9 лютого о 15:00 у Дзеркальній залі Львівського національного академічного театру опери та балету відбудеться концерт «По коляді».
Концерт буде експериментальним, а отже цікавим та інтригуючим, зазначають організатори. У програмі хорове та інструментальне виконання традиційних і не тільки колядок та щедрівок.
Колядники хорової капели Дударик
Слухачі почують колядників з хорової капели «Дударик» , ансамблю «Сестрички» , хор ЛДХШ «Дударик» ім. М. Кацала, учнів Львівської державної хореографічної школи, Lviv Clarinet Quartet, вокал – Ірина Чікель.
Цими днями на арені Львівського цирку нова програма під назвою «DOG SHOW». 77 артистів-собак різних порід розважать публіку поряд артистами людьми майже три години.
«Веселий кортеж» під керівництвом Ніни Бойко
Дресировані хаскі та маламути, білі швейцарські вівчарки,чорна німецька вівчарка, самоїди – лайки, далматинці, цвергшнауцер, такси, німецький шпіц, мальтійська болонка, далматини,королівські пуделі,сенбернар, той-тер’єр і ще багато інших чотириногих друзів людини з давніх-давен викликають шквал емоцій у публіки. Причому як найменші глядачі, так і сивочолі дідусі не стримують своїх посмішок, вигуків та підбадьорливих коментарів.
Дресировані собачки під керівництвом Елеонори Богатирьової
І артисти-люди теж не втрималися і піддалися спокусі відчути себе бешкетним цуценям чи елегантною таксою і одягнути на себе відповідні костюми, зробили грим і вийшло справжнісіньке “Dog Show”.
Клоун Петро Чорненький
Навіть клоун Петро Чорненький одягнув великі вуха і почав весело гавкати і обнюхувати усіх на манежі. А шоу-балет “Атлантік” під керівництвом Тетяни Мазуркіної перетворився на зграйку гламурних болонок.
Шоу-балет “Атлантік” під керівництвом Тетяни Мазуркіної
В цю яскраву веселу програму дуже органічно вписалися і повітряна гімнастка на швунг-трапе -артистка Олена Галкіна, і акробати на зустрічних гойдалках – під керівництвом Євгена Дідика, і еквілібрист на вільному дроті – артист Михайло Гідей, і багато багато інших.
Еквілібрист на вільному дроті – артист Михайло Гідей
Одним словом – краще один раз побачити ніж сто разів перечитати ці рядки. Тому не баріться. Циркова програма “Dog Show” триватиме до 23 лютого 2020 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +38 (032) 238-53-30 . Вартість квитків від 100 гривень, незабутні враження йдуть у подарунок.
У четвер 6 лютого 2020 о 16.00 год. у Львівському Палаці мистецтв (вул. Коперніка, 17) відбудеться презентація книги «Собор Бориса Возницького. Спогади, роздуми». Упорядник книги Лариса Возницька – Разінкова.
Спогади Бориса Возницького — це і його довірлива сповідь, і заповіт нащадкам перед лицем вічності. Життєпис великого Музейника виходить далеко за межі звичного реєстру подій та фактів – його внесок в українську культуру і музейну справу неможливо переоцінити і важко перевершити. Результатом подвижницької праці мистецтвознавця та організованого ним колективу став розвиток Львівської національної галереї мистецтв — адже саме Борис Возницький створив 16 Музеїв – відділів цієї найбільшої музейної установи України європейського значення, що носить його ім’я. Разом із колегами він зібрав і врятував від знищення понад 36 тисяч унікальних експонатів, серед яких твори Іоана Георга Пінзеля, Мартино Альтамонте, Торвальсена, надгробні скульптурні композиції, гобелени, меблі, вівтарі, дерев’яні поліхромовані скульптури, предмети ужиткового мистецтва, що сьогодні становлять колекцію не лише ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького, а й інших музеїв.
Борис Возницький в Олеського замку, 1975 рік
Борис Возницький постійно був у русі, тому спогади писалися спонтанно, у рідкісні вільні хвилини, оскільки він багато працював, і, зокрема, тяжко фізично, аж до виснаження, курсував між філіями галереї, їздив у зарубіжні відрядження як головний музейник України.
Це видання — лише частка життєпису Бориса Возницького. Та навіть окремі його фраґменти — надзвичайно яскраві і захопливі. У спогадах — природна вдача Возницького: жодного зовнішнього пафосу, самозвеличення, амбіцій – лише робота. Тріумфальною аркою Б. Возницькому і його колективу є розгорнута в часі і просторі Львівська національна галерея мистецтв (замки, палаци, вежі, шедеври старожитності, дух історії і велич культури). У символічному плані — це Собор Бориса Возницького.
У програмі презентації обговорення – дискусія за участі істориків, мистецтвознавців, митців, духовенства, політичних діячів, однодумців справи Героя України, патріарха музейництва Бориса Возницького.
Сьогодні на сторінках Фотографій Старого Львова хочемо розпочати нову рубрику. Впродовж року, в кінці місяця будемо публікувати невеликий огляд суспільно-культурних подій українського Львова та околиць, що відбувалися 90 років тому, у 1930 році. Ювілеї, виставки, освітні заходи, свята, які висвітлювала тодішня українська преса. Якщо ж читачів зацікавлять, наприклад кримінальна хроніка чи новини спорту подані у такому форматі, пишіть у коментарях – обов’язково врахуємо.
Найперше, що відбувалося в українському у Львові в січні місяці 1930 року – святкування різдв’яно-новорічних свят. Українські товариства влаштовували ялинки, святочні вечори, «Маланку», відбувалися Йорданські святкування. І, звичайно, всі заходи знайшли своє відображення на сторінках української преси.
Запрошення на Маланку, 1930 р.
«Звертається увагу українському громадянству, а передовсім українській молоді, що в просторих салях «Народної Гостинниці» відбудеться цього року гучна «Маланка». Грає добірний квартет п.Шлапаків . Хто хоче приємно й безжурно провести час, а при цьому й весело забавитися, нехай заходить у понеділок вечором до «Народної Гостинниці» («Діло», ч. 9, 14 грудня 1930 р.).
Йордан у Львові, 1930 р.
“Йордан на львівському ринку. Традиційним звичаєм обходили львівські Українці в дні 19 ц.м. Йордан на львівському ринку. При богатотисячному здвизі народу, процесіях з усіх львівських церков і делєгаціях укр. товариств освятив в керниці на Ринку вроду єпископ Будка в асисті духовенства з о. мітр. Базюком на чолі та хору питомців духовноо семінаря. Увагу громадянства приковувала до себе увесь час молода, а вже добре вишколена орхестра Т-ва «Зоря», що увесь час грала колядки. В час Богослуження Ринок і сумежні вулиці були замкнені для колового руху. Одночасно відбувалося набожество для гр. кат. військових при Марійській площі“. («Неділя», ч. 3, 26 січня 1930 р.).
Повідомлення про святкування ювілею “Діла”, 1930 р.
Ще одним помітним ювілеєм, яке святкували у січні 1930 року було 50-річчя газети «Діло». Починаючи від 14 січня на її шпальтах публікують спогади про газету, статті про її перспективи, про співпрацю «Діла» з українськими товариствами, привітання та багато інших великих чи менших заміток. Серед дописувачів відомі українські постаті як: Юліан Романчук, Кость Левицький, Степан Смаль-Стоцький, Олекса Кузьма, Богдан Лепкий, Зенон Кузеля, Іван Брик, Василь Панейко та інші.
Ювілейне число газети “Діла”, 14 січня 1930 р.
