«Танґо смерті» Юрія Винничука є одним з найкращих творів сучасної української прози, де важливим фігурантом постає винятковий і легендарний Львів. Це роман, що побачив світ у 2012 році і одразу ж отримав схвальні відгуки критики. Він був відзначений премією Книга року ВВС, а також нагороджений у номінації «Красне письменство» конкурсу «Книжка року — 2012».
Це історичний роман, у якому головну роль справедливо можна віддати Львову. Побудова книги є дуже цікавою, адже під однією обкладинкою поєднується дві епохи: передвоєнне місто, часи Другої світової війни та сучасність. Юрій Винничук працював над цією книгою 8 років, протягом яких вивчав безліч джерел в архівах та бібліотеках, аби якнайточніше показати історичний період. «Немає таких спогадів про Львів тих часів, яких я не читав» – говорить він. І це, безумовно, відчутно у тексті.
![Обкладинка книги Юрія Винничука «Танґо смерті»](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/tango1.jpg?resize=696%2C767)
Одна сюжетна лінія роману – це історія чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської у Львові 30-х років, раю дитинства, який ми впізнаємо з розповіді маленького хлопчика Ореста Барбарики і його друзів: поляка Яся, німця Вольфа і єврея Йося. Це діти героїв, вбитих червоноармійцями повстанців Української Народної Республіки, матері яких познайомилися на Янівському цвинтарі, де поховані їхні чоловіки.
Друга сюжетна лінія оповідає про 1980-ті роки і пізніше, це історія про дослідника таємничого мертвого арканумського письма – професора Яроша. Він занурюється у дослідження невідомої культури, яка, до слова, існує тільки у романі Винничука, і з’ясовує, що племена мали традицію виконувати перед смертю людини танець, арканумською мовою звучить – «dan-go mrah»( танго смерті). Пізніше доля зводить науковця з єдиним уцілілим з четвірки хлопців – Йосипом Мількером, одним із авторів «танга смерті», що його виконували в сумнозвісному Янівському концтаборі. Так і змикається 70- річне коло історії від довоєнних часів до сучасності. Образ фатального танцю часто з’являється у романі у різних уособленнях. Можна казати й про те, що сам роман написаний як імпульсивне танго.
Крізь усі ці орнаментальні повороти сюжету гарно проглядається образ дивовижного міста. Ось як про нього говорить Винничук устами свого героя:
«З самого малечку я сприймав і вбирав у себе Львів за запахами, їх безліч, і за ними можна розпізнати пору року, навіть не виходячи з хати і не визираючи з вікна. Восени гостро пахли квашені огірки, присмачені запашним кропом, часником і хроном, з передмість долинав мінорний запах паленого картоплиння, перехід з осені на зиму був ознаменований запахом квашеної капусти, а взимку напередодні Різдвяних свят уже панували в повітрі запахи диму, на якому ледь не весь Львів вудив ковбаси, шинки, полядвиці і шпондерки…»
«Місто міняло своє обличчя упродовж дня до невпізнання. На світанку, коли воно ще дрімало, в’їжджали на Ринок вози, наладовані городиною, а інші вози важко торохтіли бруківкою, розвозячи бочки з пивом та різні товари, а потім починали лунати дзвоники трамваїв, цокотіли фіякри, шурхали мітли, після сьомої на вулицях з’являлися учні, прямуючи до шкіл, місто прокидалося уже повністю…»
![Площа Ринок. Колишній будинок «Просвіти», Палац Любомирських. Художник Роп'яник Ігор Остапович](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/tango2.jpg?resize=696%2C693)
«Але найпривабливіше Львів виглядав вечорами, коли запалювалися ліхтарі, блимали яскраві неонові написи й реклами, світилися вітрини, а з ресторацій і каварень долинала музика…»
![Вечірній Львів. Площа Ринок](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/tango3.jpg?resize=696%2C464)
Такою соковитою, живою ґварою Винничук створює неповторну атмосферу старого Львова, описуючи його з особливою любов’ю і захопленням, і це не може залишати байдужим.
Цікаво також прогулятися в уяві картою зі сторінок «Танґа смерті».Тут знаходимо відому ресторацію на площі Ринок: «Я любив заходити з мамою до «Атляса» на Ринку, де збиралася дуже цікава публіка, вся львівська богема — літератори, малярі, музики, актори… Там розігрувалися чудові концерти і незаплановані, але всіма очікувані імпровізації. Ми з мамою сідали собі в куточку, попивали чай і тільки ловили очима і вухами все, що відбувалося…»
![Кав’ярня «Атляс» у Львові](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/tango4.jpg?resize=696%2C446)
З’являється тут і маленька вулиця Фіалкова: «…маленька вуличка, ідеальна для влаштовування підпільних зборів, бо геть безлюдна»; вулиця Баторія, яка сьогодні названа на честь князя Романа Мстиставовича; Хорунщина — тепер вул. Чайковського; Городоцька, де Йосько і Вольф, будували барикаду в часи війни; вулиця 29 листопада (сучасна Коновальця), Стрийська і Кортумова гора, де йшли запеклі бої за Львів.
![Будинок на сучасній вулиця Князя Романа у Льовові (колишня вул. Баторія)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/tango5.jpg?resize=696%2C464)
Про конкретні будинки Юрій Винничук майже не згадує, описуючи окремі райони. Так, професор Ярош, шукаючи усамітнення для наукової роботи, знаходить помешкання на Майорівці, де знімає невелику кімнату в пари пенсіонерів.
Ще один історичний район – Кракідали. Ось який колоритний опис знаходимо у творі : «Кракідали – дивовижний світ, який розпочинався за Оперним театром і манив до себе уже одною лише назвою, у якій причаїлася велика загадка, бо в уяві одразу спливають крокодили, хоча жодних крокодилів там не було, то був лише чудернацький покруч з назви Краківського передмістя, де кипіли базарні пристрасті й вирувала тандита чи, як її називали жиди, Тандмарк. Мабуть, саме так виглядають і легендарні базари Близького Сходу, довкола площі розташувалися крамниці, а перед ними і всюди, куди лиш оком не кинь, ятки з розмаїтим товаром, передусім з одягом і взуттям. Кракідали — це справжнє царство жидівське, тут можна побачити і вбраних на європейський манір поважних пань та панів, і бородатих хуситів з довгими пейсами в чорних атлясових халатах і капелюхах, і засмальцьованих жидівок, які, понатягавши на себе незліченне манаття, скидалися на головки капусти. Посеред тісноти тієї безлічі яток перекупники й шахраї голосно вихваляють свій товар, а поміж тим димлять п’єцики на коліщатках, на яких парують нехитрі перекуски.»
![«Кракідали» у роки I Світової війни, фото 1914 – 1916 рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/tango6.jpg?resize=696%2C481)
У таких соковитих описах і проявляється винятковість стилю Юрія Винничука, його уважність та любов до влучного слова. Унікальність цієї книги у тому, що вона одночасно є історичною та детективною, за нею можна захопливо і легко вивчати культуру Львова та насолоджуватися колоритною ґварою. Можна перенестися у довоєнне місто, відчути атмосферу старого Львова з незрівнянним ефектом присутності. Книга рекомендована для прочитання як любителям цікавої захопливої прози, шанувальникам легендарного Львова, так і тим, хто бажає дізнатися більше про часи Другої світової війни на Західній Україні і відкрити для себе одного з найвідоміших сучасних прозаїків.
Олена ВИСОКОЛЯН
Джерела: