Із всіх несчислимих любовниць покійного цісаря Австрії, Франца Йосифа І здобула собі без всякого сумніву найбільшу „славу“ бувша акторка віденського театру, пані Катерина Фон Шрат. А „славу“ сю здобула собі вона не так тим, що була цісарською любовницею, бо таких покійний Франц Йосиф мав не незлічиме число, як радше тим, що вона одна потрафила не лише на довше приковати до себе цісарське серце, але навіть позістати його подругою, й єдиною розрадницею та опікункою аж до самого його скону.

Інтересне явище, що цісарське серце полонила раз на все жінка, яка не відзначалася ані високим уродженням ані незвичайним таланом, ані тим більше виїмково заміткою вродою. За се була у Катерини весела вдача, звінкий та принадний голосочок, що звенів особливо розкішно в її срібнім сміху – й взагалі все те, що Німці називають – „щира жіночість“. Одним словом Катерина уособляла собою скінчений тип віденської красавички, замітної своїми повними формами тіла, буйними русими косами, великими синими очима та на причуд милим личком, прикрашеним пристрасними й червоними як кров устами.

Родилась Катерина в Бадені, коло Відня, й будучи акторкою Віденського театру заробляла гарні гроші. Одначе в своїм життю не була щасливою.

Скоро дуже звернув на неї свою увагу збанкротований мадярський аристократ, Адаляр фон Кіс і попровадив її під вінець. Колиж одначе Катерина повила сина, він її зараз таки покинув, хоч і не перестав видурювати від неї безпощадно все більше і більше гроша, якого потребував невпинно на своє розпустне і гуляще життя. Як се часто між аристократією діється, пан Фон Кіс став глядіти на свою жінку як на звичайне жерело все і все свіжих доходів.

II.

Гіркі хвилі переживала молода нещаслива мати. Та всеж вона мужно зносила всі життєві невзгодини, находячи свою єдину розраду в свойому маленькому сикови і в своїй доволі щасливій сценічній карієрі.

Аж тут неначе грім з ясного неба звалилось на неї свіже не

щастя. У Катерини був єдиний брат, молодий студент університету. Сталося отже одного разу, що молодий палкий та недосвідчений чоловік висловився образливо в публичній бесіді про цісаря. В обличу суворого австрійського закону він допустився страшного злочину, а іменно „образи цісарського маєстату“. Молодого чоловіка арештовано, поставлено на суд і скоро дуже засуджено на кілька літ тяжкої вязниці. Можна собі уявити одчай Катерини. І чого вона не пробувала вже, аби за всяку ціну увільнити любимого брата. Не помагало ніщо. Лишилася лише одна єдина дорога: просити ласки самого цісаря, який один міг в таких випадках помилувати переступника.

Катерина рішилася попробувати на кінець сього останнього способу. Одного гарного дня зявилася отже в цісарській почикальни серед товпи инших інтересованих і Катерина. Хвилі видалися їй роками. Вкінці діждалася і вона своєї черги.

— Катерина Фон Кіс-Шрат, кликнув голосно цісарський слуга і пустив її до цісарського кабінету.

Дріжуча з великого зворушення на всім тілі, упала молода жінка на коліна перед молодим цісарем й подала йому свою письменну просьбу.

Цісар перебіг скоро очима письмо і промовив так до неї:

— Я вволю вашу просьбу, пані, одначе буду надіятись, що — ви особисто заявите мені свою вдячність…

Неначе очарована вийшла Катерина з цісарської канцелярії… Що з нею діялось тоді і які мрії перебігали через її голову, вона сама не могла того збагнути…

III.

Та вжеж Катерина була чесна жінка і цісарські надії не сповнились. Франц Йосиф думав, що після того, що сталося, вона впаде без всяких застережень в його обійми, як се чинили сотні инших цісарських любовниць, і то не лише з акторських кругів, але навіть з кругів найвищої аристократії, а тимчасом, що за диво? Катерина не спішила зівсім піти слідом незлічимих дотеперішних цісарських фавориток. Колиж вірні цісарські прислужники дали Катерині до пізнання, що „найясніщий пан“ бажавби бачити її в иншому місці, чим в театрі, тоді вона відповіла отверто, що вона ані думає стрічатися тайком з цісарем в якому небудь місці, поза своїм домом, а в свойому власному домі не може його приняти з тої простої причини, що її дім за скромний, щоби вона могла приняти в ньому так високого гостя. Відповідь акторки подразнила в найвищому степені цікавість непогамованого розпустника. Він ніяк не міг забути милого образу її принадної постати і її на при чуд милого личка з чудовими великими синіми очима.

