Іван Боберський про ІV зимові Олімпійські ігри у Ґарміш-Партенкірхені 1936 року

408
Іван Боберський про ІV зимові Олімпійські ігри у Ґарміш-Партенкірхені 1936 року

ІV зимові Олімпійські ігри в Ґарміш-Партенкірхені викликали жваве зацікавлення міжнародної громадськості. Ця грандіозна подія привернула до себе увагу журналістів у багатьох куточках світу. З метою їх всебічного висвітлення у Ґарміш-Партенкірхен прибули кореспонденти провідних світових газет, журналів та видавництв.

Зацікавлення цією подією виявили й українці у Львові. Зокрема, провідний український часопис того часу «Діло» (виходив друком з 1880–1939 рр., у 1922–1939 рр. – щоденно). Зрозуміло, що для здійснення такої кореспондентської роботи потрібні були люди, які б досконало знали німецьку мову та мали достатній рівень обізнаності в галузі теорії та практики фізичного виховання і спорту. У цьому відношенні Іван Боберський був найкращою кандидатурою. Він прекрасно володів німецькою мовою, маючи за спиною університети Львова та Ґрацу, викладання німецької мови та завідування бібліотекою, яка містила німецькомовну літературу, в дрогобицькій гімназії (упродовж 1900–1901), Академічній гімназії у Львові (1901–1918 рр.) та гімназії СС Василіянок у Львові (1906–1914 рр.). Іван Боберський також був фахівцем з фізичного виховання і спорту. Його вважали загальновизнаним авторитетом з тіловиховання в українському середовищі. Цілком заслужено ще за життя Івана Боберського називали «Батьком українського сокільства», «Вчителем», «Провідником», «Апостолом фізичного виховання», «Тіловиховним авторитетом», «Сокільським Батьком», «Батьком українського тіловиховання» тощо. Редакція часопису «Діло» фактично «делегувала» професора Івана Боберського на Олімпійські ігри у Ґарміш-Партенкірхен як власного кореспондента.

Поштівка, видана Союзом українського сокільства за кордоном. На лицевій стороні фотопортрет Івана Боберського – почесного голови (з 1933 р.) цієї організації. Прага, 1934 р.
Поштівка, видана Союзом українського сокільства за кордоном. На лицевій стороні фотопортрет Івана Боберського – почесного голови (з 1933 р.) цієї організації. Прага, 1934 р.

Відомо, що Іван Боберський намагався заагітувати до поїздки на зимові Олімпійські ігри окремих членів українського товариства «Сокіл», зокрема Миколу Масюкевича, який перебував на той час у Берліні, Степана Гайдучка та інших представників старшини «Сокола-Батька» у Львові. З різних причин нікому з них так і не вдалося прибути в Ґарміш-Партенкірхен, однак збереглися їхні листи до Івана Боберського з проханням про репортажі з Олімпійських ігор. Підтвердженням цього є лист Степана Гайдучка до Івана Боберського, датований 24 січня 1936 р.: «До Ґарміш-Партенкірхен не можу виїхати, хоть відпустка була би можлива, за це може загляну до Берліна [йдеться про XI літні Олімпійські ігри. – А. С.] оскілько моє економічне положення позволить. Мені бо бачте треба би в дві особи їхати. Інакше Дануся [йдеться про доньку Степана Гайдучка. – А. С.] вже перед самою смертю мені би дорікала. Не забудьте однак написати для «Сокільських Вістей» а передовсім до «Діла» (ні одні ні другі Вам за це не заплатять) короткого фейлєтона. До «Сокільських Вістей» можна і довшого, бо думаю що використають і видрукують. Щире Гаразд! [Степан Гайдучок]». Відомо, що цей лист Іван Боберський отримав 27 січня, а лист-відповідь адресував 29 січня.

