Вертеп Львівської дитячої залізниці в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
В п’ятницю, 19 січня 2018 року, до Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові (віл. Івана Франка, 154) завітав Вертеп Львівської дитячої залізниці.
Юні вихованці профорієнтаційного гуртка “Юний залізничник” Львівської дитячої залізниці під керівництвом старшого майстра Юрія Маланчука та майстра Галини Котеньової показали чудове вертепне дійство, яке дуже сподобалось працівникам музею та гостям, які завітали на цю подію. Глядачі активно долучалися до театрального дійства, колядували, відповідали на віншування, сміялися та трішки сумували разом з юними артистами.
Вертеп Львівської дитячої залізниці в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
Після вертепу юним талантам влаштували справжню фотосесію в меморіальній експозиції, а саме – в Гуцульській кімнаті Дому Грушевських. Дуже органічно виглядали колядники в гуцульському інтер’єрі біля справжньої ялинки.
А трохи згодом, в знак подяки за вертепне дійство, працівники музею влаштували артистам частування солодощами, цукерками та печивом з ароматним чаєм.
Потрібно зазначити, що це вже не перший дружній візит вихованців до Дому Грушевських, попереднього разу, а саме 18 грудня 2017 року, тут на юних залізничників чекала зустріч зі Святим Миколаєм та багато подарунків.
Вертеп Львівської дитячої залізниці в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові
“Маємо надію що наша співпраця з музеєм Михайла Грушевського переросте в справжню тривалу дружбу, адже в цьому домі завжди раді бачити наших вихованців”, – зазначив старший майстер Львівської дитячої залізниці Юрій Маланчук.
“Зима, зимові свята в Україні і у Львові, – це завжди час відкривати свої душі для добра, для хороших вчинків і нового партнерства. Разом з Львівською дитячою залізницею ми уже запланували для себе нові цікаві спільні проекти і будемо їх втілювати. Адже ми сусіди і маємо жити дружно ї робити все можливе для нашої держави”, – зазначила директор музею Марія Магунь.
Ось так гарно і з великими надіями та потужними планами закінчилися новорічно-різвяні свята у Домі Грушевських. Кажуть, дружба народжена у цей час буває дуже міцною. Будемо в це вірити і розповідати вам про нові спільні проекти хороших сусідів.
Національний природний парк «Сколівські Бескиди» на території Майданського лісництва нагадує мандрівникам про екскурсії дикою природою зі спостереженнями за тваринами. Побачити стадо зубрів у дикій природі – це неймовірні і незабутні враження.
Спостереження за зубрами відбувається в супроводі інспекторів, які супроводжують туристів в пошуках і очікуванні зубрів. Вони мають значний досвід в пошуку тварин, можуть легко визначити їх місце перебування.
Екскурсія триває приблизно 4-5 годин (від с.Майдан) гірською місцевістю і за цей час є можливість побачити багато іншого цікавого, що допомагає туристам краще зрозуміти та вивчити природу гірського краю. Відвідувачі мають змогу побачити рідкісні види рослин та побачити сліди лісових мешканців.
«Сколівські Бескиди» — національний природний парк в Українських Карпатах
Також туристи мають змогу дізнатися інформацію про зубрів з даних, зібраних камерами спостереження, які встановлені у лісі та з фотографій, які зроблені працівниками установи. Це унікальний відпочинок у серці природи, де можна почути фантастичні звуки та спостерігати за заходом і сходом сонця.
За детальнішою інформацією радимо звертатися у адміністрацію НПП «Сколівські Бескиди», контактний номер телефону (03251) 2-14-11.
Довідково:
На сьогодні у лісництві перебуває 33 особини зубрів, які живуть в умовах «дикої природи». Зубр є найбільшим ссавцем в Європі, маса дорослого самця досягає 1000 кілограмів, а висота в плечах – майже 2 метри. У минулому він був поширений на всьому європейському континенті, за винятком деяких районів Іспанії, Італії та північної Скандинавії.
В понеділок, 22 січня 2018 року, в приміщенні Мистецького об’єднання Dzyga (вул. Вірменська ,35) відбудеться концерт Львівської Школи Джазу та Сучасної Музики під назвою “Львівська Школа Джазу: II семестр”.
Цим концертом-презентацією Львівська Школа Джазу та Сучасної Музики розпочинає ІІ семестр, у якому запрошує доєднатися усіх охочих (віком від 7 і до 107 років, з музичним досвідом чи без), дізнатися більше про джазову імпровізацію, навчитися її основ, знайти музичних однодумців, врешті-решт стати частиною львівської джазової тусовки, а може навіть створити свій проект.
Цього вечора для вас гратимуть викладачі школи, які також радо відповідатимуть на усі ваші запитання. Може якраз хтось з гостей концерту надихнетеся та витягнете з шафи гітару, рояль, саксофон чи барабани і почне будити своїх сусідів мелодійними звуками львівського джазу.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Галичині поширюються та розвиваються різні види спорту. Одним із перших в українському середовищі їх опановував і популяризував громадський і культурно-просвітній діяч, педагог, видавець, журналіст, організатор та меценат Іван Боберський (1873–1947). Це він проводив у теоретичній та практичній площинах.
Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження. Львів, не пізніше 28 лютого 1912 р. З часопису “Вісти з Запорожа” (м. Львів).
