Капела «Дударик» запрошує на мюзикл-казку "Пригода Святого Миколая" (відео)
18 і 19 грудня у Центрі Довженка та в Львівській національній філармонії Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» зіграє мюзикл «Пригода Святого Миколая». Про це повідомили у капелі.
Цьогоріч буде чотири концерти: 18 грудня у Центрі Довженка о 16:00 та о 18:00 і 19 грудня в Львівській національній філармонії о 16:00 та о 18:00.
«Пригода Святого Микола за популярністю – топ-мюзикл для дитячої аудиторії в різдвяно-новорічний час. З року в рік у Львові капела дає 4-6 вистав із незмінним успіхом. Секрет простий – казковий сюжет, чудові актори, неперевершена музика, реальні емоції і драйв від першої до останньої хвилини дійства. Глядач опиняється в вирі баталії за подарунки Святого Миколая. Цей настрій підсилюється декораціями і світлом, постає справді чудове казково-музично-драйвове дійство, де глядач також стає дійовою особою і може обрати сторону, за яку змагатиметься», – сказав керівник капели Дмитро Кацал.
Музика до вистави створена на основі безсмертних хітів усіх часів таких, як James Brown «I Feel Good», AC/DC «Highway To Hell», Queen «We Are The Champions», Chuck Berry «Johney B. Good», The Beatles «Hey Jude», Adele «Skyfall», Scorpions «You And I», Leonard Cohen «Halleluia», Eric Clapton – «Tears In Heaven».
«Як і світові знамениті мюзикли, такі як «Король Лев», «Фантом Опери», «Пригода Святого Миколая» стала must have для дітей на свята. А батьки і супроводжуючі зможуть «покайфувати» від улюбленої музики і щасливих дітей», – додав Дмитро Кацал.
Кількість місць обмежена відповідно до карантинних вимог – тому поспішіть придбати найкращі місця зазделегідь!
Сьогодні хочемо трішки познайомити читачів Фотографій Старого Львова із постаттю львівського фотографа Марека Мюнца, котрий на початку ХХ ст. виконав велику серію фотографій міста Львова та зафіксував у світлинах для майбутнього надзвичайно багато подій нашого міста, що безперечно має неабияку документальну та історичну цінність.
Панорама Львова з Гори Страт. Фото Марек Мюнц, 1920 рік
Фотограф Марек Мюнц (1872-1936) може бути прикладом підприємця-прагматика. Прізвище цього неймовірно працездатного майстра від початку ХХ ст. зустрічається у зв’язку з різноманітними подіями. Свою професійну діяльність Марек Мюнц почав у 1902 р. у спільному з Самуельом Ніком фотографічному закладі на вул. Баторія, 32 (вул. Князя Романа). В 1904-1908 рр. він вже працює самостійно у власному закладі «Ельвіра» на вул. Коперника, 8 (перед І Світовою війною на цьому місці збудовано банк).
Напис на фото 1910 року. Фотосалон Марека Мюнца у Львові (1872-1937).
Від 1910 р. ательє Мюнца розташовано на вул. Ягеллонській, 15 (вул. Гнатюка), а крім цього він ще й відкриває артистично-цинкографічний заклад, багато фотографує місто, виконує фотографії для преси (видання «Край», «Ілюстрований тижневик», навіть спеціалізоване видання Львівського фотографічного товариства «Фотографічні відомості» вміщує фотопортрети роботи Мюнца); робить спроби кінооператорської діяльності.
Вигляд на будівлю з боку нин. парку Франка. Фот. М. Мюнц, 1925 рік
Після Першої світової війни він допомагає багатьом удовам померлих колег, здійснюючи технічне керування їх закладами, що не заважає йому відкрити філію – ательє «Діана» в торговому центрі біля костьолу св. Ельжбети на вул. Сапеги, 34, що тепер не існує.
м. Львів, Ратуша. Автор – Марек Мюнц, 1925 р.
В 1910 р. делегатом від Львівських фотографів Марек Мюнц перебуває на з’їзді Союзу австрійських фотографів у Відні та активно підтримує подання з’їзду до міністерства торгівлі про необхідність визнання фотографічного промислу ремеслом.
Львівська Опера у нічному освітленні, 1920 – ті рр., фото М. Мюнца
Після затвердження владою цієї пропозиції потрібна була організація професійного об’єднання фотографів на зразок середньовічних цехів з тим, щоб захистити в разі необхідності свої професійні права. У Львові створюється організаційний комітет на чолі з Н. Ліссою, котрий взяв на себе трирічну переписку з міністерством торгівлі, намісництвом, магістратом, Торгово-промисловою та Ремісничою палатами. Врешті, У 1913 р. відбулося перше засідання промислового об’єднання фотографів, що отримало назву «Греміум фотографів у Львові».
Трибуни другого львівського іподрому. Фото 1904 року. Автор: Марек Мюнц
У публікації використано фрагмент статті Ірини Котлобулатової «Фрагменти з історії фотографії у Львові», що була опублікована у журналі «Галицька брама» № 1-3 за січень-лютий-березень, 2002 р.
Світлина з репетиції. На світлині (зліва на право) Алла Новікова, Надія Крат, Олексій Кравчук, Едем Ібадуллаєв, Володимир Мельников, Тетяна Шелельо, Людмила Зборовська
Учасники театру “І люди, і ляльки” цього року не святкують Різдво. Радше вшановують пам’ять по “Кривавій водохрещі” та намагаються осмислити історію тридцятиліття незалежності України через художню форму. “Різдво. Тризна” – медитативна вистава, яка має характер запитання. І над цим питанням через “монохромну” форму вертепу, фольклорний пісенний матеріал та поезію Жадана творці пропонують подумати разом з ними на прем’єрі 23, 24 та 30 грудня.
Вертеп, як сакральна “історія зі скриньки”, де в давнину зберігалися ляльки мандрівних театрів. Але театри вже не мандрують як раніше і в нашій історії ця скринька більше нагадує скриньку Пандори, що творить іншу природу різдвяної дійсності. Дійсність же, своєю чергою, залежить не від того, що ми дістанемо зі скриньки, а від того, що ми будемо робити з цими предметами. І поки світ охоплений конфліктами між країнами та поміж людьми, на дні скриньки лишається й те, що ми називаємо надією.
