В цей день, 14 лютого 2015 року, починаючи з післяобіднього часу підійти до головного входу львівського театру імені Марії Заньковецької у Львові, було досить важко. Молодь поодинці та парами, люди досвідченого віку, студенти та знані у Львові політики та підприємці збиралися біля входу до театру в очікуванні історичної події – адже свій 50-тилітній ювілей на сцені цього львівського театру святкували корифеї – народні артисти України Таїсія Литвиненко та Федір Стригун.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
Вже з половини шостої вечора (коли відчинилися двері театру) в глядацькому залі ніде було яблуку впасти. А гості все прибували та прибували. Через такий аншлаг, артистам довелося навіть на кілька хвилин затримати початок сценічного дійства.
Сцена була оформлена святково, але без зайвої напищеності, акцентуючи увагу на місцях для ювілярів та на великому екрані. На ньому протягом вечора демонструвалися уривки з фільмів та вистав львівських корифеїв.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
Але найголовнішим наповненням святкування була неповторна атмосфера. Атмосфера позитиву, доброзичливості, сімейності та величезної взаємоповаги.
З уст корифеїв в цей день пролунали цікаві історії та пікантні факти – котрі до цього часу ніколи не виносилися на публіку. Кумедні ситуації про студентське життя перепліталися з театральними та кіношними байками і доповнювалися, як ми вже раніше писали, переглядами уривків з фільмів та вистав.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
Пройшла година, друга, третя, але глядачі не втомлювалися слухати своїх кумирів і довго не хотіли їх відпускати.
Серед гостей, присутніх на урочистій академії, був зокрема і віце-прем’єр міністр України, міністр культури України В’ячеслав Кириленко, котрим на завершення урочистості, прочитав указ президента України: “За значний особистий внесок у культурно-освітній розвиток української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю нагородити Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня Стригуна Федора Миколайовича”, та вручив високу нагороду.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
А Таїсії Литвиненко він пообіцяв привести нагороду уже найближчим часом, на святкування міжнародного дня театру 27 березня. Будемо сподіватися що своє слово він дотримає.
Окрім цього було багато гарних слів, привітань та побажань, було багато подарунків на нагород, але, як сказали на самому початку заньківчанські корифеї: “…найкраща нагорода для актора – це оплески глядачів. Їх глядачі їх в цей вечір просто накрили хвилею оплесків.
Здавна ми звертаємося у своїх молитвах по допомогу та оборону до святих заступників та покровителів …
У XVII ст. мешканці Львова щиро вірили, що одним із охоронців міста є св. Ян з Дуклі. Підгрунтям цього вірування є історичний факт спасіння Львова під час облоги козаків Хмельницького разом з татарами Тугай – бея у 1648 році.
Але історія пов’язала долю святого Яна зі Львовом набагато раніше …
Скульптура Яна з Дуклі на колоні перед костелом бернардинів у Львові, фото до 1939 року
Патронат святого не є випадковим. Святий Ян народився в Дуклі на Лемківщині близько 1414 року. Певний час був пустельником, у двадцятилітньому віці вступив до монастиря францисканців, а згодом до ордену бернардинів. Після 1463 року оселився у Львові, де здобув славу як проповідник та сповідник.
Навіть коли він втратив зір та йому відняло ноги, продовжував священицьку діяльність.
Колона Жевуських ( 1736 р. ) перед костелом св. Андрія. Фото наших днів.
Ян з Дуклі помер у Львові 29 вересня 1484 року і відразу вірні стали вшановувати його пам’ять. Культ Яна з Дуклі поширився серед католиків не лише в Галичині, але і в сусідніх країнах. Завдяки молитві до нього численні віруючі отримували великі полегшення.
Колона св. Яна з Дуклі. Фото 1912 року
За своє життя св. Ян з Дуклі здійснив чимало оздоровлень та чудес, завдяки чому його мощі у 1521 р. перенесли до костелу і помістили у срібну раку. У 1608 р. скульптор Войцех Зичливий на кошти Яна Даниловича зробив гробівець з червоного мармуру.
1733 року Папа Климентій ХІІ здійснив беатифікацію Яна з Дуклі, затверджуючи культ “ від незапам’ятних часів ”. 1739 року він же оголосив Яна з Дуклі патроном Польщі та Литви. Канонізаційний процес було відновлено 1948 року, канонізовано святого було значно пізніше – аж у 1997 р. папою Іваном Павлом ІІ.
Магнати Жевуські, чиїм фамільним покровителем був Ян з Дуклі, у 1734 р. пожертвували гроші на будівництво колони напроти церкви св. Андрія у Львові, де у ХV ст. здійснював богослужіння св. Ян. Головною умовою було помістити на вершечку колони фігуру святого, щоб він і надалі оберігав Львів і сім’ю мецената.
Скульптура Яна з Дуклі на бароковій ротонді над колодязем на тер. монастиря бернардинів у Львові, фото наших днів
Колону споруджено коштом волинського воєводи Северина Міхала Жевуського. Щодо авторства скульптури твердження мистецтвознавців різні, наймовірніші виконавці – Томаш Гуттер або Фабіан Фесінгер.
У радянський період скульптура святого була демонтована та зникла безвісти, а колона була суттєво пошкоджена. Замість скульптури на вершечку колони помістили барокову вазу.
Площа Бернардинська, ліворуч, перед костелом колона Жевуських зі скульптурою св. Яна. Поштівка, до 1939 року
У 2011 році колону Жевуських було відреставровано, але, на жаль, скульптурне зображення львівського святого є втраченим назавжди …
12 кадрів звільнення Львова від росіян у червні 1915 року
Галичина стала одним з основних театрів військових дій на східному фронті I Світової війни. Невдовзі після ії початку, у вересні 1914 року Львів був окупований частинами російської імператорської армії … Розпочались довгі місяці життя у поневоленому місті …
За неповні 10 місяців під російським триколором місто пережило інфляцію, репресії проти галицької інтелегенції, єврейські погроми, обшуки у соборі св. Юра і спроби змінити рух на правосторонній, комендантську годину та спробу впровадження ” сухого закону “, релігійні утиски …
Місто, що жило європейськими нормами, не сприймало ” новацій ” та жило очікуванням звільнення …
22 червня 1915 р. по – обіді два корпуси ( віденський і будапештський ) 2 – ої австро-угорської армії під командуванням генерала Е. Бем-Ермолі увійшли до Львова.
