додому Блог сторінка 622

Як у Львові місце під Оперний театр вибирали

Як у Львові місце під Оперний театр вибирали
Як у Львові місце під Оперний театр вибирали

Більшість львівських путівників прикрашає фотографія проспекту Свободи із перспективою на Оперний театр, який є однією з головних туристичних атракцій нашого міста. Важко уявити його в іншій локації – однак колись ще як мінімум два львівські парцелі розглядали як кандидатів на місце, відведене під побудову Міського театру (зараз – Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької).

1-Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
1- Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької

Початок цієї історії варто шукати у 1892 р. й тимчасовому припиненні існування театру Скарбека (сучасний ім. Марії Заньковецької). Власне тоді закінчився термін дії привілею графа Станіслава Скарбека на утримання будівлі, а призначена міською радою комісія вирішила, що той був у непридатному для користування стані (також театр починали фінансувати виключно із бюджету міста, що, звісно, нікого не вдовольняло). Так і зародилася ідея про побудову нового Міського театру.

Театр Скарбека (сучасний Театр ім. Марії Заньковецької). Зображення ХІХ ст.
Театр Скарбека (сучасний Театр ім. Марії Заньковецької). Зображення ХІХ ст.

Головне питання – вибір майданчика для будівництва. Був створений Технічний комітет, який мав займатися всіма справами, пов’язаними зі зведенням нового театру. Від самого його заснування було подано півтора десятка проектів, однак тільки 9 із них заслуговували детальнішого розгляду (основним критерієм був фінансовий бік). Оскільки все це сильно “било” по міському бюджеті, вибирали такі плани, які коштували б найменше. Найкращі з них передавали на розгляд конкурсної комісії, котра засідала в Ляйпцигу і розглядала проекти за номерами, а не за прізвищами зодчих (списки яких замкнули у сейфі губернатора), аби об’єктивно і чесно оцінити роботу.

Проект Великого міського театру у Львові. 1896 р. Вигляд з боку.
Проект Великого міського театру у Львові. 1896 р. Вигляд з боку.

Основними місцями, обраними для забудови, були: вул. Торгова (пл. Голуховського), парк ім. І.Франка (Єзуїтський сад), пл. Каструм («Вернісаж») та Губернаторські вали. Також додатково розглядали варіанти пл. Галицької та пл. Івана Підкови (Святого Духа), однак вони були швидко відкинуті.

Проект на Гетьманських валах був одним із найвитратніших. Він передбачав пониження рівня вул. Куркової від казарм аж до військового складу на рівень від 0,5 до 1,2 м, впорядкування стоків, розташованих нижче від костелу кармелітів і палацу архієпископа. Таким чином утворився би новий сквер, який мав добре поєднуватися з Губернаторськими валами на просторі від вул. Кармелітської до вул. Театинської (тепер частина вул. Кривоноса).Ось як це описувала газета «Kurjer Lwowski» (за 17 січня 1890 р.):

«З огляду на великий перепад висот між вул. Підвальною та вул. Чарнецького, будувати там театр не можна. Натомість, якби продовжити квартал вул. Руської і зруйнувати при цьому будинок німецької гімназії на Підвальній і другий квартал для продовження вул. Кармелітської, то ми будемо мати чотирикутник площею 2400 м кв., цілком придатний для будівництва нового театру».

Цей проект так і залишився нереалізованим через надто велику зміну ландшафту та руйнацію багатьох тогочасних споруд.

Губернаторські вали. Літографія А. Лянге. 1823 р.
Губернаторські вали. Літографія А. Лянге. 1823 р.

Найскандальнішим проектом однозначно можна назвати той, що стосувався будівлі на місці міського саду (тогочасний Єзуїтський сад). Із вибором території для театру зволікали протягом трьох років – і далі тягнути уже було нікуди. Крайовий уряд закликав міську владу вести переговори на основі парламентського дозволу щодо заходів і субсидії, з якими країна сприятиме витратам на будівництво (із вимогою представити місце, де стоятиме театр, і загального плану, з якого можна було мати уяву про розмір витрат). І саме тут починається активна агітація на підтримку побудови театру в міському саду. Однак цей проект було відкинуто внаслідок неприхильного ставлення до нього місцевих жителів – люди не бажали бачити у себе під вікнами маленький скверик замість пишного парку. Відповідно, на Раді міста даний проект так і не отримав більшості голосів.

Єзуїтський сад (сучасний парк ім. Івана Франка). Початок ХХ ст.
Єзуїтський сад (сучасний парк ім. Івана Франка). Початок ХХ ст.

Після цього перейшли до перегляду інших проектів – на площах Голуховського та Каструм. Вони повинні були задовольнити місто, дозволивши якомога більше зекономити на витратах, пов’язаних із закупівлею ділянки під забудову.В  результаті ухвалили компромісне рішення – ділянка на площі Голуховського не мала мінусів попереднього проекту, також вона дозволяла створити гармонійне поєднання з площею Каструм, будівлями музею та промислової школи, які мали незабаром з’явитися обіч.

Площа Голуховського (тепер – вулиця Торгова). Кінець ХІХ ст.
Площа Каструм, тепер на цьому місці «Вернісаж».

Єдине, що насторожувало комітет, – як бути із руслом Полтви. Однак виявилося, що це можна дуже легко і порівняно дешево вирішити – за 30 тисяч злотих. Усі вказані чинники схилили комітет до того, щоби поставити цей проект на перше місце.

Зведення склепіння над ділянкою Полтви на сучасному проспекті Свободи у зоні зведення Львівської опери. Кінець XIX ст.
Зведення склепіння над ділянкою Полтви на сучасному проспекті Свободи у зоні зведення Львівської опери. Кінець XIX ст.

Місцева влада висунула дуже чіткі вимоги до функціонального боку проекту на базі міністерських вказівок щодо будівництва театральних будівель, а також у відповідності до найновіших сценічних вимог.Зал повинен мати тисячу сидячих місць і двісті-триста стоячих – але за умови, що ці місця будуть лише на двох горішніх поверхах. Ложі повинні бути на першому та другому поверхах. Окремо обумовлено наявність ложі для поважних гостей із вхідним салоном та окремими входом. На кожному поверсі проти сцени посередині між ложами мають бути сидячі місця, розміщені амфітеатром.

Будівництво Оперного театру на стадії зведення стін. Фото 1898 р.
Будівництво Оперного театру на стадії зведення стін. Фото 1898 р.

Вестибюль має бути великим, з окремими входами для глядачів, які приходитимуть пішки та проїжджатимуть екіпажами. Просторе фойє на першому поверсі буде сполучене з буфетами – окремо на холодні закуски та гарячі. Сцена повинна мати розміри та спорядження, відповідні для драматичних вистав та оперних постановок. Має бути достатньо гардеробних для артистів – жіночі та чоловічі окремо. Також мають бути гардероби і кльозети для публіки на кожному поверсі, великі зали для репетицій і малювання декорацій.

Внутрішнє планування будівлі Опери. Креслення 1896 р.
Зведення даху Львівської опери. Кінець ХІХ ст.

Крім того, будівничі мали передбачити приміщення для зберігання інструментів і реквізиту.Мають бути дві кімнати для бюро дирекції з передпокоєм, поруч кімната для секретаря, бібліотека та велика кімната для артистів, окремі кімнати для лікаря та комісара поліції. Також слід було обладнати приміщення для електрообладнання, штучної вентиляції, обігріву будівлі та водогону, а також житло для завідувача будівлі з трьох кімнат, передпокою, кухні та спіжарки. Не забули й про житло для машиніста і двох сторожів.

Плафон із зображенням «Тріумфу Слави», робота Станіслава Рейхана
Гетьманські вали (тепер – проспект Свободи). Поч. ХХ ст.

У 1895 р. оголошено конкурс на найкращий проект театрального будинку – й у ньому переміг радник будівництва, директор Промислової школи Зиґмунт Ґорґолевський. Фірма Івана Левинського розпочала будівельні роботи в середині 1897 р., а закінчила їх і віддала місту до експлуатації театральний будинок на 2000 глядачів у жовтні 1900 р.

Завіса «Парнас», написана у Римі художником Генриком Семирадським

Побудова Великого театру, однієї з найгарніших споруд міста, коштувала 2.500.000 корон. Із його появою площа як така припинила існування – споруда повністю заповнила собою весь простір, прилеглі будинки було відновлено, впорядковано квітники перед театром. Поверхня забудови становила 3000 кв. м.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. KurjerLwowski // BudowateatruweLwowie. – №17, 17.01.1890.
  2. http://kakdela.kiev.ua/17703/art/7600.html

Фото:

  1. http://www.stfeder.com/
  2. http://lviv.vgorode.ua/
  3. www.pslava.info
  4. http://vi.ill.in.ua/
  5. https://polona.pl/

Архітектурні деталі кам’яниць Львова ХV-ХVІ століть покажуть у підземеллях Золочівського замку

Архітектурні деталі кам’яниць Львова ХV-ХVІ століть покажуть у підземеллях Золочівського замку

29 лютого 2016 року о 12 годині у Золочівському замку – відділі ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького відбудеться відкриття музейної експозиції «Архітектурні фрагменти і світло старого Львова» у підземеллях Великого палацу Золочівського замку. Відкриття приурочене пам’яті Бориса Григоровича Возницького у рік його 90-ліття та з нагоди відзначення 30 років передачі Золочівського замку на реставрацію під опіку Бориса Григоровича Возницького.

Підземелля Великого палацу Золочівського замку – це ще один поверх у землі. Вони поділені на чотири великі відсіки – два з одної сторони і два з іншої, а посередині так звана «шия».

Золочівський замок
Золочівський замок

В давнину замкові підземелля, як правило, використовувалися як льохи, де завжди зберігали продукти. Так само було і у Золочівському замку. Навіть у складний період історії замку, коли приміщення використовувалися під в’язницю, тут також зберігали харчі. З середини 50-х років ХХ століття, коли у Золочівському замку було профтехучилище, частину підземелля пристосували під котельню. В одному з відсіків розмістили вугільні котли, які обігрівали весь комплекс замку, в сусідньому відсіку тримали вугілля, яке привозили і засипали сюди через вікна до підземель. Два інші відсіки використовувалися для потреб громадського харчування Золочівського району. В одному з них стояли величезні муровані чани, де квасили огірки і капусту. Очевидно, з метою дезінфекції, все було побілено вапном. Ще на початку 90-х років минулого століття підземелля вдалося частково очистити.

Золочівський замок
Золочівський замок


Підземелля загалом, а, особливо, підземелля замків завжди привертають до себе увагу відвідувачів. Вони манять властивою лише їм таємничістю. Підземелля має кожен замок і усі вони різні. Організатори виставки, насамперед, хотіли показати красу підземель Золочівського замку. Тому намагалися закцентувати неповторну атмосферу підземелля Великого палацу за допомогою освітлення. Використання різнопланового світла дало змогу підкреслити представлені експонати.

Музейна експозиція «Архітектурні фрагменти і світло старого Львова» – це збірна колекція архітектурних деталей кам’яниць Львова ХУ-ХУІ століть, ліхтарів ХІХ-поч.ХХ століття (ручні, каретні, залізничні ліхтарі, побутові гасові лампи) та фрагментів давньої скульптури. Частина цих експонатів, зокрема ліхтарі та скульптури, раніше знаходились у фондах Львівської національної галереї мистецтв.
Фрагменти архітектурного декору львівських кам’яниць до Золочівського замку були привезені у 1994 році з ініціативи Бориса Возницького. Їх збирали, щоб урятувати від знищення поціновувачі Львова ще з кінця ХІХ століття. У підземеллях Великого палацу їх склали, щоб зберегти від дощів, морозів і вандалізму людської байдужості. До того часу вони знаходилися у дворі Львівської національної галереї мистецтв по вул.. Стефаника, З.

Борис Григорович Возницький

Борис Григорович Возницький

У вільну хвилину, яка випадала дуже рідко, Борис Григорович Возницький розпочав монтувати майбутню музейну експозицію, а довершували цю роботу ми вже без нього. Було дуже відповідально, але зупинитися і нічого не робити організатори просто не мали права. Бо тут, у підземеллях, Возницький зібрав Львів, якого вже не існує. Колись Борис Григорович Возницький говорив: «Моє завдання зберегти твори мистецтва, а досліджувати вже будуть після мене». Працівники музею намагаються продовжувати його справу. Дослідники відтепер матимуть доступ до дивовижних, врятованих нашими попередниками пам’яток, а відвідувачі можуть мандрувати у минуле давнього Львова.

