоємцем двох ключів — Рівненського та Олександрійського.

Донька Гелена, видана за графа Станіслава Адама Мнішка, успадкувавши від матері талант до малювання, була відомою в той час художницею.

Художник Карл де Блаас. Гелена – донька Людвики і Юзефа, 1852 рік
Художник Карл де Блаас. Гелена – донька Людвики і Юзефа, 1852 рік

Малювала в основному портрети і портрети-мініатюри. П’ять з цих мініатюр демонстрували навіть на престижній виставці у Львові в 1912 році. Гелена дожила до 93-х років, переживши обох братів, і була удостоєна найвищої тогочасної жіночої відзнаки — ордена Зоряного Хреста. Давали його доброчесним шляхтянкам з глибоким шляхетським корінням за благодійні вчинки і скромне особисте життя. Гелена також мала орден Святого Яна Єрусалимського.

…Багато таємничих історій було в тому рівненському палаці. Давно його немає, а історії залишилися…

(Далі буде)

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.