Модне чи вічне? На це запитання відповідатимуть одна з найвідоміших українських дизайнерок Оксана Караванська та українська співачка, актриса театру і кіно, лауреатка Шевченківської премії Наталія Половинка. Їхній спільний проєкт – вистава-дефіле «РОЗМОВА ПТАХІВ» – відбудеться 18 квітня у Львівській національній опері. Початок – о 19:15.
Цього вечора Дзеркальна зала Оперного театру перетвориться на унікальний простір, в якому будуть фешн, театр, балет, музика, слово, спів… Ми почуємо, як високі сенси потужно і сучасно звучать, коли висока мода тісно переплітається із високим мистецтвом театру. Це вість про вічне і красиве, що протистоїть війні.
Оксана Караванська надихнулася, творячи костюми до вистави «Сад Божественних Пісень. Розмова птахів» за Григорієм Сковородою, премʼєра якої відбулася в Гарнізонному храмі в ніч на Святого Миколая у грудні 2023 р. Дизайнерка не вперше міксує види мистецтва. Її перформенс «Вишиванка-Couture Третього тисячоліття» у Львівській опері торік наробив багато галасу. Цього разу Караванська пропонує ще більш сміливий крок.
– Я завжди по-філософськи ставилася до власної творчості, – каже Оксана Караванська. – Запитання «Модне чи вічне?» доречне завжди: як 300 років тому в часи Сковороди, так і зараз, я наважуюся поєднувати всі мистецтва, аби не втратити українськості, духовності і краси. То чи стане модне вічним?
У Львівській опері Караванська представить нову історію «Ukrainian Haute Couture», де авторкою сучасної вишивки вкотре стала дизайнерка Ксенія Уманська. Моделями будуть артисти балету Львівської національної опери – цього разу і жінки, і чоловіки.
Наталія Половинка унікальним чином творить свою дорогу через театр і духовний напів, традиційну пісню, класичну музику і кіно. Її «Слово і голос» – єдиний в Україні театр, де здійснюється жива співоча Традиція України.
Дефіле зустрінеться в діалозі про модне і вічне з виставою «Розмова птахів», яку творитимуть Театральний центр «Слово і голос», Наталія Половинка; «Хорея Козацька», Тарас Компаніченко; а також Лабораторія степового розспіву «Євшан-зілля» із Запоріжжя та окупованих сіл, народний співак Олексій Заєць і піаніст Сергій Кудринецький.
– Моє служіння Традиції завше – виклик серед сучасного моря швидкоплинних змін, – каже Наталія Половинка. – А зараз це граничне випробування України і світу оголює дивний шанс перемоги: пʼючи з джерела, серед всіх масок сучасності – за одною з них таки розпізнати своє лице. А Сковорода веселить: «Я й сам не люблю мiнливої маски… а люблю теє, що зверху ніщо, а всередині щ о с ь, зовнi неправда, але всередині iстина. Така рiч i людина звалися у еллiнiв «сілінос», картинка, зверху смiшна, а всерединi прекрасна…». То чи стане вічне – модним?
Цієї пʼятниці, о 19:00 Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії на чолі з диригентом Сергієм Хоровцем представить одну з улюблених програм музикантів — Солісти оркестру!
Впродовж більш як 121-літньої історії рівень симфонічного оркестру Львівської філармонії був традиційно високим, а кожен оркестрант без жодних застережень міг виступити у ролі соліста. Водночас рідний філармонійний оркестр йому акомпанував. Творче спільне музикування збереглося і до сьогодні.
Тому такі концерти є особливо очікуваними як для солістів, кожен з яких радий продемонструвати свою майстерність перед публікою, — так і для слухачів, які завдяки цим програмам мають змогу краще познайомитись з оркестрантами.
Вибрані музикантами твори якнайкраще розкривають потенціал їхніх інструментів, бо кому ж, як не солістам найкраще знати, хто написав найкращі соло. Так скрипалька Олександра Мороз та віолончеліст Дмитро Ніколаєв поділились історією гастрольної поїздки з оркестром, в якій виникла ідея виконати спільне соло, і було обрано Симфонічну поему Каміля Сен-Санса “Муза і поет”.
“Ця музика дуже характерна і яскрава, але водночас романтична та ніжна. Вечір 12 квітня — чудова нагода розповісти слухачам емоційну історію відносин між поетом і музою та перейнятися атмосферою казкової Франції”, — розповіла Олександра Мороз.
Також в програмі ви почуєте Концерт для альта з оркестром Белли Бартока у виконанні Андрія Савича та унікальний концерт для солюючого тромбона українського композитора Левка Колодуба, який з оркестром представить Богдан Лущ.
Тож пʼятниця у філармонії буде наповнена відкриттями, до яких ми і запрошуємо приєднатися.
Догляд за шкірою обличчя є важливою складовою щоденної рутини, яка спрямована на підтримку здоров’я та молодості шкіри. Одним із ключових етапів цієї рутини є використання засобів для тонізації, які допомагають шкірі залишатися свіжою та сяючою. Тоніки не лише освіжають, але й підготовлюють шкіру до подальшого догляду, забезпечуючи краще засвоєння кремів та сироваток.
У цій статті ми розглянемо, як правильно вибирати та застосовувати ці засоби, а також розкриємо секрети ефективної тонізації шкіри на прикладі продукції відомого бренду.
Як вибрати ідеальний засіб для тонізації обличчя
Перед тим як додати тонізуючий продукт до своєї косметичної полиці, важливо врахувати тип та потреби вашої шкіри. Ось кілька порад, які допоможуть вам у цьому:
Для жирної шкіри вибирайте продукти з матуючим ефектом та компонентами, які регулюють вироблення шкірного сала.
Суха шкіра потребує зволожуючих та поживних інгредієнтів, які допоможуть підтримувати водний баланс та еластичність.
Для чутливої шкіри ідеально підійдуть засоби з заспокійливими компонентами та без алкоголю.
Комбінована шкіра вимагає балансу між зволоженням та контролем жирності, тому шукайте продукти, які вирішують обидві проблеми.
Також звертайте увагу на наявність антиоксидантів, вітамінів та рослинних екстрактів, які підвищують загальний тонус шкіри та захищають її від негативного впливу навколишнього середовища.
Правила застосування засобів для освіження шкіри
Нанесення тонізуючого засобу – це не просто швидке протирання обличчя ватним диском. Це ціла процедура, що вимагає уваги та дбайливого підходу. Ось кілька кроків, щоб максимально використати переваги цього засобу:
Почніть з очищення шкіри. Це важливий етап, який дозволить тонізуючому засобу краще проникнути в шкіру.
Наносіть засіб на ватний диск і легкими рухами протирайте шкіру обличчя, уникаючи області навколо очей.
Не тріть шкіру! Ніжні погладжування допоможуть заспокоїти та освіжити шкіру.
Після тонізації дайте шкірі кілька хвилин, щоб вона поглинула засіб, перш ніж наносити зволожуючий крем або сироватку.
Постійне використання тонізуючих засобів може зміцнити шкіру, зменшити видимість пор та підвищити її захисні функції.