Та й не тільки на шпальтах «Діла» розповідали про ювілей часопису. Інші газети теж не оминали своєю увагою цю подію. Публікації про неї можемо почитати у «Новому часі», «Новій Зорі», «Свободі», «Новій хаті», «Неділі». Щоправда, у деяких публікаціях читаємо сумні нотки щодо влаштування відзначення: «Пів століття тому, дня 13 січня 1880 р. появилося перше число народовецького органу «Діло». Пів століття удержався він, серед найбільш непригожих умов суспільно-політичного життя на раз обраному становищі й тому, пятьдесятьлітній ювілей одинокого щоденника західньо-українських земель, повинен би був статися імпозантним національним святом не тільки Галицької Волости, але й усеї Соборної України. На жаль і ті, що уладжували ювілейне свято й тяжкі умови нашого часу причинювалися до того, що ювілей «Діла», відсвяткований 13 січня ц.м. був радше «родинним святом», стисло-обмеженого гуртка людей аніж всенаціональною маніфестацією». (“Неділя”, ч. 3, 26 січня 1930 р).
Роман Купчинський
Окрім того у тижневику “Неділя” містив свої фейлетони «Від неділі до неділі» Галактіон Чіпка (псевдонім Романа Купчинського – українського поета, прозаїка, журналіста, композитора, критика, громадського діяча) у яких писав свої думки з приводу подій, які відбуваються у Львові. Не оминув він своєю увагою й ювілей «Діла», але писав про нього, на жаль, у печальному тоні: «Ювилейна академія «Діла» відбулася в салі «Бесіди». Богу дякувати, що число запрошених гостей не було велике, бо аранжери академії булиб знайшлися в немалім клопоті. Адже український Львів не має салі! Має її Чортків, Борщів, Винники, Куликів, має її навіть кожне більше село… У Львові є дві салі: Тов. Лисенка і «Народнього Дому». Першу з них заняло кіно, другу заняли кацапи, а винаняли жиди. Коли трапиться якесь українське збіговище, то хоч сядь і плач, або робим все під голим небом. Ще, коли на дворі погода, можна учасників вивести за місто, посадити на муріжку і в той спосіб відбути параду, але коли дощ, сніг чи за великий мороз, тоді нема ратунку. Остаточно можнаб на яких десять-двадцять літ зрезиґнувати зі сходин, нарад, з’їздів, чи зборів, а карнавал перенести на літний сезон, але що зробити з театром?…» ((“Неділя”, ч. 3, 26 січня 1930 р.).
Митрополит Андрей Шептицький
І ще одна ювілейна дата. 13 січня 1930 року відзначали 30 років з часу як митрополит Андрей Шептицький сів на митрополичий престол. У цей день Митрополит приймав вітання від духовенства, українських громадських та культурних установ, а наступного дня «відправив сам Ювилят в асисті еп. Холмщина Коциловського, Будки і Бучка торжественне богослуження в храмі св. Юра при тисячному здвизі народу та делєґації латинського духовенства, а після цього в митрополичій палаті відбувся обід, на якому між іншими, були присутні архіеп. Теодоровіч та Твардовскі».
Ювілей Митрополита. “Діло”, ч. 10, 16 січня 1930 р.
Львівські музеї: Національний та Музей Наукового Товариства ім Шевченка у Львові у січні на шпальтах газет подавали звітні показники за грудень 1929 року, де вказували кількість набутих за цей період одиниць до музею, у яких групах (в основному ікони, стародруки та модерне мистецтво – Національний музей; археологія, етнографія, портретна фотографія та фотографії визвольної боротьби – Музей НТШ), а також поіменний перелік жертводавців та кількість відвідувачів. Окрім того, директор Національного музею Іларіон Свєнціцький у безкоштовному додатку до газети «Діло» подав публічний Звіт про діяльність управи Національного музею у Львові за 1929 рік, де було повністю висвітлено усі ділянки роботи інституції.
Студентський Аматорський Гурток при Рільничій Академії в Дублянах, 1929 р.
У Дублянах розпочав свою діяльність Студентський Аматорський Гурток при Рільничій Академії. Щоправда свою комедію «Мартин Боруля» вони відіграли ще 8 грудня попереднього року. Публікацію про цю подію під назвою «Дубляни пробудилися» читаємо в перших числах січня 1930 року тижневика «Неділя». Власне, постання такого гуртка при Академії, а також проведення «Свята Просвіти» в Дублянах дало надію на зменшення впливу полонізації села
Тижневик «Неділя» розпочала видання Літературної бібліотеки. Вийшов друком її І том, в якому були опубліковані побутові нариси українського письменника Володимира Леонтовича.
18-19 січня 1930 р. відбувся у Львові VІІ з’їзд українських старших пластунів, на якому окрім офіційної частини , виступили з рефератами про Пласт Др. Донцов та Др. Старосольський.
Будівля товариства ім. М. Лисенка, фото 1920-ті роки ХХ століття
20 січня 1930 року в залі Музичного Товариства ім. Лисенка з нагоди приїзду до Львова поета Олександра Олеся відбувся Музично-літературний вечір «Червоної калини». Під час якого прозвучали твори Нестора Нижанківського у виконані автора, та п. І.Шмериковської-Приймової. У літературній частині – твори О.Олеся, О.Бабія, В.Софронова, М.Матіїва-Мальника та Ю.Шкрумеляка.
Музично-літературний вечір “Червоної калини”. “ДІло”, ч. 12, 18 січня 1930 р.
Ще одним дуже цікавим, проте швидше хоча швидше медично-освітнім заходом, стала «Протитуберкульозна виставка» Українського Гігієнічного Товариства у Львові, покликана розповісти про хворобу ширшому загалу та познайомити із заходами щодо її запобігання: «Хто був на виставі, міг наглядно переконатися, що ця вистава, зложена з усяких ґрафіконів, статистичних таблиць, фотографій із санаторій, знимок Рентґена, патольоґічних препаратів та муляжів, улаштована дійсно зразково» («Діло», ч. 21, 29 вересня 1930 р.). Вхід на виставку для школярів був вільним, усіх інших за добровільний внесок.
Народний Дім. Світлина опублікована у виданні: Альбом Українського Львова. Види Львова і знимки українських культурно-освітніх, господарських і інших установ та підприємств. – Львів: Накладом видавничої кооперативи “Національне об’єднання”, 1930. – С. 19.
Окрім того, під час експонування виставки, Українське Гігієнічне Товариство у Львові 26-28 січня 1930 року у залі «Української Бесіди» (вул. Рутовського, 22, сучасна вул. Театральна) провело «Туберкульозний трьохденник» на якому виступили такі відомі українські лікарі як: М.Музика, С. Парфанович, Т.Бурачинський, М.Панчишин та інші.
А загалом місто готувалося до карнавальних днів, які мали відбутися у лютому. Про це свідчать численні об’яви у періодиці, які давали різноманітні українські установи. Планувався бал медиків, лікарів ветеринарної медицини, членів товариства «Основа», вечорниці членів “Української захоронки” та товариства “Бесіда”. Але про це уже в наступній публікації.
В п’ятницю, 31 січня 2020 року, о 15.00 у Львівському історичному музеї (Кам’яниця Корнякта, пл. Ринок, 6, виставкова зала, І-ий поверх) відбудеться відкриття виставки “Графіка львівських митців ХХ ст.: 1900—1960 рр.”.
Виставка «Графіка львівських митців ХХ ст.: 1900—1960-ті рр..» представляє 75 графічних творів з колекції «Графіка» Львівського історичного музею. Це творчий доробок восьми різних художників, які жили і творили у Львові в період 1900—1960 рр. і часто у своїй творчості оспівували це чудове місто. Роботи кожного митця вирізняються характерним стилем виконання, своєрідними сюжетами. Це високо мистецькі твори, які репрезентують вагомий пласт мистецтва в українській та європейській культурі.
