В п’ятницю, 9 грудня 2022 року, о 17:00 у галереї Diogenes (площа Стефана Яворського 1) відбудеться відкриття виставки “Шайкін”.
Цей проєкт є результатом тривалого дослідження реставраторів, мікробіологів, мистецтвознавців, істориків та лінгвістів про львівського художника другої половини ХХ століття, котрий залишив свою особу анонімною, адже приховав себе за псевдонімом.
Історія цих картин – оповідь про створений автором міф, у межах якого складно сказати точно, де реальні факти, а що є літературною уявою. До певної міри, це й випадок, коли можна стверджувати – біографія, як основа для великої чи малої історії автора часто стає джерелом деформації сприйняття художнього твору. Й мова не лише про пошук та «віднайдення», того, що насправді автор ані не вкладав, ані мимовільно не натякав.
Спектр тем – від рефлексій над власним дитинством у повоєнному Львові, розповідей про спілкування у художньому середовищі 1960-1980-х рр. (зокрема, Михайлом Штейнбергом, Генріетою Левицькою, Володимиром Міллером, Григорієм Островським), описів психоделічних досвідів до алюзій на літературні тексти та художні твори модерністів та нонконформістів (наприклад, Марка Шагала, Михайла Ларіонова, Шолома Шварца та Михайла Рогінського). Чи це історія про побудову музею невідомого художника, чи це міф про львівського автора-ваґабунда, одного із Les Poètes maudits – це вже на розсуд глядача, однак, якщо б такого митця не було, його треба було б вигадати.
Фотографії Старого Львова продовжують публікувати цикл матеріалів, присвячених історії лікувальних закладів міста. У частині третій піде мова про поліклініки міста Львова
Поліклінікою (від грецьких слів поліс – місто та клініка, дослівно – мистецтво лікувати) в Україні називають багатопрофільний чи спеціалізований лікувально-профілактичний заклад для надання амбулаторної медичної допомоги чи консультацій на прийомі в медзакладі чи вдома в пацієнта. На сьогоднішній день у Львові працюють сім багатопрофільних комунальних поліклінік, які є самостійними медичними закладами; дві спеціалізовані комунальні стоматологічні поліклініки; поліклінічні відділення міських лікарень, а обласний діагностичний центр та консультативні поліклініки при низці лікарень.
Перша міська поліклініка м. Львова із поліклінічними відділеннями на вул. Руській, 20 та вул. Павла Римлянина, 2 та амбулаторією сімейної медицини на вул. Личаківській, 119 розпочала свою роботу 5 серпня 1944 року. Початково цей медичний заклад називався Четвертою робітничою поліклінікою. Дитяче поліклінічне відділення у складі цього медзакладу було створене у 1950 році.
Будинок на вул. Руській, 20, де розміщується Перша міська поліклініка м. Львова. Вигляд із вул. Підвальної. 1910-ті рр. Світлина із колекції Степана Гайдучка
23 лютого 1956 р. Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 191 «Про впорядкування назв міських лікувально-профілактичних установ» відповідно до якого наказом Львівського міського відділу охорони здоров’я № 112 від 1 березня 1956 року Четверту робітничу поліклініку перейменовано у Сьому поліклініку Сталінського району м. Львова.
Із листопада 1963 року Сьомій поліклініці м. Львова, відповідно до рішення Виконкому Львівської міськради № 662 від 31 жовтня 1963 р., передано будинок на вул. Підвальній, 7 (нині він має адресу вул. Руська, 20) для розміщення поліклініки для дорослих. В цьому приміщенні поліклініка перебуває до сьогодні.
Будинок на вул. Руській, 20, де розміщується Перша міська поліклініка м. Львова. Кінець 1990-х рр. Світлина із книжки Б.В. Мельника «Вулицями старовинного Львова»
Будинок Першої міської поліклініки м. Львова вирізняється своєю архітектурою і є пам’яткою архітектури. Він збудований у 1905 – 1906 рр. для української кредитної спілки «Дністер» на місці давнього будинку, який у XVII столітті належав грецькому купцю Ізаровичу. У 1708 р. давній будинок було придбано католицькою церквою під духовне училище для української і вірменської молоді. Із середини XVIII століття він належав єзуїтам, а потім – євреям Баллабанам та їхнім нащадкам. У середині ХІХ ст. давній будинок зазнав багатьох реконструкцій і поглинув сусідні будинки, він мав чотири поверхи і п’ять вікон по фасаду. На першому поверсі містилися крамнички, склади та шинки. Давній будинок було викуплено у 1903 році разом із двома сусідніми ділянками.
Будинок на вул. Руській, 20 спроєктовано відомими львівськими архітекторами І. Левинським, О. Лушпинським та Т. Обомінським. Він є чудовим прикладом поєднання стилю сецесії із гуцульськими національними декоративними елементами. Серед чисельних прикрас можна віднайти соняшники, барвінок, іриси, які оплетені листям чи травами. Фасад будівлі також увінчують стилізовані орнаменти із мотивами традиційного гуцульського різб’ярства. Відповідно до проєкту в будівлі окрім офісів також розмістили спортивний зал та приміщення для діяльності українських громадських організацій. Більшу частину будівельних і оздоблювальних робіт із зведення будинку кредитної спілки «Дністер» було виконано силами українських фірм і окремих фахівців; загальне керівництво будовою здійснював Філемон Левицький. Всі роботи виконали львів’яни, крім центрального опалення, яке виконала фірма із Відня.
Будинок Першої міської поліклініки м. Львова на вул. Руській, 20. Сучасна світлина
Львівський краєзнавець Борис Мельник наводить кілька цікавих фактів із історії будинку по вул. Руській, 20: у 1907 р. С. Чарнецький поставив тут «Украдене щастя» Івана Франка у первинному варіанті. Проте на вимогу цензури у постановці довелося чимало змінити. Вистава була відновлена лише через 40 років. У 1908 році саме тут дебютував уславлений український режисер і актор Лесь Курбас – він поставив п’єсу Є. Чиркова «Євреї» і виконав у ній головну роль. У 1987 р. на честь Леся Курбаса на стіні будинку Першої міської поліклініки була відкрита меморіальна дошка. Вже перед 1914 р. в будинку по вул. Руській, 20 містилося спортивне товариство студентів вищих шкіл «Україна». Саме при цьому товаристві була створена перша в Україні хокейна команда, яка почала свої виступи у 1929 р. В складі цієї команди воротар М. Скрипій на прізвисько «Тигрис» вперше у світі застосував захисну маску, яку він зробив із польської солдатської каски і дротяної сітки. У будинку по вул. Руській, 20 окрім Першої міської поліклініки м. Львова також розміщувалися відділення «Ощадбанку» Личаківського району; палітурна майстерня та спортивний зал.
Будівлю по вул. Гастелло (нині – вул. Павла Римляна, 2) було передано на баланс Сьомої поліклініки Ленінського району м. Львова відповідно до рішення Виконкому Львівської міськради № 887 від 11 вересня 1965 р. Хоча ця будівля має адресу вул. Павла Римлянина, 2, вона виходить своїм фасадом на пл. Митну. У будинку на вул. Павла Римлянина, 2 розмістили дитяче поліклінічне відділення, яке працювало із 1950 р.
Будинок дитячого поліклінічного відділення Першої міської поліклініки на вул. Павла Римлянина, 2. Світлина 2012 р. Автор – М.І. Жарких
Відповідно до наказу Львівського міського відділу охорони здоров’я № 887 від 5 листопада 1975 року Сьому міську поліклініку м. Львова перейменовано у Першу міську поліклініку – цю назву лікувальний заклад має дотепер.
Із 1977 року в складі Першої міської поліклініки працює міська лабораторія – для її розміщення рішенням Львівської міськради № 474 від 1 вересня 1977 року в оренду поліклініці передано приміщення на вул. Кармелюка, 1 площею 76,9 кв. метрів. 24 квітня 1998 року виконком Львівської міської ради прийняв рішення № 234, яким передав в повне господарське відання Державній комунальній Першій міській поліклініки нежитлові приміщення по вул. Кармелюка, 1 загальною площею 114,0 кв.м. Цим же документом поліклініку зобов’язали укласти договір оренди із Львівською обласною клінічною лікарнею щодо приміщень лабораторії профпатології, яка і зараз працює у цьому будинку.
Відповідно до наказу №9-В Управління охорони здоров’я Львівської міськради від 20 січня 1999 року поліклініка на вул. Руській отримала назву Комунальна Перша міська поліклініка м. Львова. Із 2018 року медичний заклад отримав статус комунального некомерційного підприємства (КНП).
Зараз КНП «Перша міська поліклініка м.Львова» може приймати до 605 пацієнтів на день. В складі поліклініки – чотири відділення сімейної медицини (№№ 1, 2, 3, 4), із яких відділення № 1 і 4 розміщені в будинку на вул. Павла Римлянина, 2, а відділення № 2 і 3 – на вул. Руській, 20. Крім того із грудня 2017 року працює амбулаторія сімейної медицини на вул. Личаківській, 119. До запровадження медичної реформи Перша міська поліклініка м. Львова обслуговувала жителів Галицького, Личаківського і частини Шевченківського районів м. Львова. Для Галицького району Перша міська поліклініка була базовою. Лікарі-фахівці дорослого профілю ведуть прийом у поліклініці по вул. Руській, 20, а дитячого профілю – на вул. Павла Римляна, 2. В складі поліклініки працює денний стаціонар на 15 ліжок терапевтичного та неврологічного профілю. В складі Першої міської поліклініки також є здоровпункти у 14 навчальних закладах.
КНП «Друга міська поліклініка м. Львова» розташована у Львові на вул. Симоненка, 4; дитяче поліклінічне відділення розміщено на вул. Стрийській, 61. Історія поліклініки на вул. Симоненка, 4 (в радянські часи – вул. Радянської Конституції) починається у 1981 році, коли новий поліклінічний комплекс було введено в експлуатацію в якості поліклінічного відділення П’ятої міської клінічної лікарні м. Львова. Дитяча поліклініка на вул. Стрийській в ті часи належала до Першої міської дитячої лікарні.
Будівля Другої міської поліклініки м. Львова на вул. Симоненка, 4. Сучасна світлина
Вулиця Радянської Конституції (із 1991 р. – вул. В. Симоненка) була прокладена у 1977 році, вона поєднала вул. Наукову і вул. Артема (нині – Володимира Великого). В кінці 1970-х рр. із парного боку вулиці заклали будівлю нової поліклініки, спроєктовану архітектором М. Микулою. За проєктом поліклініка могла приймати до 2000 пацієнтів на день, її будівництво було завершене у 1981 році.
Із 1987 року Друга міська поліклініка м. Львова стала самостійним медичним закладом у складі дорослого поліклінічного відділення на вул. Радянської Конституції (нині – В. Симоненка), 4 та дитячого – на вул. Стрийській, 61. Дитяче поліклінічне відділення знаходиться на першому поверсі житлового будинку, який до 2016 р. був закріплений за квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова Прикарпатського військового округу. Після передачі будинку по вул. Стрийській, 61 у комунальну власність громади м. Львова у приміщенні дитячого поліклінічного відділення було проведено капітальний ремонт. До 1987 року дитяча поліклініка на вул. Стрийській, 61 належала до дитячого поліклінічного відділення 4-ої міської лікарні м. Львова, що на вул. Парковій.
