Давнє житло слов’янського періоду на ділянці у Сокільниках біля Львова
Археологи почали дослідження на ділянці у Сокільниках біля Львова, яку планують забудувати. На місці розкопок виявили давнє житло слов’янського періоду, печі та реманент. Знахідки відносять до трьох часових періодів, які засвідчують безперервне проживання слов’ян на цій території від III до IX ст.
Як повідомили у «Рятівній археологічній службі», їхні вчені досліджують територію Сокільницької сільської ради, на якій мають будувати новий житловий квартал. Археологи вивчають багатошарову пам’ятку Сокільники-1, яку археологи вперше виявили та дослідили ще у 1975 році.
Давнє житло слов’янського періоду на ділянці у Сокільниках біля Львова
Тоді вченим вдалось виділити на ній три різночасові поселення:
ранньозалізного часу (1 тис. до н.е.),
зубрицької культури (3-4 ст. н.е.)
райковецької культури (8-9 ст. н.е.).
«Пам’ятка є багатошаровою, а це означає, що на цій території люди селились впродовж століть. Найцікавішими для нас є об’єкти та артефакти V-VII ст., які ми пов’язуємо з празькою культурою і які дають нам нові свідчення про існування та розвиток слов’янських поселень в околицях Львова», – розповіла наукова співробітниця «Рятівної археологічної служби» Зоя Ільчишин.
Давнє житло слов’янського періоду на ділянці у Сокільниках біля Львова
У 1991 році пам’ятку офіційно внесли у реєстр. У 2022 році науковці РАС розпочали розкопки, щоб дослідити детальніше ділянку, частина якої буде забудована.
Львівські дослідники вивчили близько 2000 м² та виявили там понад 40 об’єктів: давнє житло слов’янського часу, господарські споруди та наземні конструкції, від яких залишились сліди стовпових ям.
Давнє житло слов’янського періоду на ділянці у Сокільниках біля Львова
Серед досліджених об’єктів – три напівземлянки, які були типовими для представників празької культури: вони мали площу 6-20 м²; двосхилий дах, обшитий соломою і очеретом, та кам’яні печі. В одному із таких будинків у Сокільниках вчені знайшли косу-горбушу того часу.
Як пояснив науковий співробітник «Рятівної археологічної служби» Олександр Сілаєв, празька культура – найбільш рання із культур, які чітко пов’язують зі слов’янами. Поселень представників цієї культури в околицях Львова є дуже мало.
Давнє житло слов’янського періоду на ділянці у Сокільниках біля Львова
«Для археологів особливо цікавим є зв’язок празької з більш ранніми культурами пізньоримського часу. Вважається, що слов’яни становили частину черняхівської культури. А зараз на пам’ятці Сокільники-1 вперше трапляються одночасно матеріали зубрицької культури (пізньоримського часу), празької та райковецької. Тобто маємо майже безперервне проживання від III до IX ст. Це дуже важливо для розуміння етногенезу слов’ян», – наголосив Олександр Сілаєв.
Епідемія коронавірусу, друга, а по тому – ще й третя серія цієї стрічки, а врешті – злочинна агресія Російської Федерації проти України… часто можна почути нарікання українців не те, що життя стало непростим і вкрай важко знайти той тихий і затишний острівець, щоб перепочити від лих, які висипаються на нас наче із розв’язаної торби.
Щось у такому мисленні, можливо, дійсно є. Однак, з іншого боку, є великі сумніви, що 1914, 1918, або 1939 було простіше пережити. Зовсім не казкою був і 1169 чи 1240 рік, якщо говорити про Київ, або 1527 чи 1655 рік, якщо говорити про Львів. Що взагалі казати про тих всіх простих людей минулих епох, яких дуже стійко налаштували на “оптимістичні” очікування швидкого кінця світу… Тому, як мінімум, кожна епоха мала свої плями, а подекуди їх було дуже навіть багато. Підтвердити сказане спробуємо на прикладі Львова і 1655 року. Тоді під стінами великого європейського міста, яке замешкували освічені й підприємливі люди, вештались всякі приходні з Північного Сходу. Львів’яни вистояли, хоч і було непросто.
Про різні відтінки нещастя
Для римо-католиків 1655 рік розпочався зі смерті. 7 січня 1655 року помер папа Інокентій Х. Його понтифікат тривав більше десяти років. Непросто було у 1655 році і нехристиянам. Скажімо, дуже важко уявити собі думки представників єврейської громади Львова, коли після тривалої облоги міста козацькими військами на чолі з Хмельницьким та московськими військами під орудою Васілія Бутурліна, одній з міських делегацій, як умову встановлення миру та зняття облоги з міста, поставили вимогу видачі євреїв. При цьому, якщо вірити хроністам, атакери трактували євреїв як “неприятелів Христа і всіх християн”, які зі своїми маєтками, дітьми та дружинами повинні піти в неволю до козаків і московитів. Місту все ж вдалося відстояти своїх жителів, апелюючи до того, що євреї – це піддані короля. Очевидно, уже в цьому можна вбачати високий рівень самобутності, свідомості та європейськості Львова, його силу.
Інокентій Х Дієго Веласкеса. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Врешті, для самих агресорів, декотрих із них, що у 1655 році прийшли аж під стіни далекого Львова, усе також складалося не так вже й перфектно, навіть не легко. Зокрема, наприкінці 1655 року, у таборі під Львовом, помер московський губернатор Андрєй Васільєвіч. З одним із московських воєначальників, боярином Васілієм Бутурліним сталась ще цікавіша історія – з-під Львова він все ж вибрався, але й прожив після того недовго. Імовірно, що навіть у Києві – Бутурлін самостійно звів рахунки з життям, отруївся. Схоже на те, що за іншого варіанту розвитку подій його відправили б на той світ за розпорядженням їхнього “хана”. Цар Московії дуже гнівався на свого підлеглого й однією з претензій було розграбування і спустошення захоплених тим населених пунктів.