Іван Боберський перебував у Ґарміш-Партенкірхені усі дні проведення змагань упродовж 6–16 лютого 1936 р. Завдяки різним джерелам вдалося встановити, що він приїхав 1 лютого, а поїхав 18 лютого. Про першу дату свідчить його поштівка, адресована керівництву товариства «Сокіл-Батько» у Львові. У поштівці-привітанні Іван Боберський зазначав: «Привіт з Олімпійських Снігових Змагань. Сила волі рішає про судьбу чоловіка і народу. Сили волі треба щоб розятрити, щоб не тліла лише, але щоб палала. Щиро здоровлю. [Іван Боберський]». Цей текст було опубліковане у другому числі органу українського сокільства «Сокільські Вісти», яке побачило світ у лютому 1936 р. Підтвердженням цього є також лист з Берліну Миколи Масюкевича до старшини товариства «Сокіл-Батько», датований 7 лютого 1936 р. Про другу дату – 18 лютого – стаття під назвою «Змаги в Ga-Pa. Розмова з українським совгарем Романом Турушанком», опублікована в часописі «Діло» 3 березня 1936 р. та лист Миколи Масюкевича до старшини товариства «Сокіл-Батько», датований 25 лютого 1936 р.

Іван Боберський на лещетарській прогулянці у Вінніпезі (Канада). Світлив (фотографував) Г. Павлюк. 1932 р. З архіву Осередку української культури і освіти у Вінніпезі.
Іван Боберський на лещетарській прогулянці у Вінніпезі (Канада). Світлив (фотографував) Г. Павлюк. 1932 р. З архіву Осередку української культури і освіти у Вінніпезі.

Перебування у Ґарміш-Партенкірхені для Івана Боберського полягало в ознайомленні з програмою Олімпійських ігор, перегляді спортивних змагань, місцевими традиціями та опрацюванні різнопланових матеріалів на олімпійську тематику. Він вставав вдосвіта і працював допізна. Іван Боберський уважно спостерігав і ретельно фіксував кожну дрібницю. При цьому він все акуратно та докладно записував олівцем на аркушах паперу. Один за одним у часописі «Діло» з’являлися його репортажі про перебіг олімпійських змагань.

Свій перший журналістський репортаж «Змаги в Ga-Pa» (Ga-Pa – скорочення Ґарміш-Партенкірхен) Іван Боберський опублікував 6 лютого 1936 р. у львівському часописі «Діло». Для кращого розуміння стилю і змісту, ось кілька уривків з нього:

«Ґарміш-Партенкірхен, 2. лютого.

Східцями, що йдуть наскісь, то знову у право, далі вліво, то знову просто вгору, ступають лещетарі, що мають скакати на великій скічні.

Всі в тяжких черевиках з окутими підошвами. Несуть самі свої лещети, або мають когось, що несе їх. Ступають непевно, сніг мокрий і невигідно виходити. Дрібний дощ кропить. Але великі голосники, розміщені по великім просторі між степеницями оголошували вже від 1-ої години вполудне: «Скоки на великій олімпійській скічні». […]

Український атлет совгар (ковзаняр) Роман Турушанко – учасник ІV зимових Олімпійських іграх у Ґарміш-Партенкірхені у складі збірної команди Румунії. Світливець (фотограф) Іван Боберський. Ґарміш-Партенкірхен, 17 лютого 1936 р.
Український атлет совгар (ковзаняр) Роман Турушанко – учасник ІV зимових Олімпійських іграх у Ґарміш-Партенкірхені у складі збірної команди Румунії. Світливець (фотограф) Іван Боберський. Ґарміш-Партенкірхен, 17 лютого 1936 р.

Година 2.25. Змаги почало 4 німецьких скакунів. На вежі появилося на жовтявій таблиці елєктричне засвічене число скакуна, заки минав скок. По скоці видно було на рожевій таблиці елєктрично освічене число метрів, який довгий скок. Коли німці почали чергу, з третьої вежі загомоніла мельодія німецького гимну, мельодія знана перед війною як австрійський гимн.

Опісля скакали представники інших народів. […] Видці плещуть. […]

Скакало 8 німців, 7 чехословаків (4 з них з німецькими назвищами), 6 норвежців, 5 американців, 4 фінці, 3 шведи, 3 канадійці, 3 поляки, 2 японці, 2 італійці, 1 румун. […]

В другій половині порядку повторило 38 лещетарів скоки з меншим або більшим осягом. Швед Еріксон Свен осягнув при другім скоці 81 метрів. Це був найдовший скок на цих змаганнях в неділю дня 2-го лютого 1936. р.

