На минулих вихідних у коридорах Львівської ратуші ( пл. Ринок, 1) завершилась експозиція проекту«Добрі фото. Львів», яка тривала тут три останні тижні.
Проект «Добрі фото Львів» – це найбільший у світі сучасний портретний позитивний фото-проект . Це більш ніж 10 000 добрих та позитивних фотопортретів львів’ян та гостей міста.
24 серпня 2016 року було завершено фотозйомки , які тривали 12 місяців та під час яких зроблено 10 340 портретів. Всі фото автор проекту, лауреат національних премій “Фотограф року” 2013 і 2014 років Сергій Талочко вписав у 88 панелей, розміром 1,20 м. на 75 см.
Сергій Талочко
Виставка стартувала 15 жовтня і тривала три тижні. Приміщень у Львові для такої кількості фото не дуже багато, як і не багато місць, де ці роботи може побачити велика кількість людей, оскільки в галереї мешканці та гості міста не особливо ходять. Тому експонування виставки у коридорах Ратуші було дуже вдалим.
Експозиція проекту «Добрі фото. Львів»
“Це не комерційний проект. Мені було цікаво зробити позитивне сучасне обличчя українців. Оскільки майже всі фотографічні чорно-білі проекти мають важкий соціальний слід. Адже простіше показати як все погано. Такі проекти звичайно дуже потрібні, вони піднімають соціальні проблеми. Але мені це було не цікаво. В мас-медіа не має майже нічого позитивного про Україну і українців. Тож я працював над позитивним проектом. Цікаво було зробити 10 тисяч доброго чогось”, – розповів Сергій.
Експозиція проекту «Добрі фото. Львів»
В подальшому щити будуть мандрувати. Спочатку Україною, згодом по всьому світу. Зараз фото-художник працює над пошуком спонсорів для цієї справи. Можливо хтось забажає придбати собі панель з фото.
Експозиція проекту «Добрі фото. Львів»
“В планах ще декілька проектів, але поки не було анонсу, не можу розголошувати. Оскільки проект потрібно правильно прописати, а для цього потрібні кошти та час”, – не спішить ділитися своїми планами Сергій.
Сергій Талочко
До Львова фотограф Сергій Талочко приїхав з Нікополя. У свої сорок він зробив сотні тисяч кадрів, отримав кілька високих українських нагород. Собі і всім Сергій Талочко довів, що фотографія – це не просто марнотратне клацання камерою, але справжнє мистецтво.
Експозиція проекту «Добрі фото. Львів»
“У Львові мені сподобалось, тут цікаво жити. У львів’ян є одна особливість – вони не дуже швидко сприймають зміни. Не люблять їх, а люблять своє стале життя. Тут свої традиції, всі працюють з тими кого добре знають і спілкуються з тими кого знають. Туристом бути у Львові цікаво, а от пожити – це трохи інше. Потрібен час, щоб інтегруватися”, – ділиться враженнями митець.
У суботу, 5 листопада 2016 р., в «Арт-галереї мадам Пальмгрен» (вул.І.Федорова 8) відкрилася персональна виставка Олени Звір «Energy» , на якій були представлені роботи виконані з шовку (батік) та на полотні.
«Енергія – таке маленьке слово, а скільки має в собі змісту! Авторка виставки – це справжній вулкан енергії і джерело любові до життя! І от коли ми думали як назвати виставку, то мені з голови не виходила власне ця енергія – так з’явилася назва експозиції», – розповіла директор галереї Вікторія Рибак.
Олена Звір
«Я не думаю про те, чи сподобаються мої твори. Моя кожна робота – це кожен день. Тому вони настільки різні, бо щодня різні переживання. Є краса в кожному дні і радість в кожному дні. Тільки залежно, що ти бачиш», – поділилася авторка виставки Олена Звір.
Відкриття персональної виставки Олени Звір «Energy»
Експозицію виставки вдало доповнили надзвичайні роботи з ніжного та вишуканого шовку – оригінальні сукні від “Ательє Оксани Давимуки”.
«Це дуже важливо, коли є такий тандем, де люди спілкуються, обмінюються енергією. Я дуже щаслива, що в на все так закрутилося і я маю надію, що буде у нас якесь феєричне продовження. Оскільки, я бачу такий надзвичайно високий рівень техніки і духовної глибини в роботах Олени, що мимоволі з’являється наснага до роботи», – зазначила співавтор виставки Оксана Давимука .
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експозиція виставки Олени Звір «Energy»
Експонування виставки триватиме до 27 листопада 2016 р. Оглянути роботи можна щодня з 10 до 21 год.
Трускавецький дельфінарій «Оскар» з нагоди свого першого дня народження влаштував благодійне свято «Долонька до долоньки». 5 листопада 2016 року для дітей Львівщини, котрі опинились у складних життєвих обставинах – синів та доньок Героїв Небесної сотні, бійців АТО, тяжко хворих дітей, сиріт і тих, хто зростає у малозабезпечених чи багатодітних родинах – організували безкоштовну виставу.
Чорноморські дельфіни комплексу “Оскар” та їх тренери. Фото: Ксенія Янко
У приміщенні розважально-оздоровчого комплексу «Оскар» малечу розважали аніматори, багато хлопців та дівчат забажали прикрасити свої щічки аквагримом морської тематики. Бавилися з мильними бульбашками, із задоволенням фотографувалися у фотозоні на згадку про святковий день.
Аквагрим морської тематики для гостей свята. Фото: Ксенія Янко
Саме ж дійство вражало неймовірними трюками, щораз видовищнішими номерами за участі дельфінів, морських котиків та їхніх тренерів. Юні й дорослі глядачі раз-по-раз затамовували подих, спостерігаючи за карколомними стрибками дивотварин.
Чорноморські дельфіни комплексу “Оскар” та їх тренери. Фото: Ксенія Янко
Чорноморські дельфіни комплексу “Оскар” та їх тренер . Фото: Ксенія Янко
Чорноморські дельфіни комплексу “Оскар” . Фото: Ксенія Янко
400 маленьких громадян запросив на свято розважально-оздорочвий комплекс «Оскар». Серед них інтернат-вихованці, котрі знаходяться під опікою Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла; діти бійців АТО, героїв Небесної Сотні, загиблих у зоні бойових дій, яких підтримує проект «Мій тато захищає Україну»; діти-переселенці зі сходу країни та анексованого Криму, якими опікується Радник Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб у Львівській області Оксана Яковець. Дильфінарій також відвідали бійці АТО, які зараз проходять лікування в Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький». Після вистави на дітлахів чекали подарунки та солодощі.
Менеджер зв’язків з громадськістю та ЗМІ дельфінарію «Оскар» Світлана Радішевська. Фото: Ксенія Янко
– Ми вирішили відзначити річницю дещо нетрадиційно: обійтися без зайвого шику, натомість влаштувати свято дітям, подарувати радість їм і втішитись самим. Сподіваюсь, нам вдалося подарувати багато задоволення нашій дітворі та героям. Розуміємо, що у цей складний час мусимо підтримувати їх, бо вони наше сьогодення і майбутнє. – наголосила менеджер зв’язків з громадськістю та ЗМІ дельфінарію «Оскар» Світлана Радішевська.
Артисти підготували сюрприз для публіки. Під час шоу дельфіни намалювали картину; хто з глядачів стане її власником визначив морський котик Міша, повідомивши ряд і місце своєму тренеру. Подарунок отримала дівчинка на ім’я Марічка, яка приїхала до дельфінарію завдяки благодійному фонду «Із янголом на плечі».
Марічка відтепер володіє барвистою абстракцією від дельфінів “Оскара”. Фото: Ксенія Янко
Засновник фонду Юрій Федечко розповів, що разом із ним до Трускавця приїхали вихованці Лаврівського дитячого будинку, Роздільського дитячого будинку-інтернату, дитбудинку сімейного типу, а також 14 маленьких див, котрі проходили реабілітацію в Західноукраїнському спеціалізованому медичному центрі і подолали онкологічні захворювання.
– Небайдужі люди можуть привезти дітям солодке і книжки. Але щоб їм подарували емоції, настрій, гарне свято – це, мабуть, те, чого дітвора хоче найбільше.– міркує Ю. Федечко.
Засновник благодійному фонду «Із янголом на плечі» Юрій Федечко. Фото: Ксенія Янко
Так само щасливі були відвідати дельфінарій підопічні Центру Опіки Сиріт Львівської архиєпархії УГКЦ.Голова Центру Опіки Сиріт отець Роман Прокопець зауважує:
– «Оскар» часто запрошує нас на вистави, за що ми йому дуже вдячні. Діти завжди повертаються з позитивними враженнями, бо більшість тих, кого ми привозимо бачать дельфінів уперше.
Голова Центру Опіки Сиріт отець Роман Прокопець. Фото: Ксенія Янко
Старша донечка Романа Чорнобая минулого року вже була у дельфінарії, щоправда в Одеському, натомість для молодшої відбулося дещо ніколи не бачене. Учасник АТО відвідав свято разом із дружиною і дітьми завдяки проекту «Мій тато захищає Україну».
– Щодо мене, я працюю і можу собі це дозволити, але для людей,у яких немає можливості повести сім’ю у дельфінарій власним коштом, така ініціатива дуже добра.– вважає Роман.
Роман Чорнобай із родиною перед початком вистави. Фото: Ксенія Янко
Окрім яскравих шоу, в трускавецькому розважально-оздоровчому комплексі «Оскар» проводять сеанси дельфінотерапії. З особливостями такого методу реабілітації нас ознайомив дельфінотерапевт Ярослав Моргун:
– Сюди часто приводять дітей із церебральним паралічем, аутизмом, різного роду затримками психічного, психічно-мовленнєвого розвитку. Під час сеансів дитина може погладити дельфіна, послухати, як він співає, подивитись, як танцює. Якщо вона має проблеми з мовленням, намагаємось підібрати вправи, що розвивають мовлення. Якщо є проблеми з моторикою, звертаємось до масажу, ЛФК. Коли дитина адаптована до спілкування з дельфіном, переходимо до плавання, що позитивно впливає не тільки на психічне, а й на фізичне здоров’я.
