додому Блог сторінка 392

Об’явлення Богородиці в Фатімі і місія бл. свщмч. Климентія Шептицького на Сході. Фрагмент біографії одного з братів Шептицьких на поч. 40-х рр. ХХ ст.

Об’явлення Богородиці в Фатімі і місія бл. свщмч. Климентія Шептицького на Сході. Фрагмент біографії одного з братів Шептицьких на поч. 40-х рр. ХХ ст.

Львів, 18.12.1942 р.
(лист адресовано до Кракова)
+
Найшанобливіша Княгине!
Із Різдвяними Святами, що наближаються, душею хочеться полетіти до всіх тих, яких щораз усе менше, з котрими нас ще єднають давні спогади, аби у ці такі традиційні святкові дні згадати Їх у пам’яті та скласти, як каже звичай, «побажання», особливо тепер, де все життя у «побажання» перевтілюється. Нехай же Дитятко, в якому криється вся Божа Всемогутність, із ясел Своїх благо­словить цей весь бідний світ, що тоне в крові й сльозах, і хай силою цього благословення ненависть поступиться перед любов’ю, мир замінить війну, а Княгині та всім Її близьким хай Воно дасть, згідно зі Своїм Серцем, кожній і кожному, що найпотрібніше і в духовній сфері, й у матеріальному сенсі. Краще довіритись Його Серцю, аніж побажанню наших сердець, бо Воно більше й сильніше нас любить, аніж ми самі себе, більше та краще вміє підібрати необхідне нам, щоб, окрім усього, до міцного та повного щастя й добра нас допровадити. За нагоди, Княгине, прошу від мене вкло­нитись і передати також найщиріші побажання Князеві Митрополитові, ласкаво прийміть Самі вияви найглибшої поваги, з якою залишаюся завжди Вашим відданим слугою.
о. Климент Шептицький

Лист написаний до Терези Єлизавети княгині Сангушко-Ковельської герба Литовська Погоня (1864–1954), дружини відомого галицького політика Леона Павла князя Сапіги-Коденського з Красічина герба Лис (1856–1893). Його брат, Адам Степан князь Сапіга герба Лис (1867–1951) та той час був краківським митрополитом, і саме йому о. Климентій передає найщиріші побажання. Цей лист символічний, оскільки в його змісті відчувається, що автор усвідомлює фінал епохи, до якої належав він та адресати: «Душею хочеться полетіти до всіх тих, яких щораз усе менше, з котрими нас ще єднають давні спогади».

Блаженний священномученик Климентій Шептицький з монахами-студитами
Блаженний священномученик Климентій Шептицький з монахами-студитами

Коли розпочалася Перша світова війна й Галичина була захоплена російською армією, Митрополит Андрей тільки перейшов «екватор»  свого віку. Додавало наснаги й те, що в монастирі в цей час «зростав» менший брат Казимир. Коли Львів знову захопила російська армія 1939 року, Митрополиту в цей час виповнилося 74 роки, а о. Климентію — без кількох місяців 70. Якщо у 1914 році українці-русини поділялися на українців-русинів і українців-москвофілів, то у 1939 році вже була поділена греко-католицька Церква на «орієнталістів» та «оксиденталістів». Перші, на чолі з братами Шептицькими, прагнули очистити церковний обряд від західних нашарувань, щоби можна було на ґрунті обрядовості згуртувати всіх українців у єдину  помісну Церкву. Низка кліру вважала це утопією й орієнтувалася на західні тенденції. Історія визнає рацію Шептицьких, оскільки після 1946 року греко-католицька Церква юридично зникне, а коли відродиться у Незалежній Україні, то греко-католики складуть тільки 20% вірних від усіх мешканців держави, а обрядовість стане однією з платформ діалогу та порозуміння з українцями православних конфесій.

Не було єдності і в тодішньому суспільстві. Окрім відвертої орієнтації агентів впливу з числа українців на Польщу, Німеччину та СРСР, українське населення Галичини поділилося на ще дві воюючі між собою фракції: одна підтримувала «мельниківців», а інша — «бандерівців». Історія розколу ОУН — відомий факт, і ми не будемо аналізувати причини й наслідки, зазначимо, що цей поділ був не тільки політичним, але й кровопролитним. Прагнемо тільки проілюструвати весь трагізм ситуації, в якій опинились Митрополит Андрей і о. Климентій. До цього слід додати, що станом на вересень 1939 року у Ватикані не було погоджено кандидатури єпископа-помічника Галицького Митрополита та не була погоджена особа єпископа-намісника після смерті Митрополита Андрея.

Троє пастушків, яким у Фатімі об’явилася Пресвята Богородиця: Жасінта Марто (ліворуч), Люсія Сантос, Франциско Марто (праворуч)
Троє пастушків, яким у Фатімі об’явилася Пресвята Богородиця: Жасінта Марто (ліворуч), Люсія Сантос, Франциско Марто (праворуч)

Зберегти напрацьоване, підготувати Церкву до зміни єпископського покоління і підготувати це покоління, підготувати Церкву до майбутніх переслідувань — такими постали завдання перед братами Шептицькими. Шептицькі, як ніхто інший, мусили також пам’ятати друге пророцтво, дане Пресвятою Дівою Марією португальським пастушкам у Фатімі. Подаємо цитату пророцтва, яке є відомим та не потребує  додаткового джерельного підтвердження:

«Війна закінчиться, але якщо не перестануть ображати Бога, в царюванні Пія XI почнеться друга війна, набагато гірша. Коли побачите ніч, освітлену невідомим сяйвом,то знайте, що це великий знак, даний Богом, який буде карати світ за його злочини, війною, голодом і переслідуваннями Церкви й Святого Отця.

Щоби запобігти цьому, Я прийду просити про присвячення Росії Моєму Непорочному Серцю й надолужене Святе Причастя у перші суботи кожного місяця. Якщо послухають моїх прохань, Росія навернеться й настане мир; якщо ні, поширюватиме свої блуди по світі, спричиняючи війни і переслідування Церкви; праведні стануть мучениками, Святійший Отець багато страждатиме, багато націй буде знищено; наприкінці Моє Непорочне Серце восторжествує. Святійший Отець посвятить Мені Росію, що навернеться, і на деякий час світові буде подарований мир. У Португалії завжди зберігатиметься Догма Віри».

Про те, на що наразилися українці-католики у часі «перших совітів», наочно свідчить фрагмент листа, написаний до Риму греко-католицькими екзархами у січні 1941 року, серед яких автором є також о. Климентій:

«Ворог надзвичайно сильний, войовничий атеїзм, із великою ненавистю переноситься на християн, який під закрилою радянського ладу всіляким чином у школах, на різних зборах, на публічних виступах, у приватних розмовах, на державних службах, одним словом, скрізь пропагується й нападає на християнську віру усно, в газетах і книжках, кінематографі, театрі та радіо. В короткий час, за 17 місяців радянської окупації, всі духовні семінарії закрито, монастирі розігнано, церковні добра захоплено, численних священнослужителів ув’язнено чи засуджено на смерть, інші ж пригнічені непосильними податками; приблизно 300  церков, католицьких і православних, використовуються для безбожних справ».

[Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність: документи і матеріали, 1899-1944. — Львів, Свічадо, 1995. — Т. І. — С. 362–363]

 Таким чином, ми торкнулися також і питання призначення о. Климентія Шептицького екзархом Росії та Сибіру. Цей момент його біографії є надзвичайно важливим і сулгує певною віхою, яка відзначала його церковну діяльність.

Після агресії ІІІ Рейху й СРСР на Польщу, 1 вересня 1939 року, стало зрозуміло, що східна частина Галичини через якийсь час буде приєднана до Великої України. Для братів Шептицьких це означало, що кордон, який був перешкодою для ведення емісійної діяльності поза Галичиною, зникне і перед ними постане питання місійної діяльності, спочатку серед українців, а далі й серед інших народів. 17 вересня 1939 року Митрополит Андрей іменує о. Климентія апостольським екзархом на правах апостольського адміністратора вірних східного обряду Великої Росії та Сибіру. Оскільки це все відбувалося цілком таємно, то донині ці події є малодосліджені та хронологічно неоднозначно трактовані, тому спочатку відтворимо хронологічну послідовність певних подій у контексті діяльності екзархів, а після цього окремо представимо інші події, що мали місце в цьому часі.

Про дату іменування о. Климентія екзархом Росії та Сибіру, як і трьох інших екзархів, про що скажемо пізніше, пише 22 грудня 1941 року кардинал Еудженіо Тіссеран до Митрополита Андрея. Це єдина, відома нам, згадка про це, оскільки історіографія не володіє листом авторства Митрополита Шептицького до Ватикану з таким повідомленням. Лист українською мовою опубліковано у збірці документів, і він подає дату прийняття рішення Святішим Отцем про затвердження іменованих екзархів. Це відбулося 22 листопада 1941 року, після двох років від прийнятого Галицьким Владикою рішення.

[Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність: документи і матеріали, 1899-1944. — Львів, Свічадо, 1995. — Т. І. — С. 331–332]

Однак маємо й іншу дату поділу території СРСР на екзархати та призначення екзархів. Це 9 жовтня 1939 року, про що пишуть екзархи у листі до Секретаря Східної Конгрегації кардинала Тіссерана 24 січня 1941 року. Про цей лист згадаємо дещо пізніше та процитуємо згаданий фрагмент. А тим часом, зупинимося ще на розгляді питання про іменування о. Климентія екзархом саме 17 вересня 1939 року.

Докладна інформація про це, очевидно, міститься у листі від 10 жовтня 1939 року, написаному Митрополитом Шептицьким до Папи Пія ХІІ чи до кардинала Тіссерана, і про який кардинал згадує у листі до Кир Андрея від 27 листопада 1939 року. Можливо, що процес поділу території СРСР на екзархати й призначення екзархів тривав від 17 вересня 1939 року та був закінчений 9 жовтня 1939 року. Тоді стає зрозумілим, чому така розбіжність у датах. Після цілковитого полагодження цієї непростої справи наступного дня — 10 жовтня — Митрополит Андрей повідомив Ватикан про свої рішення та просив їхнього затвердження.

[Сам лист-відповідь кардинала Тіссерана опубліковано у: Le Saint Siège et la situation religieuse en Pologne et dans les pays Baltes, 1939-1945. — III, 1.Acteset documents. — Cittàdel Vaticano: Libreria Editorice Vaticana, 1967. — C. 134–135]

 Лист Митрополита Андрея від 10 жовтня 1939 року не був опублікований, але залишилася згадка про нього у праці о. Кирила Королевського про Митрополита Андрея. Як стверджував очевидець, лист було написано «від руки на піваркуші паперу, що його можна було легше заховати».

[Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) / Кирило Королевський. — Львів: Свічадо, 2014. — C. 423]

Кардинал Тіссерант, щоправда, у відповіді нічого не згадує про екзархів, а пише, що Святий Престол надає свою згоду і повноваження на призначення о. Йосифа Сліпого, якого у цьому лист називає без імені «улюбленим учнем», коад’ютором Митрополита Шептицького з правом будучого наслідства. Цим рішенням Йому надається титул єпископа Серрейського. Через таємничість справи, офіційні документи прибули до Львова лише після смерті Митрополита Андрея 18 липня 1944 року. На грамоті зазначено, що документ дано у Римі в базиліці Святого Петра 25 листопада 1939 року. Вислано його було, однак, до Львова лише 26 червня 1944 року.

Отець Йосиф Сліпий, майбутній Патріарх та Глава УГКЦ
Отець Йосиф Сліпий, майбутній Патріарх та Глава УГКЦ

[Документ в українському перекладі опубліковано у: Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність: документи і матеріали, 1899-1944. — Львів, Свічадо, 1995. — Т. І. — С. 317–318].

Кількома словами слід згадати й про кур’єра, який в умовах війни відбув таку небезпечну місію та відвіз до Риму документи та привіз доленосне для греко-католицької Церкви рішення. Редемпторист Юрій Перейда 1960 року опублікував французькою мовою матеріали про цей період і вказав на священика Юрія Москву (відомого ще як Юрія Домбровського), якого спіймали під час перетину радянсько-угорського кордону у січні 1941 року з листами з Ватикану до Митрополита Андрея та розстріляли у Києві 7 липня 1941 року. Про цього чоловіка, який загинув у тридцять один рік, дуже мало відомо, проте не викликає сумнівів, що він був кур’єром між Львовом та Святим Престолом. Про те, що о. Юрій Москва привіз лист Митрополита Андрея до Папи Пія ХІІ і з Риму виїхав з листом, в якому повідомлялося про надання згоди призначити о. Йосифа Сліпого львівським коад’ютором із подальшим наступництвом і титулярним єпископом Серреса у Македонії, підтверджує о. Кирило Королевський у біографії Митрополита Андрея.

[Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) / Кирило Королевський. — Львів: Свічадо, 2014. — C. 423; Детальніше про долю о. Юрія Москви можна ознайомитись із доступною в Інтернеті статтею Лукаша Адамського: George J. Perejda (CSsR), L’apotre de l’unite de l’eglise: La vie du serviteur de Dieu, le Metropolite Andre Sheptytsky. — (French) Pamphlet, 1960. — 40 c.; Łukasz Adamski, Nieznany kurier Piusa XII. Analiza postawy katolickiego misjonarza w sowieckim więzieniu i procesu jego rozpracowywania przez NKGB // «Dzieje Najnowsze», 2016. —  № 2. —  С 25-47].

Та повернімося до справи екзархатів. У листі з Риму від 27 листопада 1939 року нічого про це не згадується.

Тоді ж, 22 грудня 1939 року, у свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, за згодою Папи Пія XII, у каплиці Митрополита було таємно висвячено митрата Йосифа Сліпого на єпископа з правом наступництва та з титулом архієпископа Серрейського. До слова, саме цього дня 1917 року в цій же каплиці перед Митрополитом о. Климентій прийняв Ангельський Образ, або схиму. Звертаємо увагу на цей факт тільки з огляду на певний символізм.

Одразу Митрополит Андрей листом від 26 грудня 1939 року звертається до кардинала Тіссерана з описом церковно-релігійного життя в Галичині під радянською окупацією. Текст листа доступний — ми ж процитуємо кілька фрагментів, про певні справи, пов’язані саме з призначенням о. Климентія екзархом Росії та Сибіру:

«Прошу прийняти мою щиру подяку за таку гарну відповідь на мій лист від 10.Х. Вона була передана мені в двох екземплярах при двох окремих нагодах разом із текстом надзвичайних уповноважень, які Св. Отець уділив усім нам, ординаріям цих єпархій. Монсеньйор Серський був хіротонізований у моїй каплиці. Серед присутніх були наші Владики: кир Никита [Будка] і кир Микола [Чарнецький] та тільки сама капітула. Він склав присягу вірності й послуху Святішому Отцеві та його наслідникам (…)

Блаженний Миколай Чарнецький
Блаженний Миколай Чарнецький

Також прошу Вашу Еміненцію передати залучений лист до Святішого Отця і також ознайомитися з його змістом та ласкаво інтервеніювати в цій нашій справі й отримати для всіх Ординаріїв і взагалі для всього духовенства того, що я прошу в меморандумі (навіть якщо я написав без консультацій із другими Єпископами, тому що це було неможливим), і для моєї скромної особи сповнення прохання, висловленого у моєму листі до Святішого Отця.

Додаю також 6 фотографій документів, про які йде мова у моєму листі. Я, здається, не передавав копії до Святої Конгрегації, оскільки їх не мав я у Римі».

У цій частині листа якраз ідеться про повноваження, надані Митрополитові Шептицькому Папою Пієм Х для проведення апостольської праці в Росії. Митрополит просить їх наново повернути і з тією метою посилає шість фотокопій документів, які підтверджують його повноваження. За ними, Андрей Шептицький поділив усю радянську Росію на «екзархати Апостольської Столиці». Високопреподобного і Всечеснішого єпископа Николая Чарнецького було призначено екзархом Волині, окупованої частини Полісся, Холмщини й Підляшшя, а також, до часу вибору якогось кандидата — екзархом Білорусі; Всечеснішого о. Климентія Шептицького, ігумена студитів — екзархом Великої Росії та Сибіру; Всечеснішого о. Йосифа Сліпого — екзархом Великої України; Всечеснішого єпископа Антона Неманцевича — екзархом Білорусі (якийсь час цю функцію виконував єписком Чарнецький).  Ці призначення мала підтвердити Апостольська Столиця, як і підтвердити повноваження Митрополита до вчинення таких дій. Як ми вже зазначали, Ватикан надав підтвердження легальності екзархів лише у грудні 1941 року.

Митрополит Андрей Шептицький. Фото М. Шалабавки, 1938 рік
Митрополит Андрей Шептицький. Фото М. Шалабавки, 1938 рік

У цьому листі Андрей Шептицький детально змальовує трагічну ситуацію, у якій опинилися Церква  Галичини та пересічні українці. Просить Святий Престол, щоби «Їхня Святість зволила Своїм Апостольським і батьківським благословенням призначити, уповноважити й делегувати на смерть заради віри й церковної єдності», пояснюючи, що «Церква нічого не втратить, а може, тільки скористає з моєї смерті. Насправді потрібно, щоби хтось став жертвою цієї інвазії. Будучи душпастирем цього бідного народу, який стільки мучиться, чи я не мав би якогось права померти задля його спасіння?»

[Шептицький Андрей. Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944. — Т. ІІ: Церква і суспільне питання, кн. 1: Листування / Упор. А. Кравчук. — Львів: Місіонер, 1999. — C. 891–896]

Іван МАТКОВСЬКИЙ

“Львів у блакитному”. Батьки дітей із аутизмом розповіли про те, як їх варто сприймати

Вчора, 2 квітня 2019 року, у Львові, як зрештою, й у багатьох містах України, відбулися заходи до Всесвітній день розповсюдження інформації про проблеми аутизму. Акція «Львів у блакитному» зібрала дітей, які живуть із цим діагнозом, їхніх батьків і вчителів.

Діти різного віку — від таких, що у візочках до вже дорослих із голубими шаликами чи стрічками в сквері «На валах» слухали пісні капели бандуристок «Дзвінга», дивилися виступ танцювального колективу «Art Age». Для усіх представили фотовиставку «Вишита синіми нитками» та «Рідні душі».

На акції була присутня директор департаменту освіти і науки ЛОДА Людмила Мандзій, а також директор навчально-реабілітаційного центру «Довіра» Володимир Лозинський. Вони наголосили, що, на превеликий жаль, таких дітей народжується все більше. Тому ми повинні знати, що такі діти є, потрібно їх підтримувати.

img_1137
Акція “Львів у блакитному”
img_1140
Акція “Львів у блакитному”
img_1188
Акція “Львів у блакитному”
img_1154
Акція “Львів у блакитному”

Тетяна Актямова — одна з-поміж кількох десятків мамів, які привели на акцію своїх дітей. Хлопчик, років десяти, стоїть спокійно, постійно підспівує, а пальчиками ніби грає на фортепіано. Він і справді музикант, має абсолютний слух.

img_1214
Акція “Львів у блакитному”

«Коли Олексійкові було 5 чи 6 місяців я помітила — щось не те. Мої старші діти дуже рано почали говорити, а він — мовчав. Та навіть ще у чотири роки не ставили діагноз. Коли повела до психоневролога, то сказали, що — аутизм в нього не є чистий аутизм, а порушення отичного спектру. Найскладніше — сприйняти діагноз. А вже потім потрібно крок за кроком працювати з дитиною. Треба менше застосовувати ліки, бо нема універсальної таблетки. Це не хворі діти, а особливі. Мій син краще сприймає інформацію через музику. Тож займається в музичній школі. В нього проблеми з мовленням, тому віддала його на сольний спів. Він добре справляється і вже починає говорити. Є проблеми з моторикою. Комусь добре підходить ліплення, а в нас — заняття на фортепіано та скрипці. Він навіть трохи займався в хореографічній школі — має схильність до танців. Вчитель добре сприймав, але, на жаль, його не було розуміння ані від дітей, ані від керівництва — так діти незручні, люди ховаються від цих проблем», — розповіла Тетяна Актямова.

В жінки четверо дітей. Двоє суттєво старші від Олексійка, і одна дитина молодша. Тетяна не працює, бо мусить постійно супроводжувати сина. Каже, що найперше, що потрібно в нашій країні змінити — це започаткувати безкоштовні гуртки для таких дітей.

Неподалік від нас спокійно ходить хлопчик в барвистій шапочці. Підходжу до його мами Ірини Гіль, яка забавляє молодшого сина. Вона, як і інші мами, усміхнена і радо погоджується поспілкуватися. Її тепер вже семирічного Данила, коли йому було два роки, просто вигнали з приватного дитсадка, сказавши, що не будуть для нього психіатрами.

img_1216
Акція “Львів у блакитному”
img_1218
Акція “Львів у блакитному”

«Ми бачили, що щось не так. Та це була перша дитина. Коли ж нам просто зібрали речі і виставили з дитсадка, почали робити різні обстеження. Остаточний діагноз поставили в 6 років. Звичайно, всі радять сприймати це спокійно, але цього ніхто не може, до цього не можна підготуватися. Найперше, важливо потрапити до доброго психолога. На початку ми не знали цього і кидалися від психолога до невролога, нам складали складні проблеми і було важко усім. Зараз з цим простіше, бо є багато добрих спеціалістів. Данилко невербальний, не розуміє комунікації між дітьми, не бере знань із побуту, не розуміє зверненої мови», — наголошує Ірина.

Жінка працює асистентом у 20 школі Львова, де її син навчається інклюзивно. Вони мають складену спеціальну поведінково-педагогічну програму, з ним займаються тютери. Також постійними є заняття в логопеда. Бо як тільки припиняють — Данилко перестає говорити.

Ірина наголошує, що найважливіше — сприйняття суспільства. А сприймати таких дітей треба як звичайнісіньких. І розуміти, що коли дитині непросто, то й батькам важко. А коли ще зі сторони кажуть: «Та заспокойте свою дитину», це дуже дратує і не додає сил.

Поруч одна пані уважно слухає нашу розмову і як тільки я завершую брати коментар, звертається до мене:

img_1221
Акція “Львів у блакитному”

«На жаль, у нас ситуація не була така сонячна. Я рада, що батьки мають інший досвід. В мене 22-річний син із аутизмом. На сьогодні дуже мало фахівців, які знають, як грамотно і професійно підходити до таких дітей. Ще складніша ситуація з дорослими дітьми. Так, вони залишаються дітьми навіть у дорослому віці, бо перш за все їм не надали необхідної допомоги змалку. Батькам доводилося «вигризати» і школи, і садки, вистоювали під дверима. Ще одна проблема, що навіть дуже функціональним дітям після завершення школи нема куди йти. Люди відкривають майстерні, але не мають навіть елементарної дефектологічної освіти, щоб розуміти, як із цими дітьми поводитися. Тому обов’язково потрібно, щоб ті, хто готовий працювати з такими дітьми, проходили відповідну підготовку. Це мало би бути доступно усім».

Руслана Коломійчук працює вчителем у Навчально-реабілітаційному центрі «Довіра». Тож знає ситуацію з такими дітками дуже добре. Також каже, що влада мусить зрозуміти, що таким батькам дуже складно. Адже період «лактації» не припиняється. Тому більшість мамів не мають змоги працювати.

«Я би порадила любити свою дитину такою, як вона є. Не треба чекати чуда і сподіватися, що вона стане, як усі. Можливо, це такий подарунок. Бо ми вчимося багато від них, вони допомагають розуміти прекрасне, вони естети, люблять класичну музику, мистецтво. Тому найперше — соціалізуйте дитину, а не робіть ставку на навчання. Головне, щоб дитина могла це застосувати в житті», — додала Руслана Коломійчук.

img_1227
Акція “Львів у блакитному”

Майже впродовж всієї акції батько зі сином гуляють пагорбами. Богдан — навчається в «Довірі» у випускних класах. Його батьки кілька років тому повернулися зі США, де проживали певний час. А зараз мешкають у прадідівському будинку недалеко від Городка. Їхня сім’я — багатодітна. Щоб шістьом дітям, а Богданові зокрема, було комфортно жити, вони переїхали  зі Львова в село, де є величезний сад.

«Ніхто , напевно, легко цього сприймати не може. Звичайно, що найперше — це шок, бо маєш жити паралельним життям із тим, що звик. Така дитина постійно потребує опіки. Богдан  добре комунікує зі середульшими братами. Вони навчили його грати комп’ютерні ігри. Загалом він добре розвинутий, самостійно себе повністю обслуговує. Також наш Богданчик випалює, вирізає, різьбить, багато допомагає при домі. Ми його називаємо його нашим спасінням. Бо багато з ним відкриваємо нового, щодень приносить щось цікаве», — наголошує пан Олег.