У теоретичній площині Іванові Боберському вдалося зробити чимало, що викликало водночас подив, зацікавлення і захоплення. Як теоретик він, ознайомившись зі спеціальною закордонною літературою того часу, перекладав, писав, укладав і видавав одні з перших українських посібників з тіловиховання і спорту: «Забави й гри рухові», «Копаний м’яч», «Ситківка», «Впоряд», «Лавчина і щеблівка», «Нові шляхи до тілесного виховання» тощо. Іван Боберський розробляв та адаптовував до української мови іноземні гімнастичні й спортивні поняття і терміни, які через ці видання потрапляли до широкого вжитку. У словнику українця початку ХХ ст. з’явилися слова: копаний м’яч (футбол), ситківка (теніс), гаківка (гокей), дужання (боротьба), лещетарство (лижний спорт), наколесництво (велосипедний спорт), стріляння до влучі (стрільба), санкарство (санний спорт), совгарство (ковзанярський спорт), відбиванка (волейбол), пливацтво (плавання), кошиківка або кошівка (баскетбол) тощо.
Керівництво українського “Змагового Союзу” прямує на лещетарську мандрівку околицями Львова. Четвертий праворуч: Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Щодо практичної сторони, то Іван Боберський їздив на різноманітні семінари і конгреси, які відбувалися в різних країнах Європи. Також він особисто як аматор займався багатьма видами спорту, залучав до них своїх колег і вихованців із середовища “Українського спортового кружка” (УСК) при Академічній гімназії та її філії (створений 1906 р.) та українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” (1894), спортового товариства вищих шкіл Львова “Україна” (1911), скаутської організації “Пласт” (1911), “Змагового Союзу” (1911) тощо. Про це засвідчують численні публікації в пресі, документи, спогади співробітників, учнів і очевидців подій та чимало світлин (фотографій).
У сучасній українській літературі відсутні публікації, в яких би висвітлювався внесок Івана Боберського у становлення та розвиток лещетарства у Галичині. З огляду на це підготовлено дану розвідку.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Зліва направо: Іван Боберський, Степан Рудницький, Альфред Будзиновський, Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Член українського товариства “Сокіл-Батько” Нестор Яців 1928 р. у публікації “Причинки до історії українського сокільства” писав, що 1904 р. при гімнастичному товаристві “Сокіл” завдяки Іванові Боберському та Альфреду Будзиновському (на той час очолював “Сокіл” у Львові) створено клуб лещетарів. Однак будь-яких інших повідомлень у пресі та документальних матеріалів про період 1904–1907 рр. відшукати не вдалося. Перші згадки про Івана Боберського і лещетарство на сторінках українських газет вдалося віднайти лише за 1908 р. Своїми зацікавленнями зимовими видами спорту Іван Боберський ділився в українських львівських часописах “Сокілські Вісти”, “Вісти з Запорожа” та “Діло”.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Другий ліворуч Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Для актуалізації лещетарства серед української спільноти Галичини Іван Боберський 15 лютого 1909 р. перший в історії Львова об’їхав місто на лещетах. Розміщені про це замітки на сторінках української львівської преси, зокрема часопису “Діло” та “Вісти з Запорожа” привернули увагу до занять лещетарством. Докладний опис своєї лещетарської мандрівки він опублікував у “Ділі”. Зауважимо, що з нагоди 20-річчя цієї події “Карпатський лещетарський клуб” (створений у Львові 1924 р.) 3 березня 1929 р. провів лещетарську мандрівку довкола Львова. 4 грудня 1910 р. вихованець Івана Боберського Петро Франко повторив мандрівку цим же маршрутом довкола Львова.
Окрім публікацій в пресі, Іван Боберський, з метою підвищення рівня обізнаності та отримання кваліфікації із вміння їзди на лещетах, брав участь у лещетарських курсах, які проводилися в різних містах Австро-Угорщини. Зокрема, у тижневому лещетарському курсі у Ґезінгу в Штирії, який тривав з 2 до 7 січня 1912 р. У сокільській періодиці час-від-часу публікувалися повідомлення про проведення таких заходів.
Світлина поміщена у часописі “Вісти з Запорожа”. Львів, чис. 66 (зимове число), 28 лютого 1912 р. Серед учасників лещетарського курсу у Ґезінгу в Штирії (тривав з 2 до 7 січня 1912 р.) – Іван Боберський.
У 1907/1908 навчальному році Іван Боберський впровадив лещетарство в “Українському спортовому кружку” (УСК), який діяв в Академічній гімназії та її філії у Львові. Гімназійні звіти, які готував Іван Боберський, засвідчують, що у 1907/1908 навчальному році для гімназистів було закуплено одну пару лещет, у 1908/1909 – їх вже було дві. З часом збільшилася кількість спортового інвентарю та учнів, які займалися лещетарством. Так, у звіті Академічної гімназії за 1909/1910 навчальний рік Іван Боберський вказував: “Коли упорядкуємо спорти після числа любителїв, а зачнемо від найбільшого числа, то дістанемо такий порядок: кичка – 544, їзда верхом – 504, союзняк [футбол. – А. С.] – 414, плаванє – 375, веслованє – 341, їзда на совгах [ковзанах. – А. С.] – 317, танець – 163, їзда на ровері – 111, легка атлєтика – 60, ситківка [теніс. – А. С.] – 17, їзда на лещетах – 14”.
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
30 грудня 1911 р. у Львові Іван Боберський взяв участь у перших “коституюючих зборах” “Змагового Союзу”. До старшини організації обрано: головою Альфреда Будзиновського, містоголовою (заступником) Петра Франка, справником В. Цімейка, касиєром В. Левицького (через брак часу його функції мали виконувати Оксана Федів та В. Цімейко), господарем Петра Франка, виділових Степана Рудницького, Витошинського, Івана Боберського та В. Козака; провірної комісії – В. Левицького, Р. Гузара та З. Сушка. Метою організації було “розповсюднювати всї можливі спорти і давати до них інїциятиву. Длятого постарає ся бути в тактї з усїма спортовими товариствами і служити їм фахово порадою”. У січні–лютому 1912 р. “Змаговий Союз” провадив “науку їзди на лещетах”. Збереглося декілька світлин із лещетарської мандрівки керівництва “Змагового Союзу” початку 1912 р.
