На сайті Фотографії старого Львова про життя і діяльність Івана Боберського вже з’явилося чимало публікацій. Багато написано про його громадську та педагогічну працю, внесок у становлення та розвиток українського тіловиховання, фотографічну спадщину тощо.
Сьогодні пропонуємо читачам ознайомитися зі спогадами його вихованця Тараса Франка. Нагадаємо, що останній, завдяки Іванові Боберському, навчаючись в Академічній гімназії у Львові, зацікавився фізичним вихованням і різними видами спорту, згодом став членом гімнастичного товариства «Сокіл-Батько», спортового товариства «Україна», писав розвідки з актуальних питань тіловиховання, а в грудні 1910 р. разом із братом Петром здав іспит з гімнастики у Львівському університеті. «Великий Учитель», як величає Івана Боберського Тарас Франко, зумів прищепити синам Івана Франка – Тарасу, Петру та Андрію, любов до руханки і змагу.
Тарас Франко написав декілька спогадів про Івана Боберського. Вони короткі за обсягом, але досить змістовні. Пропонований спогад, опубліковано під криптонімом «Т. Ф.» в українському щоденнику «Свобода», який виходив у Джерсі Сіті в США. Він дещо повторює спогади Тараса Франка надруковані в 1930-х рр., де він писав про становлення спорту в Галичині та внесок Івана Боберського у цю справу, але все-таки містить чимало нових епізодів з минулого. Тим хто не в темі, буде важко зрозуміти, що мав на увазі Тарас Франко, описуючи ту чи іншу подію, чи подаючи певні факти. З огляду на це, в квадратних дужках подаю коментарі, які полегшать читання та дадуть розуміння того, що відбулося у Львові на початку ХХ століття. Текст подано із збереженням мови і правопису оригіналу.
Тарас Франко
Іван Боберський (Спомини)
Я був десь у 3-ій клясі [Академічної] гімназії, як до Львова прийшов проф[есор] Іван Боберський (казали, що з якоїсь польської гімназії [упродовж 1899/1900 н. р. Іван Боберський працював у ІV гімназії у Львові, викладав німецьку мову; у 1900/1901 н. р. у гімназії в Дрогобичі, викладав німецьку мову та гімнастику, завідував німецькою бібліотекою для гімназистів]) для навчання німецької мови. Я любив той предмет, але не мав щастя попасти під руку нового професора, про якого різно і багато говорили. Учні цікавилися передусім, чи професор добрий, т[о] зн[ачить] чи дає задурно «першу». Бо якщо предмет сам по собі трудний то, борони Боже, щоб і професор ще був гострий: того учень з діда-прадіда дуже не любить.
– Добре, що тебе не вчить, – казали учні інших кляс, у яких я розвідувався – гострий, як бритва; за одно слово – двійка; по-українськи не говорить на годині, лише по-німецьки, на конференції виказав пів кляси.
Страх вели[ки]й пішов по учнях цілої гімназії, по всіх клясах, де вчив новий професор. І зараз зачалися наради на павзах, чим би його взяти, щоб якось першу викрутити: чи «кувати» слово в слово, чи «шарпатися» на годині, чи лектурою, деклямацією або прозою, чи задачами, розуміється, відписаними. Швидко виявилося, що традиційні, випробувані способи на нового професора не діють. «Гострий, страшно вимагає, куйонів не любить, задачі не можна відписати, «fremde Arbeit» зараз пізнає». За якийсь час оббігла школу сенсаційна вістка, що професор [Іван] Боберський спровадив багато німецьких книжок, дуже цікавих, на лектури і сам їх випозичає учням у певних днях і годинах [За роки праці в Академічній гімназії Іван Боберський зібрав таку німецькомовну бібліотеку для забезпечення, якої не мала жодна українська гімназія в Галичині. У цьому йому допомогли меценати, учителі та професори гімназії й самі гімназисти. Щороку, завдяки їхнім старанням, бібліотека поповнювалася новими надходженнями. Іван Боберський у цій справі і сам подавав належний приклад для наслідування. Відомо, що ще у перший рік своєї педагогічної діяльності в Академічній гімназії (1901/02 н. р.) він пожертвував для бібліотеки 129 книг. Вихованець гімназії Степан Шах про цю бібліотеку згодом писав: «Бібліотеки рівнож не мали свого приміщення; шафи з книжками стояли в клясових кімнатах. Найліпше випосажена була німецька бібліотека для учнів, але це вже особиста заслуга проф[есора] І[вана] Боберського». Вищезазначені книги Іван Боберський закупив та зібрав під час свого навчання у Ґрацькому університеті].
З виду професора я вже знав. Він мешкав десь при вул[иці] Марка [насправді помешкання, яке винаймав Іван Боберський, знаходилося на вулиці Супінського (тепер – М. Коцюбинського)], збігав Мохнацькою [тепер М. Драгоманова] на Миколая [тепер М. Грушевського] і потім Академічною [тепер проспект Т. Шевченка] прямував до школи, що була в Народнім Домі. Лице з борідкою, великі очі в темній оправі, погляд гострий, завжди випрямлений по-військовому, ходив дуже швидко, звичайно з пачкою задач. Ми, себто я і два брати [Андрій, Петро], що вчилися в гімназії, підбігали, але не могли ніколи додержати кроку професорові.
