Водонапірна вежа на Тернопільській - минуле та сьогодення
У 1933 році, поблизу парку Залізна Вода, за проектом архітектораВітольдаМінкевича(Witold Minkiewicz; 1880-1961)була спорудженаводонапірна вежа. Вежа, яка досі притягує увагу своєю красою та довершеністю. Нашому виданню вдалося потрапити до середини і зробити кілька сучасних фотографій цієї чудової споруди.
Прибудівництвівежіпередбачено відвідуванняїїпублікоюз метою оглядуоколиць– всерединівлаштованізручнізалізні сходи, на верхнійплатформізробленабалюстрада. У журналі“Architektura i Budownictwo” № 3 за1934є фотографіявежінатліпобудованихдо тогочасубудинків.
Водонапірна вежа поблизу парку Залізна Вода (вул.Тернопільська).Фотографію надав Сергій Іванов-Костецький
Водонапірна вежа поблизу парку Залізна Вода (вул.Тернопільська).Фотографію надав Сергій Іванов-Костецький
Водонапірна вежа поблизу парку Залізна Вода (вул.Тернопільська).Фотографію надав Сергій Іванов-Костецький
Водонапірна вежа поблизу парку Залізна Вода (вул.Тернопільська).Розрахунок і інженерний нагляд інж. Адам Курилло (Kuryłło A.) 1932-1933 рр. Фотографію надав Сергій Іванов-Костецький
Водонапірна вежа поблизу парку Залізна Вода (вул. Тернопільська)
Водонапірні вежі на вулиці Пасічній та поблизу парку Залізна Вода споруджувалися практично одночасно, але про вежу на Пасічні піде окрема мова.
Спорудженню передували кілька ескізних проектів. Через значне падіння цін на цеглу обрано варіант із нетинькованими фасадами з червоної цегли. Застосовано залізобетонні елементи. Зовні вежі мають форму дванадцятигранників із пілонами на кутах. Обладнані оглядовими майданчиками. Статичні обчислення зробив інженер Адам Курилло. Реалізовано у 1932–1933 роках.
І в наші дні ззовні вежа справляє незабутнє враження. ЇЇ грація і архітектурна довершеність гармонійно списується навіть в сучасні пейзажі околиць парку “Залізна вода”. І чим ближче підходиш до неї – тим – тим величнішою вона виглядає.
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові, фото червень 2015 року
Довший час башта використовувалася для офісних приміщень, але близько року тому орендарі виїхали звідси і залишили після себе не вельми чисті приміщення. А загалом вежа виглядає охайною і доглянутою.
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
Водонапірна вежа на вулиці Тернопільській у Львові всередині, фото червень 2015 року
На жаль потрапити на оглядовий майданчик вежі нам не вдалося – там знаходиться GSM-обладння оператора мобільного зв’язку МТС. Але, якщо нас читають представники цієї компанії, маємо надію на спільну екскурсію, за що будемо щиро вдячні.
Потрапити на львівський концерт-триб’ют гурту “Скрябін”, який пройшов 21 червня, було не так вже й легко – традиційні для таких масштабних заходів переповнені маршрутки, автобуси, таксі, “корки” на дорозі до “Арени Львів”. Така сама ситуація і по завершенні концерту, плюс спонтанні вуличні виконання улюблених пісень улюбленого гурту уже глядачами.
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
На концерті вирували найрізноманітніші емоції – сміх, сльози, захоплення… Це зробило його насиченим і повним. Загальний настрій концерту не став сумним чи прощальним – Кузьму згадували з усмішкою та його незмінним звертанням: “чувак”.
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Сашко Положинський згадав гру, яку придумав колись Андрій Кузьменко – до імені та прізвища людини додавати слова “та його”, так у списку виконавців, що виступили на концерті, з’явились “Віктор та його Павлік”, Світлана та її Лобода”, “Арсен і його Мірзоян”, “Женя і його Галич”, “Тарас і його Тополя” та інші.
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Пісні “Скрябіна” виконували українські співаки, співав стадіон, і кожен пішов з концерту із переконанням, що “Кузьма нас почув!”.
Емоційні фото-моменти з триб’юту “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”
Емоції на концерті-Емоції на концерті-триб’юті “Скрябіна”триб’юті “Скрябіна”
Народний музей метрології та вимірювальної техніки
Кожного дня ми зустрічаємось з потребою знати точний час, температуру на вулиці, яку маси чи об’єм продуктів купуємо в магазині чи на ринку, з якою швидкістю їдемо, або ж яку дистанцію подолали. Це все є можливим завдяки метрологічним приладам, які допомагають нам отримати об’єктивну інформацію про ті чи інші речі. У Львові є місце, в якому зібрані усі пристрої, а деяким навіть більше ста років.
Терези на стіні музею.
Народний музей метрології та вимірювальної техніки при Львівському регіональному державному центрі стандартизації, метрології та сертифікації створений з ініціативи колективу Центру в 1984 році, з нагоди 200-річчя державної метрологічної служби в Галичині.
у 1994 році Музей перенесено з будинку на вул. Винниченка, 32 у нове приміщення на вул. Князя Романа, 38.
Профіль Музею – технічний, загальна площа складає 150 кв. м., а фондові колекції налічують понад 500 одиниць вимірювальної техніки, значна частина з яких є унікальною.
Тут представлені наступні експозиційні розділи:
– Історія створення засобів вимірювання;
– Розвиток метрології в Україні та за її межами;
– Вимірювальні прилади, виготовлені на приладобудівних заводах Львівщини.
Цікавим є і сам будинок, адже тут колись мешкав Ян Лям (Jan Lam) – польський письменник, літописець подій у Львові у другій половині XIX століття.
Пам’ятна таблиця на будівлі.
Музей має досить багату колекцію терезів, ваг, гир, лічильників, мірил об’ємів, еталонних об’єктів для перевірки точності приладів і багато іншого. При в ході до музею, одразу падає погляд на 4-метровий штангенциркуль, який колись вимірювали ширину колісних пар на Львівському Локомотиворемонтному Заводі. Також тут присутні ваги, якими 1926 року виробництва, якими користувались на ринку, приблизно, до 2010 року. Досить цікавими експонатами є скляні гирі, які неможливо надпиляти, або ж висвердлити в них отвір і відповідно внести похибку у вимірювання маси.
Ваги, які ще донедавна працювали на ринку.4-метровий штангенциркуль.Скляні гирі.Колекція гир.
Найстарішими експонатами серед засобів вимірювання маси є побутова вага 1884 року виготовлення, яку використовували у крамницях і на ринках. В експозиції присутні також терези, якими можна проводити вимір до 0,01 міліграма.
Терези із збільшуваною лінзою.
Не оминули увагою в Музеї і електричні вимірювальні прилади. В експозиції присутні вольт- та амперметри XIX-XX століть. Досить цікавими експонатами є кишеньковий вольтметр постійного струму 1900 року виготовлення, американський ампервольтметр 1891 року виготовлення та угорський лічильник змінного струму, який до середини XX століття використовувався у львівських квартирах.
Угорський лічильник.Американський еталонний манометр.Термометр для вимірювання температури зерна.
Адреса: м. Львів, вул. Князя Романа, 38. Львівський регіональний державний центр стандартизації, метрології та сертифікації.
Експонати музею.
Американський ампервольтметр.
Кишеньковий вольтметр.
Експонати музею.
Експонати музею.
Міліамперметр постійного струму.
Експонати музею.
Експонати музею.
Експонати музею.
Експонати музею.
Експонати музею.
Експонати музею.
Мікроскопи для калібрування приладів та перевірки якості деталей.
Експонати музею. Динамометр.
Експонати музею. Таксометр.
Костянтин БАРАНЮК
Джерела: Громадські музеї Львівщини. Довідник у двох томах. Том І / Перейма Л., Огоновська Я., Зобків М., Івановська Г. – Львів: Проман, 2007. – С. 41-44.
Каплиця Трьох Святителів, або як Захід зі Сходом поєднався. Історія у 10 зображеннях
У 1584 році, після закінчення будівництва вежі Корнякта, Львівське Успенське братство розпочинає будівництво каплички, названої в ряді тогочасних документів “руською церквою”. Будівництво провадив архітектор Андрій Підлісний, з яким фундатор, міщанин Костянтин Корнякт уклав угоду на побудову храму на розі вулиць Підвальної та Руської. Освячена 1591 року каплиця, можливо, виконувала функції церкви аж до завершення спорудження Успенської Церкви Львова…
Каплиця Трьох Святителів. Фото 1910 року
Каплиця Трьох Святителів – компонент ансамблю Успенської церкви, розміщеного на розі вулиць Підвальної та Руської. Розташована у внутрішньому подвір’ї (вхід – через браму сусіднього будинку), на ділянці, що заповнює кут між храмом і давньою дзвіницею (вежею Корнякта).
Прихожани каплиці. Фрагмент фото 1910 року
Після нищівних пожеж XVI сторіччя Львів одягнувся в нові стильові ризи – ренесансні. Перші споруди будувались в дусі італійського, пізніші – в дусі німецького ренесансну. Пам’ятки, що залишились з цих часів, набули на львівському грунті локальних рис.