Ворог під містом. Навіщо під час облоги вимикати мобільні телефони?
Найбільшою загрозою для Львова та його мешканців у 1655 році місцеві хроністи називали саме “козаків” та “москалів”, про що уже згадувалося вище. При цьому, загроза ця була настільки відчутною, що міщани навіть були змушені зайнятися вдосконаленням оборонних систем міста. Будувалися різні укріплення і зміцнювали та насипали вал, який і так був немаленьким на той момент. Також продумували логістику майбутньої імовірної оборони, а ще – дбали про забезпечення міста провіантом на випадок небезпеки. Ці процеси особливо пришвидшилися після сутичок військ Речі Посполитої з армією московитів та козаків. Не менше львів’янам псувала нерви і інформація про загрозу королю Речі Посполитої зі сторони шведів. Хмари над головами львів’ян остаточно згустилися, коли під стіни міста все ж підійшли війська Хмельницького і Бутурліна.
Облога Львова у 1655 році
Що означала облога міста, якщо дивитися на цей процес очима тих, хто в межах мурів? Обороною Львова у 1655 році керував генерал артилерії Кшиштоф Ґродзіцький. Він розпорядився спалити на передмісті, на підступах до міста, усі будинки – щоб ними не міг скористатися ворог. Також було заборонено використовувати дзвони і годинники – назвемо це елементом інформаційної війни, тобто інформаційної гігієни. На валах і міських фортифікаціях було розташовано піхоту для оборони міста від ворога, міщани також пройшли інструкцію щодо координації своїх дій. Врешті, було визначено залогу, відповідальністю якої стала оборона Високого замку від ворога. Козаки та москалі з’явилися під стінами міста досить несподівано і майже одразу пішли на штурм. Їх зустріли артилерією з міста та Високого замку. Тоді ж розіслали посланців в різні куточки держави з повідомленнями про початок штурму Львова.
Богдан Хмельницький. Фото з https://www.etsy.com
Основні сили Речі Посполитої у регіоні напередодні програли козацько-московським військам під Городком, тому особливо сподіватися на допомогу не доводилося. У місті ж співвідношення захисників та нападників було десь один до десяти. Тим не менше, лояльним до міста та його населення був Богдан Хмельницький, а особливо – його писав Іван Виговський. Врешті, вони ж першими і зняли облогу, отримавши за це кошти від громади Львова. Є версія про тиск на Хмельницького шведського монарха, а також – загрозу володінням гетьмана від татар. За деякий час пішли за козацькими військами і сили московського царя. Наприкінці непростого 1655 року львів’яни все ж змогли перевести подих.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Горобець В. Західний похід українського та військового військ 1655 // Енциклопедія історії України, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
Мельник І. Облога Львова 1655 року // Zbruč, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/43547
В неділю, 5 червня 2022 року, у Свірзькому замку відбувся благодійний мистецький захід в підтримку Збройних Сил України під назвою “Музична мандрівка Європою у просторі і часі”.
“Музична мандрівка Європою у просторі і часі” в Свірзькому замку
Основою програми були юні виконавці, ансамблів, хорів, оркестрів Бібрської музичної школи ім. Юрія Сінгалевича, Львівських ДМШ № 8 та Дитячої школи мистецтв № 10, Оброшинської ДШМ, ансамблю «Джерело», Рогатинської ДШМ ім. Бориса Кудрика (Івано-Франківської області).
“Музична мандрівка Європою у просторі і часі” в Свірзькому замку
Гості почули твори Антоніо Вівальді і Святослава Вакарчука у звучанні дитячого хору, «Черемшину», виконану ансамблем гітаристів, а Вольфганга Амадея Моцарта – оркестром народних інструментів.
“Музична мандрівка Європою у просторі і часі” в Свірзькому замку
Велику і дуже барвисту концертну програму доповнила виставка мистецьких робіт юних митців та пленери. Учасників концерту та гостей частували Львівська та Бібрецька волонтерські кухні.
“Музична мандрівка Європою у просторі і часі” в Свірзькому замку
Захід відбувся в рамках проектів Краєзнавчий кластер «Галичина – (не)звідана земля» та підтримки вимушено переміщених осіб «Ми поруч». Тому до програми долучилися музиканти з дуже гарячих точок нашої країни. Загалом на потреби ЗСУ було зібрано 30 тисяч гривень.
Протягом останніх трьох років через об’єктивні причини у Львові на жаль не проводяться автоперегони знаменитою історичною міською кільцевою трасою “Львівський трикутник”.
В неділю 5 червня активісти львівських авто і мотоклубів відгукнулися на пропозицію відомого львівського шанувальника ретро-техніки, ініціатора експозиції музею “Ретро гараж” Андрія Гладуна нагадати в цей нелегкий час про змагання Гран-прі Львова які стартували у далекому 1930-му році.
Музей техніки «Ретро гараж» (філія львівського Історичного музею) розмістився у технічному «австрійському» трамвайному ангарі (вул. Вітовського, 57а) і запрошує відвідувачів до огляду експозиці1й щоденно з 10.00 до 17.00. Музей працює без вихідних.
Окрім ретро техніки (мотоциклів і авто марок Сітроен, Ауді і Форд) трасу (довжина кола – 3 041 м) проїхали й члени львівських байкерських клубів. Акція носила благочинний характер: на зібрані кошти будуть закуплені товари гігієни для наших вояків, які воюють на фронті.