Чорноморський дельфін . Фото: Ксенія Янко
Морський котик Міша та його тренер. Фото: Ксенія Янко
Чорноморські дельфіни комплексу “Оскар” та їх тренери. Фото: Ксенія Янко
Протягом останнього року єдиний у західній Україні дельфінарій «Оскар» безкоштовно прийняв майже 3,5 тисячі відвідувачів, які належать до соціальних категорій зі Львівської та Івано-Франківської областей. Близько сотні дітей з фізичними чи психологічними вадами та бійців АТО безкоштовно пройшли сеанси реабілітації за допомогою дельфінів.
У суботу, 5 листопада 2016 р., в рамках фестивалю BBQFest.WinterON, що цими вихідними проходить у Львові на вулиці Лесі Українки, створили “Найбільшу картину із ковбасної нарізки”.
Основна мета акції – показати, що їжа може бути мистецтвом. Автором роботи є відома львівська художниця Галина Дудар. На картині зображені кінь і підкова – український символ щастя, який асоціюється з добром, добробутом і позитивом.
“Найбільша картина із ковбасної нарізки” створена у Львові
“Колеги будуть сміятись, мабуть. Коли я сказала, що буду таке робити, друзі дуже здивувались: як, з ковбаси?”, – прокоментувала таку незвичну мистецьку акцію художниця.
Оскільки, картин з ковбаси раніше в Україні ніхто не створював, то львівська робота претендує на звання найбільшої. Тож встановлення рекорду зі створення найбільшої подібної картини зафіксували представники Книги рекордів України.
Організатори та творці “Найбільшої картини із ковбасної нарізки”
Загалом на створення роботи знадобилось 16 видів ковбасних виробів, вагою – приблизно 10 кг., а розмір картини становить – 120 см на 84 см.
«Ми не намагались зробити щось гламурне чи модне, а хотіли зробити щось, що було б зрозумілим для простих людей, доступним і смачним», – додала Людмила Томашевська.
Після завершення заходу усі охочі мали змогу сфотографуватися із картиною та скуштувати шматочок смачного шедевру.
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
А загалом у програмі фестивалю який ще триває на вулиці Лесі Українки:
кулінарні майстер-класи з приготування страв на вогні від кращих шеф-кухарів Львова;
кулінарні поєдинки;
гастрономічний ярмарок;
презентації малих пивоварень;
розважально-мистецька програма та дитяча анімація.
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
“Смачне м’ясо, крафтове пиво, приємну музику, тепло від вогню і атмосфери та гарний настрій гарантуємо! Проводжаємо осінь разом!” – закликають організатори.
На початках зародження та становлення курортного життя в Трускавці він був невеличким селом зі скромною лісничівкою та греко-католицькою парафією, про що говорять як українські так і польські літературні джерела.
Трускавець. Вигляд зі сходу, А. Тітц, 1854
І саме тоді на початку ХХ ст. в 1827 році місцевий управитель трускавецького камерального маєтку поляк Юзеф Міцевський вирішив закласти підвалини бальнеологічного курорту, отримавши офіційний дозвіл від австрійської влади на прибудову до місцевої корчми невеличкої водолікарні на чотири кабінки для приймання ванн з цілющих сірково-солоних вод з місцевих джерел, що виходили самовільно на поверхню землю і про цілющі властивості яких місцеві жителі знали з давніх-давен.
Трускавець. Руська церква, А. Тітц, 1854
Потреба забезпечити курорт кращими та ширшими можливостями для лікування змусила місцеву камеральну владу до будівництва нової водолікарні. До 1836 року було збудоване окреме приміщення водолікарні (лазнички), яке складалося вже з 8 кабінок для приймання водних процедур та водночас було зведено кілька будинків готельного типу для приїжджих.
Трускавець. Центр курорту, 1871-1873 рр.
В середині ХІХ ст. на лікування до Трускавця їхало від 70 до 90 чоловік в сезон, що тривав всього кілька місяців. Проте поступове зростання кількості клієнтів курорту потребувало нових комфортних приміщень як для громадських і лікувальних установ, так і для проживання, що ввело Трускавець у першу фазу архітектурної курортної забудови, для якої характерними є класицистичні будівлі та споруди, які не збереглися до сьогоднішнього дня.
Трускавець. Ресторан, 1871-1873 рр.
Наочне, дещо навіть художнє уявлення про курорт Трускавець середини ХІХ століття дають літографії Александера Тітца, виконані майстром у 1854 році та ще декілька літографій невідомого нам автора 1871 року.
Трускавець. Центр курорту, А. Тітц, 1854 р.
Житлові одноповерхові будинки, що розташувались в центрі курорту, яку звали Долиною та в яких приймали відпочивальників на фасаді містили герби власників, згадується в джерелах.
Трускавець. Вигляд від джерела Фердинанд, А. Тітц, 1854 р.
*Літографія – спосіб друку, при якому фарба під тиском переноситься з плоскою друкованої форми на папір.В основі літографії лежить фізико-хімічний принцип, що припускає одержання відбитка з абсолютно гладкій(каменю), яка, завдяки відповідній обробці, набуває властивості на окремих своїх ділянках приймати спеціальну літографськуфарбу.
2 листопада 2016 року, у приміщенні Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15) відбувся «Вечір оперної музики» Анни Носової. Партія фортепіано – Галина Радченко. Також у концерті взяли участь студенти ЛНМА ім. М. В. Лисенка класу професора кафедри скрипки Володимира Заранського. Концертмейстер – Ольга Білас. Це вже третій концерт, який продовжує новонароджену традицію проведення Музичних салонів у Музеї.
Сама Анна Носова уродженка міста Сімферополя, але вже довший час проживає у Львові. Закінчила Львівську музичну академію в класі Мирослави Жишкович та Ігоря Кушплера і зараз є запрошеною солісткою Львівської опери.
Анна Носова
Кокетливе і витончене виконання Анною арії Церліни “Vedrai carino” з опери “Дон Жуан” В. А. Моцарта стало чудовим початком концерту. Наступним номером програми прозвучала Друга арія Цариці Ночі “Der Нölle” з опери “Чарівна флейта” Моцарта. «Але що мене тішить найбільше – це безслівне одобрення!» – напише Моцарт дружині після перших постановок «Чарівної флейти». Та після виконання володаркою чудового сопрано цієї арії було зовсім не безслівно, оскільки чулися вигуки заслуженого «браво!» із залу.
Анна Гречанюк та концертмейстер Ольга Білас
І ось у безмежний світ мрій поманила із собою слухачів скрипалька Анна Гречанюк, яка виконала твір Анрі В’єтана – Ревері(Мрії). Продовжив концерт твір Жюля Масне – Роздум з опери “Таїс” у виконанні Сільвії Фуделли. Скрипка тонко передала ту межу чуттєвості і небесного у роздумах святої Таїс.
В тому ж дусі ніжності Анна Носова виконала сповнену тепла Арію Лауретти з опери “Джанні Скіккі” Джоакіно Пуччіні. Виконавиця захоплює своїм вмінням перевтілюватися в образи героїнь. І не є винятком виконання Анною Куплетів Аделі з оперети “Летюча миша” Йогана Штрауса. Вокалістка вдало передала дух маскарадів і легких інтриг, на котрих базується оперета.
Ведучий музичного салону Михайло Крижанівський
Продовжила концерт Катерина Ганич виконавши Фантазію на теми з опери «Кармен» Франца Дрдля. Скрипалька вміло поєднала відомі теми з опери, які утворили констрастний і яскравий музичний калейдоскоп.
Наступною Анна Носова виконала арію Люсі з опери «Телефон» Джана-Карло Менотті. Ця опера демонструє справжню майстерність композитора, який володіє тонким смаком і почуттям гумору. Вокалістка так майстерно, правдиво і з почуттям гумору виконала арію, що дійсно склалося враження, ніби всі слухачі чекали, поки Анна поспілкується зі своєю балакучою подругою по телефону.
Тарас Зданюк та концертмейстер Ольга Білас
Потішив присутніх своєю віртуозною і цікавою грою Тарас Зданюк, який виконав Фантазію “Отелло” Генріха Ернста. І на завершення концерту Анна виконала Болеро Єлени з опери «Сицилійська вечірня» Джузеппе Верді. Композитору вдалося втілити в музиці свободолюбивий пафос і сильні пристрасті, а вокалістці донести це до слухачів.
Весь концерт пройшов на одному диханні. Вдало підібрана програма і майстерність виконавців не залишила серця присутніх байдужими, які передали це гучними оваціями та неймовірно теплим прийомом.
У п’ятницю, 4 листопада 2016 року, в межах Міжнародного мистецького форуму графіки «Leopolis-2016» у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відкрилася виставка «Львів графічний» присвячена 760-річчю Львова.
Приміщення Музею історії релігії. Фото: Ксенія Янко
Як змінювалось Місто Лева протягом останніх віків, як розвивалось тут мистецтво графіки, розповідають витвори майстрів минулого і сьогодення на виставці «Львів графічний». Більше, ніж експозиція – погляд в історію, графічна ретроспектива від середини ХІХ століття до останніх десятиліть ХХ-о. Майже 100 унікальних гравюр. Однією з найдавніших є мідьорит Карела Ауера «Коронація чудотворного образу Богородиці в Домініканському костелі», датований 1851 роком. У 1990-х виготовлена найновіша: кольорова ліногравюра «Король Данило» Людмили Лободи.
Карел Ауер “Коронація чудотворного образу Богородиці в Домініканському костелі 1 липня 1751 року” (До сторіччя коронації)
Карел Ауер “Домініканський костел”
Карел Аурел “Собор святого Юрія у Львові”
Графічне мистецтво першої половини XX століття презентують художники переважно львівської школи: Стефанія Гебус-Баранецька, Юзефа Кратохвиля-Відимська, Франциск Ковалишин, Ванда Коженьовська, Альфред Каменобродський, Маргарита Старовойт.