Олег із дружиною — викладачі англійської та професійні музиканти. Не втомлюються розповідати усім і про аутизм. Олег Колос каже, що зараз все ж більше суспільство обізнане з тим, як варто сприймати таких дітей. Хоча буває, що людям бракує елементарного розуміння. Особливо часто в громадських місцях стають об’єктами нападок, що не так виховують свого сина.

Наталія ПАВЛИШИН

 

В “Штуці” відкрилася виставка Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

Відкриття виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»
Відкриття виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

В понеділок, 1 квітня 2019 року, в кав’ярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська, 8)  відкрилася виставки графіки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова».

На виставці можна побачити роботи, виконані впродовж останніх двох-трьох років, які є «чуттєвим відображенням деяких закапелків Львова, а також окремі графічні композиції, що не пов’язані з образами реального міста.

Експозиція виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»
Експозиція виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

“З паном Ігорем ми познайомилися вже давно і про виставку говорили вже давно. І от, нарешті, вирішили її провести. З’явився новий цикл робіт, який художник назвав «Казковий Львів» . Кожна робота представлена на виставці – особлива, пам’ятки архітектури, які зникають. Тут і вілли на Софіївці, і вулиця Степана Бандери, зіткана ніби з клаптиків матерії, дуже багато цікавих знахідок”, – сказав власник кав’ярні-галереї «Штука» Євген Булавін відкриваючи виставку.

Євген Булавін
Євген Булавін

Відкриття виставки зібрало хороших друзів художника і справжніх поціновувачів йог творчості. За мить “Штука” наповнилася людьми, для яких свобода і Львів не порожні слова.

Експозиція виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»
Експозиція виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

“Щоразу в роботах пана Ігоря я бачу щось інше, щоразу для мене це нова картина, нове враження. І я надзвичайно вдячна Господу Богу за те, що він створив такі картини, які приносять задоволення всім поціновувачам його мистецтва” – поділилася враженнями Лариса Дзюбин.

Лариса Дзюбин
Лариса Дзюбин

Ігор Біликівський – вагома мистецька постать, чиї роботи привернули увагу критиків ще у далеких 1990-их. Роман Яців у виданні «Мікроскоп пана Юрка» 2006-го року розставляє акценти, завдяки яким можемо краще зрозуміти автора: «Щось заважає ствердити, що цей сучасний художник виріс на ґрунті класичного духовно-культурного досвіду, або ж що він продовжує одну з ліній розвитку національного мистецтва. Але з бажанням з’ясувати, з якого пункту художнього процесу Ігор Біликівський розбудував власну концепцію мистецтва можна не звернути увагу на більш суттєві моменти, які насправді вирізняють його ім’я в творчому середовищі Львова та й України в цілому. Бо очевидно й те, що цей автор не потребує формального вписування у вузький чи широкий контекст, його присутність у мистецтві мотивується іншими, вагомішими стимулами і сенсами».

Ігор Біликівський
Ігор Біликівський

“На виставці представлений Львів, над яким  вже дуже довгий час працюю. Спочатку це був просо лінійний рисунок, потім я поступово почав додавати колір. Але це теж наразі така стадія, бо я і далі буду над цим працювати, можливо щось ще буде змінюватися. Бо не має такого, щоб я зупинися на якомусь місці і сказав, що це вже завершено. Щоразу щось нове бачиш в тих вуличках і по іншому їх якось трактуєш.

Експозиція виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»
Експозиція виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

Крім того на виставці є роботи формалістичного плану, бо я ніколи не ставлю собі за мету щось створити. Є настрій і я його передаю. Просто роботи, які в тебе з’являються н очах і ти сам дивуєшся як таке могло статися і я дякую Богу, що можу бачити таке чудо”, – розповів сам Ігор Біликівський.

Відкриття виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»
Відкриття виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

Довідково. Ігор Біликівський народився 22 квітня 1953 р. у Львові. Навчався у студіях образотворчого мистецтва у Львові. Свій творчий шлях почав зі шкільних років. Самостійно опанував такі графічні техніки як літографія і офорт.

В кінці 1990-х років перші літографічні роботи, котрі висилав на престижні міжнародні виставки, отримували високі оцінки журі. Першу свою відзнаку в техніці літографії отримав за екслібрис, присвячений Дню незалежності Литви на міжнародній виставці у Вільнюсі у 1997р. У 1999 р.в Міжнародному центрі екслібрису в м.Сінт Ніклаас (Бельгія) отримав найвищу нагороду – приз м.Сінт Ніклаас в техніці літографії за екслібрис, присвячений Станіславу Лєму.

Відкриття виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»
Відкриття виставки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова»

Приймав участь у багатьох міжнародних  виставках  графіки малих форм по всьому світу. Знаковими були нагороди в Пекіні, Варшаві, Ґданську, Бресті, Квебеку та ін. У 2018 році прийняв участь у першій міжнародній виставці-трієнале графіки малих форм «Інтаґліо» у Києві.

Також працює у техніці ручної графіки. Часто експериментує, використовуючи традиційні та новітні засоби малярства і графіки. На квітневій виставці можна ознайомитись з працями, виконаними лайнером та акриловими фарбами.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Пральня в Галичині 100 років тому на унікальних світлинах

Сьогодні увазі наших читачів хочемо представити цікаву знахідку світлин, які показують як виглядало приміщення пральні, що була на території одного із населених пунктів Галичини. Такі фото зустрічаються вперше і є цінним джерелом до вивчення побуту часів Першої світової війни.

Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому
Пральня в Галичині 100 років тому

Таку пральню могли використовувати австрійські військові у власних потребах. Як бачимо все дуже чисто та охайну. У воєнний час це дуже важливо, адже бруд та мікроби міг привести до епідемій серед армії і смерті солдат.

Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

У Львові урочисто відзначать 29-ту річницю підняття синьо-жовтого стягу над Ратушею

фото : Дивись.info
З нагоди 29-ї річниці підняття національного прапора над Львівською міською радою, представники міської влади, депутатського корпусу 1-го та 7-го скликань, молодіжних організацій та громади Львова зберуться на урочисте засідання у середу, 3 квітня, о 12.00 год. у великій сесійній залі (2-й поверх, 230 каб.). Опісля урочисто піднімуть синьо-жовтий стяг над вежею міської Ратуші. Повідомляє Дивись.info
Почесну місію підняття прапора виконають депутати попередніх скликань та учні львівських шкіл. На час церемонії можливе ситуативне призупинення руху транспорту на площі Ринок. Церемонію підняття прапора львів’яни зможуть споглядати на площі Ринок.
Також депутати міської ради покладуть квіти на Личаківському цвинтарі до могили голови Львівського міського виконкому Богдана Котика, за час головування якого місто одне з перших підняло над Ратушею національний прапор.
Силове підняття Державного Прапора України, розміром (3х6) м. над Львовом 3 квітня 1990 р.
Силове підняття Державного Прапора України, розміром (3х6) м. над Львовом 3 квітня 1990 р.
«Національний прапор завжди був символом, який підтримував і зміцнював патріотичний дух українців у найскладніші моменти історії. Тому в річницю урочистого підняття синьо-жовтого стягу над будівлею нашої міської Ратуші ми вкотре згадаємо ті події, які змінили нашу історію та закарбувалися в пам’яті. Це є приклад патріотизму для нашої молоді та усіх українців. Адже без пам’яті й розуміння минулого — немає і майбутнього. Тому запрошуємо усіх львів’ян спільно відзначити цю важливу подію в історії нашого міста та всієї України», — зазначив в.о. начальника управління внутрішньої політики ЛМР Петро Залуга.
Довідка.
Рішення підняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші було хоч і не одноголосно, та все ж прийнято 3 квітня 1990 року на сесії Львівської міської ради депутатами першого демократичного скликання під головуванням Богдана Котика. Прапор, який підняли тоді над Ратушею, мав величину 3×6 метрів.

«Українська пісня» оголошує прийом заявок від молодих виконавців та гуртів. Хто побореться за Гран-прі?

Гала-концерт прокту "Українська пісня 2018"
Гала-концерт прокту "Українська пісня 2018"

Національний проект «Українська Пісня / Ukrainian Song Project» повертається! Ще масштабніше, ще видовищніше, ще яскравіше! Новий якісний рівень і незмінна мета: пошук та відкриття нових облич на українській музичній сцені! День і місце творення нового українського шоу-бізнесу – 17 серпня 2019 року, стадіон «Арена Львів»! Того вечора в епіцентрі найкращої музичної події цього літа зустрінуться як ТОП-зірки української сцени, так і молоді артисти. А також – зіркові гості з-за кордону.

28 березня оргкомітет Національного проекту «Українська Пісня / Ukrainian Song Project» відкрив прийом заявок від молодих виконавців та груп. Щоб подати заявку на участь у Проекті, потрібно заповнити Анкету за цим посиланням.

Гала-концерт прокту "Українська пісня 2018"
Гала-концерт прокту “Українська пісня 2018”

Прийом заявок триватиме до 1 червня 2019 року. До участі в «Українській пісні» допускаються гурти, солісти, дуети, тріо, квартети та ін. Розглядатимуться виключно авторські пісні українською мовою, записані на професійній студії. При цьому учасником Проекту може стати представник будь-якої країни світу. Відбір музичних композицій відбуватиметься у різних жанрах: популярна музика (тріп-хоп, електро, техно-поп, даб-хаус), танцювальна  музика (джангл,  драм’н’бас, грув, діп-хаус, ембіент, транс, техно, хардкор, рейв, реп, хіп-хоп, ультра-диско), рок-музика (хард-рок, поп-рок, інді-рок, кантрі-рок, рок-н-рол, фолк-рок, симфонічний рок та ін.), акустична музика та ін.

Гала-концерт прокту "Українська пісня 2018"
Гала-концерт прокту “Українська пісня 2018”

«Імена переможців відбіркового конкурсу оголосимо у липні, – каже співзасновник і генеральний продюсер «Української пісні» Тарас Курчик. – А 17 серпня на «Арені Львів» нагородимо володаря Гран-прі, а також ще кількох переможців. Це нововведення цього року».

«Для молодих артистів «Українська Пісня / Ukrainian Song Project» — це відмінний стартовий майданчик і шанс проявити себе перед широкою аудиторією слухачів, – розповідає співзасновник і арт-директор Проекту Василь Вовкун. – Щороку ми оголошуємо конкурсний відбір серед нових імен на українській сцені – і отримуємо сотні заявок з усіх куточків України. За результатами голосування експертної ради, а також слухачів, десятка фіналістів відбору отримує можливість виступити на «Арені Львів» в одному шоу разом з іменитими артистами».

Гала-концерт прокту "Українська пісня 2018"
Гала-концерт прокту “Українська пісня 2018”

«Українську пісню» недаремно називають «Українським Євробаченням». Унікальний майданчик, гігантська сцена, ексклюзивні звук та світло, оригінальні відеопроекції, масштабні постановки, а головне – безпрецедентний лайн-ап і тисячі меломанів, які стають свідками творення нової україномовної пісні! Оргкомітет Проекту уже оголосив першого хедлайнера 2019 року – це гурт «Без Обмежень». Імена наступних зірок, які запалюватимуть «Арену Львів» 17 серпня, стануть відомі у найближчі місяці.

Гала-концерт прокту "Українська пісня 2018"
Гала-концерт прокту “Українська пісня 2018”

Торік «Українська пісня» зібрала на одній сцені три десятки найкращих українських артистів, а на «Арені Львів» – понад 13 тисяч глядачів. Свято української пісні тривало сім годин! А 24 серпня 2018 року, у День Незалежності України, музичне дійство на всю країну показало популярне шоу Телеканалу «Україна» «Музична платформа»: трансляцію переглянуло 9 мільйонів глядачів!

Квитки на «Українську пісню-2019» уже у продажу.

Галина ГУЗЬО

У Львові від чадного газу померла відома мисткиня

Оксана Бондарук

Як інформує міське управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, у квартирі на вул. Свєнціцького, 13 (Галицький район), внаслідок ймовірного отруєння чадним газом загинула жінка, 1972 року народження, та у стані середнього ступеня важкості госпіталізований в обласну клінічну лікарню чоловік, 1969 року народження.

За попередніми даними, загинула директор «Школи мистецтв» Оксана Бондарук. Разом з нею був чоловік. Зараз він у лікарні. Друзі пишуть слова співчуття на особистій сторінці Оксани.

Приміщення у багатоповерховому будинку обладнане як студія мистецтв. Приміщення обладнане ПГ-4, газовою колонкою та 3-ма пічками.

Обставини події встановлюють.

