Після Першої світової війни у Східній Галичині відбувався постійний ріст кількості професійних труп: колективи створювались, об’єднувались, припиняли існування, актори переходили з однієї трупи до іншої тощо. Не відставали й аматори. Так, на 1935 рік лише при читальнях «Просвіти» нараховувалося 2016 гуртків, а ще були й інші товариства. Загалом «післявоєнні роки» 1921–28 слід назвати золотим віком нашого аматорського театру.
Таке становище спонукало до різноманітних дискусій. Преса стала платформою активного обговорення суті театру (професійного та аматорського) та його ролі у національно-культурному становленні українців, відповідності наявного репертуару потребам суспільства.
Виокремилась низка спеціалізованих видань: «Театральне Мистецтво» (1922–1924), «Аматорський Театр» (1925– 1927), «Масовий Театр» (1930–1932), «Жива Сцена» (1930), «Вертеп» (1930), «Селянський Театр» (1934–1935) та «Театр» (1935).
Та все ж першим «місячником театру і сцени» судилося стати «Театральному Мистецтву». Процитуємо його авторів: «ця інституція така сама потрібна, як в середньовічу видавалася необхідною церква, і як для кождого необхідна є школа» (№2, 1922).
«…театральне мистецтво лучить в собі всі роди мистецтва і тому, наколи воно стоїть на висоті свого призначіння, є воно в силі дати людині найвище вдоволення духове. Театральне мистецтво це така сила, яка захоплює не лише людей о високій культурі, але й менше освічених, а навіть цілком неосвічених людей» (Г. М. [Гануляк Григорій.]. Як служити театральному мистецтву. № 5, 1922);
«Театральне Мистецтво» – спеціалізований театральний журнал. Виходив у Львові протягом 1922-1925 років. Адреса редакції – вул. Куркова, 10 (теперішня Лисенка). Періодичність – раз на місяць (у 1924 році – щокварталу). Редактор і видавець – власник приватного видавництва «Русалка» Григорій Гануляк, відповідальний за літературну частину – Федір Дудко. Авторами були Степан Чарнецький (Тиберій Горобець), Андрій Головка, Олесь Бабій, Іван Зубенко, Галина Орлівна, Клим Поліщук, Микола Орел-Степняк, Григорій Сіятовський та інші.
Григорій Гануляк – редактор, видавець, засновник видавництва «Русалка», популяризатор театрального мистецтва у сільській місцевості, був головою Союзу Українських Купців, перший український радник до Торгово-Промислової Палати у Львові.
За його редакцією виходили часопис «Театральне Мистецтво» та найдешевша на той час серія «Народна Бібліотека», що друкувала твори народних письменників, а також щедрівки, вертепи, сценічні образки з життя народу зі співами, народні легенди та інші зразки усної народної творчості.
Федір Дудко – письменник, журналіст, редактор українських газет «Наше слово» (Брест) і «Пінська газета» (Білорусь), співпрацював з виданнями «Театральне Мистецтво», «Голос» (Берлін), «Лікарський вісник» (Нью-Йорк), автор понад 200 журналістських і публіцистичних текстів.
За весь час вийшло 35 випусків журналу. Перший датований 15 квітня 1922 року. Мало видання власний додаток «Театральна Бібліотека», про який є згадки на сторінках часопису: «Наша редакція постановила заснувати в себе бібліотеку усіх театральних п’єс, які коли-небудь вийшли на українській мові» (Театральна Бібліотека. № 9, 1922); «Передплата на ілюстров. журнал «Театральне Мистецтво» продовжується. Число І. журналу разом з місячним додатком до нього – п’єсою Антона Чехова «Медвідь», розіслано передплатникам. В додаток до ч. 2-го журналу «Театр. Мистецтво» висилається передплатникам п’єса Степняка: «Ніч під Івана Купала» (№ 2, 1922). У 1921-1938 роках у серії «Театральна бібліотека» видали понад 140 книг, що мали впізнаване «театральне» оформлення.
Щодо редакційної політики, то у вступній статті «Від редакції» першого випуску зазначалося: «Завдання нашого скромного органу – служити в міру можливости мистецтву, якого поняття визначається словом: театр, сцена. Маючи в першу чергу на меті театральне мистецтво на нашому рідному ґрунті, журнал разом з тим охоче відкриває свої сторінки для всього того, що має те чи інше відношення до сценічного життя і театральної справи, де б і як воно не проявлялося. Виходячи з цього, журнал даватиме безсторонню оцінку п’єс і вистав, міститиме статті про діяльність театрів і театральних організацій як в центрі, так і на провінції, не пропускатиме нагоди згадувати також про кожний рух театрального життя поза межами краю, подаватиме статті і замітки про різні удосконалення і винаходи у театральній техніці, слідкуватиме за розвитком драматичної літератури, міститиме портрети, шаржи, карикатури артистів і сценичних діячів, даватиме пляни театрів і фотографії цікавих сценічних постановок і груп, короткі театральні новелі, вірші, мемуари, п’єси, біжучі відомости театральної хронічки – одним словом, в міру можливости, все, що має відношення до театрального мистецтва і сценічного життя й техники.»
