16 червня у Львівській національній філармонії відбудеться незабутній концерт, який об’єднає сяйво сотень свічок та улюблені мелодії найвідоміших композиторів світу. Початок події о 18:00, зазначають організатори.
Гості матимуть нагоду насолодитися хітами Пола Маккартні, Енніо Морріконе, Астора П’яццолли, Йоганна Штрауса, Джеймса Ласта, Мирослава Скорика, Карлоса Гарделя, Ендрю Ллойда Веббера та багатьох інших у виконанні відомого львівського ансамблю «Високий замок».
Цей теплий романтичний концерт, наповнений світлом свічок, обіцяє зігріти душу та подарувати незабутні емоції. Вечір стане справжнім святом для поціновувачів музики та романтики, а всіх гостей частуватимуть ігристим вином та цукерками.
Солісти вечора – талановиті Павло Табаков та Ліліана Раврух, акомпануватиме арфістка Божена Іванишин.
“Не пропустіть можливість подарувати собі та близьким позитивні емоції в цей нелегкий час. Приходьте та пориньте у світ музичної магії, що розгорнеться у Львові у сяйві свічок!” – запрошують на концерт організатори.
Квитки ще доступні у касі філармонії та онлайн за посиланням: soldout.ua.
Ритуал випуску у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут
В суботу, 8 червня 2024 року, у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут відбувся ритуал випуску ліцеїстів. В 2024 році ліцей випускає 139 юнаків. Серед них — хлопці із родин переселенців та діти Героїв, які загинули під час війни з росією. Майже половина — з родин військовослужбовців, учасників бойових дій.
Юні крутяни отримали свідоцтво про здобуття середньої освіти та нагрудний знак, який можуть носити протягом своєї майбутньої служби на військовому однострої.
Участь в урочистих заходах взяло керівництво області, міста, депутати, а також делегація партнерів навчального закладу – Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса з литовського Каунаса на чолі з директором Річардасом Жілайтісом та запрошені з Головної військової середньої школи «Гусар» з Вроцлава ( Республіка Польща).
Також привітати випускників-крутянців прибули депутат Сейму Литовської Республіки Валдас Ракутіс та випускник ліцею 1996 року, начальник Центру спеціального призначення Національної гвардії України «Омега», генерал-майор Павло Яцюк.
В межах урочистостей вранці також відбулася презентація міжнародного проєкту, який впродовж цього навчального року реалізували педагогічні працівники, ліцеїсти і кадети трьох країн. Литовсько-польсько-український проєкт «Бойове братерство», присвячений спільним історичним постатям і подіям Речі Посполитої початку 17-го століття, зокрема спільним воєнним кампаніям проти московського царства та Османської імперії. Учасники проєкту створили освітньо-пізнавальний Інтернет-ресурс, в якому поєднали технології веб-дизайну та геоінформаційні системи інтерактивних карт-розповідей ArcGIS StoryMaps.
Учасників цього проєкту нагородили грамотами і подяками директорки Центру інформації та документації НАТО Представництва НАТО в Україні.
Від імені Львівської обласної ради присутніх привітав в.о. голови облради Юрій Холод, який побажав втілення всіх світлих задумів та найбільшої перемоги нашому народові.
«Ви сьогодні є випускниками військового ліцею, і багато з вас і майбутнє своє життя точно пов’яже із Збройними Силами України та іншими силовими структурами держави. Саме ви є взірцем для нас, ви є майбутнім України, її захистом, честю, гарантією відбудови і розбудови великої держави.
Ритуал випуску у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут
Я пишаюся вами. Вашими здобутками, вашою силою духу. Я вірю у вас. Вірю, що ми переможемо росію і її армію, що відбудуємо Україну.
Памʼятайте, що націю волелюбних і відважних козаків не здолає ніхто. Дух героїв і лицарів, що живе у ваших серцях, — непереможний.
Нехай ваші знання та вміння, ваш запал та професіоналізм вірно служать вам і Україні для здобуття перемоги над ворогом, для відбудови та процвітання країни. Перемагайте та йдіть вперед! Здобувайте вершини і втілюйте мрії!
Щасливої вам долі! І нехай Пресвята Богородиця, яку обрали собі покровителькою козаки, оберігає вас і ваші родини! Слава Україні! Героям слава! – зазначив під час виступу Юрій Холод.
Опісля привітання почесних гостей відбувся ритуал прощання з Прапором ліцею та проходження урочистим маршем.
Довідково: За час навчання вихованці ліцею, крім засвоєння загальноосвітньої програми, отримали початкові навички військового управління, вогневої підготовки, стройової підготовки, знання статутів Збройних Сил України, топографії, інженерно-саперної справи. Також, з урахуванням повномасштабної фази війни та можливих ситуацій, в якій вони опиняться, ліцеїсти пройшли навчання з домедичної підготовки (цивільної) та основ тактичної медицини (військової), засвоїли основи керування та роботи з дронами (квадрокоптерами).
Крутяни випускних класів представляли Львівщину на різноманітних предметних олімпіадах та змаганнях всеукраїнського масштабу з кік-боксингу, боксу, армрестлінгу, військово-спортивного багатоборства, футболу та волейболу.
Гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки, знайшов цікавий допис про те, як у Львові майже сто років тому українці реалізовували гасло “Свій до свого по свої” і підтримували українську промисловість . Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Ця розкішна стаття була надрукований в газеті “Наш прапор” від 16 серпня 1934 року. Для збереження атмосферності залишаю текст без змін і правок.
Ново українська фабрика Розбудова українського промислу власними українськими силами
Український промисл і торгівля розбудовуються та постепенно, крок за кроком опановують в першу чергу ділянки першої потреби нашого народу. До цілої низки наших фабрик і промислових підприємств, як мила “Центросоюз”, пасти, васелини, шевського воску і смоли, фарбки “Елєгант”, свічок “Керос”, туюк і паперців “Калина”, цикорії “Луна”, гарбарень, вирібні килимів і т. д. зорганізовано на початку цього року нову українську фабрику в Краснім коло Львова під фірмою “Золота Кава”, що почала виробляти солодову каву з цикорією – “Золоту Каву”.
Реклама “Золотої Кави” в газеті “Наш прапор” від 16 серпня 1934 року
Оснування нової економічної станиці і появу нового українського продукту, так важного для прохарчування нашого народу треба з радістю повитати і щиро побажати успішнього розвитку. “Золота Кава” це цінна пожива, особливо для дітей і молоді взагалі, бо містить в собі ячмінний солод, багатий в білок і вуглеводні. Є це легкостравний і дуже смачний та здоровий корм. Має більшу відживчу вартість від інших кавових намісток, що приходять на ринок під ріжними назвами. “Золота Кава” впoвні може заступити дорогу правдиву каву, тому повинна знайтися в кожній хаті, особливо на селі.
Каварня De la paix (2 поверх), квітень 1936 року
Цей новий продукт нашого рідного промислу можна дістати всюди в споживчих склепах та по кооперативах. Там, де ще нема цього продукту, треба надбати, щоби власники склепів чи управи кооператив мали в себе на складі „Золоту Каву”. Мусимо старатися, щоби і чужі склепи, що живуть з наших покупців, продавали усі вироби українського промислу, а між ними не сміє забракнути і “Золотої Кави”. В цей спосіб причинимося до закріплення і дальшої розбудови нашого рідного промислу. Практично треба це перевести в той спосіб: В тій кооперативі, в якій купуєте собі споживчі товари, домагайтеся “Золотої Кави”.
