Вчора, 5 січня 2018 року, о 16.00в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (пл. Ринок, 9) відбулася презентація збірки казок львівської письменниці та журналістки, кандидатки наук та редакторки Театру ім. М. Заньковецької Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
Збірка казок львівської письменниці Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
До цієї збірки увійшло дев’ять казкових оповідань і про любов до Львова, про львівські ліхтарі, і про левів, а особливо про магію чарівного свята Різдва.
Леся Кічура
“Це довгоочікувана візуалізація і матеріалізація задумів нашої дружньої команди. А це окрім художниці Каріни Чепели і верстальник Ігор Стахів (пам’ятаємо також поради його дружини дизайнерки Дарини Маковецької), і літературний редактор Марічка Наконечна, і працівники друкарні п. Миколи Гуменецького, які працювали незважаючи на свята. Це була дуже копітка, але приємна робота”, – розповіла Леся Кічура про роботу над збіркою.
Богдан Дворник
І хоч за вікном немає снігу і погода ну зовсім не зимова, але в затишній залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва панував дух справжнього Різдва. Скрипкові імпровізації Богдана Дворника доповнювали солодкі частування, якими пригощав Вадим Карпіков зі своєю компанією Аrt кейтерінг та ICoffee та незабутні фото та автограф-сесії з казкаркою.
Презентація збірки казок Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
“Як і попереднього разу у книзі є коментарі моїх друзів, які вже прочитали тексти казок. Бо ж часто нам дорослим теж бракує доброї маминої казки, особливо у дивовижний час Різдва. Тож на обкладинці книги читачі знайдуть враження від Ольги Фреймут, Парасковії Дворянин та Остапа Дроздова”, – зазначила казкарка.
Опісля презентації у Львові книга мандруватиме й іншими містами як області, так і України і даруватиме магію Різдва всім-всім діткам.
Пончики Людвіга Залевського зі Львова до Варшави, Відня та Парижа відправляли літаком
“Се перша руська кухарська книжка, з якої кожда русинка може добре навчитися варити і печи найріжнорідніші страви на всі пори року, а до того дуже смачні і дешеві”, – йдеться у відгуку про кулінарну книжку “Домашна кухня (як варити і печи)” 52-річної Леонтини Лучаківської. Його 1912-го друкує щоденна львівська газета “Діло”. Приурочений до виходу другого видання книжки. Перший тираж з’явився у Львові двома роками раніше. Книжка стає найзатребуванішим україномовним виданням для куховарства.
Авторка – донька священика з Тернопільщини. Живе у Львові з сестрою, яка заробляє обом на прожиття шиттям жіночого одягу. Неодружені. Від буденної рутини Леонтина рятується куховарством. За інгредієнти для страв найчастіше бере сири пармезан та камамбер, мигдальні горіхи, трюфелевий порошок, каперси – кисло-солоні бутони чагарника каперсника. Дефіцитні продукти дістає в магазинах колоніальних товарів. Простіші – на базарах. Один із найдавніших розкинувся на площі Ринок у центрі міста. Тут торгують фруктами, овочами та молочним.
Львів, фото зроблене 24 вересня 1934 року. Автор фото Луіза Арнер Бойд
“Канапки, кавяр (ікра) з цитриною, сардинки, шинка, маринований озір (яловичий чи телячий язик). Тепла риба, дріб (домашня птиця) з салатою, компоти, в кінці суфлєт або крем, морожене, торти, овочі, а потім чай з цитриною”, – страви, які радить подавати на “теплу” вечерю Леонтина Лучаківська у своїй книжці.
У меню львів’ян початку ХХ ст. переважають молочне, риба, овочі та фрукти. Їдять багато каш. Понад усе – гречану.
“Важливу роль на нашій львівській кухні відігравало кукурудзяне, житнє та гречане борошно, – пише в “Щоденниках подорожі в минулий час” польська актриса Ванда Нємчицька-Бабель, народжена у Львові 1922-го. – З першим в’яжеться у першу чергу мамалига, полита свіжо підсмаженими шкварками. Була прекрасною стравою у прикуску з кисляком чи маслянкою. Не було кращих пирогів, як зліплених з житнього борошна та начинених сиром чи гречаною кашею”.
Обов’язковою на столі є фарширована риба – вплив кухні євреїв. Їх, за переписом 1910 року, у Львові проживає 25%. До риби, начиненої великою кількістю перцю та цибулі, печуть ритуальні плетені булки – хали. Ще від євреїв у меню галичан потрапили цвіклі – заправлений буряком хрін. Особливо популярний на Великдень та Різдво.
Львів, фото зроблене 24 вересня 1934 року. Автор фото Луіза Арнер Бойд
Приготування до сніданку в міжвоєнному Львові починається з купівлі запашного з ламкою скоринкою куликівського хліба. Це – два невеличкі буханці, що “зрослися” між собою. М’якуш мають пористий та легкий. Його хвалять далеко за межами міста, присвячують вірші й пісні. “Такий великий буханець, на боці – скоринка, як з вишневого дерева, – але ж ніжна, але ж хрустка. Хліб той, хліб куликівський”, – cпівають.
“На сніданок зазвичай їли сільський сир зі сметаною, хліб з маслом, посипаний кропом і тримбулькою (перо декоративної цибулі), часом – яйце “на м’яко”. Пили каву або какао, яке частенько подавали з перетертим яєчним жовтком і збитою піною з білків, – пише про тодішніх міщан сучасний львівський письменник Юрій Винничук. – Бухти – булочки з конфітюрами, маленькі тістечка з крухого тіста з дірочкою, які перекладали джемом, і оздоблені засмаженими в цукрі вишеньками”.
Біднішим виглядає сніданок гімназиста: вчорашній хліб, “кабаноси” – висушені тонкі ковбаски та “окрушки” – рештки з підносів від тортів і тістечок.
Цукерня Людвіга Залевського на вул. Академічній, 22 (тепер – Шевченка, 10), 1933
“До цукерні Залевського заходили з набожністю”, – пише в спогадах Ванда Нємчицька-Бабель про найвідомішу львівську крамницю солодощів, якою володів Людвіг Залевський. Вона розміщується на вул. Академічній – тепер проспект Шевченка, ресторан “Пузата хата”.
Найбільше малу Ванду захоплює блиск мармурових прилавків цукерні, її алюмінієвих поручнів та скляних перегородок.
“За ними височіли гори найкращих, а понад усе, досконалих тістечок і тортів, – згадує Нємчицька-Бабель. – Той чудовий запах мигдалю, пуншу, смажених горіхів, а може, і кави впливав так, що ми хотіли втягнути повітря нашими носами як можна гучніше. З усіх тістечок я тут найбільше любила “негритянок” – два бісквітні кружальця зліплені масою зі сніжно-білого сметанкового крему, облиті товстим шаром глазурі з фантастичного шоколаду”.
Порція тістечок Залевського коштує 25 грошів. А велика булка – уп’ятеро дешевше. Тому відвідувачі часто просто розглядають ласощі. Біля великої вітрини цукерні постійно товчуться жінки з дітьми, особливо перед Різдвом та Великоднем. По той бік їх зваблюють цукрові Миколаї, лискучі шоколадні ялинки, марципанові риби з бісквітною начинкою. Вітрину вважають однією з найкрасивіших в Європі.
Смакоту готують на сусідній вулиці 60 робітників. Фабрика оснащена найновішими швейцарськими машинами для виробництва шоколаду. Продукцію щодня вивозять до Варшави, Відня, Парижа. Особливо славляться львівські пончики. Аби не втратили свіжість, транспортують їх особистим літаком Людвіга Залевського. У Варшаві, на центральній вулиці, діє його фірмовий магазин. Раз на тиждень туди для контролю літає дружина Залевського – Катерина.
Вітрина кондитерської фірми Яна Гефлінгера на ярмарку краєвих виробів в Палаці мистецтв, 1908 рік
Поласувати смаколиками або перекусити львів’яни ходять до цукерень та кав’ярень. Перші подають тістечка й рано зачиняються. Називаються прізвищами своїх власників. Другі готують каву та чай, легку перекуску, розливають алкоголь. Мають назви на іноземний манер – “Європейська”, De la Paix, Grand.
На початок 1930-х журналіст Юзеф Маєн налічує в місті 16 класичних кав’ярень. Каву в них подають на різний спосіб: по-варшавськи – у напівповній склянці, по-віденськи готують у спеціальному дзбанку, можуть зробити капучино чи каву зі “сметанкою” – вершками.
Маєн розділяє кав’ярні на “каварні для самітників”, для товариства і для спілкування за інтересами. Серед публіки переважають вищі чиновники, іноземці, актори та журналісти. Часто зі свіжим номером газети тут можна зустріти пенсіонера.
“Не можна пити менше одного малого пива і більше 49 великих”, – ідеться в одному з жартівливих правил кнайпи “Атлас”. Розташована на площі Ринок. Її називають найпопулярнішою у довоєнному Львові. Тут збираються поети-футуристи, священики, студенти, генерали. Бідніші беруть тарілку “зупи” за 60 грошів, заможні лишають за вечерю сотню злотих.
Кав’ярня «Атляс» у Львові
Добре й дешево попоїсти ходять до кнайпи “Під трьома коронами”. Заклад славиться різноманітним меню. Його рекламу подає газета “Діло” за 1901 рік: “Печеня вепрова з капустою, сікані легки (легені), ніжка теляча з хріном, ковбаска з хріном, кав’яр”. А також “найліпше вино по найтаньших цінах”.
Місце стає популярним богемним закладом, де зустрічаються музиканти, актори, поети, обговорюють нові вистави та книжки. Сюди заходять письменники Василь Стефаник, Володимир Самійленко, Іван Франко.
Ще були сніданкові та молочні кафе, пивниці й винарні.
“Примарюються мені й заклади послідущішого ґатунку, – писав поляк Юзеф Віттлін у книжці “Мій Львів”, – шинки з галасливими оркестріонами, пивниці, де зустрічалися візники, де зі страху перед гістьми-крадіями металеві кухлі тримали на ланцюгах, ніби псів. Раз – і на привязь! Кольоровими вивісками, зображеннями добродія, що смачно наминає тлусту гуску, ваблять ці шинки, притягаючи голодних і спраглих”.
З приходом радянської влади до Львова 1939-го на місці цукерні Залевського постає кооператив “Труд інвалідів”. Її колишній власник помирає наступного року підсобним працівником на фабриці. Його сина 1945-го засилають до тюменського табору, де він гине за два роки.
Куликівський хліб випікати забороняють. Замість нього з’являються темні буханці житнього. Замість струдлів, бабок, медівників – бісквітні торти, промочені лимонадом для більшої ваги. Продуктові крамниці й ресторани націоналізують. Кнайпи стають їдальнями для робітників.
Дістати харчі все важче. На початку 1940-го Львів тиждень не бачить хліба й м’яса. За цукром та маслом вишиковуються черги, ціни на продукти зростають удесятеро.
Із німецькою окупацією вводять продуктові картки.
Львів, 1943 р.
“Ні масла, ні жодної жиринки, – цитує робітника Ірина Котлобулатова, дослідниця історії Львова. – Маю трохи гречаної каші і трошки ячмінної. Маю сіль. Хліб сьогодні закінчився. Маю кілька пастилок сахарину, трошки кавового сурогату. І це все. Попереднього дня на обід в установі отримав зупу із скибкою хліба, на вечерю – каву без молока і костку цукру. І тим треба жити і працювати 10 годин на добу”.