Світлина з репетиції. На світлині Людмила Зборовська
“Після 14 року, а саме після “кривавого водохреща” є відчуття, що Різдво розстріляли на Майдані і воно все більше й більше зникає. Атрибути лишилися, а саме відчуття Різдва, дива, народження спасителя… то цього відчуття нема. про це виникло бажання поговорити”, – сказала співрежисерка проєкту Надія Крат.
Світлина з репетиції. На світлині Тетяна Шелельо
Якщо речі не живуть самі по собі, набуваючи значень лише в наших руках, то, можливо, скринька – це умовне місце всередині кожного з нас, а надія – це наші очікування, що людство в решті решт візьме любов за орієнтир, коли черговий раз доведеться обирати яким змістом наповнювати скриньку.
Світлина з репетиції. На світлині (зліва на право) Алла Новікова, Надія Крат, Олексій Кравчук, Людмила Зборовська, Тетяна Шелельо.
“Я був свідком того, як люди виїздили з Донбасу, покидали свої домівки, втікали, рятуючи життя. і тут от з’являється цей образ біженця, життя якого складається з уламків. Хочеться, власне, через мистецтво дати людям відчуття надії і щоб біженець, який тікає від чогось, став подорожнім, який йде по життю”, – зазначив співрежисер проєкту заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук.
День народження – це завжди гарне свято. А якщо ювілеї декількох друзів одразу, то це ще більше свято. Львівський туристичний офіс зібрав усіх визначних ювілярів Львова 2021 року та кличе своїх, щоб відсвяткувати. А робити це з початком новорічно-різдвяних свят ще приємніше, особливо – прогулюючись святковим зимовим Львовом. Пишуть організатори на сторінці події у Facebook.
День народження #ДляСвоїх – акція, у межах якої можна відвідати екскурсії та заклади культури за акційною ціною – йдуть двоє, платить один. Подія присвячена відзначенню ювілейних дат – днів народжень визначних людей, заснуванню архітектурних пам’яток та установ Львова і триватиме впродовж 18-19 грудня 2021 року.
Кожен учасник, оплативши екскурсійну послугу чи вхідний квиток, може безкоштовно провести зі собою ще одну людину. Для того, щоб відвідати День народження #ДляСвоїх потрібно зв’язатися з екскурсоводом чи культурною установою телефоном, щоб зареєструватись на подію, а в окремих випадках – заповнити google-форму.
Місце падіння радянського літака на Франківщині. Поряд безіменна могила. Чи має відношення поховання до літака?
Почнемо с початку історії. Наш колега з Івано-Франківська – Сергій Кірій через одного колегу дізнався координати де було знайдено уламки літака неподалік села Ганнусівка. Два рази виїжджав з командою однодумців на це місце щоб ідентифікувати літак та дізнатись подробиці.
Під час цих виїздів було знайдено досить уламків щоб зрозуміти що літак радянський, але модель ще визначити не змогли. Тому було вирішено здійснити третій виїзд на цю локацію.
Наша команда на місці пошуку
Львів, Івано-Франківськ, Долина – наші учасники зібралися саме з цих місць. Були і досвідчені пошуковці, і початківці. Але мета у всіх спільна.
Цікавий факт – поряд з місцем падіння є могила-пам’ятник з заліза в радянському стилі. Дуже нагадує таку, які колись ставили невідомим воїнам. Тоді і виникло припущення, що цей монумент має відношення до пілота літака.
Місцеві розповіли таку історію, що ніби літак кружляв біля села і стріляв по німцях, поклавши дуже багато з них, десь під 200 людей. Але зрештою його збили і він впав.
Все. Більше ніхто і нічого не знає. Тому ми і вирушили на пошуки щоб з’ясувати факти і можливо знайти між ними зв’язок.
Пам’ятник невідомому пілоту
Пам’ятник невідомому пілоту, схоже на отвори від куль
Зразу на горбочку поряд із селом починається ліс. На початку лісу якраз і є ця могила, а метрів через 30 починаються уламки від літака. Почали шукати деталі в цьому районі лісу. Великих звісно що немає, бо поруч село.
Ліс неподалік нашої локації
Назбиравши достатньо почали шукати траєкторію падіння літака слідуючи по сигналам. Як такого шлейфу не було, але знаходили деталі і на відстані 300 метрів від нашого місця.
Знахідки за цілий день (третій виїзд)
Роздивляємось знахідки
Зрештою визначили де найбільша концентрація уламків і зробили там правильний шурф. Глибина лише 20-30 см, видно шар горілого ґрунту разом з оплавленими деталями та шматками обшивки.
Багато гільз калібру 7.62 . Пізніше з’ясували що всі 1939 року випуску. Також знайшли частини обшивки пофарбованих зеленою фарбою, частини від акумуляторів, від поршневої системи двигуна, уламки текстоліту, обгорілої дельта-деревини, скла від кабіни та інше.
Гільзи калібру 7.62
Зустрілись немало уламків з клеймами. Наші колеги допомогли із визначенням – клейма 1-го заводу, який випускав лише літаки Міг3, І-15 біс та І-153. Отже, наш літак повинен бути одним з них.
Частина бомботримача літака І-153
Пізніше з’ясували що один з уламків, який навіть не відносили до літака, належить до тримачів бомб.
Ще одна особливість – траплялось достатньо уламків: ребра охолодження двигуна помальованих чорною фарбою.
Характерний камуфляж радянських літаків, місцями видно декілька шарів фарби
Характерний камуфляж радянських літаків, місцями видно декілька шарів фарби
Отже висновки були таки :
Літак збитий в 1941 році. Двигун мав повітряного охолодження. Мав на озброєнні кулемет калібру 7.62 та бомби. Зелена фарба місцями має два шари – значить літак підфарбовували.
“Мальовниче село під горою”
“Мальовниче село під горою”
“Мальовниче село під горою”
Тому висновки – це мав би бути літак І-153. І можливо, але менш ймовірно І-15 Біс. Висновки були зроблені групою пошуківців після тривалого обговорення. Звісно, що всі уламки відмили та передивилися уважно на наявність клейма та написів.
