Відкритя виставки "Жінка і стиль ар-деко на поштовій листівці" з колекції Оксани Бобошко.
Цими днями в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) експонується виставка виставка під назвою “Жінка і стиль ар-деко на поштовій листівці” з колекції Оксани Бобошко.
Виставка дуже гармонує з інтер’єром кав’ярні, адже також остатня виконана в стилі ар-деко і вже тривалий час витримує цей чудовий стиль в найменших дрібницях.
Експозиція виставки “Жінка і стиль ар-деко на поштовій листівці” з колекції Оксани Бобошко.
“Дуже гарно, що у нас у Львові є така оаза арт-деко. Маленьке місце, дуже потульне і я тішуся, що Євген Булавін підтримує цю традицію оскільки Львів пов’язаний з арт-деко, особливо в архітектурі. І це була гарна ідея зробити такий острівок арт-деко – кафе”, – розповідає колекціонерка Оксана Бобошко.
Оскільки власник кав’ярні Євген Булавін також є філокартистом з великим досвідом та поважною колекцією, цілком логічно що він запросив Оксану зробити виставку у цьому, дуже форматному просторі.
Відкритя виставки “Жінка і стиль ар-деко на поштовій листівці” з колекції Оксани Бобошко.
“І оскільки я давно колекціоную поштівки, то Євген запропонував мені на літо, коли сюди приходить багато нових людей, частинку моєї колекції виставити в інтер’єрі кафе. У мене багато поштівок, понад 2 000, вони в темі «Жінка на поштівці», але жінка епохи арт-нуво і арт-деко. Арт-нуво – це період кінця ХІХ ст. і закінчилася Першою світовою війною, а ось в післявоєнний час світ охопив вир епохи джазу, швидкості, технічного прогресу і в подальшому ця епоха називалася арт-деко. Так от у мене, трішки менше, але є поштівки цього періоду, того вигляду жінки, оскільки в моїй колекції жінка є в центрі уваги, мені цікаво було підібрати для виставки поштівки саме того часу, а це десь 1930-ті рр., на якій зображена жінка”, – зазначає Оксана Бобошко.
Експозиція виставки “Жінка і стиль ар-деко на поштовій листівці” з колекції Оксани Бобошко.
На відкриття виставки прийшло вузьке коло справжніх поціновувачів жінок та стилю ар-деко. Подія була дуже атмосферною і цікавою.
А всі, хто ще не бачив цієї чудової виставки , має час оглянути її в кав’ярні “Мазурек” (вул. Валер’яна Поліщука, 83) до кінця літа.
Більшу частину парної сторони Казимирівської вулиці (сучасна Городоцька) займали правоохоронні органи. У будинку колишнього монастиря Бриґідок (1614-1784) австрійська влада розмістила в’язницю, яка функціонує донині як слідчий ізолятор. Взагалі, монастирі Бриґідок дуже любили перетворювати на тюрми – відомі такі “бригідки”, крім Львова, у Дрогобичі та Луцьку.
Костел Святого Апостола Петра ордену Бригідок. Фото 1913 року
На планах ХVІІІ ст. бачимо мурований костел Св. Бриґіди з прибудованим до нього зі заходу корпусом монастиря. З півночі прилягав монастирський сад. Австрійська влада влаштувала у закритому монастирі чоловічу в’язницю – карний дім. В 1840-х будівлю перебудували у “касарняному” стилі бідермаєрівського класицизму. Колишній костел опинився на закритому подвір’ї і став екуменічною каплицею для в’язнів.
В’язниця «Бригідки» у Львові, 1934 р.
У львівських Бриґідках відбували покарання кримінальні та політичні в’язні. В 1889 р. тут перебував Іван Франко, якого заарештували за підозрою у сприянні “шпигунам” з Росії – Сергію Дегену та Богданові Кистяківському, які приїхали з Києва відвідати Галичину та Карпати. Під враження цього кількамісячного арешту І. Франко написав поетичний цикл “Тюремні сонети”.
Головна брама Бриґідок.
16 червня 1939 р. з тюрми вдалося втекти трьом членам ОУН. На згадку про цю щасливу втечу на фасаді будівлі відкрили в 2008 р. скульптурну композицію – троє соколів прориваються через тюремні грати. Поруч встановлено пам’ятну плиту з написом: “Воля ціни не має! В пам’ять про пластунів – членів ОУН, політв’язнів Ярослава Гайваса, Петра Башука, Петра Канюки, які здійснили 16.06.1939 р. відчайдушну втечу з польської в’язниці “Бриґідки”.
Дим від пожежі в Бриґідках на вулиці Казимирівській
У тюрмі здійснювалися також страти. 23 грудня 1932 р. в Бриґідках повісили боївкарів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Їх засудили до страти за напад на пошту в Городку та вбивство керівника східного департаменту польського міністерства закордонних справ, ідеолога польсько-українського зближення Тадеуша Голувка (1889-1931), якого оунівці звинувачували у “духовному обеззброюванні українського суспільства”. Під час їх страти відбувалися Богослужіння у львівських церквах, яке супроводжувалося безперервним биттям у дзвони.
Розстрільний список тюрми № 4. Вирок виніс помічник начальника УНКВД Ілля Ступницький, санкціонував обласний прокурор Леонід Харитонов.
Справжня бійня відбулася у Бриґідках, які в 1939 р. стали тюрмою №4 НКВС, в останній тиждень червня 1941 р. Після початку німецько-радянської війни проводилося “розвантаження тюрем Львівської області від контрреволюційного, кримінально-політичного елементу”. Частину в’язнів евакуювали на схід, частину кримінальних злочинців випустили, а більшість ув’язнених було вбито. Загинуло також багато людей,яких енкаведисти заарештували у перші дні війни. За даними Музею жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” у Бриґідках тобі було вбито 739 осіб (в тюрмі №1 на Лонцького – 1681, в Замарстинівській тюрмі №2 – 971 людину).
Впізнання загиблих. Фото 3 липня 1941 р.
В ніч на 24 червня 1941 р. боївкарі ОУН здійснили спробу визволити в’язнів львівських тюрем, хоча сили були нерівними, бо в місті ще залишалося багато червоноармійців. Однак охорона тюрми №4 розбіглася і близько 300 ув’язненим вдалося розбити двері камер і вирватися на волю, поки енкаведисти не повернулися, щоб продовжити свою криваву справу.
Для публікації використано фрагмент книги Ігоря Мельника “Краківське передмістя та західні околиці
Королівського столичного міста Львова” (Центр Європи, 2011)
У вівторок, 5 липня 2022 року, о 16.00, в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться кінопоказ та обговорення документального фільму “Від шепоту до крику”. Подія відбудеться в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Організаторами події виступають Українське Фотографічне Товариство спільно з кіноклубом Центр мистецтв “АРТ-Простір” Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та Львівським фотомузеєм, Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Цей документальний фільм досліджує героїчні спроби борців за демократію у п’яти країнах – Україні, Венесуелі, Єгипті, Малайзії та Зімбабве, а також виклики, котрі кидають диктатори, проти яких вони виступають.
Герої стрічки – це студентські лідери (Венесуела), молоді фахівці (Єгипет), політики-опозиціонери (Малайзія та Зімбабве) та колишній президент (Україна). Усі вони живуть на різних континентах і належать до різних культур, але всі прагнуть справедливості. Щоб здобути політичну свободу для себе та своїх співвітчизників, вони ризикують усім.
Режисер: Бен Мозес
Країна: США
Рiк виробництва: 2012
Тривалість: 95 хв
Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається щороку впродовж останнього тижня березня в Києві. Після завершення Docudays UA презентує найкращі фільми в регіонах України.
Мета фестивалю сприяти дотриманню й захисту прав людини та основоположних свобод, утверджувати розуміння людської гідності як найвищої цінності, підвищувати рівень громадянської активності в Україні, сприяти розвитку документального кіно.
До річниці загибелі Героя України, всесвітньо відомого співака, вихованця «Дударика» Василя Сліпака капела презентує «Місяць на небі».
Саме ця композиція була улюбленою у Василя, розповів керівник Національної академічної чоловічої хорової капели «Дударик» Дмитро Кацал.