Каплиця та подвір’я храму. Фото Косцєші-Яворського. 1916 рік
Каплиця Трьох Святителів: Івана Злотоустого, Василя Великого і Григорія Богослова зведена за проектом Андрія Підлісного, за участі італійських майстрів. Будівництво каплиці, як і дзвіниці, фундував Костянтин Корнякт.
Портал входу до каплиці. Фото Косцєші-Яворського. 1916 рік
Каплицю було освячено у 1591 році. Найімовірніше, що до завершення будівництва Успенської Церкви, вона виконувала функції руської церкви.
Загальний вигляд каплиці. Фото Косцєші-Яворського. 1916 рік
Унікальна каплиця розташована в так званому “cortile” – середньовічному дворику, що сформувався завдяки прилеглим кам’яним аркам.
Капличка на світлині Марека Мюнца. 1925 рік
У цій перлині львівського зодчества вдало поєднались впливи культур Сходу та Заходу, породивши надзвичайно оригінальний твір – немов традиційний український храм із дерева постав у камені у львівському середмісті. З тесаного каменю, прямокутна в плані, вона покрита трьома куполами, схожими на бані українських дерев’яних церков з одним заломом.
Бані каплиці. Фото до 1939 року
Аби конструктивно зв’язати квадрат стін та трибанне завершення, застосовано складну систему арок та вітрил. Стіни поділені чітко та симетрично великими вікнами, що типово для ренесансної будівлі. Портал прикрашений рельєфним оздобленням, що являє собою мотив виноградної лози, один з ранньохристиянських символів – улюблений в місті мотив, який прикрашає церкви, кам’яниці та каплиці.
Каплиця Трьох Святителів на фото Адама Ленкевича. 1938 рік
Комплекс інтер’єрного декору включає ліпне оздоблення купольних склепінь (XVII ст.). Різьблені фризи, капітелі пілястрів та підкупольні склепіння створюють відчуття гармонії. Інтер’єр каплиці декоровано ліпниною та живописом, що імітує мозаїку. З каплиці через внутрішні двері можна потрапити до самої церкви.
Давня каплиця на фото 1934 року
Під порталом каплиці знаходиться мармурова, прикрашена різьбою плита з грецьким надписом. На плиті можна прочитати ім’я людини, що фундувала відновлення каплиці після чергової пожежі в місті.
Руський аналог дитячого дошкільного закладу у дворі Успенської церкви. Фото до 1939 року
Пам’ятку було відновлено за сприяння шанованого та славного архонта Олексія Балабана в 1671 році. Над плитою в тіні знаходиться старовинна ікона Знамення Пресвятої Богородиці.
22 червня 2015 р. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові відбулося святкування 115-річчя від дня народження Катерини Грушевської – непересічного науковця в галузі етнографії, фольклору, соціології та, найперше, єдиної доньки одного з найвизначніших українських істориків Михайла Грушевського.
Вступне слово перед присутніми гостями виголосила директор музею, заслужений працівник культури України п. Марія Магунь, яка наголосила на важливості постаті Катерини Михайлівни Грушевської, адже своїми життям та працею вчена вписала своє ім’я у почесний список найславетніших жінок України.
Директор меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, заслужений працівник культури Марія Карпівна Магунь.
Відкрила святкування презентація фільму «Катерина Грушевська, або історія маленької професорівни», який став спільним проектом музею та інтернет-ресурсу «Фотографії старого Львова». Після перегляду відео вчений секретар музею п. Софія Легін подякувала усім, хто долучився до його створення.
Після показу фільму про Катерину Грушевську
Опісля свою роботу розпочав круглий стіл, в ході якого виступили дослідники життя та наукової спадщини вченої.
п. Василь Горинь – кандидат філософських наук, один з перших дослідників життєпису Катерини Грушевської, розповів про свою роботу в 90-х рр. ХХ ст. уфондах Центрального державного історичного архіву України в Києві та Львові, відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАНУ. Там науковець віднайшов унікальні матеріали, листи, рукописи, які допомогли у висвітленні багатьох питань львівського періоду життя родини Грушевських.
Відомий львовознавець п. Ігор Мельник акцентував свою розповідь на історіївстановлення місця народження Катерини Грушевської у Львові. На основі старих планів забудови міста та адресних книг дослідникувдалося визначити точну адресу народження вченої, відомості про яку він подаву своїй праці «Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова».
о. Зиновій Микласевич ділиться спогадами про свого батька
Мала слово і «галицька» родина Грушевських. о. Зиновій Микласевич, син похресника Михайла Грушевського – Олександра Микласевича, поділився спогадами про свого батька. А також згадав потрясіння, які довелося пережити у дитинстві і йому, під час проведення обшуків. Хоча малим ще не розумів з яких причин у родині проводять трус, адже приналежність до імені Грушевських у сім’ї, задля безпеки дітей, старанно приховувалась.
Із вітаннями також виступили і колеги-музейники: директор Львівського історичного музею п. Богдан Чайковський, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові п. Галина Тихобаєва та довголітній і заслужений працівник Літературно-меморіального музею Івана Франка п. Віра Бонь.
Головний зберігач фондів музею п. Олеся Ванчура, презентує виставку до 115 Катерини Грушевської
Продовжилося святкування відкриттям виставки «Катруся Грушевська – Професорівна та Науковець», побудованої на меморіальних матеріалах фондової збірки музею. Познайомила гостей з представленими реліквіями дому Грушевських автор виставки – головний зберігач фондів музею п. Олеся Ванчура.
Софія Легін та Анастасія Молодова презентують виготовлені до ювілею Катерини музейні пазли
На завершення п. Софія Легін презентувала виготовлені до ювілею Катерини музейні пазли, зроблені за зразком автентичних поштівок із зображенням котиків, які колись надсилав Михайло Грушевський улюбленій доньці Катрусі.
В неділю, 21 червня 2015 року, на стадіоні «Арена Львів» пройшов концерт-триб’ют пам’яті Кузьми Скрябіна куди зібралися львів’яни та гості міста, молоді та досвідчені, музиканти і прошсто шанувальники Андрія Кузьменка.
На «Арені» зібралося близько 40 тисяч львів’ян та гостей міста, які приїхали спеціально, щоб почути у виконанні українських зірок пісні, які уже ніколи більше не почуємо наживо в оригіналі. Автору улюблених композицій стадіон аплодував стоячи. На екранах – кадри з кліпів, фото з концертів, відео з численних телепрограм, в яких взяв участь Кузьма, глядачі співали й танцювали під улюблені пісні. Концерт став яскравим і активним – таким, якими були виступи Андрія Кузьменка з гуртом.
40 тисяч львів’ян заспівали пісень «Скрябіна»
Гурт «Скрябін» не припинить існування. Музиканти групи розповіли, що замість Андрія Кузьменка у колективі з’явиться новий соліст, ним може стати співак Женя Толочний або Женя Галич. Виконавці
Пісні Кузьми заспівали з музикантами групи «Скрябін» Святослав Вакарчук, «Брати Гадюкіни», Дмитро Шуров (Pianoбой), Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська, Андрій Хливнюк, Олександр Положинський, Тарас Чубай, Фагот (ТНМК), Марія Бурмака, Віктор Павлик, Арсен Мірзоян ат інші.
40 тисяч львів’ян заспівали пісень «Скрябіна»
«Це виступ дуже важливий, особливо у Львові. Я не знала, чи я потраплю на цей виступ, бо в мене була запланована поїздка, та в останній момент я зрозуміла, що на мене тут теж розраховують, і поїздка була скасована. Сьогодні я тут і щаслива з того. Я зжилася з піснею «Говорили і курили», яку виконувала на сцені, ще раз її переосмислила, я не так її розуміла, коли Андрій був живий.
40 тисяч львів’ян заспівали пісень «Скрябіна»
Ми сьогодні насправді прощалися з Андрієм, тому що далі у групи Скрябін буде своє життя, новий соліст, я дуже бажаю, щоб в нього все вийшло! Сьогодні ми дійсно прожили на сцені пісні Андрія. Я написала текст собі на руці, тому що боялася, що розплачуся», – розповіла Марія Бурмака.
40 тисяч львів’ян заспівали пісень «Скрябіна»
«Хороші виступи всіх учасників, хороша аура. Багато людей приїхали підтримати цей захід, хороший звук, класно грають музиканти «Скрябіна», з якими дуже приємно виступати. Я вважаю, що сьогодні була велика всенародна молитва, коли ми виконували пісні Андрія на сцені», – зазначив Віктор Павлік.
40 тисяч львів’ян заспівали пісень «Скрябіна»
«В день, коли Кузьма загинув, я був у Львові, а потім дорогою до Києва слухав його пісні в машині, і ввечері в мене були зйомки в «Голосі країни. Я не міг заспокоїтися, залишився в студії, сів за піаніно і почав грати пісню «Мовчати». Попросив підіграти мені музикантів, які в той пізній час ще залишились в студії. Так ми втрьох – з бубном, кахоном і піаніно виконали цю пісню, а 1+1 зняли її на невеликі камери, так вийшов кліп.