Офіційний плакат ІV зимових Олімпійських ігор у Ґарміш-Партенкірхені. 1936 р.
Офіційний плакат ІV зимових Олімпійських ігор у Ґарміш-Партенкірхені. 1936 р.

Найспокійніше, з легким вилетом скачуть шведи, норвежці і фінці. Американці скачуть цілковито норвеським стилем. Канадійцям виходить зіскок дуже безпечно. Інші лещетарі стараються зблизити до легкости і спокою скандинавських лещетарів.

Сірі тумани на ліво прорідли – лишилася поперечна смуга над темними лісами, які появилися перед нашими очими – але вже припорошені снігом. Там падав олімпійський сніг. Сиві мряки закривали ще верхи – перемінялися у снігові хмари. Зимніло. Добрий знак! Треба олімпійського, білого, іскристого снігу, і тут в долині, бо оба містечка Ґарміш і Партенкірхен (Ґа-Па) приготовляються до Олімпійських Зимових Змагань, які зачинаться 6-го лютого, а потревають до 16. лютого. А це нині була неначе генеральна проба перед премієрою. Лещетарі змірили свої сили, судді запізналися з їхніми прикметами і осягами і зможуть безпечніше висказати свою остаточну оцінку. […]

В годині 8.25 відпливала маса сходами і воротами від скічні в місто. Дощ пустився знову і я зайшов під парасолем на пошту, щоби Вам переслати привіт і цей опис».

Фейлетони Івана Боберського в часописі «Діло» «розворушили» українське спортове середовище. Українці з різних куточків світу із зацікавленням перечитували подані публікації. У листі Степана Гайдучка до Івана Боберського, датованому 8 лютого 1936 р. з цього приводу повідомлялося: «Високоповажаний Пане Професоре! Галичане здуріли одержавши Ваші привіти. «Діло» з Вашим описом вислав я до Тіржіча [від 1932 р. Іван Боберський з дружиною Йосифиною проживав у словенському містечку Тржич. – А. С.] так, як Ви поручили. У нас з олімпійським снігом також мороз і сніг. […]».

Як з’ясувалося напередодні й під час ІV зимових Олімпійських ігор у Ґарміш-Партенкірхені, у складі національних олімпійських збірних команд окремих держав були спортсмени українського походження. Для українців такі прециденти мали надзвичайне значення і вони виявляли особливе зацікавлення їхньою участю в Олімпіаді. Тому окремим завданням для себе Іван Боберський постановив відстежувати їхні спортивні виступи та організувати, по можливості, з ними журналістські зустрічі.

У вже згаданому листі Степана Гайдучка до Івана Боберського від 8 лютого 1936 р. знаходимо: «Пішлю Вам і Ваш текст є там [Роман] Турушанко в Ґарміш. Це совгун-буковинець [ковзаняр. – А. С.] з Черновець. Так повідало «Діло». Для «Сок[ільських] Вістей» пішліть яку знимку. Гаразд! [Степан Гайдучок]».

А в наступному листі Степана Гайдучка, датованому 12 лютим 1936 р., зазначено: «Ваші програмки одержав і щиро дякую за память з цього місця куди мене тягнуло та виїхати не міг. До Ga-Pa я післав Вам картку повинні б Ви єї в час дістати та й знайти [Романа] Турушанка (в програмці Turusanke) з Черновець, що репрезентував Румунію в штучній їзді на леді. «Діло» видрукувало по нині два Ваші описи з Ga-Pa і я по Вашим вказівкам післав по 3 примірники до Тржіча. […] Писав Др [Микола] Масюкевич до «С[окола]-Б[атька]», що Ви відвідаєте його і обговорите справи звязані з олімпійськими ігрищами».

