додому Блог сторінка 636

Східні Торги, або ярмарок, що розчарував львів’ян

Східні Торги, або ярмарок, що розчарував львів’ян

За останні десятиліття наше місто поступово перебирає статус не тільки культурної столиці України, але в деякій мірі і торгової. Що року у Львові відбуваються святкові та книжкові ярмарки, шоколадні, пивні, сирні та тому подібні фестивалі, а в останні роки ще потужні ІТ-толоки. Та статус Львова як торгового міста не є чимось новим, і бере свій початок ще за часів австрійського та польського панування.

Вигляд з літака на парк Кілінського (Стрийський парк) та Східні Торги. Листівка 1921 р.
Вигляд з літака на парк Кілінського (Стрийський парк) та Східні Торги. Листівка 1921 р.

Ще в епоху володіння Галичини монархією Габсбургів у Львові почали відбуватися грандіозні масові заходи, пов’язані з розвитком торгівлі та та налагодженням торгових зв’язків. Основними з них були Рільничо-промислова виставка 1877 р., Крайова виставка 1894 р. та Військова виставка 1916 р.. Поляки, що стали керманичами Галичини після 1918 р., вирішили продовжили традицію таких масштабних дійств, наслідком чого стало запровадження так званих Східних Торгів, що діяли впродовж 1921-1939 рр.

Вид з літака на центральну алею Східних торгів. Фото: 1921-1930 рр.
Вид з літака на центральну алею Східних торгів. Фото: 1921-1930 рр.

В пам’яті львів’ян Східні Торги не увіковічнились настільки, як, скажімо, Крайова виставка. Проте, збереглась велика кількість світлин, які увічнили події Торгів, їх архітектуру, рекламні дійства. Переглядаючи дані фотографії створюється ілюзія, що це було грандіозне дійство, яке мало внести свій вплив на життя міжвоєнного Львова. Та чи було так насправді?!

Східні Торги. Головна алея. Фото 1921 р.
Східні Торги. Головна алея. Фото 1921 р.

Ідею створення «Східних торгів» як міжнародних торгових ярмарків запропонував професор Г. Гросман. Ця думка була підтримана Торгово-промисловою палатою міста Львова. Метою майбутнього дійства була торгова експансія Польщі на Схід, в першу чергу в СРСР.

Відвідувачі на Східних Торгах. Фото 1925 р.
Відвідувачі на Східних Торгах. Фото 1925 р.

Цікаво, що первинний вибір організаторів щодо місця проведення ярмарки випав на приміщення Політехнічного інституту. Проте, вони отримали відповідь, що в святині науки і знань не можна давати притулки крамарству. Саме через це, остаточним місцем проведення Торгів став парк Кілінського (Стрийський парк). Цей вибір не був дивним, оскільки в даному місці уже відбувалися подібні дійства – як от Крайова і Військова виставки. Для проведення запланованої ярмарки було підготовлено 48 торгових павільйонів, декотрі з яких збереглись ще від Крайової виставки 1894 р..

Центральний павільйон Східних Торгів. Листівка 1925 р.
Центральний павільйон Східних Торгів. Листівка 1925 р.

Проте, уже перший рік проведення Східних Торгів виявився малоуспішним. Робітникам не вдалося вчасно завершити усі роботи, а тому відвідувачі ярмарки мали чудову можливість чути гуркіт будівництва та спостерігати за возами, на котрих з поспіхом вивозили невикористані будівельні матеріали. На горе організаторам, під час відкриття цього дійства відбулась ще одна прикра для них подія – замах на керівника Польської держави Юзефа Пілсудського. І хоча сам Пілсудський не постраждав, та сам факт закономірно привернув до себе усю увагу преси, що явно було не на користь промоції торгів.

Східні Торги. Вигляд на рільничий павільйон. Листівка 1928 р.
Східні Торги. Вигляд на рільничий павільйон. Листівка 1928 р.

Офіційна статистика торгів і справді справляє певне враження їх масштабності і грандіозності. Наприклад, в 1928 р. в них взяло участь 1600 фірм і промисловців, з яких 400 були із-за кордону. Були представлені торгові компанії таких країн як Австрія, Німеччина, Франція, Чехословаччина. Свої представництва на торгах також мали фірми з США, Туреччини, Іспанії, Алжиру, Фінляндії та Індії. Загальна кількість відвідувачів сягнула 150 тисяч. Площа торговиці складала 220 тис. м2, на якій містилося 50 павільйонів і кіосків. При торгах діяла власна пошта, телеграф, телефонна станція, сюди курсував трамвай та було проведено залізничне сполучення.

Східні Торги. Павільйон Мистецтва. Фото 1927-1936 рр.
Східні Торги. Павільйон Мистецтва. Фото 1927-1936 рр.

Проте, загальне уявлення про виставку доповнюють газетні повідомлення тих років. Так, «Gazeta handlowa» у 1927 р. підкреслювала:«Усе суспільство нашого міста вітало їх перші починання і кроки. Львівське суспільство бачило в торгах своє улюблене дитя […] З плином часу ставлення до торгів змінилося– початковий ентузіазм перейшов у нехіть, що можна було спостерігати на останніх торгах. Викликали вони у львівського суспільства нетерплячість, оскільки не осягнули свого початкового завдання і не стали тим торговим майданчиком, який би слугував для товарного обміну між Заходом та Сходом»

н «Саротті» в Стрийському Парку. Сучасний стан. Фото 2011 р. Взято з Вікіпедії
Східні Торги. Павільйон кондитерської фірми “Саротті”. Фото 1925-1939 рр.

 

Цінним джерелом, щодо значення Східних Торгів, є спогади їх сучасників. Наприклад в 1933 році В. Хаєс писав: «Східні торги –тринадцяті за порядком – без запалу, без ентузіазму, тихо,місто не реагує…». Як бачимо даний ярмарок з роками перетворився на щось банальне для жителів міста, не викликаючи в них жодної охоти до даного дійства.

Давня вежа Бачевського – місце розташування Польського радіо під час Східних Торгів. Листівка 1936 р.
Давня вежа Бачевського – місце розташування Польського радіо під час Східних Торгів. Листівка 1936 р.

Зазначимо, що львівських торговців на Східних Торгах було не багато – зазвичай не більше 50. Здебільшого, це були представники польської та єврейської національності. Українці ж у даному дійстві практично не були задіяні. І причини цього були ні тільки економічні, але й політичні. Українська сторона вбачала в торгах, в першу чергу, політичну акцію. Таку точку зору підтверджує акція боївки УВО 1929 р., в ході котрої в приміщеннях торгів було закладено кілька бомб, вибухи яких пошкодили будівлю дирекції ярмарки та нанесли поранення двом урядовцям.

Східні Торги. Павільйон Промислового Банку. Фото 1937 р.
Східні Торги. Павільйон Промислового Банку. Фото 1937 р.

Останній раз Східні Торги відбулися в 1938 р.. Наступного року їх проведенню перешкодила Друга Світова війна, хоча є відомості що вони навіть встигли відкритись 1 вересня 1939 року – в той самий день як Німеччина напала на Польщу.

Будівля колишнього кіоску «Рудки» 1928 р., часів Східних Торгів. Сучасний стан. Фото 2011 р.. Взято з Вікіпедії
Будівля колишнього кіоску «Рудки» 1928 р., часів Східних Торгів. Сучасний стан. Фото 2011 р.. Взято з Вікіпедії

 

Ще до 1970-х років в Стрийському парку розміщувалась значна кількість об’єктів, що залишилась після ярмарки. Старше покоління ще може пригадати парашутну вежу та центральний павільйон, що в народі називали «Підковою». До наших днів вціліло лиш кілька споруд, які однак, зараз або в край занедбаному стані, або ж переобладнані під кафе чи ресторани.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

  1. Андрій Безсмертний Східні торги у Польщі 1920-ті-1930-ті рр. ХХ ст. / Безсмертний Андрій // Історична панорама. – 2014. – Вип. 19. – С. 55-68 . – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Istp_2014_19_7.pdf
  2. Кучабський О. Замах на Пілсудського під Львівською ратушою // http://postup.brama.com/000923/158_7_2.html
  3. Східні торги у Львові – традиції, які не варто втрачати // http://www.tpp.lviv.net/zek/Numbers/3_2000/torhy.htm
  4. Чи відновимо колись у Львові «Східні Ярмарки» («TargiWschodnieweLwowie») //http://zmij27.blogspot.com/2011/01/targi-wschodnie-we-lwowie.html
  5. Інтернет-ресурс www.polona.pl
  6. Інтернет-портал www.lvivcenter.org
  7. Вільна енциклопедія Вікіпедія www.uk.wikipedia.org

Як спеціалісти реставрують листівки (відео)

Як спеціалісти реставрують листівки

Вперше “Фотографії старого Львова” розпочинають серію (дуже на це сподіваємось) відеороликів, в яких ми будемо знайомити вас з процесом реставрації різних історичних предметів. І першим у серії буде відеофільм, в якому завідувач лабораторії паперових носіїв Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Анастасія Сиглова розкаже і покаже процес реставрації листівки.

Завідувач лабораторії паперових носіїв Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Анастасія Сиглова
Завідувач лабораторії паперових носіїв Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Анастасія Сиглова

Сьогодні ми з Вами будемо реставрувати листівку 1942 року. Процес реставрації будь-якого об’єкту складається із декількох етапів. Найперше, необхідно провести дореставраційний огляд. Він включає в себе: огляд зовнішнього вигляду, пошкоджень, втрат, опис та фотофіксацію об’єкту.

Лицева сторона поштівки до реставрації
Зворотня сторона поштівки до реставрації

Оскільки, листівка є досить забрудненою, спочатку необхідно здійснити її механічне очищення попередньо заготованою натертою гумкою.

Фізичне очищення поверхні поштівки
Фізичне очищення поверхні поштівки

Оглянувши зворотній бік листівки, можна зрозуміти, що вона зберігалася у досить вологому приміщенні. Про це свідчать бурі та рожеві плями, які вказують на наявність грибкового пошкодження, а також залишки комах.

Фізичне очищення поверхні поштівки
Фізичне очищення поверхні поштівки

Коли паперові об’єкти потрапляють до рук реставратора дуже важливим є збереження, вичитка та, при необхідності, переклад на рідну мову наявного на ньому тексту. Цей процес є дуже важливим для подальших наукових досліджень . На жаль текст на даній листівці вичитати не можливо. Тому зараз ми зосередимося на збереженні зображення на листівці і її цілісного вигляду.

Механічне очищення поверхні поштівки за допомоги скальпеля
Механічне очищення поверхні поштівки за допомоги скальпеля

Здійснивши механічне очищення листівки, за допомогою зволоженого фільтрувального паперу перевіримо її на водостійкість. Це необхідно для визначення методу реставрації даного об’єкту.

Оскільки листівка виявилася водостійкою з обох сторін, ми застосовуємо її миття за допомогою фільтрувального паперу. Це робиться для того, щоб він увібрав в себе залишки бруду, розташовані здебільшого по краях листівки. Для цього покриваємо об’єкт зволоженим фільтрувальним папером, поміщаємо його між сукна та кладемо під прес.

Механічне очищення поверхні поштівки за допомогою зволоженого фільтрувального паперу
Механічне очищення поверхні поштівки за допомогою зволоженого фільтрувального паперу

Наступним етапом реставрації даного об’єкта є знебарвлення плям плісняви та мікологічних ушкоджень. Для цього використовуємо розчин аміаку, який наносимо на листівку за допомогою тампонування. При роботі з цим розчином необхідно одягати респіраторну маску.

Знебарвлення плям плісняви та мікологічних ушкоджень розчином аміаку
Знебарвлення плям плісняви та мікологічних ушкоджень розчином аміаку

Після висихання розчину, а це відбувається досить швидко, оскільки аміак є летючою речовиною, переходимо до наступного етапу реставрації – вибілювання листівки.

Для цього використовуємо 3% розчин перекису водню, який наносимо по обидві сторони листівки. Щоб занадто не вибілити об’єкт розчин перекису водню використовуємо лише один раз. Завдяки цьому листівка стає світлішою.

Вибілювання поштівки за допомогою 3% розчину перекису водню
Вибілювання поштівки за допомогою 3% розчину перекису водню

Оскільки у нас є відсутнім фрагмент листівки будемо дорощувати втрату. Попередньо приготувавши реставраційний папір, поки листівка є ще вологою, виготовляємо латочку, яку, за допомогою борошняного клею, кріпимо до об’єкту із зворотнього боку.

Процес дорощення втраченого кутика поштівки
Процес дорощення втраченого кутика поштівки

Поверх латочки наносимо реставраційну грунтівку, яка повинна бути в рівень із лицевою стороною листівки. Після підсихання грунтівки, за допомогою дрібнодисперсного наждачного паперу вирівнюємо поверхню. Опісля, з допомогою ножиць відрізуємо зайві елементи латочки.

Для того, щоб дорощений кутик не контрастував із зображенням його необхідно підтонувати. Для цього ми використовуємо пастельні олівці відповідної кольорової гамми.

Процес тонування дорощеного кутика поштівки
Процес тонування дорощеного кутика поштівки

Наступним етапом даної реставрації є пластифікація та відтворення кращого, насиченішого зображення листівки. Для цього покриваємо її желатиновим розчином. Цю операцію здійснюємо кілька разів даючи підсохнути кожному шару.

В процесі покривання об’єкту желатином є ймовірність короблення паперу. Щоб уникнути цього, за допомогою магнітів, фіксуємо листівку до металевої поверхні.

Пластифікація поштівки желатиновим розчином
Пластифікація поштівки желатиновим розчином

В кінцевому результаті сама листівка є пластифікованішою, її зображення насиченішим, знівельовані тріщини та втрати об’єкта.

Після висихання желатинового шару поміщаємо листівку під прес. Завдяки фетру, поміж листами якого поміщено листівку, під пресом вона вирівнюється. Це завершальний етап даної реставрації. Опісля цього передаємо об’єкт для дослідження науковцям.

Лицева сторона поштівки після реставрації
Зворотня сторона поштівки після реставрації

Відреставровану листівку потрібно зберігати в конверті із нейтральним кислотно-лужним балансом.

Анастасія СИГЛОВА
завідувач лабораторії паперових носіїв Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

12 фотографій Львова з ресторану готелю “Панорама”

12 фотографій Львова з ресторану готелю "Панорама"

Погода останніх днів у місті демонструє відвертий львівський характер. Протягом півгодини може йти дощ, світити сонце, зриватися шалений вітрюган і завмирати все довкола у повній тиші. За якусь мить небо від глибокого синього може стати молочно-білим і брудно-сірим, аж до чорного. І в цьому є свій шарм.

І щоб відчути цей шарм ми піднялися в ресторан готелю “Панорама”, звідки відкривається просто фантастичний вигляд на проспект Свободи, Львівську Оперу, Ратушу, Національний музей та багато інших знакових споруд міста.

Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”
Краєвид Львова з ресторану готелю “Панорама”

Здавалося б, перший день зими, голі дерева й мокра темна бруківка створять не зовсім привабливу панораму. Але, ще десь трохи зелені додає травичка, а зелені, червоні, блакитні  дахи будинків доповнюють цей ансамбль і місто оживає своїми неповторними барвами.

І ти ловиш себе на думці, що вже давно і сильно закоханий у це місто. Фантастичний та чарівний Львів. Твій Львів. Місто, якому неможливо зрадити.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Михайло Грушевський зблизька (відео)

Михайло Грушевський зблизька
Михайло Грушевський зблизька

Сьогодні ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Пропонуємо вашій увазі доповідь провідного наукового співробітника Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ганни Кондаурової на тему:  “Михайло Грушевський зблизька”.

Михайло Грушевський не був романтиком в особистому житті, — припускав Ярослав Дашкевич у своєму ессеї «Михайло Грушевський як особа і особистість» [1, 346-351]. Започатковуючи проект «Михайло Грушевський зблизька» ми не ставили собі за мету спростовувати чи підтверджувати цю тезу або подібні. Нам хотілось аби словами зі спогадів, листів і творів Михайло Грушевський сам «поділився» з нашими гостями своїм розумінням кохання, дружби, свого покликання на різних етапах життя. Задуманий цикл театральних вечорів складається з трьох частин і знайомить з Грушевським часів навчання у гімназії, далі — університетського періоду, і наостанок — перших років побуту у Львові.

Для першої частини проекту була обрана історія знайомства Михайла Грушевського-гімназиста з оперною співачкою Оленою Марковською [2] у Тифлісі (нині — Тбілісі) у 1885 р. Яскравий спогад про «маленький романтичний епізод мого життя», як охрестив цю історію сам Грушевський, він зберігав понад 40 років [3, 123]. За цей час з пам’яті не вивітрився ані «чарівний образ» артистки, ані зміст їхніх розмов, ані «солодкий» запах зимових яблук у сінях її тифліського помешкання.

Провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ганна Кондаурова
Провідний науковий співробітник
Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ганна Кондаурова

Восени 1885 р. Михайло Грушевський, за його ж виразом, «віддався культові опери і її співачок». Величезний успіх у публіки мала опера «Кармен» у виконанні Марії Смирнової. Але ж, зазначає Грушевський, у неї і так була ціла армія шанувальників, і його увагу привернула «гарна і поставна дівчина, темна шатенка, з карими очима, українського типу» Олена Павлівна Марковська, що грала партію Мікаели. Грушевський акуратно ходив на всі її виступи. А своє захоплення одразу висловив у чудовій поезії:

«Меж тими очами без ліку,
Що палко тебе оглядають,
Меж тими оце голосами,
Що щиро тебе похваляють,
Чи знайдеш мій голос недужий
І очі мої неблискучі,
Чи вчуєш, як б’ється серденько
До тебе коханням палючим?…» [4, 102].

Певно, Михайло Грушевський так би і продовжував милуватися артисткою з глядацької зали, якби не його гімназійний приятель Жорж Еристов, який покликав Грушевського в свої помічники для організації щорічного благодійного концерту у гімназії. Удвох вони відправились до Олени Марковської із проханням виступити на цьому концерті. Отримавши згоду, Грушевський визвався тримати з нею зв’язок і мав таким чином нагоду бачитись і спілкуватись. А оскільки, як з’ясувалось, дівчина походила з Волині, з українсько-польської родини, то інтерес до неї був особливий. Він «не просто служив вірним пажем високій дамі, а мав обов’язок постаратися вирвати сю прекрасну істоту з лещат польщини і російщини і вернути її українській національності» [3, 123].

Подібну мету ставив собі й герой повісті Михайла Грушевського «Чужі й Свої» [5, 138-222], написаної напередодні зустрічі з Оленою Марковською, – Іван Комашинський. Цей персонаж — «гарячий українофіл», — закохавшись у дівчину Катрю, українку за походженням, але далеку від свого коріння, намагається через мову, книгу навернути її до українства. З відчуттям високого піднесення дарує їй Шевченковий «Кобзар», зачитує свої улюблені місця. На жаль, усі старання Комашинського були марні. Розчарований у коханні, він з головою поринає у громадську роботу.

І от Грушевський на зустрічах з Марковською йде шляхом свого персонажа: заводить розмови на українські теми (про український театр, музику), від серця відриває нове тоді видання «Кобзаря» Київської громади «в гарній оправі» й дарує на пам’ять. Але і Грушевського спіткала невдача. Реакція Марковської була досить байдужою. Вона, звісно, чемно прийняла подарунок, усе вислухала та навіть пообіцяла проспівати українську пісню… Але запал закоханого гімназиста був нетривалим.

Закінчує свій спогад Грушевський так: «Концерт пройшов гладко. Пісенька, проспівана на «біс» Марковською, — «Ой вже ж мені не ходити, куди я ходила», була досить банально гармонізована – хотілось чогось більш сильного і щирого. Я привіз і відвіз Олену Павлівну, і потім ще раз ходив вкупі з Еристовим дякувати їй за участь. А потім сезон скінчився, і вона поїхала. Я не мав нагоди сказати їй що-небудь про свої почуття. Та й що казати: мої почуття були до тої анонімної «вічної жіночності», що в данім моменті тільки уособлялися в ній, частково і неповно» [3, 123].

Афіша вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя" на ніч
Афіша вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя” на ніч

Через кілька років Михайло Грушевський побачив Олену Марковську в товаристві якогось франта на одному з кавказьких курортів, позбавлену вже тої миловидності, що його чарувала. Він не озвався до неї. Це було востаннє, коли її бачив.

Перша частина циклу «Михайло Грушевський зблизька» була презентована до Міжнародного дня музеїв 18 травня 2014 р. у форматі аматорської вистави під згаданою назвою «Маленький романтичний епізод мого життя».

Вистава майже повністю «режисована» самим Михайлом Грушевським. Це він у споминах вибудував сюжетну лінію, охарактеризував героїв, описав декорації, музичний супровід та навіть костюми. Нам залишалось лише йти за ним. Додаткові штрихи додали гімназійний щоденник [6, 19], єдиний збережений лист Михайла Грушевського до Олени Марковської [4, 104], автобіографічні сюжети оповідання «Чужі і свої» та звісно його поетичні твори.

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Глядачі разом з героями побували у читацькій залі бібліотеки Тифліської чоловічої гімназії, де засиджувався годинами Грушевський, у концертній залі, зі сцени якої разом з ним почули заспівану Марковською українську пісню, а також у салоні, де артистка приймала делегацію гімназистів.

Ролі виконували не актори. Гімназисти – студенти Київської Православної Богословської Академії Київського Патріархату Петро Кошкін (у ролі Михайла Грушевського) і Василь Капріан (у ролі Жоржика Еристова). А Олени Марковської — лауреатка міжнародних пісенних конкурсів Руслана Лоцман. Пані Руслана, будучи професійної співачкою, відчувала себе упевнено у цій близькій для неї ролі. Тож, її персонаж вийшов надзвичайно природній. А хлопці — через недосвідченість, свій молодий вік, сором’язливість — поводили себе так, як і слід очікувати, так, як, певно, відчували себе Грушевський та Еристов при знайомстві з оперною «дамою» — трохи ніяково: їхня промова збивалась від хвилювання, а лице заливав рум’янець.

Для музичного оформлення вистави використані фрагменти опер Ж.Бізе «Кармен» (арія Мікаели) та Д.Верді «Ріголетто» (арія Джильди), які почув юний Грушевський у виконанні Олени Марковської.

Друга частина проекту — вистава-діалог «Самотність: одна на двох» — присвячена взаєминам Михайла Грушевського з його приятелькою Ганною Ямпольською [7] за неопублікованими листами.

Познайомились вони в Тифлісі напередодні закінчення Михайлом Грушевським гімназії. Ганна Ямпольська, − Ніна, як називали її близькі, − була старшою сестрою його гімназійного товариша − Володимира Ямпольського.

