Вчора, 3 травня 2017 року, у Львівському Палаці Мистецтв (вул. Коперника, 17) відбулося відкриття арт-проекту Сурена Варданяна «Вірменський Львів», створеного на основі дослідження вірменської культури в архітектурі Львова.
Сурен Варданян
Майже витерті вірменські орнаменти на фасадах будинків, давні написи та напівзруйновані символи нагадують про цілу епоху в історії Львова, епоху, коли вірмени були наріжним каменем культури міста. Епоху, яка невпинно відходить у минуле через розірвану тяглість поколінь. Пластикові вікна і загіпсовані візерунки, скло та метал на місці дерев’яних конструкцій знищують унікальність неповторного європейського Львова.
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Мистецький проект «Вірменський Львів» виник в уяві художника органічно. Становлення його як художника відбулося саме у Львові, де автор ще студентом ретельно ознайомився з багатою історією та традиціями львівських вірмен, які живуть і розвиваються тут впродовж століть.
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Важливим стимулюючим аспектом для Сурена Варданяна при створенні проекту стала також дата 400-ліття вірменського книгодрукування в Україні та діяльність знаного вірменського друкаря Говганеса Карматанянца, який проживав у Львові.
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Експозиція поєднає авторську фотографію, графіку, а також композиції на тканині з використанням вірменської каліграфії.
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Експозиція виставки Сурена Варданяна «Вірменський Львів»
Сурен Варданян – вірменський художник, чиє життя і творчість нероздільно пов’язані з трьома країнами – Вірменією, Україною та Польщею. Митець народився і виріс у Вірменії, навчався та певний час жив у Львові, проте доля закинула його у Польщу, де він проживає сьогодні й активно займається творчістю.
Вчора, 3 травня 2017 року, у Львівському Палаці Мистецтв (вул. Коперника, 17) відбулося відкриття виставки художньої фотографії французького фотомитця Бернарда Кеню під назвою «Моя Франція».
Бернард Кеню
Бернард Кеню – сучасний французький фотохудожник, який захоплюється мистецтвом чорно-білої фотографії. У Львові автор представив збірку світлин на тему «Моя Франція», спеціально створену для українських глядачів. Це, в більшості, емоційні портрети, а також побутові сцени, які розповідають про життя простих французів.
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Ахроматичні світлини Бернарда Кеню – довершені мистецькі твори із вдало знайденими ракурсами, мотивами, настроями. Митець з тонким філософським відчуттям світу майстерно вміє зупинити швидкоплинну мить, а в кожну фотографію вкладає частинку себе. Чорно-біла гра світла і тіні надає прозіркам Бернарда Кеню особливої вишуканості та багатого звучання.
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Експозиція виставки художньої фотографії Бернарда Кеню «Моя Франція»
Бернард Кеню – палкий прихильник України. Він неодноразово брав участь у збірних мистецьких акціях, які в нас відбуваються, проте персональна виставка автора у Львові відбувається вперше.
Кастаньєти Соломії Крушельницької, або темпераментні свідки світової слави
Життя – це ритм, ритм – основа музики. За свою тривалу історію людство винайшло безліч музичних інструментів, які задають ритм музиці, настрій, емоції. Серед цього розмаїття форм, матеріалів, способів звуковидобування нашу увагу привернув невеличкий дерев’яний ударний інструмент, який понад 100 років тому звучав у руках Великої Соломії, – кастаньєти з чорного дерева.
Кастаньєти з чорного дерева Соломії Крушельницької
Багато років кастаньєти зберігалися у племінниці С. Крушельницької – Одарки Бандрівської, котра з великою шаною і трепетом ставилася до кожної речі, що належала її славетній тітці. Сьогодні цей інструмент є невід’ємним атрибутом експозиційної кімнати «Артистична» Музею Соломії Крушельницької у Львові.
Соломія Крушельницька – “Кармен” в однойменній опері Ж.Бізе
На хвилинку перенесімося у 1895 рік. Львів, 9 березня. На сцені Міського театр Скарбка йде опера французького композитора Жоржа Бізе «Кармен», дія якої відбувається в Іспанії. В ролі гордовитої циганки Кармен тріумфує італійська співачка Ельвіра Колоннезе, а нашій Соломії дістається роль ніжної, люблячої, скривдженої Мікаели… Але мине декілька років і Соломія перевтілиться в образ яскравої відчайдушної циганки. В театрах Варшави і Петербурга захоплена публіка вітатиме Кармен-Крушельницьку. Можна собі уявити, як Соломія Крушельницька виконує пристрасну хабанеру під акомпанемент кастаньєт…
Кастаньєти з чорного дерева Соломії Крушельницької
А тепер трішки історії…
Кастаньє́ти (ісп. castanetas від лат. castanea — каштан) — ударний музичний інструмент без визначеної висоти звуку. Інструмент складається з двох ввігнутих пластинок-мушель, що зв’язані між собою у верхніх частинах мотузкою. Пластини традиційно виготовлялися з твердої деревини, хоча останнім часом для цього все частіше використовується склопластик. Дві кастаньєти з’єднує шнурок, його потрібно обмотати навколо великих пальців, щоб мати можливість видобувати звуки, постукуючи пальцями по поверхні інструменту.
Кастаньєти в експозиції львівського Музею Соломії Крушельницької
Кастаньєти найпоширеніші в Іспанії, на півдні Італії та Латинській Америці. Схожі прості музичні інструменти, які можна використовувати для ритмічного супроводу танцю та співу, використовувались ще в Стародавньому Єгипті і Давній Греції. Подібний до кастаньєт інструмент можна зустріти і серед українських народних інструментів. На думку Леоніда Черкаського, «шумлячий браслет» (набірний браслет, що складається з ізольованих одна від одної пластин, вирізаних з бивня мамонта), який виявили під час археологічних розкопок в с. Мезин Чернігівської області, був також своєрідним інструментом типу кастаньєт і мав відношення до танцювального мистецтва. Цьому інструменту, як і іншим предметам мезинської культури понад 20 тисяч років.
Кастаньєти в експозиції львівського Музею Соломії Крушельницької
І все ж, де б не були поширені кастаньєти, вони асоціюються з іспанською музикою, стилем фламенко. А в експозиції львівського Музею Соломії Крушельницької кастаньєти ХІХ ст. – це не просто експонат, не тільки особиста річ славетної співачки, це – уособлення ритму, пристрасті, танцю.
Роксоляна ПАСІЧНИК старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
П´ятдесят років тому перестало битися серце одного з подвижників катакомбної УГКЦ. Отець Богдан Репетило, чернець Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, прожив недовге, але достойне життя. Сповняти пастирський обов´язок йому випало у дуже складний, трагічний для Церкви та краю час, в епоху кривавих воєнних змагань і нерівної боротьби між правдолюбцями й прислужниками батька брехні. Через вірність обітницям та Вселенській Церкві мужнього священика очікували концтабори і постійні намагання розчавити морально збоку державно-атеїстичного Левіафану.
Тим, що перемога Зла не стала тотальною, завдячуємо героїчному свідченню людей на кшталт отця Богдана Репетила.
Отець Богдан Репетило
Народився майбутній священнослужитель 10 вересня 1913 р. в селі Конюшки-Королівські, Рудківського повіту Королівства Галичини і Володимирії (тепер – Самбірський район Львівської області), у сім´ї звичайних трударів Івана та Катерини. Дядьком Богдана по материнській лінії був владика Григорій Лакота (1883 – 1950), єпископ-помічник Перемишльський, зачислений згодом до лику блаженних Католицької Церкви.
Блаженний Григорій Лакота, єпископ-помічник Перемишльський – дядько отця Богдана Репетила
Закінчивши початкову школу в рідному селі, хлопець вступив до малої семінарії (ювенату) при монастирі Матері Божої Неустанної Помочі у Збоїськах північніше Львова. Наука під опікою монахів Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів), котрі прибули до Галичини на запрошення митрополита Андрея Шептицького (1865 – 1944) ще перед Першою світовою війною, спонукала юнака зробити визначальний вибір свого життя. 18 серпня 1933 р. 19-річний Богдан Репетило розпочав новіціат у згромадженні, відомому насамперед своєю активною місіонерською працею. Рік по тому, 19 серпня 1934-го прийняв перші обіти. Семінарійне навчання майбутнього душпастиря проходило в обителі св. Альфонса, розташованій у при-львівському селі Голоско Велике.