P.S. 19-го червня о 14:00 за українським часом біля музею Ретро Гараж відбудеться старт на 4-й Міжнародний ретро вело пробіг, парад та виставку в ретро одязі.
Будуть наступні номінації:
Наймолодший учасник ретро вело пробігу на велосипеді в ретро одязі.
Учасник в найелегантнішому ретро одязі.
Учасник з найстарішим та найелегантнішим велосипедом в ретро
Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї.
Звати його Олекса Кривов’яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza. Народився він у 1897 році в лемківському містечку Лісько, яке тепер відноситься до Підкарпатського воєводства Польщі.
Виростав сиротою, з рідних у нього залишилось лише дві сестри. Опікуном-виховником юнака був касир із Ліско Юліан Янкевич. Під час навчання у перемиській українській гімназії в Перемишлі дитиною заопікувалась Катерина Семчукова, яка мешкала по вул. Татарська, 32.
З початком Першої світової війни у серпні 1914 р., завершивши 7-“а” клас гімназії, пішов 17-літнім добровольцем в УСС. Через два місяці на фронті, під містом Стрий потрапив у російський полон, лиш кілька днів перед цим ставши повнолітнім.
Полон відбував у Сибіру до жовтня 1920. В Томську, Омську, Барнаулі до кінця Першої світової війни. За некрологом Братства УСС – воював і в УГА.
Український клуб “Згода” в Томську на святкуванні “Дня Всеросійської Великої революції”, 23 березня 1917 року
Після визвольної війни коротко перебував в Перемишлі та околицях, де заробляв лекціями. Завершити гімназію в Перемишлі вдалось лише у 1921 році, після чого емігрував у Чехію. У Празі до 1928 року студіював машино-будівельну інженерію в Політехніці.
Студентом виявляв надзвичайні здібности у вищій математиці й механіці. Здобувши вищу освіту у 1928-1931 роках продовжив навчання на математичному факультеті університету в Празі. Був актвним в громадському житті, зокрема належав до Української академічної громади.
Повернувшись інженером в Галичину, працював у різних ділянках української кооперації і докладав усіх сил для розвитку української промисловості.
Від 1938 до серпня 1944 року працював у Самборі. Під час першої радянської окупації працював в середній школі, при німцях – робітником на фабриці мила і свічок.
Побратим Іван Луцишин згадував: “Олекса Кривовяза був людиною наскрізь чесною, скромною, справедливою й добродушною. На кожному кроці промінювала від нього щирість і ніжна людяність.
Він був дуже вразливий на всяку людську несправедливість. Зокрема його вражала до глибини душі жорстока поведінка гітлерівців супроти ненімецької людности…
Щоб рятувати нещасних жидів, він заснував у Самборі, Львівської области, українську будівельну кооперативу, до якої прийняв до праці 50 жидів — на всіх 135 робітників (за даними Івана Кедрина – 58 осіб на загальний склад у 300 працівників. – Ю.Ю.).
Жиди офіційно перед гітлерівською владою були вписані як “арійці”. Він ризикував цим своїм життям, на випадок, коли б хтось із місцевої людности доніс про це гітлерівцям”.
Військова техніка біля ратуші у Самборі, вересень 1939 року
Редактор Іван Кедрин доповнює цю історію важливими деталями: “Коли жидам грозило вже вивезення, вказав їм, як можуть втекти, переховував їх по старих бункерах і носив безкоштовно їсти.
В його власному помешканні у шафі скривалась Сара Авер, коли гестапівці прийшли шукати її”.
Влітку 1944 року нацисти примусоо вивезли Олексу. Працював фізично будівельником у Відні на примусових роботах в тяжких умовах до березня 1945 року. Далі зміг дістатись табору переселенців в баварському місті Реґенесбург.
У 1946 р. організація “Джойнт” (American Jewish Joint Distribution Committee) висловила Олексі Кривовязі окрему подяку. В тому ж році планував емігрувати в Канаду.
Однак був уже надто фізично немічним. У 1950 році переведений із табору переміщених осіб Пфорцгайм до Еттлінґену біля Карлсруге, тобто в табір, де концентрувались ті, хто не мав шансів на подальшу еміграцію.
Українські DP у таборі Пфорцгайм
Після ліквідації й цього другого табору переведений на фізичні роботи в німецьку економіку. У 1952 році Іван Кедрин писав в газеті “Свобода”, що “деякі з тих жидів [яких врятував Кривовяза], м. ін. Самуель Зінґер (народився у 1914 р. в Турці. – Ю.Ю.), радий би забрати його тепер до себе”.
Ю. Маслівець додавав: “старший чоловік, тихий. скромний. В кожному разі заслуговує того, щоб йому допомогти вирватися з осоружної Німеччини“. У 1957 р. Йому, нарешті, вдалось емігрувати – до США.
Згідно із даними Arolsen Archives, створеного за підтримки “Яд вашем”, спонсором переселення виступив Samuel Singer із м. Бриджтон в Нью-Джерсі (врятований Кривовязою єврей).
Помер після довгої і тяжкої недуги. Похоронні відправи відбулись в Українській католицькій церкві в м. Пасейку (Нью Джерсі).
У старості став автором статей у “Лемківських Вістях”, книги спогадів “Лісько – український княжий город” (Торонто, 1976). Помер 3 жовтня 1964 у Кліфтон (Нью Джерсі, США).
В списку Праведників народів світу на сайті “Яд вашем” імені ветерана української визвольної війни Олекси Кривовяза досі немає.
Продовжуємо публікувати відеопоради, записані спеціально для українських музеїв працівниками Канадського інституту консервації (Canadian Conservation Institute) в рамах ініціативи допомоги в умовах війни.