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Вона, за словами Грушевського, «визначалася великою гамірливістю, любила дотепкувати […], вести розмови на літературні теми, багато справді читала і взагалі „інтересувалась“ усім, що виникало на поверхні життя» [8, 117]. Головною ж рисою Ганни він називав сентиментальність, яка і підштовхнула її взяти на себе місію «облагородити індивідуальність гімназиста».

Про їхню першу зустріч жартома згадує дівчина в одному з листів: «Раз в жизни хотели вознаградить меня за всю свою холодность, да и то неудачно. Как же Вам не стыдно хвастаться, что Вы помните первый день нашего знакомства! Это было 24 Ноября в день Володиного рожденья. Вы пришли к нам перед обедом и остались обедать, и сидели около меня; я помню все до мельчайших подробностей. […] Я всегда праздную в душе этот день» [9].

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Ініційоване Ганною дружнє листування активно тривало в часи навчання Михайла у Київському університеті та підготовки ним магістерської дисертації. У листах він часто розкривав подробиці свого студентського життя. Наприклад, 28 вересня (ст.ст.) 1890 р. писав: «22-го окончились мои экзамены; прошли они даже лучше, чем я рассчитывал и чем сколько я к ним подготовился – занятый сочинением, усталый, я не мог уделить им достаточно времени; на днях я получил и свой диплом – «первой степени» − и свернул его вместо с картою Киевской земли» [10].

На перший погляд здається у цих листах є все, що зазвичай обговорюють друзі: розповіді про буденні дрібниці щоденного життя, захоплення, прочитані книги, плани на майбутнє і внутрішні переживання, дружні поради, непорозуміння і образи. Але весь час переслідує відчуття недомовленості, не нещирості, а саме недомовленості, «стіни» непорозуміння, яка не дозволяла стати ближчими, навіть коли вже не розділяла відстань між Тифлісом і Києвом. У кожного з них були свої причини закритися у своїй самотності, і обом необхідно було спілкування.

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Для ілюстрації наведемо ще один уривок з листа Михайла Грушевського, надісланого дівчині наприкінці 1891 р.: «Ганнусенько! Не ображайтесь і не сумуйте з того, що я часом пишу Вам! Ваша приязнь мині дорога все таки, Ваше привітне слово мині миле, і мені весело згадати, що я маю на світі близького чоловіка. […] А як часом мої листи бувають дуже сумні, то Ви не вважайте; я ще почуваю в собі стільки сили, що не боюся суму, не боюся горя, аби тільки воно стосувалось до мене особисто (я не можу – чи то мині надто тяжко переносити лихо людей мині близьких) […], а ще більше – по правді кажучи − од незадоволення собою; я далеко-далеко не ідеальний чоловік, і навіть не «такий хороший», як Ви думаєте. Але буду сподіватися кращого поки живий» [11].

Глядачі на виставі "Маленький романтичний епізод з мого життя" на ніч
Глядачі на виставі “Маленький романтичний епізод з мого життя” на ніч

Цей епістолярний діалог тривав кілька років і за той час багато змінилось в житті обох співрозмовників. За нашим задумом у виставі можна буде прослідкувати трансформацію взаємин від приятельських, дружніх, близьких духовно до просто ділових, коли діалог, так старанно вибудуваний роками, переривається. І головна наша мета, щоб у ході вистави глядачі мали змогу познайомитись з тими сторонами життя нашого героя, з тими проблемами, які близькі кожному, але в силу певної одіозності його особи, залишались у тіні як незначні. І незабаром, сподіваємось, у глядачів буде можливість стати свідками непростих, серйозних, інколи навіть драматичних, а часом милих і курйозних, словом, дуже цікавих розмов двох друзів.

Ганна КОНДАУРОВА
провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Джерела та література:

  1. Дашкевич Я. Михайло Грушевський як особа і особистість/Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політки, культури. – Львів, 2006. – С. 346-351.
  2. Марковская Елена Павловна/ Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. — Изд. 2-е испр. и доп., электронное. —М., / https://slovari.yandex.ru/~книги/Отечественные певцы/Марковская Елена Павловна/
  3. Грушевський М. Спомини// Київ. – 1992. – №2. – С. 123.
  4. Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – Ред. Л.Винар, упор. Г.Бурлака, А.Шацька. – Нью-Йорк – Київ: Книга, 2000. – С. 102.
  5. Грушевський М. С. Зібрання творів: у 50 т. – Львів: Світ, 2011. – Т. 12: Проза, драматургія, переклади (1883–1886). / Упор., передм, коментарі Г. М. Бурлаки. – (Серія: „Літературно-критичні та художні твори”: Поезія (1882–1903). ― С. 138-222.
  6. Грушевський М. Щоденник (1883–1884) // Київська старовина. – 1993. – №5.– С. 19.
  7. Кондаурова Г. «Так я розумію свій характер» (Роздуми Михайла Грушевського про власне «Я» у листі до приятельки Ганни Ямпольської)//http://vuam.org.ua/uk/802: «Так_я_розумію_свій_характер».
  8. Грушевський М. Спомини//Київ. – 1988. – № 9. – С. 117.
  9. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 1235.– Спр. 301. – Арк. 29.
  10. ЦДІАК. – Ф. 1235. – Спр. 273. – Арк. 14.
  11. ЦДІАК. – Ф. 1235. – Спр. 273. – Арк. 82-83 зв.

“Війни” “львів’янина” за Київ: перша папірня і єдиний в Україні пам’ятник на рухомій платформі

“Війни” “львів’янина” за Київ: перша папірня і єдиний в Україні пам’ятник на рухливій платформі

Був варіант, що його життя промине серед сміливих шибайголів-козаків і буде насичене військовими походами, героїчними подвигами і сміливими вчинками. Так склалося, що запах пороху і надійне плече товариша, йому замінили монастирські стіни і затяжна та марудна робота з документами, а поле військових битв – діяння на культурній ниві. Тим не менше, в його смиренності боротьби, подекуди і військової, було не так уже й мало. Ця стаття про непоступливого вихідця з-під Львова, архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисей (Плетенецького), який “мечем” відстоював маєтки та володіння православної церкви, а “ключем” відмикав двері духовного та культурного зростання її прибічників.

Архімандрит Києво-Печерської лаври у 1599 - 1624 рр. Єлисей (Плетенецький)
Архімандрит Києво-Печерської лаври у 1599 – 1624 рр., Єлисей (Плетенецький)

“Хворіючи” схильністю розглядати історичний процес як діяльність винятково лише політичних інститутів і персоналій, ми не завжди можемо, належним чином і відповідно до заслуг, оцінити представників інших сторін-учасників вічного колеса життя. Символом початку XVIІ століття в нашій історії, була діяльність видатного вихідця з львівських теренів – Петра Конашевича Сагайдачного. Якщо ж поглянути глибше, таких символів можна знайти і більше – для кожної зі сфер відповідно. Одним з таких символів, для сфери освіти, науки і культури, був, також виходець з сучасної львівщини, Єлисей (Плетенецький).

Сучасник, земляк і спільник Плетенецького - отаман Петро Конашевич-Сагайдачний
Сучасник, земляк і спільник Плетенецького – отаман Петро Конашевич-Сагайдачний

У 1599 році помер архімандрит Києво-Печерської лаври Никифор (Тур). За те, хто буде його наступником, не на жарт розгорілася боротьба. Претендентів було двоє, але кожен з них представляв зовсім різний і абсолютно протилежний політичний та ідеологічний табори. Перший з них – Єлисей (Плетенецький). Від 1595 року він був архімандритом Ліщинського монастиря в Пінську, відтак досвіду в цьому ділі йому не позичати. Кількома роками до цього, Єлисей (Плетенецький) був одним з тих, хто виступив проти підтримки ідей Берестейської унії. У Плетенецького за спиною стояли козаки та київський воєвода Василь-Костянтин Острозький. Його противник не менш авторитетний. Майбутній митрополит Київський та палкий прихильник, а навіть і один із ініціаторів унії – Іпатій (Потій). За ним стояв король Речі Посполитої – Сигізмунд ІІІ.

Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Іпатій (Потій)
Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Іпатій (Потій)

Домовитись, ясне діло, вони не змогли і чесної конкуренції також не вийшло. Не стало помічним при вирішенні суперечки і голосування – кожна зі сторін підтримувала свого кандидата. Таким чином, дійшло до того, що Плетенецький “захищав” маєтності Києво-Печерської лаври від посягань Потія за допомогою військової підтримки козаків, а Іпатій Потій, в свою чергу, “заходив” до лаври за допомогою  короля Сигізмунда ІІІ та оршанського возного Зенковича. Тривало це до того моменту, коли Василь-Костянтин Острозький звернувся до папи і пообіцяв сприяти об’єднанню церков, що набуло популярності після Флорентійської унії 1439 року і підтримувалось Київською Церквою на офіційному рівні.

Київський воєвода Василь-Костянтин Острозький
Київський воєвода Василь-Костянтин Острозький

Зрештою, у 1603 році, Єлисея (Плетенецького) було визнано та затверджено архімандритом Києво-Печерської лаври. Вслід за папою, у 1605 році це визнання підтвердив і король Сигізмунд ІІІ. Таким чином, Єлисею (Плетенецькому) вдалося досягти високого церковного звання. Разом з тим, він здобув собі сильного і впливового противника в особі Іпатія (Потія).

Король Сигізмунд ІІІ
Король Сигізмунд ІІІ

В таких умовах розпочалась, за висловом Михайла Грушевського, нова сторінка Києво-Печерського монастиря, бо Єлисей (Плетенецький) “відкрив нову добу в житті сеї твердині українського аскетизму й зробив з Печерського монастиря першорядну культурну силу”. Разом з цим, цю “перемогу” можна розглядати і в контексті характерного для того часу процесу, який той самий Грушевський величав “нашествієм галичан” на Київ. Тобто йдеться про рух діячів культури, освіти і науки, а з ними і відповідних ідей, з західних теренів сучасної території України, перш за все Львівщини, де просвітницькі осередки та модерні наукові ідеї з’явились раніше, до Києва, який на той момент був в стані культурної стагнації. Частиною цього руху був Петро (Могила), брати Зизанії, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Стефан (Яворський), Ісайя (Козловський), Памво (Беринда) і Єлисей (Плетенецький).

Києво-Печерська лавра, 1888 рік
Києво-Печерська лавра, 1888 рік

Останній походив зі шляхетського роду, а тому здобув хорошу освіту. Він цінував знання і розумів значимість та вагу їхнього поширення, особливо “своїх” знань, що в епоху конфесіоналізації мало велике значення. Саме тому, Плетенецький був одним з ініціаторів заснування школи при київському Богоявленському братстві (тому самому, до якого вступив Сагайдачний з усім військом). Сам Плетенецький, свого часу, навчався у Львівській та Острозькій братських школах. Тому, організаційну структуру, спосіб і манеру викладання саме в цих закладах, було запозичено для школи в Києві. Будучи архімандритом лаври, Плетенецький регулярно самостійно проводив заняття у заснованій ним школі.

Споруда млина на місці папірні Єлисея (Плетенецького). Радомишль, історико-культурний комплекс "Замок Радомисль"
Споруда млина на місці папірні Єлисея (Плетенецького). Радомишль, історико-культурний комплекс “Замок Радомисль”

Ще більших успіхів Єлисей (Плетенецький) досягнув в сфері книговидавництва. У 1619 році ним було засновано друкарню при Києво-Печерській лаврі. Зовсім скоро ця друкарня стане найбільшою на українських землях у той час, але такому досягненню передувала важка і копітка робота.

Будинок Києво-Печерської друкарні, з гравюри 1750-х років
Будинок Києво-Печерської друкарні, з гравюри 1750-х років

Складовою частиною цього процесу була купівля оснащення для друкування у спадкоємців Балабанів зі Снятина, де перед цим був потужний центр книгодрукування. Все необхідне оснащення було перевезено до Києва. Також для зручності початої справи, поблизу Києва, у м. Радомишль, було відкрито першу в Центральній Україні папірню. Таким чином, її було засновано з більш ніж п’ятдесятирічним відставанням від першої папірні на українських землях взагалі – 1541 рік, м. Буськ, біля Львова.

Філіграні на папері папірні з Радомишля. Герби Єлисея (Плеьенецького) і Захарії (Копистенського)
Філіграні на папері папірні з Радомишля. Герби Єлисея (Плеьенецького) і Захарії (Копистенського)

В цьому також є щось символічне, що виходець з Львівщини (де була перша папірня взагалі) заснував і першу папірню в Центральній Україні. Тут одразу варто сказати, що за життя Єлисея (Плетенецького) на папері з цієї папірні ставили водяні знаки у вигляді його гербу. Після 1654 року радомишльська папірня постачала матеріалом і Московію. На сьогодні в Радомишлі є єдиний по всій Україні пам’ятник Плетенецькому. Разом з тим, це також і єдиний в Україні пам’ятник на рухомій поверхні.

Пам'ятник Єлисею (Плетенецькому) в Радомишлі, єдиний в Україні на рухомій поверхні
Пам’ятник Єлисею (Плетенецькому) в Радомишлі, єдиний в Україні на рухомій поверхні

Коли було де і на чому друкувати, постало питання кадрів. Багато часу і зусиль архімандрит Єлисей (Плетенецький) віддав, аби зібрати відповідну команду. Перлиною лаврського гуртка був ієромонах Памво (Беринда), якого було особливо важко впросити перебратися зі Львова до Києва. Зрештою, у 1616 році, спільними зусиллями, київський гурток видав першу для Києва друковану книгу – “Часослов”.

"Часослов" Києво-Печерської друкарні, 1616 рік
“Часослов” Києво-Печерської друкарні, 1616 рік

В виданні було зібрано молитви щоденних церковних служб. Слугував він як для практичних потреб священиків і співаків церковних хорів, так і для дидактичних цілей – молитви з нього були хорошим і цінним матеріалом, читанкою для учнів місцевої школи. Як написав в передмові до видання архімандрит Єлисей, їхньою метою було “корисними книгами веселити серця правовірних, зміцнювати їх у вірі і робити добрішими”.

Ієромонах Памво (Беринда), дереворит 1938 року
Ієромонах Памво (Беринда), дереворит 1938 року

Хорошу справу було продовжено “Анфологіоном” (1619), “Номоканоном” (1620), “Служебником” (1620). У 1621 році світ побачила праця “Книга о вірі єдиній”, що, можливо, належала перу наступнику Єлисея (Плетенецького) в керуванні лаврою, Захарії (Копистенському). Також було видано “Великий Катехізис”, який редагував Лаврентій Зизаній і укладав Памво Беринда. Загалом, за перші 13 років існування, в друкарні було видано 40 книг, серед яких і богослужбові, і філософські, і полемічні, і морально-повчальні, і навчальні. Вирізнялись книги гарним шрифтом, якісним папером, ретельністю роботи і мистецьким виконанням на рівні з західними книгами.  На початках друкували лише старослов’янською та церковнослов’янською, але починаючи з 1633 року, почали видавати твори також латинською, грецькою та польською мовами. Особливістю друкарні Єлисея (Плетенецького) було те, що в ній не лише видавали книги – вона також стала своєрідним поштовхом до розвитку книгодрукування в Києві. У 1624 – 1628 роках в місті було засновано друкарню київського міщанина Тимофія Вербицького, а 1628 – 1630 років постала друкарня Спиридона Соболя.

"Часослов" з друкарні Тимофія Вербицького
“Часослов” з друкарні Тимофія Вербицького

Друкарню і школу в Києві, як і будь-які інші, не варто розглядати лише в контексті їхнього безпосереднього і прямого призначення. Це також були і освітні, культурні та наукові осередки, містилища духу і знань. Глобальніше, вони були тим інструментом, який дозволяв православному духовенству, церковним та світським інтелектуалам, вступати в богословські та політичні диспути, на рівні з ораторами та промовцями, полемістами католицьких і протестантських осередків. Це був той необхідний крок, який дозволив православному середовищу у той час дорости до рівня представників інших конфесій.

Промова Захарії (Копистенського) на похоронах Єлисея (Плетенецького). Друкарня Києво-Печерської лаври, 1625 рік
Промова Захарії (Копистенського) на похоронах Єлисея (Плетенецького). Друкарня Києво-Печерської лаври, 1625 рік

Архімандрит Єлисей (Плетенецький), видатний церковний та культурний діяч, відійшов у вічність у 1624 році. За видатні заслуги та плідну діяльність архімандрита, у промові під час поховального обряду, його наступник – Захарія (Копистенський), назвав Єлисея (Плетенецького) “отцем не лише лаври, а і всього народу”. Поховали архімандрита у відреставрованому ним самим Свято-Успенському храмі Києво-Печерської лаври. Поховання до наших днів не збереглося.

Успенський храм Києво-Печерської лаври
Успенський храм Києво-Печерської лаври

Такою була коротка версія історії потрапляння Олександра (Єлисей – ім’я після постригу) з с. Плетеничі, що біля сучасного Золочева, з родини старшини реєстрового козацтва, до плеяди найвидатніших і найбільш вартих уваги церковних діячів, інтелектуалів XVII століття. Перша папірня в Центральній Україні, перша друкована книга Києва і єдиний пам’ятник в Україні з рухомою поверхнею – це далеко не всі, але деякі з речей, з якими можна асоціювати для себе архімандрита Єлисея (Плетенецького). Якщо говорити в масштабах Львова, варто пригадати і найменування, на його честь, однієї з вулиць міста.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. – Київ: Генеза, 1993; Прокопенко М. Друкарні Києво-Печерської лаври – 400! // День [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/photo/drukarni-kyyevo-pecherskoyi-lavry-400-rokiv; У радомишлі відкрили пам’ятник Єлисею Плетенецькому [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://www.radomyshl.com/news/novyny_mista/347-u-radomishli-vidkrili-pamjatnik-yeliseja.html;

Львів на радянських листівках Юрія Химича

Львів на радянських листівках Юрія Химича

В наш час мобільний зв’язок та Інтернет практично повністю замінили один із видів спілкування, яке було найпопулярнішим в СРСР – листування. Тоді це був своєрідний культ: кожен, хто писав лист додавав у конверт листівку з якимось цікавим зображенням, бувало й так, що вітальну відкритку відсилали саму. Що тільки не зображували на листівках, але особливо популярними були квіти, природа та архітектура радянських міст. В 1980-х рр., наприклад, була видана серія відкриток з намальованим Львовом. Так бачили Львів тридцять років тому…

Юрій Химич - професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки архітекторів України, почесний член Української академії архітектури.
Юрій Химич – професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки архітекторів України, почесний член Української академії архітектури.

Юрій Химич – український графік, архітектор і педагог. Маючи архітектурну та художню освіту, багато працював у своєму руслі, ставши популярним завдяки створенню серії робіт “По Україні”, де відобразив архітектуру Києва, Львова, Чернігова, Кам’янця-Подільського, Гуцульщини, Наддніпрянщини, Слобожанщини, Криму.

В 1983 р. було випущено збірку намальованих листівок під назвою “По древнему Львову”.

Обкладинка відкриток, на якій вказано прізвище художника – Ю. Химич; Рік – 1983 р.; Назва та місце видавництва – “Изобразительное искусство”, Москва; Ціна 16 відкриток – 38 коп.
Обкладинка відкриток, на якій вказано прізвище художника – Ю. Химич; Рік – 1983 р.; Назва та місце видавництва – “Изобразительное искусство”, Москва; Ціна 16 відкриток – 38 коп.

На зворотній стороні обкладинки написаний невеликий текст російською мовою, в якому коротко розповідається історія Львова: “Каждый город имеет свою неповторимую историю. Трудный и славный путь прошел один из самых древних и красивых городов нашей страны – город Львов. Десятки войн, осад и штурмов, выдержал он с иноземными завоевателями. Сейчас в городе сохранилось около двухсот памятников архитектуры. Образцы романского стиля, готики, ренессанса, барокко, ампира, образуют ансамбль редкой красоты. …”.

Львів, церква св. Миколая. Автор Юрій Химич
Львів, церква св. Миколая. Автор Юрій Химич
Львів, Порохова вежа. Автор Юрій Химич
Львів, Порохова вежа. Автор Юрій Химич
Львівське середньовіччя. Автор Юрій Химич
Львівське середньовіччя. Автор Юрій Химич
Львів, Каплиця Трьох Святителів. Автор Юрій Химич
Львів, Каплиця Трьох Святителів. Автор Юрій Химич
Львів. Портал. Каплиця Трьох Святителів. Автор Юрій Химич
Львів. Портал. Каплиця Трьох Святителів. Автор Юрій Химич
Львів. Каплиця Боїмів. Автор Юрій Химич
Львів. Каплиця Боїмів. Автор Юрій Химич
Львів. Вигляд на Кафедральний собор. Автор Юрій Химич
Львів. Вигляд на Кафедральний собор. Автор Юрій Химич
Львів. Площа Ринок. Автор Юрій Химич
Львів. Площа Ринок. Автор Юрій Химич
Львів. Площа Ринок. Східна сторона. Автор Юрій Химич
Львів. Площа Ринок. Східна сторона. Автор Юрій Химич
Свіжий ранок у Львові. Автор Юрій Химич
Свіжий ранок у Львові. Автор Юрій Химич
Древній Львів. Автор Юрій Химич
Древній Львів. Автор Юрій Химич
Львів. Вулиця Вірменська. Автор Юрій Химич
Львів. Вулиця Вірменська. Автор Юрій Химич
Львів. Вигляд на Ратушу. Автор Юрій Химич
Львів. Вигляд на Ратушу. Автор Юрій Химич
Львів. Куточок старого міста. Автор Юрій Химич
Львів. Куточок старого міста. Автор Юрій Химич
Львів. Вулиця Івана Федорова. Автор Юрій Химич
Львів. Вулиця Івана Федорова. Автор Юрій Химич
Львів. Собор св. Юра. Ворота. Автор Юрій Химич
Львів. Собор св. Юра. Ворота. Автор Юрій Химич

 Творчість Ю. Химича досить неординарна. Спочатку він працював з акварелькою, згодом переходить на гуаш – різновид водорозчинних фарб. Більшість його робіт, зокрема, малюнки про Львів виконані саме гуашшю. Якщо уважно переглянути вище викладені зображення, то можна зробити певні висновки:

– На перший погляд може здатися, що деякі роботи виконані дещо “грубо”, в сірих тонах, без будь-якої деталізації, нашвидкоруч, але на інших таки передається світла та спокійна атмосфера;

– Люди на картинах намальовані дуже узагальнено, без рис обличчя, тільки через те, що основна затія автора – передати саме архітектурний колорит Львова;

– В очі, також, впадає бруківка. Складається враження, що художник розумів, яке значення для Львова вона має, це, наче, одна з візитівок;

– Незважаючи на радянський атеїзм, Юрій Химич наваживася передати красу не тільки красивих львівських будинків, яких у Львові не мало, але й велику увагу приділив храмам.