На виставці представлені твори львівських художників-граверів:
Людвіга Тировича (1901—1958): 9 літографій з серії «Гарний Львів» (1932 р.);
Казимира Сіхульського (1879—1942): 8 літографічних робіт жанрової тематики;
Ванди Коженьовської (1883—1935): офорти з серії «Костели старого Львова» (1917 р.);
Юзефи Кратохвилі-Відимської (1878—1965): офорти з серій «Старий Львів» та «Старі львівські крами» (1934—1936) ;
Стефанії Гебус-Баранецької(1905—1985): понад 20 дереворитів, зокрема з циклу «Гуцульські мотиви»; близько 30 екслібрисів ;
Олени Кульчицької (1877—1967): 9 офортів, виконаних у різні періоди творчості; репродукції акварелей мисткині із зображенням народного одягу;
Ярослави Музики (1894—1973): дереворит «Коні» (1932), портрет Соломії Крушельницької (1935), дереворити з серії «Шевченкові» (1961—1964);
Марії Гутової: 2 офорти з видами Львова (1931 р.).
Виставку доповнюють архівні документи, пов’язані з творчістю Стефанії Гебус-Баранецької, Юзефи Кратохвилі-Відимської та Олени Кульчицької. Представлені робочі інструменти — різці, дерев’яні кліше і лінорити С. Гебус-Баранецької.
Над виставкою працювали: автор ідеї — Хавалко Світлана, дизайн та монтування — Рябий Юрій, Олексенко Світлана, Аржанова Ольга, Маліновська Христин.
У вівторок, 28 січня 2020 року, на сцені Театру імені Марії Заньковецької свою виставу Помста (Zemsta) показала трупа Драматичного театру ім. Александра Венгерки (м. Білосток, Польща). Автор п’єси відомий львів’янин Александер Фредро. Вистава йшла польською мовою.
Сцена з вистави “Помста”
Дія найвідомішої комедії «Помста» ( «Zemsta») відбувається у величезному старому замку, яким спільно володіють чашник Раптусевіч і реєнт (нотаріус) Мільчек. Між їхніми володіннями знаходиться предмет суперечки – прикордонна стіна, яку реєнт велить будувати, а чашник – ламати.
Сцена з вистави “Помста”
У Раптусевіча є син Вацлав, а у Мільчека племінниця Клара, які разом складають пару романтичних закоханих. На їх шляху до щастя стоїть сімейна сварка. Реєнт хоче одружити Вацлава на претензійній вдові Подстоліне, оскільки підозрює (марно), ніби у неї є капітал.
Сцена з вистави “Помста”
Галерею персонажів п’єси доповнюють Диндальскій і Смігальскій, домочадці чашника, кухар Перелка, каменярі, яких то посилають будувати стіну, то проганяють, і найпомітніший герой – Папкін, фарсова фігура, хвалько, блазень і боягуз. І молодіжні проблеми, і сімейна незгода вдало вирішуються завдяки підступній помсті чашника: він заманив Вацлава фальшивим листом від Клари і на зло Раптусевічу влаштував шлюб молодих закоханих. Ця найпопулярніша у постановників п’єса Фредра завершується апофеозом шляхетських звичаїв і національної злагоди.
Сцена з вистави “Помста”
З перших хвилин постановки актори змусили глядачів в залі хвилюватися, коли після початку дійства, голос в динаміках повідомив, що вистава відміняється через стан здоров’я актриси. Опісля засвітили світло в глядацькій залі і запанувала невизначена тиша. Але це був тільки сценічний хід, після якого вистава продовжилася так само несподівано, як і закінчилася.
Сцена з вистави “Помста”
До слова, хвилюватися глядачів актори продовжували протягом всієї вистави. Незвичний підхід до виконавського складу, більшість чоловічих ролей виконували жінки, та дуже сучасне трактування драматичного матеріалу перетворили дійство на феєрію емоцій та настрою.
Сцена з вистави “Помста”
Прекрасні акторські роботи вкупі з чудовою режисурою та вишукано-лаконічною сценографією залишили у глядачів незабутні враження. Динаміка розвитку сюжету і виразність образів викликали шалений шквал оплесків публіки і надію на нові візити польських акторів до нашого міста.
менеджер – Jerzy Taborski режисер – Henryk Talar сценограф – Zuzanna Talar-Sulowska костюми – Zuzanna Talar-Sulowska i Elżbieta Wysocka музика – Patryk Ołdziejewski сценічний рух – Anna Wytych-Wierzgacz асистент режисера – Krystyna Kacprowicz-Sokołowska
Чи звертав хтось увагу на величезні тарілки поруч траси Львів – Тернопіль, в районі Золочева? Вони притягують до себе погляд та вражають загадковою космічністю. Одразу згадуються фільми про НЛО або польоти до далеких зірок. Ці два монстри діаметром двадцять п’ять та тридцять два метри не можуть не викликати побожного захоплення. Стоїш біля них наче дикун поруч чийогось космічного корабля. Для порівняння, діаметр звичайної «сателітарної» антени рідко коли сягає навіть одного метра. А ця аж тридцять два! Навіщо вони здалися такі великі? Куди спрямовані та за чим слідкують? Стало цікаво – тоді читайте далі!
Першою тут з’явилася ця антена. Діаметр 25м.Далі була ця японська, на 32м. А потім для телебачення та інтернету використовувалася крихітка на 7м. Вона є на передньому плані.Зараз ця антена має високу наукову цінність. Вона здатна працювати в комплексі з іншими закордонними антенами та приймати сигнали від далеких зірок.
Серед місцевих жителів ходить багато легенд пов’язаних з цим місцем. Що коли антени вмикають то навколо радіація і краще близько не підходити. Якщо тиск піднявся чи картопля не вродила то теж винні антени. Не кажучи вже про телевізор що «не показує». Що це глушилки-слідкувалки. Вони все підслуховують, а дещо й глушать.
Територія центру космічних досліджень, с.СасівПоки не сіло сонце нам проводять огляд території32-м японська антена на передньому плані, 25-м радянська на задньому. Фото Ю. РудийКоли не було оптоволокна та інтернету то дзвінки з Союзу в Америку йшли через цю антенуВ круглій будівлі під поворотним пристроєм для 25-м антениПід 25-м антеною. Все виконано по військових корабельних стандартах
Об’єкт зараз скорочено називається «Центр Космічних Досліджень» і має дуже цікаву історію. Колись він називався «Азимут» та служив для спецзв’язку. Першу меншу антену тут поставили ще в 1975 році. Це, по суті, була така ж антена як на кораблі-шпигуні “Юрій Гагарін”, але встановлена на суші. Через неї йшла лінія зв’язку Москва – Вашингтон. Уявляєте, урядовий зв’язок з Москви до Америки був попри Львів! Сигнал з Кремля по кабелю передавався до Бродів. Звідти в с. Сасів і далі через антену на супутник Intelsat. В Штатах стояла аналогічна антена. Туди-сюди в ганялися як телевізійні та телефонні канали, так і зашифрований урядовий зв’язок.
Перша антена 25мВсередині все по корабельному: акуратно і попри стінкуІ хоч в приміщенні місця дуже багато, але вся апаратура зроблена компактно як на справжньому кораблі.Покажчик наведення антени на супутникТаких стійок було три на різних поверхах. Кожна з них могла керувати антеною.Оооо! Нам сюди 🙂 !Тут вже сучасніше обладнання для приймання і передавання сигналівБлок-схема автоматичної системи керування антеною.Дистанційно-керовані підсилювачі і джерела шумуРобоче місце оператора антениЛампочки світяться! Казали що все тут робоче. Просто не використовується.Піднімаємося вгору до самої антени. По корабельному тісно та затишно. Видно гідродвигуни що рухали антеною. (с)фото Станіслав СніжкоКоли антена виходила на позицію то її піддомкрачували щоб зняти навантаження з сервоприводу. Також домкратами вони регулювалася по горизонталі.Інструкція як направляти антену на супутникПокажчик куди зараз «дивиться» антенаЧервона кнопка запуску міжконтинентальних ракет в Бродах. Сховали сюди щоб ворог не здогадався.Стоп-КранНу що, вихід у відкритий космос?
