Львівський сімейний екіпаж Світлани Кравс (пілотеса) і Євгеній Кравс (штурман) у складі української команди на «Запорожці» ЗАЗ-965 1967 року випуску взяли участь у найпрестижніших європейських зимових гірських автоперегонах «Ралі Монте-Карло». Національному малолітражному «Запорожцю» минулого року виповнилося 60-ть років. Королівський автоклуб Монако допустив нас на свої супер-перегони.
Світлана Світлана та Євгеній Кравси фінішували на “Запорожці” на Ралі Монте-Карло у Франції
По дорозі до змагань учасники ралі від України мали зустрічі з українськими громадами в різних містах: у польському Вроцлаві, німецьких Ерфурті та Фрайбурзі і французькому Ліоні. Ми дуже дякуємо Громаді українців Тюрінгії, яка не лише пригостила нас «Козацьким кулешем», а й організувала зустріч з представниками німецького клубу шанувальників «Запорожця» Душевною була також зустріч і екскурсія містом-побратимом Львова – Фрайбургом.
Світлана та Євгеній Кравси фінішували на “Запорожці” на Ралі Монте-Карло у Франції
Україна ВПЕРШЕ взяла участь у цих престижних змагання і львів’яни здолали засніжені серпантини Провансу і Монако. Кільце Валанс-Валанс біля 470 км, 3 Альпійських перевали. Найважчий з яких 1230 метрів над рівнем моря. Мороз, хурделиця, сильний зустрічний вітер. Не без дрібних поломок і аварій. На другий день гонок на старт не вийшли 74 із 300 автомобілів. Ми стартували вдало… За 12-ть днів подорожі подолано майже 5 тисяч кілометрів. Трішки втомлені, але задоволені і щасливі…
Завершальною частиною була гала вечеря, організована Автомобільним Клубом Монако.
Світлана та Євгеній Кравси фінішували на “Запорожці” на Ралі Монте-Карло у Франції
Більше 700 учасників зібралися разом, для святкування фінішу та оголошення результатів. Неможливо об’єктивно визначити, хто виграв а хто програв в даній гонці. Всі команди отримали трофеї за участь в Rallye Monte-Carlo Classique та були запрошені на командорський бал. Це була надзвичайна, хвилююча та захоплююча новина для всієї збірної. Після, ми спілкувалися з адміністрацією клубу, та вже ведемо переговори про участь збірної на наступний рік.
Львів’яни на автоперегонах «Ралі Монте-Карло»
“Ми їхали за досвідом, ми його отримали. В майбутньому буде значно простіше, адже зараз ми чудово розуміємо, в чому нам потрібно удосконалюватися”, – сказала пілотеса Світлана Кравс.
Львів’яни на автоперегонах «Ралі Монте-Карло»
Львівський екіпаж родини Кравс, окрім спортивних завдань на «Ралі Монте-Карло» мав додаткове завдання: Львівщина готується до організації подібних зимових ралі на території Карпат. Вже до кінця 2023 року будуть збудовані нові дороги Європейського класу за програмою «Велике будівництво»: будуть з’єднані в «Мале Карпатське коло» сучасні шляхи Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Сподіваємося багаторічний організаційний досвід Королівського автоклубу Монако, згодиться нам. А закордонні ретро-автомобілісти оцінять нашу гостинність і сервіс. Запрошуємо до України!
В неділю, 13 лютого 2022 року, о 15.00 у виставкових залах Художньо-меморіального музею Олени Кулчицької (вул. Листопадового чину, 7) відбудеться відкриття виставки робіт Ганни Кучабської “За фірткою”.
На виставці “За фірткою” Ганна Кучабська представляє творчі роботи – краєвиди, предмети і куточки, вихоплені з невибагливого побуту селянина («У стодолі», «За фірткою», «Поле за городом», серія «Ритми і фактури» й ін.). Значну частину експозиції становлять композиції зі зображенням свійських тварин («І півень для краси…», «Кицька Беця», «Кури» й ін.). Поряд зі згаданим доробком на особливу увагу заслуговують портрети художниці «Задумався», «Господар»). Живопис авторки легкий, не перенасичений пошуками надміру складних композиційних творів. Він настроєвий, свіжий і ліричний.
Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові
За останні три роки Ганна Кучабська взяла участь у понад двадцяти всеукраїнських і міжнародних виставках, які відбулись у Японії, Кореї, Польщі, США, в Аргентині, Індонезії та в інших країнах, а також у рідному Львові та в Києві.
Оглянути експозицію виставки Ганни Кучабської “За фірткою” можна у виставкових залах Художньо-меморіального музею Олени Кулчицької (вул. Листопадового чину, 7) до 13 березня 2022 року.
Архів визначних осіб є цінним джерелом відомостей не тільки про їхню біографію, але й про епоху, у яку вони жили і творили, та про оточення, що вплинуло на формування їх особистостей.
Архів Олени Кульчицької — знаної української художниці, яка працювала у галузі графіки, малярства, декоративно-ужиткового мистецтва, педагога, громадської діячки- містить великий обсяг різних за характером матеріалів. Він налічує понад 4000 од.зб. і зберігається у Художньо-меморіальному музеї Олени Кульчицької (відділі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького).
Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові
Вагому частину архіву становлять фотографії. На жаль, авторство багатьох світлин не встановлено. Однак низка фотографій, автори яких відомі, відкриває перед нами цікаві сторінки біографії Олени Кульчицької.
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Зауважимо, що мешкаючи у 1909-1938рр. у Перемишлі, а згодом у Львові (1939-1967), Олена Кульчицька підтримувала приязні стосунки із широким колами української інтелігенції, спілкувалася та листувалася із відомими митцями, громадськими та культурними діячами. Художниця мала дружні взаємини із знаними галицькими фотомайстрами, ініціатори створення Українського фотографічного товариства та його активними членами – Степаном Дмоховським, Юліаном Дорошем, Данилом Фіголем, Ярославом Ковалем. У різний час вони виконали фотопортрети Олени Кульчицької, які після смерті художниці разом із її архівом перейшли у власність НМЛ імені Андрея Шептицького.
Робітня Олени Кульчицької в Перемишлі. Світлив Степан Дмоховський
Однак не менш цікавими є і аматорські фото, виконані батьком Олени Кульчицької. Вони і відкривають галерею фотопортретів О.Кульчицької. Лев Кульчицький (1843-1909) був поціновувачем фотомистецтва, автором численних настроєвих фотографій карпатських краєвидів. Працюючи спочатку радником суду на державній службі, а згодом- адвокатом, він провадив активну громадську діяльність, був членом багатьох товариств, одним із фундаторів та першим директором «Народної каси» у Косові. Змолоду Лев Кульчицький любив фотографувати і у фотографії реалізовував свій мистецький хист (свого часу йому не вдалося здобути фах архітектора). Батько завжди був для Олени Кульчицької близьким другом та порадником. Зауваживши ще у дитинстві здібності молодшої доньки до малювання, він підтримав її прагнення стати професійною художницею, фінансував навчання у Віденській художньо-промисловій школі (1903-1907).
1. Олена Кульчицька. Фото Лева Кульчицького. 1890-ті рр.
Лев Кульчицький залюбки фотографував членів родини, зокрема і доньку Олену. Один із її найраніших портретів – це фото 1890-х років, де бачимо майбутню художницю у підлітковому віці, вбрану у народний стрій, із розкішним намистом на шиї. На одній із фотографій 1900-х років зображено Олену Кульчицьку за працею біля мольберта. Також цікавим є погрудний портрет О.Кульчицької у зимовому вбранні з хутряним коміром та елегантному капелюшку.
Олена Кульчицька. Фото Лева Кульчицького. 1900-ті рр.
Новий етап у житті та творчості Олени Кульчицької розпочався із переїздом до Перемишля у 1909 році, де вона за рішенням Кураторії львівського шкільного округу отримала посаду викладачки рисунку в ІІ Державному вчительському семінарі. Незабаром помешкання сестер Кульчицьких на площі Ринок, 28 стало місцем зустрічей української інтелігенції, тут бували визначні культурні та громадські діячі, письменники, художники: Богдан Лепкий, Володимир Гнатюк, Мілена Рудницька, Іван Труш, Павло Ковжун, Уляна Кравченко, Микола Голубець, Святослав Гординський та ін. Серед них і Степан Дмоховський- відомий галицький фотограф-аматор, один із засновників УФОТО (1930р). Степана Дмоховського зараховують до покоління найстарших українських фотографів Галичини. Він народився у Перемишлі, за освітою був лікарем-стоматологом, навчався за фахом у Кракові та Берліні. Згодом відкрив у Перемишлі приватний стоматологічний кабінет, ставши першим дантистом-українцем на теренах Галичини. С.Дмоховський багато зусиль докладав до організації культурного життя рідного Перемишля, був активним членом різноманітних товариств (спортивний клуб «Сян», «Пласт», «Сокіл», «Просвіта» та ін.). Також займався видавничою справою, сприяв організації кооперативів та банків. У 1929р. переїхав з родиною до Львова. Із початком Другої світової війни митець емігрував до Європи, а згодом, у 1950 році, переїхав до США.
