Катастрофа на Краківській, чи дійсно про́кляте місце?

6069
Сучасний вид на перехрестя вулиць Краківської і Вірменської. Джерело фото: @ diana.grytsku
Сучасний вид на перехрестя вулиць Краківської і Вірменської. Джерело фото: @ diana.grytsku

За останні десятиліття ми стали свідками значних змін старої частини Львова. Багато історичних кам’яниць стали жертвами перебудов, надбудов, реконструкцій або й знесення задля будування новітніх житлових, офісних або готельних будинків.

На розі вулиць Краківської і Вірменської віднедавна стоїть нова велетенська будівля, яка імітує чотири кам’яниці, що зникли у далекому 1922 році. Як же сталось, що у самісінькому центрі Львова, поблизу площі Ринок досі залишалось велике незабудоване місце?

Можливо, справа в тому, що це місце вже 99 років має недобру славу

Фрагмент мапи Львова з перехрестям вулиць Краківської і Вірменської. Джерело: lvivcenter
Фрагмент мапи Львова з перехрестям вулиць Краківської і Вірменської. Джерело: lvivcenter

Для початку треба заглянути в історію цього місця в ХІХ ст. Хоча одразу треба сказати, що деколи для нагнітання пристрастей цьому місцю приписують пожежу 1858 року в магазині фармацевта Яна Зега, в котрій загинули його жінка та її сестра. Однак магазин Зега знаходився відносно далеко звідси – на вулиці Краківській, 26 (детальніше тут).

Натомість з 1848 р. у кам’яниці на Краківській, 8 знаходилась кав’ярня Юзефа Добровольського, котра користувалась заслуженою популярною серед пристойної львівської публіки. Після опівдня сюди до неї приходили любителі почитати свіжі газети в «бібліотечній тиші» і навіть шепіт викликав у всіх здивування. Але з часом рівень кав’ярні почав «сходити на пси». В кінці століття львів’яни прозвали кав’ярню «Пекелком». Як писав львівський історик Ф. Яворський,  «Пекелко» стало мордівнею, маглем на ребра і кості своїх клієнтів, своєрідною консерваторією для захриплих пияцьких співів, котрі вражали не раз спокійних перехожих. А що кнайпа працювала цілодобово, то вечорами пристойна львівська публіка старалась обходити це пекельне місце по іншій стороні вулиці.

На той час у Львові почали з’являтись люксусові ресторації і кав’ярні, тож мордівня Добровольського не витримала конкуренції і остаточно закрилась. Але львів’яни завжди відзначались певною консервативністю і не забували про «Пекелко».

Не даремно значно пізніше львівські батяри все ще ходили на пиво «під Пекелко» (тобто десь поряд з колишньою кнайпою), про що і виспівували у так званому «Городоцькому марші».

Подібна впертість львів’ян пройшла крізь віки. Наприклад, зупинку на вулиці Городоцькій довго називали «Касами», хоча на той час у колишньому костелі замість кас вже був магазин «Меблі», а іще львів’яни досі називають Рогаткою невеликий район на Підзамче, де в австрійські часи була міська рогатка, вулицю Шевченка – Янівською, а проспект Шевченка – Академічною (так легше їх відрізняти) і так далі.

Отож, місце, де колись була кав’ярня «Пекелко» надалі могло львів’янам асоціюватись з якоюсь чортівнею…

У 1922 році саме тут сталась трагедія, яку одразу охрестили «катастрофою на Краківській». Першого червня о годині 21.45 стара чотириповерхова кам’яниця під номером 8 – та сама, де була кав’ярня «Пекелко» – раптово завалилась, поховавши всіх мешканців під завалами.

Оголошення у єврейській газеті "Chwila" Nr. 1183
Оголошення у єврейській газеті “Chwila” Nr. 1183

Пізніше черговий поліціант рапортував, що по вулиці проїхала тяжка вантажівка і через 2-3 хвилини будинок обвалився, засипаючи майже всю вулицю і якихось перехожих. На щастя, пізніше виявилось, що на вулиці ніхто не загинув. Властиво, завалилась середина будинку разом з першим поверхом, а по краях лишились частини помешкань з двома вікнами справа і з одним зліва.

На першу звістку про катастрофу на місце прибув відділ поліції під командою Олексюка, а також пожежники з комендантом Чечкевичем (Ciećkiewicz). Поліція перекрила вулицю і забезпечила порядок, а пожежники одразу приступили до рятувальних робіт.