Отці Франц Ван Ден Бош (сидить ліворуч) та Михайло Лемішка з кандидатами до новіціяту. Стоять зліва направо: Богдан Курилас, Андрій Івашкевич, Богдан Репетило, Іван Нагірний, Володимир Багнюк. 1933 р.
18 травня 1937 р. митрополит Андрей Шептицький власним коштом придбав будівлю колишнього монастиря сестер-василіянок із церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці на вулиці Зибликевича, 30 (нині – Франка, 56) у Львові. То був дарунок владики Згромадженню редемптористів. 13 листопада 1938 р. монастир св. Климентія або провінційний дім (осідок уряду) Чину на українській землі, урочисто посвятив митрополит Андрей у співслужінні з Кир Миколаєм Чарнецьким (1884 – 1959), апостольським візитатором католиків східного обряду Волині й Полісся, першим українським єпископом-редемптористом, та генеральним консультором отцем Йосифом Схрейверсом (1876 – 1945) – фламандцем, який два десятки років очолював Львівську віце-провінцію Чину Найсвятішого Ізбавителя. Саме під склепінням храму Непорочного Зачаття 2 серпня 1939 р. Богдан Репетило отримав священичі свячення з рук владики Миколая Чарнецького. Разом із ним рукоположено також Володимира Арвая (1914 – 1980), Івана Нагірного (1914 – 1941), Андрія Івашкевича (1913 – ?) та Володимира Багнюка (1914 – після 1947).
Богдан Репетило (стоїть четвертий справа) разом з іншими вихованцями семінарії на Голоску під час відвідин архімандрита Згромадження редемптористів о. Патрика Мюррея та його дорадника о. Яна Гудечека. 1937 р.
Служіння молодого священника розпочалося у монастирі св. Йосифа в Станиславові. Втім незабаром отець-протоігумен Йосиф де Вохт (1881 – 1956), також фламандець, перевів його назад до львівської обителі, призначивши економом. До закриття провінційного дому 20 березня 1946 року ієромонах Богдан зажив слави «золотоустого» проповідника. Послухати його, а також інших священиків, що служили при львівському храмі – згадуваних отців де Вохта, Багнюка, Нагірного, також Володимира Стернюка (1907 – 1997), Симеона Гнатишина (1912 – 1950), Дмитра Леб´яка (1913 – 1974), Павла Маїка (1919 – 1980) – до невеликої церковці приходили маси людей. Професор Богдан Ковалів, дійсний член НТШ, який в юнацькі роки відвідував церкву на вулиці Франка, добре запам´ятав проповіді отців-редемптористів, їхні «гіперемовані обличчя та очі, спрямовані у небо».
Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці та монастир св. Климентія (провінційний дім) на вул. Франка, 56, – місце служіння отця Богдана Репетила. Світлина 1940-х рр.
В роках німецької окупації Львова (1941 – 1944) гітлерівська влада влаштувала на території Цитаделі – фортифікаційного комплексу, збудованого протягом 1850 – 1856 рр. на т. зв. «горі Шембека» (Галицький район) – табір для військовополонених, відомий як «Stalag – 328». Там в нелюдських умовах утримувалися здебільшого полонені червоноармійці, також французи, бельгійці та італійці. Долею нещасних перейнявся митрополит Андрей Шептицький. Дізнавшись, що в´язні потребують священиків, праведний владика звернувся із відповідним проханням до настоятелів чернечих згромаджень. В таборі лютував тиф, просити одружених священиків означало поставити під загрозу життя їхніх близьких. Монахи надавалися для такої місії краще. Коли отець де Вохт переказав братії слова митрополита, зголосилися троє – Іван Нагірний, Богдан Репетило та Юрій Потерейко (1914 – 1993).
Отець Богдан Репетило (крайній праворуч) зі своїм святителем Кир Миколаєм Чарнецьким, протоігуменом Львівської віце-провінції о. Йосифом де Вохтом та спільнотою монастиря св. Климентія. Стоять зліва направо: бр. Лев Стефанович, бр. Іриней Манько, о. Павло Маїк, о. Володимир Стернюк, о. Микола Якимович, о. Василь Величковський, о. Дмитро Леб´як, бр. Панкратій Костюк, бр. Тит Чепіль. 1943 р.
Молоді отці взялися відвідувати ув´язнених за колючим дротом «Шталаґу», потішати й розраджувати, допомагати потребуючим різних національностей та віросповідань. Служили без огляду на небезпеку для власного життя. Зараження тифом спричинило передчасну смерть 27-річного отця Івана Нагірного на свято св. Миколая, 19.12.1941 р. Його співбрат, отець Богдан спромігся оклигати. Коли обоє лежали в гарячці, перед кожним поклали перо й папір. Як розповідають, отець Репетило написав слова «Іду на суд», а отець Нагірний – «Стою на суді»…
Отець Богдан Репетило зі співбратами і вихованцями збоїщанського ювенату. По праву руку – отці Степан Ширий, Олександр Грама, Володимир Породко. По ліву – отці Іван Юськів та Василь Куцах. Початок 1940-х рр.
У березні 1946 р. неоголошена війна на знищення Української Греко-Католицької Церкви була на завершальному етапі. Однак, готуючи насильницьке «возз´єднання» греко-католиків із казенним «православ´ям», режим Сталіна-Хрущова-Берії-Меркулова не врахував багатьох факторів. Зокрема, опір монашества. Чоловічі й жіночі згромадження залишилися вірними Церкві та Святому Престолу. Їх не злякали погрози партфункціонерів, як рівно ж не спокусили солодкі обіцянки апостатів з «ініціативних груп». Серед тих, хто відмовився брати участь у зрежисованій виставі під назвою «львівський собор», були й редемптористи.
Не зумівши загнати ченців до підконтрольної РПЦ «по-хорошому», влада вдалася до апробованих методів. Після ліквідації монастиря св. Климентія отці та брати на чолі з протоігуменом знайшли прихисток на Голоску. В альфонсіянській обителі (зараз – вулиця Замарстинівська, 225) редемптористи перебували до 17 жовтня 1948 р., коли і цей – останній – осідок Чину закрили «відповідальні товариші». Братію, у тому числі й отця Репетила, вивезли до Свято-Успенської Лаври в селі Унів (Перемишлянський район, Львівська область), яка до вересня 1950-го слугувала таким собі концтабором для представників різних монаших згромаджень УГКЦ.
Довголітнього протоігумена Львівської віце-провінції отця Йосифа де Вохта депортували з Радянського Союзу наприкінці 1948 р. Його наступників, отців Івана Зятика (1899 – 1952) та Василя Рудку (1912 – 1991) заарештували. Упродовж 1945 – 1950 рр. за ґратами опинилися Кир Миколай Чарнецький, а також чимало отців і братів: Василь Величковський (1903 – 1973), Володимир Стернюк, Євген Пелех (1920 – 1996), Богдан Орищук (1912 – 1990), Михайло Винницький (1926 – 1996), Авксентій Кінащук (1899 – 1965), Роман Бахталовський (1897 – 1985), Іван Юськів (1912 – 1973), Мар´ян Галан (1927 – 1952), Василь Куцах (1919 – 1984), Григорій Мисак (1909 – 1978), Петро Козак (1911 – 1984), Михайло Пилюх (1911 – 1976) та інші. 22.09.1949 р. прийшла черга отця Богдана Репетила скуштувати гірку чашу: його схопили на одній з львівських вулиць. Вирок за статтею 58-1а Кримінального Кодексу УРСР («зрада батьківщини») – 10 років каторги на «комсомольській стройці» Волго-Донського каналу (Волго-Донський судноплавний канал ім. В. І. Леніна). Поневіряння тривали до 1955 р.
Владика Миколай Чарнецький. 1956 р.