Олена Кульчицька. Фото Лева Кульчицького. 1903-1907рр.
У творчості Степан Дмоховського визначальним вектором стала популяризація народного мистецтва та національної культури. Такі пріорітети були співзвучними із життєвим та творчим кредо Олени Кульчицької. Мешкаючи в Перемишлі, С.Дмоховський та його дружина Теодора Сас-Підлуська часто бували у гостинному домі сестер Кульчицьких, який був осередком української громади міста. Тоді фотограф виконав низку світлин помешкання та майстерні художниці. На одній із фотографій 1913р. бачимо Олену Кульчицьку та її сестру Ольгу в оточенні знайомих – представників культурної інтелігенції Перемишля.
Степан Дмоховський з дружиною Теодорою з Подлуських, 1906 рік
Навесні 1939 року Олена Кульчицька переїхала до Львова, де розпочався новий етап її життя та творчості. Художниця оселилася поблизу Святоюрскої гори, у затишному помешканні за адресою вул. Міцкевича, 7 (тепер-вул.Листопадового Чину). Зі Львовом вона пов’язувала великі плани та надії, але саме тут спіткали її болючі втрати- смерть матері і сестри Ольги. Трагічні події особистого життя, початок Другої світової війни, а потім прихід радянських військ і німецька окупація стали для художниці важким випробуванням. Порятунком від глибокої депресії стала робота. До 1940р. О.Кульчицька працювала на посаді рисівника у Музеї НТШ, а потім- у відділі народного мистецтва Львівського музею етнографії та художнього промислу. Беручи активну участь у мистецькому житті Львова, художниця підтримувала взаємини із багатьма львівськими митцями, серед них із Марією Водзіцькою- українською художницею польського походження. Отримавши мистецьку освіту в Парижі, Марія Водзіцька протягом 1913-1917рр. навчалася у Мистецькій школі Олекси Новаківського, а згодом, на початку 1920-х років- у Дрездені та Відні. Її подальша творча біографія була пов’язана із Львовом, де мисткиня теж оселилася неподалік собору Cв.Юра, на вул. Земялковського,8 (тепер-вул. Новаківського). Художниця залишила цікавий фотопортрет Олени Кульчицької, виконаний у 1950-х рр. Тут О.Кульчицька зображена у чорному костюмі, сидячи у кріслі на тлі килима (імовірно, у власному помешканні). Аристократичний образ художниці підкреслює розкішне хутро, що лежить поруч на бильці крісла.
У колі інтелігенції в помешканні Кульчицьких у Перемишлі. Сидять (зліва направо): невідомий, Ольга Кульчицька, В.Загайкевич (?), Лисівна (?), Олена Кульчицька, Ольга Ціпановська, невідома, невідома. Фото Степана Дмоховського. 1913р.
У повоєнний час доля звела Олену Кульчицьку із кількома відомими фотомитцями – Данилом Фіголем, Романом Бараном, Юліаном Дорошем. Зокрема, Данило Фіголь був її багатолітнім колегою по праці у Львівському музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР, де обіймав посаду завідувача відділу експозиції та культурно-освітньої роботи, а згодом- головного охоронця. Правник за фахом, він був одним із виконавців заповіту художниці, яким вона передала усю свою мистецьку спадщину в дар українському народу в особі Львівського музею українського мистецтва (тепер- Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького).
Олена Кульчицька. Фото Марії Водзіцької. 1950-ті рр.
Цікавою є історія знайомства Олени Кульчицької з одним із найвідоміших українських фотомайстрів другої половини ХХст.- Романом Бараном. Народившись у сім’ї художника у Снятині на Івано-Франківщині, він здобув освіту у Краківській академії мистецтв і згодом пройшов непростий шлях становлення як професійний фотомитець. У 1970-х-1980-х роках Роман Баран вважався одним із чільних майстрів української художньої фотографії, уславившись передовсім як фотограф-портретист. Він написав автобіографію «Фотографія впоперек життя», де залишив цікаві спогади про численних героїв своїх світлин- відомих діячів культури та мистецтва. Зокрема, Р.Баран яскраво описав своє знайомство із Оленою Кульчицькою у 1955році, коли він був на початку свого мистецького шляху: «Через два тижні відкрилася в Коломиї в музею (тоді Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини, а нині- Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського- авт.) виставка Олени Кульчицької і я осмілився попросити оглянути мої твори, які експонувалися на другому поверсі. Пані професор, чудова і мудра жінка, оглянувши мої світлини, винесла вердикт: Ти не пейзажист (Карпати твої чудові, але вся їх краса в очах твоїх гуцулів). Ти портретист, Романе! Тобі це від Бога! Так, ідемо в твою студію, будеш мене, «стару бабу», портретувати… Мені тремтіли руки, коли я працював над нею. Породистий профіль, вольові губи, прищурені очі, і та колосальна сила творчої енергії, яку вона випромінювала на все, чого торкалася її рука…До речі, за руки, які я включив у композицію портрета, пані Олена мене сварила: Я «стара», але я жінка й це головне. Руки старіють першими й не нагадуй мені про старість…». Зі спогадів Романа Барана дізнаємося, що з його світлини Олени Кульчицької у профіль відомий скульптор Емануїл Мисько виконав портретний барельєф для меморіальної дошки. Вона розміщена на фасаді будинку по вул. Листопадового Чину, 7, де у 1939-1967 рр. мешкала видатна художниця, а тепер знаходиться художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької.
Олена Кульчицька. Фото Романа Барана. 1955р. Коломия
Олена Кульчицька була особисто знайома із корифеєм українського фотомистецтва- Юліаном Дорошем. Майбутній фотограф народився на Львівщині в родині службовця Омеляна Дороша та Іванни Крушельницької, сестри відомого письменника та видавця Антона Крушельницького. Свого часу Олена Кульчицька, перебуваючи на еміграції у Відні 1915 року, познайомилася із Антоном Крушельницьким, який невдовзі залучив її до ілюстрування дитячих книжечок із серії «Нашим найменшим» та «Читаночки української дитини». Тож Ю.Дорош, без сумніву, з дитинства був знайомий із творчістю художниці. Здібний юнак почав займатися фотографією, вступивши до організації «Пласт», там він заприятелював із ще одним фотомайстром Ярославом Ковалем. Навчаючись у Станіславській гімназії, Юліан Дорош потоваришував із вже згадуваним Данилом Фіголем. Згодом усі вони стали співзасновниками Українського фотографічного товариства. Ю.Дорош також уклав і видав перший у Західній Україні підручник з фотосправи українською мовою, був автором першого повнометражного українського фільму «До добра і краси», ілюстрував своїми світлинами численні етнографічні та історичні видання. Переїхавши з родиною до Львова у 1944р., Ю.Дорош працював фотографом у різних наукових установах, брав участь у етнографічних та археологічних експедиціях, фіксуючи народні типи, вбрання, історичні та архітектурні пам’ятки. Одним із його улюблених жанрів була портретна фотографія. У 1960р. відбулася персональна виставка Ю.Дороша у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, до організації якої долучився і співробітник музею Данило Фіголь.
Траурна процесія на вул. Драгоманова під час похорону Олени Кульчицької. Фото Юліана Дороша. 1967р.
На жаль, Юліан Дорош не створив прижиттєвих портретів Олени Кульчицької, проте зробив фотографії, на яких зафіксовано похорон художниці, що померла 8 березня 1967року. В архіві ХММ О.Кульчицької зберігається альбом із 23 світлинами, на яких зображено фрагменти траурної процесії та відомих осіб, які прийшли віддати останню шану Олені Кульчицькій. На одній із них бачимо велелюдну процесію із катафалком, що спускається по вул. Драгоманова від будівлі Львівського державного музею українського мистецтва (тепер- історичний комплекс НМЛ імені Андрея Шептицького по вул. Драгоманова,42). На іншій фотографії – співробітниці ЛДМУМ Софія Чехович, Віра Свенціцька (донька першого директора музею Іларіона Свенціцького, мистецтвознавець, дослідниця українського іконопису) та співробітниця Етнографічного музею Ірина Гургула. Усі вони особисто знали Олену Кульчицьку, а особливо теплі взаємини художниця підтримувала з Іриною Гургулою, з якою багато років пропрацювала пліч-о-пліч в Етнографічному музеї. Саме І.Гургула на прохання О.Кульчицької уклала наукові анотації до її альбому «Народний одяг західних областей УРСР»- фундаментальної праці, яка вийшла друком у видавництві АН УРСР у Києві 1959року. Ці фотографії, зроблені Юліаном Дорошем, стали його даниною пам’яті Олени Кульчицької і одночасно цінним джерелом для дослідників її життєпису.