Секрети ефективної тонізації шкіри
Щоб тонізація була не просто приємною процедурою, а й приносила видимі результати, важливо включити декілька секретів у свій догляд:
Використовуйте тонізуючий засіб не тільки вранці, але й ввечері, після зняття макіяжу.
Зберігайте тонік у холодильнику для додаткового освіжаючого ефекту.
Не обмежуйтеся лише обличчям – тонізуйте шию та зону декольте.
Шукайте продукти з натуральними інгредієнтами та ефірними оліями для додаткових ароматерапевтичних властивостей.
Пам’ятайте, що регулярність та послідовність у догляді за шкірою – це запорука вашого успіху. Не пропускайте тонізацію, і ви побачите, як ваша шкіра віддячить вам здоровим виглядом та свіжістю.
Завершальні рекомендації для ідеального тону шкіри
Тонізація – це не лише етап догляду за шкірою, а й можливість для вас подарувати собі кілька хвилин релаксації та відновлення. Вибираючи продукти для тонізації, не забувайте про якість та репутацію бренду. Магазин prostor.ua пропонує широкий асортимент засобів для догляду за шкірою, які допоможуть вам підтримувати шкіру у відмінному стані. Завдяки їх професійному підходу до вибору продукції, кожен зможе знайти ідеальний варіант для себе.
Чи не у кожному українському місті є своя така пресумна місцина, де радянська влада допитувала, глумилася, піддавала невиносимим тортурам і по-садистськи знищувала тисячі і тисячі наших співгромадян. Але, час сплинув, і більшість з нас про це все навіть рідко коли й згадує…
А щоби розбудити у собі оту нашу українську приспану пам’ять, наведу нижче всього два приклади про ці масакри, які чинили російські більшовики в червні 1941 року у львівській “Тюрмі №4”, званій в народі – Бриґідки, що на вулиці Городоцькій, перед відходом радянських військ зі Львова (станом на 10 червня 1941 року у цій тюрмі знаходилося 706 в’язнів – чоловіків і жінок, з яких 324 були замучені до смерті або розстріляні енкаведистами з 24 по 28 червня 1941 року).
По-перше, після вступу німецьких військ до Львова, командування їх 17 армії одразу направило групу військових суддів і лікарів для обстеження в’язниць. Так, штабний лікар Георг Сальтцер за присутності свідка Мюллера 6 липня, склали протокол огляду в’язниці у Бриґідках. У ньому (протоколі) йдеться, що:
“…серед оглянутих у “Бриґідках” тіл одна жінка з відрізаною правою груддю. В одного чоловіка відсутні геніталії. У різних чоловіків пальці або руки були частково розчавлені або роздроблені. Тіла кількох жінок і одного чоловіка були зв’язані. Розірваний одяг на тілах жінок зі слідами жорстокої поведінки. Розтріпане волосся деяких жінок свідчать про страждання, поки їх не застрелили. У “Замарстинівській” в’язниці численні тіла зі зв’язаними руками та ногами, багато слідів жорстокого знущання та каліцтва…”
По-друге, про обставини знущання над в’язнями з боку радянських охоронців львівських тюрем згадує у спогадах Євген Наконечний. Він розповідає про свого сусіда Владислава Желязни, який відбував покарання в “Бриґідках”. Приблизно 27–28 червня його випустили з в’язниці (бо він потрапив до категорії “битовиків” – засуджених за побутові неважкі злочини, які підлягали звільненню).
Розповідаючи обставини свого звільнення Владислав Желязни розповів, що в канцелярії тюрми відбувалася постійна пиятика. І, от, коли тюремне начальство виписувало йому документи на звільнення, то один з радянських офіцерів запропонував йому (Владиславу Желязному) приєднатися до їхнього “застілля”, кажучи: “…Ты – здоровый мужик, немного попостил и проголодался… А, за бабами ты, видимо, тоже сильно проголодался..? У нас этого добра хватаєт. Пошли со мной, польський вор, я угощу тебя девками”.
Відзнака співробітників військ НКВС
Він завів мене в якесь приміщення, яке було схоже на катівню, де:
“…на столах лежали голісінькі молоденькі дівчата, прив’язані за руки до якихось стінних гаків. Дівчати тихенько, мов немовлята скиглили. Глянули вони на нас з такими смертельно переляканими очима, аж моторошно стало. “Вибирай любую”, – сказав начальник. “Хто вони?”, – спитав я ошелешено. “Какие-то харцерки”. Зауваживши мою розгубленість, офіцер додав: “Ну, понимаешь, харцерки – это бешенные фашистки. Им все равно скоро каюк, пользуйся, пока еще можно. Девки молоденькие, сочные, воспользуйся возможностью…” (адаптовані мною цитати подаю за дисертацією Миколи Балабана, 2023 року).
…Усіма цими звірствами над українцями і над представниками інший націй у “Тюрмі №4” на Бригідках займався 233 полк конвойних військ НКВС.
Тому у мене звернення до міського Голови Львова Андрія Садового і до Голови Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького: доручіть, якщо ваша ласка, профільному управлінню ваших адміністрацій укласти і надіслати до Державного архіву у Львівській області, запит з проханням надати перелік прізвищ, посад і домашніх (на той час) адрес тих осіб із 233 полку конвойних військ НКВС, які безпосередньо в червні 1941 року вчиняли або ж мали причетність до садистських знущань і розстрілів в колишній “Тюрмі №4” (Бриґідки) по вул.Городоцькій у Львові.
Той факт, що на фасаді вищезгаданої тюрми на Бригідках нині висить меморіальна таблиця в пам’ять тут невинно замученим ще не означає, що цього достатньо.
Ми – львів’яни і гості нашого міста – хочемо знати конкретні прізвища виконавців тих звірств і, чи часом, їх сьогоднішні нащадки, які ще залишилися у Львові, не користуються якимись пільгами від української держави.
Микола БАНДРІВСЬКИЙ Археолог, доктор історичних наук
Уже втретє Академічний симфонічний оркестр INSO-Львів Львівської національної філармонії запрошує у філармонію на благодійний аукціон «Сила мистецтва»! 13 квітня о 18:00 благодійна подія відбувається за співорганізаторства галереї «Home of Arts Lviv», за підтримки «Ветеран Медіа».
У цей період надзвичайно важких випробувань для нашої країни, мистецтво стає не просто засобом вираження емоцій, але й потужним інструментом допомоги проти ворога і тому організатори сподіваються, що на цьому аукціоні вдасться зібрати кошти на РЕБ для 80 ОДШБр. Усі кошти як з продажу квитків, так і з аукціону буде передано на потреби армії.
Серед лотів — ікони XVIII століття, унікальні роботи української художниці Стефанії Ґебус-Баранецької, японського графіка Косона Охара, сучасних визначних живописців та авторів пейзажних малюнків, а також багато інших особливих артефактів.
Остап Лозинський на міжнародному пленері іконопису в Новиці, фот. Архів міжнародного пленеру іконопису в Новиці
Він був колоритною постаттю львівського мистецького середовища. Живописець, іконописець, колекціонер, музеєзнавець – це лише деякі визначення, якими можна охарактеризувати Остапа Лозинського. Для багатьох поляків львів’янин став щирим гідом по українському мистецтві.