Повернувшись до Львова, отець Богдан, попри знищене здоров´я і постійні надокучання кагебістів, поринув у життя «невидимої» Церкви. Разом із молодшими співбратами по Чину, Михайлом Винницьким та Євстахієм Смалем (1922 – 1991), був він у числі найактивніших катакомбних душпастирів. Виконував обов´язки дорадника протоігумена отця Филимона Курчаби (1913 – 1995), духовно опікувався молодим священником Василем Вороновським (1929 – 2010). Найчастіше служив підпільні Літургії у приватному помешканні пані Розалії Стецишин по вулиці Озерній, 25 (Залізничний район).
«Такі отці як Євстахій Смаль, Богдан Репетило, владика Курчаба… і взагалі всі старші отці, які вже повмирали, – вони, мені здається, мали опінію святості. – згадує владика Степан Меньок, ЧНІ, екзарх Донецький. – Бо я особисто знаю, як вони сповідали, як вони повчали, як розказували, як жили. Сьогодні мало хто має такого духа, як вони. То були люди дійсно мужні, які перенесли великі випробування. Хто його знає, напевно, Бог буде й чуда через них робити.»
Отець Богдан Репетило на могилі свого святителя Кир Миколая Чарнецького. Кульпарківський цвинтар. Кінець 1950 – початок 1960-х рр.
У липні 1956 р., разом зі співбратом отцем Павлом Дмуховським (1916 – 1990) та сестрами Згромадження святого Вінкентія, отець Репетило зустрічав на львівському вокзалі свого святителя Кир Миколая Чарнецького, єпископа-святця, одного з новомучеників, котрий повернувся по довгих одинадцяти роках совєцьких катівень і таборів. Важкохворому владиці судилося взяти провід над загнаною в підпілля, переслідуваною, але не знищеною Церквою…
Роки гонінь і терпінь не минули даром. Отець Богдан Репетило відійшов 9 травня 1967 р. Одному з найбільш діяльних редемптористів було лишень 53. Поховали ієромонаха Богдана на Личаківському цвинтарі. Нині він спочиває поруч з іншими славними постатями Чину, свідками нелегких часів і відчайдушної боротьби – отцями Євстахієм Смалем, Павлом Дмуховським, Дмитром та Іваном (1918 – 1974) Леб´яками, Іваном Нагірним, Василем Рудкою, єпископом Филимоном Курчабою. Можливо, одного дня ім´я отця Богдана Репетила, правдивого Христового воїна, посяде чільне місце в аналах героїчної історії Церкви.
Олександр ШЕЙКО
Джерела:
Гринчишин Т. Необхідно навчитися своєчасно реагувати на різні виклики: Інтерв´ю з отцем Віталієм Дуткевичем, ЧСВВ, синкелом у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ//Портал Milites Christi Imperatoris [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.christusimperat.org/uk/node/18433;
Дзюрах, о. Богдан. Євангеліє, втілене в житті та діяльності блаженних і праведних редемптористів Львівської провінції Згромадження редемптористів //Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/word/articles/?article=163;
Дмитрух, о. Севастіян. Життя як подвиг для Христа: Curriculum Vitae монаха редемпториста, місцеблюстителя і правлячого архієрея Києво-Галицької митрополії Володимира Стернюка. – Львів, 2007.
Піх, о. Руслан. «Львівський собор» – позиція і вибір редемптористів Львівської віце-провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.academia.edu/23150875;
Український сокільський рух в США поширився на початку ХХ ст. Сокільські товариства були створенні у Філадельфії (1908), Янгстауні (1910), Джерсі-Сіті (1912), Клівленді (1912), Ватербурі (1914), Нью-Йорку, Сіракузах (Сірак’юс), Баффало. Товариства входили до складу Українського (до 1914 р. – Руський Народний Союз) Народного Союзу як відділи: 170 Товариство «Українських Соколів» (Джерсі Сіті), 218 Товариство «Сокіл» (Янгстаун), 239 Братство святого Георгія та «Наддніпрянський Сокіл» (Філадельфія), 304 Товариство «Український Сокіл» (Баффало), 336 Товариство «Сокіл» (Клівленд).
Відділ УНС 170 Товариство «Українських Соколів» (Джерсі Сіті)
Найпершим розпочало свою діяльність Братство святого Георгія та «Наддніпрянський Сокіл» у Філадельфії. У жовтні 1908 р. при кафедральній церкві кілька свідомих парафіян з ініціативи Їх Преосвященства Кира Сотера (світське ім’я Стефан Ортинський де Лабетц – перший єпископ Української Греко-Католицької Церкви у США) заснували сокільський осередок. Головою було одностайно обрано Кира Сотера.
Перший єпископ Української Греко-Католицької Церкви у США Кир Сотер (світське ім’я Стефан Ортинський де Лабетц)
Активну діяльність товариство проводило з надання соціальної та матеріальної допомоги українцям в еміграції та на Батьківщині. Зокрема у перші роки існування товариство виплатило декілька тисяч доларів хворим на лікування, приблизно 200 доларів надало на будівництво монастиря у Чесапіку, закуп «Українського Городу» у Львові, «Рідну школу» тощо. Серед членів товариства слід назвати Т. Грицая, С. Гвіздь, І. Бабій.
Відділ УНС 336 Товариство «Сокіл» (Клівленд)
Товариство «Сокіл» в містечку Янгстаун було засновано 10 травня 1910 р. Перші три роки діяльності товариства позначені мінливістю та недбальством урядників. Однак з приходом до керма Р. Гіля – Голова, М. Ткачишина – секретар, І. Бурого – касир, Й. Залановського та інших стан змінився на краще. Розпочалась активна просвітницька, громадська та культурна діяльність товариства «Сокіл».
Стефан Милянович співзасновник товариства «Українських Соколів» (Джерсі Сіті)
Андрей Савка співзасновник товариства «Українських Соколів» (Джерсі Сіті)
У 1912 р. було створено два товариства «Сокіл». Зокрема 12 лютого у Джерсі-Сіті завдячуючи С. Миляновичу, А. Савці, А. Шостаку, М. Микитишину та Е. Сойці постало українське товариство «Сокіл». Станом на 1913 р. товариство у своїх лавах нараховувало майже 100 осіб з повітів: Теребовельського, Збаражського, Тернопільського, Золочівського, Брідського, Перемишлянського, Рогатинського, Бережанського, Львівського, Перемишльського тощо.
Відділ УНС 239 Братство святого Георгія та «Наддніпрянський Сокіл» (Філадельфія). У першому ряді у центрі сидить ініціатор створення товариства Кир Сотер (світське ім’я Стефан Ортинський де Лабетц – перший єпископ Української Греко-Католицької Церкви у США)
Вже у перші роки існування товариство спрямувало свою діяльність на культурно-просвітницьку та виховну роботу. Успішним була ініціатива показу театральної вистави «Наталка Полтавка» у Джерсі-Сіті та Нью-Йорку. Окрім цього товариство піклуючись про своїх членів платить у разі хвороби або покалічення 5 $ тижневої допомоги та 100 $ у разі смерті. На жаль невдовзі у 1915 р. товариство змінило назву на «Українська Січ» та ідейні основи подальшої діяльності.
Часопис «Свобода» на шпальтах якого публікувались дописи про українські товариства «Сокіл» в США
24 жовтня цього ж року засновано товариство «Сокіл» у Клівленді у числі 25 осіб членів. Його орґанізували: І. Клим та В. Волянський. Волянський став першим головою, а з ним були в першім уряді: Ю. Коцішевський – скарбник та М. Марад – писар. У перші роки діяльності товариство виплатило допомоги своїм членам у розмірі 3 535 $ (згодом ця допомога зросла до 10 400 $), на народні справи в Америці 500 $ (1 350 $), до рідного краю вислали 725 $ (1 250 $), до УКК 375 $, до ЗУАДК 50 $, на будову Колегії Св. Василя в Стемфорді 38 $. Грошовий фонд поповнювався перш за все завдяки членським внескам та організації різних мистецьких, спортові-руханкових (руханкові вправи відбувалися у парохіяльній залі о 7 вечора що вівторка) імпрез. При товаристві діяли аматорський театральний та музичний кружок, а також чоловічій хор. Співпрацює товариство з іншими відділами УНС, УРС, церквами тощо. Зібрання товариство «Сокіл» проводить в Українському Народному Домі. Серед активу товариства слід відмітити Г. Кісіля – Голова, Г. Степанека – писар, М. Савчака – скарбник, Т. Кальмук – рекордовий секретар, І. Клима – начальник, Г. Литвака – касир та ін.