Моєю улюбленою в репертуарі «Скрябіна» завжди була пісня «Спи собі сама». Зараз я відчув зв’язок саме з піснею «Мовчати» – вона найбільше пасувала до ситуації», – поділився Святослав Вакарчук.
Гімназія та бурса педагогічного товариства - перлина української сецесії у Львові
Бурхливий розвиток Столичного королівського міста Львова на зламі XIX-XX сторіч не оминув й поступу чималої української громади. Будівництво та освіта – напрямки, за якими львівські русини, початку нового сторіччя, йшли пліч-о-пліч із народами багатонаціональної імперії. У Львові збережена пам’ятка, що гармонійно поєднує ці напрями, та є однією з найяскравіших загалом в Україні.
Будівля бурси Українського педагогічного товарства. Фото до 1939 року
Освітньо-виховне товариство, засноване 1881 року у Львові, “Рідна школа” (назва від 1926 року), засноване з метою вирішення проблем навчання українського населення (початкове, середнє шкільництво, вища школа), та надання моральної і матеріальної допомоги учням і студентам. Займалося видавничою, фінансовою, благодійницькою, діяльністю у галузі руської освіти не лише у Львові, а й у всьому галицькому краї. Будівля гімназії та бурси товариства донині є однією з найяскравіших пам’яток української сецесії.
Головний корпус Лісотехнічного університету (колишня бурса УПТ). Фото 2015 року
Будівля гімназії та бурси Руського (українського) педагогічного товариства у Львові на вулиці Кшижовій (нині – генерала Чупринки), 103, створений у 1906-1908 ppоках за проектом Івана Левинського, Олександра Лушпинського, Лева Левинського та Тадеуша Обмінського.
Бурса Руського товариства педагогічного у Львові. Поштівка до 1914 року
У цій, надзвичайно цікаво скомпонованій споруді, маємо найбільш виразний і величний силует, в якому народні традиції – дахи з заломами, розвинутий намет баштового даху зі шпилем, білі стіни, підстрішне майолікове лиштво і навіть пластична обробка стіни першого поверху рустами, які нагадують вінця зрубу – гармонічно з’єдналися з формами фронтонів сецесійного типу.
Охоронна табличка на давній споруді бурси УПТ. Фото 2015 року
Ця споруда є справді народною. Споруджували цей дім значною мірою на народні пожертви, тих трударів, які не пошкодували своїх, тяжкою працею зароблених, крейцарів для зведення будинку, де мали готувати народних вчителів для сільських шкіл… Був у цьому домі колись також головний вхід з трапеційним порталом та меморіальним написом з вірша Тараса Шевченка, що не дійшли до нашого часу…
Група українських студентів на фоні бурси. Фото 1912 року
Підкреслені тут прояви народно-стильової архітектури свідчили про переважання глибоко народної традиції, підсиленої раціоналістичними принципами скульптурно виліплених об’ємів, які створили особливо мальовничий і сповнений народною поетикою образ на тиловому фасаді. Цей будинок по праву увійшов до числа найліпших взірців народностильової архітектури початку XX сторіччя.
Сучасний головний корпус Лісотехнічного університету у Львові. Фото 2015 року
Від 1913 року у цих стінах містився монастир сестер василіанок. Нині це головний корпус Лісотехнічного університету у Львові.
150 років тому народився славетний львівський скульптор Антоній Юзеф Попель (Popiel, 1865–1910). Не всі його твори збереглися, але в усьому світі знані його пам’ятники Адамові Міцкевичу у Львові й Тадеушу Костюшку у Вашингтоні.
Антоній Юзеф Попель
Дослідник львівської скульптури Юрій Бірюльов подає таке про народження митця: “Антон Юзеф Попель (використовував як частину прізвища назву родового гербу Сулима) народився 13 червня (а за написом на личаківському нагробку 10 травня) 1865 року в містечку Щакова, що нині є дільницею міста Явожно у Сілезькому воєводстві Республіки Польща. Мати Антоніна (1830–1906) походила з родини Станічек. Батько – Антон Попель-старший (1827–1903) був урядовим службовцем митниць у різних галицьких містах, зокрема, у Бродах та Золочеві” ¹.
Помилкова дата на нагробку стосується іменин А. Попеля (10 травня – день Св. Антонія). Римо-католики іменинам надають перевага перед днями народження. Батько Антона, окрім служби в прикордонних містах і містечках Ґаліції, займався громадською діяльністю, а у 1895–1897 роках видавав у Бродах тижневик Gazeta Brodzka.
Антон Попель-юніор навчався у гімназіях Бродів і Львова. Після матури, за прикладом старшого брата Тадеуша Попеля (1863–1913), що став відомим художником, вступив до краківської Школи образотворчого мистецтва. Там його вчителями були у 1882–1884 роках Валерій Ґадомський, Ізидор Яблонський і Владислав Лущкевич. У 1885–1888 рр. А.Попель продовжував студії в Академії мистецтв Відня, де його професорами були Едмунд фон Гельмер та Отто Кьоніґ. Останнім етапом студій Попеля стала Академія мистецтв у Флоренції, де він вдосконалював свій фах у скульпторів Еміліо Манчіні, Ауґусто Пассальї й Ауґусто Рівальти. Як зазначає Ю.Бірюльов, сильний вплив на А.Попеля справив австрійський та італійський “необароковий академізм” його вчителів.
Тадеуш Попель
Після студій молодий скульптор повернувся до Галичини. У 1889 році він оселився у Львові. Його перша майстерня містилася на пл. Марійській (тепер пл. Міцкевича), №3. Потім скульптор знайшов приміщення для праці при монастирі Бенедиктинок (тепер пл. Вічева).
Пам’ятник Тадеушеві Костюшку у Вашингтоні
Професор Політехнічної школи Леонард Марконі 1892 року запросив А.Попеля на посаду свого асистента на кафедрі рисунку та моделювання. У грудні 1894 року Антоній одружився з донькою професора – Марією Марконі. Молоде подружжя виїхало у пошлюбну подорож до Італії, де пробули до жовтня наступного року. У 1901 році А.Попель став доцентом, а у 1905-му – надзвичайним професором моделювання Львівської політехніки.
На початку 1907 року скульптор здобув ІІ місце в конкурсі на найкращий проект пам’ятника Тадеушеві Костюшку у Вашингтоні. Переможцем журі визнало проект іншого львівського скульптора – Станіслава Романа Левандовського. Але тодішній президент США Теодор Рузвельт віддав перевагу проекту А.Попеля. Митець подався до Америки, де у 1907–1909 роках працював у Чикаґо над створенням пам’ятника. Принагідно він створив 1908 року пам’ятник Т.Костюшку для Військової академії США у Вест-Пойнті. Але так і не зміг дочекатися урочистого відкриття монумента Костюшкові в американській столиці, яке відбулося у Лафайєт-парку поблизу Білого дому 11 травня 1910 року.
Тяжко хворий скульптор повернувся у листопаді 1909-го до Львова. Помер Антон Попель 8 липня 1910 року. Поховали його на Личаківському цвинтарі у глибині поля 57 біля могил його доньки Ядзі (1895–1900) та тестя Леонарда Марконі (1835–1899).
Могила Антона Попеля на Личаківському цвинтарі
Перейдімося тепер вулицями Львова, де ще можна побачити твори Антона Попеля та місця, пов’язані з його життям.
Ми ще пам’ятаємо цей будинок за пам’ятником, де тепер одоробло від “Укрсоцбанку”
У 1904 році на нинішній площі Адама Міцкевича спорудили пам’ятник цьому видатному польському поетові (1798–1855). Новий монумент став одним із символів Львова. Коли наприкінці 1890-х наближалася сота річниця від дня народження поета, Літературне товариство його імені ініціювало створення Центрального ювілейного комітету. 26 червня 1897 року уклали план урочистостей, до якого входило встановлення пам’ятника поетові. Утворили спеціальну комісію задля будівництва монументу. Її головою обрали відомого літератора та мистецтвознавця Владислава Лозинського.
Комісія запропонувала взяти за основу колону – на зразок старовинного пам’ятника польському королеві Зиґмунту ІІІ у Варшаві. Висота колони мала сягати 20–21 м.
2 жовтня 1898 року сформували конкурсне журі, до складу якого увійшло 12 осіб. До участі в конкурсі допустили 23 проекти. Визначити найкращі з них запланували до кінця січня 1899 року. Проекти сфотографували та розмістили в Промисловому музеї Львова. 18 грудня 1898 року першу премію присудили А.Попелю, другу – Л.М.Завєйському з Флоренції, а третю – В.Шимановському з Парижа.
Пам’ятник Адамові Міцкевичу у Львові
У проекті Антонія Попеля «Натхнення» у складній скульптурно-архітектурній композиції вдало поєднані портретна статуя, алегоричне зображення крилатого Генія і колона класичного ордеру. На цоколі з колоною – бронзова постать поета, повернута у бік Генія, що подає йому ліру. Як пише Ю.Бірюльов, у створенні завершення колони Попелю допомагав його учень Михайло Паращук.
Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 30 жовтня 1904 року. На урочисту церемонію приїхав син поета Владислав Міцкевич. Наступного дня, 1 листопада Літературно-мистецький гурток організував вечірку на честь Антонія Попеля, на якій Владислав Міцкевич подякував місту за «чудове прийняття і найкращий пам’ятник його батька».