Овації мешканців Львова австрійськім частинам 22.06.1915 р., вул. ГородоцькаГенерал Е. Бем – Ермолі зі штабом на вул. Львова, 22.06.1915 р.Частини 2 – ої австро – угорської армії на нин. пр – ті Свободи, 22.06.1915 р.Частини 2 – ої австро – угорської армії на вулицях міста, зустріч мешканцями, 22.06.1915 р.Солдати і мешканці Львова на пл. Ринок, 22.06.1915 р.Австро – угорські частини на нин. пр – ті Свободи,22.06.1915 р.Боснійці у складі армії Бем – Ермолі на нин вул. Дорошенка, червень 1915 р.Боснійці у складі армії Е.Бем – Ермолі на нин вул. Дорошенка, червень 1915 р.Зустріч австро – угорської армії мешканцями Львова, пл. Галицька, 22.06.1915 р.Солдати на нин. вул. Князя Романа, 22.06.1915 р.Зустріч 2 – ої армії на пл. Марійській, 22.06.1915 р.Зустріч 2 – ої армії Бем – Ермолі на пл. Марійській, 22.06.1915 р.
Вчора, 13 лютого, у палаці Потоцьких відбулось урочисте освячення каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.
Участь в урочистостях взяли кілька десятків людей. Освятив каплицю єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук).
Освячення каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.в палаці Потоцьких
«Ця каплиця була створена для того, щоб прославляти Бога. В особливій мірі прославляємо цю каплицю, адже тут перебуває чудотворна ікона Богородиці. Вона є свідком багатьох подій, які пережив Львів. Вона також є свідком того, що людина, яка живе з вірою, може пройти через все», – сказав владика Венедикт (Алексійчук).
Він зазначив, що відкриття каплиці є знаковим, зважаючи на ситуацію в країні.
Освячення каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.в палаці Потоцьких
«Ми хочемо стояти перед Богородицею і молити, щоб вона принесла мир. У Бога немає речей неможливих. Але для Нього усе можливе тоді, коли ми віруємо, довіряємо», – додав владика Венедикт (Алексійчук).
Крім того, під час урочистостей представник УГКЦ зачитав грамоту-подяку директору Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Ларисі Возницької за «працю та вагомий внесок для розвитку Української держави».
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук) вручає грамоту-подяку директору Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Ларисі Возницької за «працю та вагомий внесок для розвитку Української держави»
Лариса Возницька у свою чергу зазначила, що сьогоднішнє відкриття є дуже важливою подією для галереї мистецтв та Львова.
«Борис Григорович відродив палацову каплицю і мріяв, щоб тут була Львівська Богородиця. Ми тішимось, що у нас у музеї знаходиться одна із найстарших ікон України», – сказала вона.
Куратор виставки «Образ Богородиці» Марія Сойко розповіла, що ікона Львівської Богородиці бере свої початки з кінця ХІV ст.
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук) та директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Лариса Возницька в каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.в палаці Потоцьких
«Її намалювали для одного із храмів Львова. Місто було дерев’яним. Часто були і пожежі. Час від часу ікону доводилось переміщати, щоб її не знищили. Це тривало до 30-х рр. ХVI ст. У цей період її передали у кам’яну римо-католицький храм. Образ там зберігався імовірно до 1586 року. У цей час римо-католицькі храми звільняли від ікон візантійського обряду, тому Львівську Богородицю передали до Вірменської церкви. Там її зберігали до 1940 року. З того часу її втратили. Покійний Борис Григорович Возницький і відомий мистецтвознавець Володимир Овсійчук її шукали. 1985 року її купило місто», – розповіла Марія Сойко.
За даними «Християнського порталу», приніс ікону у Львівську картинну галерею у червні 1984 р. інженер Андрій Отко. Ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.
У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи XVI і XVII ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати ґрунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 р. була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким, – XIV ст.
11 рідкісних нічних фотографій старого Львова. Частина II
У міжвоєнну добу ( 1918 – 1939 рр. ) Львів набуває статусу одного з найрозвиненіших міст Польщі і Центрально – Східної Європи загалом. Сполучення і транспорт, будівництво і благоустрій міста, офіси європейських і світових компаній, торгівля і щорічні ярмарки, цей список можна продовжувати безкінечно …
Ще в ті далекі роки показником розвитку, статусу міста були вечірнє і нічне освітлення вулиць, світлова реклама, ілюмінація ключових об’єктів міста.
З огляду на популярність теми, пропонуємо вашій увазі чергову низку світлин довоєнного Львова, виконаних у нічний час.
На початок, хочеться навести слова пісні невідомого автора :
Ніч, ніч, ніч нас веде по Львову,
Нам навстріч шле зорю ранкову.
Сива ніч на скронях сторіч.
Сплять вони – леви старовинні,
Дивні сни їм насняться мрійні,
Дивні сни прийдуть з далини.
Дивні сни, дивні сни,
Та прийшли з давнини,
Ніби казки прекрасні,
Дивні сни, дивні сни.
Ніч, ніч, ніч нас веде по Львову,
Нам навстріч шле зорю ранкову.
Сива ніч на скронях сторіч.
Ми вгорі, перед нами місто,
Ліхтарі сяють, як намисто.
Ліхтарі над нами вгорі.
Ліхтарі, ліхтарі,
Наші мрії ясні,
Ніби казки прекрасні
Ліхтарі, ліхтарі…
Світломузичний фонтан, представлений на Виставці Крайовій у Львові, 1894 рікСвітлове вечірнє дійство на ярмарку у Львові, поштівка, бл. 1906 – 1909 рр.Фонтан зі скульптурою Адоніса, пл. Ринок, 1930 – ті рокиІлюмінація Домініканського костелу, 1930 – ті рр.Дирекція залізниць у Львові, поч. 1930 – х рр.Вид на Катедру і вул. Театральну з пл. Марійської, 1930 – ті рр.Львівська Опера у нічному освітленні, 1920 – ті рр., фото М. МюнцаДомініканський костел, поч. 1930 – х рр. Фот. Яна ОткоРотонда у Поєзуїтському парку ( нині парк ім. І. Франка ),поч. 1930 – х рр.Домініканський костел у нічному освітленні, 1930 – ті рр.Львівській оперний театр, 1930 – ті рр. Фот. М. Мюнц
Сьогодні, 13 лютого, в приміщенні палацу Потоцьких Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького презентувала альбом-каталог «Образ Богородиці». В альбом увійшли 87 ікони Богородиці із фондосховищ Львівської галереї мистецтв, які раніше ніде не експонувалися, і які тепер можна побачити на виставці у музеї на вул. Стефаника у Львові.
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук) розповідає про альбом з виставки «Образ Богородиці»
Марія Сойко, яка організувала виставку, також працювала і над каталогом. Вона розповіла, що у фондосховищах музею знаходиться понад 66 тис. експонатів, однак вдається показати лише 6-8% усього. Саме тому, працюючи у фондосховищах, вона вирішила організувати виставку ікон.