Учні української гімназії в Перемишлі – представники спортового кружка “Сянова Чайка” під час зимового заняття з руханки. Перемишль, 1911 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Перед Першою світовою війною вслід за Іваном Боберським лещетарство популяризують його учні, в минулому члени УСК Степан Гайдучок, Петро Франко та Анатоль Лукашевич. Приклад УСК наслідував Євген Любович, який придбав лещета для спортового кружка “Сянова Чайка” при гімназії в Перемишлі. Професори Iван Боберський та Степан Рудницький, Альфред Будзиновський, Петро Франко, Степан Гайдучок за словами члена “Сокола-Батька” Івана Мрица “до Першої світової війни провадили сильну пропаганду лещетарського спорту”. Однак, подальшому поширенню лещетарства на українських землях перешкодила Перша світова війна.
Андрій СОВА історик
Особлива подяка Лесі Крип’якевич (за надані світлини) та Олександру Пауку (за матеріали та поради). Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка та часопису “Вісти з Запорожа”.
Використані джерела та література:
Із наших спортів // Дїло. – Львів, 1912. – 24 сїчня. – Чис. 18. – С. 7.
Яців Н. Причинки до історії українського сокільства // Сокільські Вісти. Орґан українського сокільства. – Львів, 1928. – Лютий. – Чис. 2. – С. 3–5.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Не так давно в інтернеті було поширене відео на якому Єпископ УГКЦ Йосип Сліпий проводить Богослужіння під час свята Водохреща у Львові. Тож нам стало цікаво, як проходило свято зазняте на відео ще у 1942 р. Відповідь на це питання ми віднайшли в описі, що був опублікований в газеті “Львівські вісті” (ч.11 від 21 січня 1942 р.) під назвою “Йордан у Львові” (текст публікації подаємо в оригіналі).
Нагадаємо, що газета “Львівські вісті” виходила щоденно у Львові в 1941–1944 роках за підтримкиукраїнськоговидавництва часописів і журналів для дистрикту Галичини.
“Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
“Львів, 21 січня.
Знову по двох роках перерви Львів мав змогу відсвяткувати традиційно й урочисто свято Богоявления. Ще в навечер’я свята, у неділю, 18 січня у всіх львівських церквах відбулася співана Служба Божа з вечірнею. По вечірні – свячення води. Спеціяльно врочистий характер мало свячення води в храмі св. Юра.
Олександер Мох. Св. Юр в зимі, сер. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1936. – Ч. 2)
В понеділок, 19 січня, в день Богоявлення відбулася в ранішніх годинах у храмі св. Спаса традиційна Архиерейська Служба Божа, яку целебрував новий український єпископ, доктор теологічних наук, ректор Духовної Академії у Львові Преосвященний Иосиф Сліпий. На цій урочистій відправі приявні були в церкві представники українського громадського життя та українських культурних і господарських інституцій, представники Української Поліції та багато громадян. Найбільша у Львові церква не могла по містити всіх вірних.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
По Службі Божій уформувався процесійний похід, що вирушив на Ринок, де при керниці напроти наріжняка вулиць Гродзіцьких і Домініканської відбулось Свято-Йорданське водосвяття. Керниця прибрана святково смеречиною. На колюмні старий трираменний хрест, що тямить уже неодно врочисте водосвяття у Львові. Ринок заповнили тисячі народу по береги. Тісним перстенем облягають будинок ратуша. Кругом вулицею проходять процесії львівських церков із своїми парохіянами.
Йосиф Сліпий
Дальше зорганізовано йдуть українські установи, жіночі товариства, молодь. Рівною колоною йде відділ Української Поліції з сотником Пітолаем у проводі. Скріплений хор співає українські коляди та щедрівки. Йде орхестра львівських трамвайників. Прецесійний похід замикає кілька десяток українського духовенства з імпозантною постаттю нового єпископа.
“Йордан у Львові”. Газета “Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
Відчувається врочистий, радісний настрій. Навіть сильний мороз не може його затерти. Українські поліцисти вдержують порядок, припинивши коловий рух довкола Ринку. Все видається новим: і само Водосвяття й ця багатотисячна релігійно-національна маніфестаця, заборонені в минулих двох роках. По водосвяттю прецесійний похід вертається до церкви. Преосвящений шле із свяченою водою благословення мешканцям і містові.
В оба святочні дні вечером Львівське радіо передавало концерт українських колядок і щедрівок. Це ще більше підкреслило врочистий характер Йордану в 1942 році. (от)”.
В середу, 17 січня 2018 року, у бібліотеці на Мулярській львівська дитяча письменниця Леся Кічура, в рамках проекту соціальної дії “Майстерня щастя”, провела смачні читання для школярів. Ця казкова подія відбувалась впри бібліотеці на Мулярській. Куратор проекту Анастасія Введенська.
Леся Кічура
Анастасія Введенська
«При бібліотеці на Мулярській діє соціальний проект “Майстерня щастя”, де куратор Анастасія Веденська. Дівчина змогла виграти грант, завдяки чому вдалося організувати інтерактивні казкові читання. На захід також запросили майстриню з виготовлення смачних пряників Наталію Іваницьку. Вона допомогла дітям розфарбувати глазур’ю ялинки та пряничні будинки, про яких вони зможуть прочитають у казці «Магія Різдва», – розповіла Леся Кічура.
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
Усі 30 діток, які завітали до чарівниці-письменниці отримали в подарунок книжку та запашні пряники. Талановита малеча вразила дзвінкою колядою, яку вони підготували напередодні.
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
Cмачні читання від Лесі Кічури
“Магія Різдва” активно мандрує школами та бібліотеками Львова та області. Щоб запросити авторку до себе в гості на казкові читання – достатньо написати їй на сторінку у Фб. І тоді казкове свято завітає до вашої школи, бібліотеки чи дитячого центру.