„Золоту Каву” виробляє фабрика в пачочках по 100 грамів, в ціні 22 гроші. Одна пачка вистарчає на 4 літри доброї і смачної кави.
„Золота Кава” є не тільки знаменитим споживчим продуктом, але й ЇЇ ціна є надзвичайно низька. Адреса фабрики; „Золота Кава”, Красне коло Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Ново українська фабрика. Розбудова українського промислу власними українськими силами // Наш прапор. – 1934. – 16 серпня (Ч. 62). – С. 7.
На завершення сезону 15 та 16 червня у Львівському Театрі Лесі Українки (вул. Городоцька, 36) відбудеться прем’єра “Дочки”, трилер на одну дію за п’єсою “Молочайник” Оксани Гриценко у режисурі Ольги Туруті-Прасолової.
У центрі сюжету “Дочок” – 5 жінок однієї родини в окупованому селі Кавунівка на Херсонщині, які вчаться виживати в умовах панування тотального зла і намагаються бути світлом одна для одної. Це історія про те, як ми тримаємося і підтримуємо, як заради своїх близьких наважуємося на відчайдушні вчинки і де беремо сміливість так вперто дивитися ворогу в очі.
Фото з репетицій – Христина Король
Режисеркою, сценографкою та художницею з костюмів стала Ольга Турутя-Прасолова. Сценографія вистави є досить побутовою – старе радянське ліжко, драбина, вікно. Однак у цій мінімалістичності є своє пояснення:
“Мені хотілося взяти за художній образ саме пустоту, яка нависає над головними героїнями, бо за сюжетом п’єси вони знаходяться в степу, а це фактично пустка, де немає ні гір, ні лісів. Ця пустота тисне на них, у ній немає прихистку, тому для мене цим прихистком став їх маленький будиночок. Саме він є таким острівцем миру і спокою серед суцільного хаосу і небезпеки. Водночас це місце стає уособленням замкненого простору, звідки вони не можуть вийти і мусять вирішувати всі питання разом”, – відповідає режисерка та сценографка Ольга Турутя-Прасолова.
Хоч родина перебуває в окупації, кожна з жінок намагається знайти свій спосіб продовжувати звичайне життя. Мама доглядає за помідорами, які вирощувала спеціально для престижної виставки в Італії. Її дочка Олеся медитує і створює анонімний телеграм-канал, де публікує відео, як односельчани чинять спротив окупантам. Ще одна дочка Оля вигадує схему продажу чоловічих трусів і таким чином добуває для сім’ї продукти і ліки. Кума Валентина ходить на мітинги. А баба вчить маму, як викликати Молочайника, демона-захисника. Бо в окупації навіть магія може бути помічною.
Фото з репетицій – Христина Король
Молочайник – це міфічне створіння, вирощене із зерен херсонського молочаю. Демон-заступник приходить у часи найбільшої скрути. Його лише треба покликати. Саме так Молочайник з’являється і в Кавунівці. Дуже скоро його починають боятися окупанти і навіть оголошують у розшук.
Але на відміну від п’єси, де Молочайнику відведена ключова роль, режисерка Ольга Турутя-Прасолова ставить у центр постановки саме жінок, які попри усі свої розбіжності у вихованні та поглядах, дають одна одній величезну кількість турботи та підтримки. Їх спорідненість та любов допомагають кожній у різних тригерних ситуаціях залишатися сильними і вірити у краще.
“Я обираю в будь-якій ситуації все одно виходити на сторону світла, все одно його шукати навіть у найтемніші, найгірші моменти. Я за те, щоб надмірно не драматизувати. Життя постійно підкидає дуже складні питання, постійно тебе випробовує і лише від тебе залежить, як ти будеш до цього ставитися. Впасти у сплін дуже легко, а от тримати емоційний баланс – це вже складніше завдання”, – зазначає режисерка вистави Ольга Турутя-Прасолова.
Фото з репетицій – Христина Король
«Дочки» – вистава про родинний звʼязок крізь десятки поколінь, про глибоке коріння роду, яке тримає людину на своїй землі, у своїй країні. І поки це коріння, ця спадщина проростає у кожному з нас, наш народ ніколи не буде скорений.
Тривалість вистави: 1 год 40 хв без антракту
Режисерка, сценографка, художниця з костюмів – Ольга Турутя-Прасолова
Вистава “Дочки” відбувається на великій сцені Театру Лесі (головний вхід).
Придбати квитки на прем’єрні покази 15 і 16 червня можна за посиланням.
Ольга Турутя-Прасолова
Про режисерку «Дочок»
Ольга Турутя-Прасолова – режисерка, театральна художниця, майстриня ляльок всіх систем. Народилась у місті Ізмаїл Одеської області. Художню освіту отримала в Одеському художньо-театральному училищі, режисерську – в Харківському національному університеті мистецтв ім. І. Котляревського.
Здобула перемогу у Всеукраїнському конкурсі молодої режисури, який організувала Британська рада в Україні, та здійснила постановку у Національному театрі ім. І. Франка за п’єсою Девіда Гаровера «Ножі в курях». Однойменна вистава була серед номінантів премії «Київська пектораль». Останні кілька років режисерка тісно співпрацює з Харківським академічним драматичним театром. Серед знакових робіт – вистави “Місто”, “Украдене щастя” та “Лісова пісня”.
15 червня 2024 р. о 10 год у парку “Погулянка” відбудеться благодійний сімейний захід “GULLON RACE”. До участі запрошують усіх маленьких та дорослих львів’ян, які зроблять донат в рамках проєкту “2 МЛН НА ЗСУ”.
На відвідувачів дійства чекають:
-Дитячі дистанції: 200, 400, 600 метрів.
-Дорослі дистанції 5,5 та 11 км.
– Подарунки від організатора та партнерів для всіх учасників
-Медалі усім фінішерам.
-Фотозона та фотограф.
-Бульбашкове шоу.
– Тематичний аніматор.
-Музика для гарного настрою.
-Лаунж-зона.
-Розіграш боксів печива GULLON.
“Не пропусти можливість цікаво провести час та задонатити на ЗСУ, ми про все потурбуємось! Готуй кросівки і реєструйся за посиланням: https://runstyle.net“, – закликають організатори.
Забіг організований спільно з Runstyle у підтримку проекту «2 МЛН НА ЗСУ» (проект компанії LeviTrade, Львівської національної академічної чоловічої хорової капели «Дударик» та Етномайстерні сім’ї Чорних).
Партнери заходу: Моршинська, Ma Pizza, хорова капела “Дударик”, Food Mission, Easy Technology та Домашній кухар.
Сьогодні пропонуємо нашим читачам цікаві фото з міста Бережани на Тернопільщині. Нам вдалося відшукати фото учнів, які навчалися в гімназії в Бережанах у 1920-1930-х роках.
Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.
На кадрах бачимо учнів, класи, вчителів, як проходив навчальний процес. Цікаво поглянути на те, як одягалися міські учні, який був інтерʼєр у класах. Як бачимо окрім традиційних занять з предметів на фото також є уроки з фізкультури та трудового навчання.
Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.Школа у Бережанах, 1930-ті рр. Фото NAC.
Ці світлини є цінним джерелом до вивчення історії освіти на Тернопільщині у міжвоєнний період.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, ГС “Західноукраїнська спілка музеїв “, ГО “Наші скарби ” та Львівського палацу Мистецтв.
Багатьом відомий науково-популярний журнал ” Наша спадщина “. Журнал видається з 2014 року. Як правило, презентації кожного нового номера відбуваються у тих громадах чи місцях, про які є найбільше матеріалів у журналі.
Часопис виходить один раз у квартал. На презентації можна буде ознайомитися з кожним новим числом, а також почути цікаві розповіді про об’єкти культурної спадщини від головного редактора журналу та авторів статей.
Журнал можна буде придбати чи оформити передплату. Також можна буде виграти черговий номер, вгадавши об’єкт культурної спадщини на фото, які будуть представлені в кінці презентації. Треба буде вгадати, що це за об’єкт і де він знаходиться. То ж запрошуємо 11 червня 2024 року на 18.00 до Палацу мистецтв: м. Львів, вул. Коперніка 17 для участі у презентації журналу.
Презентація нового мистецького проєкту «Птахи співають і у час війни: Vyshyvanka Couture Третього тисячоліття від Оксани Караванської»
У Римі на віллі Tre Madonne відбулася презентація нового мистецького проєкту «Птахи співають і у час війни: Vyshyvanka Couture Третього тисячоліття від Оксани Караванської». При організації та сприянні Посольства України при Святому Престолі і Суверенного Мальтійського ордену та Посольства Бельгії при Святому Престолі за підтримки Благодійного Фонду Козицького відбувся вишуканий вечір високої української моди та синергії мистецтв, який зібрав дипломатичну еліту з усього світу.
Неординарна мистецька подія з України, презентована дипломатичному корпусу, стала посланням іноземному глядачеві про вічне і красиве, про українські духовність і естетику, що протистоять війні і допоможуть Україні здобути Перемогу. Проєкт є важливою складовою культурної дипломатії та промоції української культури у світі.
Презентація нового мистецького проєкту «Птахи співають і у час війни: Vyshyvanka Couture Третього тисячоліття від Оксани Караванської»
Караванська – єдиний дизайнер в Україні, що вже понад десять років створює колекції Haute Couture та здійснює культурну дипломатію України на найвищому рівні по всьому світу: Нью-Йорк, Чикаго, Лондон, Париж, Санліс, Давос та багато інших.
– Важливість культурної дипломатії в тому, що це немілітарне нагадування у високих колах про нас. Про те, за що ми боремося і що можемо втратити, і що може втратити Європа, – каже Оксана Караванська. – Сьогодні український народ протистоїть орді, яка хоче привласнити наше коріння, нашу історію, наш національний код, стерти нас як націю з лиця землі. Мистецтво і мода – потужні інструменти впливу, «м’яка сила», через яку маємо можливість розповісти про наші унікальність, самобутність, давність нашої культури, і водночас показати Україну як сучасну, модну, креативну державу, як невід’ємну частину Європи – історично і в сьогоденні
Презентація нового мистецького проєкту «Птахи співають і у час війни: Vyshyvanka Couture Третього тисячоліття від Оксани Караванської»
Цього разу українська дизайнерка запропонувала синергію мистецтв: на розкішній бельгійській віллі середини XVІ століття зустрілися мода, театр, музика, слово, спів, живопис та ювелірне мистецтво. У Римі Караванська представила нову історію “Vyshyvanka Couture Третього тисячоліття”, де авторкою сучасної вишивки вкотре стала дизайнерка Ксенія Уманська. Режисуру до дефіле створила українська співачка, актриса театру і кіно, лауреатка Шевченківської премії Наталія Половинка, а разом з театром «Слово і Голос» – живий музичний супровід.
Ексклюзивним доповненням до перформенсу стала виставка картин відомих українських художників, батька та сина Віктора і Макара Москалюків й ювелірного мистецтва від студії Miro Art. Так Благодійний фонд Козицького вперше долучився до фешн-проєкту. Основною місією Фонду є промоція українського мистецтва у світі. За останні два роки Фонд організував 37 виставок сучасного українського мистецтва у світі, у 18 країнах.
Презентація нового мистецького проєкту «Птахи співають і у час війни: Vyshyvanka Couture Третього тисячоліття від Оксани Караванської»
У день презентації проєкту “Птахи співають і у час війни” Оксана Караванська та Наталія Половинка взяли участь в загальній аудієнції з Папою Франциском та мали можливість безпосереднього спілкування із понтифіком. Папа звернувся до українських мисткинь українською. Караванська подарувала Папі Франциску яскраву подушечку із зображенням українських діток і подякувала йому за допомогу в поверненні українських дітей до України.
Бронзовий пам'ятник-фонтан відкрили 9 травня 2013 р., після тривалої реконструкції (раніше тут був фонтан «Каскад»). Він присвячений історії кохання львівських Ромео і Джульєтти — італійця Ромуальдо (Романа) Мікелліні й українки Палагни (Пелагії).
У міських хроніках Львова записані не лише історичні події, а й реальні історії кохання. Вони сягають ще ХVI століття, деякі з них схожі між собою, деякі – абсолютно унікальні.
Однак про те, як містяни втрачали голову через кохання, знає небагато львів’ян.
Ревнивець Левицький
Колись на вулиці Баторія (Князя Романа) стояв монастир кармелітів. Пізніше в тому монастирі була облаштована тюрма, в якій у 1877–78 роках відбував арешт Іван Франко. У 1912-му в одній із камер в’язниці чекав свого смертного вироку впливовий адвокат, банкір, представник «золотої молоді» Львова, спортсмен-велосипедист Станіслав Левицький. Його засудили за вбивство Яніни Огінської-Шендерович – заміжньої коханки й акторки Львівської опери. Левицький вбив Яніну через шалені ревнощі до її законного чоловіка.
Вулиця Баторія (сучасна Князя Романа) наприкінці ХІХ-на початку ХХ ст.
Батько Станіслава, будучи одним із найбагатших львівських торговців, пробував врятувати сина від смерті шляхом підкупу лікарської комісії, яка мала визнати злочинця недієздатним, однак нічого з того не вийшло. Станіслав вирішив не чекати ката і випив отруту, яку йому таємно передали до камери. Про цей трагічний випадок Львовом гуляла сентиментальна пісня зі словами: «А видиш, Левицький, що любов може…»
Вірні «Ціпця» та «Чорна лапка»
Бачила тюрма й самовіддане жіноче кохання. У ХІХ столітті в різні роки до тюрми приходило двоє дівчат, щоби підтримати своїх коханих, які сиділи за ґратами. Це була Амелія Радзішевська та Олександра Свободівна. Першу в’язні називали «Ціпця» через її дитячий вигляд, другу – «Чорна лапка», бо вона завжди приходила в чорних рукавичках. Олександра любила помахати через вікно на горищі сусідньої кам’яниці своєю тендітною ручкою в чорній рукавиці. Що цікаво, Амелія таки дочекалася свого коханого, після його виходу з тюрми вони одружилися.