«Виставка налічує 87 експонатів періоду від ХIV до середини ХХ ст. Мине трохи часу і ми заховаємо ці скарби за величезні мури фондосховищ. Може, хтось за сто років знову відважиться їх показати. Саме тому виникла ідея створити каталог», – розповіла Марія Сойко.
Директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька-Разінкова розповідає про альбом з виставки «Образ Богородиці»
Завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв професор Роман Василик зазначив, що праця над експозицією – це подвиг. А коли це «виливається у прекрасне видання – це історія».
Мистецтвознавець професор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців додав, що каталог – це дуже професійна робота, яка «дасть можливість глибше інтерпретувати історичні періоди українського мистецтва, що у книгах подаються поки звужено, без ширшого погляду на те, що відбувалося в інших мистецьких середовищах» різних країн: «Це свідчення того, що в Україні є середовища, які здатні на значно вищому і якісному рівні репрезентувати той спадок українців і спадок інших культур на наших етнічних землях та культурні діалоги, які супроводжували нас протягом століть».
Альбом з виставки «Образ Богородиці»
«Куратор грамотно підійшов до формування візуального ряду, який дає можливість відстежувати певні зв’язки між різними школами, періодами історії та відчути динаміку трансформації погляду на сам образ Богородиці», – додав він.
Є в історії України події, безпосередньо пов’язані зі Львовом. І одна з них – це створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Попри холодну та дощову погоду, листопад 1918 залишився в історії Львова як «гарячий» місяць, про який ще і сьогодні нагадують назви вулиць, меморіальні таблиці, пощерблені мури Цитаделі , артилерійські снаряди в стінах храмів та військові поховання на кладовищах.
Меморіальна таблиця на честь підйому українського прапора над львівською Ратушею 1 листопада 1918 року
Але про все по порядку. У жовтні 1918 добігала кінця Перша світова війна. Її закінчення з нетерпінням і надіями чекали всі мешканці багатонаціонального Львова. 16 жовтня 1918 року імператор Карл І надав народам імперії право національної автономії.Українці також постаралися не проґавити свого шансу і вийти в «самостійне плавання». Уже через два дні у Львові була створена Українська Національна Рада, яка взяла курс на легальне й мирне перейняття державної влади. Поважні політики (а члени Української Національної Ради були не надто молоді: їх середній вік становив 47 років, а декому було вже за 70) навіть не допускали, що владу прийдеться здобувати. Однак, те що вони так думали зовсім не означало,що так станеться. Бо головними противниками відродження української державності на західноукраїнських землях стали поляки, які не уявляли собі Галичини поза межами відновленої Польщі. Конфлікт між українцями і поляками був неминучим, позаяк одна молода держава відмовляла у праві на існування іншій, та ще й на її етнічних теренах.
1 листопада до Львова вже мала прибути польська делегація для перебирання влади на свою користь. Що робити українцям? Старше покоління політиків продовжувало вірити в доброго імператора, справедливу австрійську владу. Це стримувало від рішучих дій. І коли інші потопали в безлічі питань, розбити сумніви взявся 30-річний сотник Дмитро Вітовський, який очолює Центральний Військовий комітет і планує переворот.30 жовтня 1918 р. з «Народної гостинниці» новопризначений комендант розіслав до повітових осередків накази перебрати владу в українські руки.
Будинок колишньої “Народної гостинниці”, де в жовтні 1918 року засідав Центральний Військовий комітет
Наступного дня в будинку «Просвіти» Вітовський з старшинами укладає план захоплення влади у Львові. У відповідь на спробу старших товаришів відтягти жорстку розв’язку прозвучала його легендарна фраза: «Як цієї ночі ми не візьмемо Львова, то завтра його напевно візьмуть поляки». Наступним осідком українських військових стає Народний Дім в стінах якого і було покладено край пануванню династії Габсбургів в Галичині. На честь цих подій у стіні будинку вмонтовано меморіальну таблицю.
Першого листопада о 4-ій годині старшини вийшли з Народного дому до казарм. В одній з публікацій розповідається, як звернувся старшина до вояків: «Дорогі браття, чи Ви знаєте, куди ми йдемо? Ми йдемо будувати Україну!» Отже, невелика група українських старшин-сміливців, а було їх не більше
Українська Національна Рада.
шести десятків, разом з рядовим стрілецтвом, кількість яких сягала 1400 осіб, без єдиного пострілу здійснили переворот, захопивши всі найважливіші пункти міста. О 7 годині ранку Вітовський доповів про оволодіння Львовом «без проливу крові й узагалі без жертв».
Дмитро Вітовський
Уявіть собі як, прокинувшись із довгого осіннього сну , мешканці старовинного Львова побачили на ратуші жовто-блакитний прапор, піднятий за наказом Вітовського. А ще через два тижні у Львові було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Президентом ЗУНРу став Євген Петрушевич, головою уряду Кость Левицький. Так уперше за більше, ніж півтисячоліття західні українці заявили про бажання жити у власній державі. В цьому – непересічна заслуга Дмитра Вітовського, без «авантюри» якого ми б сьогодні про ці події швидше за все і не говорили.
Бронепоїзд УГА
Після створення ЗУНР він став державними секретарем (міністром) військових справ та командиром її збройних сил. В січні-лютому 1919 р. з 4 мільйонів українців, що мешкали в Галичині, Вітовський організував понад стотисячне військо – Українську Галицьку Армію (УГА), в підпорядкуванні якої були і артилерійські бригади, і панцирні поїзди, і дивізіон бронемашин і навіть авіазагін, яким, до речі, командував син Івана Франка – Петро.
В цю бурхливу добу українці в особі Вітовського могли отримати політика і військового, здатного довести українську революцію до переможного завершення.Проте доля розпорядилася по-іншому – 4 серпня 1919 року повертаючись з Паризької мирної конференції Вітовський загинув у авіакатастрофі, навіки залишившись в обіймах чужого неба.
Надії, які пов’язували із ним, розвіялись, залишилась лише пам’ять про творця Листопадового чину… та ще син, що народився за місяць до його смерті.
Але якою б трагічною не виявилась доля Дмитра Вітовського, своїм власним прикладом він засвідчив, що рішучий вчинок всього однієї людини часто має в історії вирішальне значення.
Ця історія є лише частинкою екскурсії під назвою “Героїчний Львів” (в рамках акції “Вдвічі більше Львова”), на яку вас запрошує Наталя Зубик уже в н Більше інформації можна дізнатись тут http://timetotravel.in.ua
На даху будівлі культурно-мистецького центру «Дзиґа» височіє просто в небо драбина. Автор ідеї – художник-архітектор з Америки Юнія Коваль.
Драбина в небо
Цю драбина називають архітектурним «поглядом», що символізує сходи в небо, вихід із архітектурного тупика. Жоден із екстремалів наразі не наважився перелізти через драбину, аби торкнутися рукою неба.