Золочівський замок
Золочівський замок

Всі роботи виконані працівниками замку, також допомагали небайдужі люди. Так з освітленням допоміг один з відвідувачів замку, харків’янин Олег Корецький, який власним коштом закупив світильники і консультував при їх встановленні. Також допомогу надав Золочівський лісгосп. ( директор Круть Р.Р., головний інженер Андрусишин Б.Т.)

Надія ГУПАЛО,
куратор проекту, завідувач Музею Золочівський замок – відділу ім. Б. Г. Возницького

Дім Інвалідів – шедевр, що захований від поглядів львів’ян

Так вже історично склалося, що багато чудових витворів львівської архітектури приховані від пересічних поглядів жителів та гостей міста. Одним з таких шедеврів є будівля Університету Безпеки Життєдіяльності, що більш відома історично як Дім Інвалідів. Багато хто навіть не бачив в живу цю величну споруду, яка уже понад 150 років, не мов фортеця, є лідером архітектурного ансамблю львівського Клепарова.

Вид на Дім Інвалідів. Листівка 1916 року
Вид на Дім Інвалідів. Листівка 1916 року

Візити правителів до Львова завжди позначались на його житті. Після кожного навідування чи то королів, чи імператорів, змінювався лад в місті, з’являлись нові будівлі, квартали, парки, відкривались чи закривались кладовища. Тож перший візит до Львова нового імператора монархії Габсбургів Франца Йосифа у 1851 році не міг минути на марно. А тому, тоді ще зовсім юний кайзер, чи то з власної ініціативи, чи на прохання громади міста, видав розпорядження звести у Львові дім для військових інвалідів, котрі не мали можливості самі себе утримувати.

Можливо найдавніше зображення Дому Інвалідів. Фото поч. 1860-х рр.
Дім Інвалідів на вул. Клепарівській. Фото 1861-1870 рр.

Цікаво, що Франц Йосиф перейнявся втіленням свого розпорядження досить серйозно. Він самотужки підшукав архітектора, який би міг розробити проект будівлі. Вибір імператора впав на відомого австрійського будівничого, вихідця з Данії, Теофіла Гансена, котрий був автором таких шедеврів як Віденський арсенал, Мьюзікферайн, Австрійського парламенту, Афінської академії та Заппіону. Найм такого знаного архітектора безпосередньо саме будівництво потребувало значних коштів – 700 тисяч золотих ринських, котрі цісар виділив з власної казни.

Каплиця Дому Інвалідів. Фото 1860-1870 рр.
Каплиця Дому Інвалідів. Фото 1921 року

Після того як проект будівлі в 1855 було завершено, розпочалось її будівництво. Для зведення споруди, яка повинна була бути чималих розмірів містом безоплатно було виділено землі Пилиховської долини на Клепарові. Цікаво, що рік початку будівництва Дому інвалідів співпадає з роком другого візиту Франца Йосифа до Львова. Однак, не відомо, чи імператор особисто був присутнім під час закладання наріжного каменю майбутньої будівлі.

Головний вхід Дому Інвалідів. Листівка 1916 року
Головний вхід Дому Інвалідів. Листівка 1916 року

Будівельними роботами керував архітектор Едварт Келлер. Основа споруди була зведена до 1858 року, після чого розпочалось оздоблення її фасадів, яке провадили польські скульптори Кипріян Ґодебський та його учень Абель Пер’є. Повністю будівельні роботи були завершені в 1863 році. 4 жовтня цього ж року, в день іменин імператора, відбулося урочисте відкриття Дому Інвалідів. Новозбудована будівля сягала 165 м  в довжину. Стіни були зведені з червоної та жовтої цегли, що в поєднані з вежами да зубцями на даху надавало споруді вигляду романської фортеці.

Центральна частина Дому Інвалідів - помешкання офіцерів. Фото 1901 року
Центральна частина Дому Інвалідів – помешкання офіцерів. Фото 1901 року

Триповерхова будівля на головному та тильному фасадах мала 26 скульптурних елементів і 8 барельєфів, які збереглися і досі. На головному фасаді, з обох боків від гербу Австрійської держави розміщено фігури Війни (Марс) і Миру (Венера). Над протилежними брамами – і ззовні, і зсередини двору, розміщено чотири барельєфи, що символізують Воїна і Перемогу. Багато елементів скульптурного декору, головно із внутрішнього боку, втрачені. Зокрема, це статуї чотирьох славетних австрійських фельдмаршалів і генералів.

Дім Інвалідів за часів окупації Львова російськими військами. Фото 1915 року
Вид на Дім Інвалідів. Фото 1915-1918 рр.

Внутрішній інтер’єр Дому інвалідів умовно був розділений на дві частини. Ліве та праве крило призначалися для солдатів. Тут було зведено 50 кімнат з 328 ліжками. В центральній же частині споруди розміщувалися окремі помешкання для офіцерів. Загалом в цьому закладі могло проживати близько 500 чоловік.

Вид на колишній Дім Інвалідів - тепер Університет безпеки Життєдіяльності. Сучасне фото
Вид на колишній Дім Інвалідів – тепер Університет безпеки Життєдіяльності. Сучасне фото

За головною будівлею було зведено розкішну каплицю у візантійсько-грецьких формах. Її вписали (в плані) у грецький хрест та багато декорували. Стіни сакральної будівлі виклали із червоної і жовтої цегли, розташувавши її у формі невеликих хрестиків. Каплиця була прикрашена численними скульптурами. Лише у приміщенні їх було 12. Але до нашого часу жодна із скульптур не збереглась.

Колишня каплиця Дому Інвалідів - тепер церква Покрови Пресвятої Богородиці. Сучасне фото
Колишня каплиця Дому Інвалідів – тепер церква Покрови Пресвятої Богородиці. Сучасне фото

У 1877 році в Домі інвалідів розташовувалася філія гарнізонного шпиталю, а також діяла невеличка фабрика протезів. Після Першої світової війни будівля використовувалася як притулок уже для польських ветеранів. У 1939 році, після приєднання Галичини до СРСР, в Домі інвалідів осів полк НКВС. Того ж року значно поруйновано каплицю, яку перетворили на речовий склад. В 1941 році полк НКВС покинув будівлю, однак знову сюди повернувся у 1944 році. Згідно рішення міністерства внутрішніх справ СРСР, у травні 1954 р. у приміщені будинку було розміщено Київське пожежно-технічне училище МВС СРСР. До 1972 р. на першому поверсі лівого крила головного корпусу будинку було розташовано військову частину 7480 та батальйон міліції. Каплиця ж з 1954 року була пристосована під овочевий склад училища.

Нічний вигляд Університету Безпеки Життєдіяльності. Сучасне фото
Нічний вигляд Університету Безпеки Життєдіяльності. Сучасне фото

На сьогоднішній день в будівлі Дому інвалідів функціонує Львівський університет Безпеки Життєдіяльності. Відновила свою діяльність також і каплиця. Реставраційні роботи по її відновленню розпочалися ще в 1993 році з ініціативи керівництва Університету. У 1998 році відбулось її урочисте посвячення як Церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Сама ж будівля університету разом з завжди охайно прибраною та впорядкованою навколишньою територію без сумнівів залишається родзинкою Клепарова, яка, що правда, дещо захована від поглядів більшості львів’ян.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.

Котлобулатова І. Львів на фотографії-2:  1860-2011. – Львів, 2011.

Інтернет-ресурс www.polona.pl

Офіційний сайт Львівського державного університету безпеки життєдіяльності // http://www.ldubgd.edu.ua/content/istorichna-pamyatka

Будинок інвалідів // http://www.travelua.com.ua/lvivshhina/lviv-lvivshhina/vul-kleparivska/budinok-invalidiv.html

Закритий львівський шедевр Феофіла ван Гансена. Університет БЖД // http://ukrainaincognita.com/lvivska-oblast/lviv/vau-zakrytyi-lvivskyi-shedevr-feofila-van-gansena-universytet-bzhd

Майстер-клас з техніки холодного батику відбудеться в музеї Леопольда Левицького

Майстер-клас з техніки холодного батику відбудеться в музеї Леопольда Левицького

У неділю, 28 лютого 2016 року о 13.00 Музей Леопольда Левицького (вул. М. Устияновича 10/1 (біля Собору Святого Юра)) запрошує дітей на тематичну гру, під час якої учасники ознайомляться із живописними та графічними творами митця на сільську тематику, а під час майстер-класу в техніці холодного батику і самі спробують створити тематичну композицію “Українське село”.

Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького
Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького

Заняття проводиться в Музеї Леопольда Левицького (вул. М. Устияновича 10/1 (біля Собору Святого Юра)) за попереднім записом. Початок заняття о 13.00, тривалість – 2 години. Участь платна, вартість участі складає 30 гривень з дитини.

Акварель з циклу “Сільські пейзажі”, Леополь Левицький
Офорт “Млин”, Леополь Левицький

Вести тематичну гру та майстер-клас в техніці холодного батику буде виконувач обов’язків  завідувача Музею Леопольда Левицького, Людмила Співак.

Записати свою дитину  для участі майстер-класі можна за телефонами: тел.:(032) 2610610; (099) 26 91 222 або (067) 14 51 942.

Наталка СТУДНЯ

5 шедеврів архітектора, який творив обличчя Львова ХІХ століття

Однією з найяскравіших постатей мистецького Львова у ХІХ столітті був Юліан Гохберґер. Уродженець Познані, він подарував Львову цілу низку вагомих і до сьогоднішнього дня споруд. Ким же ж він був – цей своєрідний геній архітектури нашого міста? Які його творіння ми можемо досі бачити ледь не щодня? Пропонуємо вам підбірку 5 архітектурних шедеврів Гохберґера.

Наш герой – Юліуш Гохберґер, народився 16 травня 1840 року у Познані. Після закінчення познанської гімназії, він пропрацював рік, але розумів, що йому потрібно продовжуваи освіту і здобути серйозний фах. Тому 1859 він вирушив до Берліна, де продовжив своє навчання у королівській Будівельній академії. Вочевидь, це таки було його «призначення», оскільки ще під час навчання він зарекомендував себе талановитим архітектором. У 1866 році він отримує срібну медаль в архітектурному конкурсі, присвяченому річниці смерті Шинкеля. Після закінчення академії, він іде працювати в пруську будівельну службу архітектором та адміністратором. Здавалося б він цілком повинен був би бути задоволеним існуючими умовами, проте тяга до творчого пошуку не полишає його і зрештою приводить до Львова.

Львівський період життя Гохберґера розпочинається з того, що він здобуває перемогу у конкурсі на вакантну посаду директора міського будівельного уряду. 2 січня 1872 року міська рада призначає його на цю посаду. Невідомо, чи планував Гохберґер надовго залишатись у місті, проте доля розпорядилась таким чином, що у Львові він пропрацює 33 роки і весь цей час він буде фактично головною особою, яка визначатиме архітектурне обличчя міста. Від 1877 року його обирають членом Політехнічного товариства у Львові, а у 1892 році він обраний заступником голови товариства. Він узяв активну участь у Галицькій Крайовій виставці у Львові. 1894 року нагороджений Орденом залізної корони 3-го класу.

Юліуш Гохберґер. Фото: http://www.sejm-wielki.pl
Юліуш Гохберґер. Фото: http://www.sejm-wielki.pl

Проте основне, що львів’яни бачать у наші дні, це його архітектурний спадок. Розглянемо деякі з них.

  1. Будівля Галицького Крайового сейму споруджена у 1877—1881 — тепер головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка. У 1877 році було проведено конкурс проектів для Галицького сейму. Оскільки жоден проект не був затверджений для реалізації, то комісія доручила Гохбнрґеру створити новий проект із запропонованих не був затверджений, на основі чотирьох відзначених. Новий проект не лише мав досконале планування і багате архітектурне оздоблення, але ще й був дешевший ніж передбачали умови конкурсу.
    Приміщення Галицького крайового сейму. Фото: kameniar.lnu.edu.ua

    2.   Школа святої Марії Магдалини на місці перетину сучасних вулиць Бандери, Генерала Чупринки і Вербицького. Будівлю було споруджено у 1883. Споруду збудували з натинькованої цегли в «аркадовому стилі». Триповерхова, у плані прямокутна, вона розділена на дві рівні половини стіною. Паралельно головному фасаду було розміщено коридор, по обидва боки якого розташовані класні кімнати. На першому поверсі запроектовані адміністративні приміщення та гімнастичний зал.