Всі уламки після того, як їх помили
Також шукали інформацію на рахунок могили біля місця падіння. І нарешті щось вдалося знайти.
Клеймо на уламку літака. Доволі часто зустрічається
Клеймо на уламку літака. Доволі часто зустрічається
Уламок від силового профілю
В книжці Василя Остаповича “Мальовниче село під горою” є згадка що біля капличку на горі під час війни впав радянський літак. Пілот скерував літак в ліс щоб не впасти на хати людям. Літак горів, потім вибухнув, пілот загинув на місці. Тут він і був похований як невідомий. Згодом на могилі поставили пам’ятник.
Уламок двигуна. На зворотній стороні номер двигуна, але, на жаль інформації про нього наразі немає
Уламок двигуна. На зворотній стороні номер двигуна, але, на жаль інформації про нього наразі немає
Також про пам’ятник є згадки в довіднику по пам’ятках археології в цьому регіоні. Наразі нам відомо тільки дату падіння 23.06.1941 року. І модель літака І-153 (або І-15 біс).
Сподіваємось що ім’я пілота також вдасться встановити. Тобто з 1941 року ім’я пілота так і не знає ніхто. Пошук в архівах триває.
З книжки Василя Остаповича “Мальовниче село під горою”З переліку пам’яток архітектури у Франківський області.І-153 «Чайка» – так колись виглядав літак що ми знайшлиМожливо це один з цих пілотів
Через тиждень, коли в музеї авіації в Києві передивлялися уламки, виявили цікавий фрагмент. Після детальної чистки від корозії знайшовся новий номер.
Номер літака І-153 збитого 23.06.1941 – 8488
Номер літака І-153 збитого 23.06.1941 – 8488
Це якраз і є номер літака. В цій моделі літака складно знаходяться номер двигуна, а тим більше самого літака.
Надіслали запити в архіви – можливо вдасться встановити прізвище пілота та обставини того бою.
17, 18 та 19 грудня у Палаці залізничників РОКС відбудеться музична вистава «Неймовірні пригоди на Миколая». У виставі задіяні понад два десятки артистів відомого ТанцТеатру «Життя», повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
«У чарівному готелі Ельфограду готується грандіозна церемонія нагородження – «Найдобріший вчинок року», серед номінантів – Попелюшка, Білосніжка, Анастасія та інші… Але лиходії казкового світу вирішили об’єднатись для отримання реваншу у вічній боротьбі з Добром. Магія та хитрощі, чари та обман… Видовищна, добра та повчальна казка перенесе дітей у дивовижній світ, в якому вони зустрінуться зі своїми улюбленими казковими героями в сучасних реаліях та ще й при дивних, несподіваних обставинах. Буде цікаво не лише дітям 4-12 років! Бо усі ми родом з дитинства, чи не так?», – запрошують організатори.
Сьогодні, 15 грудня 2021 року, о 16.00 в Палаці Хоткевича (вулиця Кушевича, 1) відбудеться відкриття фотовиставки “Люди Палацу”.
Фотовиставка є розповіддю про роль та значення Палацу Хоткевича для людей, які тут працюють, створюючи культурний простір для мешканців та гостей міста. Ця виставка про нас із вами, про історію установи в обличчях, про те, що об’єднує, мотивує та надає сенсу.
“Це проєкт, який покликаний передати мотивацію та почуття тих, хто творить історію Палацу щодня”, – говорить про ідею фотовиставки Олександра Онишкевич, керівниця Палацу Хоткевича.
Над зйомкою працювала Галина Кучманич, яка втілила ідею виставки в авторських світлинах.
“Для мене було важливо не вриватись без попередження, а плавно влитись у колектив. Напевне, дуже допомогло те, що я працювала у Палаці раніше. Я знаю колектив і вони знають мене”, – розповіла фотографиня.
Для створення невимушеної атмосфери під час зйомок авторка спочатку розмовляла з працівниками та дізнавалась про те, як самі учасники проєкту визначають свою роль у Палаці, що відчувають, виконуючи свою щоденну роботу. Кожна відповідь з дозволу учасників розміщена під світлиною, для деяких – застосовано метафору.
Виставка триватиме до 25 грудня. Відвідування можливе за наявності сертифікату про дводозову вакцинацію.
Площа Возз'єднання, 14 (сучасна Соборна), 1980-ті рр.
Огляд 1980-х років почнемо з такої надзвичайно цікавої теми, як поступове впровадження української мови в хуліганському та кримінальному середовищах Львова. Цілковито зрозуміло, що кожна імперія створює свою кримінальну субкультуру, де домінує мова метрополії, і за Польщі мовою спілкування батярського світу була винятково польська.
Вже згадуваний отець Ганас, парох церкви святого Димитрія на Збоїщах, розповідав: «Українці у самому Львові не мали багато своїх батярів, бо навіть ті, хто походив з українських родин, часто асимілювались у польському батярському оточенні». Свідченням того, що українці, з огляду на іншу ментальність і родинне виховання, здебільшого стояли осторонь кримінального світу Львова є те, що українського батярського фольклору як такого практично не існувало, а чи не в єдиній українській пісні тих часів батяри згадуються у неприхильному контексті:
Помню, помню, помню я,
Як мене мати любила,
Помню, помню, помню я,
Як все мені говорила:
Синку, синку, синку мій,
Не ходи з батярами,
Бо візьмуть тя до тюрми,
Закують в кайдани.
Заради справедливості варто згадати ще одну українську батярську пісню (тобто загалом існує лише дві українські батярські пісні):
Батяр я си батяр з малої дитини,
Як мав штири роки, ходив до дівчини.