«Багато хто впізнає Василя Сліпака саме по цій композиції, а його оперні друзі з пів світу вивчили її та співають по нині. На згадку про нього і про кожного, хто вже не заспіває з нами улюблених пісень. Про воїна і співака. Про Героїв цієї війни», – сказав Дмитро Кацал.
Як відомо, Василь Сліпак — всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції гідності та бойових дій на сході України. Загинув у бою від кулі снайпера 29 червня 2016 року. Кавалер ордена «За мужність» І ст., Герой України, кавалер ордена «Золота Зірка».
А ви знали, що перший бронежилет створив уродженець Львівщини?! Винахідник і хімік Ян Щепаник народився 13 червня 1872 року у селі Рудники, теперішньому передмісті Мостиськ.
Після закінчення початкової школи та гімназії вступив до педагогічного інституту в Кракові. До 1896 року працював учителем у кількох польських містечках, паралельно займаючись винахідництвом. Перший успіх на цій ниві прийшов до Щепаника у 1897 році, коли у патентному відомстві Великої Британії він запатентував телектроскоп. «Камера для відтворення зображень на відстані за допомогою електрики», як описував її винахідник, була певним прообразом сучасного телевізора.
Ян Щепаник
У 1900 році на Всесвітній виставці у Парижі винахідник представив покращений пристрій для передачі зображення – телефот. Із 1918 року Щепаник захопився системами кольорового кіно, які були високо оцінені за реалізм передачі кольору. Одночасно розробляв проекти озвучування фільмів. Кругозір винахідника був дуже широким. Майстерні та лабораторії Щепаника, крім Польщі, працювали у Відні, Берліні та Дрездені.
Майстерня Яна Щепаника
Однак, напевно, найбільшої слави винахідник здобув, винайшовши прообраз сучасного бронежилету. «Броник» Щепаника був створений із шовкової тканини з вплетеними тонкими сталевими листами. Захисний пристрій цього зразка врятував життя від замаху королю Іспанії Альфонсу ХІІ. За це монарх удостоїв винахідника звання кавалера Ордена Ізабелли Католички. За доопрацювання імператорських парадних обладунків до Ордена Святої Анни Щепаника представив і російський цар Микола ІІ , але винахідник, як підданий Австро-Угорщини, з патріотичних міркувань відмовився від нагороди держави-супротивника, прийнявши лише в подарунок золотий годинник з діамантами.
Бронежилет розробки Яна Щепаника
Загалом Щепаник є автором сотень патентів і більше 50 винаходів, частина з яких – в царині кінозйомки, телебачення і фотографії – використовуються і донині. За твердженням сучасних дослідників, багато робіт Щепанека скопійовані й використовуються під іншими назвами до теперішнього часу.
Помер Ян Щепаник від раку печінки 18 квітня 1926 року у польському Тарнуві. Там і похований.
Кольорові фотографії Яна Щепаника
За багатогранність і плідність діяльності сучасники називали Щепанека «польським Едісоном» і «Галицьким генієм». Описи винаходів Щепаника, крім фахової літератури, можна знайти й у книгах Марка Твена, з яким винахідник часто спілкувався.
Національна академічна чоловіча хорова капела Дударик
Національна академічна чоловіча хорова капела Дударик презентувала пісню у рамках нового проєкту “Друзі з фронту”. Про це повідомив керівник Дударика, диригент, заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кацал.
За його словами, військовослужбовець-Дударик Орест Рись, перебуваючи на реабілітації у Львові, навідався до хористів із пропозицією записати одну із пісень для підняття бойового духу і на добру згадку. Цього разу обрали гімн куреню «Залізної Остроги» УСС.
“Презентуємо вашій увазі! При нагоді записуватимемо із нашими хлопцями, які на фронті, такі листівки у межах нового проєкту «Друзі з фронту». Прем’єри відбуватимуться на нашому YouTube. Слухайте та коментуйте – для на нас це важливо!”, – зазначили у капелі.
Хористи ідентифікують співанки, відшукують оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проекту кошти передадуть Збройним Силам України.
Одне з місць ярмарку, де активні пластунки збирали кошти на військо
Вчора, 28 червня 2022 року, з нагоди Дня Конституції, відбулося свято для мешканців і гостей міста Лева в Горіховому гаю ‒ живописній парковій зоні по вулиці Володимира Великого.
Команда «Горіхового» кіноцентру організувала свято для всієї родини: творчі майстерні, показові виступи, українські традицій, кіно, етномузика, тощо. В рамках цього свята члени і членкині із Львівської округи «Пласту» провели свій захід у формі «Теренової гри». Чимало дітей, віком від 6 років, повправлялися в таких активностях як переправа, лазанки, стрільба, майстерки, аквагрим, ярмарок, фарби холі, тощо.
Перед початком заходу ‒ малий відвідувач на тлі символіки «Пласту»
Це були не тільки пластуни, а й діти, які прийшли на свято в «Горіховий гай». Вони трохи відволіклися від буденності та спробувати себе у ролі пластунів. Діти долали навісні переправи, в’язали вузли, змагались в естафетах. Найактивніші учасники «Теренової гри» отримали подарунки від організаторів.
Діти налаштовуються на «Теренову гру» в Горіховому гаю
Активна членкиня Львівської округи «Пласту» із смт. Зимна Вода, Віра Ярош, у коментарі автору замітки наголосила, що на початку заходу у Тереновому гаю зареєструвалося більше сотні дітей. Теренова гра, за її словами, – це не тільки якась розвага, а спосіб реально допомогти ЗСУ. Отримані кошти від продажі різних сувенірів і національних атрибутів організація передасть нашій армії.
По обличчях батьків, які спостерігали за активностями своїх дітей, було помітно, що Теренова гра і їм допомогла пережити радісні хвилини в непростих буднях, в умовах теперішньої війни.
Нещодавно в приватному архіві професора українського тіловиховання Степана Гайдучка (1890–1976) було віднайдено три невідомі для науковців та широкого загалу світлини, які зафіксували змагання з ситківки (великого тенісу), які відбулися на львівській площі «Сокола-Батька» («Українському городі») у червні 1914 року.
На одній із них зафіксовано Петра Франка. У франкознавстві ця сторінка його біографії належним чином не представлена. З огляду на це й було підготовлено дану розвідку [1].
Петро Франко, навчаючись в Академічній гімназії у Львові, зацікавився з-поміж інших видів спорту ситківкою. До її популяризацієї серед українців Галичини значних зусиль доклав професор Іван Боберський (1873–1947) [2]. Він, ознайомившись з працями своїх закордонних сучасників, переклав, написав, уклав і видав перші українські посібники з тіловиховання і спорту: «Забави й гри рухові», «Копаний мяч», «Ситківка», «Впоряд», «Лавчина і щеблівка», «Нові шляхи до тілесного виховання» та ін. [3]. Іван Боберський запровадив до широкого вжитку як розроблені ним, так і перекладені іншомовні гімнастичні й спортивні поняття і терміни. Так, у словнику українця того часу з’явилися терміни копаний м’яч (футбол), ситківка (теніс), гаківка (гокей), дужання (боротьба), лещетарство (лижний спорт), наколесництво (велосипедний спорт), стріляння до влучі (стрільба), санкарство (санний спорт), совгарство (ковзанярський спорт), відбиванка (волейбол), пливацтво (плавання), стусан (бокс), кошиківка (баскетбол).
Титульна сторінка праці Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (Львів, 1909 р.). З книгозбірні Андрія Сови (м. Львів).
Іван Боберський особисто займався як аматор бігом, ситківкою, футболом, їздою на ковзанах, лещетарством, залучав до них своїх колег і вихованців, що засвідчують спогади очевидців, учнів і численні світлини. Він підготував низку світлин, на яких особисто демонстрував прийоми та техніку цього виду спорту. У 1909 р. на сторінках звіту гімназії СС Василіянок у Львові вийшла його праця «Ситківка» (у цьому ж році побачила світ окремим виданням накладом товариства «Сокіл» у Львові [4]).