Помер відомий львівський фотохудожник Володимир Ольхом'як
Сьогодні вранці, 18 січня, помер видатний український фотомайстер, невтомний діяч на ниві збереження культурної спадщини України Володимир Ольхом’як. Оскільки завтра, 19 січня – свято Водохреща, хоронитимуть митця сьогодні у селі Костеїв біля Куликова, де поховані його батьки? повідомляє Форпост.
Фотофонд Володимира Ольхом’яка переданий ним як дар Львівській національній картинній галереї. Цей фотофонд містить унікальні фото історичних, архітектурних об’єктів. Залишений ним спадок важко переоцінити, бо саме він фіксував об’єкти, які свідчать про нашу ідентичність: церкви, замки, цвинтарі.
Фотоспадок, який він залишив, – це кландайк для істориків, мистецтвознавців і просто українців, які цінять свою історію.
Довідка.
Володимир Федорович Ольхомяк народився 25 листопада 1928 року у с. Добужок Томашівського повіту (Польща).Під час переселення у 1939 році сім’я переїхала спочатку до Кіровограда, а згодом до Львова. У 1945 – 1949 рр. навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва на факультеті живопису.
З 1950 до 1967 року працював фотографом Львівського історичного музею. У 1967 – 1972 рр. працював фотографом Львівської спеціальної наукової реставраційно-виробничої майстерні архітектурних пам’ятників України.
З 1972 року виконував ообов’язки інженера у Львівському обласному управлінні в справах будівництва та архітектури при облвиконкомі. З 1967 до 1977 року працював фотографом Львівської картинної галереї.
Сьогодні мова піде про готель, що на початку ХХ століття вважався найрозкішнішим готелем нашого міста і який до сьогодні виконує функцію задля якої його побудували. 15 фактів про “Ґранд-готель” – один з найстаріших готелів Львова, що знаходиться за адресою проспект Свободи, 13.
Раніше на місці готелю стояв двоповерховий будинок у стилі ампір, де у першій половині ХІХ ст. містилося управління львівської поліції, яке в 1836-1848 рр. очолював Леопольд фон Захер, батько письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. Пізніше в будинку функціонувало касино Франца Вайґля.
“Гранд готель”. Фото кінця 19 ст.
Чотириповерховий “Ґранд-готель” було збудовано в 1892-1893 р. у необароковому стилі.
Будували його на замовлення Єфроніма Гаусмана за проектом архітектора Еразма Герматніка. Після смерті останнього в 1893 р. будівельні роботи продовжував архітектор Зиґмунт Кендзерський.
Скульптури атлантів над головним входом будівлі створив Леонард Марконі.
“Ґранд-готель”, 2018 р.
На першому поверсі готелю містилися крамниці, зокрема художній салон Яна Бромільського з меблями роботи Франциска Тенеровича. На верхніх поверхах розташовувалися 48 готельних номерів і ресторан.
У 1893-1895 рр. власник готелю Єфронім Гаусманн, збудував за готелем відкритий пасаж з виходами на вул. Сиктуську (тепер Дорошенка) та 3 Мая (тепер Січових Стрільців). Сьогодні колишні пасаж Гаусманна називається проїдом Крива Липа.
25 листопада 1894 р. у приміщенні “Ґранд-готелю” львівські шахісти провели установчі збори, на яких створили Львівський шаховий клуб на чолі з графом Міхалом Мйончинським.
У 1910 р. фірмою Едмунда Жиховича було здійснено реконструкцію готелю. На другому поверсі влаштували кав’ярню “Сіті”.
У 1930-их рр. відбулося перепланування першого поверху готелю.
Гранд-готель на проспекті Свободи №13, сучасний вигляд
За радянських часів готель мав назву “Львів”, а з 1964 р. – “Верховина”.
У 1990-1992 рр. готель реконструювали з максимальним відтворенням його стану кінця ХІХ ст.
За радянських часів на першому поверсі працювало популярне кафе “Львів’янка”. Після останньої реконструкції кам’яниці вона стала частиною готельно-ресторанного комплексу “Ґранд-готель”.
“Ґранд-готель”, 2018 р.
“Ґранд-готель”, 2018 р.
Також на сьогодні готель об’єднаний з сусіднім будинком № 11 (для використанням першого поверху будинку під ресторан), зведеним у 1882–1884 рр. як готель “Центральний” (проект архітектора Еммануїла Галля).
Вестибюль готелю прикрашає вітраж “Галичина”, виконаний Григорієм Комським (1992 р.).
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Мельник І. Краківське передмістя західної околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Єврпи, 2011
У п’ятницю, 19 січня, у межах рекреаційного урочища «Павлів Потік» національного природного парку «Сколівські Бескиди» відбудуться традиційні Йорданські купання.
Адміністрація НПП «Сколівські Бескиди» запрошує всіх любителів зимового купання й охочих мешканців Сколівщини та гостей парку розділити радість Йорданського водохреща, яке розпочнеться об 11:00 Йорданським освяченням води.
У вівторок, 16 січня 2018 року, у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку – площа Ринок,9) відбулась презентація книги «Пліній Молодший. Вибрані листи» у перекладі Андрія Содомори.
Книга, до створення якої долучається така відома постать, як Андрій Олександрович, гарантовано відзначається фаховістю перекладу та стилістичним довершенням, адже, цитуючи Ігоря Калинця, можна сміливо стверджувати «Ми всі живемо в епоху Содомори».
