В п’ятницю, 1 квітня 2022 року, в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) відкрилася виставка живопису Тамари Волошенко під назвою “Українська земля”.
Експозиція виставки складається з 13 робіт, з яких 6 – це Львів, 4 – пейзажі і 3 – квіти. На даний час це найменша за кількістю і за розмірами персональна виставка мисткині. Про історію, концепцію та реалізацію виставкового проєкту я розпитав у художниці.
Тамара Волошенко
— Пані Тамаро, як виникла ідея цієї виставки?
— У мене було дуже багато персональних виставок, але ця сильно відрізняється від них. По-перше дуже мала кількість робіт. Найменше у мене було виставка на 18 робіт, але роботи були великими. Це була виставка у Перемишлянах на ювілей міста. А ця виставка через брак місця потребує маленьких робіт, а я останні часи дуже рідко малюю маленьке і тому виставку важко було зібрати.
З експозиції виставки живопису Тамари Волошенко “Українська земля”
— А чому в Штуці? як розпочалася ваша співпраця?
— Почалося все з благочинної виставки, коли ми збирали гроші на браму. Через деякий час я запитала чи можна зробити виставку у пана Євгена (Євген Булавін власник кав’ярні-галереї “Штука” – примітка автора). Він погодився на квітень місяць. Я подумала, що є ще час, пошукаю роботи, може ще намалюю, а тут почалася війна і думаю точно уже не буде. Бачу усі виїжджають і сама спочатку думала кудись поїхати, а потім це відкинула. Куди я поїду і нащо? Я думаю, що Львів, то великий злочин знищувати, бо це велика пам’ятка.
З експозиції виставки живопису Тамари Волошенко “Українська земля”
— Ну так, війна багато змінила в нашому житті. Певно вже й не чекали що буде виставка?
— І тут телефонує пан Євген і питає чи я готова до виставки, а я кажу, що війна. А він каже, що життя продовжується і треба щоб люди не тільки в страху жили, що мистецтво врятує світ. І я почала збирати роботи на виставку.
З експозиції виставки живопису Тамари Волошенко “Українська земля”
— Чому саме така назву у виставки?
— Перша назва, яку запропонував пан Євген була «Львівська весна», але весняних робіт тут немає, так з’явилася назва «Українська земля».
До слова, на всі 13 робіт, які представлені на виставці, можна придбати і п’ятдесят відсотків від продажу Тамара Волошенко перерахує на потреби ЗСУ. Ціни дуже демократичні і стартують від чотирьох тисяч гривень.
З експозиції виставки живопису Тамари Волошенко “Українська земля”
Довідково:
Тамара Волошенко народилася 30 червня 1952 року в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області.
У 1969-70рр. навчалася в художній студії м. Лубни на Полтавщині у Заслуженого діяча мистецтв В. А. Семенюти. У 1971-76рр. – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.
У 1995-му вступає до Національної спілки художників України. З 1998р. – доцент кафедри дизайну Львівського державного лісотехнічного університету. У 2005-му указом Президента України присвоєно почесне звання “Заслужений художник України”.
З 1978р. постійна учасниця всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок.
Заклади культури на Львівщині з 1 квітня поступово повертаються до звичного, на скільки це можливо в умовах війни, ритму роботи. Про це повідомляють Фотографії старого Львова, посилаючись на повідомлення від пресслужби Львівської обласної військової адміністрації.
З першого квітня на Львівщині розширять формат роботи театрально-концертні установи, музеї та заповідники. Зокрема, Львівська національна опера, Львівський національний театр імені М. Заньковецької, Львівська національна філармонія імені М. Скорика, Львівський театр ляльок, Театр імені Ю. Дрогобича.
Продовжують приймати відвідувачів і Державні історико-культурні заповідники «Тустань» та «Нагуєвичі», а також скансен Музей народної архітектури та побуту у Львові імені К. Шептицького.
Підгорецький замок. Фото з https://uk.wikipedia.org
Напередодні вже відновили прийом відвідувачів і відділи Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького музеї-заповідники «Підгорецький замок», «Жовківський замок», та «П’ятничанська вежа».
Команда Львівського музею історії релігії регулярно організовує тематичні екскурсії про релігійне життя Львова, екскурсії підземеллями музею та розважально-пізнавальні квести для дітей вимушено переселених осіб.
У департаменті з питань культури, національностей та релігій ЛОВА зазначають, що ті заклади культури, де тимчасово проживають переселенці, також частково відновлюють роботу. Наприклад, у Львівському театрі ляльок та у Театрі імені Ю. Дрогобича окремі кімнати виділили для внутрішньо переміщених осіб, а в інших приміщеннях ставлять вистави.
Сьогодні, 3 квітня 2022 року, о 17:30 в LV Cafe (вул. Січових Стрільців, 3) виступить гурт DERECH – представники Єврейської Месіанської громади “‘Є:LVIV”.
Бенд заграє клезмерську музику, повідомили організатори. Гурт “Derech” – в перекладі з Івриту – «шлях».
Склад:
Віктор Медведєв – гітара
Віталій Гульванський – рояль
Олександр Вілько – барабани
Юрій Гузеєв – бас
Цей захід відбудеться в межах діяльності Українського Мистецького Фронту, мета роботи якого – збір коштів для Збройних Сил України.
Як відомо, в місцях, де відбуваються перфоменси Українського Мистецького Фронту, розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО «Міжнародна Асоціація Мистців», далі їх передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення АЗОВ.
За даними ООН, від початку повномасштабної війни Росії проти України нашу землю покинуло понад 4 мільйони людей. А загалом через жорстокі воєнні дії російської армії свою домівку вимушено залишили понад 10 мільйонів наших співгромадян – кожен четвертий українець… Усім цим людям вокальна формація «Піккардійська Терція» присвятила свою пісню “Я в чужині дивлюся на небо”.
Послухати пісню «Я в чужині дивлюся на небо» у виконанні піккардійців і переглянути емоційне відео до неї, складене зі щемливих актуальних фотокадрів, можна тут:
— Ця пісня – для всіх українців, які через війну були змушені покинути свої домівки, свою Батьківщину, – каже художній керівник «Піккардійської Терції» Володимир Якимець. – А ще, це подяка всім іноземцям та іноземним країнам, які зараз відкривають свої серця і приймають біженців з України. «Я в чужині дивлюся на небо…» – з надією у найближче повернення усіх додому. З вірою, що ці люди там, удома, знайдуть своїх рідних, з якими зараз немає зв’язку. І з молитвою за всіма, кого більше ніколи не зустрінуть…
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Пісню “Я в чужині дивлюся на небо” “Піккардійська Терція” записала ще у 1999-му, вона увійшла в альбом «Я придумаю світ». Про історію тужливої пісні розповідає автор музики до неї, учасник «Терції» Ярослав Нудик: «Слова цієї пісні потрапили мені до рук у 1989-му. Це одна із так званих «Пісень із зеленого зошита». Цей зошит свого часу дав мені мій товариш Тарас Білик-Береза. Зошит його бабці, яка вислали у Сибір, репресували. Пісня написана на чужині, у часи заслань українців у Сибір. Ім’я автора не було вказане, тож вважаємо її народною. Музику я написав того ж 1989-го, і деякий час ми співали її у складі дуету «Курінь» (дует Ярослава Нудика з Сергієм Самолюком, знаний піснею «Йшли селом партизани»). Через деякий час «Я в чужині дивлюся на небо» почала виконувати й «Терція». Я дуже шкодую, що ця пісня до сир пір актуальна…».