Відділ УНС 218 Товариство «Сокіл» (Янгстаун)
28 листопада 1914 р. у містечку Ватербури ініціативною групою у складі 15 осіб було засновано товариство «Український Сокіл». Управу товариства очолили: В. Кладик – Голова, І. Чорняк – заступник, М. Кладик – касир, І. Дармонук – заступник касира, М. Лобас – секретар фінансовий, Т. Юрів – секретар рекордовий, О. Чорняк та Г. Кладик – контрольори, О. Жовнір та В. Серемак – заступники контрольорів.
Календар Українського народного Союзу на 1915 рік на сторінках якого друкувалися відомості про українські товариства «Сокіл» в США
Активно діяли товариства «Сокіл» й в інших містах. Наприклад осередок у Баффало закупив для бібліотеки Рівер Сайд Гай Скул примірник «Історії України» виданої англійською мовою.
Олексій ЛЯХ-ПОРОДЬКО кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент
В п’ятницю, 5 травня 2017 року, о 16 годині в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) відбудеться відкриття виставки Романа Опалинського під назвою «Малярство. Інсталяції».
Творчість Романа Опалинського – це художнє осмислення життя людини та її моральні пошуки. Митець працює у галузях живопису, графіки, художнього металу і дерева. Помітний вплив на його творчість справили у різний час давньоруський іконопис, українська народна творчість, мистецтво Пікассо, Малевича, французьких імпресіоністів.
Роман Опалинський на відкриття персональної виставка в галереї сучасного мистецтва «Зелена канапа»
До найбільш важливих чинників впливу належать (за його особистим переконанням) непересічна у його творчості тема України, її свободи, історичної й сучасної героїки у характерній вибраності образів, тем, форм і мотивів. Митець є учасником багатьох всеукраїнських і міжнародних виставок.
Експозиція виставки живопису на склі Романа Опалинського
Твори Романа Опалинського, що будуть представлені на виставці в музеї, позначені експериментами з формою та ускладненою композицією, приваблюють метафоричністю і глибиною художніх трактувань, в них поєднується жива сучасність і спогади, реальність і її символічне осмислення. Основна тематика робіт – ключові моменти людського і природного існування: материнство, любов, одруження, єдність людини і природи. Персонажі митця мовби виринають з магми надр землі, завмирають в ритуальних позах. Цей погляд з часу у вічність надає їм особливої значимості.
Експозиція виставки живопису на склі Романа Опалинського
Побачити виставку можна буде в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) до 31 травня 2017 року з 10 до 18. 00
(крім понеділка, вівторка).
У Львова не було своїх Бріана де Буагільбера або Гуго де Пейна. Тим не менше, свій хрестовий похід цілком міг бути. Принаймні про це писав шляхтич та хроніст Йоахим Єрлич. Король Речі Посполитої Владислав IV Ваза планував повернути Константинополь, гроб Господній та дати прочуханки туркам. Для цього король гуртував поблизу Львова велику військову потугу. Зелене світло дали правителі кількох великих державних утворень того часу та папа, але проти виступили польська шляхта та Сейм. Чому захлинулась така масштабна військова кампанія, читаємо далі.
Гуго де Пейн. Перший великий магістр тамплієрів. Фото з https://uk.wikipedia.org
“Всім хто піде туди, в випадку їх кончини, буде відпущено гріхи. Нехай стануть в бій з невірними, який повинен дати…трофеї, ті люди, які звикли воювати проти одновірців – християн…Земля ця тече молоком і медом. Хай стануть сьогодні воїнами ті, хто раніше були грабіжниками, боролися проти братів. Хто тут бідний, там стане багатим”. Такі слова, або якісь на них подібні теоретично могли, або не могли чути учасники згаданого вище походу, який планував Владислав IV. Як підготовка до боротьби з “невірними” виглядала через кілька століть після хрестових походів, питаємо у джерела.
Король Владислав IV. Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Владислав_IV_Ваза
8 жовтня 1646 року король Владислав IV разом зі своєю дружиною, яка була француженкою, а також разом зі всім своїм двором, прибув до Львова. Йоахим Єрлич пише, що привезли вони з собою багато іноземного війська. До міста прибуло 16 тисяч найманих німецьких воїнів, які привезли з собою 60 гармат. А все тому, що у Владислава IV були дуже гучні, як для того часу, наміри – йти воювати з турками, визволяти християн та грецьку державу (очевидно, йдеться про Візантію) з рук поган. Їх хотіли врятувати від багаторічної неволі і повернути в свою (християнську, католицьку) сферу впливу. Також “землю святу Єрусалимську у поган видерти” хотіли, відвоювати Константинополь і визволити Гроб Господній.
Урбан ІІ і оголошення першого хрестового походу. Фото з https://uk.wikipedia.org
Для реалізації задуманого було наведено контакти із правителями кількох країн і навіть папою. Наслідком цього і стали оті 16 тисяч іноземного війська. Дав гроші король також і козакам та їхнім очільникам. Кілька десятків тисяч зі скарбниці пішли на те, аби і козаки готувались йти в море на турків. До цього з запорожцями тривалий час велись перемовини. Серед старшини ніби був тоді і Богдан Хмельницький. 40 тисяч обіцяв іспанський король. Частина вже нібито навіть добиралась до Львова.
Владислав ІІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org
Але дуже різко проти цієї ідеї виступили польські сенатори та частина шляхти. Всіма можливими силами та засобами вони намагались стримати запал і завзяття короля. При цьому, посилались на вічний мир, укладений із турками під час Хотинської війни, що було не так вже й давно. Посилались навіть на приклад короля Владислава ІІІ Варненчика, вбитого у військовій кампанії під Варною саме проти турків. Найбільший опір військовій кампанії чинив Сейм, представники цієї інституції. Як не намагався вірний королю канцлер Єжи Оссолінський, який сам був політиком антитурецьких поглядів, схилити політикум до ідеї походу, але і він був змушений відступити перед волею більшості та почати переконувати монарха не розпочинати конфлікт.
Канцлер Єжи Оссолінський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Як наслідок, наймані німецьке та іспанське війська, які вже вирушали до Львова, було наказано розпустити. Сам король також поїхав з міста. Обуреним був і Єрлич, який описував ці події пізніше. Канцлера Оссолінського через це все він називає безбожником, а його дії зрадницькими. Серце ж короля, якщо вірити шляхтичу-автору, також “ядом великим” обливалось, що цих іспанців не допустили і похід провести не дали.
Ежен Делакруа. Хрестоносці штурмують Константинополь (1840). Фото з https://uk.wikipedia.org
Чи могло щось подібне мати місце в минулому? Очевидно, що так. Хоч в хроніці Єрлича дуже багато відвертих вигадок, але тут ми маємо всі підстави, аби йому повірити. Принаймні в загальних рисах. Владислав IV крім свого московського та шведського головного болю, таки дійсно планував похід на турків. Також у той час були досить потужними антитурецькі настрої. Нікуди не зникав і релігійний фанатизм. Той самий Єрлич згадує як у роки Хмельниччини Руссю нібито “бродив” якийсь “лист Ісуса”: релігійно-моралізаторський текст, зміст якого асоціювався із відпущенням гріхів та гарантіями щасливого життя на небесах. І хто зна, може за інших обставин цей похід таки дійсно відбувся би.
У суботу, 6 травня 2017 р., вулицями Львова вже вчетверте проїде велопроменад «Батяри на роверах». Подія об’єднає людей, які цінують стиль та міські велосипеди. За традицією такі ретро-заїзди проводяться два рази в рік – навесні та восени, Львів – не виключення зі своєю унікальною батярською міською культурою початку ХХ ст.