Сьогодні у відео ви дізнаєтесь поради щодо місць для зберігання музейних предметів. Відео, в першу чергу, стане у пригоді невеликим громадським і приватним музеям, для збереження та транспортування своїх фондів.
Осип Курилас за мольбертом під час служби в Легіоні Січових Стрільців.
В середу, 8 червня 2022 р. о 16 год. в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбудеться показ фільму “Осип Курилас. Повернення в історію”. Подія організована у співпраці із Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) та Львівським фотомузеєм.
Фільм про відомого українського живописця, витонченого графіка і карикатуриста, майстра мініатюри поштових листівок, одного з основоположників модерного українського сакрального мистецтва, неперевершеного ілюстратора дитячих читанок та букварів, очільника мистецького відділу Пресової квартири Легіону УСС.
Фільм знятий на основі віднайденої та зацифрованої хроніки 1947 року за кошти Фонду Нагірних та родини Куриласів з Америки. У фільмі використаний уривок зі стрічки “Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919” Тараса ХИМИЧА.
Осип Курилас за роботою
Над фільмом працювали:
Автор сценарію – Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ;
Зйомки, монтаж та режисура – Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ;
Автор музики – Анастасія ЗДВІЖКОВА;
Аранжування та студійний запис здійснено на студії ZAБAVA RECORDS.
Ролі озвучували:
За Осипа Куриласа – Януш ЮХНИЦЬКИЙ;
За автора – Славко НУДИК;
За Івана Труша – Сергій ГАБШІЙ.
У фільмі знімалися:
Наталя ФІЛЕВИЧ – директор Благодійного фонду Нагірних;
Оксана ЖЕПЛИНСЬКА – завідувачка відділу українського мистецтва ХІХ – початку ХХ століть Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького;
Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ – краєзнавець, дослідник творчості Осипа Куриласа;
Ігор ТКАЧИК – спеціаліст з оцифрування кіноматеріалів;
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ – директор Львівського Фотомузею;
Стефанія ДЕРЕВАЦЬКА – ініціаторка створення музею Осипа Куриласа в Щирці;
Олег ВАСИЛИШИН – голова Щирецької об’єднаної територіальної громади.
Два дні тому наша ми перейшли психологічний бар’єр – 100 днів війни. Весь цей час кожен українець не перестає боротися, кожен на своєму фронті, наближати День Перемоги!
Цей день наближають всі і все. Волонтери, які “через не можу” продовжують збирати гроші, броніки, автівки, харчі та інше і передавати все це на фронт чи біженцям. Наші найкращі в світі воїни, котрі ціною нелюдських зусиль відбивають атаки і відвойовують кілометр за кілометром нашу українську землю. Бізнесмени та підтримці, котрі віддають останню зароблену копійку для потреб ЗСУ. Світові партнери, котрі продовжують підтримувати нас і зброєю, і грошима і гуманітаркою.
Вся країні перетворилася на одну суцільну Машину Перемоги. І це правильно! Так має бути! Але волонтери теж люди. І часом, щоб отримати друге дихання, треба зовсім мало. Випити філіжанку кави, почути гарну пісню чи прочитати допис на фейсбуці. Одним з таких дописів хочу з вами поділитися.
Катя Прудка-Потебенько з Києва написала на своїй сторінці:”
Люди, обожнюю вас! #волонтери_теж_люди
Від цієї посилочку в мене аж защеміло…
Уже наче все. Більше не має сил дихати, а тут ще машину збирати і посилки розпакувати і знову напакувати.
І тут відкриваю а там записочка і кава на вранішню ритуальну чашку.
А тоді смс що авто зробили і що щось купили. А ще щось запакували і передали. І ще на щось гроші знайшли. А тут ще хлопці подзвонили за щось подякували і ще щось попросили. І поки я говорила каву зробили і звуть перепочити…
Ну і все!
Життя заграло веселковими фарбами!
Разом до ПЕРЕМОГИ!
Це не редбул, але теж надає крила!
Дякую Світу що поруч саме ви!”
І одразу розпирає гордість за Каву Старого Львова, за Львів, за львів’ян і не тільки. За всіх українців, які так гарно і легко можуть підтримати, надихнути і допомогти пережити всі наступні дні до Нашої Перемоги! Скільки б її не довелося чекати. Адже все буде, Україна!
У вівторок, 7 червня 2022 року, о 16.00, в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться кінопоказ та обговорення документального фільму “Голосуйте за мене, будь ласка!”. Подія відбудеться в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Організаторами події виступають Українське Фотографічне Товариство спільно з кіноклубом Центр мистецтв “АРТ-Простір” Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та Львівським фотомузеєм, Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Фільм зняти у Китаї в 2009 році. Режисер фільму Вейджун Чен, тривалість 52 хв.
Учням третього класу місцевої початкової школи ось-ось вперше в своєму житті належить зіткнутися з поняттям «демократія» – вони повинні вибрати старосту класу. Вчитель вибирає трьох кандидатів: у кожного з них всього декілька днів, щоб спланувати і провести виборчу компанію і переконати однокласників віддати свої голоси саме йому.
Чи відповідає суть демократичного суспільства істинній природі людини? Чи завжди запорука успіху виборів – в умілій маніпуляції? Своїм фільмом режисер намагається відповісти на ці питання.
Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається щороку впродовж останнього тижня березня в Києві. Після завершення Docudays UA презентує найкращі фільми в регіонах України.
Мета фестивалю – це сприяти дотриманню й захисту прав людини та основоположних свобод, утверджувати розуміння людської гідності як найвищої цінності, підвищувати рівень громадянської активності в Україні, сприяти розвитку документального кіно.