У 1986 році японська компанія NEC встановила другу, більшу антену. Вона дивилася на схід. Таким чином з цього місця можна було одночасно тримати зв’язок як з Америкою, так і з Китаєм. Ну а далі історія відома. Хтось посмів придумати оптоволокно і всі ці космічні технології стали непотрібними.
Японська антенаВхід в приміщення під антеною. Японці англійської не знали, букву S переплутали. Але для історії так навіть цікавішеСигнал з космосу падає на антену. Він відбивається від неї і направляється в дзеркало. Воно по центру вгорі на трьох ногах. Штир на дзеркалі це громовідвід. Прийнятий сигнал відбивається від дзеркала в центр антени. Там є круглий отвір закритий радіопрозорим покриттям. По системі дзеркал сигнал передається вниз у апаратну.Частина хвилеводів меншої антени
За незалежності об’єкт належав телевізійникам – качав зомбоящик та зомбонет: тому особливої цінності не ніс; то ж занепадав. В 2017 році це все віддали центру космічних досліджень.
Моє покоління дивилося телебачення прийняте цією ось антеною. Зараз залишився лише кістяк. Вона неробоча.
Для чого була потрібна аж така велика антена? Хіба не можна було обійтися меншою? – резонно спитаєте Ви. Справа в тому що чим більша антена тим краща в неї чутливість. Тому що вона збирає енергію з більшої площі. А чим краща чутливість тим слабший сигнал можна прийняти.
Громадіна! Гляньте на дерева внизу для масштабу!На будівлі видно направляючі по яким антена обертається навколо своєї осі. Вище є двигуни та механізм щоб повертати її у вертикальній площині. Труба по центру це система дзеркал які направляють сигнал в апаратну. На все про все йде лише 7кВт електрики. Коли антена виведена на потрібну точку то вона фіксується штирями. Таким чином знімається навантаження з механізму та двигунів.
Другою перевагою великих антен є їх вузька діаграма спрямованості. Вони як невидимий лазер, «світять» в одну точку. Коли така антена приймає сигнал від далекої зірки, то це є сигнал лише від цієї зірки. А не ще від десятка сусідніх світил. Форма поверхні тридцятидвохметрової антени витримана з точністю до кількох міліметрів.
Так виглядає каркас антени зблизька. Дуже важливо дотриматися правильної геометрії поверхні.Карта неба куди можна направити антену
Чому РАДІО, а не звичайний оптичний телескоп? Тому що всесвіт постійно розширяється. Світло від далеких зірок зсувається вниз по спектру у радіодіапазон. Це називається ефект Доплера. Тому радіотелескоп на землі бачить те, що побачила б людина очима якби її послали в космос до цієї зірки.
Серце антени 32м. Ми зараз під її центром. Ці чорні трубки це хвилеводи. У них попадає прийнятий сигнал з антени через систему дзеркал (в трубах). Тут він подається на приймач. Він на фото внизу такий блискучий. Повітря в хвилеводі осушується щоб не утворювався конденсат. Для цього є ці дві прозорі трубки.Японський осушувач ще на місці і робочийПоруч є радянський осушувачЧастина сучасних приймачів.
Зараз ведуться активні роботи по модернізації великої антени. На сьогодні вона має кращі технічні характеристики ніж коли була побудована. Більшість замовлень виконують українські інститути та заводи, таким чином стимулюється наша наука. І взагалі я приємно вражений атмосферою на об’єкті. Видно що людям, що тут працюють, цікаво. Їм хочеться це довести до пуття, хочеться щоб все знову запрацювало. Вони витрачають свій час і сили на нас, цивільних. Водять, показують, розказують про плани на майбутнє.
З телевізійної частини центру зробили музей. Це лампа біжучої хвилі. Вона підсилює високочастотні сигнали. Японська!Майбутні експонати музеюСтійки що використовувалися для телебачення і радіоОго! Ото схему замутили чисто по-галицьки!Музей телетехніки що тут лишилася. Молодці що не викидають. Схожу техніку ми бачили на Високому замку.Tektronix це зараз крута фірма шо випускає вимірювальне обладнання. А тоді звичайні монітори.Тут колись контролювали що і як вони приймають та передаютьЗвісно що урядовий зв’язок йшов зашифрованийСтійка модуляторів. PSK – phase shift keying. Фазова модуляція по нашому.Дуже дивно шо апаратура для контролю якості телевізійного сигналу закордонна. Можливо з Америки ми приймали NTSC і тут на місці конвертували у вітчизняний SECAM.Ця штука створює на виході довільну частоту яку задали.Це такий от складний декодер звуку був на телебаченніУкраїна – це космічна держава. Космос – зона наших національних інтересів. Тому останніми роками ведуться активні роботи по відновленню української космічної галузі. Центр співпрацює з іноземними фахівцями, плануються спільні наукові проекти. Дуже приємно що армія в нас прагне бути західного взірця. А саме – комунікувати з цивільним населенням, показувати чим вони займаються, вести просвітницьку діяльність. А не як в Союзі де все було «ніззя» і «сєкрєтно».Екскурсія об’єктом. (с)фото Станіслав Сніжко
Наприклад недавно вони з приймаючої антени «зробили» передавальну і послали дитячі мрії в космос. Що з цього вийшло можна прочитати тут. Військова таємниця від цього не постраждала. Але дітям було приємно і люди тепер розуміють що армія з народом.
Звісно є дані які розкривати не можна. Ми не фотографували обладнання зблизька, нам не розповідали про склад частини, точні технічні параметри антен і тому подібне. Зрештою нас це не дуже і цікавило. А от залізти на саму антену…
Вид на японську антену з радянськоїЩе якась менша антенка заховалася в контейнері
Нам пощастило зустрітися з вченими які саме зараз працюють на антені. Вони встановлюють нове обладнання, проводять дослідження її характеристик. Звісно що ми нічого по темі запитати їх не могли. Та й навряд чи зрозуміли би їх відповідь 😊 Але попросити включити антену щоб покрутилася… Чому б і ні!
Сказати що це неймовірно – це не сказати нічого. Ти стоїш такий маленький внизу, а величезна багатотонна тарілка розвертається до тебе обличчям, націлюється на твою макітру і починає уважно слухати… найпотаємніші думки! Повірте, це запам’ятовується!
На завершення ось відео з Золочів.Нет з цього об’єкта.
Також дякую колективу центру за чудовий прийом! Ми реально вийшли всі заряджені та наелектризовані, наче ті антени і справді щось випромінюють.
Юліан Дорош. Вид на розкопки й околицю Крилоса, 1936 р. (Наша Батьківщина. – 1937. – Ч. 1)
Вже на цьому тижні, 31 січня у Винниківському Історико-краєзнавчому музеї, а 1 лютого у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка відбудуться унікальні кінопокази віднайдених фільмів Юліана Дороша. Покази ініційовані Львівським Фотомузеєм.
31 січня 2020 року, о 17.00 “Історико-краєзнавчий музей” запрошує на Першу презентацію фрагментів віднайдених фільмів Юліана Дороша «Останній салют командирові», яка відбудеться за адресою: м. Винники, вул. Івасюка, 5.