Стефанія Гебус-Баранецька.Листівки
Галицьку столицю, якою вона була у другій половині ХХ століття пізнаємо очима Юрія Віктюка, Івана Остафійчука, Богдана Сороки, Юрія Чаришнікова, Євгена Удіна. Поетичними рядками промовляє гравюра останнього: «Місто Львів, місто Львів, місто пісень без слів, місто казкових снів –древній Львів!…».
Євген Удін “Місто Львів, місто Львів, місто пісень без слів, місто казкових снів –древній Львів!..”
У древньому граді століттями мешкали русини, поляки, євреї, вірмени, італійці, німці. Важливим штрихом до портрету «Львова графічного», стали роботи Павла Гранкіна та Ірини Соболєвої, котрі зображують єврейський Львів.
Павло Гранкін “Синагога товариства “Цорі Гілод”
Завідувач виставкового відділу, куратор виставки Руслана Бубряк говорить:
– На цих гравюрах ми бачимо той Львів, якого можемо більше не побачити. Сьогодні в середмісті будують нові споруди значно вище, ніж давні – місто втрачає своє обличчя. Колись тут жило багато різних народів. Усі вони лишили якісь архітектурні сліди. І ми досі помічаємо ці сліди всюди, де не йдемо. Власне, тим Львів і цікавий, тим він приваблював художників за різних часів. Вони хотіли його малювати, знаходили натхнення у цій музиці з каменю.
Куратор виставки, науковий співробітники Львівського музею історії релігії Руслана Бубряк. Фото: Ксенія Янко
Член оргкомітету Міжнародного мистецького форуму графіки, історик мистецтва Роман Яців, аналізуючи твори майстрів, зауважує:
– Якщо говорити про графічне мистецтво класицизму або романтизму, я сказав би, що тогочасна графіка не мала стильових рис. Їй був притаманний академізм, грамотне освоєння графічних технік. Автори початку ХХ століття були зовсім іншою категорією митців. Здебільшого, реалісти, у творчості декотрих впізнаємо рецепції модернізму. Що далі, то більше художники тяжіють інтелектуальної графіки.
Член оргкомітету Міжнародного мистецького форуму графіки «Leopolis-2016», професор ЛНАМ Роман Яців
Дух міста витає в архітектурних пейзажах, зображеннях соборів, церков, костелів, його душа в портретах видатних діячів. Гравюра з плином століть видозмінюється, прагне не тільки фіксувати зображуване, а творити із нього символ; не лише переповідати історію, а й дискутувати з глядачем.
Євген Удін. Фотзац І до книги В. Овсійчука “Архітектурні пам’ятки Львова”
Музей історії релігії запрошує відвідати «Львів графічний» поціновувачів графіки, львів’ян і туристів, усіх, хто любить древнє місто Львів.
«Тріумф прогресу», або загадки Яна Матейка на стінах «Львівської політехніки»
Головний корпус «Львівської політехніки» манить своєю архітектурною вишуканістю не лише туристів, а й корінних мешканців міста. Проте одним із найвражаючих куточків цього університету є його актова зала. Саме про неї ходять легенди навіть далеко поза межами Львова. А все це через цикл картин «Тріумф прогресу», розміщений під стелею зали. 11 картин були створені за ескізами відомого польського художника Яна Алоїзія Матейка й досі причаровують будь-кого, кому пощастить потрапити сюди.
. Полотна за ескізами Яна Матейка в актовій залі «Львівської політехніки». Фото: Анастасія Нерознак
Ян Матейко – польський живописець та графік чеського походження. Своїм покликанням вважав полотна релігійного спрямування, однак більшість його картин присвячені історичним постатям та подіям. Так Ян Матейко стає відомим, перш за все, як автор багатофігурних полотен, що зображують ключові епізоди історії Польщі, його батьківщини.
Фрагмент картини Яна Матейка «Грюнвальдська битва» (1875-1878 рр.)
Картина Яна Матейка «Люблінська унія» (1869)
«Микола Коперник» роботи Яна Алоїзія Матейка
Щодо «Тріумфу прогресу», то цей цикл з’явився у «Львівській політехніці» після того, як у вересні 1880 року університет відвідав австрійський імператор Франц Йосиф І. Правитель був настільки вражений високим рівнем освіти, що подарував ці 11 полотен. За задумкою художника, вони мають символізувати те, як основи духовного та технічного прогресу можуть призвести як до цілковитого щастя на Землі, так і до загибелі суспільства.
Малі композиційні ескізи, за якими пізніше написали великі полотна, Матейко створив власноруч. Самі ж полотна виготовлялися за участю майстрів Краківської художньої школи протягом 1887-1891. Зокрема, над картинами трудилися й учні Яна Матейка: Ю. Нежинский, Т. Лісевич, В. Лускін, Л. Стажинський. Розмір кожного полотна становить 230х300см.
«Віра, Надія, Любов» з циклу «Тріумф прогресу». Фото: Анастасія Нерознак
Картини з циклу «Тріумф прогресу» за ескізами Яна Матейка. Фото: Анастасія Нерознак
Кожна картина створює дивне враження: яскраво виражені біблійні мотиви поєднуються із наукою та технологічними винаходами. Зважаючи на символічність полотен, польський мистецтвознавець М. Гошковський, ще за життя Матейка, написав до кожного з них пояснення. На його думку, це мало б допомогти глядачеві краще зрозуміти головну думку зображуваного.
«Свята Троїця»
Так, наприклад, на полотні «Свята Троїця», на думку Гошковського, автор відображає Троїцю як джерело, що надає енергію, сил та жаги до життя усій природі та людям, зокрема.
У трикутнику на картині кожен кут – Бог-батько, Бог-син та Святий Дух. Святий Дух – в образі юнака із запаленим смолоскипом на чолі, що символізує натхнення, уміння мислити та добувати знання. А у вигляді 7 янгольських голів він посилає людям промені пізнання.
З циклу «Тріумф Прогресу» «Віра, Надія, Любов»
Листівка 1910 року із репродукцією картини «Віра, Надія, Любов»
Інша картина циклу, «Віра, Надія, Любов», також пов’язана із Святою Трійцею.
В центрі композиції – людський геній, володар Землі. Він тримає людство у рівновазі, перетворюючи та покращуючи її своїм розумом та творчістю. Генію допомагають Любов та Надія (справа). Віра тримається трохи далі, оскільки аби досягнути її треба пройти великий шлях. Вона сумна – їй часто зраджують.
Зліва від Генія змальовані 7 ворогів прогресу – людські гріхи. А перед самим Генієм головний ворог прогресу – Заздрість, що тримає дзеркало, у якому можна побачити її справжнє обличчя.
Репродукція полотна «Божественне натхнення» у серії листівок 1910 року
Третя картина – «Божественне натхнення». На березі штормового океану сидить чоловік. Він думає над загадками природи, можливо, вивчає череп мамонта, що лежить поруч. Подалі видно Землю, її природу. Добре вивчену, з одного боку, а з іншого – геть таємничу та загадкову.
«Пороки людства»
А на полотні «Пороки людства» зображені негативні сторони наукового прогресу: пристрасті, жага до грошей, заздрість та гнів. Головна ідея картини – бідність. Головним чином, саме моральна та розумова.
В центрі композиції – самозакоханий юнак, що стоїть на колінах із мішком золота, а на спині в нього стоїть його капітал, зображений жінкою із золотим тільцем. Всі тягнуться до цього багатства: один бідняк просить допомоги, інший погрожує, третій, аби захистити свою дитину, хапається за ніж, а інша жінка, навпаки, намагається втопити свою дитину.
П’ята картина циклу «Тріумф Сатани»
П’ята картина – «Тріумф Сатани». Ідеєю знову є злий бік пізнання, особливо якщо воно використовується з особистою метою. Досить класичний образ диявола, що стоїть на тілі самовбивці, котрий перед тим, як покінчити з собою, вбив своїх дітей.
Однак поруч сидить жінка. Однією рукою вона торкається пульсу своєї ще не вмерлої дитини, а іншою – опирається на напівзруйнований домашній вівтар. Ця жінка – символ того, що тріумф зла тимчасовий.
З циклу «Тріумф Прогресу» «Богородиця втішає віруючих»
Ефект від образу жінки-матері посилюється на наступному полотні – «Богородиця втішає віруючих».
Вища вершина жіночої гідності, Діва Марія, сидить на лаві милосердя. Навколо неї стоять люди: хороші і погані, винні й нещасні. Вони просять притулку та захисту. Вінець Христа, який підтримують янголи, світиться в небі як символ людської долі. Навіть сам Сатана, якого люди вважають тінню зла, схилив свою голову під ноги Богородиці.
. Репродукція картини «Поезія, Музика, Історія» на листівці 1910 року
Листівка 1910 року із репродукцією картини «Скульптура, Живопис, Архітектура»
Два наступних полотна циклу присвячені 6 видам науки та мистецтва: «Поезія, Музика, Історія» та «Скульптура, Живопис, Архітектура».
На одному з полотен Поезія, Музика та Історія є проявом людського духу, що виник як вище натхнення. На березі блакитного моря, біля скель та далекого острова, з якого виривається вулканічне полум’я, зображена крилата Поезія, в яку вдивляється Музика, що торкається арфи з вирізаною головою херувима і дзьобом лебедя – символами співу, чистоти та небесного дару. Поруч сидить Історія, яка записує щось до книги життя.
Скульптура, живопис та архітектура ж зображені як три квітки, що ростуть з колючого куща, який обнімає Людський Геній. Квітка лілії (зліва) тут – символ Скульптури, троянда (в центрі) – Живопис, а рододендрон (справа) – Архітектура. Всі три види мистецтва – юні дівчата, що сплели руки у пориві єднання. А Людському Генію орел несе лавровий вінок.
