Зараз цей населений пункт входить до складу Сколівського району Львівської області.
На фото можна побачити місцевих мешканців різного віку, забудову села та природний ландшафт.
Такі фото є справжньою знахідкою для істориків та місцевих краєзнавців, адже часто вони є єдиним наявним фото джерелом, яке показує, як виглядав цей
регіон.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: Новини Львівщини
Ці концерти поєднали в собі атмосферу улюблених новорічних історій, передчуття Різдвяного дива та святкову класику, розповіли у пресслужбі філармонії.
29 грудня о 17:00 на камерній сцені відбудеться концерт «Новорічна феєрія». На сцені філармонії пануватиме справжня магія новорічних свят, звучатимуть хіти світової опери та оперети.
29 грудня о 18:00 у концертному залі Людкевича відбудеться музична подія «Сильвестрові Рефлексії». Це вже традиційний концерт-подарунок для всіх слухачів львівської філармонії від Академічного камерного оркестру “Віртуози Львова”. Музиканти обіцяють прекрасний святковий настрій, радісні емоції і спогади.
30 грудня о 18:00 у концертному залі Людкевича відбудеться концерт «Новорічна мандрівка» від академічного інструментального ансамблю «Високий Замок”, ТанцТеатру «Життя», вокального ансамблю «Квіти», Ірини Долі, Ольги Верхоляк-Томків та солістів Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика.
Слухачів запрошують насолодитись шедеврами різдвяної класики: Йогана Штрауса, Джакомо Пуччіні, Джоакіно Россіні, Франца Лєгара, Луїджі Ардіті, Миколи Лисенка, авторськими творами Ірини Долі та колядками.
«В цей складний час особливо важливо не втрачати надії та віри в дива, продовжувати турбуватись про рідних та близьких, дарувати приємні спогади.
Завдяки титанічній праці Збройних Сил України ми маємо змогу продовжувати працювати для вас та підтримувати українську культуру. Тож запрошуємо провести зимові вечори цього року в затишній залі філармонії», – запрошують у філармонії.
Квитки можна придбати:https://philharmonia.lviv.ua/
Ольга МАКСИМ’ЯК
У зв’язку з великим попитом на квитки святкові різдвяні події відбудуться 10 січня о 16:00 (додатковий концерт) та 19:00.
«Піккардійська Терція» – унікальний колектив для української музичної культури. Вокальна формація є ровесником незалежності України. Музиканти мають понад чотири сотні музичних творів у репертуарі та п’ятнадцять різножанрових альбомів – внесок «Терції» у пісенну культуру України та світу. На хітах «піккардійців» «Старенький трамвай», «Пустельник», «Берег ріки», «Нехай», «Сад ангельських пісень» виросло не одне покоління українців.
Володарі найпрестижнішої в Україні культурно-мистецької премії – Національної премії ім. Т. Шевченка, заслужені артисти України Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль, Роман Турянин, Андрій Шавала та Богдан Богач – визнані метри акапельного співу, голоси яких здатні замінити й найрідкісніші інструменти. А їхня музика – та, яка творить світ любові, добра та краси.
Концерти «Піккардійської Терції» у Львові відбудуться у наймагічніші дні року – під час різдвяних свят й будуть наповнені особливою атмосферою!
«Наш концерт відбудеться в період різдвяних свят. Тому без колядок та різдвяних пісень, як традиційних, так і авторських, не обійдеться. Звичайно, що виконаємо найкращі пісні за 30 років, що ми зробили. Також готуємо музичні сюрпризи та прем’єри. У цей нелегкий час ми хочемо подарувати усім трішки тепла, світла і надії. Звичайно, що наш ювілей буде тихий, адже насамперед треба відсвяткувати Перемогу.
Запрошуємо, шановні слухачі, будемо раді побачити Вас у цей час, адже ми маємо підтримати один одного, маємо бути сильними. Зараз від кожного з нас залежить перемога України і допомога нашій армії. Для цього завжди душу треба тримати світлою, а серце відкритим. Ми спробуємо Вам у цьому допомогти, адже Різдво – це свято, коли мрії збуваються! Давайте дамо один одному трішки добра, світла та надії!» – запрошують на концерт «піккардійці».
Ольга МАКСИМ’ЯК
З його біографії відомо, що його батьком був Бернард Геннер (старший). Саме він навчив свого сина фото майстерності. В родині був ще брат Якуба – Бернарда (молодший).
У 1887–1899 роках Якуб був власником фотоательє на вул. Академічній 18 у місті Львові.
У 1893 році він спорудив на площі Святого Духа фотографічний павільйон із залізною конструкцією, де зробив багато чудових ательє-портретів.
Якуб Геннер працював над кольоровою фотографією, але очікуваного ефекту не досяг.
У 1900 році Якуб поїхав до Перемишля, де працював фотографом у ательє свого батька.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: Музей фотографії в Кракові
Це, безперечно, буде чудовий вечір: зимовий Львів, рідна коляда та тепла атмосфера, зазначають організатори VINIL Concert agency.
Як відомо, артисти дали 75 благодійних концертів та зібрали для Збройних Сил України вже понад 6 млн грн.
Співачка Андріана розповіла, що з нетерпінням чекає на Великий Різдвяний концерт у Львові.
«Як би нам не було зараз важко, але запах куті, ялинки та гучний спів нашої Української коляди має лунати повсюду, на зло усім нашим ворогам. Я готую до свого виступу дві колядки, «По всьому світу стала новина» і мою улюблену «Спи, Ісусе» та декілька моїх найвідоміших хітів. А ще, разом з усією нашою Командою А, готуємо гучну прем‘єру «Москаляку на гіляку», яка має стати справжнім саундтреком нашої Перемоги!», – розповіла Андріана.
Вона додала, що у свято світлого Різдва бажає усім міцного здоров‘я, достатку та благополуччя усім Українським сім‘ям і, звісно, Різдвяного дива, яке принесе усім нам Мир та таку довгоочікувану Перемогу, а усі наші захисники повернуться здоровими та неушкодженими до своїх родин.
Андрій Князь розповів, що Різдвяний концерт «Коляда з Командою А» – це буде гарний, душевний вечір.
«Можна сказати, що це буде сімейний вечір з колядою і українською піснею. Розкривати всі «карти» не хочеться, краще прийти подивитись і послухати!Єдине скажу за себе, що буду виконувати, як авторські, так і народні колядки. Звичайно, заколядуємо Командою А і всіма львів’янами! Щиро запрошую всіх провести ці свята разом з нами!», – запрошує Андрій Князь.
Співак ЗАЛІСКО поділився, що після 10 місяців благодійних концертів по Україні проєкт зібрав понад 6.000.000₴ для ЗСУ.
«Наша команда «А» буде святкувати Різдво у родинному колі у Львові. Це буде новорічно-різдвяний концерт з колядками і нашими кращими піснями. Ми подаруємо львів’янам добрий настрій, радість Різдва і вихор хороших емоцій, які так потрібні зараз кожному із нас», — розповів артист.
Ольга МАКСИМ’ЯК
Напередодні новорічно-різдвяних свят у кожній родині панує особливий святковий настрій – всі затамовують подих в очікуванні справжнього дива.
І саме в цей важливий і особливий для всіх час, юна і талановита співачка VLADA K зробила неймовірний різдвяний подарунок всім своїм шанувальникам, заспівавши українську колядку “Нічка та радісна”.
“Я дуже хочу, щоб у цей святковий період всі ми відчули особливий настрій. Бо Новий рік та Різдво – це час, коли вся родина могла об’єднатися за святковим столом, поки в небі з’являється перша зірка. Різдвяні пісні дарують нам надію, зігрівають родинним затишком, торкаються самого серця”, – говорить співачка.
І дійсно, колядки живили надію, сповнювали магією Святого духа все навколо. Українські колядки – особливі. Вони передавалися з покоління в покоління, сполучаючи у собі світло віри в перемогу добра над злом, зігрівали серце надією, викликали сльози на очах. Кожне слово колядки мало важливе значення – в них оживають давні українські традиції та віра в силу слова.
“Колядування – одна із найкрасивіших традицій. Хай разом із святковою мелодією колядки “Нічка та радісна” у ваші оселі завітає радість, мир та щастя”, – бажає всім українцям VLADA K.
Музику до народної колядки створив Дмитро Сисоєв, надавши автентичному тексту нового унікального звучання.
Ірина САВЕНКО
В до австрійські часи, коли Чернівці лише починали відлік своєї новітньої історії, тут були знамениті Карпатські ліси. Ще наприкінці XVIII століття міська Ринкова площа східним боком виходила на лісосмугу, яка по мірі розбудови міста вирубалася, поступаючись місцем новобудам – так на розі з тільки-но закладеною Панською з’явився в 1786-ому двоповерховий будинок «Три корони» з кавовою кімнатою відкритою два роки потому.
