У час, коли містом Лева ще не гуркотіли трамваї, коли місцеві аптекарі метикували над проектом першої гасової лямпи, а в Ратуші висіли портрети найяснішого цісаря, прогресивні львів’яни почали відкривати для себе захопливий світ шахів.

Перші згадки про те, що у Львові стають популярними шахи, з’явилися всередині ХІХ століття в одній із австрійських газет. Це була гра студентства та інтелігенції. У шахи грали приватно в салонах або ж у читальнях та кав’ярнях. І рік за роком дивовижні фігури на клітчастому полі захоплювали все більше і більше львів’ян.

Про львівську шахову традицію, перших місцевих чемпіонів та міжнародних гросмейстерів розповідає відомий історик спорту Іван Яремко.

Романтики шахів

На шпальтах австрійських газет ХІХ століття можна знайти згадки, що у Львові вже тоді підтримували європейську традицію, граючи в шахи. Перші шахісти вдосконалювали свої вміння приватно – збирались вдома або у кав’ярнях. Це ще не був масовий рух – просто збирались люди, які були зацікавлені грою.

Однак вже у 1870-80-х рр. захоплення шахами стає більш масовим. Шахісти збиралися в академічних читальнях Університету та Політехніки. Переважно це були активні студенти та професори. А от скільки їх було – ніхто не згадує.

Аж у 90-ті роки ХІХ ст. шаховий рух у Львові стає помітним. Шахові партії почали все частіше проводити у громадських закладах. Зокрема, згадується знаменита «Віденська кав’ярня». Зять власника кав’ярні Олександр Лорія був великим шанувальником шахів. Правник за освітою Лорія запрошував до себе колег та навіть організував для гри у шахи окреме приміщення. Це сприяло тому, що шанувальників шахів у Львові ставало все більше.

25 листопада 1894 року, в той рік, коли відбувся перший у місті футбольний матч, 45 осіб зібралися у «Гранд готелі» і створили Львівський шаховий клуб. Обрали президента – графа Міхала Мйончинського. Тоді ж розіграли перший турнір серед восьми найкращих шахістів, в якому переміг нотаріус Ігнацій фон Попєль. Пізніше львівський чемпіон брав участь в європейських турнірах і навіть перемагав у відомих шахістів. Також за першість міста змагався Олександр Лорія.

«Гранд Готель» став шаховим  осередком Львова, хоча шанувальники цієї гри продовжували грати у кав’ярнях. Зокрема, популярною була кав’ярня «Авеню» на розі теперішнього пр. Свободи та вул. Коперніка. Шахісти також збиралися у ресторані «Рітц», де зараз «Пузата хата» на розі вул. Січових Стрільців та Костюшка.

Що цікаво, шахові осередки формувались за національною ознакою – поляки, євреї та українці грали окремо. Українські шахісти збирались у «Народній гостиниці», де зараз розташоване Регіональне управління митниці, що на вул. Костюшка,1. Ще була відома кав’ярня «Рома», де зараз розташоване кафе «Академічне» на розі пр. Шевченка та вул. Фредра.

Львівські шахісти продовжували зустрічатись за шахівницею, але турніри влаштовували рідко. Зокрема, після першості у 1894 році, наступний турнір провели аж у 1904 році, переможцем якого став Еміль Гросс. Ще один турнір відбувся аж перед початком Першої світової війни.

Сьогоднішні гросмейстри розкритикували б гру перших учасників шахових турнірів, адже тодішні шахісти не дуже продумували дебютну композицію, легко жертвували фігурами, аби досягнути короля суперника. Їхня гра була більш романтичною.

Справжній шаховий бум Львів пережив у міжвоєнне двадцятиліття. На початку 1920-х рр., коли все більш-менш стало на свої місця, відновили та активували діяльність Львівського шахового клубу. Тоді ж почали регулярно проводити чемпіонат Львова, семиразовим переможцем якого був польський шахіст Генріх Фрідман. А от у 1930 році переможцем першості міста став Стефан Попель – на той час найкращий український шахіст.

Степана Попеля була дуже цікава доля. Він народився в Комарниках у Турківському районі, що на Львівщині, в родині священика. Закінчив університет, знав вісім мов. Був романтиком шахів. У 1929-1944 роках працював світським секретарем Митрополита Андрея Шептицького. Уникаючи радянської окупаційної влади, виїхав до Парижу, де тричі здобував титул чемпіона – у 1951, 1953 і 1954 роках. У 1956 році вирушив до США, де слава видатного майстра супроводжувала його аж до смерті у 1987 році.

