Церква святої Параскеви, яка знаходиться у селі Красів Миколаївського району Львівської області збудована у традиційному гуцульському стилі. Але не всім відомо, що народилась вона не на Гуцульщині, а у Львові.
У 1894 році у Львові відбулась Загальна краєва виставка. У південно-західній частині виставки було організовано Етнографічний сектор. Саме в ньому була збудована дерев’яна триверха хрестовокупольна церква. Храм спорудив тесля Лесь Кобчук з села Яворова з допомогою своїх шести теслярів-побратимів з Гуцульщини.
Церква розташовувалась в центрі етнографічного відділу, ліворуч алеї, що провадить від вул. Стрийської. Побачити її розташування можна на Ситуаційному плані Загальної краєвої виставки. В наш час це просто галявина у Стрийському парку неподалік дитячого майданчика (на Google.maps це місце приблизно тут).
В інтернеті можна знайти багато світлин цієї церкви і деяких інших експонатів Етнографічного відділу Краєвої виставки.
От тільки на сайті lvivcenter в описі церкви подається інформація, що це “неіснуючий нині об’єкт”. Насправді ж церква збереглась. Найбільш авторитетним свідченням цього є уривок з книги “Моє життя. Спогади” д-ра Степана Шухевича, сина пароха села Красів о. Євгена:
“На виставці в етнографічному відділі також була гуцульська церква. По виставці мій батько закупив цю церковцю з церковних фондів і поставив її в Красові, де вона й стоїть донині”.
Експозиція Виставки працювала чотири місяці. Після її закриття церква з ініціативи о. Євгена Шухевича була куплена і перевезена у село Красів, де на той час була маленька однокупольна церква. Вдалось це зробити завдяки тому, що о. Євген був рідним братом Володимира Шухевича, який був куратором архітектурно-етнографічного розділу Виставки. Після перевезення і часткової перебудови у 1896 р. церкву св. Параскеви освятив Митрополит Галицький Сильвестр Сембратович.
Цікаво, що церква орієнтована “навпаки” – головний вхід до неї розташований зі сходу (там, де має бути вівтар). Можливо, це було викликано особливостями місцевого рельєфу.
Після війни церкву було закрито і, на жаль, не все збереглось до її поновного відкриття у 1989 р.
В той же час за 30 років “небуття” в закритій церкві залишилися недоторканими кивот, чаша і корона. Також у бічній наві храму збереглось дуже незвичайне чорне розп’яття. В селі розповідають, що його привіз з Італії після Другої світової війни уродженець села Іван Каута, який воював на Апеннінському півострові.