З плином часу та осучасненням міста наприкінці ХІХ століття стара будівля у порівнянні з своїми більш молодими сусідами виглядала декілька не презентабельно, тому тодішній господар, з відомостей про якого історія зберегла лише монограму «B.D.R.S.» на кованих решітках споруди, вирішив побудувати в жвавому комерційному центрі, на південно-східному куту центральної площі, розкішний прибутковий будинок з годинниковою вежею за проектом архітектора Макса Моргенштерна (був побудований за чотири роки, закінчений в 1902-ому).
Шість років по тому два місцевих підприємця, Макс Апісдорф та Вольманн, вирішили відкрити на першому поверсі кав’ярню йому під стать, для чого один з них цілий рік мандрував кавовою мапою Європи задля формування ідеї майбутнього закладу. Нарешті 29 грудня 1909-ого «Габсбург» о сьомій ранку відчинив свої двері для шанувальників ароматного напою з достатніми статками. Адже дозволити собі філіжанку в настільки респектабельному закладі могли собі дозволити лише доволі заможні містяни.
Так в розкоші оформлених білих із позолотою, прикрашених чисельними вишуканими світильниками та бра залах гостей завжди готові були прийняти в свої затишні обійми м’які дивани червоного дерева з плюшевою обшивкою в яскравих візерунках, а вентилятори створювали приємну прохолоду, через великі фасетні вікна приміщення озоряло денне світло, яке стократно відбивалось в дзеркалах колон.
Перша світова війна 1914 – 1918-х змусила господарів покинути своє дітище напризволяще. Саме це зробило можливим оренду у магістрату «Габсбурга» в 1916-ому подружжям Макса і Анни Зондерлінгів. Після румунської окупації статус чиншевої будівлі не змінився – перший поверх якої так і залишався елітним осередком проведення чернівецького дозвілля, при якому були відкриті клуб любителів кави та кав’ярня «Грант», а верхні – орендували різні організації та заможні городяни.
А з 1926 року у споруди почалася нова, більш солідна, кар’єра – тут оселилися дві банківські установи (через десятиліття до них додалася третя), в 1928 їхні ряди поповнила центральна каса з продажу залізничних квитків. Вони ділили приміщення будівлі до початку бойових дій розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової війни 1939 – 1945 років.
Після радянської окупації 1944-ого споруда так закріпилася в ролі епіцентру фінансового життя Буковини, яким вона залишається і донині на просторах незалежної України (зараз місцеве відділення Національного банку). В повністю відреставрованій в 2010-х будівлі про кав’ярне минуле нагадують лише відкриті під час відновлювальних робіт рекламно-інформаційні постери початку ХХ століття.
Вікторія ШОВЧКО
Джерело: Пам’ятки
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Тема викладу з лекційними елементами Юрія Ямаша «Гультяйська трійця» від початку в назві провокаційна і, можливо, буде спростована або навпаки підтверджена під час зустрічі з зацікавленою аудиторією.
Події про які буде йти мова будуть відбуватись в іншому місті, але стосуватись й Львова і його практично невідомої історії.
Персонажі історії будуть походити з галицької провінції, всі троє мати вік трохи більше двадцяти і крокуватимуть… Куди? Дізнатись можна буде завітавши до бібліотеки …..
До та після лекції традиційно пригощатиме Кава Строго Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
В межах вшанування вони також виконали Гімн Організації Українських Націоналістів.
Пам’ять видатних українців вшанували й на Янівському кладовищі. Присутні поклали квіти та запалили лампадки до могил Василя Біласа та Дмитра Данилишина на Меморіалі Січових Стрільців (поле № 38). Опісля провели чин поминальної панахиди.
“Тяглість та пам’ять про українських Героїв, чи не найяскравіший приклад боротьби за ідею вільної та міцної України. Саме на таких засадах, в умовах сьогодення, необхідно виховувати майбутні покоління патріотів”, – зазначила заступниця керівника організації “Апостольська чота” Уляна Греділь.
Дмитро Данилишин народився 2 квітня 1907 року в м. Трускавець. Закінчив три класи народної школи, та пішов працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком.
Василь Білас народився 17 вересня 1911 року у Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем.
Обоє належали до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі. Кілька разів В. Біласа судили за участь у Пласті. У складі п’ятірки ОУН брали участь також у нападах на пошти в містах Трускавець і Борислав та вбивстві депутата польського сейму Тадеуша Голувка.
30 листопада 1932 року група ОУН здійснила напад на пошту в м. Городок (Львівська область) з метою експропріації коштів. Загальне керівництво операцією здійснювали Роман Шухевич і Микола Лебідь. Дмитро Данилишин і Василь Білас, були затримані, під час відступу з місця подій, згодом заарештували і Мар’яна Жураківського та Зенона Коссака. У ході судового процесу Д. Данилишин і В. Білас були засудженні до смертної кари. Страчені 23 грудня 1932 року у м. Львів, на території в’язниці “Бригідки”. Останніми словами Д. Данилишина були: “Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну”.
У момент страти в багатьох греко-католицьких церквах Галичини проводили поминальні служби, при цьому польська поліція, остерігаючись масових заворушень, не наважилась втрутитися. Польська влада відмовилася віддати тіла страчених для поховання. Проте пізніше їх таки поховали у м. Львові на Янівському кладовищі.
Наталка СТУДНЯ
Геді Ламар (справжнє ім’я Гедвіг Кіслер) народилася у 1914 році столиці Австрії в Відні. Її батьком був банкіром зі Львова, а мати родом із Будапешта. З дитинства батьки розвивали талант Геді й віддали її до театральної школи. У шістнадцять років відбувся її перший кінодебют в фільмі «Дівчина в нічному клубі». Театральний режисер Макс Райнхардт, назвав юну Геді найкрасивішою жінкою Європи і напевно не помилився. В 1933 році до Геді прийшла світова слава, завдяки зйомкам в фільмі «Екстаз». В тому ж самому році їй запропонував руку і серце фабрикант зброї, австрійський мільйонер Фріц Мандль. Проте шлюб тривав не довго, однієї ночі Геді втікла із замку, та на пароплаві «Нормандія» вирушила до США, підкорювати Голівуд.
За океаном її чекав успішний контракт з Metro-Goldwyn-Mayer на 30 мільйонів доларів. Найвідоміші її фільми «Алжир» (Габі, 1938), «Леді в тропіках», «Тортилья – Флет», «Небезпечний експеримент».
В особистому житті Геді теж не сумувала, була заміжня шість разів та мала трьох дітей. Геді померла в 2000 році в Флориді, коли їй виповнилось 86 років. Відповідно до заповіту її прах а розвіяли у Віденському Лісі.
Крім акторства Геді Ламарр активно займалась наукою все життя. У серпні 1942 Ламар отримали патент «Секретна система зв’язку (Secret Communication System)». Він став основою для зв’язку з розширеним спектром, що сьогодні використовується всюди, від мобільних телефонів до Wi-Fi 802.11 і GPS. Геді Ламар зображена на заставці при завантаженні програми Corel Draw 8-ої і 9-ої версій.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: UA Modna
У цей вечір звучатимуть старовинні колядки та щедрівки, а також відомі та знайомі нам різдвяні композиції. Тож кожен зможе поколядувати та ділитися теплом і радістю різдвяного дива.
«Незабутня атмосфера та магія Різдва у 120-річному театрі. Із першим мерехтливим вогником на небі ангельські хори прославляють народження Христа! У цей вечір — світлий і чистий, родинне тепло, різдвяні історії, пісні та родинні традиції — неодмінна складова казково-сніжного настрою. І цей настрій у стінах Львівської опери даруватиме Волинський народний хор», – запрошують організатори.
Волинський народний хор – відомий в Україні та далеко за її межами колектив, який за понад 40 років своєї діяльності подарував слухачам більше 3500 концертів. Його репертуар налічує близько 300 пісень, танців, оркестрових та вокально-хореографічних композицій, основою яких є народна пісня.
Квитки за посиланням: https://lviv.kontramarka.ua/uk/rizdvo-u-lvivskij-operi-78258.html
Ольга МАКСИМ’ЯК
Традиційно, вже четвертий рік поспіль, львівський музей техніки «Ретро Гараж» (вул. Вітовського, 57а) запрошує дітей в гості на свято св. Миколая. Цього разу відвідувачами стали понад півсотні дітей-переселенців з Маріуполя (дитячий центр «ЯМАРІУПОЛЬ»), Херосона, Соледара, Харкова, Нової Каховки, Одеси, Києва і Дніпра.
Для дітей працівник Львівського Історичного музею Олександр Арістархов провів цікаву пізнавальну екскурсію для старших дітей: ознайомив з постійними експонатами музею та тимчасовими експозиціями.
