“Ви чуєте голос вільної і незалежної України! Attention, attention! Ici Radio diffusiere ukrainienne clandestin La Libre Ukraine!” – саме таким привітальним словом розпочинала свою трансляцію підпільна повстанська радіостанція “Вільна Україна”, відома під кодовою назвою «Афродита». З села Ямельниця «Афродиту» слухали в Німеччині, Великій Британії, Франції, Швейцарії.
У 1942 році перед УПА постала потреба створити власну радіостанцію, яка мала протидіяти шкідливим впливам антиукраїнських сил і передавати в світ правдиві відомості про організовану національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом ОУН проти німецьких та російських поневолювачів. У зв’язку з загрозою викриття трансляції мали тривати недовго, тому не могли містити великого обсягу інформації; та велике значення мав би вже сам факт використання підпіллям радіомовлення. Створення радіостанції здійснювалося у неймовірно важких умовах ворожого оточення, не було або ж не вистачало багатьох технічних засобів, деталей, щоб вона заговорила, не було і фахівців цієї справи.
Наприкінці 1942 – на початку 1943 року у Львові відбувалися з цього приводу переговори між ОУН та польським підпіллям, яке спиралось на підтримку Британії. Значних результатів у переговорах досягнено не було. Тоді апаратуру закупили від польського підпілля за 45 тисяч злотих та складним шляхом переправили на Стрийщину, до села Ямельниця.
Ярослав Старух, який керував Львівською радіостанцією у 1941 році і мав досвід цієї справи, був схоплений гестапівцями і сидів у в’язниці. Тому підпільники вирішили визволити його. Цю сміливу операцію виконала боївка ОУН, яка й визволила з-за тюремних мурів Я. Старуха та Д. Грицая. Провід ОУН призначив Я. Старуха керівником радіостанції.
Щоб її не запеленгував ворог, радіостанцію переносили з місця на місце: у пивниці місцевих жителів Юлії Яцків, Тимка Яцківа, селянина Кіндратишина, на гору Данилів. Після модифікації та вдосконалення радіопередавача, налагодження регулярного постачання пального та олив для роботи генераторів, «Самостійна Україна» почала здійснювати пробні сеанси мовлення.
Восени 1943 року сформувався склад станційної редакції. До неї входили Ярослав Старух, Богдан Галайчук, Корнило Яворівський, Володимир Макар, Дмитро Лушпак, Кость Цмоць, Альберт Газенбрукс.
Мовлення розпочалось у жовтні 1943 року. Передачі виходили на хвилях 41-43 метри три-чотири рази на день, тривали по 30 хвилин і велися чотирма мовами: українською, російською, англійською і французькою. Згодом режим роботи змінювався, також інколи велись передачі німецькою мовою.
Тексти радіопередач вночі при світлі гасової лампи готували Ярослав Старух, Володимир Макар і бельгієць Альберт Газенбрукс, а читала їх диктор «Зіна» Горбенко з Великої України українською та російською мовами, редактором і диктором англо-французьких передач був Альберт Газенбрукс.
Опинившись в німецькому полоні в червні 1940 року, а згодом на примусових роботах, колишній вояк бельгійської армії, за фахом інженер Альберт Газенбрукс (Albertus Hasenbroekx) неодноразово тікав, прагнучи повернутися до рідної Бельгії.
Остання втеча була невдалою – німці знову схопили його, і вивезли на примусові роботи на Волинь (там під час Другої світової війни розташовувались філії деяких німецьких компаній).
Під час чергової спроби втечі в січні 1943 року біля міста Дубно Рівненської області Газенбрукс натрапив на вояків УПА. Спочатку його прийняли за німця, і йому довелося доводити, що він бельгієць.
Як згадував сам Газенбрукс, його змусили проспівати бельгійський національний гімн “Брабансонна” і перекласти слова німецькою мовою.
Дізнавшись про те, що втікач-бельгієць знає декілька європейських мов, командування УПА вирішило використати його для роботи на підпільній радіостанції “Вільна Україна”, кодова назва “Афродита”.
А невдовзі Альберта Газенбрукса вже знали тільки за псевдом “Західний”, а радіостанція (радіовисильня, як її тоді називали) отримала диктора, який вів мовлення англійською та французькою. Розпочиналося воно завжди такими словами: “Ви чуєте голос вільної і незалежної України!” – “Attention, attention! Ici Radio diffusiere ukrainienne clandestin La Libre Ukraine!”.
Влітку 1944 року підпільна газета «Щоденні вісті Української інформаційної служби» подала таке оголошення про роботу радіостанції:
“Радіовисильня Українського революційного самостійницького руху – „Самостійна Україна“ висилає щоденно низку радіопередач українською, російською, французькою та англійською мовами. Відбір – на коротких хвилях у смузі 45-46 метрів. Години радіопередач українською мовою: 6.30, 12.30, 16.30 і 20.30, російською мовою: 21.00, французькою мовою: 22.00, англійською мовою: 22.30. Організуйте одиничне та групове слухання передач радіовисильні „Самостійна Україна“ та поширюйте в масах її зміст.”