Презентація книги «Пліній Молодший. Вибрані листи» у перекладі Андрія Содомори
З «Листів» письменника і суспільного діяча Плінія Молодшого, стилістично довершених текстів, зразків високохудожньої інтелектуальної прози, постає симпатична, глибоко гуманна постать їхнього автора на тлі доби: маємо живе уявлення про матеріальне і духовне життя освічених верств тодішнього суспільства; тут – єдиний, що зберігся з тих часів, яскравий опис виверження Везувію в 79 році, а також, у листах до Траяна, важливі свідчення про ранніх християн. Подані листи, за винятком опису виверження Везувію, українською мовою перекладено вперше.
Презентація книги «Пліній Молодший. Вибрані листи» у перекладі Андрія Содомори
Презентація видання «Пліній Молодший. Вибрані листи» супроводжувалась інтелектуальним задоволенням від цитування текстів та перекладацьких коментарів Андрія Содомори, а також безліччю не менш цікавих запитань та коментарів від шановних гостей заходу.
Містечко Жовква є одним з найбільш цікавих та самобутніх міст України, містечко з багатою спадщиною та цікавою історією. Пропонуємо Вашій увазі добірку зображень цього прекрасного міста.
Карл Ауер. Вид ринку в Жовкві, 1838 р.
Містечко Жовква розташоване на Розточчі, на північ від Львова, біля підніжжя гори Гарай, в низині річки Свині. Виникло наприкінці ХVІ ст. на землях містечка Винники, яке відоме ще з 1398 року.
Жовква. Гравюра Цеглинського, 1863 рік
Винники належали роду Висоцьких, а у 1556 р. Андрій Висоцький подарував Винники белзькому воєводі Станіславу Жолкевському. Його син – Станіслав Жолкевський почав будувати на околиці Винник замок, а згодом і місто. Привілеєм короля Сигізмунда III від 22 лютого 1603 р. місту надано Магдебурзьке право.
Замок Собеського в Жовкві від сторони двору в 1847 році
Основою міських укріплень був замок, який разом з оборонними мурами творив архітектурний ансамбль, до якого входили Ринкова площа, житлові квартали та вулиці. Планування міста відбувалось за зразками тодішніх міст Центрально-Східної Європи, за так званим принципом “ідеальних міст”.
Е. Кронбах. Жовква у XVII столітті
Період найбільшого розквіту і багатства Жовкви припадає на другу половину ХVІІ ст. – початок ХVIII ст. На той час містечко було королівською резиденцією, важливим осередком мистецтв, книгодрукування та релігійного життя.
Жовква. Акварель XIX ст. Автор Й. К. Яворський.
Тут було п’ять великих монастирських комплексів, єврейський релігійний центр з духовною школою та двома синагогами. Чималу роль у становленні бароко на західноукраїнських землях в XVII-XVIII ст. відіграла саме Жовківська школа живопису та різьби.
Наполеон Орда. Жовква.
У часи короля Яна ІІІ Собєського Жовква була однією з найгарніших приватних міст-резиденцій Європи. Враження про відвідини цього міста залишали численні гості та подорожні. Серед них український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії Феофан Прокопович.
Жовква, кінець XVII століття
У 1780-х роках Галичина, відповідно і Жовква переходить до Австро-Угорської Імперії. Це був період перебудов та руйнацій. Було знищено частину міських мурів, розібрано Львівську та Жидівську брами, а також розформовано для військових потреб декілька монастирів.
Вид Жовкви з заходу, 1847 рік
У 1880 році було утворено адміністративний повіт Жовква, який охоплював 74 громади. В другій половині ХІХ ст. за сприянням Греко-католицької церкви відкривались читальні, народні доми, друкарні.
Замок в Жовкві, початок XVII століття
Значних руйнувань та втрат зазнає місто під час Першої та Другої світових війн. Закривалися українські часописи та видавництва, переслідувань зазнала Греко-Католицька Церква, вивозились до Сибіру та Казахстану українські, польські та єврейські родини.
Ян Матейко. Синагога в Жовкві, 1870 рік
У 1951 р. Жовква була перейменована на Нестеров, на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни – Петра Нестерова, який загинув під час бою неподалік від міста. Після здобуття Україною незалежності у 1992 році місту повернули стару назву – Жовква.
Алес Акусті Франсуа. Костели і каплиці Жовкви, 1900 рік
Наприкінці 1980-х років починається новий етап в історії міста. Вірним повертають конфісковані храми, виходить з підпілля УГКЦ, активізуються українські культурні рухи, спілки, а також розпочинаються реставраційні роботи в храмах та в місті.
Манн Александер. Церква Василіан в Жовкві, 1923 рік
Найбільш відомими історико – архітектурними пам’ятками міста Жовкви є Ринкова площа (сучасна пл. Вічева) із замком 1594 р., костелом Св. Лаврентія XVII ст., монастир отців Василіан XVII-XX ст. (храм Найсвятішого Серця Христового) та Домініканський монастир XVII-XVIII ст. (храм св.свмщ. Йосафата).
Манн Александер. Будинки з аркадами в Жовкві, 1923 рік
Ренесансний містобудівний комплекс Жовкви з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, а з 1998 року знаходиться в списку претендентів від України на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тут розташовано 55 пам’яток архітектури, в тому числі світового рівня.
Манн Александер. Дворики в Жовкві, 1923 рік
Такою цікавою та захоплюючою є історія містечка Жовкви.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела:
Брюховицька Х. Зауваги до історії Жовкви // Незалежний культурологічний часопис Ї.- №67;
Різдвяний музичний фільм львівського телебачення 1969 року
У 1969-му році радянська влада Львова та чисельні мешканці найбільшого в Західній Україні міста святкували 30-річчя приєднання західноукраїнських земель до складу Радянської України. З цієї нагоди різні кіностудії країни виробляли документальні чи документально-хронікальні стрічки, розповідає видання Про Львів.