Фрагмент траурної процесії під час похорону Олени Кульчицької. Зліва направо: Софія Чехович, Віра Свенціцька, Ірина Гургула. Фото Юліана Дороша. 1967р.
Наша коротка розповідь мала на меті висвітлити окремі цікаві факти про взаємини Олени Кульчицької із її сучасниками- піонерами української фотографії. У цьому середовищі у надзвичайно складних умовах бездержавності і тоталітаризму зберігалися та примножувалися надбання національної культури.
Надія ЛЕНЬКО молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької (відділ НМЛ імені Андрея Шептицького)
Література:
1.Моздир М. Олена Кульчицька і Національний музей у Львові/ М. Моздир [та ін.]// Арт-клас.- Львів, 2007.- С 156-159
2.Кость Л. Хронологія творчости О.Кульчицької (емоції, мотиви і толчки) : 1908-1940/ Любов Кость [та ін.]// Народознавчі зошити.-2001.-№1.- С.6-25
Український учений Юрій Дрогобич у Римі 7 лютого 1483-го видав книжку “Прогностична оцінка поточного 1483 року”. Це перша відома друкована книжка українського автора.
Учений епохи Відродження, освітній діяч, поет, філософ, астроном Юрій Михайлович Донат-Котермак народився 1450 року в Дрогобичі, пише Gazeta.ua. Вступив до Яґеллонського університету в Кракові. Вивчав медицину й вільні мистецтва в Болонському університеті, де став доктором філософії і медицини. Ректор Болонського університету медицини й вільних мистецтв, професор і віцеканцлер Істрополітанської академії у Братиславі, професор Яґеллонського університету в Кракові. Серед його студентів був майбутній видатний астроном Миколай Коперник.
Євген Дзинра. Юрій Дрогобич, барельєф
“Прогностична оцінка поточного 1483 року” – це астрологічний календар. На основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ автор робить передбачення про земні події. Юрій Дрогобич турбується за долю людського роду, оспівує розум, який людину “звеличує над світом”, дає їй “могутню владу”.
У трактаті автор подає також відомості з різних природничих наук. Зокрема визначено з точністю до години й хвилини час двох майбутніх місячних затемнень і фаз Місяця впродовж усього року, подано певні вказівки про видимий рух планет. Юрій Дрогобич описує розташування Сонця, Місяця і зірок у Константинополі, Кафі, Вільнюсі й Москві, містах князівства Литовського й у всій Малій Азії. У розділі “Про становище Польщі” він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє Руське Королівство – колишні володіння галицько-волинського короля Данила.
Юрій Котермак-Дрогобич. Фото з https://uk.wikipedia.org
У бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Юрія Дрогобича, а в Баварській державній бібліотеці в Мюнхені – його прогноз на 1478 рік. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність ученого з античною і середньовічною літературою.
8 травня у Ennio Event Square відбудеться великий сольний концерт Олі Цибульської! Оля Цибульська приготувала особливий виступ до Дня Матері.
Улюблені хіти, які вже увійшли в історію української музики, ексклюзивні зізнання, захоплюючі інтерактиви і живий бенд. Все це і не тільки чекає на усіх гостей свята!
“Приходьте обійматися і знімати сторіс в інстаграм, брязчати сльозами від спогадів про безтурботне дитинство і гиготіти, згадуючи турботну юність. Збирати з кожної пісні докупи всю любов і дарувати мамі. Бо такий букет ніколи не зав’яне. Буде відверто, вкрай емоційно і танцювально. Гарячою штучкою можна залишатися в будь-якому віці”, – запрошують організатори.
Історія селища Розділ є давньою і нараховує не одне століття. В попередніх публікаціях, ми вже не раз розповідали про історію цього населеного пункту. Сьогодні хочемо продовжити, адже маємо старі фото, які датуються 1938 роком. На фото в основному забудова містечка, облаштування вулиць, архітектура крамниць та жилих будинків.
Селище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 р
З історії містечка відомо, що воно дуже постраждало в пожежі, яка сталась у 1880 році.
Містечко довгий час славилось виробництвом прикрас – коралів. Роздільські буси-коралі ще до 1939 р. можна було знайти на ринках мало не всієї Галичини.
Селище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 рСелище Розділ, 1938 р
За посиланням фото маєтку та палацу в Роздолі, яким колись володів граф Кароль Лянцкоронський – тут
Вчора, 6 лютого 2022 року, на льодовій арені львівського цирку відбулася прем’єра нового циркового шоу під назвою “Льодове Королівство”.
Шоу “Льодове Королівство” – це майстерне втілення об’єднання класичних жанрів циркового мистецтва з найвищою майстерністю всесвітнього мистецтва фігурного катання.
Циркове шоу “Льодове Королівство”
Театральне та естрадно-циркове шоу з використанням сучасних технологій у звуко- світлотехніці та лазерної анімації не залишать байдужими нікого. Герої шоу навчать зростаюче покоління моральним основам добра й зла, дружньої взаємодопомоги, героїзму та безстрашшю перед обличчям близької небезпеки, батьківській самовіддачі у справі захисту своїх дітей, вірі у власні сили, у необхідності розумового, морального та фізичного розвитку!
Циркове шоу “Льодове Королівство”
На справжньому льоду Ви побачите чудову казку, у якій всі жителі Об’єднаного Льодового Королівства: ельфи, хобіти, лісові феї, фавни, аватари, люди та справжні різноманітні тварини, дерева, усі разом боротимуться з впливом Генератора Зла на чудову, добру королеву Чарівного Ліса Маліфісенту.
Циркове шоу “Льодове Королівство”
Яскравий та щасливий фінал чудового, неперевершеного у світловому рішенні, яскравих, барвистих костюмах, образного гриму, лазерних ефектах, акторській грі артистів цирку та фігуристів, музичного матеріалу, неочікуваних ходів театрально-циркового шоу на льоду вразять уяву самого досвідченого глядача!
Циркове шоу “Льодове Королівство”
Циркова програма “Льодове Королівство” триватиме до 6 березня 2022 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +380987156868 . Вартість квитків від 100 гривень, незабутні враження йдуть у подарунок.
Циркове шоу “Льодове Королівство”
Також ви можете скористатися послугою Є-підтримка та придбати квитки онлайн на циркову виставу на сайті WWW.LVIVCIRK.COM та в касі цирку.
Циркове шоу “Льодове Королівство”
Обов’язковою умовою доступу відвідувачів на вистави є наявність одного з наступних документів:
Сертифікат або свідоцтво про вакцинацію у електронному чи паперовому вигляді;
Негативного результату ПЛР-тесту COVID-19 що проведений не більш як за 72 години часу;
Експрес-тест на визначення антигену коронавірусу SARS-CoV-2,
Документу про одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу «Дія» чи паперовому вигляді;
Довідка від лікаря про наявність протипоказань до вакцинування.
У неділю вночі, 6 лютого, сталася пожежа на території Музею народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові, внаслідок якої повністю згорів один із експонатів – гуцульська гражда середини ХІХ століття. Про це пише ZAXID.NET
Гуцульська гражда середини XIX cт, яка згоріла на території скансену (фото музею)
У департаменті цивільного захисту ЛОДА розповіли, що пожежа сталася близько 2:00 ночі. На території Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького, що на вул. Чернеча гора, загорівся дерев’яний одноповерховий будинок, накритий очеретом.
Пожежу гасили понад годину, залучали шість одиниць техніки та 23 працівників ДСНС, однак врятувати музейний експонат не вдалося – вогонь знищив історичну хату повністю. Причину пожежі наразі встановлюють.
Директорка департаменту розвитку Львівської міськради Наталія Бунда розповіла, що внаслідок пожежі згоріла гуцульська гражда середини ХІХ століття, привезена зі села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Пожежу вночі побачили мешканці прилеглого району та повідомили надзвичайникам.
«Наразі проводиться розслідування і встановлюються причини пожежі», – додала Наталія Бунда.
Більярдний салон у каварні "Театральна", що до І світової війни містилась у партері театру Скарбека (тепер театр ім. Марії Заньковецької), поч. ХХ ст.
Ранок львів’янина, особливо в неділю, традиційно розпочинається з пізньої кави в хорошому товаристві і в улюбленій кав’ярні. Так триває уже багато років і навіть за часів німецької окупації, кав’ярня була мало не центром всіх життєвих процесів. Сьогодні, разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова у пошуках цікавинок ми знову в цифровому архіві української преси.