    Школа святої Марії Магдалини у наші дні.

    3.     Гімназія № 3 імені Франца-Йосифа на сучасній вулиці Князя Романа, споруджена у 1876. За стилем – триповерхова неоренесансна будівля. У плануванні цієї будівлі Гохберґер вперше застосував коридорну систему планування. Головний вхід акцентовано ризалітом, з великим арочними вікнами актового залу, прикрашений скульптурами видатних діячів польської культури і науки: М. Коперника, А. Снядецького, А. Міцкевича, Т. Чацького, Ю.-М. Оссолінського, Я. Длугоша роботи скульптора Тадеуша Баронча.

    Гімназія у другій половині ХІХ століття. Фото: Фотографії старого Львова
    Фасад школи у наші дні. Фото: kartagoroda.com.ua

    4.  Школа імені Міцкевича, сьогодні школа №62 на вулиці Театральній. При оздоблені використано мотиви італійського неоренесансу і на рівні третього поверху розташована статуя Адама Міцкевича авторства Станіслава Левандовського.

    Фрагмент фасаду
    Фасад школи. Фото: www.urban-project.lviv.ua2
    Фрагмент фасаду школи. Фото: www.urban-project.lviv.ua2

    5. Неоготична брама Личаківського цвинтаря споруджена у 1881 р.

    Брама на початку ХХ століття. Фото: lviv-lychakiv.ukrain.travel
    Брама у наші дні.

    Помер Гохберґер 5 квітня 1905. Похований у фамільному склепі поряд із дружиною на Личаківському цвинтарі. Хоч зараз мало хто пригадує ім’я митця, проте пам’ятником йому виступає його архітектурна спадщина. Тож в черговий раз проходячи біля одного зі згаданих шедеврів Гохберґера, згадайте і про нього – про людину, яка причетна до творіння звичного нам образу Львова.

    Віктор ГУМЕННИЙ

    Джерела

    1. Бірюльов Ю. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с.
    2. Бірюльов Ю. Гохберґер Юліуш // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис. — Т. 1. — С. 569 – 570.

Школа імені Яна Собєського у Львові

Школа імені Яна Собєського у Львові

Статус столиці коронного краю, а також стрімке розростання населення Львова на початку ХХ століття, активно сприяло будівництву нових навчальних закладів. Одним з яких була зведена у 1903-1905 рр. міська народна виділова школа ім. Яна Собєського.

Великий будинок навчального закладу було побудовано вздовж вулиці Замарстинівської (зараз під № 11) на частині площі, що до середини ХХ ст. називалася Місіонерською. Назва її походить від колишнього монастиря оо. місіонерів. У ХІХ ст. на ній відбувалися кінські базари та муштра вояків з поблизьких касарень. Тож площа мала ще назви: Кінська торговиця та пляц Муштри.

Школа імені Яна Собєського у Львові, 1905 рік
Школа імені Яна Собєського у Львові, 1905 рік

Проект навчального закладу розробив Міхал Лужецький, а втілив у життя молодий інженер Адольф Піллер. Це триповерхова будівля споруджена в стилі неоренесансу. Над її фасадом височіють три аттики. Симетрично влаштовано два входи для хлопчачого та дівочого відділів школи. Над ренесансно-бароковими порталами входів залишилося по два картуші, у яких колись були герби Королівського столичного міста Львова. Вартість будови складала 270 тис. корон.

Школа імені Яна Собєського у Львові, 1930-ті роки
Школа імені Яна Собєського у Львові, 1920-30-ті роки

З газети «Nowości illustrowane» можна дізнатися, що всередині школи були облаштовані широкі камінні сходи. Були світлі коридори та класи з автоматичною вентиляцією, яка завжди підтримувала відповідну температуру, підлоги проолієні, для того аби пилюка не носилася в повітрі. Окрім того у вечірній час школа освітлювалася. Поруч основної будівлі збудований зал для занять фізкультурою, який сполучений з школою коридором.

На подвір'ї школи № 87, кінець 40-х-поч. 50-х років
На подвір’ї школи № 87, кін.1940-х-поч. 50-х років

Але найважливішою інновацією навчального закладу вважали оснащення класів шкільними лавами системи “Rettiga” (сконструйованими у 1893 році), що були більш досконалими за своєю конструкцією та кращими для здоров’я учнів ніж ті, які використовувалися раніше.

У школі мали змогу навчатися 1200 учнів, як чоловічої так і жіночої статі. У 1910 році директором школи був член міської ради Корнель Яворський, керівничкою жіночого відділу — Саломея Левай.

Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік
Середня школа № 87, 2016 рік

Від початку свого існування і до сьогодні будівля навчального закладу використовується за призначенням. Лише під час Другої світової війни у приміщенні був госпіталь. Пізніше розташовувалися школи №№ 85 і 86, а з 1 вересня 1948 року і до нині працює середня школа № 87. На початках у ній навчалися тільки дівчата, а з вересня 1954 року і хлопці.

 

Меморіальна таблиця на честь Ірини Калинець, 2016 рік
Меморіальна таблиця на честь Ірини Калинець, 2016 рік

Також у цій школі в 1947-1957 рр. навчалася відома українська поетеса, активістка українського національного і правозахисного руху, героїня світу Ірина Калинець. 25 грудня 2015 року на її честь на будинку встановили меморіальну таблицю.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

  1.  Nowości illustrowane. Kraków, 18 lutego 1905 r. Nr.8
  2. Ігор Мельник. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова. – Львів: Апріорі, 2010
  3. http://school-87.lviv.ua/

Фото:

  1. Роман Метельський
  2. http://mavka-lv.livejournal.com/6545.html
  3. http://allagalla.livejournal.com/450434.html

«Династія Медальє», або 200 років історії євреїв на прикладі однієї родини

У вівторок, 23 лютого 2016 року,  у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відкрилася виставка під назвою «Династія Медальє», присвячена історії сім’ї Медальє.

Історія цієї родини охоплює 200 років проживання євреїв на території Російської імперії та СРСР, її члени були учасниками всіх трагічних подій: безправного життя, межі осілості, погромів, революції, еміграції, гонінь на релігію, катастрофи європейського єврейства під час Голокосту.

Модератором відкриття виставки був директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць, який коротко змалював історію родини Медальє, а також розповів про складний шлях, який пройшла виставка від задуму і до відкриття.

Директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць на відкритті виставки «Династія Медальє»
Директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць на відкритті виставки «Династія Медальє»

“Ті, хто цікавляться історією знають трагічну долю цієї родини. 1938 рік, Радянський Союз, тоталітарна система, яка, як величезна смертельна машина нищить усе, що стосується свободи, добра, віри в Бога. Під цю велетенську тоталітарну машину потрапляють люди усіх релігій, люди усіх національностей. Така ж доля спікала і головного рабина Москви Медальє. І тільки зараз ми можемо пригадати цю родину, цих людей і ці трагічні події, які відбувалися в колишньому тоталітарному СРСР. ” – сказав пан Орест.

Серед присутніх на відкритті виставки було багато культурних діячів,  відомих істориків, мистецтвознавців, політичних та громадських діячів. Президент української асоціації релігійної свободи, народний депутат України, професор УКУ Віктор Євгенович Єленський поділився своїми думками про значення та роль виставки в житті суспільства.

Президент української асоціації релігійної свободи, народний депутат України, професор УКУ Віктор Євгенович Єленський на відкритті виставки «Династія Медальє»
Президент української асоціації релігійної свободи, народний депутат України, професор УКУ Віктор Євгенович Єленський на відкритті виставки «Династія Медальє»

“Ця виставка має велике значення не тільки для єврейської громади, але й для віруючих всіх релігій, всіх церков. Оскільки історія династії Медальє — це історія тихого, але незламного спротиву людей віри тоталітарному режимові. І цей досвід спротиву дуже важливий для розуміння того чим є людство на загал.

Ця виставка ще і символ єврейської цивілізації важливим місцем якої є Україна. Великою мірою ця цивілізація залишила тут свої видимі монументальні ознаки. Вона залишила по собі пам’ять і дуже важливо щоб ця пам’ять зберігалася з покоління в покоління.

Я бажаю, щоб ця виставка була, хай і не великим, але дуже дієвим внеском у зміцнення основ свободи совісті у нашій Україні і зміцнення дружби та взаєморозуміння між людьми різних вір.” – сказав Віктор Євгенович Єленський на відкритті.

Відкриття виставки «Династія Медальє»
Відкриття виставки «Династія Медальє»

 

Також на відкриття виставки завітав почесний, гість син головного рабина України, Асмун Йосиф Ицхак.  Він звернув увагу всіх присутніх на важливість продовжувати вести освітню діяльність і знайомити молодь з видатними особистостями єврейської історії.

Син головного рабина України Асмун Йосиф Ицхак на відкритті виставки «Династія Медальє»
Син головного рабина України Асмун Йосиф Ицхак на відкритті виставки «Династія Медальє»

“Династія Медальє це дуже стара та дуже шанована родина. І це була сім’я, яка постійно воювала за право вірити та виконувати свої обряди.

Особисто моя сім’я була знайома з рабином Медальє, який був рабином, котрий виховав ціле покоління своїх учнів. І дуже важливо згадувати такі особистості, знати той вклад, який вони внесли і чим пожертвували заради релігії та віри, щоб сьогодні уже ми змогли не боятися та спокійно жити в своїй вірі.” – сказав зокрема Асмун Йосиф Ицхак.

Життя рабина тісно пов’язане з Україною: у повітовому місті Кролевці Чернігівської губернії (тепер – Сумська область) він одружився з дочкою відомого гаона Карасика з Ніжина. Після смерті тестя ще п’ять років очолював релігійну громаду міста.

Науковий співробітник ЛМІР, куратор виставки Максим Мартин
Науковий співробітник ЛМІР, куратор виставки Максим Мартин

«Засновник династії був рабином у багатьох міст і містечках України, Білорусі, Росії, поєднуючи релігійне служіння з активною громадською діяльністю, – розповів науковий співробітник ЛМІР, куратор виставки Максим Мартин. –  Після жовтневого перевороту його переслідувала влада. Намагався протидіяти закриттю хедерів (релігійних шкіл), виступав проти вилучення цінностей із синагог… У розпал сталінського терору, в січні 1938 року, Медальє заарештували. 26 квітня – розстріляли…»

Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»
Експозиція виставки «Династія Медальє»

Матеріали експозиції – це оригінальні речі, збережені в музеях, архівах, приватних збірках нащадків родини не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Серед експонатів – численні фотографії родини різних часів (у т. ч. світлини Кролевецького періоду дітей Медальє, його дружини і тестя), документи, особисті речі, нагороди Шмарьяху. Заслуговує на увагу золотий годинник, який рабин подарував молодшому синові Гілелю. Доповненням виставки стали оригінальні богослужбові та синагогальні речі з фондів Музею історії релігії.

Ористарх БАНДРУК

Олександр Врабель, або легенда оперної сцени в фотографіях і записах (відео)

Олександр Врабель, або легенда оперної сцени в фотографіях і записах

Цієї п’ятниці, 26 лютого 2016 року, о 15.00  у Музично-меморіальному музеї С. Крушельницької у Львові (вул. С. Крушельницької, 23) відкриється виставка “Олександр Врабель – легенда оперної сцени”. Виставка присвячена 85-річчю від дня народження провідного соліста Львівського оперного театру, народного артиста України, професора Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка Олександра Врабеля.

Олександр Врабель
Олександр Врабель

У репертуарі артиста було понад 60 опер, сотні творів малих вокальних форм. У 1960-80-х роках він виступав на сценах Польщі,Німеччини, Угорщини, Болгарії,Фінляндії, Індії, Канади, США. Серед учнів професора О. Врабеля – відомі співаки в Україні та за її межами: С. П’ятничко, Р. Цимбала, О. Теліга, В. Чібісов, М.Блаженко, М. Швидків, А. Хавунка, Б. Сікора , Н. Савко, П, Романій, В. Понайда, В. Ємец та ін.

Матеріали про співака у Музей передала його дружина, народна артистка України Тамара Дідик.

На відкритті виставки прозвучать архівні записи співака, відбудеться перегляд уривка з опери Б. Лятошинського “Золотий обруч”( запис 1985р), де Олександр Врабель виконує партію Тугара Вовка.