Студентські сходи
Студентський парк, розташований біля гуртожитків Львівської Політехніки, перехрещений сходовими прольотами. Вони єднають верхню і нижню частини парку, розташованого на схилах пагорба, між вулицею Сахарова та вулицями Бой-Желенського і Лукаша.
Студентський парк
У польський період історії Львова це місце називалося Вулецькі пагорби, він назви цієї місцевості – Вулька. У липні 1941 року після вступу до Львова військ Третього Рейху тут відбувалося знищення львівських інтелігентів. У пам’ять про ці події на початку XXI століття споруджено меморіальний комплекс – Пам’ятник вбитим львівським професорам.
Сходи біля дитячої лікарні
Від подвір’я Музею національно-визвольної боротьби (вул. Лисенка, 23а) піднімаються сходи. Ведуть вони поміж дерев на вулицю Барвінських до дитячої лікарні «ОХМАТДИТ».
вул. Лисенка
Сходи у парку Високий Замок
Парк Високий Замок є особливий тим, що він розташований на високій лісистій горі у самому центрі великого міста. І практично за 10-15 хвилин пішої ходи з будь-якого напрямку з гамірних вулиць можна потрапити у прохолоду і затишок віковічних дерев, де ніщо не нагадує про суєтність урбаністичного життя.
Високий Замок
До оглядового майданчика, який знаходиться на висоті 413 метрів над рівнем моря, веде безліч сходинок – металевих, цегляних. Перепочити при складному підйомі можна на прольотах між сходовими частинами. Там же численні туристи залишають написи на згадку про свій візит на найвищу точку Львова.
Сходи у студмістечку Медуніверситету
Цими довгими сходами користуються, переважно, студенти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, лікарі та пацієнти Обласної клінічної лікарні. Сходи з’єднують верхню і нижню частини студмістечка.
вул. Пекарська
Старовинні сходи на вул. Вірменській
Біля одного з найстаріших храмів Європи – Вірменської церкви – є невеликі сходи. По ним ходили представники багатьох поколінь містян, адже побудовані вони були у XIV ст., тоді було зведено храм, як головну святиню вірменської громади Львова.
вул. Вірменська
Веселкові сходи
Сірі і непримітні сходи між будинками по вулиці Личаківській біля Винниківського ринку креативні і творчі львів’яни перетворили на арт-об’єкт. Сходи пофарбували у різні кольори і, таким чином, вони стали черговою цікавинкою міста.
Католицький дім у Львові, або як поєднати театр, торгівлю і благодійність
Львів завжди дивував багатогранністю та практичністю, століття історії міста оточеного мурами породили дивовижні поєднання … Історія Католицького дому у Львові яскравий приклад бурхливого розвитку міста на початку XX століття, коли потреби міщан ” змагались ” наввипередки ще з, багато у чому, середньовічною ментальністю …
Будівля Католицького дому на вул. Городоцька,36. Фото наших днів
У XVIII ст. ділянка, яку згодом займатиме будинок, належала монахам – августинцям, а у XIX ст. — костелу св. Анни. На поч. XX ст. архієпископ Юзеф Більчевський ініціює будівництво Католицького дому для Спілки католицьких товариств міста і доброчинних закладів із заздалегідь запланованим театральним залом. За задумом ініціаторів будівництва, він повинен був стати центром пропаганди католицизму, котрий водночас був би клубом, театром, місцем молитви …
Католицький дім у Львові. Фото Марека Мюнца, 1915 рік
Головою Спілки католицьких товариств був професор Львівської політехніки Максиміліан Тульє, відомий спеціаліст із будівництва мостів і залізобетонних конструкцій. Саме він узгоджував плани будинку і вів нагляд за його зведенням. Кращим визнали проект архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського ” в модернізованому середньовічному дусі з використанням елементів готичної і романської архітектури “. У грудні 1908 року розпочали будівництво.
Споруда вийшла монументальною … На висоті другого поверху, на центральному ризаліті була оздоба у вигляді двох високих скульптур : Богородиці і Св. Йосифа – патрона робітників. Майже триметрові фігури встановлено на крокшинах ( збереглися дотепер ), виконаних у вигляді колон із капітелями. Над фігурами – балдахіни, виконані в модернізованих готичних формах. Скульптури авторства відомого львівського митця Антонія Попеля, автора пам’ятника Адаму Міцкевичу. Це була остання робота скульптора. На жаль, статуї і балдахіни над ними не збереглися. Верхівку центрального ризаліту прикрашав великий ягеллонський орел, вкритий срібною бляхою – також не зберігся.
Давній Католицький дім на вул Городоцька, фото наших днів
Будівля дому вражала масштабом використання новинок для того часу – залізобетон, штучний камінь і дахівка, змонтовано найновішу систему центрального опалення цілої будівлі, каналізацію і ефективне електричне освітлення, зокрема театрального залу, холу і сходових майданчиків.
Перший поверх мав понад десяток просторих приміщень для крамниць зі складами. В крамницях продавали вино, виготовлене в монастирях, годинники, від баштових до кишенькових, релігійну біжутерію – медальйони, шлюбні обручки …, також тут містилася редакція ” Газети недільної “, адресованої католикам міста. Поруч були помешкання для монахинь з окремим входом з подвір’я.
Будівля Католицького дому, фото до 1914 року
На другому поверсі будинку був розташований просторий холл і буфет. З холлу пара дверей вела до театральної зали. З третього поверху – на балкон і до лож. Театральна зала містила 420 крісел і до 200 місць для стояння. В партері розміщено також 14 лож і амфітеатр на 80 місць. За залом було велике приміщення буфету, яке з’єднувалось ліфтом з рестораном внизу.
Також на другому поверсі містилися канцелярія, різні гуртки. У флігелі – канцелярія і спальні інтернату для хлопців ім. Св. Станіслава Костки. Зі східного боку – приватні квартири для католицьких товариств. Відкриття Католицького дому відбулося 29 січня 1911 р.
Львівський муніципальний театр ім. Лесі Українки, у будівлі Католицького дому. Фото 2012 року
Залу театру використовували різні артистичні об’єднання. Але театр — річ нерентабельна. І тому вже 1913 р. тут відкрили кінотеатр. В 20 – х роках ХХ ст. на ній виступали артисти Малого театру.
У січні 1954 р. з Одеси до Львова перевели російський драматичний театр, що став Театром ПрикВО, а театр музкомедії переїхав в Одесу. Театр і досі тут, тільки називається тепер Львівський муніципальний театр.
10 лютого 2015 року, в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу, що на проспекті Свободи, 15, в рамках циклу “Творчі родини Львова: письменники, перекладачі” відбулася зустріч з Андрієм та Павлом Содоморами.