“Заварити під покришкою літру доброго пива. Осібно розбити кватирку (250 г.) доброї сметани з чотирма жовтками, ложкою зимного пива і ложкою мілкого цукру – вливати се до кипячого пива та мішати поки не запіниться. Виляти до вази з добре видушеним солодким сиром”, – рецепт зупи з пива в книжці “Домашна кухня (як варити і печи)” Леонтини Лучаківської 1910 року
“Готуючи два супи на вибір, один належить приготувати прозорим, а другий – заправленим. Один світлий, другий – темний. Якщо подаєте рибу в світлій приправі, то наступна страва, скажімо, паштет або м’ясо, мусять бути темні. Подаючи дві м’ясні страви, одна мусить бути біла, а друга – чорна. Не слід подавати упродовж одного обіду чи вечері дві схожі одна на одну страви, скажімо, ярину (овочі. – Країна), яка вже була в супі, на гарнір або в салаті. Також не подають компотів із тих фруктів, смак яких було ужито для ласощів тощо”, – рекомендації до святкового столу Марії Охоровіч-Монатової, авторки “Універсальної книги кухарської”, виданої польською мовою у Львові 1910 року
5271 теля з’їдали львів’яни за місяць. Про це на початку ХХ століття писала міська газета. За той же час споживали близько 70 тисяч курей та голубів і 128 сарн
“У скляному слоїку маринуються на різдвяний піст оселедцеві тушки”
“Як же чудесно на кухні о тій порі передріздвяних приготувань, – пише польський письменник Вітольд Шолгіня про міжвоєнні дитячі роки, які минули у Львові. – Кріпко й знайомо пахтить тушкована на біґос капуста. Поряд булькочуть на кухонній плиті буряки на бурачки з хроном. Від вікна долинає пасмо гострих пахощів оселедця, оцту, цибулі та лаврового листу – в скляному слоїку маринуються на різдвяний піст пишні оселедцеві тушки”.
Для тодішнього 10-річного хлопчика улюблений запах передріздвяних приготувань – аромат пампушок. Його мати начиняє м’яке тісто малиновим варенням. Сформовані балабухи змазує яєчним білком і ставить у духовку.
Потім готують пляцки – пісочні коржі, перекладені трояндовим варенням і политі шоколадною мастикою. Далі беруться за “Королівський” торт, що п’янить запахом меду та гвоздики, перемазаний шоколадом із ромом – щоб танув у роті. Для Вітольда нема свята без маківника та його “чорних сувоїв маку, якого має бути більше, ніж тіста”.
На рік старша Ванда Нємчицька залишила спогади, як перед Різдвом із матір’ю йдуть морозним сонячним днем до крамниці пана Сумпфа. Минають торговців ялинами – високими, аж під стелю. Усередині магазину – товкотнеча. Дочекавшись черги, мати Ванди читає продавщиці за прилавком список продуктів.
Різдвяний стіл. Фото daily.com.ua
“Важко передати той балаган, що панував на кухні кілька днів перед Різдвом, – майже через 60 років пише Нємчицька-Бабель. – Найбільше мене цікавило гарнірування та заливання желе щупака, що лежав на величезній тарілці. А також плетіння кісок із тіста на різдвяний завиванець”.
Ще колишня львів’янка згадує запечені м’ясо та коропа, борщ із вушками, начиненими грибами, віденський струдель і обов’язкові на Різдво кутю та узвар із сушених яблук і груш.
У понеділок, 8 січня 2018 року, відбудеться фестиваль «Спалах Різдвяної звізди», а також традиційна Хода звіздарів. Початок ходи о 12.00 год. (від Храму Пресвятої Євхаристії (вул. Музейна, 1).
Цьогоріч величне свято Різдва об’єднає два великі різдвяні фестивалі у Львові: III Міжнародний різдвяний фестиваль та XII фестиваль «Спалах Різдвяної звізди». Сотні львів’ян і гостей міста зможуть пройтися у сяйві різдвяних красунь, які щороку спалахують новим змістом, новими ідеями, аби прославити народженого Бога.
Хода звіздарів у Львові
Головним символом цьогорічного фестивалю є звізда «Героїчна», створена із предметів військової амуніції за проектом «Військово-польовий арт» Павла Роутера. Звізду XІІ Різдвяного фестивалю «Спалах Різдвяної звізди» урочисто нестимуть воїни АТО.
У ході візьмуть участь творчі колективи із Республіки Польща, Республіки Білорусь, Республіки Туреччина та Словацької республіки, львів’яни та гості міста.
Хода звіздарів у Львові
Ідея фестивалю зародилася у Музеї народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького. Сьогодні фестиваль є одним із найяскравіших і найбільш видовищних різдвяних заходів Львова й не тільки. Завдяки організаторам та ентузіазму майстрів звіздарської справи – Богдану Новаку, Михайлу Швецю, а також підтримці компанії «Львівські ярмарки», виготовляти звізди і долучатися до «Ходи звіздарів» стало новою доброю різдвяною традицією.
Програма заходу:
12.30 – Формування колони звіздарів. Храм Пресвятої Євхаристії (площа Музейна,1)
13.00 – початок ходи
13.05 – вул. Ставропігійська
13.10 – площа Ринок. Коляда біля шопки
13.15 – вул. Катедральна
13.20 – вул. Театральна
13.30 – пам’ятник Діві Марії. Коляда
13.40 – пам’ятник Тарасові Шевченку. Коляда
13.50 – сцена біля Оперного театру
14.00 – церемонія посвяти у звіздарі
15.00 – колядують звіздарі та творчі колективи
Організатори: Музей народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького, ГО « Обереги».
Вже традиційно для Львова Новий рік розпочався з конкурсу льодових скульптур просто неба. Тематика конкурсу у 2018 році – “Силуети різдвяного міста”. Протягом двох днів, 2-3 січня 2018 року, від ранку до ночі, 5 відомих скульпторів працювали над своїми роботами.
Конкурс льодових скульптур 2018
Цього року організатори змінили місце проведення і замість площі перед Оперним театром перемістили подію на площу Ринок, під балкон міського голови.
Конкурс льодових скульптур 2018
Працювати з льодом дуже непросто, кажуть автори. Цьогоріч ще важче через погоду: у Львові цілодобово тримається плюсова температура. Подивитись на творчий процес протягом двох днів сходились тисячі львів’ян та гостей міста.
Конкурс льодових скульптур 2018
Творення льодових скульптур є досить цікавим та трудомістким процесом. Скульпторам доводилося застосовувати найрізноманітніші інструменти, щоб із брили льоду створити справжнє диво. Окрім різних столярських інструментів вони використовували електропили, праски, спеціальні теплодуви тощо.
Конкурс льодових скульптур 2018
“Працювати було надзвичайно тяжко. Ти починаєш різати лід, а він, через теплу погоду, одразу починає пускати мікро-тріщини. Доводилося по-різному викручуватися із ситуацій. Але всім нам вдалося втілити все задумане”, – розповів один із учасників конкурсу Гордій Старух.
Конкурс льодових скульптур 2018
Переможця вирішили обирати за античною системою оцінювання. Серед льодових експонатів: “Вертеп”, “Герб міста”, “Охоронець міста”. Переможцем конкурсу льдових скульптур з роботою “Птахи міста – птахи миру” став Володимир Семків. Організатори конкурсу льодових скульптур вирішили, що саме вона найточніше передає дух різдвяного міста.
Конкурс льодових скульптур 2018
Планувалось, що роботи пробудуть на площі Ринок до 15 січня, проте, самі скульптори кажуть, що якщо така тепла погода буде і далі, то льодові скульптури простоять не більше тижня.
Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)
Надходить Різдво Христове. В ці дні, як і сотні років тому львівські господині готуються до цього світлого свята. В кожної з них свої рецепти та свої маленькі, або великі, таємниці як створити неймовірно смачний шедевр та вразити усіх, хто покуштує її смаколики.
А що ж пекли наші бабусі 80-90 років тому, якими рецептами користувалися готуючись до свята? Про це можна довідатися у жіночому часописі “Нова хата”. Приписи для приготування різних страв містилися у кожному номері журналу для плекання домашньої культури, але ми взяли страви, що публікувалися у січні 1928 та січні 1938 рр. напередодні Різдва. (орфографія та стилістика тексту збережені)
Титул часопису “Нова хата” за січень 1928 р.
Титул часопису “Нова хата” за січень 1938 р.
Свята в кухні
Підготовляючись до печива треба памятати:
Уложити собі плян печива, що його думаємо спекти на свята. Упорядкувати, як думаємо його робити по собі. Прочитати наперед докладно всі приписи й винотувати, яких продуктів нам потрібно.
Провірити все знаряддя, особливо те, що його зрідка вживаємо. А то в останній хвилині завважимо, що млинок не меле оріхів, або що тортівниця зле відчиняється.
Добір харчів. Треба памятати, що тільки першорядні продукти дадуть добре печиво. Не забути також, що такі знаходяться в “Нар. Торговлі , “Центросоюзі” й “Маслосоюзі”. Взагалі пригадуємо всім українським господиням, що перед циим святами не сміє ніодин сотик піти в чужі руки!
Мірити продукти треба дуже докладно. “На око” може спуститись лище дуже дуже вправна господиня, що вже багато разів виконувала те печиво. Муку вжити вже пересіяну. Ложки й шклянки наповняти без чубів.
Піч чи руру треба дуже добре знати. Найкраще її наперід випробувтаи й відповідно огріти.
Фрагмент часопису “Нова хата” за січень 1938 р.
Коли солодощі й печиво вже готове, забираємось до ладження святої вечері. Страви підбирати так, щоб їх можна було, приправивши відповідно, подати й першого дня свят до обіду.
Засадничі страви на святу вечерю, це борщ із вушками, риба, узвар і кутя. Стравопис можна збагачувати, або упрощувати відповідно до того, як нас на те стати. Окрім того дуже смашні й практичні є голубці, тому, що можуть послужити нам ще другого дня. Так само добре до риби зладити французьку салату. Половину її приправити з яблуком на святу вечеру, а половину лишити на другий день і доповнити рештками з шинки. Взагалі стараємось першого дня подати такий обід, щоб господиня й помішниця не крутились занадто коло кухні й могли свобідно піти до церкви. Отже може бути згадана салата, борщ або росіл із паштетиками, що лишилися з учора, голубці з грибовою або помідоровою підливою, замість лакоминки торт, початий учора. На десерт гарні овочі (фрукти – ред).
Пополудне першого дня присвячене на відвідини близьких свояків і знайомих. Подаємо тоді солодкий підвечірок, а коли хочемо гостей затримати довше, тоді салатку французьку, або канапки. Висаджування кількох страв по полудні не лише не в доброму тоні, але й доводить, з огляду на потребу кількох візит до переїдження і шлункових недомагань. Поволи виходить з моди.
Вимочити молошного оселедця в зимній воді 24 год., змінюючи воду кілька разів. Ще краще намочити його в молоці. Вийняти молочко, посікти дрібно, додати січене яблуко й цибулю, до смаку цитринового соку, і уложити це все на тарілці. З оселедця обібрати шкіру, відтяти голову, розтяти на половину через хребет, вийняти старанно ости, обложити обома половинками січену масу і скропити їх цитриною й оливою.
Короп по королівськи
1 1/4 кґ короп, 50 дека мішаної ярини, 25 дека печериць, 3 дека цибулі, 3 дека масла, 3 дека муки, молока, 1 жовток, сіль.
справити рибу.
Приготовити смак із ярини.
Печериці почистити, піддусити, коли мягкі, зробити білу запражку, заправити.
Рибу начинити печерицями, дусити в смаку, під кінець додати печериць.
Виложити на полумисок залляти підливою.
Короп в ґаляреті
Очистити старанно 2 kg коропа, сполокати кілька разів у зимній воді, покраяти на кусники як звичайно і посолити; це зробити день наперед або найменше 3 години перед варенням. Відпарити дві моркви, 2 петрушки, 1/2 калярепи, кусник капусти, наляти свіжою водою, додати 3 грибки, 2 цибулі і 2 зернята англійського перцю. Коли ярина вже мягка, процідити смак (бульйон – ред.) до камінної ринки і вихолодити. Потім наложити рибу до процідженого смаку, додати 6 зубків дрібно-посіченого чіснику і варити 1/2 години. Тоді виняти на довгий півмисок, уложити в цілість, а по боках прикрасити яриною, звареною у смаку, а саме: звіздочками з моркви, рожечками із варених окремо каляфіорів і твердиим яйцями. Два білка розколотити з ложкою зимної води, вляти до смаку і заварити. Опісля процідити крізь серветку до горнятка. Полумисок з рибою покласти рівно на столі у холодному місці, заляти смаком уважаючи щоб не попсувати ґарніровання — і лишити нехай застигне. Можна також застуджувати рибу у формі; тоді дно і боки форми прибирається яриною. До цеї риби подається оцет.