Продовжуємо поповнювати колекцію старих фото з Тернопільщини. Цього разу, нашу увагу привернуло місто Бережани. Нам вдалося відшукати фото часів Першої світової війни (1914-1918).
Бережани, 1915-1917 рр.Бережани, 1915-1917 рр.Бережани, 1915-1917 рр.
Кадри показують, яких руйнувань зазнало місто Бережани в роки війни, а саме в 1915-1916 рр. На фото бачимо Бережанський замок, забудову міста та його мешканців.
Бережани, 1915-1917 рр.Бережани, 1915-1917 рр.Бережани, 1915-1917 рр.
Такі фото є суттєвим доповненням до фото історії нашого регіону. Оригінали світлин зараз знаходяться в Польщі.
Серед найвідоміших музеїв світу з рашистськими культурними інституціями не співпрацюватимуть британська мережа галерей «Tate», Національний залізничний музей (Йорк) та ін.; знакові опери Європи ‒ Паризька національна опера, «La Scala» в Мілані, Віденська державна опера та ін.; всесвітньовідомі кіностудії, серед них «The Walt Disney Company», американський провайдер медійних послуг та продюсерська компанія «Netflix»; знакові музичні корпорації – «Universal Music Group» , «Sony Music», «Warner Music Group», «Sony Pictures» та ін., аукціонні доми – серед них такі авторитетні як «Sotheby’s», «Christie’s», «Bonhams», більшість європейських книжкових виставок і ярмарок, популярні театральні майданчики великих європейських міст, культурні та мистецькі фонди, мовні спілки, журналістські федерації Європи і США, міністерства культури окремих країн, тощо.
В такий спосіб поступово культурний продукт Московії (якщо таким його можна назвати) буде мало присутнім в цивілізованому світі.
Велика ханська мечеть
В повідомленні від 29 березня цього року Мінкульт закликає ЮНЕСКО перенести 45-ту сесію з російської Казані в український Львів та виключити російську федерацію з лав організації. Адже росія з 2014 року систематично порушує міжнародне гуманітарне право та міжнародні конвенції. Оскільки ми регулярно моніторимо ситуацію щодо руйнації культурної спадщини внаслідок рашистських атак і мова цифр нам відома, то лише доповнимо позицію Мінкульту щодо виключення рф з ЮНЕСКО таким прикладом: до початку повномасштабної війни окупанти завдали шкоди Таврійському Херсонесу та пошкодили Бахчисарайський палац кримських ханів ‒ єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури. Відомо й про інші руйнування та знищення культурних та історичних пам’яток в Україні.
Посольський дворик палацу
З поміж багатьох ЗМІ видання “Лівий берег” 8 лютого цього року повідомляло, що у будівлі ханського палацу з’явилася тріщина висотою 3 метри і з цього приводу об’єктивні експерти наголошували, що це було викликано будівельними роботами довкола палацу. Мінкульт у повідомленні на сайті зазначає, що раніше ЮНЕСКО вже закликало росіян припинити руйнування культурних цінностей в Україні. Таку декларацію 18 березня ухвалили на другому позачерговому засіданні Комітету з охорони культурної спадщини. Тоді рф також закликали дотримуватися зобов’язань відповідно до Гаазької конвенції 1954 року та ратифікувати Другий протокол до неї. Це не дало результатів.
І не дає жодних результатів в зонах бойових дій стосовно діючих культових споруд. З 23 березня по 31 березня зазнали нових атак від рашистів християнські святині і пам’ятні місця в Україні. Як показує моніторинг новинних стрічок регіональних сайтів та новин інтернет-видання risu.ua, в основному за цей період є покшодженими або зазнали руйнацій кілька храмів Московського патріархату в Донецькій області, сильних руйнувань зазнав храм Різдва Христового в Харкові. Найбільш кричущим фактом є повне знищення артобстрілами 24 березня церкви Вознесіння Господнього в с. Лук’янівка на Київщині, яка є пам’яткою архітектури. 28 березня від артобстрілу пошкоджено будівлі жіночого монастиря Московського патріархату в с. Фасів на Київщині.
Храм св. Миколая Чудотворця (ПЦУ у м. Волноваха на Донеччині
23 березня знищено храм св. Миколая Чудотворця (Православної Церкви України) у м. Волноваха на Донеччині, який побудували у пам’ять за загиблими бійцями 51-ї окремої механізованої бригади. 29 березня зруйновано і спалено будинок молитви церкви «Віфанія» в Маріуполі. Для окупантів не мають значення конфесійні ознаки святинь!
Серед пам’ятних місць, то 26 березня рашисти обстріляли місце пам’яті масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни у Харкові.
З часом ці всі факти будуть ретельно задокументовані і вивчені.
“Ескадрон смерті” львівських добровольців-кавалеристів, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Трохи більш, ніж сто років тому, до Львова підкочувалися орди Червоної армії російських більшовиків. У 1920 році над цілою Європою, як і тепер, нависала загроза від Москви.
У той час внаслідок перевороту в Росії прийшли до влади комуністи на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним). На своїх кривавих багнетах вони вирішили рознести пожежу “всесвітньої революції” через Польщу та Німеччину та встановити у Європі “диктатуру пролетаріату”.
Нові держави східної Європи — Польська республіка та Українська народна республіка — після підписання Варшавського договору між Петлюрою та Пілсудським стали першим щитом, який стримував натиск навали орди таких самих, як тепер, “диких варварів зі Сходу”, як називала російських більшовиків тодішня преса.
Головною військовою силою російського наступу на Львів була Перша кінна армія Семена Будьонного, яку в квітні 1920 року перевели із Північного Кавказу на український фронт. На початку серпня, коли розпочалися активні воєнні дії, червона кіннота мала в бойових порядках понад 25 тисяч шабель, на озброєнні червоноармійці мали 420 кулеметів, 60 гармат і 10 літаків.
Протистояли цій навалі підрозділи 5-ї, 6-ї та 13-ї дивізій піхоти польської 6-ї армії генерала Владислава Івашкевича, які разом мали лише близько 11 тисяч багнетів та 3 тисячі шабель. Південний фланг прикривали нечисленні підрозділи армії УНР, вояки якої отримали в Польщі статус “військових осіб заприязненої держави”. Їхні бойові дії підтримували 6 бронепоїздів і 50 літаків, які базувалися на Клепарівському летовищі у Львові. Пілотами переважно були добровольці з Франції та США.