– Деякі архітектурні ансамблі, автор за своєю задумкою недомалював, наче зацікавлюючи людей приїхати до Львова і самим оглянути цю красу.

Отже, ми маємо завдячувати Юрію Михичу, адже він, як автор великої кількості робіт намагався передати всю велич України (на той час ще УРСР). Зображення значної кількості архітектурних споруд у різних містах України – великий доробок, який він по собі залишив. Він бачив цю красу по-своєму, і так само, по-своєму, він їх зображував…

Наталія ДАНИЛІВ

Використані джерела:

  1. Юрій Іванович Хима. [Електронний ресурс] / Бібліотека КНУБА // Режим доступу: http://library.knuba.edu.ua/node/133
  2. Открытки. Химич Ю. И. По древнему Львову. [Електронний ресурс] / Livejournal // Режим доступу: http://valsur.livejournal.com/255246.html?page=1
  3. Продаж листівок в СРСР. [Електронний ресурс] / Старовина // Режим доступу: http://starovyna.com/stari-starovinni-i-radyanski-listivki-prodazh-listivok-srsr/

Монетна історія Львова

Монетна історія Львова

Історія грошей майже така ж давня, як історія людської цивілізації. Спочатку функції грошей, у сучасному розумінні, виконували певні предмети, наприклад мушлі каурі. Існував навіть певний «курс» одних предметів у вартісному співвідношенні до інших, як, наприклад, 1 кам’яна сокира дорівнювала 4 кам’яним ножам чи 5 шкурам лисиці тощо. З часом гроші здобули вираження у монетах а ще пізніше – у паперовому вигляді.

Кому прийшла в голову ідея виготовляти засоби розрахунку з металів – важко сказати. Один кмітливий студент, щоб отримати хорошу оцінку за реферат вигадав історію, в якій описав тіло доісторичного мисливця, яке знайшли в одному з альпійських льодовиків. Труп пролежав в льодовику близько 5 тисяч років. А в руці мисливець-невдаха тримав затиснутий мідний круг, гроші!Ця новина облетіла весь світ, і до сьогоднішніх днів вводить в оману пересічного, а інколи й не пересічного читача.

Але, як твердить історія, скоріш за все перші гроші виникли в Китаї. Згодом після них або одночасно монети почали карбувати в Лідії (прадавня держава в Малій Азії).

Перші ж монети на території України з’явились з початком грецької колонізації, їх привезли переселенці з м. Мілет. Згодом вони ж таки почали карбувати металеві гроші і на території Північного Причорномор’я. Одними з перших зразків грецьких монетарів на території сучасної України були Ольвійські дельфінчики.

Першою і найвідомішою монетою Київської Русі був златник, з часом з’явився срібляник. Карбувались вони згодом після хрещення Володимиром Русі.

Срібляник - перша монета Київської Русі
Срібляник – перша монета Київської Русі

А першими монетами, виготовленими у Львові, є Руський напівгріш 1356 року. Але про все по-порядку.

Не пройшло і 100 років з часу заснування Львова, як місто стало великим торгово-економічним центром в Галицькій Русі. В 1349 році Львів захоплюють війська Казимира ІІІ Великого, і відтоді на правах автономії місто надовго входить до власності польських монархів.

В 1350 році тут засновується перший монетний двір, хоча історики ведуть суперечки щодо точної дати цієї події. Перші монети під назвою Руський грош карбувались за Казимира III Великого (1349-1370), Людовіка І Угорського (1370-1372, 1378-1382) та його намісника — князя Владислава Опольського (1372-1378). Руський грошик важив близько 1.55 грам, виготовлявся з срібла 875-935 проби, діаметр монети становив близько 18-20мм. На аверсі монети був зображений крокуючий в лівий бік лев, навколо нього напис на латині, переклад якого виглядає як «МОНЕТА ПАНА РУСІ КАЗИМИРА». На реверсі літера К, що відповідає першій букві імені короля і напис на латині «REGISPOLONIA», що перекладається, як «КОРОЛЯ ПОЛЬЩІ».

Засновник першого монетного двору Львова Казимир ІІІ Великий
Засновник першого монетного двору Львова Казимир ІІІ Великий

Крім напівгрошей (Руський грош дорівнював половині краківського) Казимиркарбував у Львові і мідну монету, що було унікальним явищем для тогочасного світу. Перші мідні монети в Німеччині чи Франції з’явились аж через 150 -200 років. В діаметрі монети мали від 14 до 17мм, а вага коливалась від 0.4 до 1.4 грама. Вважається, що мідяки мали лише номінальну вартість, яка не залежала від кількості металу в монеті.Мідні монети уЛьвові карбувались аж до початку правління Владислава Ягайла.

Пристрій для виготовлення монет у середньовіччі.
Пристрій для виготовлення монет у середньовіччі.

У 1378 р. Галицька Русь відійшла до Угорщини; намісником цих земель став Емерік. Через рік почалося карбування у Львові монет Людовіка Угорського, яке тривало аж до 1382 р.На аверсі напівгрошів Людовіка залишилося традиційне зображення лева, навколо якого містилася легенда «МОНЕТА РУСЬ». На реверсі, в оточенні чотирьох дуг – літера “Ь” і напис, що означав “ЛЮДОВІКА КОРОЛЯ УГОРЩИНИ”.

Середньовічні монети
Середньовічні монети

Напівгроші далі карбувалися зі срібла 875-ї проби, але зменшилась їхня вага (1,12 г), але діаметр залишився незмінним(18-19 мм).Починаючи з 1399 року Ягайло розпочав карбувати на Краківському монетному дворі більшу монету, тенденція перейшла і до Львова. З’явився новий формат львівського напівгрошу,монета була виготовлена менш якісно. Легенда навколо лева змінилася кардинально: замість “МОНЕТА РУСІ” – “МОНЕТА ЛЬВОВА” (Лемберга).Львівськийнапівгріш, як і польські монети номіналом в один грош, виготовлялися зі срібла 500-ї проби з домішкою неблагородних металів. Таке срібло називалось “болотним”. Середня вага монети близько 1,5 г з діаметром 21-22 мм. Карбування Руського гроша припинилось близько 1414-1415 років. З тих часів завершується нівелювання автономності монетної системи Галицької Русі і включення її в загально польську грошову систему.

Наступного разу монетний двір у Львові діє у 1656-1657 та 1660-1663 роках, в часи коли відбувся так званий “Шведський потом”. Львів, як місто, що зберегло вірність королю Яну ІІ Казимиру, стало тимчасовою королівською резиденцією. Сюди ж, відповідно, і був перенесений весь державний апарат з монетним двором включно.

Ян ІІ Казимир Ваза, король Речі Посполитої в 1648-1668 роках. Відновив карбування монет у Львові в 1656-1657 та 1660-1663 роках.
Ян ІІ Казимир Ваза, король Речі Посполитої в 1648-1668 роках. Відновив карбування монет у Львові в 1656-1657 та 1660-1663 роках.

Монетарня розташовувалась в камяниці Толочківській.

Кам'яниця Толочківська після перебудови в 1895-1896 роках. Сучасна адреса кам'яниці - Площа Ринок, 39.
Кам’яниця Толочківська після перебудови в 1895-1896 роках. Сучасна адреса кам’яниці – Площа Ринок, 39.

Монети на львівській монетарні того періоду карбувались з так званого «святого срібла». Мається на увазі, щоматеріал для виготовлення монет брали з церковного начиння, а фактично на монети переплавлялось все, що можна було переплавити. Річ Посполита булав складному становищі, вороги наступали і потрібно було якось рятувати ситуацію. Папа Римський 1 січня 1656 дав дозвіл католицькій церкві Речі Посполитої позичити польському королю золоті та срібні предмети культового призначення (хрести, чаші, статуї святих, лампади, ліхтарі та ін.)

Тоді у місті почали карбуватись вже гроші вагоміші за Руський гріш: це були орти та шостаки. Орт дорівнював ¼ талера, містив у собі 2 шестака, 4 трояка або 8 півтораків.

Спочатку Львівський орт карбувався з якісного срібла, але з погіршенням стану в державі вміст срібла в монеті зменшився і фактична вартість опустилась до 1/5 талера. Далеко не всі майстри львівської монетарні в 1656-1657 роках мали відповідну освіту, і тому монети виготовлялись не найкращої якості, до того ж слід враховувати постійний поспіх у роботі. Тодішні львівські орти та шостаки відрізняються надзвичайним різноманіттям і являють собою значний інтерес для колекціонерів.

Орти карбовані на Львівському монетному дворі в 1656-1657 роках.
Орти карбовані на Львівському монетному дворі в 1656-1657 роках.

В 1657 році, шляхта, обурена чутками про розкрадання «святого срібла», погрожувала навіть захопити монетний двір. Тоді Л. Бандінеллі(секретар монетного двору) в ніч з 24 на 25 січня 1657 таємно вивіз всі цінності в Сілезію, де в місті Ополе знаходився королівський монетний двір. Там були докарбовані останні орти з церковного срібла, всього 4 186 штук. На цьому завершується історія функціонування Львівського монетного двора, який спеціалізувався на випуску внутрішньо-галицьких та загально-польських монет.

От така вона монетна історія Львова.

Максим СЕРЕДА

Кавові історії Михайла Грушевського (відео)

Кавові історії Михайла Грушевського

Ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь завідувача Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлани Панькової на тему:  “Нові проекти Історико-меморіального музею Михайла Грушевського: інший формат”.

“Будь-який музейний простір – унікальний, меморіальний музейний простір – священний. І той, хто взяв на себе відповідальність зберігати неповторну ауру меморіального простору, завжди прислухається до голосу пам’яті свого Дому – найкращого порадника й вчителя.

Голос пам’яті Дому Грушевських підказав нам концепцію меморіальної експозиції, яка лаконічно звучить за Кобзарем: “У нас нема зерна неправди за собою”. А отже, в меморіальній квартирі Грушевських на Паньківській, 9 ви не побачите типологічних предметів. Виключно речі Грушевських.

Завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлана Панькова
Завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлана Панькова

А ще цей голос, до якого завжди прислухаємось, час від часу нашіптував: “Цей Дім наповнений споминами. Почуйте їх!”. Так, саме тут у другій половині 1920-х Михайло Грушевський писав свої знамениті “Спомини”, а при кожній зустрічі й наодинці згадував яскраві й незабутні хвилини свого життя: гімназійні й університетські роки, галицьку добу й еміграційні поневіряння. І саме цей емоційний, камерний жанр – спогади – став важливим покликом до створення циклу музейних проектів у іншому форматі. У іншому, бо в суспільній свідомості образ Михайла Грушевського справедливо закарбувався як видатний історик, державний муж, громадський діяч. Але ж цей муж був сином, батьком, другом, вчителем, опонентом. Ми розуміли, що сьогочасний оголений нерв української історії вимагає не лише традиційних академічних конференцій, політичних дискусій, круглих столів і презентацій, які об’єднані в цикл “Історичні вправи в Домі Грушевських”. Але й нам самим, і нашим гостям не менш цікаво поринути у світ спілкування вченого, познайомитись зі знаним і незнаним Михайлом Грушевським, прочитаним і непрочитаним, справжнім, таким, про якого ще не написано ні в шкільних підручниках, ні в наукових монографіях. Цікаво дізнатися, як обожнював свою єдину доньку – “солодку потішечку”, відчував біль близьких приятелів, вмів прощати, згуртовував “фамілію” однодумців, годинами сперечався за кавою з учнями, як переживав зраду. І чи вмів відпочивати, і що було сенсом і насолодою цього відпочинку? І які улюблені місця дозвілля зафіксовані на мапі Львова, Києва, Відня? І що таке “редакційні бали” на колишньому Хрещатику, 40? І чим була кава для самотньої дружини Марії в страшному 1942-му.

Так народилася камерна імпреза про мистецтво й філософію спілкування – “Кавові історії Грушевських”. Їх натхненниками стали унікальні музейні меморіальні предмети (кавники, кавомолки, сервізи), які й досі тримають тепло й аромат тих далеких часів. Історії ці невигадані, їх черпаємо з мемуарних та епістолярних джерел. І якщо уявити кавове дерево, з якого “готуємо” наші історії, то воно буде пишно уквітчане сотнями зрілих і молодих зернят – джерел. Достиглі – то вже переосмислені, а зовсім молоді – то щойно виявлені архівні знахідки, які “визрівають” з кожною новою церемонією.

Міжнародний день музеїв 2015-го зустрічали прем’єрою. Це був суцільний експромт, до якого так довго йшли. Коли я вперше ступила на улюблену терасу Грушевських (і нашу також) і промовила: “Сьогодні з Вами «Кавові історії Грушевських»”, – в ту саму мить відчула, як вперті наукові пошуки, численні архівні знахідки й марґінальні нотатки, десятки ґрунтовних статей і джерельних видань перезавантажилися й запрацювали в “іншому форматі”. Цей формат непростий, він вимагає глибокого й ґрунтовного знання контексту, а також особливого контакту з гостями. Працювати в такому камерному форматі цікаво, але емоційно складно. І не тому, що кожного разу шукаєш нові сюжети, які ніколи не вичерпаються, а тому, що повсякчас пропускаєш через себе ті непрості, часом драматичні історії. Завоювати аудиторію в мегаполісі, яким є Київ з його щоденними й незкінченними інтелектуальними пропозиціями – непросто. Але “Кавові історії Грушевських” знайшли своїх вдячних слухачів: є гості, які приходили до нас двічі, тричі, був і рекорд – чотири. “Кавові історії” полюбили, бо любимо їх ми.

Кавові історії Михайла Грушевського
Кавові історії Михайла Грушевського

Проблема спілкування турбувала Грушевського, які і всіх підлітків, ще з гімназійних літ. У свої сімнадцять часом впадав у “тугу та смуток”: “Став знов я думати – пораюсь оце я, пораюсь, працюю, працюю, а нащо? Слави не матиму, та й що слава […]. Чи не лучче жити, як живуть другі мої товариші, – живуть вони, знають і дівоче кохання, знають вони й пива-меди, хіба це життя не лучче над моє? То що ж, шкода й думати, якби й схотів, не зроблюсь вже таким […] – не вмію ні стати, ні сісти, ні слова мовити, прівик к своєму працюванню невеселому […]”[5, 19].

Слава прийшла, поглинувши весь життєвий простір історика, майже не залишаючи місця для відпочинку. Головна втіха – праця – визначила сенс життя, і вже зі студентської лави Михайлові не вистачало для неї 24-х годин на добу, волів він мати хоча б 60 [7].

Але і в цьому напруженому темпі життя шукав товариства щирого і відкритого. Перші уроки мистецтва спілкування пройшов у студентські роки в гостинній оселі свого хрещеного батька в громадських справах Олександра Кониського. Для Києва 1890-х кава була ще екзотикою, тому “майстер-класи” цієї непростої філософії проходили тут за чаєм, розмовами й книгами, які зберігались у шафах зі знаменитими оголошеннями: “Книжок з дому не даю!”. Михайло Грушевський, а для Кониського “Хлопець”, був виключенням.

Посівши 1894 р. першу на українських землях кафедру історії України у Львівському університеті, 28-літній професор Грушевський перший рік сумував за київським товариством. Про це сповіщав до приятельки, Ганни Ямпольської: “не маю тут таких людей, як мав в Київі, де б міг про щось цікаве щиро побалакати – про новини літературні, наукові etc. Тут або бал[а]кай про політику, або про якусь щоденну дрібницю, нікому не цікаву” [14, 95–96]. Але з часом він поринає в атмосферу справжніх “кавових історій”, адже саме наприкінці ХІХ століття Львів по-справжньому розсмакував каву та очманів від неї. А кав’ярні стали місцем, де збиралася вся пишуча й малююча публіка, шукаючи джерело “творчих спонук” у суперечках, дискусіях, поезії, товариських розмовах, де за ціну кільканадцятих сотиків впродовж годин можна було грати роль “справжньої людини” [6, 118–119].

Кавові історії Михайла Грушевського
Кавові історії Михайла Грушевського

Улюбленими місцями інтелектуальних зустрічей М.Грушевського в богемному товаристві М.Садовського, М.Заньковецької, І.Франка, Г.Хоткевича, І.Труша та інших стали кав’ярні “Віденська”, “Центральна”, “Штука”. У 1902–1912 рр. українська інтелігенція уподобала “Monopol”. На сторінках “Щоденника” Михайла Грушевського занотовані численні зустрічі в українських “кавових осередках” Львова та їхні учасники: “Перед викладом був в кав’ярні – ніби війна”; “Були у Томасіка – антиквара – і в кав’ярні”; “Заходив до кав’ярні, але там було накурено, а я не зношу”; “Заходив до Monopolu”; “Був з Маринцею в кав’ярні”; “Був в кав’ярні на газетах”; “Був Томашівський; пішли потім до Monopolu”;“Було засідання секції, і потім пішли до кав’ярні”; “В полуднє зійшовся з Гнатюком і Франком в кав’ярні”; “Нині ми урядили засіданнє з рештою «фамілії» в Монополю”; “З Гнатюком і Франком у «Віденській кав’ярні»”; “По засіданні були в Монополю – з Франком, Томашівським, Мочульським і Джиджорою. Балакали приязно” [28, 31, 33, 35, 71зв., 75зв., 81, 91зв., 98зв., 99зв., 109зв., 167].

Щоденні нотатки вченого засвідчили, що найчастіше в наукових і повсякденних справах Михайло Грушевський зустрічався з Іваном Франком. І в кав’ярнях також. Логічно, що наша перша львівська “кавова історія” розпочинається зі спілкування цих велетнів української науки й культури. Всупереч усім розтиражованим радянським міфам про непорозуміння вчених, які час від часу лунають донині, ми піднімаємось над дощами й грозами, які часом порушували гармонію цих взаємин. Їхні “перехресні стежки” емоційно влучно осмислив Петро Франко, порівнявши взаємини батька й Михайла Грушевського з незабутніми Ґете і Шіллером [27, 21]. За кавою М.Грушевський з І.Франком обмірковували, як зберегти унікальну громаду, названу ними ж – “фамілія”. Разом резиґнували з Виділу НТШ і відстоювали засади його Статуту, обговорювали зміст “Літературно-наукового вістника”, “Акордів”, статті один одного. В один день придбали парцелі на львівській Софіївці, де звели й освятили будинки, ставши не лише колегами, але й сусідами [21]. Для своєї першої подорожі до Італії М.Грушевський “намовив Франка і позичив йому грошей трохи, й поїхали” [28, 42зв.]. Сутність цих взаємин визначає ще одна промовиста щоденникова нотатка: “Лукіянович оповів дику пригоду, що Василь Левицький вдарив в лице Франка. Я почув фізичний біль, почувши се! Страшні люде! Так як би мині хтось зробив якусь болючу образу!” [28, 103].

Нововиявлені джерела та нове прочитання взаємного листування двох вчених засвідчує, що М.Грушевський, незважаючи на численні “жалі” на франкових псів [17, 95–96, 305] (такий відомий для франкознавців та грушевськознавців сюжет), вмить відкинув їх геть, отримавши розпачливу відповідь свого приятеля, написану в стані, близькому до божевілля [18, 304–305]. Цей стан він відчув, насамперед, з бажання гарячого бібліофіла І.Франка продати свій неоціненний скарб – книгозбірню. Вражений відповіддю, М.Грушевський кинувся шукати І.Франка, щоб заспокоїти [28, 132зв.].Уже в часі, коли “Кавовими історіями” смакували нові й нові гості, а ми продовжували вишукувати й вибудовувати нові сюжети, вдалося виявити ще один, досі невідомий і неопублікований лист М.Грушевського з приводу все тих же “літаній” франкових псів. Пригадавши попередню відповідь І.Франка, М.Грушевський так і не відправив його, в черговий раз заперечивши міф про антагонізм колег і сусідів [15, 71]. “Апостолові праці”, – так назвав видатний історик статтю, присвячену 10-ій річниці з дня смерті Каменяра, засвідчивши свою вдячність за його титанічну працю й безкорисливу допомогу.

Кавові історії Михайла Грушевського
Кавові історії Михайла Грушевського

Не меншою популярністю користується також сюжет “Кава з учнями”, присвячений невичерпній темі історичної школи Михайла Грушевського. Поштовхом до опрацювання цієї історії стала також щоденникова нотатка, яка зафіксувала одну незвичайну зустріч Вчителя зі своїм талановитим учнем Степаном Томашівським. 7 липня 1909 р. М.Грушевський писав: “Принесли лист від Томашівського, де просив зійтися на нейтральному ґрунті. Я визначив в Монополю о 3½, і зійшовшися там, говорив щось до 7½. Том[ашівський] розводив свої жалі” [28, 283зв.]. Ось іще один яскравий вияв мистецтва спілкування – талант слухати. Чотири години тривала розмова з колишнім студентом, з яким професор Грушевський вперше піднявся на вершину Українських Карпат – Попа Івана, з перспективним дослідником, для якого вчитель разом з колегами доклав чимало зусиль, аби “перетягнути” з провінції та ще й забезпечити житлом в ентешівській кам’яниці зі знижкою в 30 корон [24, 95зв.–96зв.]. Задля успішної ґабілітації свого талановитого учня, на якого професор Грушевський не раз посилався у своєму ґранд-наративі, намагався знайти найоптимальніший варіант, консультуючись з відомими вченими, зокрема, І.Горбачевським [8, 21–22]. Дбаючи про зміцнення української університетської корпорації Львівського університету, М.Грушевський у 1910 р. відклав відпочинок у дні, коли С.Томашівський виборював посаду доцента [9, 669–670]. Усе це для того, хто, врешті, зрадив. Який біль завдала ця зрада, свідчать листи вченого з улюбленої Криворівні, в яких коротко й лаконічно писав: “Я ще не зовсім вилизався, признаюсь” [19, 266]. Він не боявся зізнатися, як боляче й гірко зализувати щемливі рани. Щоб не лише затамувати біль, але й пробачити. Пробачити тому, хто зрадив свого професора особисто, але ніколи не зраджував Україну.