Іванові Боберському вдалося 16 лютого зустрітися з Романом Турушанком, а 17 лютого записати з ним інтерв’ю, яке було опубліковане 3 березня 1936 р. у часописі «Діло», та зробити світлину (фотографію) українського спортовця. В інтерв’ю окрім іншого зазначалося: «Олімпійські змагання закінчились роздачею медалів при світлі смолоскипів і штучних огнів. Від ходанини повних 16 днів боліли мене ноги, та я перейшов на другий, 17-го лютого ще чотири кільометри, щоб дістатись на вулицю Бурґакер 1. […] Опинився я в їдальні «Синього Грозна» і замовив снідання. Небавом прийшов п. [Роман] Турушанко із своєї кімнати: в сірім светрі, середнього зросту, стрункої постави, волосся чорняве, гладко причесане, лице повздовжнє, очі живі, темняві, рухи і розмова спокійні. […] Ми вийшли оба на вулицю. Я зняв п. [Романа] Турушанка на тлі олімпійської оповістки [йдеться про олімпійський плакат.– А. С.]. Наша розмова перейшла на Чернівці і Львів. Ми йшли вулицею Гінденбурґа, де доми ще не відчули, що олімпійські змагання скінчились. Вони пишались чатинними вінцями, червоними прапорцями із ломаним чорним хрестом у білім кружку з білими прапорами із олімпійським знаком». До речі, за успішний виступ на ІV зимових Олімпійських іграх, міністерство освіти Румунії відзначило Романа Турушанка «Медалею культури спорту».

Під час перебування на Олімпійських іграх, олімпійська тематика жваво обговорювалася Іваном Боберським у листуванні з багатьма громадськими та культурними діячами того часу. Серед них, зокрема українські сокільські діячі, які проживали у Чехословаччині, Німеччині, Італії та Польщі. Так, у листуванні Івана Боберського і Степана Гайдучка з’являється тема опрацювання української спортивної термінології, формування якої у той час продовжувалося в українському середовищі. В одному з листів Степана Гайдучка до Івана Боберського, датованому 25 лютим 1936 р., знаходимо: «Високоповажаний Пане Професоре! Ви певне вже вернули в Тржич, де словінці нарікають що їм накидають сербську і хорватську літературу. Дивуйте ся «Ділови», що вжило [термін] «скічня», «змаги» і т. д. Наших україністів треба вперід замкнути всіх […] і не випустити скорше аж самі погодяться що до мови і правопису. Тоді перестануть нас всіх щороку переучувати. Це саме «Діло» минулого року вживало на «скочня» слова «відбивня». Самі його придумали і я став його вживати. А тепер бачте з «відбивня» дійшли до «скічня». Ваші уваги я їм попередньо одним з членів редакції передав. Не псуйте собі тим душевного настрою це ще ненайбільша їхня похибка».

Підсумком перебування Івана Боберського на ІV зимових Олімпійських іграх в Ґарміш-Партенкірхені стали його статті, надруковані на сторінках часопису «Діло» упродовж лютого–березня 1936 р. під назвами: «Змаги в Ga-Pa», «Змаги в Ga-Pa. Перший день Ігрищ», «Змаги в Ga-Pa. (Третій лист)», «Змаги в Ga-Pa. (ІV. Олімпійські Зимові Змагання)», «Змаги в Ga-Pa. Розмова з українським совгарем Романом Турушанком». Ці репортажі-фейлетони стали першими ластівками української журналістики в площині висвітлення проблематики міжнародного олімпійського руху для українців Галичини та діаспори.

На означення Олімпійських ігор сучасності Іван Боберський у публікаціях та листах використовував свою термінологію: «Олімпійські Снігові Змагання», «Олімпійські Зимові Змагання», «Ігрища», інколи «Олімпійський Здвиг». Слово «Ігрища», яке чи не найбільше вживав тоді Іван Боберський, зустрічається у період існування Київської Русі. На початку ХХ ст. він, як голова товариства «Сокіл-Батько», дав поштовх для проведення комплексних національних спортових змагань українців, що отримали назву «Запорожські Ігрища». Перші такі змагання відбулися 15–16 жовтня 1911 р., другі – 29 червня 1914 р. у Львові. З того часу літні та зимові «Запорожські Ігрища» як прообраз Олімпійських ігор сучасносні проводилися у Галичині упродовж наступних двох десятиліть.