Один фільм дещо вирізнявся на цьому тлі. Фільм мав назву “Сійся, родися” за однойменною новорічною піснею на слова Ростислава Братуня та Анатолія Кос-Анатольського. Це мав бути розважальний новорічний мюзикл за участю тріо сестер Байко, які мандрували в гори в гості до матері Магдалини.
https://youtu.be/cqtAVVvFeS0
Як і львівський джаз, “Тріо Байко” відкрив VI Всесвітній фестиваль молоді, який проходив у Москві у 1957 році, де сестри отримали першу відзнаку. Через десять років цей колектив Львівської державної філармонії був відомим на всю Україну, а у 1968-му році сестри провели успішне турне містами Канади.
Вже сьогодні, 17 січня 2018 року, о 12:30 у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку – площа Ринок, 9) відбудеться фан-зустріч з учасниками гурту Joryj Kloc- Ярком Себалом та Павлом Гоц.
Joryj Kloc – фольк-рок гурт зі Львова. Гурт було створено у 2008 році, і починався він як електронний проект, що використовував українські давні пісні та мотиви, покладені на електронно-діджейські ритми. У сучасному складі група існує з 2010 року, і нині самі “клоци” стверджують, що грають повноціннмй рок. Точніше: “Український обрядовий хіп-хоп дайбоже-етно-чорт”. Втім, Польське Радіо визнало стилістику групи як турбо-фолк, а під час поїздки на Донеччину- тамтешні новинарі їх вже визнали як “козацький брейк-біт”.
Запрошуємо на фан-зустріч де Ви зможете ознайомитися з творчістю даної групи, задати запитання і просто весело провести час, також музиканти покажуть майстер-клас гри на цікавих музичних інструментах.
Бешкетний щедрик від львівських гумористів та карикатуристів міжвоєнного періоду
У середині січня 1935 року робота в редакції гумористичного журналу “Комар” кипіла – вже 20 січня мав вийти новий номер журналу. Ясне діло, що у фокусі залишається святкова тематика. Нікуди не впекти і від політики – про це ще давньогрецькі філософи говорили. Але крім цих тем автори та художники видання підготували для своїх читачів, як завжди, дуже багато жартів з повсякдення. Давайте і ми заглянемо до цього сатиричного журналу, адже від свят до робочих буднів потрібно переходити у хорошому гуморі і з посмішкою на устах.
Перша сторінка видання. Фото Є. Гулюка
Щедрівка “промисловців” з міста на селі. Щедрик-бедрик, / Тягніть вареник, / мішочок кашки, / Кільце ковбаски / а кому мало, / Тягни ще сало!..
Ілюстрація з “Комара”. Фото Є. Гулюка
Бабська політика. Погнівався Петро Кривулька з жінкою і через три дні одно до одного не відзиваються. Але прийшла неділя і Петро каже до наймита: – Запряжи-но коняку до воза, поїдемо до церкви. Видить баба, що чоловік завзявся і хоче таки без неї їхати до церкви. Думає, якби почати розмову та врешті питає: – Слухай, Петре, чи ти в пятницю пчихав? – Ну, а що? – То дай тобі, Боже здоровля! Петро усміхнувся і каже до наймита: – Як так, то запряжи два коні до брички, бо і ґаздиня їде з нами.
Зображення з випуску за 20 січня. Фото Є. Гулюка
Свята у совітах (з чужого гумору). Приємно, знаєте, хоч раз у рік бачити в нас, як дерево висить на людині, а не людина на дереві!..
Ілюстрація з видання. Фото Є. Гулюка
Він не винен. – Чи то правда, що ваш син дістав на піврічі двійку з історії? – Та, бо, прошу я вас, що тепер за вчителі? Вони питають мого сина про події, які відбулися тоді, коли його ще на світі не було. Поліційне справоздання. “Вчора вночі при вулиці Покрученій вивязалася між двома підхмеленими осібняками бійка, під час якої один пробив другого ножем, убиваючи його на місці. Пробитого придержано, а убійник утік”. Порівнання. Глядачів в українськім театрі можна прирівняти до голови лисого добродія. Три волоски в десяти рядах. Розмова. – Моїй жінці лікар заборонив варити. – Може хвора? – Ні, я захворів.
Зображення з “Комара”. Фото Є. Гулюка
Ловецький порадник. …Полювання є незвичайно здоровий спорт, бо й люди дадуть собі духа й заяцям добре зробить, як трохи пробігаються. … Ловцям можу поручити один мурований спосіб, як сполювати зайця. Посередині млинського каменя, який з тією метою треба вивезти на поле, кладемо головку капусти. Край каменя посипуємо міцною табакою. Заяць, звітривши капусту, підходить до каменя, обнюхує його довкола, при чому втягає в ніс табаку й починає пчихати. Пчихаючи, бє головою об камінь і отак вбється, а мисливий ховає спольовану звірину в торбу. Якби … Ловцям довелося полювати коли в Африці на струсі, поручаю методу, яку випробував відомий наш подорожник проф. Посацький. Ловець з оголеною або лисою головою закопується в пісок так глибоко, що вистає йому на поверхню тільки тільки вершок голови. Легковірна птиця, думаючи, що це яйце, свобідно сідає на неї. Тоді обережний мисливий хапає птицю за ноги й ховає спольовану звірину в торбину.
Замальовка з “Комара”. Фото Є. Гулюка
Небувале чудо. З Коломийщини пишуть, що там по селах увихається якийсь магік, який показує небувалі чудеса. І так в однім селі на публічнім виступі показав він присутним цілих і не фальшованих 10 зл. Серед публики викликало це велике вражіння.