У середині липня 1944 року чота добровольців сотні УПА «Бурлаки» (командир Іван Паньків-«Явір») ліквідувала спробу більшовицьких парашутистів демонтувати обладнання радіостанції на лісничівці між селами Ямельницею та Уричем. На початку серпня 1944 року Ямельниця перейшла до рук більшовиків, до кінця вересня фронт перемістився в гори на південь від села. Деякий час радіостанція не працювала, але наприкінці 1944 – на початку 1945 роботу було відновлено, при цьому змінився склад редакції, роботу радіостанції очолив полковник «Шпак».
У 1944 році з Відня привезли новий сучасний передавач, після чого технічна сторона «Афродити» не викликала зауважень.
НКВС одержало наказ будь-що розшукати і знищити небезпечну радіовисильню. У бою з ворогами загинули відважні стрільці, які її охороняли. Є версія, що на її слід навів один із місцевих жителів.
7 квітня (за іншими свідченнями — ввечері 6 квітня) 1945 року, о 13:20, за два кілометри на схід від Ямельниці оперативна група Сколівського райвідділу НКВС та резервна рота 330-го полку військ НКВС виявили «Афродиту». «Шпак» і три охоронці загинули в бою, один поранений охоронець зумів урятуватись, а Альберт Газенбрукс потрапив у полон. Радіоапаратура була знищена, оскільки солдати НКВС закидали криївку гранатами, від вибухів яких загинули диктор «Зіна» та співробітниця радіостанції «Веселка». Слід зазначити, що у документів радянських спецслужб не було зазначено про вбивство двох дівчат, а криївка радіостанції була вказана як “ДОТ” (Довгочасна вогнева точка) – капітальна залізобетонна фортифікаційна споруда для прикриття артилерійської зброї, її обслуги та для довготривалої оборони.”
Документ радянських спецслужб про захоплення Газенбрукса (правопис збережено):
Акт
1945 года Апреля месяца 7 дня.Мы, нижеподписавшиеся Начальник отделения ББ Сколевского РО НКВД – капитан Шелест А. П., командир резервной роты 330 полка войск НКВД л-т Шпак И. А., командир 1-го взвода рез-роты младший л-т Архипов, составили настоящий в нижеследующем:В 13.20 7-4-45 года по оперативным данным РО НКВД гор. Сколе оперативная группа в составе резервной роты произвела операцию по ликвидации банд у.п.а. в Орувском лесу, западнее села Орув – 7 клм, и восточнее села Емельниц – 2 клм.В результате произведенной операции разгромлен штаб с рацией в котором был убит полковник “Шах” и с ним 3и бандита У.П.А которые находились в доте, кроме этого один бандит ранен который бросив оружие, скрылся в лес и один взят в плен по национальности “бельгиец” который являлся радистом разгромленного штаба банды У.П.А.При операции по разгрому штаба и склада У.П.А взяты следующие трофеи:
1) телефонных аппаратов – 3; 2) динамомашин – 4; 3) мотор 4х цилиндровый – 1; 4) кислороду – 2 балл.; 5) радиоприемник – 1; бумаги – 400 кгр.; конвертов – 500 шт.; патефон – 1; винтовок “Маузер” – 4; автоматов ППШ – 2; гранат – 50 шт.; пистолет “Маузер” – 1; ручпулемет М. Г. – 1; патрон – 5000 винт.; револьвер Наган – 1; и разная кухонная посуда.(Уничтожена радиостанция при штурме дота) и продовольственный склад.Перечисленные трофеи находятся на складе 330 полка. На что и составлен настоящий акт.Начальник отд. ББ Сколевского РО НКВД капитан ./. Шелест
Командир резервной роты 330 п. в. НКВД л-т ./. Шпак
Ком. 1 взвода рез роты мл. л-т ./.Архипов129 .
З кримінальної справи Альберта Газенбрукса (отримати доступ до неї стало можливим після відкриття архівів СБУ у 2008 році) зрозуміло, що під час допитів він мало що розповів енкаведистам – наполягав на тому, що був полоненим УПА і працював кухарем.
Після допитів і побоїв у 1945 році його без суду і слідства вивезли до концтабору у Воркуті, а в 1947-му повернули до Дрогобича, де судили разом з багатьма іншими повстанцями.
Його справу протягом двох років відправляли на дослідування – її ускладнювала плутанина у біографічних даних, адже малограмотні слідчі кожен по-своєму записував місце його народження, імена родичів тощо. Можна сказати, що йому пощастило – дали “всього” 10 років.