У програмі:
Розповідь “Кінотехніка ХХ століття” – розповідає кіноаматор та колекціонер кінотехніки Ігор Ткачик;
Відео про похорон генерала Мирона Тарнавського «Останній салют командирові» та «Гуцульщина» (датуються 30-ми роками XX століття, і до сьогодні вважалися втраченими).
Лекція про кіноспадщину Юліана Дороша (доповідач: Ірина Патрон – аспірантка Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, асистент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка).
Розповідь про пошук відео в діаспорних архівах (доповідач: Дебич Олександр, незалежний кінопродюсер, учасник Програми імені Фулбрайта (2017/2018)).
1 лютого 2020 року, о 17.00 у головному читальному залі Наукової бібліотеки ЛНУ ім.Івана Франка (вул.Драгоманова, 5) відбудеться презентація фрагментів віднайдених фільмів Юліана Дороша «Останній салют командирові» (відео про похорон генерала Мирона Тарнавського) та «Гуцульщина», які датуються 30-тими роками ХХ століття і досі вважалися втраченими.
Також під час презентації буде нагода послухати лекцію про кіноспадщину Юліана Дороша (доповідачка: Патрон Ірина – аспірантка Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, асистентка кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету ім. Івана Франка) та розповідь про пошук відео в діаспорних архівах (доповідач: Дебич Олександр, незалежний кінопродюсер, учасник Програми імені Фулбрайта (2017/2018).
А ще на всіх чекатиме справжня сенсація: показ документального фільму «Галичина» (20-30 рр. ХХ ст.), автор Іван Яцентій, США (тривалість 51 хв.). Про існування цього фільму було відомо лише з наукових розвідок, тож є нагода вперше в історії незалежної України продемонструвати його широкому загалу. У фільмі є унікальні кадри панорамних зйомок із Княжої гори (Високий замок) та зйомки різних українських інституцій того часу: Будинок «Дністер», Дім товариства Просвіти, Українська народна торгівля, Дім Українського Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Дім Лисенка, Волоська церква (Успенська церква), Святоюрська церква, Дім Українських інвалідів, Український Національний музей у Львові, Український львівський театр Йосипа Стадника, Український наддніпрянський театр під час гастролей у Львові, могили і надгробні пам’ятники визначних українців на Личаківському цвинтарі та ін.
Андрій Заліско, концерт якого відбудеться 14 лютого у Львові, розповів, що ціни на квитки доступні кожному, а пісні звучатимуть для усіх поколінь.Про це повідомили організатори концерту.
«Я зроблю гарний, яскравий і якісний концерт. Я дуже хочу щоб люди були задоволені, піднесені і щасливі. Тому вмовив організаторів поставити ціни на квитки доступні кожному. Від 100 – 300 грн. Це буде концерт для всіх поколінь! Будуть пісні над якими вартує задуматись, з великим змістом, пісні про життя, про молодість, про батьків. Також багато буде розважальної музики. Молодь буде в захопленні від ХАСа, будемо танцювати з Ната-Лі під легендарну «Я не проживу без тебе це життя». Заспіваємо дуетом із цікавою, харизматичною співачкою Катериною Малицькою. Балет зарядить настроєм і позитивом. Ну і звичайно ми з глядачами трохи вип’ємо за любов. Цього разу я буду максимально щирим, чесним і відкритим із своєю публікою. Бо це мій Львів і мій відповідальний концерт. Це моя мета і я її зроблю. Запрошую! Буде гарно, бо з Любов’ю!», – сказав артист.
Андрій Заліско
Нагадаємо, Андрій Заліско зазначив, що не робив сольників у Львові з 2012 року.
Кожен день приносить нам повідомлення про міграційні процеси, які тривають у світі. Українькі території, зрозуміло ж, також були і є складовою згаданого явище. При цьому, говоримо як про жителів наших територій, що виїжджали/виїжджають, так і іноземців, які працювали/працюють тут. Останні – це також про дух і обличчя багатьох українських міст, адже без внеску іноземців дійсно складно уявити, наприклад, Львів, Одесу і ін. Напевне саме тому раніше до наших міст так активно запрошували гостей з різних територій. При цьому, запрошували справжніх майстрів і талантів. Вони залишили тут слід і вписували свої імена в історію, але також – долучалися до процесу взаємообміну набутками, культурно збагачували й сприяли вихованню тут поколінь майстрів. Перераховане змушує не просто розуміти, що в нас працювали іноземці, але й знати їхні імена та творіння. Сьогодні в об’єктиві – італійський художник Антоніо Тавеллі.
Львівський архієпископ Вацлав Сераковський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Антоніо Тавеллі приїхав на наші терени як персона запрошена. Його патроном, а з тим – роботодавцем тут, був львівський римо-католицький архієпископ Вацлав Сераковський. Останній впродовж життя відзначався значною активністю й запам’ятався багатьма ініціативами. Зокрема, це масштабні реставраційні роботи у латинській катедрі. У цьому контексті, очевидно, можна розглядати і приїзд італійського художника, адже він також буде задіяний у процесі розпису інтер’єрів катедри.
Звичайно, що сучасні інтер’єри латинської катедри – це більше про Станіслава Строїнського. Саме цей видатний майстер зробив собі ім’я, славу та непоганий капітал на даному проекті. Окремі каплиці храму, захристія, склепіння святині – це все малював саме Станіслав Строїнський. Тим не менше, була у цьому проекті і рука Антоніо Тавеллі. Зокрема, коли мова про настінну композицію при одій з каплиць, при вході до неї. Там зображено катедрального декана Яна Супліковського. З тим трапилася дуже прикра ситуація в часі повернення з Тіроля – несподівано було втрачено контроль над кіньми. Намагаючись зупинити тварин, декан Супліковський зламав собі руку і ногу. Йому не залишалося нічого іншого, як звернутися у молитві до Божої Матері. Коли він це зробив, коні заспокоїлися, а ситуація нормалізувалась. У рахунках катедри про оплату праці малярів зазначалося, що цю роботу Станіславу Строїнському допомагав виконувати якийсь італієць. Прізвище його не вказується. На думку історика мистецтва Мавриція Дідушицького, цим італійцем був саме Антоніо Тавеллі.
Маврицій Дідушицький. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Часто можна зустріти інформацію про те, що на момент прибуття до Львова, Антоніо Тавеллі не мав взагалі нічого. Абсолютно всім його забезпечував патрон та роботодавець – львівський архієпископ Вацлав Єронім Сераковський. Італієць розплачувався своїми роботами. Імовірно тією, про яку була мова вище. Також тією, про яку буде далі – образ “Вознесіння Богородиці”, що на заслоні головного вівтаря латинської катедри.
Головний вівтар латинської катедри. Фото з http://www.ukrartstory.com.ua/tekst-statti-24/interiors-of-baroque-churches-of-western-ukraine-xiii-ct.html
Цю роботу також традиційно приписують гостеві з італійських територій.
Костел у Наварії. Фото з http://tvoemisto.tv/
Не без того, що за час перебування на наших землях, Антоніо Тавеллі долучався і до інших проектів. Серед тих, про які варто пригадати, з якими його також асоціюють – це, перш за все, розписи інтер’єрів у костелі Вознесіння Діви Марії, який знаходиться у селі Наварія Пустомитівського району Львівської області.
Розписи Тавеллі в Наварії. Фото з http://www.ukrartstory.com.ua/
Ці роботи було виконано на початку 1770-х років. Антоніо Тавеллі працював там над фресками у пресвітерії.