Наталка РАДИКОВА

“Кульгава качка”, або як Грушевського на виборах “прокотили”

Михайло Грушевський
Михайло Грушевський

У боротьбі за керівні посади в УНР цілком звичними були політичні дискусії, пошук “своїх” у виборчих комісіях та скасування результатів виборів. Гетьман зрікся влади. Останній гетьманський уряд підписав акт передачі влади Директорії. Що далі? Хто керуватиме відновленою республікою?

Члени Директорії ще 21 листопада, через тиждень після початку повстання, заявили, що планують “організувати передпарламент”. Це був натяк, що УНР буде відновлена, а Центральна Рада – ні.

У наступній декларації Директорія конкретизувала своє бачення майбутнього державного устрою: “Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише класам працюючим – робітництву й селянству”. Для цього мав бути скликаний Конгрес Трудового Народу України.

Ідея скликання конгресу була давньою. Опозиційні до гетьмана партії хотіли скликати Національний конгрес ще на 17 листопада. На цьому конгресі мали би вирішити і питання про владу. Однак Міністерство внутрішніх справ заборонило проводити конгрес.

Коли ж гетьмана було повалено, до ідеї повернулись. Щоправда, тепер йшлося не про Національний, а про Трудовий конгрес. Вочевидь, давався взнаки тиск лівих.

Проект такого конгресу виглядав вкрай недемократично. Система виборів мала бути куріальною – депутатів планували обирати від селян, робітників та “трудової інтелігенції”.

Це дуже нагадувало радянську систему виборів з їх радами робітничих, селянських та солдатських (червоноармійських) депутатів. Петлюра з Винниченком замінили “солдат” на “трудових інтелігентів”, щоби виглядати більш презентабельно.

Один з найкращих публіцистів тієї доби Сергій Єфремов був наповнений песимізму щодо Трудового Конгресу, гостро критикував вибори до нього.

На його думку, терміни виборчої кампанії (два-три тижні) не давали змоги нормально організувати цей процес. Сам принцип виборів “дуже далеко стоїть од єдино демократичних виборів через уселюдне голосування”.

Врешті, Сергій Єфремов назвав Трудовий конгрес “сурогатом народного представництва” та “вигадкою політичної екстраваганції”.

Відразу після перемоги протигетьманського повстання колишній очільник Центральної Ради Михайло Грушевський написав статтю “По шкоді”.

Стаття Михайла Грушевського "По шкоді" у "Літературно-науковому віснику"
Стаття Михайла Грушевського “По шкоді” у “Літературно-науковому віснику”

Михайло Сергійович пропонував відновити Українську Центральну Раду. Вона мала проголосити “неважність актів узурпації”, виданих Гетьманом та його урядами. По тому могло дійти до скликання Установчих Зборів.

А до того часу Центральна Рада мала виконувати функції парламенту. Фактично, Михайло Грушевський оголосив про свої претензії знову очолити Україну.

“Ми всі переконані, що з відновленням Народної Республіки уневажені, як безправні, всі акти узурпації, її закони, адміністраційні розпорядження і дипломатичні акти, і відновляються закони Центральної Ради”.

Грушевському заперечували.

Йому говорили, що Центральна Рада відповідальна за “покликання німців” в Україну. Проти Центральної Ради могла піднятись нова хвиля критики від лівих партій. Ну, і врешті, опоненти Грушевського прагнули зберегти диктаторський, а не парламентський спосіб правління державою. Для них парламентаризм був “не на часі”.

Колишній лідер українського національного руху емоційно відповідав: “відректися від Центральної Ради українська демократія, варта сього імені, не може! Се б значило відректися революції, відректися самого себе. Коло Центральної Ради свого часу згуртувався був весь цвіт української демократії. І яких же людей з кругів демократичних можна видвигнути тепер, які б не були так чи інакше зв’язані з Центральною Радою?”.

Нових облич Директорія не пропонувала.

На відео з урочистостого вїзду Директорії до Києва 19 грудня 1918 року Михайла Грушевського немаєНа відео з урочистостого вїзду Директорії до Києва 19 грудня 1918 року Михайла Грушевського немає
На відео з урочистостого вїзду Директорії до Києва 19 грудня 1918 року Михайла Грушевського немає

Не хотів Грушевський і нових виборів до Українських Установчих Зборів. На виборах ще на початку 1918 року обрали 172 депутатів.

У багатьох регіонах вибори тоді не відбулись. Тому ще 129 депутатських місць залишались вакантними.

Серед обраних більшість становили соціалісти-революціонери. Другу за чисельністю фракцію тоді отримали більшовики.

Ті січневі вибори під гуркіт російських більшовицьких гармат були вершиною української толерантності.

Більшовики з лівими есерами організували ряд протиурядових заколотів. Створили альтернативний “уряд” – Народний Секретаріат.

Їх покровителі з Москви відправляли в Україну людей, зброю, гроші, листівки та пропагандистську літературу. А влада УНР дозволила цим партіям брати участь у виборах. Їх передвиборча програма – “за мир”.

З усіх політичних партій Грушевський ставився з найбільшою прихильністю саме до есерів. А нові вибори могли похитнути позиції цієї партії та самого Михайла Сергійовича.

Після відновлення республіки Михайло Грушевський наполягав на відновленні Центральної Ради. Він памʼятав, як на самому початку весни 1917 року його обрали Головою одноголосно і до того ж заочно. Він памʼятав, як його буквально носили на руках на чисельних мітингах, зборах, зʼїздах.

У серпні 1917 року він оголосив “посилаючись на свої літа та на втому від напруженої праці” про свою відставку. Але промовами, подяками та оваціями його переконали залишитись на посаді.

Його оберігали Січові стрільці та переховували київські студентки під час гетьманського перевороту.

За час правління гетьмана Грушевський “сильно здав і посивів”. Утім почувався лідером і прагнув знову стати на чолі держави.

“Я стояв на тім, що з відновленням Української Республіки треба вернутись до того моменту, де її існування було перерване актом німецького насильства.

Треба проголосити неважними акти гетьманські, відновити закони Центральної Ради, скликати її саму, аби від неї прийняло повновласть нове правительство й вона передала представництво чи то Установчим зборам, чи іншій інстанції.

Але сього не хотіли ні праві українські партії, ні Директорія” – такою була позиція першого керівника першої у ХХ столітті незалежної України.

Директорія на поступки не йшла. Поступитись довелось Грушевському.

У цей час Україною прокотилася хвиля селянських зʼїздів. Міністр внутрішніх справ Олександр Мицюк у інтервʼю газеті “Нова рада” заявив: “скрізь відбуваються селянські зʼїзди. Вони глибоко дякують Директорії за повалення гетьманщини і дуже задоволені, що їм повертають контрибуції. Всі селяне нетерпляче ждуть трудового конгресу”.

На селянському повітовому зʼїзді у Чигирині Михайла Грушевського обирають депутатом Конгресу.

У Чигирині працює потужна організація Української партії соціалістів-революціонерів. З Чигиринщини походить рід Грушевських. Там добре знали це прізвище. Та й образ Чигирина як центру національного руху, схоже, був не останнім аргументом.

То ж не дивно, що плацдармом для повернення Михайла Грушевського до великої політики став Чигирин.

Інструкція до виборів на Трудовий конгрес
Інструкція до виборів на Трудовий конгрес

Але виявилося, що ці вибори було організовано неправильно. Бо вони суперечили “Інструкції для виборів на Конгрес трудового народу України”.

Цю інструкцію Директорія ухвалила 5 січня. Розпис кількості депутатів від кожного із повітів зʼявився кількома днями пізніше. А 19 січня уже Конгрес уже мав розпочати свою роботу. Часу уже геть не було.

Всеукраїнська виборча комісія тільки розпочала свою роботу. Грушевському пощастило, що київську губернську виборчу комісію очолив Микола Ковалевський. Він належав до партії есерів. То ж до справи тепер узялися вдвох.

Микола Ковалевський, очолював київську губернську виборчу комісію. Разом з Михайлом Грушевським був обраний депутатом Трудового конгресу
Микола Ковалевський, очолював київську губернську виборчу комісію. Разом з Михайлом Грушевським був обраний депутатом Трудового конгресу

Терміново було проведено ще один селянський зʼїзд. Вибори Михайла Грушевського, а за ним і Миколи Ковалевського та ще двох наразі невідомих нам делегатів відбулися уже без порушень.

Так, Михайло Грушевський став депутатом Трудового конгресу. Тепер можна було долати наступну сходинку – посаду керівника представницького органу.

19 січня конгрес не відкрився – надто мало прибуло делегатів, не скрізь встигли провести вибори. Перенесли на 20, потім на 22 січня. Відбувся Акт Злуки, під час якого Михайло Грушевський, хоч і був присутній, але стояв осторонь основних подій. Його голос не звучав, його підпису немає під документами.

Врешті, 23 січня конгрес таки відкрився. Утім, Михайло Сергійович не зміг ані очолити Конгрес, ані увійти хоча би до його президії: “Все пройшло за лаштунками, в фракційних засіданнях, ще більше — переговорах сеньйорен-конвенту і президії з Директорією”.

Він згуртував навколо себе невеличке коло прихильників, відвідував засідання. Але, стало зрозумілим, що його політична карʼєра наближалась до кінця.

За кілька днів він виїхав з Києва. У Камʼянці-Подільському редагував газету “Життя Поділля”. А по тому перебрався до Чехословаччини та Австрії. Там писав спомини, публіцистику та наукові праці.

Повернувся через кілька років, з дозволу уже радянської влади і з рішенням не займатись політикою.

Віталій СКАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Історична правда

Роман Шухевич в світлинах, документах, спогадах, або запрошуємо на незвичайну презентацію

Роман Шухевич в світлинах, документах, спогадах, або запрошуємо на незвичайну презентацію

У четвер, 4 квітня 2019 року, о 16.00 в актовій залі Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського (вул. Костюшка, 11) відбудеться презентація видання «Роман Шухевич у громадсько-політичному житті Західної України 1920–1939 рр.: спогади, документи, світлини», кандидата історичних наук, доцента кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрія Сови.

Обкладинка книги “Роман Шухевич у громадсько-політичному житті Західної України 1920–1939 рр.: спогади, документи, світлини” (Львів, 2019 р.)
Обкладинка книги “Роман Шухевич у громадсько-політичному житті Західної України 1920–1939 рр.: спогади, документи, світлини” (Львів, 2019 р.)

Модератор заходу – Роксоляна Гавалюк. Запрошені гості: Олег Синютка – Голова Львівської ОДА, Юрій Шухевич – український громадсько-політичний діяч, син Героя України Романа Шухевича. Медіапартнер заходу – Фотографії Старого Львова (директор Роман Метельський). Книга побачила світ у видавництві Юрія Николишина «Апріорі». Очікується, що у заході окрім професорсько-викладацького та студентського складу університету візьмуть участь нащадки родин Шухевичів, Боберських, Франків, представники наукових, освітянських, громадських та спортивних організацій і товариств Львова.

Роман Шухевич. Світлина зі студентської справи Львівської політехніки, 1926 р. З Державного архіву Львівської області.
Роман Шухевич. Світлина зі студентської справи Львівської політехніки, 1926 р. З Державного архіву Львівської області.

Пропоноване видання присвячене постаті провідного діяча українського визвольного руху ХХ століття Романа Шухевича (1907–1950). Через його життя та діяльність читач може виразно відчути дух тієї унікальної доби національного відродження та боротьби українців західноукраїнських земель у 1920–1939 рр., що мала вирішальне значення для визвольної боротьби українського народу у подальші роки.

Шкільне свідоцтво Романа Шухевича – учня філії Академічної гімназії у Львові за 1922/1923 н. р. 23 червня 1923 р.
Шкільне свідоцтво Романа Шухевича – учня філії Академічної гімназії у Львові за 1922/1923 н. р. 23 червня 1923 р.

Завдяки представленим документам та матеріалам у книзі, читач зможе поринути у атмосферу в якій зростав і формував світогляд Роман Шухевич, ознайомитися з різними сторінками його біографії, зокрема родиною, дитячими роками, оточенням, почерпнути відомості про навчання в Академічній гімназії та її Філії у Львові, політехніці в Данціґу та Львівській політехніці.

Роман Шухевич серед учасників Другої пластової зустрічі. Скелі Довбуша біля Бубнища. Серпень 1926 р.
Роман Шухевич серед учасників Другої пластової зустрічі. Скелі Довбуша біля Бубнища. Серпень 1926 р.