Олександра КИРИК
Cтарший науковий співробітник Музично-меморіального Музею Соломії Крушельницької у Львові

Як карали за любов, або пристрасті по-львівськи

Як карали за любов, або пристрасті по-львівськи

Поняття статевого злочину було таким самим явищем в середньовічному Львові як і інші злочини. Як повідомляють історичні джерела, такого роду злочинів було дуже багато і їх відповідно класифікували на онанізм, гомосексуалізм, статеві зносини людини з твариною, некрофілія, статеві стосунки у неприродній спосіб, стосунки християн і нехристиян, зрада, лесбіянство і т. д. І за такі порушення могли карати неабияк – бити батогами, спалювати або відсікати голову.

Суворі покарання та розправа над порушниками у Львові регулювалися Магдебурзьким правом, що діяло у Львові з 1356 по 1786 роки. Головним суддею міського суду був війт, засідали і проводили слідство райці. Покарання відбувалися публічно і люди сходилися на них як на виставу чи шоу.

Кодекс Магдебурського права
Кодекс Магдебурського права

Це право, зокрема, дозволяло чинити самосуд чоловікам, якщо вони застали дружину з іншим чоловіком – в такому випадку цього чоловіка можна було поранити чи навіть вбити. Якщо така можливість була упущена – кривдник міг судитися з обвинуваченим. Серйозним злочином вважалося, коли хтось мав водночас дві дружини. Покаранням за одночасний шлюб з двома жінками була смертна кара – відрубування голови.

Середньовічне зображення подружньої зради
Середньовічне зображення подружньої зради

Перший зафіксований випадок подружньої зради в львівській судовій історії­ – 1407 року. На нічному побаченні було впіймано пані Кухнову із роду Домагаличів та її молодого коханця Дзєвоша. Обдурений чоловік подав на суд, вимагаючи моральної компенсації.

У 1623 році у Львові стратили Агнєшку Клімунт та аптекаря Ланга, що допоміг їй отруїти свого чоловіка. 1687 року гучною стала справа, коли дружина за грошову винагороду підмовила задушити свого чоловіка, за що була засуджена до смертної кари.

Вірменський храм Успіння Богородиці у Львові
Вірменський храм Успіння Богородиці у Львові

Заборони поширювалися на стосунки між католиками і представниками інших християнських конфесій. В 1518 році у Львові спалили вірменина Івашка та Софію-католичку за спільне проживання і статеві відносини, незважаючи на те, що вірменин був удівцем, католичка – не заміжньою, а на руках в них було немовля. Засуджених до смерті зв’язали спина до спини і провезли через ціле місто в руках із смолоскипами, а потім підпалили.

Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського "Львів за Ягайла", 1910 рік.
Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського “Львів за Ягайла”, 1910 рік.

1622 року згадується історія підступної жінки Софії, яка завела собі коханця поки її чоловік був у війську. Коли чоловік повернувся, жінка влаштувала йому гарну вечерю з вином, коли ж він заснув, задушила його ще й з допомогою своєї матері. Матері жінки в результаті відрубали голову, самій Софії вдалося втекти.

Диявол спокушає відьму. Гравюра 1489 року.
Диявол спокушає відьму. Гравюра 1489 року.

Цікавий випадок трапився 1629 року в м. Буськ Львівської області. Шляхтич Якуб Жолчинський разом зі спільниками викрав звідти 12-літню дівчинку, маючи намір привезти її до Львова, щоб одружитися на ній. Викрадачі зупинилися в Головську, однак родичі дівчини на чолі з її братом змогли наздогнати Якуба і він загинув на місці. Родичі порубали його шаблями і прострелили кількома кулями. Уже вбитого шляхтича били, копали ногами і топтали – такою сильною була їхня лють і помста.

Ще одне викрадення згадується 1639 року. Шляхтич Кшиштоф Жоравінський викрав Анну, дочку міського судового писаря Яна Залеського саме тоді коли Залеський з цілою родиною йшов на пасіку за місто. Скарга була зафіксована, однак, вочевидь, закінчилася миром.

Середньовічне зображення подружньої зради
Середньовічне зображення подружньої зради

Магдебурзьке право також захищало жінок від насильства. 1634 року передміщанина Христофора Домбровського покарали ув’язненням і штрафом в 100 злотих через те, що побив свою дружину. Це сталося, незважаючи на факт зловживання цієї жінки алкоголем. В 1695 році Яцку Кулявчику присудили аж 200 ударів на сходах перед Низьким Замком за знущання над своєю жінкою. Цікавим є факт, що тут же отримала, правда аж 300 ударів, коханка Кулявчика, яку на додачу ще й вигнали з міста.

Цікавим спогадом про стародавні львівські публічні покарання любовних та інших злочинів є «Стовп ганьби», що стояв у місті з 1425 року – раніше дерев’яний, потім замінений на кам’яний. Зараз він знаходиться в Італійському дворику Львівського історичного музею (джерело фотографії http://shidulvovi.blogspot.com/2012/04/blog-post_23.html).
Цікавим спогадом про стародавні львівські публічні покарання любовних та інших злочинів є «Стовп ганьби», що стояв у місті з 1425 року – раніше дерев’яний, потім замінений на кам’яний. Зараз він знаходиться в Італійському дворику Львівського історичного музею (джерело фотографії http://shidulvovi.blogspot.com/2012/04/blog-post_23.html).

Ну і частково з усмішкою розкажемо останню історію – великого розголосу, починаючи з 1629 року, набули війни і збройний конфлікт між чоловіком та жінкою, які взяли собі в допомогу своїх слуг.

Цєцішовські спершу жили в Перемишлі і там завжди дуже сварилися, якось жінка Феліціяна забрала своє майно і слуг та переселилася до Львова. Однак чоловік не дав їй спокою і за власний кошт у Львові почав видавати памфлети, спрямовані проти дружини, що приводило до ще більших сварок. Врешті конфлікт дійшов до того, що, заручившись підтримкою близько 100 слуг, Пьотр взяв будинок дружини штурмом. Слуги Феліціяни почали відбивати напад, один зі слуг намагався вистрелити в Цєцішовського, влучивши в його супутника, хоча Пьотр стверджував, що штурм власне розпочався після агресії іншої сторони. Далі тривали довгі судові процеси, нарешті подружжю надали церковне розлучення, але навіть це не припинило між ними ворожнечу.

Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.
Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.

Конфлікти тривали десь до 1640 року, коли колишня дружина довела чоловіка до того, що він зажадав для неї смертної кари. Все закінчилось тим, що Феліціяні довелось стати монахинею, щоб врятуватись від цього.

Тетяна ЖЕРНОВА

Джерела:

  1. Козицький А. М. Білостоцький С. М. Кримінальний світ старого Львова. Основний інстинкт. – Львів: Афіша, 2001. – 230с. – С. 114 – 119
  2. Крип’якевич І.П.Львів, його минувшина і теперішність. – Льв.: 1910 р. – 64 с.

Ринки давнього Львова, або куди львів’яни ходили за покупками сторіччя тому

З розвитком ринкових відносин  та загальним поступом суспільства проблема доступності найрізноманітніших товарів відпала. Сьогодні численні торгові центри, супермаркети та, звісно, ринки можуть запропонувати львів’янину будь-який асортимент товару. Головне зараз – це мати гроші на придбання цього товару. Однак, торгові центри та супермаркети з’явились досить недавно. А от протягом довгих століть основними місцями для купівлі у Львові були базари, одні з яких уже й забуті в історії, а інші збереглись до наших днів.

 

 

Базар з західної сторони площі Ринок. Фото першої пол. XX ст.
Базар на площі Ринок. Фото першої пол. XX ст.
Базар на площі Ринок. Фото 1931-1935 рр.
Продавщиця фруктів на ринку на площі Ринок. Фото 1935 року

Одним із найдавніших львівських ринків був базар на площі Ринок. В принципі, сама ж назва цієї локації вказує на призначення площі. Цікаво, що судячи по давнім фотографіям базар на площі ринок мав різне місце розташування. Зокрема, світлини засвідчують його локацію з південної, північної та західної сторони площі. Однак, сама торгівля на цьому ринку мала певні суворі обмеження. Зокрема, торгувати тут дозволялося виключно фруктами, овочами, молочними продуктами та квітами. Однак уже під час Другої світової війни базар на площі Ринок припинив своє існування, а після війни радянська влада не відновлювала його діяльність. Що правда, тепер на площі Ринок в святкові пори мають місце святкові ярмарки.

Ринок за огороджею по вул. Госєвського (Тершаківсців). Фото 1906-1910 рр.
Будинок на місці давнього ринку на вул. Тершаківців. Сучасна панорама

Ще один давній ринок існував колись по вулиці Тершаківців. Про це, зокрема, говорять давні назви цієї території, такі як «Песій Ринок», «торговиця будівельного дерева», «Фімарк», що в перекладі з німецької означає «скотний ринок». На фотографіях початку XX ст. по правій стороні вулиці, за дерев’яною огорожею, помітні торгові ятки. Після Другої світової війни ринок тут проіснував до кінця 1960-х років, поки на його місці не збудували житловий багатоповерховий будинок.

Торгові ятки на площі Краківській (Я.Осмомисла). Фото 1860-1870 рр.
Новий павільйон Краківського ринку на пл. Ярослава Осмомисла. Фото 1909 року

Доволі давнім можна вважати Краківський ринок, що існував колись при площі Краківський, що тепер зветься площею Ярослава Осмомисла. Хоча площа адміністративно була оформлена лиш в першій половині XIX ст., ринок на ній з’явився набагато раніше. Цьому сприяло розташування цієї території на перетині двох основних магістральних вулиць – Городоцької і Жовківської (Б.Хмельницького). Зовсім нового вигляду ринок на цій площі отримує в 1876 році. Тоді, віденською фірмою «Енд та Горн» було збудовано великий павільйон із заліза та цегли на мурованому фундаменті, покритий хвилястим оцинкованим залізом. Базар був обладнаний асфальтовими хідниками, вентиляцією, мав 76 крамниць (оренда яких розігрувалася жеребкуванням) для різників, круп’ярів, пекарів, для продажу молочних виробів та овочів. Будова цього взірцевого ринку разом з відновленням після пожежі 1894 р. коштувала 63544 зл. В ході Другої світової війни Кракідале, як в народі називали ринок, припинив своє існування, а після війни остаточно був закритий радянською владою. Хоча зараз в цьому місці існує ринок «Добробут», однак історичного зв’язку з давнім Краківським ринком він жодного не має. Оскільки був відкритий аж наприкінці 1990-х років.

Стихійний ринок на площі Сольських. Фото 1910 року
Вид з верху на стихійний ринок між пл. Св. Теодора та вул. Куліша. Фото 1928 року
Стихійний ринок на зруйнованій після війни площі Торговій. Фото 1940-1950 рр.

Поруч до давнього Краківського ринку протягом довгої історії міста діяло кілька стихійних ринків, котрі не будучи впорядкованими та розмежованими зливалися в єдиний стихійний ринок. Розташовувався цей стихійний ринок на значній території від площі Св. Теодора до вулиці Куліша. Його частиною був ринок на площі Сольських або так званий Зерновий ринок, що розташовувався за театром Скарбека, на землях, що належали родині Сольських. Відомо, що у 1807-1810 рр. тут збудували міську різню і розмістили ринок дерева. Однак вже в 1862 році власником цих земель став магістрат міста. На ринку почали торгувати зерном, м’ясом, птицею, рибою, залізом, старими речами. В 1892 році з’являється офіційна назва ринку – Торговиця зерна. Після Другої світової війни стихійний ринок проіснував ще кілька років та припинив своє існування. На ділянці, котру він займав тепер проходить вул. Чорновола та розташований готель «Львів». Про ринок, що колись тут існував нагадує лиш невеличка площа, що носить назву Зернова.

Новозбудований Галицький ринок біля площі Галицької. Фото 1892 року
Галицький ринок. Фото 1919 року
Галицький ринок. Сучасне фото

Зовсім не стихійною була поява Галицького ринку. В 1891 році гміна Львова з метою влаштування міського ринку спеціально закупила земельні ділянки на межі площі Бернердинської та площі Галицької. Частину земель було викуплено у власників палацу Бесядецьких, яким заплатили 87000 зл. Ще одну ділянку за 10000 зл. було придбано у Саврацького. Вже наступного 1892 року здійснено спорудження самого ринку, котре виконала віденська фірма Енд & Горн, та сама, що споруджувала Краківський ринок. Для потреб ринку було зведено великий павільйон, покритий хвилястим оцинкованим дахом. Потреби покупців могли задовільнити 50 крамниць, 60 відділів для різників та м’ясників, 54 ятки для продажу бакалії, 2 склади для м’яса. На ринку функціонували навіть 6 туалетів з проточною водою. Побудова Галицького ринку, без врахування земельних ділянок, коштувала місту 79387 зл. Будучи збудованим понад століття тому цей ринок зберігся і до наших днів. В 1990-х рр., що правда, були плани щодо його знесення, але місцева громада не дала це зробити.

