Історичний феномен села Верещиця

7525
Феномен села Верещиці

Надзвичайно цікавими та водночас болючими є сторінки історії села Верещиці. На перший погляд, це звичайне українське село, яке зберігає свою самобутність з покоління в покоління. Проте, відвідавши його раз, хочеться побувати там знову і знову. Про особливість та унікальність села Верещиці пропонуємо дізнатись у даній статті.

Верещиця – село в Яворівському районі Львівської області, розташоване на схилах Розточчя. Село Верещиця відоме ще з XV століття. За однією з версій, назва ‘‘Верещиця’’ походить від заростей вересу в навколишніх соснових лісах, а за припущенням краєзнавця В.Лаби  – від германського strom (потік, струмінь, промінь) – від однойменної річки, притоки Дністра, в долині якої воно знаходиться.

Верещиця, біля 1930 року
Верещиця, біля 1930 року

Ще до виникнення села, у цій місцевості було поселення в найбільшій улоговині у долині Верешка, до якої доходив водний шлях з Дністра по річці Верещиця, на витоці якої у давнину купці зупинялися перед подоланням Головного Європейського вододілу. Це місце називалося Бабина Долина. Існують припущення, що тут були поселення ще в дохристиянські часи. З незапам’ятних часів над стародавнім водним шляхом по Верещиці височіли два укріплення – Прислони (замки), які використовувались для захисту місцевого населення в разі нападів ворога. З них також контролювали водні шляхи.

Окрім водних шляхів розвивалися і сухопутні, – так звані ‘‘гостинці’’. Особливе значення мав Солярський Гостинець, який вів з Городка на Белз через Добростани, урочище Ярина, Верещицю, попід Прислін (потужний сторожовий замок) і Вишенське Городище.

УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці у с.Верещиця. Фото Мар’яни Іванишин
УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці у с.Верещиця. Фото Мар’яни Іванишин

Після навали татарської орди (середина XIII ст.), очевидно, що Верещиця не була повністю знищена та поступово відродилась, адже в XV ст. часто згадується в історичних документах як село. Дана згадка датується 1437 роком. Дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці відома вже з 1564 року. Згідно ‘‘Пам’ятника Крехівського’’ на Верещиці був стародавній Василіанський монастир.

Про Верещицю згадує і німецький мандрівник Ульріх Вердум (1671 р.), який відзначив тут дерев’яну церкву та будинки, вікна яких замість шибок були затягнені риб’ячими міхурами.

УПЦ КП Різдва Пресвятої Богородиці. Фото Мар’яни Іванишин
УПЦ КП Різдва Пресвятої Богородиці. Фото Мар’яни Іванишин

За часів перебування під владою Польщі (1387-1772рр.)  село належало до Добр Коронних Речі Посполитої. Таким чином збереглась інформація про село в королівських люстраціях. Згідно Королівської Люстрації 1662 року у Верещиці було 29 дворів, а перед війною (1648-54 рр.), залишилося лише 8, а також млин і дві корчми. У села на послугах перебувало 17 підданих та 7 листонош. Верещиця була важливим поштовим пунктом на перетині сухопутних гостинців і межувала з такими селами як: Лелехівка (на півдні), Крехів і Ставки (на сході), Вишенька (на півночі), Стариська (на заході). До Верещиці відносився і Майдан Верещинський.

За австрійської влади (1772 – 1918 рр.) у Верещиці запроваджується планове лісове господарство, прорубуються просіки та облаштовуються лісничівки. Навколо села діяли копальні вапняку та печі для випалювання вапна (гути). Станом на 1880 р. у селі (разом з Майданом Верещинським) налічувалось 81 господарство і 530 мешканців.

Фігура Матері Божої на подвір’ї школи та бібліотеки у с. Верещиця. Фото Мар’яна Іванишин
Фігура Матері Божої на подвір’ї школи та бібліотеки у с. Верещиця. Фото Мар’яна Іванишин

Про село Верещицю згадує і відомий священик – краєзнавець о.Іван Гавришкевич у праці ‘‘Триденна мандрівка околицями Львова’’ (1863 р.).

У 1903 р. відбулось відкриття залізниці Янів – Яворів (була прокладена вздовж долини річки через Лелехівку), внаслідок чого значного пожвавлення зазнало економічне життя села. Навколо станції ‘‘Верещиця – Вишенька’’ розрісся цілий присілок  – Стація. Дана залізниця була ліквідована у 1969 році.