Два батяри. Львів, вересень 1971 року. Фото Марцін Ябонський
З приходом тоталітарної московської влади у кримінальному світі Львова від 1950-х років спілкувалися лише російською мовою. Пригадую хлопців місцевих українців, які, відсидівши на зоні, поверталися до свого середовища і говорили шкарадною російською мовою. Це було вкрай дивно чути, коли ти пам’ятав, як ці самі хлопці з дитинства спілкувалися лише українською. До 1980-х років мовою спілкування у кримінальному світі Львова й надалі залишалася російська, але вже на початку 1980-х пацани на Трофейці поблизу Порохової вежі започаткували спілкування між собою українською, це були «старшаки»: Штраус, Тканя, Яшка, Боя. Серед авторитетів кримінального світу українською мовою у спілкуванні зі своєю братвою послуговувався Завіня, але найбільш цікаво, що він був перший, хто запровадив українську мову на «стрілках». Колись Микола Куліш прорік: «Справжня Україна відбудеться тоді, коли повії у Катеринославі пропонуватимуть себе українською мовою». Те саме можна сказати і про кримінальний світ.
Львів, сучасна вулиця Винниченка (колишня Трофейка), фото 1976 року
Кримінальний і хуліганський світ Львова 1980-х років до часів перебудови продовжував традиції 1970-х. Райони жили своїм власним життям. Рогатка (чи Рогачка) була окремим робітничим районом, де стосунки будувалися на бартері. Хто крав горілку на лікеро-горілчаному заводі, обмінював її на вкрадене на м’ясокомбінаті м’ясо. Люди, які безпосередньо провадили ці бартери, могли чудово вижити, навіть не отримуючи зарплати. Рогачка воювала з Малеховом. 1983 року один зі «старшаків» району одружився і не мав, де справити весілля, тому вирішив зробити це в Малехові. Там сталася бійка з місцевими, і весілля було зірване. Тоді «старшаки» з Бомби зібралися на допомогу, приїхали трьома чи чотирма автобусами ЛІАЗ (їх називали «стодолами») і під час дискотеки розігнали весь Малехів.
У середині вісімдесятих місцем, навколо якого розгорталися великі бійки, був Кузнєчик (палац культури імені Кузнецова, знаний також як клуб трамвайщиків, нині палац культури імені Гната Хоткевича). Взимку 1985 року тут відбулася бійка, внаслідок якої підрізали 6 чи 7 пацанів. Наступного ранку міліціонери ретельно прочісували граблями насип біля залізничної колії, шукаючи зброю. А одна з найбільших бійок наприкінці епохи «вуличних баталій» відбулася 14 січня 1986 року під тим самим Кузнєчиком. Билися Збоїща і Голоско, підписалися ще якісь райони. Тоді вбили Володимира Захарка (1969-1986) з вулиці Заводської, який колись когось побив «не по темі». За це посадили двох хлопців.
У 1980 – 1993 рр. Палац культури імені Гната Хоткевича називався на честь радянського розвідника М. Кузнєцова. Світлина 1980-х років, після реконструкції 1976 – 1980 рр.
Звичайно тодішня батярська молодь пиячила, і що більше ти міг випити, то на більшу повагу міг розраховувати. Але також було престижно займатися спортом, щонеділі хлопці збиралися, аби пограти в футбол. Звичай недільних футбольних матчів, нерідко між різними районами, протягом довгого часу був розповсюджений практично в усіх районах Львова. Футбольна команда зі Святого Саду брала участь у змаганнях між командами інших районів на Сакраментах (поле неподалік теперішньої вулиці Тершаковців), на Трофейці (тепер парк На Валах) та у Стрийському парку.
Від 1970-х років у Львові дуже популярним стало карате, наприкінці десятиліття цей вид спорту заборонили, але ентузіасти займалися ним нелегально. Одним із перших відомих тренерів-сенсеїв став Ярослав Андрушків, якого навчили тонкощам цього єдиноборства в’єтнамські студенти, коли він навчався у сімферопольському медичному інституті. Згодом Андрушків виріс у політика і очолив СНПУ (майбутнє ВО «Свобода»). Після служби в армії осів у Львові москвич Андрій Чистов (школа боротьби ногами), у нього займалося багато людей, які мали контакт із кримінальним світом. На той час заняття карате коштувало 25 рублів на місяць, охочі займалися без кімоно, аби не привертати уваги міліції. Якщо спортсмен, відпрацьовуючи прийоми карате у парку, підіймав ногу вище пояса, йому доводилось пояснювати міліцейському патрулю, що він займається акробатикою.
Площа Ринок у Львові, 1970-ті рр.
Карате підпільно займалися навіть на кафедрі патанатомії медінституту, в лазні, усюди, де можна було домовитися про місце для тренувань. Під приводом занять фехтуванням і дзюдо займались карате і в школах. Офіційно займатися карате було дозволено лише тим, хто ходив у штаб ДНД (добровільних народних дружин, які допомагали міліції у дотриманні громадського порядку). Кікбоксінг у Львові почав пропагувати Володимир Сурмач разом із Каначем, а на спортивний рівень цей вид спорту вивів Юрій Кардашевський, у подальшому відомий громадський діяч у царині пропагування спорту серед львівської молоді, депутат Львівської міської ради. 1979 року дозволяються спортивні секції безконтактного карате, водночас влада вводить кримінальну відповідальність за несанкціоноване навчання карате, тож фактично його забороняють на деякий час знову.
У 1980-і роки дедалі більшої популярності набував культуризм, яким почали захоплюватись іще з початку сімдесятих, потім він отримав назву атлетизм, аби не надавати цьому термінові західного «буржуазного» відтінку. Перші змагання з атлетичної гімнастики, з триборства провели у Львові 1982 року. Найвідомішими грандами культуризму у місті були Василь Безпаленко і Володимир Богданов. Культуристи, борці і боксери у ті часи здебільшого мали тісні зв’язки з кримінальним світом.
Найбільш згуртованими пацанами у 1980-х роках у Львові були роксовики, бо мали спортзал «Локомотив» і цілу купу спортивних секцій. Серед тієї молоді виростали яскраві особистості, і на середину вісімдесятих там сформувалася дуже міцна компанія, яка легко могла протистояти Центру. Найвідоміші роксовики того періоду – Завіня, Птєнєц, Ромко Глухий, Хімік, Рокеро.