Різдвяна листівка «Із світлом зірки, на святий вечір», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)
Щупак запіканий із городовиною
Потрібно: 1 кґ риби, 10 дека моркви, 10 дека салєри, 5 дека петрушки, 2 ложки помідорових повил, 3 дека швайцарського сира, 6 дека масла.
Почистити рибу, переполовити її вздовж, відділити мясо від остей, посолити й лишити так на 2 години. Уложити рибу в ринці, прикрити городовиною, покраяною в пластинки, зверху полляти помідоровим повилом, і дати кілька куснів свіжого масла. Пекти на середнє гарячій рурі около 45 хвилин, підливаючи часто зимною водою, щоб утворилось більше підливи. Коли городовина змякне й риба вже готова, посипати її тертим сиром, запекти ще 10 хвилин і видати.
Щупак із макароном
Потрібно: 1 кґ риби, 15 дека макарану, 8 дека масла, 3 дека швайцарського сира, 10 дека вудженого бочку, шклянка росолу з риби, 2 дека муки, 1 сире жовтко, сіль.
Почистити щупака і поділити на дві частини. Відділити мясо від остей, посолити й лишити на дві години. Потім покроїти бочок на вузькі пасочки й нашпигувати на щупака на малі кусні, зрумянити з обох сторін на товщі, взяти кілька ложок рибного росолу, (виварити його з голови й остей), душити 15 хвилин. Окремо зварити макаран. У риночці укладати верствами макаран і рибу. З муки й масла (4 дека) зладити запражку, розвести росолом із риби, всипати ложку тертого сира, затягнути жовтком, посолити, полляти ним рибу. Зверху посипати тертим сиром, і вложити на чверть години до гарячої рури.
Бези
Потрібно: 1 шклянка густої сметани, 60 дека муки, 20 дека цукру, 20 дека меду, 2 яйця, 2 ложочки води, півтора ложочки цинамону, гвоздики.
Пересіяти муку, розпусити мід і цукор і легко зарумянити. Вистудити. Дути туди соду і приправи й вимішати. Тепер вляти до муки мід і мішаючи додати яйця і сметанку. Замісити тісто, що повинно бути таке густе, як на клюски. В разі потреби додати муки, або води. Розтачати на грубість 2 цм. і викроювати круглі медівнички. Вимастити бляху товщем, посипати мукою і пекти бези на ясно-брунатну краску в середнє гарячій печі. Коли вистигнуть покрити склицею.
Склиця
Потрбіно 30 дека рафінованого цукру, чверть шклянки води, сок з цитрини.
Зварити цукор з водою, мішаючи. Коли з ложки почне тягнутися нитка, виляти до глиняної миски і втираючи скоро, аж збіліє. Скропити соком із цитрини, окремо додати тертої цитринової шкірки, втерти і люкрувати. Частину можна хмішати з чеколядою, розігрівши її над парою. Частину можна закрасити соком із буряків на рожево.
Різдвяна трапеза. Рисунок Осипа Куриласа, 1926 р
Солодощі на ялинку
Барабольки. Можна вжити на це рештки бішкопта, або якогось невдалого тортового пляцка. Поломити на кусники, скропити овочевим (фруктовим – ред.) соком, уформувати кульки на взір бараболь. Окремо змолоти оріхів, запарити сметанкою і обліпити цим юарабольки. Тепер обтачати на тертій чеколяді й уформувати на взір бараболі.
Чеколядовий торт крихкий
Потрібно: 18 дека масла, 18 дека цукру, 20 дека муки, чарка руму, 5 яєць.
На начинку: 10 дека цукру, 20 дека чеколяди, 3 жовтка, пів шклянки сметанки, 25 дека меорелевої мармеляди. Склиця румува.
Втерти в мисці масло на піну, додати цукру й жовтка, потім додати руму, вкінці змішати з білками, що вбиті на сніг. Спекти з того тіста два кружки і переложити начинкою. На крем розколотити жовтка в сметанці, додати цукру й терртої чеколяди, а потім вбивати на кухні, аж згусне і начинити тим торт торт. Окремо прозварити в риночці мармеляду, помастити нею торт зверху і з боків і полляти румовою склицею.
Потрібно: шклянка меду, 12 дека цукру, 25 дека оріхів.
Заварити мід із цукром-мучкою, щоб легко зарумянився. Всипати січених оріхів, хвилину присмажувати, а потім виложити на вогку стільницю. Розтачати валком і кроїти на рівні кістки.
Добрий медівник
Потрібно: 4 яйці, 14 дека цукру, шклянка меду, шклянка молока, мала ложка соди, 1 деко амонякальної соли (можна дістати в аптиці), пів кґ. муки, коріння.
Втерти добре яйця з цукром, додати повну ложочку коріння. Розпустити соду й амонякальну сіль у молоці, вливати по трохи до яєць. Вкінці додати муку й мід, вибити добре, виложити на вимащену бляху й пекти годину в рурі. Можна додати оріхів, родзинків і мигдалів (разом 8 дека).
Горіховий мазурок
Змолоти 1/2 kg лісових оріхів і вимішати з 33 dkg цукру. Вбити на шум 8 білків, всипати до нього горіхи, вимішати, виложити на вимащену товщем і посипану борошном бляху, та спекти в недуже горячій рурі. По спеченні облити ґлязурою із шоколяди.
Шоколядові обарінки
Взяти 27 dkg борошна, 14 dkg свіжого масла, 12 dkg тертої шоколяди, 3 столові ложки цукру; всьо разом добре вимішати і виробити малі обарінки. Бляху помастити товщем, посипати борошном, поукладати обарінки і спекти в легкій печі.
Різдвяний стіл. Фото daily.com.ua
Кавовий торт
Тісто: 28 dkg цукру і 8 жовтки втерти на біло, додати 15 dkg борошна, шум із 6 білків і легко вимішати. З цеї маси спекти 2 пляцки на тортівницях (промір 25 cm).
Маса: у каміннім горнятку розколотити 4 жовтка з 12 dkg цукру, додати 1/2 склянки дуже міцної кави, поставити на край плити і мішати, доки не затягнеться. Коли зовсім прохолоне, додати 12 dkg десертового масла втертого на шум. Терти ще 1/2 години, а потім торт переложити.
Лімоняда з чаю
Налити доброго чаю, не надто сильного, як прохолоне осолодити й дати соку з цитрини до смаку. Лімоняда з чаю дуже відсвіжує.
Крем з шинки
Взяти 30 dkg нетовстої шинки, змолоти або втовчи в моздірі і втерти з 5 dkg масла. До цього додати по ложці, пів склянки густого бшамелю і півсклянки густої сметани. Усе перетерти через сито, додати ще дві ложки дрібно посіченої шинки, білого перцю і соли, 1 dkg розпушеної желятини і трошки більше як півсклянки битої квасної сметани. Усе, добре вимішане, дається до форми (будинівки), виложеної папером, зачиняється щільно і залишається н акілька годин в леді. Крем викинений з форми, прикрашується корнішонами або маринованиим грибами.
Дуже надається до зимних буфетів на чайні вечері, або як приставка на елєгантні обіди.
(Бешамель: густа запражка з масла й муки, розпущена сметаною, трошки цитринового соку, 1-2 жовтка).
“Нова хата” за січень 1928 р.
Ну і на завершення практичні поради від Клавдії Бобикевич
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Стара бульба, варена в соленій воді, стає більше біла і пухка, як що додати до неї трохи оцту.
Печиво, яке застигло у формі, вложити на кілька хвилин у кипяток. Під виливом пари відстає печиво від форми не затрачаючи свойого вигляду.
Майонес має кращий смак, як що недовго до їди додати до нього кілька ложок густої сметани.
Дріжджеве тісто удасться певно, коли будемо тямити: молоко тепле не горяче, товщу не за мало — цукру не за багатою
Тверде мясо змягчимо, як що на кілька годин перед ужиттям вложимо його до порцелянової посуди та поллємо оцтом і оливою. Не солити і часто обертати. Олива і оцет змягчують поволоку.
Торти перекроїмо гарно і тонко, коли кожний раз перед викроєнням, вложимо ніж в горячу воду і обітремо стирочкою.
І хоч уже відійшов у минуле рік 2017, але встиг залишити нам багато хорошого і нового. Серед усього різноманіття цікавих досягнень минулого року хочемо сьогодні розповісти про п’ятірку виконавців зі Львова, що презентували свої пісні, які припали до душі українській аудиторії.
Христина Соловій «Fortepiano»
Виконавиця випустила кліп на авторську ліричну композицію “Fortepiano”, яка стала другим синглом з її майбутнього альбому. Христина запевняє, що це зовсім нове звучання її творчості. Впродовж останніх двох років співачка разом з продюсером Святославом Вакарчуком та саунд-продюсером Мілошем Єлічем шукали потрібний саунд для цієї пісні. Режисером кліпу стала Анна Бурячкова. Саме вона запропонувала ідею, у якій співачка ні секунди не сумнівалася.
Ivan NAVI ft. Марія Яремчук «Хімія»
Українська співачка Марія Яремчук зіграла головну роль у кліпі співака Ivan NAVI на пісню “Хімія”. Вона також прочитала реп у фіналі відео. Режисери ролика – Діма Маніфест і Дмитро Шмурак. У центрі сюжету – класичний любовний трикутник: двоє друзів-боксерів закохані в одну дівчину – героїню Марії Яремчук. Щоб її завоювати, вони сходяться у бою на рингу.
Андріана «Бред Пітт»
Нова пісня Андріани називається просто і виклично: іменем відомого голлівудського актора — Бред Пітт. Історія композиції почалася, коли Андріана створила до неї музику і написала куплети в яких фігурували чотири хлопці. Але от з приспівами у співачки не склалося і вона звернулася за допомогу до кількох поетів.
«Ми вибирали, читали, думали-гадали і розуміли, що немає того єдиного приспіву, який потрібне у цій пісні. Але поетеса Борислава Білоцерківська дуже швидко вловила цю тему і я тепер у пісні є чотири герої: Рома, Вітя, Вова і Діма, яких придумала я, а вона додала ще Бреда Пітта».
DZIDZIO feat Оля Цибульська «Чекаю. Цьом»
Режисерами ролика виступили одразу двоє спеціалістів – Дмитро Маніфест та Дмитро Шмурак, виробництво відео – Manifest Production.
«Нарешті ми відзняли кліп на нашу пісеньку «Чекаю. Цьом»! Він вийшов зовсім інакшим, у порівнянні з усіма моїми попередніми кліпами: дуже пікантним, веселим, запальним і навіть місцями романтичним. Словом, все як я люблю! Інколи в житті трапляється так, що ти чогось дуже прагнеш і чекаєш, а в результаті отримуєш навіть більше. От і ми отримали величезне творче натхнення від спільної роботи», – розповідає про новинку Dzidzio.
«Кожна людина хоч раз у житті задає собі питання «А що було би, якщо..?» Я також думала про це, що тут вже приховувати. Мені здається, у нас із Дзідзьо могли би бути чудові бородаті діти, а вийшла класна пісня. Єдине, що тепер трохи переживаю, що коли кліп «Чекаю. Цьом» побачить мій чоловік та дружина Дзідзьо, нам обом доведеться шукати оголошення про аренду квартир», – додає Оля Цибульська.
Отже, чи було щось більше за дружбу між Ольгою та Дзідзьо, так і лишається у таємниці, скажемо лише, що оспіваного «цьом» у кліпі так і не трапилось. «Може щось і було, але скажем – циць! Знає тільки Оля, знає тільки Дзідзьо», – підсумовують артисти.