Щорічна муштра львівських пожежників
Щорічна муштра львівських пожежників

З допомогою драбин і мотузок було знято уцілілих людей з частин будинку, які іще тримались, але могли от-от завалитись. Паралельно пожежники працювали біля румовища. Було витягнуто 11 живих мешканців і двох мертвих – невідому жінку і трилітнього хлопчика Едварда. Його мати Кароліну Лінк пожежники витягали з-під завалу майже три години. Увесь цей час вона голосно кричала, однак рятувальники не могли діяти швидше і обережно розбирали балки і цегли. Після 1-ої години ночі зрештою жінку вдалось витягнути. Присутній лікар ствердив у неї значні пошкодження внутрішніх органів.

Рятувальникам постійно загрожували звисаючі по краях руїни балки, крокви і бляха, які кожної секунди могли впасти на них. Відомо теж було про значні запаси бензину в одному з магазинів і у підвалі під ним. Тому всіх вразила відвага і завзятість львівських пожежників.

Прибули додатково військові, однак вони діяли не дуже логічно. Коли їм наказали стати ланцюжком і передавати з рук в руки цеглу, один з присутніх інженерів порадив збити з дошок жолоб і спускати по ньому будівельне сміття, завдяки чому рятувальники отримали б чотири десятки допоміжних рук. Але військові його не послухали. Рятівники тяжко працювали усю ніч, але було помітно відсутність загального керівництва – пожежники, військові і добровольці діяли неузгоджено.

Зранку – через десять годин від початку катастрофи – на місце трагедії прибули президент міста Юзеф Нойманн, директор поліції та декілька інспекторів Будівельного управління. Приїхала теж команда швидкої допомоги на чолі з доктором Целевичем.

До вечора 2 червня з-під завалів було витягнуто 9 загиблих і 15 поранених людей, з яких у шпиталі одна жінка померла, а друга – Кароліна Лінк – перебувала в дуже важкому стані.

Було складно оцінити, скільки іще жертв могло залишатись під завалом – на два сусідні будинки було 46 зареєстрованих мешканців, але фактично проживало більш як 100 осіб. Майже усі мешканці були євреї, які прийняли до себе багато втікачів з більшовицької України і Росії. Це ускладнювало оцінку ситуації, але навіть з зареєстрованих мешканців усе одно бракувало ще 20 осіб.

Того ж вечора в будинку на Краківській, 12 було виявлено дволітнього хлопчика, якого під час обвалу встигли викинути на вулицю і сусіди пригорнули його. Він став останнім врятованим мешканцем пекельної кам’яниці.

Під час рятункової акції постраждало двоє рятувальників – солдат, котрому падаючою балкою розбило передпліччя, і пожежник, котрому сильно пошкодило голову.

Одні з перших світлин обвалу. Джерело: facebook.com/
Одні з перших світлин обвалу. Джерело: facebook.com/

3 червня було вирішено розібрати водночас ще й сусідні кам’яниці. Вже до вечора наступного дня усі мешканців цих будинків було виселено. На жаль, декому з них прийшлось тулитись на сусідніх вулицях до якого-небудь рішення влад. Пізніше декілька сімей помістили в казармах на вул. Піярів (теперішня вул. Некрасова), в бараках на пл. Теодора, а також у т. зв. “готелях на годину”. Попри це декілька родин надалі залишались під відкритим небом.

Роботи по ліквідації наслідків обвалу йшли досить швидко. Після очищення вулиці виявилось, що, на щастя, під сміттям не було жодних загиблих перехожих. Натомість з-під руїн далі витягали тіла. Серед них було подружжя Дінерів, майже 60-річних Осію і Міну, яких знайшли біля сходової клітки.

Зі спогадів перехожого:
«Лопати усувають сміття, автомобілі вивозять румовище, шланги окропляють страшну пилюку. Руїна обвалилась всередину кам’яниці – довкола ще незавалені крила, загрозливі, на одній стіні висять кухонні причандалля – а на другій, непорушеній пустій стіні – висить спокійненько – ікона Богородиці».