Палац справедливості, вул. Князя Романа, №1/3
Запальний дуелянт Лозінський
У ХVІІІ столітті на північній околиці Львова, поблизу місцевості Збоїська, стояли дві кам’яні скульптури. За легендою, їх поставили на місці, де двоє мешканців передмістя влаштували дуель за прихильність дівчини. Обоє загинули. Таких легенд про дуелі у Львові існує доволі багато. А от реальний випадок стався 1861 року між двома львівськими письменниками Валерієм Лозінським і Каролем Цішевським.
Валерія Лозінського тоді називали «львівським Дюмою», бо він писав прекрасні історично-пригодницькі книги і мав запальний характер, як і Дюма. Інтелігент безстрашно реагував на виклики долі, якщо мова заходила про кохання.
Валерій Лозінський (1837-1861)
Якось редактор часопису Czytelnią dla Młodzieży Кароль Цішевський захворів і попросив підмінити його свого друга Валерія. Валерій у редакції побачив наречену Цішевського Анну Пшилецьку, яка працювала коректоркою та редакторкою. Лозінському так сподобалася Пшилецька, що він відразу ж почав залицятися, а Анна відповіла взаємністю.
Коли Кароль одужав і повернувся в редакцію, колишні приятелі стали запеклими ворогами. Кароль намагався повернути кохану, писав їй листи і казав, що скоїть самогубство, якщо вона не повернеться до нього. Між Лозінським і Цішевським точилася боротьба у пресі, кожен намагався висміяти іншого, аж поки Валерій не викликав Кароля на поєдинок.
10 січня 1861 року поблизу вулиці Цитадельної відбулася дуель, яка протривала менше за хвилину. Валерій, маючи поганий зір та невисокий зріст, вдарив Кароля шаблею по передпліччю, після чого Кароль відповів йому ударом у скроню. Цішевський поцілив у рану, яка залишилась у Лозінського ще від попередньої дуелі. Валерій втратив свідомість.
Коли він одужав, відправився до Анни, де запропонував вийти за нього. Анна погодилась. Після цього Валерій поїхав у кав’ярню до друзів, де йому різко погіршало. То був морозний вечір, а оскільки рана ще до кінця не зажила, то письменник отримав запалення мозку і помер у віці всього лише 24 роки. Попрощатися з письменником-авантюристом прийшло чимало людей, похорон супроводжувався великою вуличною ходою.
Проти Цішевського відкрили кримінальну справу, однак він зміг довести слідству, що смертельну рану Лозінському було завдано під час спортивного фехтування. Анна ж виїхала до Варшави, де створила сім’ю з музикантом Ігнацієм Крижановським. Після народження доньки померла, а згодом помер і третій у цьому любовному трикутнику – Цішевський. Він відсидів пів року у тюрмі за критику австрійської влади, де значно погіршився його стан здоров’я, яке він не зміг відновити після виходу з тюрми.
Самогубство Францішки та фризієра
Про трагічне львівське кохання можна дізнатися зі славнозвісних батярських пісень. Найвідомішою з них є балада про Францішку – таку собі львівську Джульєтту. Автор пісні – поет, прозаїк, драматург, журналіст Генрик Збєжховський. Генрик міг просидіти у львівській кнайпі три доби. Там він відпочивав і писав свої твори, а кур’єр забирав його вірші і статті та заносив редакторам львівських газет.
Створений ним сюжет про панну Францішку був тоді надзвичайно популярним, різні райони Львова сперечалися щодо того, де саме відбувалися описані в сюжеті події. Однак точно відомо, що на якомусь із перепускних пунктів до міста жила разом із батьками панна Францішка. Вона була красивою, як ангел, і спритною, як миша. Батько її був відомим різником.
Неподалік від родини жив молодий бідний фризієр (перукар). Щоранку він заходив до родини купити щось, аби просто побачити Францішку. Вона ж взаємної симпатії не приховувала. Коли закохані захотіли одружитися, батько Францішки заявив, що шлюбу не бути ніколи. Закохані були в такому розпачі, що вирішили з’їсти отруєну кишку, аби померти. Поховали їх у одній могилі.
Ще кілька самогубств
Львівські газети ХХ століття писали й про кілька інших випадків самогубств через кохання. Наприклад, 1 листопада 1919 року в готелі «Під Золотим Левом» на вулиці Фурманській сталося самогубство молодят Яна Зелепа та Софії Лапанівни. Їхню смерть побачив служник готелю, коли пішов перевіряти номер через два дні після того, як звідти ніхто не виходив.
Пара лежала мертво в калюжах крові, в обох були глибокі ножові поранення в ділянці серця. Самогубці залишили передсмертний лист, де зазначили, що причиною смерті є брак коштів для існування.
Ще одне самогубство сталося 26 серпня 1923 року. Скоїла його 18-річна працівниця готелю «Сіті» Апольонія через нещасливе кохання.
Відчайдухи-коханці
Збереглося багато інформації з початку ХХ століття про те, як львівські коханці накладали на себе руки, бо не могли поєднатися в законний союз чи то через релігійні причини, чи то родинні, а чи просто нестачу коштів.
15 березня 1932 року в готелі «Польонія», що на вулиці Баторія, спробували покінчити з життям 28-річний одружений робітник готелю Іван Лисецький та його 20-річна коханка Софія Прусак через те, що не могли жити разом. Лисецький вистрелив у Софію за її згодою, а потім – у себе. Обоє вижили.
Площа Ринок, поч. ХХ ст.
10 вересня 1936 року під час якогось святкування в ресторані на площі Ринок, 25, спробували відібрати в себе життя Казимира Козакова та механік Францішек Петрас. Причина така ж, як і в Лисецького та Прусак, – неможливість законного шлюбу. Козакова випила 30 снодійних таблеток, а Францішек – синільну кислоту. Обох врятували.
Сезон благодійних концертів 2024 року в Митрополичих садах
П’ятий рік поспіль унікальні Митрополичі Сади, що у Львові на Святоюрській горі, відчиняються влітку для меломанів. Уже стало доброю традицією проводити у цій надзвичайно красивій локації вишукані концерти просто неба. Компанія BIGSHOW Agency і Благодійний фонд «Мистецька Варта» оголошують старт благодійного музичного сезону-2024 у Садах та анонсують перші вісім подій, що відбудуться у червні. Перша із них – уже цієї суботи, 8 червня, – “Джаз нескорених. Український та світовий”.
– Жива музика в унікальній атмосфері Митрополичих Садів і з чудовим краєвидом на вечірній Львів настільки полюбилися львів’янам та гостям міста, що меломани з нетерпінням чекають старту концертів просто неба, – розповідає директор Благодійного фонду «Мистецька Варта» Євген Кравчук. – В останні роки кожен придбаний квиток на наші події – це ще й допомога Збройним Силам України, які роблять можливими ці літні музичні вечори. Частину коштів, вилучених з продажу квитків, ми спрямуємо на закупівлю FPV дронів для 24-ої окремої бригади імені короля Данила.
Сезон благодійних концертів 2024 року в Митрополичих садах
Розпочнеться музичний сезон-2024 у Митрополичих Садах в суботу, 8 червня, із концерту “Джаз нескорених. Український та світовий”. The Impressions Jazz Quintet і солісти Іванка Червінська та Павло Ільницький зроблять цей вечір незабутнім. На меломанів чекають вишукані джазові інтерпретації – від “Черемшини”, “Намалюй мені ніч”, “Чорнобривці” до романтичних хітів зі світової добірки від Елли Фіцджеральд до Пеггі Лі.