Гурт “Шосте Чуття” презентує нову патріотичну пісню «Переможе», яку фронтмен гурту Бучковський Михайло присвятив своєму однокласнику Градилю Володимиру, який загинув на Сході…
«Від початку війни довго не міг нічого писати, творчість у мені зупинилась… Аж на 36 день війни емоції і злість зашкалили, після побаченого, що робили кляті нелюди у наших містах.
І полився текст ненависті до наших ворогів. Цього ми їм не пробачимо і не забудемо ніколи!
Пісню «Переможе» хочу присвятити своєму однокласнику Градилю Володимиру, Воїну, який героїчно загинув на Сході, захищаючи нас усіх.
Ми неодмінно переможемо!
З нами Бог і Україна!
З нами світ, добро і мир!
З нами мова солов’їна!
Кожен Воїн – наш кумир!» – розповів фронтмен гурту «Шосте Чуття» Бучковський Михайло.
«Шосте Чуття» активно продовжує займатися волонтерством, бере участь у благодійних концертах та заходах, де збирають кошти для наших ЗСУ.
Перші змагання львівських байкерів, до участі в яких запросили мотоциклістів та велосипедистів із Варшави, Кракова та кількох знаменитих гонщиків із Угорщини, відбулися на початку вересня 1908 року.
На той час у Львові мотоцикли траплялися рідко, але в місті вже було доволі багато власників немоторизованого двоколісного транспорту – ще у 1886 році вони об’єдналися у клуб, того ж року на Високому замку було відкрито перший пункт прокату велосипедів.
Як свідчить статистика цього товариства, у 1892 році до львівського клубу належали 236 місцевих велосипедистів. Це при тому, що перший “біцикль” тут з’явився щойно у 1867 році – його привіз львів’янин Міхал Морзовський із промислової виставки у Парижі, на якій брати-винахідники Мішо отримали золоту медаль за конструкцію цього велосипеда.
Перший львівський велосипед був дерев’яним і коштував аж 600 франків (доволі солідна на той час сума, якщо врахувати, що середня денна платня робітника у Франції становила тоді 4 франки). Сам Морзовський так і не навчився їздити на дивовижному двоколісному транспорті, тож подарував його місцевому спортивному товариству “Сокіл”. Згодом на його основі львівські ковалі змайстрували залізну копію “біцикля”, перший історичний виїзд на якому зробив такий собі пан Пшибиловський.
Група велосипедистів. Фото: M. Munz, Львів
У 1908 році до львівського велосипедного клубу долучилися поодинокі власники мотоциклів та моторизованих роверів, схожих на сучасні мопеди. І майже одразу їм вдалося організувати перегони, як писала тогочасна газета Kuryer Lwowski, “на європейському рівні”.
Хоча не обійшлося на тих змаганнях і без інцидентів. У перший же день перегонів один із учасників заїзду на 4 тисячі метрів, пан Підлісий упав із свого “залізного коня”, але, на щастя, сильно не постраждав: лише обдер собі шкіру на стегні. Натомість його мотоциклу не поталанило більше – від тертя з покриттям траси він заіскрився, внаслідок чого вибухнув бензобак. Хоча вогонь вдалося швидко загасити, “байк” потребував серйозного ремонту. У Львові до послуг бідолахи-мотоцикліста була перша в Галичині майстерня для біоциклів, яку відкрив механік Александр Заячківський у своєму закладі на вулиці Коперніка.
Завдяки сприятливій погоді у ті перші осінні дні подивитися на перегони тогочасних байкерів прийшло чимало глядачів. На очах у публіки спортсмени викладалися на повну, витискаючи із “залізних коней” все, на що вони були здатні, і встановлювали нові рекорди львівської траси.
Зокрема, в заїзді на 15 кілометрів угорський гонщик Пошерт побив власний рекорд, подолавши дистанцію за 15 хвилин 56 секунд, тобто їхав він із середньою швидкістю близько 60 км/год. На дистанції 2 тисячі метрів мотоциклісти мчали ще хутчіше. Варшав’янин Пьотревський на сконструйованій інженером Рибчинським двоколісній машині подолав цю відстань всього за півтори хвилини, розганяючи при цьому мотоцикл майже до 80 км/год. Рекордсменів публіка зустрічала гучними оплесками.
У четвер, 9 червня 2022 року, у Львові, в укриттіна !FESTRepublic (вул. Старознесенська, 24-26), відбудеться благочинний сольний концерт у підтримку ЗСУ вокальної формації «Піккардійська Терція». Початок концерту – о 18:30. Захід відбудеться із дотриманням усіх норм воєнного часу, відтак слухачі будуть у цілковитій безпеці.
Від початку повномасштабної війни росії проти України «піккардійці» борються за українську землю на різних волонтерських фронтах. Крім того, від кінця лютого «Піккардійська Терція» зробила кілька патріотичних прем’єр, зокрема пісень «Йде українське військо» та «Гей, соколи» (українською і польською мовами), а також взяла участь у кількох благодійних музичних марафонах у підтримку ЗСУ. І ось, врешті, формація знову збереться у повному складі – і дасть сольний концерт у рідному Львові.
— Наше головне покликання – музична творчість, – каже художній керівник вокальної формації «Піккардійська Терція» Володимир Якимець. – Відтак концерт 9 червня у Львові повинен морально підтримати як львів’ян, так і тих українців, які тимчасово покинули свої домівки та перебувають у місті Лева. Заспіваємо пісні, які навіяні війною та її перебігом, але в яких немає ані краплини песимізму. Додамо слухачам ще більшої віри у нашу перемогу. Водночас зробимо свій внесок і в матеріальну підтримку ЗСУ: кожен придбаний квиток на наш концерт наблизить перемогу України, яка обов’язково буде – силами української армії і українського духу.