В 1988 році саме Друга міська поліклініка м. Львова одною із перших в Україні взяла старт до реалізації принципів сімейної медицини. Це був перший крок до майбутніх змін в системі первинної медико-санітарної допомоги. Ініціаторами переходу до сімейної медицини стали головний лікар Другої міської поліклініки м. Львова Євген Миколайович Полатайко та доцент Львівського державного медінституту (нині – Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького), на жаль, вже покійні. Друга міська поліклініка м. Львова стала експериментальним майданчиком для впровадження сімейної медицини в м. Львові. Підготовка медичного персоналу поліклініки тривала два роки без відриву від основної роботи. У 1990 році Друга міська поліклініка м. Львова перейшла на обслуговування сімей, включно із дітьми від 7 років. Терапевтичне та педіатричне відділення були реорганізовані у відділення сімейної медицини.
Будинок Другої міської поліклініки м. Львова на вул. Симоненка, 4. Сучасна світлина
У 1993 році на базі Державної комунальної 2-ої міської поліклініки м. Львова було організовано кафедру поліклінічної справи та сімейної медицини Львівського державного медінституту. Завідувачем кафедри став Є.Я. Скляров. Із 1994 року почалася перепідготовка лікарів-терапевтів та лікарів-педіатрів на кафедрі сімейної медицини факультету удосконалення лікарів Львівського медичного університету під керівництвом професора Є.Х. Заремби. Ця кафедра і зараз вносить великий вклад у розвиток сімейної медицини в Україні.
У 1990-х – на початку 2000-х рр. на посаді головного лікаря Другої міської поліклініки м. Львова перебували фахівці – Богдан Яремович Николайчук та Зиновій Тадейович Гузар. Наступники Є.М. Полатайка продовжили становлення сімейної медицини, вдосконалювали її та шукали нові методи організації роботи медперсоналу. У 2004 році 2-гу міську поліклініку очолила головна лікарка Тетяна Павлівна Токарєва, яка практично завершила перехід установи на засади сімейної медицини.
Із червня 2005 року в складі поліклініки працює 7 відділень сімейної медицини, які обслуговували понад 105 тисяч мешканців Франківського району міста Львова, тобто біля 99% від усього населення обслуговування поліклініки. Шість відділень сімейної медицини спостерігали за пацієнтами від самого народження і до глибокої старості, а іще одне відділення – від семирічного віку.
Саме на базі досвіду функціонування сімейної медицини в практичній роботі Другої міської поліклініки м. Львова у Міністерстві охорони здоров’я України розробили низку нормативних матеріалів, щодо впровадження сімейної медицини в Україні, зокрема Кабінет Міністрів України 20 червня 2000 року прийняв постанову № 989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я». МОЗ України прийняло накази № 214 від 11 вересня 2000 року та № 72 від 23 лютого 2001 року.
Приміщення дитячого поліклінічного відділення Другої міської поліклініки м. Львова на першому поверсі житлового будинку на вул. Стрийській, 61. Сучасна світлина
Друга міська поліклініка м. Львова стала майданчиком для впровадження в Україні і на Львівщині інших інновацій в сфері охорони здоров’я. У 1985 році на базі цього лікувального закладу (іще в складі 5-ої МКЛ м. Львова) був створений перший в Україні денний стаціонар. У 1991 році розгорнуто централізований домашній стаціонар – «хоспіс на дому» для кволих пацієнтів літнього віку; осіб із інвалідністю, прикутих до ліжка; онкологічних хворих, яким уже не можна застосовувати спеціалізовані методи лікування. Як підрозділ домашнього стаціонару було створено кабінет невідкладної допомоги, який працює протягом усього дня. У поліклініці на вул. Радянської Конституції, 4 (нині вул. В. Симоненка, 4) із 1981 року впроваджено операції за розширеним обсягом втручання в умовах амбулаторно-поліклінічного хірургічного відділення.
У 2017 році Комунальна Друга міська поліклініка м. Львова за підтримки міського голови Львова А. Садового та начальника міського управління охорони здоров’я В. Зуба отримала сучасну систему рентгенівської діагностики «Opera RT 20», яка дозволила не тільки збільшити кількість обстежених пацієнтів та покращити якість цих обстежень. У 2018 році медзаклад став Комунальним некомерційним підприємством «Друга міська поліклініка м. Львова». У штаті поліклініки працює 216 лікарів 51 лікарської спеціальності та 262 осіб середнього медичного персоналу.
На сьогоднішній день потужність Другої міської поліклініки м. Львова становить 1300 – 1500 відвідувань за зміну, тобто за повний робочий день медзаклад може прийняти до 3000 пацієнтів. В складі Другої міської поліклініки м. Львова працюють відділення сімейної медицини; консультативно-діагностичний лікувальний центр; педіатричне відділення; відділення жіночої консультації; хірургічне відділення; офтольмологічне відділення, отоларингологічне відділення; відділення фізіотерпії та реабілітації; неврологічне відділення; рентгенологічне відділення; клініко-діагностична лабораторія; домашній стаціонар; відділення інфекційних захворювань та відділення інфекційного контролю.
Будівля Третьої міської поліклініки м. Львова на вул. Повітряній, 99. Сучасна світлина
КНП «Третя міська поліклініка м. Львова» у районі Левандівки на вул. Повітряній, 99 розпочинала свою роботу як Дорожня поліклініка Львівської залізниці понад 40 років тому. Проєкт Дорожньої поліклініки в селищі Жовтневому (радянська назва Левандівки) на вул. Повітряній, 99 був розроблений архітектором Р. Федотовською. За проєктом поліклініка була розрахована на 800 відвідувань за зміну.
23 квітня 2015 року Львівська міська рада ухвалою № 4559 прийняла у власність територіальної громади цілісний майновий комплекс Державного закладу «Дорожня поліклініка ДТГО «Львівська залізниця» із юридичною адресою вул. Повітряна, 99. 25 лютого 2016 року відповідно до ухвали № 181 дорожню поліклініку було реорганізовано у Комунальну Третю міську поліклініку м. Львова. Із 2018 року медзаклад отримав статус комунального некормерційного підприємства.
Зараз Третя міська поліклініка м. Львова – один із небагатьох поліклінічних медзакладів, де і далі зберігається чіткий поділ лікарів на педіатрів, які обслуговують дитяче населення і терапевтів, які обслуговують дорослих. Відповідно у складі 3-ої міської поліклініки працює два терапевтичних відділення та дитяче відділення, а також: відділення вузьких спеціалістів, хірургічне, гінекологічне, фізіотерапевтичне та діагностичне відділення й клініко-діагностична лабораторія.
КНП «Четверта міська поліклініка м. Львова» сьогодні обслуговує мешканців Сихівського житлового масиву. Розбудова житлового масиву Сихів розпочалася у 1979 році. 24 січня 1981 року перші сім’ї отримали ключі від нових квартир в перших житлових будинках на Сихові.
Будівля дитячого поліклінічного відділення 4-ої міської поліклініки м. Львова на пр. Червоної Калини, 57. Дитяча поліклініка тут працює від 1984 р. Сучасна світлина
На початку мешканців Сихівського житлового масиву обслуговувала поліклініка 8-ої міської клінічної лікарні м. Львова на вул. Кіровоградській (Навроцького), 23.
Дитячу поліклініку на вул. Літунова (нині – вул. Довженка, чинна адреса поліклініки – пр. Червоної Калини, 57) почали будувати у 1981 році. Її споруджували на основі типового проєкту №254-4-18 (головний архітектор С.Н. Нівін, керівник групи Є.А. Мінкова), адаптованого інженерами конструктивно-проєктної майстерні № 1. Поліклініку було розраховано на 480 відвідувань у день і введено в експлуатацію 31 грудня 1983 року. Дитяча поліклініка стала структурним підрозділом 8-ої МКЛ м. Львова. Нині будівля по пр. Червоної Калини, 57 – це корпус № 2 4-ої міської поліклініки м. Львова, в якому працює амбулаторія сімейної медицини № 1 цієї поліклініки. Також у будинку по пр. Червоної Калини, 57 знаходиться Третя підстанція швидкої медичної допомоги. Поліклініку для дорослих на пр. Червоної Калини, 68 відкрили пізніше.
Будівля дорослого поліклінічного відділення 4-ої міської поліклініки м. Львова на пр. Червоної Калини, 68. Сучасна світлина
У 1996 році в рамках реформування 8-ої МКЛ м. Львова всі поліклінічні відділення були виведені із її складу, а поліклінічні відділення, що обслуговували мешканців Сихівського житлового масиву було об’єднано у Комунальну 4-ту міську поліклініку м. Львова. Із 2018 року цей медичний заклад має статус комунального неприбуткового підприємства (КНП).
КНП «П’ята міська клінічна поліклініка м. Львова» знаходиться в будинку по вул. Виговського, 32, який збудований 1970-х рр. за проєктом архітектора Л. Нівіної як поліклінінка на 1600 відвідувань на день. Історія КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» розпочалася восени 1977 року, коли на вул. В. Терешкової (нині – вул. І. Виговського) у північно-західній частині м. Львова було відкрито Другу міську лікарню, до складу якої увійшло і поліклінічне відділення в будинку № 32. Одна із будівель Другої міської лікарні (амбулаторія) знаходилася в смт. Рудно.
Будівля, де розміщено П’яту міську клінічну поліклініку м. Львова (початково – Друга міська лікарня) на вул. Виговського. Сучасна світлина
В жовтні 1995 року Другу міську лікарню м. Львова було реорганізовано в Комунальну 5-ту міську клінічну поліклініку м. Львова, яка надає амбулаторну медичну допомогу мешканцям Залізничного і Франківського районів м. Львова. Із 22 березня 2018 року медичний заклад є комунальним некомерційним підприємством (КНП) Львівської міської ради «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова». У серпні 2018 р. КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» уклало договір із Національною службою здоров’я України (НСЗУ) про медичне обслуговування населення за програмою державних гарантій. Із березня 2020 року 5-та міська клінічна поліклініка уклала із НСЗУ договір про медичне обслуговування населення за програмою державних гарантій для надання вторинної (спеціалізованої) амбулаторної медичної допомоги. Зараз КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» безкоштовно надає медичні послуги за 12-ма пакетами: первинна медична допомога; профілактика, діагностикаспостереження, лікування та реабілітація пацієнтів в амбулаторних умовах; мамографія; зофагогастродуоденоскопія; колоноскопія; цистоскопія; мобільна паліативна медична допомога дорослим і дітям; медична реабілітація немовлят, які народилися передчасно та/або хворими, протягом перших трьох років життя; медична реабілітація дорослих та дітей від трьох років з ураженням опорно-рухового апарату; медична реабілітація дорослих та дітей від трьох років з ураженням нервової системи; ведення вагітності в амбулаторних умовах; вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У складі поліклініки діє Міський скринінговий центр, у якому впроваджено ефективні протипухлинні технології. З метою запобігання поширенню інфекційних хвороб створено відділ з інфекційного контролю. На базі 5-ої міської клінічної поліклініки м. Львова відкрито Центр психічного здоров’я.