В вересні 1941 року газета Львівські вісті опублікувала огляд львівських кав’ярень з акцентом на те, куди мають право ходити україніці, а котрі з них “Нур фір дойчен”. Ну і, з німецькою педантичністю нарахувала їх у місті аж 39.
Сам для себе багато цікавого дізнався, то ж хочу поділитися з вами. Подаю цю статтю зі збереженням граматики, стилістики та орфографії.
Каварні і ресторани у Львові
У Львові працює 39 Каварень, ресторанів і закусочних. Але не з усіх може користати все населення Львова. Ряд ресторанів і каварень призначено виключно для військових, як пр. ресторан “Спартак”, при вул. Гетманській 10.
Колишній готель «Імперіал», вул. Січових Стрільців, 3. Фото Тетяна Жернова, 2016р
Виключно для німців є призначені такі ресторани: „Жоржа” при Марійській пл., „Імперіяль” при вул. 3. травня, ресторан при вул. Коперника 3, каварня-ресторан „Централь” при вул, 3 травня 2., ресторан „Театраль” при вул. Лукасінського 4., „Севілла” при вул. Пекарській 4., ресторан „Україна” при вул. Зибликевича 2.
Готель “Жорж”, ресторан. Фото поч. 20 ст.
Чотири ресторани призначені для німців і українців, а саме: ресторан „Атляс” (Ринок 45), ресторан „Палермо” (вул. Рутовського 26), ресторан „Лідо“ (вул. Личаківська 24 а) та ресторан при вул. Сапеги 69.
Кав’ярня «Атляс»
Всі інші ресторани як і закусочні, що не мають напису “Нур фір дойчен” є до диспозиції арійського населення м. Львова. Ось вони: Каварня № 1 (вул. Академічна), ресторан № 29 (вул. Академічна 18), ресторан № 19 (вул. Коперника), ресторан № 15 (Ринок 34), ресторан № 23 (Ринок 17), ресторан № 13 (вул. Пекарська 24), ресторан № 12 (вул. Казимирівська 43), ресторан № 23 (118) (вул. Томіцького 19), ресторан № 18 (вул. Токажевського 56).
вул. Пекарська. Львів, 1941-1944 (джерело: Котлобулатова І. Львів на фотографії-2: 1860-2011. Львів: Центр Європи, 2011)
Закусочні: Галицька пл. 3., вул. Ягайлонська 4, вул. Ягайлонська 24, вул. Рутовського 6, Бернардинська пл. 17, пл. Голуховських 10 б, вул. Токажевського 36, вул. Токажевського 85, вул. Сташіца 4, вул. Львівських Дітей 18, вул. На Байках 6б, вул. На Байках 2. вул. Стрийська 3, вул. Янівська 9, вул. Унії Берестейської 10.
Вулиця Газова у Львові
Крім того є цілий ряд ресторанів при інституціях і підприємствах, з яких користають місцеві робітники й урядовці. З таких найважніших ресторанів слід згадати: Університетський ресторан при вул. Абрагамовичів 14, ресторан Міської Газівні при вул.Газовій 28, ресторан трамваєвиків при вул. Пелчинській, ресторан фабрики „Одоль” при вул. Шведській 3, ресторан Дирекції Лісів при вул. Хорущина 17 та ресторан, фабрики ляку при вул. Кресовій 2.
В найближчих днях будуть вирішені організаційні справи у всіх ресторанах Львова.
Про існування кількох кав’ярень у Львові я навіть не знав, і відкрив їх для себе. Маю надію знайти більше інформації про кавові заклади нашого міста у минулому столітті. То ж слідкуйте і смачної вам кави.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Каварні і ресторани у Львові // Львівські вісті. – 1941. – 19 вересня (ч. 36). – С. 3.
Назва цієї публікації перегукується з назвою туристичного маршруту, розробленого в Польщі – «Шлях дерев’яної архітектури». Рушаючи в таку подорож, туристи їдуть милуватись дерев’яними костелами і церквами.
У нас в Галичині, а особливо на Гуцульщині, важко собі уявити таку тематичну поїздку. Дерев’яних костелів або кірх майже не залишилось, а церкви безжально оббиті бляхою, деколи від самих фундаментів до хрестів на куполах.
Церква Святителя Василія Великого (1885 р.) у с. Чорні Ослави. У 2014 р. змінено форму куполу і оббито блискучою бляхою. Світлину взято з kolomija.com
Заради справедливості треба сказати, що у Польщі багато храмів теж оббито бляхою, особливо якщо це діючі церкви східного обряду. Якщо ж це недіючі пам’ятки архітектури або такі, що функціонують як римо-католицькі костели, то за останні десятиліття вони поступово набувають свого первісного виду і стають привабливими об’єктами на туристичних маршрутах.
До прикладу – церква Успіння Пресвятої Богородиці (XVII ст., тепер римо-католицький костел) у лемківському селі Балутянка в Польщі. Реставраційно-ремонтні роботи – від заміни фундаментів до ремонту хрестів – провела у 2010-2013 рр. будівельно-реставраційна фірма, яка має професійних реставраторів і дотримується усіх законів і правил щодо ремонту різних історичних будівель – церков, костелів, дзвіниць тощо.
Церква у селі Балутянка в Польщі до реставрації. Світлини з інтернетуЦерква у селі Балутянка в Польщі до реставрації. Світлини з інтернету
У Польщі в кожному воєводстві є т. зв. «консерватор пам’яток» – орган або особа, яка займається консервацією, реновацією, реконструкцією та охороною пам’яток, у тому числі знайдених археологами. Без його згоди – ані руш! У нас же ситуація геть погана – дерев’яні церкви горять (у січні 2022 р. згоріло вже дві), перебудовуються, оббиваються бляхою тощо. І усе це відбувається зі згоди священників і на догоду парафіянам, але без жодного контролю з боку відповідних органів.
Ще не так давно про церкви гуцульського типу можна було сказати, що серед них тільки три стоять необбиті бляхою – в Коломиї, Ворохті і Ясиня. Аж раптом поширилась новина – у Криворівні з церкви зняли бляху!
От тільки я був там 1 жовтня 2011 р., бачив цей процес і трошки його познимкував. На першій світлині видно, яку складну роботу виконують майстри, а на другій я показав, що на церкві залишились старі бляха і ґонт.
Ремонт церкви Різдва Пресв. Богородиці (1818 р.) у Криворівні. Автор: ZommersteinhofРемонт церкви Різдва Пресв. Богородиці (1818 р.) у Криворівні. Автор: Zommersteinhof
Усі, хто мав справу з будівництвом, прекрасно знають, що під бляхою завжди збирається конденсат, від якого намокають і гниють нижні дерев’яні конструкції. Крім того, раз на тиждень в церкві буває багатолюдно і вся волога від дихання людей накопичується всередині будівлі і осідає на блясі. Влітку це стає причиною гниття деревини, появи грибка і плісняви, а взимку такий дах промерзає, що також не служить йому на користь. Натомість церква покрита ґонтом «дихає», випускаючи вологу крізь усі можливі шпарини у дерев’яному покритті.
На світлинах: зліва – руйнування кроквяної системи від зволоження конденсатом; справа – замерзлий конденсат на кроквах взимку. Світлини з інтернету
Треба віддати належне парохові Криворівні – отець Іван Рибарук довго підходив до вирішення проблеми зі старим дахом і зробив не найгірший вибір – на церкві демонтували бляху на вертикальних поверхнях, щоби будівля дихала. Отже, тепер дахи і опасання церкви покриті шаром бляхи, а також новим і старим потрісканим ґонтом, про що священник каже напівжартома: «Зараз у нас купол як сендвіч: ґонт, бляха, ґонт».
Якби там не було, церква у Криворівні була першою на Гуцульщині, де зникла бляха. І тепер до неї люблять заглядати не тільки віряни, але й туристи.
Світлини церкви в Криворівні до ремонту. Фото з інтернетуСвітлини церкви в Криворівні після ремонту. Фото з інтернету
У 2014 р. відбулись гарні зміни у Микуличині. Там покрили ґонтом дзвіницю тим самим методом – не знімаючи бляхи. Але тут нічого поганого не сталось – дзвіниця має відкриту галерею, тому будівля не псується під бляхою, яку покрили ґонтом.
Дзвіниця у Микуличині. Автор: ZommersteinhofДзвіниця у Микуличині. Автор: Zommersteinhof
Через два роки прийшла черга на церкву у Татарові. Метод той самий – «ґонтом по блясі». Тільки тут зробили масштабніше – оновлення торкнулись і храму і дзвіниці.