Багато джерел присвячено діяльності Романа Шухевича в українському суспільно-культурному русі та його ролі у створенні та розбудові спортивних і пластових гуртків, участь у громадському житті Львова та Західної України, у нелегальних та легальних організаціях упродовж 1920–30-х рр. Зокрема йдеться про організації «Пласт» (пластові курені: 1-ий курінь УУПЮ ім. П. Сагайдачного, 7-ий курінь УУПЮ ім. князя Льва, 43-ій курінь УУПЮ ім. Олега Віщого, 3-ій курінь УУСП «Лісові Чорти», 10-ий курінь УУСП «Чорноморці»), спортивні і пластові гуртки і товариства («Ясний Тризуб», «Тури», «Український Студентський Спортовий Клюб»), «Просвіту», «Рідну Школу», «Основу», Організацію Вищих Кляс Українських Гімназій, Українську Військову Організацію, Організацію Українських Націоналістів. Окремі відомості торкаються його служби у польському війську, ув’язнення в концтаборі «Береза Картузька», діяльності в штабі «Карпатської Січі».

Життєпис Романа Шухевича, поданий при вступі у Львівську політехніку. 14 вересня 1926 р.
Життєпис Романа Шухевича, поданий при вступі у Львівську політехніку. 14 вересня 1926 р.

Чимало інформації є й про його риси характеру (інтелігентність, товариськість), уподобання, музичні здібності (чудово грав на фортепіано і скрипці, добре співав, виступав з концертами), військово-фізичну підготовку (займався лижним спортом, футболом, легкою атлетикою, плаванням, скелелазанням, мандрував, володів мистецтвом бою різними видами холодної і вогнепальної зброї, чудово їздив верхи, літав на планерах, був надзвичайно загартований фізично), спортивні досягнення (неодноразово брав участь у спортових змаганнях, встановлював рекорди з плавання та легкої атлетики серед українських спортовців Галичини у 1920–30-их рр.), про бізнесові таланти (співзасновник рекламної фірми «Фама») тощо.

Весільне фото Романа Шухевича (другий зліва) та Наталії Березинської (четверта зліва). На фото також є Юрій Березинський (п’ятий зліва) та мати Наталії Березинської (шоста зліва), 1930 рік. Фото: Центр досліджень визвольного руху
Весільне фото Романа Шухевича (другий зліва) та Наталії Березинської (четверта зліва). На фото також є Юрій Березинський (п’ятий зліва) та мати Наталії Березинської (шоста зліва), 1930 рік. Фото: Центр досліджень визвольного руху

Публікація незнаних та малознаних досі документів, спогадів, нарисів, інтерв’ю, газетних публікацій, світлин про Романа Шухевича, дозволяють об’єктивно розкрити його життєвий шлях та актуалізувати чимало питань, які вирішуються на сучасному етапі українського державотворення. Більшість текстів публікується за матеріалами українських та закордонних державних, громадських і приватних архівів та книгозбірень, частину – передруковано з важкодоступних видань. Книга супроводжується науково-довідковим апаратом.

Вежа львівських спортовців-гімназистів. Нагорі Роман Шухевич, внизу сидить Богдан Кордюк, в другому ряді перший зліва – Богдан Підгайний. Львів, 18 жовтня 1922 р. З архіву Богдана Підгайного.
Вежа львівських спортовців-гімназистів. Нагорі Роман Шухевич, внизу сидить Богдан Кордюк, в другому ряді перший зліва – Богдан Підгайний. Львів, 18 жовтня 1922 р. З архіву Богдана Підгайного.

Для істориків, дослідників новітньої історії України, краєзнавців, викладачів та усіх тих, кого цікавить історія України ХХ століття.

Андрій СОВА
історик

«Гойдалку для трьох» розхитували на минулих вихідних у Першому театрі

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

На минулих вихідних, 30 і 31 березня 2019 року, на сцені Першого театру (вул. Гнатюка, 11) відбулась прем’єра постановки “Гойдалка для трьох” за п’єсою Луїджі Лунарі, блискучого популярного італійського комедіографа.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

“Гойдалка для трьох” – це комедія зі смаком гіркої сатири. Заплутаний сюжет iз вкрапленнями детективу та містики, дивовижна історія про існування на межі життя і смерті, про болісний страх і дрібні гріхи кожної людини, про безвір’я і сумніви, про те, що чекає кожного з нас по той бік буття.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

Над втіленням вистави працювали режисер-постановник В’ячеслав Жуков, художник-постановник Олексій Хорошко та композитор Тарас Терлецький. А персонажів цієї комедії на львівській сцені втілюватимуть відомі львівські митці: соліст вокальної формації “Піккардійська терція” Славко Нудик, популярний львівський ведучий Роман Федоришин, провідні актори Національного театру ім. Марії Заньковецької Марта Кулай та Андрій Сніцарчук.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

Постановці слід віддати належне за яскраву акторську роботу і цікаві знахідки просто зіркового складу учасників. Тарас Терлецький потужно попрацював над музичною складовою театрального дійства. Музика сприймається як органічний елемент  сценічного дійства. Вона є, вона не забирає на себе надмірної уваги, вона органічно і зрозуміло розставляє акценти у відповідних місцях.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

Художнє вирішення достатньо мінімалістичне і не розкриває в повній мірі режисерське бачення постановки. Часом складалося враження що знаходишся на проміжній репетиції, на яку ще не зробили повної декорації і актори працюють з уявною.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

Але найбільш неприємне враження залишило світлове оформлення.  Так наче людину вперше посадили за світловий пульт і дали побавитися.  Найважливіші моменти вистави раптом опинялися в повній темряві, а акторські підтексти та знахідки просто проходили непоміченими.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

Попри ці нюанси, які в наступних виставах виправлять, публіка сприймала дійство на сцені дуже добре. Часто глядацька зала вибухала майже гомеричним реготом і активно реагувала на сценічне дійство.

Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”
Сцена з вистави “Гойдалка для трьох”

Вдячна публіка довго не відпускала авторів та режисера зі сцени оплесками і оберемками квітів. Організатори обіцяють, що вже найближчим часом «Гойдалку для трьох» можна буде побачити знову, а ми вас повідомимо про час та місце.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Як закликали весну на Волині в першій половині ХХ століття

Як закликали весну на Волині в першій половині ХХ століття

Примхи мінливої весняної погоди не залишають байдужим нікого, адже більшість прагне сонячної та теплої весни. Сучасний волинянин аналізує прогноз погоди в інтернеті, натомість у давнину він вдавався до активностей, які мали закликати весну: водіння хороводів, співу веснянок, випікання обрядового печива «жайворонків» тощо.

У селі Борисковичі на Горохівщині діти, дівчата та хлопці збиралися біля церкви, співали веснянок, грали «Хрещику», «Просо», «водили Подоляночку». У селі Антонівка молодь збиралася також біля церкви, «водили Галі», «співали Романа». Водіння хороводу тут називати «водити Галі», до «водіння Галі» допускалися молоді дівчата, дітям брати участь не дозволялося. Під час «водіння Галі» «співали Романа», тобто виконували веснянки, найвідомішою серед яких була «Ой, де Роман товар пасе». Попри очевидну текстову схожість із відомою народною піснею, мелодії обох варіантів різні, наведена веснянка близька за мелодією до інших веснянок, записаних у селі Антонівка.

Ой, де Роман товар пасе

Ой, де Роман товар пасе, / 2
Там дівчина воду носе.
Роман її переймає, / 2
З відер воду виливає.
«Ой Романе, Романочку, / 2
Пусти мене додомочку.
Бо й нерідню матір маю, / 2
Буде бити, добре знаю.
Буде бити, катувати, / 2
Нема кому рятувати».
«Де ж ти, шельмо, забарилась? /2
Ти ж з Романом говорила».
«Я з Романом не стояла, / 2
Я Романа не видала».
Як летіли гуси з броду, / 2
Сколотили в ставі воду.
Як летіли лебедиці, / 2
Сколотили у криниці.
«Тепер, мамцю, признаюся, / 2
Я з Романом кохаюся.
Роман чорний, я русява, / 2
Буде, мамцю, гарна пара».

Уродженка села Антонівка Софія Дмитрівна Нетреба згадує: «Колись, як я була ше мала, то тоді до Паски співали Романа, її співали, як водили Галі коло церкви, я все те бачила, як була в школі. А школа була коло церкви, прямо через пліт. Потім і я їх співала. Їх співали на один голос, майже так само всі. Перестали співати, як церкву закрили, люди перестали водити Галі».

Цвіте терен

Цвіте терен, цвіте терен,
То синьо, то біло, то синьо, то біло.
А вже ж моє коханнячко
З вітром полетіло, з вітром полетіло.
Полетіло, полетіло,
Поплило з водою, поплило з водою,
Зосталося гидке-бридке,
Говори зо мною, говори зо мною.
«Чи ви, пани, подуріли,
Чи ви всі попили, чи ви всі попили,
Що ви мого миленького
До війська вхопили, до війська вхопили?».
«Ми не пили горілоньки,
Но мед солоденький, но мед солоденький,
Ми не знали, дівчинонько,
Що то твій миленький, що то твій миленький».

На мотиви розквіту природи, пошуку пари, типові для веснянок, нашаровується пізніший за часом виникнення мотив розлуки з коханим через військову службу, менш притаманний для календарної обрядовості.

Ой, з–за гір’я чорна хмара

Ой, з-за гір’я чорна хмара, з-за гір’я,
Десь поїхав мій миленький на подвір’я.
Прив’язав він кониченька до лати,
А  сам пішов до дівчини до хати.
«Добрий вечір, моя мила, чи чуєш,
Ой з ким же ти тую нічку ночуєш?»
«З діточками, мій миленький, з діточками,
Як у лузі калинонька з квіточками».

Частотним у веснянках, які були поширені на Горохівщині, був мотив побачення закоханої пари на тлі яскравої весняної природи.

Ой, зацвіли фіялочки

Ой, зацвіли фіялочки, зацвіли,
Усю гору кам’яную укрили.
Там молода дівчинонька ходила,
Фіялочки на віночки збирала.
А за нею козаченько стихенька:
«Що ти робиш, дівчинонько молоденька?»
«Ти не бачиш, козаченьку, що я роблю,
Фіялочки на віночки збираю».

Записала Лісова (Садова) Лариса Олександрівна від Нетреби Софії Дмитрівни, 1946 р. н., освіта середня спеціальна, уродженки села Антонівка Горохівського району Волинської обл. влітку 2006 року.

Подібний мотив яскраво простежується у веснянці «Через греблю вода йде», записаній у селі Борисковичі Горохівського району.

Через греблю вода йде

Через греблю вода йде, вода йде,
Там Галюня п’яна йде. / 2
А хто ж її напоїв, напоїв,
Василюньо молод-пан. / 2
Де Галюня стояла, стояла,
Там травиця сіялась. / 2
Де Василько коні пас, коні пас,
Там травиця по пояс. / 2

Деякі з веснянок, за твердженням респондентів, можна було виконувати навіть у піст, який, зазвичай, співпадав у часі з виконанням веснянок. Такі «дозволені» пісні називали постовúми. До постових пісень у селі Борисковичі відносили пісню «А Терехова жона». Цікаво, що виконання веснянок, ігри та хороводи відбувалися біля церкви, часто під час посту, проте, очевидно, без спротиву та заборон із боку священиків, та й самі учасники ігор та хороводів не вбачали в своїх діях порушення релігійних приписів (складно уявити хороводи поблизу церкви під час посту зараз).

А Терехова жона

А Терехова жона,
А нема її вдома.
Сіла собі на човничок,
Поїхала на ставочок.
А Терех цівки суче,
Щука-риба вгору скаче,
То в гору, то в долину,
То в рожу, то в калину.

Найдавнішим у веснянках був мотив розквіту природи, розвитку рослини від моменту посадки до збирання врожаю (веснянки «Посаджу я грушечку», «Ти, горобчику, шпачку-шпачку»).

Посаджу я грушечку

Посаджу я грушечку в чистому полі, гай буде, гай.
Нічко моя темная, зурó моя ясная,
Дай, Боже, хутко день.
А вже моя грушечка та й  прийнялася, гай буде, гай.
Нічко моя темная…
А вже моя грушечка та й розцвітає, гай буде, гай.
Нічко моя темная…
А вже моя грушечка грушечки вродила, гай буде, гай.
Нічко моя темная…
Ти, горобчику, шпачку-шпачку
Ти, горобчику, шпачку-шпачку,
Чи бував же ж ти в садку, в садку,
Чи видав ти, як сіють мак,
Ото так сіють мак,
Ти, горобчику, дурак.
Ти, горобчику, шпачку-шпачку,
Чи бував же ж ти в садку, в садку,
Чи видав ти, як росте мак,
Ото так росте мак….
Ти, горобчику, шпачку-шпачку,
Чи бував же ж ти в садку, в садку,
Чи видав ти, як жнуть мак,
Ото так жнуть мак….
Ти, горобчику, шпачку-шпачку,
Чи бував же ж ти в садку, в садку,
Чи видав ти, як їдять мак,
Ото так їдять мак…

Записала Лісова (Садова) Лариса Олександрівна від Лісової Лідії Іванівни, 1934 р. н., освіта неповна середня, корінної жительки села Борисковичі Горохівського району Волинської обл. влітку 2006 року.