Інформація про ситківку, час від часу з’являлася на сторінках галицької преси. Українське суспільство схвально сприйняло ініціативу Івана Боберського щодо впровадження в краю нових видів спорту. Брошура «Ситківка» отримала такий відгук у львівському часописі «Народне Слово» за 4 вересня 1909 р.: ««Сокіл» у Львові починає жити житєм дїйсної всенародньої, орґанїзації, чого доказом сотки його філїй по селах. Крім орґанізаційної і руханкової галузи веде «Сокіл» ще й галузь видавничу, якої останньою квіткою єсть книжка д[руга] І[вана] Боберського під з[аголовком] «Ситківка» гра загально звана «Lavin-Tenis-ом». В нинїшньому числї подаємо кілька ілюстрацій з тої гри. І. Постава взглядом лету мяча; II. Розставленє грачів на площі. «Ситківку» признано загально за дуже гіґієнічну й займаючу гру на вільному воздусї, затим і для нас вона не злишня. Початкуючі грачі знайдуть в згаданім підручнику аж надто вичерпуючі показчики. Ціна не висока. Всього 60 сот[иків]» [5].
Іван Боберський демонструє техніку удару ракеткою. Ілюстрація подана у посібнику Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р.
Починаючи з 1903/04 н. р., стараннями Івана Боберського в Академічній гімназії запроваджуються заняття з гімнастики, які мали «надобовязковий» (необов’язковий, за бажанням) статус [6]. Усі попередні спроби запровадження гімнастики були невдалими через відсутність фахівців, гімнастичного залу, майданчика та відповідного руханкового обладнання [7]. Дуже швидко Петро Франко знайшов спільну мову з Іваном Боберським, який прищепив йому любов до читання книг німецькою мовою, а також спонукав до перекладів з інших європейських мов, зокрема англійської. Це підтверджується спогадами Петра Франка: «Польські книжки читав я чи не з третього нормального [класу], німецькі завдяки професорові [Іванові] Боберському – з другого гімназійного, французького вчив мене директор [Едвард] Харкевич, для якого батько [Іван Франко. – А. С.] не мав досить слів похвали. Англійського я навчився при грі в теніс» [8]. Завдяки професору Івану Боберському Петро Франко з класу в клас демонстрував все кращі знання німецької мови. Так, у першому класі гімназії 1901/02 н. р. він був «достаточний»; 1902/03 н. р. – у першому півріччі «достаточний», другому – «не достаточний»; 1903/04 н. р. – «добрий», 1904/05 н. р. – «достаточний», 1905/06 н. р. – у першому півріччі «достаточний», у другому – «дуже добрий»; 1906/07 н. р. – «відзначаючий», 1907/08 н. р. – «відзначаючий»; 1908/09 н. р. – «дуже добрий», 1909/10 н. р. – «дуже добрий». Що ж до гімнастики, то у Петра Франка за 1904–1910 навчальні роки з-поміж іншого зафіксовано результати складання іспитів з цього предмету: «дуже добрий» (у першому та другому півріччях 1904–05 н. р., у 1909/10 н. р.), «відзначаючий» (у першому та другому півріччі 1905–06 н. р., першому і другому півріччях 1906/07 н. р., у другому півріччі 1907–08 н. р.), «відзначаючий з замилованєм до предмету» (у першому півріччі 1907–08 н. р.), «дуже добрий з особливим замилованєм» (у 1908–09 н. р.) [9].
Іван Боберський демонструє техніку удару ракеткою. Ілюстрація подана у посібнику Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р.
В Академічній гімназії Петро Франко, під впливом Івана Боберського, захопився різними видами спорту, які тоді набирають популярності у Львові та Галичині, а зі створенням «Українського спортового кружка» (1906) [10], став його провідним членом, а згодом й головою. Після закінчення Академічної гімназії, 22 червня 1910 р. Петро Франко став членом українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько» [11]. Упродовж 1911–1914 рр. він співзасновник та активний член руханкових і спортових товариств «Україна», «Пласт», «Змаговий Союз», де виступив одним із організаторів численних змагань з різних видів спорту та низки масштабних сокільських заходів (І та ІІ Краєвих здвигів 1911 р. і 1914 р.). З 1 вересня 1911 р. по 30 червня 1914 р. він працював викладачем руханки (фізкультури) дівочої учительської семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. Викладав на чотирьох курсах 10 годин тижнево [12]. Займався лещетарством, копаним м’ячем, ситківкою, легкою атлетикою. Особливе замилування проявив до ситківки, яка поширювалася в українських середовищах Галичини.
Іван Боберський демонструє техніку удару ракеткою. Ілюстрація подана у посібнику Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р.
Петро Франко як учень та послідовник Івана Боберського почав студіювати іноземну літературу з ситківки. Результатом цієї клопіткої праці стало те, що восени 1911 р. він видав «Правила до ситківки». Праця на 36 сторінках вийшла друком у Львові завдяки Іванові Боберському та редакції «Вістий з Запорожа» (друкований орган українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько»; до речі завдяки цій редакції 1913 р. видано працю Олександра Тисовського «Пласт»). Про працю Петра Франка його колега Степан Гайдучок у 1937 р. писав наступне: «П[етро] Франко – Правила до ситківки, Львів 1911, накл[ад] «Вістий з Запорожа, ст[орінок] 36, форм[ат] 16º брош[ура]. Переклад правил анґлійського ситківкового союзу. Є там правила гри, як також приписи, що обовязують при змаганнях. Друковано 500 прим[ірників]». Видання йшло пиняво, бо ситківка у нас ще не розвивалася як слід. Користувалися ще по війні наші ситківкарі цим виданням» [13].
Учитель руханки Академічної гімназії у Львові Іван Сохацький демонструє техніку удару ракеткою («долонний відбій»). Світлина виконана для посібника Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Упродовж 1909–1913 рр. Петро Франко проводив змагання з ситківки під егідою «Сокола-Батька» та спортового товариства «Україна». Інформація про це зустрічається на сторінках галицької преси, зокрема часописів «Вісти з Запорожа», «Діло», «Народне Слово», «Свобода» [14]. Так, перші змагання з цього виду спорту відбулися 24 вересня 1911 р. (див. додатки). Петро Франко не тільки був співорганізатором ситківкових змагань, а й сам як змагун (спортсмен) виступав на таких заходах. Отже, такі напрацювання були у Петра Франка напередодні комплексних національних спортових змагань українців Галичини – II Запорожських ігрищ (відбулися 29 червня 1914 р. у Львові).
Зауважу, що саме Іван Боберський дав поштовх для проведення «Перших Запорожських Змагань» (Запорожських ігрищ) 15–16 жовтня 1911 р. у Львові. З того часу літні та зимові Запорожські ігрища на кшталт літніх та зимових Олімпійських ігор сучасності проводилися у Галичині упродовж наступних двох десятиліть. На означення такого роду змагань Іван Боберський у публікаціях та листах використовував спеціальну термінологію: «Ігрища», «Олімпійські Ігрища», «Запорожські змагання», «Змагання здвигові» інколи «Олімпійський Здвиг». Слово «Ігрища» зустрічається у літописах у період існування Русі. Слово «Запорожські» додано на честь славних козаків-запорожців та Запорозької Січі.
Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 рік
II Запорожські ігрища проведено у Львові в межах Шевченківського здвигу [15] (інші назви – ІІ Краєвий здвиг, Великий пропам’ятний Шевченківський здвиг, Шевченковий ювілейний здвиг та ін.) з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Після багатьох зустрічей і консультацій стосовно організації здвигу врешті-решт вдалося створити спільний організаційний комітет (як V здвигову секцію товариства «Просвіта») [16], до якого увійшли представники від товариств «Сокіл», «Січ», «Змаговий союз», СТ «Україна», «Пласт». Ключову роль у ньому відігравали керівники «Сокола» і «Січі» – Іван Боберський та Кирило Трильовський, які почергово головували на засіданнях. Декілька засідань комітету відбулися у народній гостиниці по вул. Костюшка. Попри міцне становище львівської повітової «Січі», очолюваної Романом Дашкевичем, основний організаційний і фінансовий тягар з підготовки здвигу ліг все-таки на товариство «Сокіл-Батько» і його керівника Івана Боберського [17].