Листівка 1910 року із репродукцією картини «Винахід залізної дороги»
«Винахід залізної дороги»
На полотні «Винахід залізної дороги» алегорично відображене значення вивчення сил природи на благо людству. Зліва тут – селяни, а справа – фабрики та пароплав на ріці.
Центральні образи картини, чоловік, який обіймає жінку, за поясненнями Гошковського, символи вогню та води, що зливаючись утворюють пар – стрімке дитя, що тягне колією візок. Саме пар стає основною рушійною силою наукового прогресу ХІХ століття.
Десята картина циклу – «Винахід телеграфу»
Десята картина, «Винахід телеграфу», символізує прокладання першого трансатлантичного телеграфного кабелю, що сполучає Європу та Америку. Справа зображена жінка, котра стоїть на бику – одному з образів Зевса. Вона символізує Європу. Фігура зліва – Америка. Її символ – дельфін серед пінних океанських хвиль. Жінки обмінюються рукостисканням, від якого утворюються електрична блискавка.
Остання картина циклу – «Суецький канал»
Остання картина циклу – «Суецький канал». Фігура зліва – Єгипет, справа зображена Азія. Зліва можна побачити крокодила, який від заздрості та під тиском хвиль каналу тікає до пустелі. А справа, як знак перемоги людської праці та сили знання, сходить сонце.
Насправді ж, картини є настільки цікавими та неоднозначними, що кожен трактує їх по-своєму.
Реставраційні роботи в актовій залі «Львівської політехніки. Фото: Анастасія Нерознак
У січні минулого року, керівництвом «Львівської політехніки» було вирішено провести реставраційні роботи не лише самої актової зали, як задумувалось на початку, а й, з огляду на аварійний стан п’яти композицій та небезпеку осипів авторського малярства, було запропоновано реалізувати термінову програму консерваційних заходів для картин циклу. А вже наприкінці квітня 2015 року відреставровані полотна повернули на свої місця, де вони продовжують зачаровувати як студентів, так і випадкових відвідувачів.
Артур Ґроттґер (1837 — 1867) — польський живописець, один із провідних представників романтизму в польському мистецтві. Батько художника, Ян Юзеф, був нешлюбним сином радника Хіларія Сім’яновського, а мати – Христина Блахао де Ходітов, донька колишнього офіцера угорських гусарів. Художник також мав двох братів та сестру: Марію (народ. 1839), Ярослава (1840) і Олександра (1842).
Артур Ґроттґер, автопортрет 1867 рік
Артур Ґроттґер
Перші уроки малювання хлопчик отримав від батька. А у віці 11-ти років Артура віддали навчатися в студію львівського художника Яна Машковського. 1851 року на виставці в одному з магазинів Львова баварський граф Олександр Паппенхайм зауважив красиву акварель – погоню польської шляхти за татарами. Граф купив її, запитав у продавця хто є її автором і з подивом дізнався, що це перша робота 14-річного хлопчика Артура Ґроттґера. Він вирішив познайомитися з автором і це знайомство переросло в багаторічну дружбу, а молодий художник знайшов мецената. Цього ж року Франц Йосип I призначив Ґроттґеру стипендію з власних коштів в розмірі 20 гульденів на місяць за картину, на якій художник зобразив в’їзд імператора до Львова.
Артур Ґроттґер «Втеча татар», 1855, акварель
У 1852-1854 рр. навчався в Краківській академії мистецтв (викладачі – Войчех Сталлер, Юзеф Кремер, Владислав Лущкевич), а в 1855-1858 рр. – у Віденській академії мистецтв, під керівництвом Карла Блааса, Карла Мейера, Карла Вюрцингера та Петера Гайгера.
Артур Ґроттґер. Бій зі шведами, 1856. Папір, акварель
1859 року Артур починає співпрацювати із польським журналом Postęp (Прогрес) Юзефа Осецького, що видавався у Відні, а 1863 р. стає його головним редактором. Коли 1863 у віденської квартирі художника був заарештований підозрюваний в організації заколоту в Кракові поляк (23 грудня 1863) австрійська влада розпочала судовий процес проти Ґроттґера, а імператор Франц Йосиф позбавив його своєї стипендії.
Артур Ґроттґер «Портрет дівчинки», 1860 рік
Артур Ґроттґер «Дівчина з Борщович», 1860 рік
Артур Ґроттґер «Перетин кордону», 1860-ті
Через безперервні фінансові проблеми художник мандрує по Галичині роблячи живописні зображення тутешнього побуту. До цього періоду відносяться цикли малюнків, зроблених в чорно-білих тонах олівцем на картоні. Художник доволі часто користувався допомогою друзів та знайомих – в часі подорожі відвідував провінційні маєтки Еразма та Емми Лариш-Нєдзєльських в Следзєйовіцах біля Велички, Яна Машковського в Борщовичах, Станіслава Тарновського у Снятинці біля Дрогобича.
Артур Ґроттґер.Цикл «Полонія», заголовний малюнок, 1863 рік
Артур Ґроттґер. «Нічний призов» з циклу «Полонія», 1863 рік
Артур Ґроттґер. Цикл «Полонія», «На полі бою», 1863 рік
1866 року на балу Стрілецького товариства у Львові 29-річний Ґроттґер познайомився з 16-річною Вандою Монне. Спонтанне кохання молодої полячки і хворого на сухоти митця, якому залишалося жити менше двох років, було сповнене багатьох романтичних зустрічей і довгих піднесених листів. Однак, ця історія залишилася без щасливого кінця. Ніхто з рідних Ванди не був проти їх шлюбу. На перешкоді стояли лише борги Артура та його неспроможність утримувати сім’ю. Хоча Ґроттґера на батьківщині любили та визнавали, проте серйозних замовлень не надходило. До того він міг легко обходитись невеликим підробітком та періодичними продажами картин, а тепер розумів, що мусить твердо стати на ноги. Оскільки у Львові це було неможливо, художник подався за кордон, у Париж.
Артур Ґроттґер
Артур Ґроттґер.Портрет Ванди Монне, 1866 рік
Тут він завершив свій відомий цикл «Війна» та продав його австрійському цісареві Францу Йозефу I. Ґроттґер багато працює, відвідує імовірних замовників, живе впроголодь – і усе це позначилося на його здоров’ї. Від поганого харчування та холоду його давня хвороба астма прогресувала, поступово перейшла у запалення легень, а згодом у сухоти. У грудні 1867 року лікарі скерували знесиленого через кровотечу легенів художника на знаменитий курорт Амелі-ле-Бен у французьких Піренеях. Там він помер того ж місяця. Його наречена – Ванда Монне перевезла тіло художника до Львова, де 4 липня 1868 року перепоховала на Личаківському цвинтарі (поле №5) — на місці, яке він колись обрав під час спільної прогулянки.
Артур Ґроттґер. Цикл «Війна», картина «Комета», 1866-1867 рр.
Артур Ґроттґер. Цикл «Війна», картина «Прощай», 1866-1867 рр.
Артур Ґроттґер. Цикл «Війна», картина «Зрада і покарання», 1866-1867 рр.
Артур Ґроттґер. Цикл «Війна», картина «Люди чи шакали?», 1866-1867 рр.
Могила художника Артура Ґроттґера
Ґроттґер був надзвичайно працьовитим і, незважаючи на передчасну смерть, залишив після себе чимало картин. Ретроспективна виставка його робіт у 1988 році, яка відбулася з нагоди 150-річного ювілею художника в Національному музеї в Кракові, зібрала близько 500 його робіт. Також він практикував різні види живопису.
На виставці представлені книжкові ілюстрації, акварелі, ескізи, картини маслом та зроблені художником літографії.
Учора, З листопада 2016 року, в Національному музеї (проспект Свободи, 20) відбулось урочисте відкриття Міжнародного Мистецького Форуму графіки «Leopolis – 2016». На другому поверсі музею також відкрили І Міжнародну виставку графіки в класичних техніках друку. На огляд львівському глядачеві представили 237 оригінальних творів 117-и художників із 34 країн.
Міжнародний Форум графіки проходить у Львові вперше. Його мета: передусім, представити Україну як живий мистецький осередок у світовому культурному просторі, а також відкрити досі не знані імена талановитих українських графіків. І Міжнародна виставка графіки, звісно, не єдина подія у межах Леополісу: вже сьогодні у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) відкриється виставка «Львів графічний». «Leopolis – 2016» є одним з наймасштабніших в Центрально-Східній Європі оглядів естетичних ідей у галузі естампу.
Відкриття Міжнародного Мистецького Форуму графіки «Leopolis – 2016»
Ідея великої інтернаціональної графічної виставки у Львові, розповідає голова оргкомітету, організатор Міжнародного Форуму графіки, Роман Білявський, виникла ще в 2012 році. Коли на території України почалися воєнні дії, підготовку до неї було призупинено й відновлено тільки нещодавно.
Роман Білявський
– У червні я почав запрошувати до участі у виставці художників з різних країн світу. Відверто, не розраховував, що їхніх творів надійде так багато. – говорить Роман Білявський. Згадує: Я ледь не щодня ходив на пошту отримувати нові пакунки робіт.
Пініт Фантаправат (Тайланд) Вибух в палаці. Гравюра
Член робочої групи та оргкомітету Міжнародного Мистецького Форуму графіки Марко Сімкін переконаний, попри буремні події на Сході проект варто було продовжувати:
– Нам було важливо показати, що в Україні під час війни «музи не мовчать» . Нас підтримали багато митців із різних країн. Для деяких Україна досі була «террою інкогніта» і лише зараз відкрилась, як благодатна у творчому плані земля.
Марко Сімкін
Графіки з України, Польщі, Росії, Чехії, Македонії, Італії, Франції, США, відгукнулись на оголошення про виставку. Ще на початку літа до проекту долучився молодий львівський графік Василь Савченко, невдовзі ставши співорганізатором проекту.