Газенбрукс провів у різних сталінських таборах і тюрмах 8 років і вижив завдяки ще одному своєму таланту – цього разу музичному. Йому було дозволено грати на скрипці в оркестрі, що і врятувало його від виснажливої фізичної праці.
З “рятівницею”-скрипкою він і приїхав до Москви у жовтні 1953 року, звідки його разом з іншими колишніми в’язнями відправили до Бельгії. У таборах Газенбрукс опанував ще одну мову – російську, офіційну мову радянських гулагів
Існування підпільної радіостанції ОУН демонструє організованість та масштабність боротьби ОУН і УПА, ґрунтовність пропагандистської роботи. Також це було виходом на міжнародну арену і безпосереднім свідченням для Заходу про існування протинімецької і протимосковської визвольної боротьби в Україні. Радіомовлення у 1941 році і 1943—1945 роках вдало доповнювало пропагандистську роботу, особливо ту, що спрямовувалась на інші народи та держави. Саме тому ОУН виділяла для радіостанцій імені Євгена Коновальця та «Вільна Україна» («Самостійна Україна», криптонім «Афродита») значні матеріально-технічні та кадрові ресурси, незважаючи на всю складність і небезпеку. Використання підпільного радіомовлення ставить боротьбу ОУН і УПА в один ряд із наймасштабнішими національно-визвольними рухами XX століття не лише Європи, а й світу.
Єдиний на сьогодні текст українського мовлення від радіостанції “Самостійна Україна”:
“Ми вже подавали попередньо перегляд большевицьких і німецьких листівок, в яких одні називають український визвольний рух німецькою роботою, а другі большевицькою.
Останнім часом в тому, одначе, багато змінилося. Німці, що в часі своєї окупації України вимордували сотні тисяч українських самостійників, тепер по своїй програній [cлово пропущене] намагаються щораз частіше залицятися до українців.
Залицяння ці невиразні, неофіційні, неоперті на жодних політичних підставах. Але є фактом, що в своїй пропаґанді німці намагаються щораз частіше підшиватися під маску приятелів укр. народу.
Останньо траплялися випадки, що в радієвій пропаґанді та в листівках згадують вже і про боротьбу УПА по другому боці фронту, співають марш укр. партизанів та пробують де тільки можуть здобути зв’язки до українських збройних відділів під большевицькою окупацією. Появилося навіть багато німецьких листівок, звернених безпосередньо до УПА, які закликають до співпраці в боротьбі з большевиками.
Усі ті заходи одначе не можуть довести до жодного позитивного наслідку. Гітлерівська Німеччина – такий самий ворог самостійної України, як і большевицька Москва, тому нам з нею не по дорозі.
Не змінить в цьому нічого й українська патріотична пропаґанда в німецькому радіо. Марш українських партизан в німецькому радіо – це заохота до співпраці з німцями, але облуда, глум.
Ми добре знаємо, що автора цього могутнього маршу, молодого укр. поета і музика професора Андрія Марченка, одного з визначних провідників українського самостійницького руху на Волині – німці арештували, вивезли в тюрму на Захід і там замордували. А тепер співають в радіо його марш… і думають, що знайдуть дурних, які повірять у їх щирість.
Ми знаємо добре, що по німецькому боці фронту за той самий марш розстрілюють нещадно цілими тисячами українську патріотичну молодь.
Ми знаємо добре, пам’ятаємо і ніколи не забудемо, що діялось підчас недавньої німецької окупації і ми знаємо так само добре, що ще й тепер діється по другому боці фронту, на останніх клаптиках української землі, які ще сьогодні є під німецькою окупацією…”
Альберт Газенбрукс помер у вересні 1979 року, у віці 64-х років. До кінця життя він беріг у серці спогади про українське підпілля, підписував свої листи “Західний” і додавав “Слава Україні!”. Вірив, що настане той день, коли Україна стане незалежною.
“Час моєї праці в Радіо “Вільна Україна” – то були найкращі хвилини мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, ЩО це означає жити і боротись за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стало для мене метою…”, – казав він.
І ще: “Для мене незабутніми лишаються дні і місяці підпільної революційної боротьби в УПА… Ніколи я не жалітиму, а навпаки, вважаю себе щасливцем, що мав можливість своєю працею прислужитись до визволення України. Україна заслуговує на те, щоб для неї жити, працювати й боротися…”.
Через 30 років після смерті Альберта Газенбрукса Україна офіційно вшанувала його – у лютому 2010 року указом президента Віктора Ющенка Альберта Гюстава Газенбрукса, громадянина Королівства Бельгія, учасника національно-визвольної боротьби, посмертно нагороджено орденом “За заслуги I ступеня”.
Джерело: Skole today