Під час Першої світової війни (1914-1918рр.) мешканці села Верещиці змушені були покидати свої домівки та втікати на чужину. Дехто зміг поселитися на Великій Україні, в Київській губернії, поблизу Житомира. А окремі родини змушені були їхати аж в Астраханську губернію. У червні 1915 року, по лінії Верещиця – Магерів – Рава – Руська відбувалися бої російської армії з об’єднаними австро-угорськими військами.

Верещицька загальноосвітня школа I ступеня та бібліотека - філіал с.Верещиця. Фото Мар’яна Іванишин
Верещицька загальноосвітня школа I ступеня та бібліотека – філіал с.Верещиця. Фото Мар’яна Іванишин

У міжвоєнний період продовжувалося інтенсивне зрубування лісів навколо села Верещиці. Тут діяли мисливські господарства, розвивалося випалювання вапна, рибний промисел і землеробство. У 1939 р.  радянською владою було знищено стародавню пам’ятку – дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

З історичних документів відомо, що у районі Малої Вишеньки для потреб польського війська ще на початку 1930-их років був закладений полігон, територію якого під час Другої світової війни (1939-1945 рр.) розширювала і радянська, і німецька влада.

Село Верещиця на військовій карті Польщі 1935 року
Село Верещиця на військовій карті Польщі 1935 року

На зламі 1939-40 рр. було запущено план будівництва Яворівського військового полігону. Внаслідок цього мешканці навколишніх сіл і, зокрема, Верещиці зазнали примусових переселень. Депортації розпочалися наприкінці 1939 р. Присілок Майдан села Верещиця був одним з перших, звідки почалися виселення жителів. На початку 1940 р. частину людей з с.Мала Вишенька переселили на с.Верещицю, а вже в 1941 року звідси в Бессарабію.

Село Верещиця увійшло до зони виселення лише за другим наказом ЦК КП(б)У і РНК УРСР про розширення полігону. Наприкінці 1940 року депортація продовжилась. Згідно з постановою №665 сс РНК УРСР і ЦК КП(б) У від 30 грудня 1940 р. про розширення території артилерійського полігону, переселення проводилось не в межах Львівської області, а на приєднані в 1940 році землі (в новостворену Ізмаїльську область). Депортації набували масштабного характеру. В цій постанові є згадка про с.Верещицю, де вказується 100 дворів, мешканців яких треба було виселити (насправді їх виявилося більше). Переселення потрібно було завершити до 1 лютого 1941 р.

Всіх жителів с.Верещиця переселяли у с.Кляшниця Тарутинського району Ізмаїльської області (нині – с.Весела Долина Одеської області). Людей виселяли по черзі, не все село відразу. На нових теренах селяни часто голодували і їм доводилось жити в жахливих умовах.

Жителі с.Верещиця, одразу після переміщення фронту за кордони України, почали повертатися з с.Кляшниця на рідні терени і самовільно тут поселилися. В лютому 1945 р. Виконком Янівської районної ради надіслав листа голові сільради с.Верещиця із строгою забороною приймати  переселенців без направлення Райвиконкому. У травні 1945 р. було знову  надіслано голові сільради записку про початок артилерійських стрільб на полігоні із забороною перебування сторонніх осіб на його території, збирання грибів, випасання худоби і т.д., а також підбирання снарядів та мін, про знайдення яких треба відразу повідомляти. Цей наказ голова сільради мав сповістити всім селянам. В липні 1946 року була відправлена ще одна записка схожа до вищезгаданої.

Виникла потреба в розширенні полігону і, відповідно, відбулося повторне виселення селян (1950-51 рр.). Цього разу виселяли на Дніпропетровщину і платили незначну грошову компенсацію та дозволяли забирати з собою хати. Виселені сюди селяни поверталися на рідні землі у 1955 р.

Озеро на базі відпочинку ‘‘Майдан’’. Фото Мар’яни Іванишин
Озеро на базі відпочинку ‘‘Майдан’’. Фото Мар’яни Іванишин

1952 р. у с.Верещиця переважно у викопаних землянках жили люди. Це були ті, хто повернувся з Дніпропетровщини, а також ті, яким вдалось уникнути виселення. У 1959 р. створено докладний опис всіх будівель на території Верещиці. В селі була 101 споруда. Верещиця на той час була звичайною ‘‘станцією’’. З’явився також поіменний список всіх громадян, які на той час проживали у селі (563 жителі).