Реєстрація велозаїзду розпочинається о 14.00 із площі Музейної (біля Домініканського собору). Для того щоб взяти участь у велопроменаді, необхідно заповнити реєстраційну форму на сайті.
“Батяри на роверах”
Кожен зареєстрований учасник матиме змогу отримати пов’язку з унікальним номером, взяти участь в лотереї серед зареєстрованих учасників, де зможе виграти ретро велосипед. Ну і звичайно позмагатися та отримати подарунки за найкращий велосипед, жіночий та чоловічий образи, найкращі вуса та бороду від наших партнерів та спонсорів.
Велопроменад «Батяри на роверах» проїде за маршрутом: пл.Музейна – вул.Ів.Федорова- вул.Руська – вул.Дорошенка – вул.Костюшка- вул. Листопадового Чину – вул.Каменярів – вул. Дорошенка – вул.С.Бандери – вул.Чупринки – вул. Мельника – вул. Коновальця – ПІСКОВІ ОЗЕРА – вул. Коновальця – вул. Русових – вул.Київська – вул.Чупринки – вул.С.Бандери – вул. Коперніка – ПАЛАЦ ПОТОЦЬКИХ.
Під час маршруту планується зупинка у парку Піскові озера.
Опісля – чаювання та частування у дворику Палаці Потоцьких, збір та нагородження переможців, розіграш ретро-велосипеда. Також відбудуться нагородження у номінаціях: “Найкращий велосипед”, “Найкращий жіночий образ”, “Найкращий чоловічий образ”, “Найкращі вуса”, “Найкраща борода”.
Ретрозаїзди відбуваються щорічно у багатьох країнах світу, не є винятком і Україна, де вже сім років поспіль відбуваються ретро-круїзи у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, на черзі і Львів.
Історія проведення таких заїздів виникла у Лондоні у 2009 і має назву Tweed Run. Метою Tweed Run є повернення до витоків велокультури та класичного стилю в одязі 20-30-х років минулого століття.
До заїзду допускаються будь-які міські велосипеди, але бажано, щоб це були класичні ретро моделі, а власник велосипеда виглядав у стилі велосипедної моди початку XX століття. Саме в цей час у Львові існувала унікальна батярська культура зі своєю мовою, піснями, кодексом честі, традиціями та одягом, а також спостерігалося пожвавлення велосипедного руху.
День Львова прийнято відзначати в першу суботу травня і в цьому році урочистості святкування проходитимуть з 5 до 7 травня. З кожним роком програма святкування дня міста Львова стає все різноманітнішою і масштабнішою, голоснішою і яскравішою, привертаючи тим самим все більше нових учасників і глядачів. Все це створює незабутню атмосферу і дарує мешканцям та гостям міста гарний відпочинок, живе спілкування і масу позитивних емоцій.
Вулиці міста Львова в цей день традиційно перетворюються на феєричний святковий парад, в якому беруть участь тисячі львів’ян та гостей міста з різних міст і навіть країн.
Програма святкових заходів:
5 травня, п’ятниця:
13.00-14.00 – Виступ від духового оркестру “Львівські фанфари”
Міжнародний аеропорт “Львів” ім. Данила Галицького
14.00-19.00 – Дитячий пленер “Золотий мольберт”Площа св. Юра
15.00-16.00 – Відкриття вуличної виставки “Це надихає”
Пл. Ринок
15.30-16.00 – Флеш-моб “Львів – місто, що надихає” Пл. Ринок
17.00-20.00 – Виступи духових оркестрів на площах міста. Центральні площі міста
21.00 – Перегляд ретроспективних фільмів про Львів просто неба. Пл. Музейна, Львівський Кіноцентр (вул. В. Великого, 14/18а)
5-7 травня:
10.00-22.00 – VI Соціальний фестиваль “Лютин”. Парк “Горіховий Гай”
11.00-22.00 – Barbecue Fest SpringON. Львівський палац мистецтв
6 травня, субота:
10.00 – Престольний празник в храмі Св. Юра
11.00-13.00 – Урочистий сніданок Дня міста. Пл. Музейна
13.00-15.00 – Урочиста Сесія. Пл. Ринок, 1
14.00-15.00 – Міська Хода. Пл. Міцкевича-просп. Свободи – вул П. Беринди – пл. Ринок
14.00-16.00 – Концерт “Відчинилося життя”. Парк культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького
14.00-19.00 – Територія Літератури. Пл. Ринок (східна сторона)
15.00-16.30 – Виступи духових оркестрів – учасників фестивалю “Королівський Лев”. Пл. А. Міцкевича, пл. Галицька
16.00-20.00 – Спортивний острівок. Площа біля пам’ятника Т. Шевченку
15.00-22.00 – День міста в театрі Лесі. Внутрішній дворик Львівського драматичний театр ім. Лесі Українки (вхід з вул. Бенедиктовича)
16.00-20.00 – Дитяче свято у Парку. Парк культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького
15.00-21.00 – День міста натхнення: Левандівка. Парк “Левандівський”
16.00-21.00 – День міста натхнення у залізничному районі. Площа перед пам’ятником Степану Бандері
17.00-21.00 – Фестиваль духовних оркестрій та мажореток “Королівський Лев”. Сихів
19.00-20.00 – Виступ оркестру Національнї гвардії України. Пл. Ринок
6-13 травня:
13:00-01:30 – Фан зона Євробачення. Просп. Свободи
7 травня, неділя:
14.00-20.00 – День міста натхнення: Рясне. Вул. Т. Шевченка, 390
14.00-19.00 – Територія Літератури. Пл. Ринок (східна сторона)
15.00-19.00 – Дитяче свято у Парку. Парк культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького
15.00-21.00 – Фестиваль духовних оркестрів та мажореток “Королівський Лев”. Сихів
16.00-22.00 – Святковий концерт до Дня міста. Пл. Ринок
В п’ятницю, 28 квітня 2017 року в приміщенні музею Етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України (пр.Свободи, 15), відбулась звукотерапевтична сесія литовського Гонг-Майстра Андреаса Сутугинаса.
Також тут на декілька годин розташувалася і зазвучала унікальна колекція архаїчних інструментів, яка налічує кілька десятків інструментів, серед яких симфонічні та планетарні Гонги (із звучанням планет), співаючі чаші, окарини, шруті (фісгармонія), Конх (велетенська раковина), дзвіночки, сопілки, монохорд (рідкісний струнний інструмент) та інші.
Андреас Сутугинас біля найбільшого в Східній Європі гонга
“Років десять тому, можливо трошки більше, гонги приєдналися до інструментів на яких я грав та які колекціонував і з того часу я ними займаюся. В мене завжди була велика цікавість до архаїчних інструментів, архаїчного звучання, практики горлового співу і це все потроху насичувалося аж поки не настав той момент коли гонг фактично сам увійшов в моє життя” – розповів Андреас Сутугинас.
Колекція архаїчних інструментів Андреаса Сутугинаса
Перлина колекції – новий найбільший у Східній Європі Гонг, який має якість поєднання чотирьох стихій у п’ятий елемент. Через його велетенський розмір в мережі почали з’являтись жартівливі чутки та легенди: «Подейкують, що прибув Він на власному кораблі, а щоб Його розвантажити брукує сил дев’ятьох велетнів».
“Гра на цьому інструменті – це, по суті, не стільки навчання техніки звучання на музичному інструменті, а швидше практика. Оскільки гонг це з одного боку музичний інструмент, а з іншого – неймовірне джерело звуку, холестичного резонансу, який створюється коли звучить гонг в якомусь просторі. Тобто, це ресурс і часто говорять, що не людина грає на гонгу, а гонг звучить через людину”, – поділився враженнями Гонг-Майстер.
