У вівторок, 14 березня 2017 року, о 16:00 в залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (вулиця Листопадового Чину, 7) відбудеться відкриття виставки творів Олекси Новаківського (до 145-річчя від дня народження) під назвою «Сакральне мистецтво».  Експозицію виставки складуть живописні та графічні роботи зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького і приватних колекцій.

На експозиції виставки представлено живописні полотна й графічні композиції Олекси Новаківського (1872–1935) на релігійну тематику. Над сакральними сюжетами митець працював упродовж усього життя, але найбільше розвинув їх під час зрілої, символіко-експресивної, фази творчості. Цим творам притаманне загострене суб’єктивне світобачення, виражене через гіпертрофоване авторське «Я», а їхні ідеї висловлено за допомогою синтезу кольорів і ліній. Напругу переживань та емоцій митець передає через форму й знаки, перетворюючи конкретний художній образ на багатозначний символ — головний складовий елемент сакрального мистецтва.

Релігійна тематика у творах О. Новаківського майстерно переплітається із символічними сюжетами життя й часом залишається ніби на другому плані, що зовсім не применшує її значення, а, навпаки, вказує на значущість цього фундаментального чинника.

Особливе значення для формування творчих засад О. Новаківського мало давньоукраїнське та європейське сакральне мистецтво. Його перше знайомство з бароковим релігійним мистецтвом відбулося в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в рідному селі Ободівка на Поділлі. Пізніше він разом із художником П. Клименком працював над іконостасом у селі Кубанка поблизу Одеси. А під час навчання в Краківській академії мистецтв пізнав низку творів західноєвропейського мистецтва — від картин доби Відродження до робіт визначних майстрів кінця XIX — початку XX ст. Передусім ідеться про твори, які оглянув у Маріацькому костелі, каплиці Чесного Хреста на Вавелі, музеї князів Чорторийських. Це загальноєвропейське надбання розширило його мистецький кругозір, ознайомило з різноманітними проблемами й сформувало уявлення про розвиток малярської традиції у Європі. Та все ж найвагоміший вплив на О. Новаківського мало знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким і духовно-культурною спадщиною Львова. Це стало поштовхом для розвитку творчого потенціалу митця та поглибило його зацікавлення можливостями сучасної творчої інтерпретації давньоукраїнської іконописної традиції.

У доробку О. Новаківського на сакральну тематику можна виділити такі основні типи творів: це власне ікони («Серце Ісуса», «Благовіщення», «Воскресіння», «Мати Милосердя»); алегоричні полотна з християнськими символами («Втрачені надії. Визволення», «Пробудження»); картини, у яких використана композиція, характерна для іконопису («Князь Ярослав Осмомисл», «Мистецтво»); зображення сакральних споруд — від ранніх невеликих етюдів-пейзажів («Костел в с. Могила», «Процесія в с. Водники», «Юр з городом») до символічних краєвидів («Церква Св. Юра у Львові при заході сонця», «Юр експресивний»); портрети з біблійною символікою та церковними спорудами на тлі («Портрет Олександра Барвінського», «Митрополит у чернечих ризах»).

Окреме місце у творчій спадщині О. Новаківського та на експозиції виставки займають символічні портрети й алегоричні композиції з образом митрополита А. Шептицького. Митець присвятив своєму благодійникові близько двох десятків малярських творів та 200 рисункових портретних начерків і композиційних ескізів, у яких не тільки показав велич владики, а й зобразив найяскравіші та найхарактерніші елементи українського культурного, історичного й духовного простору і світогляду. На експозиції представлено символічні портрети («Митрополит у чернечих ризах», «Князь Церкви») й алегоричні композиції з образом митрополита А. Шептицького. Зокрема, у творі «Тяжкий сон» (1920) формальним центром є престол з митрополитом, обабіч якого бачимо історичні, міфологічні й фантастичні постаті на тлі ландшафту із зображеннями Києво-Печерської лаври та собору Св. Юра. У композиції «Йордан» (1920) монументальна погрудна постать митрополита в урочистих ризах і митрі набуває, на тлі багатолюдного хресного ходу й краєвиду, характеру позачасового дійства. Перший варіант алегоричної композиції «Страшний суд» (1915) становить своєрідну парафразу знаменитої однойменної композиції Мікеланджело в Сікстинській капелі, а от у другому варіанті (1919) зображено митрополита, який є втіленням вселенської справедливості. На портреті «Митрополит у чернечому одязі» (1930–1931) яскраво проявилося відлуння суворих ієратичних форм давньоукраїнського іконопису. Фронтальна статична постать митрополита зображена на тлі розбурханого експресіоністичного краєвиду, на якому височіє собор Св. Юра.