Олександра Сиса (Україна) Дім Ностальгії. Офорт, ручне розфарбування
– Я часто беру участь в подібних акціях за кордоном, тож зрадів дізнатись, що такий захід відбувається тут у Львові. Мені хотілося підтримати організаторів, тому я почав звертатися до своїх знайомих із Македонії Тайланду, багатьох інших країн. Вони не так багато знають про Україну, але побачивши оголошення, почали надсилати сюди свої роботи.
Наталія Чванек (Польща) Імпульс ІІІ. Мідерит
Різноманіття підходів до класичної техніки вражає, як і різноманіття образів, тем.
– Відмінності у творчості митців тієї або іншої країни зумовлені історією країн, їхніми традиціями. – пояснює арт-критик, співорганізатор Мистецького Форуму Анастасія Лисюк. – Але нині ми прагнемо показати ці відмінності не з позицій ворожості, а з позицій культурного збагачення. Для людей, зазвичай, є більш зрозумілою реалістична манера, але мені видається дуже цікавою примітивна подача чилійських художників. Вони використовують ліногравюру для створення емоційних, простих, образних, робіт.
Юрій Кох (Україна) Цех “LEOPOLIS” номер один. Офорт
Графіку, традиційно, називають мистецтвом розуму, на противагу живопису – мистецтву чуття. Однак більшість робіт на виставці у Національному музеї, змушують відчувати не менше, ніж мислити. Напрочуд емоційно твори передають багатоманітність культурних досвідів, єдиною мовою ліній, форм та кольорів.
6 листопада 2016 року, о 14.00 у Палаці Потоцьких (Червоноградська філія Львівського музею історії релігії: м. Червоноград, вул. Пушкіна, 10) Соломія Ковтун презентує свої картини. Вісімнадцять полотен становлять експозицію під назвою «Живопис Соломії Ковтун». У них авторка драматизує міські пейзажі зіставленням контрастних форм і максимальною промовистістю кольорів, що надає роботам неочікуваного виміру.
Соломія Ковтун
Живопис Соломії Ковтун настроєвий, живий, широкий, без дріб’язковості і компромісів. Він несе в собі якусь таїну, загадковість.
Соломія Ковтун. Зелений кут. 2014
Соломія Ковтун. Сніжна №8. 2015
Соломія Ковтун. Червона гора. 2013
У буденному житті – вона лікар-офтальмолог, проте іншому покликанню, малюванню, вона присвячує свій вільний час. Її яскраві картини додають натхнення до життя, надихають на творчість, на роздуми. Художниця є активною учасницею мистецького життя Львова й Києва, міжнародних пленерів Литви й Польщі.
Афіша виставки «Живопис Соломії Ковтун»
Ознайомитися з творчістю молодої, але вже знаної художниці, оглянути її незвичні картини, наповнені глибоким філософським змістом, можна в Червонограді. І це не випадково, адже Червоноград – місто її дитинства: тут навчалась у школі, працювала у центральній міській лікарні.
Маріанна ЧОРНОБРИВА та Олена МАЛЮГА, наукові співробітники ЛМІР
Львів славиться своїми сакральними пам’ятками архітектури. У нашому місті багато старих та надзвичайно красивих храмів. Однією з таких святинь є пам’ятка архітектури місцевого значення, що розташована у серці Львова (вул. Краківська, 21) та вражає своїми монументальними формами – церква Преображення Господнього.
Стара Спасопреображенська церква стояла в Краківському передмісті за Мурованим мостом (район початку вул. Замарстинівської). Вперше цей дерев’яний храм згадується у 1538р. з приводу відновлення Львівського єпископату.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
У списку Львівських церков єпископа Льва Шептицького від 1774 року занотовано: «Церква Преображення Господнього – дерев’яна, через свою старість уже протягом яких 26 літ зістає запущеною, колись мала багато парохіян – купців та кушнірів, але тепер не має нікого, і тому доведена до руїни . Невеликий ґрунт і бенефіція, якими користувались преображенські парохи приділені тепер до вікту св. П’ятницького пароха».
Отож, після проведення Йосифинської касати Святопреображенські ґрунти були прилучені до П’ятницької парафії, а саму церкву продали до села Мокротин Жовківського повіту, де вона простояла до 1874 року.
Колишній монастир тринітаріїв
Сучасна ж церква Преображення Господнього (вул. Краківська, 21), постала на місці колишнього костелу Найсвятішої Трійці отців Тринітаріїв, котрі біля Краківської брами заклали свій монастир у 1703 р. Зведення храму тривало до 1731 р. При костелі було збудовано монастир та колегіум.
Після скасування у 1783 році ордену Тринітаріїв цісар Йосиф ІІ, оглянувши особисто споруди костелу та монастиря, призначив будівлі на університет. В приміщенні храму влаштували бібліотеку та актовий зал, в якому 16 листопада 1784 р. відбулася урочиста інавгурація навчального закладу.
Львів, вул. Театральна, Народний Дім та площа перед ним, 1894 рік
У 1848 році під час бомбардування Львова пожежа знищила університетські будинки. Особливих втрат зазнала бібліотека: з 50 000 томів було врятовано близько 13 000, втрачено багато рукописів. Після цього університет перенесли на вулицю Св. Миколая (тепер М.Грушевського), а знищені будинки Франц-Йосиф, на прохання Головної Руської Ради, подарував львівським українцям, котрі протягом 1851-1864 рр. збудували тут Народний дім (вул. Театральна, 22)
На місці ж зруйнованого костелу Найсвятішої трійці почалося спорудження другої (після Успенської) церкви. Будівництво храму велося з пожертв українського населення усієї Галичини. Перший проект Преображенської церкви у 1850 році виконав інженер ІІ класу будівельного департаменту намісництва Антон Фрех. За його проектом церква мала три бані, посаджені на поздовжній осі. Вівтарну частину з трьох боків оточував триповерховий будинок, призначений для священників і культурно-просвітницьких цілей. Але даний проект так і не реалізували. Будинок костелу тимчасово накрили накрили гонтами і винаймали під склад декорацій театру графа Скарбека (театр ім. М.Заньковецької).
Церква Преображення Господнього, 1900-1905 рр.
І аж у 30 липня 1878 року було покладено наріжний камінь під Преображенську церкву. Автором другого затверджений проекту побудови святині був український архітектор, старший інженер будівельного відділу намісництва Сильвестр Гавришкевич, котрий наглядав за будовою і розробляв її найменші деталі.
Будівництво храму тривало двадцять років (1878-1898). Перший варіант проекту Гавришкевич розробив ще 1874 року і він мало чим відрізнявся від проекту Фреха. Проте пізніше, в процесі будівництва архітектор відмовився від концепції трибанної церкви. Він ставить одну потужну баню над трансептом на циліндричному барабані з 1 вікнами, завершену світловим ліхтарем. Такої ж форми банями завершені вежі головного фасаду і захристії. Останні на початковому проекті не планувалися, такий задум накриття захристій виник у 1894р.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
Після завершення будівництва ще кілька років велися оздоблювальні роботи. Для проведення декоративних робіт було запрошено професора Львівської Політехніки Леонарда Марконі, котрий створив 12 скульптур апостолів (кожна 2 м. заввишки), які встановили між зсередини між вікнами барабану головної бані. Окрім апостолів, Марконі виконав інші ліпні декоративні прикраси, зокрема рельєфи гербів галицьких міст, які встановлені нижче на фризі.
Колись у вікнах церкви були вітражі виконані в Інсбруці за ескізами художника Антона Пилиховського – св.Володимир та Ольга (південний бік), св. Кирило і Мефодій (північний), благословляючий Христос Спаситель (над хорами) та у бічних навах зі святими української церкви – Юрієм, Варварою, Антонієм і Теодозієм Печерськими, Дмитром, Параскевою, Борисом і Глібом.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
Церква Преображення Господнього, 2016 р.
У 1899 році на вежах було встановлено 4 дзвони з іменами: Василій, Георгій, Борис і Гліб та один безіменний. Дзвони були вилиті фірмою Антона Серафина в Калуші і Карла Швабе в Бялій. Того ж року Теофіль Копситинський створив запрестольний образ «Преображення Господнє», а Корнило Устиянович – картини «Мойсей», «Христос перед Пілатом».
У 1899 році розпочалася робота над іконостасом, який створив краківський різьбяр Фердинанд Маєрський. А образи до іконостасу замовили художнику Тадею Попелю, котрий працював над ними протягом дох років.
нтер’єр церкви Преображення Господнього, 2016 р.
нтер’єр церкви Преображення Господнього, 2016 р.
нтер’єр церкви Преображення Господнього, 2016 р.
нтер’єр церкви Преображення Господнього, 2016 р.
нтер’єр церкви Преображення Господнього, 2016 р.
нтер’єр церкви Преображення Господнього, 2016 р.
Уже з квітня 1902 року в церкві розпочались Богослужіння, а урочисте освячення храму в честь Преображення Господнього відбулося 29 квітня 1906 року. Провели освячення Преосвященний Митрополит Галицький Андрей Шептицький, Єпископ Перемишльський Константин Чехович та Єпископ Станіславівський Григорій Хомишин.
Як і більшість храмів Преображенська церква зазнала втрат під час воєнних дій у Львові. В ході Першої світової війни австрійська військова влада реквізувала мідне покриття даху і бані, яке становило 5 952,5 кг. (1916р.). А в часі українсько-польських боїв за Львів, 6 січня 1919року у стіну церкви влучила гарматна куля, однак вибуху не сталось. Зруйнувалась лише частина карнизу, яку згодом від реставрував архітектор Іван Левинський.
Снаряд вмурований в стіну церквм Преображення Господнього, 2016 р.