Надзвичайно тепла, світла і ніжна, але сповнена особливого драматизму “кавова історія” про спілкування з єдиною донечкою Катериною, яку змалечку вводив у світ високого мистецтва, відвідуючи виставки, театри та антикварів, а після заходячи до кав’ярень, щоб почастувати смаколиками. Тому цей наступний сюжет названий “Кавові історії з тістечками”. Це історії про те, як Татусь зі своїм приятелем Іваном Трушем поспішали, щоб на день народження Кулюні завершити в подарунок її портрет [22]. А ще про те, як у 4 роки батько повіз свою донечку до Італії, де дівча проходило щодня по 8 км та ще й підскакувало [13]. Не можемо оминути й того захоплення, яке викликали у батька перші слова, самостійно прочитані донькою на кубиках в 4 рочки: “море” й “русин” [28, 46зв.]. Це також історії про те, як Кулюня у свої п’ять цікавилася політикою, що викликало подив навіть батьків [17, 160]. А ще про те, як допомагала батькові облаштовувати Всеукраїнську мистецьку виставку 1905 р., для якої з вілли Грушевських забрали майже всю унікальну збірку. Коли ж її повернули, Кулюня “зовсім стратила голову з тої причини”, адже відродився той світ, в якому зростала [28, 65зв.]. І звичайно ж про те, як возив рік-річно доньку до Криворівні, “в екстазі утіхи” від якої вона перебувала [28, 285зв.]. І ще про оте “величне бажання помогти і боронити” Татуся, яке погнало Кулюню з Матусею на заслання, куди відправили вченого [20, 195]. І звичайно перша стаття Катерини, яку вона гордо підписала: “Професорівна”. Видрукувана, як і перший твір батька, у 18 років. А ще кров, яку віддавала вона Татусеві, щоб врятувати його в останні хвилини життя [23, 107–109]. І ота лебедина пісня – завершений до друку Х том “Історії України-Руси” батька [26,168–177]. Усіх сюжетів перечислити неможливо. І сльозами наповнюються очі наших гостей, коли вони чують, як згорьована Марія Сильвестрівна посилала в той далекий Ельген (з якутської – мертвий) свої білі панчохи, перефарбовані в чорний колір. І каву… [2, 281–282].

Кавові історії Михайла Грушевського
Кавові історії Михайла Грушевського

Особливий колорит еміграційних кавових історій черпаємо так само з мемуарів та епістолярних джерел. Сколесивши усю Європу, від 1922 р. Грушевські осіли у Відні, мешкаючи в холодних готелях. Про цей “європейський” побут сповіщала Марія Грушевська до Києва: “Ми тут теж не роскошуємо: живемо в отелі (третьорядному), в одній кімнаті я з Кулюнею, в другій М[ихайло] С[ергієвич]” [11]. Про умови творчої праці зауважувала: “обстановка не дуже сприяє «письменним працям», бо у нас один стіл, якого половину має Кулюня для своїх книжок і занять, а на другій половині варимо й їмо, а отже він часто буває зайнятий” [12], а “Мих[айло] С[ергієвич], коли ми жили ще в отелі, де не було печей, теж брав роботу й сидів кілька годин в кафе” [10]. Місцем творчої праці й зустрічей, “нашою батьківщиною” для українських безбатченків стала місцева кав’ярня “Герренгоф Кранц” (“Herrenhof”). Там “полагоджувалися ділові справи, відбувалися невеликі засідання, там зустрічалися поважні діячі й молодь, там можна було знайти працю, помешкання, довідатись політичні новини, українські сенсації, послухати й погомоніти про Україну” [25, 104].

Остання “кавова історія” пов’язана безпосередньо із нашим Домом, з Паньківською, 9. Залишившись одна-однісінька, Марія Сильвестрівна в роки Другої світової війни отримувала допомогу від галицької рідні та учнів Михайла Грушевського, особливо Володимира Дорошенка. Дізнавшись, що у Львові “єсть на продаж ½ кіля кави”, просить його купити та переслати: “Се не каприз мій і не лакомство, а так би мовити – лікарство” [1, 479]. В.Дорошенка здивувало таке прохання, адже важливішими, певно, вважав цукор, крупи, жири. Тому й вибачалася Марія Сильвестрівна. Та після цих вибачень він прочитав слово “лікарство” так, як читаємо його й ми: кава для Марії Сильвестрівни була спомином, ностальгією за тими часами, коли були всі разом, всі троє: що у Львові, що на засланні, що в еміграції, що у скромному помешканні на Паньківській, 9 у 1920-х. Головне разом, як на тому традиційному підписі на листах “ММК”….

І єдина історія вигадана – це назва кави, яку придумуємо разом з гостями. Але й тут все обертається навколо невигаданих історій, творчості Михайла Грушевського. Насолодившись “кавовими історіями”, гості шукають назви в самих історіях. Смакує кава під назвою “Фамілія” й “Monopol”, улюбленою стала “Sub divo” (за однойменною назвою збірки новел Михайла Грушевського). У перекладі з латини – “Під голим небом”. У передмові до збірки вчений пояснював, що ця назва передає стан, “коли людина бачить себе перед лицем вічности чи всесвітнього простору, коли падає все, що обмежує”. І саме “відкрите, голе небо, особливо нічне, часто будить такі почуття і настрої в людині, вирваній з метушні щоденних інтересів” [4, ХVІ]. Щиро віримо, що “Кавові історії” із запашною “Sub divo” дозволяють і нашим гостям вирватись з буднів, прислухатися до тихих розмов і спогадів господарів Дому Грушевських, а також до самих себе. Й засмакувати ароматом спілкування.

Кавові історії Михайла Грушевського
Кавові історії Михайла Грушевського

“Кавові історії Грушевських” не лише покликали до музею нове коло шанувальників і нових друзів. Вони дали поштовх до нових проектів. Працюючи над окремими сюжетами, а також коментарями до “Щоденника”, звернули увагу на один цікавий момент. Коли М.Грушевський отримав дозвіл на ввезення до Росії “Історії України-Руси”, 17 (30) грудня 1904 р. лаконічно занотував: “З тої нагоди, по обіцянці, учредив торт” [28, 52]. А далі слово “торт”, на якому не зосереджувалися раніше, стало повсякчас кидатися в очі зі сторінок щоденника. Так з’явилася ідея нової імпрези під назвою “Торт у Грушевських”, а, власне, “Іменини Грушевських”, бо всі вони традиційно відзначалися саме тортом. Цей проект дозволить розширити інформацію про всіх мешканців Дому, а власне про рід Грушевських.

Не менш цікавим бачиться ще один цикл, яких запрацює наступного року – “Незагоєна рана моєї свідомості… (Грушевський і Музика)”. Багато років виношували ідею цієї імпрези, пам’ятаючи яскравий образок зі “Споминів” вченого про невдачу з опануванням скрипкою в гімназійні роки: “Не велось мені тільки в однім, і то гірко не велось, а саме – в музиці” [3, 120]. Збираючи матеріали до благодатної теми “Грушевський і Музика”, отримали потужний поштовх зізнанням всеного в листі до брата від 24 грудня (ст. ст.) 1902 р.: “Вчора були на симфонічнім оркестрі Рихарда Штрауса з Берліна. Я сеї зими 3-й раз там, а більше нікуди не ходжу” [16]. Сподіваємось, ця імпреза, як і “Кавові історії”, знайде своїх шанувальників, а “інший формат” заходів в Музеї Грушевського – живий, яскравий, імпровізований – з кожним роком розширюватиме свою тематику й працюватиме на авторитет музею.”

Світлана ПАНЬКОВА
завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Джерела та література:

  1. Вальо М. Листи Марії Грушевської до Володимира Дорошенка (1942–1943 рр.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 464–494.
  2. Горинь В. “І день, і ніч в безнастаннім страху і журбі…” // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. – Львів, 1998. – С. 275–286.
  3. Грушевський М. Спомини / Публікація та коментарі С.Білоконя // Київ. – 1988. – № 11. – С. 120–137.
  4. Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2011. – Т. 12 /Упоряд. Г.Бурлака.
  5. Грушевський М. Щоденник (1883–1884 рр.) /Публікація та примітки Л.Зашкільняка // Київська старовина. – 1993. – № 5. – С. 13–25.
  6. Карманський П. Українська богема. – Львів, 1996.
  7. Кондаурова А. “Так я розумію свій характер” (Роздуми Михайла Грушевського про власне «Я» у листі до приятельки Ганни Ямпольської) // Режим доступу: http://vuam.org.ua/uk/802: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського [Рубрика: Наукові студії (Miscellanea)].
  8. Лист Івана Горбачевського до Михайла Грушевського. Прага. 17 лютого (н. ст.) 1902 р. // Центральний державний історичний архів України (далі —ЦДІАК України]. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 425. – Арк. 21–22.
  9. Лист Михайла Грушевського до Олександра Грушевського. Львів. [Липень 1910 р.] // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 1285. – Арк. 669–670.
  10. Лист Марії Грушевської до Ганни Грушевської (Шамраєвої). Баден. 31 липня 1923 р. // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 1425. – Арк. 82–83.
  11. Лист Марії Грушевської до Ганни Грушевської (Шамраєвої). Баден. 7 листопада 1922 р. // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 1425. – Арк. 143.
  12. Лист Марії Грушевської до Ганни Грушевської (Шамраєвої). Відень. 21 серпня 1922 р. // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 1425. – Арк. 43.
  13. Лист Марії та Михайла Грушевських до Ганни Грушевської. 12 (25) серпня 1904 р. // Збірка Історико-меморіального музею Михайла ІММГ. – Дк –7523.
  14. Лист Михайла Грушевського до Ганни Ямпольської. Львів. [Листопад 1894 р.] // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 273. – Арк. 95–96.
  15. Лист Михайла Грушевського до Івана Франка. Львів. [16 березня 1907 р.] // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 275. – Арк. 71.
  16. Лист Михайла Грушевського до Олександра Грушевського. Львів. 24 грудня 1902 р. (6 січня 1901 р.) // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 1285. – Арк. 139–140.
  17. Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т. 1 / Упоряд. Г.Бурлака; ред. Л.Винар.
  18. Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. – Т. 3 / Упоряд. Г.Бурлака, Н.Лисенко; ред. Л.Винар.
  19. Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2008. – Том 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори /Упоряд. С.Панькова, В.Пришляк.
  20. Матяш І. Катерина Грушевська: Життєпис, бібліографія, архіви. – К., 1997.
  21. Панькова С.М. Хто першим придбав ґрунт на Львівській Софіївці – Іван Франко чи Михайло Грушевський? // Вістник НТШ. – 2010. – Ч. 44. – С. 45–48.
  22. Портрет Катерини Грушевської // Режим доступу: http://vuam.org.ua/uk/802: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського [Рубрика: Колекція (Наші раритети та їхні історії)].
  23. Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський: Справа “УНЦ” і останні роки (1931–1934). – К., 1999.
  24. Протокол засідання Виділу НТШ від 13 листопада 1907 р. // Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 34. – Арк. 95зв. – 96зв.
  25. Суровцова Н. Спогади. – К., 1996.
  26. Федорук Я. Творчість Михайла Грушевського в останній період його життя (1931–1934) // Записки НТШ. – Львів, 2013. – Том ССLХV: Праці Історично-філософічної секції. – С. 151–179.
  27. Франко П. Іван Франко зблизька (п’ять портретів). – Львів, 1937.
  28. Щоденник Михайла Грушевського 1902–1910 рр. // ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 25.

Чи знають політехівці, що навчаються у монастирі?

Монастир Найсвятішого Серця Ісусового був заснований у 1844 році. Ціле століття він був римо-католицьким жіночим монастирем. До будинку ще тоді прилягав костел Найсвятішого Серця Ісусового. Цю базиліку було збудовано у 1844-1855 роках на кошти архикнязя Фердинанда д’Есте та римо-католицького архієпископа Пістека з мотивами готичного та романського стилів за проектом Вінцента Равського (сеньйора).

Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2
Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2

Зайти до костелу можна було безпосередньо з корпусу освітньо-виховного закладу, а також бічним входом із подвір’я. Стрілчасті вікна були прикрашені вітражами в неоготичному стилі.

Костел сестер Sacre Coeur у Львові, 1925 рік
Костел сестер Sacre Coeur у Львові, 1925 рік

До монастирського комплексу також входив рекреаційний парк — нині сквер на площі Св. Юра. Парк спроектував і збудував у 1897 році будівничий Стрийського парку Арнольд Рьорінґ.

Будівля була побудована в середині XIX століття, а в 1885 проводилася реконструкція та добудова, виконана архітектурним бюро українського архітектора І. Левинського.

Іван Левинський ( 1851 - 1919 ) - львівський архітектор, підприємець, меценат
Іван Левинський ( 1851 – 1919 ) – львівський архітектор, підприємець, меценат

Будівля цегляна, триповерхова з високим цоколем, поштукатурена, партер прикрашений рустом. Будинок розташований на розі кварталу, головним фасадом звернений до площі Святого Юра, боковим – до вулиці Карпінського, композиція фасадів кулісна, вони розчленовані на горизонтальні яруси смугами карнизів. Фасади фланковані виступами, на які компонуються пілястри з капітелями композитного ордеру. Вікна в строгих обрамленнях, на першому поверсі – арочні форми, на інших ярусах – прямокутні. З боку площі Святого Юра ризаліти увінчані високими двоярусними фронтонами, між ними по центру встановлено ще один фронтон, меншого розміру. Вхідний портал, прикрашений півколонами, розташований у лівому крилі. План внутрішніх приміщень заснований на коридорній системі .

Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2
Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2

З 1926–1928 рр. було зведено огорожу за проектом Яна Висоцького. У 1938 р. відбулася реконструкція монастиря за проектом Станіслава Рожицького. Проте, найбільші зміни монастиря сталися у 1939, коли атеїстична радянська влада ліквідувала монастир. Така доля спіткала майже всі сакральні установи. Для прикладу, костел Ольги і Єлизавети був складом сільськогосподарської продукції.

Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2
Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2

В 1940-41 рр. тут було розташовано школу, під час німецької окупації в приміщеннях розташували військовий шпиталь. У вересні 1946 року на базі агрономічного та лісогосподарського факультетів політехнічного інституту в приміщеннях колишнього монастиря був заснований сільськогосподарський інститут.

Навчальний корпус національного університету «Львівська політехніка»
Навчальний корпус національного університету «Львівська політехніка»
Навчальний корпус національного університету «Львівська політехніка»
Навчальний корпус національного університету «Львівська політехніка»
Навчальний корпус національного університету «Львівська політехніка»

У 1960-х роках аграрний інститут переведено в Дубляни, а приміщення передано Львівській Політехніці. Більшу частину будівель знищено в 1970-х роках при будові нового комплексу політехнічного інституту. Збереглась лише будівля виховного закладу при монастирі, нині ІІІ навчальний корпус Політехніки.

Роксана ТИМКІВ

Список використаних джерел:

  1. http://lvivforever.org.ua/index.php?title=Sacre_Coeur._%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%CC%81%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%CC%81%D0%B3%D0%BE_%D0%A1%D0%B5%CC%81%D1%80%D1%86%D1%8F
  2. http://postup.brama.com/usual.php?what=45211
  3. http://mylviv.com/2011/01/monastir-svyatogo-sertsya.html
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%8F_(%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2)

Львівське «Танґо смерті» Юрія Винничука

Львівське «Танґо смерті» Юрія Винничука

 «Танґо смерті» Юрія Винничука є одним з найкращих творів сучасної української прози, де важливим фігурантом постає винятковий і легендарний Львів. Це роман, що побачив світ у 2012 році і одразу ж отримав схвальні відгуки критики. Він був відзначений премією Книга року ВВС, а також нагороджений у номінації «Красне письменство» конкурсу «Книжка року — 2012».

Це історичний роман, у якому головну роль справедливо можна віддати Львову. Побудова книги є дуже цікавою, адже під однією обкладинкою поєднується дві епохи: передвоєнне місто, часи Другої світової війни та сучасність. Юрій Винничук працював над цією книгою 8 років, протягом яких вивчав безліч джерел в архівах та бібліотеках, аби якнайточніше показати історичний період. «Немає таких спогадів про Львів тих часів, яких я не читав» – говорить він. І це, безумовно, відчутно у тексті.

Обкладинка книги Юрія Винничука «Танґо смерті»
Обкладинка книги Юрія Винничука «Танґо смерті»

Одна сюжетна лінія роману – це історія чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської у Львові 30-х років, раю дитинства, який ми впізнаємо з розповіді маленького хлопчика Ореста Барбарики і його друзів: поляка Яся, німця Вольфа і єврея Йося. Це діти героїв, вбитих червоноармійцями повстанців Української Народної Республіки, матері яких познайомилися на Янівському цвинтарі, де поховані їхні чоловіки.

Друга сюжетна лінія оповідає про 1980-ті роки і пізніше, це історія про дослідника таємничого мертвого арканумського письма – професора Яроша. Він занурюється у дослідження невідомої культури, яка, до слова, існує тільки у романі Винничука, і з’ясовує, що племена мали традицію виконувати перед смертю людини танець, арканумською мовою звучить – «dan-go mrah»( танго смерті). Пізніше доля зводить науковця з єдиним уцілілим з четвірки хлопців – Йосипом Мількером, одним із авторів «танга смерті», що його виконували в сумнозвісному Янівському концтаборі. Так і змикається 70- річне коло історії від довоєнних часів до сучасності. Образ фатального танцю часто з’являється у романі у різних уособленнях. Можна казати й про те, що сам роман написаний як імпульсивне танго.

Крізь усі ці орнаментальні повороти сюжету гарно проглядається образ дивовижного міста. Ось як про нього говорить Винничук устами свого героя:

«З самого малечку я сприймав і вбирав у себе Львів за запахами, їх безліч, і за ними можна розпізнати пору року, навіть не виходячи з хати і не визираючи з вікна. Восени гостро пахли квашені огірки, присмачені запашним кропом, часником і хроном, з передмість долинав мінорний запах паленого картоплиння, перехід з осені на зиму був ознаменований запахом квашеної капусти, а взимку напередодні Різдвяних свят уже панували в повітрі запахи диму, на якому ледь не весь Львів вудив ковбаси, шинки, полядвиці і шпондерки…»

«Місто міняло своє обличчя упродовж дня до невпізнання. На світанку, коли воно ще дрімало, в’їжджали на Ринок вози, наладовані городиною, а інші вози важко торохтіли бруківкою, розвозячи бочки з пивом та різні товари, а потім починали лунати дзвоники трамваїв, цокотіли фіякри, шурхали мітли, після сьомої на вулицях з’являлися учні, прямуючи до шкіл, місто прокидалося уже повністю…»

Площа Ринок. Колишній будинок «Просвіти», Палац Любомирських. Художник Роп'яник Ігор Остапович
Площа Ринок. Колишній будинок «Просвіти», Палац Любомирських. Художник Роп’яник Ігор Остапович

«Але найпривабливіше Львів виглядав вечорами, коли запалювалися ліхтарі, блимали яскраві неонові написи й реклами, світилися вітрини, а з ресторацій і каварень долинала музика…»

Вечірній Львів. Площа Ринок
Вечірній Львів. Площа Ринок

Такою соковитою, живою ґварою Винничук створює неповторну атмосферу старого Львова, описуючи його з особливою любов’ю і захопленням, і це не може залишати байдужим.

Цікаво також прогулятися в уяві картою зі сторінок «Танґа смерті».Тут знаходимо відому ресторацію на площі Ринок: «Я любив заходити з мамою до «Атляса» на Ринку, де збиралася дуже цікава публіка, вся львівська богема — літератори, малярі, музики, актори… Там розігрувалися чудові концерти і незаплановані, але всіма очікувані імпровізації. Ми з мамою сідали собі в куточку, попивали чай і тільки ловили очима і вухами все, що відбувалося…»

Кав’ярня «Атляс» у Львові
Кав’ярня «Атляс» у Львові

З’являється тут і маленька вулиця Фіалкова: «…маленька вуличка, ідеальна для влаштовування підпільних зборів, бо геть безлюдна»; вулиця Баторія, яка сьогодні названа на честь князя Романа Мстиставовича; Хорунщина — тепер вул. Чайковського; Городоцька, де Йосько і Вольф, будували барикаду в часи війни; вулиця 29 листопада (сучасна Коновальця), Стрийська і Кортумова гора, де йшли запеклі бої за Львів.

Будинок на сучасній вулиця Князя Романа у Льовові (колишня вул. Баторія)
Будинок на сучасній вулиця Князя Романа у Льовові (колишня вул. Баторія)

Про конкретні будинки Юрій Винничук майже не згадує, описуючи окремі райони. Так, професор Ярош, шукаючи усамітнення для наукової роботи, знаходить помешкання на Майорівці, де знімає невелику кімнату в пари пенсіонерів.

Ще один історичний район – Кракідали. Ось який колоритний опис знаходимо у творі : «Кракідали – дивовижний світ, який розпочинався за Оперним театром і манив до себе уже одною лише назвою, у якій причаїлася велика загадка, бо в уяві одразу спливають крокодили, хоча жодних крокодилів там не було, то був лише чудернацький покруч з назви Краківського передмістя, де кипіли базарні пристрасті й вирувала тандита чи, як її називали жиди, Тандмарк. Мабуть, саме так виглядають і легендарні базари Близького Сходу, довкола площі розташувалися крамниці, а перед ними і всюди, куди лиш оком не кинь, ятки з розмаїтим товаром, передусім з одягом і взуттям. Кракідали — це справжнє царство жидівське, тут можна побачити і вбраних на європейський манір поважних пань та панів, і бородатих хуситів з довгими пейсами в чорних атлясових халатах і капелюхах, і засмальцьованих жидівок, які, понатягавши на себе незліченне манаття, скидалися на головки капусти. Посеред тісноти тієї безлічі яток перекупники й шахраї голосно вихваляють свій товар, а поміж тим димлять п’єцики на коліщатках, на яких парують нехитрі перекуски.»

«Кракідали» у роки I Світової війни, фото 1914 – 1916 рр.
«Кракідали» у роки I Світової війни, фото 1914 – 1916 рр.

У таких соковитих описах і проявляється винятковість стилю Юрія Винничука, його уважність та любов до влучного слова. Унікальність цієї книги у тому, що вона одночасно є історичною та детективною, за нею можна захопливо і легко вивчати культуру Львова та насолоджуватися колоритною ґварою. Можна перенестися у довоєнне місто, відчути атмосферу старого Львова з незрівнянним ефектом присутності. Книга рекомендована для прочитання як любителям цікавої захопливої прози, шанувальникам легендарного Львова, так і тим, хто бажає дізнатися більше про часи Другої світової війни на Західній Україні і відкрити для себе одного з найвідоміших сучасних прозаїків.