У неділю, 9 червня, – ексклюзивна подія“Розстріляне відродження. Голоси крізь час”. Прем’єра у Львові літературно-музичного перформансу у постановці заслуженого артиста України Олексія Гнатковського. Присвячено талановитим митцям 20-30-х років ХХ ст., які сміливо творили українську літературу, попри ризик розстрілу тоталітарним режимом. Проєкт розкриває звʼязок минулого та сучасності: сьогодні росіяни знову вбивають найкращих українців… У програмі вечора: читання поезії авторів «розстріляного відродження», музика від струнного оркестру Quattro corde та Оксани Кречко, чуттєвий контемп від танцювальної школи MAASAI.
У суботу, 15 червня, – “Класика про кохання в саду”. Камерний оркестр “Віртуози Львова” зіграє світові шедеври класичної музики про кохання – Моцарта, Пяццолли, Вівальді, Брамса, Шуберта, Штрауса, а також романтичні серенади, музику вічно закоханих The Beatles та саундреки з улюблених фільмів про кохання. Диригент – Тарас Вергун.
Сезон благодійних концертів 2024 року в Митрополичих садах
У неділю, 16 червня, – “Хіти українського ретро”. Того вечора у Митрополичих Садах прозвучать знакові твори Богдана Весоловського, Анатолія Кос-Анатольського та інших видатних композиторів, мелодику, стиль та легкість яких можна легко порівняти з піснями Ірвінга Берліна, Коула Портера чи навіть Джорджа Гершвіна. І звісно ж, куди без “Тільки ви Львові” Генрика Варса. Ретровечір творитимуть Vesolovsky project та харизматичний соліст Павло Ільницький.
У неділю, 23 червня – Grande Amore від BIGSHOW ORCHESTRA та рок-бенду. «Велика любов» – це безсмертні італійські естрадні хіти і найвідоміші оперні арії, які на один вечір перенесуть слухачів на красивий берег моря Аппеніського півострова. Хіти Адріано Челентано, Тото Кутуньо, Ероса Рамазотті, Лучіано Паваротті… Диригент – Роман Мачишин. Солісти вечора: Анастасія Яценко, Ігор Знетиляк, Максим Сальников та Ігор Хомин. Спеціальний гість – соліст Празького та Варшавського оперних театрів Степан Дробіт.
Сезон благодійних концертів 2024 року в Митрополичих садах
У п’ятницю, 28 червня, – Джазовий Sting у виконанні The Impressions Jazz Quintet: Денніс Аду – труба; Микола Кістеньов – контрабас; Олександр Малишев – фортепіано; Ярослав Борис – барабани. Соліст – Павло Ільницький. Найвідоміші хіти з репертуару неперевершеного Стінга – Shape of My Heart, Fields of Gold, Desert Rose, Englishman In New York – у новому світлі і в нових інтерпретаціях.
У суботу, 29 червня, – новий проект “Джазовий Івасюк”. Неповторний світ пісень Володимира Івасюка розкриватиметься по-новому – у джазовому виконанні. The Impressions Jazz Quintet і солістка Софія Лешишак та спеціальний гість вечора співак і музикант Павло Ільницький вдихнуть у хіти Івасюка нове життя. Чудова нагода відчути неймовірну музичну магію, зануритися в глибини душі та насолодитися неповторними образами музики Володимира Івасюка крізь призму джазової інтерпретації.
У неділю, 30 червня, – “Світові хіти”у виконанніBIGSHOW ORCHESTRA. Звучатимуть хіти з репертуару Whitney Houston, Miley Cyrus, Amy Winehouse, Billie Eilish, Lady Gaga, The Beatles, Queen, ABBA, Nirvana, Coldplay. Диригент – Роман Мачишин. Солістка вечора – Ксенія Царенко.
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
З 7 по 9 червня у Вінниці, Києві та Житомирі — відомий колектив Львівської національної філармонії представить твори української та світової класики. У столиці музиканти виконають прем’єру симфонії «Любов» Богдани Фроляк. Диригент подій — Володимир Сивохіп.
Щойно після закриття міжнародного фестивалю Віртуози 43 напередодні трьох виступів у містах України — оркестр записав для одного з видатних світових музичних лейблів Naxos Концерт для фортепіано з оркестром Віктора Косенка, аби цей твір був збережений у світовій музичній спадщині. Звучатиме він і в українських містах у виконанні солістки Віоліни Петриченко.
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика – колектив із 121-літньою історією. Оркестр з успіхом гастролював у багатьох країнах світу, серед яких Польща, Італія, Іспанія, Франція, Швейцарія, Німеччина, Нідерланди та Китай. У січні-березні 2023 року колектив, під батутою головного дириґента Теодора Кухара, здійснив масштабний гастрольний тур Сполученими Штатами Америки, в межах якого побував у 20-ти штатах та виступив з 40-ка концертами. У репертуарі гастролей звучали твори Л. ван Бетховена, Й. Брамса, А. Дворжака, В. А. Моцарта, Я. Сібеліуса, Є. Станковича, А. Кос-Анатольського. А також і музика відомого кінокомпозитора Говарда Шора до популярної кіносаги «Lord of the Rings» — з якою 4 дні поспіль симфонічний оркестр виступав у одному з найбільших концертних залів світу Radio City Music Hall, у Нью-Йорку під батутою дириґента із Швейцарії Людвіґа Віккі.
Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика
15 лютого 2023 року Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії зібрав аншлаг у славетному Carnegie Hall у Нью-Йорку. Того вечора звучали: Камерна симфонія №3 для флейти та струнних українського композитора Є. Станковича, солював Михайло Сосновський, Концерт для фортепіано з оркестром Й. Брамса, соло виконав Станіслав Христенко, а також – Симфонія №9 або «З Нового світу» А. Дворжака. На біс оркестр виконав «Гонивітер» А. Кос-Анатольського. Дириґував – Теодор Кухар.
У грудні 2023 колектив виступив у Берлінській філармонії, представивши музику українських композиторів.
Протягом останніх кількох сезонів оркестр здійснив низку важливих записів для великих міжнародних лейблів, включаючи Naxos та Brilliant Classics.
Директором-розпорядником оркестру є Михайло Сосновський.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із цікавими законодавчими актами та задокументованими подіями Львова від 1381 до 1911 рр., які зібрав у своїй книзі “Цікавинки з історії Львова” (Львів: Апріорі, 2011) Ілько Лемко в розділі “Гортаючи міські хроніки”. Перша частина тут.
Бартоломей Зіморович
1401 р.: ухвала про парубочий податок. Наші предки дбали про примноження громадян, тож усіх неодружених і тих, хто не бажали мати потомство, списали до однієї черги і ухвалили стягати з них податок, названий по-простому «биковим»: чотири копи
щорічно з голови. 1411 р.: ухвалено або поновлено давнішу постанову про те, що неодружені міщани, які не мають нерухомості, мусять щорічно платити до міської каси «арбітрум» по чотири копи грошів. Того року таких виявилося двадцять вісім. Згодом їх не допускали до
міського права, а отже, до заробітчанства і торгівлі, хіба що за порукою двох гідних співгромадян, які гарантували, що вони протягом року одружаться і набудуть нерухомість. 1433 р. Бартоломей Зиморович розповідає, що «німці під пекучим сонцем призвичаєні до виноградників, навіть у Львові відновленому насадили виноградну лозу, замовлену з Молдавії. Пагорби, які розтяглися під Високим Замком і обернуті до сонця, видавалися вигідним Бахусові, який завжди любить височину. На них він більше як 200 років панував зі щедрим врожаєм, аж поки не залишив свого царства виноградних паростків, стятий варварським мечем русинів і москалів». (Йдеться про облогу Львова військами Хмельницького і Бутурліна в листопаді 1655 року).