У здвизі взяло участь понад 12 тисяч українців, представників гімнастичних і спортових товариств – соколів, січовиків, пластунів і спортовців СТ «Україна», українських січових стрільців, які, попри заборону і протидію поляків, з’їхалися з різних куточків українських земель – Покуття, Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Буковини, Наддніпрянської України, а також з Австро-Угорщини, Англії, Німеччини, США та інших країн [18]. Дійство здвигу тривало три дні – 27, 28 і 29 червня, і, за задумом організаторів, спеціально було поєднане з українськими національними спортивними змаганнями – II Запорожськими ігрищами, що розпочалися раніше, але до окремих видів спортивних змагань учасники здвигу могли долучитися в його останній день 29 червня [19]. 28 червня 1914 р. на площі «Сокола-Батька» зібралося понад 30 тисяч глядачів [20].
Нагорода «Сокола-Батька» за перше місце у ситківкових змаганнях, які відбулися 24 вересня 1911 р. у Львові. Світлина опублікована у часописі: Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1912. – 30 сїчня. – Чис. 65. – С. 7.
До змагань в «Українському Городі» (площі «Сокола-Батька») заходами Івана Боберського була видана спеціальна програмка [21], яку прикрасили два афоризми Степана Рудницького: «Хвилї фізичної тугости се найгарнїйші хвилї в істориї нашого народа» та «Здоровлє і сила народа річ важна і найважнїйша». До змагань приступила спеціальна комісія у такому складі: вождь змагань – Антін Зелений; члени комісії – Іван Боберський, професор Євген Любович, Іван Устиянович, Осип Семенюк, Степан Гайдучок, Лев Дорожинський, Роман Носковський, Теодор Черник; секретарі – Омелян Гузар та Олександр Кульчицький; суддя «при вибігах» – Роман Носковський; судді до «міреня часу» – Антін Зелений, Степан Гайдучок, Теодор Черник; судді до «міреня метів і скоків» – Роман Носковський, Теодор Черник та Лев Дорожинський. Члени комісії мали спеціальні опояски на руку: вождь змагань – зелено-червону, секретарі – білі, решта членів комісії – синьо-жовті. До змагань зголосилося 43 спортовці, які представляли товариства: «Сокіл-Батько» (Львів) – Євген Бабин, Роман Рондяк, Ігор Федів; «Повітову Січ» (Львів) – Микола Никорак; «Хортицю» (Відень) – Іван Остап’як; «Сянову Чайку» (Перемишль) – Венгринович, Волинець, Гера, Долинський, В. Коцай, Дмитро Паліїв, Мирослав Талпаш, Іван Чмола; «Поділля» (Тернопіль) – Гриць Бабій, Остап Огар, В. Яніцький; «Змаговий союз» (Львів) – Петро Франко; «Український спортовий кружок» (Львів) – Гриньовський, Демчина, Іван Децик, Осип Криса, Киприян Левицький, Мирон Маренін, Іван Полянський, Єронім Сиротинський, Струтинський; «Україну» (Львів) – Михайло Березяк, Юрій Данилюк, Зиновій Дума, Олександр Карпінський, Сташко Качмарський, Іван Криницький, Олександр Купчинський, Людвик Ліщинський, Кость Мацюрак, Іван Олинець, Василь Остапчук, Олекса Охнич, Василь Паліїв, Олекса Перфецький, Василь Щупаківський, Теофіл Пасічинський; «Сокіл» (Станиславів) – Нестор Войтович.
Руханково-спортова площа товариства «Сокіл-Батько» у Львові («Українськи Город)
Програма II Запорожських ігрищ передбачала стрічі в союзняку (футбольні змагання), ситківкові змагання (великого тенісу), п’ятизмаг (п’ятиборство), легкоатлетичні змагання.
Відбіркові ситківкові змагання відбулися напередодні II Запорожських ігрищ. У часописі товариства «Сокіл-Батько» – «Вісти з Запорожа» за 15 травня 1914 р. з цього приводу зазначалося: «Проєкт змагань – вправдї єще не затверджений – але по кількох днїв майже в цїлости буде комітетом принятий, виглядає ось так: 23. 24. і 25. червня відбудуть ся змаганя в ситківцї; в програму входять: 1. гра мущин одинцем, 2. гра мущин парами, 3. гра парами мущин і женщин» [22].
До ситківкових змагань зголосилося 16 учасників від українських львівських спортових товариств – Українського спортового кружка (діяв на базі Академічної гімназії та її філії у Львові), спортового товариства студентів вищих шкіл «Україна» і «Змагового союзу». Суддею змагань був Василь Остапчук. За свідченнями Степана Гайдучка, йому допомагали спортсмени, які не брали участі в змаганнях [23].
Афіш (плакат) Шевченківського здвигу. 1914 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
У грі одинцем (змагання в одиночному розряді) переможцями стали:
В. Залозецький («Україна») – перше місце;
Тарас Франко («Змаговий союз») – друге;
Іван Олинець («Україна») – третє.
У грі двійками (парний розряд) чоловіків:
Олександр Кульчицький і В. Залозецький («Україна») – перше,
Петро і Тарас Франки («Змаговий союз») – друге;
Антін Зелений та Іван Олинень («Україна») – третє.
У мішаній грі парами (змагання пар, що складаються з представників обох статей) першими стали А. Ґайдерівна і Олександр Кульчицький, другими – Г. Федак і Петро Франко.
У приватному архіві Степана Гайдучка збереглися три фотографії із ситківкових змагань 1914 р. Світлини супроводжуються відповідними підписами. З-поміж іншого Степан Гайдучок зазначив про те, що ці змагання відбулися на площі «Сокола-Батька» на одному із трьох існуючих на той час ситківкових токів (полів). Не всі спортовці були у оптимальній фізичній формі. Так, Петро Франко у ці дні страждав від сильного зубного болю. Однак, не зважаючи на це, все-таки взяв участь у спортивній боротьбі за перше місце. На одній із фотографій чітко видно, що він лівою рукою приклав «обезболююче» до щоки. Окрім Петра Франка під світлинами підписано ще трьох учасників, а саме Антіна Зеленого, В. Залозецького та Василя Остапчука.
Нагорода (медаль), вручена учасникам ІІ Запорожських ігрищ Тарасу та Петру Франкам за ІІ-ге місце в змаганнях з ситківки (тенісу) у грі двійками (в парі). 29 червня 1914 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Нагорода (медаль), вручена учасникам ІІ Запорозьких ігрищ Тарасу та Петру Франкам за ІІ-ге місце в змаганнях з ситківки (тенісу) у грі двійками (в парі). 29 червня 1914 р.
Діяльність Івана Боберського та Петра Франка дали поштовх для розвитку ситківки у середніх школах Галичини. Активно популяризували цей вид спорту учні Академічної гімназії та гімназії СС Василіянок у Львові. Так, у літній сезон 1911 р. 10 членкинь «Дівочого спортового кружка» (ДСК), який діяв на базі гімназії СС Василіянок, займалися ситківкою, для цього орендували ситківковий тік на площі «Сокола-Батька» [24]. Улітку 1912 р. 20 членкинь ДСК займалися ситківкою, орендуючи, як і попереднього року, ситківковий тік на площі «Сокола-Батька». Кошти, зібрані від різних імпрез і пожертв, дали можливість кружку закупити нові сани, 6 обручів, 6 м’ячів, 2 ракетки для гри у великий теніс, а також 4 м2 землі під «Український Город» [25]. Досягненням кружка у 1913 р. стало облаштування та відкриття власного току для ситківки. ДСК закупив за 1912–13 навчальний рік 2 пари сан, 12 обручів, 8 м’ячів, 2 ракетки для гри у великий теніс та 6 малих м’ячів до ситківки. Улітку 1914 р. ДСК практикував мандрівки, рухові забави, ситківку і луківку (стрільба з лука) на власній руханковій площі [26].