Фото виставка “виїзного” фотоательє на ринку Центральний. Фото 1964 року
На Коперника, Краківській, площі Ринок, Трофейці, Короленка були свої тусовки. Верхній Високий Замок був окремо від Ужгородської. На вулиці Вічевій був Угол, і там збиралися «старшаки», як-от Куций, якого згодом застрелили на вулиці Сніжній. Він працював продавцем, однак насправді був великим авторитетом у кримінальному світі. Цікаво, що біля церкви Марії Сніжної збиралися хлопці поляки.
На площі Данила Галицького (на Пожарці) мешкав потужний авторитет Ігор Заходило, його помешкання було навпроти міських туалетів, а мама працювала там прибиральницею. Навіть Завіня, який поставив «наперсточний станок» у подвір’ї монастиря Бенедиктинок, де нині школа Святої Софії, побоювався Заходила, бо той стріляв, не роздумуючи. Міліція у цьому районі не втручалася в розбірки, ходила тільки на скупку – отримати свою «долю», і одразу йшла геть. Тут все було куплене і отримати посаду дільничного коштувало великих грошей.
Гра в наперстки
Біля Винниківського ринку на Личаківській збиралися «гайові» (назва від Шевченківського гаю), а пацани з іншого боку Високого Замку, з вулиці майора Бугрова (Кордуби) мали гучну славу «нарваних», і з ними краще було не зв’язуватись. Вулиця Пекарська займалася боксом – Кардаш, Меліхан, на Руській був зал боротьби, на площі Ринок – клуб боксу. Тоді всіх об’єднував спорт, гітара, карти, вино.
Наприкінці вісімдесятих великої популярності набув «гоп-стоп», тобто грабунок серед білого дня на вулиці, здебільшого своїх же однолітків, і зробити це в чужому районі вважалося високим класом. Власне з тих часів походить слово гопник. На початку вісімдесятих, коли з’явилися валютні бари і ресторан у готелі «Дністер», біля «Жоржа» стояв валютник на прізвисько Червонець, у подальшому відомий український політик. У ресторані на Високому Замку відбувалися «сходняки» кримінальних авторитетів з цілого СРСР. Сюди з’їжджалися злодії в законі з усієї країни і старі кишенькові злодії. Це були настільки досвідчені професіонали, що про них ходили легенди. Розповідали, що кишеньковий злодій тих часів, коли заходив до трамвая чи тролейбуса, як на рентгені бачив, скільки у кого грошей в кишені, помиляючись на 2-3 рублі – не більше.
У ті часи у блатному світі у разі якоїсь крадіжки проблему можна було залагодити. Наприклад, у когось з району викрали сумку. Якщо б він написав заяву до міліції, то кримінальний світ ніколи б не мав із ним справи. Якщо ж потерпілий хотів швидко повернути річ, то йшов до злодіїв свого району (а вони завжди крали не у своєму районі, а в якомусь іншому), і вони в інших дізнавалася, де вкрадена річ.
Продаж “дефіцитних товарів” на ринку Центральний. Фото 1964 року
З початком епохи рекету і наперсточників райони Львова перемішалися, бо головним став бізнес. Відтоді поняття території і двору почали нівелюватися. Головні прибуткові місця, як, наприклад, Краківський ринок, кримінальні угруповання ділили між собою за домовленістю. У 1980-х у Львові почалася епоха «лохотронів», і започаткували її наперсточники. Цю всенародно улюблену гру на гроші до Львова привезли кавказці, вони ж були першими вчителями львівських наперсточників. Ці «профі» з’явилися 1985 року там, де були найбільші скупчення людей: на головному залізничному вокзалі, автомобільному базарі на вулиці Хабаровській (Калнишевського), у автоцентрі «Львів-Лада» на вулиці Першого Травня (Городоцькій), в районі скупки за Оперним театром. Столик наперсточників називали «станком». На ньому працював «нижній», який був найбільшим професіоналом, йому допомагали троє або четверо «верхніх», які заманювали людей, створювали ажіотаж, а в разі потреби відводили вбік невдоволених програшем, це називалося «стояти на відводі». Занадто обуреному давали зрозуміти, що якщо він не замовкне, то його змусять це зробити.
З міліцією завжди була домовленість: наперсточникам давали певний час для роботи (пів години чи годину), а потім вони мали негайно зникнути з цього місця. Бум «наперстків» припав на 1986 рік, коли за півгодини можна було заробити 3-5 тисяч рублів (за сьогоднішньою купівельною спроможністю 200-300 тисяч гривень). Люди програвали усі гроші, навіть віддавали обручки. Зоряний час наперсточників закінчився 1990 року.
Осип Курилас за мольбертом під час служби в Легіоні Січових Стрільців.
В четвер, 16 грудня 2021 року, о 16.00 в Трускавці в приміщенні Музею міста-курорту Трускавця (Майдан Січових Стрільців, 2) відбудеться показ фільму “Осип Курилас. Повернення в історію”.
Це фільм про відомого українського живописця, витонченого графіка і карикатуриста, майстра мініатюри поштових листівок, одного із основоположників модерного українського сакрального мистецтва, неперевершеного ілюстратора дитячих читанок та букварів, очільника мистецького відділу Пресової квартири Легіону УСС, який походить родом із Щирця.
Фільм знятий на основі віднайденої та оцифрованої хроніки 1947 року за кошти Фонду Нагірних, родини Куриласів з Америки та небайдужих мешканців Щирця. У фільмі використаний уривок зі стрічки “Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919” Тараса ХИМИЧА.
Над фільмом працювали:
Автор сценарію – Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ;
Зйомки, монтаж та режисура – Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ;
Автор музики – Анастасія ЗДВІЖКОВА;
Аранжування та студійний запис здійснено на студії ZAБAVA RECORDS.
Ролі озвучували:
За Осипа Куриласа – Януш ЮХНИЦЬКИЙ;
За автора – Славко НУДИК;
За Івана Труша – Сергій ГАБШІЙ.