Коли ворожий наступ просунувся до річки Західний Буг, основні сухопутні польські війська відступили в бік Перемишля, Кристинополя (Червонограда) та Белза. Прикривати львівський напрямок та захищати місто довелося так званій Добровольчій армії, зголошуватися до якої закликали передовсім колишніх вояків австрійської армії, а також усіх охочих.
Посвячення штандарту першого полку Добровольчої армії у Львові біля катедрального костелу, Das interessante Blatt, 1920 рік
Як повідомляла тогочасна газета Nowości Illustrowane в очікуванні наступу більшовиків на Львів у місті з’явилися агітатори, які піднімали бойовий дух мешканців та заохочували проявити мужність.
“Від самого ранку міських сплюхів будили звуки музики окремих підрозділів, які перетинали місто в різних напрямках. Завдяки створеному з ініціативи влади та за участі львівських митців (письменників, живописців тощо) Бюро пропаганди, у місті з’явилося багато закликів, віршів, пісень, серед яких “Марш боягузів”, який мав особливо болюче вразити амбіції юнаків з львівського вищого світу, які досі не були вдягнуті у військові мундири”, – описував у дописі до тогочасного видання ситуацію в місті львівський поет Ян Гель.
Агітаційний автомобіль львівських митців-волонтерів, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Містом роз’їжджало “летюче кабаре” із кошиком для пожертв для солдатів на фронті. Над головами мешканців міста кружляли аероплани, з яких розсипали сатиричні листівки та заклики до тих, хто не квапиться боронити рідне місто. Біля пам’ятника Міцкевичу відомий тоді артист естради Козловський, одягнутий в уніформу і вже пострижений по-солдатському, виголосив полум’яну промову, закликаючи до зброї.
За інформацією тогочасного видання, за першим призовом до лав Добровольчої армії за кілька днів зголосилося понад 20 тисяч добровольців на фронтову службу, не враховуючи близько 12 тисяч чиновників, готових піти на допоміжну службу. Після двотижневої військової підготовки підрозділи добровольців вирушили на фронт, де зайняли оборону на ріці Західний Буг – по лінії Кам’янка-Струмилова (Кам’янка-Бузька) – Красне.
Проводи добровольців на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рікПроводи добровольців на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік
“Страхополохів, які думають про евакуацію, так мало, що ніхто на них не зважає. Звичайно, потрібно готуватися і до такої ситуації, але поки що все обмежується лише транспортуванням банківських і грошових вкладів у місця, віддалені від лінії бою.
Львів сьогодні виглядає як табір, військова форма переважає на кожному кроці, і один із львівських журналістів справедливо зауважив, що це схоже на банкрутство цивільних кравців. До лав добровольців увійшли представники всіх сфер – від молоді, яка ще не закінчила школу до людей похилого віку”, – писала газета Nowości Illustrowane.
Для оборони Львова було створено загін кавалерії, який мав продовжувати традиції так званих “Львівських Вовків”, здійснюючи блискавичні напади на позиції ворога. До “ескадрону смерті” записувалися вправні вершники, серед яких була письменниця Яніна Валіцька та поет Артур Шредер.
Загін кавалеристів “Львівських вовків” під час маршу на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Як зазначала газета Nowości Illustrowane, окрім кавалерії у складі підрозділів Добровольчої армії у Львові, була також чисельна та добре оснащена піхота та артилерія. Проводжати добровольців на фронт збиралися великі натовпи, які вітали їх на шляху через середмістя.
“Благословення хоругви першого полку львівських добровольців, яку генерал Івашкевич передав хоробрим захисникам Батьківщини, відбулося дуже урочисто, при натовпі людей”, – повідомляли газетярі.
Генерал Івашкевич перед загоном добровольців і львівська кавлерія на вулицях міста, Nowości Illustrowane, 1920 рік
У боях під Львовом втрати захисників міста були незначними, у серпневі дні 1920 року загинуло близько 1,5 тис. воїнів (частина з них поховані на теперішньому Личаківському цвинтарі ). Зустрівши відчайдушний опір львів’ян, насамперед добровольців із двотижневою військовою підготовкою, знамениті червоні кіннотники засумнівалися в доцільності проливати кров за “світову республіку Рад”. Мотивація оборонців міста виявилася більш суттєвою.
Військовий штаб оборонців Львова на чолі з генералом Івашкевичем, Das interessante Blatt, 1920 рік
Героїчна оборона Львова у 1920 році уже в листопаді того ж року була відзначена польською державою. Місто отримало найвищий військовий орден – “Віртуті Мілітарі”. Урочисте вручення нагороди відбулося на площі біля пам’ятника Адаму Міцкевичу 22 листопада 1920 року.
Сьогодні, 1 квітня 2022 року, з 17:00 в LV Cafe у центрі Львова півтори години можна буде слухати платівки відомого в Україні та світі колекціонера вінілів Сергія Косенка. Мета проекту – збір коштів для ЗСУ, повідомили організатори.
Колекція Сергія сьогодні є найбільшою в Україні: це 10 000 унікальних вінілових платівок. “Історія моя проста – змалечку крутив ще радянські платівки на татовій радіолі ВЕФ – доволі якісній на ті часи. Потім студентом в медичному почав купувати платівки в іноземних студентів стихійно, а потім замовляв для себе та друзів сотнями, як вони їхали на канікули в Лондон, Берлін Західний, Париж, Рим. Паралельно придбав собі також через них добру апаратуру. Під час окупації музично горинку CD я не перейшов на ці носії музики і недаремно (мені відразу не сподобалося звучання CD), бо пізніше цифровий звук подихає і відроджується аналогове звучання. В той час я купив найбільше до своєї колекції , бо мені йшли морем величезні пачки платівок зі Штатів та Канади. Також викупив багато колекцій в Україні. Максимальна кількість сягала до 15 тисяч екземплярів, третину я продав і зараз маю біля 10 тисяч. Не знаю, чи хтось на ближніх теренах має більше. Можливо, але включно з радянськими платівками, які не мають особливої цінності”, – розповів свою історію Сергій Косенко.
Він додав, що наразі не вирішив, якою буде програма у LV cafe. “Як завжди – візьму собі платівок із запасом, але музика буде не надто весела, скоріше сувора та сильна (більше року, ніж джазу)”, – сказав колекціонер.
Цей захід відбудеться в межах діяльності Українського Мистецького Фронту, мета роботи якого – збір коштів для Збройних Сил України.
Як відомо, в місцях, де відбуваються перфоменси Українського Мистецького Фронту, розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО «Міжнародна Асоціація Мистців», далі їх передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення АЗОВ.