Зараз в складі КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» працюють такі центри:
– Центр первинної медичної допомоги із реєстратурою, п’ятьма відділеннями сімейної медицини (вул. Виговського, 32) і трьома амбулаторіями (вул. Виговського, 41, смт. Рудно, вул. Шевченка, 64 та вул. Любінська, 94) та домашнім спеціалізованим стаціонаром;
Амбулаторія П’ятої міської клінічної поліклініки м. Львова у смт. Рудно. Сучасна світлина
– Консультативний лікувально-діагностичний центр із відділенням діагностики та спеціалізованої медичної допомоги із кабінетами: ендокринологічним, гастроентерологічним, нефрологічним, дерматовенерологічним, інфекційних захворювань; кардіологічним, рентгенологічним, хірургічним, отоларингологічним, офтальмологічним, неврологічним відділеннями; відділенням реабілітації з кабінетом механо- та ерготерапії; жіночою консультацією; централізованою стерилізаційною; клінічною лабораторією; міським травматологічним пунктом № 1; міською централізованою клініко-діагностичною лабораторією та міським психотерапевтичним центром;
– Центр стаціонарної допомоги із денними стаціонарами для дітей і дорослих.
Амбулаторія сімейної медицини № 2 КНП «5-та міська клінічна поліклініка» в смт. Рудно на вул. Шевченка, 64 була відкрита в червні 2019 р. в капітально відремонтованому приміщенні. До цього ця амбулаторія знаходилася у будинку по вул. Грушевського, 48.
КНП «Шоста міська поліклініка м. Львова» на вул. Медової Печери, 1 обслуговує мешканців Личаківського району, а її поліклінічне відділення № 2 та амбулаторія сімейної медицини – мешканців м. Винники. Комунальна шоста міська поліклініка м. Львова була створена влітку 2008 року на базі Шостої міської клінічної лікарні м. Львова. Відповідну ухвалу № 1915 Львівська міська рада прийняла 26 червня 2008 року, на виконання цієї ухвали міське Управління охорони здоров’я прийняло наказ №242-в.
Будівля поліклінічного відділення № 1 6-ої міської лікарні м. Львова, нині – 6-тої міської поліклініки. Світлина 1989 р.
6-та міська лікарня м. Львова працювала у 1975 – 2008 рр., її було створено відповідно до наказу Львівського міського здороввідділу № 884 від 5 листопада 1975 року на базі Десятої Винниківської міської лікарні. Десята Винниківська міська лікарня було працювала у 1959 – 1975 рр., її було створено на базі Винниківської районної лікарні після входження м. Винники до складу м. Львова. Винниківська районна лікарня працювала у 1944 – 1959 рр., її стаціонарні корпуси розташовувалися при в’їзді до Винник зі сторони м. Львова.
У 1979 році до складу 6-ої міської лікарні м. Львова, відповідно до наказу № 297 по Львівському міському відділу охорони здоров’я від 5 травня 1979 року, було включено 2-гу міську поліклініку (до 1975 р. вона мала № 10) із відділенням для дорослих на вул. Леніна (Личаківській), 233 і для дітей на пр. Ленінського комсомолу (вул. Пасічній), 39. У 1989 р. поліклінічне відділення 6-ої міської лікарні для дорослих переїхало в нову будівлю на вул. В. Пересади (Медової Печери), 1. Наприкінці 2010-х рр. сюди було перенесено і дитячу поліклініку.
Поліклінічне відділення № 2 6-ої міської поліклініки м. Львова у м. Винники на вул. Галицькій. Сучасна світлина
У 1998 – 2008 головним лікарем 6-ої міської лікарні був Кіт Михайло Михайлович, який у 2008 – 2017 рр. був головним лікарем Комунальної 6-ої міської поліклініки. У 1982 – 1998 рр. головним лікарем 6-ої міської лікарні був Микола Васильович Мисак. Також у різні роки керівництвом цим медзакладом здійснювали головні лікарі Підкова В.Г, Струк М.І., Білошевич В.Г та Самаріна Т.П.
На сьогодні на території обслуговування 6-ої міської поліклініки м. Львова в Личаківському районі проживає біля 64 тисяч дорослого та дитячого населення, в т.ч. 14,2 тис. – в м. Винники. Після приєднання до Львівської МТГ сіл Лисиничі та Підбірці колишнього Пустомитівського району ці населені пункти відійшли в зону обслуговування 6-ої міської поліклініки. Поліклінічне відділення № 2 працює у м. Винники на вул. Галицькій, 15. Амбулаторії сімейної медицини працюють у Львові на вул. Тракт Глинянський, 154; у м. Винники на вул. Винна гора, 30; та у с. Лисиничі на вул. Львівській, 1. У с. Підбірці діє фельдшерсько-акушерський пункт.
Будинок по вул. Бой-Желенського, 14 в якому розташована Студентська поліклініка м. Львова. Світлина 2012 р. Автор – Ігор Жук
КНП «Студентська поліклініка м. Львова» створено у вересні 2021 р. внаслідок реорганізації КНП «10-та міська лікарня м. Львова» із закриттям стаціонару терапевтичного профілю.
До спеціалізованих поліклінік м. Львова належать комунальні стоматологічні поліклініки. Найстарішою із них є КНП «Стоматологічна поліклініка №1» м. Львова, яка знаходиться в центрі міста на пр. Шевченка, 24. Історія цієї медичної установи починається в жовтні 1944 р., коли було створено ХІІ стоматологічну поліклініку. 31 жовтня 1944 р. було затверджено штат ХІІ стоматологічної поліклініки із 39 осіб. Практично одночасно із поліклінікою було засновано зубопротезну лабораторію із штатом у 29 працівників. ХІІ стоматологічній поліклініці було надано в користування приміщення квартири № 36 у будинку по вул. Академічній (нині пр. Шевченка), 22. 10 квітня 1958 року ХІІ стоматологічна поліклініка отримала приміщення на пр. Шевченка, 24.
Вхід у Стоматологічну поліклініку № 1 м. Львова. Світлина кінця 2010-х рр.
У січні 1967 року ХІІ стоматологічну поліклініку перейменовано у Першу міську стоматологічну поліклініку м. Львова. Із 1998 року вона йменується «Комунальна 1-ша стоматологічна поліклініка м. Львова». 23 червня 2017 р Комунальну 1-шу стоматологічну поліклініку м. Львова реорганізовано в КНП «Стоматологічна поліклініка № 1». Зараз стоматологічна поліклініка на пр. Шевченка, 24 надає невідкладну та планову допомогу для дорослих і дітей за наступними напрямками: терапія, протезування, косметична реставрація, рентгенологічна діагностика, хірургічне лікування та гігієнічне очищення.
Комунальна третя стоматологічна поліклініка знаходилася у будинку на вул. С. Петлюри, 17. Ухвалою Львівської міської ради № 4242 від 29 листопада 2018 р. діяльність Комунальної стоматологічної поліклініки № 3 припинено, медичну установу приєднано до КНП «Стоматологічна поліклініка № 4». До цього, у 2017 р. планувалося перетворення Комунальної стоматологічної поліклініки № 3 в комунальне некомерційне підприємство, але це перетворення було оскаржено в судовому порядку.
Будівля 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на вул. Петлюри до реконструкції. Світлина 1979 р.
Третя стоматологічна поліклініка м. Львова була створена відповідно до наказу Львівського міськвиконкому в 1978 році. На той час в місті Львові працювало лише дві спеціалізовані стоматологічні поліклініки: 1-ша стоматологічна поліклініка терапевтичного профілю на пр. Шевченка, 24 і 2-га стоматологічна поліклініка зубопротезного профілю на пр. Шевченка, 22. Третя стоматологічна поліклініка була створена на базі дитячої консультації 2-ої міської клінічної лікарні (нині – 5-та міська клінічна поліклініка) на вул. Маршала Рибалко (нині – С. Петлюри), 17.
Початково будівля поліклініки була одноповерховою, зараз – це триповерхова будівля. Перша реконструкція проводилася у 1979 році за рахунок шефської допомоги підприємств Львова «Кінескопбуд» та «Енергобуд». Протягом року була проведена реконструкція дитячої консультації і в останні дні 1979 року стоматологічна поліклініка була урочисто відкрита. У 1995 році було проведено іще одну реконструкцію (добудову із надбудовою) стоматологічної поліклініки Будівельним управлінням № 1 Львівської залізниці, після цього на другому поверсі було розміщено ортопедичне відділення із зубопротезною лабораторією.
Будівля 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на вул. Петлюри після реконструкції у 1996 р. Світлина В. Дубаса
В 1999 році 3-тя міська стоматологічна поліклініка повністю перейшла в комунальну власність громади міста. У 2008 році було розпочато реконструкцію третього поверху завдяки доброчинній організації «Допомога для Західної України» та її організатору і керівнику Роберту Готсу. Проте навіть і у середині 2010-х рр. ця реконструкція не була завершена за браком коштів.
До складу поліклініки входили два стоматологічні відділення, два хірургічні кабінети, відділення ортопедичної стоматології, відділення стоматології дитячого віку, рентген-кабінет та зуботехнічна лаборатлрія.
У 1979 – 1987 рр. головним лікарем 3-ої стоматологічної поліклініки був Ярослав Григорович Мандзя; у 1987 – 2005 рр. – Іван Григорович Сліпченко; у 2007 – 2014 рр. – Василь Олексійович Годований, із 2014 р. поліклініку очолював Юрій Леонідович Лисак.
Стоматологічна поліклініка № 4 на вул. Симоненка у Львові. Світлина 2017 р.
КНП «Стоматологічна поліклініка № 4» розташована у південній частині міста на вул. Симоненка, 6а. Ухвалу про створення стоматологічної поліклініки в районі вул. Артема (Володимира Великого) було прийнято у травні 1978 року. Будинок поліклініки зведено за індивідуальним проєктом. Стоматологічна поліклініка потужністю 560 відвідувань на добу була введена в експлуатацію в травні 1982 року. Зараз у Стоматологічній поліклініці № 4 працює 229 працівників. В складі медзакладу працюють терапевтичне відділення, хірургічний кабінет, дитяче відділення, ортодонтичний кабінет, ортопедичне (зубопротезне) відділення та зуботехнічна лабораторія. Поліклініка також надає послуги стоматологічної допомоги на дому в пацієнта.
Комунальна п’ята стоматологічна поліклініка м. Львова знаходилася в будинках по вул. Замарстинівській, 39 та по вул. Промисловій, 18. 9 лютого 2017 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1483 про припинення Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом її перетворення в КНП «Стоматологічна поліклініка № 5». Ця ухвала була оскаржена у судах, отож 8 листопада 2018 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 4150 «Про припинення Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки шляхом приєднання до КНП «Стоматологічна поліклініка № 1». Триповерховий будинок на вул. Замарстинівській, 39 був побудований у стилі конструктивізму і був збудований у роки між двома світовими війнами.
Будівля П’ятої стоматологічної поліклініки м. Львова на вул. Замарстинівській. Світлина середини 2010-х рр
П’ята стоматологічна поліклініка м. Львова була створена 1 січня 1980 р. на базі стоматологічного відділення 1-ої міської клінічної лікарні (нині Лікарня ім. Князя Лева) і на початках нараховувала 50 лікарських посад. У поліклініці працювало два терапевтичних відділення та хірургічний кабінет. Першим головним лікарем 5-ої стоматологічної поліклініки був Давид Леонідович Райсман, який до того був завідувачем стоматологічного відділення.