Статуя “Європа” (готель “Жорж”)
Під №1 на площі Міцкевича стоїть готель «Жорж», збудований 1901 року фірмою Івана Левинського за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Скульптурне оздоблення цієї споруди виконали Леонард Марконі й Антоній Попель. На фронтоні будівлі вмістили барельєф «Святий Юрій», у нішах – фігури, що символізують чотири сторони світу: Європу, Азію, Америку і Африку. Статуя, що символізує Європу, тримає в руках скульптурне погруддя Леонарда Марконі, який помер до завершення будівництва готелю.
Скульптурна композиція Антонія Попеля «Радощі та страждання життя» на Львівській Опері
Антон Попель спричинився також до оздоблення Львівської опери, збудованої 1900 року за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського. Театр як зовні, так і всередині, наповнений низкою алегоричних скульптур. Головний фасад театру прикрашений скульптурною композицією Антонія Попеля «Радощі та страждання життя». Про них розповідає юнакові старий мудрець, зображений сидячим на сфінксі. Праворуч зображені радощі: танцююча та бенкетуюча пари і приручена пантера; ліворуч – страждання: викрадення дівчини, смерть на полі битви.
Фриз фасаду двічі розривається парними постатями муз, які вирізьбили з пісковику скульптори: Юліан Марковський (Полігімнія); Тадеуш Вишневецький (Ерато та Каліопа); Юліуш Белтовський (Терпсихора), Тадеуш Баронч (Мельпомена й Талія), Антоній Попель (Евтерпа).
Фігура “Трагедії” у бічній ніші фасаду Львівської опери
У бічних нішах фасаду сидять дві великі алегоричні жіночі фігури. Ліворуч – усміхнена “Комедія” з маскою (автор Тадеуш Баронч), праворуч – “Трагедія” зі стилетом в руках (автор Антоній Попель).
Скульптурна група Антонія Попеля “Освіта”, “Промисловість” і “Мистецтво”, що колись прикрашала дім Промислового музею
Біля театру в 1898–1904 роках збудували величний дім Промислового музею (пр. Свободи, 20). Його портал колись прикрашала скульптурна група А.Попеля “Освіта”, “Промисловість” і “Мистецтво”. Коли 1952 року в будинку відкрито Львівський філіал московського Центрального музею В.І.Лєніна, знищили майже все оздоблення фасаду. Не лише герб Королівського столичного міста Львова з коронами, але й статуї авторства А.Попеля, П.Війтовича біля входу та горельєфи Г.Кузневича – над вікнами. Алегоричні скульптури оголених жінок не пасували до образу творця більшовицької партії.
У пресвітерії (вівтарній частині) Латинської катедри, біля входу до каплиці Св. Йосифа бачимо пам’ятну таблицю князя, маршалка Галицького сейму Леона (Льва) Сапіги і його дружини Ядвіги з роду Замойських, створену 1907 року Антонієм Попелем. Брав участь в оздобленні катедри і його брат Тадеуш. Він зробив ескізи для вітражу “Посвячення єпископа Григорія зі Сянока у 1491 році” в одному зі стрілчастих вікон пресвітерію.
Мармуровий портал з грецьким написом “Ставропігіон” і датами (1586–1904) та увінчаний гербом Ставропігійського братства роботи скульптора Антона Попеля
Теперішній триповерховий будинок на вул. І.Федорова, 9 зведений у 1903–1904 рр. за проектом Івана Левинського на місці розібраного будинку XVI століття, від якого збереглися контрфорси і частково стіни. В кам’яниці, яку у 1870-х рр. викупив Ставропігійський інститут, перебувала його літографія та бурса ремісничої школи, а з початку ХХ ст. канцелярія, друкарня й інші установи Ставропігії. У листопаді 1918 року тут відбувалися засідання Української Національної Ради ЗУНР. Вхід має мармуровий портал з грецьким написом “Ставропігіон” і датами (1586–1904) та увінчаний гербом Ставропігійського братства роботи скульптора Антона Попеля.
Фігура Св. Вінцента з дітьми скульптора Антона Попеля
Трохи вище, на вул. Кривоноса, 1а, розташований шпиталь і дім убогих Св. Вінцента де Поля, збудований 1880 року за проектом Альфреда Каменобродського на місці старих будівель. Фасад з боку вулиці оздоблений фігурою Св. Вінцента з дітьми, яку виготовив 1910 року скульптор Антон Попель.
Скульптура Христа роботи Антона Попеля на будівлі монастиря Служебниць Серця Христового
У 1910–1911 роках за храмом Св. Івана Хрестителя збудували п’ятиповерхову споруду монастиря Служебниць Серця Христового. Архітектор Едмунд Жихович надав цій будівлі рис готичного та романського стилів. На розі будівлі встановили скульптуру Христа роботи Антона Попеля, яка щасливо пережила навіть більшовицькі часи.
За храмом Св. Анни 1911 року за проектом архітекторів Зиґмунда Кендзєрського й Адама Опольського збудували “Католицький дім” (вул. Городоцька, 36). Чільний фасад будівлі прикрашали великі скульптури Божої Матері та Св. Йосифа (автор А.Попель), від яких після «комуни» залишилися порожні консолі.
Парк навпроти будівлі Галицького сейму
У 1894–1896 роках Товариство розвитку та прикрашення міста Львова встановило навпроти будівлі Галицького сейму погруддя заслужених для міста діячів: журналіста і політика Яна Добжанського; директора театру, актора та режисера Яна Непомуцена Камінського; маршалка Галицького Сейму князя Леона Сапіги; художника Артура Ґроттґера; засновника колегії Піярів, єпископа Самуеля Ґловінського. Поруч на алеї був бюст поета та дослідника античності графа Юзефа Дунін-Борковського (1809–1843). Виконали їх скульптори Тадеуш Баронч, Леонард Марконі та Антоній Попель. За радянських часів їх прибрали, і з 1963 року на цьому місці стоїть пам’ятник Іванові Франку.
Статуя «Торгівля» (будівля Львівського вокзалу)
У 1899–1903 рр. за проектом архітектора Владислава Садовського та за участі фірми Івана Левинського збудували новий залізничний вокзал. Новий двірець урочисто відкрито 26 березня 1904 року. З обох боків порталу головного входу в нішах стоять алегоричні статуї «Торгівля» і «Промисловість», створені Антонієм Попелем, а над порталом бачимо скульптури Петра Війтовича, які символізують Львів і залізничний рух.
Тріумфальна арка, пластичним оформленням якої займалися скульптори С. Левандовський та А. Попель
На нинішній вул. Чернівецькій 1894 року встановлювали тріумфальну арку на честь цісаря Франца Йосифа І, який приїздив тоді до Львова. Архітектором тріумфальної арки був Карел Боублік. Її пластичним оформленням займалися скульптори С. Левандовський та А. Попель.
Скульптурне оздоблення фасаду будівлі яке ймовірно зробив Антоній Попель
Перейдемо на вулицю Генерала Чупринки. Житловий будинок з вежею під №50 збудував архітектор Юзеф Сосновський у 1900–1908 роках. Скульптурне оздоблення фасаду будівлі ймовірно зробив Антоній Попель. Біля входу в будинок лежить його кам’яний лев.
У 1895–1906 роках А.Попель співпрацював з фабрикою Івана Левинського, розташованою колись на цій же вулиці під №58а.
Багате оздоблення храму Св. Климентія Папи створене архітектором Ю.Захаревичем і скульптором А.Попелем
Далі, під №70 стоїть храм, який тепер належить греко-католицькій громаді Св. Климентія Папи. Цей монастирський комплекс у 1893–1895 рр. спорудив будівничий Іван Левинський за проектом архітектора з Кельна Франца Штатца для сс. Кармеліток Босих. За радянських часів багате оздоблення храмового інтер’єру, створене архітектором Ю.Захаревичем і скульптором А.Попелем, було знищене. Головний вівтар був виконаний в формі триптиху, в якому були вміщені оригінальні поліхромовані скульптури Розп’яття, Божої Матері та Євангеліста Івана, створені 1895 року А.Попелем (парафіянином цього костелу Божої Матері Неустанної Помочі та Св. Йосифа). На щастя, скульптури збереглися (1946 року їх вивезли черниці до польського міста Каліша) ².
Вілла з майстернею Антонія Попеля у Львові за адресою вул. Ісаковича, 2а, зараз вулиця Горбачевського
До 1902 року А.Попель мешкав на вул. Пуласького (тепер Парковій), 8. Пізніше він жив у власній віллі з майстернею за адресою вул. Ісаковича, 2а. Зараз це вулиця Горбачевського. Вважається, що це був будинок за №6, нещодавно зруйнований – на його місці збудували багатоповерхівку. Після смерті скульптора його вдова Марія Попель переселилася на вул. Здоров’я, 8.