Послухати відомих в Україні перекладачів прийшли як львів’яни так і гості нашого міста. Загалом зал етнографічного музею був повним і можна сміливо сказати що “яблуку ніде було впасти”.
Модераторами зустрічі були Ірина Лонкевич та Василь Габор, і відбувалась зустріч з-за підтримки літературної агенції “Піраміда” та видавництва “Срібне слово”.
Приємно, що це була тільки перша зустріч з циклу «Творчі родини Львова: письменники, перекладачі», наступна відбудеться 19 лютого 2015 року о 16.00 в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Гостями зустрічі буде подружжя Алла Татаренко і Віктор Дмитрук, талановиті українські перекладачі.
До внутрішнього дворика Аптеки-музею можна потрапити дубовими сходами із підвалу. Подвір’я зберегло елементи житлового будинку заможного міщанина ХVI-XVII століть. Це єдине місце у Львові, де дворик вдалося відреставрувати до первісного зовнішнього вигляду.
Аптека-музей
На залишках фонтанчика у дворі стоїть скульптура. Її називають «пам’ятником відьмі» або «пам’ятником відунці», хтось гадає, що це пам’ятник вагітній жінці. Жінки вірять: якщо покласти руку відунці на живіт – пологи будуть легкими. Пам’ятник поставили у 1985 році, він зображує літню жінку з великим черевом і пучком зілля у лівій руці. На її праву руку намотана змія, з якою жінка наче розмовляє.
Адреса: вул. Друкарська, 2.
Двір із конюшнею-фотостудією
У дворі будинку за адресою Глібова, 15 розмістилась невелика хатинка, побудована з ламаного каменю з цегляними вставками. До неї веде під’їзд, прикрашений панно на стелі, і двері з вітражами. Колись у хатинці розміщувалась конюшня, тепер тут обладнали фотостудію.
вул. Глібова, 15
Сам будинок є пам’яткою історії. Тут свого часу жили композитор Анатоль Вахнянин, літературознавець, голова Наукового товариства ім. Шевченка Кирило Студинський, а також Олександр Тисовський – біолог, засновник української скаутської організації «Пласт». Окрім них, у будинку мешкали композитор Анатоль Кос-Анатольский та видатний геолог Юліан Медведський (Недзведський).
Адреса: вул. Глібова, 15
Каретний двір Будинку вчених
До внутрішнього двора Львівського Будинку вчених ведуть широкі каретні проїзди з ліхтарями. Будинок вчених у Львові – це колишнє дворянське, графське, народне казино, казино Герхарда. Авторами проекту були відомі віденські архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер (автори проекту Одеського оперного театру). Архітектори надихалися зразками палацової архітектури середньоєвропейського бароко. Інтер’єри будівлі часто використовувалися для кінозйомок, у тому числі для фільму «Д’Артаньян і три мушкетери».
Будинок вчених
Подейкують, що колись у приміщені сучасного Будинку вчених виступав один з нащадків Моцарта, а зараз в ній проводять Львівські бали. Таким чином підтримуючи традицію балів, яка розпочалася ще в 1482 році.
Адреса: вул. Листопадового Чину, 6.
Дворик на могильних плитах
Старовинний дворик Вірменської церкви оточений, окрім самої церкви, палацом архієпископів та колишнім жіночим монастирем. Будівлі зведені ще у XIVст. на гроші вірменських купців.
Вірменська церква
Відомий цей дворик, переважно, залишками старовинного цвинтаря, про що нагадують «хачкар» – надгробні плити з епітафіями латинською, вірменською та польською мовами. Найбільш старовинному надгробку близько 600 років. За повір’ям, чим сильніше витирається напис ногами людей, тим більше гріхів відпускається померлому. А, коли зникне зовсім, то його душа потрапить в рай. Хоча, залишків захоронень тут давно немає – їх вивезли за межі міста як «антисанітарні» ще 200 років тому, коли Львів перейшов під владу Австро-Угорщини і були ліквідовані всі кладовища у центрі міста.
Адреса: вул. Вірменська, 7.
Пасаж Андреоллі
Це найстаріший з пасажів Львова. У 1803 р. тут з’явилася перша львівська цукерня, яку заснував італієць зі Швейцарії Домінік Андреоллі. Його іменем названо пасаж, що виходить на вул. Театральну. Свого часу це був один з найрозкішніших пасажів міста. Тут утворився невеличкий базар, було декілька крамниць, а на хідниках під стінами лежали купи різних товарів.
Пасаж Андреоллі
Торцеві стіни брами прикрашали кольорові розписи, на яких були зображені мішки з екзотичними пряностями, пальмові дерева, таємничі фруктові дерева на яких ростуть пряники та медівники. До ІІ світової війни у пасажі Андреоллі розташовувалися чисельні торгові заклади, які за радянських часів переобладнали під помешкання.
Адреса: пл. Ринок, 29
Італійський дворик
Внутрішній дворик будинку грецького купця Корнякта, який в поважному віці одружився на 18-літній львів’янці, мабуть, найбільш відвідуваний двір Львова. Збудований палац був у 1580 р. за проектом італійських архітекторів Петра з Барбони та Павла Римлянина. У свій час ця будівля була найвеличнішою в місті. Наступний будинок з подібним двориком – це царський маєток – Лівадійський палац у Криму, був збудований на 300 років пізніше.
Італійське подвір’я
В дворі будинку знаходиться унікальна триярусна ренесансна аркада-лоджія, яку відреставрували у 20-х роках ХХ століття. Це – єдиний зразок подібного архітектурного декору в українському зодчестві. У дворику збереглись винні підвали, адже колись тут торгували вином. Тепер в Італійському дворику фотографуються львівські молодята, а влітку влаштовують музичні вечори.
Адреса: пл. Ринок, 6.
Графський дворик
Дворик наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Будинок був збудований в 1860 році як резиденція графа Станіслава Бадені – голови Галицького сейму та прихильника польсько-української співпраці.
Адреса: вул. Січових Стрільців, 6.
вул. Січових Стрільців, 6.
Двір-пасаж «Крива Липа»
Колишній пасаж Гаусмана (в радянські часи – Жовтневий проїзд). Магнат Гаусман збудував тут готель «Англійський». В будівлі цього пасажу у свій час переїжджав магістрат з ратуші, коли остання почала руйнуватися. А коли у Гаусмана захотіли відібрати деякі його будинки для своїх потреб залізничники, він, за рішенням суду, вибудував для залізничників дім на розі нинішньої вулиці Гоголя, де й сьогодні знаходиться управління Львівської залізниці. Таким чином, Гаусман зберіг свою нерухомість.