У 1981 році 5-ту стоматологічну поліклініку очолює Тарас Романови Нарепеха. Медична установа поступово розширюється і перебазовується у відремонтовані приміщення по вул. Калініна (Замарстинівській), 39 і відкриває філію по вул. Промисловій, 18. У 1983 році у 5-тій стоматологічній поліклініці відкривається ортопедичне відділення з зуботехнічною лабораторією. У 1996 році головним лікарем поліклініки стаж Леся Петрівнка Калівошко, фахівець вищої кваліфікаційної категорії, яка перед тим 18 років працювала на посаді заступника головного лікаря по лікувальній роботі. Із 2007 р. поліклініку очолював Юрій Іларійович Олійник.
У складі Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки працювали два терапевтичних відділення; ортопедичне відділення із зуботехнічною лабораторією; відділення стоматології дитячого віку з ортодонтією; хірургічний кабінет з операційною; рентгенкабінет, а також стоматологічні кабінети у 18 загальноосвітніх школах та у 4 професійно-технічних училищах.
У Львові також працює Госпрозрахункова стоматологічна поліклініка м. Львова на пр. В. Чорновола, 45-а. Дата заснування цього медзакладу – 11 вересня 1996 року. Поліклініку було створено для надання медичних послуг на платній основі.
До 2008 році у підпорядкуванні та власності Львівської міської ради перебувала низка лікувальних закладів, які надавали спеціалізовану амбулаторну (поліклінічну) допомогу, а саме: Львівський міський дермато-венерологічний диспансер по вул. Замарстинівській, 83 (із стаціонаром на вул. Кордуби, 4а); Львівський міський психоневрологічний диспансер по вул. Коциловського 15а, 30 і 32 та по вул. О. Басараб, 2 та медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія» із відділеннями на вул. Замарстинівській, 274; вул. Личаківській, 233; вул. Устияновича, 14 та вул. Лемківській, 24. У будівлі стаціонару Львівського міського дермато-венерологічного диспансеру на вул. Кордуби, 4а було розміщено Львівську обласну лікарню відновного лікування. Низку медичних установ реорганізували чи ліквідували із звільненням займаних будівель. Зокрема у зв’язку із реорганізацією фтизіатричної служби у Львівській області були звільнені і продані із аукціону будинки на вул. Устияновича, 14 та вул. Лемківській, 24. Право власності на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 та вул. Личаківській, 233 Львівська міська рада намагалася повернути собі через суд.
Про поліклінічні відділення, які є підрозділами міських лікарень Львова ми згадували в попередній частині циклу. Тут згадаємо, що консультативні поліклініки діють у структурі низки обласних медичних закладів, у т.ч. Львівської обласної клінічної лікарні на вул. Ю Руфа, 6; у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні «Охмадит» на вул. Лисенка, 31; у Львівській обласній психіатричній клінічній лікарні на вул. Кульпарківській, 95; у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі (відділення надання медичних послуг) на вул. Дністерській, 27. Окрім того на вул. Левинського, 12 працює Консультативна полiклініка Львівського НДІ патології крові та трансфузійної медицини Академії медичних наук України.
Львівський обласний клінічний діагностичний центр на вул. Пекарській, 69б. Сучасна світлина.
До закладів поліклінічного типу треба також віднести і Львівський обласний клінічний діагностичний центр на вул. Пекарській, 69б. Будівля діагностичного центру збудована у другій половині 1980-х рр. поблизу території Львівської обласної лікарні, проте сам центр ніколи не був її структурним підрозділом. Львівський обласний клінічний діагностичний центр працює із 1988 року і надає консультативно-діагностичну допомогу мешканцям міста Львова та Львівської області, особливо мешканцям сільських районів. Основною метою центру є якісне проведення діагностики захворювань; кваліфіковане проведення диференціальної діагностики складної патології на основі комплексного та всебічного обстеження хворих із застосуванням діагностичної техніки, інструментальних та лабораторних методів. Щороку Львівський обласний клінічний діагностичний центр приймає 150 – 160 тисяч пацієнтів, у клініко-діагностичній лабораторії центру щорічно проводиться біля 90 тисяч аналізів. Щороку в діагностичному центрі виявляють біля півтисячі хворих із онкологічною патологією, яких скеровують у Державний регіональний онкологічний центр. У структурі обласного клінічного діагностичного центру є такі відділення: лабораторної діагностики; ендоскопії; ультразвукової діагностики; функціональної діагностики; променевої діагностики та консультативне. Також в складі центру регіональний медичний центр клінічної імунології та алергології та центр первинної медико-санітарної допомоги (працює із березня 2019 р., у його структурі по два терапевти і педіатри).
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік джерел інформації
Історія Львова. – Київ: Наукова думка, 1984. – 416 с.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 420 с.;
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
У неділю, 4 грудня, Львівська національна філармонія ім. Мирослава Скорика Спільно з Центром музичного розвитку «Tempo» запрошує на концерт “Чарлі і музична фабрика”. Початок о 12:00, повідомили у пресслужбі філармонії.
Сюжет однієї з улюблених різдвяних історій “Чарлі та шоколадна фабрика” переміститься в зал філармонії.
«У ці складні часи діти особливо потребують позитивних емоцій та музики. Завдяки воїнам, які невпинно захищають нашу країну ми маємо змогу продовжувати дарувати дітям щасливі миттєвості! Зал філармонії у день концерту для малят стане справжньою музичною фабрикою. Чарівні можливості інструментів доведуть оркестранти Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії. Директором фабрики, за місце якої змагатимуться головні герої музичної казки стане диригент оркестру Сергій Хоровець. Також на юних гостей чекають незабутні танцювальні номери від танцівників Юлії Гунчик та Маркіяна Синейко. Таємничими шляхами музичної фабрики малят проведе незмінний ведучий сімейних концертів Олег Пригода», – розповіли у філармонії.
Музичну частину заходу складуть відомі твори українських та європейських композиторів: добре знані слухачам яскраві арії у виконанні Ірини Ключковської та Дмитра Кокотка та незабутні оркестрові номери.
Перед концертом на гостей чекають веселі забави із аніматорами з «Tempo», де дітки можуть погратися, потанцювати та спробувати пограти на музичних інструментах.
Концерти із циклу сімейних тривають менше години в передобідній час, а теми спеціально підібрані для дітей віком 1-6 років. Сімейні концерти – це веселе та доступне перше знайомство з класичною музикою, а також гарна можливість провести час з родиною.
Музей Михайла Грушевського у Львові. Художниця Тетяна Казанцева
06 грудня 2022 року о 16 год. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І. Франка, 154) запрошує усіх охочих на відкриття виставки «Малечі на Миколая».
Виставка складається із двох розділів. Перший розділ – «Подарунок Кулюні на іменини».
Адже відкривають виставку напередодні дня Святої Катерини. Щорічно, 7 грудня, родина Грушевських обов’язково святкувала День ангела Кулюні. Збиралася родина, а ті, хто не зміг приїхати, надсилали листівки з побажаннями. Поздоровляли іменинницю та вітали її батьків – Михайла і Марію Грушевських.
Катерина Грушевська. Львів, [1907-1908] р.«Велика ясна кімната. Ти весела, жартівлива, Мамуся, Татусьо і я, а вечером й Мих. Михайлович з білими, мов метелики, цикляменами. У мене й сьогодні є циклямени, але не цвітуть. Дуже хотілося би нам й сього року бути 7 грудня з Тобою і Вами усіма, але се можливе лише в уяві», – так згадує про святкування іменин Катрусі Грушевської її двоюрідна сестра Ольга Мочульська.
На виставці представлено раритетні матеріали із фондової колекції музею. Реліквії, що належали родині Грушевських. Серед них дитячі книжечки та іграшки, які передавалися з покоління в покоління та були дбайливо збережені і згодом подаровані до музею.
Родзинка розділу – вишитий портрет Катерини Грушевської авторства Любові Шаламай.
Другий розділ – виставка німецької ляльки з приватної колекції Ганни Москаленко на якій представлено більше 40 ляльок. Найстаршому експонату вже більше 80 років!
Ганна Москаленко, кримчанка, переселенка. Колекціонуванням іграшок займається з самого дитинства. Має чималу колекцію більшість іграшок з якої примандрувала з Криму. Частина з них представлена на виставці.
В колекції немає двох однакових іграшок. Вони відрізняються різноманітністю розмірів та технологій виготовлення. Серед них є й ті, що напевне були і вашою улюбленою іграшкою, а також інтер’єрні ляльки.
«З давніх-давен майже в кожному домі були власні традиції та звичаї у виготовленні ляльок. В деяких традиціях лялькам не робили обличчя, задля того, щоб дитина могла сформувати в своїй уяві власний образ своєї подружки та ангела-охоронця, а в інших навпаки створювали обличчя, щоб діти з дитинства тягнулись до прекрасного та спілкувались з лялькою. Деякі історики вважають, що лялька в сучасному вигляді виникла в 50 році коли Римом правив Нерон. Молоді римляни робили малі статуетки по образу його дружини Помпеї і всюди носили їх. Ці статуетки називали «попеї». Від них пішла французька назва ляльки „La poupee” та німецька „die Puppe”», – розповідає авторка виставки.
Хіміко-фармацевтична фабрика "Тлен", фото 1902 року
Пам’ять про Львівську фабрику “TLEN” ніби поділила долю її виробів: використано мило, вивітрилися парфуми, вигоріли чорнила та й списані папери давно вже викинуті на сміття… Про існування фабрики нагадують тільки рекламні оголошення в старих газетах та журналах, нечисельні згадки у тогочасній пресі та пожовклі сторінки архівних документів.
Генрих Кадий ( 1851 – 1912 рр. )
Однак у період її заснування фабрику вважали “одним з головних стовпів крайової промисловості, яка ще знаходиться у колисці свого розвитку”. Фабрика “TLEN” (“Кисень”–пол.) була заснована у середині 1899 р. Спілка з обмеженою відповідальністю, утворена для керівництва фабрикою, планувала виробляти насамперед формальдегід, що мав застосування не тільки в медицині, а і в гарбарнях, виробництві паперу та шовку, горілчаній та хімічній промисловості. Крім того, на новому підприємстві мали виробляти лікувальні мила, зубні пасти та еліксири, інші аптечні та парфумерні вироби (парфуми, косметику, чорнила, ваксу, тощо) та перев’язочні засоби. Останні на той час переважно імпортувалися до Галичини з інших країв Австро-Угорської монархії. Тому їх місцеве виробництво мало наперед забезпечений збут. Окрім того, до якостей своїх виробів керівництво спілки ставилося надзвичайно фахово; адже до її складу входили не тільки бізнесмени, а й медики. Зокрема, наглядову раду очолював професор Генрик Кадий, а технічним керівником підприємства став майстер фармації Броніслав Косковський, редактор фахового журналу “Czasopismo aptekarskie”.
Спочатку фабрика знаходилася на вул. Городоцькій, 11 (зараз №63), а дирекція на вул. Словацького, 3. Такий розподіл виробництва та адміністрації був незручним, і вже через рік дирекція та фабрика переносяться на Замарстинів. Тут був придбаний будинок на вул. Городницькій, З (зараз №7). Це приміщення цілком відповідало потребам закладу, адже збудовано його для фабрики дріжджів, і тільки пізніше, у 1899 p., перероблено на житло за проектом будівничого Людвіка Копачека.