В пам’ять про це снаряд було вмуровано у стіну та зроблено підпис «6.1.1919». В середині 1990-х років під час ремонтних робіт було стерто цифру “шість” й одиницю, і залишено лише рік. 1999 року напис відновлено, однак з невідомих причин тепер там зазначено «5.1.1919».
У 1948 році на вул. Краківській, перед Преображенською церквою, був застрелений керівник ініціативної групи з переходу греко-католиків у підпорядкування Московського патріархату о.Гавриїл Костельник. Ймовірно, це зробили представники радянських спецслужб, хоча радянська пропаганда звинуватила у вбивстві підпілля ОУН.
За часів СРСР храм був чинний як православний, а у 1989 році він став першою в Україні святинею, що повернулася до лона УГКЦ.
Софія Легін
Джерела:
Вуйцик В. Leopolitana. За ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів, 2013
Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932
Мельник І. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми і кам’яниці. – Львів: Апріорі, 2015
20 серпня 1932 року на збори у село прибув делегат від Сокола–Батька Володимир Мигаль. Після короткої промови він запропонував бажаючим стати членами спортивно – руханкового товариства. Одразу ж зголосилось 50 мужчин та 11 жінок. Вибрано старшину.
Не обійшлось і без проблем, пов’язаних з реєстрацією товариства. В листі адресованому на ім’я Григорія Хомина від 19/9/1932 р., Староство повітове у Львові повідомляє про заборону вільного згромадження товариства гімнастично-спортового в Хоросні Старому. Але згодом усе налагодилось і члени старшини приступили до спортивно-виховної роботи.
Звіт діяльності товариства
У 1932 р. члени товариства сходились на свої засідання у кооперативному домі. Для проведення вправ соколи збирались на громадській площі. До вправ «вільноруч» стануло 20 мужчин та 8 жінок. До руханкових вправ активно долучається молоде покоління – доріст у кількості 30 осіб. Мужчини у кількості 10 осіб приступили до вправ на коні, 20 до побудови веж. Нажаль, але жодного разу не приїздив у село відпоручник зі Львова. 27 серпня 1933 року старшина руханково-спортивного Товариства «Сокіл» у Хоросні–Старому скликала загальні збори на яких вдруге було обрано головою побратима Хомина Григорія. Містоголовою призначено Матвіїва Захарія.
На посаду справника вибрано Дикого Михайла, начальницею вправ стала Фітьо Анастасія, провідницею учасниць Дика Марія. За членів провірної комісії були Панчишин Михайло, Буць Іван, Данилів Михайло.
Хороснянські Соколи , старшина та доріст . 2 ряд з ліва: дівчата Мисакович Марія, Чичкевич Ольга, Мазур Ганна, Билень Марія, Кульба Орися, Кульба Марія. 3 ряд з ліва: Дашків Катерина, Горак Іван, Матвіїв Захарій, отець Мендюк, Хомин Григорій з сином Євгеном. 4 ряд з ліва: Буць Василь, Кузь ?, Дикий Михайло, Дика Марія, Фітьо Анастасія, Мазур Іван, Мазур Марія, Онуфрій Левандович з сином Степаном, Лозинський Павло
В дні 16 і 17 травня 1934 року для вивчення вправ з причини підготовки Товариства до запланованого Крайового здвигу у село прибули інструктори: побратим Роман Копач і посестра Ірена Оглій. Вивчено 4 вправи для чоловіків та жіночі. Загалом на Краєвий здвиг, присв’ячений 120 річниці з дня народження Т.Г.Шевченка, від громади села Хоросно–Старе прибуло побратимів у числі 18 осіб та посестер в числі 18 осіб. Готуючись до великого свята, соколи пошили собі однострої. Посестри – бордові спіднички у складку та вишивані блузочки з однаковим українським узором вишитим бордовими та чорними нитками, а побратими – гранатові штани та білі трикотажні безрукавки з емблемою «Сокіл» на грудях.
Посестри (сокілки) на здвигу, 1934р.
Учасники шикувались в ряди на чолі зі своїми провідниками, щоб бути готовими до рапорту з нагоди змагань. Лунала команда «Позір», «Струнко», вносився сокільський прапор. Начальник Сокола-Батька Ярослав Благітка звітував голові Михайлові Хроновяту про кількість готових до виконання вправ. Звучав гімн «Соколи, соколи, ставаймо в ряди”. Всі присутні співали натхненно, з піднесеним настроєм. Видовище було грандіозне, на площу вийшли колони з усіх гнізд району, на підвищенні перед масою вправляючих стояла Ірена Оглій і показувала черговість вправ , з усіма їх виконувала чітко в такт музиці. Сокільські гнізда демонстрували свою підготовку та справність.
Сокільські вправи вільноруч, 1934р
Однак стався прикрий інцидент зі стрийськими соколами, котрі вчинили бунт – стояли непорушно, ігноруючи музику. Частина вправ була зірвана. Михайло Хроновят після проведеного розслідування, пояснив таку поведінку окремих гнізд небажанням виконувати вправи під супровід міської, фаєрманської музики (отже польська), яка доречі грала на всіх попередніх здвигах. Львівська музика складалась не тільки з поляків та жидів. Між музикантами також були й українці. Але на думку націоналістів дійство мало б відбутись під супровід музики, що приїхала зі Стрия. Перед вправами йшла сильна агітація від місцевих демагогів і це призвело до нечуваної досі несубординації у молодечих лавах. Справді, тоді зі Стрия приїхали музиканти, але вони не мали досвіду і нікому не спадало на думку що вони зможуть замінити львівських музикантів. З цього приводу соколами гнізда в Хоросно–Старому. 26 листопада цього року було проведено сходини на яких вони одноголосно одобрили резолюцію надзвичайних зборів Сокола-Батька, які відбулись 14 листопада і рішуче засудили поступок некерованих соколів на площі С-Б.
Вправи посестер на площі Сокола Батька, 1934р.
Головою Товариства було обрано Яроша Івана. Виділовими – Івана Биленя та Івана Мазура. Провідником вправ у побратимів Олексу Угрина. Головою Провірної Комісії – о.Дорика Івана. До новообраних членів старшини звернувся побратим Володимир Билень, нагадуючи обов’язки супроти централі С-Б, та діяльність в рамках власного гнізда. Далі взяв голос побратим о. Іван Дорек. У своїй короткій та теплій промові пов’язуючи діяльність Сокола у минулі та теперішні часи він наголосив : «Сокільська ідея не сміє занидіти у нашому гнізді, але під крилами Сокола-Батька повинна виховати кадри дисциплінованих, свідомих соколів та сокілок, котрі як такі напевно: До праці для неньки у вічні часи Положать все душу і тіло …» Наприкінці засідання привіт соколам з села Хоросна передав побратим Галушка від соколів з Ланів і закликав місцеве Товариство до співпраці з окружними соколами, бо як каже Сокільський гімн : «Разом соколи ставаймо в ряди»!… Попри те, що діяльність українських товариств відбувалась на громадських засадах, без державної підтримки, була сформована чітка система організації спортивних змагань. Змаги агітаційно-масового характеру були достатньо популярні і проводились у різних формах під час національних свят, народних зібрань, чи інших імпрез. Змагання проводились на усіх рівнях, з окремих видів спорту, вони були своєрідними українськими олімпіадами,традиційно визначався переможець.
Лист до Товариства Сокіл-Батько
Популярними й завжди масовими були такі спортивні свята, як “Запорізькі Ігрища», «Краєвий тризмаг», «Галицький марафон», турніри з відбиванки, «Дні лещатарських гінців», «Спортивне свято сільських дружин». Посеред інших популярних видів спорту частіше за все привертає увагу на себе саме легка атлетика та гімнастика. Гімнастичні вправи, елементи акробатики, художньої гімнастики були основою сокольської системи тіловиховання. Гімнастика сприймалась більшою мірою, як елемент культури, а не як вид спорту. Особливе місце серед спортивних уподобань галицької молоді займали туристичні мандрівки та походи. Такі мандрівки несли в собі не тільки фізичне навантаження, але й мали глибоке пізнавальне, краєзнавче значення. Засоби фізичного виховання і туристики дозволяли глибше зрозуміти і пізнати потребу спілкування з природою, потребу рухатися і вільно володіти своїм тілом . Від половини травня 1935 року сокільське гніздо у Хоросно-Старому щонеділі почало проводити гімнастичні вправи на «коні» за участі 8- 10 учасників.
Вправи на коні – крайній зліва Григорій Хомин
9 червня організувало біг навпростець на 4 км. Участь брали 27 учасників. Кращий результат показав побратим Габалевич з часом 18 хв. 28 сек. На площі облаштовано скічню та стовпи для вилазу по линві. У липні було улагоджено сокільський тризмаг у якому 1 місце здобув Панчишин Василь, друге Угрин Олекса, третє Кульба Микола. В жовтні місяці вислано дружину на змагання з гуртового бігу до Львова. Серед соколів пропагується лещетарство, у листопаді ухвалено придбати рукавиці для занять з боксу. На кінець року 1935 Товариство нараховує членів дійсних 37; спомагальних 25; учасників 15; учасниць 14. На загальних зборах, що відбулись 12 січня 1936 року було перевибрано начальника стягу. Ним став 23-річний Степан Потурай. Провідниками вправ назначено наступних членів старшини: Василь Дикий, Осип Гарасимович та Катерина Кульба.
Кіпець на честь героїв визвольних змагань на громадській площі у Хоросно Старому
Вже 21 січня цього ж року старшина Руханково Спортивного Товариства «Сокіл» у Хоросно-Старому звернулась з листом до Славної Старшини Сокола-Батька у Львові ,висловлюючи прохання відрядити на свято в честь організатора С-Б, Сеня Горука делегата для відкриття дійства із вступним словом. Свято було заплановане на 26 січня ц.р. «Є надія, що Славна Старшина не відмовить нашому проханню». Гаразд. Голова Іван Ярош Справник Іван Билень .