Олена ВИСОКОЛЯН

Джерела:

  1. http://royallib.com/
  2. .http://www.bbc.com
  3. http://www.bbc.com/

 

Ніч у Львові-2015 – що , коли і за скільки?

Ніч у Львові-2015 - що , коли і за скільки?

4-6 грудня «Ніч у Львові» вдесяте запросить львів’ян і гостей міста відвідати цікаві події вночі. Серед запланованого більше сотні різноманітних атракцій кожної ночі впродовж акції. Цікаві вистави львівських театрів, світлове шоу, новинки музеїв, різноманітні перформенси дадуть змогу кожному знайти щось на свій смак.

Нагадаємо, у Львові вже традиційно двічі на рік проходить промоційна акція «Ніч у Львові». У ці дні музеї, храми, галереї, театри залишаються відчиненими до ночі та пропонують відвідувачам безліч культурних цікавинок.

Програма фестивалю:
П’ятниця, 4 грудня

19:00, 21:00 Презентація  AzzA light painting show. Анімація світлом від Катерини Аззи. О 18:00 анімаційний ролик мальований світлом присвячений творчості Чарлі Чапліна. О 20:00 — світлове лав-сторі. Виступ відбудеться в дворику арт-простору “Щось Цікаве”, площа Ринок, 13. Вхід — вільний. Про художницю: https://www.facebook.com/AzzA-light-painting-show-428931827264165/timeline

19:00, 20:00, 21:00, 22:00, 23:00 Театралізоване дійство «Львів то є Львів» від театру «Воскресіння» Дворик Ратуші, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий 50грн, дитячий 20грн. Довідки за тел. 261 63 10, 0982589946. 

19:00, 20:00 Школа аргентинського танго “Barrio de Palermo” презентує львів`янам та гостям міста Танцювально-вокальний перфоманс “ТАНГО НА МУРАХ” та запрошує навчитись танцювати танго Для довідки телефонувати: +38 067 922 35 75. Придбати квитки можна онлайн або за вказаним вище телефоном. Вартість — 40 грн. Музей зброї «Арсенал», вул. Вірменська, 5.

19:00-00:00 Майстер-класи з виготовлення та ручного розпису свічок у Львівській Свічковій Мануфактурі (пл. Музейна, 1). Попередній запис за телефоном: +38 (032) 235 42 27. Вартість: 100 грн/ос.

19:00, 21:00 Майстер-клас з вітражного скла. Тема: виготовлення новорічної прикраси (ялинка) в вітражній техніці(вік від 8 років) Музей Скла, пл. Ринок,2 (вхід з вул. Ставропігійської) Вартість: 130,00 грн. Передоплата в розмірі 50% обов’язкова, кількість учасників обмежена. Контактний номер тел.: 067 723 45 03 (Мар’яна)

19:00   Вистава “РАДУЙСЯ. Напіви до Богородиці”в рамках проекту “ІРМОС. Давні духовні напіви України”. Театральный центр «Слово і голос», вул. Городоцька, 38. Вартість: 70 грн.     

19:00   Вечір духовної музики в домі Грушевських. Співатиме хор церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Музей Михайла Грушевського, вул. І Франка, 154. Вхід  вільний.      

19:00, 20:00   Екскурсія відділом давньої історії Львівського національного історичного музею, пл. Ринок, 24. Вартість: 10 грн.            

19:30, 20:00   Екскурсія найдавнішими церквами Львова «Княжий Львів», Початок від Лялькового театру. Вартість: 15 грн.    

20:00—00:00 Екскурсія на вежу Ратуші. Ціна — 10 грн.

19:30   Авторська екскурсія-лекція з Ільком Лемком – «Як воював Львів: облоги міста?!», Мала сесійна зала ЛМР, 230 каб., пл. Ринок, 1. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25. Вхід вільний.

20:00 2 in 1 візуальне та аудіо мистецтво в одній події. Екскурсія виставкою Національного музею ім. А. Шептицького та концерт гурту Cherry Band, Національний музей ім. А. Шептицького, пр. Свободи, 20. Ціна: 40 грн.

19:30   Театральна вистава «НАРЕЧЕНА ЧИ ТИГР», Студія медитації та йоги MANTRA HOUSE, вул. Крушельницької 1 (біля Університету та парку Франка). Вартість: 10 грн.    

20:00   Аудіо казка «Пригоди Львівських ельфів», біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35 грн., дитячий – 20 грн. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25. 

20:00   Магічна подія МАРЕВО. Неофіційне відкриття. Знайомство з автором. Майстер – клас з мистецтва спінерства День фотографів. Підземелля театру ім. Лесі Українки, вул. Городоцька, 36. Вхід вільний.

20:00   Програма із творів для флейти. Соліст Наталя Кожушко. Звучатимуть поезії Тараса Демка, із його циклу “Анімації”. Поетичні мініатюри про сприйняттясвіту і часу в їхньому поставанні. Львівська національна академія мистецтв, вул. Кубійовича, 35. Вхід вільний.       

20:00 Відкриття “Стежки Чернеча” у парку “Знесіння”, екскурсію проводитиме монах, який відведе учасників до оглядового майданчика,де відвідувачам відкриєтьсячудовий краєвид нічного міста, місце зустрічі: вул.Чернеча гора (біля дитячого майданчика). Ціна: 40грн. Запис на екскурсію за номером: 0977124695

20:00   Аудіо екскурсія Чудо бусом «Великий центр», пр. Свободи, 24. Вартість: дорослий квиток – 45грн,  20грн. – дитячий квиток. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:00, 21:00, 22:00    Вірменські духовні співи та екскурсія собором. Вірменський кафедральний собор, вул. Вірменська,7. Вартість: 10 грн.          

20:00, 21:30, 23:00 Екскурсія «Батярський Львів» від львівського театру історичних мініатюр. Початок на пл. Ринок (біля Нептуна). Вартість: 40 грн.    

20:00, 22:00   «Нічна прогулянка на трамвайчику і прогулянка по Личакову» ТІЦ «У пасажі Андреоллі», пл. Ринок, 29 (внутрішній дворик). Вартість:  95 грн. Контактні телефони: +38 067 67 42 42 6; +38 050 62 23 15 1; +38 063 72 72 47 7; +38 032 247 9559, сайт – www.lviv-tourist.info

20:30   Аудіо екскурсія «Львівські цікавинки», біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35грн, дитячий квиток – 20грн. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:30 Театралізована екскурсія нічним Львовом: Містичний Львів, зустріч біля Порохової вежі, вул. Підвальна, 4. Ціна: при попередній оплаті: 75 грн/ос., для школярів, студентів та пенсіонерів при попередній оплаті: 55 грн/ос. Ціна екскурсії при оплаті перед початком екскурсії – 95 грн/ос. Діана (032) 297-09-42, (098) 86-88-678 (063) 90-33-911, timetotravel.in.ua@gmail.com

20:30, 21:00, 21:30, 22:00, 22:30 Нічні екскурсії Личаківським цвинтарем ,Личаківське кладовище, вул. Пекарська, 95. Вартість: 25 грн.       

21:00   Пішохідна екскурсія «Бізнес по-Львівськи», авторська екскурсія Оксани Василиці, біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1  Ціна: 25 грн. Попереднє бронювання за телефоном +38 050 241 92 46, +38 050 072 02 25.

21:00, 22:00, 23:00 Аудіо екскурсія Чудо поїздом «Малий центр», біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35грн, дитячий квиток – 20грн.    Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46,+38 050072 02 25

21.00, 22.00, 23.00, 00.00 Ексклюзивна вистава «Приворотне зілля Айкі Шоенштайна», інтерактивний музей «D.S.Таємна аптека», пл. Соборна, 1. Вартість: 55 грн. Бронювання квитків за  телефоном: (067) 3705698 (з 9:30 до 20:00).

21.00   “Folk ANIMA”- дует Марії Зятик (голос) і Тетяни Чайковської (фортепіано) виконуватиме обробки українських народних пісень та авторські композиції.Кав’ярня галерея «Штука», вул. Котлярська, 8. Вхід вільний. Резервація столиків за телефоном: 097 586 81 95.

21:00   Вистава «Колесо долі» від львівського театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки». Преображенська церква, вул. Краківська, 21. Вартість: 25 грн.         

21.00   Нічна екскурсія «Кнайпами Львова» з паном Збишком, галицьким лицарем і вартовим міста Львова. Початок екскурсії від Оперного театру. Вартість: 20 грн.     Квитки за номером: 0978688122, 0931269406.

21:00   Емоційна екскурсія «Легенди між небом і землею», біля входу до Туристичного центру Just Lviv It!, пл. Ринок, 10. Вартість: попередній продаж квитків – 60 грн/ос., перед початком туру –  80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96.

21:30, 22:00   Емоційна екскурсія “Нічна варта Львова”, біля входу до музею-ресторації “Гасова лямпа”, вул. Вірменська, 20. Вартість: попередній продаж квитків –60 грн/ос., перед початком туру –80 грн/ос.Попередня реєстрація та продаж квитків:Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96, Офіс “Кумпель-тур”,  пл. Ринок, 16, 2 поверх, тел: 098 45 35 887.

21:30   Медіа-екскурсія “Хранителі спогадів Львова”, біля входу до Туристичного центру Just Lviv It!, пл. Ринок, 10. Вартість: попередній продаж квитків –60 грн/ос., перед початком туру –80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96.

22:00   Музика Й.С. Баха. Соліст – Олена Мацелюх, будинок органної музики та камерної музики. Будинок органної музики та камерної музики, вул. Бандери, 8. Вхід вільний.

23:00 Цікава екскурсія 5-ма поверхами Львівської майстерні шоколаду, Львівська майстерня шоколаду, вул. Сербська, 3. Ціна: 70 грн. Попередня реєстрація: http://goo.gl/forms/QMvj9AmqIF

00:00 Екскурсія у кабінет міського голови від нічного бургомістра Львова. пл. Ринок, 1. Вхід вільний, Попередня реєстрація.

Субота, 5 грудня

18:00, 20:00 Майстер-клас з вітражного: виготовлення новорічної прикраси (новорічні олені) в вітражній техніці(вік від 8 років) Музей Скла, пл. Ринок,2 (вхід з вул. Ставропігійської). Вартість: 130,00 грн. Передоплата в розмірі 50% обов’язкова,кількість учасників обмежена. Контактна особа: 067 723 45 03 (Мар’яна)

18:30   Історична гра-симуляція Leopolis 1527 , бібліотека ЛНУ ім. І.Франка, вул. Драгоманова, 5. Вхід вільний. Попередня реєстрація

19:00, 20:00 Школа аргентинського танго “Barrio de Palermo” презентує львів`янам та гостям міста Танцювально-вокальний перфоманс “ТАНГО НА МУРАХ” та запрошує навчитись танцювати танго Для довідки телефонувати: +38 067 922 35 75. Придбати квитки можна онлайн або за вказаним вище телефоном. Вартість — 40 грн. Музей зброї «Арсенал», вул. Підвальна,5.

18:30  Тематична екскурсія “Сакральна тематика у творчості Олекси Новаківського”,
19.30 – 21.00 – інтерактивний концерт від гурту “Троє Зілля” художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, вул. Листопадового Чину, 11. Ціна: 50 грн.

19:00-00:00 Майстер-класи з виготовлення та ручного розпису свічок у Львівській Свічковій Мануфактурі (пл. Музейна, 1). Попередній запис за телефоном: +38 (032) 235 42 27. Вартість: 100 грн/ос.

19:00   Поетичне читання у галереї ЛНАМ поетів Розстріляного Відродження від майстерні Магди Дзвін. Львівської національної академії мистецтв, вул. Кубійовича, 35. Вхід вільний. Контактний номер тел.: тел.: 032-253-35-13

19:00   Вистава «Еклезіаст», Львівський театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», вул. Френдра, 6. Вартість: 100 грн., студентський – 80 грн. Квитки можна купити за тел.: 261 21 27, 261 31 25

19:00 Вистава «Мама Маріца – дружина Колумба» за твором Марії Матіос», Драматичний театр ім. Лесі Українки, вул. Городоцька, 36. Вартість: 60 грн., 80 грн.Діють студентські знижки.

19:00   Нічне заняття з медитації (релаксація, анти-стрес), студія медитації та йоги MANTRA HOUSE, вул. Крушльницької 1 (біля Університету та парку Франка). Вхід вільний. Реєстрація за номером: 093-366-31-95 або 067-420-29-21.

19:00   Екскурсія чудотворними іконами «Дорога правди і добра», початок біля входу в церкву Андрія. Вхід вільний. Попередня реєстрація.

19:00, 20:00 Екскурсія відділом давньої історії Львівського національного історичного музею, пл. Ринок, 24. Вартість: 10 грн.

19.00, 20.00, 21.00, 22.00, 23.00Театралізоване дійство «Львів то є Львів» від театру «Воскресіння», Дворик Ратуші, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий 50грн, дитячий 20грн. Довідки за тел. 261 63 10, 0982589946.

19:00   Тематична екскурсія “А ми тую червону калину підіймемо…(Стежками долі Олени Кульчицької)”, художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької,вул. Листопадового Чину, 7. Вартість: 20 грн. з групи

20:00 Екскурсія «Містика і легенди міста Львова» (1,5-2год.)
Як і кожне середньовічне місто Львів овіяний міфами і  легендами.
І вже Вам необхідно буде розібратись де історія, а де вигадка…
Розповіді про привидів, алхіміків, вампірів…
Ви почуєте легенди львівської Опери, відкриєте таємницю річки Полтва, дізнаєтесь хто блукає коридорами Ратуші та що заховали львів’яни у штучному пагорбі Високого Замку…
Нерозгадані таємниці давнього Львова, самогубства, легенди та забобони…

20:00—00:00 Візит на вежу Ратуші. Ціна — 10 грн.

19:30, 20:00 Екскурсія найдавнішими церквами Львова «Княжий Львів», початок від Лялькового театру. Вартість: 15 грн.

19:30   Вперше! Марево. Nonstop performance. Вогняне та піротехнічне шоу від команди fiolet illuminate, перфоманс від команд хіп хоп deep in me, бітбоксерів just beat box lviv, фрик шоу від команди fiolet, індійський чай та смаколики. Підземелля театру ім. Лесі Українки, вул. Городоцька, 36. Вхід вільний.

19:30   Авторська екскурсія-лекція з Ільком Лемком – «Як воював Львів: облоги міста?!». Мала сесійна зала ЛМР, 230 каб., пл. Ринок, 1. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25. Вхід вільний.

20:00   Чарівна ніч танго: танго, майстер класи, фотосесія та подарунки чекають на вас! ТЦ «Роксолана», 3 поверх, хол, пл. Соборна, 14. Вхід вільний

20:00, 21:00, 22:00    Вірменські духовні співи та екскурсія собором. Вірменський кафедральний собор, вул. Вірменська,7. Вартість: 10 грн.

20:00   Вистава « Небезпечна гра». Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11. Вартість: від 35 до 50 грн.

20:00 Відкриття “Стежки Чернеча” у парку “Знесіння”, екскурсію проводитиме монах, який відведе учасників до оглядового майданчика,де відвідувачам відкриєтьсячудовий краєвид нічного міста, місце зустрічі: вул.Чернеча гора (біля дитячого майданчика). Ціна: 40грн. Запис на екскурсію за номером: 0977124695

20:00   Творча зустріч – лекція та майстер клас із створення книжкових ілюстрацій за допомогою олійних фарб від Ольги Кваші.Галерея «Зелена канапа», вул. Вірменська, 7. Вартість: 40 грн.

20:00   Аудіо казка «Пригоди Львівських ельфів». Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35 грн., дитячий – 20 грн. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:00-23:00 Ніч шопінгу у ТЦ «Магнус»! Знижки до 70% 21:00 наукове шоу від “Відкривайка” ТЦ «Магнус», вул. Шпитальня, 1. Вхід вільний

20:00, 21:30, 23:00 Екскурсія «Батярський Львів» від львівського театру історичних мініатюр. Початок на пл. Ринок (біля Нептуна). Вартість: 40 грн.

20:00   Аудіо екскурсія Чудо бусом «Великий центр», пр. Свободи, 24, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 45грн,  20грн. – дитячий квиток. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:00, 21:30   Звуки музики у Опера Пасаж. Вечір світових хітів з гуртом ROCKOCO!Leopolis Hall,  4 поверх ТЦ «Опера Пассаж», пр. Свободи, 27. Вхід вільний. Попередня реєстрація за номером +38 099 765 7 449.

20:00, 22:00   «Нічна прогулянка на трамвайчику і прогулянка по Личакову»   ТІЦ «У пасажі Андреоллі», пл. Ринок, 29 (внутрішній дворик) Ціна:  95 грн.  Конт.  ел..  – +38 067 67 42 42 6; +38 050 62 23 15 1; +38 063 72 72 47 7; +38 032 247 9559, сайт –www.lviv-tourist.info

20:30   Аудіо екскурсія «Львівські цікавинки». Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35грн, дитячий квиток – 20грн. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:30, 21:00, 21:30, 22:00, 22:30 Нічні екскурсії Личаківським цвинтарем            .Личаківське кладовище, вул. Пекарська, 95. Вартість: 25 грн.

21:00   Пішохідна екскурсія «Бізнес по-Львівськи», авторська екскурсія Оксани Василиці. Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1  Ціна: 25 грн.   Кількість місць обмежена (до 40 осіб). Попереднє бронювання за телефоном +38 050 241 92 46, +38 050 072 02 25.

21:00, 22:00, 23:00 Аудіо екскурсія Чудо поїздом «Малий центр». Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35грн, дитячий квиток – 20грн.    Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

21.00, 22.00, 23.00, 00.00 Ексклюзивна вистава «приворотне зілля Айкі Шоенштайна», інтерактивний музей «D.S.Таємна аптека», пл. Соборна, 1. Вартість: 55 грн. Бронювання квитків за  телефоном: (067) 3705698 (з 9:30 до 20:00).Продаж квитків в приміщені аптеки( пл. Соборна,1).

21.00   «Буґі-вуґі, свінґ і блюз», концерт фортепіанного дуету Світлани Позднишевої та Маріанни Доброї. Кав’ярня галерея «Штука», вул. Котлярська, 8. Вхід вільний. Резервація столиків за телефоном: 097 586 81 95.

21:30, 22:00   Емоційна екскурсія “Нічна варта Львова”, біля входу до музею-ресторації “Гасова лямпа”, вул. Вірменська, 20. Вартість: попередній продаж квитків –60 грн/ос., перед початком туру –80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96, Офіс “Кумпель-тур”,  пл. Ринок, 16, 2 поверх, тел: 098 45 35 887.

21:00   Емоційна екскурсія «Легенди між небом і землею», біля входу до Туристичного центру Just Lviv It!, пл. Ринок, 10. Вартість: попередній продаж квитків – 60 грн/ос., перед початком туру –  80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96.

21:30   Медіа-екскурсія “Хранителі спогадів Львова”, біля входу до Туристичного центру Just Lviv It!, пл. Ринок, 10. Вартість: попередній продаж квитків –60 грн/ос., перед початком туру –80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96.

22:00   А. Вівальді «Пори року». Соліст – Олена Мацелюх, орган, Оксана Потапова – скрипка. Будинок органної музики та камерної музики, вул. Бандери, 8. Вхід вільний.

23:00 Цікава екскурсія 5-ма поверхами Львівської майстерні шоколаду, Львівська майстерня шоколаду, вул. Сербська, 3. Ціна: 70 грн. Попередня реєстрація: http://goo.gl/forms/QMvj9AmqIF

Неділя, 6 грудня

19:00-00:00 Майстер-класи з виготовлення та ручного розпису свічок у Львівській Свічковій Мануфактурі (пл. Музейна, 1). Попередній запис за телефоном: +38 (032) 235 42 27. Вартість: 100 грн/ос.

18:00, 19:00 Тематична екскурсія “Художник Іван Труш та його Муза” «Історія кохання в піснях Веселовського» виконує гурт «Бонді». Художньо-меморіальний музей Івана Труша, вул. І. Труша, 28. Ціна: 40 грн.            

18:00  “Роль символів у творчій спадщині Олекси Новаківського”,Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, вул. Листопадового Чину, 11. Вартість: 10 грн.

18:00, 20:00 Майстер-клас з вітражного скла: розпис ялинкових іграшок(вік від 10 років). Музей Скла, пл. Ринок,2 (вхід з вул. Ставропігійської). Вартість: 130,00 грн.Передоплата в розмірі 50% обов’язкова.Кількість учасників обмежена. Контактна особа: 067 723 45 03 (Мар’яна)

19:00   П’єса Шекспіра «12 ніч» зіграна акторами далекої від Англії країни що і не знали ніколи слів Шекспіра. Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса. Вартість: 90 грн., 100 грн.     

19.00, 20.00, 21.00, 22.00, 23.00 Театралізоване дійство «Львів то є Львів» від театру «Воскресіння», Дворик Ратуші, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий 50грн, дитячий 20грн. Довідки за тел. 261 63 10, 0982589946.

19:00-20:00    Оглядова екскурсія на постійній експозиції. Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, вул. Листопадового Чину, 7. Вартість: 20 грн. з групи. Експозиція працюватиме з 12.00 до 20.00. Вартість вхідних квитків – дорослі-15 грн., студенти – 10 грн., учні, пенсіонери – 8 грн.

19:00   Музичний лаунж джем-вечір – Mantra Party в Mantra House. Студія медитації та йоги MANTRA HOUSE, вул. Крушльницької 1 (біля Університету та парку Франка). Вхід вільний.Реєстрація за номером: 093-366-31-95 або 067-420-29-21.

19:00   Тематична екскурсія “В майстерні графіка” Майстер-клас із виготовлення листівки в техніці лінорит (гравюра на лінолеумі) із використанням кліше-копій графічних творів Л. Левицького на друкарському пресі митця. Музей Леопольда Левицького, вул.  М. Устияновича 10/1. Вартість: 15 грн.

19:30   ВПЕРШЕ! МАРЕВО. Магічна подія. Відкрита експозиція. Можливість прийти з перкусіями, імпровізований джем- сейшн.Підземелля театру ім. Лесі Українки, вул. Городоцька, 36. Вхід вільний.

20:00   Майстер-клас з вітражного скла: виготовлення вітражного янгола (вік від 10 років). Музей Скла, пл. Ринок,2 (вхід з вул. Ставропігійської). Вартість: 130,00 грн. Передоплата в розмірі 50% обов’язкова. Кількість учасників обмежена.