Наталка Карпа «Вірна»
Режисер відеороботи Лесь Панчишин знайшов і зняв десятки знаків любові на узбережжі Індійського океану. Героями відеокліпу стали місцеві жителі, яких команда зустрічала під час подорожі островом.
Особливе місце в кліпі займає природа Шрі-Ланки, її флора і фауна. Але найефектніші кадри могли і не потрапити в фінальне відео. Під час зйомок дроном він випадково зачепився за ліани в джунглях, і знімальній групі довелося провести не одну годину в його пошуках. Все ж місія була виконана і атмосферні кадри узбережжя Індійського океану таки стали окрасою нового відео на пісню Наталки Карпи та ді-джея Glova “Вірна”.
На Львівщині, у с. Сороки-Львівські Пустомитівського району, планують спорудити пам’ятник одному із найвидатніших командирів УПА Михайлові Дуді «Громенку». Про це розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України Микола Посівнич, пише «Вголос».
«Ця ідея вже давно нуртує у націоналістичному середовищі Львівщини. Зокрема, сестра видатного сотника Марія Смолій плекає ідею, аби біля школи у с. Сороки-Львівські постав пам’ятник одному із найвидатніших вихідців із цього села, сотнику УПА Михайлові Дуді», – зазначив він.
За словами Миколи Посівнича, ініціативна група небайдужих спочатку має на меті оголосити конкурс для митців на ідею проекту. Сам проект має включати як спорудження монумента, так і облаштування прилеглої території.
Командири Перемиського Куреня УПА. Зліва направо сидять: надр. СБ «Старий», лікар «Сян» (Вільгельм Вельніке), сотен. «Громенко»; стоять: рай. «Верниволя», кур. лікар «Шувар», бунч. «Соколенко», курінний «Байда», кур. дантист «Зубченко», пвх. «Євген»; сидять на стовбурі: капелан о. «Кадило», окр. СБ «Потап», бунч. «Буркун», ндр. УЧХ «Скала», сотен. «Крилач», зв’язкова «Мотря», сотен. «Ластівка», підп. «Лісовик», заст. сотен. «Лагідний»; стоять на стовбурі: стр. «Білий» і сан. «Кивай». Світлина зроблена 19 квітня 1947 р. Знимкував сотен. «Бурлака».
«Сподіватимемось, зокрема, на кошти меценатів. До слова, спорудження такого пам’ятника коштуватиме від 600 тисяч грн. Монумент хотіли б бачити готовим ще цьогоріч. Проте все залежить від фінансування», – резюмував він.
Зазначимо також, 1 січня, у межах урочистих заходів з нагоди 109-ої річниці від дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери одного з найвидатніших командирів УПА Михайла Дуду «Громенка» нагородили Золотим Хрестом Бойової Заслуги. Нагороду передали на зберігання сестрі Марії Смолій.
Довідка:
Михайло Дуда («Громенко», «Зиновій»; народився 12.11.1921 р. у с. Сороки-Львівські Пустомитівського р-ну Львівської обл. Загинув 7.07.1950 р. біля с. Танява Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Член Юнацтва ОУН із 1937 р. В УПА від квітня 1943 р. Командир першої сотні УПА, організатор та вишкільник СКВ у Перемиському надрайоні ОУН, командир сотні УПА «Ударник-2» Перемиського куреня.
В мережі Інтернет вдалось віднайти казкові світлини засніженого Львова 1941 року. Зимовий пейзаж на фото заворожує, занурює нас в якусь таємницю, казкову і фантастичну.
Особливо красиво виглядає місто Львів взимку. Засніжені вулиці і дахи, ліхтарі освітлюють пролітаючі повз сніжинки, а великі кучугури створюють неповторний ландшафт міських вулиць, саме таким був Львів в 1941 році. Іній, лід і сніг часом створюють справжні чудеса і можуть влаштувати казковий пейзаж буквально на рівному місці.
Сучасна площа Музейна у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоВид зі сучасної вулиці Академіка Гнатюка на проспект Свободи та площу Івана Підкови у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Ринок у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського. Фото Сергія ШиманськогоПлоща перед Львівською Оперою у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоПлоща Галицька у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоКомплекс монастиря та костелу Бернардинів у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоМіський арсенал у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоВулиця Вірменська у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоІталійський дворик у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоСучасний проспект Свободи у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія ШиманськогоСучасна вулиця Сербська у Львові, зима 1941 року. Фото Сергія Шиманського
Але те, чого не побачиш на фото – це радянські війська, які останні місяці тримають Львів. Це жорстокі катування в тюрмах і нелюдські страждання безневинно заарештованих. Все це ховає чистий білий сніг…
Через кілька місяців радянські війська втікаючи від німецької армії без суду і слідства по звірячому стратять сотні і тисячі безневинних мешканців Львова. На зміну катам з НКВС прийдуть гестапівці, які за майже чотири роки майже повністю винищать майже четверту частину населення Львова. Майже всіх євреїв…
А наразі просто падає сніг. Такий чистий і пухнастий… Такий добрий та ніжний… Падає закриваючи біль і жорстокість, ненависть і брехню, агонію і смерть…
7-9 січня 2018 року у Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, як і кілька років поспіль, святкуватимуть Різдво.
«Різдво в Гаю» – місце зустрічі львівських родин, друзів та гостей міста. Традиційно відкриють свої двері садиби Музею, де відбуватимуться майстер-класи, читання різдвяних казок, гості спільно колядуватимуть від хати до хати, що створить особливу родинну атмосферу.
Протягом трьох святкових днів усі охочі зможуть навчитися створювати ляльки-мотанки, дідушки, різдвяні павуки з соломи, відвідати майстер-класи із ковальського мистецтва, скуштувати хліба, випеченого в старовинній печі, почути про давні звичаї святкування Різдва та приготування традиційних різдвяних страв.
Також в Музеї розгорнеться Ярмарок, на якому щедро частуватимуть численними різдвяними стравами: медовою кутею, пампушками, духмяним узваром та іншими смаколиками.
«Різдва у Гаю» на 7-9 СІЧНЯ Три дні святкувань із 12.00 до 18.00 ПРОГРАМА:
Кожного дня (7, 8, 9 січня) колядуємо разом із гуртом автентичної музики «Коралі», які водитимуть ватаги колядників від хати до хати на Різдво в Гаю.
Хата зі с. Орявчик, 1792 рік – Садиба, де файно колядують та частують пампушками.
Хата зі с. Тухолька – Садиба музики. Виставка автентичних музичних інструментах.
Хата с. Либохора, 1812 рік – Вертепна галявина. Виступи вертепів та театралізовані дійства, Олійня с. Головецько.
Хата зі с. Орявчик 1860 року – Майстер-класи із виготовлення дідухів та павуків із соломи.
ШКОЛА с. Бусовисько, 1880 рік – Майстер-класи зі створення ляльки-мотанки.
Хата с. Мшанець, 1920 рік – Обрядово-театралізоване дійство «На Святвечір до родини».
Хата с. Синевірська – «У щедрої господині».
Кузня та козацька слобода – Частуємо кулішем та козацькими смаколиками.
Галявина біля церкви с. Кривка – Головна сцена «Різдва в Гаю»: театралізовані дійства, виступи етно-гуртів, спільна коляда.
Катання на конях. Пампухова хата. Зимові ігри та забави.
ГОЛОВНА СЦЕНА
7 СІЧНЯ
13.00 – 13.10 Спільна коляда з пані Пампуховою
13.10 – 13.40 Колядуємо разом із хоровою капелою «Дударик»
13.40 – 14.30 Виступ вокальної студії «СЛАВА»
14.30 – 16.00 Різдвяні віншування
16.00 – 17.00 Виступ на головній сцені всіх учасників коляди від хати до хати разом з гуртом автентичного співу «Коралі»
8 СІЧНЯ
13.00 – 13.10 Спільна коляда з пані Пампуховою
13.10 – 13.50 Виступ вокальної студії «Слава»
13.50 – 15.10 Виступ гурту «Торбан»
15.10 – 15.50 Виступ етно-гурту «Жива»
15.50 – 16.30 Виступ капели бандуристок «Дзвінга»
16.30 – 17.00 Виступ вокального дуету «Двійко»
17.00 – 17.15 Виступ на головній сцені всіх учасників коляди від хати до хати разом з гуртом автентичного співу «Коралі»
13.00 – 13.30 Вертеп Підбузької недільної школи «Різдвяні історії»
13.30 – 14.00 Вертеп «Різдвяна зірка» (Народний музичний театр Погулянка)
14.10 – 14.40 Вертеп дитячої школи мистецтв №5
14.50 – 15.30 Виступ учасників коляди від хати до хати разом з гуртом автентичного співу «Коралі»
15.30 – 16.00 Вертеп театру «Живаго»
16.00 – 16.30 Вертеп театральної студії «Сreative Space»
16.30 – 17.00 Вертеп народного ансамблю пісні і танцю «Черемош» (ЛНУ ім. Івана Франка)
Вартість квитків: для дітей – 20 гривень, для дорослих – 40 гривень. Організатори: Музей народної архітектури та побуту ім. Кл. Шептицького «Шевченківський гай»
За результатами онлайн-голосування більшість голосів набрала ідея назвати на честь відомого поляка один з безіменних скверів міста, повідомляють Варіанти.
29 грудня 2017 р. завершилося онлайн-голосування на сайті Львівської міської ради на тему найменування вулиці чи скверу іменем Яцека Куроня у Львові.
Воно тривало з 29 листопада. Загальна кількість учасників опитування – 214. Більшість голосів отримала пропозиція назвати на честь Яцека Куроня сквер біля Генерального консульства Польщі у Львові на вулиці Івана Франка. За неї віддали 197 голосів, що становить 81,7%.
Сквер біля Генерального консульства Польщі у Львові на вулиці Івана Франка, 2016 рік
Пропозиція назвати на честь Куроня вулицю між вулицями Зеленою та Пирогівка набрала 14 голосів (5,8%);
пропозиція назвати на честь Куроня вулицю між вулицями Б.Хмельницького та Кукурудзяною також набрала 14 голосів (5,8%);
пропозиція назвати на честь Куроня вулицю між вулицям Угорською та Луганською набрала 16 голосів (6,6%).
Нагадаємо, що до Львівської міської ради звернулася ініціативна група з пропозицією присвоєння одній з львівських вулиць чи скверів імені Яцека Куроня. У середині листопада за результатами засідання комісії з найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд у м. Львові було визначено ряд пропозицій вулиць для найменування іменем Яцека Куроня.
Пам’ятний камінь про спорудження пам’ятнику Володимиру Кубійовичу в сквері біля Генерального консульства Польщі у Львові , 2016 рік
Додамо, що цієї осені загострились відносини між Україною та Польщею.
Польща склала список українців, яким заборонено в‘їзд у країну. Вона неофіційно оголосила персонами нон-грата українських істориків, серед яких директор комунального підприємства Львівської облради “Доля” Святослав Шеремета. Ініціатива переймеування вулиці на честья Яцека Куроня спрямована на покращення відносин між країнами.
Меморіальна таблиця Яцеку Куреню
Яцек Куронь (1934-2004) був одним з найвидатніших діячів польської антикомуністичної опозиції, захисником прав людини, істориком. Він народився у Львові, у дитинстві жив на вулиці Стрийській, 38, де встановлено меморіальну таблицю.
Зимові свята традиційно асоціюються у нас із спокоєм, теплом, родинним затишком і відпочинком. Хтось, починаючи новий рік, дає собі обіцянки про те, що наступні 365 днів будуть кращими за попередні. Інші загадують бажання, треті просять у Бога за себе і своїх рідних. Сам факт того, що у цей період багато хто забуває про роботу і згадує, що є рідні і що можна сходити до церкви, робить ці дні інакшими. Одним словом, ці дні оповиті магією чистоти та оновлення, можливістю (хай навіть у головах) розпочати новий цикл, новий шлях, вдосконалюватись і розвиватись. Але чи так було завжди? Очевидно, що ні. Навіть більше того – в окремі моменти зимові свята ставали потужним каталізатором і подразником, спричиняли справжній вибух у суспільній думці і призводили до відкритих конфліктів. Про один з таких, який мав місце і на вулицях нашого міста, сьогодні й поговоримо.