Малюнок у рубриці про гумор від читачів. Фото Є. Гулюка
На появу “Комаря”. В листопаді того року / У громаді рух повстав; / Прилетів “Комар” зі Львова – / Й трохи війта покусав. / Прилетів він у суботу, / Безупину літав / Селом з хати та до хати – / Бувшим радним докучав. / Обурився пан начальник, / Спротивився й “огльондач” – / Й закричали: – Мусим знати, / Хто є той дописувач!? / Бурчить щось собі під носом / І заступник писаря – / Грубий Кіндрат теж ворожо / Ставиться до “Комаря”…/ – Кричіть, “хвальні урядовці” / Коли дуже вас свербить! / Почекайте! Вже що тижня / “Комар” буде виходить.
Ілюстрації з видання. Фото Є. Гулюка
На селі. – Божистий страх, як ті діти виглядають, як бавляться на вулиці. – Так, так, кумо! Вчора, то я мусіла вмити шестеро дітей, поки своє відшукала.
Ілюстрація з часопису. Фото Є. Гулюка
Львівський сатирично-гумористичний “Комар” “кусав” своїх читачів кожного тижня впродовж 1933 – 1939 років. Гумористична глибина укусів була різною, але завжди у такому дусі, як це показано вище по тексту на прикладах. Дізнатися більше, а також погортати зазначене видання можна у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка.
Минулої суботи, 13 січня 2018 року, з нагоди 100-річчя театру ім. Марії Заньковецької народний артист України Борис Мірус презентував свою уже другу книгу спогадів. Ця знакова подія відбулася на камерній сцені театру, якому відомий актор присвятив понад сімдесят літ свого життя.
В невеликій залі камерної сцени зібралося близько двох сотень заньківчан, театрознавців, друзів та багаторічних шанувальників акторської майстерності Бриса Міруса. І всі, хто прийшов на цю подію, отримали з рук автора в подарунок безцінну книгу “Мої 70 заньківчанських літ”.
Книга спогадів Бориса Міруса “Мої 70 заньківчанських літ”
У книжці автор розповідає про видатних і маловідомих заньківчан, про однокурсників-студійців та колег-режисерів, митців та партійних бюрократів, кадебістів й вірних друзів. У споминах людини, що пройшла сталінські табори й підносилась до зенітів акторської слави — відчутне глибоко особистісне ставлення автора до кожного із них.
Борис Мірус
У спогадах Бориса Михайловича, який, пройшовши сталінські табори і спромігся піднятися до зеніту акторської слави – історії про однокурсників-студійців та колег-режисерів, митців та партійних бюрократів, кадебістів і вірних друзів, також – видатних і мало знаних товаришів по рідній заньківчанській сцені…
Федір Стригун на презентації книги спогадів Бориса Міруса “Мої 70 заньківчанських літ”
Вперше на сцену рідного театру Борис Мірус вийшов нереально давно – 70 років тому, 1948-го. І стартував тоді, а це було відразу після закінчення акторської студії при театрі, фантастично – головною роллю у виставі Островського та Соловйова «Одруження Бєлугіна». Причому з великим успіхом. Вже тоді йому пророкували стрімке просування в кар’єрі. Здавалося б, жити і радіти, далі вчитися, вдосконалюватися, влаштовувати особисте життя.
Андрій Мацяк на презентації книги спогадів Бориса Міруса “Мої 70 заньківчанських літ”
«А далі я мав «перерву» – з 1949-го до 1956-го, – гірко усміхається актор. – Мене ізолювали як небезпечний елемент суспільства й відправили добувати вугілля у Воркуту, під Північне сяйво. Я його ніколи не бачив, а тут отримав нагоду аж 7 років спостерігати…»
Книжка «Мої 70 заньківчанських літ» Бориса Міруса, поза сумнівом, буде цікава багатьом – професіоналам і любителям театру, зрілим майстрам та майбутнім акторам, також – тим, хто вивчає історію Україну, бо доля Міруса, на жаль, типова для тих часів, гідна наслідування в сенсі уміння не зламатися – жити і творити попри будь-які обставини.
Сьогодні, 16 січня 2017 року, о 16:00 у читальному залі Львівської обласної бібліотеки для юнацтва (Бібліотека на Ринку – площа Ринок, 9) відбудеться презентація книги «Пліній Молодший. Вибрані листи» в перекладах Андрія Содомори.
Андрій Содомора- автор перекладів з давньогрецької творів Менандра, Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда; з латинської творів Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки, римських елегійних поетів. Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Лауреат Премії імені Максима Рильського, Літературної премії імені Григорія Кочура (2010), літературної Нагороди Антоновичів та обласної премії імені Михайла Возняка. Почесний громадянин міста Львова (2012).
Андрій Содомора
Гай Пліній Цецілій Секунд (62- близько 114) давньоримський політичний діяч, письменний, адвокат. Племінник і усиновлений Плінія Старшого. Коли Пліній Старший загинув під час виверження вулкана Везувій в 79 році, Гай Цецилій як спадкоємець змінив своє ім’я на Гай Пліній Цецилій Секунд.
З «Листів» письменника і суспільного діяча Плінія Молодшого, стилістично довершених текстів, зразків високохудожньої інтелектуальної прози, постає симпатична, глибоко гуманна постать їхнього автора на тлі доби: маємо живе уявлення про матеріальне і духовне життя освічених верств тодішнього суспільства; тут- єдиний, що зберігся з тих часів, яскравий опис виверження Везувію в 79 році, а також, у листах до Траяна, важливі свідчення про ранніх християн. Подані листи, за винятком опису виверження Везувію, українською мовою перекладено вперше.
В мережі Інтернет з’явились раритетні світлини Львова, які були зроблені в 1944 році. Фотопідбірка підписана як «Завершення Львівсько-Сандомирської наступальної операції».