4 червня при розбиранні завалів було знайдено іще три трупи. Сусіди впізнали в них молодих дітей офіціанта Вільгельма Лінка. В ніч з суботи на неділю при розгрібанні залишків будинку витягли тіло самого Вільгельма. Після обстеження лікар ствердив, що він помер від удушення. Через два дні – в понеділок о 5-ій годині ранку – рятувальники натрапили на трупи двох дочок Лінка – Емілію і Марію. Їхні тіла були страшно понівечені і вже починали розкладатись. Трагедія цієї родини була найжахливішою – з семи дітей живим залишився тільки один син Христіан, якого в той день не було вдома. Саме йому прийшлось впізнавати тіла загиблих родичів в Інституті судової медицини. Мати Кароліна на той час (3 червня) вже померла у шпиталі.

Того ж дня відбувся похорон подружжя Дінерів і ще чотирьох загиблих з моргу на вулиці Шпитальній. Старший кантор Зайц (Seitz) перед синагогами і над могилою прочитав ритуальну молитву “кадіш”.

Наступна світлина відноситься до іншого часу та іншої події у 1930 р., але напевно похорон жертв катастрофи виглядав так само, адже тогочасні газети писали, що навколишні вулиці були настільки заповнені людьми, що поліція була змушена зупинити автомобільний рух. На світлині – сходи ритуального будинку Бейт-Тагара на Новому єврейському цвинтарі.

Поховання посла Кароля Айзенштайна, 1930 рік. Джерело: Chwila. Dodatek Ilustrowany. 07-12-1930, nr. 46
Поховання посла Кароля Айзенштайна, 1930 рік. Джерело: Chwila. Dodatek Ilustrowany. 07-12-1930, nr. 46

Увечері 4 червня арештували Ігната Шенветтера (Schönwettera), власника декількох кам’яниць на вул. Краківській, в тому числі зруйнованих. За його словами, він купив цю кам’яницю ще у 1896 році і єдине, що зробив, це роком пізніше переробив приміщення кав’ярні «Пекелко» на магазин. Більше жодних реконструкцій не відбувалось.
Як з’ясувалось, пан Шенветтер тиждень тому, реагуючи на скарги мешканців, тричі викликав інспекторів будівельного уряду. Кожен з них, незважаючи на величезні тріщини в будинку, запевняли, що кам’яниці не загрожує ніяка небезпека. 31 травня архітектор, який оглядав будинок звернув увагу на небезпеку і додав: «Натурально, пану нема чого боятись, бо пан тут не живе». В день катастрофи два інженери оглядали будинок до 6-ої вечора і навіть наліпили на тріщини картки з тонкого паперу, щоби перевірити, чи поширюються тріщини. А також пообіцяли, що завтра прийдуть з магістратською комісією для складання плану реконструкції будівлі. Через чотири години сталася трагедія!

5 червня технічні робітники дістались до підвалів. Там вони побачили великий зал, перероблений під складське приміщення, що значно ослабило кам’яницю. Саме в цьому залі двадцять років тому знаходилась кнайпа «Пекелко».

Під час розбирання румовища було витягнуто балку з написом «Anno Domini 1772», хоча фундаменти партеру способом будівництва підтверджували, що кам’яниця значно старша. Виявилось також, що завалилась стіна між будинками 8 і 10. Це була стіна, яку називають брандмауер (нім. Brandmauer, від Brand – пожежа і Mauer – стіна), і вона повинна була б стояти навіть після землетрусу. Очевидно, хтось біля неї щось комбінував, пробиваючи нові двері або роблячи нішу.

При витяганні меблів та інших речей в мешканні Дінерів було знайдено сінний матрац, в якому було 866 000 марок. Серед інших речей знайшли іще 86 400 марок. Як пізніше з’ясувалось, Осія Дінер разом з дружиною і трійкою дітей встигли вибігти на вулицю, аж раптом згадали про забуті в квартирі гроші. Тож кинулись назад, але загинули під падаючими балками і цеглою, залишивши дітей сиротами.

7 червня на кам’яниці під номером 12, наріжній з вулицею Вірменською, раптом з’явились значні 5-10 сантиметрові тріщини, а фронтова стіна так вигнулась, що от-от могла впасти. На місце прибула комісія з директором будівельного департаменту Міхалом Лужецьким, котра наказала невідкладне виселення усіх мешканців і винесення товарів з крамниць. На завтра було заплановано початок розбирання кам’яниці. Того ж вечора будівлю обгородили. Збереглась світлина цієї кам’яниці, зроблена зі сторони вул. Вірменської.