Лопатка Михайло з побратимами на громадській площі(місток через Деревацький потік)
16 лютого 1936 року хороснянські соколи влаштували у цілях пропаганди руханковий вечір у Красові. Було проведено вправи вільноруч, на коні, бокс-побратими, вправи з вінками – посестри. Доволі багата руханково-вокальна програма сподобалась не чисельній публіці. Виступ справив гарне враження на глядачів. Під проводом начальника побратими виставляли на протязі трьох днів Великодніх свят сторожу при Божім Гробі. У неділю 15 березня сокільське гніздо влаштувало весняний біг навпростець з перешкодами. До бігу стануло рекордне в Хоросні число змагунів, до 65 осіб. До бігу долучився гурток старших побратимів. Траса доволі важка, однак гарна своєю різноманітністю. Змагання переглядало біля 100 видців. 20 квітня на площі для вправ було було поставлено ручник, вежу до вилазу по линві та скічню. Дня 1 червня 1936 року гніздо відбуло тризмаг для посестер та побратимів. Судіювали посестра: Питльована Ольга і побратими: Шевчук та Билень. Окрім цього відбулись гурткові забіги на впростець. Участь взяло 3 гуртки чоловічі і 2 жіночі. Відстань для побратимів 200м.,для посестер 1500 м. Першим став гурток побратимів у складі: Лопатка Михайло, Теодор Дзьоба, Фуртак Осип, Чичкевич Мирон 8хв.
отець Іван Дорик
Серед жінок перемогу отримав гурток посестер у складі : Катерина Мельник, Лепак Анна, Стосик Марія, Камінська Марія 5хв. На свято 1 листопада на згадку про події Листопадового Чину, о.Іван Дорик виголосив реферат і відправив панахиду, а соколи на пам’ятній таблиці у церкві поклали вінок і тримали варту при стійці.
Звіт відпоручника Євгена Благітки
На початку 1937 року діяльність організації пішла на спад. Перші три місяці року до руханкових вправ долучалась дуже мала кількість учасників: побратимів – 10; посестер – 16. Лещатарську прогулку не відбули, сокільську ялинку не влаштовано бо побратими були роз’єднані, танцювальний курс не проводився. Загалом у товаристві спостерігається рух до розпаду. На загальних зборах кількість присутніх надзвичайно мала , лише 35 членів. 4 червня 1937 року , звітуючи у листі, перед старшиною С-Б ,голова товариства руханкового Захарія Матвіїв доповідає про «страшне роз’єднання” і просить прислати інструкторів зі Львова для підтримки у проведені Сокільського свята.
Захарія Матвіїв
Також він зазначає, що 14 травня відбувся весняний біг на впростець з перешкодами. Траса для побратимів 2 км,а для посестер 1 км. Однак посестри до бігу не встали бо відвідували в цей час вечірнє богослужіння. У квартальному звідомленні за 6 липня ц.р. наводяться невтішні дані, котрі нажаль засвідчують спад у розвитку сокільського товариства . У анкеті під № 14 стоїть запитання : «Чи переведено приречення членів» . Відповідь – «новаків немає». Востаннє, Сокільське свято у Хоросно-Старому було заплановане на 18 липня 1937 року.
Одним з провідних творців архітектурного боличчя Львова у другій половині XVIII століття став Петро Полейовський. Представник добре знаної львівської мистецької родини, він залишив свій слід у цілому ряді вагомих будівель міста. Проте на сьогодні, мало хто з львів’ян може згадати про свого славного земляка. Отож пропонуємо вам поглянути на його життя і творчість.
Народився Петро 1734 року у Львові. Нам відомо, що його батьки були львівськими міщанами, причому давнього походження. Дискусійним питанням залишається те, де саме Петро здобував свій фах і хто був його вчителем. Свого часу, відомий львівський краєзнавець Володимир Вуйцик припустив, що Полейовський міг бути учнем Бернарда Меретина, проте на сьогодні це залишається лише гіпотезою, яку ми навряд чи можемо аргументовано підтвердити. Тим не менш, ми маємо документальне підтвердження, що уже 23 жовтня 1765 року він отримав титул королівського архітектора. На той час, це було досить суттєвою перевагою, оскільки звільняло митця від потреби вступати до цеху та діяти в рамках його діяльності.
Вулиця Вірменська, на якій проживав Полейовський
Небагато нам відомо і про особисте життя Полейовського. Він був одружений з Маріанною Пельчинською і мав двох братів, які прославились як скульптори. Помер Полейовський у 1776 році. Його могилу ми й досі можемо побачити в Львівському катедральному соборі. Вагомим пам’ятником йому стали його діяння, які надали сучасного вигляду значній кількості архітектурних споруд Львова.
Храм на початку ХХ ст.
Реконструкція ймовірного первісного вигляду катедри, до реконструкції Полейовського
Діяльність Полейовського була тісно пов’язаною з Вацлавом Сераковським, який був львівським католицький архієпископом з 1759 року, тому не дивно, що керівництво перебудовою Латинського катедрального собору у Львові у 1765–1771 роках доручили саме йому. Готичний купол вежі було замінено на бароковий. До західного фасаду собору було прибудовано вівтар. Полейовський також повністю керував новим мистецьким оздобленням — виконав проекти вівтарів, та інших елементів інтер’єру храму.
Костел Антонія
Ним було виконано бароковий фронтон львівського Костелу святого Антонія.
Територія Низького замку у наші дні
Низький замок. Реконструкція І. Качора. Варто зазначити, що в часи Полейовського, картина виглядала не так привабливо.
Проте діяльність Полейовського стосувалась не лише храмів. Так, він створив проект перебудови Низького замку на вимогу австрійської адміністрації. У комплексі була передбачена вежа з годинником, увінчана алегоричними статуями Галичини та Володимирщини (Лодомерії). Посеред утвореної будівлями площі мала стояти колона зі статуєю Йосифа II.
Дім Михайла Жевуського на Площі Ринок, 3.
Ним було реконструйовано і цілу низку житлових споруд, зокрема дім Михайла Жевуського на Площі Ринок, 3.
Дім Йосифа Подлевського на вулиці Краківській, 17.
Дім Йосифа Подлевського на вулиці Краківській, 17.
Краківська, 24
За його проектом реконструйовано і двоповерховий дім на вулиці Краківській, 24 та будинок Констанції Більської на площі Ринок, 20. Проект останнього було створено 1776 року, а будівництво завершено у 1779 році Франциском Кульчицьким.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела
Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Том 241 (CCXLI), 2001.
уйцик В. С. Архітектор Петро Полейовський у світлі нових архівних знахідок // Архітектурна спадщина України. — К., 1996. — Вип. 3, ч. 2. — С. 182–189.
Piotr Polejowski – Architekt i rzeźbiarz, wybitny przedstawiciel środowiska artystycznego Lwowa 3. ćwierci XVIII w. (http://culture.pl/pl/tworca/piotr-polejowski)
У п’ятницю, 4 листопада 2016 року, у рамках Міжнародного мистецького форуму графіки «Leopolis-2016» у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) о 16.00 відкривається виставка «Львів графічний», присвячена 760-річчю Львова. Куратор виставки Руслана Бубряк, завідувач виставкового відділу.
Майже вісім століть Львів вабить своєю неповторністю, своїм живим стилем та особливим колоритом. Місто зачаровує всіх, хто відвідує його вперше: ти просто закохуєшся і мимоволі потрапляєш у тенета міста-легенди, історичної загадковості, вишуканості. А з людьми, котрим поталанило в ньому жити, воно ділиться таємницями.
Чаришніков Юрій. Брати Зизанії
Свої дивовижні, незвичні погляди на Львів та його легенди відобразили у роботах талановиті художники-графіки, які в різні часи мешкали у цьому місті.
Франциск Ковалишин. З`явлення святих Ігнатія, Ксаверія Станіслава Костки над Львовом 1623 року 28 серпня. (З рисунка Філіповича ). 1906
На виставці «Львів графічний» представлені твори збірки «Графіка» з фондів музею. Тематика їх різноманітна: антично-міфологічні й біблійні сцени, архітектурні краєвиди, зображення соборів, костелів, церков, портрети політичних діячів. Надзвичайний інтерес викликають гравюри художників XIX століття, які жили у місті та працювали в літографічній майстерні львівського видавця австрійського походження Петра Піллера. Серед них – чех Карел Ауер. Експонуватимуться його роботи «Собор св. Юра у Львові», «Домініканський костел», «Бернардинський костел». Позаминуле століття представлене також гравюрою 1851 року «Коронація львівської ікони Богородиці Провідниці».
Богдан Сорока. Завулок у Львові. 1988
Графічне мистецтво першої половини XX століття презентують художники переважно львівської школи: Стефанія Гебус-Баранецька (серія листівок), Юзефа Кратохвиля-Відимська («Ворота школи. (Бенедиктинський монастир)»), Франциск Ковалишин («Ратуша у Львові після спалення 1848 року (з акварелі З. Дзєвонського)»), «З’явлення святих Ігнатія, Ксаверія і Станіслава Костки над Львовом 1623 року 28 серпня» (з рисунка І. Філіповича), Ванда Коженьовська («Костел домініканців», «Костел бенедиктинок»), Альфред Каменобродський «Королівський арсенал у Львові». Цікавими є роботи зі станкової графіки Маргарити Старовойт («Львівський університет імені Івана Франка»).
Ванда Коженьовська. Костел домініканців
Чимала кількість експонатів належить представникам молодшого покоління – художникам другої половини XX – початку XXI століть: Юрію Віктюку («Львівські дахи», «Львівська вулиця»), Івану Остафійчуку («Продаж індульгенцій в середньовічному Львові»), Богдану Сороці («Завулок у Львові»), Євгену Удіну («Місто Львів, місто Львів, місто пісень без слів, місто казкових снів –древній Львів!…»). Надзвичайно цінними є твори, які ілюструють єврейський Львів. Це гравюри Павла Гранкіна («Синагога товариства «Цорі Гілод»), Ірини Соболєвої («Старий цвинтар», «Новорічна», «В чеканні чуда»). Привертають увагу роботи, присвячені видатним львів’янам: «Брати Зизанії» Юрія Чаришнікова, «Король Данило» Людмили Лободи, «Тут похований першодрукар І. Федоров. Онуфріївський монастир. Львів» Валентина Бунова.