Святий Миколай (цього року – гість з Харкова Володимир) розповідав дітям про свої пригоди допоміг провести цікаву вікторину. На пам’ять діти отримали спеціально підготовлені іменні дипломи. Святий Миколай також допоміг засновнику музею техніки ретро-меру Львова Андрію Гладуну роздати відвідувачам смачне частування – гарячу піцу від «Kvadrat sushi&pizza», цукеркові подарунки та цитрусові. Було весело й цікаво…
Євген КРАВС
Лікувальні заклади онкологічного профілю. Перші ліжка для лікування пацієнтів із онкопатологією у Львові були створені у 1873 р. в Крайовому загальному шпиталі (нині – Львівська обласна клінічна лікарня). На початку їх було усього 4. Ініціатором створення окремих ліжок онкологічного профілю був А. Чижевич. Окремі палати для лікування пацієнтів із злоякісними новоутвореннями у Крайовому загальному шпиталі у Львові були створені наприкінці ХІХ ст.; вони функціонували у відділеннях внутрішніх хвороб, хірургічному та гінекологічному.
Довший час лікування онкопатологій у Львові здійснювалося лише хірургічним методом, зокрема Гжегож Зембіцький у Крайовому загальному шпиталі виконував хірургічне лікування онкопатології молочної залози, головного мозку, матки, шлунка та ЛОР-органів. У 1897 р. у Львові було вперше проведено операцію із резекції шлунку із приводу онокозахворювання в клініці Л. Ридигера, у 1921 р. в клініці проф. К. Бохенського – операція із видалення пухлин жіночих статевих органів, а у 1932 р. в клініці проф. Т. Островського – резеція легенів із приводу онкопатології. На початку 1910-х рр. у Крайовому загальному шпиталі у Львові та клініці лікарського факультету Львівського університету розпочалося вивчення лікувальної дії радію при онкологічних патологіях.
У 1921 р. у Львові було створено перший спеціалізований лікувальний підрозділ онкологічного профілю – ракову станцію на базі Львівського державного загального шпиталю (польською – Państwowy Szpital Powszechny we Lwowie, нині – Львівська обласна клінічна лікарня). Тут проводилося лікування рентгенівським опромінюванням, а із 1929 р. іще й лікування радієм.
У 1929 р. у Львові було створене Протиракове товариство імені Святого Лаврентія, одним із засновників якого став директор Львівського державного загального шпиталю Анджей Погорецький. У 1931 р. у загальному шпиталі відкривається онкологічне відділення на 16 ліжок в окремому корпусі – тут щорічно лікувалося біля 400 пацієнтів. У 1937 році на базі Львівського державного загального шпиталю було створено радіологічне відділення на базі клініки внутрішніх хворіб, першим керівником цього відділення був Роман Ренцкі. У Львові також діяла філія Польського протиракового інституту, якій видатна вчена Марія Складовська-Кюрі подарувала 80 мг радію. Завдяки цьому Львів швидше від інших міст Європи отримав можливість проводити променеве лікування пухлин. Подарований Складовською-Кюрі радій використовувався в Клініці Львівського державного медінституту (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) до 1958 р. Випромінюванням радію лікували рак шийки матки та злоякісні пухлини зовнішніх локалізацій.
Онкологічна служба Львівщини (за зразком тих, які працювали в інших областях Української РСР) бере початки у 1944 р.; її організатором був професор Гаврило Парфентійович Ковтунович – учень засновника онкології в СРСР професора М.М. Петрова. Під час роботи у Львові Г.П. Ковтунович показав себе як досвідчений та авторитетний онколог, а клініка та онкологічне відділення, якими він керував, стали центрами практичної і наукової діяльності в галузі онкології. Проф. Г.П. Ковтунович опублікував 5 монографій, підготував 3 докторів і 10 кандидатів медичних наук. Працював він на ниві онкології аж до своєї смерті 24 травня 1961 р. у Львові.
Головним лікувальним закладом в галузі онкології у Львові та на Львівщині був Львівський обласний онкологічний диспансер, створений у 1946 р. Цей диспансер розмістили в будинку колишньої жіночої гімназії ім. королеви Ядвіги на вул. Пушкіна (нині Генерала Чупринки), 45, у якому під час Другої світової війни містився Львівський науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів, створений професором Рудольфом Вайгелем та військовий госпіталь. Зараз в цьому будинку – відділення П’ятої міської клінічної лікарні м. Львова, яка увійшла до Другого територіального медичного об’єднання. У 1948 р. на базі Львівського обласного онкологічного диспансеру було відкрите стаціонарне онкологічне відділення в будинку по вул. Пушкіна (Генерала Чупринки), 48 – нині тут відділення 5-ої МКЛ м. Львова. До 1939 р. в цьому будинку знаходилися лікарня та притулок Українського товариства допомоги інвалідам.
У середині 1950-х рр. стаціонар Львівського обласного онкологічного диспансеру перенесли у приміщення по вул. Карла Маркса (нині – вул. С. Єфремова), 59. Будинок по вул. Єфремова, 59 стоїть на розі вул. Єфремова та Мельника. Це двоповерхова вілла із високим цокольним ярусом і солярієм на горищі (як третій поверх), яку було збудовано у 1927 р. для М. та С. Осінських. Після перенесення онкологічного стаціонару в нове приміщення на вул. Броньовій (Гашека), тут містилося поліклінічне відділення Львівського обласного онклогічного клінічного диспансеру. У 2020 р. поліклінічне відділення перенесено в будівлю Львівського онкоцентру на вул. Гашека, 2а. В будинку по вул. Єфремова, 59 також працювала Львівська міжрайонна онкологічна медико-соціальна експертна комісія (МСЕК). Від лютого 2021 р. частину будинку на вул. Єфремова, 59 орендує ТзОВ «Львівська медична група», яка займається доглядом за людьми похилого віку та особами із інвалідністю. Ймовірно тут мають створити геріартричний центр, але наразі значна частина історичної будівлі пустує. Будинок внесений до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2585-м.
У кінці 1950-х рр. онкологічне відділення деякий час працювало на базі Клініки Львівського державного медінституту (від 1959 р. – Львівська обласна клінічна лікарня), проте наказом № 164 по Львівській ОКЛ від 9 вересня 1959 р. онкологічне відділення було ліквідоване, а замість нього в інших відділеннях було розгорнуто 15 уроонкологічних та 10 онкохірургічних ліжок.
У першій половині 1960-х рр. на околиці Львова на вул. Броньовій (Гашека), забудова
якої почалася у 1957 р., було розпочато будівництво нового стаціонарного відділення Львівського обласного онкологічного диспансеру. Будівлі на вул. Броньовій (Гашека) були введені в експлуатацію в 1965 р., тут розмістився онкостаціонар на 130 ліжок. У 1966 р. на клінічній базі Львівського обласного онкодиспансеру за ініціативи проф. Анатолія Івановича Гнатишака у Львівському державному медичному інституті було створено першу в СРСР кафедру онкології.
Анатолій Іванович Гнатишак народився у 1917 р. у с. Бихів поблизу Перемишля. У 1935 р. завершив навчання у гімназії в м. Перемишлі і вступив на медичний факультет Львівського університету. Під час навчання працював асистентом у проф. Р. Ренцького та хірурга В. Добжанецького. У 1941 р. закінчив Львівський державний медичний інститут, в який було перетворено медичний факультет Львівського університету. Деякий час А. Гнатишак працював ординатором хірургічного відділу залізничної лікарні, а у 1944 р. молодий лікар опиняється у Саксонії, де попри загальну лікарську практику в умовах війни він засвоює рентгенологічну діагностику.
Повернувшись до Львова А. Гнатишак пов’язує своє життя із хірургією та онкологією. У Львові Анатолій Іванович плідно співпрацює із Г.П. Ковтуновичем. У 1950 р. А. Гнатишак захищає кандидатську дисертацію «Рак і туберкульоз», а у 1958 р. – докторську дисертацію «Рак щитоподібної залози». У 1957 – 1959 р. на посаді доцента викладає радіологію, а із 1960 р. очолює кафедру пропедевтичної хірургії Львівського державного медінституту (ЛДМІ), а у 1966 р. – кафедру онкології, першу в СРСР. Крім того А.І. Гнатишак очолював Львівське обласне онкологічне товариство.
У другій половині 1960-х рр. Львівський обласний онкологічний диспансер (ЛООД) складався із організаційно-методичного та поліклінічного відділень та стаціонару. Стаціонар об’єднував променеве, хірургічне та гінекологічне відділення. Крім того іще був пансіонат, де проводили доклінічну діагностику і часом хіміотерапії онкологічних захворювань. Завідувачі хірургічного та гінекологічного відділень ЛООД Ю. Гунька та О. Лисенко також працювали за сумісництвом на кафедрі онкології ЛДМІ разом із завідувачем кафедрою А.І. Гнатишаком, доцентом Б. Білинським (перейшов із Інституту гематології та переливання крові) та асистентом В. Савраном.