Церква св. Дмитра (ХІХ ст.) у процесі ремонту 2016 р. Автор: ZommersteinhofЦерква св. Дмитра після ремонту. Світлину взято з zabytki.in.ua
Вже наступного року відбувся ремонт церкви у с. Гвізд. Як написали у певній статті «реставрація традиційним способом». І дійсно традиційним – знову без демонтажу старої бляхи. Подивитись світлини процесу псевдо-реставрації можна тут і тут. Але, що б там не казати, знову вийшло дуже гарно.
Церква Успіння Богородиці (1739 р.) у с. Гвізд. Світлину взято з texty.org.ua
Напевно на Гуцульщині є і інші приклади повернення ґонту на церкви, але частіше оббивають блискучою бляхою – щоби «Боженька, як подивиться, то очі примружив». Саме так зовсім недавно зробили у с. Яблуниця на Яремчанщині. Добре хоч, що церква св. Василя не є пам’яткою дерев’яної архітектури.
Церква св. Василія Великого (1992 р.) у с. Яблуниця – до і після. Світлини з інтернету
А нам з вами треба призвичаїтись до туристичних маршрутів «Шляхом бляшаної архітектури», бо ж подекуди під ґонтом все одно лежить бляха і нема на то ради…
До дня усіх закоханих українські музиканти Віктор Винник і МЕРІ підготували нове відео на пісню «Бути з тобою». Цей трек був останнім у альбомі «Снайпери-Амури», який ще не було візуалізовано, тому команда вирішила це виправити.
Режисером, як і в попередньому кліпі «Тільки не треба», став сам Віктор Винник, а зйомками займався Дмитро Кошлань з компанії «West Art».
За задумом режисера, в кліпі йдеться про романтичну історію двох закоханих, яку в ролі письменника на вінтажній друкарській машинці пише сам Віктор. Юнак підіймається в гори, долає різні перешкоди, щоб зустріти на вершині свою кохану, яка чекає на нього. На ролі головних героїв було влаштовано кастинг. Віктор Винник зауважив: попри те, що молоді люди не є професійними акторами, зі своїми ролями впорались на відмінно.
Зйомки відео на пісню «Бути з тобою»
Зйомки проходили в Карпатах на так званих Скелях Довбуша. Виконавцям головних ролей на час зйомок довелося стати справжніми екстремалами. Герой долав гірські потоки та глибокі урвища, а героїня стояла на краєчку крутої скелі на сильному вітрі. Та результат перевершив очікування, бо українські Карпати зачарують своєю красою будь-кого.
Віктор Винник і МЕРІ
Кліп на пісню «Бути з тобою» Віктор Винник і МЕРІ дарують усім закоханим і запрошують на свої концерти з нагоди дня Святого Валентина: 13 лютого – у Львові, 14 лютого – у Івано-Франківську.
Перенестися на півтора-два століття назад, побувати в селянській хаті, млині й сільському шинку, відчути справжній колорит поліської глибинки можна, відвідавши історико-етнографічний музей просто неба в Сарнах. Унікальне поліське село ХІХ-початку ХХ століття відтворили тамтешні історики і музейники.
Краєзнавчий музей у Сарнах відкрито в 1974 році. Ідея створити на базі музею унікальний комплекс під відкритим небом (скансен) належить місцевій краєзнавиці, дослідниці історії Сарн, авторці краєзнавчого нарису про це містечко, заслуженій працівниці культури України і багаторічній директорці історико-краєзнавчого музею Сарн Раїсі Костянтинівні Тишкевич. Звозити об’єкти до майбутнього скансену почали у кінці 1980-х років. Тоді ж музей змінив статус на “історико-етнографічний”. Про це розповіла теперішня директорка музею Вікторія Дашко.
Історико-етнографічний комплекс у Сарнах
Нині Сарненський скансен є своєрідною туристичною візитівкою Сарн — єдиний такого роду на Рівненщині, що відтворює пам’ятку народної архітектури — поліське село кінця ХІХ століття.
– У нас можна побачити курну хатину, привезену з села Кричильськ, що на Сарненщині, – розповідає Вікторія Дашко. – Зараз таких хат на Поліссі практично не залишилось. У давнину в ній могла мешкати велика багатодітна родина разом із бабусею та дідусем. Вона називалась курною, бо хата не мала комина, і дим виходив у хату. Селяни не будували комини, бо за царської Росії був так званий димовий податок, платити який бідним селянам було накладно. Є також хатина селянина середнього статку. Її привезли з Калинівка, що на Сарненщині. У ній ми відновили інтер’єр житла селян ХІХ століття — з покуттю, іконами, обрамленими вишитими рушниками, столом. У нас є млин 1896 року, привезений з Гощанського району, є кузня, борті.
Історико-етнографічний комплекс у Сарнах
Як зазначила Вікторія Дашко, найстарішим експонатом на території музею є каплиця ХVІІІ століття, привезена зі Степані. Поруч розташувався шинок, привезений торік з села Гориничі на Зарічненщині. У минулому році музей поповнився криївкою.
Усі меблі, побутові речі, які можна побачити в об’єктах комплексу, автентичні, збережені з давніх часів. Можна побачити колиску для немовлят, ліжко, облаштовану сушарку для випраного одягу; скрині, де зберігали святкові речі, документи, гроші; мисник для посуду.
Історико-етнографічний комплекс у Сарнах
Як розповіла Вікторія Дашко, відвідувачі можуть не просто помандрувати в минуле, прогулюючись територією комплексу, а й стати учасниками чи глядачами цікавих мистецьких дійств. Адже в традиції музею щорічно проводити різні фестивалі, свята народної творчості, виступи аматорських колективів. Зокрема, можна побачити унікальний стародавній поліський обряд водіння куста, який зародився саме на наших теренах. А туристів завжди вистачає, каже Вікторія Дашко. Щоправда, нині через карантин музей зачинено, але екскурсії по території проводять.
Особливо колоритно і мальовничо виглядає відтворене село під час етнографічних святУчні сарненського ліцею “Лідер” – учасники фотопроєкту “Поліська коловерть” на території історико-етнографічного комплексу в Сарнах
Вікторія Дашко сподівається, що ситуація все ж таки поліпшиться. І музей навесні знову оживе, там знову буде багатолюдно і гамірно. А відвідати це поліське диво-село справді варто.
Світлана КАЛЬКО
Фото з фейсбук-сторінки Сарненського історико-етнографічного музею
Початок двадцять першого століття. Незалежна Україна – частина глобалізованого Світу, в якій відбуваються складні процеси державотворення, пошуки своєї історичної місії заради кращої долі свого багатостраждального народу і прийдешніх поколінь. У відкритій Світу Україні відбуваються процеси створення нової Української політичної нації.
Українці, на жаль, покидають в пошуках кращої долі Богом дану їм Батьківщину. На їхнє місце прибувають і залишаються. створюючи свої національні громади представники незнаних на українській землі народів: араби, азербайджанці, чеченці, в’єтнамці, афганці, нігерійці.
Можливо, вони разом із українцями будуть створювати нову незалежну Україну. У вихорі політичних і національних змін в країні, на жаль, руйнується пам’ять про представників трьох народів – німецького, єврейського, вірменського. які в давні часи в Державі короля Данила ї його синів разом із русичами творили міць і славу України-Русі.
Чому представники саме тих народів добровільно прийшли першими та залишилися на землях коронованої України-Русі. Що дали вони для розвитку держави та які можливості отримали вони на землях нової для них батьківщині?
Король Данило Галицький (1201–1264). Автор – Микола Бідняк (фото люб’язно надане родиною Миколи Бідняка)
Спробуємо відкрити завісу часу. Крізь віки побачити та зрозуміти події, які відбувалися на нашій землі майже 800 років тому. Король Данило, правитель і творець найбільшої країни в Європі, видатний державотворець. дипломат. полководець. прозахідний політик, який заснував у своїй державі нові міста такі, як Львів, Кременець, Холм та інші, пильно придивлявся до поступального розвитку сусідньої держави – угорського королівства. Так склалася його доля, що від дитячих років до кінця правління його життя в певній мірі було пов’язане з угорським королівством. Саме в Угорщині після трагічної загибелі його батька Романа II Великого, він, його брат Василько і їхня мати візантійська принцеса Анна-Єфросінія знайшли захист та притулок. Ставши великим князем, а пізніше королем, Данило в різні часи свого правління мав постійні контакти з угорським королівством. Відносини із угорським королівством складалися по різному – були і військові конфлікти і вигідна торгівля, і родині зв’язки після того, як угорська принцеса Констанція стала дружиною його сина Лева. Короля Данила, як знавця різних мов і допитливу людину не могла не дивувати історія феноменального перетворення колись кочової угорської орди в цивілізовану державу за перші 100 років свого існування.