Луїджі Ліліо. Фото з https://uk.wikipedia.org
Наприкінці далекого XVI століття на наших теренах активно обговорювали не тільки питання унії, але й новий календар. Нова система літочислення була введена до вжитку у католицьких країнах папою Григорієм ХІІІ 4 жовтня 1582 року. Базувалась вона на розробках Луїджі Ліліо та Христофора Клавія і ліквідовувала відставання юлінського календаря у порівнянні з сонячним роком. До карми авторів та винахідників можна також додати і те, що аби підготувати дану реформу, проводились серйозні та тривалі дослідження – у 1578 році папа Григорій ХІІІ наказав збудувати вежу для астрономічних спостережень, а також заснував Ватиканську обсерваторію. Відтак, зміни до календаря вносили не на пустому місці.
Христофор Клавій. Фото з https://uk.wikipedia.org
Але своїми дослідженнями та нововведеннями папа та його команда переконали далеко не всіх. Наступного року пропозицію перейти на новий календар було надіслано Константинопольському патріарху Єремії ІІ Траносу, але відповідь була негативною. На соборі у Константинополі, наприкінці того ж року, пропозицію визнали за таку, яка не відповідає канонічним правилам святкування Великодня. Очевидно, що позиція патріарха визначала також і орієнтацію Православної Церкви загалом. Тут і було закладено початок майбутньої конфліктної ситуації.
Константинопольський патріарх Єремія ІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org
Річ Посполита, до складу якої на той час входило більшість українських територій, як католицька країна, календар прийняла. Разом з тим, православне населення цієї держави його не визнавало. У пізніший час це стало причиною та одним з наріжних каменів постання явища так званої “полемічної літератури”, яка розгорілась між католикам та православними, православними та уніатами. Усе було так складно, бо “O jedności kościoła Boźego” християни східного та західного обрядів думали по-різному. Для православних унія та інші компромісні питання були можливими, але тільки за умови збереження їхнього обряду та традицій. Натомість, для більшої частини католиків унія означала одне – лише інкорпорація та підпорядкування: бачимо це на прикладі творів єзуїта Петра Скарги, праць Бенедикта Гербеста і ін. Тиск був надто радикальним, а його натхненники не рахувались з місцевими традиціями, не демонстрували обізнаності й належного розуміння.
Петро Скарга. Фото з polonews.in.ua
У цих умовах і виникла відповідна ситуація на вулицях Львова. У 1584 році православне населення міста Лева, за старим обрядом та юліанським календарем святкувало Різдво Христове. Це запримітив львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський – дуже впливовий та енергійний діяч у масштабах всієї Речі Посполитої у той час. Йому не надто припали до душі такі святкування і він наказав розігнати учасників процесії, а церкви взагалі позакривати. 3 січня, у рамках цього наказу, відбувся напад на Успенську церкву – парафіян вигнали з храму, а священника зневажили. Тоді ж був і аналогічний напад на Богоявленську церкву. Ці дії викликали масу обурення й невдоволення у християн східного обряду.
Ян Димітр Соліковський
Епізоди з Соліковським активно згадували у полемічних творах: Христофор Філалет у “Апокрисисі” апелював до того, що церкви “печатають”, богослужіння відповідно до старого календаря здійснювати не дають і людей з храмів виганяють; на свята дзвонити і через ринок з процесією ходити забороняють. Відтак, скандал з львівським архієпископом став енциклопедичним для православних полемістів. Але на цьому вони не зупинились – скаргу на Соліковського подали самому королю Речі Посполитої Стефану Баторію. Король зазначив, що “календар новий введено для порядку […] Речі Посполитої, а не обмеження свободи визнань” і заборонив наступні подібні фізичні силування. Варто додати, що цей епізод зіпсував відносини короля та львівського архієпископа і у всіх наступних складних та суперечливих ситуаціях останній перебував у опозиції до пропозицій монарха.
Король Стефан Баторій. Фото з https://uk.wikipedia.org
Позиція та поведінка архієпископа у описаній ситуації видається трішки дивною. Як Димітр Соліковський народився у протестантській родині, а його вчителем був видатний для того часу мислитель – Філіп Меланхтон. Крім того, Соліковський ще й був політиком і дипломатом зі стажем – тривалий час він відстоював інтереси Речі Посполитої у перемовинах зі Швецією та Данією, неодноразово бував при французькому дворі, зокрема, вів перемовини із королем Генріхом IV Валуа та намагався переконати того повернутись на польський трон; бував у Папській області. Усе перераховане вище кардинально розходиться із грубістю, яку архієпископ дозволив собі стосовно процесії східного обряду у Львові, що не підтримав навіть король. Як бачимо, сьогоденні зміни і дискусії довкола дати святкування Різдва, мають давнє, уже призабуте підґрунтя.
Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – с. 52, 105.
Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури. – Київ: Аконіт, 2006. – с. 411.
Jana Dymitra Solikowskiego arcybiskupa Lwowskiego krótki pamiętnik rzeczy Polskich. Od Zgonu Zygmunta Augusta […] do r. 1590 / Przeł. Władyslaw Syrokomla. – Petersburg і Mohylew: Nakładem Bolesława Maurycego Wolfa, 1855. – С. VIII – XI, с. 15 – 18.
Здається тільки вчора ми підводили підсумки і визначали найкращі публікації 2016 року і будували плани на новий 2017 рік. Рік, який промайнув так швидко та наповнено різними подіями та цікавими публікаціями, десятку найкращих з яких пропонуємо зараз вашій увазі.
Десяте місце серед найпопулярніших публікацій 2017 року серед читачів нашого ресурсу з рахунком 4985 переглядів займає публікація про до цього часу не опубліковані в Україні світлини Львова 1976 року, які знаходяться в фондах Польської бібліотеки в Парижі (Франція).
Справжньою несподіванкою для нас став вихід на дев’яту позицію з рахунком 5057 переглядів анонсу приїзду до Львова легендарного французького акушера-гінеколога та проведення циклу зустрічей у Львові 21-22 січня 2017 року.
В’ячеслав Чорновіл на засланні в Якутії / http://his.img.pravda.com/images/doc/6/0/607758c-010.jpg
Огляд знаменних та пам’ятних дат для львів’ян у 2017 році зайняв почесне восьме місце з рахунком 5170 переглядів. Окрилені таким результатом ми вчора опублікували статтю про “Десять ювілеїв знаменитих львів’ян у 2018 році” і плануємо ще написати окремо про ювілеї знакових подій.
Блок житлових будинків у стилі функціоналізму 47 – 59 на вулиці Дорошенка, фото Мирослави Ляхович
Розповідь про один з найвиразніших комплексів в стилі функціоналізму що постав на вулиці Дорошенка, що в ті часи називалась Сикстуська наприкінці 30-их років ХХ століття посіла сьому сходинку в нашому хіт-параді з рахунком 5414 переглядів.
Курорт Трускавець. Творча богема: піаніст і композитор А. Михайловський (в центрі), збоку від від нього адвокат Федорович з дружиною, драматична акторка І. Древська та співачка М. Богуцька, 1929 рік
Мабуть вперше за історію існування нашого ресурсу до десятки кращих публікацій вдерлася стаття не про Львів… Стаття Галини Коваль про іменитих гостей міста-курорту Трускавця з результатом 6255 переглядів посіла шосту сходинку нашого рейтингу.
Соломія Крушельницька на пляжі у Віареджо, 1930-ті рр.
Першу п’ятірку найкращих публікацій 2017 року з результатом 6643 переглядів закриває стаття директора Музею Соломії Крушельницької у Львові Галини Тихобаєвої про таємницю походження патронеси музею Соломії Крушельницької.
Будинок по вул. Костя Левицького, 20-25А у Львові, фото Мирослави Ляхович
І знову стаття львівський функціоналізм з результатом 7450 переглядів відвойовує собі достойне четверте місце. Це вже друга стаття Мирослави Ляхович про архітектуру Львова в стилі функціоналізму потрапляє в цьому році до рейтингу кращих.
Полковник Українських Січових Стрільців Василь Вишиваний. 1920 р. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Публікація про життя щирого українця ерц-герцога Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного) виборює місце в трійці лідерів з рахунком 7523 переглядів. Чим ближче до лідера – тим зменшується розрив між учасниками рейтингу. Але до теми Василя Вишиваного ми ще повернемося в цьому році. Про цю людину можна говорити дуже багато.
Історія Самбора у маловідомих фотографіях чесно виборола срібло у нашому рейтингу з рахунком 8851 переглядів і зовсім не на багато відірвалася від лідера перегонів.
Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)
І нарешті, беззаперечним лідером нашого хіт-параду з рекордним результатом 9525 переглядів стала стаття про новорічні свята на Галичині сто років тому.
Ось це і все. Відійшов в історію 2017 рік. Рік 2018 уже на порозі і готує для нас нові проекти, нові звершення та нові цікаві публікації. Сподіваємось ви залишитесь з нами і наша дружба буде тільки міцніти. З Новим роком усіх Вас!
В п’ятницю, 5 січня 2018 року, о 16.00в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (пл. Ринок, 9) львівська письменниця та журналістка, кандидат наук та редакторка Театру ім. М. Заньковецької запрошує всіх на своє казково-солодке свято.
Чому казкове? Бо презентуватиме напередодні Різдва другу збірку своїх, довгоочікуваних малечею, різдвяно-новорічних казок. А чому солодке? Бо авторка разом зі своєю командою готує дуже багато солодощів, напоїв та частувань для кожного, хто зголоситься до неї на гостину.
Якою буде її різдвяна книга і чи справді вона стане дарунком з нагоди різдвяних свят для всіх мешканців нашого міста, ми з’ясовувати безпосередньо в казкарки.
Леся Кічура
– Лесю, в період свят виходить багато святкових книг для дітей, чим ваша вирізнятиметься від них?
– Однозначно своїм наповненням. Бо кожен автор пишучи свої тексти відразу уявляє свого читача. В мене це – величезна кількість дітей, з якими мала нагоду познайомитися впродовж останніх 6-ти місяців, коли їздила на казкові читання з першою книгою. Саме завдяки цим дітям тираж моєї першої книги довелося перевидавати тричі! Тож я дуже сподіваюся, що моя святкова збірка «Магія Різдва» матиме так само багато дорослої та дитячої любові.
– В яку мить вирішили, що ваш проект матиме продовження?
– Після однієї з дитячих зустрічей у школі, де було 200 діток… До того ж дуже часто діти просили: «А підготуйте до Різдва якісь неймовірні історії! А ви маєте казку про Львів, яку ще ніхто й ніколи не читав?! А напишіть щось про… чарівні ліхтарі, левів, цирк, пряникові пригоди… А ви приїдете до нас завтра з новою книгою?…» Всі ці прохання підштовхнули мене до думки, що продовження має бути обов’язково, адже такими побажаннями неможливо знехтувати!
Ілюстрація до збірки казок Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
– Площа Ринок на обкладинці збірки – це не випадково?
– Звісно! Я дуже люблю своєї місто. І хоча не є безпосередньо його мешканкою, працюю тут понад 15 років. Серце Львова – площа Ринок, полюбилася мені відразу, щойно я вперше потрапила сюди студенткою. Тут панує свій шарм, мелодика і атмосфера стародавнього міста, неквапний ритм життя. Мені захотілося написати казки про своє місто й для його мешканців – дорослих та малих. Тому обкладинка мала б відразу підказувати – чого очікувати на сторінках книги всередині. Тож просила свою партнерку – художницю-ілюстраторку з Кривого Рогу Каріну Чепелу, аби вона зобразила героїв казки «Майстерня Янголів» саме над зимовою площею Ринок. І їй це вдалося неймовірно гарно та впізнавано!