Анатолій Гнатишак завідував кафедрою онкології ЛДМІ до 1986 р., у 1986 – 2004 рр. кафедрою завідував Богдан Тарасович Білинський, який у 1963 р. захистив кандидатську дисертацію, а у 1972 р. – докторську. Із 1977 р. працював на посаді професора кафедри онкології ЛДМІ. Богдан Білинський був одним із організаторів медичного закладу для надання паліативної допомоги інкурабельним хворим – лікарні «Хоспіс». Із 2004 р. завідувачем кафедри онкології Львівського медуніверситету став Тарас Григорович Фецич, який у 1982 р. закінчив ЛДМІ, а у 1985 р. захистив кандидатську дисертацію і з того ж року працював на кафедрі онкології – спочатку асистентом, а із 1996 р. – доцентом. Зараз завідувачем кафедри онкології та радіології ЛНМУ ім. Данила Галицького є професор Наталя Антонівна Володько, лікар онколог-гінеколог вищої кваліфкатегорії, доктор медичних наук.
У 1984 – 1987 рр. головним лікарем Львівського обласного онкологічного диспансеру (ЛООД) працював Г. Зубарєв. В цей період ЛООД отримав статус клінічного, було розроблено проєкт будівництва нового корпусу онкодиспансеру, встановлено апарат для проведення внутрішньопорожнинного опромінювання, оновлено ендоскопічну апаратуру, запроваджено машинну обробку статистичних даних. На базі ЛООД проводиться навчання студентів ЛДМІ та підвищення кваліфікації практикуючих лікарів загальної мережі Львівщини із питань онкології. У 1987 – 1993 рр. на посаді головного лікаря ЛООД працював Р. Іванців. В цей час починається будівництво нового корпусу онкологічного диспансеру. У 1993 р. головним лікарем Львівського обласного клінічного онкодиспансеру стає Ігор Васильович Ковальчук. Під час його керівництва, у 1997 р., Львівський онкодиспансер отримує статус регіонального онкоцентру і отримує назву Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр; триває будівництво нових корпусів онколікарні, яке завершується у 2006 р.; у Львівському онкоцентрі з’являються нові відділення – пухлин голови і шиї, три гінекологічні відділення, урологічне, діагностичне, проктологічне та реконструктивне. Клініка оснащується новою діагностичною і лікувальною апаратурою. Зараз Ігор Васильович Ковальчук працює на посаді головного директора Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру (ЛОРЛДЦ).
Зараз у ЛОРЛДЦ працює більше 160 лікарів, щороку стаціонарну спеціалізовану допомогу отримує біля 25 тис. пацієнтів, біля 120 тис. пацієнтів отримує консультативну допомогу. Ліжковий фонд стаціонару ЛОРЛДЦ складається із 540 ліжок, із них 130 – радіологічні. Щороку в онкоцентрі проводиться біля 8,5 тис. операцій, в т.ч. пневмонектомії, операції на стравоході, гастректомії, субтотальні резекції шлунка, резекції прямої кишки, видалення заочеревинних пухлин, в т.ч. операції на нирках, наднирниках, підшлунковій залозі, операції при пухлинах м’яких тканин. У складі онкоцентру працюють наступні відділення: онкогінекологічні відділення №№ 1 і 2 (на 45 і 31 ліжок); проктологічне відділення (30 ліжок); відділення абдомінальної хірургії (30 ліжок); відділення пухлин голови та шиї (25 ліжок); мамологічне відділення (30 ліжок); відділення пухлин м’яких тканин (40 ліжок); урологічне відділення (24 ліжка); торакальне відділення (25 пацієнтів); відділення реконструктивної хірургії (20 ліжок); діагностично-лікувальне відділення (30 ліжок); два відділення променевої терапії (на 90 і 30 ліжок); відділення радіонуклідної діагностики та лікування (10 ліжок); хіміотерапевтичне відділення (60 ліжок); відділення малоінвазивної хірургії (20 ліжок) та відділення реанімації та інтенсивної терапії (18 ліжок). У регіональному онкоцентрі працює три лабораторії – клінічна, цитологічна та радіоізотопної діагностики; кабінет гіпербаричної оксигенації; кабінети функціональної діагностики, ендоскопічний, бронхоскопічний, УЗД, Ехо-КГ, рентгенологічний, КТ, МРТ, торакальний та урологічний кабінети. Львівський онкоцентр надає спеціалізовану онкологічну допомогу мешканцям шести областей заходу України: Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської та Тернопільської.
Лікувальні заклади дерматовенерологічного профілю. Венерологічний диспансер був одним із перших спеціалізованих медичних закладів, який відновив свою роботу після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців – він працював вже 1 жовтня 1944 р., у його штаті було дві лікарські ставки. До 2008 р. у Львові працювало два дерматовенергологічні диспансери: Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер на вул. Коновальця, 1 (перебував в обласному підпорядкуванні), а також Львівський міський дерматовенерологічний диспансер на вул. Замарстинівській, 81-83 із стаціонарним відділенням на вул. Кордуби, 4а (у міському підпорядкуванні).
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер заснований у 1946 р., він розміщується у будинку на розі вул. Степана Бандери та вул. Коновальця і має адресу вул. Коновальця, 1. Цей будинок збудований біля 1910 р. в стилі раціональної сецесії із використанням у декорі елементів готики, ренесансу та барокко. У період між двома світовими війнами в цьому будинку працював ординаторський лікарський пункт 2-го району м. Львова, а зараз тут знаходяться два поліклінічні відділення диспансеру (№№ 1 і 2).
Стаціонарні відділення Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру знаходилися у Львові на вул. Коновальця, 5 та в с. Сокільники Львівського району на вул. Данила Галицького, 2 – тут лікували насамперед дітей. Загалом у диспансері було 190 лікарняних ліжок, в т.ч. 70 ліжок денного перебування хворих. Як стало відому восени 2021 р. стало відомо, що Львівському обласному шкірно-венерологічному диспансеру не вдалося підписати пакет стаціонарної допомоги із НСЗУ. Як пояснив керівник диспансеру Ярослав Вісьтак, для того, щоб надавати стаціонарну допомогу НСЗУ вимагає мати в складі лікарні реанімаційне відділення, але у дерматологічних лікарнях таке відділення недоцільно утримувати. Тому лікарню закрили, а майно звідтам частково вивезли. Відповідно до рішення Львівської обласної ради будівлю стаціонару на вул. Данила Галицького, 2 в Сокільниках передали в оперативне управління Сокільницькій сільраді для розміщення амбулаторії.
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер є клінічною базою для кафедри сімейної медицини та кафедри дерматології та венерології Львівського національної медичного університету ім. Данила Галицького. Кафедра дерматології і венерології знаходиться в будівлі диспансеру на вул. Коновальця, 1.
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер до 2017 р. надавав консультативну та лікувально-профілактичну допомогу населенню Львівської області, а в м. Львові зоною його обслуговування був Франківський район із населенням 151,1 тис. осіб.
Львівський міський дерматовенерологічний диспансер розташовувався у будинках №№ 81 і 83 по вул. Замарстинівській. Будинок по вул. Замарстинівській, 83 на розі із вул. Малиновою був споруджений на початку ХХ століття та оздоблений в стилі ранньої декоративної сецесії. Особливістю будинку є ніша для статуї Матері Божої над вхідною брамою. У 1930-х рр. в цьому будинку містилася аптека Й. Квантера, в у кінці 1940-х – на початку 1950-х рр. тут було 8-й районний відділ міліції. Пізніше в будинку розмістилося поліклінічне відділення Львівського міського дерматовенерологічного диспансеру. Стаціонарне відділення цього диспансеру на 50 ліжко-місць знаходилося на вул. Кордуби, 4а.
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939, відповідно до якої Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер було передано у спільну власність Львівської обласної ради. Відповідно медичний заклад перейшов в управління Головного управління (нині – департамент) охорони здоров’я Львівської обласної адміністрації і отримав назву Комунальний заклад Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Львівський шкірно-венерологічний диспансер № 2». Під такою назвою він працював до лютого 2017 р.
14 лютого 2017 р. Львівська обласна рада прийняла рішення про реорганізацію шкірно-венерологічної служби у м. Львові, за яким КЗ ЛОР «Львівський шкірно-венерологічний диспансер № 2» на вул. Замарстинівській, 83 було приєднано до КЗ ЛОР «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» на вул. Коновальця, 1. Як пояснила в.о. директора Департаменту охорони здоров’я Львівського ОДА Ірина Микичак, оптимізація мережі шкірно-венерологічних медзакладів була пов’язана із необхідністю приведення до обґрунтованої потреби населення Львівщини та впровадженням нових протоколів лікування, які передбачають лікування більшості шкірно-венерологічних захворювань в амбулаторних умовах. Під час проведення цієї оптимізації відбулося скорочення ліжкової мережі на 80 ліжок. За словами І. Микичак, економія завдяки реорганізації мала скласти біля 2,5 млн. грн.