У фільмі знімалися:
Наталя ФІЛЕВИЧ – директор Благодійного фонду Нагірних;
Оксана ЖЕПЛИНСЬКА – завідувачка відділу українського мистецтва ХІХ – початку ХХ століть Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького;
Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ – краєзнавець, дослідник творчості Осипа Куриласа;
Ігор ТКАЧИК – спеціаліст з оцифрування кіноматеріалів;
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ – директор Львівського Фотомузею;
Стефанія ДЕРЕВАЦЬКА – ініціаторка створення музею Осипа Куриласа в Щирці;
Олег ВАСИЛИШИН – голова Щирецької об’єднаної територіальної громади.
Показ відбудеться з дотриманням всіх карантинних вимог. Тому тим, хто хоче потрапити на показ, необхідно мати із собою підтверджений сертифікат про вакцинацію, або ПЛР-тест зроблений не пізніше ніж за 72 години до події.
Сьогодні, 14 грудня 2021 року, о 16:00 у головному корпусі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (пр-т Свободи, 20) відбудеться відкриття різдвяної виставки робіт Дарії Альошкіної “Щедрик”.
Мистецтво витинанки – справжня магія, яка втілилась у різдвяну виставку робіт Дарії Альошкіної «Щедрик». Мисткині-новаторці вдалося не лише відродити давнє українське ремесло витинанки, але й перетворити його на сучасне мистецтво і представити цілому світу.
Майстриня Дарія Альошкіна. Фото з архіву майстрині
Проєкт розгорнуто у головній будівлі Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, він триватиме до 13 січня 2022 року.
Ці фото належали інженеру-залізничнику Єнджею Морачевському, який пізніше став відомим політиком. Нам вдалось натрапити на його родинний архів, в якому знаходяться цікаві фото по темі прокладання залізниць по території Львівщини.
Залізниця Самбір-Сянки, 1903-1905 рр.Залізниця Самбір-Сянки, 1903-1905 рр.Робітники та інженери під час будівництва залізниці Самбір-Сянки на фото 1905 р.Робітники та інженери під час будівництва залізниці Самбір-Сянки на фото 1905 р.
На фото можна побачити процес будівельних робіт, тунелі, краєвиди, робітників та інженерів.
19 січня у !FESTrepublic ( вул. Старознесенська, 24-26 ), у Львові виступить Сергій Міхалок та оркестр радикального шансону «ЛЯПІС 98». Початок концерту о 19:00, повідомляють організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.Виступ приурочений 50-літтю лідера гурту Сергія Михалка.
«Ексклюзив! Прем’єра! Феєрія для тих, хто не підріс і для тих, хто не подорослішав. Концерт-подію можна побачити раз на 50 років! Усі хіти – в одному шоу», – запрошують організатори.
Захід відбудеться з дотриманням карантинних вимог. Квитки можна придбати за посиланням: bit.ly/3GkOyYk
Як відомо, Ляпис 98 — білоруська рок-група, проект Сергія Михалка. Музиканти виконують старі хіти панк-рок-гурту «Ляписа Трубецкой» 1990-х і початку 2000-х років.
18, 19, 24-26 грудня 2021 року та 2, 7-9 січня 2022 у Ennio Event Square (вулиця Джерельна, 22) у Львові відбудеться етнофестиваль Зимова Країна Мрій. Брама Країни Мрій відкривається о 15:00, повідомили у Ennio Event Square.
На гостей чекає ялинка, Резиденція Святого Миколая, Різдвяна Шопка, вертепи, мистецькі майстерні та майстер класи, ярмарок, майданчик для дітей, традиційні танці, смачна етнічна їжа та гарячі напої і, обов’язково, багато музики.
Виступатимуть Воплі Відоплясова, Альона-Альона, Калуш, Аліна Паш, Dakh Daughters, Joryj Kloc, Хорея Козацька, Гайдамаки,Бурдон, Юрій Йосифович та Нова Автентика, Гордій Старух, Майстерня ЧГС, Пиріг Батіг, Lemko Bluegrass Band та Олег Скрипка з НАОНІ Оркестра.
«Країна Мрій у місті, де затишні вулички, які дихають вайбом живого Різдвяного свята з колядою, вертепами та музиками, – ідеальне поєднання. Беріть із собою гарний настрій та близьких людей, а неймовірні емоції, особливу атмосферу та незабутні враження ми вам гарантуємо», – запрошують організатори. Не баріться і поспішайте придбати найкращі місця за посиланням – https://bit.ly/krayina-mrij
Вже незабаром виповниться рік, як ми з вами розпочинаємо недільний ранок з філіжанкою запашного напою в компанії Торгової Марки Кава Старого Львова. За цей час ми вже багато дізнатися про кавові традиції Львова і окремих львів’ян, про львівські кав’ярні і унікальні кавові рецепти.
Але про історію самої кави ще не балакали. Отже, сподіваюся що ви вже приготували собі філіжанку смачнющої кави, бо історія буде довгою. Адже каві знадобилося 500 років, щоб завоювати всю планету і стати чи не популярнішим безалкогольним напоєм в світі.
Венеція, 1615 рік. На набережну la Serenissime були вивантажені Перші мішки таємничого товару з іноземним назвою «кава». Мішки ці, завантажені в порту Мока, в Ємені, повільно перетнули Червоне море. В районі Суеца їх вивантажили з трюмів і завантажили на спини верблюдів. Довгий шлях через пустелю, і, нарешті, цінний вантаж потрапляє до Палацу Дожів. У той час жоден італієць не пригубив навіть ковтка еспресо або капучіно. Про каву освічені європейці хіба могли прочитати в дорожніх щоденниках відомих мандрівників і мореплавців, які побували в Мецці або Адені.
Плантація кави в Ємені
Спочатку каву використовували тільки в медичних цілях, не беручи до уваги її дивовижні смакові якості.
З Венеції кава потрапляє в Марсель, де тутешні любителі екзотики пригощають своїх гостей «арабським вином». На батьківщині кави, в Ефіопії, в ті часи каву не заварювали, а підсмажували і жували, розтирали з жиром та пекли з нею хліб та солоні коржі. Кому ж першому прийшла в голову геніальна ідея заварити собі чашку кави? Легенда приписує цю честь єменського пастуху Кальді, він простежив за своїми козами, які скуштували гілок зеленого кавового зерна та в ейфорії танцювали під місяцем, і вирушив поділитись своїми спостереженнями до місцевого імама. Відомо, що після дегустації чудесної рослини імам був бадьорий, сповнений сил і не засинав під час багатогодинних молитов. Він-то і порекомендував своїм «колегам» панацею від втоми та сонливості.