Найбільший Гонг у Східній Європі
Андреас Сутугинас використовує Гонги для звукотерапі. В залежності від сили звуку ми можемо чути чи не чути його, але тілом ми відчуваємо звукові вібрації. У кожної клітини, органу і всього організму є своя частота коливань. Незалежно від того, якої інтенсивності звук, наш організм сприймає його коливання і у відповідь реагує зміною частоти вібрацій своїх клітин. Ґонґ – праотець знайомих нам дзвонів, архаїчний інструмент, сила звуку, якого має чудодійний вплив на тіло і розум. Перебування у звуках чаш та Ґонґів відновлює їх природню вібрацію, а отже оздоровлює.
Колекція архаїчних інструментів Андреаса Сутугинаса
“Зараз гонг для мене це образ життя. Все що пов’язано із звуком, все, що я даю на сесіях та майстер-класах для мене це не просто красива теорія, а моя особиста практика. Це робочі інструменти, які можна використовувати щодня, які є простими та практичними. І гонг – це, по суті, спосіб спілкування з людьми, можливість для них зануритися в живий, справжній, давно забутий звук”, – зазначив Андреас.
Колекція архаїчних інструментів Андреаса Сутугинаса
Звук здатен впливати на фізичний, емоційний, когнітивний стани будь-якої людини і це давно відомо. І хочеться, щоб ця якість завжди була оптимальною, щоб люди могли використовувати не якийсь техногенний спосіб звукотерапії, а унікальний, живий інструмент, який має дуже широкий діапазон.
Серед постатей пов’язаних зі Львовом особливо виділяється особистість Юрія Рудницького, який сучасникам був відомий під псевдонімом Юліана Опільського. Йому судилось стати одним з найпопулярніших українських письменників міжвоєнного часу Західної України, більш того, він працював у досить специфічному жанрі історичного роману. Пропонуємо сьогодні вам поглянути на перипетії його досить непростого, проте цікавого життя і творчості.
Дім де народився та прожив початок життя Юліан Опільський. Тернопіль
Меморіальна дошка на честь письменника
Народився майбутній романіст у Тернополі 8 жовтня 1884 року. Родина Рудницьких була багатодітною та широко знаною у місті. Батько Юрія – Лев Рудницький, викладав географію та історію в Першій Тернопільській державній гімназії і жив неподалік від навчального закладу у будинку, який дивом зберігся до наших днів.
Львівський університет на початку ХХ ст.
Уже 1891 року сім’я переїхала до Львова, де Лев продовжував учителювати, а Юрій навчався спершу в польськомовній, а з 2-го класу у Академічній гімназії. Тогочасна гімназійна освіта давала йому дуже добрий багаж знань і після складання так званої «матури» (іспиту на атестат зрілості), тогочасний випускник гімназії вільно володів широкими знаннями у гуманітарній сфері та мав чудову мовну підготовку. Закінчив він гімназію у 1902 році, уже на жаль сиротою. Його брати і сестри згодом стануть відомими діячами у різних сферах науки і культури, а наймолодший Юрій, поки що записується на навчання до Львівського університету. Він активно вивчає філософію та філологію. Завершує він своє навчання в університеті міста Ґрац. У цей же час він активно подорожує – відвідує Італію, Грецію, Єгипет. Ці подорожі закладуть майбутній фундамент для багатьох моментів його творчості.
Університет у Граці
Після закінчення університету у 1907 році, Рудницький повернувся до рідної Академічної гімназії, в якій викладав німецьку мову й історію. Перша світова війна застала письменника У Львові, який він згодом змушений був покинути. У 1916 році львівська «Просвіта» випустила його «Підручник до науки німецької мови». Від 1917 року, Юрій працював референтом шкільної крайової ради, редагував шкільні підручники, очолював педагогічний журнал «Українська школа». А 1918 рік став часом його письменницького дебюту — вийшла в світ повість «Іду на вас. Історичне оповідання з часів Святослава (960—972)». На обкладинці вона містила псевдонім, який з того часу стане звичним та широковідомим – Юліан Опільський.
Академічна гімназія. Наші дні
Брат письменника – відомий географ – Степан Рудницький
З цього часу розпочинається активний період в творчому житті Юліана Опільського. У вересні 1919 року він завершив роман «Опирі» («Упирі»). У 1922 році побачила світ повість «Сумерк». Враховуючи її тематику яка торкалась українсько-польських взаємин у ранньомодерний час вона згодом виявилась заборонено і була повноцінно видана лише у 1970 році. Тому поступово з’являються твори Опільського присвячені менш кон’юнктурним і більш давнім періодам. Серед них виділяються: «Танечниця з Пібасту» («нарис з староєгипецького побуту», 1921), «Гарміоне» («нарис із життя Чорномор’я під кінець V століття до Христа», 1921); «Сумерк» («повість із XV століття», 1922); «Вовкулака» («оповідання з XI століття», 1922); «Поцілунок Іштари» («нарис зі старовавилонського побуту», 1923); «Школяр з Мемфісу» («нарис зі староєгипецького побуту», 1927); «Тінь велетня» («оповідання із року 1812», 1927). У цей час він очевидно завершив і першу версію свого твору «Ідоли падуть».
Юліан Опільський у 1920-30-ті рр.
Видання 1993 року
Обкладинка видання 1988 року
У 1932 році в журналі «Нові шляхи» опубліковано повість «Аллах». Повість «Діти Одіна» написана у тому ж 1932 році з’явилися друком аж у 1985 році. Повість «Ідоли падуть» опублікувала видавнича спілка «Діло» вже після смерті автора, який передав їй рукопис 1935 року. Помер письменник 9 лютого 1937 року у Львові. Він похований на Личаківському цвинтарі. Сьогодні пам’ять про нього у Львові зберігає названа на його честь вулиця. Проте важливішою є пам’ять про створені ним твори і його роль у розвиток української культури у міжвоєнний період. То ж згадуймо про нього і ми.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
Ільницький М. Опільський Юліан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 604.
Опільський Юліан / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 678.
Експерт Всеукраїнського конкурсу „Інноваційний прорив“, засновник кількох успішних стартапів Євген Філяк
Трохи тонкощів творення та ведення бізнесу в нашій країні, пріоритети, які мають бути визначальними, якщо бажаєте досягнути успіху, мали нагоду довідатися студенти та науковці Національного університету „Львівська політехніка“ 27 квітня 2017 року від експерта Всеукраїнського конкурсу „Інноваційний прорив“, засновника кількох успішних стартапів Євгена Філяка.
Передовсім варто наголосити, що бізнесову „жилку“ Євген Філяк відкрив у собі не одразу. Майже 15 років був успішним науковцем, хоча, як сам про себе каже, — „неправильним науковцем“, бо вмів заробляти, знав, як і де знаходити гранти. Коли йому виповнилося 30 років, прийшло усвідомлення, що в значній мірі всьому, чого добився в науці, має завдячувати власним організаторським здібностям. Тоді покинув наукову сферу і пішов у бізнес. Там здобув чималий досвід, набив купу гуль, тричі збанкрутувавши, врешті добився успіху. А, зрозумівши, що вміє будувати маленький бізнес, вирішив „зануритися“ в таємниці функціонування великого бізнесу.
Зараз Євген Філяк пішов працювати в провідну ІТ-компанію SoftServe проектним менеджером. Як зізнався, це для нього стало досить непростим рішенням і довелося пересилити себе, бо будучи керівником власної справи, став підлеглим. Хоча, каже, що не шкодує, бо вже здобув чималий досвід і дізнався багато нового.
— Вирішивши розпочати власний бізнес, перш за все треба зрозуміти для чого це вам. Якщо хочете просто спокійно заробляти гроші, тоді точно не треба відкривати справу, а краще піти працювати в якусь провідну компанію. Зараз, наприклад, ще років десять у тренді буде ІТ-сфера. Бо власний бізнес — це стояти над прірвою і жувати скло. Це я відчув на собі вповні. Хоча, для мене тих п’ять років, коли розвивав власні справи, були найщасливіші в моєму житті, — розповів Євген Філяк.
Окремо варто акцентувати свою увагу й на тому, чого очікуєте від бізнесу. Якщо хочете, щоб він вас годував, то найкраще обрати малий бізнес. Для створення малого бізнесу просто копіюєте те, що вже успішно працює на ринку: магазини, ресторани, кафе, школи тощо. Його особливість у тому, що в ньому берете безпосередню участь і коли йдете ви, справа перестає існувати.