Вид на кам'яницю №10 з вулиці Вірменської
Вид на кам’яницю №10 з вулиці Вірменської

У цей день 7 червня відбувся похорон родини Лінків з каплиці на Пекарській на Личаківський цвинтар. Труну з тілом батька Вільгельма і шість трун з його дітьми несли колеги загиблого, офіціанти з кафе «De la Paix», де він працював (тепер «Split Club Lviv»). Поховання відбулось на 63-му полі. Над відкритою труною промовляв євангелістський пастор Рудольф Кессельрінґ, а також представник Союзу офіціантів.

У цвинтарній книзі Личаківського кладовища знайшовся запис: «4/VI 1922. Вільгельм (49 років), Едвард (1,5 р.), Філіп (10 р.), Ян (12 р.), Леопольд (16 р.), Марія (19 р.), Емілія (17 р.)». Є також запис у Метричній книзі євангельської спільноти, з якого стає зрозуміло, що мати родини Кароліна Лінк (дівоче прізвище Крохмальна) померла у шпиталі раніше, ніж усі інші члени родини.

Запис у Метричній книзі (Sygn. 309). На збільшенні - Марія і Емілія Лінк
Запис у Метричній книзі (Sygn. 309). На збільшенні – Марія і Емілія Лінк

Після закінчення рятувальних робіт було остаточно підраховано жертв катастрофи: загинула 21 особа, а 30 осіб лишилося важко або легше поранених.

На траурному засіданні Міської ради 10 червня 1922 р. після доповіді президента Ю. Ноймана і гарячої дискусії учасників виступив віце-президент Юліан Обірек, який розповів згідно висновків після обстежень, проведених Будівельним управлінням у 1918-1919 роках у Львові є 93 аварійних кам’яниці, які не підлягають реконструкції і з яких треба негайно відселяти мешканців. На що різко зареагував професор Політехніки Максиміліан Тульє: “Чому тільки тепер міська рада і її будівельна секція дізнається про те, що вже у 1919 році Будівельне управління визнало 93 будинки такими, що треба зносити? Чому досі це трималось у таємниці?”

Також Ю. Обірек згадав, що декілька сімей зі зруйнованих будинків досі перебувають на вулиці. Відтак було винесено ухвалу – зайнятись аварійними будинками, за потреби переселити мешканців, а для цього виселити з житлових будинків різні уряди, військові одиниці тощо. Оскільки все це вимагало велетенських коштів, яких у міста не було, вирішено звернутись за допомогою до Уряду держави.

11 червня вул. Краківська була відкрита для пішохідного руху, але усе ще залишалась закрита для автотранспорту. Роботи з вивезення залишків румовища майже завмерли. Тепер їх проводив випущений на волю власник кам’яниць Ігнат Шенветтер і у нього не було причин поспішати.

В результаті на вулиці Краківській зникло чотири кам’яниці – від №6 до №12. На наступній світлині видно муроване огородження Вірменської церкви і дерев’яний паркан біля вже неіснуючої кам’яниці №12.

Вид на Вірменську церкву і частково на огороджений парканом пустир. 1925 рік. Автор Адам Ленкевич (фрагмент фото)
Вид на Вірменську церкву і частково на огороджений парканом пустир. 1925 рік. Автор Адам Ленкевич (фрагмент фото)

Про ці трагічні події було знято документальний фільм і в деяких тогочасних газетах запрошували до його перегляду у кінотетрах “Марисеньці” і “Коперніку”:

Оголошення у газеті «Słowo Polskie». №127
Оголошення у газеті «Słowo Polskie». №127

Дві наступні світлини розділяє ця катастрофа. На першій іще видно повну забудову перехрестя Краківської і Вірменської. На другій – вже ніщо не прикриває будинок на Краківській №14. Натомість помітно, що кам’яниця №6 усе ще існує.

Види на перехрестя з Ратуші до катастрофи
Види на перехрестя з Ратуші до катастрофи
Види на перехрестя з Ратуші після катастрофи
Види на перехрестя з Ратуші після катастрофи

Цю ж кам’яницю (Краківська, 6) можна побачити на наступній світлині (фото зліва). Закриті ролетами вітрини свідчать, що жоден магазин або майстерня не працюють. Можна припустити, що це були останні дні існування цього будинку. Фото справа зроблено взимку 2021 року – будинок №14 знову прикритий, але нова будівля, на щастя, не кидається у вічі.

