Єдиний такого типу, або Інститут неолатиністики у Львові: погляд у майбутнє через заглиблення у минуле

0
98
Єдиний такого типу, або Інститут неолатиністики у Львові: погляд у майбутнє через заглиблення у минуле

Дійсно велике місто, яке є центром, а не просто населеним пунктом, відрізняється від інших місць проживання людей поверхами. У великому місті їх має бути багато. Ще краще, якщо ці поверхи – невидимі для неозброєного ока. Адже тоді вони є тими необхідними основами, на яких стоїть місто, вони є простором, де різні середовища можуть знайти себе і можливість для реалізації своїх інтересів. Такі невидимі поверхи, за умови існування нормальної стратегії розвитку міста/країни, можуть стати факторами розвитку населеного пункту і силами, які формуватимуть його обличчя. Про них не обовязково повинні багато писати і говорити, але зайвим це також не буде. Врешті, одним із таких невидимих поверхів-просторів існування Львова, який не завжди помічається, але може бути оцінений наступниками – це Інститут неолатиністики.

Мирослав Трофимук. Фото з https://uk.wikipedia.org
Мирослав Трофимук. Фото з https://uk.wikipedia.org

Аби наведене вище сполучення слів не здавалося чимось дивним і незрозумілим, трошки його розшифруємо. Зробимо це за допомогою конкретного прикладу – тексту Конституції Пилипа Орлика. Про останній ми знаємо і говоримо, у тому числі, завдяки ініціатору появи Інституту неолатиністики у Львові. Саме Мирослав Трофимук, засновник цього проекту, переклав з оригіналу знаний для всіх ще зі шкільних часів давній текст. Переклав з латинської мови. Відтак неолатиністика – це коли мова йде про тексти, написані латинською мовою в XV – XIX століттях. Якщо в українському контексті, то неолатиністика – це роботи Станіслава Оріховського, Себастіяна Кльоновича, Юрія Дрогобича, Міхала Боїма, у окремих випадках – Богдана Хмельницького, Івана Мазети тощо.

Станіслав Оріховський-Роксолан. Фото з www.medievist.org.ua
Станіслав Оріховський-Роксолан. Фото з www.medievist.org.ua

Зі слів Мирослава Трофимука, ідея заснування Інституту неолатиністики виникла у нього в процесі переосмислення сьогодення і літературних процесів, що відбувалися на наших територіях. Очевидно, що для розуміння себе – ким ми є і куди рухаємося, варто також розуміти, що в нас було і звідки ми прийшли. А було на українських територіях досить багато літератури, написаної латинською мовою. При цьому, говорити про це можна від найдавніших часів. У нас якось не надто прийнято афішувати цю тему й, відповідно, вивчати даний сегмент своєї історії. Ще менше прийнято робити його складовою і критерієм переосмислення своєї ідентичності. Як би там не було, але суть залишається суттю – українська неолатиністика існує! І хоч вона сьогодні без належної уваги, але це безцінна і багата сторінка нашої спадщини.

Один із прикладів неолатиністичного дослідження. Фото з https://uk.wikipedia.org
Один із прикладів неолатиністичного дослідження. Фото з https://uk.wikipedia.org

Саме для роботи з цією спадщиною – для її удоступнення та аналізу, популяризації, у 1995 році й було засновано Інститут неолатиністики. Біля витоків цього проекту стоїть історик літератури, неолатиніст, перекладач Мирослав Трофимук. Від 1995 року і до 2004 Інститут неолатиністики діяв при Львівській богословській академії (сьогодні Український католицькій університет).

Сучасне видання Конституції Пилипа Орлика. Фото з https://uk.wikipedia.org
Сучасне видання Конституції Пилипа Орлика. Фото з https://uk.wikipedia.org

Якщо говорити про конкретні успіхи Інституту неолатиністики, то серед них, безперечно, Латинсько-український словник. Над цим проектом працювали Мирослав Трофимук та Олександра Трофимук. У перших редакціях словника було 30 000 слів. У пізніших кількість доходила до 50 000 слів. Окрім згаданого словника – серія публікацій про гетьмана Пилипа Орлика і його Конституції, тексти про Івана Мазепу, дослідження поетик Києво-Могилянської академії, латинської словесності загалом.

Перша сторінка Конституції Пилипа Орлика латиною. Оригінал зберігається в Швеції. Фото з Сучасне видання Конституції Пилипа Орлика. Фото з https://uk.wikipedia.org
Перша сторінка Конституції Пилипа Орлика. Оригінал зберігається в Швеції. Фото з https://uk.wikipedia.org

Врешті, у 2014 році Мирослав Трофимук видав монографію – “Латиномовна література України XV – XIX ст.: жанри, мотиви, ідеї”. В останній автор оглянув стан неолатиністики в Україні, Білорусі, Польщі та Росії. Відтак проаналізував літературний процес на українських територіях, основні жанри і тематику латиномовної літератури України.

Обкладинка Латинсько-українського словника. Фото з https://uk.wikipedia.org
Обкладинка Латинсько-українського словника. Фото з https://uk.wikipedia.org

Неолатиністика в Україні – це дуже молодий напрямок досліджень, який досі не отримав гідної та належної уваги від суспільства й наукової спільноти. Це трохи сумно, враховуючи існуючий потенціал, багатий джерельний матеріал. З іншого боку, добре, що хоча б перші кроки зроблено. Окрім Мирослава та Олександри Трофимуків акцент на проблематиці української неолатиністики бачимо в напрацюваннях Людмили Шевченко-Савчинської, Ігоря Захари, Наталі Яковенко, Леоніда Ушкалова, Віталія Маслюка тощо. Видається, що цю справу варто продовжувати, адже даний напрямок є одним із тих, що можуть розказати нам про нас багато невідомого.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Трофимук М. Латиномовна література України XV – XIX ст.: жанри, мотиви, ідеї. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014.
  2. Якушев В. Філософ на ровері // Zik, 2012. – №31 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zik.ua/news/2012/08/09/filosof_na_roveri_364075
Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.