Облога Львова козаками Хмельницького.
Денис Зубрицький, однак, не погоджується зі своїм колегою хроністом: «Я переконаний, що виноградна матка в цих краях була запроваджена значно раніше, і що в ранішніх документах сказано, що за Краківською брамою є виноградники. Хто знає, чи не від виноградної матки виникли назви сіл Великі і Малі Винники. Є навіть переказ, що руські князі мали з виноградників коло Львова по сто бочок вина». 1466 р. Про зловживання львівських райців свідчить кумедний запис у хроніці під 1466 роком: «Райці з заощаджених прибутків хотіли купити собі хутра, і вже купили, мабуть дорогі, оскільки «його величність король, довідавшись про це, попросив таке ж для
себе, і йому подарували з шести зайців, що відбулося в Запусти».
Денис Зубрицький
1473 р. «Блудниць викидають з міста. У той же час якийсь нікчема, прибувши до львівського купецтва з Пергаму, за звичаєм свого народу тривожачи цноту жінок подарунками Венери, намовляючи до непорядку, оскаржений був у сенаті і суворим вироком був вигнаний з міста, щоб не оскверняти міста нечистим духом безстидниць, усіх безсоромних і розпусних просто викинуто. Любовні ж подаруночки міська сторожа знищила благочестивим вогнем». (Після цього той будинок біля єврейської школи довгий час був незаселеним, аж поки рада міста 1580 року не продала євреєві
Нахману «дерев’яний дім розпусти»).
1498 р. «Татари, які проводять своє життя під зброєю, а поживи шукають у грабунках… поводячись брутально, наповнили цілу Русь вбивствами та вогнем, і вже після знищення менших міст, поспішали на знищення найпрекраснішою міста… Народ,
розслаблений магометанськими законами до усякої хтивості та призвичаєний захоплюватися ніжними дівчатами, швидко переситився сільськими тілами та, забажавши ніжніших міських, відразу до Львова повернув знамена. Тут саме небо, зворушене молитвами святої Катерини, день якої турки проголосили днем жіночої
сором’язливості, на покарання хтивого війська і подібно до навіть непристойної частини збудженого тіла, повстало, що як колись жагу пентаполітанську (содомську) вогнем сірчаним загасило, так і тут жагу азійських жеребців страшною зимою ослабило. Величезна частина їх повідморожувала члени і, обсипана сніговими
завалами, повмирала з голоду. Львів же покровительці християн, святій Катерині, відспівує гімн щорічно у щасливий день її свята».
В п’ятницю, 7 червня 2024 року, о 16.00 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відкривається ретроспективна виставка відомого львівського маляра, іконописця, мецената і колекціонера Тараса Лозинського під назвою «Хвала Творцеві».
Експозиція виставки, до якої увійшли малярство на склі, графіка та живопис, репрезентує увесь творчий шлях митця: від ранніх творів 1978 року до останніх робіт, намальованих уже наприкінці життя. Її характеризують слова самого митця: «Українське малярство має дві великі напрямні у своєму розвитку: хвала Творцеві та хвала Творця через Його Творіння. Сутність малярства є сутністю звеличальною. Природа цього явища є приналежною лише такому творінню, як людина».
«Тарас Лозинський народився, жив і працював у рідному Львові. Тут він став відомим митцем, колекціонером, меценатом, видавцем та співзасновником Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ. Дивовижне вміння генерувати й утілювати в життя іноді найнеймовірніші ідеї, наполегливість, надзвичайна працьовитість і беззастережний талант – ось основні рушії формування його індивідуальності. Творам Тараса Лозинського притаманна оригінальна манера, яку він упродовж років відшліфовував щоденною ретельною працею», – зазначають організатори виставки.
Оглянути експозицію виставки «Хвала Творцеві» можна буде в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) до 14 липня 2024 року.
В неділю, 23 червня 2024 року, у !FESTrepublic відбудеться великий сольний концерт на «біс» гурту 100лиця. Початок концерту о 19:00, повідомили організатори заходу VINIL Concert agency та KIWIWAY concert agency.
У програмі будуть найпопулярніші хіти «Троянди», «Покохай мене», «ЗСУ», «Танцюєш і плачеш», «Вечорниці», «Ну, як ти, мадам», «Лети» та інші.
«Стильні, молоді та популярні артисти зроблять цей вечір незабутнім. Подаруйте собі та близьким чудовий вечір з українською музикою!», – запрошують організатори VINIL Concert agency та KIWIWAY concert agency.
Квитки можна придбати за посиланням: https://lviv.karabas.com/ua/100licya-76/order
Гори Львівщини повні таємниць і малоходжених маршрутів. Тут є розлогі хребти, невідомі печери, таємничі написи та старовинні колиби. А для фотографів – багато неймовірних краєвидів! То ж, помандрували разом з www.RDZS.org!
Всі фото клікабельні та ведуть на статтю з описом маршруту.
На горі Високий Верх, біля Тисовця, знаходиться храм пророка Іллі. Він розташований на піку Росохацьких полонин та внесений у книгу рекордів України! Краєвиди звідти просто бомба!
До храму і вершини є два мальовничих маршрути. Обоє легко долаються пішки за день, а на велосипеді й поготів. То ж Ви матимете вдосталь часу на поїдання чорниць та фотографування навколишніх красот!
Куди сходити в гори біля Славське? Є, звісно що, заїжджені маршрути на г. Тростян, г. Ільза чи до пам’ятника Захару Беркуту. Але це все не то: людей багато, краєвиди лише з вершини, а повертатися тією ж дорогою, що і піднімалися.
Пропоную спробувати новий кільцевиймаршрут із неймовірними краєвидами впродовж усього шляху. Він починається з села Верхня Рожанка, пролягає двома хребтами та має туристичний притулок (колибу) посередині. Довжина маршруту 20км або 8 годин ходу. Він легко долається за день, підходить для вело чи скітур туризму, та має варіанти скорочення. То ж, помандрували!
На вершині гори Дзвенів, навпроти лижного курорту «Плай», збереглися залишки справжньої кам’яної піраміди. Вона позначала місце військового тріумфу німецької армії під час Першої Світової Війни.
Російська армія Брусилова закріпилася на панівних висотах села Орява, обабіч дороги на Стрий і Львів. Після двох місяців безуспішних штурмів австрійсько-німецькі війська вдалася до хитрощів. План спрацював, а росіяни зазнали ганебної поразки. Що ж такого придумали німці, та як ця піраміда виглядає зараз?
Нещодавно з’явилася нова фотолокація куди можна поїхати біля Львова. Дев’ять сучасних вітряків не лише виробляють електроенергію, а й “позують” для крутих фотографій на фоні гір.