З огляду на викладене вибудовувалась чітка концепція видання. Загалом вона багато в чому перегукувалася з іншими тогочасними журналами. В основі – текстові матеріали з невеликою кількістю ілюстрацій.
Редакція намагалася писати про всі важливі для театрального життя Східної Галичини події, приділяючи увагу як історії театру і новинкам, так і діяльності українських митців, професіональних та аматорських гуртків, підтримці акторів та підвищенню їхньої майстерності та покращенню організації вистав початківців.
Часопис мав такі рубрики: В справі аматорських театрів; Біографія; Українська опера; Український театр за кордоном; Народнє мистецтво; Новинки в театральній техниці; Некролог; Скандали на сцені; Репертуар дитячого театру; Хроніка; також різні рекламні оголошення. Надалі вони змінювались, деякі були лише разовими (наприклад, «Новинки в театральній техниці. Цікавий винахід», «Скандали на сцені» Федора Дудка. (№ 1, 1922), але більшість залишалися сталими.
У рубриці «Рецензії і замітки» аналізували вистави та діяльність різних тогочасних українських театрів: Драма Берґера (№7,8, 1922); Ідеальний муж, пєса на 4 дії Оскара Уальда (№10, 1922) (Львівський театр «Руська Бесіда» під проводом Олександра Загарова); Гануляк Григорій. «Батраки» Ф. Костенка, драма на 4 дії з робітничого життя (№5, 1922).
У рецензіях автори зазвичай аналізували жанрову специфіку твору та особливості роботи автора над сюжетом, розвиток комічних ліній у комедії, оцінку діалогів між персонажами; характеристику персонажів, адаптацію іноземних характерів до українського менталітету, особливості конфлікту між ними, послідовність викладу основної ідеї та її динаміку; оцінку виконавської та режисерської майстерності, темпу гри, якості гриму, декорацій та реквізиту тощо.
Сюди ж долучали матеріали щодо різних драматургічних новинок (Василь Левицький: «Пасхальна Драма» – великодній образ в чотирох діях із прольоґом (№5, 1922); біографічних відомостей про акторів (Олена Голіцинська, Олесь Бабій, Мар’ян Крушельницький), співаків (Михайло Гайворонський, Іван Даньчак, Ярослав Барнич) та інших відомих діячів театру, опери та балету; відгуків іноземців про Львівський Театр Осипа Стадника (№4, 1924) тощо.
У рубриці «Аматорський Театр» були дописи як про вистави, так і діяльність театральних гуртків не лише з Галичини, а й з-за її меж. Із 1923 року з’явилася окрема підрубрика «З діяльности аматорських гуртків», в якій друкували матеріали про роботу самодіяльних колективів і їх взаємодію із владою («В справі дозволу на виставу п’єс», «Список театральних п’єс, дозволених до вистави» (№2, 1922), «Спис театральних штук», укладений Театральною Комісією (№. 7–8, 1922), а також практичні рекомендації для підвищення виконавської майстерності та вдосконалення технічної організації вистави: «Редакція зверне більше уваги на статті практичного змісту, так, щоби «Театр. Мист.» стало необхідним підручником для кожного, хто займається театром» (№10, 1922).
Окрім того, є чимало різноманітних пізнавальних статей про історію театру: «Галицькі театри на Великій Україні в 1919–1920 рр. (матеріяли до історії українського театру)»; «Історія засновання і розвою українського театру в Галичині», театральну діяльність українців за кордоном (на Буковині, яка була у складі Румунії, у Радянській Україні. Цікавою, на наш погляд, у цьому аспекті є стаття про творчі методики Леся Курбаса (як не менш цікавою є історія театру, що носить його ім’я) і Всеволода Мейєрхольда (Лесь Курбас і Всеволод Мейєрхольд. № 8, 1923).
А ще редакцію хвилювала відсутність будівлі українського галицького театру, про що вона зазначала на сторінках часопису: «А вже найвищий час подумати нашому громадянству про долю нашого рідного театру в Галичині, бо до цього навіть великих зусиль не треба, щоб на 4 міліони нашого населення зібрати потрібні фонди на будову театру» (№ 6-7, 1923).