Торгові лавки Личаківського ринку по вул. Личаківській. Фото 1910 року
Винниківський (Личаківський) ринок. Сучасне фото

Достеменно не відомо, коли ж розпочинає свою історію Личаківський ринок, що на пл. Св. Антонія. Очевидно, як місце стихійної торгівлі ця територія використовувалась протягом багатьох століть. Проте, більш-менш впорядкований ринок виникає тут в XIX ст.. Збереглись імена його давніх власників. Відомо, наприклад, що у 1871 році ринком володіли  Леон і Франциска Гьофліх. Личаківський ринок був одним з найголовніших пунктів цілого передмістя. Його спеціалізацією була гуртова та роздрібна торгівля крупами та мукою, чим трудилися мешканці Личакова.  Ринок мав 80 постійних столів для продажу та 180 тимчасових місць. Постійні столи мали торговці, які орендували їх та щомісячно оплачували. Натомість, непостійні місця брали ті, хто торгував нерегулярно – і платили за них більше. При торгівлі споживчими товарами плата складала 1 злотий за 1 кв. м. Безпосередні виробники нічого не платили, але серед торговців було багато селян-скупників товару в селі. В 1916 році ринок перестав бути приватною власністю та перейшов до громади міста, яка вже 1920-х роках планувала його перебудувати у критий ринок. Був навіть розроблений проект, за котрим передбачалось спорудження торгової зали зі скляним дахом. Однак ці проекти так і не були втілені. За радянських часів Личаківський ринок був перейменований на Винниківський. У 1970-х роках здійснена його реконструкція. Саме тоді і з’явилось мозаїчне панно, яке досі можна побачити біля головного входу до ринку.

Стрийський ринок на межі вул. Шота Руставелі та Стрийської. Фото 1928-1929 рр.
Стрийський ринок за радянських часів. Фото 1950-1960 рр.
Стрийський ринок. Сучасне фото

Стрийський ринок, що розташований тепер на межі вулиць Шота Руставелі та Стрийській бере свій початок теж ще з австрійських часів. Однак, він є значно молодшим за інші львівські базари. Перша торгівля в цьому місці розпочалася на початку XX ст.. За польських часів тут вже були впорядковані торгові ятки. Однак офіційною датою заснування ринку вважають 1947 рік, тобто коли вже за радянської влади тут було зведено впорядкований критий ринок.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.

Котлобулатова І. Львів на фотографії-2:  1860-2011. – Львів, 2011.

Інтернет-ресурс www.polona.pl

Інтернет-ресурс http://foto.karta.org.pl/

Крип’якевич І. Історичні Проходи по Львові. – Львів, 1932.

Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009. – 528 с.

А “Роги” знов збирались на війну (відео)

А "Роги" знов збирались на війну
А "Роги" знов збирались на війну

Минулої неділі,  21 лютого 2016 року,  в приміщенні арт-клубу “Віденська тераса” відбувся концерт вже знаного не тільки у Львові, але і на теренах всієї України кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”).

Перед початком концерту на великому екрані транслювався відеофільм про гурт, про поїздку артистів з виступами в зону АТО, про те як їх зустрічали і про все, що учасники гурту бачили виступаючи з концертами за якихось 500 метрів від лінії вогню. Загалом же, за чотири дні кавер-гурт “Роги” (“The Rohies”) відпрацював 8 концертів між якими вони їли разом нашими солдатами і спали в польових умовах чи в бусі.

Концерт кавер-гурту "Роги" ("The Rohies") в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» 21 лютого 2016 року
Концерт кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”) в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» 21 лютого 2016 року

На початку концерту Директор-розпорядник Театру імені Марії Заньковецької Тарас Лисак (він же продюсер кавер-гурту “Роги”) подякував всім, хто впродовж останніх років був з ними, вірив у них та підтримував, а також зазначив, що “Роги” в своїй діяльності поставили за мету займатися благодійністю.

А ще Тарас Лисак розповів з якою метою відбувається збір коштів під час концерту та анонсував нову поїздку кавер-гурту в зону АТО.

“Сьогодні ми збираємо гроші, щоб знову поїхати до наших хлопців. 29 березня ми вирушаємо туди і відзвітуємося вам про наші концерти і спілкування із нашими захисниками. ” – сказав він.

Концерт кавер-гурту "Роги" ("The Rohies") в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» 21 лютого 2016 року
Концерт кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”) в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» 21 лютого 2016 року

Приємно зазначити, що за останній рік в репертуарі гурту з’явилось багато нових пісень, як кавер-версій, так і авторських, які суттєво збагатили музичний репертуар. Так на концерті відбулась прем’єра “Пісні про солдата” (автор слів – Олеся Галканова, музика Андрія Сніцарчука і Олесі Галканової).

“На написання цієї пісні мене надихнули двоє моїх друзів, які на цій війні, на жаль, втратили частини свого тіла, але, напевно, здобули набагато більше. Бачачи, як їхні жінки підтримують своїх чоловіків скажу одне – це просто фантастично!” – сказала Олеся Галканова перед прем’єрою “Пісні про солдата”.

Волонтер Ірина Дзьоба та директор Львівського будинку офіцерів Віталій Провозін на концерті кавер-гурту "Роги" ("The Rohies") в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» 21 лютого 2016 року
Волонтер Ірина Дзьоба та директор Львівського будинку офіцерів Віталій Провозін на концерті кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”) в приміщенні ресторану «Віденська кав’ярня» 21 лютого 2016 року

Були на концерті й особливі гості, це волонтер Ірина Дзьоба  та директор Львівського будинку офіцерів Віталій Провозін – люди, які допомогли хлопцям потрапити в зону АТО і були з ними весь цей час. Вони розповіли кілька цікавих історій з цих “східних гастролей”.

“Їздили ми багато, за 4 дні 8 концертів і щоразу ми зазирали в очі тим хлопцям, які нас зустрічали, які нас чекали, котрі бачили в нас частинку дому, який приїхав до них. Вони цього дуже потребували, вони потребували нашого спілкування, наших пісень, трошки відпочинку. Але після наших концертів вони, на превеликий жаль, далі йшли на передову, далі йшли в свої окопи . І виконуючи свою надзвичайно важку місію вони бережуть нас, бережуть наш мир. Вони роблять все для того, щоб ми могли сьогодні сидіти за прекрасними столиками і слухати чудову музику. Тому я хочу сказати одне — щоб ми ніколи не забували, війна в нашій країні не закінчилась і наша допомога потрібна дуже, потрібна хлопцям. Можна сказати, що зараз уже не йдеться про такі потреби, які були  півтора-два роки тому. Хлопці приблизно одягнені, трошки нагодовані, а йдеться про якість їхнього перебування,” – розповіла волонтер Ірина Дзьоба.

А директор Львівського будинку офіцерів Віталій Провозін, котрий возив з концертами в зону АТО не один гурт, захоплено ділився враженнями від виступів.

“Про всі пригоди, які були ми не будемо розповідати, ви можете собі уявити. Кожен собі уявить як нам було весело, як нам було добре. І завдяки вам я відкрив для себе Слобожанщину, завдяки вашому концерту в Сватовому я відкрив прекрасних людей, і ми зрозуміти, що Сватове — це така конкретна Україна, оскільки квіти, які подарували там Марті, вона не могла їх донести зі сцени. Я сподіваюся, що ви мене з собою ще візьмете і дякую, що ви такі веселі, безпосередні, такі як ви є, натуральні, просто класні і все.” – сказав пан Віталій.

Концерт закінчився і трохи більше місяця залишається до поїздки кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”)  в наступні “східні гастролі” в зону АТО. Хочеться побажати їм успіху і бути обережними. Бо Україна переможе у цій війні – по-іншому бути просто не може, і в цій перемозі буде також і їхня заслуга!

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

«Нам не зашкодить чарка вина», або де наливали у старому Львові

Часто у науковій та науково-популярній історичній літературі про Львів ми можемо прочитати, що торгівля вином відігравала не останню роль в економіці міста, особливо у XVI–XVIII століттях. Однак чи  багато ми знаємо про львівські місця, де можна було скуштувати цього “божественного напою”ще якихось 100 років тому? Куди ходили “на вино” мешканці та гості старого Львова? Про це – у нашій сьогоднішній статті.

Кому не подобались ані львівська кава, ані львівські солодощі, той шукав щастя у винарнях, вибір яких у місті Лева був досить солідним. Вже в XVI-му сторіччі у хроніках згадувались славні львівські винарні, а найвідомішою була винарня відомого мецената, члена та добродія Ставропігії – Костянтина Корнякта, який завдяки одруженню із шляхтянкою українського походження Анною Дідушицькою отримав шляхетство.

Костянтин Корнякт-старший (взято із: https://uk.wikipedia.org/wiki/Корнякт_Костянтин)
Костянтин Корнякт-старший (взято із: https://uk.wikipedia.org/wiki/Корнякт_Костянтин)

За походженням грек – з міста Кандія, що на острові Крит – Костянтин Корнякт розбагатів на оренді митниць в Галичині та на торгівлі рибою й іншими товарами, а, в основному, вином. Містилася та винарня у кам’яниці Корнякта на площі Ринок. Вже із двору запрошував до винарні зелений вінок, який коливався над вхідною до будинку брамою.

Львів на початку XVII століття
Львів на початку XVII століття

До просторої зали зі склепінням вели масивні дубові двері. Тут, під чотирма каганцями, що були прикріплені масивними гаками до стелі, від ранку до вечора співали та забавлялися.

Королівська кам’яниця, сучасний вигляд, фото 2015 р.
Королівська кам’яниця, сучасний вигляд, фото 2015 р.

А сходилися сюди різні поважні особи, яким дзбанок вина давав змогу весело провести час. Під час ярмарків вчащали сюди й купці з близьких та далеких чужоземних держав, і тоді тут лунали екзотичні мови, яких годі було почути за інших обставин.

Бочки з вином
Бочки з вином

Часто власне тут, за дубовими столами, вони й закінчували свій торг, заливаючи вином втомлені ярмарковим галайканням горлянки та міцно впиваючись. Разом з цим, винарня була й чудовим місцем для укладення важливих торгівельних угод, адже схмеліла компанія створювала атмосферу, сприятливу для відвертих та чесних товариських розмов.

Львів, площа Ринок, 6. Палац Корнякта. 1938 рік, автор Адам Ленкевич(Взято із: https://polona.pl/archive?uid=1202721&cid=1202704&name=download_fullJPG)
Львів, площа Ринок, 6. Палац Корнякта. 1938 рік, автор Адам Ленкевич (Взято із: https://polona.pl/)

Подавала вино гостям струнка грекиня Софія. А оскільки вина Корнякт закупляв із різних куточків світу, то могли вони задовольнити найвибагливіші смаки гурманів: і кіпрські, і грецькі, і кримські, і італійські, і угорські, і волоські, і навіть французькі.

Львів. Історичний музей. Італійський дворик кам’яниці Корнякта. Фото 1930 року. (Взято із: https://polona.pl/)
Львів. Історичний музей. Італійський дворик кам’яниці Корнякта. Фото 1930 року. (Взято із: https://polona.pl/)

З роками кам’яниця Корнякта кілька разів міняла власників. У 1908 році її купило місто та заснувало тут музей. У залі, яку і досі звуть “корняктівською залею”, почали проводити наукові засідання.

Львів. Кам’яниця Корнякта серед інших будинків площі Ринок, фото 1942–1943 рр. (Взято із: https://polona.pl/item/5928384/0/)
Львів. Кам’яниця Корнякта серед інших будинків площі Ринок, фото 1942–1943 рр. (Взято із: https://polona.pl/item/5928384/0/)

На вул. Руській, 4, де тепер стильне кафе “Манускрипт”, з давніх пір торгували винами з Кіпру, Греції, Румунії і Болгарії. До цієї винарні вчащали заморські купці.