Вітряки розташовані на гірському хребті біля села Орів. Це якихось 10км від траси Київ-Чоп або 100км від Львова. До них можна добратися навіть на легковому авто, а охорона дозволяє фотографувати. Поїздивши хребтом взад-вперед ми знайшли найкращий ракурс на схід Сонця!
Думаєте що всі Карпати ходжені переходжені? Вважаєте що там нічого нового не знайдеш? А дзуськи! Наприклад, на вершина гори Зелемінь, біля Сколе, є вибиті написи латинською та польською мовами, найстаріший 1639 року.
Мало хто знає, що поруч водоспаду “Кам’янка” є ціла гора пронизана печерами! І якщо до водограю туристи їздять вже давно, то печери лише зараз починають відкривати свій потенціал.
Наприклад одна з них, «Пілігрим», знаходиться одразу поруч туристичної стежки до каньйону гори Ключ. Вона настільки велика, що всередині запросто розташується туристичний табір, а вхід доступний кожному! Є й такі, куди спуститися можна лише з альпспорядженням.
Гора Кременець (1226м) знаходиться в нетрях Сколівських Бескидів між селами Коростів і Козьова. Хоча вона лише на 40 метрів нижча за г.Параска (1268м), сюди немає протоптаних маршрутів. Місцеві вважають, що гора притягує блискавки. А ще тут є аж дві колиби, де переночувати 🙂
Одна з них – затишна “Плішка”, про яку буде стаття нижче. Інша – автентична та маловідома хата на полонині “Секул”, віком понад сто років! Це одно-дводенний маршрут для туристів, що не бояться шукати стежку.
З повітряної кулі ми побачили самотню хатинку в лісі. Вона знаходилася поруч гори Стара Щебела (1216м н.р.м.) у важкодоступній частині Сколівських Бескидів.
Саме тому ця гора і була вибрана як безпечне місце висадки десанту УПА. 20 травня 1951 р. американський літак доставив групу повстанців на територію УРСР. Вони успішно вистрибнули з парашутами і розчинилися в дрімучих Бескидах. Повстанці мали з собою зброю, радіостанцію та пошту для керівництва УПА.
Глибоко в горах є маловідомий туристичний притулок «Плішка». І хоч його збудували ще у 60-х роках, але й досі він залишається безлюдним затишним місцем. Адже знайти цю хату непросто, навколо дрімучі Бескиди.
Лісники та відвідувачі підтримують притулок у зразковому стані. Є дві пічки, дрова, посуд та все решта необхідне для комфортного життя. Якщо влітку в горах заночувати можна будь де біля води, то взимку бажано мати пічку під боком та дах над головою. Ще й безкоштовний!
А Ви знали що недавно на горі Цюхів відкрили сучасну оглядову вежу? Краєвиди з неї вражаючі, та й сама вежа дуже так навіть нічого! Ще й добратися туди можна на легковому авто, а підйом наверх цілком безкоштовний.
А Ви хочете відвідати справжні дикі гори без вирубок, джиперів та витоптаних стежок? Хочете побачити вражаючі краєвиди, стрімкі водоспади та назбирати цілий кульок грибів? Тоді вам на гору “Лаз”!
Вона знаходиться на хребті «Сопітські Полонини» в нетрях заповідника «Сколівські Бескиди». Це нескладний одноденний маршрут для справжніх поціновувачів листяних Карпат!
Село Ямельниця розкинулося у мальовничій долині поруч дороги на Урич та Східницю. Воно звідусіль оточено величезними скелями, які надійно захищають його від чужинців.
Біля однієї з них, на горі Ковбура, колись діяла радіостанція УПА ”Афродита”. Вона два роки говорила світові правду про Україну, аж поки НКВС її не знищило. Зараз це красиві місця нашої повстанської слави.
У Карпатах не так уже й багато місць, куди без вагань поведеш початківця з певністю, що йому там сподобається. Цей маршрут саме такий: не надто складний, але мальовничий, не надто довгий, але насичений. Хоч він і пролягає посеред гір, але, водночас, сюди легко дістатися електричкою чи на авто.
Пропонуємо здійснити одноденну подорож по хребту Бескид до гори Явірник Великий. Масив Боржави, хребет Високий-Верх,витоки річок Стрий та Опір все це можна споглядати на цьому маршруті не покидаючи Львівську область.
Нещодавно цей мальовничий кусочок Карпат став доступний для всіх, адже сюди проклали дорогу до майбутньої ВЕС! Навіть легковим авто можна піднятися на висоту 1200м н.р.м і вже звідти, по рівному, пошпацерувати полонинами. Чи просто попити кави “на капоті” та помилуватися чудовими краєвидами!
На вежі є оглядовий майданчик та металеві сходи. Туди можна піднятися та щосили вдарити у «Дзвін пам’яті». А вже після того братися до фотографування навколишніх краєвидів. Чому так? Читаємо в статті!
Більша частина гори Пікуй знаходиться у Закарпатській області, менша – у Львівській. Це одна з причин, чому маршрут йде як “бонус 18+”. Крім того, взимку Пікуй це стрімка та недитяча вершина категорії 18+.
А от влітку гора лагідна та доступна, навіть, для першачків. Піти “на Пікуй” завжди чудова ідея для всіх, хто там ще не бував 🙂 Під вершиною є туристичний притулок.
06 червня 2024 р. о 18.30 у Львівській медіатеці (вул. Мулярська, 2А, перший поверх) відбудеться лекція директора відділу «Музей історії науки і техніки» Львівського історичного музею, знаного краєзнавця та екскурсовода Олександра Арістархова “Сторінки з історії львівського трамвая” .
Під час лекції можна буде дізнатися цікаві та оригінальні факти про трамвай, адже його історія – невід’ємна та вкрай важлива складова історії Львова.
“Цьогоріч львівський електричний трамвай святкує 130 років від дня запуску (31 травня 1894 року). Без нього важко уявити вулиці Львова, бо ж він давно вже не лише громадський транспорт, а й справжня візитна картка міста.
Приходьте самі та беріть з собою друзів, рідних та знайомих. Буде надзвичайно цікаво, пізнавально, інформативно та захоплююче!” – зазначають організатори події
Акція "Голоси дітей" у Львові, 4 червня Суспільне Львів/Ірина Качмарик
У Львові вшанували пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України. Львів’яни та переселенці прикрасили фігуру ангела та дерева на площі дзвониками зі стрічками, а також паперовими голубами.
Акція “Голоси дітей” відбулася на міській площі Ангелів. До вшанування долучилися представниці громадської організації “ЯМаріуполь”, які зараз живуть у Львові. За їхніми даними, лише в Маріуполі загинули понад 90 дітей.
Акція “Голоси дітей” у Львові, 4 червня Суспільне Львів/Ірина Качмарик
“Ми принесли таких голубів з дзвіночками, які зробили наші дітки. Вони символізують голоси дітей, які загинули. Офіційно наших маріупольців загинуло 92 дитини. Це дуже велика кількість, але це така спірна кількість. Але ми ще не знаємо, що буде далі. Ми все бачили і діти наші бачили, і ми бачили, бачили дуже багато. Прилітало і вдень, і вночі, і коли виїжджали. Дуже багато спалених автівок, багато трупів, як би це не звучало, тобто наші діти бачили все”, — ділиться представниця ГО “ЯМаріуполь” Наталія Бейда.
