Італієць, якого не впускали до Львова, або історія першого посла Ватикану в Україні

0
321
Італієць, якого не впускали до Львова, або історія першого посла Ватикану в Україні

Свою оцінку історичних подій або ж сьогодення ми звикли будувати на основі того, що бачимо на сцені. Однак, дуже часто варто зважати і на те, що за кулісами. Як мінімум, такий підхід дає можливість поглянути на відомі нам явища глибше і у ширшій перспективі. Сьогоднішня історія саме такого типу, а її головний герой – це перший ватиканський дипломат в Україні, знаний біблієзнавець та місіонер о. Джованні Дженоккі (1860 – 1926), який на початку ХХ століття намагався скласти заплутаний пазл під назвою “хто такі українці і чого вони хочуть”.

о. Джованні Дженоккі. Фото з https://uk.wikipedia.org/
о. Джованні Дженоккі. Фото з https://uk.wikipedia.org/

7 квітня 1920 року ватиканський дипломат о. Джованні Дженоккі вирушив в українському напрямку. Там саме вирували непередбачувані політичні пристрасті, що відбивалося, у тому числі, на церковному житті. У о. Джованні був значний дипломатичний досвід за плечима, адже в статусі місіонера він побував на територіях сучасних Сирії, Туреччині, Колумбії, Перу і навіть Нової Гвінеї. Водночас, український кейс, як подібні явища стало модно означувати, був міцним горішком і чи не найскладнішою з місій ватиканського дипломата. Інтереси багатьох гравців, політичних та навіть геополітичного масштабу, перетинались у регіоні, що труднощів лиш додавало.

Loading...
Граф Михайло Тишкевич, очолював дипломатичне представництво УНР у Ватикані. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Михайло Тишкевич, очолював представництво УНР у Ватикані. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Що цікаво, саме о. Джованні Дженоккі, у статусі апостольського візитатора, став першим ватиканським послом в Україні. Його призначення відбулося 16 лютого 1920 року й було викликане як релігійними, так і політичними обставинами. Головні цілі його перебування на наших теренах: оцінити становище УГКЦ й вивчити найвність факту тиску польської адміністрації на цю церкву, налагодити діалог із представниками української політичної еліти, якщо це було можливим – то і з більшовиками. Разом із тим, він віз ліки, якими мали забезпечити бідних та поранених у військових діях, які цього потребували. Останнє є особливо знаковим, адже він був не просто дипломатом, а представником Ватикану й священиком. Між іншим, ще й професором історії і Святого Письма, знав давньогрецьку, гебрейську та арабську мови, обіймав посаду ректора однієї з єзуїтських колегій.

Петро Карманський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Петро Карманський. Фото з https://uk.wikipedia.org/

У зв’язку зі смертю о. Джованні, через декілька років після його місійної діяльності, більше розказати про цю персону спробував поет та громадський діяч Петро Карманський (1878 – 1956), що знав його особисто. Цей відгук, де автор не стримував себе, а навіть забув про дипломатичний такт, надрукували на шпальтах часопису “Діло”. Карманський відзначив, що о. Джованні потрапив до нас як знавець “екзотичних країв” і за це призначення український дипломат навіть подякував папі на одній із аудієнцій. Разом з тим, безпосереднє спілкування із самим візитатором показало, що він про наші терени знає рівно стільки, як і будь-хто інший у Ватикані в той час – нічого. Відтак першими знаннями о. Джованні про місце його нового призначення стало те, що йому під час розмови розповів Петро Карманський. Не можна зарахувати до плюсів ватиканського візитатора і те, що він знав німецьку і трішки польську мови, а з українською почав знайомитися після приїзду сюди.

Книга про місії Дженоккі на Схід. Фото з https://www.ebay.it/
Книга про місії о. Джованні Дженоккі на Схід. Фото з https://www.ebay.it/

З більш оптимістичного Петро Карманський відзначав те, що о. Джованні Дженоккі не просто користувався нотатками інших ватиканських урядовців, а дійсно намагався розібратися у ситуації. При цьому, його навіть можна назвати українським симпатиком, адже він критикував тих, які легковажили українським проектом і не вірили в успіх останнього; і Україна справила на нього значне враження. Особливо – своїми розмірами, про що о. Джованні сказав за шампанським на зустрічі, яку робили з нагоди його приїзду. Петро Карманський підсумовував цю ситуацію наступним чином: візитатора Дженоккі Ватикан подарував нам “як лікаря від ран, спричинених польською нагайкою”. Однак, італійцю до останнього наш громадський діяч не довіряв і вважав, що його симпатії до українців і нелюбов до поляків найбільше були викликані ситуативною вигодою Ватикану.

Папа Бенедикт XV. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Папа Бенедикт XV. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Щодо самої місії, її важко назвати хоч трохи вдалою. Дженоккі їхав через Відень, де також зустрічався із представниками місцевої української громади. Його фінішною точкою мав стати Київ, але, через несприятливу ситуацію у регіоні, дістатися туди він не зумів. Навіть його виїзд з Відня довго блокувався польською стороною. Так, що о. Джованні доводилося скаржитися у Ватикан, а вже звідти вирішували його проблему – у Відні з ним були і декілька вагонів з ліками. Весь цей час ватиканський дипломат листувався з митрополитом Андреєм. Врешті, після численних спроб, йому все ж вдалося потрапити на якийсь час до Львова, де він спілкувався із представниками інтелігенції, зустрічався із церковними ієрархами. Також відвідував Кам’янець-Подільський. Був у Варшаві, звідки головно й виконував свої обов’язки, хоч також надовго там не затримався. Геополітична ситуація все більше набирала не надто сприятливих для української політичної еліти обрисів. Крім того, польська сторона не бажала допускати прямий діалог між останніми та Ватиканом. Відтак він перебрався до Відня, а далі взагалі був відкликаний.

У вже згадуваному часописі “Діло”, з нагоди смерті о. Джованні, його персоні присвятили одразу декілька текстів. У одному з них зазначали, що помер він після тривалої недуги, називали його одним із найздібніших дипломатів. Зазначали, що був прихильником української незалежності і тому в Галичині, коли він гостив у владик, зустрічався із представниками народу, його приймали із великими почестями. Намагання о. Джованні допомогти українцям у непростій ситуації дописувачі видання оцінили.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Апостольский “візитатор” України. Смерть Дженокія // Діло. – Львів, 1926. – Ч. 9. – С. 1.
  2. Баб’як А. Джованні Дженоккі // Енциклопедія сучасної України, 2007 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=23968
  3. Карманський П. “Візитатор України”. Хто був о. І. Дженокі? // Діло. – Львів, 1926. – Ч. 16. – С. 1.
  4. Рубльова Н. Дженоккі Джованні // Енциклопедія історії України, 2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.