На новій для угорців батьківщині. В 896 році кочова орда угорців із Зауралля перемахнувши, як вихор, через Урал і степи Київської Русі, через Карпатський перевал, і вторглася в землі Великої Моравії – перетворивши її на руїну. Угорці – народ кочівників і ідолопоклонників, який раніше ніколи не будував міст, не мали розвинутих ремесел і свого письма, через 104 роки після приходу на нові землі в 1000 році мав своє визнане в світі християнське королівство з містами Буда і Пешт та значну кількість фортець, королівський палац, храми, розвинуту торгівлю, організовану армію і письменність на основі латинської абетки. Яким чином відбувся цей цивілізаційний феномен за короткий історичний період? Це не могло не зацікавити юного Данила – представника народу, який стояв на значно вищому щаблі розвитку в 9-му столітті, чим угорська орда.
Василь Дядинюк. Король Данило (серія «Володарі України»), 1930-ті рр.
Представники двох національних громад – німецької та єврейської, що жили на цих землях задовго до приходу угорців найбільше долучились до дивовижного перетворення кочової орди в королівство Угорців.
Німецькі колоністи були найкращими фахівцями в західній і центральній Європі в обробці землі, садівництві та в багатьох видах ремесел. Творці і будівничі величезних фортець, кам’яниць в містах і храмів – народ відповідальних господарів і віруючих римо-католиків, вони принесли для угорців віру христову і навчили їх усьому, що знали і вміли самі. Значення німецьких колоністів для королівства було таким значущим, що німецька мова стала другою державною мовою після угорської.
Германізовані євреї, представники народу, що дав світу великих пророків і мудрих царів, які проживали на цих землях ще із часів римської провінції Паннонія, теж внесли свій значний внесок в створенні цивілізованої угорської держави. Євреї – вмілі алхіміки – аптекарі, астрологи, знавці банківської справи, організатори і відповідальні за виготовлення штемпелів і випуск монет в майже усіх країнах середньовічної Європи. Саме євреї створили внутрішню і міжнародну торгівлю, започаткували випуск власних угорських грошей: срібних динарів і золотих дукатів, які стали символом заможності і державності угорців. Євреї лікували угорців і навчали їх різним наукам і торгівлі. Так саме, як німці, євреї були пошановані угорськими королями. Відзначаючи заслуги євреїв в розбудові своєї держави король Белла IV в 1254 році видав грамоту, в якій визначив, що євреї від тепер будуть мати рівні права із угорцями, а також надав право мати своє національне самоврядування і вільне створення своїх релігійних центрів.
Король Данило Галицький
Король Данило, засновуючи нові міста і відбудовуючи розорені монгольською навалою оборонні укріплення замків і фортець, розуміючи значення розвитку міжнародної торгівлі, запросив до себе представників німецького та єврейського народів. Чому вони погодились, що їх привабило?
Відповідь на це питання дає державницька позиція короля Данила, який робив усе своє свідоме життя тільки те, що приносило користь його народу.
Про чесноти короля Данила, а саме: вірність даному слову, відповідальність за свої дії, відсутність підступних дій і злих вчинків, віротерпимість. Усі ці чесноти і послугували довірі до нього представників інших народів. А найголовнішим чинником були самі русичі – мужні і справедливі воїни, вмілі землероби і скотарі, люди відкриті і добрі до всіх тих, хто приїхав до них з добрими намірами.
Німецькі колоністи, прибувши на нову для них батьківщину, почали разом з русичами розбудовувати і відбудовувати міста, навчаючи русичів тому, що знали і вміли на той час краще від інших народів Європи. Німці заклали на Руській землі основи німецького самоврядування міст. По їхніх проектах створювали міста, на кшталт німецьких міст. Центр міста – ратуша, навколо неї ринкова площа, будинки городян, храми і усе це огороджено потужними кам’яними мурами. Значення німецької громади за всі часи існування руського королівства важко не визнати.
Роботи з монтажу монументу королю Данилову. Фото 2001 року
Першими євреями, що осіли на землях руського королівства, були євреї-купці. Вихідці з угорського королівства і німецьких держав, які з давніх часів вели велику торгівлю між західною Європою, Руссю та Сходом. Отримавши прихильне ставлення до їх діяльності з боку короля Данила, вони привезли на гостину Руську землю свої родини. Потреба в міжнародній торгівлі була величезна. З Русі продавали на Захід збіжжя і скот, вироби з льону та шкіри, сіль, мед та віск, завозили різноманітні товари, які не вироблялися з різних причин на Русі. Дізнавшись про прихильне ставлення до євреїв короля Данила і його родини, потягнулися на Русь й інші євреї: ремісники, шевці, чоботарі, ювеліри, аптекарі, алхіміки і астрологи, знавці втаємничених знань. Одні приїхали добровільно з угорського королівства, інші як біженці з німецьких земель, де п’яні банди озброєних майбутніх хрестоносців замість визволення Єрусалиму, почали грабувати і вбивати євреїв.
На новій батьківщині євреї створили свої національно-релігійні осередки і отримала від короля Данила певні захисні грамоти. Вони внесли великий внесок в розвиток економіки королівства. Прихильне ставлення до євреїв, як до народу безконфліктного, відданого своєму справедливому правителю, зберігалося і при правлінні короля Лева I та його нащадків увесь період існування королівства України-Русі.
День урочистого відкриття пам’ятника королю Данилу – 26 жовтня 2001 року
Вірмені і Русь. Їхні відносини мали давню історію. З вірменських рукописів 7-11 століть відомо про взаємні культурні впливи двох народів в будівництві храмів, сакральному мистецтві та взаємовигідній торгівлі. Русичі не раз надавали військову допомогу вірменській державі Багратідів в їхній боротьбі проти арабських і турецьких завойовників. Після загибелі вірменської держави на Кавказі значна частина вірмен переселилася у Крим. Там вони створили великі поселення, заклали виноградні плантації. Налагоджуючи господарську діяльність на новому місці, частина вірмен зайнялася торгівлею з Руссю. Почавши з торгівлі вином та східним пряностями і шовками, вони з дозволу короля Данила створили великі двори, в яких жили і працювали вірмени. Знаючи вірмен, як безстрашних воїнів їх було набрано для оборони східних кордонів королівства. Після руйнівного землетрусу в Айні багато вірмен – біженців переселяються на землі Руського королівства. Вірмени були дуже знаними майстрами у дублені шкір і різних виробів із шкіри, вправними ковалями, вірменські жінки були неперевершені у пошиті церковних риз і в оздобленні їх золотим і срібним орнаментом. Вірмени створили свої громади майже у всіх містах Королівства, отримали від короля право на свій суд, будівництво храмів, захист майна.
Пам’ятник королю Данилу у Львові. Фото 2015 року
Дуже важливим фактором позитивного розвитку національних громад було їх бажання, щоби їх діяльність приносила користь руському народу, серед якого вони жили. Вміння цих громад не створювати міжнаціональні і міжрелігійні конфлікти послугувало основою мирного співіснування різних національностей. Все створило можливість у впевненому майбутньому свого існування для цих громад на українській землі і в кінцевому сприяло розвитку найбільшої держави середньовіччя королівства України-Русі.
Після загибелі останнього нащадка династії Романовичей і захоплення руських земель польським королем Казиміром Великим, настали для русичів, німців, євреїв, вірмен – часи складних випробувань. Але залишилось в їхній історичній пам’яті згадка про кращі часи, пору існування і розвитку королівства України-Русі.
Марко СІМКІН Кореспондент з питань мистецтва Форум Інтернаціональний Прес Тв
Історичні та культурні цінності, передані Львівською Митницею до музеїв. Фото Львівської Митниці
Вчора, 4 лютого 2022 року, , працівники Львівської митниці передали українським музеям історичні та культурні цінності, які були вилучені при спробі їх незаконного переміщення через кордон. Загальна вартість переданих цінностей перевищує один мільйон гривень.
Про це повідомляється на офіційній сторінці Львівської митниці у мережі.
Зокрема, Національному музею історії України у Другій світовій війні передано багнет до гвинтівки Маузера, шпагу офіцера піхоти 1896 року випуску та металеві монети з портретом Королеви Ядвіги.
Історичні та культурні цінності, передані Львівською Митницею до музеїв. Фото Львівської Митниці
Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» отримав шість орденів та медалей, а також церемоніальну шпагу 1882 року, шашку 1927 року та багнет.
До Ржищівського археолого-краєзнавчого музею передано ніж типу Боуї та самовар кінця ХІХ – початку ХХ століття.