20:00, 21:00, 22:00    Вірменські духовні співи та екскурсія собором. Вірменський кафедральний собор, вул. Вірменська,7. Вартість: 10 грн. Квитки можна придбати у храмі

20:00   Вистава «Одкровення Іванки» сторiнки з книги М. Матioс “Черевички Божої Матерi”. Перший український театр для дітей та юнацтва, камерний театр “Жуки”, вул. Гнатюка, 11. Вартість: 35 грн.     

20:00—00:00 Екскурсія на вежу Ратуші. Ціна — 10 грн.

20:00 Відкриття “Стежки Чернеча” у парку “Знесіння”, екскурсію проводитиме монах, який відведе учасників до оглядового майданчика,де відвідувачам відкриєтьсячудовий краєвид нічного міста, місце зустрічі: вул.Чернеча гора (біля дитячого майданчика). Ціна: 40грн. Запис на екскурсію за номером: 0977124695

20:00   Аудіо казка «Пригоди Львівських ельфів». Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35 грн., дитячий – 20 грн. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:00, 21:30, 23:00    Екскурсія «Батярський Львів» від львівського театру історичних мініатюр. Початок на пл. Ринок (біля Нептуна)        Ціна: 40 грн.

20:00, 22:00   “Нічна прогулянка на трамвайчику і прогулянка по Личакову” ТІЦ “У пасажі Андреоллі”, пл. Ринок, 29 (внутрішній дворик)  Ціна:  95 грн.  Контактні телефони: +38 067 67 42 42 6; +38 050 62 23 15 1; +38 063 72 72 47 7; +38 032 247 9559, сайт – www.lviv-tourist.info

20:00   Аудіо екскурсія Чудо бусом «Великий центр», пр. Свободи, 24, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 45грн,  20грн. – дитячий квиток. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

20:00   «БІЛІЇ ЛИСТИ» Work in progress. Проект «УКРАЇНСЬКА ДРАМА. СВІТЛО І ОПІК». Театральный центр «Слово і голос»,вул. Городоцька, 38. Вартість: 70 грн.

20:30 Аудіо екскурсія «Львівські цікавинки». Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35грн, дитячий квиток – 20грн. Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

21:00 Концерт Світлани Позднишевої (фортепіано) та Софії Роговської (голос). Звучатимуть італійські та українські арії.Кав’ярня галерея «Штука», вул. Котлярська, 8. Вхід вільний. Резервація столиків за телефоном: 097 586 81 95.

21.00   Нічна екскурсія “Кнайпами Львова” з паном Збишком, галицьким лицарем і вартовим міста Львова.         Початок екскурсії від Оперного театру. Вартість: 20 грн. Квитки за тел.: 0978688122, 0931269406.

21.00, 22.00, 23.00 Ексклюзивна вистава “Приворотне зілля Айкі Шоенштайна”, інтерактивний музей «D.S.Таємна аптека», пл. Соборна, 1. Вартість: 55 грн. Бронювання квитків за тел. (067) 3705698 (з 9:30 до 20:00). Продаж квитків в приміщені аптеки( пл. Соборна,1).

21:00 Пішохідна екскурсія «Бізнес по-Львівськи», авторська екскурсія Оксани Василиці. Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1  Ціна: 25 грн.   Кількість місць обмежена (до 40 осіб). Попереднє бронювання за телефоном +38 050 241 92 46, +38 050 072 02 25.

21:00   Емоційна екскурсія «Легенди між небом і землею», біля входу до Туристичного центру Just Lviv It!, пл. Ринок, 10. Вартість: попередній продаж квитків – 60 грн/ос., перед початком туру –  80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96.

21:30, 22:00 Емоційна екскурсія “Нічна варта Львова” біля входу до музею-ресторації “Гасова лямпа”, вул. Вірменська, 20. Вартість: попередній продаж квитків –60 грн/ос., перед початком туру –80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96, Офіс “Кумпель-тур”,  пл. Ринок, 16, 2 поверх, тел: 098 45 35 887.

21:00, 22:00, 23:00 Аудіо екскурсія Чудо поїздом «Малий центр». Біля Чудо-поїзда, пл. Ринок, 1. Вартість: дорослий квиток – 35грн, дитячий квиток – 20грн.    Попереднє бронювання за тел.: +38 050 241 92 46, +38 050072 02 25.

21:30 Виступ новоствореного експериментального проекту акустичної музики “Pumpkin Tea Club” в кав’ярні “Щось Цікаве”, площа Ринок, 13.

Гурт не сповідує якоїсь музичної течії, а навпаки цілий час шукає розгалужень і моментів для живої імпровізації. Перші записи зроблені цілком випадково і без жодних репетицій. Вхід — вільний. Прослухати гурт: https://soundcloud.com/pumpkinteaclub

21:30   Медіа-екскурсія “Хранителі спогадів Львова”, біля входу до Туристичного центру Just Lviv It!, пл. Ринок, 10. Вартість: попередній продаж квитків –60 грн/ос., перед початком туру –80 грн/ос. Попередня реєстрація та продаж квитків: Туристичний центр Just Lviv It!, пл. Ринок, 10, тел: 067 670 23 96.

22:00 «Музика душі і серця», Меланія Макаревич – фортепіано, Олена Мацелюх – орган. Соліст – Олена Мацелюх. Будинок органної музики та камерної музики, вул. Бандери, 8. Вхід вільний.  

23:00 Цікава екскурсія 5-ма поверхами Львівської майстерні шоколаду, Львівська майстерня шоколаду, вул. Сербська, 3. Ціна: 70 грн. Попередня реєстрація: http://goo.gl/forms/QMvj9AmqIF

Мистецькі проекти у просторі меморіального музею

Мистецькі проекти у просторі меморіального музею

Продовжуємо знайомити вас з виступами учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, і пропонуємо вашій увазі доповідь заступника директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського Наталії Коцюбинської на тему “Мистецькі проекти у просторі меморіального музею”.

“Сучасний музей вже давно перестав бути тільки місцем для зберігання та експонування колекцій старовини. В першу чергу, сучасний музей – це місце для спілкування, для зустрічей і дискусій, для відпочинку та отримання нових вражень, місце, де кожен відвідувач може задовольнити свої естетичні потреби, адже, як стверджує Ф. Вайдахер: «До специфічних завдань музею належить не інформування, а створення можливостей для емоційного переживання». [1;184].

Над виконанням цього завдання і працюють співробітники Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. М. Коцюбинського. Певно, вже самі відвідини будинку письменника, де в єдиному просторі поєдналися таємничий світ творчості і життєві будні творця, викликають у людей певні емоції і переживання, можливість доторкнутись до неповторної атмосфери родинного затишку, комфорту залишаться в пам’яті надовго. Але цього замало, щоб відвідувач знову й знову повертався до музею. Ми постійно мусимо пропонувати новий музейний продукт для зацікавлення містян і тільки тоді, коли це буде цікаво для них, музейні зали не пустуватимуть.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського
Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського

Саме тому, наприкінці 2013 року, проаналізувавши основні показники діяльності музею і помітивши зниження кількості відвідувачів, колектив нашого музею розпочав роботу у новому для себе напрямку. Було розроблено кілька цікавих проектів, розрахованих на різні вікові категорії, які з успіхом втілювались у життя протягом двох років. Звісно, що найвдячніша аудиторія – це діти, і тому перші наші спроби спрямовувались на залучення до музею якомога більше дітвори.

Наймасштабніший, найтриваліший проект, розрахований на багато років, – це «Чарівна музейна майстерня». Оскільки у музеї працюють в основному творчі люди, з багатою фантазією, які вміють своїми руками творити справжні чудеса з підручних засобів, то вони залюбки діляться своїми секретами з школярами. Цей проект розрахований на учнів початкової школи, охоплює практично всі 34 школи міста. Маленькі відвідувачі мають можливість виготовити власними руками гарні сувеніри і подарунки для своїх рідних до Різдва й Нового року, Великодня, Дня Матері. Обов’язково на виробах прикріплюється маленька етикетка «Виготовлено у музеї М.Коцюбинського», щоб діти не забули про те, де вони були. Хоча забути їм навряд чи вдасться, адже кожне заняття розпочинається з відвідин кімнат меморіального будинку і розповіді про родинні традиції Коцюбинських, про відзначення різних свят у цій сім’ї. На Різдво в будинку поселяється лісова красуня, яку прикрашають іграшки ручної роботи, до Великодня – цікаві писанки, які колекціонував Михайло Михайлович. Можливість доторкнутись до родинної аури Коцюбинських підсилює емоції, додає яскравих вражень, і дітлахи з великим задоволенням потім самі майструють свої вироби, розповідають про те, як вони подарують їх своїм рідним.

Другим цікавим проектом для молодших школярів є проект «Веселі канікули у музеї». Проводимо ми його щорічно під час роботи пришкільних таборів. Включає в себе проведення інтерактивних екскурсій з елементами гри, квест- гру «Таємниці музейного садка», майстер-класи у музейній майстерні, перегляд дитячих вистав, які з задоволенням демонструють маленькі актори театральної студії «Біла валіза», з якою музей співпрацює вже кілька років.

Теж охоплені всі школи міста, записуються до нас заздалегідь, іноді ми змушені навіть відмовляти, оскільки фізично не маємо можливості прийняти всіх бажаючих.

Дуже цікавим виявився також проект, який вдалося реалізувати минулої зими «Від Миколая до Водохреща», який включав у себе багато різнопланових заходів, розрахованих на різні вікові категорії. В першу чергу, звісно ж, були діти, які приходили до музею вчитись пекти і декорувати «миколайчики», готували фольклорне свято «А хто-хто Миколая любить», брали участь у благодійній акції для вихованців міської школи-інтернату.

канікули в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського
Веселі канікули в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського

Дорослі теж не забарилися: виявилося, що їм не менше, ніж дітям, цікаво пекти і прикрашати обрядове печиво, вчитися співати колядок, пізнавати таємниці різдвяного меню.

Добрі музейні друзі завітали на «Різдвяні посиденьки», які відбулися з гарними побажаннями, щирими жартами, цікавими колядками і щедрівками.

А завершився цей святковий цикл теплою зустріччю національних товариств, які мешкають на Чернігівщині. Євреї, німці, поляки, вірмени, греки розповідали про свої національні традиції, співали і танцювали, читали поезію.

Справжньою подією у культурному житті міста став спільний проект Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського та Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм «Мистецькі зустрічі в музеї».

Медові пряники "миколайчики" в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського
Медові пряники “миколайчики” в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського

Автор проекту і головний режисер – Заслужений діяч мистецтв Олег Васюта. Проект присвячений пам’яті відомого громадського діяча, колишнього директора музею, Заслуженого працівника культури Юлія Романовича Коцюбинського, якому у квітні 2014 року виповнилося б 80 років, а у травні 2015 року минуло 15 років з того часу, як він відійшов у вічність. Юлій Романович Коцюбинський – внук письменника, працював у музеї після закінчення Київського університету ім. Т. Шевченка на посаді наукового співробітника. З 1988 року до 2000 року очолював музей.

Зустрічі відбувалися один раз на місяць з листопада до травня. Програма створювалася із використанням матеріалів із книги спогадів про Юлія Коцюбинського, а також із залученням кращих творчих сил філармонійного центру. Цей проект був розрахований на людей старшого покоління, які з задоволенням відвідували всі заходи. Уже навіть склався постійний контингент учасників мистецьких зустрічей.

У 2014 році виповнилося 80 років від часу заснування нашого музею. До цієї дати теж вирішили підійти нестандартно, подарувавши місту і своїм шанувальникам справжнє свято спілкування з музеєм. Ми розробили проект «Десять днів з музеєм». Протягом десяти днів у просторі музею відбувалися презентації нових книг про Михайла Коцюбинського та музейних видань, концерти, відкриття виставок, кінопоказ, дитячий день, літературні вечори.

Брати Капранови в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського
Брати Капранови в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського

Вхід до музею у ці дні був безкоштовним, всі бажаючі могли відвідати не лише заходи, а й експозиції.
Коли готувались до відзначення ювілею Ліни Костенко, сама по собі народилася ідея проекту «Є поети для епох», яка ґрунтувалася на творчості визначних українських поетів ХХ сторіччя і включала в себе цикл літературно-мистецьких вечорів, круглих столів, конкурс декламаторів. Завершився цей проект в День української писемності підбиттям підсумків конкурсу, визначенням переможців і врученням нагород.

Найтривалішим у часі є проект «Музейний простір – територія для душі», який приурочений до Міжнародного дня музеїв. Напевно, він триватиме доти, доки існує музей. Щорічно, до професійного свята ми готуємо нову, цікаву програму, яка розпочинається об 11-00 і триває до останнього відвідувача. Протягом дня, як у калейдоскопі, у нас змінюються заходи: концерти, виставки, інтерактивні екскурсії, майстер-класи, вистави, фестивалі. Дуже часто люди, прийшовши на якусь часинку, лишаються на цілий день, адже у нас є можливість не тільки споглядати різні заходи, а й перекусити, відпочити в саду. Кожного року народжуються нові ідеї, ми їх втілюємо в життя і самі отримуємо від цього велике задоволення.

Міжнародний день музеїв в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського
Міжнародний день музеїв в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського

Отже, Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського давно вже перетворився на справжній мистецький центр, в якому затишно і комфортно дорослим і дітям, літераторам і музикантам, професійним художникам і народним умільцям. А , певно, саме це і є головним завданням кожного музейного колективу – перетворити свій заклад на центр дозвілля громади, подарувати людям можливість пережити яскраві враження, емоції, дати можливість бути почутими. За останні два роки ми змінилися самі і змінили ставлення до музею у відвідувачів. Тепер вони точно знають, що якщо музей запрошує, то треба обов’язково йти, бо буде цікаво.”

Наталія КОЦЮБИНСЬКА
заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського

Література:
1. Вайдахер Фрідріх. Загальна музеологія. Посібник / Переклали з німецької В. Лозинський, О. Лянг, Х. Назаркевич. – Львів: Літопис, 2005.
2. Музей: менеджмент і освітня діяльність. – Львів: Літопис, 2009.

Михайло Кміт – художник, який підкорив Австралію та не відкрив Америки

Своєю творчістю він збагатив не лише культурні надбання Австралії (австралійці донині вважають його національним художником), а й став прикладом оригінальної творчості й естетики художника ХХ століття українського роду. Залишив по собі дуже мало документальної інформації, а тому і досі для українства залишається особою загадковою і, певною мірою, таємничою.

Народився Михайло Кміт 25 липня 1910 року в Стрию у сім’ї кадрового старшини австрійської армії, який із розв’язанням Першої світової війни відбув на фронт, а сім’я перебралася на постійне проживання до Львова. У Львові Михайло закінчив гімназію, чотири роки вчився в мистецькій школі, згодом був учнем Школи Олекси Новаківського. Мистецьку освіту закінчив здобувати в краківській Академії мистецтв, де навчався в 1933-39 роках. Під час студій український митець користався неабиякою популярністю в польських дівчат, але жодній із них не пощастило стати його дружиною…

Михайло Кміт був завидним кавалером для польських та українських панянок, але його серце підкрила австрійка (світлина 1943 року). Фото з сайту www.esu.com.ua
Михайло Кміт був завидним кавалером для польських та українських панянок, але його серце підкрила австрійка (світлина 1943 року). Фото з сайту www.esu.com.ua

Після початку Другої світової війни, на який припало закінчення навчання, працював учителем рисунку спочатку в початковій школі у містечку Біла Підляська, а згодом (1942-44 роки) був викладачем малярства й композиції у львівській Мистецько-промисловій школі. Брав участь у всіх виставках, які організовували й проводили українські митці в окупованому німцями Львові.

1944 рік ознаменував не лише повернення більшовиків, а й початок шляхів Михайла Кміта поза Україною. Піїтету до більшовиків він ніколи не відчував, радянське мистецтво критикував нещадно. В його уяві на широких українських степах мали поставати могутні сфінкси, які могли б пригадувати велике минуле України, а не доярки з відрами та робітники з молотами. Відтак, як і тисячі інших українців, він змушений був вирушити в еміграцію. На певний час зупинився в Автрії, де за чотири роки встиг і в таборах для переміщених осіб побувати, і долучитися до проведення мистецьких виставок, і здобути схвальні відгуки в мистецьких критиків, і одружитися з австрійкою Еддою.

Михайло Кміт періоду зрілої творчості. Фото з сайту en.wikipedia.org
Михайло Кміт періоду зрілої творчості. Фото з сайту en.wikipedia.org

Післявоєнні роки в Європі були сприятливі далеко не для всіх вихідців з України – не знайшовши праці на старому континенті, аби прогодувати сім’ю, Кміт вирішує прямувати до нових країв – далекої Австралії. У травні 1949 року вони з дружиною прибули на Зелений континент, де митець отримав контракт на дворічну працю. Робота жодним чином не пов’язаувалася з творчою діяльністю – перший рік Михайло Кміт працював на фабриці у містечку Вілловуд, а другий – носильником на залізничній станції. Працюючи за контрактом повні робочі дні, на творчість залишалися лише вихідні, вечори та ночі. І саме в вільний від роботи час Кміт завзято малював. Така одержимість не минулась даремно – його творчістю зацікавилися австралійські мистецькі кола і галереї.

Уже перші його виставки були успішними. Невдовзі митець виборов декілька престижних нагород. Від 1951 року він більше займається малярством, багато працює, організовує виставки в Сиднеї та в інших містах, а його твори користуються популярністю у приватних колекціонерів та в мистецьких галереях. У 1953 році Кміт переміг у конкурсі картин на релігійну тематику. Славу митцеві приніс «Святий євангеліст Марко», якого викупила державна галерея в Сиднеї. Після цього тріумфу митець покинув фізичну працю і сповна віддався малярству.

М. Квіт «Дівчина з квіткою». Фото з сайту www.askart.com
М. Квіт «Дівчина з квіткою». Фото з сайту www.askart.com

Його успіх набув лавиноподібного вигляду. Картини українця отримують престижні нагороди австралійських галерей та мистецьких установ у 1953, 1954, 1955 і 1957 роках, їх розкуповують не лише престижні галереї, мистецькі навчальні заклади, а й приватні колекціонери; а сам митець здобув визнання в мистецькому середовищі Австралії та зайняв чільне місце серед австралійських художників (увійшов до трійки найпопулярніших художників континенту).

Бути першим на селі, чи то пак – в Австралії не було для Кміта найвищою планкою у житті. Йому кортіло підкорити увесь мистецький світ. З цією метою разом із сім’єю в 1958 році, покинувши батьківщину кенгуру майже на 8 років, він приїхав до Америки. Підкорювати її митець надумав із Каліфорнії, де зупинився на постійно. Такий крок був фатальною помилкою, адже для того, щоб здобути визнання в Америці, слід було зазнати успіху в Нью-Йорку. Визнання тамтешньої публіки дозволяє художникам здобути перепустку в мистецький світ, без якої не приймають навіть провінційні галереї. Кміту ж довподоби припав каліфорнійський клімат, який так нагадував йому добру й сонячну Австралію, а тому про визнання та популярність можна було лише мріяти.

М. Квіт «Розмова». Фото з сайту www.artrecord.com
М. Квіт «Розмова». Фото з сайту www.artrecord.com

До всього додалися ще й матеріальні труднощі та хвороба, яка підкосила здоров’я митця. Почалися негаразди в родині, від чого художник поринув у важку дересію, з якої, здавалося, виходу не було. Депресія спонукала розвиток більш серйозної недуги – майже три роки поспіль Кміт провів у лічниці. І хоч хвороба давалася взнаки, не покидав малювати у вільний від лікарських процедур час і вірив у те, що підкорить новий бар’єр. Але минали дні, а слави не додавалося…

Заграючи з фортуною і отримуючи від неї постійного одкоша, митець, прислухавшись до порад друзів, ухвалює рішення повернутись до підкорених висот – на Зелений континент. Такому вчинку посприяв відгомін звісток, що Австралія його пам’ятає, що там його творчість має небувалий успіх, що його картини перепродують за великі гроші… Повернення супроводжується особистою драмою – дружина з дочками Ксеною і Танею такого рішення не підтримують і вирішують залишитися у США.

Картина митця «Святий євангеліст Марко» - переможиця конкурсу картин на релігійну тематику 1953 року. Фото з сайту www.thetableumc.org
Картина митця «Святий євангеліст Марко» – переможиця конкурсу картин на релігійну тематику 1953 року. Фото з сайту www.thetableumc.org

Австралійці на ура сприйняли повернення свого улюбленого митця і масово розкуповували його твори. Мистецькі критики схвально зустріли його повернення. Так австралійська газета «Сан» в одному з номерів за вересень 1966 року писала: «Капризна блискучість картин М. Кміта полоняє відразу. Тематика різноманітна: натюрморт, квіти, портрети, абстракції, але всі картини мають одну притаманну лише Кмітову прикмету – тріумфальну декоративність, яка виблискує в усіх його творах». Схожі дописи були й у інших друкованих виданнях і не лише тих, що спеціалізувалися на мистецтві. Австралійські мистецькі колависоко цінували його талант і творчість – одну з його картин в 1966 році визнали найкращою у країні…

Вступивши вдруге в одну й ту саму ріку, Михайло Кміт згодом і одружився вдруге, а його обраницею стала місцева музикантка; у 1968 році в них народився син Михайло. Поселившись у Сиднеї, митець замешкав поблизу моря, відновив зв’язки з галереями і дуже багато працював. Цей період у його творчості, як і перший австралійський, належав до найінтенсивніших у його житті. Коли американські друзі через декілька літ розлуки відвідали Кміта в його майстерні у Сиднеї, вони були вражені позитивним налаштуванням його творчості.

У школі Олекси Новаківського (нині Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського) здобував ази великого мистецтва М. Кміт. Фото з сайту https://wikimedia.org
У школі Олекси Новаківського (нині Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського) здобував ази великого мистецтва М. Кміт. Фото з сайту https://wikimedia.org

Він був активною творчою особистістю, що полюбляла богемне життя. Як щирий українець, вмів і чарку випити і товариство розважити. До того ж, полюбляв оповідати про себе різні байки, які придумував на ходу, і з його вуст вони перекочували в австралійську пресу, не маючи ніякого документального чи фактичного підтвердження. Так ще за життя його творчість обростала міфами, оскільки все сказане митцем преса сприймала за чисту монету.

Помешкання митця нагадувало музей. За словами С. Чорнія, який близько знав художника, в його домі не було жодного куточка, жодної стіни, де б щось не стояло чи не висіло. Поряд із шедеврами визнаних геніїв мистецтва Пікассо, Міро, Архипенка, Кандинського було чимало витворів примітивного мистецтва корінних народів Австралії, Африки та Південної Америки. А ще в помешканні були рибальські сіті, зброя, підкови, старі книжки, старий одяг; і не було… телевізора. Для М. Кміта всі ці речі були не скарбами затятого колекціонера, а радше об’єктами натхнення. Він сам витворив собі свій внутрішній світ, у якому жив і творив.