Отож, систематизовані відомості та опубліковані світлини є важливим джерелом до історії становлення і розвитку ситківки (великого тенісу) в українських середовищах Львова та Галичини, історії українських руханкових і спортивних товариств «Сокіл-Батько» (Львів), «Повітова Січ» (Львів), «Сянова Чайка» (Перемишль), «Поділля» (Тернопіль), «Змаговий союз» (Львів), «Український спортовий кружок» (Львів), «Дівочий спортовий кружок» (Львів), «Україна» (Львів), «Сокіл» (Станиславів), а також є вагомим доповненням до біографії Петра Франка, зокрема його життя напередодні Першої світової війни.
Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі). Грач правий є Паліїв В[асиль]». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Додаток 1
Петро Франко, Олександр Пежанський, Володимир Цімейко
Ситківкові змаганя
Із розвоєм усїх спортів в нас прийшла пора й на розвій сего цїкавого а передовсїм легкого і елєґантного спорту, яким є ситківка, що через се надає ся знаменито для пань. У Львові завязався сего року ситківковий кружок, що згуртував в собі горстку ситківкарів та пильно вправляв через цїле лїто і осїнь. На закінченє сезону задумав устроїти хочби й невеликі змаганя, скликаючи на них всїх Українцїв і Українок Галичини, Буковини і України. Змаганя відбудуть ся дня 24. вересня 1911. на токах Сокола Б[атька] (або й деинде) коло стрийської рогачки у Львові. На случай непогоди змаганя відбудуть ся 27 вересня. Брати участь в змаганях можуть лише Українцї і Українки. Уладженєм займе ся окремий комітет. Вписове виносить 1 К, котру враз із зголошенєм треба вислати або передати на руки П[етра] Франка, Львів, ул[иця] Понїнського ч. 4. найдальше до 22/ІХ. Змаганя почнуть ся о 10 год[ині] рано, а пополудни від 2 год[ини]. Зголошувати ся можна до одиночної і двійної гри панів а поза конкурсом до мішаної гри пар (для панів і пань). Змаганя відбудуть ся після правил «Lawn Tennis Association», що небавом появить ся і в українськім перекладї. Кождий учасник розіграє по три склади. Перший і другий побідник одержить срібний медаль, третий бронзовий, четвертий памятну грамоту. За комітет: П. Франко, О. Пежанський, В. Цїмейко.
Джерело: Франко П., Пежанський О., Цїмейко В. Ситківкові змаганя // Дїло. – Львів, 1911. – 11 н. ст. вересня (29 серпня ст. ст.). – Чис. 201. – С. 7.
Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі)». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Додаток 2
Петро Франко, Олександр Пежанський, Володимир Цімейко
Ситківкарі і ситківкарки!
Ситківкарі і ситківкарки! Пригадуємо, що в сю недїлю [24 вересня 1911 р. – А. С.] о год[ині] 10. рано розпочинають ся на токах «Сокола Б[атька]» ситківкові змаганя. Зголошеня до одиночної гри панів і мішаної (панів і пань) просить ся посилати на руки П[етра] Франка, Львів, ул[иця] Понїньского ч. 4. Вписове 1 К. – За комітет: П. Франко, О. Пежанський, В. Цїмейко.
Джерело: Франко П., Пежанський О., Цїмейко В. Ситківкарі і ситківкарки! // Дїло. – Львів, 1911. – 19 н. ст. вересня (6 вересня ст. ст.). – Чис. 208. – С. 7.
Додаток 3
Петро Франко
Перші ситківкові змаганя у Львові
Перші ситківкові змаганя у Львові покінчили ся вчора [24 вересня 1911 р. – А. С.] о 5 год[ині] по полудни.
До змагань стануло шістьох учасників до одиночної гри, одна мішана пара і дві пари панів. Ось вислїд змагань: Якубович В. – Франко П. (6–2, 6–0); Франко Т. – Кульчицький О. (2–6, 2–6); Цїмейко В. – Лукашевич А. (6–2, 6–1). Побідники в першім крузї станули знов проти себе з вислїдом: Якубович В. – Кульчицький О. (6–4, 6–1) і Якубович В. – Цїмейко В. (6–1). В мішаній парі станули: П. Франко з п. Г. Федаківною проти Т. Франка і Цїмейка В. з вислїдом (6–3, 6–3 і 5–1). По полудни о 3 год[ині] станули проти себе парами: оба Станиславівцї В. Якубович і О. Кульчицький проти Цїмейка В. і П. Франка з вислїдом (4–6, 6–1, 6–2).
Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Парна гра. Зправа: Петро Франко. Хоча болить його зуб не резиґнує з гри». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Нагород роздано чотири: другий побідник в одиночній грі панів (В. Цїмейко) одержав бронзовий медаль, що з одної сторони представляє мяч та дату змагань а з другої два навхрест зложені ситця і три мячі поміж ними. Третий побідник Кульчицький О. одержав похвальну грамоту, на котрій вправна рука О. Пежанського зобразила ситківкаря з ситцем. Першу нагороду для мистця Галичини, Буковини і України, котру визначає «Сокіл Батько» у Львові, одержить В. Якубович пізнїйше. Мішана пара ставала поза конкурсом. Нагороди для побідників в двійній грі панів були зі срібла в формі медалїв і зображали те саме, що бронзовий.
Станиславїв своєю технїкою та вправою оказав значну висшість над Львовянами. Се певно послужить Львовянам «на здоровлє» і возьмуть ся пильнїйше до вправи та покажуть на будучих змаганях, що відбудуть ся 1912, 29.VI., що й вони не остають по заду. Додати треба, що з трьох зголошених пань явнла ся тільки одна, котрій комітет висказує на тім. Місце живе признанє. – Ранїшній грі перешкаджав не мало вітер.
Джерело: Франко П. Перші ситківкові змаганя у Львові // Дїло. – Львів, 1911. – 25 н. ст. вересня (12 вересня ст. ст.). – Чис. 212. – С. 7.
Відбиток печатки львівського клубу ситківкарів. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Додаток 4
Петро Франко
Пригадуємо, що в описї ситківкових змагань
Пригадуємо, що в описї ситківкових змагань з 24/ІХ.1911 було сказано, що першу нагороду призначив був «Сокіл Батько». По довшій надумі вибрав «С[окіл] Б[атько]» на нагороду щось трівкого і практичного заразом; а іменно – чобіт. Трівкого тому, що чобіт з бронзу і можна ним до схочу по столї кидати а навіть кілька разів і на підлогу кинути а нїчого йому не стане ся. А що до практики, то здасть ся для курця, як попільниця, богача (отверта) скарбонка, некурця олівчарня, пючого, як чарка (чобіт случайно без дїрки) і т. д. і т. д. А можна його вживати, як і звичайного притискача до паперів, бо доволї тяжкий, а при тім елєґантний (як я вже замітив без дїрки). Підошва без обцаса, що саме добре надає ся до ситківки. Щоби чобіт нагадував за що йому така честь випала бути першою нагородою, вписано на спідній сторонї:
І.
українські
ситківкові
змаганя
24. вересня 1911.
Львів,
уладив
«Сокіл Батько».
—
1 учасниця
6 учасників
І нагорода
в
одиночній грі:
пан В. Якубович,
Станиславів.
Додам до сего, що вийшли вже з друку правила ситківки переложені з анґлїйського. Окрім самих правил є ще й приписи, як уладжувати змаганя та додаток до правил (Knotty points). На перший погляд могло би здавати ся, що виданє правил трохи припізнило ся без огляду на пізну осїнню пору. Але так воно не є. «Український змаговий Союз», що заснував ся тепер у Львові, постарає ся дати змогу грачам вправляти ситківку й на ледї на совгах а десь в серединї або з кінцем зими уладить змаганя в ситківцї на ледї. Очевидно, що сї змаганя і всї будучі (як вже заповіджені в червнї 1912 р.) відбудуть ся після тих правил, дещо може упрощених. Добре було би коли-б по всїх наших більших містах зладили собі «змагачі» (спортсмени) хоч по одному ледовому токови і на нїм вправляли зимову ситківку. Се причинило би ся рівночасно до розвою змагів (спортів), совгарства і ситківки, бо лише добрі совгарі можуть грати на леді ситківку, що вимагає не аби якої зручности. Всї лїнїї на ледових токах значить ся маленькими валиками зі снїгу. Стрий, Перемишль і Тернопіль, мають особливо добру нагоду, бо мають ріку або став. Один примірник правил ситківки буде коштувати до 40 с. а замавляти можна в «Сокола Б[атька]» Львів, ул[иця] Руська ч. 20.