В будівлі на вул. Кордуби, 4а, де розміщувався стаціонар шкірно-венерологічного диспансеру № 2, запланували розмістити Львівську обласну лікарню відновного лікування, а у двох приміщеннях на вул. Замарстинівській 81 і 83 мали продовжити роботу поліклінічне відділення та лабораторія Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. У вересні 2021 р. стало відомо, що у приміщенні колишнього стаціонару шкірно-венерологічного диспансеру на вул. Кордуби, 4а запланували розмістити Львівську районну державну адміністрацію.
Лікувальні заклади психоневрологічного профілю. Перше у Львові спеціалізоване психіатричне відділення у Загальному шпиталі (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) було створено іще наприкінці ХVIII ст. Оскільки Загальний шпиталь було розміщено в будівлі колишнього Колегіуму Піярів, слово «піярі» в середині ХІХ ст. асоціювалося із божевільними. На початку 1870-х рр. було вирішено винести відділення для божевільних в окреме приміщення на території приміської громади Кульпарків. У 1875 р. відділення для божевільних було винесено із Крайового загального шпиталю в спеціально побудовану будівлю на Кульпаркові, згодом там було створено самостійний лікувальний заклад на 500 ліжок. Так починалася історія Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні. У 1905 р. було створено амбулаторію для приймання хворих і навчання студентів із курсу нервових і психічних хвороб, яка розмістилася на вул. Гауснера (Сковороди), 9. У 1930 р. в складі комплексу Львівського державного загального шпиталю (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) зведено будівлю неврологічного корпусу в функіональному стилі за проєктом відомого архітектора Тадеуша Обомінського. У неврологічній клініці була гістологічна лабораторія, рентген-кабінет, відділення електро- та гідротерапії, операційна та палати для 65 пацієнтів. У неврологічній клініці Львівського державного загального шпиталю щорічно лікувалося біля 1000 пацієнтів. Першим керівником кафедри неврології та психіатрії медичного факультету Львівського університету був Генрик Гальбан (1870 – 1933). Кафедру він очолював у 1905 – 1914 рр. та 1920 – 1933 рр. Після Другої Світової війни біля початків неврологічної служби на Львівщині стояв доцент Ярослав Бачинський (1911 – 1965), який у 1944 – 1945 р. очолював кафедру неврології Львівського державного медінституту, а у 1946 р. отримав звання «Відмінник охорони здоров’я». У 1949 р. за доносом працівника медінституту Я. Бачинського було засуджено на 10 років таборів, покарання він відбував у Сибіру. У 1985 р. на базі двох неврологічних та двох нейрохірургічних відділень Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова було створено кафедру рефлексотерапії та нейрохірургії факультету післядипломної освіти (ФПДО) ЛДМІ. Очільником кафедри став Володимир Миколайович Шевага. Із 1990 р. кафедра носить назву невропатології та нейрохірургії.
Львівський міський психоневрологічний диспансер був створений за наказом міськздороввідділу № 327 від 28 квітня 1953 р. на базі існуючого дерматовенерологічного диспансеру Ленінського району м. Львова. Міський психоневрологічний диспансер почав роботу із 1 жовтня 1953 р. На той час він мав стаціонар на 10 ліжок та поліклінічне відділення на вул. Я. Галана (Б. Лепкого), 8 (із 1971 р. в цьому будинку працював наркологічний диспансер). На початках поліклінічне відділення обслуговувало 3 – 5 тис. хворих на рік, а у 1974 р. – 16,5 тис. пацієнтів. Міський психоневрологічний диспансер обслуговував мешканців усіх районів Львова. Довший час головним лікарем диспансеру був Семен Філіппович Тонкопій. При поліклінічному відділенні психоневрологічного диспансеру на вул. Я. Галана (Б. Лепкого) працювала водолікарня на 170 процедур в день. У складі міського психоневрологічного диспансеру працювало два стаціонари: один цілодобовий на 50 ліжкомісць, а інший – денний на вул. П. Матюшенка (нині – Й. Коциловського), 15а у місцевості Погулянка. В складі психоневрологічного диспансеру працювали такі кабінети: наркологічний, дитячий психіатричний, логопедичний, профедурний та фізкабінет.
Другим головним лікарем міського психоневрологічного диспансеру був Георгій Федорович Болотов. У часи його керівництва медзакладом поліклінічне відділення диспансеру було переведене із приміщення на вул. Я. Галана (Б. Лепкого), 8 (тут розмістився обласний наркологічний диспансер) у приміщення на вул. П. Матюшенка (Й. Коциловського), 30 в Червоноармійському (Личаківському) районі м. Львова неподалік парку Погулянка, крім того було відкрито друге стаціонарне цілодобове відділення у будинку по вул. В. Брюсова (О. Басараб), 2 в Червоноармійському (Личаківському) районі. Після цього у складі міського психоневрологічного диспансеру працювало поліклінічне відділення на вул. П. Матюшенко (Й. Коциловського), 30; денний стаціонар на вул. П. Матюшенка, 30; стаціонарне цілодобове відділення № 1 на вул. Матюшенка, 15а; стаціонарне відділення № 2 на вул. В. Брюсова (О. Басараб), 2 та трудові майстерні по вул. Переяславській, 16.
Третім головним лікарем міського психоневрологічного диспансеру був Борис Якович Дацишин. Міський психоневрологічний диспансер продовжував свій розвиток незважаючи на другої половини 1980-х рр. У той час поліклінічна допомога надавалася мешканцям усіх районів м. Львова, а стаціонарна – пацієнтам із усієї Львівщини.
У травні 1987 р. трудовий колектив Львівського міського психоневрологічного диспансеру таємним голосуванням обрав на посаду головного лікаря Степана Івановича Старицького (1944 – 2022). За його сприяння у 1988 р. відповідно до ухвали Львівської міськради на баланс диспансеру було передано будинок по вул. П. Матюшенка (Й. Коциловського), 32. Цей будинок був реконструйований із надбудовою третього поверху. У 1993 р. в стаціонарі № 1 на вул. Й. Коциловського, 15а було споруджено харчоблок та їдальню для пацієнтів. У 1999 – 2000 рр. відбулася реконструкція стаціонару № 2 по вул. Ольги Басараб, 2 із надбудовою мансарди. Для працівників диспансеру було побудовано новий житловий будинок на 15 квартир на вул. Переяславській, 16.
У 1995 р. на базі Львівського міського психоневрологічного диспансеру була створена перша у Львові цілодобова анонімна служба підтримки «Телефон довіри», де чергували та надавали медико-психологічну допомогу лікарі-психіатри, психологи та сексопатолог.
У 2000 р. під керівництвом Степана Івановича Старицького Львівський міський психоневрологічний диспансер отримав відзнаку «Краща лікувальна установа» – за високий рівень медичного обслуговування львів’ян в номінації «Шануймо кращих».
Із 2001 р. в диспансері створено власну бухгалтерію, яка до цього була спільною для трьох медичних установ і знаходилася на вул. Пасічній. У 2005 р. головним лікарем Львівського міського психоневрологічного диспансеру став Володимир Володимирович Яєчник.
У 2004 – 2006 рр. за підтримки міського голови Львова, депутатського корпусу Львівської міськради, Міністерства охорони здоров’я України у співпраці з Європейською комісією та Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького реалізовано проект «Інтеграція психотерапевтичної моделі у систему охорони здоров’я».
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», відповідно до якої Львівський міський психоневрологічний диспансер було передано в спільну власність Львівської обласної ради. Із 30 грудня 2008 р. лікувальна установа стала Комунальним закладом Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер». У кінці 2019 р. відповідно до рішення Львівської обласної ради № 976 від 24 грудня 2019 р. Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер отримав статус комунального некомерційного підприємства (КНП). Директором КНП є Тереза Борисівна Торопова.
У структуру Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру натепер входять поліклінічне відділення; денний стаціонар; два цілодобові стаціонари (№№ 1 і 2).
Поліклінічне відділення працює на вул. Коциловського, 30 і розраховано на 120 відвідувань в день. Основними завданнями поліклінічного відділення є: надання амбулаторної психіатричної допомоги мешканцям м. Львова та області; активна профілактика психічних розладів серед мешканців регіону; консультування осіб з розладами психіки та поведінки за скеруванням органів соціального захисту та правоохоронних органів та ін. У поліклінічному відділенні працюють психіатри, психологи, психотерапевт, сексопатолог, епілептолог; функціонує електроенцефалографія. На базі поліклінічного відділення працює кабінет із проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів для мешканців м. Львова. Завідувачем поліклінічним відділенням є Олена Володимирівна Шипка.