На початку 1970-х років у митця почалися проблеми зі здоров’ям (далися взнаки шкідливі звички), роботу серця підтримував електростимулятор. Але навіть у такому стані художник мало турбувався про себе, від чого хвороби лиш помножувалися. Лиш у 1980 році хвороба настільки підкосила митця, що довелося припинити заняття малярством. Останні місяці життя митець провів у лікарняному ліжку, але завжди зводився і радо вітав усіх, хто до нього приходив. Про свою хворобу у розмовах не згадував, його цікавили новини з мистецького світу.

Львівська Мистецько-промислова школа (нині Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Фото з сайту www.wikimapia.org
Львівська Мистецько-промислова школа (нині Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Фото з сайту www.wikimapia.org

22 травня 1981 року серце талановитого українського скитальця зупинилося назавжди.Його відходу не зауважила жодна австралійська газета, і це попри те, що три десятки років свого життя він був провідним художником на континенті…

Не організувавши собі впродовж життя звичного митцям епатажу, розголосу й реклами, Михайло Кміт не удостоївся грунтовних розвідок своєї творчості і після смерті. Щоправда, відгуки про його творчість зрідка можна зустріти в австралійській пресі… Попри це, Михайло Кміт був талановитим художником, твори якого не втрачають актуальності і донині. Свідченням цього є хоча б той факт, що стиль Михайла Кміта імітують і деякі сучасні митці, і не лише в Австралії.

Тарас БАЛДА

Використані джерела:

  1. Попович В. Михайло Кміт // Сучасність. – 1986. – Ч. 7-8. – С. 83-92.
  2. Канарська А. Українець – один із найцікавіших живописців Австралії // Поступ. – 2005. – 18 квіт.
  3. Чорній С. Спомин про мистця-маляра св.п. М. Кміта // Новий обрій. – 1985. – Ч. 7. – С. 235-237.

“Не вродило?!”, або “П’ять історій з родинного архіву”

"Не вродило?!", або "П'ять історій з родинного архіву"

Вчора вся Україна вшановувала світлу пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Голодомору, який забрав життя близько чотирьох мільйонів громадян нашої держави. Акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані.

Різноманітні поминальні заходи відбувалися і у Львові. Перший український театр для дітей та юнацтва запросив глядачів на свою постановку під назвою “Зерносховище”. Театральному дійству передував  арт-проект Ольги Кравченко “Невродило?!” та виставка “П’ять історій з родинного архіву”.

Витинанка на вітрині квиткової каси Першого українського театру для дітей та юнацтва
Витинанка на вітрині квиткової каси Першого українського театру для дітей та юнацтва

На час заходів все театральне подвір’я, а також фойє театру перетворились на одну велику інсталяцію пам’яті жертв Голодомору.  Розпочиналася вона ще з вулиці, точніше з квиткових кас театру, адже сюди глядач потрапляє найперше та бачить, як на вікні театральної каси білим знаменом трауру майорить витинанка з силуетами померлих з голоду.

Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва
Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва
Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва
Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва
Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва
Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва
Свічкова інсталяція пам’яті у подвір’ї Першого українського театру для дітей та юнацтва

Далі, пройшовши темним коридором з двома свічковими стежками по обидва боки, глядач опинявся на театральному подвір’ї всіяному десятками надмогильних свічок. Тут він уже сам ставав частиною інсталяції пам’яті, брав свічку (чи кілька) запалював і доповнював нею загальну композицію.

Арт-проект Ольги Кравченко “Невродило?!”
Арт-проект Ольги Кравченко “Невродило?!”
Арт-проект Ольги Кравченко “Невродило?!”
Арт-проект Ольги Кравченко “Невродило?!”

Опинившись в фойє театру, глядач потрапляв під сильний емоційний вплив арт-проекту Ольги Кравченко “Невродило?!”. На великому екрані, спотвореному не то животами вагітних матерів, котрі померли і ніколи “не вродили” своїх дітей, не то опухлими від голоду животами немовлят, які народилися голодними, постійно транслювалася мішанина із жахливих документальних кадрів 1932-1933 років та ультразвукового зображеннями немовлят в утробі матері. І все це під супровід биття серця.

Інсталяція “Хрест з дощинок для нарізання хліба”
Інсталяція “Хрест з дощинок для нарізання хліба”

А символічний хрест, зібраний з дощечок  для нарізання хліба, сумно, мовчазно та наче з докором дивився на розгублених глядачів.

Виставка “П’ять історій з родинного архіву”
Виставка “П’ять історій з родинного архіву”
Виставка “П’ять історій з родинного архіву”
Виставка “П’ять історій з родинного архіву”
Виставка “П’ять історій з родинного архіву”
Виставка “П’ять історій з родинного архіву”

Завершальним елементом інсталяції пам’яті жертв Голодомору стала виставка “П’ять історій з родинного архіву”. Родинні історії працівників Першого українського театру для дітей та юнацтва та глядачів, котрі є постійними глядачами театральних постановок. Спогади їхніх близьких, подані на фоні фотографій, з гострим болем очевидця розповідали про долі окремих людей. Людей, яких вони знали і яких уже немає, людей які померли в Україні від голоду в 1932-1933 роках.

Сцена з вистави «Зерносховище»
Сцена з вистави «Зерносховище»

Рівно о 18.00 в театрі розпочалася вистава “Зерносховище” і тільки людина зі сталевими нервами змогла б спокійно додивитися постановку до кінця і не здригнутися від тих нелюдських звірств, які заподіяла українцям радянська влада.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Нащадки Михайла Коцюбинського – хранителі родинної пам’яті (відео)

 Сьогодні, рамках публікації виступів учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, ми пропонуємо вашій увазі доповідь директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського, Ігоря Коцюбинського на тему “Нащадки Михайла Коцюбинського – хранителі родинної пам’яті”.

“У листопаді 2015 року Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського відзначив 80–річчя від часу свого відкриття.

Історія нашого музею починається з постанови Чернігівького облвиконкому від 15 вересня 1934 р. про відкриття і створення меморіального музею Михайла Коцюбинського на його садибі, де до того була бібліотека. Директором же призначили молодшого брата письменника – Хому Коцюбинського, який уже мав досвід музейної роботи, оскільки створив і понад 7 років очолював музей класика української літератури у Вінниці. Разом з дружиною Катериною і донькою Михайлиною вони переїхали до Чернігова і розпочали непросту роботу зі створення музейної експозиції.

Основою музейного закладу стали матеріали – рукописи, книги, особисті речі, листи письменника, які знаходились на збереженні в Чернігівському музеї українських старожитностей ім. Василя Тарновського.

Директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського Ігор Коцюбинський

Директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського Ігор Коцюбинський

У 1919 р. родина була змушена виїхати з Чернігова в евакуацію. Перед від’їздом Віра Устимівна Коцюбинська передала до музею В.Тарновського найцінніші речі з умовою, щоб вони ніколи не вивозились з Чернігова, вочевидь сподіваючись, що пам’ять про чоловіка коли-небудь буде достойно пошановано. Зі встановленням у Чернігові більшовицької влади у 1919 році будинок Коцюбинських перейшов у відання Чернігівського губвідділу народної освіти. Протягом 15 років тут містилися дитячий будинок, клуб металістів, районна бібліотека, жили приватні мешканці, а творча спадщина письменника чекала нагоди, аби повернутися в рідний дім аж до 1935 року, і була передана вже меморіальному музею М.Коцюбинського, його директору Хомі Коцюбинському.

Майже за рік подружжя обладнало у трьох кімнатах меморіального будинку експозицію. Як згадує Михайлина Хомівна: «Батькові довелося починати все з початку – в будинку, де жив Михайло Коцюбинський, створив другий його меморіальний музей. Був уже людиною похилого віку, але багато що робив сам. Пам’ятаю, як він, засукавши штани, фарбував дах, майстрував вітрини».

8 листопада 1935 р. було урочисто перерізано стрічку і перші відвідувачі зайшли до музею.

Досить активно велася науково-дослідницька робота, з’являються перші наукові збірники. Впорядковується сад, в якому вирощуються улюблені квіти і рослини М. Коцюбинського. До речі, сам Хома Михайлович був дуже вправним садівником, його дбайливими руками було посаджено і доглянуто багато дерев і квітів. Тоді ж було побудовано оранжерею для зимування південних рослин, які письменник бачив на о. Капрі й поетично змалював у своїх творах. Музей відвідувало багато письменників, тут відбувалися засідання літературної студії. Але подальшому розвитку музею перешкодила війна.

Наприкінці серпня 1941 р. Хомі Михайловичу Коцюбинському запропонували евакуюватись з міста з родиною і кількома валізами. Але він не погодився, просив вагон, аби вивезти фонди музею. Вагон дали наприкінці серпня, коли Чернігів уже бомбили, вокзал лежав у руїнах і не було певності в тому, що вони ще встигнуть виїхати.

Зі спогадів Михайлини Хомівни: «І почалися чи не найстрашніші дні і ночі у моєму житті. Вагон стояв один серед колії, вночі по даху барабанили осколки. Найціннішим для батьків були я та кута залізом скринька з рукописами Коцюбинського. Під час бомбардувань вони вкладали мене на скриньку і з обох боків прикривали своїми тілами. Так тривало кілька діб, доки вагон не підібрав останній санітарний ешелон. Майже місяць добирались до Уфи, а там музей приєднали до Академії наук УРСР, виділили 3 кімнати: одну – для родини, а дві – для фондів».

У 1944 році Хома Михайлович разом з музейною колекцією повернувся до Чернігова. Роботи було надзвичайно багато, оскільки було знищено 2/3 саду, завдано шкоди будинку й садибі. Та поступово музей відроджувався, Хома Михайлович і Катерина Яківна знайшли можливість, щоб відновити сад, спорудити нове приміщення. У музеї бували Тичина, Рильський, взагалі кімната для відвідувачів, що була при музеї, ніколи не пустувала. Проводилися численні зустрічі, екскурсії. Цікавим є те, що колектив музею був дуже маленьким, всього кілька чоловік, але зроблено ними було дуже багато.

Велика заслуга Хоми Михайловича і у впорядкуванні могили письменника. У 1955 році на могилі було встановлено пам’ятник, який і нині височіє над Болдиною горою, з якої Михайло Коцюбинський милувався краєвидами Придесення й наснажувався для написання своїх безсмертних творів. Автори цього пам’ятника Флоріан Коцюбинський, онук письменника, Яків Ковбаса та Семен Андрійченко.
Після смерті Хоми Михайловича у травні 1956-го за декілька місяців музей очолила донька письменника – Ірина Михайлівна Коцюбинська.

До цього вона жила в Києві, працювала народним суддею, директором Будинку літераторів. Та завжди мріяла повернутись до батькового дому. Юристу за фахом, їй нелегко було опанувати музейну справу, але освоївши її, Ірина Михайлівна дуже багато зробила для гідного увічнення пам’яті батька. У 1958 р. було відновлено меморіальну оселю письменника, яка містилась у 3-х кімнатах будинку. Літературна експозиція розташувалась у новій будівлі. За часів її роботи музей став помітним осередком науково-просвітницької, видавничої і збиральницької діяльності. За ініціативи Ірини Михайлівни відновилися знамениті “літературні суботи”, які були приурочені до різних дат, а запрошувалися на них відомі люди, гості з Києва, та інших міст. Для проведення таких субот виділялися кращі зали. Дуже часто влаштовувались наукові конференції, активним організатором і учасником яких була І. Коцюбинська. Широкого розмаху набуло святкування 100-річчя з дня народження письменника, яке відзначалося і в Чернігові, і в Києві, і в Москві.

Михайло Михайлович Коцюбинський
Михайло Михайлович Коцюбинський

Про талант Ірини Михайлівни як літератора і дослідника свідчить цілий ряд публікацій у періодиці. Особливе місце у її творчому доробку займають дві книги спогадів “Спогади і розповіді про М.Коцюбинського (1965) та “Михаил Коцюбинский” (1969), за які її прийняли до Спілки письменників України.

За ініціативи Ірини Михайлівни було розпочато будівництво нового приміщення для літературної експозиції, однак до відкриття нового будинку вона не дожила, пішовши з життя 8 листопада 1977 р. Але її мрія про повну меморіалізацію будинку письменника та нову літературну експозицію була втілена в життя працівниками музею, що працювали разом з нею в колективі і продовжили роботу пізніше з новим директором колишнім редактором обласної газети “Деснянська правда” Феодосієм Лук’яновичем Сендзюком.

Наприкінці літа 1988 року в музей повернувся внук письменника Юлій Романович Коцюбинський. Повернувся в новій якості – директора музею, в якому раніше тривалий час з 1964 до 1976 року працював науковим працівником і завідувачем відділу літературної експозиції.

Юлій Романович Коцюбинський, син Романа Михайловича Коцюбинського, народився 28 квітня 1934 року в тодішній столиці України м. Харкові. Його батько завідував Центральною бібліотекою, а мати, Олена Євгенівна Писаревська, працювала в Наркомосвіти. Через три місяці після народження сина Романа Михайловича було призначено директором музею М.М.Коцюбинського у Вінниці й директором місцевого Будинку літераторів. Олена Євгенівна завідувала бібліотекою при тому ж таки Будинку літераторів. У 1936 році і батько, і мати Юлія Романовича потрапили за грати. У вересні 1937 р. Романа Михайловича розстріляли, а матір через півроку випустили. Чимало поневірянь зазнав тоді хлопчик, з тавром сина «ворога народу». Дитинство і юність пройшли в дитячих будинках , лише в 1953 році його розшукала мати, яка жила біля Ясної Поляни в Тульській області. Улітку 1958-го на запрошення тітки – нещодавно призначеної директоркою музею М.Коцюбинського – Ірини Коцюбинської, Юлій Романович відвідує Чернігів. Ірина Михайлівна переконує небожа, що він повинен продовжувати справу діда. Після закінчення вечірньої школи 25-літній Ю. Коцюбинський вступає на російське відділення філфаку Київського держуніверситету, адже українською мовою він не розмовляв зовсім. Однокурсники обирають його старостою і просять: “Ти ж онук Коцюбинського – от і організовуй для нас зустрічі з письменниками”.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського
Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського

І Юлій Романович організовував такі зустрічі до кінця свого життя. Павло Тичина наполіг, щоб він якомога швидше перевівся на українське відділення: “Будуть сміятися, буде важко, але треба витримати”. І це випробування Юлій Романович витримав з честю – блискуче опанував українську мову, захистив диплом. Практику проходив у музеї, куди й прийшов на роботу у 1964 році, де працював цікаво і плідно. У 1974 р. його було персонально запрошено до Чехословаччини на нараду музейних працівників. У ті часи було надзвичайно складно і престижно потрапити в закордонне відрядження. Тоді ж Юлій Романович готувався до захисту кандидатської дисертації. На кафедрі педагогіки КДУ підготував реферат про М.М.Коцюбинського, де були названі прізвища М.Грушевського, Д.Яворницького, яких тогочасна наука звала “буржуазними націоналістами”. Зразу ж після захисту дисертації мала вийти книга Ю.Р.Коцюбинського “Коцюбинський – педагог”. Набір було розсипано, а кафедру педагогіки розігнано. До того ж поляки почули виступ Ю.Р.Коцюбинського в Чехословаччині “Коцюбинський і чеська культура” і попросили підготувати публікацію про М.Коцюбинського й Польщу. Звичайно, Юлій Романович написав про перебування Михайла Михайловича в Кракові, про його дружні стосунки й листування з Богданом Лепким. Статтю видрукував польський журнал “Наша культура”. Після цього Юлій Коцюбинський, який посмів «співати дифірамби ворогові Лепкому» мав великі неприємності й мусив добровільно – примусово, «за власним бажанням» залишити музей, де працював завідувачем відділу літературної експозиції. Це було 1976 року.

12 років Юлій Романович працював кореспондентом бюро пропаганди Спілки письменників України по Чернігівщині. Об’їздив усю область, привозив цікавих гостей і до музею.
Новий етап творчого життя Юлія Романовича почався на посаді директора музею. Різноманітна, багатогранна робота чекала його і колектив. Усе частіше музей, що 1993 року набув статусу заповідника, стали називати духовним центром Чернігова. Авторські вечори, творчі зустрічі, презентації , виставки привертали увагу зацікавленої громадськості. Неординарна особистість, ентузіазм, ерудиція директора вносили особливий колорит у музейні заходи.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського
Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Талант невтомного дослідника – літературознавця Ю.Р.Коцюбинського засвідчують його численні публікації про П.Куліша, С.Петлюру, Б.Лепкого, Б.Грінченка в різних виданнях.

У 1994 році за значний особистий внесок у збереження і розвиток історико-культурної спадщини народу України, Ю.Р.Коцюбинському було присвоєно звання Заслуженого працівника культури України.

Юлій Романович був ініціатором і натхненником видавничого музейного проекту «Листи до М.М.Коцюбинського», над яким колектив працював протягом кількох років. Чотири томи листів побачили світ уже після його смерті, вони стали гідним увічненням його пам’яті.

Серед нащадків Михайла Коцюбинського не можна обійти увагою й діяльність молодшого сина письменника Романа.

Наприкінці 20-х років проживаючи в Одесі, й працюючи у газеті «Чорноморська комуна», робив усе можливе аби пам’ять про батька та його творчість не зникала. Мабуть, у тому числі і за це пізніше йому енкаведисти інкримінуватимуть «буржуазний націоналізм». А у червні 1934 року Романа Михайловича призначають директором Вінницького музею свого батька. На цій посаді Роман пропрацював усього 5 місяців. Уже в листопаді того ж року почались репресії проти його старшого брата Юрія. НКВД почало цікавитись і Романом. Він з родиною вимушений був виїхати на Дніпропетровщину, де згодом був заарештований, засуджений та розстріляний 26 вересня 1937 року.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського
Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського

З талановитих нащадків Михайла Коцюбинського не можна оминути Флоріана, сина Ірини Михайлівни Коцюбинської. Ще хлопчиком Флоріан цікавився життям та творчістю Михайла Коцюбинського. Коли родина мешкала у Харкові, гостював у свого дядька Юрія Михайловича, товаришував з його дітьми Олегом та Ольгою.

Репресії проти Юрія і Романа відбилися й на родині Ірини Михайлівни. Їх не заарештували, однак тримали у постійному напруженні. Флоріан Абрамович пізніше згадував: «Батьки довго не могли знайти роботу. Я навчався в школі та художній студії, бо мав потяг до малювання. Батьки мого однокласника, лікарі, організували мені роботу – виготовляти наочні посібники-таблиці для курсів удосконалення лікарів. На ці скромні заробітки й жили. Пізніше батько влаштувався в артіль, яка виготовляла кнопки. Ходив із закривавленими руками, заробляв копійки. Трохи легше стало, коли мамі вдалося влаштуватися касиром у фотоательє». Ось такі були часи «остаточної перемоги соціалізму в СРСР».

Флоріан Абрамович пройшов війну, згодом закінчив Художній інститут, викладав скульптуру в Київській художній школі, навчався в аспірантурі на філософському факультеті і творив. Його роботи: погруддя М. Коцюбинського на його могилі у Чернігові, скульптурна композиція «Мир» (монументальна фігура жінки з голубами), що прикрашає міст через Дніпро поблизу станції метро у Києві, монумент на Савур-Могилі (Донеччина) – пам’ятник перемоги над нацистськими окупантами у Другій світовій (до речі, улітку 2014 року цей пам’ятний знак було зруйновано російськими окупаційними військами), скульптурний портрет молодого Кобзаря

«Думи молодії», ціла галерея видатних військових діячів українських визвольних змагань XVII ст.: Петра Сагайдачного, Максима Кривоноса, Тараса Трясила, Івана Богуна та Івана Сірка, кілька скульптурних композицій на садибі Михайла Коцюбинського.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського
Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Але зв’язок і єдність онука з дідом – не тільки в пам’ятниках, портретах, ілюстраціях. Скульптор не раз брався за перо: написав лібрето балету «Тіні забутих предків», взяв участь у створенні лібрето опери за мотивами «Fata morgana».

Не можна оминути постать визначного коцюбинськознавця, шістдесятниці Михайлини Хомівни Коцюбинської. Вона народилася 1931 року у Вінниці в цій же кімнаті, де побачив світ Михайло Коцюбинський. Згодом переїхала з батьками до Чернігова. Дитинство та юність Михайлини проходили у «всеприсутності Коцюбинського», як вона згадувала у своїй автобіографічній «Книзі споминів». Ще школяркою допомагала батькам водити екскурсії музеєм.

Закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка за фахом «українська мова і література», там же — аспірантуру. Кандидат філологічних наук, працювала в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Досліджувала мову художніх творів, поетику Т. Шевченка, художню індивідуальність М.Коцюбинського, специфіку образного мислення і його еволюцію в українській літературі.

Михайлина Коцюбинська була також активною учасницею руху шістдесятників, за що зазнала гонінь і переслідувань з боку влади: її звільнено з Інституту літератури, заборонено займатися науковою роботою і публікуватися, постійно викликали на допити в КДБ, оскільки її друзями були В. Стус, І. Дзюба, В. Чорновіл, І. Світличний, Ю. Бадзьо та інші. Своєрідним оберегом від арешту і заслання було прізвище славетного родича, адже не так просто було засадити за грати племінницю класика української літератури. Цей моральний пресинг тривав аж до кінця 80-их років, та Михайлина Коцюбинська не зламалася і не зігнулася. Для неї головним було не втратити людської гідності, бо після цього вже немає людини.

У 1992 році М. Коцюбинська повернулася до наукової діяльності на посаду старшого наукового працівника відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Була головою редакційної колегії академічного зібрання творів В.Стуса. В останні роки працювала як упорядник і коментатор над зібранням творів В.Чорновола у 10 томах. Авторка статей, есеїв, спогадів, критично-мемуарних розвідок про В. Стуса, І. Світличного, З. Ґеник-Березовську, П. Тичину, Є. Сверстюка, Н. Суровцеву, Б. Антоненка-Давидовича.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського
Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Померла Михайлина Хомівна у Києві 7 січня 2011 року.