Джерело: П. Ф. [Франко П.]. Пригадуємо, що в описї ситківкових змагань // Дїло. – Львів, 1911. – 20 н. ст. жовтня (7 жовтня ст. ст.). – Чис. 233. – С. 7.
Членкині «Дівочого спортового кружка» гімназії СС Василіянок у Львові грають у ситківку. Львів, 1914 р. Світлина опублікована у виданні: Звіт дирекциї приватної жіночої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1913/14. – Львів: Накладом СС. Василиянок, 1914. – С. 43.
Додаток 5
Петро Франко
Перші ситківкові змаганя у Львові
Перші ситківкові змаганя у Львові заходом «Сокола-Батька» відбули ся 24. вересня 1911 рано і по полудни.
До змагань стануло шістьох учасників до одиночної гри, одна мішана пара і дві пари панів. Ось вислїд змагань: Якубович В. – Франко П. (6–2, 6–0); Франко Т. – Кульчицький О. (2–6, 2–6); Цїмейко В. – Лукашевич А. (6–2, 6–1). Побідники в першім крузї станули знов проти себе з вислїдом: Якубович В. – Кульчицький О. (6–4, 6–1) і Якубович В. – Цїмейко В. (6–1). В мішаній парі станули: П. Франко з п. Г. Федаківною проти Т. Франка і Цїмейка В. з вислїдом (6–3, 6–3 і 5–1). По полудни о 3 год[ині] станули проти себе парами: оба Станиславівцї В. Якубович і О. Кульчицький проти Цїмейка В. і П. Франка з вислїдом (4–6, 6–1, 6–2).
Нагород роздано чотири: другий побідник в одиночній грі панів (В. Цїмейко) одержав бронзовий медаль, що з одної сторони представляє мяч та дату змагань а з другої два навхрест зложені ситця і три мячі поміж ними. Третий побідник Кульчицький О. одержав похвальну грамоту, на котрій вправна рука О. Пежанського зобразила ситківкаря з ситцем. Першою нагородою для мистця Галичини, Буковини і України, є бронзовий черевичок, який передав голова «Сокола-Батька» [Іван Боберський. – А. С.] п. В. Якубовичеви, будучи на відчитї в Станиславові. Мішана пара ставала поза конкурсом. Нагороди для побідників в двійній грі панів були зі срібла в формі медалїв і зображали те саме, що бронзовий.
Слідуючі змаганя відбудуть ся 1912, 29.VI. З трьох зголошених пань явила ся тільки одна. – Ранїшній грі перешкаджав не мало вітер.
Джерело: Франко П. Перші ситківкові змаганя у Львові // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1912. – 30 сїчня. – Чис. 65. – С. 7–8.
Андрій СОВА історик
Примітки:
Інші аспекти біографії Петра Франка висвітлені у публікаціях автора: Сова А., Тимчак Я. До 125-річчя Петра Франка – одного з перших українських фахівців тіловиховання і спорту в Україні // Наш спорт. Неперіодичний спортовий журнал українського спортово-виховного товариства «Чорноморська Січ». – Випені, 2016. – Січень. – Чис. 52. – С. 24–25; Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка – перші українські фахівці з руханки та змагу // Вісник НТШ. Інформаційне видання Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка. – Львів, 2016. – Чис. 56 (осінь-зима). – С. 43–47; Сова А. Відзначення товариством «Сокіл-Батько» 40-річної творчої праці Івана Франка (Маловідома публікація Івана Боберського) // Вісник НТШ. Інформаційне видання Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка. – Львів, 2017. – Чис. 57 (весна-літо). – С. 71–74; Сова А. Іван Франко та Іван Боберський: відзначення 40-ліття творчої праці письменника у товаристві «Сокіл-Батько» // Іван Франко: «Я єсть пролог…»: матеріали Міжнародного наукового конґресу до 160-річчя від дня народження Івана Франка (Львів, 22–24 вересня 2016 р.): у 2 т. Т. 1. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2019. – С. 336–343; Сова А. Петро Франко на вістрі національно-визвольної боротьби 1914–1923 років: документи свідчать // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2020. – Чис. 4 (200). – С. 44–45; Сова А. Мальовничими стежками Українських Карпат, або мандрівка Петра Франка 1911 року в Урич і околиці // Фортеця: збірник заповідника «Тустань». – Львів: Простір-М, 2020. – Кн. 4. – С. 336–348; Сова А. Провідні пластові діячі Степан Гайдучок та Петро Франко: шлях від «Українського Спортового Кружка» до Пласту // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2021. – Чис. 2 (202). – С. 44–49; Сова А. У переддень заснування Пласту: діяльність Степана Гайдучка та Петра Франка у спортовому товаристві «Україна» // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2021. – Чис. 3 (203). – С. 54–58; Сова А. «І покажем, що ми браття козацького роду»: Степан Гайдучок і Петро Франко – організатори та учасники Перших Запорожських ігрищ 1911 року у Львові // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2021. – Чис. 4 (204). – С. 56–58 та ін.
Докладніше про життєвий і творчий шлях Івана Боберського див.: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.; Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.; Сова А. О. Суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність Івана Боберського (1873–1947): дис. … докт. іст. наук: спец. 07.00.01 – історія України. – Львів, 2020. – 551 с.
Боберський І. Забави і гри рухові // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1903/1904. – Львів: Накладом наукового фонду, 1904. – С. 3–33; Боберський І. Забави і гри рухові. – Львів, 1904. – 31 с.; Боберський І. Забави і гри рухові, часть друга // Звіт дирекції ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1904/1905. – Львів: Накладом наукового фонду, 1905. – С. 3–27; Боберський І. Забави і гри рухові. Часть ІІ. Вісїмнайцять гор мячевих. – Львів: Накладом товариства «Сокіл», 1905. – 29 с.; Боберський І. Рядові вправи // Звіт дирекції ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1908/1909. – Львів: Накладом наукового фонду, 1909. – С. 3–58; Боберський І. Забави і гри рухові. Часть ІІІ. Копаний мяч. – Львів: Накладом товариства «Сокіл», 1906. – 36 с.; Боберський І. Впоряд. – Львів, 1909. – 58 с.; Боберський І. Забави і гри рухові. Ч. ІV. Ситківка. – Львів, 1909. – 47 с.; Боберський І. Лавчина і щеблівка. – Львів, 1910. – 16 с.; Боберський І. Нові шляхи до тїлесного виховання. – Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1911. – 8 с. та ін.
Боберський І. Ситківка // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1908/9. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1909. – С. 2–47; Боберський І. Забави і гри рухові. Ч. ІV. Ситківка. – Львів, 1909. – 47 с.
Ситківка // Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й літературна часопись. – Львів, 1909. – 4 вересня. – Чис. 255. – С. 1, 9.
Збір учительский з кінцем шк. року 1903/1904 // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1903/1904. – Львів: Накладом наукового фонду, 1904. – С. 39; [Боберський І.]. Ґімнастика // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1903/1904. – Львів: Накладом наукового фонду, 1904. – С. 43–44.
Збір учительский з кінцем шк. року 1902/1903 // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1902/1903. – Львів: Накладом наукового фонду, 1903. – С. 37.
Франко П. Спогади про батька // Спогади про Івана Франка [Текст] / Упоряд., вступ. ст., прим. М. І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 640. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 7–17.
Докладніше див.: Сова А. Іван Боберський – засновник та ідейний натхненник Українського спортового кружка в Академічній гімназії у Львові // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2017. – Ч. 29–30. – С. 166–175.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 154. – Арк. 47–48.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 640. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 69.
Гайдучок С. Пів століття сокільських видань. – Львів, 1937. – С. 17.
С.-Б. Змаганя ситківкові // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових і пожарних товариств. – Львів, 1911. – 30 червня. – Чис. 58. – С. 7; Ситківкарі позір! // Діло. – Львів, 1912. – 4 н. с. мая (21 ст. ст. цьвітня). – Чис. 8088. – С. 5; У. З. С. Ситківкові змаганя // Діло. – Львів, 1912. – 30 н. с. (17 ст. ст.) мая. – Чис. 8108. – С. 6; Ситківкові змаганя // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1913. – 30 цьвітня. – Чис. 80. – С. 6.