Денний стаціонар працює у будинку по вул. Й. Коциловського, 32 і розрахований на 100 пацієнтів. Для короткотермінового перебування хворого, при потребі у ліжку передбачено 10 ліжок. Денний стаціонар працює за принципом часткової госпіталізації, що дозволяє хворим не тільки приймати лікування стаціонару, перебувати в звичних для них умовах життя, що позитивно позначається на результатах. Допомогу пацієнтам надають лікарі-психіатри, психологи та психотерапевти. Завідувачка відділенням – Віра Зіновіївна Чаплоуцька. У 2008 р. на базі денного стаціонару поліклінічного відділення створено «Центр соціальної адаптації та реабілітації для осіб з ментальними порушеннями» під керівництвом Лариси Вікторівни Павільчук.
Стаціонарне відділення № 1 на 67 ліжок функціонує в будинку по вул. Коциловського, 15а. Це відділення надає психіатричну, психотерапевтичну, психологічну та логопедичну допомогу мешканцям м. Львова, Львівщини та інших областей України. Щотижня у відділенні відбуваються клінічні розбори куди залучені працівники кафедри ЛНМУ ім. Д. Галицького та Українського католицького університету (УКУ). Стаціонар є базою практики студентів-психологів УКУ. Завідувач стаціонарним відділенням № 1 Іванна Євгенівна Горинюк.
Стаціонарне відділення № 2 на вул. О. Басараб, 2 розраховано на 58 ліжок. Це відділення спеціалізується на мультимодальному підході, який включає в себе психіатричні, психотерапевтичні та реабілітаційні заходи, які базовані на сучасних медичних психіатричних протоколах. Кожним пацієнтом займається вся команда, яка складається з психіатра, психолога, психотерапевта, середнього і молодшого персоналу. Робота стаціонару супроводжується кафедрою психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Д. Галицького, що включає в себе клінічні та психодинамічні розбори. Психотерапевтична допомога складається з індивідуальної та групової психотерапії, арттерапії, музикотерапії, екзистенціальної терапії. Завідувач стаціонарним відділенням № 2 Людмила Олексіївна Самсонова.
У складі обласного психоневрологічного диспансеру працює клініко-діагностична лабораторія IV ступеня акредитації, яка знаходиться на вул. Й. Коциловського, 32. Лабораторія оснащена сучасним обладнанням і має загально-клінічний, гематологічний та біохімічний відділи. Керівником лабораторії є Наталія Орестівна Білянська.
Для організації правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» створено юридичну службу, функції якої виконує юрисконсульт відповідної категорії, який надає консультативну правову допомогу працівникам та пацієнтам, які потребують соціального захисту.
До 2020 р. у Львові також діяв Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер на вул. Драгоманова, 58. Цей заклад мав стаціонар на 60 ліжкомісць, щороку тут проходило лікування біля 1000 маленьких пацієнтів. Плани реорганізації цього лікувального закладу вперше були озвучені в 2018 р., вони передбачали приєднання Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру (який в народі називають «Чорнобильською лікарнею»), проте через протести громадськості вони були реалізовані у лютому 2020 р. коли Львівська обласна рада підтримала припинення КЗ ЛОР «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер» шляхом його приєднання до КЗ ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр». Приміщення колишнього диспансеру площею понад 1000 кв. м. вирішили продати. Кошти від продажу приміщення на вул. Драгоманова, 58 планувалося скерувати на створення у Львові нового дитячого онкоцентру.
Будинок по вул. Драгоманова, 58 в якому знаходився Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер є пам’яткою архітектури – це вілла львівського правника Юліана Макаревича, збудована в стилі романтичної сецесії за проєктом архітектора Л. Вельтце у 1909 р.
У 1971 р. було створено Львівський обласний державний наркологічний диспансер, який нині носить назву Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень. Поліклінічне відділення від створення медустанови знаходиться на вул. Б. Лепкого, 8. Нині медичний центр є координуючим центром профілактики та лікування алкогольної та наркотичної залежності, надання наркологічної допомоги мешканцям м. Львова та області. В медичному центрі надається кваліфікована поетапна допомога пацієнтам з різними видами залежності, мешканцям інших областей України та громадянам інших країн.
У складі Львівського обласного медичного центру превенції та терапії узалежнень функціонують два стаціонарних відділення (№№ 1 і 2) на 80 ліжок кожне на вул. Кульпарківській, 95; відділення невідкладної наркологічної допомоги та детоксикації на 20 ліжок на вул. Кульпарківській, 95; приймально-діагностичне відділення (вул. Кульпарківська, 95) та поліклінічне відділення на вул. Б. Лепкого, 8. У поліклінічному відділенні працює госпрозрахунковий підрозділ, який проводить профілактичний наркологічний огляд із виданням сертифікату та кабінет замісної підтримувальної терапії.
Лікувальні заклади ендокринологічного профілю. Становлення і розвиток практичної ендокринології на Львівщині на всьому заході України бере початок у другій половині 1940-х рр. Тоді практично усе населення регіону було вражене ендемічним зобом. Перші кроки по вирішенню цієї проблеми були зроблені силам лікарів-ентузіастів на чолі із проф. Г. Каравановим та його учнями. У 1946 р. відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я Української РСР у Львові на базі 1-ої Робітничої поліклініки по вул. Фредра, 2 (тепер – поліклінічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні) розпочалася організація Львівського обласного ендокринологічного диспансеру. Діяльність диспансеру мала проводитися в напрямку активного виявлення і лікування пацієнтів із патологією ендокринної системи, але основним завданням була боротьба із епідемією зобу в Прикарпатті.
Першого пацієнта Львівський обласний ендокринологічний диспансер прийняв у січні 1947 р. На цей час в штаті диспансеру було всього чотири працівники: лікар, медсестра та два молодших медпрацівники.
Із 1949 р. ендокринологічний диспансер працює на вул. Чайковського, 22. Тут було створено поліклініку, лабораторію та невеликий стаціонар на вісім ліжок. У ті роки особлива увага зосереджувалася на проблемі зобної епідемії та її подолання. Працівники диспансеру налагодили контроль за йодуванням солі, проводилася профілактика зобу препаратом «антиструмін». У 1952 р. було виявлено 9 тисяч пацієнтів із зобом ІІІ, IV і V ступенів. Ендокринологи-терапевти активно співпрацювали із хірургами. У ендокринологічному диспансері регулярно проводили обласний хірург доцент П. Голобородько; професори Г. Караванов та Т. Глухенький та доцент С. Барвінський.
Іще одним важливим напрямком роботи Львівського обласного ендокринологічного диспансеру стали лікування і профілактика цукрового діабету, захворюваність на який зростала серед населення Львівщини.
На початку 1950-х рр. колектив Львівського обласного ендокринологічного диспансеру складався усього із семи осіб, проте за перших 10 років роботи лікувальної установи була проведена величезна робота з виявлення і лікування хворих з ендокринною патологією, створено мережу ендокринологічних кабінетів у Львові та в містах і районах області.
Наприкінці 1960-х рр. на балі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру було організоване дитяче відділення, яке працює і сьогодні в складі ендокринологічного клінічного лікувально-діагностичного центру.
У 2012 р. Львівський обласний ендокринологічний диспансер було реорганізовано у Львівський обласний державний клінічний ендокринологічний лікувально-діагностичний центр (ЛОДКЕЛДЦ), який знаходиться в Личаківському районі м. Львова на вул. К. Острозького, 1. У лютому 2019 р. лікувально-діагностичний центр отримав статус комунального некомерційного підприємства і отримав назву «Львівський клінічний центр ендокринології».
КНП «Львівський клінічний центр ендокринології» та ендокринологічне Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова (вул. Свєнціцього, 3) є клінічними базами кафедри ендокринології ЛНМУ ім. Данила Галицького, яка була створена у 1978 р. на базі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру. Ця кафедра входить до складу медичного факультету № 2 та факультету післядипломної освіти (ФПДО). Засновником кафедри ендокринології став д. мед. н., проф. Я. І. Томашевський. Із 1999 р. кафедру очолював д. мед. н., проф. О.О. Сергієнко, а із 2014 р. завідувачем кафедри є д. мед. н., доц. А.М. Урбанович. Проф. Я.І. Томашевський розробив «Програму загальної диспансеризації населення», яка скерована на раннє виявлення цукрового діабету, предіабету та йододефіцитних захворювань, яка була успішно реалізована. У 2016 р. працівники кафедри ендокринології ЛНМУ ім. Данила Галицького на базі ЛОДКЕЛДЦ та ендокринологічного відділення 4-ої міської лікарні м. Львова проконсультували майже 9,5 тис. пацієнтів.