З 2000 року музей очолює правнук М. Коцюбинського Ігор Юлійович Коцюбинський.   Під його керівництвом колектив Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського працює над популяризацією творчої спадщини Михайла Коцюбинського. Одним з провідних її напрямків є видавнича діяльність. Найпотужнішим виданням, підготовленим науковцями музею є «Листи до Михайла Коцюбинського» у чотирьох томах, присвячені пам’яті Юлія Коцюбинського, які вийшли друком протягом 2002 – 2004 років. Згодом було видано збірник спогадів про Ю.Коцюбинського «Завжди з нами», а також його мемуари «Шрами на серці». У 2007 р. вийшли окремим виданням “Листи М. Коцюбинського до дружини”, що стало подією в науковому житті. Також науковці підготували біографічний нарис «Михайло Коцюбинський (1864-1913). Життя та творчість» і біографічний довідник «Лауреати Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського (1992-2011). У 2014 р. до 150-річчя від дня народження письменника вийшла друком «Антологія творів лауреатів премії ім. М.Коцюбинського. Поезія».

Не обійшли увагою і найменших читачів. Для них видано два видання творів М.Коцюбинського «Оповідання для дітей» та «П’ять казочок».

Є й інші, не менш перспективні в науковому плані проекти колективу музею. Незважаючи ні на що, наш музей вже 80 років зберігає ту неповторну атмосферу, що оточувала класика української літератури, видатного Майстра слова, опікується і популяризує його творчу спадщину.”

Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ
директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського

Література:

  1. Коцюбинська М. Мої спомини. К.: Акта, 2006.

Національна свідомість львів’ян в 1932-1933 роках, або з болем про Голодомор

Національна свідомість львів’ян в 1932-1933 роках, або з болем про Голодомор

Ця страшна трагедія геноциду українського народу обминула Львів. Знаходячись під правлінням Польщі, галичани були позбавлені тортур голодної смерті, однак не були позбавлені усвідомлення жахливого гноблення своєї нації і не могли стояти осторонь, мовчати і бути байдужими.

Як тільки інформація про голодомор, яка старанно приховувалася представниками радянської влади, дійшла до українців Галичини, а також Волині, на початку 1933 року вони одразу згуртувалися зі спробою допомогти голодуючим. Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням Козицького А.):

Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням А. Козицького)
Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням А. Козицького)

Галицькі організатори звернулися до консула СРСР у Львові прийняти цю допомогу, але після переговорів з Москвою, консул дав відмову, зазначивши, що ніякого голоду немає. Це стало причиною змови ОУН про замах на консула М. Голуба в приміщенні консульства, який мав бути здійснений 18-річним студентом природничого факультету нинішнього Львівського університету. Вбивство за планом також мало привернути світову увагу до українського голодомору. Вибір організації впав саме на Миколу Лемика не тільки через його кмітливість, а й через те, що неповнолітніх на той час не мали права засуджувати до смертної кари.

Микола Лемик під час процесу у Львівському окружному суді
Микола Лемик під час процесу у Львівському окружному суді

З найзворушливіших спогадів заступника голови ОУН Б. Підгайного можна прочитати, що Микола йшов свідомо на цей вчинок, знаючи, що це смертельно небезпечно для його життя. Переживав тільки аби черевики у нього не були порвані коли загине – щоб не осоромити організацію. Так як ті часи були бідні, всі перебивалися тим чим мали. Тому члени ОУН купили перед вбивством йому шкарпетки та черевики, а Микола заповідував їх своєму батькові.

Замість консула Голуба через помилку Лемик вбив іншу людину – Майлова О. – працівника служби безпеки і близьку людину Сталіна, що було ще кращим для оунівців. До смертної кари Миколу не засудили і в 1939 році йому вдалося втекти з в’язниці. Життя, однак, молодого революціонера було зруйновано – всього 2 роки він насолодився волею, а в 1941 був розстріляний співробітниками німецьких спецслужб.

Місце вбивства у радянському консульстві – сучасна вулиця Котляревського, 27 (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Місце вбивства у радянському консульстві – сучасна вулиця Котляревського, 27 (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)

Багато зроблено було «Українським громадським комітетом допомоги страждальній Україні», що був створений у Львові 25 липня 1933, очолений Дмитром Левицьким. Комітет збирав і поширював інформацію про голодомор, організовував пропагандистські акції, як міг допомагав голодуючим. Представники комітету були ініціаторами днів національної жалоби і протесту.

Фрагмент документу відозви УГКР до українського народу від 25.07.1933р(архів УГКРУ)

Фрагмент документу відозви УГКР до українського народу від 25.07.1933р(архів УГКРУ)
Фрагмент сторінки газети «Діло»28.07.1933р про Український Громадський Комітет Допомоги Страждальній Україні

 

Велику допоміжну роль зіграв греко-католицький митрополит Андрей Шептицький. Він був одним із ініціаторів створення УГКР. Разом з єпископатом звертався до світової громадськості, що викликало підтримку окремих церковних ієрархів в Західній Європі. В результаті на захист українців виступив архієпископ Відня кардинал Теодор Карл Іннітцер, що очолив в жовтні 1933 року спеціальний комітет в Відні, який розповсюджував інформацію про голодомор. Саме Шептицький надав фінансову допомогу письменнику   В. Стефанику, якого радянський уряд позбавив стипендії, що її він отримував в радянському консульстві Львова, за відмову брехати про відсутність голоду в Україні.

Митрополит Андрей Шептицький (1865 – 1944)

Конференція у справі голодомору в Україні в палаті Т.К.Іннітцера 16-17 грудня 1933р у Відні
Митрополит Андрей Шептицький – фундатор та розбудовник храму

Не спали і львівські видання. Активно писали про українську трагедію газети «Діло», «Мета», «Нова Зоря», «За Україну», «Наш прапор», «Новий час» та багато інших.

Фрагмент сторінки видання «Розбудова нації» липень-серпень 1933р львівського головного редактора В. Мартинця, що виходило в Празі
Фрагмент сторінки газети «Діло» 26.07.1933р

Не одразу світова спільнота почула крик про допомогу, а ті хто почули, не завжди відгукнулися. Але західна Україна, в тому числі львів’яни, зробили великий внесок в боротьбі за правду і її розповсюдження.

Пам’ятник жертвам голодомору-геноциду та депортацій ХХ століття скульптора М. Посікіри на вулиці Щирецькій (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Вулиця М. Лемика, розташована біля Стрийського парку (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Вулиця М. Лемика, розташована біля Стрийського парку (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Меморіальна дошка-присвята М. Лемику на вул. Котляревській, 27 (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
«Хвиля» на проспекті Свободи (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)

Сьогодні у Львові про голодомор 1932-33 років нагадують: зображення на стелі «Хвиля», що є доповненням монументу Тараса Шевченка, меморіальна таблиця пам’яті Миколи Лемика, кілька років тому встановлений пам’ятник жертвам голодомору на вулиці Щирецький.

Тетяна ЖЕРНОВА

Джерела:

  1. Козицький А.Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті (причини, особливості, наслідки). Навчальний посібник— Львів: Літопис, 2012. — 608 с. –(174 – 181С.)
  2. http://ukrnationalism.com/publications/1216-postril-v-oboroni-milioniv/1216-postril-v-oboroni-milioniv.html
  3. http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/12285/

«Shine on you», або ароматне мистецтво Олі Довгань-Левицької

«Shine on you», або ароматне мистецтво Олі Довгань-Левицької

Чи доводилось вам нюхати картини? Ось так просто прийти на виставку і нюхати картини? Ні? Тоді у вас є шанс спробувати. Для цього достатньо завітати на виставку Олі Довгань-Левицької в антикафе «ComeIn» (вул. С. Крушельницької, 3) «Shine on you», що тільки вчора відкрилась.

Густий насичений аромат свіжо-приготованої кави логічно доповнює візуальні відчуття від незвичних робіт мисткині. Адже більша частина картин, представлених на виставці «Shine on you», виконані кавою в техніці акварелі.  На картинах емоції, настрій та люди, які надихають художницю.

Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Кавова експозиція виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької

«Shine on you» – це перша персональна виставка Ольги Довгань – Левицької, вона була дуже схвильована на відкритті виставки.

Ольга Довгань-Левицька на відкритті своєї виставки «Shine on you»
Ольга Довгань-Левицька на відкритті своєї виставки «Shine on you»

“Це вперше я виношу свої роботи кудись за межі будинку, адже до цього їх бачили тільки ті, хто приїздив до мене до хати і кому я між іншим показувала чим займаюсь”, – сказала художниця.

Гості виставки Ольги Довгань-Левицької «Shine on you»
Гості виставки Ольги Довгань-Левицької «Shine on you»

Мабуть тому на відкриття, яке до слова теж було дуже сімейним і, звичайно, з кавою та печеньками, прийшли найближчі для художниці люди.

Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької
Експозиція робіт з бісеру виставки «Shine on you» Ольги Довгань-Левицької

“Друга серія – це поєднаття бісеру, паєток та олійних фарб. Всі ми бачили вишиті бісером картини, їх вишивають по схемі, але мені захотілось внести певний життєвий хаос, тому я вишиваю бісером певні елементи, а фон заповнюю олійними фарбами. Таким чином поєднуються дві стихії: мозаїка паєток і бісеру із яскравою олійною фарбою. Нещодавно я відвідала Istanbul coffee festival 2015, де у павільйоні мистецької формації «Helikon Art Center» було презентовано 5 моїх робіт. Відвідувачі виставки ділились приємними враженнями, казали, що вперше бачать таку техніку. Тож я сподіваюсь, що й львів ‘янам сподобаються мої роботи”, – розповіла Оля.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Нові підходи до науково-освітньої роботи у національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав” (відео)

Нові підходи до науково-освітньої роботи у національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав"

В рамках публікації виступів учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, сьогодні ми пропонуємо вашій увазі доповідь старшого наукового співробітника науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав” Світлани Микитченко на тему “Нові підходи до науково-освітньої роботи у національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав””.

“Науково-освітня робота є основою діяльності музеїв, і зокрема меморіальних. Надійним засобом до розв’язання проблеми залучення підростаючого покоління до джерел історичної спадщини є методологія системного підходу, яка визначає нові напрямки вдосконалення науково-освітньої роботи музеїв. Саме це й обумовлює актуальність теми дослідження.

У статті розкривається специфіка меморіальних музеїв, яка виявляється в тому, що в їхній діяльності науково-дослідні й освітні функції тісно поєднуються. Збираючи першоджерела і проводячи власні дослідження, музеї створюють таким чином джерельну базу для наукових досліджень і водночас займаються широкою популяризаторською та просвітницькою діяльністю.

Cтарший науковий співробітник науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Світлана Микитченко
Cтарший науковий співробітник науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав” Світлана Микитченко

Сучасний стан суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного розвитку потребує нового змістовного наповнення діяльності меморіальних музеїв. У контексті трансформаційних соціокультурних процесів, що відбуваються у вітчизняній культурі, формується новий тип музею, основні функції якого – акумулювання, збереження, популяризація національної та світової історико-культурної спадщини – мають бути адекватними вимогам часу[1].

У Законі України “Про музеї та музейну справу”, прийнятому 29 червня 1995р., зазначено, що “музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам’яток матеріальної і духовної культури, але й для прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини” [4, с.8-9].

Питання про роль музеїв у науково-освітній діяльності розкрито у працях В. Бірюкова, Н. Курінного, В. Щепотьєва, В. Щербаківського [6]. В Україні за останнє десятиліття діяльність музеїв вивчалася переважно з історичної та мистецтвознавчої позицій. На думку Т.Ю Белофастової, музеєзнавцями Л.І. Баско, Л.О. Гайдою, Н.І. Капустіною, О.О. Мащенко, Т.Г. Митрофановою, І.А. Піддубним та іншими узагальнено здебільшого досвід роботи з відвідувачами [1], проте власне науково-освітні аспекти роботи цих закладів, їхні освітньо-виховні можливості, педагогічні засади діяльності практично не вивчались. В умовах модернізації освітньої галузі, розвиток музейної справи відкриває нові можливості для виконання основних функцій: навчальної, науково-дослідницької, науково-методичної та інформаційно-аналітичної.

Останнім часом до наукового обігу введено термін “музейна педагогіка” як поняття, що відображає новий етап у реалізації науково-освітнього потенціалу музею та розглядається вітчизняними вченими як нова галузь педагогічної науки, яка має міждисциплінарний характер, перебуваючи “на перехресті” музеєзнавства, соціальної педагогіки та педагогіки дозвілля [1; 8]. Музейна педагогіка – це “галузь педагогічної науки, яка побудована на основі науково-практичної діяльності й орієнтована на передачу культурно-освітнього досвіду в умовах музейного середовища” [1, с.20].

При запровадженні нових підходів до науково-освітньої роботи в меморіальних музеях необхідно враховувати їхню специфіку. Меморіальні музеї відповідно до типологічної класифікації музеїв становлять окрему особливу групу. Вони створюються з метою увічнення пам’яті про видатних людей та події, а їх обов’язковим компонентом виступає автентичність місця. Таке розуміння меморіального музею, необхідними критеріями якого є меморіальна будівля або місце, колекція меморіальних предметів і меморіально-побутова експозиція, було закріплено ще в 1967 р. Положенням про меморіальні музеї системи Міністерства культури. Що стосується профілю меморіального музею, то він визначається змістом події або характером діяльності людини, якій присвячений.

Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав"
Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав”

У Національному історико-етнографічному заповіднику функціонують Меморіальний музей Г.С. Сковороди та Меморіальний музей академіка-архітектора В.Г. Заболотного. Поширеними формами науково-освітньої роботи в даних музеях залишаються тематичні екскурсії, зустрічі, вечори пам’яті, літературні вечори, вікторини, «круглі столи», проводяться уроки-лекції, тематичні уроки, зустрічі учнів з цікавими людьми, вечори-портрети, стаціонарні і пересувні фотодокументальні виставки, усні журнали, дитячі ранки тощо.

Поряд з цим запроваджуються нові підходи до науково-освітньої роботи меморіальних музеїв Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Так, у Меморіальному музеї Г.С. Сковороди використовується така новітня форма ведення екскурсій, як нічна театралізована екскурсія. Участь в імпровізованій виставі при світлі ліхтарів беруть запрошені артисти, співробітники музею та переможці й лауреати Конкурсу на краще декламування творів Г.С. Сковороди, який проводиться Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав». У ході заходу звучать музичні твори того часу, використовуються театральні постановки з життя бурсаків, декламуються вірші Григорія Сковороди, а сама постать великого мислителя стає ближчою глядачеві завдяки її втіленню в талановитій акторській грі. Таким чином, і діти, і дорослі активно включаються в життя музею, з’являється розуміння того, що музей – це не мертва, відсторонена від життя структура, а його дієва складова. Задля збільшення аудиторії нічної театралізованої екскурсії та популяризації музею знято відеофільм, який розповсюджується на компакт-диску.

Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав"
Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав”

Важливим елементом запровадження нових підходів до науково-освітньої роботи меморіальних музеїв Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» є співпраця з навчальними загальноосвітніми та позашкільними закладами. Прикладом такої співпраці можна назвати спільні заходи Заповідника з Київським обласним комунальним позашкільним навчальним закладом «Мала академія наук учнівської молоді». Одним з таких заходів стало проведення круглого столу «Ревнитель истины, духовный богочтець…», або Григорій Сковорода очима молоді. Захід відбувся в Меморіальному музеї Г.С. Сковороди, а його учасниками стали учні – учасники МАН з усієї Київщини.

Організатори круглого столу – працівники меморіального музею використали новаторські підходи під час підготовки та проведення заходу. Адже аудиторія його – учнівська молодь, а відтворення життя і творчості українського мислителя Г.С. Сковороди є невід’ємним засобом у виконанні завдань, що стоять перед системою культури України, зокрема – у формуванні національної свідомості. Тож працівники Заповідника звернулися до засобів театралізації та організації цілеспрямованого сприйняття інформації, безпосереднього зв’язку з відвідувачами через виконання творів Г.С. Сковороди та відтворення сцен із життя філософа, оскільки мізансцени є яскравими й ефективними носіями інформаційних та ідейно-інформаційних якостей, що виступають фактором активізації сприйняття. Крім того, створення умов співпереживання, а не простого запам’ятовування даних, перетворює відвідувача з об’єкта впливу музейної комунікації на активного її учасника, при цьому відвідувач музею отримує не лише інформаційне навантаження, а й емоційну розрядку.

Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав"
Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав”

Тож розпочався захід з екскурсії Меморіальним музеєм Г.С. Сковороди, яку наукові співробітники Заповідника урізноманітнили мізансценами, коли розповідь екскурсовода чергувалася з яскравими сюжетами із життя чи творів видатного українського мислителя, а виконання творів Г.С. Сковороди допомогло поглибленню сприйняття та посиленню інтересу учасників заходу до музейної експозиції.

Після такої захоплюючої екскурсії учасники заходу перейшли до засідання круглого столу. Учасники та гості круглого столу відзначили глибину, новизну, нестандартність у підходах до проведення заходів із вшанування пам’яті та висвітлення життя і творчості Г.С. Сковороди, а також те, що в музейників відчувається неформальне ставлення до виконання своїх обов’язків, а глибинне бажання донести до свідомості відвідувачів дух епохи, закладу, самого Сковороди.

Також варта уваги співпраця Меморіального музею Г.С. Сковороди з освітянами Київської спеціалізованої ЗОШ № 47 ім. С.М. Макаренка, які запроваджують у своїй школі поглиблене вивчення життєвого та творчого шляху Григорія Савича Сковороди. Для них було організовано деталізовану екскурсію музеєм, крім того, гості змогли почути в акторському виконанні настанови Любомудра, а також пісні, написані Григорієм Сковородою на Переяславщині, у виконанні бандуриста. У ході заходу учасники обмінялися своїм досвідом та знаннями про Великого мислителя, гості музею почерпнули для себе багато нового із самої колиски педагогічної діяльності Григорія Савича – Переяславського колегіуму, в приміщенні якого знаходиться меморіальний музей.

Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав"
Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав”

З використанням нових підходів у науково-освітній роботі пов’язане проведення конкурсу на краще виконання творів Григорія Савича Сковороди серед дітей та молоді Київщини. Серед завдань, які ставлять організатори – сприяння широкого осмислення філософських та літературно-художніх творів великого філософа XVIII ст., значення наукового доробку для української та світової культури. Організація конкурсу, професійне обґрунтування оцінки виконання творів в процесі їх обговорення перетворює конкурс у серйозну роботу, направлену на пізнання засад високого, професійного мистецтва. Конкурс супроводжується активною співпрацею з пресою і телебаченням.

На не менш високому рівні проходив і конкурс дитячого малюнку «Григорій Сковорода очима дітей». На сьогодні дуже важливо вибудувати психологічний зв’язок між творчістю і музеєм. Адже не всі діти стануть геніальними художниками, але завдяки таким заходам вони навчаться розуміти і цінувати мистецтво. Роботи маленьких художників – учасників конкурсу виставлялися в музеї, як справжні експонати, що робить музей ближчим до дитячої аудиторії.

У контексті застосування нових підходів до науково-освітньої роботи вартий уваги захід, присвячений 275-річчю Переяславського колегіуму, у приміщенні якого розташовано Меморіальний музей Г.С. Сковороди. Як і майже 300 років тому навчально-виховний процес починався з молитви, так і урочистості з нагоди 275-річного ювілею розпочалися молебнем на початок доброї справи. Присутніх зачарував професійний спів камерного хору місцевого університету, у виконанні якого прозвучали пісні “Гаудемаусігутур” і “Многаялета”. З цікавістю гості свята переглянули сценки із життя спудеїв ХVІІІ ст., які відтворили у стінах давнього навчального закладу учні загальноосвітньої школи №7, співробітники Заповідника та учасники місцевого самодіяльного театрального гурту. Яскравим для гостей був і той момент, коли вони зайшли в клас і, як тогочасні бурсаки, сіли за довгі учнівські столи. Із-за вчительської кафедри пролунали привітання з нагоди ювілею. На закінчення заходу всіх присутніх на святі пригостили бурсацькою стравою – пшоняним кандьором.

Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав"
Театралізована екскурсія в Національному історико-етнографічному заповіднику “Переяслав”

Сьогодні меморіальні музеї починають по-новому розуміти свою виключну виховну і просвітницьку роль. Ініціюючи цікаві і корисні проекти, йдучи назустріч побажаннями відвідувачів, вони дедалі більше змінюють погляд на роль музею як у науково-освітній діяльності, так і в громадському житті.

Нинішні умови розвитку інформаційного суспільства викликають необхідність конкурувати на ринку музейних і туристичних послуг. Це стимулює музеї шукати нові підходи до науково-освітньої роботи у боротьбі за свого відвідувача. Саме тому все більше музеїв починають використовувати сучасні підходи до науково-освітньої роботи. Під час сучасних музейних заходів відвідувач стає активним учасником процесу пізнання. Застосування нових підходів до науково-освітньої роботи сприяє кращому розумінню і засвоєнню інформації, розширенню світогляду, захопленню історією, бажанню співпрацювати з музеєм у подальшому.”

Світлана МИКИТЧЕНКО
старший науковий співробітник науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”

Список використаних джерел:

  1. Бєлофастова Т.Ю. Педагогічні засади діяльності музею як соціально-культурного центру: Автореф. дис. канд. пед. наук. – К., 2003. – 22 с.
  2. Богданов Д. В. Нові підходи до науково-освітньої роботи у музеях Харківщини // 17 Сумцовські читання: Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму. – Харків, 2011. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://museum.kh.ua/academic/sumtsov-conference/2011/article.html?n=82
  3. Вайдахер Ф. Музеологія. – Львів, 2005. – 500с.
  4. Закон України “Про музеї та музейну справу” // Урядовий кур’єр. – 1995. – 17 серпня. – С.8-9.
  5. Каськун С. Малий музей в малому місті. Проблеми і перспективи // Музеї України. – 2010.– № 3.–С. 7-10.
  6. Роль музею історії Київщини у підвищенні кваліфікації педагогічних працівників // Лекції Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.
  7. Чупрій Л.В. Стан та проблеми музейної справи в Україні // Музеї України. – 2010.– № 2.–С. 2-4.
  8. Юренева Т.Ю. Музееведение. – М.: Академический проект, 2003. – 605 с.
1...635636637...707сторінка 636 з 707

Популярні статті:

Достеменно не відомо, чому саме вепр став символом цього будинку. Фото із Вікіпедії

Вепр на фасаді: Таємниця єдиного «кабанячого» будинку у Львові

У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
Усик в Маямі подарував Джошуа вишиванку

Усик в Маямі подарував Джошуа вишиванку (відео)

Вулиця, що з'явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Вулиця, що з’явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Українська кутя

Рецепти 12 страв на Святий вечір

Сколе, 1937. Світлив Юзеф Тежицький

Яким було Сколе на унікальних фото 1937 року

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?