Не секрет, що дитина насамперед сприймає очима. Тож оформлення книги, візуалізація в малюнках задуму письменника – це перше й можливо головне, що привертає увагу дитини. А велика кількість розмальовок на сторінках ще й дозволяє малечі проявляти фантазію, ще на довше затримує книгу в руках, робить з неї такий дитячий щоденник, доброго друга. Це якраз те, що допомагає дітям полюбити читання.
Ілюстрація до збірки казок Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
– Великий проект вимагає великих фінансів – як їх шукали?
– Це неймовірно, але ми написали 109 листів… Відгукнулося 3 осіб… Їхня допомога власне й стала фінансовим фундаментом проекту.
Приємно відзначити, що є люди, та компанії – які вже вдруге стають моїми партнерами. Це не може не тішити! Тож вкотре дякую Ігорю Процикевичу, і в його особі – компанії Уарнет. Також до співпраці в рамках підготовки «Магії Різдва» зголосилася Будівельна компанія «MS». І неначе диво, в останній день, коли друкарня вже чекала на макет обкладинки для друку – ми отримали листа від мережі магазинів Рукавичка (компанії Львівхолод). Тож лого цих партнерів також з’явиться на обкладинці нашої новорічної збірки.
– Що вас найбільше захоплює під час ваших казкових читань?
– Діти! Їхній багатий, не заштампований і різнобарвний світ, їхні незбагненні питання та пояснення («Он у вас баба Яга добра, бо в неї котик викупаний! – А звідки ти знаєш? – У нього хутро лискуче. А зла бабуся так би за котиком не доглядала.») Справжнє свято для мого серця – відвідини невеличких сільських шкіл та сільських бібліотек та Народних домів. Там іноді навчається всього 30-40 дітей, але вони такі зачаровані тим, що до них вперше (!) приїхала справжня, жива казкарка, що під час зустрічі здається навіть дихати перестають (усміхається).
Ілюстрація до збірки казок Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
– Як щодо мандрівок із вашим проектом іншими містами?
– Звісно «Магія Різдва» так само мандруватиме як і моя перша книга. Нас вже чекають у всіх місцях, де ми проводили зустрічі. Плануємо знову відвідати Івано-Франківськ, Чернівці, Червоноград, Стрий, Миколаїв, Жидачів, та й загалом усі райцентри Львівської області. Вже маємо запрошення у Тернопіль та Хмельницький. Тож хто ще хоче влаштувати свято для своєї малечі – зголошуйтесь. Усі дати та деталі читань буду узгоджувати та повідомляти на своїй сторінці у соцмережах.
– Знаємо, що саме перша презентація буде неймовірно казковою. Чого очікувати вашим гостям цього дня?
– Так, бо день народження книги – це дуже важлива подія. Це довгоочікувана візуалізація і матеріалізація задумів нашої дружньої команди. А це окрім художниці Каріни Чепели і верстальник Ігор Стахів (пам’ятаємо також поради його дружини дизайнерки Дарини Маковецької), і літературний редактор Марічка Наконечна, і працівники друкарні п. Миколи Гуменецького, які працювали незважаючи на свята. Це була дуже копітка, але приємна робота.
Ілюстрація до збірки казок Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
Свято буде насамперед для дітей – із солодощами та подарунками.
Великим смачним тортом пригощатиме моя колега, професійний кондитер Наталія Іваницька. Подарункові сертифікати для розіграшу нам надала кав’ярня Kredens Cafe.
Але оскільки на свято прийдуть і дорослі, то їх також треба розважити та почастувати. Бо в передріздвяний час весело, смачно та казково має бути усім! Для батьків та бабусь-дідусів буде смачна львівська кава. Частувати улюбленим напоєм їх буде Вадим Карпіков зі своєю компанією Аrt кейтерінг та ICoffee. До речі, мій колега та партнер приготує смачні та корисні напої й для діток.
Ми очікуємо багато гостей, тому й солодощами намагалися запаститися серйозно. Звернулися до своїх друзів, які вже пригощали нас під «Смачних читань» в Домі Франка влітку. Звісно – це компанія Степанків Кондитерські вироби. А ще нам вдалося знайшти ще одного нового солодкого партнера – це торгова марка Rozalini. Усі солодощі і напої для малечі будуть безкоштовними!
Ілюстрація до збірки казок Лесі Кічури “Добрі мамині казки. Магія Різдва”
У час презентації та коли ми будемо робити автограф-сесію я дуже хотіла особливої музики. Справжньої, живої та святкової. Тож ми попросили свого колегу-скрипаля Богдана Дворника прикрасити наше свято живою музикою скрипки. Лунатимуть різдвяні та новорічні мелодії.
І хочу нагадати, що подарунки на святі роздаватиму не лише я, як казкова фея. До цього дня я також буду їх отримувати. Бо очікую озвучення своїх двох казок у подарунок, які професійно здійснює моя знайома Віра Пузенко, керівник відділу аудіореклами студії Foniya records. Упродовж останніх місяців кожна наша казкова зустріч в школі, бібліотеці чи садочку відбувалася з аудіо версіями казок, які Віра люб’язно озвучила з першої моєї книги.
– Чи відомі вже дати наступних презентацій?
– У січні відбудеться багато казкових читань на замовлення шкіл. Проте буде ще одне, особливе, у моїй друзів – 17 січня в бібліотеці на Мулярській, у проекті соціальної дії «Майстерня щастя», куратором якої є чудова Анастасія Введенська. Наприкінці листопада ми з Настею спільно провели масштабне свято для 70 діток! Дуже хотілося повторити цей формат у Новому році. Тож уже вирішили, що свято відбудеться в січні. Стежте за Настиною сторінкою (проект соціальної дії Майстерня щастя) та моїми повідомленнями у стрічці. Коли ми оголосимо подію, можна буде зареєструватися й прийти на казкове свято до цієї гарної бібліотеки.
Леся Кічура з чоловіком Миколою
– Ваші читачі це переважно діти, але як гадаєте – дорослим казки теж цікаві?
– Однозначно! Адже ми з вами потребуємо доброї казки іноді значно більше, аніж діти. Казки дають змогу повернутися в чарівний час дитинства, повірити, що все в житті налагодиться і добро таки переможе. А загалом, чимало моїх друзів радо погодилися написати відгуки на мої тексти. Тож ділюся з вами, аби й ви побачили, що дорослі теж люблять читати казки!
Наталка СТУДНЯ
«У приватній розмові я «подарував» Лесі слово «казкотворець», і це виявилось дуже адресним жестом, тому що Леся Кічура є вкрай відповідальним казкотворцем. Її тексти є притчевими, дидактичними, спонукальними до фантазування. Діти – істоти вимогливі й інтуїтивні, вони тонко прочитують не букви, а смисли, самі того не усвідомлюючи. І тут казки Лесі стають потрібним харчем для дитячої допитливості та стимулом для руху до зірок».
«Дивен світ казки. За один вечір можна стільки всього пізнати і зробити – набавитись у підстрибки з Янголами на хмаринках, надихатись ароматів ванілі та шоколаду у майстерні добрих справ, посидіти з великою родиною ельфів за святковим столом, разом із зайцями понадкушувати меблі в пряниковій хатинці.
Казки Лесі Кічури для дітей… і для тих, хто здатен дивитися і дивуватись, слухати і уявляти, вірити і мріяти.
Пригадую – колись давно не могла відірватись від своїх улюблених казок, потім переповідала їх донечці. І не думала, що знову так сильно і щемливо переживу це дитинне зачудування казкою та світом добра. Пережила – з такою ж силою магії, віри в прекрасне, очікування на диво і поринання у дивен світ казки.
Казки Лесі Кічури перечитувала по кілька разів, бо вони не лише про крилатих помічників Миколая, звірів, ельфів, чи про нитки. Вони про добрі справи, гречні вчинки, про здійснення бажань, про вміння дякувати і дбати, про вміння слухати і радитись… Вони про те, що дозволяє нам любити і рости… Бути людьми і ще довго залишатися дітьми…»
«Як нам всім, заклопотаним буденністю дорослим, бракує: героїв, які попри все йдуть до своєї мети; ситуацій, де добро завжди перемагає зло; добрих звірів, ельфів, гномів та ангелів, які опікуються тими, хто потребує підтримки, тепла та допомоги.
Леся Кічура натхненно доводить: дива бувають, а казка існує доти, поки її розповідають і в неї вірять.
Ця збірка сторінка за сторінкою залучає нас у світ добра та дитячого безтурботного щастя.»
Людмила КАЛАБУХА
бізнес-тренер, підприємець, мандрівниця, авторка 3-х бізнес-книг
«Одного разу я лікувала хлопчика із синдромом Дауна, а його мати була вдруге вагітна. Це була неймовірна жінка, яка мала багато любові, тепла, терпіння, радості при такій хворій дитині. Я відразу згадала казку «Як Бог немовлят роздавав» з першої збірки Лесі Кічури.
Читаючи тексти із «Магії Різдва», спостерігаючи за цікавими пригодами героїв я розуміла, що добрі справи творяться тут, на землі, руками небайдужих та чуйних людей.
Усі Лесині казки повчальні, легкі й чарівливі, тому їх хочеться перечитувати знову і знову.
Науково доведено, якщо мати читає казки із раннього віку дитини – це в подальшому покращує процеси пам’яті, мислення, уваги, висловлювання. Тож я переконана, що мої пацієнти, які читатимуть ці казкові історії, будуть не лише розумними, але й здоровими!»
У день, коли ми всі на один вечір стаємо дітьми і хочемо повірити в казку, доречним буде згадати львів’янина Якова Гімпеля, напрочуд яскравої під кожним оглядом постаті в культурі ХХ століття, піаніста, про котрого сьогодні набагато більше відомо в світі, аніж на батьківщині.
Мабуть, немає такого львів’янина, котрий бодай раз у житті не бачив мультфільмів про вічних супротивників – кота Тома й мишу Джеррі, зокрема історичної серії про «Йоганна Мауса». Однак, лише одиницям відомо, що за кадром віртуозну партію на основі музики Йоганна Штрауса виконував саме Яків Гімпель – уродженець Львова.
Яків Гімпель
Як відомо, до 1939 року єврейська культура становила суттєву й невід’ємну частину життя міста. Саме у Львові з 1889 р. почав функціонувати перший у Європі єврейський стаціонарний театр під орудою Якова Бера Гімпеля, про який Шолом-Алейхем згодом писатиме у своєму романі «Блукаючі зірки». Власне, в родині видатного театрального діяча народився 16 квітня 1906 року й майбутній піаніст, названий на честь свого славетного діда, котрий трьох місяців не дожив до його появи на світ.
Музикантами були батько Якова Гімпеля, Адольф (Аарон), кларнетист у оркестрі Міського театру і музичний керівник єврейського театру, старший брат Кароль (піаніст та диригент), та молодший – Броніслав, згодом відомий скрипаль.
Свої музичні студії Яків Гімпель розпочав у шість років під керівництвом батька, продовжив у Консерваторії Польського музичного товариства в класі Корнелії Тарновської, а завершив у Едварда Штойєрмана (до слова, також уродженця Галичини) у Відні. До віденського періоду становлення музиканта належать і нетривалі, проте ефективні уроки композиції в Альбана Берга, а також блискучий сольний дебют у віці сімнадцяти років.
У 1927 році Гімпель узяв участь у Першому міжнародному конкурсі ім. Ф. Шопена, де, попри захоплені відгуки преси та публіки, залишився без суттєвих відзнак. Син піаніста, автор найбільш докладної, хоча й вельми суб’єктивної його біографії Петер Гімпель припускає, що причиною цього могли бути певні антисемітські настрої, однак загальний перелік переможців (Роза Еткін – третя премія, Грігорій Гінзбург – четверта, а також диплом для ще одного учасника зі Львова, піаніста єврейського походження Леопольда Мюнцера) свідчить про протилежне.