Своє перебування у Ґарміш-Партенкірхені, Іван Боберський зафіксував на багатьох поштівках, які розіслав різним українським громадським організаціям та окремим особам в діаспорі. Так, у часописі Союзу українського сокільства за кордоном «Український Сокіл», який виходив друком у Празі, повідомлялося: «З ІV Олімпійських Зимових Змагань в Ґарміш-Партенкірхені послав 3.ІІ.1936 Батько Боберський поздоровлення такого змісту: «Дорогі Побратими! Шлю привіт з Олімпійських Всесвітніх зимових змагань. Кожна одиниця збільшує силу цілого народу, як кождий і найменший мяз творить силу тіла. Нехай кождий українець старається стати сильнішим. ІВАН БОБЕРСЬКИЙ». А до Євгена Онацького, який проживав у Римі Іван Боберський писав: «5/ІІ.1936. Привіт з Олімпії Ga–Pa з нагоди Олімпійських Зимових Змагань. Все вперед!». З цією ж датою зберігся лист, адресований до Степана Гайдучка: «В[исоко]пов[ажаний Пане Товаришу]! Нині 2.ІІ. вислав я опис з нинїшних вступних змагань в скоцї на великій олїмпійській скочні до «Діла», поручено, повинніб зараз помістити. Прошу купити для мене три примірники і вислати зараз в Trzič. Гаразд. Дякую за труд».

Після полагодження всіх справ у Ґарміш-Партенкірхені Іван Боберський 19 лютого 1936 р. приїхав на один день до Берліну, де зустрівся з Миколою Масюкевичем. Ключовим питанням обговорення була так звана «олімпійська справа» – участь українців на XI літніх Олімпійських іграх у Берліні. 23 лютого 1936 р. Микола Масюкевич з Берліну у листі до Івана Боберського писав: «Зустріч з Тобою була для мене настільки небуденною подією, що й досі пригадую наші розмови і Твої вислови, завваги, тощо. Дякую Тобі ще раз, що Ти вможливив мені пізнати Тебе особисто».

Таким чином, завдяки публікаціям Івана Боберського на сторінках української преси «Діло», «Сокільські Вісти», та «Український Сокіл» українці в Галичині та діаспорі ознайомились через очевидця-українця з ідеями міжнародного олімпійського руху та його змаганнями – ІV зимовими Олімпійськими іграми. Ці матеріали привернули увагу до олімпійського руху та спонукали сучасників до ґрунтовнішого вивчення питань, пов’язаних з олімпійською тематикою. Поїздка Івана Боберського у Ґарміш-Партенкірхен, його репортажі, листування та організаційна діяльність у комплексі сприяли тому, що на ХІ літні Олімпійські ігри, які відбулися у серпні 1936 р. в Берліні, окрім Івана Боберського поїхав ще один фаховий український журналіст Микола Масюкевич, а олімпійська тематика стала невід’ємною на шпальтах провідних українських газет та часописів Галичини таких як «Сокільські Вісти», «Діло», «Новий час», «Життя і знання» та ін. Завдяки зусиллям Івана Боберського олімпійська перспектива надалі стала окремою складовою в боротьбі за національне самовизначення та державність українців.

Андрій СОВА
історик

Джерела та література:

  1. Сова А. Олімпійська тематика в творчій спадщині Івана Боберського (на прикладі ІV зимових Олімпійських ігор у Ґарміш-Партенкірхені 1936 року) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Посвіт, 2017. – Спецвипуск ІІІ. – С. 203–214.
  2. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
  3. Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
  4. Сова А. Олімпійська тематика на сторінках сокільських видань початку ХХ століття. URL: https://photo-lviv.in.ua/olimpiyska-tematyka-na-storinkakh-sokilskykh-vydan-pochatku-khkh-stolittia/ (дата звернення: 28.08.2020).

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.