Вулиця Краківська. Світлина 1920-х років
Вулиця Краківська. Світлина 1920-х років
Вулиця Краківська. Світлина 2021 року
Вулиця Краківська. Світлина 2021 року

З того часу це місце пустувало і ніхто не наважувався там що-небудь будувати. Після війни довший час тут був пустир, потім – вельми символічний спортивний майданчик, в новітні часи – блошиний ринок, який під гордою назвою “Вернісаж” перекочував на сучасне місце. а пізніше – досить симпатичний дитячий майданчик.

 Спортивний майданчик. Світлина 1960-х років. Джерело: lvivcenter.org
Спортивний майданчик. Світлина 1960-х років. Джерело: lvivcenter.org
Спортивний майданчик. Світлина 1960-х років. Джерело: lvivcenter.org
Спортивний майданчик. Світлина 1960-х років. Джерело: lvivcenter.org
Дитячий майданчик. Світлини 1980-х років (фото справа - автор © Сергій Герасімов)
Дитячий майданчик. Світлини 1980-х років (фото справа – автор © Сергій Герасімов)
Дитячий майданчик. Світлини 1980-х років (фото справа - автор © Сергій Герасімов)
Дитячий майданчик. Світлини 1980-х років (фото справа – автор © Сергій Герасімов)

У 2007 році цей майданчик сховали за парканом. Тоді розпочався перший етап археологічних розкопок перед спорудженням на цьому місці готелю, проєкт якого виглядав так жахливо, що львів’яни назвали його “бункером”. Через активний протест львів’ян готель навіть не почали будувати. Потім було іще декілька, м’яко кажучи, дивних і чужинних для історичного середовища проєктів.

Пропоновані проєкти готелю. Зліва внизу – т. зв. «Бункер»
Пропоновані проєкти готелю. Зліва внизу – т. зв. «Бункер»

У 2015 році будівельники приступили до ліквідації старих фундаментів і підготування великого котловану для збудування тут нового готелю у псевдоісторичному стилі. Цей проект створили спеціалісти із Львівської Політехніки і він нібито відтворює втрачені будинки, які колись знаходились на цьому місці.

Старовинні фундаменти. Джерело: zamki-kreposti.com.ua
Старовинні фундаменти. Джерело: zamki-kreposti.com.ua
Новітні фундаменти. Джерело: skyscrapercity.
Новітні фундаменти. Джерело: skyscrapercity.

Так виглядають два проєкти майбутнього готелю. Очевидно, десь на стадії проєктування стало зрозуміло, що якщо вже він не є історичним, то кому потрібні такі маленькі вікна і двері в стилі ХVІ століття, якщо можна зробити вітрини в стилі ХХ століття.

З останніх проєктів готелю. Джерело: imgur.com/3
З останніх проєктів готелю. Джерело: imgur.com/3
З останніх проєктів готелю. Джерело: imgcdn1.luxnet.ua
З останніх проєктів готелю. Джерело: imgcdn1.luxnet.ua

Як би там не було, але новий будинок у псевдоісторичному стилі вже стоїть, риштування і огородження знято, а львів’яни поволі до нього звикають.

Новобуд на розі Краківської і Вірменської. Автор фото Світлана Хацко
Новобуд на розі Краківської і Вірменської. Автор фото Світлана Хацко

Якщо ж повернутись до світлини кам’яниці №12, то при порівнянні з новозбудованим готелем стає зрозуміло, що він дууууже (!) псевдоісторичний. По суті, дотримано деяку схожість стіни на проміжку від ринви до рогу кам’яниці і встановлено копії лев’ячих маскаронів на замкових каменях. Збереглась чудова світлина Яна Булгака і оригінали в історичному музеї).

Маскарон на фото Яна Булгака і маскарони збережені в історичному музеї
Маскарон на фото Яна Булгака і маскарони збережені в історичному музеї

Що тут сказати… історія, як і Земля, має властивість обертатись і повертатись на старе місце. Тепер це перехрестя виглядає майже так само, як століття тому. Внизу нової кам’яниці з часом відкриють гарне кафе з якоюсь іншою назвою (хто би хотів йти до «Пекелка»?), до будинку повернуться люди і все буде, як раніше… до тієї трагічної “катастрофи на вулиці Краківській”.

Автор: Zommersteinhof

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.