Історія ендокринологічного центру у Львові нерозривно пов’язана співпрацею із хірургічними клініками академіка М. Павловського та проф. Д. Макара, праця і науковий потенціал яких спрямований на вирішення хірургічних аспектів ендокринної патології.
Станом на початок 2020-х рр. у Львівському клінічному центрі ендокринології працювало біля 150 працівників; в складі центру працювало поліклінічне та два стаціонарні відділення, а також клініко-біохімічна та імуноферментна лабораторії. Щороку центр приймав понад 2500 стаціонарних хворих та біля 45000 пацієнтів відвідувало поліклінічне відділення.
Під час роботи програми «Цукровий діабет» Львівський клінічний центр ендокринології отримав новий поштовх у своїй діяльності, зокрема було створено кабінети: навчання хворих на цукровий діабет самоконтролю, кабінет діагностики та лікування діабетичної нейропатії. Кабінет «Діабетична стопа» обладнано ультразвуковим диссектором «Sonoca-180», який є надзвичайно ефективним в лікуванні синдрому діабетичної стопи з наявними виразковими дефектами, відповідно, зменшуючи ймовірність ампутацій кінцівок в рази. Для своєчасної (на ранніх стадіях) діагностики та лікування діабетичних ретинопатій у центрі введено в дію кабінет «Діабетична ретинопатія», який обладнано фундус-камерою та лазерним фотокоагулятором виробництва компанії NIDEK (Японія).
Поліклінічне відділення в складі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру було відкрите у 1988 р., у його складі зараз працюють наступні кабінети: ендокринолога; дитячого ендокринолога; офтальмолога («Діабетична ретинопатія»); кардіолога; невролога; хірурга («Діабетична стопа»); рефлексотерапії; гіпербаричної оксигенації; стоматолога; ультразвукової діагностики; функціональної діагностики. У складі поліклінічного відділення працює «Діабетологічний навчальний центр», у якому пацієнти з цукровим діабетом проходять навчання щодо належного способу життя та навичок самоконтролю свого захворювання та денний стаціонар на 10 ліжок. У поліклінічному відділенні працює 19 лікарів різних спеціальностей та 10 медичних сестер.
Діабетологічне відділення надає кваліфіковану стаціонарну лікувально-діагностичну допомогу хворим на цукровий діабет, в т.ч. невідкладну допомогу при невідкладних станах (гіпоглікемія, кома та прекома) і планову госпітальну допомогу.
Ендокринологічне відділення надає кваліфіковану діагностичну та лікувальну допомогу хворим на ендокринологічні захворювання (захворювання щитовидної та паращитовидної залоз; наднирників; гіпоталамо-гіпофізарними системи та ін.).
Клініко-діагностична лабораторія Львівського клінічного центру ендокринології має такі відділи: загальноклінічний, гематологічний, біохімічний та імунологічний. Лабораторія обслуговує пацієнтів поліклінічного та стаціонарних відділень.
У серпні 2022 р. з’явилася інформація про те, що Львівська обласна рада планує реорганізувати КНП «Львівський клінічний центр ендокринології». Амбулаторне (поліклінічне) відділення запланували приєднати до обласного діагностичного центру на вул. Пекарській, 69б, а стаціонар – до Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи. Ці плани викликали протести серед медичної спільноти та пацієнтів.
Ендокринологічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні м. Львова було засноване у 1974 р. На початку воно мало 40 ліжок. У 1974 – 1986 рр. завідувачем відділенням була Н.О. Полева. У 1980 р. кількість ліжок у відділенні було збільшено до 60. Із вересня 1986 р. ендокринологічне відділення 4-ої МКЛ очолювала В.І. Цибуковська. У відділення госпіталізували пацієнтів із цукровим діабетом І та ІІ типів, нецукровим діабетом, пацієнтів із захворюваннями наднирників, щитовидної та паращитовидної залоз, а також хворих із патологією гіпоталамо-гіпофізарної системи. Зараз 4-та міська клінічна лікарня увійшла до складу Другого територіального медичного об’єднання м. Львова.
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік використаних джерел інформації
«Не мала» – пісня-протест молодої дівчини, яка відмовляється жити за умовностями та стереотипами суспільства. Вона прагне вільного вибору. Вона хоче бути собою. Протест, який оживає у новій пісні T.HUTSULS «Не мала», добре знайомий кожній дівчині-підлітку, яка не хоче, щоб інші диктували їй, як жити, і підлаштовували під свій життєвий шлях. Від імені мільйонів таких «не малих» драйвовий гурт із Коломиї висловлює у пісні супротив суспільству, яке впливає на тебе, твій настрій, рішучість і навіть мрії.
– Мої батьки завжди підтримували мене в моїх мріях та починаннях, – каже вокалістка T.HUTSULS, авторка слів та музики синглу «Не мала» Алекса Цимбал. – І акцентували на тому, що все у житті можливо. Головне – прагнути цього по-справжньому і знати, що це те, чого ти дійсно хочеш. Так і наша «Не мала» – вона не намагається справити враження на інших, виділяючись своєю експресивністю. Вона точно знає, хто вона, любить себе справжню, насолоджується тим, що має, і проживає власну історію, яку творить сама.
Треком «Не мала» T.HUTSULS хочуть зламати стереотипи і дещо відійти від традиційності. І вже звично для своєї музичної творчості – показати, що гуцульська культура вибухова, доволі неочікувана у своїх проявах і може бути різнобічною. Це одна зі сторінок індивідуальності T.HUTSULS, їхня особливість.
Галина ГУЗЬО
Початок концерту о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
У програмі вечора у виконанні оркестру та хору прозвучать саундтреки та композиції з улюблених фільмів – “Сам удома”, “Різдвяна історія”, “Гаррі Поттер”, “Полярний експрес”, “Едвард руки-ножиці”, “Чарлі та шоколадна фабрика”, “Крижане серце 1-2”, “Кошмар перед Різдвом”, “Нарнія”, “Золотий компас”, “Клаус”, “Ґрінч”, “Доктор Хто”, “Красуня та чудовисько”, “Вартові легенд” та ін. Солісти та оркестр виступатимуть у казкових зимових костюмах, а усе дійство буде обрамлене святковими декораціями.
“Це концерт, на якому оживають дива. Який змушує затамувати подих, зігріває душі та дозволяє забути про негаразди і слідом за музикою поринути у святкову пригоду, небачені світи та неймовірні історії”, – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency.
Чарівну музику доповнить неповторна різдвяна історія-притча, яку супроводжуватиме відеоряд з фільмів та мультфільмів. Також для найменших будуть цікаві і захоплюючі інтерактиви, тож концерт підійде для всієї сім’ї.
Диригентом вечора стане Роман Кресленко. Аранжувальник, художній керівник проєкту — Діана Коваль, художній керівник хору – Ірина Кресленко.
Квитки за посиланням https://concert.ua/uk/event/the-sounds-of-christmas-lviv
Ольга МАКСИМ’ЯК
Треба було б ще багато часу, щоб оглянути всі інші кооперативи у Львові. Я згадаю хоч важніші: кооп. «Зоря» на Богданівці – споживча, крамниця, цукерня, фабрика синки, чорнила і скринок, які постачала у великій кількості для опаковування різних виробів в українських фабриках у Львові. Кооператива «Пласт», крамниця спортового приладдя і виробництво спортових одягів, а також дріжджевих порошків і мухолапок. Кооператива Інженерських Робіт «К.І.Р.»: кооп. праці з відділами – архітектурним, будівельним, інсталяційним, електричним та фабрикою бочок на масло; експедиційно-перевозова, кооператива «Гарма», кооператива пасічників «Рій», галянтерійна крамниця «Базар», Видавнича Кооператива «Ізмарагд». Видавнича кооператива «Червона Калина», що видавала ілюстрований місячник «Літопис Червоної Калини», дуже поширений, і присвячений головно історії визвольних змагань і дуже поширений Календар-альманах «Червоної Калини», а крім того багато вартісних книжок. Ініціяторами, керманичами і авторами були здебільша учасники визвольних змагань, головно УСС. Видавництво «Червона Калина» обходило б тепер 30-ліття свойого існування. Воно відновило свою діяльність в Ню Йорку, завдячи чому побачила, світ і ця книжка.
Врешті погляньмо ще на кооперативну фабрику «Суспільний Промисл». На весну 1932 р. службовці українських установ, згуртовані в професійній організації «Союз Українських Службовців Галичини», в скороченні «Супруга», вирішили заложити виробничу кооперативу, щоб таким чином поборювати безробіття. Дрібними ратами зібрано 3000 зол. уділового капіталу, 5000 зол. позичила, кредитова кооператива «Супруга». З тим капіталом кооп. «Суспільний Промисл» урухомила в грудні 1932 р. в трьох кімнатах та з двома робітниками «фабрику» цикорії. В початках ціла продукція обмежувалася до пакування, готової вже, меленої цикорії у влаєні обгортки і таким чином в наших крамницях появилася цикорія «Луна».