Інтер’єри костелу у Наварії. Фото з http://tvoemisto.tv/
Допоки італієць працював над перерахованими проектами, він мешкав саме у архієпископа Вацлава Сераковського – у його резиденції, що у Дунаєві (сьогодні село Перемишлянського району Львівської області). Був на правах гостя і користувався гостинністю господаря досить довго. За це, між всім іншим, мав також виконати і окремі персональні замовлення ієрарха. Зокрема, йдеться про розписи каплиці у резиденції, а також – особисту кімнату архієпископа.
Дунаїв у XVIII столітті. Фото з: https://uk.wikipedia.org/
Отож, про внесок іноземців в процес культурного розвитку того чи іншого українського регіону доводиться чути часто. Натомість, конкретні прізвища, назви робіт майстрів звучать не так вже й часто. Якщо подібне трапляється, то на рівні одиничних прикладів. Як-от, Джузеппе Карло Педретті, якщо мова про фрескове малярство Львова другої половини XVIII століття. Тепер до цього списку можемо додати також і Антоніо Тавеллі – з його роботами у латинській катедрі, в інших місцях та святинях Львівської області.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Rastawiecki E. Słowłnik malarzόw polskich. – Warszawa. – S. 157 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://polona.pl/
Лильо О. Діяльність представників монументального живопису західноєвропейської традиції у Львові XVIII ст. // Мистецтвознавство і дослідження. – С. 96, 100 – 101 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org/
Феєрична концертна програму «По Різдву». Фото Олександра Шамова.
Повнісіньку залу Центру Довженка у Львові 26 січня 2020 року зібрала відома українська співачка, мисткиня, авторка улюблених багатьма пісень Соломії Чубай на феєричну концертну програму «По Різдву».
Дивоконцерт, як назвали його автори проєкту, об’єднав гурти «Джалапіта», ROCKOKO та симфонічного оркестру INSO-Lviv (голова правління оркестру ― Іоланта Пришляк).
Феєрична концертна програму «По Різдву». Фото Олександра Шамова.
І дива справді розпочалися з перших звуків мелодій усім відомих колядок та щедрівок, які отримали нове забарвлення завдяки сучасним аранжуванням від талановитих артистів. Затамувавши подих, глядачі спершу насолоджувалися різдвяними мелодіями у виконання ROCKOKO та INSO-Lviv під диригуванням спеціально запрошеної гості з Криму ― Маргарити Гринивецької, яка є диригенткою Одеського національного академічного театру опери та балету. До речі, це вже третя її співпраця з ІNSO-Львів.
Феєрична концертна програму «По Різдву». Фото Олександра Шамова.
Вихід на сцену Соломії Чубай додав драйву та запалу. Кожна композиція у її виконанні звучала по-особливому вишукано. Під час концерту виконала й «Різдв’яну сюїту» ― пісню від Михайла Романишина з ROCKOKO. Прозвучали також колядки та щедрівки, яких артистку навчила бабця, козацька коляда, різдвяні пісні з Центральної та Східної України.
Феєрична концертна програму «По Різдву». Фото Олександра Шамова.
Співачка наголосила на тому, що програма «По Різдву» ― благодійна. Частина коштів, виручених із продажу квитків, буде спрямована на порятунок молодого талановитого музиканта Петра Чайковського, який бореться із важкою хворобою. Ще одне важливе спрямування ― донести до якомога більшої кількості людей, що, незалежно від того, які ми, з якими особливостями, кожен потребує бути любленим і любити. У фоє Центру Довженка під час антракту була можливість придбати вироби цих дітей, доклавшись у такий спосіб до розвитку центру «Джерело».
Феєрична концертна програму «По Різдву». Фото Олександра Шамова.
Після короткої перерви звучали пісні проєкту «Колискова для Олекси». А також пісні на вірші відомих українських поетів ― Лесі Українки, Миколи Вінграновського, Дмитра Стуса, Грицька Чубая, Юрія Іздрика, Сергія Жадана, Маріанни Кіяновської та інших у межах чуттєвого проєкту «Чубай. Україна. Любов. POETY».
Феєрична концертна програму «По Різдву». Фото Олександра Шамова.
Понад дві години емоції вирували на сцені й у залі. Тож на завершення концерту всі глядачі стоячи заколядували для артистів.
Експозиція виставки "Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності"
В п’ятницю, 24 січня 2020 року, у виставкових залах Історико-краєзнавчого музею міста Винник (вул. Івасюка, 5) відбулося відкриття виставки “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності”.
Виставку представляв Меморіальний музей Станіслава Людкевича (сектор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові) під кураторством Мар’яни Зубеляк. Потрібно зазначити що це перша виставка з фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича, яка виїхала за межі Львова.
Експозиція виставки “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності”
“Музей Станіслава Людкевича – це відділ Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької. Працює він кілька днів на тижні, бо зараз немає відповідних умов, щоб він працював щодня і ми намагаємося всілякими способами популяризувати наші скарби – архів Станіслава Пилиповича Людкевича.
Галина Тихобаєва
Минулого року був ювілей Станіслава Людкевича і у нас були три гарні великі виставки: у Львівській філармонії, у Музеї Івана Франка та у Науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. Також минулого року проводився фестиваль. А зараз нас гостинно гостять у Винниках. І я хочу сказати, що це уже не перший наш спільний проект і нам дуже це приємно. Думаю, що ми і далі будемо продовжувати співпрацю, адже тут, у Винниках, серед своїх колег музейників ми дуже добре почуваємося”, – сказала директор Музею Соломії Крушельницької у Львові Галина Тихобаєва.
Відкриття виставки “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності”
Експозиція виставки “Станіслав Людкевич – людина легенди і дійсності” вперше знайомить мешканців Винник з життєвим і творчим шляхом видатного українського композитора, музикознавця, педагога, організатора музичного життя Галичини.
Володимир Квурт
“В України такий час становлення, що ми мусимо повертати власну історію. Мусимо розуміти її, глибше знайомитися з тими людьми, які творили її і які, зрештою, будували оцей ланцюг поколінь, який дозволяє нам сьогодні високо підіймати голову і казати, що українська культура – це висока культура. Про це треба пам’ятати, це треба популяризувати і безперечно сьогоднішня виставка повинна теж стати тим невеликим вкладом в популяризацію української історії і пам’ять про Великих Українців”, – наголосив міський голова Винник Володимир Квурт.
В експозиції виставки представлені також матеріали, що пов’язують постать композитора з Винниками.
Ігор Тимець
“Насправді ця виставка – це ще одне підтвердження, що українці об’єднавшись разом можуть творити чудеса, робити ті речі, які увійдуть в історію. Як приклад – об’єднавшись два музею роблять чудовий захід. Завдяки школі мистецтв, ця виставка набула чудового образу. Ми почули чудові твори та чудове виконання. Насправді таких проектів багато і це тішить, бо попри те, що іде війна на Сході, попри те, що важкі часи культурний фронт сьогодні перемагає. Перемагає такими виставками, заходами, виданням книжок і творчістю. І важливу роль у цьому відіграють наші музеї, колеги та друзі та їх титанічна праця”, – зробив резюме Директор Винниківського Історико-краєзнавчого музею Ігор Тимець.
Мар’яна Зубеляк
Після урочистого відкриття виставки відбулася кураторська екскурсія її експозицією, яку провела Мар’яна Зубеляк.
В одній із попередніх публікацій «Фотографії старого Львова» вже розповідали своїм читачам про цінну колекцію світлин із Львівщини, яка знаходиться у фондах Національного цифрового архіву Польщі.
Сьогодні маємо на меті продовжити розпочате. Нашу увагу привернули світлини, які є панорамами міста Львова. Фото датуються кінцем ХІХ – поч. ХХ століття, а точніше 1880-1939 рр. Автор їх, на жаль, поки невідомий загалу.
Такі фото дозволяють побачити Львів із висоти пташиного польоту. Світлини показують атмосферу тогочасного міста, його архітектурне обличчя в поєднанні із місцевим ландшафтом.