Єменський пастух Кальді зі своїми козами
Ємені побутує й інша легенда. За часів Соломона йому підпорядковувалися джини, люди, тварини і птахи. Соломон попросив Бога дати таке дерево, плоди якого зцілювали б людей від сонливості, божевілля і холоду. Бог велів Соломонові послати джинів в білу країну між двома полюсами, і вони принесли звідти дерева – каву.
Араби намагалися зберегти за собою монополію на торгівлю кави. Проте не зуміли. І виною тому стали пілігрими – паломники в Мекку, які, повертаючись на батьківщину, як дорогоцінний сувенір, під полою свого лахміття проносили зерна кави. Таким чином, в 1554 році кава потрапляє в Істамбул (Константинополь), який став потім її другою батьківщиною. Вже через 50 років по всій Туреччині було відкрито понад 500 кав’ярень. Успіх завезеного сувеніру був повним. У XVII столітті в монополії арабів пролом пробили індуси. Індійський прочанин Баба проніс жменю кавових зерен через кордони і успішно доставив їх в рідну провінцію Майсор. Але широкої популярності ця культура не отримала аж до колонізації Індії англійцями в кінці XVIII століття.
Кав’ярня у Палестині, 1900 рік.
Оттоманська імперія швидко усвідомила всю вигоду цього бізнесу і продавала каву до Франції за надзвичайною ціною, що робило її доступною лише для обраних.
В кінці правління Людовика XIV туркам вдалося захопити практично весь ринок збуту кави у Франції. У 1669 році послом в Версаль був призначений Сулейман Ага, який оселився в Парижі, знявши в якості резиденції палац, гідний казок 1001 ночі, де влаштовував приватні прийоми для аристократії і королівського двору. Серед інших вишуканих страв гостей частували чашечками найтоншого фарфору, наповненими густим, запашним напоєм. «Кава» стає предметом моди і престижу. У 1670 році цю «туркоманію» висміяв у своїй комедії «Міщанин у дворянстві» великий Мольєр.
Паризьке кафе «Дом Каова»
У 1762 році підприємливий вірменин Паскаль відкриває на місці нинішнього ринку Сен-Жермен перше паризьке кафе «Дом Каова». На вулицях з’являються торговці гарячою кавою. Розкішне кафе «У Прокопа» було відкрито навпроти театру «Комеді Франсез» і стало дуже відвідуваним в XVIII столітті. Тут чашечку кави можна було спробувати, заплативши за неї «кругленьку суму». Сьогодні кафе можна знайти в Парижі на його колишньому місці, на вулиці Ансьен Комеді, його нові власники намагаються відновити і зберегти його вигляд з усіма «турецькими штучками».
Історія повинна бути такою, щоб її вистарчило на філіжанку доброї кави. От і ми нині на цьому зупинимось і прибережемо продовження історії на наступну неділю.
Завтра, 13 грудня 2021 року, в Історичному комплексі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) відкриється мистецький проєкт “«КРАСОТА БАРВНОСТИ»: виставка української кольорової графіки”
Виставку присвячено 50-літтю з часу започаткування реставрації творів графіки в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького. Ювілейний проєкт представить близько 80 оригінальних аркушів з нашого фондового зібрання авторства майже п’ятдесяти художників. Ми відібрали найбільш показові роботи, що найкраще ілюструють досягнення музейних реставраторів за увесь час розвитку цього напряму реставраційної справи у музеї (починаючи з 1970-х років). Здебільшого, це – кольорові малюнки на папері: портрети й пейзажі, проєкти та жанрово-побутові композиції українських художників і анонімних авторів другої половини ХІХ – ХХ ст.
Будуть представлені роботи Тараса Шевченка, Костянтина Трутовського, Миколи Пимоненка, Теофіла Копистинського, Михайла Жука, Софії Зарицької, Василя та Миколи Кричевських, Олени Кульчицької, Олекси Новаківського, Ольги Плешкан, Леопольда Левицького, Галини Захарясевич-Липи й інших відомих і забутих майстрів. Крім творів графіки, на виставці можна буде побачити й деякі деталі «внутрішньої кухні» музейних реставраторів, чия праця допомагає якнайдовше зберігати оригінальну та швидкоплинну «красоту барвности» мистецьких творів.
Виставка триватиме у виставкових залах Історичного комплексу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) до 13 лютого 2022 року.
16-17 грудня у Львові відбудуться заходи з нагоди відзначення 75-ти річчя Львівської національної академії мистецтв. В програмі – виставки, пов’язані з історією та сучасністю, офіційні урочистості, тематичні та студентські проєкти. Комплекс заходів приурочених до ювілею має на меті показати актуальний зріз життя Академії як лідера мистецької освіти та підкреслити її роль у вихованні творчої молоді.
Програма святкувань: 16 грудня
10:00 – відкриття виставки «Там, де співають птахи». Виставка естампів студентів кафедри графічного дизайну. Галерея «Пори Року». Львів (вул. Вірменська, 23).
14:00 – відкриття виставки «Сторінки історії: час «відлиги». Твори випускників Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва середини 1960-х рр. Музей ЛНАМ (вул. Кубійовича, 38).
17:00 – відкриття студентського мистецького проєкту «ЩОЯКНАЙ». Музей-галерея сучасного мистецтва (10-го корпусу) на території !FESTrepublic. (вул. Старознесенська, 24-26).
17 грудня
14:00 Урочиста Вчена рада з нагоди 75-річчя заснування Львівської національної академії мистецтв. Львівський палац мистецтв, актова зала. ( вул. М. Коперника, 17).
17:00 «VIVAT ACADEMIA!» Виставка творів викладачів Львівської національної академії мистецтв. Національний музей у Львові ім. А. Шептицького. (пр. Свободи, 20).