Між іншим, цікава річ – тоді найкращі шахісти були дітьми священиків. Чому? Усе просто – священики могли дати освіту своїм дітям. Зокрема, інші знані українські шахісти теж походили із родин священників – Мирослав Турянський був сином письменника, але внуком священика, Лев та Зіновій Туркевичі були синами священика.

Популяризації шахів у Львові сприяли приїзди відомих шахістів, які проводили сеанси одночасної гри. Зокрема, у 1924 році до Львова приїжджав сербський гросмейстер Божидар Костіч. Також важливий крок у популяризації шахів зробив російський чемпіон світу Алєксандр Алєхін, який у 1928 році приїжджав до Львова. До речі, львів’янин Генріх Фрідман зумів його обіграти.

У 1931 році Львів відвідав Акіба Рубінштейн, який претендував на звання чемпіона світу на початку ХХ ст. «Львів’яни виявилися негостинними до шахіста, який завітав до міста», – такі заголовки можна було побачити у тодішніх газетах. Чому? Бо вигравали. До прикладу, в Акіби Рубінштейна зуміли виграти 8 львів’ян, ще 8 програли, а 15 зіграли внічию. Для гросмейстера міжнародного класу це були не надто втішні показники. Однак варто зауважити – проти нього грали не прості перехожі, а найкращі шахісти Львова. Партії розпочиналися о сьомій вечора, а завершувались о третій ночі, а за грою спостерігало понад 300 глядачів. Тоді шахові турніри були справжньою подією.

У 1933 році до міста Лева завітав відомий австрійський шахіст Рудольф Шпільман.

Варто зазначити, що у міжвоєнні роки у Львові виходило багато спеціалізованих шахових видань. Дуже багато писали про шахи у львівських газетах. Кожна газета мала шаховий куток. А найкращий публікували у єврейській польськомовній газеті «Хвіля» – кожного вівторка виходила велика сторінка, присвячена лише шахам.

Львів мав власних призерів шахових Олімпіад ще перед початком Другої Світової війни. Зокрема, у 1930-х роках, коли почали проводити шахові Олімпіади, за збірну Польщі успішно виступали львів’яни Генріх Фрідман і Ксавери Францішек Сулік.

Сильними шахістами також були євреї. Дуже колоритним серед них був Ісаак Шехтер. У 1939 році він пішов працювати до  міліції і ніколи не знімав шинелі і кашкета, навіть за шахівницею. Львів’яни сміялись, що таким чином Шехтер здобував психологічну перевагу над суперником. З початком війни шахіст вступив до армії Андерса, з якою потрапив на близький Схід і залишився у Палестині. Потім Шехтер виступав за команду Ізраїля, однак вже під прізвищем Алоні.

Серед українців сильними шахістами були композитор та диригент львівської Опери Лев Туркевич і його брат Зіновій, син письменника Осипа Турянського Мирослав, а також інженер Ярослав Шевчик.

Друга Світова розкидала усіх відомих шахістів зі Львова – шахового львівського бомонду після війни не стало. Зокрема, Генріх Фрідман загинув в Освенцімі. Степан Попель і Мирослав Турянський опинилися у США, брати Туркевичі – в Канаді, Ярослав Шевчик – в Австралії. Із п’ятірки найсильніших українських шахістів у Львові залишився тільки Михайло Романишин, батько майбутнього міжнародного гросмейстера Олега Романишина.

Львів та його гросмейстри

Після Другої Світової війни львівське шахове середовище почало формуватись заново. Однак повоєнні шахісти ще не були професійними спортсменами – працюючи десь на підприємствах, лише вільний час могли присвячувати шахам.

Розвитку шахів у Львові допомогло те, що у 1947 році до міста приїхав відомий російський майстер Олексій Сокольський. А потім у місті загорілась зірка першого львівського гросмейстера Леоніда Штейна.

Родина Леоніда Штейна була родом із Кам’янця-Подільського. Переживши війну у Ташкенті, сім’я Штейнів переїхала до Львова. Молодий Леонід не мріяв про шахову славу – хлопець вирізнявся непосидючістю, прогулював уроки, любив цигарки та випивку. Однак природній талант до шахів не зумів сховатись за темпераментом. Сім’я Леоніда отримала квартиру на вул. Фредра – якраз навпроти сьогоднішнього шахового клубу, де була філія будинку офіцерів, куди почав вчащати хлопець. Він вирізнявся хорошою реакцію та блискучим розумом і міг одночасно проводити шахові партії та грати в більярд.