Дбала редакція про акторів, стежила за діяльністю «Союзу Діячів Українського Театрального Мистецтва», публікувала різноманітні звіти із загальних з’їздів тощо. Окрім того, відстежувалися діяльність Кооперативу «Український Театр», Театральної комісії при Головному відділі товариства «Просвіта» у Львові.
Окремо варто відзначити публікації художніх творів, авторами яких були Галина Орлівна, Клим Поліщук, Іван Зубенко й ін., а також переклади класичних і сучасних іноземних драматургів – Антона Чехова, Анатоля Франса, Леоніда Андреєва.
Недарма появу такого часопису радо вітали у тогочасній пресі. Редакцію похвалив місячник Союзу людових театрів у Варшаві, «Громадський Вістник» та «Народня Просвіта»: «В «Театральнім Мистецтві» зосередився весь мистецький і театральний літературний рух, скупчив около себе гурток діячів, здобув собі велике число дописувачів з краю та з заграниці та узнання у своїх тай у фаховців сусідів» (З голосів преси про наш журнал. Театральне Мистецтво. №2, 1923).
Редакція часто мала певні фінансові труднощі, про що інколи повідомляла: «Видавництво, до якого приходиться докладати звичайно упадає, ми одначе після першої матеріяльної невдачі не здаємось, а продовжуємо зачате діло в надії, що наше патріотичне громадянство підтримає наші змагання» (№1, 1923); «З огляду на систематичний спадок польської марки – не можемо визначувати передплати в марках, бо приходиться з кожним кварталом підносити ціну, а як хто платить за часопис з долу, то ми не одержуємо навіть десятої части дійсної вартости журналу»; «З огляду на нечувану дорожнечу паперу і друк. робіт та цілковитий застій у книгарському руху, ми змушені видати оден випуск за 2 місяці, одномісячного розміру (16 стор.) і не можемо сказати, чи слідуюче число «Театр. Мист.» вийде сего року і чи взагалі зможемо наш журнал далі видавати» (№9-10, 1923).
У 1925 році «Театральне Мистецтво» перестали видавати, перетворившли у журнал «Аматорський Театр» (1925–1927): «Обіжник цеї Комісії поміщений в нинішньому числі виразно й ясно говорить про завдання комісії. Допомозі театральним гурткам служило видавництво: «Театральне Мистецтво», редактором якого був п. Г. Гануляк. Назване видавництво буде виходити з рамени Товариства «Просвіта» під зміненою назвою. Нова назва «Аматорський Театр» краще відповідає цему призначенню, якому має служити наш часопис»; «Рішено теж перейняти від п. ред. Г. Гануляка орґан «Театральне Мистецтво» на власність Т-ва «Просвіта» та видавати його далі як орґан Театр. Комісії, надаючи йому напрям, який буде узгляднювати в першу чергу потреби амат. театр. гуртків Товариства» (Аматорський Театр, 1925).
Уривок огляду Тараса Гринівського, що вийшов у межах проєкту «Екземпляри», який реалізовує культурно-видавниче медіа «Читомо» за підтримки Українського культурного фонду. Часопис та інші журнали оцифрували під час проєкту і незабаром опублікують у вільний доступ.
Джерела
- Боньковська Олена. Театральне мистецтво на західноукраїнських землях у 1918-1929 роках // Студії мистецтвознавчі. – К.: ІМФЕ НАН України, 2008. № 2(22). С. 27-48.
- Дроздовська Олеся. Федір Дудко (1885–1962): журналістська, публіцистична і редакторська діяльність.
- Кусий Леся. Видавнича діяльність Григорія Гануляка у Львові (1910–1939).
- Чубрей Анастасія. Передумови виникнення театральних часописів на початку 20-х років ХХ ст. у Львові. Інноваційний розвиток науки нового тисячоліття :матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції, м. Чернівці, 25–26 травня 2018 р. Херсон : Вид-во «Молодий вчений», 2018. С. 121–123.
- Чубрей Анастасія. Український театр у медіапросторі міжвоєнної Галичини: проблеми видавничого супроводу. Автореферат дисертації … кандидата наук із соціальних комунікацій. – Київський національний університет культури і мистецтв, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2020.
Панорама Львова. Мідерит Абрагама Ґоґенберґа (1608)
Король Стефан Баторій (1576 – 1586 рр.)
Гетьман Станіслав Жолкевський. Фото з https://uk.wikipedia.org