Лінк для донатів: https://tinyurl.com/JAZZ-PRIVATBANK
Сьогодні, 1 квітня 2022 року, в галереї Мадам Пальмгрен (вул. Івана Федорова, 8) відкривається неординарна виставка мистецьких творів художників України.
В ці надзвичайно важкі для нашого народу часи, коли російський агресор веде підступну війну в Україні – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли щодень збільшується кількість ракетних обстрілів усіх наших населених пунктів та продовжують гинути мирні люди – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли частина населення держави потерпає від гуманітарної катастрофи, тижнями перебуваючи в холодних підвалах без води, світла, продуктів харчування та медичної допомоги під постійними обстрілами – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли мільйони громадян втратили роботу та вимушені покинути свої домівки, які знаходяться в зонах активних бойових дій – ми НЕ МОЖЕМО МОВЧАТИ! Коли частина митців світу відмовчується, вважаючи, що «мистецтво поза політикою» – ми НЕ ХОЧЕМО МОВЧАТИ!!!
Афіша виставки мистецьких творів художників України
Більша частина експозиції виставки «Коли говорять гармати – МУЗИ НЕ МОВЧАТЬ!!!» сформована з творчих авторських робіт художників із різних куточків України, які вимушено опинилися у Львові, рятуючи своє життя. І митці-початківці, і видатні митці України з Харкова, Києва, Білої Церкви, Сєвєродонецька, Одеси, Запоріжжя, Полтави завдяки дружній підтримці львівських митців та фінансовій допомозі членів міжнародного акварельного товариства IWS Globe Art Network змогли отримати художні матеріали та мовою мистецтва виразити всю емоційну глибину своєї тривоги та болю за долю нашої Батьківщини. Невимовна краса і велич кожного куточка України, духовні цінності українського народу, цінність кожної вібрації неординарної чутливої душі митця та поруху його пензля – основні меседжі творів львівських авторів та їхніх побратимів з гарячих точок нашої країни.
Велика подяка всім митцям, котрі знайшли в собі сили долучитися до цієї важливої події у Львові, – Ви неймовірні у своїй єдності та силі духу! Велика подяка керівникам української філії IWS Ukraine, котрі згуртували вимушено переміщених художників навколо себе та за фінансової підтримки IWS Globe Art Network організували закупівлю для них художніх матеріалів, – Ваше тепло та чуйність відігріли зранені душі і надихнули їх до творчості. Велика подяка галереї Мадам Пальмгрен (м.Львів) за можливість зробити цю експозицію у такий важкий для всієї України час, – Ваша підтримка вселяє віру у силу мистецтва! Велика подяка нашим Героям, – в першу чергу завдяки їхнім зусиллям ми віримо у нашу спільну Перемогу над мордором! Коли ми разом, коли кожен з нас не мовчить на своєму фронті – ми сила! Все буде Україна!!!
Куратори виставки: Галина Отчич, Ігор Юрченко, Світлана Бовтач.
Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. Фото Осередку української культури і освіти (Вінніпег, Канада)
93 роки тому у Відні завершився Перший конгрес Українських націоналістів, який тривав з 28 січня до 03 лютого. Там вирішили створити у Організацію українських націоналістів, головою проводу якої обрали Євгена Коновальця.
16 галичан та 14 наддніпрянців
На конгрес українських націоналістів 1929 року таємно з’їхались тридцять колишніх ветеранів армії УНР та УГА, держслужбовці українських органів влади та ті, хто застав відродження та втрату української державності упродовж 1917-1921 років, будучи ще підлітками віком від 11 до 15 років. Усі вони на той час кілька років були громадянами УНР-ЗУНР, пояснював позаторік Іван Хома, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».
Загалом зустрілися 32 людини: майже усі делегати та двоє гостей. Шістнадцятеро представляли Галичину, чотирнадцятеро — Наддніпрянщину.
Зустріч у Відні тривала з 28 січня по 3 лютого, та перед нею відбулись дві конференції, що стали передумовою об’єднання.
Перша пройшла 1927 року у Берліні, наступна, через рік, – у Празі. Цей період був підготовчим.
Робота конгресу, пояснює Іван Хома, проходила по комісіях та в формі пленарних засідань.
Їх створили шість: ідеологічну, соціальну-економічну, військову, політичну, культурно-освітню та організаційну. В кожної були очільники. Військову комісію, наприклад, очолив Коновалець.
Усього на пленарних засіданнях учасники представили сорок доповідей. Коновалець виступив з доповіддю «Сучасне положення на українських землях», а в межах роботи військової комісії представив доповідь «Військова справа».
«Найдовше дискусія тривала навколо програми українського націоналізму, в основі якої було закладено «добро Української Нації є основою та метою діяльності українського націоналізму. Чи то шкільна політика, чи міжнародна, чи соціальна, – всі вони змагають до одної спільної мети: дати національній ідеї найвідповідніші основи для здійснення її в Самостійній Соборній Національній Українській Державі», – каже історик.
За підсумками дискусій 3 лютого, учасники взялися за формування керівних органів ОУН, рішення ухвалювали після перемовин і одноголосно. Так і обрали головою Євгена Коновальця, безапеляційно підтримавши його кандидатуру.
За пропозицією самого Коновальця, до складу проводу ОУН увійшли: Микола Сціборський, Володимир Мартинець, Петро Кожевників, Дмитро Андрієвський, Юліан Вассиян, Микола Капустянський, Дмитро Демчук та Леонід Костарів.
Головним суддею обрали одноголосно Макара Кушніра, а головним інспектором – Якова Моралевича.
Євген Коновалець
Добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави
«Як знаєте, мої друзі, я не є приятелем гомінких слів. Я не знаю, чи і наскільки нам пощастить розвинути діло, за яке ми ось тут прийнялися. Це залежатиме від праці, зусиль, послідовности і жертвоности нас усіх. І це залежатиме від того, наскільки ми нашу справу зуміємо зробити зрозумілою всьому українському громадянству. Отже, сьогодні надто швидко казати, що, покликаючи до життя нашу Організацію, ми вже тим самим довершили велике діло, або що наша Організація обов’язково призначена бути великою», – цитуємо уривок виступу щойнообраного голови проводу.
Іван Хома зазначає: ці слова свідчать про те, що він добре усвідомлював тимчасовість тогочасного миру в світі, що події 1917-1921 років – це «програна битва, але не війна», війна за Україну – це дуже тривалий процес і створення ОУН є підготовкою до цієї боротьби.
«…мусимо собі ще раз коротко усмисловити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж еволюційними, шляхами. Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіялізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине, не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу», – говорив Коновалець 3 лютого 1929-го.
Після цих слів роботу конгресу закрили.
«Ніхто з учасників віденської зустрічі не мав певності в успішності започаткованого. Дехто досить швидко відійшов. Натомість інші присвятили справі все своє життя. Завдяки їм та тим, хто пішов за ними, ОУН стала найуспішнішим політичним проєктом українців в ХХ столітті», – зауважив історик Володимир В’ятрович.
Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.
Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як на Батьківщині, так і за кордоном.
Найбільшу активність націоналісти розгорнули на території Західної України. Однак структури ОУН діяли і в еміграції. Сформувалося п’ять зарубіжних теренів ОУН — балтійський (Литва), центральноєвропейський (Німеччина, Чехословаччина, Австрія), балканський (Югославія, Болгарія), романський (Бельгія, Велике князівство Люксембург, Франція, Італія, Швейцарія), північноамериканський (США, Канада). З другої половини 1930-их років осередок ОУН створили й на Далекому Сході — у Маньчжурії. Найважливішими в діяльності ОУН за кордоном були структури в Чехословаччині, Австрії, Італії, Литві, США, Швейцарії, місті Данциг (нині Ґданськ, Польща)
Іван Хома додає, що створення ОУН сколихнуло спецслужби СРСР та Польщі, які дуже багато вкладали ресурсів, щоби позбавити українців здатності об’єднатись у потужну силу спротиву проти тих, хто окупував їхні землі і позбавив права мати свою державу.
«Діяльність ОУН продемонструє, що українці здатні бути організованими, системними, єдиними та дуже сильними для досягнення історичних цілей. Адже ОУН – це результат декількох років важкої роботи, що навчила чути один одного, обговорювати та вирішувати протиріччя, бути «карним» – відповідальним тощо. У результаті ОУН таки відіграє головну роль у подальшій боротьбі за відродження втраченої в 1921 році української державності», – каже історик.
Організація ефективно протистояла трьом окупаційним режимам — польському, совєтському та нацистському.
«Розвинулася з невеликої групи військовиків та інтелектуалів у масштабний національний рух, який об’єднав у боротьбі сотні тисяч людей. Виховала ціле покоління професійних революціонерів: людей, цілком присвячених визвольній боротьбі», – пояснив В’ятрович.
Кілька фактів про ОУН
Гімн ОУН — «Марш Українських Націоналістів», створений на слова поета Олеся Бабія композитором Остапом Нижанківським.
Зродились ми великої години, з пожеж війни і з полум’я вогнів — плекав нас біль по втраті України, кормив нас гніт і гнів на ворогів.
І ось ідемо в бою життєвому, тверді, міцні, незламні мов граніт — бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець — той здобуває світ.
Декалог, або Десять заповідей українського націоналіста
Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
Пімсти смерть Великих Лицарів.
Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.
Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
Уже другий місяць триває героїчна боротьба українського народу з рашистськими окупантами. Триває на всіх фронтах – військовому, волонтерському, гуманітарному, людському, мистецькому та інших. Ніхто не сумнівається що Україна вистоїть, що ми переможемо.
За цей час світ сильно контрастувався. Є біле і чорна. Або ти за Україну, за демократію, за мирне майбутнє, за гуманізм за все найкраще що є в світі, або ти за окупанта, за дикість, за зло, за варварство і так далі.
Але і в цей важкий час можна побачити позитивні моменти. В нас, українців, стало більше друзів у всьому світі. Або навіть не так – ми чітко зрозуміли хто друзі. А їх у нас багато. Друзі допомагають нам усім.
Таким хорошим другом для українських музеїв став Музей мистецтва Метрополітен з Нью-Йорку. Його працівники не тільки збирають гроші для порятунку музейних фондів України, а й постійно консультують нас знімаючи дуже потрібні відео.
Ось і сьогодні вони прислали два відзнятих майстер-класи з пакування книжкового фонду для транспортування і збереження.
Перше відео розповідає як пакувати бібліотечні книги для безпечного переміщення та зберігання.
З другого відео можна дізнатися як запаковувати рідкісні книги для безпечного переміщення та зберігання.
Це вже не перше пізнавально-навчальне відео, яке для українських музеїв зняли працівники Музею мистецтва Метрополітен. Своїми знаннями вони діляться щиро і безкорисно. Щира дяка їм за це.
Концерт Саші Чемерова 27 березня 2022 року на Площі Ринок: зірки джазу і року на одній сцені. Світлив Юрій Грязнов
Український Мистецький Фронт створили у березні 2022 року під війни росії з Україною.
Перший проект Українського Мистецького Фронту – #дешансонізація – серія вуличних концертів у Львові, із залученням найкращих музикантів країни. Музика звучить різних форматів – класична, електронна, джаз, рок та блюз. Вже проведено 7 виступів
Почався проект 18 березня на залізничому вокзалі Львова, де біля центрального входу, в натовпі людей та тварин, з валізами в руках і острахом в очах – звучав джаз.
Концерт Саші Чемерова 27 березня 2022 року на Площі Ринок: зірки джазу і року на одній сцені. Світлив Юрій Грязнов
Загін відомих джзових музикантів на волонтерських засадах зіграли 40 хвилинний сет для піднесення духу та настрою біженців, що прибувають до Львова. В проекті взяли участь музиканти: труба -Деніс Аду (Кривий Ріг), фортепіано -Костянтин Кравчук (Вінниця) , саксофон -Давид Колпаков (Дніпро), тромбон – Андрій Арнаутов (Львів), бас -Сергій Федорчук (Львів), ударні – Маркіян Криса (Київ)
Найбільш масштабним насьогодні став виступ 27 березня на Площі Ринок музиканта Саші Чемерова, засновника каліфорнійського рок гурту The Gitas та українського рок гурту Димна Суміш.
Концерт Саші Чемерова 27 березня 2022 року на Площі Ринок: зірки джазу і року на одній сцені. Світлив Юрій Грязнов
Разом з Сашею на сцену вийшов фронмен гурту O.Torvald з Полтави Женя Галич, який цього разу грав на басу. Гітарист з Києва Микола Цховребашвілі, гітарист зі Львову Тарас Кушнірук, та львівський перкусіоніст Даня Білоус.
#дешансонізація пропонує слухати якісну музику на противагу російському шансону
#дешансонізація пропонує музику на різні смаки – адже Львів відомий, як осередок творчої інтелігенції, а зараз під час війни до міста приїхало ще більше митців з усієї країни.
Тож можливостей для реалізаціі проекту багато.
Мета проекту – збір коштів для ЗСУ.
Концерт Саші Чемерова 27 березня 2022 року на Площі Ринок: зірки джазу і року на одній сцені. Світлив Юрій Грязнов
Задля цього, в місцях де проходимуть перфоменси, розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі ми передамо їх на потреби окремого полку спеціального призначення АЗОВ.