“Історичні та культурні цінності належать Україні та є її національним надбанням. Переконаний, що українські музеї забезпечать їх надійне збереження та гідне представлення у своїх експозиціях. Митниця ж і надалі запобігатиме спробам незаконного вивозу культурної спадщини з України”, – наголосив під час передачі цінностей музеям в.о. начальника Львівської митниці Данііл Меньшиков.
Історичні та культурні цінності, передані Львівською Митницею до музеїв. Фото Львівської Митниці
У 2022 році львівські митники вже передали закладам культури дві ікони початку ХІХ сторіччя – «Христос біля ганебного стовпа» та «Покрова Пресвятої Богородиці» Найближчим часом іншим українським музеям буде передано ще чотири ікони, а також ордени та старовинну зброю.
Трамвайний поїзд із вагонів «Tatra T4SU» із головним вагоном № 881 на вул. Підвальній
На сайті flickr.com ми знайшли цікаві фотографії електротранспорту Львова, зроблені 28 липня 1995 року фотографом Лероєм В. Демери. Пропонуємо читачам сайту Фотографії Старого Львова поглянути, як виглядали львівські тролейбуси та трамваї майже 27 років тому.
Трамвайні вагони «Tatra T4SU» на площі Ринок. У кард потрапили системи із головним вагоном № 822 і хвостовим № 824
У липні 1995 року Львів відвідав фотограф Лерой В. Демери. Він зробив тоді серію світлин із львівськими трамваями і тролейбусами.
Трамвайний поїзд із головним вагоном «Tatra T4SU» № 847 виїздить із вулиці Руської на площу Ринок. Вагон знаходяться на рейковому сплетенні, яке проіснувало до 2006 року
Світлини зроблені у кількох локаціях: площа Ринок; вулиця Руська; перехрестя вулиць Руської та Підвальної; площа Митна; перехрестя вулиць Митрополита Андрея та Степана Бандери та ін.
Трамвайний поїзд із головним вагоном «Tatra T4SU» № 827 маршруту № 2 на площі Ринок
На світлинах можна побачити трамвайні вагони «Tatra T4SU» (деповці називали їх «пончиками») та «Tatra KT4SU» («кобри») у складі двохвагонних трамвайних поїздів (систем багатьох одиниць).
Трамвайні поїзди із вагонів «Tatra T4SU» на вулиці Руській. У кадр потрапив трамвайний поїзд із головним вагоном № 805 9-го трамвайного маршруту та хвостовий вагон № 843
Двовагонні трамвайні поїзди курсували на трамвайних маршрутах № 1, 2, 3, 5, 6, 9. По одному працювали в основному «Tatra KT4SU» на маршрутах із меншим пасажиропотоком, наприклад № 4 і 7.
Перехрестя вул. Підвальної та Руської. В кадрі – трамвайний поїзд із вагонів «Tatra T4SU» із хвостовим вагоном № 843 та трамвайний вагон «Tatra KT4SU» № 1037 на маршруті № 4
У 1995 році більшість трамвайних вагонів, як бачимо із світлин Лероя В. Демери, мали стандартне червоно-жовте фарбування. Повністю «зарекламлених» вагонів тоді не було.
Перехрестя вул. Підвальної та Руської. Трамвайний вагон «Tatra KT4SU» № 1048 прямує по маршруту № 4
Траплялися окремі вагони із рекламними плакатами на бортах. На світлині, зробленій на вулиці Руській, бачимо вантажний автомобіль аварійної служби «Львівелектротрнасу».
Трамвайний вагон «Tatra KT4SU» № 1017 на маршруті № 1. Рушає із зупинки «вул. Руська»
На світлині, зробленій на розі вул. Городоцької та Чернівецької можна також розгледіти службовий трамвайний вагон «Gotha» Т59Е, який використовувався для зварювальних робіт.
Система із трамвайних вагонів «Tatra KT4SU» на маршруті № 6 та службовий трамвайний вагон «Gotha» Т59Е № 2 на перехресті вул. Городоцької та Чернівецької
На жаль, є тільки дві світлини львівських тролейбусів від пана Лероя В. Демери. Вони зроблені на розі вулиць Степана Бандери та Митрополита Андрея. На першому фото бачимо тролейбус «Skoda 14Tr» із № 538, виготовлений у 1988 році.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 538 1988 р. випуску на розі вулиць Степана Бандери та Митрополита Андрея
Невідомо у яких «боях» із пасажирами він вже втратив чотири скла на дверях і одне мале скло салону в кінці машини… Як бачимо, в середині 1990-х тролейбусна «дев’ятка» користувалася великою популярністю серед пасажирів, що видно по заповненню салону пасажирами.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 383 1979 р. випуску на розі вулиць Степана Бандери та Митрополита Андрея.
На другій світлині бачимо старший чехословацький тролейбус «Skoda 9Tr» № 383, виготовлений у 1979 році. Ця машина в той день курсувала на маршруті № 10. Лінійному тролейбусу бракує правої фари…
Площа Митна. У кадр потрапив автобус ЛАЗ-695Н, трамвайний поїзд із вагонів «Tatra T4SU» (хвостовий вагон № 831), а також працівниця служби колії, яка проводить чищення та мащення стрілки
Також на світлинах пана Лероя В. Демери можна побачити і автобуси, які курсували на той час Львовом. На фото, зробленому на площі Митній, можна побачити автобус ЛАЗ-695Н, який прямує в сторону центру.
Одиночний вагон «Tatra KT4SU» на маршруті № 4 та вантажівка 1КАМАЗ на площі Митній
На світлині із вулиці Личаківської видно жовто-коричневий автобус ПАЗ-672М. Такі автобуси у той час курсували на маршруті № 10, який поєднував вулицю Валову із Кривчицями.
Система із вагонів «Tatra KT4SU» № 1029 і 1030 на маршруті № 9 на площі Митній
Порівняно із сучасними фото, на світлинах, які Лерой В. Демери зробив 28 липня 1995 року, на вулицях Львова дуже мало легкових авто. У кадр потрапили переважно автомобілі радянського виробництва. Іномарки трапляються дуже рідко.
Система із вагонів «Tatra T4SU» із головним вагоном № 823 піднімається до кінцевої по вулиці Личаківській. В кадр також потрапив автобус ПАЗ-672М, ймовірно маршруту № 10
Зазначу – пан Лерой В. Демери нещодавно відвідував Львів і теж виклав світлини із цього візиту. Крім того, на сайті flickr.com є його світлини Львова, зроблені під час візиту у 2018 році.
Також Лерой В. Демери розмістив на цьому сайті чимало своїх цікавих світлин із різних міст світу. Переглянути їх можна за цим посиланням: https://www.flickr.com/photos/lwdemery/albums
Одним із обов’язкових атрибутів офіційно зареєстрованого КЛК були печатки. Ними завіряли всі важливі організаційні документи. Нові печатки КЛК з’являлися із створенням осередків клубу в Галичині. Відомо, що філії КЛК виникли у багатьох містах і селах краю, зокрема у Ворохті, Стрию, Космачі, Косові, Славському («Мекка лещетарів»), Сяноку, Зашкові, Коломиї, Нижньому Березові. Станом на 1937 р. КЛК об’єднував 18 філій, які налічували 868 членів, а ще у 22 містечках вони були в стані організації. У 1939 р. КЛК налічував близько 1500 членів[1]. На сьогоднішній день триває робота над укладанням каталогу сфрагістичних пам’яток (печаток) КЛК. Нижче подано опис п’яти печаток та штампів:
Печатка КЛК у Львові
1). Печатка КЛК у Львові:
Матеріал: червоне, фіолетове чорнило.
Форма: кругла.
Розмір: 23 мм.
Зображення: без сюжетного зображення.
Легенда: КАРПАТСЬКИЙ ЛЕЩЕТАРСЬКИЙ КЛЮБ. ЛЬВІВ. Текст розділений зірочкою.
Датування: 1925–1939 рр.
Місце зберігання: ЦДІА України у Львові, ДАЛО, приватний архів Ореста Дубиняка.
Штамп Карпатського Лещетарського Клубу у Львові
2). Штамп КЛК у Львові:
Матеріал: червоне чорнило.
Форма: прямокутна.
Розмір: 57х21 мм.
Зображення: без сюжетного зображення.
Легенда: КАРПАТСЬКИЙ ЛЕЩЕТАРСЬКИЙ КЛЮБ. Львів.
Датування: 1925–1932 рр.
Місце зберігання: ЦДІА України у Львові, ДАЛО.
Печатка осередку Карпатського Лещетарського Клубу у с. Ворохті
3). Печатка осередку КЛК у Ворохті (тепер у складі міськради Яремча Івано-Франківської обл.):
Матеріал: червоне чорнило.
Форма: кругла.
Розмір: 30,5 мм.
Зображення: без сюжетного зображення.