Вул. Городнича, 7, на цій закинутій території колись знаходилась фабрика ““TLEN”. Фото наших днів
Саме цей будинок відвідали 20 липня 1904 року члени Політехнічного товариства. За матеріалами цієї екскурсії хімік-технолог д-р З. Мотилевський написав статтю, яку опублікував орган цього товариства “Czasopismo Techniczne”. В статті міститься детальний опис фабрики, її виробів і технологічних процесів виробництва.
На той час мило стало основним продуктом виробництва фабрики “TLEN”. Відділ з виробництва мила займав майже усю партерну частину двоповерхової фабричної споруди. Тут на ручній машині роздріблювали лой, який постачала міська різня. Очищену масу з додатком 15 % кокосової олії та відповідної кількості лугу протягом 5 з половиною годин варили на парі у спеціальному котлі з подвійним дном. З отриманого таким чином мильного клейстеру хімічним способом виділяли мило, яке ще раз переварювали та розливали у дерев’яні форми. Після охолодження готових блоків машинкою нарізалися куски, які додатково висушували.
Таким чином отримували найдешевші сорти мила, призначені для прання та господарського вжитку. Більш дорогі сорти туалетного мила виробляли з тієї самої маси що й господарське. Бруски після сушіння не нарізалися на куски, а подрібнювалися на спеціальній стругальній машині з паровою тягою. Стружки уміщали у парових сушках з температурою + 40°С. Після цього їх вручну змішували з відповідною кількістю барвнику і ароматизатору та вкладали до “млина”, в якому чотири гранітні вали спресовували стружки, барвник і ароматизатор в однорідну масу. Ця маса знов подрібнювалася на стружки, які пресувалися у бруски довжиною 60-80 см., які нарізалися на куски. На малому ручному пресі на них витискалися відповідні написи та клеймо фабрики і готове мило пакувалося у коробки.
Реклама львівської хімічної фабрики “Tlen” у Польському лікарському календарі, 1928 р
Асортимент цих виробів був широким. Фабрика “TLEN” випускала мила з запахом піжми, білих лілій, конвалій, бузку, фіалок, троянд, геліотропу, огірковим, кокосовим, медово-ланоліновим. Фірмовим продуктом були мила “Його Мосці пана Заблоцького” і “Nahakate”, а також “Японське”, “Театральне”, тощо – усього біля 300 ґатунків.
Поряд з туалетними вироблялися й інші сорти мила, насамперед лікувальні (50 видів) і призначені для медичних потреб–карболове, сірчане, дігтярне, нафтолове, субліматове тощо. А крім того мила лужні та нейтральні, мило для гоління (не плутати з кремом для гоління, який теж вироблявся на фабриці “TLEN”), пісочне, содове, для подорожі, тощо.
Крім мила, фабрика “TLEN” виробляла парфуми з різними ароматами: фіалки, геліотрону, камелії, піжми, іланг-іланг; одеколони; креми; пудри; бріліантин (помаду для волосся); зубні еліксири; пасти і порошки. Усі ці продукти славилися широким попитом, а найбільші аптеки і дрогерії у своїх рекламних оголошеннях спеціально підкреслювали наявність у них виробів фабрики “TLEN”.
Та фабрика “TLEN” постачала у аптеки не тільки мило, парфуми і косметику. Поряд з ними підприємство випускало цілий ряд фармацевтичних препаратів переважно водню: Sapoform (формальдегідна сполука, що застосовується як дезинфікуючий засіб), Resolol професора К. Парка (органічний йодовий препарат), ілюрофосфат, лецитин, Hepar sulfuris, Airol, Dermatol, Aristol, саліцилат вісмуту, Salol, Thiocol, Thioform.
Афіша. Спілка польських учителів під гаслом «Пізнай наше місто» організовує екскурсію на: фабрику “Tlen”, фабрику “Metal”. Львів, 1932 р.
Фахом фабрики були бальнеотерапевтичні засоби, що застосовувалися при лікуванні ревматизму та серцевих хвороб. У комплект цих засобів входили порошок соди, розфасований у пакети, і бруски гідросульфату натрія в упаковці з фольги. Останній складник виробляли в окремому дерев’яному будинку на подвір’ї фабрики з чілійської селітри та сірчаної кислоти. Побічним продуктом цього виробництва була азотна кислота, яку частково використовували для виробництва чорнил, а решту продавали.
Чорнила, які випускав “TLEN”, були одним з основних виробів фабрики. Поряд з чорними тут робили і кольорові, а також копіювальні чорнила, штемпельну фарбу, гуміарабік. Тільки у 1905 р. було продано 50000 літрів чорнил, вироблених фабрикою.
В одному крилі фабричного будинку, на першому поверсі, робили чорнила, а поряд нарізалися білі бинти, фасувалася вата, робилися хірургічні тампони. Тут же марля просочувалася розчинами йодоформу (10, 20, 30 і 50-ти %), а також виробляли гірчичники, пластирі.
Записник-рекламний проспект презентований учасницям з’їзду польського жіноцтва у Кракові ( 1912 р. ) фабрикою “TLEN”
Ще одним, досить специфічним продуктом, який виробляв “TLEN”, були різні види отрути для щурів і мишей. Це були пілюлі з перетопленого жовтого фосфору, змішані з борошном, смальцем і лоєм, миш’ячна отрута, пшениця, просочена стрихніном.
Вироби фабрики знаходили попит, виробництво швидко розвивалося, і вже у 1906 р. поряд із старим будинком був споруджений ще один, куди перенесли частину виробництва, звільнивши місце для адміністрації. Однак і він поступово став затісний, тому у 1913 р. у ньому було надбудовано ще один поверх. В обох будинках працювали 70 робітників, а також 2 дипломовані хіміки і два “веркмайстра” (механіки).
Після першої світової війни фабрика і надалі працювала, однак внаслідок посилення конкуренції з боку як інших виробників, так і напливу імпортних товарів об’єми виробництва суттєво зменшилися.
Реклама фабрики “TLEN” на вітрині у Станіславові ( нині Івано-Франківськ ), поштівка, поч. XX ст.
Довелося відмовитися від цілого ряду виробів. Скоротилася і кількість робітників (з 70 у 1913 р. до 50 у 1934 p.). Тим не менше “TLEN” продовжував існувати і забезпечувати своєю продукцією не тільки віддалені аптеки та дрогерії, а і сусідній з ним “Осередок здоров’я” на Замарстинівській, 110.
Кінець продукції фармацевтичних матеріалів на фабриці поклала радянська реорганізація промисловості Львова. Заклад ще довший час існував як миловарне підприємство, однак тенденція до укрупнення підприємств поклала край його існуванню. В приміщеннях фабрики розмістилися склади кавової фабрики і зараз вже нічого не нагадує про колишню славу підприємства. Воістину все у світі тлінне, і доля фабрики “TLEN” тому підтвердження.
Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
17 грудня у нічному клубі Малевич виступить гурт «KAZKA». Початок виступу о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency. На концерті звучатимуть знакові хіти гурту та їхні меседжі про сильну та дивовижну Україну.
«KAZKA — амбасадор сучасної української музики у світі, лідер радіоефірів. Гурт, чиї пісні прослухали в Інтернеті понад мільярд разів. Шоу-програма, від якої в захваті увесь світ! Нереальний емоційний заряд! На сцені звучать живі духові інструменти, гітара та барабанний драйв, шарму додають народні співи на сучасний лад від дівчат-хористок. Унікальний, оксамитовий голос солістки, Олександри Заріцької, яка стала фіналісткою шоу “Танці з зірками” та тренеркою вокального шоу “Голос” в Україні, зачаровує та потрапляє в саме серце. Не пропустіть цей чудовий концерт у Львові», – запрошують організатори.
Головний меседж гурту – #IAMUKRAINE. Це не просто слоган, а й основа філософії гурту KAZKA. Гурт має намір не лише ділитися творчістю, а й розповідати світу про Україну як у контексті музики, так і у контексті реалій. Команда KAZKA закликає всіх небайдужих ставити хештег #IAMUKRAINE, аби якнайбільше людей могли дізнатися про нашу країну та підтримати її у цей складний період.
Довідково
KAZKA існує з 2007 року, виконує поп з елементами електро-фолку. До складу входять вокалістка Саша, сопілкар Дмитро та мультиінструменталіст Нікіта. «Гурт року» в Україні 2021 за версією музичної премії YUNA. «Гурт року» за версією музичної премії M1 Music Awards.
Трек групи «Плакала» увійшов у ТОП 100 найпопулярніших пісень на планеті Земля! Перший український гурт, що потрапив до GLOBAL SHAZAM, став рекордсменом серед вітчизняних артистів – більше ніж 500 МЛН переглядів на YOUTUBE та більше 1 МЛРД стрімів.
KAZKA встигла відвідати чимало куточків світу – від Канн до Нью-Йорка. Виступала як спеціальний гість та представляла Україну на Каннському кінофестивалі та найбільших міжнародних фестивалях, таких як SXSW (Техас, США) та на головній сцені Sziget (Будапешт, Угорщина).
В суботу, 3 грудня 2017 року, в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові (проспект Свободи, 20) о 15.00 відбудеться відкриття мистецького проєкту “Той, чия совість – як чистий кришталь…”
Цьогоріч третього грудня українці та українки відзначають 300-літній ювілей видатного філософа Григорія Савича Сковороди. З цієї нагоди Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького реалізує мистецький проєкт «Той, чия совість – як чистий кришталь…»
«Проєкт покликаний наблизити до глядача постать знакового українського філософа-містика, богослова, письменника, педагога, музиканта і мандрівника; популяризувати його мудре слово; спонукати сучасного читача зануритись у непростий світ Сковороди, щоби зрозуміти сутність його філософії свободи; допомогти відчути глибину та гармонію його душі», – ділиться співкураторка проєкту Наталія Федорак.
Значну частину візуального наповнення експозиції становлять плакатні роботи на сковородинівську тематику студентів Харківської державної академії дизайну і мистецтв (курс професора В. І. Лесняка). Молоді митці творчо переосмислили ідеї Сковороди крізь призму сучасності, через власне сприйняття продемонстрували багатогранність його образу в зображувальних плакатах, утілили афоризми філософа у шрифтових плакатах. На виставці представлено понад п’ятдесят творів графічного дизайну.
Поглибити знання про життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди допоможе інфографіка. Смислового акценту експозиції додає монументальна інсталяція-фонтан «Не рівна всім рівність» – «оживлення» графічного малюнка Сковороди до твору «Прикмети деяких сродностей» із діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру».
Частиною проєкту також є інформаційно-просвітницький складник, тож виставку
супроводжуватимуть лекції львівських науковців і педагогів докторки філософських
наук Марії Кашуби, докторки філологічних наук Богдани Криси, літературознавців
Ростислава Чопика та Назара Федорака.
Крім того, в межах проєкту заплановано презентацію найновішого видання про Григорія Сковороду – «СковороДАР. Життя, творчість, спадок» харківського Видавничого дому «Школа», який у жахливих обставинах сьогодення таки спромігся реалізувати свій творчий задум. Куратори проєкту – Володимир Лесняк (Харків), Наталія Федорак (Львів).