Докладніше див.: Сова А. Внесок Івана Боберського в підготовку та проведення Шевченківського здвигу 1914 року у Львові // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / гол. ред. Ігор Соляр; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2018. – Вип. 31. – С. 145–155.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 227 зв.
Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. На підставі споминів. – Львів: Накладом власним, 1926. – С. 715.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 228.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 63. – Арк. 10; Вислїд з здвигових змагань // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. – Львів, 1914. – 30 липня. – Чис. 95–96. Подвійне число. – С. 9–10.
Ювилейний Здвиг українських Соколів і Сїчовиків // Свобода. Ілюстрована полїтична і просьвітна часопись. – Львів, 1914. – 2 липня. – Чис. 26. – С. 7.
Шевченковий Ювилейний Здвиг. Змаганя здвигові в «Українськім Городї». 29 червня 1914. [Програмка] // Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
В. П. Здвигові змаганя // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. – Львів, 1914. – 15 мая. – Чис. 93. – С. 5.
Шевченковий Ювилейний Здвиг. Змаганя здвигові в «Українськім Городї». 29 червня 1914. [Програмка] // Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів); В. П. Здвигові змаганя // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. – Львів, 1914. – 15 мая. – Чис. 93. – С. 4–5.
Плян науки // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1910/11. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1911. – С. 7–8.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 246 зв., 247 зв.; Плян науки // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1911/12. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1912. – С. 7.
Кружки шкільної молодїжи // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1912/13. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1913. – С. 17.
В п’ятницю, 1 липня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться зустріч з Ігорем Рафаїловичем Юхновським під назвою “Як ми творили Конституцію”.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”. Модеруватиме відомий український історик та геральдист Андрій Гречило.
“Ще в 96-му році я пропонував Кучмі проект Конституції з двопалатним парламентом. Кучма ним загорівся. Але ми прийняли таку Конституцію, на яку погоджувалася комуністична більшість, це була поступка різноманітним силам.
Наприклад, ми мусили записати багато автономних прав Криму, бо нам не вистачало кількох голосів кримчан, щоб проголосувати документ у цілому”, – розповідає Ігор Рафіїлович.
Ігор Рафаїлович Юхновський (нар. 1 вересня 1925, Княгинине, Рівненська область, Україна) — український фізик-теоретик. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, народний депутат України І–IV скликань, почесний громадянин Львова.
В суботу, 2 липня 2022 року, о 15:00 у Стрийському парку (біля Сенсотеки) відбудеться концерт, на якому співатимуть кавер версії пісень легендарних The Beatles.
Це перфоманс в рамках проекту «Дешансонізація» зі збором коштів на потреби Збройних Сил України, повідомили організатори Український Мистецький Фронт.
Триб‘ют винуватимуть the Beatlevs – гурт, створений у Львові в 2010 році на основі львівського фан-клубу Бітлз. Фан-клуб був заснований у 2002 році і за час його існування до нього увійшли багато відомих українських артистів та митців. Однак заради цікавості та стабільного проведення музичних заходів було створено власний кавер-гурт з назвою the Beatlevs (від назви міста Львів), який повністю складався з учасників фан-клубу. Спочатку гурт виступав лише на акціях фан-клубу, а згодом розширив географію виступів на всю Україну та зарубіжжя. Згодом the Beatlevs отримав визнання не лише у середовищі бітломанів, але і серед звичайних меломанів. Лауреати фестивалю К.Кленчона в Польщі 2017-го та 2018 року та учасники багатьох акцій та фестивалів. У 2019 році виступили разом з першим гуртом Джона Леннона the Quarrymen (Ліверпуль) в Угорщині.
На території парку будуть розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі їх передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення «АЗОВ».
Сьогодні вашій увазі пропонуємо ретро фотографії міста Трускавець, що знаходиться в Львівській області.
Грязелікарня. 1951 р. Світлина з видання: Історія української архітектури.Середня школа. Головний фасад. Трускавець. 1951 р.Санаторний парк. Трускавець. 1955–1956 рр.Алея парку. Трускавець. 1960-ті.
Місто Трускавець відоме з 1552 р. Його назва походить від назви річки Трускава. Назву ж річки виводять від рослини «трускавка». Проте є інша версія, що назва походить від імені Трушко, або Трусько, звідки Трусковичі, а згодом – Трускавець.
Місто Трускавець розташоване у долині передгір’я Східних Карпат, на висоті близько 350 метрів над рівнем моря і є одним з найбільш відомих лікувальних курортів Західної України.
Бювет мінеральної води. Трускавець. 1979 р.Залізничний вокзал. Трускавець. 1983 р.Восьмий корпус санаторію № 1. Трускавець, 1960-ті.Будівля санаторію «Гірський кришталь». Трускавець. 1964 р.
Нам пощастило відшукати фото 1950-1980-х років, які показують, якою була архітектура цього курорту в ті часи.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Довкола нас буяє літо – час найвищого розквіту природи. Усе цвіте, розростається і гучно заявляє про себе. Не виняток і таємничі істоти – ЗМІЇ.
Усе частіше трапляються вони на нашому шляху, десь у лісі, а то й біля людського житла. На жаль, такі зустрічі не завжди безпечно завершуються для людини. І значно частіше – для самих змій.
Допомогти уникнути паніки, навчитись розпізнати на кого саме натрапили і чи становить ця зустріч потенційну небезпеку, навчитись її уникати і вміти надати першу допомогу у разі нещасного випадку – про все це можна довідатись на зустрічі «Галицькі гади: хто вони?».
Розповідь, презентація і навіть демонстрація (!) – від голови Львівського відділення та віце-президента Українського герпетологічного товариства Тараса Гринчишина.
Запрошуємо молодших і старших, досвідчених природолюбів і спраглих знань початківців.
Міністерство культури та інформаційної політики ухвалило рішення про зняття з державного обліку пам’ятників діячам радянської доби.
Про це повідомляє Укрінформ із посилання на Телеграм міністерства.
«Подолання наслідків русифікації та тоталітаризму – як ніколи на часі. Наразі МКІП вже прийняло рішення про зняття з державного обліку пам’ятників діячам радянської доби», – йдеться у повідомленні.
Наприклад, в Києві можуть бути перенесені або демонтовані пам’ятник-погруддя О.М.Бойченка, бюсти В.Н.Боженка та Н.К.Крупської, пам’ятники М.П.Кирпоносу, М.В.Фрунзе, С.А.Ковпаку, меморіальна дошка на будинку штабу округу на честь Маршала Радянського Союзу Г. Жукова та багато інших.
Детально з переліком всіх рішень МКІП з цього питання можна ознайомитись тут.
Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань декомунізації та дерусифікації, до складу якої увійшли відомі історики, науковці, митці та представники громадськості, провела своє перше засідання.
Від нестерпної ранкової недільної спеки у Львові можна порятуватися тільки несамовито гарячої кави у затінку улюбленої кав’ярні. Кажуть наступного тижня стовпчик термометра підійметься вище 32 °С. Доведеться переймати досвід львів’ян початку 20-го століття і в неділю не виходити з кав’ярні взагалі. І, у товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, слухати історії, бувальщини, вигадки та плітки.
На початок 20-го століття та у Львові, і в Ужгороді налічувалися десятки кав’ярень. Зрештою, добра кав’ярня у ті часи не була дивиною і для Чернівців чи Коломиї. Готували каву переважно за допомогою приладдя, виготовленого у Відні та Празі, способами, популярними у Відні: то була або кава по-віденськи, з гіркою збитих вершків поверх напою, або класична турецька, подекуди з додаванням кардамону з гвоздикою чи коріандру з корицею, або кава меланж, з великою кількістю підігрітого молока до невеликої порції кави. Кав’ярня цього часу в наших широтах була одночасно і місцем читання та обговорення новин, і клубом знайомств, і майданчиком для поширення поезії чи пісень.
Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”
Про одну з таких кав’ярень, «Монополь», розповідають, що туди полюбляв заходити попрацювати Іван Франко. Сидів, редагував рукописи й вслухався в дискусії між молодими та активними. У якийсь момент казав «Дурниці говорите!» і міг взяти слово на годину-дві. Після чого перебирався в Віденку або іншу кав’ярню.
Російські козацькі патрулі на Марійській площі. Фото 1914 року
Навіть під час війни львівські кав’ярні не втратили свій шарм. У російському часописі «Всходи» за 1915 рік описані враження російського офіцера від перебування у Львові: «У глибині невисоких, але чистих кав’ярень щоранку можна побачити той Львів, яким він був до приходу наших військ. Якщо ви хочете пізнати тутешнє життя — відвідайте вранці одну з тих кав’ярень, що розмістили біля ринку та міського театру… Тут за невеликими столиками з газетою в руках і за горнятком апетитно що парує кави ви побачите львівських політиків і ділків.
Кав’ярня «Атляс»
Тут всі одне одного знають, у кожного роками насиджене місце. Якщо випадково заходить сторонній, на нього дивляться з подивом і підозрою, але якщо ви мирно уткнетесь в газету i за горнятком кави або чаю будете спостерiгати, — до вас скоро звикнуть i ви почуєте, як гаряче трактуються події дня i з яким запалом спалахнуть суперечки за i проти сучасного стану речей, які грандiознi стратегiчнi комбінації винаходять i якi дивовижнi реформи планують.»
Дякувати Богу, нас тоді звільнили від руцкага міра і кав’ярням вдалося зберегти дух старого Львова. Пройшло сто років і нам знову треба звільняти нашу країну від тої руцької сарани. Дай Бог в останнє!
В Україні вийшов перший у світі кліп, відзнятий на тепловізор. Відео на нову пісню Саші Чемерова «Замість мене» відзняли у Львові.
Команда артиста позичила пристрій у полку «Азов» та просто вийшла знімати на вулицях Львова. На створення відео пішло декілька днів, пише «Слух медіа».
«Картинка точно передає настрій пісні, а концепція дає зрозуміти, що ми всі під прицілом, ми всі в небезпеці», — описує відео Саша Чемеров.
22 липня о 18:00 на літній терасі !FESTrepublic відбудеться NIRVANA TRIBUTE SHOW by Fontaliza. Цей захід – благодійний концерт від Українського Мистецького Фронту.
Трибют зіграє рок-гурт з Києва Fontaliza. Музиканти давно й успішно працюють як над власними піснями, так і над NIRVANA TRIBUTE, бо є давніми й відданими фанами команди й зіграли десятки трибютів.
«22 липня у Львові звучатимуть пісні американського рок гурту Nirvana.
На заході сонця на літній терасі !FESTrepublic зберуться тру-фани Курта Кобейна, щоб слухати і співати головні хіти Nirvana, як “Smells Like Teen Spirit”, “Come As You Are”, “Rape Me”, “In Bloom” та десяток інших. Приходьте на потужний рок-концерт з пісень американських легенд NIRVANA! Отримаєте потужну емоцію й допоможете ЗСУ», – запрошують усіх охочих.
Важливо! У випадку оголошення повітряної тривоги всі глядачі мають пройти в укриття, розташоване в будівлі !FESTrepublic. У цьому допоможуть працівники локаціі та організатори події. Якщо тривога триватиме не більше години, після її відміни концерт продовжиться Дякуємо за розуміння!
Став Собка перед ліквідацією. Фото міжвоєнного періоду
Ми вже здійснювали мандрівку у минуле Львова, згадуючи про його давні водойми, які не збереглися до наших днів. В історії назавжди залишилися Піонерське озеро та Панянський став. Цього разу мова піде про став Собка – ще одну втрачену водойму Львова. Втрачену через активну житлову забудову, як і більшість інших озер та ставків у Львові.
Одне з найпопулярніших місць відпочинку старого Львова
Свого часу став Собка був не просто черговою водоймою у місті, а й одним з найулюбленіших місць для відпочинку львів’ян. Простягався він вздовж вулиці Вулецької (у наш час – це вулиця Академіка Сахарова), що в районі сучасної Кастелівки.
Фото: Зниклий Львів
Варто зазначити, що й сама Кастелівка – надзвичайно живописна місцина. Ця територія свого часу привабила родину італійських будівничих Кастеллі, які переїхали до Львова наприкінці шістнадцятого століття.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття Кастелівку почали активно розбудовувати, цей район привернув увагу Юліана Захаревича та Івана Левинського. Талановиті архітектори взялися за розбудову місцини, тут з’явилося чимало людей, для яких водойма стала чудовим місцем для відпочинку та дозвілля.
Одна з кращих ковзанок старого Львова
Став Собка не був серйозним конкурентом для інших водойм у плані купалень. Йому далеко було до відомого для всіх містян озера “Світязь” чи інших. Проте у плані активного дозвілля водойма була однією з кращих – взимку тут у міжвоєнні роки почали облаштовувати ковзанку.
Так, у старому Львові дуже любили катання на ковзанах, і так вже склалося, що у багатьох районах міста на водоймах облаштовували ковзанки. Відомими були ковзанки на старому Панянському (Панєнському) ставі, ковзанка на Пелчинському ставі, на ставку “Світязь” та багатьох інших.
Ніде правди діти – у радянський час ковзани були доступним задоволенням, тому практично всі дітлахи мали ковзани, які чекали на початок зими. У зв’язку з цим ковзанки діяли практично на всіх замерзлих водоймах Львова, проте спеціально облаштованих місць було не так багато. Тим не менше, на став Собка взимку прибігало чимало дітвори, яка весело каталася на санчатах та на ковзанах, грала у сніжки, будувала снігові замки…
Фото: Зниклий Львів
Куди поділася водойма?
Ковзана та інші розваги на водоймі – так було раніше, доти, доки став Собка повністю не зник з мапи нашого міста. Якось так склалося, що водоймі не судилося “дожити” до наших днів.
Наприкінці двадцятих років двадцятого століття став Собка повністю осушили, після цього засипали ділянку. Так зробили, бо водойма заважала новій житловій забудові на вулиці Вулецькій (Академіка Сахарова). Внаслідок цього проклали вулиці Ліса Кулі та Мальчевського, розгорнули активне будівництво…
У наші дні на місці колишнього ставку діє невеликий стадіон “Львівелектротрансу”. Про водойму, де колись відпочивали містяни, немає більше жодної згадки.
Співачка DARIЯ презентувала пісню «Чуєш, стріляють», яку написала під час війни. DARIЯ до початку війни не мала планів йти в сольне плавання, але все, що відбувається в нашій країні спонукало її втілювати свої мрії.
Це перша сольна пісня, де DARIЯ виступила як автор слів та музики. Пісня, про болючі переживання артистки, які пережила вона та її сім‘я, втративши близьку людину.
Останнє смс, яке написала співачка рідній людині були слова «Чуєте, стріляють», це повідомлення так і залишилося назавжди не прочитаним.
«Після війни ми станемо іншими людьми, з іншими поглядами, думками. З дитинства моєю мрією була велика сцена, я мріяла співати. Але люди забувають свої мрії в потоці інформації та подій навколо. Так трапилося і зі мною. Я два роки не займалася вокалом і не співала. Та коли почалася війна, я зрозуміла одне, життя не вічне і треба робити те, що ми мріємо, те що у нас в душі. І коли я почала співати я зрозуміла, що я живу. Я ніколи не писала пісень і не думала, що вмію це робити. Та в мене все вийшло… Я точно вирішила для себе, що я зроблю все можливе, щоб розвиватися як сольна співачка і дам своїй мрії повноцінне життя», – розповідає DARIЯ.
Артистка вже готує відео кліп на пісню «Чуєш, стріляють», який вийде цьогоріч влітку.
Львів, що зберіг свою неповторну атмосферу навіть в обіймах радянської імперії, був своєрідним феноменом. Кав'ярні, які в Європі є невід'ємною частиною міського життя, у...
![Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі). Грач правий є Паліїв В[асиль]». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/10/tenis001.jpg?ssl=1)
![Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі)». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/10/tenis002.jpg?ssl=1)