Львів, будинок по вул. Руській, 4, лютий 2016 р.
Львів, вулиця Руська, рисунок рубежу XIX–XX ст. (Взято із: http://katalog.muzeum.krakow.pl/pl/work/MNK-III-ryc-29361-ULICA-RUSKA-I-CERKIEW-WOŁOSKA-WE-LWOW)

Згодом справжньою атракцією закладу став міф про привид першого власника, який, мовляв, полюбляв торохтіти бочками у підвалах. Студенти тут нерідко билися об заклад – хто з них насмілиться перебутиу закладі всю ніч.

Вулиця Руська, 1960-1970-ті рр. (Взято із: http://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=1215.0)
Львів, вуулиця Руська (вид із площі Ринок), 1980-ті рр.

Значний розвиток винарень почався за австрійських часів, коли імпортери угорських, французьких, італійських вин заснували у місті фірми, які проіснували аж до 1939 р.

Зокрема, спілка хорватів Дідоліч і Прпіч рекламувала у своєму закладі на вул. Чарнецького, 3 (тепер – вул. Винниченка) вина із Далмації.

Львів, будинок по сучасній вул. Винниченка, 3, 1960-1970-ті рр. (Взято із: http://wikimapia.org/16362266/uk/вул-Володимира-Винниченка-3#/photo/3275705)

Львів, будинок по сучасній вул. Винниченка, 3, 1960-1970-ті рр. (Взято із: http://wikimapia.org/16362266/uk/вул-Володимира-Винниченка-3#/photo/3275705)

Як згадував Юзеф Віттлін: “І знову вдихаю шляхетний аромат далматинських вин в крамниці фірми “Дідоліч і Прпіч”, дідолилося там і прпіло злотоперу златарицю і мріялося про сонячний Дубровник”.

Реклама закладу Дідоліча і Прпіча (Взято із: Винничук Ю. Кнайпи Львова. – Львів: Піраміда, 2005. – С. 233.)
Реклама закладу Дідоліча і Прпіча (Взято із: Винничук Ю. Кнайпи Львова. – Львів: Піраміда, 2005. – С. 233.)

Сьогодні у будинку по Винниченка, 3 – не менш відома для сучасних львів’ян ресторація “Панська чарка”.

Львів, ресторація“Панська чарка” по вул. Винниченка, 3 у наші дні.
Львів, ресторація“Панська чарка” по вул. Винниченка, 3 у наші дні.

Популярністю користувались також дві винарні родини Штадтмюллерів винарні – на площі Домініканській, 2 (тепер площа Музейна, 2, інша адреса – Вірменська, 35, де зараз культурно-мистецький центр “Дзиґа”) і на площі Ринок, 34, де, крім вин, пропонували медовуху і добре пиво.

Львів, кам’яниця по пл. Музейній, 2 (Вірменській, 35), лютий 2016 р.
Львів, будинок на площі Ринок, 34, лютий 2016 р.
Львів, вулиця Вірменська, 1938 р.

На площі Ринок в кам’яниці Авенштоків винарня існувала з 1847 р. Тут у залі на другому поверсі, куди вели кручені сходи, були розставлені тяжкі дубові столи у формі підкови, а на охочих поспівати чекало фортепіано.

Львів, будинок винарні Штадтмюллерів на площі Ринок, 34
Львів, будинок винарні Штадтмюллерів на площі Ринок, 34

Сюди вчащала досить заможна міська богема. В сатиричному вірші про москвофілів згадує про неї Володимир Самійленко, український поет-лірник із Наддніпрянщини:

Річ конечна, господине!
Так пійдемте в ресторан
І в Штадтмюллера за пивом
До синоду зложим плян.

Володимир Самійленко
Володимир Самійленко

Цікава історія цих закладів пов’язана із Денисом Сембратовичем – відомим громадським та культурним діячем рубежу XIX–XX ст. Коли він почав видавати ілюстрований журнал “Руська Хата”, де крім поетичних творів т. зв. “модерністів” (зокрема, літературного угрупування “Молода муза”) публікувались й наукові розвідки, огляди політичного життя на західноукраїнських землях та новини, то розраховувався зі співпрацівниками та авторами видання вином і гуляшем у винарні Штадтмюллера, де він брав випивку та закуску у кредит. Так-от – незабаром журнал припинив своє існування і Сембратович так ніколи й не розрахувався зі Штадтмюллером, але той йому борг вибачив.

Вулиця Кароля Людвіга (тепер – проспект Свободи) на листівці, початок XX ст. Другий від позиції фотографа будинок – № 21 (Взято із: https://polona.pl/item/10515329/0/).
Вулиця Кароля Людвіга (тепер – проспект Свободи) на листівці, початок XX ст. Другий від позиції фотографа будинок – № 21 (Взято із: https://polona.pl/item/10515329/0/).

Колоритними були ще декілька винних закладів у Львові. Популярною була винарня на вул. Карла Людвіка, 21 (тепер – проспект Свободи), де місцевий власник Зигмунт Зенґут рекламував румунські вина.

Львів, будинок на проспекті Свободи, 21, лютий 2016 року
Львів, кам’яниця на Братів Рогатинців, 32, лютий 2016 року

На вул. Собєського, 32 (тепер – Братів Рогатинців) перед Першою світовою війною було відкрито в підвалах винарню “Під Старою Баштою”, там, де зараз розміщений заклад“Під Вежею”.

Вулиця Братів Рогатинців, початок XX ст. (Взято із: http://photos.wikimapia.org/p/ot2/00/00/02/23/50_big.jpg)
Вулиця Братів Рогатинців, початок XX ст. (Взято із: http://photos.wikimapia.org/p/ot2/00/00/02/23/50_big.jpg)

А на вулиці Кохановського, 6 (тепер – К. Левицького) була відомою винарня Анни Нейпауер, яка рекламувала свій заклад власними напоями, особливо токайськими винами.

Львів, будинок по вулиці К. Левицького, 6, лютий 2016 року
Львів, будинок по вулиці К. Левицького, 6, лютий 2016 року

Але незабаром винарні перетворилися на крамниці вин, бо давня австрійська традиція вступати на чарочку вина відмерла досить швидко. Відтак, львівська традиція піти “на вино”, здавалось би, відійшла у небуття, однак у 2000-х рр. знову відродилась, і сьогодні можемо бачити чимало львів’ян, які приходять покуштувати смачне вино у сучасних винарнях Львова, які – хтозна – можливо теж колись стануть легендарними.

Павло АРТИМИШИН

Список використаних джерел:

  1. Винничук Ю. Кнайпи Львова. – Львів: Піраміда, 2005. – С. 232–233.
  2. http://explorer.lviv.ua
  3. http://katalog.muzeum.krakow.pl
  4. https://polona.pl
  5. http://wikimapia.org
  6. https://uk.wikipedia.org

“Стіна плачу” в околицях Львова

“Стіна плачу” поблизу Львова

Двадцяте століття запам’яталось не лише своєю жорстокістю та пов’язаним з цим знеціненням людини. Також воно залишило на обличчі земної поверхні тисячі пам’ятних знаків та меморіалів, які повинні нагадувати прийдешнім поколінням про злочини та проступки своїх попередників, про жорстокість одних людей до інших. Нагадувати не просто, бо так прийнято, а для того, аби жахіття минулих років не повторилися, аби мур ілюзій та вигадок, який часто зводиться між людьми, не ділив їх на ворожі табори. Що цікаво, інколи навіть ці глиби каміння, на які покладено таку відповідальну місію застереження, можуть мати власну і доволі неоднозначну історію. Поглянемо на один із таких кам’яних символів, який розташований поблизу Львова, у містечку Дрогобич.

"Скорботна матір" з Дрогобича. Фото Є. Гулюка
“Скорботна матір” з Дрогобича. Фото Є. Гулюка

Біля дрогобицької площі Ринок, на вулиці Ковальській, 6, знаходиться цікавий і специфічний монумент, проходячи повз який, неможливо не відчути стукіт сердець загиблих у тортурах та репресіях ХХ століття людей. “Скорботна мати”, або ще “Стіна плачу” – така народна назва цього пам’ятника. Доречними виглядають обидва найменування, оскільки композиція монументу складається з двох частин: бронзової статуї скорботної матері, яка приопустилась на коліна і зі “стіни плачу”, що має штучні сліди від пострілів. Жінка опечалена і просякнута стражданням й болем, а на стіні такі ж біль і страждання відбивають барельєфи вмурованих у неї облич жертв репресій.

"Стіна плачу", м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка
“Стіна плачу”, м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка

Що ж це за такий цікавий пам’ятний знак і яка історія його повстання? Авторами роботи є скульптори В. Борисенко і В. Подольський, а також архітектор Є. Хомик. Цей проект було започатковано у 1974 році і завершено у 1975, тобто йдеться про радянську спадщину. Просто так тоді нічого не робили. Не був винятком з загального правила і цей знак. Якщо звернути увагу на час, коли його споруджено, простежується кругла дата – тридцять років. Тридцять років від “освобождєнія” з-під влади гітлерівців. Відтак, все сходиться. Знак було споруджено для вшанування пам’яті жертв репресій нацистського режиму.

"Стіна плачу", м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка
“Стіна плачу”, м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка

Тут і ховається момент, через який встановлений знак виглядає не до кінця доречним. Однією з категорій населення, що чи не найбільше постраждало від рук нацистів, були євреї. Але євреям тоді не дозволялось бути в центрі міста – вони перебували в гетто на околиці. Та й знищували їх ніби в Броницькому лісі, принаймні саме такої думки дотримується більшість дослідників та краєзнавців. “Стіна плачу” ж знаходиться в самому центрі Дрогобича. Неподалік біля місця монументу, навпроти готелю “Європа”, нацисти розстрілювали у 1942 – 1944 роках українських повстанців та польське населення. На ці акції ніби навіть звозили місцевий люд, аби залякати його і відбити бажання контактувати з повстанцями. Починались такі акції поодинокими чергами, але згодом стали систематичними. За такою логікою виходить, що радянська влада поставила монумент українським повстанцям. Цього в принципі бути не могло би. Інша справа, якщо пам’ятник ставили з подвійним, чи навіть потрійним ідеологічним навантаженням. З одного боку, аби увічнити дату перемоги над нацистами, з іншого, присвятити його жертвам серед цивільного населення, а особливо серед єврейського. Третій – актуалізуючи монумент як такий, що споруджений на честь жертв саме серед цивільного населення і відсунути на задній план, таким чином, пам’ять про розстріли повстанців. Адже про них серед жертв нацистських репресій не йшлося.

"Стіна плачу", м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка
“Стіна плачу”, м. Дрогобич. Фото Є. Гулюка

Як би там не було, сьогодні біля пам’ятника відбуваються заходи по вшануванню пам’яті усіх постраждалих від нацистського та радянського тоталітарних режимів. Започатковано подібне явище було ще 22. 06. 2011. Ініціаторами виступили М. Маринович, В. Пограничний, О. Пограничний, М. Походжай, М. Головкевич і ін. З того часу, подібні вшанування відбуваються регулярно і систематично: кожного року у період кінця червня – початку липня. Проводиться екуменічна молитва, яка об’єднує християн різних конфесій та іудеїв.

"Стіна плачу", м. Дрогобич
“Стіна плачу”, м. Дрогобич

Тішить, що подібні кам’яні символи не несуть в сучасній Україні того ідеологічного значення, яке закладалось в них проектувальниками. Але також хотілося б, аби вони завжди виконували і своє першочергове завдання – не дозволяли людям розпочинати нових воєн і змушували пам’ятати про жахіття минулого. Хотілося б, аби поглядаючи на подібні знаки, люди завжди пам’ятали, що homo homini lupus не є.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Возняк О. Дрогобич екуменічно молився за загиблих від рук “освободітєлєй”. Дрогобицька Стіна Плачу // LifeInfo [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lifeinfo.com.ua/2014/06/23/nedilya-22-chervnya-2014-roku-drogobych-den-pamyati-ta-skorboty.html
  2. Головкевич М. Вулиця Ковальська – місце страти ОУН-УПА //LifeInfo [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lifeinfo.com.ua/2014/06/19/vulytsya-kovalska-mistse-straty-chleniv-oun-upa-molytva-rekviyem-22-chervnya-2014-na-mistsi-straty-chleniv-natsionalnogo-ruhu-oporu.html
  3. Пам’ятники Дрогобича / Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятники_Дрогобича
  4. Стіна плачу [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo.i.ua/user/1849879/381930/11214179

 

“Вірю у диво”, або вірші написані серцем

"Вірю у диво", або вірші написані серцем

Презентації роману чи повісті, наукової праці чи поетичної збірки за останній час у Львові стали звичним, мало не буденним явищем. Для того аби така подія зібрала аудиторію, потрібно щоб автором була справжня знаменитість, або реклама заходу мала бути потужною та креативною.