Створив та реалізує проект Сергій Федорчук, український контрабасист та організатор музичних івентів. Сергій грав в оркестрах “Віртуози Львова”, “INSO-Львів”, “Da Capo” ,”Lviv Jazz Orchestra”, “LOMAGA’S-BAND”, “Serge Fedorchuk projekt”, “Acoustic Image”
Концерт Саші Чемерова 27 березня 2022 року на Площі Ринок: зірки джазу і року на одній сцені. Світлив Юрій Грязнов
До проекту долучилася Ольга Черткова, власниця киівської комунікаційної агенції Top Media Communication, яка за 12 років роботи реалізувала 317 проектів: промокампанії концертів різного масштабу ‐ Imagine Dragons, 21 Pilots, The Kooks, Bastille, M83, Alt‐J, Foals, Hurts, Børns, Franz Ferdinand, Х‐Ambassadors, оркестру “Віртуози Києва”, Піккардійської Терції, провела десятки промо‐кампаній для ТНМК, ВВ, Христини Соловій, O.Torvald, Скрябін, Mgzavrebi, з 2013 року PR агент гурту Бумбокс.
Саме тому сторінка агенції TMC в фейсбуці петворилася на сторінку Українського Мистецького Фронту.
Анонси подій Українського Мистецького Фронту. Львів 20202
Дата
Час
Артист
Локація
25.03.22
14:00
Джазовий Загін
Площа Ринок
26.03.22
15:00
Симфонічний оркестр і хор ЛНМА
Фонтан біля Оперного
26.03.22
14:00
Lubko Stasiv & Shahid
Площа ринок
27.03.22
14:00
Саша Чемеров
Площа Ринок
27.03.22
15:00
Big Band Львівської Національної Музичної Академіі
Проспект Свободи перед монументом Шевченка
29.03,22
17:00
Джазовий Загін
LV-Cafe
30,03,22
16:00
Джем
LV-Cafe
31,03,22
14:00
Джазовий Загін
Площа Ринок
01,04,22
14:00
онлайн СХОВИЩЕ
LEM-station
02,04,22
17:00
the BeatleVs
LV-Cafe
Список подій доповнюється двічі на тиждень
Український Мистецький Фронт https://www.facebook.com/topmediacom
Сергій Федорчук
+38098 2666265
Ольга Черткова
+38067 7537207
Olha.Chertkova@gmail.com
Впродовж літа 1945 р. сотня “Галайда 1” під командуванням Василя Василяшка – “Перемоги” мала кілька сутичок із Військом польським на Закерзонні. Станом на 24 серпня вона нараховувала 132 вояки.
В кінці літа відділ отримав наказ повертатися назад на Львівщину. Перейшли кордон вранці 1 вересня 1945 р. біля с. Чернявка, у 6 км на захід від райцентру Немирів (тепер Яворівський р-н). Ворог влаштував переслідування. Повстанці, не маючи змоги відпочити, намагалися відв’язатися. При цьому розбили кілька ворожих застав чисельністю 5–7 солдатів, які намагалися перекрити шлях від кордону.
Наступного дня неподалік села Ковальські, 5 км на південний захід від райцентру Магерів, на території Яворівського полігону, сотня “Галайда 1” була майже повністю оточена більшими силами 88-го погранотряда НКВД і підрозділів Червоної армії, із залученням авіації (два літаки ПО-2).
Василь Василяшко – “Перемога”
Перші перестрілки з ворогом повстанці зав’язали 2 вересня близько 11 год. Намагаючись уникнути оточення, сотня “Галайда 1” з боєм і втратами відступала вглиб лісів у східному напрямку. Тричі довелося вступати в більші бої з ворогом.
Тільки притомність сотенного дозволила повстанцям вийти з оточення. Учасник бою “Явір” згадував: “Вояцтво перетомлене від безнастанних маршів ноги стають колодами, від безнастанного зорення очи клеються, горло домагається охолоди, а руки та плечі вже відчувають тягар зброї та муніції. Та ворог з усіх боків, відпочити не дасть. Повстанці радять вибрати найдогіднійші становища і там провадити круговий оборонний бій. Командир «Перемога» про довгий бій на становищах не хоче думати. Бо він зорінтувався в бою і бачив, що можуть повстати другі Крути. Не по-партизанськи нам Крути. Нам нові Крути не писати. Нам писати перемогу. І не дасть ворогови тішитися. Дає наказ ударити несподівано сильно в однім місці по більшевицкім перстні, розторощити його та зникнути безслідно з очей сталінських собак. Перший кинувся на ворожі лави сам командир «Перемога» з криком «Слава» допереду, а за ним рушило його вояцтво. Повстанська атака розторощила їх упень”.
Відтак повстанцям прийшли на допомогу конспірація і вигідний терен – горбиста заліснена місцевість. Їм вдалося непомітно відірватися від ворога в напрямку села Вілька Кунинська (тепер Жовківський р-н). Залишивши тут важко поранених, сотня перечекала до вечора в невеликому ліску, а відтак вирушила далі на північний схід.
Сотня на 50% була розбита – одні повстанці відбилися від відділу, інші потрапили в полон; 20 загинули, а 17 були поранені. Все ж відділ зберіг боєздатність, а частина розпорошеного стрілецтва невдовзі приєдналася до своєї сотні.
Стрілець УПА
З прибуттям на Сокальщину відділ був розчленований на рої (відділення) із завданнями готуватися до зими.
18 вересня 1945 р. “Перемога” був призначений командиром куреня (батальйону) і Сокальського тактичного відтинка УПА, а сотню “Галайда 1” передав своєму заступникові, першому чотовому “Ігореві”. У підпорядкуванні Василя Василяшка опинилися також відділи “Галайда 2″, 2Кочовики”, “Пролом” і “Тигри”.
18 жовтня 1945 р. Василь Василяшко – “Перемога” виступав на організованому повстанцями мітингу в с. Незнанів (Кам’янка-Бузький р-н), а через два дні, проводячи засідку біля того ж села, отримав поранення. Лікувався близько двох місяців в околицях Боянця (тепер Жовківський р-н).
Впродовж зими 1945–1946 рр. сотня “Галайда 1” зазнала значних втрат через насичення терену гарнізонами військ НКВД і Червоної армії для проведення т. зв. “виборів” до Верховної Ради СССР. Проте і в таких умовах вдавалося завдати ворогові дошкульних втрат. Зокрема, 7 лютого 1946 р. біля присілків Мерівка i Гряда між с. Незнанів та Холоїв (тепер Вузлове Радехiвського р-ну) у повстанській засідці загинули начальник секретаріату Головного управління по боротьбі з бандитизмом НКВД СССР підполковник Микола Крижановський, старший оперуповноважений Радехівського НКВД, молодший лейтенант Н. Марков; заступник начальника V відділу штабу 111-го прикордонного загону майор В. Волосьонков та троє прикордонників. Цю акцію провели кілька підпільників із районної боївки Служби безпеки та місцевих самооборонних кущових відділів, а також четверо стрільців із роя “Клена” сотні “Галайда 1” разом із сотенним військовим інструктором “Монетою”.
В цей час наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/46 від 15.02.1946 р. Василеві Василяшкові – “Перемозі” присвоєно ступінь сотника і його відзначено Золотим Хрестом бойової заслуги І кл. Дещо раніше він був відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги І кл. (наказ ГВШ ч. 3/45 від 10.10.1945 р.). Ці нагороди – відзначення за бої у 1945 р.