На портреті «Митрополит у чернечих ризах» (1930–1931) виразно відчутне відлуння суворих ієратичних форм давньоукраїнського іконопису. Фронтальна статична постать митрополита зображена на тлі розбурханого експресіоністичного краєвиду, на якому височіє собор Св. Юра.

Також О. Новаківський часто малював портрети інших визначних сучасників, у яких експресивність малярського почерку поєднував з алегоричними зображеннями сакральних споруд, євангельських символів. Зокрема, у першому варіанті портрета громадського діяча й історика О. Барвінського «Перед бурею» (1926) на тлі зображено: з одного боку — собор Св. Юра, з другого — Києво-Печерську лавру, а на небі — хмари у вигляді вершників апокаліпсису, що загрозливо нависли над духовними символами України. На виставці експонується портрет О. Барвінського 1932 р., на якому реальний краєвид поступився місцем динамічній, розбурханій грі барв і тільки праворуч здіймається фрагмент собору Св. Юра.

Собор Св. Юра у Львові митець використовував не лише як символ на тлі портретів, а й змальовував у десятках алегоричних краєвидів. Його образ із часом — від перших студій 1910-х рр. («Юр у вечірню пору», «Юр у перламутровому світлі», «Юр по сході сонця») до символічних краєвидів 1920–1930-х рр. («Собор Св. Юра під захід сонця», «Юр експресивний») — кардинально змінюється. Зокрема, на композиції «Поема Світової війни» храм постає як єдиний надійний притулок серед розбурханої стихії, поміж хвиль якої виринають постаті демонів, героїв, мадонн, святих, що формують цілісне, сповнене внутрішньої єдності видіння минулого й теперішнього. «Трансфігурації» («преображення») церкви Св. Юра вирізняються розмаїттям форм, кольору й світла.

Християнські символи в алегоричних творах О. Новаківського мають часто полісемантичне звучання, наповнюють образну тканину його полотен метафорами, алегоріями та алюзіями. Наприклад, на різних варіантах циклу «Пробудження», що символізує національне пробудження України, митець зображає жіночу постать на тлі ікон Богородиці-Одигітрії, Ісуса Христа, вівтаря чи розп’яття. Зокрема, на полотні «Пробудження» 1914 р. дівчинка-ангел прокидається зі сну на фоні розп’яття — символу страждань, смерті та неминучого воскресіння. А програмне полотно «Втрачені надії. Визволення» (1903–1908), попри нібито автобіографічний сюжет, має глибокий символічний підтекст. Зображення Богородиці з Ісусом над постатями О. Новаківського та його дружини, з одного боку, ніби оберігає їх, а з другого, нагадує про жертву Христа задля спасіння. Нерідко релігійні сюжети надихали О. Новаківського на опрацювання вічних, масштабних за задумом тем, за допомогою яких він прагнув виразити актуальні суспільно-патріотичні проблеми свого часу. Нерідко релігійні сюжети надихали О. Новаківського на опрацювання вічних, масштабних за задумом тем, за допомогою яких він прагнув виразити актуальні суспільно-патріотичні проблеми свого часу. Наприклад, у композиції «Ангел смерті» (1923) сакральна тематика тісно переплетена із сюжетом, пов’язаним з тогочасними подіями на теренах України, а саме Першою світовою війною та визвольними змаганнями.