Скульптурний декор «Кам’яниці під совами» роботи Антонія Попеля
Варто заглянути і на вул. Героїв Небесної Сотні (колишню Гвардійську). Кам’яниця №6 на ній була збудована 1902 року (за власним проектом) Гіполітом Слівінським (1866–1932), архітектором і політиком. Її оздоблюють елементи готики та скульптури грифонів і сов, тому її називали «Кам’яницею під совами». Автором цього скульптурного декору, більшість з якого збереглася, був Антоній Попель. За майстерно зробленою неготичною брамою, з вітражем над нею, розташовані сіни, майстерно розмальовані в манері пізнього середньовіччя. Між готичних візерунків проглядають літери, якими, очевидно, зашифровано таємні тексти.
Фігури “Скульптура” та “Малярство” авторства А.Попеля на колишньому Палаці мистецтв у Стрийському парку
Від Крайової виставки 1894 року зберігся колишній Палац мистецтв у Стрийському парку. Його фасад оздоблюють фігури “Скульптура” та “Малярство” – теж авторства А. Попеля.
Будинок на нинішній вулиці Князя Романа, 1-3 збудували у 1891–1895 роках за проектом архітектора Францішка Сковрона. Його називали Палацом справедливості. У 1893 році центральний ризаліт споруди увінчала нині пошкоджена скульптура «Правосуддя» авторства Леонарда Марконі. У 1897-му він за допомоги Антонія Попеля доповнив бічний фасад будівлі з боку Галицької площі двома необароковими статуями «Справедливість» і «Законодавство». На жаль, вони не збереглися. Сам А.Попель 1896 року виготовив алегоричну скульптуру «Правосуддя» та фігури двох левів, встановлені у вестибюлі будівлі.
Леви у вестибюлі Палацом справедливості роботи Антонія Попеля
У 1900 році Рада міста Львова вирішила встановити на вул. Академічній (тепер проспект Шевченка) монумент поетові Корнелю Уєйському. Й доручила цю справу А.Попелю. Урочисте відкриття монумента відбулося 8 грудня 1901 року. [фото 23] Після ІІ Світової війни пам’ятник Корнелю Уєйському було перевезено до Щецина, де він стоїть і досі.
Пам’ятник Корнелю Уєйському роботи Антонія Попеля
ПРИМІТКИ
¹ Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. – Warszawa, 2007. – S. 115.
² Krasny P. Kosciol p. w. Matki Boskiej Nieustajacej Pomocy i Sw. Jozefa oraz klasztor SS. Karmelatanek Bosych // Koscioly і klasztory Lwowa z wiekow XIX i XX . – Krakow, t. 12, 2004. – S. 147, 151, 152).
В п’ятницю, 19 червня в Товаристві охорони пам’яток, що на вулиці Коперника, 40а, відомі львівські екскурсоводи Петро та Іван Радковці презентували свою книгу «Таємниці львівських левів» та провели благодійний аукціон, на якому було зібрано 18 950 гривень для військових у зоні АТО.
Підведення фінансових підсумків благодійного аукціону
Участь у презентації взяли участь, окрім авторів Івана і Петра Радковців, художниця, авторка ілюстрацій до цієї книжки Іветта Ключковська, заступник головного редактора «Видавництва Старого Лева», поетеса Катерина Міхаліцина, літературний редактор книжки, письменниця Оксана Думанська.
Презентація книжки Петра та Івана Радковців «Таємниці львівських левів»
«Я сьогодні гріюся в променях їхньої слави, хоча це не мій проект, але я до нього дотична. Я бажаю щастя цій книзі як бабуся чотирьох онуків, тому що я розумію – кожен, хто має в сім’ї дітей, повинен мати цю книгу, для того, щоб читати її вранці, в обід, ввечері чи коли дитина попросить. Я більш ніж впевнена, що в тих сім’ях, де є діти, ці казки та легенди переповідатимуть дорослим», – говорить літературний редактор книжки, письменниця Оксана Думанська.
Письменниця Оксана Думанська на перезентації книжки Петра та Івана Радковців «Таємниці львівських левів»
Авторка ілюстрацій до цієї книжки Іветта Ключковська зазначає, що тема таких оповідань про Львів є дуже цікавою, особливо для неї, адже це місто має дуже цікаву історію.
«Народ у книжці поданий на тлі цих всіх історій, він не є нещасним – він самодостатній, багатий і такий, що творив цей Львів ще із князівських часів», – розповідає ілюстраторка.
Авторка ілюстрацій книжки Петра та Івана Радковців «Таємниці львівських левів», Іветта Ключковська
Представники видавництва «Старого лева» відзначають, що насамперед їм дуже сподобалась п’єска «Нездійснені бажання», яка здійснює бажання, і учні могли б ставити її на шкільній сцені, адже коли йдеться про книгу, щирість, правду, то це можна почерпнути тут.
Благодійний аукціон зі збору коштів для військових у зоні АТО
А під час динамічного, аукціону у найкращих традиціях Sotheby’s, ведучим якого був Доцик із «Львівської хвилі», було зібрано 18950 грн для потреб військовим. Кожен із присутніх мав змогу долучитись та передати кошти на закупівлю приладів для допомоги українським воякам, і за це ще й отримати одним із найперших книжку «Таємниці львівських левів» з автографами авторів та ілюстратора.
Благодійний аукціон зі збору коштів для військових у зоні АТО
Усі кошти передали волонтерській ініціативі «Львівський Лицар». Представник волонтерської ініціативи зазначив, що за вилучені гроші придбають коліматорні приціли, які так необхідні нашим воїнам.
Андрій Салюк отримує компаси для військових від невідомих благодійників
По завершені заходу у зал внесли ящик із компасами, що пожертвували доброчинці, імена яких залишились невідомими.
"Алтайські" озера, або перший спортивно-біговий парк в Україні
Парк “Піскові озера”, до 1990-х років більш знаний як “Алтайські” озера, розташований в південно-західній частині міста між вулицями Євгена Коновальця і генерала Чупринки – пам’ятка із досить цікавою історією, довшою аніж у багатьох нових районів Львова.
Парк “Піскові озера”. Фото 2015 року
Першою відомою назвою цих двох невеликих водоймищ, утворених витоками Сороки, була – озера Франца, за прізвищем власника цих земель, відомого львівського промисловця XIX століття, виробника гіпсу Юзефа Франца. Францівкою називалася і ціла дільниця між вулицями 29 Листопада та Кшижовою (згодом відповідно Германенштрассе-Енгельса-Коновальця та Потоцького-Зігфрідштрассе-Пушкіна-Чупринки), неподалік була розташована і фабрика гіпсу…
“Алтайські озера” у Львові. Фото кінця 1950-х років
За однією з версій, сучасні піскові озера утворились власне на місці колишніх гіпсових кар’єрів підприємства Франца. Після I Світової війни давня фабрика, та місцина загалом, занепадають… Лише у міжвоєнний період ділянку вирішено привести до ладу, оновити.
Краєвид на “Алтайських” озерах у Львові. Фото наших днів
1923 року на місці давніх ставів було закладено “Гданський” парк. Це був один з перших у Польщі, та перший на теренах нинішньої України спеціалізований, спортивно-біговий парк площею близько 6 га. При розбитті доріжок було враховано ландшафт, особливості місцевості, створено містки… До 1939 року парк користувався популярністю львів’ян, хоча й був віддалений від історичного центру міста.
Піскові озера перед впорядкуванням. Фото початку 1950-х років
По завершенні II Світової ділянка знову виявилась страшенно занедбаною. Тут влаштували звалище відходів лампового заводу, водоймища використовували ще й для потреб невеличкого емалевого заводу, що був розташований на вулиці Алтайській (сучасній Гординських) – звідси походить і назва радянських часів…
Парк “Піскові озера”. Фото наших днів
У 1950-х роках територію розчистили, а навпроти, на сучасній вулиці Чупринки, 130, у 1957 році, за проектом архітекторів Тимченко та Конта була споруджена будівля навчального корпусу Електромеханічного технікуму. Згодом він отримав назву Технікуму радіоелектроніки, тепер це Технологічний коледж Національного університету “Львівська політехніка”.
Озера, хоча й трохи, але втратили площу – сьогодні збереглись дві невеликі водойми видовженої форми і джерельний витік Сороки, який живить більшість із ставків своєю водою. Від забудов постраждав і витік , який зараз замуровано в трубу…
На озерах. Фото кінця 1950-х років
У наші часи парк є важливою рекреаційною зоною Львова. Це місце відпочинку жителів мікрорайону з населенням близько 15 тисяч. Територію та озера регулярно впорядковують. Тут висаджені клени, липа, каштан, горобина.
Сьогодні мова піде про невелику вуличку в районі Високого Замку та парку Знесіння, що в’ється змійкою між вулицею Довбуша і Дитячою лікарнею «ОХМАТДИТ» та носить назву Барвінських. Вона розповідає про давню та славну родину, котра подарувала світові не одне покоління славних мужів галицької землі.
Історія вулиці розпочинається у другій половині 40-х років XIX століття під назвою Святого Войцеха бічна. До 1840-х років на місці вулиці проходила стежка-межа між суміжними ділянками, її позначено на плані Львова 1841 року. Але вже на плані 1849 року видно невелику вулицю, обсаджену деревами, єдина будівля розташовувалася на місці сучасного будинку № 4.