В середній бізнес Євген Філяк не вірить. Найцікавіший, на його думку, — великий бізнес, який змінює світ. Переконаний, що власне для великого бізнесу мають працювати науковці.
— Для мене критерієм успішної наукової розробки є те, чи зможе вона щось кардинально змінити. Від того залежить і те, чи цей патент куплять. Адже продаємо не лише ідею, а прибуток, який у майбутньому вона принесе. Як не прикро, та українські патенти не цікаві світовому ринкові, бо наш вітчизняний ринок досить малий. Визначальними є патенти США, Японії, ЄС, Канади, — додав гість Політехніки.
А загалом у бізнесі найважливіша — команда. Саме від людей на 90 відсотків залежить успіх справи. Тому Євген Філяк радить ретельно підбирати команду, навіть прискіпливіше, ніж майбутню дружину чи чоловіка. І фахівці мають бути кращі, ніж середньо статистично на ринку. А ще 10 відсотків успішного бізнесу — це правильно обрана проблема, яку вирішуватимете. Вона має бути нагальною для якомога ширшого кола споживачів, які будуть готові платити за це.
Вчора, 30 квітня 2017 року, на арені Львівського цирку відбулася прем’єра шостої циркової програми під назвою «Політ фантазії». Цією програмою Львівський цирк завершує цирковий сезон 2016-2017 років. Тому, хто ще встиг відвідати в цьому році цирк, має шанс зробити це до 4 червня.
Повітряна гімнастка в кільці – артистка Юлія Стеценко
Повітряна гімнастка в кільці – артистка Юлія Стеценко
Повітряна гімнастка в кільці – артистка Юлія Стеценко
Цирк «Політ фантазії» влаштує Вам незабутню зустріч з великою кількістю екзотичних тварин, серед яких: ведмеді, поні, собаки-алабаї, дикобрази, єноти, макаки лапундери, бабуїни та інші.
Оригінальна дресура змішаної групи тварин під керівництвом артистів Юрія та Олени Тонкопій
Оригінальна дресура змішаної групи тварин під керівництвом артистів Юрія та Олени Тонкопій
Оригінальна дресура змішаної групи тварин під керівництвом артистів Юрія та Олени Тонкопій
«Циганська сюїта» у виконанні дресированих ведмедів та алабаїв зачарує своєю неповторністю! Вишукані поні, що затанцюють романтичний вальс, не залишать байдужим жодного глядача!
«Циганська сюїта» (дресировані ведмеді, мавпочки) під керівництвом артистів Юрія та Олени Тонкопій
«Циганська сюїта» (дресировані ведмеді, мавпочки) під керівництвом артистів Юрія та Олени Тонкопій
«Циганська сюїта» (дресировані ведмеді, мавпочки) під керівництвом артистів Юрія та Олени Тонкопій
Вам продемонструють філігранну гру з хлистами на коні – доволі рідкісний жанр в цирку! Неперевершені акробати на китайській щоглі та екстремальні еквілібристи на літаючих першах здивують пластичністю виконання трюків.
Літаючі перші під керівництвом артиста Віктора Ярова
Літаючі перші під керівництвом артиста Віктора Ярова
Літаючі перші під керівництвом артиста Віктора Ярова
Літаючі перші під керівництвом артиста Віктора Ярова
Літаючі перші під керівництвом артиста Віктора Ярова
Майстерна гра з діаболо та жонглювання зі світлодіодними м’ячиками здивують спритністю молодих артистів.
Гра з діаболо – артист Девід Цитко
Гра з діаболо – артист Девід Цитко
Гра з діаболо – артист Девід Цитко
Циркова програма триватиме до 4 червня 2017 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +38 (032) 238-53-30 . Вартість квитків від 50 гривень, незабутні враження йдуть у подарунок.
В п’ятницю, 28 квітня 2017 року, у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка (вул. Івана Франка, 150-152) відбулася презентація книги відомого франкознавця, професора Михайла Гнатюка під назвою “Заміри глибин”.
Ця подія зібрала не одне покоління вихованців професора, а також його колег та друзів і була напрочуд теплою, багатолюдною і по-домашньому затишною. Михайло Іванович Гнатюк багато розповідав про книгу, історію її написання та цікаві знахідки, зроблені під час її написання.
Книга Михайла Івановича Гнатюка “Заміри глибин”
“В книжці є декілька розділів. Один з них про Франка в колі друзів і близьких. Багато років тому мене захопила ідея знайти справжні спогади про Івана Франка. Тоді ще не було Музею Грушевського, а в будинку Грушевського були фонди Музею Івана Франка. Тож мені вдалося працювати над тими спогадами, які записували працівники Музею Франка ще у 40-му році, коли ще була маса живи людей, котрі знали Франка. Це і спогади і Труша, і Трильовського, і багато інших.
Професор Михайло Іванович Гнатюк
Також у виданні йдеться про Франка і Львівський університет, проблеми теорії літератури у Франка, нове прочитання української літератури та світові виміри Франкового слова. І я хочу сказати, що Франка треба вводити у світовий контекст, адже Франко – Великий і буде багато нас , хто хоче збагнути постать Франка. Нас не буде, прийдуть і відійдуть нові покоління, а Франко залишиться назавжди”, – розповів Михайло Іванович.
Директор музею Івана Франка, Богдан Тихолоз вітає професора Михайла Івановича Гнатюка
Директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, Богдан Тихолоз, від імені всіх працівників музею, привітав професора Михайла Гнатюка і звернув увагу на важливість книги “Заміри глибин” для світового франкознавства.
Директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз читає книжку професора Михайла Івановича Гнатюка “Заміри глибин”
“Ця книга є істотним внеском до величної споруди франкознавства, як гуманітарної комплексної дисципліни. Михайло Іванович приклад систематичного франкознавця, адже впродовж багатьох десятиріч працює у цій галузі. І дане видання увібрало в себе, звичайно далеко не весь, франкознавчий доробок професора Гнатюка, але певно те, що він вважає особливо цінним і вартісним з погляду сьогодення і те, що було напрацьовано впродовж останнього часу”, – зазначив Богдан Тихолоз.
Гості презентації книги Михайла Івановича Гнатюка “Заміри глибин”
Також з нагоди ювілеї та презентації книжки свого Вчителя й університетського наставника вітали і працівники музею – Віолетта Чернієнко, Соломія Вівчар, Михайло Кобрин. А легенда Музею – Віра Лук’янівна Бонь – поділилася своєю радістю від того, що Михайло Гнатюк, якого вона пам’ятає ще юним студентом, сьогодні знову завітав до музею уже як авторитетний учений.
Гості презентації книги Михайла Івановича Гнатюка “Заміри глибин”
До слова, презентована книга книга професора Михайла Івановича Гнатюка поповнила франкознавчу бібліотеку Музею.
Презентація монографій істориків Івана Хоми та Миколи Посівнича в межах проекту "Від книги - до мети"
Честь і велику відповідальність „причаститися“ постатями, які є символами наших національно-визвольних змагань, львів’яни мали нагоду 27 квітня 2017 року. Вмежах авторського проекту мовознавиці Ірини Фаріон „Від книги — до мети“ у Львові відбулася зустріч із істориками Іваном Хомою та Миколою Посівничем та обговорення їхніх праць про Євгена Коновальця і Степана Бандеру.
Осягнути сенс їхнього призначення та одержимості, як зазначила авторка проекту, вдалося цим двом науковцям.
Окреслюючи зміст своєї монографії про Євгена Коновальця, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету „Львівська політехніка“ Іван Хома, зауважив:
— Це був лідер і фундатор українського націоналізму з надзвичайною харизмою. Він зумів зібрати довкола себе дуже сильних людей — Андрія Мельника, Романа Сушка, Івана Чмолу та інші. Він перетворив це середовище в дієвий потужний монолітний організм, який міг досягати високих національних ідей. Коновалець і його оточення — це зразок того, якими мають бути лідери української держави, тобто ті, хто бере на себе зобов’язання відповідати за суспільство. Важливо наголосити, що всі вони були освічені, вільно володіли кількома іноземними мовами, кожен із них пройшов „Просвіту“, осередки „Січ“, „Сокіл“ та інші, — підкреслив Іван Хома.