Образи птахів засвідчені в багатьох веснянках, адже справжня весна настає після прильоту птахів із зимівлі.
У селі Борисковичі до 90-х рр. ХХ ст. на Сóрок Святих, 22 березня, випікали сорок «жайворонків» (пиріжків у вигляді пташки). Дітям дозволялося побігати з «жайворонком» надворі, «політати» ним, вважалося, що такі дії прискорять прихід весни.

Наведені веснянки засвідчують оригінальні діалектні особливості півдня Волинської області: фонетичні (твердість звука р, наближення звука о до у (зурó)), лексичні (хутко), морфологічні (носе, нерідню, в ставі). Назви хороводів та засвідчені в веснянках варіанти імен відображають давні іменні уподобання жителів Горохівщини (Галя, Василь, Роман, Терех), специфіку творення варіантів імен (Галюня, Василько, Василюньо, Романочко). Веснянки, записані в селах Антонівка та Борисковичі, репрезентують волинську пісенну традицію, є оригінальними зразками текстів календаної обрядовості півдня Волинської області.

До свого ювілею Петро Сипняк відкрив виставку в Національному музеї (відео)

Експозиція виставки "ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС"

В п’ятницю, 29 березня 2019 року, в залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбулося відкриття виставки ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС, присвяченої 60-річчю від дня народження художника та 35-річчю його творчої діяльності.

Експозиція виставки "ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС"
Експозиція виставки “ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС”

До експозиції виставки увійшли полотна останніх років та знакові роботи попередніх періодів. Вони охоплюють майже всі теми і жанри, у яких працює художник.

Генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан
Генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан

“Петро Сипняк має багато різних звань, але найбільше з них – це художник, митець, творець. Скільки знаю Петра Сипняка він завжди працював, працював і працював. Знаходив час на все, але найбільше задоволення в житті він отримує тоді, коли тримає пензлі в руках, коли він творить. Це дуже плідний, працьовитий митець і для багатьох міг би бути зразком, уособленням того як бачити світ,як мати багато друзів та дуже плідно і добре працювати”, – сказав генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан відкриваючи виставку.

Відкриття виставки "ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС"
Відкриття виставки “ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС”

Творчість Петра Сипняка у жанровому відношенні багатогранна й складається з тематичних циклів та серій: пейзажів, міських пейзажів, портретів, натюрмортів… Творчий доробок митця становить кілька тисяч робіт (за словами художника, він ніколи не вів чіткого підрахунку своїх робіт), понад 35 персональних виставок, а також безперервна активна участь у групових вернісажах у Львові, інших містах України та за кордоном.

Петро Сипняк
Петро Сипняк

“Це моя перша персональна виставка в залах цього музею. Вже, напевно, дозрів до такої виставки і тому дякую всім, хто прийшов подивитися на мої роботи, – подякував Петро Сипняк гостям, що завітали на відкриття.

Експозиція виставки "ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС"
Експозиція виставки “ПЕТРО СИПНЯК. ЖИВОПИС”

Петро Сипняк – український живописець. Заслужений художник України (2002),  народний художник України (2014), член Національної спілки художників України, член Клубу українських мистців (КУМ). Лауреат обласної премії в галузі культури імені Івана Труша (2018).

Петро Сипняк народився 29 січня 1959 року в селі Лани Галицького району Івано-Франківської області. 1985 року закінчив Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва  (зараз – Львівська національна академія мистецтв), факультет – інтер’єр та обладнання. Неодноразовий учасник виставок  та пленерів в Україні, Польщі, Бельгії, Німеччині, Франції, Болгарії, Словаччині, Чехії, Італії, Голландії, Греції, Китаї та Сполучених Штатах Америки.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Леся Кічура презентувала вже четверту збірку казок (відео)

Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури
Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури

В п’ятницю, 29 березня 2019 року,  в читальній залі «Бібліотеки на Ринку» (пл. Ринок, 9) відбулася презентація вже четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” львівської авторки та журналістки, провідного редактора Театру імені Марії Заньковецької Лесі Кічури.

Солодка презентація з тортиками та лимонадом зібралося близько сотні осіб зі всієї Львівської області.  Юні читачі дуже хотіли отримати нову збірку казок улюбленої письменниці.

Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури
Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури

Офіційна частина презентацій завжди проходить дуже швидко, тому, після коротенького вступного слова, всі перейшли до фотосесії з Лесею, отримання омріяного автографа казкарки та до частування тортиками і лимонадом.

Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури
Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури

“Ця книга з’явилася у світ вчасно завдяки кожному з вас, кожному, хто запитував: «Де можна знайти немовлят? Де можна знайти історію про добру Бабу Ягу? Про кита, який заблукав у Венеції?».

Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури
Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури

Оці 16 хітових казко-історій, які закінчилися у накладах і було дуже багато охочих їх знайти, але, на жаль, дома прихованих ми не мали навіть п’яти примірників. Тому довелося знову взяти такий хороший проект з неймовірною партнеркою, людиною, котра вдруге ілюструвала мої казки, як і попередню збірку «Мандри» – Катериною Івановою.

Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури
Презентація четвертої збірки казок “Добрі мамині казки. Улюблені” Лесі Кічури

Перші 45 книг, які ми забрали з друкарні «полетіли» до Мадриду, для української школи при церкві, де навчаються українські діти”, – розповіла казкарка.

Формат солодкої презентації дуже припав до душі юним читачам і це й не дивно, адже, як зізналася Леся Кічура, вона довго й ретельно продумує кожне своє «солодке день народження книги».

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Як у “Пасторалі” не склалася “ідилія” з Рівним

Як у “Пасторалі” не склалася “ідилія” з Рівним
Як у “Пасторалі” не склалася “ідилія” з Рівним

Призи за найбільші лисину і живіт, а також за наймініатюрнішу жіночу ніжку отримали рівняни, які завітали одного разу на відпочинок до міського саду “Сєлянка”. Там же публіку розважали знамениті конферансьє і борці зі світовими іменами. Щоправда, було це майже сто років тому.

Рівне 1920-х років. Головна вулиця Шосова, потім Третього Мая
Рівне 1920-х років. Головна вулиця Шосова, потім Третього Мая

Рівненські розважальні заклади в давні часи, як і нині, не обмежували себе у фантазіях, аби привабити відвідувачів. Спацеровий (так називали місце в тогочасних документах, іншими словами, прогулянковий, — прим. авт.) сад “Сєлянка” (Sielanka), що в перекладі з польської означає пастораль, ідилія на початку ХХ століття був улюбленим місцем відпочинку рівнян. Щоправда відомо про нього зовсім небагато. Навіть найстаріші мешканці Рівного, якщо й знають про “Сєлянку” , то від своїх ще старших родичів. Адже сад припинив своє існування у далекому 1925 році.

Рівне 1920-х років
Рівне 1920-х років

До саду гуляти, і не тільки
На початку ХХ століття (а далі — ще більше) Рівному бракувало загальнодоступних місць відпочинку. Парк-сад князів Любомирських на Гірці був приватним, заміський гай Грабник (доки там не відкрили парк у 1933 році) був прилаштований хіба для усамітнення закоханих пар, колишня князівська резиденція біля старого палацу потопала в болоті… Плани міської влади з облаштування паркових зон натикалися як не на брак коштів, то на земельні суперечки з власником міста князем Любомирським.

Палац Любомирських. Колишній парк потопає у болоті. Початок ХХ ст.
Палац Любомирських. Колишній парк потопає у болоті. Початок ХХ ст.

Як виник сад “Сєлянка”, і хто був його власником, як виглядав сад поки що достеменно не відомо. Однак із по крихтах зібраних відомостей, можна трішки уявити, що ж то була за “Сєлянка”-”Пастораль”.

Рівненський ресторан “Варшава”, що знаходився на вулиці Шосовій, а з початку 1920-х років — Третього Мая, зажив слави місця, де збираються легковажні шукачі любовних пригод. Зокрема в документах рівненської поліції, датованих 1923-м роком, що зберігаються в Держархіві, є рапорти і приписи поліції щодо цього ресторану. Поліціянти зокрема вказували власникам, що їхній ресторан з першорозрядного закладу перетворився у забігайлівку, де “артистки без запрошень підходять до гостей і, підігріті алкоголем, співають різних порнографічних пісень і сідають їм на коліна”.

Головна вулиця Рівного, де розміщувалися ресторани й інші розважальні заклади. Праворуч — готель «Варшавський». Там був і ресторан «Варшава».
Головна вулиця Рівного, де розміщувалися ресторани й інші розважальні заклади. Праворуч — готель «Варшавський». Там був і ресторан «Варшава».

Водночас, як писала тогочасна преса, ресторан “Варшава” організовував цілком пристойні розваги і відпочинок у спацеровому саду “Сєлянка”. Якщо спроектувати на сучасне Рівне, то це місцина в глибині старої забудови між вулицями Драгоманова, Чорновола, 16 Липня. Власне орієнтиром може бути сучасна вулиця Некрасова. У середині 20-х-30-і роки минулого століття, коли сад фактично перестав бути місцем масового відпочинку, територію поступово віддавали під приватні садиби. На його місці спочатку виникли три вулиці – Сєлянка І, Сєлянка ІІ, Сєлянка ІІІ. Після подальшої забудови на їх місці пролягла вулиця Некрасова, яка існує й донині.

Місце, де був сад, можна уявити, якщо скерувати уяву ліворуч у глибину забудови. Фото з мережі Фейсбук користувача Саша Ровно
Місце, де був сад, можна уявити, якщо скерувати уяву ліворуч у глибину забудови. Фото з мережі Фейсбук користувача Саша Ровно

А свого часу сад “Сєлянка” був популярним місцем відпочинку рівнян. Щоправда, працював сад лише теплої пори року, мав відкриту сцену і літній ресторан-кабаре. Однак у найкращі свої часи, а це були, вочевидь, 1920-1924 роки, тут можна було подивитися не лише на місцевих арт-знаменитостей і послухати гру військових духових оркестрів. На сцені “Сєлянки” виступали заїжджі трупи з Росії, Польщі, Литви, якими на початку ХХ століття Рівне було переповнене. Рівняни охоче ходили до саду на улюбленця публіки, популярного майстра розмовного жанру конферансьє Макса Бочковського.

Іван Піддубний в Рівному. Газета «Волинскоє слово», серпень 1924 року
Іван Піддубний в Рівному. Газета «Волинскоє слово», серпень 1924 року

Виявляється, на літній сцені “Сєлянки” виступав і всесвітньовідомий богатир Іван Піддубний. Рівнянка Алла Логошовець переповідала спогади своєї бабусі про те, який ажіотаж у Рівному спричинив приїзд Івана Піддубного. Тоді, розповідала пані Алла, в саду було не пробитися від охочих подивитись, як легендарна особистість поїдає скло, піднімає зубами крісло з глядачем, жонглює гирями й демонструє інші свої надзвичайні можливості. До речі, про це писала, зокрема, губернська газета “Волинскоє слово” в 1924 році.

Іван Піддубний. З афіші
Іван Піддубний. З афіші

Неподалік саду “Сєлянка” знаходився бар з такою ж назвою, де можна було потанцювати під оркестр. Бар існував аж до приходу в Рівне “совєтів”. Про нього зокрема згадує у своєму “Путівнику по Волині” (1938 рік) відомий дослідник Якуб Гофман.

Місцева преса — про “Сєлянку”
Шкода, однак поки що не вдалося віднайти бодай якусь фотографію із зображенням самого саду чи публіки, що прогулюється в ньому. Натомість рівненський дослідник і небайдужий до історії рідного краю активний учасник спільноти “Старе Рівне. Рівне історичне” Едуард Палецький якось, переглядаючи архів газети “Волинскоє слово”, натрапив на цілу низку невеличких публікацій, що стосувалися “Сєлянки”, а ще — на старий план-карту.

“— Якось мені на очі потрапив невідомий план Рівного, розміщений на сайті Держархіву Рівненської області, — розповідає Едуард Палецький. — Його цінність у тому, що там позначені всі паркові зони тодішнього міста. Окрім того, той план виконано в кольорах, що полегшило пошук локації колишнього парку.