Ірина Соболєва. Старий цвинтар. 1990
Поціновувачів графічного мистецтва чекають у Львівському музеї історії релігії у п’ятницю, 4 листопада, о 16 годині на презентації виставки «Львів графічний».
Руслана БУБРЯК та Олена МАЛЮГА, наукові співробітники Львівського музею історії релігії
На пагорбі, наче, на острові, повністю оточеному старою залізничною лінією Личаків-Підзамче знаходиться дуже незвичайна міжвоєнна житлова колонія.
Львів, вул. П. Ніщинського, фото М. Ляхович
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Чому ж в доволі важкодоступному місці, до якого складно було підводити побутові комунікації, в кільці залізничної колії, що, очевидно, не забезпечувало району затишної тиші, відомі львівські архітектори вирішили запроектувати житловий масив.
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Будівництво розпочалось у 1935 році. Тоді ж в тридцятих роках від Станції Личаків(що одразу біля Професорської колонії) ходив трамвай прямісінько в центр міста. Тому ця дільниця була не така вже й відірвана від міського життя. Проектували колонію Тадеуш Врубель, Леопольд Карасінський та Максимільян Кочура.
Львів, вул. А. Коцка, фото М. Ляхович
Львів, вул. А. Коцка, фото М. Ляхович
Це мало бути до 90 однотипних будинків в стилі функціоналізму. Кам’яниці були одно-, дво- та триповерховими. Їх оточували сади, квітники та городи, а за палісадниками відкривався краєвид на Знесіння та Кривчиці.
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Контролював будівництво Комітет розбудови, а фінансувало Товариство кредитування та будування працівників середніх та вищих навчальних закладів Львова. Фактично спілка освітян зводила для себе окремий район, звідси і назва – Професорська колонія.
Львів, вул М. Чернецького, фото М. Ляхович
Львів, вул М. Чернецького, фото М. Ляхович
Львів, вул М. Чернецького, фото М. Ляхович
Деякі будинки тут притулились одне до одного, деякі окремо потопають в садах та квітниках. Більшість вуличок такі вузькі, що тут заледве поміщається один автомобіль.
Львів, вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, вул. А. Коцка, фото М. Ляхович
Львів, вул. А. Коцка, фото М. Ляхович
Львів, вул. А. Коцка, фото М. Ляхович
Головні вулиці колонії це Петра Ніщинського(Нусбаума-Гиляровича), Ірини Вільде(Яна Пташьніка) і Міжгірна (Станіслава Жебурського). У Професорській колонії також проживали українські літератори Ірина Вільде, Микола Вінграновський і Роман Дідула.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Зараз Професорська колонія втратила свій первісний вигляд. Залишилось лише кілька неперебудованих віл та автентичний брук.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Ці незачеплені так званою реставрацією будинки одразу можна впізнати за обрамленням з характерної функціоналізму клінкерної цегли, вікнами на кут, хоч вицвілими, та все ж дуже стильними матовими кольорами штукатурки.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Частина вулиці Ірини Вільде взагалі виглядає, як декорації до містичного кіно.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Старі функціоналістичні кам’яниці стоять покинуті , з розбитими вікнами та потрісканими фасадами.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Зі стильних конструкцій балконів повиростали дерева, через побиті вікна вилазять бляклі фіранки та проглядаються облізлі шпалери.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Автентичні дерев’яні двері тепер ще прикрашає густа павутина.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Ще донедавна тут розміщувалось відділення лікарні Львівської залізниці, зараз нікому не потрібні споруди, які просто розвалюються.
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Львів, північна частина вул. І. Вільде, фото М. Ляхович
Унікальні зразки житлової архітектури міжвоєнного Львова «вмирають» тихо і непомітно.
Мирослава ЛЯХОВИЧ
Джерела:
uk.wikipedia.org/wiki/Професорська_колонія
«Lwów: Miasto, architektura, modernizm». Pod redakcją Bogdana Cherkesa i Andrzeja Szczerskiego. Розділи: «Architektura mieszkaniowa», Jakub Lewicki, «Osiedlia, kamienicy i mieszkania nowoczesnego Lwowa», Julia Bogdanova.
3 листопада 2016 року, о 17:30 в галереї Veles Artsalon відбудеться відкриття другої виставки проекту «CAPRIces» (вул. Олександра Фредра, 4А) Михайла Сидоренка. В рамках відкриття відбудеться презентація каталогу живопису художника.
Михайло Сидоренко
Проект «CAPRIces» – це сонце, море, радість життя. Острів щастя і краси у нашому непростому світі. Захоплення світлом, мальовничістю природи, гармонією флори і фауни. Красою жінки. П’ятдесят відтінків синього. Від лазурового до ультрамарину. CAPRIce – це, насамперед, спонтанність, миттєвість, несподіваність ідеї і зміна теми. Це певна непередбачуваність: поєднання того, що не поєднується. Мінливість природи породжує варіативність. Це дуже виразно видно у полотнах Клода Моне і в «Каприсах» Паганіні. Тема починається, переплітається з іншою, варіює і закінчуються у непередбачуваний спосіб… Та все в межах традиції, випробуваної часом. За мотивами подорожей Середземномор’ям, зокрема островом Капрі. Захоплюючі краєвиди, затишні міські вулички, жанрові сцени та ню. Говорячи про прості одвічні людські цінності, художник пропонує зануритись у світ краси, що нас оточує….
Експозиція виставки Михайла Сидоренка «Tête-à-tête»
«Михайло Сидоренко не концептуальний художник – він живописець. […] Палітру Михайла Сидоренка неможливо сплутати з іншими, бо вона є характерна своїм особливим поєднанням синїх, червоних та жовтих. Колір в його полотнах є сугестивним. Техніка виконання експресивна, а поверхня картин має рельєфну текстуру письма. Його полотна сповнені атмосфери та світла.» Бернар де Волф, MSc, історик мистецтва та художник, живе в Амстердамі та Парижі.
Експозиція виставки Михайла Сидоренка «Tête-à-tête»
«CAPRIces» «відсвічує» поліфонічністю світлоколірних палітр з різними естетичними досвідами, через призму екзистенції Михайла Сидоренка – автора, який вкрай тонко реагує на настроєві вібрації руху в житті людини і природи. Виставка його творів вабить численними таїнами в настроях і повітряності Середземномор’я, переданими схвильованим почуттям глибокого лірика і філософа мінливих станів душі в структурі незбагненних сутностей…» Роман ЯЦІВ, професор мистецтвознавства, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв.
Експозиція виставки Михайла Сидоренка «Tête-à-tête»
Проект реалізується за підтримки Міністерства культури України, Музею історії Києва, програми EBA (European Business Association) Favourite Card, фонду ArtHuss, Chernozem, ARTBANK та компанії ROSA – матеріали для художників.
Вчора, 1 листопада 2016 року, в галереї сучасного мистецтва «Зелена канапа» (вул. Вірменська, 7) відкрилася виставка живопису Наталі Бартків під назвою «Вічний сад».
“Ідея виставки «Вічний Сад» не була придумана мною – вона просто народилась з однією з перших картин «Райські пташки» 2005го року. А в 2011 з’явився твір «Гранатове Дерево – Дерево життя» і я зрозуміла що буде продовження. Досліджуючи цю тему я знайшла переклад слова Рай перською – парадиз – що дослівно означає «місце за стіною». Але ця тема не обмежується лише християнськими чи іудейськими алюзіями. Мене захопив цей дивовижний світ міфів і легенд, де головними діючими героями були дерева. Так і в індусів, слов’ян і в ескімосів в центрі Дерева Життя сяє Сонце. Дерева тримають на собі наш світ – завдяки ним ми, Люди, дихаємо. В древньо–індійських священних текстах Людину порівнюють з деревом – подібно до дерева, що корінням входить в землю, а гіллям сягає неба – Людина живе в двох світах одночасно – на Землі в тілі і на небесах в душі і в Бозі. Саме мистецтво є теж чимось матеріальним, до чого можна торкнутись рукою і, водночас, неземним , що підіймає душу до неба”, – розповіла Наталя Бартків про свою виставку.
Наталя Бартків
Львів’янка Наталя Бартків здобула дві вищі освіти – музично педагогічну та англійсько філологічну. 2004 року почала займатися живописом. А з 2007 року уже бере участь у виставках. 2009 року, саме в галереї «Зелена канапа» відбулася її перша персональна виставка.
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
“Живопис Наталії Бартків одночасно оригінальний та традиційний. У створеному нею світі вона сама Берегиня вічних цінностей буття. Їй властивий фольклорний склад мислення – це святкова сторона життя , митстецтво “семи неділь”, котре протистоїть драматичним подіям світу. Наталія створює втішне мистецтво, мистецтво Втіхи. її композиції подібно до красивих мелодій завжди зберігають внутрішню гармонію. Кольори та відтінки якими вона користується врівноважують один одного для тієї ж гармонії. Тим самим цілям слугують і пластична мякість форм, і живописна соковитість колориту , і загальне мажорне звучання, і рослинний візерунок за мотивами виноградної лози – взір безкінечник відомий ще з часів трипільської культури. Все навколо видається їй живим, чарівним, обіцяючим чудо”, – зазанчила мистецтвознавець Одеського музею Західного та Східного мистецтва Ірина Тімохова.
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Експозиція виставки живопису Наталі Бартків «Вічний сад».
Виставка живопису Наталі Бартків під назвою «Вічний сад» експонуватиметься в галереї сучасного мистецтва «Зелена канапа» (вул. Вірменська, 7) до 20 листопада 2016 року.