Крім того, під час концерту «Терції» 9 червня у !FESTrepublic відбудеться благодійний аукціон, на якому колектив виставить один із найулюбленіших своїх подарунків – унікальну футболку ФК «Дніпро», яку «піккардійцям» на концерті у Дніпрі у травні 2015 року подарував головний тренер цієї команди Мирон Маркевич, з яким у «Терції» давня дружба. На цій футболці є автографи усіх гравців золотого складу «Дніпра», зокрема Євгена Коноплянки, Артема Федецького, Дениса Бойка, Руслана Ротаня та інших.
— Буквально за тиждень після цього концерту і цього подарунка команда змагалася у фіналі Ліги Європи, що проходив у Варшаві на Національному стадіоні, – пригадує 2015-ий рік Володимир Якимець. – Надіємося, поціновувачі клубу «Дніпро», придбавши наш лот, матимуть можливість отримати достойну згадку на все життя про перемоги славетної команди та всього українського футболу, а ЗСУ – ще більше коштів на свої потреби та нашу оборону. Кожен ж бо бореться на своєму місці – задля спільної великої перемоги».
Впродовж червня 2022 року, в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) можна побачити експозицію розкішної виставки графіки Олени Каменецької-Остапчук “Історія лемків”.
На виставці зібрані ілюстрації до поем “Костянтин Багрянородний”, “Історія лемків” та “Казка про створення лемка” Петра Скрійки, українського поета з Польщі. Твори мають іронічно-саркастичний характер із багатьма історичними алюзіями, тож найбільш близькими до тексту Олена Каменецька-Остапчук обрала дві стилістичні концепції – лемківську вишивку як всесвіт і зображення людей у стилі мініатюр “Хроніки Іоанна Скіліци” з XII ст.
Поеми “Костянтин Багрянородний”, “Історія лемків” та “Казка про створення лемка” Петра Скрійки
“Це було таке замовлення – зробити ілюстрації до трьох книжечок про лемків. Польський поет написав три поеми і треба було, щоб вони були об’єднані в одному стилі, цілісно виглядали. Відповідно я думала як це зробити, як взагалі підійти до такої теми, а там їх, по суті три, в іронічно-саркастичному плані: лемко і влада, лемко і кохання, лемко і Бог”, – розповідає художниця.
Експозиція виставки Олени Каменецької-Остапчук “Історія лемків”.
Перша поема присвячена імператорові Костянтину Багрянородному, який народився в 905 році і був сином Лева VI Філософа родом з Македонської династії. Цей правитель протягом перебування на троні не лише займався політикою, а присвячував більшість часу науці та вивченню книг. Залишив після себе багату літературну спадщину, зокрема унікальні нариси про слов’ян. Імператор навіть описав візит київської княгині Ольги до Царгорода. Поема про стосунки влади і людини, де автор з гумором описує хитрого лемка, який не хоче платити податки.
Експозиція виставки Олени Каменецької-Остапчук “Історія лемків”.
“Я вирішила, що основою буде лемківська вишивка. Але не просто візерунки, а візерунок як абстрактне втілення Світу, як Всесвіт, як Бог. Там вписано все і дорога, і люди, і пейзаж, і будиночки, і інтер’єр в стилістиці мініатюр написаних від руки візантійських книг”, – зазначає Олена.
Експозиція виставки Олени Каменецької-Остапчук “Історія лемків”.
“Історія лемків” про те, як Бог, створюючи лемка, подарував йому таланти і кам’янисту землю, щоб лемко не зміг в неї закопати свої обдарування, але лемко цими талантами не скористався, бо зосередився на своєму коханні до лемкині. А “Казка про створення лемка” – це історія творення Богом лемка, яку дідусь розповідає допитливому онуку
Поеми, як і тематичні ілюстрації, мають життєствердний настрій, доречний в усі часи, і особливо сьогодні.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Велика пожежа спалахнула у Львові 3 червня 1527 року. Вона знищила майже все місто, а з ним і стару готичну забудову.
Перше вогнище виникло ввечері у броварні Григорія Шолтиса з Клепарова, а справу довершив вітер, який швидко розніс вогонь на сусідні дерев’яні будинки. До ранку, окрім головних вулиць міста, запалало й передмістя.