Львів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, сучасна вулиця Володимира Шухевича. Фото 1944 рокуЛьвів, вул. Пекарська, 59, Храм Христа Спасителя. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, площа Галицька. Фото 1944 рокуЛьвів, пам’ятник Адаму Міцкевичу. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 року
З історії знаємо, що відбувалась вона в період 13 липня — 29 серпня 1944 року. Після бою та повного розгрому німецьких частин під Бродами 19 липня, радянські війська перейшли у наступ на Львів.
Львів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Зеленої. Фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 року
За даними радянських джерел, у бою під Бродами загинуло близько 38 тис. німецьких солдатів, іще близько 17 тис. здалось у полон. Разом з солдатами в полон здалися генерали Гауфе, Ліндеман і Недтвіг.
Цього року парку «Знесіння» виповниться 25 років. На жаль впродовж цих років, довкола цього живописного та сакрального місця точилася боротьба між різноманітними інтересами, політиками і підприємцями, повідомляє Форпост.
Зрозуміло, що така ситуація не призвела до жодних позитивних результатів, котрих очікували засновники парку чверть століття назад. Як і на зорі нашої незалежності, так і сьогодні, перед громадою міста Лева стоїть питання, яким саме має бути цей ліс посеред міста?!
Стежка на Кайзервальді
Існування такої унікальної місцевості, як парк «Знесіння» передбачає комплекс чотирьох напрямків роботи, а саме екологічного, історико-культурного, рекреаційного та соціального. Що мається на увазі?
Парк «Знесіння» – це безумовно легені Львова. Саме тому концепцією екологічного напрямку є збереження та відтворення природних екосистем, які існують тут впродовж тисячоліть. Це поновлення деревостанів, прочищення чагарників, догляд трав’яної рослинності, зокрема на горі Лева та горі Стефана, які є унікальними геологічними пам’ятками для нашого регіону, догляд за хворими рослинами, що страждають від омели та інших хворіб, їх лікування, а також створення розсадників особливо цінних видів для їх збереження. Важливого значення набуває проблема укріплення ярів, відновлення та рекультивація ґрунтів, розчищення водойм та джерел. Прикро що потічки Глибокий та Хомець стали засміченими та знаходяться під загрозою зникнення.
Панорама на Львів з Кайзервальду
Історико-культурний напрямок спрямований на вивчення, дослідження, відтворення та реконструкцію основних історичних епох, що мали відношення до цих теренів. Важливо створити таку систему історичних інсталяцій, які гармонійно вписуватимуться в парк. До прикладу, на Святовидовому полі знаходилось одне із багатьох дохристиянських укріплених капищ-городищ, а з території теперішнього парку «Знесіння» козаки Богдана Хмельницького, під керівництвом Максима Кривоноса, здійснювали штурм Високого Замку, найближчою до нас у часі подією є вишколи бійців Української Галицької Армії біля озера в парку. Завдання історико-культурного напрямку відобразити всі ці епохи та події шляхом створення відповідних інформаційних стендів та репродукцій.
Стежка на Кайзервальді
Рекреаційний та соціальний напрямки передбачають створення комфортних зон перебування відвідувачів парку з мінімальним навантаженням на екосистему. Основними пріоритетами є дотримання вимог природоохоронного законодавства на території парку. Створення комфортних та гідних умов перебування для усіх відвідувачів парку ( батьків з дітьми, літніх людей, молоді, людей з особливими потребами, спортсменів, туристів, науковців, власників тварин) забезпечить симбіоз мешканців міста та природи.
Стежка на Кайзервальді
Основними завданнями найближчого часу, які повинна поставити перед собою та виконати команда профільних спеціалістів, що прийдуть в регіонально-ландшафтний парк «Знесіння»:
встановлення меж парку в натурі, для запобігання самозахопленню території та незаконному будівництву;
встановлення меж цвинтаря «Старе Знесіння», який є історико-сакральною пам’яткою ХІХ ст., усунення незаконно вигружених насипів сміття та глини поряд з ним, а також впорядкування унікальної могили воїнів УГА;
для недопущення вчинення злочинів та вандалізму на території парку встановити відеоспостереження, освітлення та організувати роботу охорони;
заключити угоди з вітчизняними та зарубіжними партнерами, науковими установами, парками, фондами та громадськими організаціями для напрацювання та реалізації спільних проектів;
інтенсифікувати науково-дослідну та просвітницьку роботу (науково-практичні конференції, семінари, круглі столи, участь у міжнародних проектах та грандах, проведення практик студентами);
відновити видавництво наукового вісника РЛП «Знесіння»;
напрацювати проекти для проведення реабілітаційних та оздоровчих заходів на території парку;
облаштувати інформаційними стендами та вказівниками туристичні маршрути, в тому числі оглядові майданчики;
розробити мережу екологічних стежок, з відповідними еко-маркерами;
розробити проект по відновленню черешневих садів;
облаштувати в парку входи в автентичному стилі, безпечні сходи та перила для зручного пересування територією парку;
реконструкція існуючих дитячих майданчиків, вуличних тренажерів та інших місць спортивного дозвілля;
налагодження роботи з молоддю, проведення патріотично-вишкільних та спортивно-туристичних заходів;
створення зоокутка та проведення кінних прогулянок;
облаштування зони для вигулу собак;
розроблення проекту території для облаштування «парку тактильних відчуттів» для людей з особливими потребами.
Стежка на Кайзервальді
Реалізація хоча б цього комплексу заходів, дозволить зберегти регіональний ландшафтний парк «Знесіння» в період активної урбанізації, відновити живий контакт людини з природою, та передати наступним поколінням це безцінне надбання природи та історії.
Уляна ТАРАС
спеціаліст з охорони навколишнього природного середовища, кандидат сільськогосподарських наук
Володимир ЛАЗОР
учасник АТО, громадський діяч, історик
Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сьогодні розкажу про найцікавіші кавові традиції нашого міста.
Львів і кава – це як бруківка...
.jpg){kind=link}