Легенда: Карпатський Лещатарський Клюб. Філія Ворохта. Текст розділений зірочкою.
Датування: 7 травня 1938 р.
Місце зберігання: ЦДІА України у Львові.
Печатка осередку Карпатського Лещетарського Клубу “Змаг” у с. Зашків
4). Печатка осередку КЛК у с. Зашків (тепер село Жовківського р-ну Львівської обл.):
Матеріал: фіолетове чорнило.
Форма: овальна.
Розмір: 47х29 мм.
Зображення: без сюжетного зображення.
Легенда: Філія Т-ва «КЛК» ЗМАГ в ЗАШКОВІ. Текст розділений двома зірочками.
Датування: 8 грудня 1937 р.
Місце зберігання: ЦДІА України у Львові.
Печатка осередку Карпатського Лещетарського Клубу у с. Космач
5). Печатка осередку КЛК у с. Космач (тепер село Косівського р-ну Івано-Франківської обл.):
Матеріал: фіолетове чорнило.
Форма: кругла.
Розмір: 30 мм.
Зображення: без сюжетного зображення.
Легенда: Карпатський Лещетарський Клюб Філія КОСМАЧ. Текст розділений однією зірочкою та шістьма крапочками.
Датування: 7 лютого 1938 р.
Місце зберігання: Державний архів Івано-Франківської області.
Емблема та печатка Карпатського Лещетарського Клубу у Львові. Документ датується 27 серпня 1937 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові
Печатка філії Карпатського Лещетарського Клубу у Ворохті. Документ датується 7 травня 1938 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові
Печатка філії Карпатського Лещетарського Клубу у Зашкові. Документ датується 8 грудня 1937 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
У наступній публікації читайте про відзнаки та нагороди Карпатського Лещетарського Клубу.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Карпатський Лещетарський Клуб: національний досвід спортивної традиції. Листівка / Авт.: Сова А. О., Тимчак Я. В., Яремко І. Я.; літ. ред. М. Пономаренко; оформл. Б. Ляльки. – Львів: ЛДУФК, 2015. – Вип. – 2 с.
Сова А. Символіка Карпатського Лещетарського Клубу // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2015. – Т. CCLХVІII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 457–466.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
Головним «зірковим» хедлайнером Leopolis Jazz Fest 2022 стане всесвітньо відомий співак Джон Ледженд. Одинадцятий джазовий фестиваль у Львові відбуватиметься з 24 до 28 червня 2022 року.
Джон Ледженд – всесвітньо відомий американський співак, автор пісень, з платиновими альбомами, та актор. Серед його нагород: 12 премій Греммі, Оскар, Золотий глобус, Тоні, Еммі та інші. Отримав статус EGOT.
Музикант випустив сім популярних альбомів за свою кар’єру, а його пісня «All Of Me» — одна з найбільш продаваних пісень усіх часів.
На сцені львівського фестивалю Джон Ледженд виступатиме 26 червня.
Leopolis Jazz Fest – міжнародний джазовий фестиваль, який щорічно проходить в Україні в останні вихідні червня. Перший фестиваль відбувся у 2011 році. Щорічно фестиваль відвідує понад 100 тисяч гостей з України та іноземних країн. У 2016 році фестиваль був визнаний поважним британським виданням The Guardian одним з найкращих джазових фестивалів Європи.
Фактично усі знають, що колись на Замковій горі у Львові стояв Високий замок. Менш відомим є Низький Замок, який попри все був ключовим об’єктом міських фортифікацій, що створювалися у місті Лева в ХІІІ-ХV ст. Сьогодні нагадаємо 10 цікавих фактів з його історії.
Князь Лев Данилович
Низький Замок було збудовано у другій половині ХІІІ ст. князем Левом Даниловичем. Розташовувалася фортеця там, де зараз знаходяться Національний академічний український театр імені Марії Заньковецької, Національний музей імені Андрея Шептицького та «Вернісаж».
Найдавніша документальна згадка про замок – у копії документу з 1292 року. Князь Лев дозволяє в саду новозбудованої Миколаївської церкви “черпати воду, що протікає до нашого двору в місті Львові, тобто до Нижнього Замку біля кухні”. Цей запис вказує на водогін, що постачав замок водою з джерел Замкової гори і проходив через церковний сад. [4]
Низький замок. Малюнок Франца Ковалишина (кінець ХІХ ст.)
Замок мав не лише оборонне, а й адміністративне значення. Тут перебували Ґродська канцелярія з архівом, трибунальський суд та в’язниця для злочинців зі шляхетського стану у Судовій вежі, а також костел Св. Катерини. Як писав Мартін Ґруневеґ: «Вона була раніше руською, як ще й тепер свідчить уся її будова. Всередині, починаючи з підлоги, прикрашена мальовидлами євангельських історій і святих, все на руський лад… Вимурувана дуже старанно, з особливо міцної цегли» (Ґруневеґ М. Опис Львова/ Публ. підгот. та авт. передм. Я. Ісаєвич // Жовтень. – 1980. – Ч. 10. – С. 109-114)
Замок був поділений на дві частини. Одна – власне замок, мурований, із костьолом, парадними покоями, склепами та пивницями. Він був відділений від пригородка муром. Друга частина – пригородок зі склепом для зберігання гродських книг, стайнями, мурованим домом месіонарським, великим домом білим і кухнею. Пригородок із півночі та заходу примикав до міського муру. Натомість зі сходу та півдня був оточений дерев’яними парканами. У парканах були брами, що виходили на місто і монастир оо. Францисканів. [4]
Панорама давнього Львова. На передньому плані Низький замок. Джерело: http://panoramalwowa.pl
У 1564 р. Львів охопила пожежа. Окрім багатьох помешкань на вулиці Краківській, стихією було знищено шпиталь з каплицею св. Духа, костел св. Хреста з монастирем та споруди Низького замку. А під час пожежі 1565 року він вигорів дотла. Зусиллями старости Петра Баржі розпочато відбудову, передовсім стін і господарських споруд. По його смерті до Замку вислано дворянина Андрія Овадовського, який склав описи та кошториси для ґрунтовної реконструкції. Микола Гербурт, староста з 1570 року, довершив перебудову Замку в ренесансово-маньєристичному стилі (1574). Керував будівництвом незнаний на ім’я італієць. [4]
За Іваном Крип’якевичем: «З історичних подій, зв’язаних із замком, важніша та, що 1537 р. король Жигмонт Старий мусив тут упокоритися перед шляхтою, яка підняла проти нього бунт, т. зв. «кокошу війну». В 1704 р. проживав тут шведський король Карл ХІІ, пізніший союзник гетьмана Мазепи».
“Великі покої” Низького замку (http://www.lwow.com.pl/panorama-1/1938/panorama.html)
Були тут королівські покої з галереями. Але вже у ХVІІ ст. вони не відповідали потребам королівського комфорту і володарі Речі Посполитої воліли мати свою резиденцію у вигідніших кам’яницях на Ринку.
Наприкінці ХVІІІ ст. австрійський уряд мав намір продовжити адміністративно-судові функції Низького Замку, але його стан був близький до руїни, тож у 1802 р. цю рудеру передали місту. «Австрійський уряд дарував знищені мури галицьким «станам», а вони 1802 р. продали їх місту: магістрат випродав цеглу жидам, і з неї побудовано кам’яниці на Краківській площі (сучасна площа Князя Ярослава Осмомисла)», – Іван Крип’якевич.
Низький замок на пластичній панорамі Львова Я. Вітвіцького (http://www.lwow.com.pl/panorama-1/1938/panorama.html)
На місці замку деякий час була торговиця та склади дров, а потім тут утворили площу Каструм (Замкову), яка кілька десятиріч стояла пусткою. У ХІХ ст., на місці, яке займав Низький Замок , збудували Промисловий музей та чотири кам’яниці.
Низький Замок залишився в топоніміці міста лише в назві вулички, що сполучає вул. Театральну з проспектом Свободи. ДО 1871 року її називали вуличкою при площі Каструм, потім Техніцькою на честь техніків (студентів Технічної академії ) У 1885 р. вулицю перейменували на честь польського патріота Валеріана Лукасінського. За німецької окупації вуличка називалася Дзвінною, а в 1946 р. їй присвоїли ім’я комсомолки-партизанки Зої Космодем’янської. У 1991 р. вуличка, до якої не приписано жодного будинку, отримала назву Низький Замок.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Гупало Ірина. Як горів Львів, або хронологія пожеж міста /Галицька брама, травень 1997 р. – № 5
Крип’якевич Іван. Історичні проходи по Львові. – Львів, Видання товариства “Просвіта”, 1932
Мельник Ігор. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. Львів: Центр Європи, 2011