Також в рамках 75-ти річчя ЛНАМ заплановано ще два проєкти: виставка дипломних робіт випускників-магістрів 2021 р. (30 грудня, 15:00, галерея ЛНАМ) та онлайн-виставка творів викладачів кафедри академічного живопису ЛНАМ.
Вхід на всі події вільний.
Львівська національна академія мистецтв
Львівська національна академія мистецтв є одним з провідних закладів вищої освіти в Україні, де формуються творчі особистості. Офіційно заснована 1946 року на основі Львівської художньо-промислової школи.
До 1994 року заклад функціонував як Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, згодом ‒ Львівська академія мистецтв, відтак 2004 року Указом Президента України закладу надано статус національного.
Сьогодні Академія є активним творчим і дослідницьким середовищем, пропонує здобуття вищої спеціалізованої освіти на трьох рівнях – бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор мистецтва. Тут активно розвиваються різні напрями декоративного мистецтва (художня кераміка, художнє скло, художнє дерево, художній метал, художній текстиль), образотворчого мистецтва (монументально-декоративна скульптура, монументальний живопис, сакральне мистецтво, актуальні мистецькі практики), дизайну (дизайн середовища, дизайн одягу, графічний дизайн), реставрації творів мистецтва, культурології, історії і теорії мистецтва, менеджменту мистецтва.
В перші дні Нового 2022 року, 3 січня , о 17:00 та 19:30 у театрі ім.М.Заньковецької відбудуться Великі новорічні концерти скрипаля-віртуоза Олександра Божика. Музикант виступатиме у супроводі рок-бенду, повідомляють організатори.
У програмі – найкращі світові та українські хіти: Vivaldi, AC/DC, Imagine Dragons, Nirvana, Coldplay, Queen, Adele, Беz Обмежень, Океан Ельзи та інші. Звучатиме також авторська музика Божика та кавери із проєкту Bozhyk Duo. Особливим гостем концерту буде ТанцТеатр «Життя».
Традиційно на гостей концерту чекають шоу-номери, інтерактиви з глядачами та виступ яскравих солістів, імена яких музиканти ще поки не оголошують.
До слова, квиток на концерт Олександра Божика у супроводі рок-бенду – це найкращий подарунок до Новорічних свят. Не пропустіть масштабне музичне дійство на чолі з скрипалем-віртуозом, на якому окрім своїх найкращих номерів музиканти будуть прем’єрити абсолютно нову музику!
Концерт Олександра Божика на сцені Львівської опери
Олександр Божик – скрипаль-віртуоз, композитор, явище у сучасному музичному просторі. Майстер поєднувати неперевершене виконання та видовищне шоу. Йому однаково підвладні як класика, так і рок, поп, етно-музика.
Концерт Олександра Божика на сцені Львівської опери
Суперфіналіст популярного телешоу “Україна має талант”, рекордсмен “Книги рекордів України”, лауреат Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів.
Учасник багатьох телевізійних шоу та проєктів, зокрема, одного з найпопулярніших шоу у світі- “Британія має талант”. Після свого феєричного виступу на польському телешоу “Mam talent!” його назвали “Джиммі Хендріксом серед скрипалів”.
У Бориславі відкрили пам’ятник Яну (Йогану) Зегу. Це співвинахідник гасової лампи, автор технології рафінування і переробки нафти та перший аптекар міста. Із трьох запропонованих проектів обрали роботу скульптора Романа Кикти. Про це ZAXID.NET повідомив керівник ТІЦ Борислава Ігор Романюк.
Пам’ятник відкрили 9 грудня на вул. Шевченка, 12 в центрі Борислава біля аптеки, де Ян Зег працював. Його спорудили в межах реалізації проекту «Нафтова колиска Європи: забута історія України та Польщі» за програмою транскордонного співробітництва Україна-Польща-Білорусь. Партнером Борислава у проекті є гміна Санок (Польща).
«Проект OilCradle має на меті привернути увагу колишніх місць видобутку нафти (Борислав та Санок) через створення впізнаваного туристичного бренду та нових туристичних продуктів на основі їхнього минулого. На основі досліджень архівних матеріалів створять альбом про історію нафтової промисловості в двох містах, карти із позначенням місць, пов’язаних з нафтовою промисловістю, та спільний вебсайт з електронним каталогом», – зазначено в описі проекту.
Іншому співвинахіднику гасової лампи Ігнацію Лукасевичу пам’ятник відкриють 16 грудня у школі Страхоцина (Польща). Сайт та альбом теж невдовзі презентують. Для реалізації проекту було виділено 66 659 євро, із яких 90% витрат оплатив ЄС, а 10% – самі учасники з місцевих бюджетів.
Нагадаємо, у січні 2021 року у Бориславському міському парку відкрили аптеку-музей Яна Зега. А нещодавно у місті відкрили туристично-інформаційний центр, який очолив краєзнавець та співрозробник туристичної стратегії міста Ігор Романюк.
«11 листопада було створено ТІЦ. Він працюватиме у фойє кінотеатру “Каменяр” на вул. Шевченка, 25. Зараз там проводять ремонти до офіційного відкриття приміщення», – розповів Ігор Романюк.
У XIX – на початку XX ст. у Бориславі видобували 5% світового об’єму нафти, місто було найбільшим постачальником озокериту. Зараз із 1,5 тисячі нафтових свердловин використовують близько 400. Колись великий промисловий центр, Борислав зараз активно розвиває туристичний напрямок. Свої промислові потужності місто перетворює на туристичні атракції, навіть айдентика міста стилізована під нафтовий «журавлик».
Йоган (Ян) Зег – фармацевт, дослідник, засновник нафтової та озокеритної промислової переробки в Україні. Народився у Ланьцуті (Польща). Із 1848 року Ян Зег почав працювати у львівській аптеці Міколяша «Під золотою зіркою», де він провів дестиляцію нафти. У бляшаній лампі, яка була виготовлена львівським бляхарем Адамом Братковським, вперше публічно «засвітився» одержаний нафтопродукт, який стали застосовувати для освітлення. Останні 20 років життя прожив у Бориславі. Ще один пам’ятник Яну Зегу та Ігнацію Лукасевичу є на вул. Вірменській у Львові.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