Наприкінці 1950-х рр. Леонід Штейн став чемпіоном України, почав виступати у чемпіонатах Радянського Союзу, а в 1962 році став гросмейстером. Однак Штейн попри свій блискучий розум і талант не зумів сягнути найвищого рівня – стати претендентом на звання чемпіона світу, хоча його дуже поважали як шахіста, який міг обіграти будь-кого. Зокрема, з відомим американцем Боббі Фішером вони грали на рівні. А Фішер, як відомо, з кожним за шахівницю не сідав. Леонід Штейн мав дійсно великий шаховий талант, однак він курив безперервно, любив чарку і помер дуже молодим – всього у 39 років.

Професор Орест Попович, який проживає у США, розповідав таку байку. У 1969 році в Штатах товариство українців проводило шаховий турнір. І от на цьому турнірі Степан Попель запропонував зіграти із найкращим шахістом на той час із України – йому запропонували Леоніда Штейна. Однак тоді американські українці не грали із радянськими спортсменами.

Наступними львівськими гросмейстерами були вже учні Віктор Карта: Марта Літинська, Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин, Олег Романишин. Саме завдяки їм шаховий Львів прославився на увесь Радянський Союз.

Львів’янка Марта Літинська стала чемпіонкою Радянського союзу у 1972 році. У 1973 році Олег Романишин став чемпіоном Європи, а Олександр Бєлявський – чемпіоном світу до 20 років. У 1974 році Адріан Михальчишин став чемпіоном Радянського Союзу серед молодих майстрів.

Коли у 1978 році в Тбілісі відбувався чемпіонат Радянського Союзу з шахів зі Львова на турнір поїхали чотири гросмейстери – Олександр Бєлявський, Олег Романишин, Адріан Михальчишин і Йосиф Дорфман.

Шахісти – теж люди і теж вірять у власні маленькі забобони. От до прикладу, чотириразовий чемпіон Радянського союзу Олександр Бєлявський перед шаховою Олімпіадою зламав руку, граючи у футбол. Із загіпсованою рукою він блискуче виграв п’ять партій турніру поспіль, а як тільки зняв гіпс, то програв.

Цікавою особистістю був Олег Романишин, який вирізнявся непересічним талантом до шахів. Олег Романишин – рафінований галицький інтелігент, завжди іронічно-скептичний. Серед його приятелів були артисти, художники, журналісти. Він постійно крутився в бомонді.

Важливим кроком у вихованні шахових талантів стало відкриття шахової спеціалізації в Інституті фізкультури. Там сформувалася шахістка Ірина Чолушкіна, яка стала чемпіонкою України, потім вийшла заміж за серба і виступає за Сербію, а також гросмейстер Зоя Лельчук, що виступає тепер за Німеччину.

Популяризації шахів сприяло відкриття у 1982 році шахового клубу, ініціатором якого став тодішній голова міста Львова та голова шахової федерації Володимир Пєхота. Зараз там залишилась тільки дитячо-юнацька школа «Дебют», з якої вийшли понад 10 гросмейстерів.

42-річний Володимир Грабінський виріс у тренера, який виховав 11 міжнародних гросмейстерів. Серед них – олімпійський чемпіон Андрій Волокітін, Юрко Криворучко, Михайло Олексієнко, брати Юрій та Андрій Вовки, Мартин Кравців, Ярослав Жеребух, який перейшов під прапор США. Виховав і жінок-гросмейстерів – Мирославу Грабінську, Катерину Мацейко, Віту Чулівську.

Ось тепер прийшли дві сестри Ганна та Марія Музичук, тато і мама яких теж закінчували шахову спеціалізацію Інституту фізичної культури у Львові.

Є багато ретро-фотографій, де львів’яни десятками сидять у парках, або на стометрівці перед Оперним театром і грають в шахи. Раніше як проводили шахові турніри, то 250 людей стежили за поєдинками, що тривали понад 5 годин. На сцені були шахові дошки, на яких хлопці пересували фігури, щоб було видно навіть на гальорці. Коли в життя львів’ян втрутився телевізор та Інтернет, шахова культура покинула вулиці.

Загалом, зі Львовом пов’язані імена 43 гросмейстерів. Те, що місто прийматиме матч за звання чемпіонки світу з шахів, стане ще однією важливою і пам’ятною сторінкою в історії шахового Львова, про який, як ми сьогодні, згадуватиме не одне покоління львів’ян.

Джерело: http://zaxid.net/news/showNews.do?shahi_u_videnskiy_kavyarni&objectId=1383921