Вціліли лише значно почорнілі Ратуша, Вірменська церква, стіни Кафедрального собору, монастир францисканців, вежі та кам’яний будинок покійного міщанина Івана Бороди, вкритий черепицею. Городяни також називали його “вежею”.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
“Описуючи сумну та злощасну подію нашого прекрасного славнозвісного міста, жалюгідну й навіть довговічну із-за болю руїну, яку треба оплакувати через безпощадність цієї пожежі. Адже тисяча п’ятсот двадцять сьомого року в понеділок після свята Вознесення Господнього, о двадцять третій годині, несподівано з броваря дому якогось-то Григорія Солтиса з Клепарова, що стояв напроти монастиря францисканців, на вулиці Пекарів, яка лежала поруч, вибухла величезна й раптова пожежа.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Вистрибуючи неначе навальний вихор, розділений у двох напрямах, той вогонь негайно охопив усі доми, які були в його сусідстві й саму вулицю Пекарів і Краківську, Шевців і Вірменську вулиці, а також ту, яка називається другою частиною кварталу, в одному ряді, а в другому напрямку, починаючи від монастирського будинку тих самих францисканців, за винятком костьола Святого Хреста, послідовно знищив доми, які були посередині, громадську лазню, костьол Святого Духа разом з лікарнею, ятками м’ясників, з іншими будинками, які були ззаду, аж до міського муру, а відтіля від дому шановних панів каноніків капітульних разом з іншими мешканцями костьольних священнослужителів, і далі всі інші доми довкола і Галицьку, Зарванську, Руську та Єврейську вулиці разом з церквою Святої Марії грецького обряду, з єврейською синагогою та міською стайнею і довкола всі, які тільки були будинки, від брами до брами розпалювався все жахливіше і багато домів знищив дощенту…
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Власне через навальність цієї пожежі, у зв’язку з тим, що вона майже все місто затьмарила чорною кіптявою, сам вогонь розповсюдився раптово й несподівано на всі частини міста, так що жодна не змогла врятуватися, і, що найважливіше, якщо б міські брами, зачинені в той час для того, щоб затримати народ для оборони, не були своєчасно відчинені, то без сумніву, велика кількість людей загинула б від самого вогню, коли ця пожежа так шаленіла й усе більше і більше посилювалася, військові метальні знаряддя і гармати чи вогнепальна зброя, що переховувалися були в міських вежах, заряджені порохом і кулями, вибухли на великий пострах народу та з небезпекою для нього і видали страшенний гук на подобу грому.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Ось так усе це місто, як передвіщалося, за винятком одного дому покійного Івана Бороди, критого черепицею і через те названого вежею, дощенту з усіма своїми будовами, повністю було зруйноване і залишилося неначе безлюдним, а нещасні громадяни були доведені до великого відчаю. А щоб їх місто прийшло колись знову до своєї величі та краси після такого гіркого і страшного нещастя і щоб ніколи більше не випала на його долю така або подібна нещасна подія, треба гаряче благати найвищого, найласкавішого Бога“, – згадував очевидець у “Меморіалі про пожежу нашого міста”.
Рисунок-реконструкція давнього вигляду Львова авторства Ігоря Качора
Зусиллями городян, магнатів та королівського уряду Польщі місто було відбудовано, але кардинально змінило зовнішній вигляд. Саме з того часу на зміну дерев’яній готичній архітектурі прийшла кам’яна ренесансна, але подекуди вимоги міської влади порушували та продовжували будувати дешевші дерев’яні споруди. Попри це, пожежа 1527 року стала останньою великою в історії міста.
Наступного тижня, 6-7 червня 2022 року, з 14:00 до 20:00 на вул. Шевченка, 17 у Львові відбудеться фотовиставка «100 днів війни». Мета фотовиставки: зібрати кошти для закупки військового обладнання для Збройних сил України, повідомили організатори.
Участь у виставці візьме фотокореспондент полку «Азов» Дмитро Козацький та фотокореспондент з гарячих точок України Юрій Верес.
У фіналі даної події відбудеться благодійний концерт-аукціон в ресторані «Грушевський cinema&jazz» (проспект Шевченка, 28), де пройде збір коштів під музичний супровід українських музикантів. Початок о 19:00.
Організатори дякують фотостудії M Space, фіналістам «Голосу країни», рок-гурту «Кам’яний гість», мас-меді, за підтримку фотовиставки та активну участь в підготовці проекту.
Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Львівська Національна академічна чоловіча хорова капела “Дударик” сьогодні презентувала чергову пісню із проєкту на підтримку Збройних Сил України “Прийняття” – “Любо братці, любо…”.
Керівник колективу Дмитро Кацал наголосив, що пісня «Любо братці, любо…» стала гімном світового анархізму, успішно експропрійована совітами на довгі десятиліття.
«Свого часу Махну і Петлюрі не склалося дійти консенсусу, а цей союз міг би розтрощити і врангеля і леніна. Юнак із Гуляйполя, самородок і військовий вундеркінд по собі залишив цю пісню. Махно – це наша історія, добра чи зла не це важливо. Важливо, що ми з вами сьогодні її маємо і не віддамо орківській ру$$ні», – зазначив Дмитро Кацал.
Виконує твір лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Національна академічна чоловіча хорова капела “Дударик”; соло – Юрій Йосифович; гітара – Олег Ярема; бас-гітара – Денис Тихонов; акордеон – Володимир Заборовський; ритм-секція – Катерина Матвіїв. Звукорежисер – Антон Спільник. Автор проекту та диригент – Заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кацал
Як відомо, проєкт «Прийняття» – це твори Тараса Шевченка та пісні, які росіяни вкрали в українців.
Щочетверга о 14:00 на YouTube https://youtube.com/c/DudarykLviv та у соцмережах https://www.facebook.com/Dudaryk.choir Дударики презентуватимуть пісні, які поцупили у нашого народу москалі.
Львівська Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Капела ідентифікує співанки, відшукує оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав зо півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проекту кошти підуть Збройним Силам України.
Підтримати Збройні Сили України:
https://bank.gov.ua/ua/about/support-the-armed-forces Фонд «Повернись живим»:https://savelife.in.ua/donate/ Благодійний фонд Сергія Притули:https://prytulafoundation.org/ ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «ДУДАРИК». ГО «Мистецьке об’єднання «Дударик» – скорочена назва; «DUDARYK» Art Association – англійською; Ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 13800104 Поточний рахунок (у гривнях): UA583253650000000260070026132 Для будь якої валюти: 763253650000000260040026133 Призначення платежу – «Благочинний внесок» IPAY.UA (у «пошуку» ввести слово ДУДАРИК або ж перейти за лінком https://www.ipay.ua/…/pozhertvovanie-v-go-hudogne…) Пожертва з будь яких платіжних карток у будь якій валюті. WESTERN UNION DUSHENKO OLEH PAYPAL: office@dudaryk.ua Отримувач платежу: ДУШЕНКО ОЛЕГ Карта ПриватБанка: 5168 7554 4696 1274 Для установ та організацій отримувач платежу: ДУШЕНКО ОЛЕГ Установа банку: ПриватБанк МФО банку: 305299 Код РНОКПП отримувача: 2668112810 Рахунок отримувача: 26206744975726 IBAN UA853052990000026206744975726 Поповнення рахунку ДУШЕНКО ОЛЕГ СТЕПАНОВИЧ
В неділю, 5 червня 2022 року, о 14.00 у Свірзькому замку відбудеться благодійний мистецький захід в підтримку Збройних Сил України під назвою “Музична мандрівка Європою у просторі і часі”.