З 30 червня 1959 р. до липня 1961 р. до Верещиці переселилось 12 сімей. Генерал – полковник танкових військ Гетьман надіслав листа до голови Львівської облради С.Стефаника  про доцільність надання Верещиці статусу самостійного населеного пункту. 2 квітня 1960 р. отримано відповідь, в якій йшлося про необхідність відселення цивільних осіб з населеного пункту, який утворився навколо ‘‘станції’’ Верещиця. Це потрібно було здійснити протягом 1960-61 рр.

У 1961 р., коли мало бути виселення люди переховувалися в лісах або у родичів.  Станом на 7 серпня 1961 р.  – ‘‘Список лиц, проживаючих в поселке Верещица по состояние на 7 – е августа 1961 года’’ – перелік сімей, точний облік будівель і професій – 128 сімей, 538 чоловік.

Феномен села Верещиці полягає в тому, що незважаючи на всі заборони, після кожного виселення, верещаки поверталися у своє рідне село, а потім їх знову звідти виселяли. Так було аж п’ять разів. Ця боротьба тривала з 1939 року  по 1972 рік.

Після Другої світової війни на тому місці, де раніше була розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці, розбили табір для німецьких військовополонених (1945-1950 рр.), які і займались облаштуванням полігону. Важка праця, а також погані умови утримання були причиною масової загибелі полонених, кілька сотень яких тут і поховані. Ця могила збереглася і до наших днів.

Могили німецьких військовополонених . Фото Мар’яни Іванишин Могили німецьких військовополонених . Фото Мар’яни Іванишин
Могили німецьких військовополонених . Фото Мар’яни Іванишин

У 1958 р. на території села було збудовано військову в’язницю союзного значення, яку у 1992 р. переобладнали у військову школу службових собак. З 1997 року бере початок історія навчально-тренувального центру ‘‘Верещиця’’ Львівського інституту внутрішніх справ, а також центр бойової підготовки Управління МВС України у Львівській області.

Фото Мар’яни Іванишин
Фото Мар’яни Іванишин

У 1984 р. південніше Верещиці створено перший і єдиний на Львівщині природний заповідник ‘‘Розточчя’’, а у 1995 р. на  території, що на північний схід від села створили Яворівський регіональний ландшафтний парк, на базі якого у 1998 р. організовано однойменний національний природничий парк.

Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів рішенням від 19 вересня 1989 року відновив село Верешиця, раніше включене в межі селища міського типу Івано-Франкове Івано-Франківської селищної Ради.

Попри надзвичайно складну долю, Верещиця – це єдине село, яке відродилось з понад сотні сіл, ліквідованих під час створення Яворівського військового полігону.

Хочу висловити подяку за надану інформацію та консультацію при написанні статті Брусаку Віталію Пилиповичу, жителям села Верещиця  – Слободі Василію, бібліотекарю Верещицької бібліотеки – п.Тетяні, а також всім, хто спричинився для отримання потрібних матеріалів щодо написання роботи.

Мар’яна ІВАНИШИН

Джерела:

  1. Брусак В., Майданський М. Село Верещиця – це символ незламності духу та нездоланної любові до рідної землі. 570 років / Буклет;
  2. Інвентаризація природних комплексів і компонентів для розробки проекту організації території яворівського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів / Звіт про науково-дослідну роботу / Брусак В., Кравчук Я., Гнатюк Р. [та ін.]. – Л : ЛНУ ім. І. Франка . – 2010. –117с.;
  3. Максимів Н. Галицький рід. – Львів – Київ : Духовна вісь. – 2014. – 472 с., іл.;
  4. Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів та об’єктів національного природного парку Яворівський. Том 2. Пояснювальна записка щодо обґрунтування проектних рішень / Кравчук Я. С., Зінько Ю. В., Брусак В. П. [та ін.]. – Л : ЛНУ ім. І. Франка. – 2000. – 256 с.;
  5. Стецькович С. Полігон на Розточчі : до історії депортацій населення під час створення Яворівського військового полігону. – Л: Видавництво «Видавничий дім» «УКРПОЛ». – 2010. – 84 с.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.