Паралельно вживалася інша назва вулиці – Собєщизна (На Собєщизьнє,Собєщизни), бо це були колишні маєтності королівської родини Собєських. Офіційна назва вулиця Собєщизна була закріплена за вулицею лише у 1871 році, а у 1932 році її відкоригували, змінивши на назву – вулиця Собєщизни.
Вулиця Барівнських у Львові
За німецької окупації називалася Фюрстенґрунд (Князівські землі), а в 1950-1993 рр. – Верховинською.
У 1970-х роках її продовжили схилами Змієвої гори до головного корпусу Обласної дитячої клінічної лікарні.
Сучасну назву вулиця отримала у 1993 році, на честь львівської родини Барвінських, з якої походить низка культурних та громадських діячів XIX–XX століть і які жили на цій вулиці у будинку № 5.
Вулиця Барівнських у Львові
Вулиця забудована здебільшого сецесійними віллами та елітними будинками першої половини XX століття у неоготичному стилі. Серед мешканців вулиці було багато урядовців та представників львівської інтелігенції.
На фасаді будинку № 5 – меморіальна дошка, яка сповіщає, що тут у 1890–1963 рр. мешкав композитор і піаніст Василь Барвінський, встановлена на родинній садибі 1991 року (скульптор Володимир Одрехівський). У 1980х роках у підвалі цього будинку працював сучасний письменник Юрій Винничук.
Меморіальна дошка на фасаді будинку № 5, де мешкав композитор і піаніст Василь Барвінський
Родина Барвінських, на чию честь названо вулицю, належать до одного з найстаріших польсько-українських родів. Традиція вважає початком роду ХІ ст. (перший Барва – позашлюбний син польського короля Лєшка Бялого), походження, правдоподібно, з Литви. В Галичину прийшли разом з військами Казимира Великого. Найдавніша документальна згадка датується кінцем XV ст., оскільки Микола Барвіч-Барвінський помер у 1531 році. Наступним є Йоан ІІ (+1546). XVI ст. замикає Севастіян (+1592). Після шести поколінь у XVII ст. останнім згадується Михайло (1742–1783). Розгалуження роду сягають, поза Україною і Польщею, Німеччини, Канади. Представники цього роду займали різні, але спершу, мабуть, головно військові посади, оскільки у 1683 р. за участь у битві під Віднем до їх гербу «Jastrzębiec» був доданий другий («Вивірка»), від франко-німецького роду «Achinger». Один з Барвінських був козацьким сотником.
Композитор і піаніст Василь Барвінський
Українська гілка роду від XVII ст. представлена переважно священиками.
Найвизначніший з них, Мартин Барвінський (1784–1865) був ректором Львівського університету у 1837-38 рр. Він – доктор теології і професор, папський прелат, архіпресвітер і генеральний вікарій львівської митрополичої капітули, член Галицьких крайових станів, консисторський радник, лицар залізної корони.
Відтак, вже переважно у світських професіях важливе місце в процесі становлення української державності і культури зайняли: сини о. Григорія Барвінського Олександр, Володимир, Осип і син Олександра – Василь.
Будинок № 5, де мешкав композитор і піаніст Василь Барвінський
Олександр Барвінський (1847–1926) був визначним освітнім і громадсько-політичним діячем. Працював у керівництві «Просвіти», «Руської бесіди», у 1892 р. реорганізував львівське Товариство ім. Т. Шевченка у наукове. Був послом до Галицького сейму, Віденського парламенту, членом австрійської палати панів, Галицької шкільної ради, у 1918 р. міністром освіти і віросповідань Західноукраїнської Народної Республіки. Як автор багатьох навчальних посібників впровадив термін українсько-руський і фонетичний правопис. Як політичний та освітній діяч багато осягнув в економічному і культурному розвитку нації, у створенні українських шкіл, гімназій, університетської кафедри. Як публіцист і видавець був автором десятків книг, тисяч статей, розвідок, рецензій як на історичні, так найактуальніші теми українського життя. Обсяг його діяльності і спадщини є винятковим за величиною.
Вулиця Барівнських у Львові
Володимир Барвінський (молодший брат Олександра) (1850–1883) за освітою юрист, усе своє коротке життя віддав українській справі. Він відомий як засновник і редактор «Діла», єдиної щоденної української газети, яка майже без перерви виходила від 1880 до 1939 року. Видавав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей». Сам був автором численних статей на політичні та суспільні теми, а також повістей «Скошений цвіт» (1877, перекладена польською мовою), «Безталанне сватання», «Сонні мари молодого питомця». Належав до найактивніших творців товариств «Просвіта» і «Рідна школа». У 1880 р. організував перше у Львові народне віче, яке мало велике значення для пробудження свідомості українського народу.
Осип Барвінський (старший брат Олександра) (1845–1889) – священик, був автором популярних у свій час історичних драм («Павло Полуботок», «Чернігівка»), які збагачували досить обмежений тоді репертуар галицького театру. Через передчасну смерть автора незавершеними залишилися драма «Тиміш Хмельницький», трилогія «Іван Виговський», історичні повісті «За правду і волю». Опублікував також серію порадників для селянства з галузі господарства, лікування, і т. д. Був невтомним просвітителем народу.
Вулиця Барівнських у Львові
Василь Барвінський (син Олександра) (1888–1963) – композитор, піаніст, музично-громадський діяч від 1915 до 1948 рр. стояв на чолі музичної освіти на західноукраїнських землях, спершу як директор Музичного Інституту ім. М. Лисенка з його численними філіалами, відтак Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Українську культуру пропагував як лектор, музичний критик, автор численних статей і рецензій, співтворець періодичної мистецької преси, захисник української культури, її навчальних і освітніх закладів. Як композитор працював у різних жанрах, найбільше вокальному і фортепіанному (починаючи від 8-ми Прелюдій 1908 року). Його камерно-інструментальні ансамблі (особливо Секстет) належать до перших в Україні у цьому виді творчості. Несправедливо був засуджений на 10 років Гулагу (1948–1958), а рукописи його творів спалені. Частина їх була віднайдена, головно за кордоном. У 1964 р. В. Барвінського було реабілітовано. Відтворення його пам’яті триває.
Джерела:
https://uk.wikipedia.org
С. Павлишин. Сага роду Барвінських: Рід Барвінських в історії культури // Вісник НТШ. – 1993, № 6-7, 1994, № 8-9.
С. Павлишин. Олександр Барвінський. – Львів, 1997.
Олександр Барвінський. Матеріали конференції. – Львів, 2001.
Світлана Романюк. Олександр Барвінський – Публіцист, Редактор, Видавець. – Львів, 2009.
С. Павлишин. В. Барвінський. – Київ, 1990.
Вулиця Гординських, що народилась зі стежки до фабрики гіпсу
Генеалогія львівських вулиць, подекуди, викликає справжній подив. Вулиці давнього міста виникали на місці річок, здобували ім’я мецената-забудовника того чи іншого кварталу , інколи, як сторічна вулиця Гординських, вони починались із шляхів, що провадили до міських виробництв…
Вулиця Гординських, вигляд від вулиці Коновальця. Фото 2015 року
Розбудова львівської Францівки, дільниці, що брала початок від сучасних вулиць Мельника, Антоновича та Чупринки, та обмежувалась Окружною та межами Кульпарківської гміни, розпочалась разом із XX сторіччям. Ім’я частині львівського Нового світу дали брати Франц, підприємці, власники гіпсової фабрики, що активно інвестували у нерухомість.
Одна з вілл братів Франц на вулиці 29 Листопада (нині – Коновальця), ліворуч йшла сучасна вулиця Гординських. Фото до 1914 року
Гіпсове підприємство братів знаходилось поблизу Піскових (Алтайських) озер, між сучасних вулиць Коновальця та Чупринки. Від самих початків, до нього, від вулиці 29 Листопада (нині – Коновальця), вела стежина, що тягнулась від однієї з вілл братів (“Францівки”) до самісінького підприємства.
Значно перебудована прохідна. що провадила до гіпсової фабрики Франців на вулиці Гординських. Фото 2015 року
Францівка швидко стає популярною та розбудовується. 1907 року сюди проліг трамвайний маршрут маршрут HL (Гетманьска-На Байках-29 Лістопада), від кінця 1910 року він продовжився – маршрут UL (29 Лістопада-Високий замок) вже сполучав два протилежні кінці тогочасного Львова.
Один з будинків вулиці Гординських до перебудови. Фото 1950-1955 років
Лише у 1921 році фабричну стежину було перетворено на вулицю – 29 Листопада-бічну. 1933 року вулицю назвали на честь видатного польського поета Ципріана Норвіда, саме в ці роки затишну вулицю почали забудовувати комфортними особняками, в післявоєнний час будинки такого типу отримали неофіційну назву “люксів” і досі користуються великим попитом…
Вілла міжвоєнного періоду на Гординських. Фото 2015 року
У роки німецької окупації міста (1941-1944) дільниця була заселена військовою та цивільною “елітою” з фольксдойчів. Вулицю досить пізно (в 1943 році) перейменували на Граф Люкнергассе, а в липні 1944 року знову була повернута назва вулиці Норвіда.