Остап народився 3 квітня 1983 року у Львові, все життя був пов’язаний із цим містом як учень Львівського державного коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. Івана Труша, студент Львівської національної академії мистецтв, співробітник Національного музею імені Андрея Шептицького (2006-2016), голова львівської «Асоціації музеїв та галерей», викладач Школи іконопису «Радруж» Українського католицького університету у Львові, куратор десятків виставок.
Випускник кафедри монументального живопису розвивав свою творчість як у світському малярстві, так і в іконописі, що знайшло відображення у таких виставках як «Етюд» (2005), «На образ і подобу» (2012), «Перехід» (2012), «Дорога» (2014, 2022), «Тривога» (2017, 2022), «De Anima» (2021) та інші.
Ікона «Архангел Михаїл»,автор Остап Лозинський, фот. Архів міжнародного пленеру іконопису в Новиці
Останні роки свого життя він присвятив насамперед іконам. «Мені здається, що ікона має розвиватися і змінюватися, як і світ довкола. Сучасна ікона є більш персональною, тому що це є твоє індивідуальне ставлення до Бога, твоє ставлення до віри. Я особисто використовую сучасну форму, сучасну метафору, якусь сучасну форму, але для мене дуже важливий діалог з давньою іконою. Так само важливо дотримуватись тяглості традицій, важливо показати, що ця ікона не з’явилася нізвідки, показати, що ми маємо давню традицію, на яку частково спираємося, частково використовуємо найкращі здобутки, а особливо – золотого українського іконопису ХІX, ХX, ХXІ століть. Але для мене так само важливі досягнення світового мистецтва ХХ – ХХІ століть, досягнення, приміром, філософської думки ХХ – ХХІ століть, без яких я би не сформувався як особистість, отже, ці речі так само впливають на мою творчість. Тобто сучасний іконопис – набагато складніший комплекс знань, умінь, персональних досвідів, які ти вкладаєш у свою роботу», – розповів митець у інтерв’ю газеті «День».
З 2012 року Остап Лозинський був пов’язаний зі спільнотою Міжнародної майстерні іконопису в Новиці. З самого початку він дуже активно займався організаційними справами: оформлював виставки, брав участь у виборі нових тем, учасників, яких варто було запросити. Його знання та досвід допомагали підвищувати художній рівень майстерень. Вів довгі розмови про назви творів, які обирали він та інші митці, і своїм прикладом спонукав людей звертатися до Біблії та інших теологічних текстів, а також до альбомів із репродукціями. Не раз ставав гідом для менш досвідчених колег. Він обговорював з ними композицію, кольори, спосіб виконання, вносив корективи. Велика кількість сучасних польських та українських іконописців багато чому навчилися від нього.
У своїй творчості Остап Лозинський не обмежувався лише мистецькою діяльністю. Десять років працював у Національному музеї імені Андрея Шептицького. Він мріяв, щоб музей став важливим місцем на музейній карті Європи. Організував десятки виставок, серед яких варто назвати присвячені творчості Івана Труша, Олекси Новаківського, Леопольда Левицького, Олени Кульчицької, Олекси Сміх-Шатківського, Івана Рутковича, Сергія Василівського та інших. Широкий відгук отримали й інші виставкові проекти: 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, народні ікони другої половини ХІХ − початку ХХ століття з Буковини, Гуцульщини, Покуття з музейних та приватних колекцій чи «Гуцульське Різдво». Лозинський продовжував свою кураторську діяльність і після того, як перестав працювати в Національному музеї. Саме тоді були створені не менш важливі проекти, як-от виставка робіт Богдана Сороки в Одеському музеї західного та східного мистецтва, проект «Вигнані» у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, «Puzzle» у галереї «Дзига» та два останні виставкові проєкти – присвячені ювілею Шевченківського гаю «50 історій Львівського скансену» (спільно з Романом Зілінком) та VERADARDZ з нагоди 30-річчя відродження Вірменської Апостольської Церкви в Україні.
Важливим аспектом діяльності Остапа Лозинського щодо популяризації української культури були численні видавничі проєкти, серед яких два альбоми, присвячені творчості Олекси Новаківського (2009, 2012), Олени Кульчицької (2013), акварелям Наталії Доробан (2017) та малюнкам Євгена Лисика (2019-2020) тощо. Звісно, не бракувало також видань, присвячених українській іконі, якою Лозинський захоплювався і яку досліджував. Серед них можна відзначити проєкт альбому «Українські ікони XIII — початку XVI століть зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького: альбом-каталог»авторства Марії Гелитович (2014) чи «Спас — Виноградна Лоза: ікони зі зб. Нац. музею у Львові ім. Андрея Шептицького» авторства Роксолани Косів (2016).
Ікона «Страшний суд», автор Остап Лозинський, фот. Архів міжнародного пленеру іконопису в Новиці
Лозинський також брав активну участь у створенні двох альбомів, присвячених сучасним іконам. Перший том «Нова ікона» (2018) і другий «Віра і форма» (2021). Підбір робіт він обговорював із великою пристрастю, щоб вони якнайкраще представили самого художника, а також певні мистецькі тенденції. Це була його ідея зіставити класичні ікони із сучасними втіленнями у другому альбомі. Не меншу увагу він приділяв і самому графічному оформленню, повністю відданий удосконаленню структури, композиції та внесення виправлень до самого кінця.
Він дуже пишався своєю останньою роботою фотоальбому «Ковчег: українське народне мистецтво» і мріяв, що цей альбом стане візитівкою української культури. У всякому разі, він жив народною творчістю щоденно. Вихований у родині відомих львівських колекціонерів, сам продовжив справу батьків. Мав одну з найбільших в Україні колекцій народних ікон на склі. Він був щасливий, як дитина, коли йому вдавалося поповнити свою колекцію новими експонатами.
Плакат пропам’ятної виставки робіт Остапа Лозинського у Варшаві з репродукцією його ікони «Помилуй мене, Боже», автор плакату Ярослав Сулима
Остап Лозинський був душею товариства. Його відкритість і гостинність перетворили квартиру художника на неформальний львівським культурний центр, де не лише планувалися нові виставки та проєкти, а й відбувалися музичні заходи, зокрема знамените колядування, на якому щороку 8 січня зустрічалася львівська богема. Він завжди говорив, що треба жити, щоб любити і творити добро. Це може здатися надто пафосним для чоловіка за тридцять, але він був щирим. Роздавав пригорщами, завжди готовий працювати задля інших.
Він цікавився світом мистецтва, музики, театру та літератури. Охоче розповідав про українську літературу, сучасні романи та поезію, а також про останні мистецькі видання. Для широкого кола поляків він був гідом по українській культурі, допомагав зрозуміти її коріння, пояснював контексти, пригадував забутих персонажів.
Остап Лозинський, фот. Peter Beym
Він також не боявся важких розмов про історичні потрясіння, про трагічні події польсько-української історії. Розумів, що побудова хороших польсько-українських відносин обтяжена багатьма подіями минулого. Митець щиро брав участь у діяльності для налагодження широкого культурного діалогу між нашими країнами.