Синагога в Олесько (Львівська область) / Фото Facebook: Marla Raucher Osborn
Синагога у селищі міського типу Олесько на Львівщині поступово нищиться і перетворюється на руїни. Про це повідомляє Марла Осборн, яка керує проектом зі збереження єврейської спадщини Рогатина.
Марла Осборн в своєму Facebook опублікувала фотографії синагоги, які показують її актуальне стан.
Синагога в Олесько (Львівська область) / Фото Facebook: Marla Raucher Osborn
Синагога в Олесько (Львівська область) / Фото Facebook: Marla Raucher Osborn
Згідно з історичнимиданими,синагогавОлеськобулапобудованав19столітті(за іншими джерелами,у другійполовині18століття).Станомна2018рік,доступувбудівлюсинагогине було,оскільки всі двері були закриті.
Уже у вересні до Львова завітає всесвітньо відома польська письменниця й лауреатка Нобелівської премії Ольга Токарчук, аби під час 27 Львівського міжнародного Book Forum, який цьогоріч відбудеться 16-20 вересня, зустрітися з українськими читачами та презентувати два видання – «Книги Якова» та «Химерні оповідання». Співорганізатором приїзду Ольги Токарчук на 27 BookForum стане київське видавництво «Темпора».
Ольга Токарчук каже: «З нетерпінням чекаю на поїздку до Львова та зустріч із українськими читачами «Книг Якова» в перекладі блискучого Остапа Сливинського. А окрім того, вересень чудесний на Західній Україні, коли на дороги спадають великі спілі горіхи».
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук стане почесною гостею 27 BookForum, де братиме участь у відкритті та інших заходах головного культурного фестивалю країни. На BookForum лауреатка Нобелівської премії презентує «Книги Якова» у перекладі Остапа Сливинського (книга надійде в продаж у лютому 2020) та «Химерні оповідання» у перекладі Віктора Дмитрука (книга надійде у продаж у вересні 2020).
«Не знаю, чи великим перебільшенням буде сказати, що «Книги Якова» – це оповідь про побудову політичної нації. Такої нації, яка ґрунтується саме на спільній для всіх, уважний до розмаїття й відмінностей оповіді, а не на генах і крові. На спільних цінностях, а не на образі спільного ворога. Саме тому мені дуже хочеться, щоб цей роман уважно прочитали і в Україні, де поле зору одних майже цілковито займає фігура ворога, заступаючи собою решту реальності, а інші намагаються будувати «мирну» спільноту без цінностей», – каже Остап Сливинський, перекладач «Книг Якова».
«2020 рік є для Львова справді особливим роком – з фокусом на культуру. В цьому контексті візит лауреатки Нобелівської премії Ольги Токарчук на 27 BookForum – це справжній подарунок для нас і гостей нашого міста. Особливо радіємо за наше місто-партнер Вроцлав, яке також має гордість бути Містом літератури ЮНЕСКО. Всі з нетерпінням очікуємо, що нам приготує 27 BookForum, бо сьогодні Львів і книжковий форум – в одному асоціативному ряді», – зазначає Андрій Садовий, міський голова Львова.
Ольга Токарчук
Про Ольгу Токарчук:
Ольга Токарчук — польська письменниця, есеїстка, сценаристка, психологиня, лауреатка Нобелівської премії з літератури 2018 року за роман «Бігуни»
та Міжнародної Букерівської премії 2018 року за роман «Польоти». Ольга Токарчук двічі вигравала найпрестижнішу польську літературну премію «Ніке» за книги «Польоти» у 2008 році та «Книги Якова» у 2015 році. Її книги перекладені більш ніж на 45 мов світу.
Ольга Токарчук виросла в Сулехові: її бабця, яка родом з України, свого часу вийшла заміж за поляка. Ольга Токарчук є випускницею факультету психології Варшавського університету.
Після закінчення університету працювала психотерапевткою у Валбжиху. Коли її перші твори набули популярності, Ольга Токарчук звільнилася з роботи і, переїхавши до Нової Руди, присвятила себе літературній праці. Довший час вона мешкала в Краянові біля Нової Руди, у Судетах. Краєвиди й культуру цих околиць змальовано в кількох її творах.
Зараз Ольга Токарчук мешкає у Вроцлаві..
Ольга Токарчук
Переклади творів Ольги Токарчук українською
2019 рік – «Книги Якова», видавництво «Темпора», перекладач Остап Сливинський.
2011 рік – «Бігуни», видавництво «Фоліо», перекладач Остап Сливинський.
2011 рік – «Веди свій плуг понад кістками мертвих», видавництво «Урбіно», перекладачка Божена Антоняк
2007 рік – «Останні історії», видавництво «Літопис», перекладачка Ярина Сенчишин
2004 рік – «Мандрівка людей книги», видавництво «Літопис», перекладачка Ніна Бічуя
2004 рік – «Правік та інші часи», видавництво «Кальварія», перекладач Віктор Дмитрук
2004 рік – «Гра на багатьох барабанчиках», видавництво «Літопис», перекладач Віктор Дмитрук
2003 рік – «Правік та інші часи», журнал «Всесвіт», перекладач Ігор Пізнюк
2002 рік – «Професор Ендрюс у Варшаві», «Кур’єр Кривбасу», перекладач Ігор Пізнюк
2001 рік – «Шафа», «Deus ex», «Номери», журнал «Всесвіт», перекладач Ігор Пізнюк
В попередній публікації ми познайомили вас із цікавою історією палацу в Дольську на Волині та його власників. Сьогодні хочемо продовжити розпочати, адже вдалось віднайти цікаві документи, пов’язані із маєтком та його власниками. Правда ці факти є набагато пікантніші…
Відомо, що поблизу палацу в Дольську знаходилось багато цікавих архітектурних споруд, серед яких будівля театру, гараж для карет, лямус для господарських споруд. Проте нашу цікавість викликала інша будівля. Відомий дослідник волинських резиденцій Роман Афтаназі згадує про існування в парку поблизу маєтку в Дольську такої собі «романтичної хати», ймовірно, це був будинок, предназначений для любовних утіх. На жаль, в книзі Афтаназі подає лише її короткі описи. Проте нам вдалось розшукати проект цієї будівлі, який датується 1806 роком. Документ написаний на французькій мові. Він містить титулку, план, малюнок та розріз самої будівлі. Невідомо, хто є його автором, проте знаючи замовника, ймовірно, це був якийсь відомий французький архітектор.
Обкладинка проекту «романтичної хати» в Дольську, 1806. Тут і далі зображення з polona.pl
Ініціатором зведення будівлі під назвою «романтична хата» був Фредерик Юзеф Мошинський. Саме він у 1778 році стає власником маєтку в Дольську. Нагадаємо, що Мошинський був відомим на той час державним і військовим діячем Речі Посполитої, генерал-майором польської армії, віце-комендант Кадетського корпусу в Варшаві. Фредерик Юзеф Мошинський був власником величезного спадку розміром у 30 млн. злотих. Він активно займався меценацтвом.
Малюнок «романтичної хати» в Дольську, 1806
Отож повернемось до будівлі. Так звана «романтична хата» знаходилась посеред дольського парку, який знаходився на захід від головного палацу. Будівля заховалась серед високих ялинок, у сірих хащах. Дах був спеціально вкритий мохом та соломою. Звели її орієнтовно у 1806-1807 роках.