Давня вілла на вулиці Гординських. Поштівка міжвоєнного періоду
У радянський час її назвали Алтайською, можливо, через значну віддаленість від центру міста, а озера Франца, розташовані між теперішніми вулицями Коновальця та Чупринки, почали називати Алтайськими озерами…
Вулиця Гординських від Піскових (Алтайських) озер. Фото 2015 року
Остання назва цієї затишної вулиці – Гординських, на честь Ярослава та Святослава Гординських, творчої родини письменників, поетів, літературознавців, викладачів…
З кожним днем у Львові більшає кав’ярень та ресторанів, багато закладів подібні між собою. Не всім вдається створити справді оригінальну місцину. І ця ситуація триває ось уже друге століття. Як і зараз, сто років тобі були успішні ресторації – цікаві, престижні оригінальні, а були й менш успішні. Сьогодні пропонуємо вашій увазі п’ятірку найвідоміших ресторацій старого Львова.
«Авеню»
«Авеню»
«Авеню»
«Авеню»
«Авеню»
У 1909 році архітектор Карл Майредер зводить помпезний будинок на площі Марійській, 6/7 (на розі нинішніх проспекту Свободи та Коперника), від часу його побудови у партері будівлі, що мала сполучення із відомим пасажем Міколяша. Тут функціонував один з найпопулярніших кінотеатрів Львова «Авеню», поруч працювала кав’ярня з такою ж назвою.
«Бристоль»
Ресторан «Бристоль»
Ресторан «Бристоль»
Ресторан «Бристоль»
Ресторан «Бристоль»
Готель та ресторан «Бристоль» розміщувався в будинках за адресою вул. Карла Людвіга (нині пр. Свободи) від кінця ХІХ ст. до 1939 р. (до 1880-х років тут був розташований готель власності родини Барончів), упродовж багатьох років його власником був Зигмунт Ценгут.
Кав’ярня «Американська»
Кав’ярня «Американська»
Кав’ярня «Американська»
Кав’ярня «Американська»
Кам’яницю, в якій розташувалась кав’ярня “Американська”, на сучасній вулиці Січових стрільців звели у 1900-1901 роках на замовлення домовласника Юзефа Ерліха архітектором Каролєм Боубліком. Справжню славу класицистичній будівлі приносить кав’ярня «на американській манер», яка працювала на другому поверсі, та мала неабияку популярність у Львові.
Головною особливістю закладу була простора читальня, окремий ізольований зал, де за філіжанкою кави можна було переглянути понад 500 примірників свіжої преси з цілого світу. В кав’ярні існувала окрема зала, в якій виступав оркестр, який розважав публіку від восьмої вечора до першої години ночі, ресторація зачинялась о 3 після півночі. Розкішний головний зал міг вмістити близько сотні людей.
«Атляс»
Кав’ярня «Атляс»
Кав’ярня «Атляс»
Кав’ярня «Атляс»
Кав’ярня «Атляс»
Наприкінці XIX – на початку XX століття найпопулярнішою кнайпою Львова був «Атляс», розташований на розі площі Ринок, 45, та вул. Гродзицьких (Друкарська). Тут полюбляла збиратися львівська богема. Слава про кафе гриміла і за межами міста.
Тут сиділи поруч, пили та сперечалися поети, художники, генерали, професори, ксьондзи, скульптори, музиканти та державні чиновники, студенти та актори.
«Атляс» був кнайпою з фантастичною кухнею, цей заклад також був школою життя, академією літератури, доброго тону та жарту, місцем конкурсів ораторів і акторів, концертів і диспутів, щоденних та святкових зустрічей.
«Віденська кав’ярня»
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Ця кав’ярня є найстарішою в місті, а також, одною з небагатьох, яка будувалася власне, як кав’ярня. Кам’яницю збудував купець Карл Гартман на вул. Гетьманська, 14, (пр. Свободи). в 1828–29 рр.
«Віденська кав’ярня» змінювала власників, вигляд, тільки не назву. В 1880 р. відбулося чергове переобладнання кам’яниці, суттєво змінився інтер’єр. В 1902-1903 рр., на замовлення нового власника кав’ярні промисловця Кароля Чуджака художники Ю. Крупський та Ф. Зайховський декорували «Віденську» в модному на початку ХХ ст. сецесійному стилі. В 1903 р. з боку пл. св. Духа до кав’ярні прибудована залізна конструкція літнього павільйону, з роками вона перетворилася на муровану будівлю з терасою.
Упродовж десятиліть свого існування кав’ярня незмінно залишалася улюбленим місцем розваг львівської публіки.
Львівська промисловість на зламі XIX-XX століть не лише досить успішно розвивалась (з огляду на час, загальні умови та особливості і специфіку краю) а й дивувала досягненнями, та, навіть, “змаганнями” монополістів певних галузей. Історія виробників консервів та концентратів, промисловців Рукера та Блюменфельда, що постачали австро-угорську (пізніше польську) армію, та були у авангарді не лише економічного життя, а й взірцем благодійництва та громадського життя міста, яскравий приклад цьому…
Фабрика консерв Яна Рукера за Жовківською рогачкою. Фото з 50 річниці підприємства. 1924 рік
У другій половині XIX ст. для економічного поступу міста були характерні не лише династичність, але й освіта та пошук нових, більш актуальних галузей, паралельно із всебічною громадською активністю. Шлях Зигмунта та Яна Рукерів, фармацевтів, членів магістрату, меценатів – ілюстрація цього процесу. Можливості, що дарував час гідно використовувались. Вже на початок XX сторіччя родина Рукерів належала до еліти львівських промисловців.
Фабрика консерв Зигмунта Рукера (на початках ” Pierwsza Austriackia Fabryka Konserw Zygmunta Ruckera spółka z o. o”), що розпочала свою історію 1874 року, була найстарішим та найбільшим підприємством цієї галузі в Галичині.
Фабрика консерв Рукерів, план 1924 року
Виробництво нарощувало оберти та зростало, від 1891 року фабрика працювала за жовківською рогаткою, намагалась конкурувати з австро-угорськими та німецькими підприємствами того часу. Зокрема точилась боротьба за військові замовлення для імперської армії , які гарантували стабільний дохід. І, зрештою, Рукерам пощастило…
Рухома реклама консерв Рукерів – тогочасна новинка. Фото міжвоєнного періоду
У червні 1912 року нащадок династії, Ян Єжі Рукер, “перезавантажує” та відкриває нове, модернізоване підприємство “Fabryka konserw dr.Jana Ruckera i Sp”, що могло задовільнити вимоги нового часу. Фабрика набирає обертів, підписує контракт з цісарським військом, працює на експорт, зокрема на велетенський ринок Османської імперії, де їй вдалось випередити відому й нині німецьку фірму “Knorr”. Після Першої світової війни підприємство успішно продовжує працювати.
Відкриття “Дому освіти” на Знесінні за участі Яна Рукера. Фото 1925 року
У міжвоєнну добу підприємство підписує великі контракти на постачання консервів вже війську польському, згідно цих домовленостей починається чергова модернізація підприємства. На Збоїщах розвивається своє господарство, де вирощували сировину для виробництва. Але в подальшому, у зв’язку з світовою економічною кризою, уряд скорочує, а, згодом скасовує держзамовлення – для фабрики настають не найкращі часи. Зіграла тут свою роль і конкурентна боротьба, без якої неможливо уявити сучасну економіку.
Паралельно із виробництвом Рукера, від кінця XIX сторіччя, у Львові провадила свою діяльність фабрика консерв Генрика Блюменфельда.
Давня фабрика консерв Блюменфельда на вулиці Жовківській (нині – вул. Б.Хмельницького,6). Фото наших днів
Невелике підприємство діяло на тій самій Жовківській дорозі (нині – вулиця Б.Хмельницького), у зведеній наприкінці XIX сторіччя будівлі. Фабрика Г.Блюменфельда, від 1890 року одночасно випускала супові консерви та концентрати, віконну замазку і крейдяні вироби. Пізніше хімічне відділення було переведене на нинішню вулицю Лемківську і стало основою лакофарбового заводу, а консервна фабрика працювала до кінця 1930-х років, також здобувши контракт та постачаючи консервами польську армію…
План фасаду підприємства Блюменфельда. Поч. XX ст.
Напередодні II Світової війни, внаслідок загальносвітової кризи, обидва підприємства починають поступово занепадати, втрачати початкове значення, скорочуються замовлення… Війна завершує цей сумний процес…
Значно пошкоджені, видозмінені корпуси фабрики Рукера (вул. Б.Хмельницького 219-223) частково перейшли до складу львівського М’ясокомбінату та інших підприємств.
Вчора, 18 червня 2015 року, в гостинних стінах Музею Соломії Крушельницької відбулася зустріч з відомим українським письменником Романом Іваничуком під назвою “Буковинський Соловій: Роман Іваничук розповідає про справжнього Юрія Федьковича і читає напам’ять його поему «Довбуш»”.