Остап Лозинський несподівано помер на Святвечір 6 січня 2022 року. Проте залишився у своїй творчості. На Великдень його ікона «Спас Нерукотворний» стала одним із елементів присвяченого Україні Гробу Господнього у костьолі Пресвятої Діви Марії на Новому Місті у Варшаві. У залі Академії мистецтв у Вроцлаві до кінця квітня можна було побачити виставку «Тривога», яка набула особливого виміру через трагічні події останніх місяців.
Автор: Катажина ЯКУБОСЬКА-КРАВЧИК Переклад: Тарас ЛИЛЬО Джерело: Culture.pl
Дмитро Білінчук-«Хмара» (зліва) і Юліан Матвіїв-«Недобитий». 1944 рік
Командира куреня УПА-Захід “Перемога” Юліана Матвіїва – “Недобитого” та сотника Дмитра Білінчука – “Хмару” розстріляли агенти НКВС у Лук’янівській в’язниці 8 квітня 1953-го.
Із початку Другої світової війни чоловіки активно боролися проти радянської влади в Західній Україні. Родину Білінчука депортували до трудових поселень віддалених районів СРСР, а сам він дивом врятувався. Матвіїв майже відразу пішов у підпілля. Згодом проводили підривну роботу проти нацистського окупаційного режиму, приєдналися до УПА. До одного куреня потрапили 1945-го, тоді ж його очолив Матвіїв. За рік сотню Білінчука розформували, чоловік став субреферентом служби безпеки Косівського надрайонного проводу ОУН, а Матвіїв керував тактичним відтинком “Чернівці”, згодом став окружним провідником Буковини. Брали участь у агітаційних рейдах та продовжували боротьбу з СРСР після війни – у 1950-х.
Юліан-Микола Миколайович Матвіїв
До рук чекістів потрапили через зраду окружного референта служби безпеки ОУН Романа Тучака – “Клима”. У ході спецоперації з його захоплення радянським агентам вдалося схопити його дружину Надію, а її сестру Любов було вбито. Клим отримав звістку, що одна з них жива, і вимагав не чіпати дружини та її родини в обмін на співпрацю. Погодився видати одного з керівників крайового проводу. Історик Володимир В’ятрович зазначав, що перехоплені чекістами почуття підпільника обернулися смертю великої кількості людей та фактичним розгромом підпілля на великій території Карпат.
Майор УПА Петро Олійник – “Еней” загинув у бою з НКВС 17 лютого 1946-го поблизу селища Глинки Маневицького району на Волині. Місце поховання невідоме. Згідно з наказом Головного військового штабу УПА, 1945-го Петра Олійника нагородили Бронзовим хрестом за заслуги.
23 квітня 2024 р., о 18 год. молодіжна організація Експеримент запрошує до Львівського музею історії релігії (пл. Музейна, 1) на благодійний концерт “Франсіс Пуленк. Французький променад”.
Подія відбудеться в рамках серії заходів із циклу #PlayForUA для підтримки Збройних Сил України.
Франсіс Пуленк – один з найчарівніших композиторів, яких дала світу Франція в XX столітті. Сучасник обох світових воєн, він став однією з найбільш значних фігур серед французьких музикантів минулого століття.
Він був людиною, «що створює власну музику», в якій органічно поєднуються академічна класика, джаз, естрада і фольклорні мотиви.
Музика Пуленка – це його творчий портрет. Їй властива особливе чисто паризьке забарвлення і нерозривний зв’язок з паризькою вуличною піснею – шансон.
Його мелодії, подібно мелодіям Моцарта, Шуберта, Шопена, поєднують в собі доброзичливу простоту, тонкі емоції, психологічну глибину і мелодійну чарівність.
Доторкніться до унікальної і романтичній атмосфери Парижа першої половини XX століття.
У концерті беруть участь:
Дмитро Роїк (фагот)
Дмитро Грицаєнко (кларнет)
Еміль Яворський (валторна)
Устим Хавунка (гобой)
Ірина Хома (флейта)
Сапуга Вероніка (фортепіано)
Наталія Мандроцин (фортепіано)
Назар Власюк (фортепіано)
Герман Гошкадор (організатор)
Марія Кузик (ведуча)
Квитки можна придбати у касі музею або замовити за телефоном: 067 702 13 21 (Катя)
Обкладинка книги «Футбольні обрії Болехова». Світлина Ярослава Багрила
7 квітнявМузеїісторіїБолехова іменіРоманаСкворія на Івано-Франківщинівідбуласяпрезентаціякниги «ФутбольніобріїБолехова», автором якої є уродженець цього міста, медик за фахом, львів’янин Юрій Гнатишак.
Його родовід має стосунок до греко-католицького духовенства. Серед членів родини Гнатишаків в XX ст. були також науковці, журналісти, діячі національно-визвольного руху в Західній Україні. Юрій Гнатишак має досвід громадської роботи − в 1991-2003 роках був головою львівського центру Суспільної служби України та її екзукутивним директором в західному регіоні.
Слово на презентації має автор п. Юрій Гнатишак. Світлина Ярослава Багрила
Любов до рідного міста Болехова Юрій Гнатишак проявив у дослідницькій і письменницькій праці. Його попередні об’ємні книги вийшли у видавничому відділі Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича – «Слова з Болехова» (Львів, 2017) та «Болехівські бувальщини» (Львів, 2021) і відтворили мовний світ та етнографічні особливості цього краю. Ці праці відзначені фахівцями як такі, що написані на високому рівні.
І власне третя книга – про футбол в Болехові – відкриває інші грані цієї унікальної прикарпатської місцевості. Презентація книги «Футбольні обрії Болехова» об’єднала як місцевих футболістів, так й інтелігенцію міста, які позитивно відгукувалися про це видання. Анатолій Ткач виконав власну пісню «Болехівські Карпати», а Ярослав Кіцул прочитав гумореску Павла Глазового «Як куми футболістами були».
Вступне слово має директорка Музею історії Болехова імені Романа Скворія п. Оксана Півень. Світлина Ярослава Багрила
Як зазначила у вступному слові на презентації п. Оксана Півень, директор болехівського музею, причиною виходу цієї книги став великий масив матеріалу про місцевий футбол. Він був зібраний болехівчанами різних поколінь, а систематизував його названий автор. «Це книга, в якій вперше висвітлено історичні віхи розвитку цього виду спорту в болехівському краї (1950-1990-ті роки), вона містить інтерв’ю у формі розділів з гравцями місцевої команди різних генерацій», − зазначила п. Оксана.
Потім слово мав автор, який поділився тим, як народився задум про написання окремої книги про болехівський футбол. Початково був намір написати окремий розділ до «Болехівських бувальщин», але матеріалу ставало все більше завдяки проведеним інтерв’ю із гравцями «Буревісника». Окремо систематизував автор і список гравців різних поколінь. І такий спосіб «народилася» розвідка про місцевий футбол, яка, на переконання Ю. Гнатишака, стане цеглинкою в плекання історичної пам’яті Болехова.