Авторка, котра вчора, 22 лютого 2016 року, презентувала свою поетичну збірку, не є відомою “розкрученою” поетесою і не вклала в рекламу події великих коштів. Проте, люди, які завітали до Львівської обласної дитячої бібліотеки  (вул. Винниченка, 1), не пошкодували жодної секунди.

Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік "Вірю у диво"
Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік “Вірю у диво”

Адже, коли свою збірку презентує 16-літня дівчина, яка від народження є сліпою, але пише надзвичайно яскраві, життєствердні і мальовничі вірші, це завжди викликає не лише інтерес і подив, але й щире захоплення.

Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік "Вірю у диво"
Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік “Вірю у диво”

Вікторія Дудік – дівчина надзвичайно світла, щира, життєрадісна і талановита. Вчора відбулася презентація її першої збірки поезій із символічною назвою “Вірю у диво”, диво втілення мрії у життя…

Вікторія Дудік "Вірю в диво"
Вікторія Дудік “Вірю в диво”

На зустріч з талановитою поетесою прийшли учні школи-інтернату для незрячих дітей №100, де навчається Віка, а також учні ССЗШ №8 разом з викладачами та директором. Презентацію вела народна артистка України Леся Бонковська, яка давно знайома з дівчиною не лише по спільному проекту оркестру Театру ім. Марії Заньковецької, зірок естради і талановитих незрячих співаків “Відчинилося життя”, а має з нею дружні стосунки і поза творчістю.

Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік "Вірю у диво"
Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік “Вірю у диво”

Слова підтримки для юної поетеси в цей день прозвучали і від  диригента оркестру Театру ім. Марії Заньковецької заслуженого артиста України Богдана Мочурада,  духовного наставника незрячих Львівської єпархії отця Романа, який подарував юній поетесі Біблію, написану шрифтом Брайля,
директора “Фонду Родини “Нечитайло” Вікторії Миколаюк та виконавчого директора Львівського обласного осередку ВГО “Українська спілка інвалідів – УСІ” Оксани Потимко.

Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік "Вірю у диво"
Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік “Вірю у диво”

Завітав на зустріч і член Національної спілки письменників України поет-бард Олесь Дяк, який теж долучився до привітань і принагідно запросив Вікторію Дудік стати гостем у його авторській радіопрограмі “Формат слова”.

Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік "Вірю у диво"
Презентація поетичної збірки Вікторії Дудік “Вірю у диво”

На завершення, усі охочі отримали в подарунок книгу Вікторії Дудік “Вірю в диво”. А хто не мав змоги побувати на презентації, але має бажання доторкнутися до чарівного світу поезій цієї талановитої дівчини, яка бачить серцем і вірить у диво, може прийти у Львівську обласну дитячу бібліотеку (вул. Винниченка, 1) – книга чекає на Вас!

Людмила ЧИЖОВИЧ

Темпль, або перша львівська синагога реформістів

Ще з середньовічних часів у Львові сформувалася досить чисельна єврейська громада. За тривалі роки проживання євреїв у місті, ними було зведено велику кількість єврейських храмів. Однак, Друга світова війна та нацистська окупація Львова спричинила руйнацію більшості сакральних будівель цієї громади, загубивши пам’ять про них в глибинах історії. Проте, кілька єврейських храмів були доволі харизматичними та цінними в архітектурному вимірі, а тому залишитись осторонь історії міста Лева вони просто не могли. Одним із таких храмів є перша у Львові синагога реформістів, що відома під назвою Темпль.

План першого поверху синагоги Темпль на пл. Старий ринок у Львові. Зроблений приблизно 1840-х роках.
План першого поверху синагоги Темпль на пл. Старий ринок у Львові. Зроблений приблизно 1840-х роках.

В 20-Х рр. XIX ст. в Німеччині зароджується так званий реформістський іудаїзм, основними ідеями котрого було пристосувати віровчення до реалій сучасного світу. Зокрема, реформісти наголошували на необхідності збереження етичних заповідей, але відміні обрядових. Відбувався перегляд теології в сторону відходу від розуміння обраності єврейського народу, поглядів на здобуття власної держави. Такі погляди сприяли тому, що під час літургій використовувалась мова держави в котрій знаходився храм. В синагогах з’являються дзвони та органи. В деяких храмах літургії відбуваються не по суботах, а в неділю. Прогресивний іудаїзм став в деякій мірі схожим на християнський протестантизм.

Синагога Темпль на пл.Старий Ринок. Фото 1862 року
Реформістська синагога “Темпль” у Львові на площі Старий Ринок. Фото 1863 року

Досить швидко ідеї реформістського іудаїзму докотилися й до Львова. Тож, уже в 1840 році виникають плани будівництва синагоги поступовців. Вперше їх висловив адвокат Емануель Блюменфельд. Спочатку спорудження храму планувалося на площі Стрілецькій (сучасна пл. Д.Галицького), однак цьому протестували монахині монастиря бенедиктинок, що розташовувався поруч. Таким чином обрали нове місце під будівництво – площу Старий Ринок, а місто погодило цю ідею. Цікаво, що до 1843 року на цій площі була так звана мала пожежна стражниця, яку перед побудовою Темпля перенесли на вулицю Замарстинівську.

Внутрішній інтер’єр новозбудованої синагоги реформістів на пл. Старий Ринок. Літографія 1846 р.
Інтер’єр синагоги реформістів у 1907 році. Фото 1907 року
Інтер’єр синагоги реформістів у 1937 році. Фото 1937 року

4 липня 1843 року Галицьке австрійське намісництво передало єврейській громаді землю під будівництво. Синагога була зведена у 1843–1846 рр.під керівництвом архітектора Йогана Зальцмана. Припускають, що автором проекту був архітектор Іван Левицький. Відкриття храму відбулося 18 вересня 1846 року. Синагога була у багатьох відношеннях нетипова. За стилем — класицистична. Хоча більшості синагогам того часу, зокрема і реформістським, були притаманні східні риси. У плані вона була ротондою із водночас дещо вираженою хрестовидністю, чим нагадувала християнські храми. Як і у німецьких аналогічних храмах, в молитовному залі був поставлений орган.

Синагога поступовців на пл. Старий Ринок. Поштівка 1917 року

Вже за пів століття, у 1894–1896 рр. був розроблений проект реконструкції синагоги, авторство котрого належало Ю.Захаревичу. Було заплановано добудову двох масивних пілонів при вході від вулиці Жовківської (тепер вул. Хмельницького), збільшення вестибюлю, добудову санктуарія для зборів керівництва громади. Трансформації планувались і в інтер’єрі. Внутрішній простір мав орієнтуватись на місце рабинів, яке у свою чергу слід було дещо підняти відносно місць для вірних. Купол планувалось увінчати широким ліхтарем у формі зірки Давида. Внутрішні розписи купола мали імітувати блакитне небо із зірками. Однак із цілого проекту було реалізовано лише розписи інтер’єрів.

Темпль на пл. Старий Ринок. Фото зблизька. Фото кін.XIX – поч. XX ст.
Синагога Темпль на почаку ХХ ст. Фото 1900-1910 рр.
Прогресистська синагога Темпль у Львові. Листівка 1906 року

У 1906–1907 рр. проведено і ще одну реконструкцію храму. Спочатку від сходу добудовано кімнати рабинів і канторів за проектом Альфреда Каменобродського. Потім здійснено ще дві прибудови з півночі і півдня зі сходовими клітками, за проектом Мавриція Зільберштайна.

Вид на Краківське передмістя і синагогу Темпль. Листівка 1905-1910 рр.
Вид на Краківське передмістя і синагогу Темпль. Листівка 1905-1910 рр.

Наступну реконструкцію храму довелося здійснити вже у 1919 році, після того як синагога постраждала внаслідок єврейського погрому після взяття міста польськими військами у 1918 році. Ремонтом тоді керував Леопольд Райс. У 1921 році ним же здійснено прибудову приміщення з півдня будівлі.

Автобусна станція поруч Темпля на пл. Старий Ринок. Фото 1930-х рр.

Як і в інших реформістських синагогах, проповіді у Темплі виголошувались державною мовою. Оскільки Львів на той час перебував у складі монархії Габсбургів, то і мова ця була німецька. Однак, уже з 1903 року проводі виконувались польською мовою. Приміщення храму використовували і для нерелігійних зібрань.

Руїни на місці синагоги реформістів на пл.Старий Ринок. Фото перших повоєнних років
Руїни на місці синагоги реформістів на пл.Старий Ринок. Фото перших повоєнних років

Першим рабином у синагозі був Авраам Кон, виходець із Західної Австрії. У 1848 році він помер внаслідок отруєння. Із синагогою була пов’язана діяльність таких відомих львівських рабинів, як Авраама Кона, Ехескела Каро, Бернарда Льовенштейна та Єхескела Левина.

Сквер на пл. Старий Ринок. Сучасне фото
Меморіальна плита на пл.Старий Ринок на місці Темпля. Сучасне фото

Після початку нацистської окупації Львова, нацисти не розділяли євреїв на ортодоксальних та прогресивних. Однаковим було ставлення гітлерівців і до єврейських храмів. Тож Темпль спіткала така ж доля, як і інші єврейські храми – у 1942 році (за іншими даними у літку 1941 року) його було підірвано. На місці храму постав сквер, котрий існує і до тепер. У 1990-х роках на цьому місці встановлено пам’ятний знак.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

Bałaban M., Historia lwowskiej Synagogi Postępowej (Templum), Lwów 1937

Львів’янка, яка двічі об’їхала навколо світу: Іда Лаура Пфайффер

ХІХ століття стало часом, коли до мандрівок світом почало залучатись все більше і більше людей. Подорожі в інші країни, які людині нашого часу видаються звичним та типовим, у ті часи викликали набагато більший інтерес і не були настільки поширеними. Непересічним прикладом тут є Іда Пайффер, яка в один день покинула життя у Львові, та вирушила у мандри. Більш того, вона описала свої подорожі у книгах, які у тогочасній Європі стали бестселерами та були перекладені на 7 мов. Ким же ж вона була, людина, яка стала одним з найяскравіших мандрівників світу ХІХ століття?

Іда Пфайффер наприкінці життя. Фото 1850-х.
Іда Пфайффер наприкінці життя. Фото 1850-х.

Іда народилась у Відні і була донькою багатого купця Реєра. Ще дитиною, вона полюбляла спортивні вправи та хлопчачий одяг, окрім того, вона отримувала освіту, яку на той час здебільшого отримували саме чоловіки. Коли їй було 5 років, вона вирушила у свою першу подорож з батьком – у Палестину та Єгипет. Вочевидь ця мандрівка справила на неї незабутнє враження. Коли їй було 9 років, батько помер, і за виховання взялась мати, яка підходила до виховання доньки цілковито по-іншому.

Іда Пфайффер
Іда Пфайффер

Львівська частина історії розпочинається 1 травня 1820 року, коли Іда виходить заміж на доктора права Марка Антона Пфайффера, який на той час був адвокатом у Львові. На той час він був пов’язаний у роботі з австрійською адміністрацією Галичини, тому його перебування у місті було зумовлене службовими причинами. Незважаючи на те, що для тогочасної монархії Габсбургів край був своєрідним “Сибіром”, Іда переїжджає до міста з чоловіком. Проте його кар’єру важко було назвати успішною. Він звинуватив чиновників у Галичині у корумпованості і змушений був покинути посаду, після чого він так і не міг нормально працевлаштуватись.

Львів у 40-х роках ХІХ століття. Саме тут від 1820 жила Іда зі своїм чоловіком Марком.
Львів у 40-х роках ХІХ століття. Саме тут від 1820 жила Іда зі своїм чоловіком Марком.

Сім’ю охопили злидні, і щоб хоч якось покращити становище, Іда почала давати уроки малювання та музики. І без того важкі умови були ще важчими через те, що Марк був старший за неї на 24 роки і уже мав дорослого сина від попереднього шлюбу. Фінансова ситуація покращилась лише у 1831 році, коли вона отримала спадщину після смерті матері. Іда нарешті змогла найняти хороших вчителів для своїх двох синів. Її чоловік помер у 1838 році, а згодом, після дорослішання синів, тогочасна львівська домашня господиня нарешті отримала змогу здійснити змінити амплуа і здійснити дитячу мірю –податись і подорожі світом.