Презентація монографій істориків Івана Хоми та Миколи Посівнича в межах проекту “Від книги – до мети”
У своїй праці історик акцентував на винятковій силі й визначальній ролі Євгена Коновальця в організації у післявоєнному хаосі та депресії української воєнної та політичної потуги. І саме це допомогло зберегти нас як націю і дало можливість безперервно боротися.
Молодший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, лауреат Премії імені Героя України Степана Бандери в номінації „Політична діяльність“ у 2013 році Микола Посівнич досить детально охарактеризував середовище, в якому формувався провідник Бандера, його родинні взаємини.Він добре знав математику, був добрим бізнесменом, спортсменом.
А ОУН-революційна, за словами дослідника, була дуже яскравим фактором. У ній зародилася ціла верстви цікавих і амбітних людей-революціонерів, які хотіли творити і не просити, а вимагати від себе, від оточення.
Обговрення значимості постатей Євгена Коновальця та Степана Бандери на проекті “Від книги – до мети”
— Бандера створив таку організацію, що формувала людей з сильним стержнем, які не чекали наказу, а знали, що робити, незважаючи, де перебувають. Добрим свідченням є те, що навіть коли Степан Бандера був ув’язнений, чи коли загинув, — організація продовжувала діяти. Він був виразником державотворчих дієвих контекстів, які лягли в основу заснування УПА. Досі Бандера є невичерпним джерелом духу для нас, — наголосив історик.
Сучасна війна дала нове розуміння наших завдань. Ми сьогодні занадто толерантні до наших сусідів. Націоналізм — це так звана температура кипіння суспільного організму, яка поборює цю інфекцію (толерантність) в нашому організмі. Степан Бандера завжди наголошував на тому, що наша точка кипіння ніколи не переходила вище 38 градусів. Це запобіжник, який дає нам бути європейцями.
У вівторок, 2 травня 2017 року, о 15:00 кав’ярня-галерея «Штука» (вул. Котлярська, 8) запрошує на відкриття етнографічної виставки-нарису «Хатка, в якій жила любов». В експозиції – фото елементів давнього дерев’яного будинку, знайденого краєзнавцем Оксаною Саєнко у місті Борзні Чернігівської області, що на Сіверщині, а також старовинні рушники звідти.
Вогні великих міст зваблюють все більше і більше молоді та людей у розквіті сил. Старше покоління зазвичай опирається, цінуючи своє коріння, рідну землю, усталений спосіб життя і прижиттєві набутки. Але роки летять, села та невеличкі містечка пустіють і про минулі людські історії свідчать лише облущені різьблені віконниці, вицвілі фото та повсякденні речі, що без господарів повільно тліють, перетворюючись на землю і пил.
Постер виставки-нарису «Хатка, в якій жила любов»
“Дуже давно приглядалась до цієї хатки у Борзні. Погляд завжди притягували двійко голубів на віконній рамі. Але господарів не було, на дверях висіли замки і нагода зазирнути всередину ніяк не випадала. Аж до моменту, коли в будинку не з’явились нові господарі, які дозволили не лише оглянути його зсередини, а й забрати найцікавіші ужиткові предмети. Про минулих власників знаю небагато – їхнє прізвище було Дейнеки, останніми тут порядкували дві господині, що мали окремі кухні та печі. Але інформації більшає, тому всіма цікавими деталями поділюсь уже на відкритті”, – розповідає ініціатор виставки, Оксана Саєнко.
Виставка триватиме до кінця травня, проте нагода поставити питання Оксані Саєнко буде лише на відкритті у вівторок.
В четвер, 27 квітня 2017 року, в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи 20) відбулося відкриття виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука під назвою “50/50“.
Відкриття виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
У своїй праці з пластичною формою Віктор Проданчук поєднує мотиви Трипілля та ультрасучасні художньо-стилістичні вирішення. Митцеві властиво працювати в манері вільних асоціацій, відшуковуючи несподіване у керамічній, дерев’яній чи бронзовій пластиці. Об’єкти образотворення Віктора Проданчука формуються через інтерпретацію людського тіла, природних форм, міфологічних сюжетів і соціокультурного середовища, у якому живе митець.
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
“Проект 50/50 створений спільно з українсько-французьким художником Тарасом Григоруком. Це перша виставка в такому тандемі. Тарас представляє живопис, я скульпутру, також є спільні твори, поєднання — мої скульптури з його розписами. Суть цієї концепції — знайти і провести паралелі між старими нашими духовними культурами: трипіллям, сарматами, скіфами, і перейнятись сучасним матеріалом, сучасними ходами. Власне, інтерпретація етнічного коду та перенесення його в сучасність, можливість дати йому рух в сучасне мистецтво”, – зазначив Віктор Проданчук.
Віктор Проданчук
У живописі Тараса Григорука панують етномотиви Гуцульщини та Карпатського краю. Втім здобутки української мистецької культури у його творчості органічно інтегруються з європейськими. У багатьох роботах художника присутній сміливий експеримент з формою і колоритом, а малярська площина образотворення часто переноситься у тривимірний простір пластичного об’єкта – живописної скульптури чи скульптурного живопису. У творчості митця відчутне прагнення увійти у світовий художній контекст, максимально зберігши власну національну неповторність.
Тарас Григорук
“Я малюю, те що мені любиться і те, що мені цінується, а кожен художник має мати свою своєрідність. І якщо він починає шукати себе в собі і знаходить та інтерпретує через націю, тоді можна щось зробити, а якщо буде працюватипід когось, тоді не буде мати свого обличчя в нації, живописі, скульпутрі, мистецтві”, – розповів Тарас Григорук.
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
У вересні виставка поїде в Дніпро, а в грудні буде експонуватися в Національному музеї в Києві, вже на початку 2018 року виставку побачать за межами України. Митці планують постійно доповнювати експозицію виствки та надалі експерементувати. Загалом за два роки планується експонувати виставку 6-8 разів у різних містах України та за кордоном.
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
Експозиція виставки творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука “50/50”
В Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи 20) виставка творів Віктора Проданчука та Тараса Григорука під назвою “50/50” експонуватиметься до 18 травня 2017 року.
Наслухати, наспіватися та зарядитися надзвичайними емоціями та драйвом від сольної програми „Нове та улюблене“ відомої української співачки Марії Бурмаки 27 квітня 2017 року мали нагоду львів’яни.
Марія Бурмака на концерті „Нове та улюблене“
Концерт зібрав повнісінький зал шанувальників творчості Марії Бурмаки в театрі ім. Марії Заньковецької. Особливого забарвлення виступові додав гурт Gypsy Lyre, із яким, як зізналася співачка, вона мріяла виступати разом і надзвичайно від цього щаслива.
Гурт “Gypsy Lyre” виконує сольну композицію
Кожна пісня Марії Бурмаки — історія життя, кохання, переживань. Особливістю цього концерту стала прем’єра — пісня „Це твоя земля“.
Глядачі на концерті Марії Бурмаки „Нове та улюблене“ підтримують співачку ліхтариками мобільних телефонів
— Напевно, вам знайоме відчуття, коли хочеться просто зупинитися в дорозі, стояти і дивитися на степ, лягти і обіймати рідну землю. Це те, від чого мліє серце, це те, що у нас в крові. Треба просто любити це відчуття, любити рідну землю, — поділилася емоціями Марія Бурмака.
Марія Бурмака з дітьми на концерті „Нове та улюблене“
Співачка виконала власні пісні, що вже стали улюблені для людей різних поколінь, народні, які підспівував увесь зал і цілком нові. А музичні обробки в стилі фламенко від гурту Gypsy Lyre надали нового звучання композиціям.
Львів, що зберіг свою неповторну атмосферу навіть в обіймах радянської імперії, був своєрідним феноменом. Кав'ярні, які в Європі є невід'ємною частиною міського життя, у...