Учасники презентації дискутують довкола теми презентованої книги. Світлина Ярослава Багрила
На сторінках книги авторства Ю. Гнатишака можна прочитати їхні думки та спогади про традиції, набутий футбольний досвід, особливості «магії» цієї гри. Видання, що містить 212 сторінок, широко ілюстроване світлинами – близько 160 фотографій з життя м. Болехова різних періодів.
Болехівська футбольна команда, створена ще в міжвоєнний період, мала першу назву «Буревісник», а теперішня назва (з 1989 року) – «Карпати». Подячне слово автору на презентації у болехівському музеї мав також її головний тренер – Ярослав Бунчак, який допомагав йому разом із Євгенjv Савчином записувати інтерв’ю в болехівчан. Значну допомогу в ідентифікації дійових осіб з історії і сучасності футболу м. Болехова на світлинах надав автору Нестор Латик, директор місцевої ДЮСШ.
Книги, фільми, музика, вистави – це творчість, а тому – суб’єктивне сприйняття. Комусь резонує якась історія та її інтерпретація конкретним автором, а інший залишиться до неї байдужим. У сучасному світі описаний процес взагалі матиме вигляд багатоповерхової конструкції. Коли успіх продукту залежить не тільки і не стільки від гостроти сюжету, глибини смислів та майстерності автора, але й від того, хто і як рекламує твір, як працює піар, які кошти вклали у розкрутку роботи, піднесення її аудиторії.
Хочеться вірити, що за техніками та методами ми не загубимо змісту, основ. Тому варто повертатися до коріння. Наприклад, актуалізувати класику. Скажімо, стрічки, які з’явились на зорі українського кінематографу. Серед них серіал “Злочин з багатьма невідомими”.
Постер “Злочин з багатьма невідомими”. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Серіал. Сюжет
Дія у серіалі відбувається на фільварку графині Торської. Стається нещасний випадок з отцем Деревацьким. Адам Торський, син графині, привозить зі Львова лікаря, який оглядає постраждалого і наполягає на тому, щоб повідомити про побиття священика владу. Справу розслідує суддя Ковнацький, який ще й виявляється сусідом Адама Торського у Львові. Молодий Торський веде розгульне та досить безвідповідальне життя. Методи судді Ковнацького видаються дивними, але він свідомо вдається до такої стратегії – щоб ввести в оману справжніх, на його думку, винуватців злочину у маєтку Торських. У серіалі є декілька любовних історій, судовий процес, спроба зґвалтування, самогубство головного героя, вчинене за допомогою манікюрних ножиць, вбивство молотком і справжній калейдоскоп людських доль.
Фрагмент серіалу. Фото з https://zn.ua/
Цей серіал на сім серій зняли у 1993 році, у студії “Укртелефільм”. Його режисер – Олег Бійма, сценаристи – Олег Бійма і Віктор Політов. Це цікава і гостросюжетна стрічка, не банальна, конфліктна і з глибоким психологізмом. Трапляються досить відверті сцени, що для тих часів є дивовижним. Стрічка отримала позитивну пресу, її відзначили Шевченківською премією. З точки зору сьогодення, цей серіал – своєрідна українська кінематографічна бомба.
Олег Бійма і Зінаїда Дехтярьова. Фото з https://zn.ua/
Головні ролі у кінострічці виконували Зінаїда Дехтярьова, Олексій Богданович, Жан Мельников, Юрій Крітенко. Також серед діючих осіб можна впізнати молодого Олексія Горбунова, Петра Бенюка, Наталю Сумську і ін. Особливої уваги вартий режисер Олег Бійма. Йому також належать “Чорна пантера та білий ведмідь”, “Гріх”, “Пастка”, “Острів любові”. Уже тоді, у непрості для української економіки та культури часи, Бійма зумів високо підняти планку українського кіномистецтва. Його праці – культові для нашої країни стрічки, про які варто знати, які потрібно переглядати, до яких обов’язково мусимо повертатися.
Література. Франко
Справжнім шанувальникам творчості Івана Франка впродовж перегляду серіалу “Злочин з багатьма невідомими” постійно видаватиметься, що сюжет та персонажі стрічки їм чомусь знайомі. Це зовсім не випадково. У літературному доробку видатного письменника є повість “Основи суспільності”. Саме цей твір і було взято за основу серіалу Олега Бійми. Серіал знімали за мотивами повісті Івана Франка. Можна припустити, що навіть без знання цього факту уважні та спостережливі глядачі могли б відгадати існування зв’язку між стрічкою та творчістю Франка.
Іван Франко
У багатьох моментах серіалу відчувається дух творчості письменника: соціальні та національні протиріччя, індивідуальна та суспільна драма, характерні для нього протиставлення (пан-простак, бідний-багатий) і ін. Також у серіалі досить добре передано епоху: через продумані і живі, як у дійсності, суперечливі, людські характери – з власними слабкостями, але й з самобутнім колоритом кожного з персонажів. Франко майстерно передавав всю гаму та палітру людських стосунків, конфліктність характерів, фактор суспільних відносин і соціальних інститутів, їхнє становище в той чи інший час, роль у житті людини. Твір побудовано так, що важко знайти однозначно негативний та однозначно позитивний персонаж. Усе дійсно як у житті. Вдалося дотриматися цієї тональності і в серіалі.
Життя. На основі реальних подій
Якщо копати ще глибше, з’ясуємо, що існує інший етап, який передував створенню серіалу “Злочин з багатьма невідомими”. Почалося все, знову ж, з Івана Франка. Перш ніж написати повість “Основи суспільності”, Іван Франко опублікував серію кримінальних дописів у газеті “Kurjer Lwowski”. Це трапилося у далекому 1889 році і саме з цього насправді розпочалась історія, яка у 1993 році завершилась згаданим вище серіалом. Серія кримінальних репортажів Івана Франка базувалися на реальних подіях, у ній було відображено багато особливостей життя галицького суспільства.
Один з номерів газети “Kurjer_Lwowski”. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Безумовно, що останнє також вплинуло на те, яким вийшов серіал “Злочин з багатьма невідомими”. Принаймні, режисер стрічки Олег Бійма у окремих інтерв’ю відзначав, що з публікаціями Івана Франка для газети “Kurjer Lwowski” знайомий, що вони додали його творінню атмосферності та особливої глибини, драматизму.
На вершині гори Дзвенів, навпроти лижного курорту «Плай», збереглися залишки справжньої кам’яної піраміди. Вона позначала місце військового тріумфу німецької армії під час Першої Світової Війни.
Піраміда на вершині гори Дзвенів
Російська армія Брусилова закріпилася на панівних висотах села Орява, обабіч дороги на Стрий і Львів. Після двох місяців безуспішних штурмів австрійсько-німецька армія вдалася до хитрощів. План спрацював, а росіяни зазнали ганебної поразки. Що ж такого придумали німці, та як ця піраміда виглядає зараз? Читаємо в статті з www.RDZS.org
Село Орява, шикування союзних військ та гора Дзвенів на задньому плані
Військова хитрість
Одне з найвужчих місць траси Київ-Чоп знаходиться в селі Орява. Дорога тут затиснута між двома гірськими масивами та чудово проглядається з вершини гори Дзвенів. Саме цей рубіж і вибрали росіяни для стримування австрійського контрнаступу.