Невідома карта, яку знайшов Едуард Палецький в архіві. Червоною стрілкою вказано місце розташування саду
Невідома карта, яку знайшов Едуард Палецький в архіві. Червоною стрілкою вказано місце розташування саду

Дата виконання того плану невідома, але маємо інформацію з преси, що він не може бути старішим за 1925-й рік, бо на 1926-й всю ділянку “Сєлянки” вже покроєно на приватну забудову. Я наклав ту стару карту на сучасний план, і завдяки цьому вдалося знайти колишні межі саду”.

Місце розташування «Сєлянки» на сучасному плані Рівного
Місце розташування «Сєлянки» на сучасному плані Рівного
Фрагменти старого і сучасного планів Рівного з місцем розташування саду «Сєлянка»
Фрагменти старого і сучасного планів Рівного з місцем розташування саду «Сєлянка»

Своїми знахідками, які частково проливають світло і на діяльність саду, і на проблеми влаштування парків у Рівному в цілому Едуард Палецький поділився з читачами РівнеРетроРитм. Зокрема, з газетних заміток, віднайдених дослідником, можемо дізнатися, як влаштовували гуляння у “Сєлянці”, побудувавши літню сцену, аби привабити публіку до саду. У цьому ж номері, за липень 1924 року, розповідається, як у саду “Вольно-Пожарним общєством устраіваєтся гуляньє-кабаре для увєлічєнія своіх срєдств”. Тоді для публіки влаштували конкурс з призами на найбільші лисину і живіт, за жіночу красу, наймініатюрнішу жіночу ніжку і найвишуканіший капелюшок.

«Волинскоє слово», липень 1924 року
«Волинскоє слово», липень 1924 року

Відбувалися в “Сєлянці” й благодійні заходи, зокрема на користь Польського Червоного Хреста, єврейського спортивного товариства “Хасмонея”. Останньому було присвячено окреме гуляння (газета за 14 серпня 1923 року), на яке зібралося, як писали у “Волинском словє” тисячі мешканців. Водночас газетярі нарікали на персонал саду, який не реагує на хуліганські витівки деяких нечемних відпочивальників.

Разом з тим, газета “Волинскоє слово” публікує замітки щодо проблеми з організацією в місті загальноміського парку. Вочевидь, влада планувала викупити “Сєлянку” для потреб міста, але на це забракло грошей. Про це, зокрема, зазначається у газетній замітці “Городского сада нє будєт” (за 8-е липня 1924 року), де йдеться про дебати під час засідання міської ради щодо влаштування парку. “Радний (тобто, депутат, — прим. авт.) господин Гликман указывает что в бюджете отсутствует статья, предназначенная для покупки городского сада. Ассигнованная лишь сумма предназначена для постройки магистратскаго зданія. К тому же предназначенная на сей предмет сумма является недостаточной для покупки Селянки. Председатель г. Балинский предлагает воспользоваться для устройства сада землей на Грабнике. Предлагая огородить его в текущем году и посадить деревья. Городской совет висказивается против покупки Селянки і вопрос устройства городского сада остается открытым”.

Рівне початку 1930-х. Вулиця Драгоманова вже щільно забудована. У глибині фото видніється Повітова каса хворих (тепер Апеляційний суд Рівненської області).
Рівне початку 1930-х. Вулиця Драгоманова вже щільно забудована. У глибині фото видніється Повітова каса хворих (тепер Апеляційний суд Рівненської області).
Вулиця Чорновола, 1920-і роки
Вулиця Чорновола, 1920-і роки

Час від часу “Сєлянка” нагадує про себе (як пише преса, “воскресає”), однак згодом через “слабий” репертуар і малі збори таки остаточно занепадає. А тим часом, 29 червня 1925 року під патронатом Комітету Ліги Повітряної Оборони Польщі відкривається для масового відвідування і гулянь парк-сад у маєтку князів Любомирських на Гірці. Про цю непересічну подію в житті Рівного також написала газета “Волинскоє слово”.

Газета «Волинскоє слово» — про відкриття парку князів Любомирських на Гірці, 1925 рік.
Газета «Волинскоє слово» — про відкриття парку князів Любомирських на Гірці, 1925 рік.

Однак, забігаючи наперед, слід зазначити, що це були лише добрі наміри, і парк Любомирських став загальнодоступним місцем відпочинку значно пізніше. Але це вже інша історія.

А 25 липня 1925 року газета “Волинскоє слово” пише про остаточне закриття прогулянкового саду “Сєлянка”: “Селянка” также уже давно прекратила свое существование, так как нельзя же назвать “садом” небольшой и к тому же небрежно содержимый, оставшийся послё распродажи Селянки клочек земли, посреди коего уныло торчит на смех сколоченная в прошлом году досчатая сцена”.

«Волинскоє слово» — про закриття літнього саду
«Волинскоє слово» — про закриття літнього саду

Едуард Палецький висуває таку тезу щодо закриття саду: “Тривалий час міська влада намагалася викупити сад у власників для облаштування в ньому міського парку, однак через брак коштів угода не відбулася. За станом на 1926 рік територію саду було розпродано приватним забудовникам. У власника залишилася невеличка ділянка поруч з відомим будинком №59 по вулиці 16 Липня. Можна припустити, що садом володіла дуже впливова особа, так як більше ніхто не володів у місті такою великою площею землі, яка, до того ж, знаходилася поруч (з іншого боку Сенаторської) князівського казкової краси саду (XVIII-XIX століть). Це вкотре підтверджує версію, що колись будинок за адресою: 16 Липня №59 належав князівському управителю”.

Історичний будинок на 16 Липня, чиє подальше існування наразі невизначене
Історичний будинок на 16 Липня, чиє подальше існування наразі невизначене

Сьогодні про колишній літній сад, що міг стати міським парком, нічого не нагадує, окрім спогадів, газетних заміток та скупих архівних матеріалів. На його місці постала щільна міська забудова. Однак, допитливий містянин, напруживши уяву, може зазирнути в ще один потаємний куточок історії нашого міста, відкривши для себе чергову цікавинку з його минулого.

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

“Фантасмагорії казкового Львова” запрошують до “Штуки”

«Фантасмагорії казкового Львова» запрошують до Штуки
В понеділок, 1 квітня 2019 року, о 18:00 в кав’ярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська, 8) відбудеться відкриття виставки графіки Ігоря Біликівського «Фантасмагорії казкового Львова».

На виставці побачимо роботи, виконані впродовж останніх двох-трьох років, які є «чуттєвим відображенням деяких закапелків Львова, а також окремі графічні композиції, що не пов’язані з образами реального міста. Більшість є наслідком споглядання пошарпаних часом кам’яниць і старих львівських вуличок, де ще місцями залишилась бруківка, по котрій ходили мої прабабці і дідусі. Усе разом, як я вважаю, і спричинилось до створення не реальних, а химерних графічних образів, не зрозумілих навіть мені. Це фантазії, які могли з’явитись тільки у цьому чарівному місті».

Ігор Біликівський – вагома мистецька постать, чиї роботи привернули увагу критиків ще у далеких 1990-их. Роман Яців у виданні «Мікроскоп пана Юрка» 2006-го року розставляє акценти, завдяки яким можемо краще зрозуміти автора: «Щось заважає ствердити, що цей сучасний художник виріс на ґрунті класичного духовно-культурного досвіду, або ж що він продовжує одну з ліній розвитку національного мистецтва. Але з бажанням з’ясувати, з якого пункту художнього процесу Ігор Біликівський розбудував власну концепцію мистецтва можна не звернути увагу на більш суттєві моменти, які насправді вирізняють його ім’я в творчому середовищі Львова та й України в цілому. Бо очевидно й те, що цей автор не потребує формального вписування у вузький чи широкий контекст, його присутність у мистецтві мотивується іншими, вагомішими стимулами і сенсами».

Довідково. Ігор Біликівський народився 22 квітня 1953 р. у Львові. Навчався у студіях образотворчого мистецтва у Львові. Свій творчий шлях почав зі шкільних років. Самостійно опанував такі графічні техніки як літографія і офорт.

В кінці 1990-х років перші літографічні роботи, котрі висилав на престижні міжнародні виставки, отримували високі оцінки журі. Першу свою відзнаку в техніці літографії отримав за екслібрис, присвячений Дню незалежності Литви на міжнародній виставці у Вільнюсі у 1997р. У 1999 р.в Міжнародному центрі екслібрису в м.Сінт Ніклаас (Бельгія) отримав найвищу нагороду – приз м.Сінт Ніклаас в техніці літографії за екслібрис, присвячений Станіславу Лєму.

Приймав участь у багатьох міжнародних  виставках  графіки малих форм по всьому світу. Знаковими були нагороди в Пекіні, Варшаві, Ґданську, Бресті, Квебеку та ін. У 2018 році прийняв участь у першій міжнародній виставці-трієнале графіки малих форм «Інтаґліо» у Києві.

Також працює у техніці ручної графіки. Часто експериментує, використовуючи традиційні та новітні засоби малярства і графіки. На квітневій виставці можна ознайомитись з працями, виконаними лайнером та акриловими фарбами.

Наталка РАДИКОВА

“Країна Амазонок” кличе до Львівського цирку

Єдиний в світі номер «Літаючі перші» — під керівництвом Віктора Ярова
Єдиний в світі номер «Літаючі перші» — під керівництвом Віктора Ярова

Ще тільки до 14 квітня у Львівському цирку можна побачити справжнє феєричне шоу, в якому можна забути про проблеми та прикрощі і зануритися у фантастичну циркову казку про країну АМАЗІЮ.

Масштабне вражаюче шоу — «КРАЇНА АМАЗОНОК». Унікальна циркова вистава для всієї родини від режисера — Олега Капустіна.

Дресирувальники Олена та Олександр Майчук
Дресирувальники Олена та Олександр Майчук

Унікальна циркова вистава для всієї родини від режисера — Олега Капустіна, який збере на манежі акробатів, гімнастів, еквілібристів, справжніх амазонок верхи на конях та безліч дресированих тварин, на чолі з хижими птахами, які здивують навіть найбільш вибагливих глядачів.

«Повітряна гімнастка в кільці» Юлія Стеценко
«Повітряна гімнастка в кільці» Юлія Стеценко

Вас здивують:

  • «Повітряна гімнастка на швунг-трапе» Олена Галкіна
  • «Пташина феєрія з хижими та небезпечними птахами» (близько сімдесяти птахів, а серед них хижаки: гордий білоголовий сип, грізний чорний гриф з розмахом крила 3 метри, мудрі сови) дресирувальники Олена та Олександр Майчук.
  • «Гімнасти на турніках з батутом» — лауреати міжнародних циркових фестивалів в Італії, Іспанії, Китаї, Угорщині, Польщі, володарі бронзового клоуна найпрестижнішому 36- му Міжнародному цирковому фестивалі в Монте-Карло, під керівництвом Ігоря Байбака;
«Еквілібр на вільному дроті» Михайло Гідей
«Еквілібр на вільному дроті» Михайло Гідей
  • Змішана група тварин (Носухи, кролики, лисиці, собаки, єнот та інші) Дар’я та Олександр Майчук
  • «Повітряна гімнастка в кільці» Юлія Стеценко
  • Єдиний в світі номер «Літаючі перші» — під керівництвом Віктора Ярова,
  • «Еквілібр на вільному дроті» Михайло Гідей
  • Повітряна гімнастка на корд-де-парелі Катерина Шаруєва
Кінно-акробатичний ансамбль «Вершники України» під керівництвом Карини Дубатової
Кінно-акробатичний ансамбль «Вершники України» під керівництвом Карини Дубатової

«АМАЗОНКИ» — Кінно-акробатичний ансамбль «Вершники України» під керівництвом Карини Дубатової.

Всю виставу вас буде розважати клоунський дует Юлія Домашець та Добровольський Костянтин.

Повітряна гімнастка на корд-де-парелі Катерина Шаруєва
Повітряна гімнастка на корд-де-парелі Катерина Шаруєва

Циркова програма “КРАЇНА АМАЗОНОК” триватиме до 24 лютого 2019 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +38 (032) 238-53-30 . Вартість квитків від 60 гривень, незабутні враження йдуть у подарунок.

Ольга ДОВГАНИК

 

Як внук упівця, син атовця командує ротою в ООС (відео)

В перший же вечір, після того, як Іван, разом зі своїм підрозділом зайняв рубежі оборони України на Луганському напрямку, він прийняв бій з ворожою диверсійною групою.