Перший раз пізнав я професора [Івана] Боберського, випозичаючи німецькі книжки зі шкільної бібліотеки. Черга учнів велечезна, каталог обширний, очі по книжках розбігаються, професор сам позичає, прізвища записує, гостро на спудеїв покрикує. Але не було ради: лише лектурою можна йому було сподобатися. В учнях цінив передусім солідну працю й ориґінальну, добру думку, ненавидів шабльон і трафарет. Сам незвичайно працьовитий, педантичний, бистроумний, розвивав ті самі прикмети і в учнях. З часом його гострість і шорсткість, за які дістав і кличку серед учнів, як то звичайно буває, дещо стерлися, учні пізнали професора і його вимоги, відносини наладналися.
Я пізнав проф[есора] [Івана] Боберського ближче в Соколі-Батьку, де він провадив руханкові вправи [тут йдеться про рухівню «Сокола-Батька» на Руській, 20]. Академічна гімназія не мала гімнастичної залі і сама руханка була надобов’язковим предметом. Ми, себто я, мої два брати [Андрій, Петро] і сестра [Ганна], під впливом Тата [Івана] дуже горнулися до руханки і, крім шкільних годин, ходили ще постійно до Сокола на вправи. Рухівня містилася при вул[иці] Українській, званій популярно Руською. Вчив нас проф[есор] [Юрій] Семотюк, пізніше один з Будзиновських [брати Альфред та Леонард Будзиновські у червні 1901 р. заснували учительський кружок руханки при українському товаристві «Сокіл» у Львові (з 1909 р. товариство змінило назву на «Сокіл-Батько»). З вересня 1901 р. аж до початку Першої світової війни Іван Боберський керував учительським кружком руханки. Останній не лише давав можливість оволодіти основами руханки для соколів та учителів інших предметів, а й готував охочих до складання іспиту з гімнастики у Львівському університеті для отримання диплома з цього фаху. Після проходження відповідного одно- або двохрічного курсу вихованці учительського кружка, як правило, успішно складали цей іспит (зауважимо, що в екзаменаційній комісії було чимало поляків, які дуже прискіпливо та, часто, неприхильно ставилися до здобувачів-українців), й отримували дозвіл на працю в середніх школах Австро-Угорщини. Завдяки діяльності учительського кружка під безпосереднім керівництвом Івана Боберського сформувалася плеяда його послідовників: Дарія Білинська (у заміжжі Навроцька), Степан Гайдучок, Омелян Гузар, Іван Криницький, Євген Любович, Теодор Поліха, Юрій Семотюк, Савина Сидорович, Іван Сохацький, Оксана Федів (Суховерська), Петро і Тарас Франки та ін, Це середовище виховало багатьох провідних діячів і фахівців українського гімнастично-спортового руху, які проявили себе у переддень Першої світової війни, а особливо у міжвоєнний період], потім [Іван] Боберський уже в новій залі в Дністровім Домі [йдеться про рухівню «Сокола-Батька», яка знаходилася на першому поверсі будинку «Дністра» на Руській, 20].
Професор мав зовсім інший стиль ведення вправ, як усі попередні. Передусім колосальний засіб вправ, що раз інший тип руханкової години, прекрасна методика вправ. Покликував щораз інших учнів до самостійного ведення вправ, і тим способом вишколював великі кадри інструкторів і провідниць. З того погляду Січ, пізніше Луг, не могли ніяк рівнятися з Соколом-Батьком. Їх інструктори, як Мамчаки й інші, були вишколені в Соколі-Батька. Заля Сокола наповнялася щораз новими руханковими приладами: замість кокосових справлено нові матраци (підстілки), шкіряні, відпорні на пил, замість дерев’яних, нові залізні поруччя, новий дручок (рек), кружник, шведські прилади, прибори, як палиці, булави, тягарці Сандова, великий матрац для дужання. Було публічною тайною, що ті приладдя уфундував за власні гроші проф[есор] [Іван] Боберський.