Упродовж наступного десятиліття Гімпель став відомим передовсім завдяки виступам із славетним скрипалем Броніславом Губерманом, котрий протегував як піаністу, так і його молодшому брату-скрипалю. Обидва музиканти активно допомагали Губерману в реалізації справи останніх років його життя – створенню Палестинського оркестру (сьогодні це Ізраїльський філармонічний оркестр, один із провідних у світі).
Разом із славетним віртуозом виступав Гімпель і в рідному місті, про що, зокрема, свідчать відгуки преси: «Ідеальним доповненням концертанта був його акомпаніятор Яків Гімпель. Це дуже добрий піяніст, що вмів незвичайно уважно стежити за думкою виконавця, так, що гра на скрипці й фортепяні творила органічну цілість у повному значінні цього слова» (Газета «Діло», 1934 рік).
У 1938 році Яків Гімпель, рятуючись від нацистів, разом із дружиною Мімі емігрував із Відня до США, де вже перебував його молодший брат. Решту мистецької родини перемололи страшні жорна війни: батьки 1943 року були знищені в таборі смерті у Белжцю, старший брат Кароль, котрий під час радянської окупації Львова 1939-1941 рр. керував музичною частиною Державного єврейського театру, опинився аж у Бухарі, де його з невідомих причин заарештували й невдовзі він помер від дизентерії у радянській в’язниці.
Вочевидь, у США, де у вимушеній еміграції опинилися сотні музикантів світової слави, Гімпелю довелося шукати нових шляхів реалізації свого таланту. Й тут у пригоді йому стало особливе обдарування, яким він не раз користав ще зі студентських часів: піаніст умів фантастично імпровізувати на відомі теми, а також читати з листа твори будь-якої складності.
https://youtu.be/aXqL2zfnUhQ
Таких музикантів потребував Голлівуд, і Яків Гімпель уже з 1944 року бере участь у записі саундтреків до кінострічок «Газове світло» (реж. Джордж К’юкор), «Одержима» (1947, реж. Кертіс Бернгардт), «Три історії кохання» (1953, реж. Вінсент Мінеллі), яка прославила його виконанням 18-ї варіації із рахманіновської «Рапсодії на теми Паганіні». В 1960-х-70-х роках Яків Гімпель спричинився до музичного оформлення таких культових стрічок як «Планета мавп» (реж. Франклін Шеффнер) та «Мефісто-Вальс» (реж. Пол Вендокс).
Талант віртуоза виявився запотребуваним не лише в ігровому кіно, але й у мультиплікації. 1946 року Крілик Багз «зіграє» його руками Другу угорську рапсодію Ф. Ліста в Rhapsody Rabbit, а 1953 «Йоганн Маус» з його віртуозною імпровізацією на штраусівські теми здобуде Оскара… Утім, як пригадує син піаніста, Гімпель не надто пишався своїми кінематографічними успіхами, вочевидь, недооцінюючи їх. Як, зрештою, і свою участь у записаному в 1947 році на кіностудії Чарлі Чапліна Concert magic.
Сьогодні цей музичний фільм режисера Пола Гордона, реалізований з ініціативи та за участі 32-літнього на той час Єгуді Менухіна, належить до абсолютних цінностей післявоєнної культури. Однак одразу після його виходи на кіноекрани публіка приязно, та без особливого ентузіазму сприйняла студійні записи віртуозів і навіть цілого Голлівудського симфонічного оркестру. Лише через півстоліття стрічка знову «ожила» на телеекранах та DVD-дисках.
Яків Гімпель
Гімпель виконує у фільмі чотири мініатюри Ф. Шопена (як справжній вихованець львівської школи, він уславився передовсім «шопеністом») та Концертний етюд № 3 Ф. Ліста, що виявився чи не найпопулярнішим фрагментом картини. Окрім піаніста, в зйомках картини взяли участь актриси Маргарет Кемпбелл та Ойла Біл (контральто), знаковий диригент Антал Дораті, а також ще один уродженець Галичини й багатолітній концертмейстер Менухіна Адольф Баллер.
Попри визнання, здобуте в США, Якова Гімпель мріяв насамперед про повернення на високі сцени Європи. З середини 1950-х років він знову активно концертує, передовсім у Західній Німеччині. Лише з Берлінським філармонійним оркестром Гімпель виступив упродовж трьох років шість разів, а в 1975 був відзначений Хрестом за заслуги першого ступеня. Тоді ж отримав відзнаку Бен-Гуріон держави Ізраїль за життєвий внесок. В 1961 році піаніст єдиний раз виступив і в Польщі, котру завжди вважав своєю батьківщиною.
Син музиканта пригадує, що видатний радянський скрипаль Давид Ойстрах також просив організаторів своїх американських виступів дозволити Гімпелю виступати із ним, однак отримав відмову.
Він був справжнім піаністом-інтелектуалом, чудово обізнаним у питаннях музичної історії та теорії, людиною енциклопедичних знань, приятелем Ернста Кшенека, Ліона Фейхтвангера, Генрі Міллера. Обдарований і освічений, піаніст загалом не надто зумів знайти себе в умовах американського музичного ринку. Відомо, що для деяких своїх концертів він навіть винаймав зали власним коштом.
Справжній концертний успіх у США прийшов до Якова Гімпеля лише після виступу в Лос-Анджелесі разом із диригентом Зубіном Метою в 1968 році. Багато років музикант також був професором Каліфорнійського університету, до його учнів належить, серед інших, відомий кінокомпозитор Джеррі Голдсміт.
Останні роки життя піаніста були затьмарені хворобою плеча та втратою молодшого брата, до котрого дуже був прив’язаним – Броніслав Гімпель помер 1979-го, за декілька днів до спільного запланованого концерту. Попри все, Яків Гімпель продовжував активну кар’єру до 80-літнього віку – його останній концерт відбувся 1987-го, за два роки до смерті.
Кожен новий рік приносить все нові та нові приводи для святкування та для суму з приводу тих чи інших подій, пов’язаних зі Львовом та Львівщиною. В перший день Нового року пропонуємо вам десятку знаних ювілярів нашого краю. Когось з них ми знаємо дуже добре, а деякі прізвища багато з нас може почути вперше. Отже, розпочинаємо.
2 січня виповнюється 125 років від дня народження українського журналіста, історика Володимира Карловича Бандрівського (1892–1949).
Володимир Бандрівський
Володимир КарловичБандрівський (02. 01. 1892, м. Новий Тарг, нині Польща – травень 1949, Львів) – журналіст. Брат Одарки Бандрівської, небіж Соломії Крушельницької. Закінчив Львівський університет (1916). У 1916–18-их роках видавав журнал «Шляхи» (Львів). 1918– 40 перебував в Італії, Швейцарії, Австрії, Литві, Німеччині, Чехо-Словаччині. Працював як журналіст в західно-українському прес-бюро: 1923–33 – у журналі «Український прапор», «Українська кореспонденція» (видавалися за кордоном), 1938–39 – член редколегії «Нової свободи» (Ужгород, Хуст). 1940–41 працював у Лемківському союзі кооператорів, згодом – Ревізійному союзі українських кооператорів у Львові. Від 1944 – лаборант, 1945–49 – молодший науковий співробітник Інституту економіки Львів. філії АН УРСР. Підготував низку досліджень з історії паперової промисловості у Львівській області та з історії книгодрукування у Львові. Автор низки статей, надрукованих у журналі «Український прапор» (зокрема «До церковного життя на західноукраїнських землях», «Криза в УНДО», «Революційний рух на Західній Україні», «Війна за школу» та ін.) і «Шляхи» («На російській Україні», «Справа Галичини і Буковини перед Тимчасовим правительством»).
24 січня 155 років від дня народження українського композитора, диригента, видавця Остапа Йосиповича Нижанківського (1863—1919).
Остап Нижанківський
Отець Остап Йосипович Нижанківський (24 січня 1863 — 22 травня 1919) — священик УГКЦ (капелан), композитор, дириґент, громадський діяч. Брат співака Олександра Нижанківського.
Отець Остап Нижанківський був одним з молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років XIX ст., організатором музичного життя в Галичині. В 1885 році заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека» (1885—1887), яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, Анатоля Вахнянина, Миколи Лисенка (вперше в Галичині[2]), Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича та інших. Активний пропаґандист українського хорового мистецтва; засновник, дириґент товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), дириґент «Бояна» у Львові (1895—1896 рр.), Стрию (1900—1914 рр.).
30 січня виповнюється 150 років від дня народження українського письменника, журналіста, історикаВ’ячеслава Титовича Будзиновського (1868—1935).
В’ячеслав Будзиновський
В’ячеслав Титович Будзиновський – (30. 01. 1868, с. Баворів, нині Терноп. р-ну Терноп. обл. – 14. 02. 1935, Львів) – письменник, видавець, політичний діяч. Навчався в університетах Львова і Відня (кін. 80-х–90-і рр.). Виступав зі статтями в альманасі «Товариш», газеті «Народ», в американській газеті «Свобода» (20–30-і рр.), «Записки НТШ». Редагував видання «Радикал», «Громадський голос», «Праця», «Ukrainisches Korrespondentblatt» (Відень). Засновник двотижневика «Світ», часопису «Слово». Сприяв літературному становленню В. Стефаника, Леся Мартовича, автор статей та мемуарів про них.
Один з організаторів Союзу визволення України, що проводив патріотичну роботу серед полонених українців – вояків рос. війська. Очолював НДП і представляв її в австрійському парламенті (1907–18). Засновник і керівник (1927–30-і рр.) Української партії праці, видавець її тижневика «Рада». Зазнав еволюції в політичних поглядах: від ідей радикальної партії через симпатії до соціалізму (деякий час друкувався в радянофільському ж. «Нові шляхи») – до національної ідеї.
Василь Олександрович Барвінський (20 лютого 1888, Тернопіль — 9 червня 1963, Львів) — український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.
Син Олександра та Євгенії Барвінських, брат Богдана Барвінського, зять фізика Івана Пулюя. Доктор мистецтвознавства (1940), почесний доктор Українського університету в Празі (1938).
7 березня виповнюється 120 років від дня народження української письменниці Меланії Семаки-Нижанківської(1989—1973).
Меланія Семака-Нижанківська (7 березня 1898, Радівці, Буковина — † 1 червня 1973, Бльожі, Бельгія) — українська журналістка, письменниця. Народилася на Буковині в родині судді, посла до австрійського парламенту (Райхсрату) Іллі (Ілька) Семаки. Навчалась у школах Кіцмані, Відня та Праги.
Займалася літературною творчістю, писала вірші, у Празі закінчила Вищу школу суспільної опіки. 1929 року сім’я Нижанківських переїхала до Львова — Нестор завдяки В.Барвінському отримав посаду педагога у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. Працювала в жіночих періодичних виданнях — «Нова хата», «Жінка», «Назустріч». Особливо плідно співпрацювала в «Новій хаті», яку редагували Марія Громницька і згодом — Лідія Бурачинська-Рудик. Протягом 1932–1939 років висвітлювала музичні події Львова, зокрема про тріо сестер Левицьких, Марію Сокіл, Христину та Любку Колессу, Марію Свірську, Марту Кравців, скрипаля Євгена Козулькевича, оперети Ярослава Барнича.
1939 року родина змушена була емігрувати на Захід. У січні 1940 року вони виїжджають до Лодзі (Польща), в таборі для переселенців помирає Нестор Нижанківський. Після смерті чоловіка Меланія перебирається із сином до Праги — в той час тут проживала її мати.
В період повоєнних поневірянь 1945 року переїжджає до Бельгії. На еміграції не залишає журналістику, дописує до часопису «Вісті» про життя української громади. Померла в містечку Бльожі (Blaugies).
21 травня виповнюється 115 років від дня народження українського живописця Романа Юліановича Сельського (1903—1990).