І хто може описати незвичайне зчудовання Катерини, коли вона одного пополудня стрінула в свойому домі молодого й стройного офіцира, який просто на силу ввійшов до середини. Був се самий цісар австро-угорської монархії, Франц-Йосиф І., який по турецькому звичаю, видячи, що гора не хоче прийти до Магомеда, рішив, що треба конче, щоби Магомед прийшов до гори. За сею першою візитою пішли дальші, а згодом молодий цісар переконався, що йому гірко пережити один день, не видівши принадної Катерини, і не чуючи її милих слів і її розкішного сміху. Скоро після того покликано Катерину в склад надворного театру, першого на всю австро-угорську монархію, а цісар обсипав її безцінними подарунками. Згодом дозволено Катерині замовляти свої дорогоцінні строї в тих самих надворних модистів, які доставляли самій цісаревій Єлисаветі.

IV.

Нещаслива цісарева давно вже відчужилася від свого мужа. Всеж таки вона так дуже зацікавилася свіжою фавориткою свого скрайно непостійного мужа, що одного разу рішилася побачити її особисто. Вражіння, яке викликала на цісаревій молода акторка, було незвичайно корисне. Її подобалася отверта і щира вдача Катерини, й вона переконалася, що вплив і на цісаря не лише, що йому не пошкодить, але навпаки вплине дуже корисно на його непогамоване і крайно самолюбне серце. В своїх думках цісарева цілковито не завелася.

Катерина оказалася згодом дійсно незвичайно розважною жінкою, яка мимо виїмкової визначности положення в монархії, ніколи не попробувала використати його на свої особисті ціли, ані тим більше не пробувала мішатися як небудь в державні справи і грати ролю сили поза плечима монарха. Се і забезпечило раз на все Катерині виїмкове становище приятельки цісаря аж до останка його днів.

З того погляду являється Катерина рідкою жінкою. Вона потрафила переконати кождого, навіть найбільш непримиримого аристократа дворака, що вона зівсім не шкідлива нікому, та що вона ані думає нікому шкодити, ані тим більше впливати якнебудь на хід державних справ. Згодом отже й привикли всі до неї і двірські круги, включно із цісарською родиною почали глядіти на неї як на єдину особу, що може належно розраджувати крайно самолюбного монарха, і потрафить зготовити йому у ману домашного щастя в його безперечнім сиритстві. Її приявність при цісарському боці стала отже конечним і ніким не оспорюваним, а навпаки загально признаним фактом.

V.

Засвідчивши таким чином свою абсолютну безкористність і виказавши свою повну нешкідливість, Катерина стала в дійсности великим чинником в життю самолюбного австрійського цісаря. Він в заміну за її любов і безперечно велике самовідречення та безумовне відданя його пристрастям і примхам, обсипував її невпинно безчисленними доказами своєї ласки. В Гіцінґ, передмістю Відня купив він їй чудову віллю та прибрав її найдорощими меблями і дорогоцінностями, які лише можна дістати за необмежено високі суми. Крім того купив їй цісар величаву палату у Відни при Рінґштрассе і розкішну віллю на француській Рівієрі. В слід за тим появилися у неї дорогі повозки, расові коні та безліч безцінних дорогоцінностей. В Ішлю купив він Катерині розкішну палатку і там проводив з нею чудові дні забуття і розкоші — далеко від шуму і виру державних занять і клопотів.

Муж пані Шрат показався дуже „розумним“ чоловіком. В нагороду за втрату жінки обдарував його цісар високою сумою і високою річною пенсією. Хлопи австро-угорської монархії платили за все… Сина пані Пірат віддано на науку до найбільшої аристократичної інколи в цісарстві до Терезіянеум, де учаться лише цісарські діти, княжі, ґрафські, ну і — як бачимо — діти панських полюбовниць!

VI.