І за розвиток спорту дбав він, ходив на Кайзервальд і терпеливо проходив з учнями фаховий тренінг копаного м’яча. Потім спровадив тренера п[ана] [В’ячеслава] Льомоза з Праги. Чех був малого росту, але дуже меткий, кумедно перекручував українські прізвища молодих футболістів, але вчив дуже добре, і за його допомогою студентський УСК [насправді йдеться про «Український спортовий кружок» (УСК), створений 1906 р. Іваном Боберським в Академічній гімназії у Львові. Членами УСК були Петро і Тарас Франки] міг похвалитися незвичайними, як на той час, перемогами над жидами і поляками [йдеться про команди копаного мяча товариств «Чарні», «Гасмонея», «Погонь» та ін.]. Професор грав особисто теніс, видав українську руханкову термінологію і видав підручники. За його спонукою і вказівками численні аматори руханки приготовлялися і здавали державні іспити з руханки. Організаційна секція розрослася, поширила працю на села і вислала численних інструкторів, що приготовляли сільську молодь до публічних пописів, наперед місцевих, потім повітових, а вкінці до крайових змагань – олімпіяди, званої здвигом [йдеться про І і ІІ краєві здвиги у Львові. Перший проведено 9–10 вересня 1911 р. Другий – 27–29 червня 1914 р.]. Довший час Львів не мав української площі для вправ. Пам’ятаю якось були ми на роверових і мотоциклевих змаганнях на площі Погоні. В гурті учнів і публіки був і проф[есор] [Іван] Боберський. Я висловив думку, що ту площу з насипом і асфальтовим тором незадовго українці здобудуть. Проф[есор] [Іван] Боберський кинув іронічну заввагу: «Чим, язиком?». Але саму думку із питомою собі впертістю при помочі метрів, агітації й особистого прикладу таки зреалізував. Площа перейшла в українські руки, засаджено на ній пам’яткові дуби, пожертвами суспільности збудовано гарну степеницю із одягальнями [руханково-спортовий майдан (площа) товариства «Сокіл-Батько» (інші назви – «Український город», національний форт у Львові, за словами Романа Купчинського – Українська Мекка), став традиційним місцем, де відбувалися усі найбільш значущі спортивні і громадські заходи української спільноти Львова та Галичини в 1911–1930-ті роки]. На майдані закипіло нове життя, зароїлося від молоді обох статей, що пильно вправляла м’ячеві гри і легку атлетику. Часті руханкові пописи і щонедільні фестини притягали публіку і давали прибуток завершенням кількалітньої організаційної праці, і правдивим тріюмфом проф[есора] [Івана] Боберського був величавий здвиг Соколів і Січі 1914 р. Трагічна смерть Фердинанда перервала здвиг і припинила сокільську працю. Запахло війною, але згуртована і вишколена молодь з сокільських і січових гнізд масово зголосилася в ряди Українських Січових Стрільців і з зброєю в руці пішла здобувати кращу долю Україні.
Проф[есор] [Іван] Боберський слідкує пильно за всіми перипетіями війни, а як тільки постала Українська Держава спішить на поміч, стає до праці, як член Бойової Управи. Бачив я його кілька разів у Львові, в Чорткові і десь за Збручем: в мундурі, без шаржі, з крісом, завжди бадьорого зайнятого невсипущою працею. І все він слідкував за боями, підтоптаний, але молодий духом, і ждав слушного часу, що прийде, мусить прийти, бо де є жертви, там є й успіхи, і тоді прийде Великий Учитель, щоб на терези подій кинути всю силу свого духа, досвід і завзяття.
Джерело: Т. Ф. Іван Боберський (Спомини) // Свобода. Український щоденник. – Джерсі Сіті, 1957. – 22 січня. – Ч. 14. – С. 4.
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
- Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
- Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка, або перші українські фахівці з руханки та змагу. URL: http://photo-lviv.in.ua/syny-ivana-franka-abo-pershi-ukrajinski-fahivtsi-z-ruhanky-ta-zmahu/ (дата звернення: 20.11.2016).
- Сова А. Прапор товариства «Сокіл-Батько» – символ соборності України. URL: https://photo-lviv.in.ua/prapor-tovarystva-sokil-batko-symvol-sobornosti-ukrainy/ (дата звернення: 16.07.2020).
- Сова А. «І покажем, що ми браття козацького роду», або перші національні спортивні змагання українців Галичини на площі «Сокола-Батька». URL: https://photo-lviv.in.ua/i-pokazhem-shcho-my-brattia-kozatskoho-rodu-abo-pershi-natsionalni-sportyvni-zmahannia-ukraintsiv-halychyny-na-ploshchi-sokola-batka/ (дата звернення: 30.07.2020).
- Сова А. Другі національні спортивні змагання українців Галичини 1914 року на площі «Сокола-Батька». URL: https://photo-lviv.in.ua/druhi-natsionalni-sportyvni-zmahannia-ukraintsiv-halychyny-1914-roku-na-ploshchi-sokola-batka/ (дата звернення: 7.08.2020).
- Сова А. Площа «Сокола-Батька» у Львові на планах і схемах початку ХХ століття. URL: https://photo-lviv.in.ua/ploshcha-sokola-batka-u-lvovi-na-planakh-i-skhemakh-pochatku-khkh-stolittia/ (дата звернення: 2.10.2020).
- Сова А. Рухівня «Сокола-Батька» у Львові на старих світлинах початку ХХ століття. URL: https://photo-lviv.in.ua/rukhivnia-sokola-batka-u-lvovi-na-starykh-svitlynakh-pochatku-khkh-stolittia/ (дата звернення: 20.11.2020).
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