Найдавніший тип лемківської хати – хижа – ґаздівство однобудинкове, збудоване з тесаного брусу з чотириспадним солом’яним дахом. Під одним солом’яним, а пізніше – й гонтовим дахом знаходяться хижа, комора, боїско і стайня.
До хижі і комори входять з боїска, яке виконує функцію сіней. Високий дах хати дозволяє зберігати велику кількість сіна для худоби на зиму. Дальшим творчим розвитком традиційної хати є її розбудова. У цій новішій хаті давнішню комору замінено на другу хижу, або так звану хижку, а комору зроблено при стайні. Основною рисою зміни є те, що в хаті з’являються сіни, які опинились у кінці будівлі.
Лемківська хата, 1936
Третій і найбільш розвинений тип традиційної хати-господарства – будівля, яка має під одним дахом хижу (кухню) і хижку (покоїк), сіни, комору і ще один покій, званий подекуди світлицею, а далі – боїско та стайню або навпаки. Очевидно, крім вищеописаних хат, є різні їх відміни з різними додатками, такими як шопа, стаєнка, причина, загата, пелевен, тощо. Характерними для лемківських хат є так звані загати – додаткова стінка, укладена навколо хати з вертикальних дощок, що дозволяє зберігати сіно, солому, полову і є одночасно теплоізоляцією.
Лемківська хата, 1936
Для східної частини Лемківщини характерні солом’яні покрівлі, для західної – гонтове покриття. Дахи старих хат надзвичайно високі – у два рази вищі від основного зрубу (стіни), в новіших хатах пропорції дещо змінюються (1х1,75). Величина та нахил даху були виправдані господарсько-економічною потребою. Такі дахи були витривалі до кліматичних умов Карпатського регіону.
Лемківська хата, 1936
Назовні стіни мастили сумішшю ропи з товченою цеглою, тільки смужки між балками були побілені вапном, що яскраво відбивалось на коричневому фоні хати. Всередині стіни були побілені глинкою або вапном. Двері, одвірки, віконниці часто мальовано фарбою або прикрашено різьбленим орнаментом. Хати покривали соломою, а тільки гребінь робили з гонта або дошок. Піддашшя хати також було з гонта або дощок. Більшість дахів лемківських хат були двоспадистими. Найстаріші лемківські хати – курні.
Лемківська хата, 1936
Окремий тип лемківської архітектури – це сільські верстати загального вжитку: водяні млини, тартаки, кузні, тощо. Форма сільських осель на Лемківщині ланцюгова, де поля знаходяться за будинками, також зустрічаються форми розсохуваті – вилясті. Подекуди у бойків і лемків усі будинки творять одну витягнуту лінію. Будинки розташовуються фронтальною довгою стіною до дороги. Основний тип бойківської і лемківської хати з ґанком – будова в одну лінію, де під єдиним дахом розташовані помешкання і господарські приміщення. Найдавніші хати мають чотирисхильні дахи із солом’яним покриттям. Фарбують хати лише в один колір, з поземними пасами від даху до землі (чорна, червона глина).
Лемківська хата, 1936
Інтер’єр лемківської хати має подібність до давніх низинних курних хат без коминів. Облаштування інтер’єру бойківської й лемківської хат дещо скромніше ніж у гуцулів: ліжка широкі на високих ніжках, під стелею вбудовані бантини (жерді) на одяг, обабіч стін – лави.
Лемківська хата, 1936
У багатих домах зустрічається велика піч з окапом та побіленими стінами. У трансформації народних форм житла на початку ХХ ст. відчувається тяжіння до «міських форм», що було безпосередньо пов’язане зі змінами суспільного устрою. Слід відзначити, що традиційні хати в селі дуже вдало розташовані, що створювало неповторний краєвид та гармонійність ландшафту і архітектури.
У Львові відбудеться ХХІІ міжнародний фестиваль сучасної імпровізаційної музики Jazz Bez. У фокусі фестивалю – тема культурної релокації. На сцені будуть як знані виконавці з Польщі, Аргентини, Бельгії та України, так і майбутні музиканти – діти, адже у програмі заплановані події для різних вікових категорій.
Концерти відбудуться 2-6 грудня, проте є широка пре- і супровідна подієва програма, що стартувала 28 листопада. Також в America House Lviv триватимуть лекції та музичні майстер-класи, а ще етно-джаз із Усеіном Бекіровим в арт-галереї «Дзиґа», вечір актуальної польської імпровізаційної музики із Jazz Forum Talents, сольна програма бельгійського піаніста Івана Падуарта (Ivan Paduart), батл трубачів із гостем з Аргентини Себастьяном Грещуком (Sebastián Greschuk), концерт «Джаз Релокація» просто неба у закапелку Маркіяна Іващишина.
Головна тема цьогорічного фестивалю – релокація в культурі України. Саме тому буде більше, ніж зазвичай, освітніх проектів та спеціальний концерт «Джаз Релокація». Також уперше Jazz Bez Kids: спеціальна програма для наймолодших, підготовлена разом з Іриною Вакуліною, дириґенткою, менеджеркою мистецьких проектів, співзасновницею Центру музичного розвитку TEMPO.
Ще одна складова цьогорічної програми Jazz Bez Junior окремий виступ зі студентами кафедри джазу Львівської національна музичної академії ім. М.Лисенка.
Нагадаємо, що фестиваль відбувався щороку, навіть під час Революцій в Україні чи пандемії. Рік повномасштабної війни не став винятком. Концерти відбуватимуться у «Дзизі», за словами організаторів «без урочистостей і великих залів, але – у теплі, безпеці за товстими мурами і з можливістю продовжити виступи акустично, якщо відімкнуть електроенергію».
Програма фестивалю Jazz Bez
Середа, 30 листопада
18:00 – Вечір спогадів «Маркіян Іващишин: значення і вплив» від America House Lviv та Інституту стратегії культури / America House Lviv
Четвер, 1 грудня
14:00 – Лекція Марти Більської «Вибір бути вільними» / ЛНМА ім. М.Лисенка
18:00 – Практична лекція і майстер-клас для духових «Порівняння американських та європейських музичних тенденцій у 2022 році» від джазового трубача Якова Цвєтінського / America House Lviv
П’ятниця, 2 грудня
19:00 – Вечір кримськотатарської культури та концерт квартету Усеіна Бекірова / арт-центр «Дзиґа»
Субота, 3 грудня
11:00 – Науково-освітній «ДжазФорум» / ЛНМА ім. М.Лисенка
13:00 – JazzBezKids, інтерактивне заняття для дітей ВПО та місцевих дітей під керівництвом Ірини Вакуліної / арт-центр «Дзиґа»
17:00 – Концерт студентів джазової кафедри Музичної академії Jazz Bez Junior. Майстер-класи зіркових гостей фестивалю / ЛНМА ім. М.Лисенка
19:00 – Іван Падуарт (Бельгія) та Jazz Forum Talents (Польща) / арт-центр «Дзиґа»
Неділя, 4 грудня
13:00 – JazzBezKids, інтерактивне заняття для дітей ВПО та місцевих дітей під керівництвом Ірини Вакуліної / арт-центр «Дзиґа»
18:00 – «ДжазРелокація», open air в закапелку Марека Іващишина
9 грудня у !FESTrepublic дасть концерт співак YAKTAK. Початок виступу о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
YAKTAK – це поп, реп, рок в одному поєднанні. Він не має стильових кордонів, але має своє чітке бачення.
Пісні виконавця влучно поєднуються з життєвими переживаннями.
«Його пісні у топах радіостанцій та на YouTube набирають мільйони переглядів! На кожну композицію артист одягає свою гітару у образ, який перегукується із піснею. Він співає мовою душі, тож у нього є що Вам сказати. Приходьте! Обіцяємо багато тепла та емоцій!», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
Іван Франко у Захисті Українських Січових Стрільців. Зліва - управителька Захисту Ірена Домбчевська і лікар Володимир Щуровський, справа - лікар і меценат Броніслав Овчарський. 1916 р.
Яків-Броніслав Овчарський народився у м. Броди 4 листопада 1872 р. в родині Антона і Анни Овчарських. Батько майбутнього лікаря працював канцеляристом у Бродівському повітовому старостві (1874-1882). Після закінчення початкової школи Якова віддають на навчання до цісарсько-королівської реальної вищої гімназії у Бродах.
Очевидно, що він був серед тих учнів, які першими прийшли навчатися у новозбудоване приміщення гімназії (1883/84 навчальний рік). Яків Овчарський у той час був одним з небагатьох гімназистів-українців, які мали змогу навчатися у цьому закладі, адже така освіта коштувала чималих грошей. Серед його однокласників був також і Ярослав Вербицький – онук Михайла Вербицького(1815-1870), автора музики гімну України (батько Ярослава – Іван працював вчителем історії у цьому навчальному закладі). Однак навчання у гімназії для юного Якова виявилося проблематичним, помер його батько. У щорічному звіті Бродівської гімназії за 1886 р. серед учнів ми не знаходимо прізвища Овчарського. Пропустивши один рік, він таки поновлює навчання у гімназії. Цього разу його однокласником був згодом відомий оперний співак Андрій Гаєк (1873-1949). Проте вже у наступні роки його знову немає серед гімназистів. Очевидно, причиною цього були фінансові труднощі, з якими зіштовхнулася родина Овчарських.
Яків-Броніслав Овчарський
Письменник і дослідник творчості Івана Франка Роман Горак, вивчаючи життєвий шлях Якова-Броніслава Овчарського, у своїй розвідці подає відомості про подальшу освіту майбутнього лікаря: «Врешті магістрат призначив йому опікуна в особі Яна Губая, який домігся від того ж магістрату невеликої суми грошей для сироти, і врешті, допоміг сам закінчити йому навчання. / З крайових фондів Броніславові Овчарському була виділена стипендія, яка дозволила йому після гімназії навчатися на медичному факультеті Львівського університету. Поступив Броніслав Овчарський на навчання у 1894 році, саме тоді, коли було створено медичний факультет. Броніславові Овчарськом судилося бути першим випускником цього факультету. Одному з небагатьох українців». Навчаючись у відомих на той час науковців, пройшовши добру школу з медицини, інтернатуру у відомого лікаря Опольського, Броніслав Овчарський у 1906 році отримав право (сертифікат) на медичну практику у Львові та відкрив свій кабінет на вулиці Пекарській, 39. Наступного року він одружився з дочкою покійного священика з с. Чепелі Бродівського повіту о. Йосипа Гулли – Іриною-Олександрою.
Працюючи за фахом і будучи першокласним спеціалістом з «внутрішніх недуг», Яків-Броніслав Овчарський ніколи не полишав поза увагою громадської роботи, він завжди був великим меценатом і підтримував різні ділянки життя української спільноти.
«Народна лічниця», 1920-ті рр.
У 1903 р. Броніслав Овчарський став одним із засновників Товариства Народна Лічниця у Львові, яке здійснювало амбулаторне лікування хворих. До Першої світової війни ця інституція успішно розвивалася ще й завдяки матеріальній підтримці митрополита Андрея Шептицького. Перша світова війна припинила діяльність Народної Лічниці, а інвентар і обладнання було розграбоване. У післявоєнні роки завдяки заходами лікарів Овчарського і Дрималика поновлено діяльність установи та закуплено нове медичне приладдя.