Розрахунок росіян був простий – «свіжі сили», що зайшли на нові для них позиції, за задумом окупантів, ще не мали міцно закріпитись в обороні. А тому, на їх думку, наші оборонці мали бути легкою здобиччю. Ворог врахував все: і нюанси місцевості, і погодні умови, і прогалини в наших інженерних загорожах. Російські найманці не врахували лише одне – проти них почав діяти онук активних членів ОУН-УПА, син учасника АТО, справжній українець, офіцер, випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

– З нашої засідки було добре видно, як ворог висовувався на позиції, як він розділився на групи, як почав свій рух в наш бік, – розповідає Іван. – Ми його підпустили досить близько. А потім відкрили прицільний вогонь. Було видно паніку, і чути стогони та крики поранених, дехто з ворожих солдат відразу впав на землю і так там залишився.

Важливість знищених російських диверсантів підтвердило те, що прикривати відхід невдах-окупантів почала важка артилерія терористичних військ. Однак і до цього були готові наші бійці. Вони зайняли захищені позиції, і нанесли ураження вже по ворогу, що відступав. Після цього розгрому російські терористичні війська зрозуміли, що проти них стоять професіонали, і будь-які провокації будуть зупинені українськими воїнами рішуче і адекватність наших дій ще довго відригуватиметься окупантам в госпітальних ліжках, чи над могилами своїх поплічників.

Командир роти, Іван
Командир роти, Іван

В підрозділі Іван люди різного віку, освіти, та характеру. Сам Іван каже, що по його підрозділу можна вивчати карту України. І всіх цих людей об’єднує одна мета – звільнити державу від окупації. А ще, вони повністю довіряють своєму командирові, якого поважають не за офіцерське звання, чи посаду. А за його тактичну грамотність і уміння знайти підхід до кожного.

– Я намагаюсь донести всім своїм бойовим побратимам, що всі ми сильні коли разом зібрані в кулак, – каже Іван. – Бо лише так ми можемо зупинити ворога. Повірте ляпасу по обличчю він не злякається. Потрібно дати відповідь так, щоб він відчув силу, яку розбудив в нас – простих українцях.

Завтра, коли ви прокинетесь під свій будильник, і підете варити ранкову каву, Іван вже повернеться з передових ліній. Він теж поставить каву. Та вона для нього буде не ранковим напоєм, а радше засобом, щоб ще трішки часу відвоювати у сну. Бо війна не припиняється ні в день ні вночі.

Тарас ГРЕНЬ

Унікальний стінопис церкви Свщ. Муч. Дмитрія Солунського с. Лука, що на Львівщині

Твори митців Галичини першої половини ХХ ст. мало вивчені, а отже потребують  дослідження, збереження і переосмислення цих національних здобутків.

Передумови для виховання і підготовки мистецьких кадрів були зрілими, міцними і самостверджувальними. До мистецького галицького середовища  після краху УНР значна частина української творчої інтелігенції, ховаючись від переслідувань Москви, оселилась в Західній Україні, яка хоч була окупована Польщею але мала певну змогу до національно-культурного мистецько-наукового розвитку.

Ось тому у Львові, окрім мистців галичан, жили і працювали відомі художники наддніпрянці: Юрій Магалевський, Петро Холодний, Павло Ковжун, Микола Бутович, Роберт Лісовський, Василь Дядинюк.

Творча молодь Галичини мистецьку освіту здобувала у Львівській Промисловій школі, у приватній школі Олекси Новаківського. На початку ХХ сторіччя у Львові було потужне і сприятливе середовище для розвитку і продукування українського національного мистецтва, яке здійснювали  художники міжвоєння. Вони здобувши фах митця створили перші творчі здобутки на Рідній Землі і вимушені були емігрувати рятуючи власне життя від совітського окупанта.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області

Один з таких здобутків того часу це настінні розписи церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Храм збудований у 1894 році, а розписи стін виконані у 1939 році українським молодим (на той час мав 31 рік) мистцем Антіном Малюцою.

Вівтарна частина церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області
Вівтарна частина церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області

Надзвичайно цікаво композиційно вирішує автор малярство у даному просторі: перевагу віддає орнаментальній частині, а сюжетні сцени (святих) дає як доповнення до цього просторового ансамблю. Чому саме орнамент, бо його переконливо і гармонійно прив’язує до  напрочуд гарних дерев’яних великих вікон перетинки яких складає ажур геометричних фігур квадрату й кілець. Характер цих вікон поєднанні з орнаментикою набирають змістовності – ніби ворота в небо, рай тощо…

Вівтарна частина церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області
Вівтарна частина церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області

Вікна обрамляє фризом з елементами гуцульської різьби трикутника й кучерика. Орнамент стін за рисунком досить скупий, це – стрічка гостроконечного трикутника в поєднані з пів овалом. Колористика досить стримана від фіолетово-коричневого через червлень до вохри.

Купол церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області
Купол церкви Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області

Для тла стін використовує вохру видозмінюючи її окремі площини температурою. Склепіння бокових нав є темно фіолетово коричневе. В цій колористиці й характері орнаментики відчувається глибокий богословський зміст – жертовності Сина Божого, а одночасно, як пророцтво на долю Вкраїни в жорстокій і затяжній ІІ Світовій війні. Пілястри вирішені по-особливому – це стрічкова аскетично-площинна рослинна орнаментика модулем якої є стебло з квіткою. Форма якої овальна і обабіч охоплена геометричними хвильками. Поєднання таких форм створює психологічну уяву пульсації енергії й рухливості квітки.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Фрагмент стінопису склепіння південної нави після реставрації.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Фрагмент стінопису склепіння південної нави після реставрації.

Цікавим є також те, що в давніх наскельних зображеннях ця хвилька означала випромінювання Божої Сили, тобто Святого Духа. В даному випадку митець веде невимушений натяк з закладин початку віри в Бога з найдавніших часів до конкретної богословської мови християнства через ілюстративні євангельські сцени, святих мучеників й святих чільників Руси-України в одязі котрих присутня українська національна символіка тризубця. Це як вираз утвердження Української церкви, Української держави.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Фрагмент постаті Св. Авторське малярство: св. Борис і Гліб до реставрації.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Фрагмент постаті Св. Авторське малярство: св. Борис і Гліб після реставрації.

Але особливо і цікаво розгортається богословська символіка з національними прагненнями у восьмерику бані храму, яка намальована двопасійною композицією під вікнами. Верхній пас складається  з чотирикутних площин із символами, об’єднаних чотирма веселковими смугами.

А в нижньому пасі овальні променисті сонця із символічними малюнками чергуються з євангельськими херувимами. У горі розташовані такі символічні сюжетні сцени: 1) ягня у сяйві; 2) семисвічник; 3) пелікан годує своєю кров’ю пташенят; 4) п’ять хлібин з двома рибинами; 5) олень п’є з джерела; 6) Мойсеєві скрижалі; 7) хрест із чашею та дві пави (права п’є з чаші); 8) животворний хрест. Унизу, відповідно, бачимо: 1) чашу; 2) євангельського херувима; 3) храм прадавньої Св. Софії Київської на золотистій карті соборної України (з Надсянням, Підляшшям, Холмщиною, Кримом і Кубанню) 4) євангельського херувима-лева, 5) книгу із сімома печатями; 6) євангельського херувима-бика, 7) Ноїв ковчег з вісьмома вітрильниками й чотирма жовто-синіми прапорами; 8) євангельського херувима-орла.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Полуднева нава після реставрації.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Полуднева нава після реставрації.

Отже дві символічно-сюжетні сцени – третя і сьома, мають повчально-предвісницьку  мораль, що всі наші етнічні землі зберуться  в Єдину Соборну Україну з центром великого храму пресвятої Софії київської, бо це є наше Сонце Правди, а корабель з вісьмома вітрильниками чотирма жовто-синіми прапорами це – наш порятунок — зібратись українцям в одну міцну  державу з єдиною помісною  церквою.

Відповідно до розпису храму бачимо, що все це правда, бо на темнофіолетово-коричневих склепіннях бокових нав променіють синьо-блакитними  крилами херувими; голівки яких плавно переходять в зорі; між ними в центрі знаходиться монограма  “ХР“ (Живе Слово Христос). А далі напрошується думка: «Від Вас богобоязні молільники споглядальники вимагається тільки молитися, боротися й терпіти щоб здійснилось те що бачите на стінах Луківської  святині».

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Полуднева нава після реставрації.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Полуднева нава після реставрації.

Ось така мова настінного письма сільської церкви Св. Влкмч. Дмитрія Солунського, що на Золочівщині замовником якого був простий сільський священик УГКЦ, а виконавцем український митець ХХ сторіччя часу міжвоєння Антін Малюца. Розписи  які не потрібно викрадати вивозити до Ізраїлю чи до Америки або робити надмірно-шокуючу рекламу, як звичай в Україні полюбляють робити таку параду іноземці.

Луківські церковні розписи необхідно реставрувати вивчати, оприлюднювати (опубліковувати), бо це мистецтво світового рівня. В ньому є нові композиційні винаходи техніко-технологічні застосування. Це високе мистецьке досягнення до якого ми повинні повернутись, бо втратили його через лихоліття совєтчини. І це одна єдина пам’ятка монументального малярства Антіна Малюци.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Фрагмент постаті Св. Рівноапостольного Князя Володимира Великого після реставрації.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Фрагмент постаті Св. Рівноапостольного Князя Володимира Великого після реставрації.

Всю цю історію оприлюднив вам через матеріал вивчених світлин… На сьогоднішній  день ці розписи перетиньковані “церолітами“, гіпсами, частина перемальовані. При підтримці ініціативної групи мешканців села Лука й пароха  церкви Св. Влкмч. Дмитрія о. Івана Медвідя розпочато реставрацію храму: відреставровано полудневу наву розкрито від гіпсового  тиньку північну наву. Восьмерик бані і сама баня, арки, в стані перегіпсувань і перемальовувань  авторського стінопису.

Село Лука надто мале –50 хат. Воно не спроможне відреставрувати і зберегти розписи. Тому релігійна громада церкви святого великомученика Дмитрія  Солунського УГКЦ  села Лука Золочівського району звертається до всіх небайдужих з проханням допомогти з реставрацією шляхом переказом коштів на рахунок 26008053703276 в ПАТ  КБ «Приватбанк.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Південна стіна з відреставрованим стінописом та невдало переробленою віконною рамою.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Південна стіна з відреставрованим стінописом та невдало переробленою віконною рамою.

Антін Малюца народився у 1908 році в багатодітній священичій родині в селі Токи (тепер – Підволочиського району Тернопільської області). Мистецьку освіту здобув у Школі Олекси Новаківського. У 1935—1939 рр. навчався в Державному інституті пластичного мистецтва. Відвідував курси графіки Людвіка Тировича у Львовській політехніці. Під час німецької окупації ( 1941—1944) працював викладачем малярства й заступником директора Мистецько- промислової школи у Львові. Крім того експонував  тоді свої твори на збірних виставках.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Схема реконструкції столярної віконної рами за зразком обгорілих частин оригінального вікна (1890 – поч.. 1900 рр..)
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Схема реконструкції столярної віконної рами за зразком обгорілих частин оригінального вікна (1890 – поч.. 1900 рр..)

Перед відступом німців, 1944р., емігрував до Німеччини. За кордоном активно працював як митець, брав участь у виставках, вивчав археологію, етнографію та філософію, писав мистецтвознавчі праці. Помер Антін Малюца 1970 році в Нью-Йорку (США) похований на українському цвинтарі в Бауд-Бруку.

Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Рештки обгорілих вікон.
Церква Св.Вм. Дмитрія у селі Лука Золочівського району Львівської області. Рештки обгорілих вікон.

Особливо помпезна шана віддається пам’яткам XV –XVIII ст.. Їх реставрують, оберігають, крадуть, про них пишуть, а от пам’ятки початку ХХ ст.. – перемальовують, забувають… Але  не забуваймо, що розвиток сакрального мистецтва здійснювався тільки в Західній Україні в ті часи коли в Великій Україні руйнували Михайлівський Золотоверхий. Пам’ятаймо, що наша сила в нашій пам’яті, в наших здобутках. Нам сьогодні потрібно докладати максимально зусиль, щоб збудувати цивілізовану християнську європейську державу. Любімо свою Україну щирим серцем, а тілом до глибини власної  кишені… прості та заможні українці об’єднаймося навколо спільного добра, щоб тим самим Божий мир щораз більше панував у нашім прекраснім краю!?

Борис ІВАНІВ
художник-реставратор

1...391392393...665сторінка 392 з 665

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?