Через цю вузьку гірську ущелину і проходить дорога на Львів. Ліворуч гора ДзвенівВид з гори Дзвенів на дорогу і гору Острог, де теж були позиції росіян
Німецька армія допомагала Австро-Угорщині вернути захоплений Львів. Вони закріпилися на сусідньому хребті Довжки, де зараз гірськолижний курорт «Плай». Від залізниці в Сколе і траси на Львів їх відділяли лише рубіж гір Дзвенів та Маківка.
Ось там були австрійці. Вид з російського окопу на хребет ДовжкиАвстрійські солдати в захопленому російському окопі. Це і всі решта старі фото звідсиКарта битви за Дзвенів, 1915р.
На “Плаю” стояла артилерія яка методично обстрілювали позиції росіян. Під її прикриттям піхоті вдалося впритул наблизитися до ворожих позицій. Далі зав’язалися затяжні окопні бої. Попри великі втрати з обох сторін, просування вони не дали.
Артилерія тих часів у Карпатах. Фото звідсиАртилерійська воронка на горі Дзвенів. Гора Острог на задньому плані
Місцеві мешканці досі переповідають про окопи, повні солдатських трупів. Вночі гора буквально “стогнала і благала про допомогу”. Селяни, як уміли, перев’язували та бандажували поранених.
Криваві окопні бої на горі Дзвенів
Чому цивільні, ризикуючи життям, допомагали пораненим? Бо в обох арміях воювали мобілізовані українці! Коли крики про допомогу лунають на рідній мові, як не відгукнутися? Звісно, офіцери і вище командування були іноземці. Але по окопах, в основному, сиділи земляки.
Німецькі та українські бійці в окопі під горою Дзвенів
Австрійсько-Російські бої в сусідньому селі Козьова
В цей самий день, 9 квітня 1915 року, 109 років тому був Великдень. Росіяни щиро вірили, що побожні німці і австрійці святитимуть паски та їстимуть ковбаски. То ж вони, навіть, не готувалися до оборони.
Російська армія на позиціях
Але «нє тут-то била!». Несподіваний наступ союзників застав російське командування за «чаєпітієм», що офіційно зафіксовано в документах. Укріплена гора Дзвенів впала, практично, без бою.
Російські війська за “чаєпітієм”. Виглядає двозначно…Німецьке командування на захопленій горі Дзвенів
«Руский Верден» – так називають цю подію переможені і стараються її, зайвий раз, не згадувати. Натомість, німці тріумфували. Вони увіковічнили перемогу і пам’ять полеглих бійців велетенською пірамідою на вершечку гори Дзвенів. Навколо неї облаштували військовий цвинтар.
Мешканці Стрия радіють перемозі в ДзвеновіПіраміда на горі Дзвенів як пам’ять про полеглих бійців
Втрати обох сторін склали більше 30 тис. вбитими. Через два тижні, в боях за гору Маківка, Українські Січові Стрільці знищили залишки російської армії, звільнивши, тим самим, шлях на Львів.
На пошуки піраміди в Карпатах
Ми вирішили дослідити, як виглядає гора Дзвенів сьогодні і чи не збереглася там піраміда.
Гора Дзвенів колись і тепер
Їдемо трасою Київ-Чоп у сторону Закарпаття. Перед ГК «Плай» звертаємо праворуч на знак «Погар». Переїжджаємо річку і паркуємося біля садиби п.Богдана, який дуже багато знає про ці місця.
Маршрут на гору Дзвенів з траси Київ-ЧопЗа мостом паркуємося, далі пішки
Звідси до вершини г. Дзвенів всього 1.5км легкої прогулянки ґрунтовою дорогою. Практично одразу нам відкриваються реально круті краєвиди на хребет “Довжки”, гору Пікуй та заказник “Бердо”. Лише заради них сюди вже можна їхати, але наш ще чекає пошук піраміди.
Ґрунтова дорога на гору ДзвенівПідйом тут нестрімкий, а краєвиди з’являються практично одразуВид на село Орява та хребет ДовжкиВид на ГК “Плай” з гори Дзвенів. Пікуй на задньому плані
Ліворуч від дороги ми побачили старі земляні укріплення. Вони мають під два метри заввишки і спрямовані вгору. Трішки вище знаходимо стрілецькі позиції та мереживо траншей. Навіть через сто років їх добре видно на місцевості, а всередині попадаються гільзи.
Земляне укріплення на схилі гори ДзвенівАлекс і та ж траншея, що й на старому фотоГільза від російської гвинтівки МосінаВид з російські окопи на трасу Київ-Чоп та “австрійські позиції” на ГК “Плай”Ці ж місця 100 років тому. Бачимо трасу на Львів, гору Довжки та свіжі військові поховання на схилі гори Дзвенів
Побродивши окопами ми, по азимуту, видерлися на гору Дзвенів (987м н.р.м). Стежок тут немає, а вершина це суцільні рови, буреломи та чагарники. Як й очікувалося, піраміди на ній не виявилося, інакше б про неї всі знали. Але ми не збиралися так легко здаватися!
Дорога на вершину відсутня, потрібно йти напроломПройшло сто років, а дерева тут ще й досі нормально не ростутьМереживо російських окопів біля вершиниОсь вона, вершина гори Дзвенів 987м н.р.м.
Місцеві мешканці ненавидять «чорних археологів». Але відсутність лопат, металошукачів і «Музей Загиблих Літаків» схилили їх на наш бік. Виявляється, на горі збереглася не лише піраміда, а й інші цікаві артефакти.
Лопата часів Першої Світової Війни на горі ДзвенівНайцікавіші місця сховані за густим буреломом…
Піраміда знаходиться трішки осторонь від вершини: щоб її краще було видно з траси. Хоч і пройшло більше ста років, але цю ребристу купу акуратно поскладаного каміння не спутаєш ні з чим! Розмір, розташування та спосіб побудови 1:1 як на старих фото!
Так виглядають залишки піраміди на горі Дзвенів в КарпатахХоч піраміда і вкрита чагарниками, але чітко проглядаються її грані та сходинкиЗараз вершечок піраміди зруйнований, а її стінки пообсипалисяЦя ж піраміда, 1930-і роки. Вже тоді вона почала потроху руйнуватися
Карпатську Піраміду спіткала така ж доля, як і її Єгипетських родичів: розграбування. Зробили це варварським методом – зруйнували вершечок та викопали яму посередині, надіючись там щось знайти. Зараз висота піраміди складає до двох метрів.
Автор статті біля піраміди. Всередині неї бачимо ямуВид з вершечку піраміди на яму всередині неї. Вік деревця вказує, що її розграбували +-десять років томуЦя пряжка лежала під листям поруч піраміди
В пам’ять про полеглих вояків на піраміді був викарбуваний вірш. Цілком ймовірно, що ця плита досі десь там під мохом. При бажанні, піраміду реально відновити та вернути місцю первозданний вид.