Броніслав Овчарський спричинився до організації Січового Стрілецтва, оскільки був у медичній комісії, яка визначала придатність майбутніх усусусів до військової служби. А згодом у «Захисті для Українських Січових Стрільців у Львові» він безкоштовно лікував поранених стрільців.
Іван Франко. Фото 1912 р.
Однак чи не найбільше відомою є опіка Броніслава Овчарського над хворим Іваном Франком, який лікувався у цьому «Захисті». До останніх днів життя Каменяра, коли той залишив притулок, Овчарський підтримував його, призначив для догляду за ним медичну сестру, відвідував хворого, регулярно присилав обіди. Перед смертю Іван Франко передав Броніславу Овчарському на збереження свій архів, який лікар у 1926 р. віддав до Наукового Товариства Шевченка. Окремі речі родина Овчарських передала у 1940 р. меморіальному музеєві Івана Франка. Крім того, відомо про спогади лікаря про Франка: «У хворого Франка» («Вiльна Україна», 1940, 8 червня), «Останній рік життя великого Каменяра» («Радянська Україна», 1941, 21 травня).
Будинок НТШ на вулиці Чарнецького
Броніслав Овчарський також лікував у «Захисті» видатного українського митця – художника Олексу Новаківського. Свого часу підтримав відомого співака Михайла Голинського, допомігши здобути йому професійну освіту, а в складний період, коли артист втратив голос, залучивши фахівців, допоміг тому вилікуватися. Опікувався знаними згодом художниками Левком Гецом та Модестом Сосенком.
Лікар і меценат дбав про театральне мистецтво. Зокрема, він фінансував відому 1000-ну ювілейну виставу опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та торжества, пов’язані з тією подією (1934 р.). У 1930-х роках фінансово підтримував театр Тобілевича, завдяки чому Західна Україна мала можливість познайомитися з драматургією Миколи Куліша. Броніслав Овчарський закупив два кінотеатри та надав можливість студентам Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові удосконалювати свої вміння та заробляти гроші на прожиття, озвучуючи музикою на фортепіано чи фісгармонії німе кіно. Багато майбутніх музикантів пройшло практику на імпровізацію в цих кінотеатрах.
Трускавець, 1930-ті рр.
Броніслав Овчарський був членом Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (лікарська секція), членом Лікарської комісії, членом державної медичної комісії для рекрутів. Входив до складу багатьох благодійних товариств. Він був авторитетним лікарем, якому завдячують своєму розвитку курорти Моршина та Трускавця. Лікарська діяльність Овчарського не обмежувалася Галичиною. Він ординував-лікував на відомих курортах Австрії, Німеччини, Італії та ін. Працював також і на курорті в Криниці (Бескиди).
Однак благодійна діяльність лікаря «муляла» очі тодішній владі. Його позбавили права приватної лікарської практики, створили проблеми, пов’язані з оподаткуванням кінотеатрів, які привели до банкрутства. Овчарський змушений був займатися лише малоприбутковою роботою в державних лікарнях. Після приходу в 1939 р «червоних визволителів» майже все набуте майно родини Овчарських було націоналізоване. В період німецької окупації лікаря призначили директором міської лікарні на вулиці Ужгородській у Львові. Однак довго попрацювати не судилося. Доктор Броніслав Овчарський «директор І. міської лікарні у Львові, бувший лікар і один з перших директорів Народної Лічниці, один з перших засновників і керівників Львівського Лікарського рятункового товариства, бувший лікар станиці УСС, великий меценат українського театру і мистецтва, член багатьох українських товариств» помер 28 липня 1942 р. (Роман Горак, на підставі метричного запису, подає дату 29.07.1942 р.). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
В п’ятницю, 2 грудня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться вечір спогадів про Ігоря Мельника.
2 грудня минає 5 років з моменту коли відійшов у вічність відомий львівський історик та громадський діяч Ігор Мельник.
Переоцінити його внесок в розвиток краєзнавства Галичини практично неможливо. Видавши за своє життя десять потужних видань, він був консультантом, співавтором, рецензентом, натхненником ще більше сотні праць.
Ігор Мельник на презентації своєї книжки “Вулиці Львова”
В п’яті роковини його смерті запрошуємо всіх, хто його знав, прийти на вечір і поділитися цікавими спогадами про Ігоря Мельника.
Участь в події уже підтвердили відомі українські культурні та громадські діячі, але список ще продовжує збільшуватись.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм, інтернет-виданням Фотографії старого Львова, ГО “Центр порятунку української культурної спадщини” та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Війна повністю змінила життя кожного українця. Та навіть вплинула на наші почуття до найрідніших людей. У пісні «Відчуй» SANSA відверто зізнається про те, що на якийсь час втратила емоції до близьких. Війна, обстріли, зникнення світла відсунули любов на задній план. Та співачка розуміє, що необхідно відновити почуття всередині себе. Показати рідним ту любов, яка сховалась у її душі. Адже саме любов допомагає нам вижити у найскладніші моменти нашого життя. І важливо постійно казати одне одному про те, що у тебе всередині.
«Скільки зараз самотніх жінок, які б хотіли сказати багато слів своїй половинці. Моя пісня – це мої внутрішні відчуття. Я б хотіла цією композицією доторкнутися своїми почуття до своєї близької людини. Доторкнутися до дитини, мами, чоловіка. І хотіла б їм сказати як же сильно я їх люблю. Тому що у цій паніці, у цій війні ми загубили почуття одне до одного. Але ніколи не можна забувати, що людиною керує кохання».
SANSA вирішила розповісти про справжні відчуття до людей через пісню. Кожна людина може увімкнути свої почуття, де б вона не була і зізнатися іншій, як сильно його любить.
«Я мала сказати своїм рідним і особливо чоловіку: «відчуй мене, цінуй мене за те, що я поруч з тобою. Тому що незважаючи ні на що я залишилась сильною. Я вірю в нас. Я дуже сильно тебе кохаю. Я з тобою назавжди». На якусь частинку часу я втратила ці емоції. Але я зрозуміла, що саме ці почуття мене рятують. Моє кохання. Я сильно кохаю, ніжно і чесно. Через цей текст я можу бути максимально відвертою з собою і з тим, кого я люблю». – ділиться співачка.
SANSA підкреслює те, наскільки українці вміють віддано любити. І це стосується не лише близьких людей. Українці сильно люблять й рідну землю, країну, місто, дім. Кохання – це неймовірно велике почуття. І саме зараз люди відчувають його як ніколи. Відчувають до всього, що у них є. Кохання не має кордонів.
В колекції Музеї фотографії міста Кракова (Польща) вдалося відшукати фото Львова з висоти пташиного польоту. Світлини датуються 1920-ми роками. На жаль, ім’я фотографа невідоме.
Костел святої Ельжбети, 1920-ті ррЦентр Львова, 1920-ті.Львівська Політехніка, 1920-ті.
Такі кадри використовували для листівок, рекламних туристичних буклетів. Місто на фото не поступається іншим європейським столицям і вражає своєю архітектурою, плануванням та пам’ятками.
Собор Святого Юра, 1920-ті.Панорама Львова, 1920-ті.Панорама Львова, 1920-ті.
Такі кадри могли зробити за допомогою аеропланерів. У міжвоєнний період такі літальні апарати були досить популярні. До прикладу, в місті Кременці тогочасного Волинського воєводства в серпні 1933 року створили Кременецьку планерну школу «Соколина Гора», яка стала однією із найвідоміших планерних шкіл Другої Речі Посполитої. В кінці 1930-х років Волинська планерна школа «Соколина Гора» була в числі кращих в країні. Свідченням її популярності був і той факт, що її випускницею була донька маршала Юзефа Пілсудського – Ядвіга Пілсудська.
LUSHCHINSKA – це вокально-танцювальний проєкт, який поєднує українські та східні мотиви. Від романтичних до запальних синглів та розрахований на широку аудиторію.
Творчий шлях співачки розпочався з перемоги на ТВ шоу «Караоке на майдані» у липні 2016 році. А вже у жовтні Юлія стала учасницею шоу “Х фактор”- 9 сезону.
Того ж року почала розвиватись її акторська кар’єра вона знялася у серіалах на телеканалі Україна, Інтер, НЛО ТВ, Новий Канал.
У 2018 – 2019 році Юлія працювала радіоведучою на радіостанції Інформатор ФМ, м. Дніпро. У вересні 2020 року вийшов її перший альбом «Палаю», який створювався три роки, у якому десять абсолютно різних пісень, як і сама Юлія.
У березні 2021 року на телеканалі СТБ вийшов випуск відомого проєкту “Супер мама” за участю родини співачки, переможцем та “Супер мамою” стала мама співачки Вікторія. У програмі глядачі дізналися багато подробиць особистого життя співачки та родини.
За плечима LUSHCHINSKA багаторічний досвід у шоу-бізнесі. Зараз виконавиця розпочинає новий етап у своїй карʼєрі.
Сьогодні співачка презентує нову чуттєву пісню «Рідна людина»
«Найвища нагорода у світі, це мати поруч рідну людину, з якою у тебе особливий зв’язок серцем і душею. Підтримка, розуміння, турбота надають крила та неймовірну силу. «Дякуючи Богові, що у такі важкі часи, поряд зі мною мої рідні люди, яким я присвячую цю особливу композицію. Бережіть своїх рідних людей і пам’ятайте це найбільший скарб у вашому житті» – коментує виконавиця.
Зокрема, знижку 30% дарують на кожен другий квиток на концерт-історію “Гаррі Поттер” від симфонічного “LUMOS Orchestra” та хору “Євшан” 5 грудня о 16:00 в Оперному театрі та на концерт гурту “KAZKA” 17 грудня о 19:00 у клубі “Малевич”.
Знижка 50% на кожен другий квиток дістанеться усім, хто придбає квитки на новорічну програму «Sinatra.Let it snow» 12 грудня о 19:30 у театрі ім. М. Заньковецької та на концерт Зеновія Гучка 13 грудня о 19:00 у центрі Довженка!
«Подаруйте собі та близьким світлі вечори! До слова, відключення електроенергії не завадить проведенню концертів, адже локації усіх подій обладнані генераторами!», – підкреслюють організатори VINIL Concert agency.
Вул. Театральна, 17 в Коломиї. 1950-і рр. Фонд МІК Інв № Ф-8364
Сьогодні на ранкову недільну кави ми помандруємо до Коломиї. Зробимо собі таку невеличку мандрівку, її принаймні можемо собі дозволити в наші неспокійні часи. І візьмемо зі собою кілька пакетиків Кави Старого Львова, адже мандруючи з кавою завжди легко знаходити друзів.
Будівля в середмісті, яка майже в усі часи асоціювалася в коломиян з приємними застіллями, вишуканими стравами, напоями та гарною музикою, понад сто років тому мало не злетіла в повітря від вибуху. Але – все за порядком.