Роман Юліанович Сельський
Роман Юліанович Сельський (21 травня 1903, Сокаль — 3 лютого 1990, Львів) – український живописець, майстер пейзажу і натюрморту. Народився у м. Сокаль, Львівська обл. Народний художник УРСР (1989). Навчався у Львівській промисловій школі (1921-1922), Краківській АМ (1922-1927), Парижі (1927-1929). Викладач Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва (1947-1974). Жив у м. Львів. Творчий геній Сельського мав великий вплив на його оточення не тільки художників, але і прогресивної еліти Західної України. Всі твори художника позначені тільки йому притаманною рельєфністю форм, фактурністю та вдало підібраним колоритом. Роботи Р. Сельського надають високої значимості кожній колекції.
3 червня виповнюється 155 років від дня народження президента Української Національної Ради ЗУНР Євгена Омеляновича Петрушевича (1863—1940).
Євген Петрушевич
Євген Омелянович Петрушевич (3 червня 1863, Буськ, тепер Львівська область, Україна — 29 серпня 1940, Берлін, тепер Німеччина) — український громадсько-політичний діяч, правник, доктор цивільного і церковного права (1891), Президент і Уповноважений Диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
8 червня виповнюється 135 років від дня народження української письменниці Ольги-Олександри Василівни Дучимінської (1883—1988)
Ольга-Олександра Василівна Дучимінська
Ольга-Олександра Василівна Дучимінська (Решетилович) (8 червня 1883, с. Миколаїв, нині Пустомитівського району Львівської області ) — 24 вересня 1988, м. Івано-Франківськ) — українська письменниця, поетеса, літературний критик, перекладачка (з чеської, німецької, російської), журналістка, народна вчителька, культурно-освітня діячка, одна з активних організаторів жіночого руху в Галичині, дослідниця фольклору, етнографії та мистецтва Гуцульщини й Бойківщини. Співробітниця журналу «Жіноча Доля».
21 червня виповнюється 135 років від дня народження українського письменника, Романа Андріяновича Леонтовича (1883—1954)
Роман Андріянович Леонтович (псевдонім — Вуйко Ромко; 21.VI 1883, м. Сокаль, тепер Львів. обл. — 12.VIII 1954, с. Нова Весь Гданського воєводства) — укр. письменник. Навчався у Львів. ун-ті, брав участь у студ. русі, за що зазнав переслідувань. Учителював на Львівщині. Після другої світ. війни переїхав до Польщі. Автор повістей «Звенислава» (1936), «На прю!» (1937), «На відлюдді» (1938), в яких на основі легенд і переказів відображена героїчна минувшина Галичини.
6 грудня виповнюється 115 років від дня народження Миколи Філаретовича Колесси (1903—2006), українського композитора, диригента, педагога
Микола Колесса
Микола Філаретович Колесса (6 грудня 1903, Самбір, Львівська область — 8 червня 2006, Львів) — український композитор, диригент, педагог, засновник української диригентської школи.
Список видатних ювілейних імен та подій повязаних зі Львовом та Львіщиною у цьому році можна продовжувати ще дуже довго. Це, влсне, ми й плануємо зробити найближчим часом. Тому не прощаємось. Далі буде.
Три львівські будівлі потрапили до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Про це повідомила у п’ятницю прес-служба Львівської міської ради, пише zaxid.net.
Після чергового засідання експертної комісії пам’ятками архітектури місцевого значення визнали:
За словами начальниці управління охорони історичного середовища Лілілї Онищенко, документацію для внесення цих об’єктів культурної спадщини Львова до Держреєстру нерухомих пам’яток України, подали ще в 2015 році.
Вілла “Ломниця” у Львові по вул. Ак. Сахарова, 62а
Віллу «Ломниця» на теперішній вулиці Сахарова збудував у 1920-х роках для себе та своєї родини відомий архітектор та інженер Станіслав Ревуцький.
Монастир кармелітів босих і костел Матері Божої Шкаплерної
Монастир кармелітів босих і костел Матері Божої Шкаплерної – колишній культовий комплекс на Персенківці, який почали зводити на початку 1930-х. Та завершенню будівельних робіт, а також повноцінній експлуатації монастиря завадила Друга світова війна. Після того, як кармеліти полишили Львів у 1946 році, приміщення монастиря перетворили на магазин і станцію технічного обслуговування. Згодом, його приміщення передали Львівському автобусному заводу.
Вежа в Стрийському Парку. Фото 2012 року. Взято з «Вікіпедії»
Водонапірна вежа у Стрийському парку є одним з об’єктів Галицької крайової виставки, що відбулась у Львові в 1894 році. Вежа простоювала без практичного використання, допоки у 1976 році у ній не відкрили одноіменне кафе. Зараз у вежі також працює ресторан.
Загалом у Львові налічується близько 2400 пам’яток архітектури національного і місцевого значення, які мають відповідний охоронний статус. Для порівняння: це вдвічі більше, ніж, скажімо, у Києві.
Для молодого покоління 1980-х та 1990-х ім’я Пола Абдул є досить відомим, адже хіти цієї американської співачки були тоді дуже популярними і перебували в топ хіт-парадів США та Європи. Крім гастролей, Пола Абдул активно знімалась у фільмах, серіалах, була хореографом та продюсером.
При вивченні біографії співачки, виявилось, що її дідусь по материнській лінії, власник універсального магазину в Манітобі, Вільям Олександр Райкіс, був родом з містечка Катербург Волинської губернії (нині село Катеринівка Кременецького району Тернопільської області). Катербург мав право на проведення щотижневих торгів і 2-х річних ярмарків. У кінці XIX — на поч. XX ст. Катеринівка належала російському генералові Бобрикову. 1911 p. в містечку проживали близько 1170 осіб.
Співачка Пола Абдул
Батьки бабусі Поли Саллі Райкіс (дівоче прізвище Райсенберг) обоє були родом з містечка Овруч Волинської губернії, вони теж свого часу емігрували до Канади.
У роки Першої світової війни родина по матері Поли Абдул емігрувала до Канади, а потім переїхала до США. Цікаво, що про цей факт родинної біографії голлівудська співачки згадує, чи не у всіх своїх інтерв’ю, коли розповідає про родину.
Пола Абдул народилась 9 червня 1962 року в місті Сан-Фернандо штату Каліфорні, в сім’ї Гаррі Абдула і піаністки Лорейн Райкіс, яка працювала помічницею відомого американського режиссера Біллі Уайлдера. Батько Абдул народився в родині сирійських євреїв, які спочатку емігрували до Бразилії, а потім до США. Матір Лорейн Райкіс проживала в родині емігрантів з України Райкісів в місті Сан-Боніфачо (Манітоба, Канада).
Співачка Пола Абдул
Свій творчий шлях вона розпочала в якості учасниці групи підтримки, а згодом її стали називати однією з кращих хореографів світу. Маючи по-європейськи тонку і граціозну статуру, дівчина в той же час відрізняється по-східному чіткими і виразними рисами обличчя.
У 1980-і роки Абдул була кумиром MTV та отримала свою зірку на Алеї Слави в Голлівуді. Шість разів вона очолювала головний чарт США Billboard Hot 100, Абдул – одна з п’яти співачок в світі, яким найбільше разів вдавалося це зробити.
Пола Абдул професійно займалася хореографією і ставила танці для ранніх кліпів членів сімейства Джексонів, Принца, Джорджа Майкла та інших суперзірок середини 1980-х. Серед її досягнень варто відзначити нагороду «Греммі» в категорії «Кращий відеокліп» за Opposites Attract, а також Primetime Emmy Award за видатні досягнення в хореографії. Альбоми Абдул були продані тиражем понад 30 млн. копій по всьому світу.
Зірка Поли Абдул на Голлівудській Алеї Слави
У 1986 році вона отримала нагороду MTV як кращий хореограф року за танці, поставлені для кліпу Джанет Джексон «Nasty», а у 1989 році отримала п’ять нагород MTV.
У січні 1990 році через проблеми з голосом Абдул була змушена достроково завершити турне з «Tone Loc» і «Milli Vanilli».
Навесні 1991 року під час відсутності нового матеріалу, співачка випустила альбом танцювальних реміксів «Shut Up And Dance», який також став «платиновим».
У цей період Абдул регулярно фігурувала в колонках світської хроніки, отримала безліч премій, записала номер для благодійного альбому «For Our Children», виданого компанією Діснея для постраждалих від СНІДу дітей, допомогла спроектувати лінію спортивного взуття для компанії «LA Gear». Її третій альбом, майже настільки ж успішний, що і перший, вийшов в червні 1991 року.
Наступна перерва між альбомами виявилась набагато довшою – чотири роки. Вона була заповнена рутинною роботою – гастролями та зйомками. І завершилась в червні 1995 року виходом нової платівки під назвою «Head Over Hills».
У лютому 1996 року Пола взяла участь в рімейку знаменитого дитячого шоу-серіалу «Muppets Tonight!».
Першим чоловіком став відомий актор Еміліо Естевез. Їх шлюб проіснував два роки, а після цього розпався. Цей епізод став причиною довгої депресії артистки, яка ускладнювалася непростою ситуацією в творчій сфері.
В листопаді 1996 року вона вийшла заміж за бізнесмена і мільйонера Бреда Дакермана.
В кінці дев’яностих – початку двохтисячних років співачка знялася в декількох маловідомих фільмах, а також зіграла епізодичні ролі в кількох серіалах.
В 2000-х роках кар’єра Поли Абдул трішки пішла на спад. Протягом останніх восьми років вона є членом журі найпопулярнішого телешоу «American Idol». В даний час Абдул працює над своїм новим альбомом.
Оглядовий вид з пташиного лету на паркову сцену та чайку
Розробники проекту відновлення Замарстинівського парку, який став переможцем Громадського бюджету Львова минулого року, урбаністична ініціатива «Група-109» виклали в мережу Facebook візуалізацію того, як має в майбутньому виглядати парк.
Вид зі сторони “Балатону” та Храму Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП
Як розповіла в коментарі Tvoemisto.tv співавторка проекту відновлення парку Оксана Луцко, підрядника для виконання робіт ще не визначили. Тендер проводився двічі. Першого разу подалася лише одна фірма, через що тендер не відбувся. Вдруге тендер було проведено з порушеннями.
Вигляд на центральну алею з західної частини парку
“На сьогодні є готова проектно-кошторисна документація та пройдена державна експертиза. У першій половині грудня департамент містобудування Львівської міської ради передав функції замовника послуг по реалізації проекту Замарстинівського парку ЛКП “Зелений Львів”, яке зараз готує документацію для оголошення тендеру на визначення підрядника втретє. Планують на днях оголосити тендер, тож очікуємо, що у січні-лютому виконавець робіт буде визначений, а вже ранньою весною розпочнуться самі ремонтні роботи у парку”, – говорить вона.
Вигляд на вхідну площу зі сторони школи
“Візуалізації — це результат командної роботи. Разом з мешканцями, ініціаторами проекту, разом з проектантами, які оформлювали заявку на громадський бюджет. Від принципів, ми рухаємось далі: до схематичних зображень, видів з пташиного лету, поглядів зі сторони відвідувача парку”, — прокоментували свою роботу проектанти.
Основні принципи створення проекту передбачають доступність парку для людей, піклування про екологію та активізацію життя парку.
За словами авторів проекту, в парку облаштують ігрову зону для дітей, висадять нові дерева та облаштують пішохідні доріжки.
План відновлення Замарстинівського парку
Окрім того, в Замарстинівському парку має з’явитися сцена у формі амфітеатру. Також проктанти поплікувалися про перенаправлення потоків дощової води та облаштування майданчику для вигулу собак.
Нагадаємо, 22-го листопада минулого року комісія Львівської міської ради визначила переможців конкурсу проектів, що фінансуватимуться з громадського бюджету міста 2017 року. Згодом автори проекту, що виграв 2,7 мільйона з громадського бюджету Львова, розповіли, як саме хочуть відновити занедбаний парк на Топольній.
Анна ЖУРБА та Микита ГЛАДЧЕНКО, візуалізація «Групи-109»
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