“Хоробрий і вірний, бездоганний мертвий. Вартові вітчизни, месники за справедливість.”
Ось відео, як ця піраміда виглядає вживу, і що там поруч ще є цікавого:
В десяти хвилинах ходьби від піраміди знаходимо галявину з величезною воронкою в землі. Така ж “яма” є і на старій фотографії. На ній бачимо, що навколо воронки колись були могили з хрестами.
Щоб утворилася аж така велика воронка, напевно здетонував російський склад боєприпасівЦя ж воронка, 2024 рік. Вид з місця, де на старому фото був “трамплін”Автор статті на дні воронки, аби читач краще зміг оцінити її справжню глибину
Тепер нам стає зрозуміло, чому місцеві мешканці так не люблять «чорних археологів». Тому що вони розкопували і грабували могили. Пряжки, казанки та кістки – все це лежить в траві просто неба!
Старий казанок, що валявся на галявиніВ траві лежала чиясь пряжка від одягуСтара гільза в кротовині неподалік воронкиЧастина людської щелепи на галявині. Вразили білосніжні зуби. В ті часи карієс ще не був такою масовою хворобою, якою є зараз
Спустившись у село ми ще відвідали закинутий військовий цвинтар біля місцевого магазину. Саме сюди, в 2016 році, волонтери ГО «Пам’ять» знесли та перепоховали розкидані людські рештки з гори Дзвенів. На жаль, зараз могили позаростали травою, а жодних табличок там немає.
Місце перепоховання людських рештків з гори Дзвенів біля місцевого магазинуНавколо цих хрестів є з десяток поховань. На жаль, вони сильно заросли травою тому фотографія погано передає рельєфВид з цвинтаря на село Орява та гору Дзвенів
Підсумки
Ми відшукали справжню піраміду в Карпатах. Вона знаходиться на горі Дзвенів навпроти гірськолижного курорту «Плай». Це короткий одноденний похід з історичними сенсами та красивими краєвидами. Ідеальний час – рання весна, коли примнута трава.
Біля залишків піраміди в Карпатах
Піраміда встановлена на місці загибелі 30-ти тисяч людей серед яких більшість – українці. На жаль, зараз вона заросша, напівзруйнована та не виконує своєї основної функції. А саме: нагадувати нам про полеглих і блискучу перемогу над росіянами!
19 квітня у Палаці залізничників “РОКС” відбудеться великий концерт від ТеСАМеШоу (колишні «Вар’яти-шоу»).
На відвідувачів чекає нова концертна програма, дві години найкращого настрою, які запалять бойовим духом та позитивом кожного глядача! Початок о 19:00, повідомили організатори.
Вечір сміху окрім цього має благодійну мету – підтримати наших воїнів.
«Давайте разом піднімемо наш дух до Перемоги, підтримаємо один одного та допоможемо ЗСУ!», — запрошують Владзьо, Володимир Жогло, Валентин Сергійчук, Віталій Тильний і Сергій Полупан, нагадуючи, що купуючи квитки, ви долучитесь до доброї справи! Адже в кожному квиточку закладена допомога ЗСУ!”.
«ТеСАМеШоу — це саме те шоу, яке потрібне всім, хто любить справжній український гумор!, – додають організатори, – Якщо ж ви такі «варʼяти», як і ми, приходьте обовʼязково!»
Старі фото Галичини з часів Першої світової війни мають велику історичну цінність для дослідників краю. Вони можуть допомогти вивченню подій того періоду, розвитку технологій фотографування, а також відтворенню атмосфери життя того часу.
Вулиця в селі Тартаків, 1914-1917 рр.Забудова Тартакова, 1914-1917 рр.Село в Галичині 1914-1917 рр.Деревʼяний храм, Галичина, 1914-1917 рр.Храм в селі Торки на Львівщині,1914-1917 рр.
Такі фотографії можуть бути важливим джерелом для дослідження історії палаців та храмів на території сучасної Львівської області.
Храм та дзвіниця в селі Торки на Львівщині, 1914-1917 рр.Греко-католицький храм, Галичина, 1914-1917 рр.Палац в Переспі на Львівщині, 1914-1917 рр.Палац в селі Свитазів, 1914-1917 рр.Капличка при дорозі, 1914-1917 рр.
В сьогоднішній добірці маємо фото Галичини часів Першої світової війни, а точніше 1914-1917 років. На фото можна побачити деревʼяні храми в селах Токи, Липовець, а також палаци в селах Переспа та Свитазів.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Фільм розповідає історію молодої жінки, яка переживає складну життєву кризу. Її переслідують тривожні спогади, які нагадують їй, що вона не повністю розібралася зі своїм минулим, яке частково виходить на поверхню, заповнюючи сьогодення. Після невдалої і відчайдушної спроби знайти легкий шлях вийти з глухого кута, вона вважає це знаком переосмислити і почати приймати себе. Вона починає нову подорож, намагаючись подивитися правді в очі, переживаючи черговий емоційний шок.
Фільм бачили та помітили:
Нагорода за кращий короткометражний міжнародний фільм на Make Art Not Fea, Португалія
Нагорода за кращий короткометражний фільм на BISCAYNE BLVD МАЯМІ, ФЛОРИДА 2023
Кращий міжнародний фільм на Міжнародному кінофестивалі Digital Gate, Алжир
Кращий фільм на Кінофестивалі Галерея мистецтв, Індія
Номінація на кращий короткометражний фільм на Міжнародному кінофестивалі в Екурхулені-EIFF 24
Півфіналіст на Фестивалі незалежного відеофільму Youtube Art Club Pavlos Paraschakis, Греція
Oreinis Taxiarheias, Cine Aleka
Номінант на FILMÓPTICO – МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ВИЗУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ТА КІНО
Учасник Канівського міжнародного кінофестивалю
Учасник на Міжнародний фестиваль Signes de Nuit – Париж
Учасник на A&E International Film Festival
Express Newark
Учасник на Буенос-Айрес Indie Shorts Awards
Учасник на Clapperboard Golden Festival
Також фільм приймав участь у багатьох інших міжнародний кінофестивалях
Іван Винарчик – режисер, художник, письменник, поет, сценарист, оператор. Народився 1989р. у с. Підзвіринець, Львівської обл. У2006-2012 рр. навчався на факультет ДПМ, кафедра ХД, Львівської Національної Академії Мистецтв.
Автор трьох незалежних короткометражних фільмів: “Межа”, “Відлік”, «Не театральне світло».
У Палаці залізничників “РОКС” 18 квітня відбудеться вистава “Вій” за мотивами однойменної повісті Миколи Васильовича Гоголя. Її ставитиме Український сучасний театр в стилі хоррор. Початок о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
“Найбільш моторошний класичний сюжет на сцені Палацу залізничників “РОКС”.
Ви отримаєте унікальну можливість зазирнути крізь шпарину до іншого світу, світу людської душі. А вона, душа, має най-найтемніші куточки. У них можна загубитися, віддатися спокусі…Потім прийде покаяння. Та чи завжди воно звільняє від покарання?