проїзд Крива Липа
У радянські часи – це був звичайний прохідний двір, де на радість студентам торгували пиріжками. Сьогодні проїзд «Крива липа» перетворився в багатолюдне, гарно упоряджене, модне місце, де на кожному кроці бістро, кав’ярні, кафе, бари і магазини. А біля самої кривої липи в центрі двору встановили лавочку для закоханих.
Двір Ромео та Джульєтти
Просторий двір розкинувся біля колишнього будинку Куркового. Будинок розташований осібно на просторій ділянці, на схилі пагорбів у східній частині міста, у безпосередньому сусідстві з парковою зоною. Тепер тут оселився Музей Національно-визвольної боротьби.
вул. Лисенка, 23А.
Ще з 1400-х років за цією адресою існувала «Стрільниця» – місце, де львівські ремісники навчались стрільбі. В середині XIX століття у дворику побудували новий дім «Стрільниці» — його возвели в стилі романтичного історизму. Будівля слугувала для світських заходів. Через кілька років, зимою 1866 року сюди на різдвяний бал прибули львівські Ромео та Джул’єтта – 16-річна Ванда Моне та відомий художник, 29-літний Артур Гроттгер. Після першої ж зустрічі молоді люди закохалися одне в одного, але проти їхнього союзу були батьки. Художник на той час вже страждав на туберкульоз. Через рік у Франціі Гроттгер помер — Ванді довелося продати всі коштовності, аби поховати тіло коханого на батьківщині.
Адреса: вул. Лисенка, 23А.
Двір, програний в казино
Величезний двір з графським будинком привертає увагу розкішними кованими металевими воротами, прикрашеними вишуканими литими орнаментами і зображенням двох кінських голів. Просторий, з конюшнями і господарськими будівлями, він ховає у своїй глибині графський дім, який після смерті господарів спіткала сумна доля.
вул. Пекарська,19
На початку ХХ століття один з вельможних спадкоємців, за сумісництвом завзятий картяр, програвся в пух і прах, так що поставив на кін сімейну садибу. Це означало, що у разі «нефарту» нерухомість переходить у власність міста. Гравцеві не пощастило, так що незабаром в палаці розмістилась гімназія для бідних дітей. Після війни тут діяла звичайна радянська школа. Після розвалу СРСР заокеанські родичі Семенських спробували відібрати маєток у держави, але архівні документи довели, що садиба була відібрана за гральний борг, так що по праву належить місту. Зараз у палаці знаходиться школа-інтернат №102 для дітей, які відстають у розвитку.
Будівельний бум у Львові на зламі XIX – XX ст., швидкий розвиток міста, прокладання нових вулиць суттєво змінили вигляд львівських вулиць … Не були виключенням і прилеглі до центральної частини міста маршрути …
Давня дорога Святого Юра ( нині вулиця Листопадового Чину ) ще в пер. пол. XIX ст. потопала в зелені, поодинокі маєтки і палацики прикрашали ідилічну картину. На сьогодні справжні архітектурні ” перлини ” тієї епохи ” ховаються ” у пізнішій забудові і є маловідомі львів’янам. Ампірний маєток Єльського є одним з таких шедеврів …
вул.Св.Юра у 1852 р.,літографія Стенчинського
На початку ХІХ ст. ділянка ( парцеля ) під № 642 2/4, на якій згодом з’явиться вілла, була розташована на схилах Святоюрської гори і належала греко-католицькій консисторії. У молодості тут любив спацерувати майбутній драматург граф Олександр Фредро.
1828 року уряд Львівського бецірку ( циркуля ) передав цю парцелю в оренду професорові рільництва Львівського університету Міхалові Штокеру. Хоча вона залишалась і надалі власністю греко-католицької митрополії, якій Штокер мав щороку, в день св. Михайла, платити 280 золотих ринських оренди. Пан професор звів невеликий мурований будинок.
Будинок Єльського, фото 1906 року
Згодом, 1835 – го, до нього, за проектом ад’юнкта будівельного департаменту Галицького намісництва Вільгельма Шмідта, добудували більший будинок із колонами – невеликий палацик у стилі ампір. Посередині колонного портика знаходилась статуя Матері Божої авторства Йогана Шімзера чи Павла Евтельє, нині втрачена.
Новим господарем забудованої парцелі став Владислав Єльський, дідич з Милятина. Він викупив ділянку в митрополії, з тих пір маєтність за документами носила його ім’я.
Ампірний палацик Владислава Єльського, фото 2014 року
Генріка Зигмунтовська, нова власниця садиби, заснувала тут 1851 року невеликий шпиталь для хворих та убогих дітей. Її добродійну акцію підтримала родина Сапігів. Князь Леон Сапіга ( 1802-1878 рр. ) був патроном Товариства католицької ремісничої молоді “Скала”.
У 1860 році за сприяння князя шпиталь було перенесено в інше місце, а садиба стала власністю товариства. Тут було встановлено газове освітлення. Більшість приміщень призначили для навчання молоді. Один будиночок виділили невеликому шпиталю для лікування молодих ремісників і челядників. На подвір’ї було влаштовано гімнастичні знаряддя, збудовано зал для гри у кеглі та літню сцену.
Маєток Єльського, вигляд з нин. вул. Міцкевича 26 – 28, фото 1906 року
Куратором товариства був також митрополит Андрей Шептицький. Згодом Євген Нагірний заснував 1884 року схоже товариство ” Зоря” для греко-католицьких ремісників.
Давній будинок Єльського, вигляд з вул. Міцкевича 26 – 28, фото 2015 року
” Скала ” проіснувала до ІІ Світової війни. За радянських часів у митрополичому парку, під собором Св. Юра, було встановлено три вежі для заглушування ” ворожих ” радіопередач. Одна з цих веж стоїть і донині. А в будівлях на вул. Міцкевича, 28 встановили обладнання для цих ” глушилок “. Донині тут ще перебуває ” секретний об’єкт “, і старовинний палацик можна частково оглянути лише з вулиці.
Сьогодні, 10 лютого, в Музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» пройшов вечір пам’яті Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга). Захід приурочений до 120-тої річниці з його дня народження.
У приміщенні тюрми, де раніше страждали борці за українську незалежність, учасники вечора згадали видатного патріота Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга), австрійця, який все життя прославляв Україну і віддав за неї життя. Козацьке ім’я виходець із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів отримав від українських вояків під час Першої світової війни.
Автором сценарію заходу та модератором стала львівська журналістка, бард Наталка Криничанка. На заході виступили з промовами дослідник біографії, автор книг про Вишиваного Марко Сімкін, історик Іван Сварник, депутат Львівської облради Андрій Холявка, актор Театра ім. Заньковецької Юрій Чеков та представник ГО «Європейська співпраця» Олег Яськів. Патріотичними піснями вечір прикрасили учасники жіночого вокального колективу «Золоті літа» та чоловічого хору «Галицька фермата».