Іда під час своїх подорожей.
Іда під час своїх подорожей.

У 1842 році вона помандрувала Дунаєм до Чорного моря та Стамбулу. Звідти вона продовжила свій шлях до Палестини та Єгипту і повернулась додому через Італію. Вона вирішує опублікувати своє враження від поїздки і у 1843 у Відні з’являється її двохтомник про мандрівку у Єгипет та Святу землю. Прибутки від публікації дозволили їй подорожувати і далі. У 1845 вона вирушає у Скандинавію та Ісландію і у 1846 у Пешті (частина сучасного Будапешту, до другої половини ХІХ століття Буда і Пешт на Дунаї були окремими містами) виходить її книга про цю подорож, яку у 1852 році переклали англійською і видали в Лондоні.

Обкладинка англійського видання її книги про подорож у Єгипет та Палестину.
Обкладинка англійського видання її книги про подорож у Ісландію та Скандинавію.
Мертве море. Ілюстрація з англійського видання її книги про подорож у Єгипет та Палестину. Малюнок виконала особисто Іда.
Суецький перешийок. Ілюстрація з англійського видання її книги про подорож у Єгипет та Палестину. Малюнок виконала особисто Іда.
Гейзер. Ілюстрація з видання Іди про мандрівку в Ісландію та Скандинавію.

Натхненна попередніми успіхами, Іда вирушає у свою першу навколосвітню подорож. Вона відвідує Бразилію, Чилі, цілу низку інших країн Південної Америки, Таїті, Китай, Індію, Персію, Османську імперію і Грецію. Додому вона повернулась у 1848 році.

Ілюстрація з книги Іди про її навколосвітню подорож.
Лісова пожежа. Ілюстрація з книги Іди про її навколосвітню подорож.
Ілюстрація з книги Іди про її навколосвітню подорож.
Іда побувала і в Одесі. Ілюстрація з книги про її навколосвітню подорож.

За підсумками цієї подорожі виходить чергове видання, яке одразу у рік його виходу перекладають англійською. У 1851 році, вона вирушає в Англію та Південну Африку, потім у Борнео, Суматру та Австралію. Після цього її шлях пролягав через США, Перу, Еквадор, а потім знову на північ, до Великих Озер, звідки вона вирушила у Європу та повернулась додому де написала книгу про свою другу навколосвітню подорож.

Обкладинка книги про подорожі І. Пфайффер. 1879.
Обкладинка книги про подорожі І. Пфайффер. 1879.

У травні 1857 вона вирішила відвідати Мадагаскар, де вона навіть втрутилась в антиурядову змову, внаслідок чого змушена була покинути країну. Проте вона підхватила малярію, яка на той час була екзотикою у Європі і в результаті у 1858 вона померла від цієї хвороби. Її син Оскар, посмертно видав книгу про її подорож до Мадагаскару з її біографією. У 1879 окремо виходить її біографія. Іду обрали членом географічних товариств у Берліні та Парижі, вона була одним з найбільш вражаючих мандрівників ХІХ століття і очевидно одним з найбільш незвичних мандрівників пов’язаних зі Львовом. Незважаючи на те, що врешті тяга до подорожей і привела до її смерті, можна впевнено сказати, що навіть у ХХІ столітті мало хто живе настільки насиченим життям як вона два століття тому. Отож не забуваймо про неї – про львів’янку, яка здійснила свою мрію і прославила своє ім’я на весь світ.

Віктор ГУМЕННИЙ

 Джерела

  1. Pfeiffer, Ida Laura (Режим доступу: https://en.wikisource.org/wiki/1911_Encyclop%C3%A6dia_Britannica/Pfeiffer,_Ida_Laura)
  2. Woman on the Road: Ida Pfeiffer in the Indies (Режим доступу: http://www.persee.fr/doc/arch_0044-8613_2004_num_68_1_3839)
  3. The Story of Ida Pfeiffer (Режим доступу: http://www.gutenberg.org/ebooks/18037)
  4. Pfeiffer I. Reise nach dem skandinavischen Norden und der Insel Island im Jahre 1845 (Режим доступу: http://www.gutenberg.org/ebooks/46868)
  5. Pfeiffer I. A Visit to the Holy Land, Egypt, and Italy by Ida Pfeiffer (Режим доступу: http://www.gutenberg.org/ebooks/12561)
  6. Pfeiffer I. Visit to Iceland (Режим доступу: http://www.gutenberg.org/files/1894/1894-h/1894-h.htm)
  7. A Woman’s Journey Round the World by Ida Pfeiffer (Режим доступу: http://www.gutenberg.org/ebooks/11039)
  8. Путешествия Старухи Шапокляк (Режим доступу: http://borisakunin.livejournal.com/84116.html)

Гаражний розпродаж на Мулярській – перші враження

Гаражний розпродаж на Мулярській - перші враження

Вчора, 21 лютого 2016 року, в  Білому залі на 3 поверсі бібліотеки на Мулярській (вул. Мулярська, 2а) проходив передвесняний гаражний розпродаж.

“Наближається весна, пора оновлення:-). Пропонуємо разом почати готуватися до неї, звільнивши свої шафи та полички від зайвого. Адже для того, щоб у Вашому житті з’явилося щось нове, потрібно приготувати для нього місце, а, отже, позбувшись старого.  Тож ми пропонуємо Вам скористатись нагодою та перебрати свій одяг, прикраси, книжки та інші речі і принести їх нам на гаражний розпродаж,” – так анонсували свою подію організатори розпродажу.

Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській

Окрім цього умови участі в розпродажі були дуже демократичними. Прийти та продавати свої речі можна було абсолютно безкоштовно. Якщо ж ви не мали змоги самостійно продавати, ці обов’язки можна було  передати організаторам вказавши попередньо бажану ціну.

Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській

Ціни на розпродажі були насправді “гаражні” і розпочиналися від однієї гривні. Тут продавалися речі не з метою заробити, а щоб звільнити місце дома для нових. І асортимент був доволі широкий – від поштівок за одну гривню і до шкіряних наплечників за 15 гривень, від виробів хенд мейд за 5 гривень і до повноцінного сучасного одягу за дуже символічну ціну.

Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській

Найбільшим недоліком розпродажу став брак місця і достатньої кількості столів для презентації всіх речей на продаж. Багато цікавинок знаходились в коробках та скриньках і потенційні покупці не завжди могли їх побачити.

Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській
Гаражний розпродаж на Мулярській

Але, загалом, розпродаж був цікавий і мабуть організаторам уже варто починати думати про наступний, з врахуванням невеликих недоліків вчорашнього.  Можливо його навіть варто зробити регулярним – раз на місяць цілком реально.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

5 найкрасивіших вищих навчальних закладів Львова

5 найкрасивіших вищих навчальних закладів Львова

Львів — місто студентів, тут кожен 5-й щоранку поспішає на пари. Сюди щороку приїжджають абітурієнти з різних міст, для того, аби пройти всі вступні випробування та стати студентом омріяного ВНЗ. І це невипадково, адже до топ-10 українських вишів входить 2 львівські заклади, а за деякими показниками вони входять навіть до трійки лідерів. Це означає, що навчатися у Львові справді престижно.
Відомі ці заклади  не лише науковими досягненнями та видатними випускниками, ще одна їхня особливість – виняткова архітектура. Студентам, які тут навчаються, справді пощастило щодня милуватися цією красою.

Будівля Галицького Сейму (1923 р. буде передана університету). Фото 1898 р
Головний корпус ЛНУ ім. І. Франка вражає вишуканістю архітектури, 2016 рік

1. Львівський національний університет ім. Івана Франка
Звісно, коли йде мова про львівські університети найпершим згадують найстаріший навчальний заклад  міста – Львівський національний університет ім. І. Франка. Історія цього закладу розпочинається з 1661 року і триває до сьогодні. Головний корпус ЛНУ є пам’яткою архітектури,  а до того, як стати осередком освіти та науки у Львові, він слугував приміщенням для галицького сейму, під який і будувався у 1877–1881 рр. за проектом архітектора Юліуша Гохберґера.

Хол Галицького Сейму, фото 1903 року
Краса Львівського національного університету дивує не тільки зовні

Фронтон головного корпусу університету доповнює напис латиною: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни є окрасою Батьківщини»). Також перед самим входом можна побачити меморіальні таблички на честь відомих діячів Є. Лазаренка, М. Зарицького, В. Левицького, М. Чайковського.

Львівська політехніка. Львів. Автор Станіслав Тондос.
Головний корпус Головний корпус “Львівської політехніки”, сучасне фото

2. Національний університет “Львівська політехніка”

Один з найкращих технічних вишів України — Львівська політехніка. Окрім того, це ще й найстаріший вищий технічний навчальний заклад України та Східної Європи, що був заснований 1844 року як Технічна академія. Він побудований 1873-1877 рр за проектом Юліана Захарієвича.

Вишуканий інтер'єр найстарішого технічного університету України
Вишуканий інтер’єр найстарішого технічного університету України

Краса цього навчального закладу вражає не менше, ніж його історія. Ця велична споруда, що розташувалася на вулиці Степана Бандери, приваблює око туристів і не залишає байдужими львів’ян. Фасад корпусу прикрашає латинський напис. Чи знаєте ви, що він означає? “Науками і мистецтвом” – ось що “промовляє” цей будинок. І справді, саме цим вже 172 роки займається ЛП.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, сучасне фото
Головний корпус медичного факультету поч. ХХ ст. Фото взято з архіву ЛНУ.
Пам’ятник доблесті лікарів під час війни

3. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Це один з найбільших та найстаріших медичних навчальних закладів України. З 1784 року він функціонував як факультет львівського університету, і тільки з 1939 почав існувати як окремий заклад. Сьогодні тут навчається більше 5 тисяч студентів, багато з них — іноземці.

Будинок інвалідів, а нині Львівський державний університет безпеки життєдіяльності.
Львівський державний університет безпеки життєдіяльності головний корпус

4. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності
Історія цього навчального закладу налічує 70 років. За цей час заклад встиг утвердитися як один з кращих вишів, що готує фахівців, які працюють у галузі безпеки життєдіяльності людини. Цікаво, що це єдиний навчальний заклад України, який є членом European Fire Service College’s Association (EFSCA).

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності
Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Головний корпус розташований на вулиці Клепарівській 35, побудований він 1855-1863 рр. під керівництвом архітектора Едуарда Каллера (за проектом арх. Т. Гансена) в аркадному стилі. Фінансував це будівництво австрійський імператор Франц Йосиф І.

Головний корпус національного університеу ветеринарної медицини
Головний корпус національного університеу ветеринарної медицини

5. Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького
Ще один навчальний заклад, що прикрашає місто.  Він розпочинає свою історію з далекого 1784 року.
Головний корпус, збудований архітектором І. Жолтовським у 1961(стиль сталінський ампір) розташований на вулиці Пекарській 50. Найцікавіша ознака цієї споруди, це, звісно ж 8 вишуканих колон, що прикрашають фасад.

Палац Батицьких (Туркуллів-Комелло), зараз навчальний корпус ветеринарної академії , 1910 рік
Навчальний корпус ветеринарної академії (Палац родини Туркуллів-Комелло) , сучасне фото

Список красивих ВНЗ у Львові можна продовжувати, і кожен, очевидно, назве свою п’ятірку,  але те, що всі ці заклади мають давню історію та знаходяться в надзвичайно вишуканих будівлях, на яких хочеться зупинити погляд, сумнівів немає. Львів – місто красивої архітектури та красивих навчальних закладів.

Олена ВИСОКОЛЯН

Джерела: Вікіпедія
Фото: Високолян Олена, https://polona.pl/, вікіпедія

1...621622623...708сторінка 622 з 708

Популярні статті:

Українська кутя

Рецепти 12 страв на Святий вечір

Святий вечір одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні й...
«Неостання коляда» у Львові: Гарнізонний храм об’єднає львів’ян у спільній молитві та пам'яті за полеглими Героями

«Неостання коляда» у Львові: Гарнізонний храм об’єднає львів’ян у спільній молитві...

Кава

Еліксир молодості у горнятку: як кава та какао сповільнюють старіння на...

Топ-10 найвідоміших храмів Львова

Топ-10 найвідоміших храмів Львова

Достеменно не відомо, чому саме вепр став символом цього будинку. Фото із Вікіпедії

Вепр на фасаді: Таємниця єдиного «кабанячого» будинку у Львові

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?