Збудована 1896 року імпозантна споруда на вулиці Театральній (колись – на розі вулиць Красінського і Костюшки), ймовірно одразу призначалася для «ресторації» чи чогось аналогічного, адже на першому поверсі розмістилася велика зала, площею понад 100 метрів кв. Відомо, що на початку ХХ століття тут діяла кав’ярня «Центральна» (як інакше міг би називатися такий заклад у середмісті?!) власника Гіршгорна. Альфред Марілл, внук коломийського бурмістра, який після тривалого часу знову відвідав діда в 1907 р., писав у споминах про зміни в місті: «Новою була лише кав’ярня Гіршгорна, де текли інтеленктуальне життя міста та міцні напої. Віскі там не знали. Народ пив переважно «слівовіцу» та лікери й постійно грав у карти». Тож коломияни, яким дозволяло матеріальне становище, мали можливість тут, окрім смаколиків, знайти цікавих співбесідників та ще й розваги за своїми вподобаннями. Сюди вчащав досить знаний український, а згодом і бразильський, письменник, публіцист та сатирик Осип Шпитко (псевдонім – Гриць Щипавка) під час проживання в Коломиї у помешканні К. Трильовського навпроти кав’ярні. Січовий батько доктор Кирило згадував, що той годинами «міг вистоювати» за більярдом, його справжньою пристрастю, а в часи безгрошів’я – ще й заробітком. За словами поета Петра Карманського, О. Шпитко був «знаменитим товаришем забави, від якого дотепу – бурлескного і вульгарного, та зате геніального – люди рачкували по долівці». То може й у коломийській кав’ярні «Центральній» таке траплялося? К. Трильовський про це не згадує, але ж він туди, мабуть, і не заходив.
Вулиця Костюшка в Коломиї (тепер – Театральна). Кав’ярня «Центральна». Поч. ХХ ст
У роки Першої світової війни будівля №17 на вулиці Театральній могла стати жертвою вибуху. А було так: російські військовики, щойно окупувавши місто, розмістилися на нічліг, за браком більш відповідного місця, у приміщенні просторого залу кав’ярні. Задули вогники, припускаю, розкішної великої люстри й полягали спати на підлозі. Вони ж звикли до гасових ламп, світло яких «вимикалося» власне задуванням. А в «Центральній», як і на коломийських вулицях середмістя, було газове освітлення, про що непрохані гості й не підозрювали. Тож газ після задування вогню, не перекритий відповідним краником, поволі наповнював донедавна улюблене місце коломийської «сметанки». Все могло закінчитися або руйнівним вибухом, якщо б комусь із вояків забаглося вночі покурити, або ж всі потруїлися б у сні. На щастя, зайшов туди хтось із місцевих мешканців, і будівля з солдатами були врятовані.
Вулиця Костюшка в Коломиї (тепер – Театральна). 1930-і рр. Фонд МІК Інв № Ф-6070
В період ЗУНР кав’ярню «Центральну» придбав Адольф Розенманн, перед цим продавши подібний заклад «Рояль», що розташовувався на вул. Ягейлонській нижчій (тепер – вул. В. Чорновола). Про цю подію у березні 1919 р. сповіщали часописи «Покутський вістник» та «Gazeta Kolomyjska» («Газета Коломийська»), тож навіть у ті неспокійні часи зміна власника колись найкращого, а тоді, ймовірно, «притрушеного пилом війни» коломийського ресторану не була байдужою містянам.
А вже 1 травня 1922 року кав’ярня «Центральна» знову відкрила «веранду», в якій була новинка – електричне освітлення, а меню щоденно пропонувало шановним відвідувачам «льоди» (морозиво) різних ґатунків, заморожену (!) каву, пиво бочкове львівське та дятьковецьке, а також великий вибір польських та закордонних часописів. Все це та ще й привітна обслуга забезпечували закладові велику популярність серед коломиян.
Фрагмент 3 стор. часопису «Nowa Gazeta Kolomyjska» за 13 травня 1922 р.
Мабуть, у другій половині 1920-х років заклад таки змінив назву та ще й був дещо перебудований, бо в періодичних виданнях і довідниках фігурував уже як кав’ярня та ресторан «Рома». Наступну «внутрішню» реконструкцію перший поверх будівлі пережив на початку 1930-х років, що анонсувала «Gazeta Kolomyjska» у вересні 1932 р., повідомляючи про початок робіт з ґрунтовного оновлення й перетворення його «…у комфортну цукерню й ресторан, поєднаний з вишуканим баром». А «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie» («Тижневик Покутський Обєднання») запевняв, що невдовзі «… «Рома»…засяє небувалим у нашому місті блиском…посяде танцювальну залу та магічно облаштований новий бар! Танцювальна зала висотою 4 метри, комфортно облаштована на взірець своїх модних великоміських сестер, відповідатиме всім вимогам елегантності, гарного смаку, витонченості, а також досі не помічених у нас засадам гігієни для танцюючих – з огляду на простір та штучну вентиляцію!…Осінній сезон зустріне «Рома» вже в нових чудових шатах, у блиску тисяч світел, а лискуче паркетне покриття танцювального залу помістить сто пар весело танцюючих ніг…Місто наше нарешті отримає хоч один облаштований на взірець великоміських заклад, який, без сумніву, стане улюбленим місцем еліти нашого товариства й гостей Коломиї».
Реклама. Часопис «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie». 9.10.1932 р., стор. 4. Фонд МІК Інв. № Др-3463
А вже 8 жовтня цього ж 1932 р. в суботу відбулося урочисте відкриття «Амерікен бару» при ресторані «Рома», вхід до якого влаштовано з вулиці Красінського (тепер – прохід до Вічевого Майдану). Тут, як повідомляла реклама «Тижневика…», при казкових світлових ефектах линула музика й у танцях кружляли пари. Інший часопис запевняв, що й без реклами кожен може переконатися в чудовому обслуговуванні й знаменитій музиці під керуванням відомого в колах «кав’ярняних бувальців» пана Шварца. Наприкінці 1930-х років знову дещо оновлений «Амерікен бар» запрошував коломиян приємно провести час, слухаючи пісні у виконанні гурту братів Пацьорковських, який упродовж кількох місяців концертував у місті. Для кращого звучання гурт застосовував спеціально сконструйований мегафон, що для Коломиї, мабуть, тоді було новинкою. Ціни на страви та напої, згідно з повідомленням газети «Glos Pokucia» («Голос Покуття») за січень 1938 р., як на нічний заклад не були надто високими. В 1990-х роках старший пан, чиє дитинство припало на 1930-і, зізнавався, що не раз підглядав з хлопчаками крізь шпарини заслонених вікон «ресторації», щоб помилуватися танцем таємничої молодої жінки на круглому столі одного з залів. Другий поверх будинку займали помешкання, ймовірно, власників чи працівників ресторану.
Реклама. Часопис «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie». 13.10.1932 р., стор. 4. Фонд МІК Інв. № Др-1
Несподіваним було використання вишуканої споруди, в якій впродовж півстоліття «забавлялися» багатші коломияни, після Другої світової війни. Радянські керівники міста вирішили, що ця будівля найкраще надається для розташування плодоконсервного заводу. Тож майже близько десяти років принаймні до 1957 р. в колишній танцювальній залі з лискучим паркетом тривав виробничий процес. Підприємство займало і другий поверх, де окрім цехів були й службові кабінети, а також помешкання, ймовірно, теж службове.
Відтак будівлю перепрофільовано ще раз: коломиян і гостей міста знову запрошував «порозкошувати» ресторан, але вже не «Рома», «Централь» чи «Амерікен бар», а «Карпати». На другому поверсі відкрив свої двері готель з цією ж назвою, а в 1970-х роках тут розташовано проектні майстерні, згодом – Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреконструкція».
Вабить містян танцююча пара на фасаді будівлі й тепер, але які зміни очікують на неї в майбутньому?! Сподіваємося, що принаймні фасад, який, на щастя, не надто постраждав у воєнні та «заводські» часи, буде збережено.
Мирослава КОЧЕРЖУК наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї.
У вівторок, 29 листопада 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться вечір під назвою “Згадуємо про Карла Звіринського“. Модеруватиме донька художника Христина Звіринська-Чабан.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
«Архипенко, Кандінський, Малевич, Звіринський» – саме такий ряд був вибудований мистецтвознавцями після посмертної ретроспективної виставки Карла Звіринського «Простір поза часом» (2002 р., НХМУ м. Київ).
Карло Звіринський, фото 1940-их років
Митець, котрий в час тоталітарного режиму, в час інформаційної ізоляції, мислив і творив в контексті розвитку світового мистецтва. Маючи вроджену жадобу знань, наділений Богом інтелектом, гострим та глибоким відчуттям часу, інтуїцією, він одним з перших в Україні в кінці 50-х років звернувся до концептуального мистецтва, тим самим прирікаючи себе на десятиліття ізоляції від суспільно-громадської арени. Карло Звіринський ніколи не був художником державним, призначеним офіційною владою, та завжди був учителем і натхненником для тих хто шукав істину і мав відповідальність перед своїм народом. Він жив в радянській дійсності, та дійсність на нього не вплинула. «Нагороди, промоції, лауреатства він залишив для інших, а собі обрав значно тяжчу дорогу – дорогу людини, дорогу митця… Він з гідністю пройшов свій життєвий шлях» – скаже про нього мистецтвознавець Юрій Бойко.
Карло Звіринський і Роман Сельський в Дземброні
Учень М. Осінчука, М. Бутовича, М. Федюка, В. Баляса, А. Малюци, М. Козика, Р. Сельського присвятив своє життя вихованню молодого покоління. В кінці 1950-х років, створив підпільну школу, яка в час незалежності України отримала назву «Підпільна академія К. Звіринського». Її завданням було виховання не лише митців, але перш за все високоосвічених молодих людей, громадян. Тут вивчали світові надбання з історії мистецтва, музики, літератури. Першими учнями цієї школи стали відомі сьогодні особистості: І. Марчук, З. Флінта, О. Мінько, А. Бокотей, Р. Петрук, С. Шабатура, Б. Сойка, П. Маркович, П. Грицик.
Р. Сельський, Я. Захарчишин, К. Звіринський, М. Ткаченко, Д. Довбошинський, С. Коропчук, М. Рябінін, В. Патик, ЛДІПДМ, 1947 р
Карло Звіринський (1923-1997) – одна з ключових постатей не лише західно-українського, але і національного мистецтва другої половини ХХ ст. Художник-педагог, художник-філософ, художник-теолог, художник-іконописець – мав великий вплив на не одне покоління творчих людей Львова з середини 50-х рр. до кінця 1997р. ХХ ст.
На вечорі-пам’яті своїми спогадами про К. Звіринського поділяться: професор ЛНМУ ім. Д. Галицького, близький приятель художника – О. Кіцера, учні – доктор історичних наук, професор ЛНАМ Р. Яців розкаже «Про найцінніше: дещо з уроків Учителя» та Головний художник першого театру, Заслужений художник України Дарія Зав’ялова: «Іноді ти можеш оцінити тільки через десятиліття те, як вплинула на тебе зустріч в твоєму житті з унікальною людиною…
Карло Звіринський, 1965 р., П. Грицик
Вже тепер, в дуже зрілому віці, я можу сформулювати, що змінило в моєму житті спілкування з такою особистістю, як Карло Йосипович Звіринський… Це була в великій міри зміна, переформатування світогляду… погляд на деякі, здавалось би, сталі уявлення, з принципово іншої точки зору, зрештою і загалом початок формування того, що я для себе називаю (звичайно іронічно) – “як я стала українською буржуазною націоналісткою”.
На завершення вечора вперше буде презентований архівний відеозапис. Про що? Зберігаємо інтригу…
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
![Катерина Грушевська. Львів, [1910-1911] р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/06/613.jpg?resize=696%2C1262&ssl=1)