А вже наступного дня, 16 лютого 1946 р., визначний повстанський командир загинув. Це сталося в лісі між селами Боянець та Купичволя (Жовківський р-н), неподалік хутора Колин (Підкулин). Розвідувально-пошукова група 109-го стрілецького полку погранвійськ НКВД та райвідділу НКВД о 10 год. за агентурними даними, попередньо здобутими спецгрупою, встановила стеження за дорогою Боянець–Купичволя і помітила селянські сани, які їхали з хутора Колин до лісу. З’ясувавши, що з них біля ретельно замаскованої криївки скидали продукти, енкаведисти відкрили вогонь. На санях були повстанці з роя “Буревія” сотні “Галайда 1”. Один із них, Василь Весній-“Вихор” загинув на місці. Двоє інших, “Лисок” і “Черемха”, змогли втекти.
Троє тих, хто був у криївці, відмовилися здатися і прийняли бій.
Прапор УПА
Ось як це описано у повстанському звіті: “16.ІІ в лісі біля с. Боянець застукали большевики в криївці командира “Перемогу”, курінного бунчужного “Хмеля” і санітара куреня “Макаренка”. Вечером трьох стрільців вискочили з своєї криївки і пішли до Боянець по харчі для командира «Перемоги», де вже кілька днів був без харчів (сніг і ясна місячна ніч). Зорганізувавши харчів, вояки взяли фіру без дядька і фірою везли харчі до ліса, не знаючи нічого, що большевики вже поробили застави кругом. Коли приїхали до ліса і стали коло криївки командира «Перемоги», в той же сам час посипались на них стріли зі всіх сторін. В тій хвилині падає вбитий стрілець “Вихор”, а тих двох вояків утікають, зрікаючись фіри харчів. Перший вискакує друг “Хміль” і сипле серію стрілів на ворога, котрий вже був на кілька кроків коло них. Большевики обкидають “Хмеля” гранатами і градом куль і “Хмель” падає в ході криївки неживий. Тоді большевики обступили криївку кругом і стали кидати до середини гранати, бо командир “Перемога” і “Макаренко” ще зі середини відбивались. Тоді большевики згори поробили діри і до середини тими дірами кидали гранат. Командир “Перемога” і “Макаренко” дострілили себе. Тіла їх забрано до Мостів Великих”.
Такі ж дата, місце і опис смерті повстанців є теж в інших повстанських та більшовицьких документах. 4 листопада 1990 р. Василя Василяшка-“Перемогу” і його побратимів перепоховано на цвинтарі у Великих Мостах, де згодом встановлено пам’ятник.
У варшавському музичному театрі Roma Musical Theater (Nowogrodzka, 49) пройде благодійна мистецька акція “Для України”. Кошти від події передадуть на потреби дітей в Україні.Про це пише Закордон 24
Захід відбудеться за підтримки Посольства України у Республіці Польща в середу, 30 березня. Початок концерту – о 19:00.
У цей вечір виступить Ярослав Шемет – один з найвідоміших українських диригентів молодого покоління. Також під час концерту співачка та народна артистка України Тіна Кароль виконає гімн України.
У першій частині програми музиканти зіграють уривки зі спектаклю “Пілоти”, присвяченому Другій світовій війні.
В другій частині Симфонічний оркестр INSО Львівської національної філармонії візьме участь у перформансі: на сцені глядачі побачать 60 стільців (саме стільки музикантів оркестру зазвичай виходять на сцену), але лише 22 із них будуть зайняті. Це символізуватиме те, що значна кількість чоловічої частини колективу зараз захищає Україну на фронті.
“Цей болісний перформанс нагадує про найбільше випробування, яке випало на долю сучасної України. Пусті стільці, на яких зазвичай сидять чоловіки-музиканти, символізують біль кожної української жінки, яка чекає на свого чоловіка з війни”,
– зазначила організаторка події Ірина Ковальчук.
У варшавському музичному театрі відбудеться благодійна мистецька акція “Для України” / Зображення INSО
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі Андрій Дещиця також прокоментував заплановану мистецьку акцію.
“В усі часи нашої історії музика була поруч з українцями, надавала сил та вела вперед. Зараз, коли Росія веде варварську війну в Україні, наша музика так само поруч. Зцілює і допомагає переживати складні часи. Цим концертом ми також хочемо подякувати Польщі, її гостинному народу за підтримку. За неймовірне тепло, яке кожен українець відчуває тут”, – висловився Андрій Дещиця.
Квитки можна придбати тут. Крім того, є можливість дивитися подію онлайн і перерахувати благодійну пожертву на підтримку Help Ukraine Center – найбільшого логістичного хабу із забезпечення гуманітарної допомоги.
З 28 березня у львівському парку на Валах можна побачити мистецьку фотовиставку, моделями якої стали 11 молодих жінок віком від 21 до 36 років. Це майбутні матері, які втекли з гарячих точок Київщини, Харківщини, Житомирщини, Сумщини, Луганщини тощо. Хтось уже народив, а хтось лише чекає на поповнення. Про це пише ЛОДА.
Фотопроєкт «З вогню до життя»
«З вогню до життя» – саме так назвали фотопроєкт. Жінки символічно окутані в жовто-блакитний стяг з немовлям на руках, як оберіг і гарантія до безпечного життя.
Фотопроєкт «З вогню до життя»
«В багатьох пологових будинках України, в областях, де точаться запеклі бої, елементарно немає належних засобів для матері та немовляти. Жінки народжують в умовах, які їм надиктувала війна. Ця мистецька фотовиставка покликана показати суперсилу, якою володіють українські жінки. Їхні чоловіки зараз на передовій, адже вони мають для кого боротися та жити», – розповіла ініціаторка та кураторка проєкту Христина Береговська.
Фотопроєкт «З вогню до життя»
На Львівщину усі добирались важко – десятки зупинок, кілька діб в дорозі, без будь-яких гарантій безпеки. Траплялись випадки, коли неподалік від автівок пролітали ракети та було чутно постріли.
Фотопроєкт «З вогню до життя»
«Ми чудово знаємо, в яких умовах зараз доводиться народжувати українським дівчатам – під звуки сирен та пострілів, в укриттях. Кожна ця фотографія показує нам окрему особисту історію. Однак є те, що їх об’єднує – мужність та непереборне бажання усіма силами захистити свою дитину», – зауважив очільник області Максим Козицький.
Фотопроєкт «З вогню до життя»
Зараз породіллі перебувають у Львівському обласному перинатальному центрі. Історії у всіх жінок різні. Наприклад, молода матуся Людмила з Києва назвала свою донечку Джавеліною на честь протитанкового ракетного комплексу, що допомагає наших захисникам. Мама Ольга народила свою Ніколь у переддень фотозйомки.Також є молода мама з Москви, яка закохалась в українського хлопця. Спершу вона переїхала в Київ, а вже потім на Львівщину, де активно вивчає українську мову.