Після траґічної смерти цісаревої Єлисивети вплив Катерини на цісаря став ще більший. Вона старалася всіма способами розрадити нещасливого вдівця, забавляла його веселими анекдотами, читанням та терпеливим слуханням його нарікань, і взагалі старалася всіма способами уприємнити йому гіркі хвилі його надто довгого життя. Всі привикли до неї і зжилися в повні з її виїмковим становищем. Навіть цісарська родина не пробувала протестувати проти її всемогучого вплину на цісарськім дворі, з виїмком одної архикнягині Валерії. Вона бачучи, що Катерина зайняла при цісарському боці місце її покійної мами, робила старому цісареви сцени, грозячи, що зірве всі зносини з цісарським двором, доки він не віддалить від себе приятельки. Відносини між батьком а донькою стали невиносимі. Що правда, цісар в своїй самолюбности не позволив рідній донці робити собі докорів, та коли вона йому загрозила, що опустить раз на все цісарський двір, разом із своїми дітьми, тоді старий цісар змяк. Він любив дуже своїх внуків, одинокі може в світі людські істоти, яких наділював дійсною і вловні безінтересовною любовю.

Остаточно цісар заявив донці, що віддалить від себе Катерину, під тим услівєм, що Валерія займе її місце як його опікунка й жити ме постійно з ним разом з усею своєю родиною.

Втіха Валерії була безмірна. Вона зараз перенеслася на постійний побут до Шенбруна, але вже після двох місяців спільного пожиття просила старого батька, щоби назад покликав до себе Катерину… Архикнягиня переконалася, що бути постійною товаришкою старого, незгідливого і крайно самолюбного чоловіка, се справді мука, якої вона ніяким чином не могла дальше зносити.

Так отже Катерина вернула назад на своє старе місце, і з того часу навіть ніхто не думав її усувати на бік. Всі переконалися, що більш терпеливої і вірніщої розрадниці над Катерину не найти вже старому цісареви в цілій державі.

VII.

Кажуть, що були хвилі, коли цісар думав поважно, одружитися з Катериною. Та зрештою хто знає, чи на те булаби згодилася сама Катерина. Вона була надто розважною і надто розумною жінкою, щоби не розуміти того, як небезпечною грою і фатальною помилкою булоби її подруже з монархом одної з найбільших держав світа.

По нинішний день оповідають собі Віденці чимало забавних історій з життя цісаря і Катерини. Прим., оповідають, що одного разу вечером прийшов цісар до своєї приятельки. Там стрінув його новопринятий слуга, який небув ще втаємничений в тайни дому, та був скрайно здивуваний, бачучи в домі своєї пані незнайомого офіцера, в такій пізній порі. Сильно занепокоєний зчинив алярм. Та тимчасом хто може описати його безмежне здивовання, коли його погамовано і сказано, хто то гостить в домі його пані. В мить вірний і підданий слуга випрямився як струна і почав співати перед лицем свого монарха цісарський гимн „Боже буди покровитель…“

Коли вибухла велика війна, Катерина посвячувала багато часу догляданню хорих жовнірів у шпиталі, який вона сама построїла своїм коштом. Але вечерами мусіла бути при цісареви, в його палаті в Шенбруні, якої він неопускав вже до смерти.

Ось такою вірною і безмежно терпеливою слугою та пістункою старого і здитинілого цісаря була Катерина аж до кінця його життя. Вона і була тою, яка замкнула йому очі своєю рукою…

* * *

Які думки тиснулися до голови Катерини, коли вона заплаканими очима гляділа на його мертве тіло, що спочивало в дорогій домовині?… Хто може се збагнути… Можливо, що думала вона… про свій недалекий вже кінець життя, а може… може й шептала зівялими устами:

— Богу дякувати, скінчилася моя мука… Лише… лише… якжеш довго ти, Франце Йосифе, жив на тім світі, на мою і свою  муку…

А скоро лише в золото і срібло убрана служба, священники  і князі винесли мертве тіло старого грішника до цісарської гробниці, цісарська родина веліла Катерині виноситись зараз таки з  цісарської палати…

У „вдячність“ за її собачу вірність цісарському самолюбови…

Джерело: Великий, ілюстрований, народний календар на рік 1922, с.128–134]