Василь Василь Ґабор та Роман Іваничук в Музеї Соломії Крушельницької у Львові
На зустріч до музею прийшли справжні шанувальники Іваничука і поціновувачі творчості Юрія Федьковича. Мимоволі зустріч перетворилася на літературний салон, де, після того, як у виконанні Романа Іваничука прозвучали поезії Юрія Федьковича, зустріч переросла у дискусію навколо історичних постатей опришка Довбуша та поета Федьковича.
В рамках зустрічі всі присутні мали змогу ознайомитися з новою книжкою Романа Іваничука «Словом і вогнем».
Книжка Романа Іваничука «Словом і вогнем»
Організаторами зустрічі виступали Музей Соломії Крушельницької і літературна аґенція «Піраміда». Модератором зустрічі був Василь Ґабор.
Львів і музей – слова дуже близькі: місто об’єднує безліч історичних експонатів, пам’ятників, будівель. Будівлі, в свою чергу, мали і мають теж різні призначення: житлові будинки, державні установи, технічні будівлі, навчальні заклади. Львів – місто-музей, а музеї Львова розповідають про саме місто, його побут, події, статус на світовій арені. Одним із музеїв, які розповідають про науковий потенціал Львова є Музей історії Львівської політехніки.
Загальний вигляд Музею історії Львівської політехніки.
Музей історії Львівської політехніки створений з ініціативи ректорату й урочисто відкрити 2002 року в головному корпусі Національного університету “Львівська політехніка”. Профіль музею історичний. На площі у 100 кв. м. розміщується близько 120 одиниць збереження.
Стенди Музею історії Львівської політехніки.
Розділи експозиції:
– Технічна академія (1844 – 1877 роки);
– Школа технічна (1877 – 1921 роки);
– Українська політехнічна (таємна) школа (1922 – 1925 роки);
– Львівська політехніка в 30-ті роки XX століття;
– Репресована наука (1939 – 1950 роки);
– Львівський політехнічний інститут (1939 – 1991 роки).
Стенди Музею історії Львівської політехніки.
В експозиції музею міститься багато документів починаючи від 1848 року. Разом з документами зібрано велику кількість фотографій, ілюстрацій та різнотипних дослідницьких приладів. Матеріали музею хронологічно розповідають про історію Політехніки, про події, які довелось пережити студентству та викладачам.
Стенд “Репресована наука”.
На музейних стендах є також документи, що їх отримували студенти технічної академії: посвідчення про складені іспити, додатки до дипломів. Оригінальний документ – посвідчення, датоване 1858 роком – свідчить, що українець Гнат Комарницький на «відмінно» склав іспит з англійської мови, виявивши і глибоке знання творчості англійських письменників. В іншому документі, підписаному професором Університету О. Огоновським, зазначено, що Г. Комарницький дуже добре знає українську мову, і висловлено сподівання, що він як працівник магістрату буде вельми корисний на ниві народного шкільництва.
оригінал та переклад свідоцтва про витримання іспиту.Свідоцтво про витримання іспиту.
До наших днів зберігся також список політехніків, які брали участь у барикадних боях весни 1848 р. У такий спосіб молодь виявляла свою громадську позицію, виступаючи проти австрійського абсолютизму.
Загальний вигляд Музею історії Львівської політехніки.
Певні досягнення Академії у царині окремих наукових дисциплін засвідчує звернення до неї Крайової Ради з проханням зробити хімічний аналіз трускавецького болота.
Є надіслані на адресу Технічної академії запрошення узяти участь у роботі всесвітніх виставок у Відні (1873) та Парижі (1878).
Експонат Музею історії Львівської політехніки.
В експозиції можна побачити також розпорядження, яким професорові Юліанові Захарієвичу надано відрядження з умовою, що він, відвідавши європейські міста та ознайомившись із будівлями технічних навчальних закладів, викінчить свій проект будівлі Технічної академії. Не менш цікавий є один документ – звернення викладачів до крайового уряду з проханням надати можливість незаможним студентам виїжджати за кордон для ознайомлення із сучасними технічними досягненнями. Це звернення підписане усіма відомими професорами.
Стенди Музею історії Львівської політехніки.
На стендах музею є чимало цікавих документів, пов’язаних із фізиком світової слави Марією Кюрі-Склодовською, зокрема її повідомлення, датоване 1922 роком, про те, що вона може через Лігу націй посприяти в наданні Львівській політехніці фінансової допомоги. В іншому документі ректор просить М. Кюрі-Склодовську представляти Львівську політехніку на урочистостях у Сорбоннському університеті, присвячених ювілею відкриття радію. Експонується також диплом почесного доктора технічних наук, наданий Марії Кюрі-Склодовській у 1912 році Львівською політехнічною школою (тут вона також прочитала лекцію).
Експонат Музею історії Львівської політехніки.Експонат Музею історії Львівської політехніки.Експонат Музею історії Львівської політехніки.Залікова книжка з маркою про оплату за навчання
Окрім документів тут присутні різні технічні засоби для досліджень, вимірювальні прилади, винаходи викладачів та студентів вишу, макет території університету з навчальними корпусами.
Макет території Політехніки.
Адреса: м. Львів, вул. С. Бандери, 12, ауд. 300. головного корпусу Національного університету “Львівська політехніка”.
Цієї неділі, 21 червня, у Львові пройде концерт-триб’ют пам’яті Кузьми Скрябіна (Андрія Кузьменка). На сцену стадіону «Арена Львів» поруч із музикантами гурту «Скрябін», вийдуть колеги Андрія – гурт «Брати Гадюкіни», Святослав Вакарчук, Дмитро Шуров (Pianoбой), Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська, Андрій Хливнюк, LOBODA, Олександр Положинський, Тарас Чубай, Женя Галич (O.Torvald), Фагот (ТНМК), Марія Бурмака, Віктор Павлик, Арсен Мірзоян, Віктор Бронюк (ТІК), Тарас Тополя (Антитіла), Олег Собчук (С.К.А.Й.), гурт «Пающіє Труси». Всі артисти виконуватимуть пісні «Скрябіна».
Нагадаємо, що 20 травня 2015 року в київському Палаці Спорту відбувся перший концерт-триб’ют пам’яті Кузьми. Львів, як «мала батьківщина», також зіграв важливу роль у житті співака, вплинув на формування його особистості. Гурту «Скрябін» в 2014 році виповнилося 25 років. Тоді музиканти з аншлагом відіграли великі концертні шоу «25» в багатьох містах країни. Лідер гурту Андрій Кузьменко був знаним та шанованим в Україні музикантом, письменником, телеведучим. Раптова загибель Андрія стала величезною втратою для всієї країни.
Квитки на львівський концерт пам’яті Кузьми можна придбати на сайті kasa.in.ua та у касах міста. Вартість – від 150 грн. Початок – о 20:00 (вхід з 18:00). Концерт відбудеться на «Арена Львів» (Львів, вул. Стрийська, 199).
Порохова вежа якої ми не побачимо. Нереалізований проект Казимира Мокловського
Одна з чотирьох збережених веж зовнішньої системи давніх міських укріплень – знана і улюблена львів’янами Порохова вежа, на початку XX сторіччя мала неабиякі шанси докорінно змінити свій зовнішній вигляд, та постати перед сучасниками у абсолютно інших, готичних формах.
Порохова вежа Львова на фото початку XX сторіччя
Сьогодні ця споруда середини XVI сторіччя, завбачливо винесена за межу середньовічних львівських мурів, також є незначно реконструйованою (1954-1956 рр.) – підковоподібна в плані, мурована з каменю, чотирьохповерхова, крита гостроверхим черепичним дахом. Фасадна стіна суворої споруди прорізана бійницями…
План адаптації першого поверху Порохової вежі на міський архів. Автор Казимир Мокловський, поч. XX сторіччя
Давня вежа виконувала роль складу міських запасів пороху, деталей гармат, ядер та амуніції до кінця XVIII сторіччя. У мирний час тут зберігали збіжжя. До середини XIX сторіччя вежа повністю втратила своє початкове призначення, проте, надалі перебувала у розпорядженні австрійських військових як склад провіанту…
Проект адаптації Порохової вежі під міський архів. Автор Казимир Мокловський, поч. XX сторіччя
Початок XX сторіччя ознаменувався для Галичини та Львова справжньою лихоманкою перебудов, вдосконалень, різноманітних адаптацій давно існуючих міських споруд. Не минула уваги з боку магістрату й стародавня львівська вежа…
Проект адаптації Порохової вежі під міський архів. Авторства інженера Лужецького та арх. Казимира Мокловського, поч. XX сторіччя
Активну участь у оголошеному конкурсі взяв відомий львівський архітектор, мистецтвознавець та політичний діяч Казимир Юліан Мокловський (1869-1905). Відомий, передусім, прекрасним проектом Єврейського шпиталю у “мавританському стилі” при вулиці Раппопорта, зведеним у 1898-1902 роках.
План адаптації партеру Порохової вежі під міський архів. Автор Казимир Мокловський, поч. XX сторіччя
Мокловський, у співавторстві з відомим інженером Лужецьким, створив розкішний, неоготичний проект перебудови Порохової вежі для потреб міського архіву і запланованого музею історії міста Львова. Однак, проект, як й багато інших у ті роки, за цілої низки причин (в основному – брак коштів, та потреба у більш значущих для міста будівництвах), залишився нереалізованим…