Фотопроєкт «З вогню до життя»
Мистецьку фотовиставку організували спільно з Львівською ОВА, ЮНІСЕФ та Львівським обласним перинатальним центром.
Події сьогодення підтверджують істину, у правдивості якої багато жителів нашої країни могли переконатися і раніше – найбільшим багатством України є її люди. Демонструючи дійсно неймовірні зусилля, українці вкотре дивують весь світ, а в чомусь – навіть себе самих. Не виникає сумнівів, що російська окупаційна політика зазнає фіаско на нашій землі. Однак, вже зараз можна говорити, що сучасні українці є гідними послідовниками видатних діячів минулого. На постаті одного з таких, уродженця Львівщини і надзвичайно здібного та талановитого військового діяча, зараз зупинимося детальніше.
Про Євгена Коновальця уже було сказано багато. Водночас, потенціал і значення цієї особистості – для військової та політичної історії нашого краю, формування свідомості українців, ми розкриватимемо ще довго. Ця людина мала значний вплив на хід української історії в першій половині ХХ століття. Відтак звернемося до його життєвого досвіду і мудрих висловів, які можуть надихнути та дати відповіді на важливі питання і сьогодні.
Євген Коновалець (у центрі) зі соратниками
Про вчора, про сьогодні, про завтра, про завжди
Цю фразу уродженця с. Зашків, що на Львівщині, чув, очевидно кожен. Вона стала крилатою і тиражується як у книгах, так і в мережі. Раніше ми захоплювалися її глибиною та влучністю. Тепер розуміємо, що, з плином часу, вона ще й не втрачає актуальності: “У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю”.
Євген Коновалець у молодому віці. Фото з https://www.radiosvoboda.org
Висловів подібного характеру у одного з найвидатніших українців ХХ століття та визначального ідеолога українського націоналізму багато. Ось ще одна: “У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії”.
Про вчора, але ніби про сьогодні і завтра
Євген Коновалець був чудовим військовим, принциповим політиком, але непогано розбирався в історичних питаннях – не даремно ж він прослухав курс історії України від Михайла Грушевського у Львівському університеті. На основі отриманих знань, багатого та насиченого різними подіями життєвого досвіду і власних аналітичних здібностей полковник Коновалець прийшов до наступних висновків: “Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу”.
Євген Коновалець із сином Юрком
Про сучасну війну росії проти України
“Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців”.
До всіх умиротворювачів агресора і бажаючих домовлятися
Попри весь героїзм та бажання українських захисників, їхні навики, активність волонтерів і самоорганізацію української нації, самостійно боротися зі здичавілим ворогом та їхнім закомплексованим очільником нам непросто. На щастя, цивілізований світ підтримав українців у цій нерівній боротьбі. Не без того, що є й такі країни та їхні лідери, де вагаються, вичікують, маневрують. Наступні слова Євгена Коновальця, блискучого військового та хорошого знавця геополітичної шахівниці, для них: “Як довго не буде самостійної Української держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними”.
Євген Коновалець з українськими військовими. Фото з https://www.radiosvoboda.org/
Про бойовий дух
Збройні Сили України сильніші за кацапських орків, а правда у цій війні на українському боці. Тому ми мусимо перемогти ворога і обов’язково переможемо. Однак, війна – це явище надзвичайно складне. Очевидно, кожному вже доводилося ловити себе на коливаннях настрою та психічного стану, відчувати різнобій емоцій у сприйняття непростих сцен та подій, які зараз переживає наша нація. Події Першої світової війни і подальша боротьба за становлення української держави – Євген Коновалець пройшов через різні військові кампанії та емоційні стани, ними породжені. Отож, тут він також має що нам сказати: “Навіть серед найбільш несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в знеріву”, або – також до цієї теми: “Не ридать, а здобувать”.
Отож, дослухаємося до порад авторитетів, не падаємо духом, тримаємо оборону і йдемо до перемоги! Все буде Україна!
Ірина Макарушка (Пежанська) на лещетарській прогульці. Світлив Олександер Пежанський
В п’ятницю, 1 квітня 2022 року, о 16.00 в читальній залі студентської бібліотеки Національного Університету “Львівська Політехніка” (вулиця Митрополита Андрея, 1, навпроти церкви Юра, 3 поверх) відбудеться прем’єрний показ віднайденого фільму Олександра Пежанського про перші українські лещетарські змагання у Львові.
Показ цього фільму планувався 4 березня 2022 року в актовій залі Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, але через активні бойові дії на фронті був перенесений.
Студентська бібліотека НУ “Львівська політехніка”
15 лютого 1929 року у Львові на Погулянці відбулися перші українські лещетарські змагання серед членів Карпатського Лещетарського Клубу. Олександер Пежанський зняв короткий фільм про цю подію.
Олександер Пежанський. 1960 рік
Після багаторічних мандрів плівка опинилася в доньки Олександра Пежанського Дарії Ярошевич в Чикаго. Вона передала її для оцифрування до Українського Фотографічного Товариства. І ось, вперше відбудеться показ цих унікальних кадрів на широкий загал.
Перед показом відбудуться розповіді:
майстра з оцифрування кіноматеріалів, члена УФОТО Ігоря Ткачика;
знаного дослідника українського тіловиховання, доктора наук Андрія Сови.
А ще відвідувачі зможуть побачити оригінальні нагороди та відзнаки Карпатського Лещетарського Клубу різних років. Ці артефакти покаже Орест Дубиняк – член відновленого Карпатського лещетарського клубу, спортсмен, вчитель фізичного виховання.
І, вже традиційно, смачною кавою пригощатиме наш незмінний партнер Торгова Марка Кава Старого Львова.
Уже сьогодні, 29 березня 2022 р., о 16 год. в галереї Iconart (вул. Вірменська, 26) відбудеться відкриття виставки Остапа Лозинського «Дорога».
Цей проєкт був створений в знаковому для всіх українців 2014 році.
Відображений складний шлях не тільки не втратив актуальності зараз, але й розширився фактично по всьому світові.
Багато з нас змушені складати своє минуле, спогади, мрії у своєрідну маленьку тривожну валізку, яка не здатна це витримати. Наші душі і серця хоч і сповнені тривоги, але в них є місце для надії, віри і любові.
Остап Лозинський
On March 29, at 4 p.m., Ostap Lozynsky’s exhibition “The Road” will be opened at the Iconart Gallery (Virmenska 26).
This project was created in a landmark year for all Ukrainians in 2014.
The reflected complex path has not only not lost its relevance now, but has expanded virtually all over the world.
Many of us are forced to put our past, memories, dreams in a kind of anxious little suitcase that can not stand it. Our souls and hearts, though full of anxiety, have a place for hope, faith, and love.
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