Але в 1939 році фабрика цикорії і сурогатів кави «Суспільний Промисл» містилася вже у власному триповерховому залізно-бетоновому будинку та була устаткована модерними машинами, при чому затруднювала понад 100 робітників і службовців. Вона контрактувала, плянтації цикорії і цукрових буряків по селах жовківського і сумежних повітів та мала велику власну сушарню біля залізничої станції в Жовкві, Її вироби: цикорія «Луна», сурогати кави «Пражінь», «Доміно», «Чоколядова Луна», «Солодова кава Луна» доходили в найдальші закутини західньо-українських земель та здобували собі постепенно збут також серед чужого населення. Балянсова вартість її майна досягала пів мільйонана золотих, а дійсна вартість була куди більша. В тому було тільки нецілих 20 тисяч зол. уділового капіталу, решту осягнено з чистих зисків виробництва. Пояснити ті нечувані в тодішніх умовинах осяги за нецілих 7 років діяльности можна лиш тим, що вона мала добру управу, вишколених фахівців, відданих справі робітників і службовців (які на тодішні умовини були гарно платні й забезпечені корисним колективним договором), але й тим, що фабрика мала зорганізований кооперативний ринок збуту, отих 3000 сільських і кількадесять міських кооперативних крамниць, що впроваджували вироби українського промислу, усуваючи зі своїх полиць чужі. Так то кажне українське виробництво – кооперативне чи приватне, знаходило зразу запевнений збут при мінімальних витратах на рекляму і пропаганду та безкоштовного збутового апарату, агентів тощо, бо всі ті функції виконував «Центросоюз», «Кооперативні союзи» та «Народна Торговля». Був це здебільша, свій сільський ринок, не дуже то поємний, але він вистачав на, те, щоб поставити на ноги початкове, слабе капіталом, виробництво. Здобуття міського ринку вимагало вже багато більших зусиль і витрат. Але й тут приходила з допомогою наша кооперація. Поширений нею клич «свій до свого», перекидався і на міста, відбиваючись широким відгомоном по Львові, столиці нашого кооперативного руху.
В 1939 р. працювало в українських кооперативних підприємствах Львова понад півтори тисячі службовців і робітників. Приблизно ще раз стільки працювало в українських установах, таких як “Рідна Школа”, “Просвіта”, “Сільський Господар”, різні приватні школи, українська, преса, видавництва і головно промислові, торговельні та ремісничі підприємства. З членами їх родин це було яких 12 тисяч, значить 20% тодішнього українського населення Львова. Була це верства незалежна від чужого державного жолоба, чи чужих працедавців, яку удержувала, безпосередньо, або посередньо українська кооперація. Кооперативні службовці поголовно оподатковувались на «Рідну Школу», «Тов. Українських Інвалідів», «Просвіту», вони становили поважний відсоток передплатників української преси, при чому оголошення кооперативних підприємств причинялися до розвитку тієї преси.
А якщо ви раділи колись перемогою нашої футбольної дружини «Україна» над польською «Погонею», чи жидівською «Гасмонеєю», то напевно знаєте, що більшість змагунів тієї дружини були службовцями «Ревізійного Союзу», «Центросоюзу», «Маслосоюзу» і «Суспільного Промислу». Ця дружина не тільки копала мяч, вона здобувала для нас пошану львівської вулиці, а деколи й серце її. А коли весною 1939 р. польська університетська молодь на спілку з вуличним шумовинням громила українські установи, то ті погромники не мали відваги рушити на жовківське передмістя під фабрику «Суспільного Промислу». Бо там на плоскому даху фабрики сиділи хлопці із Знесіння, Збоїск і Замарстинова – «львівські діти», а поруч них стояли наготовлені купи каміння та всякий залізний лом. Погромами вже не можна було знищити українського Львова, ані його застрашити, З кожним днем бачилося, як він ріс, міцнів, як розгортався наступ зорганізованої української маси на чужу твердиню в середині її мурів.
Большевицька, навала змела з лиця землі ці наші здобутки довголітньої важкої і витривалої праці. Але навіть жахливий большевицький режим не зміг затерти память серед народу про те, що спільним, свідомо зорганізованим зусиллям, можна, і в найважчих умовинах змагатися й перемагати.
В слушний час ця память перетвориться у чин.
Історична драма 1979 року буде показана в рамках проєкту “Живе кіно у Львові” з оригінальної кінострічки. Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”. Показ здійснить Олександр Мандрик.
У режисера Джона Хеймана, який зняв понад 30 фільмів і отримав безліч нагород за свої роботи, була вагома причина, щоб зняти цей фільм: він хотів якомога точніше донести Благу вість про Ісуса, яка б зображувала історичний Ізраїль (Палестину) першого століття. Після ретельного обмірковування він вирішив, що текст Євангелія від Луки може служити основою для потужного і надійного сценарію. За оцінкою Хеймана, Блага Вість від Луки мала безліч достоїнств. Вона була точною в подробицях та заслуговувала на довіру з історичної точки зору; і найважливіше — вона давала детальний опис служіння Ісуса Христа і ясно викладала Його вчення.
Фільм повинен був зніматися в Ізраїлі. Більше ніж п’ять тисяч людей, задіяних в епізодичних ролях, були подібні до армії, що бере участь у військових діях. Після декількох проб вибір актора на роль Ісуса припав на Браяна Дікона, члена королівського товариства «Нью Шекспір Компані». Щоб підготуватися до зйомок, Браян Дікон прочитав Євангеліє від Луки більш як двадцять разів у різних перекладах, запам’ятовуючи при цьому цілі глави.
Зйомки на місці зайняли сім місяців.
До та після події традиційно пригощатиме Кава Старого Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Це буде великий симфонічний вечір, де оркестр презентує програму «Станкович. Брамс. Дворжак» під батутою головного дириґента Теодора Кухара. Того вечора звучатимуть твори, які увійшли у програму гастрольного турне та спершу оркестр виконає їх для львівської публіки. Концерт розпочне органічне поєднання українського фольклору з академічною традицією у Камерній Симфонії № 3 для флейти та струнних українського композитора Євгена Станковича, яка отримала світове визнання, як одна з кращих симфоній 1985 р. за версією ЮНЕСКО. Солюватиме на флейті – знаний музикант Михайло Сосновський.
Продовжить програму перлина скрипкової музики – єдиний Концерт для скрипки з оркестром Йоганнеса Брамса, в якому композитор вдало поєднав класичну досконалість форм з романтичним натхненням образами природи. Скрипалька Владислава Лученко є запрошеною солісткою вечора та загалом гастрольного турне США.
Грандіозним фіналом прозвучить Симфонія Антоніна Дворжака №9, що має підзаголовок “З Нового Світу”. Створюючи у кінці ХІХ століття цей твір, чеський композитор зафіксував у партитурі свої враження від американського континенту, від його музики та фольклору. У той час Америка була для європейців тим новим, незвіданим світом, який викликав неабиякий інтерес та захоплення. Тепер же тим Новим світом для усіх стала Україна та її народ, який мужньо протистоїть росії, оберігаючи та захищаючи найважливіше – Незалежність.
Щодо самого гастрольного туру Сполученими Штатами Америки, то заплановано 37 подій у 20ти штатах Америки, у залах, які розраховані на понад дві тисячі глядачів. Перший концерт відбудеться 13 січня у штаті Флорида. А 15 лютого запланований концерт у престижному Carnegie Hall, що у Нью–Йорку.
Також серед штатів, де звучатиме український оркестр – Нью-Джерсі, Ньо-Йорк, Північна/Південна Кароліна, у містах – Маямі, Чикаго, Клівленд, Рочестер та інших. Презентують себе і у знаних Лонг-Айленд Університеті, Університеті Іллінойсу, Університеті Джеймса Медісона, Університеті Штату Джорджія.
Виступатиме Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під батутою головного дириґента Теодора Кухара, спільно із відомими солістами Станіславом Христенком (фортепіано), Владиславою Лученко (скрипка), Соломією Івахів (скрипка), Оксаною Рапітою (фортепіано), Михайлом Сосновським (флейта). А у концертних програмах – кращі композиції світової музичної класики, серед них і твори українських композиторів Євгена Станковича, Мирослава Скорика.
Поїздка проходитиме у співпраці з Благодійним фондом Козицького «Ми і світ/ WE&WORLD» в межах новоствореного мистецького проєкту «See & hear Ukraine/ Бачити і чути Україну».
Завдяки партнерству – в межах гастрольного туру, світовій публіці буде представлено не лише найкращі зразки музичного мистецтва, а і українське сучасне візуальне мистецтво.
Квитки тут: https://philharmonia.lviv.ua/event/stankovych-bramhs-dvorak/
Ольга МАКСИМ’ЯК