Довідка.
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний) (10 лютого 1895 – 18 серпня 1948) – український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного. Він вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов’ю до України.
Львів 1941 року у об'єктиві німецьких солдатів з " Едельвейсу "
Нацистський бліцкриг у Європі 1939 – 1941 років був приголомшливий … Частини вермахту поглинали країну за країною долаючи сотні кілометрів на день. Польща, Франція, країни Бенілюксу, Данія та Норвегія, Греція та держави Балкан …
Німецьке суспільство тих років переживало ейфорію та піднесення, солдати були справжніми народними героями … З тих днів, коли держава фюрера перебувала в апогеї розквіту, дійшло чимало фотографій, які щасливі німецькі солдати відсилали додому близьким з усіх куточків поневоленої Європи …
Перед світанком 22 червня 1941 розпочалась кампанія проти СРСР, вже 30 червня перші німецькі підрозділи входили до Львова … Одні з перших хто увійшов у місто – елітний підрозділ, 1 – ша гірськопіхотна дивізія, більш знана як ” Едельвейс ” …
Сьогодні маємо з Вами унікальну нагоду, побачити Львів очима завойовника …
Німецькі частини заходять до Львова, нинішня вул. ШевченкаБійці ” Едельвейсу ” з місцевими мешканцями, нинішня вул. Чайковського, перші дні окупаціїГірські стрільці на вул. ЗамарстинівськаЗалізничний міст на вул. Долинського – Замарстинівська, перші дні окупаціїРозбита радянська техніка, на пл. Бернардинській ( нині – пл. Соборна )Німецька піхота на Верхньому ЛичаковіКомандуючий дивізією ” Едельвейс ” ген. Хуберт Ланц на нин. оглядовому майданчику Високого ЗамкуЧерги за продуктами перших днів окупації, вул. Б. ХмельницькогоВиведена з ладу радянська техніка, позаду ” Магнус “Німецькі частини на марші по вул. ГородоцькійГірські стрільці на нин. вул. Шевченка” Едельвейси ” на марші нин. проспектом СвободиКерівна ланка гірської дивізії, площа Ринок” Едельвейси ” на площі РинокПіхотинці на марші, нин. пл. СоборнаДалі на схід …, пл. СоборнаГірські піхотинці оглядають трофейні авіабомби на СкниловіПанорама на місто з р – ну вул. Зеленої, 30 червня 1941 рокуПолонені радянські солдати, нин. пр – т СвободиВул. Коперника на фоні церкви Св. Духа, в яку влучила авіабомба
1948 рік. 13 лютого, за тиждень до 60-ліття визначного українського композитора, піаніста, педагога Василя Барвінського, великий зал львівської консерваторії зібрав весь колектив закладу. Можливо, це були урочисті збори до ювілею митця, а може, репетиція концерту? Ні, в атмосфері було відсутнє урочисте піднесення, а напружені, розгублені обличчя учасників цього велелюдного дійства свідчили про зовсім іншу мету – за мить усіх їх змусять зламати долю найавторитетнішого музиканта, унікально чесної і порядної людини – Василя Барвінського, на той момент вже колишнього директора консерваторії. Він не міг бути присутній на цьому судилищі, бо вже перебував під вартою НКВС.
10 років мордовських таборів підірвали здоров’я Барвінського, але не зламали його духу, не поселили в його серці ненависті й озлоблення.
Василь Барвінський
Чому ж Василь Барвінський був таким небезпечним для радянської ідеологічної машини, що треба було стерти пам’ять про нього?
Партійні очільники настільки боялися цієї шляхетної людини, що змусили Барвінського підписати дозвіл на знищення власного композиторського доробку.
У подвір’ї закладу, який він очолював багато років, були спалені усі його музичні твори, уся бібліотека. Він став композитором “без нот”.
Після повернення із заслання Барвінському було заборонено не лише займатися педагогічною працею, а навіть заходити у приміщення консерваторії…
То що ж, здавалося, мети досягнуто! Нотних видань в Радянському Союзі немає, рукописів – також, радянські виконавці твори не виконують, радянські музикознавці постать Василя Барвінського викреслили з історії української музики…
Меморіальна дошка на будинку Василя Барвінського
Але ні, ім’я Барвінського відродилося з попелу. У 1964 році, вже після смерті композитора його було реабілітовано, а втрачені твори в якийсь неймовірно чудесний спосіб почали знаходитися в різних куточках світу. Повернення імені Барвінського триває і сьогодні.
Своїм життям, силою духу, шляхетністю він забезпечив собі місце серед Великих Українців, яких має знати кожен.
Всіх охочих дізнатися більше про цю унікальну людину, запрошуємо 23 лютого 2015 на 18.00 в
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові (вул. С. Крушельницької, 23) на лекцію “Композитор Василь Барвінський – трагедія митця”. Лектор – Роксоляна Мисько-Пасічник, ст. наук. співробітник Музею.
" Старики - розбійники " у Львові. 11 маловідомих фотографій
1970 року Львів жив у атмосфері кінозйомок …
Фільм Ельдара Рязанова ” Старики – розбійники ” можна сміливо віднести до категорії ” вічних “, незабутніх, тих стрічок, які не втомлюєшся переглядати. Кіно, що змушує замислитись, радує неповторним акторським складом, зачаровує своєю атмосферою …
Практично всі вуличні сцени цієї стрічки було відзнято у Львові. Окрім самого кіношедевру, за десятки років, з’явились сотні статей, репортажів, є безліч кадрів і скріншотів, ідентифіковано всі львівські вулички, що потрапили у кадр … Але інтерес до зйомок ” культової ” стрічки, блискучих акторів, і, звісно, Львова минулих років не спадає …
Пропонуємо вашій увазі декілька маловідомих фотографій, що робилися під час зйомок фільму, та в ході перебування кінознімальної групи у Львові.