Розріз будівлі, 1806
Серед однієї з груп високих ялинок парку була захована «романтична хата», побудована з сірих хащах, вкрита мохом та соломою. Будівля була зроблена із зрубу, мала три поверхи. Цікаво, яке її було призначення? Про це написала свої міркування одна із доньок наступного власника маєтку Петра Мошинського – Джозефа. В своїх спогадах вона розмірковувала над тим для чого Фредерик Мошинський побудував цю хату і написала такі слова: «Різні винаходи для усамітнення придумають люди, проте місцезнаходження цієї хати, вказувало на її не обов’язково доброчесне призначення». Можлива Джозефа мала на увазі, що ця будівля була місцем для зустрічей Мошинського, які могли носити «романтичний» характер… Скоріше всього саме туди приводив своїх пасій Фредерик Мошинський.
План будівлі, 1806
Незважаючи на те, що зовні будівля була архаїчною, і не схожою на палац та інші будівлі, інтер’єр був кардинально інакшим. Як тільки гості переступали поріг, то бачили стіни вкриті дорогими фресками. Тематика зображень була цікавою – це оголені танцівниці з Помпеїв. Якість фресок була найкращою, видно було з усього, що робили їх європейські майстри.
Фредерик Юзеф Мошинський, 1795
В кімнатах будівлі були не звичайні лави, а коштовні меблі в стилі ампір. Цей стиль виник у Франції в XVIII столітті, але не випадково, а цілком усвідомлено. Саме тому перше, що характеризує його: раціоналізм в інтер’єрі, доцільність, комфорт меблів. Розкіш і багатство при цьому виставляється напоказ. Так було і в «романтичній хаті» в Дольську. Підлоги в усіх кімнатах були вкриті килимами, замовленими в кращих виробників.
Джозефа Шембек із сестрою Хеленою, 1858
На першому поверсі будівлі знаходився передпокій, салон та гостинна кімната. Вище знаходилась кімната для відпочинку, куди вели сходи. Двері до неї закривались автоматично, за допомогою кнопки. Про це в своїх спогадах пише також онучка Фредерика Мошинського. Джозефа згадує, що вже після смерті дідуся оглядала не раз цей будиночок і коли потрапляла в бібліотеку будиночка, то розуміла, що там знаходиться література для дорослих. Фредерик Мошинський зберігав книги з еротичними зображеннями. Ці книги йому привозили з усього світу. Найцінніші екземпляри вкривали шкіряні обкладинки та дорогоцінні каміння. Напевно «романтична хата» в Дольську має багато таємниць, які нам ще прийдеться дослідити.
Три грації. Фрески із Помпеїв
Сьогодні оригінали проекту «романтичної хати» в Дольську на Волині зберігаються в фондах Національної бібліотеки Польщі, яка знаходиться в місті Варшава. Ймовірно, що серед документів є багато невідомих, які можуть пролити світло на історію населених пунктів Волині. Зараз село Дольськ входить до складу Турійського району Волинської області.
Департамент внутрішньої та інформаційної політики обласної державної адміністрації в межах Регіональної програми сприяння розвитку інформаційного простору та громадянського суспільства у Львівській області на 2018-2020 роки оголошує конкурс на підтримку регіонального кінематографу. Про це повідомляє прес-службу ЛОДА.
Конкурс має на меті популяризацію та розвиток регіонального кінематографу як пріоритетного напряму державної політики в гуманітарній сфері. Переможцям конкурсу надається дотація з обласного бюджету на створення кінопродукту.
Початком конкурсу вважається 20 січня 2020 року. Конкурс триває 30 календарних днів з моменту його оголошення. Прийом заявок на участь у конкурсі здійснюється протягом 14 календарних днів.
Для участі заявники мають подати такі документи:
заяву на ім’я директора департаменту про включення до обласної програми підтримки регіонального кінематографу на відповідний рік в довільній формі;
кошторис на створення документально-історичного і патріотичного кіно в довільній формі;
сценарний план фільму в електронні та паперовій формі;
установчі документи учасника конкурсу.
До участі у конкурсі допускаються лише юридичні особи зареєстровані на теренах Львівської області та які не отримують фінансування /співфінансування з районних, обласного, державного бюджетів.
Для участі у конкурсі заявники подають документи за адресою: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, каб. 402, департамент внутрішньої та інформаційної політики Львівської обласної державної адміністрації.
З 22 січня до 9 лютого львів’яни та гості міста мають нагоду оглянути експозицію виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера», що експонується у «Галереї сценографії» (вул. Городоцька, 36).
«Трієнале сценографії імені Данила Лідера» – за такою назвою вчетверте у м. Києві стартувала виставка, де презентовано творчий доробок художників-сценографів. Ім’я Данила Лідера виставка носить недаремно, адже він великий майстер, котрий формував і впливав на становлення професійної школи української сценографії. З його творчої лабораторії вийшло багато обдарованих сценографів, котрі продовжують справу вчителя.
Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»
З Києва виставка продовжила свій шлях до Львівської «Галереї сценографії» зі своєю окремою експозицією. На превеликий жаль, обмеженість місця не дозволила львів’янам в повному обсязі ознайомитись з роботами, що експонувалися у Києві. Актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Олег Онищак офіційно відкриваючи виставку наголосив, що «Галерея сценографії» вперше у Львові зібрала роботи понад 20 київських художників (у Києві – 40). Серед присутніх з Лідеровської школи на відкритті були Олег Татарінов та Андрій Александрович-Дочевський. Крім того, відвідувачі галереї змогли побачити роботи львівських художників Дарії Зав’ялової та Тадея Риндзака.
Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»
Ескізи костюмів та макети декорацій в процесі роботи кристалізуються у конкретний образ, простір. Іншими словами, розкривають образно-пластичне рішення вистави, що допомагає зрозуміти її філософію, конфлікт, ідею та акцентувати на важливих питаннях, які хвилюють глядача. При цьому треба розуміти, що шлях від ескізів і макетів до втілення їх на сцені непростий. Будь-яка вистава – це результат колективної творчості, величезна праця, в якій зливаються воєдино творчість найрізноманітніших фахівців: драматурга, режисера, акторів, художника, композитора, балетмейстера. В творчому процесі дуже важливі їхня злагодженість та взаєморозуміння, інакше виникає величезна прірва між задумом художника і втіленням на сцені. Як би талановито не виглядали ескізи костюмів та макети, вони можуть залишитись лише окремим витвором мистецтва.
Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»
На мою думку, важливо, щоб кожний театр мав музей сценографії, де б глядач мав можливість ознайомитись та порівняти «задум» і «втілення». Або ж «Каталог» робіт художників, про який на відкритті виставки говорила художниця Анна Духовична, котра підкреслила, що треба шукати спонсорів, бо поки що художники вкладають свої гроші на реалізацію видання «Каталогу сценографії».
Зліва на право: актор театру імені Леся Курбаса – Олег Онищак; сценографи – Анна Духовична, Ярослав Нірод, Ігор Білецький, Олег Татаринов, Андрій Александрович-Дочевський; два юних театрознавця
Сьогоднішня виставка варта уваги своєю різноманітністю. Мабуть вперше львівська «Галерея сценографії» водночас представила роботи таких майстрів як: Д. Зав’ялова, Б. Поліщук, Т. Риндзак Я. Нірод, І Несміянов, А. Алекандрович-Дочевський, І. Білецький, О. Вакарчук, О. Друганов, А. Духовична, К. Корнійчук, К. Маркуш, Н. Рудюк, О. Татаринов, С. Петровський, В. Плавун, О. Родіонов, С. Заікіна, Д. Колот, В. Кузьміч, Л. Ковальчук, Ю. Заулична, Л. Чернова, О. Бас, А. Меженіна, С. Павліченко, М. Крутолова.
На перший погляд може здатися парадоксальним, що витоки Жулинської парафії слід шукати не в самому Жулині, а в сусідніх Підгірцях поблизу Стрия. Проте саме...