У Львові вшанували пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України. Львів’яни та переселенці прикрасили фігуру ангела та дерева на площі дзвониками зі стрічками, а також паперовими голубами.
Як це було, дізнавалося Суспільне.
Акція “Голоси дітей” відбулася на міській площі Ангелів. До вшанування долучилися представниці громадської організації “ЯМаріуполь”, які зараз живуть у Львові. За їхніми даними, лише в Маріуполі загинули понад 90 дітей.
Акція “Голоси дітей” у Львові, 4 червня Суспільне Львів/Ірина Качмарик
“Ми принесли таких голубів з дзвіночками, які зробили наші дітки. Вони символізують голоси дітей, які загинули. Офіційно наших маріупольців загинуло 92 дитини. Це дуже велика кількість, але це така спірна кількість. Але ми ще не знаємо, що буде далі. Ми все бачили і діти наші бачили, і ми бачили, бачили дуже багато. Прилітало і вдень, і вночі, і коли виїжджали. Дуже багато спалених автівок, багато трупів, як би це не звучало, тобто наші діти бачили все”, — ділиться представниця ГО “ЯМаріуполь” Наталія Бейда.
Присутні пов’язали білі стрічки на фігуру ангела та на дерева, а також повісили дзвіночки на синьо-жовтих стрічках.
Акція “Голоси дітей” у Львові, 4 червня Суспільне Львів/Ірина Качмарик
“Відчуваю в собі непереборне бажання згадувати і шанувати пам’ять усіх дітей, які загинули, тому що я сама маю дитину і я розумію, як то важко і складно. І взагалі зараз такий період, коли ці всі втрати відбуваються дуже болюче”, — говорить місцева жителька Ольга Швед.
За даними, які оприлюднила Олена Зеленська на Telegram-каналі, від початку повномасштабного вторгнення загинуло 550 дітей.
Один із найбільш знаних родів давнього Львова – це Абреки. Мешкали вони у самому центрі. Майже на площі Ринок – вулиця Краківська, 1. У свій час про цю родину знали всі у місті. Ще б пак – їхня кам’яниця стала справжньою міською знаменитістю, а її стіни й віконниці місцем, де львів’яни писали плітки, пасквілі та образи одне на одного.
Почалося ж усе з пані Абрекової – перші колючі стріли полетіли у її сторону, а звинувачення – на її адресу. Ця надзвичайно цікава та колоритна історія навіть обігрується у книзі Романа Іваничука “Манускрипт з вулиці Руської”, але зараз – не про неї. Рід Абреків має чим та ким гордитись. Про окремих з його представників й поговоримо нижче.
Вулиця Краківська. Абрекова кам’яниця
Про історичні горизонти
9 листопада 1642 року був шлюб між Олександром Конецпольським та Йоанною Барбарою Замойською. Обоє походили з потужних магнатських родів Речі Посполитої, тісно пов’язаних з українськими землями. Батько Олександра Конецпольського, Станіслав, був коронним гетьманом Речі Посполитої і збудував Підгорецький палац. Сам Олександр також володів Підгірцями і увійшов в історію як один з найбільших противників Хмельниччини. Батько Йоанни Барбари Замойської, Томаш, був київським воєводою, одним із найбагатших та найвпливовіших діячів свого часу. Між іншим, мама нареченої – Катерина Замойська, внучка князя Василя Костянтина Острозького. Відтак нічого дивного у тому, що посаг нареченої на згаданому весіллі становив 400000 злотих лише готівкою, а ще було срібло та інші коштовності.
Станіслав Конецпольський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Усе описане вище виглядає дуже багато та пишно, вражаюче, але виникає питання – яким боком тут Абреки? Насправді – все досить просто. У тому самому 1642 році, в Кракові, світ побачила праця “Phoebus post nubile…”, тобто “Сонце після хмар…”. За довгою і неприступною, чужою для українського читача, латинською й метафоричною назвою ховається погляд тогочасного автора на важливі питання життя і смерті. Автора згаданого тексту звали саме Анджей (Андрій) Абрек (?-1656).
Томаш Замойський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Свій текст Анджей Абрек уклав з нагоди шлюбу між уже згаданими Олександром Конецпольським та Йоанною Барбарою Замойською. Звично – прославляв молодят та їхні чесноти, оспівував їхні славетні роди і ще багато іншого. Незадовго до того Абрек також написав панегірик Томашу Замойському, приурочений до смерті цього магната. Також Абрек писав й інші похвальні тексти, присвячені важливим і знаковим подіям в житті Замойських.
Хто такий Анджей Абрек?
Місцем народження Анджея Абрека, досить ймовірно, був саме Львів. Важко сказати щось певне про його молоді та юнацькі роки, здобуття ним початкової та середньої освіти. Водночас, освіту він мусив здобути якісну та досить ґрунтовну, адже вже у 1627 році Анджей Абрек став бакалавром у Краківському університеті. Під час навчання та в наступні роки він гарно себе зарекомендував і на нагороду не довелося чекати довго.
Краківський університет. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Минуло декілька років і впливовий магнат Томаш Замойський запросив Анджея Абрека до Замойської академії. Відтак два наступні десятиліття у житті Абрека були пов’язані саме з Замойськими та їхнім “ідеальним” містом, навчальним закладом. Анджей Абрек був професором риторики та філософії Замойської академії, але також – ректором цього закладу. Ректором його обирали аж тричі: у 1641-1642 рр., 1654-1655 рр., а також у 1655-1656 рр. Серед пріоритетів Анджея Абрека у Замості була робота місцевої друкарні та книговидавнича діяльність загалом. Між іншим, викладачами Замойської академії, професорами цього закладу, стали у той час і його сини Ян та Анджей.
Внутрішнє подвір’я Замойської академії. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Анджей Абрек настільки добре почувався у Замості, що у 1635 році обзавівся власним будинком на тамтешній центральній площі (кам’яниця №4), був членом міської ради. Усе відбувалося досить подібно до ситуації із його предком та тезкою – також Анджеєм Абреком, який на сто років раніше, у середині XVI століття, придбав кам’яницю у Львові, став доктором медицини і райцею, був засновником роду Абреків у місті Лева.
Спадщина Анджея Абрека
Повертаючись до героя цього тексту, Анджей Абрек народився у Львові, але найбільш плідну та свідому частину свого життя провів у Замості. Він мав синів Яна та Анджея, доньку Маріанну, яких народив із дружиною Доротою. Імовірно, що дружина Анджея Абрека була шотландського походження.
Кам’яниця Абреків у Замості. Фото з https://uk.wikipedia.org
З-під пера Абрека вийшло понад двадцять текстів. Левова частка цих праць була написана латинською мовою. По суті – практично усі. Значна частина текстів присвячена родині Замойських та пов’язаним із ними подіям. Є праці, присвячені князям Вишневецьким та іншим видатним й впливовим особистостям того часу. Анджей Абрек часто виступав у Замості на публічних заходах і виголошував урочисті промови. Він мав значний авторитет серед тогочасних вчених та політичної верхівки, міщан Замостя.
Фрагмент однієї з праць А. Абрека. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Усе це, безумовно, змушує нас пам’ятати не лише про пані Абрекову, легендарну вже постать, на кам’яниці якої у Львові писали пасквілі та малювали карикатури. Рід Абреків, як і багато інших львівських родів, славився багатьма відомими представниками.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