Моторошні декорації, неперевершена акторська гра, містичні сцени вражають та викликають мороз по шкірі”, – запрошують організатори VINIL concert agency.
Не секрет, що ароматна натуральна кава вважається одним із найбільш популярних напоїв у світі та має давню багату історію. Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, пропонуємо вам цікаві факти про каву, які розкриють чимало нових сторін цього дивовижного смачного напою.
Цікава кава з історії
Існують різні легенди й міфи про каву, серед яких є й цікаві версії її походження. За однією з легенд каву почали вживати ефіопські пастухи, побачивши, як вона діє на домашніх тварин. Річ у тім, що поївши листя з кавових дерев, млявенькі вівці ставали жвавими та бадьорими, немов отримували додатковий заряд енергії. Це змусило пастухів уважніше придивитися до рослини та зрештою відкрити її дивовижні якості.
Кава в турці на пісочку
Не менш цікаві історії можна дізнатись про розповсюдження кави по різних куточках нашої планети:
1. Дуже довго арабські країни зберігали монополію на вироблення кави. Вони вирощували кавові дерева й обробляли зерна, експортуючи їх уже обсмаженими. У XVII столітті декілька кавових бобів було вивезено з Мекки, після чого почалось поширення кави в усьому світі.
2. Оскільки Америка спочатку була британською колонією, американці традиційно вживали чай, як і британці. Але після того, як податки на чай зросли, американці оголосили своїм улюбленим напоєм каву.
3. Історія походження знаменитої бразильської кави романтична та авантюрна. У губернатора французької Гвіани (нині заморського департаменту, а раніше колонії) була чарівна, але не дуже вірна дружина, яка закохалась у бразильського дипломата. На знак прихильності вона подарувала коханому букет, у якому сховала кавові зерна. Таким оригінальним способом кава потрапила до Бразилії, де на неї чекало велике майбутнє.
Кава по-арабськи
Дивні факти про каву
Дивовижні цікавинки про каву можна знайти у різних країнах:
1. В Османській імперії кава мала напрочуд важливе значення: існував закон, що дозволяв дружині подати на розлучення, якщо чоловік не міг забезпечити її необхідною кількістю кави.
2. В Ефіопії приготування кави та частування нею гостей — обов’язок чоловіка. Відмовитися від частування не можна, бо це розцінюється як неповага. У каву додають бутони гвоздики та вершкове масло, а замість цукру — сіль.
3. У Фінляндії каву п’ють із лапландським сиром. Спочатку в чашку кладуть шматочок м’якого сиру, а потім наливають гарячий напій. Частина сиру розплавляється, підсолоджуючи каву, а остачу ви просто з’їдаєте.
4. Деякі французькі кав’ярні роблять знижки на каву для чемних відвідувачів, які вживають звичайні ввічливі слова на кшталт «будь ласка».
Кава з цитриною
Існує понад 100 цікавих фактів про каву, але є серед них й маловідомі:
1. Кавове зерно містить декілька сотень складових, причому для кожного сорту характерна своя комбінація й особливий смак.
2. Під час обсмажування кавових бобів частина кофеїну перетворюється просто на попіл. Чим світліший ступінь обсмажування, тим більше кофеїну залишається в зернах.
3. Арабіка містить тільки 1% кофеїну, а робуста — цілих 2%, проте більшість кавоманів завжди обирають арабіку.
4. Щоб отримати кілограм готового продукту, необхідно зібрати й обробити близько 4 тисяч зерен. Зазвичай один робітник за зміну збирає близько семи кошиків кавового зерна, кожен з яких містить в середньому до 100 кілограмів.
5. Секретні способи зберігання необсмаженого кавового зерна дозволяють зберігати його корисні властивості протягом довгого часу — аж до 10 років. Після обсмажування кава починає змінювати смак вже буквально через декілька днів.
6. Назва кави «капучино» походить від слова «cappuccio»: так називали одяг монахів-капуцинів — капот бурого кольору з капюшоном.
7. У природі кавові дерева можуть виростати до 9 метрів заввишки, але на плантаціях їх обрізають, дозволяючи рости лише до 3 метрів.
8. В Англії є дивовижна електростанція, паливом для якої слугує кавова гуща.
Яєчна кава (В’єтнам)
Кава: цікаві факти про корисні властивості
1. Натуральна кава зі шматочком лимона допомагає спалювати жирові відкладення та зменшує апетит.
2. Кофеїн має властивість підсилювати дію знеболювальних та жарознижувальних ліків, наприклад, парацетамолу.
3. У горнятку кави міститься понад 300 найменувань речовин-антиоксидантів, які створюють профілактику діабету й серцево-судинним захворюванням.
4. Любителі кави на 60 % менше ризикують захворіти на хворобу Альцгеймера або Паркінсона.
5. Енергетична цінність еспресо без цукру становить 0 ккал, але якщо додати до кави вершки та шоколад, калорійність підвищиться до 300–400 ккал.
5. У Японії дуже популярні СПА-процедури з кавою, які передбачають прийняття «сухих кавових ванн» із добре прогрітого зерна.
Звісно, це не все цікаве про каву, адже напій має безліч шанувальників у різних країнах, а також багато сортів та рецептів приготування.
14 квітня львів’ян запрошують у Львівську філармонію на “Музичне відновлення при свічках” з композитором Alex Pian. Початок концерту о 19.00.
Зі сцени лунатимуть твори Яна Тірсена, Людовіко Ейнауді та авторські композиції від Alex Pian і «Time» Ханса Циммера.
За словами організаторів, вечір обіцяє бути наповненим неймовірними емоціями, неперевершеними мелодіями та чудовою атмосферою. Також на всіх гостей чекає солодкий подарунок.
Alex Pian – композитор та піаніст, який грав під сиренами на львівському вокзалі, про нього писали світові медіа, а Ганс Циммер на своєму концерті в Лондоні показав відео, як Олексій виконує його композицію «Time».
У суботу, 6 квітня, на Львівщині стартувала весняна кампанія з висадки дерев. Лісівники, волонтери, громадські організації, діти та всі охочі висаджували дерева на 30 ділянках лісових масивів Львівської області. Про це повідомили у пресслужбі Львівської ОВА.
Висадки відбулася на території Верблянського лісництва, що неподалік від Буська. Загалом висадили майже 6 тисяч дубів та сосен. Загальна площа – близько одного гектара. А загалом від ранку на 30 локаціях у Львівській області висадили близько 180 тисяч дерев.
На Львівщині висадили майже 180 тисяч дерев
«Дерева – символ відродження, дерева є прихистком, дерева – майбутнє і легені планети. На жаль, москалі дуже багато винищили природи, але ми віримо, що скоро Україна переможе і ми відродимо наше екосередовище. Поки робимо це на заході, але це буде по всій Україні! Обʼєднуємось і дякуємо кожному за любов до нашої держави, – зазначив голова ГО «Добро.Дій» Ігор Дулин.
Подія відбулася у межах весняної лісокультурної кампанії та ініціативи Президента «Зелена країна».
До висадки також долучилися: Львівська обласна рада, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Карпатський лісовий офіс ДП «Ліси України» та Обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Галсільліс».
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