Чільне місце на виставці «Сакральне мистецтво» займає образ Богородиці. Працюючи над ним, митець прямував власною дорогою творення національної форми на основі досягнень монументальної пластики доби італійського Відродження, давньоукраїнського іконопису та бароко. Ікона «Богородиця в срібних ризах» — приклад використання й переосмислення давніх традицій українського іконопису. У центрі цієї композиції зображена Богородиця з Ісусом на руках, а тло заповнене густим мереживом алегорій з Її життя. Від 1913-го по 1920-ті рр. митець створив низку образів «Мадонни на троні» («Весняна Мадонна», «Мадонна системи», «Мадонна червоної калини», «Марія»), які за формальною композицією співзвучні з італійськими Мадоннами або українськими іконами «Собор Богородиці». Водночас деякі з них («Українська Мадонна») вирізняються символічними краєвидами, народним одягом, а також динамічністю зображених фігур. У такому самому стилі створені й чотири овальні алегоричні медальйони, замовлені для Музичного товариства ім. М. Лисенка у Львові.

Вінцем усієї творчості О. Новаківського мав стати монументальний запрестольний образ «Мати Милосердя» для собору Св. Юра у Львові, однак цього полотна художник так і не завершив. «Святоюрська Мадонна» — своєрідний підсумок попередньої творчої роботи митця над темою Богородиці, результат його формально-пластичних шукань і образних вирішень. Серед найрізноманітніших студій до ікони «Мати Милосердя» можна виділити два типи ескізів: 1) низку шкіців, у яких художник звертається до традицій італійського Відродження, переосмислюючи тип «Мадонни на троні», і 2) начерки, образне рішення котрих виразно навіяне традиціями давньоукраїнського й барокового іконопису, які митець подав у сучасній, динамічнішій, формі. Основою для остаточного рисунка до ікони «Мати Милосердя» (1935) став другий тип ескізів. А отже, вагаючись між західним і східним способом розв’язання сучасного церковного образу, художник усе ж обрав останній — ближчий до національної традиції. Запрестольна ікона «Мати Милосердя» мала стати духовним і мистецьким акцентом собору Св. Юра у Львові та важливим етапом на шляху відродження новочасного українського релігійного мистецтва.

Вагоме місце творів сакральної тематики в доробку О. Новаківського незаперечно свідчить про його глибоке зацікавлення релігією та християнською спадщиною нашого народу. Без сумніву, в душі митця відбувалися складні — можливо, деколи й неоднозначні — процеси, пов’язані з усвідомленням себе як людини, духовної істоти й християнина. Ця робота душі яскраво, багатогранно й безмірно талановито відобразилася на його численних творах, які донині дарують нам мистецьку насолоду та змушують шукати глибшого змісту свого земного існування.

Виставка творів Олекси Новаківського до 145-річчя від дня народження під назвою «Сакральне мистецтво» експонуватиметься в залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (вулиця Листопадового Чину, 7) до 7 травня 2017 року .

Ірина РІЗУН
завідувач ХММ Олекси Новаківського

1. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: Митрополит Андрей Шептицький у житті й творчості Олекси Новаківського / Л. Волошин. — Львів, 2001.
2. Волошин Л. Грушовець З. Науковий каталог малярських творів Олекси Новаківського. — Львів, 2008. — 98 с.
3. Волошин Л. «Мати Милосердя» (запрестольний образ Олекси Новаківського для собору Св. Юра у Львові):виставка до 120-ї річниці з дня народження Олекси Новаківського. Львів, серпень – вересень 1992 р. – Львів, 1992. – 17 с.
4. Залозецький Володимир. Святоюрська Мадонна. / Мета. -1935.- Ч. 26. – С. 3, 4.
5. Залозецький Володимир. Олекса Новаківський. – Львів, 1934.
6. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського: путівник / Національний музей у Львові ім. А. Шептицького ; [авт. тексту Л. Волошин, наук. ред. О. Біла]. — Львів, 2012. — 39 с.