Подія відбудеться за участю юних виконавців, ансамблів, хорів, оркестрів Бібрської музичної школи ім. Юрія Сінгалевича, Львівських ДМШ № 8 та Дитячої школи мистецтв № 10, Оброшинської ДШМ, ансамблю «Джерело», Рогатинської ДШМ ім. Бориса Кудрика (Івано-Франківської області).
Гості зможуть почути твори Антоніо Вівальді і Святослава Вакарчука у звучанні дитячого хору, «Черемшину», виконану ансамблем гітаристів, а Вольфганга Амадея Моцарта – оркестром народних інструментів, якщо хочете заспівати разом з нами «Ой, у лузі червона калина», «Боже великий єдиний», «Батько наш – Бандера» – приєднуйтесь до нас!
Афіша благодійного мистецького заходу в підтримку Збройних Сил України “Музична мандрівка Європою у просторі і часі”
Велику і дуже барвисту концертну програму доповнить виставка мистецьких робіт юних митців та пленери. Учасників концерту та гостей частуватимуть Львівська та Бібрецька волонтерські кухні.
В подарунок для учасників концерту – безкоштовна екскурсія в PARK3020 – перший український парк сучасної скульптури.
Захід відбудеться в рамках проектів Краєзнавчий кластер «Галичина – (не)звідана земля» та підтримки вимушено переміщених осіб «Ми поруч». Тому до програми долучаться музиканти з дуже гарячих точок нашої країни.
Зараз, як ніколи, важливо ділитися любов’ю і дарувати один одному підтримку. В час, коли Збройні сили України дають відсіч ворогові і бережуть спокій наших земель, наші талановиті діти демонструватимуть своє мистецтво, щоб підтримати їх, а також розрадити, утішити, подарувати надію усім тим, хто живе тривогами воєнного часу.
Чекаємо на Вас та Ваших друзів і обіцяємо яскраві враження!
На випадок улюбленої львівської погоди чи повітряної тривоги належні умови для учасників та гостей передбачені.
У сучасному Львові є чимало кінотеатрів, де можна з комфортом подивитися кіно чи мультфільм. Наші бабусі та дідусі підтвердять, що за радянського періоду кінотеатрів у нашому місті було ще більше – це було недороге задоволення, та й “совєти” у цілях поширення пропаганди відкрили чимало таких закладів у нашому місті.
Складно собі уявити, що були колись часи, коли кіно було недоступним для нас. Мало-хто знає, що перший кіносеанс у Львові відбувся ще наприкінці дев’ятнадцятого століття.
Пасаж Гаусмана – локація, де показували перше кіно у Львові
Передісторію варто розпочати, мабуть, з появи одного з найкращих та найбільших львівських готелів тих часів. У 1892-1893-х роках на сучасному проспекті Свободи з’явився цей гігант готельної справи, який відрізнявся шикарним дизайном. Це був знаменитий “Гранд-готель”, зведений за проєктом архітектора Еразма Гарматника, справжня окраса не тільки центральної частини, а й усього Львова.
Власником готелю був місцевий підприємець Єфраїм Гаусман. Після успішної реалізації готельного проєкту він взявся за втілення в реальність ще однієї прибуткової ідеї – будівництва відкритого пасажу, який розмістився за готелем. Так з’явився пасаж Гаусмана – сучасний проїзд Крива Липа.
Готель разом з пасажем створили один потужний комплекс – єдине ціле. Такий вигідний проєкт потребував ще й реклами та більшого залучення відвідувачів – потрібно було продумати якесь заохочення, яке б зробило локацію найвідомішою та найкращою з-поміж інших у Львові.
Фото з історії кіноіндустрії
Яким був перший кіносеанс у Львові?
Заохочення було просто геніальним і унікальним для тогочасного міста – проведення першого кіносеансу у його історії. 13-те вересня 1896-го року – саме у цей день відбулася ця подія, яка дала старт розвитку кіно у Львові.
Перший кіносеанс, як не дивно, відбувся не у кінотеатрі (їх тоді і не було), а у салоні фотоательє “Рембрант” Мартина Аппеля, який розташовувався на другому поверсі. Тривав кіносеанс всього кілька хвилин, а показували кіно за допомогою вітаскопу. Так називався проєктор Томаса Едісона. Музичний же супровід до такого кіно забезпечував графотон. Тривали такі кіносеанси тут до 10-го жовтня 1896-го року.
Після цього, у 1907-му році, у Львові вже запрацював перший “постійний” кінотеатр, який носив назву “Уранія” та проіснував тільки до початку Другої світової війни. “Уранія” діяла у приміщенні колишнього театру Скарбека.
У наші дні локація, на території якої багато років тому здійснили перший кінопоказ, більше відома як Крива Липа. Про колишній пасаж нагадує лише дерево, яке дивом тут збереглося до сучасності. Ділянка ж, прилегла до “Гранд-готелю”, стала об’єктом зацікавлення для теперішніх забудовників та численних підприємців.
Львів, що зберіг свою неповторну атмосферу навіть в обіймах радянської імперії, був своєрідним феноменом. Кав'ярні, які в Європі є невід'ємною частиною міського життя, у...