Автографсесія Юрія Нікуліна під час візиту до сер. школи № 58 ( на розі нинішніх пр – ту Чорновола і вул. Під дубом ), 1970 рікРоздача автографів у розпалі. Ю. Нікулін у школі № 58 м. Львова, 1970 рікЮрій Нікулін зі школярами с.ш. № 58, 1970 рікЮрій Нікулін зі школярами сер.школи № 58, 1970 рікПід час візиту Ю. Нікуліна до львівських шкіл, 1970 рікГ. Бурков і Ю. Нікулін, Б. Рунге у будівлі профспілок ( тоді магазин ” Елегант ” ) на пр – ті Шевченка, 1970 рікЮ. Нікулін в сцені ” пограбування ” інкасатора, нині – вул. Грушевського, Драгоманова, 1970 рікЮрій Нікулін в сцені втечі після ” пограбування “, р – н вул. Драгоманова, 1970 рікЮ. Нікулін в сцені втечі після ” пограбування “, р – н вул. Драгоманова, 1970 рікЮ. Нікулін у сцені ” пограбування ” інкасатора, вул. Грушевського – Драгоманова, 1970 рікЮ. Нікулін в сцені ” пограбування ” інкасатора, нині – вул. Грушевського, Драгоманова, 2 , 1970 рік
Львів якого не повернеш. Будинок і кав'ярня Шнайдера
Вулиця Академічна ( нині пр – т Т. Шевченка ) у Львові здавна одне з найулюбленіших мешканцями місць для прогулянок. Затишна алея, неповторна архітектура, крамниці і, звісно кав’ярні …
Ще сто років тому одна з кам’яниць нинішнього проспекту, під № 7, виглядала зовсім інакше – більш органічно, в унісон з архітектурним ансамблем старої вулиці … Цей будинок, і популярна кав’ярня у ньому носили ім’я власника – Густава Шнайдера.
Будинок Шнайдера на вул. Академічна, 7. Фото поч. XX ст.
Нині на цій ділянці – данина моді і новим тенденціям в архітектурі 20 – х рр. XX ст. – восьмиповерховий прибутковий будинок у стилі функціоналізму збудований 1929 року, із залізобетонним каркасом в основі, зовні облицьований плитами штучного граніту та мармуру.
Будинок профспілок Львівщини, на пр – ті Шевченка, 7. Фото 2015 року
Сьогодні це будинок профспілок Львівщини, до 1939 року споруда була відома як другий будинок Шпрехера …
Другий будинок Шпрехера, в тлі – будинок Сегаля, фото 2015 року
Перша будівля на цьому місці відома з середини XIX століття, нажаль не збереглись ні ім’я архітектора, ні першого власника кам’яниці. Наприкінці століття ділянка стає власністю родини Шнайдер.
Будинок і кав’ярня Шнайдера на рекламній поштівці. Поч. XX ст.
У 1897 році будинок і кав’ярню розширено і наново оздоблено незвичними для тогочасного Львова сецесійними розписами Антона Туха. Їх сміливо можна вважати першими зразками мегапопулярної згодом сецесії у Львові.
Сецесійні розписи кав’ярні Шнайдера А. Туха. Рекламна поштівка, поч. XX ст.
Згодом заклад стала популярним серед мистецької богеми. В його залах відбувались виставки малярства і скульптури. Близько 1900 року кав’ярня Г. Шнайдера вважалась найпрестижнішою у Львові.
На відміну від ” Монополю ” особливо популярним був заклад Шнайдера серед польських митців, його відвідувачами були Г. Запольська, Я. Каспрович, Л. Стафф, О. Ортвін, К. Сихульський, С. Дембіцький.
Будинок і заклад Шнайдера на Академічній, 7. Фото перед 1912 роком
Також сюди, прямуючи з Наукового товариства їм. Т. Шевченка, заходив І. Франко, тут був центр мистецьких диспутів та осередок визрівання творчих ідей і проектів. Як зазначав М. Рудницький, Г. Хоткевича “можна було там побачити в товаристві І. Франка, який час від часу доручав йому деякі чужі рукописи, не маючи часу їх перечитувати”.
Другий будинок Шпрехера, на місці кам’яниці Шнайдера. Фото 2015 року
У 1907 році кав’ярню було закрито, згодом ділянку на Академічній купує відомий підприємець Йона Шпрехер. У 1912 р. давній будинок Шнайдера розбирають для втілення нового, сміливого архітектурного проекту …
Минуле і сьогодення найвужчої вулиці львівського центру
Львівське середмістя, протягом століть закуте у міські мури, всі ці роки мало три найбільші проблеми – пожежі, епідемії і … тісняву, одвічний брак місця …
Остання проблема настільки міцно врізалась у генетичну пам’ять городян, що незважаючи на розібрання мурів у кін. XVIII ст. і нові можливості, центр міста продовжували забудовувати досить щільно … Звісно, це було зумовлено й економічною ситуацією, високими цінами на землю насамперед …
Найкраще нам розповідають про це давні львівські вулички …
Вул. О. Нижанківського від площі Галицької, фото 2015 року
Найвужчою серед них у центральній частині міста Лева є давня вулиця Крива, нині вул. О. Нижанківського.
Давня вулиця Крива ( нині вул. О. Нижанківського ), фото поч. XX ст.
Перша згадка про цю вуличку сягає 1828 року, тоді, вочевидь, вона була тупіковую, замкненою, оскільки мала назву на ранніх планах міста – вулиця Крива Сліпа.
Фрагмент давньої вулиці Крива у наші дні, фото 2015 року
Після магістратської реформи 1871 року вулиця позбулась додатку і залишилась просто Кривою. У 1908 році вуличку названо іменем відомого громадського діяча, мецената і фундатора Віктора Бурлярда.
На вулиці Кривій, фото до 1914 року
Адресу № 11 у міжвоєння мав магазин друкарських машин “ Графіка ” Зайця, зараз цієї адреси не існує.
У радянський період від 1950 і до 1992 це була вулиця Бойка. У 1992 році вулиці дають ім’я українського композитора і музичного діяча Остапа Нижанківського ( 1893 – 1940 рр. ).
Забудова вул. Нижанківського, фото 2015 року
Вулиця є власне вузеньким внутрішнім проїздом у кварталі між проспектом Т. Шевченка та вулицею Князя Романа. Багато будинків мають нумерацію по цих сусідніх вулицях, тому подорож по ній виглядає надзвичайно заплутаною.
Давня вулиця Крива, фото поч. XX ст.
Вуличка від 1937 року тісно пов’язана з одним з найбільших кінотеатрів Львова – ” Європою ” ( пізніше ” Україна “), адже існував скрізний прохід до внутрішнього двору, створюючи невеличкий пасаж … Кінотеатр збанкротував і припинив роботу у сер. 2000 – х рр., ділянку було придбано і розчищено під паркувальний майданчик …
Перспектива вулиці Нижанківського в напрямку вул. Князя Романа, праворуч -ділянка під забудову, фото 2015 року
В останні роки навколо цієї ділянки розгорівся справжній конфлікт .. Сторонами суперечки є забудовник, який має намір звести тут торгівельно – розважальний комплекс із кінотеатром і мешканці квартальчику, які протестують проти цього. Справа дійшла до блокування будівництва , на сьогодні триває будівельно -технічна експертиза …
Проект ТРЦ Кіносвіт на вул. Нижанківського, за матеріалами забудовника
Невідомо чим закінчиться справа, як буде виглядати вуличка за декілька років … Але сьогодні ми ще маємо можливість зберегти у пам’яті те, якою вона була …
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
