Ліцеїсти та кадети трьох навчальних закладів – Ліцею імені Героїв Крут у Львові, Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса (Каунас, Литва), Головної військової середньої школи «Гусар» (Вроцлав, Республіка Польща) створили освітньо-пізнавальний Інтернет-ресурс, присвячений спільним воєнним кампаніям трьох народів проти іноземних загарбників.
Презентували сайт під час міжнародної наукової конференції з нагоди 75-річчя НАТО, яка відбулася у комунальному закладі Львівської обласної ради «Ліцей імені Героїв Крут у Львові».
Презентація сайту історичних перемог над московитами та османами
За адресою https://readymag.website/u59022881/4725247/ можна дізнатися про історичні постаті й події у Речі Посполитій початку XVII століття. «Це спільні воєнні кампанії 1618 та 1621 років, коли війська під проводом королевича Владислава Вази, гетьмана великого литовського Яна Кароля Ходкевича та гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного протистояли східним деспотіям московського царства та Османської імперії», – повідомили в Ліцеї імені Героїв Крут.
Для створення нового ресурсу ліцеїсти та кадети дослідили історичні джерела, зокрема, наукові матеріали музейно-освітнього відділу Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця».
Презентація сайту історичних перемог над московитами та османами
Розроблено сайт у рамках спільного литовсько-польсько-українського проєкту «Бойове братерство» з допомогою технологій веб-дизайну та геоінформаційної системи у вигляді інтерактивних карт-розповідей ArcGIS StoryMaps, якій ліцеїсти використовують в рамках командно-штабної гри #Кіберджура. Проєкт реалізовано під почесним патронатом маршалка Нижньосілезького воєводства Павела Ганчаржа та в.о. голови Львівської обласної ради Юрія Холода.
За реалізацію сайту розробники отримали грамоти й подяки від директорки Центру інформації та документації НАТО Представництва NATO в Україні Вінети Кляйне.
Чергова порція світлин Львова 1957 року потрапила до нас з далекого Узбекистану. На жаль автор світлин залишається для нас невідомим. Приніс до нас ці світлини відомий поціновувач старих фотографій Юрій Вдовенко.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Загалом світлин 17. Є дуже цікаві, але є й впізнавані. Для львововзнавців впізнати локацію, де зроблена та чи інша світлина, не складно.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
До прикладу, не впізнати головний корпус Львівської Політехніки, практично не можливо. Але завжди на світлинах він виглядає гарно і цікаво.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Те саме можна сказати й про головний корпус Львівського університету. Але на цих світлинах він виглядає трохи незвично. Скажете чому?
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Вид на вершечок львівської ратуші багато років видніється над центром середньовічного міста. Змінюються тільки люди.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Адам Міцкевич, який свого часу посунув Діву Марію, після Другої світової війни втратив затінок і знемагає від спеки влітку.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Вже виглядає згори пам’ятник Леніну, в народі названий Сажотрусом. Таки трохи він постояв у Львові. Але вже всі звикли що його немає.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Називати озеро навмисно не буду. Нехай скажуть читачі. Напишіть в коментарях. Побачимо хто перший справиться.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Завершують збірку світлин кілька чудових панорам міста. Можна порівняти як змінилося місто за сімдесят років.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Ось така збірка світлин. Знаю що хочеться ще. Але ми працюємо і вже незабаром знову втішмо шанувальників Львова черговою знахідкою. Але й ви теж можете присилати свої знахідки. Авторство буде збережено.
4 червня 1945 року чекісти радянського НКВД захопили в полон членів ОУН, братів Миколу й Петра Дужих. Для їх знешкодження використали газ.
Микола Дужий народився 1901 року в селі Карів Львівської області. Був найстаршим сином у родині. 1918-го став солдатом Української Галицької Армії. Воював із поляками в Галичині, з “білими” й “червоними” на Правобережжі. Перехворів на тиф. Після переходу УГА на бік Червоної армії служив командиром однієї з частин. А після розриву УГА з ЧА 1920 року повернувся до Галичини. Деякий час служив у польській армії, а після того вступив до Львівського державного університету. Здобув звання магістра філософії. 1931-го Микола Дужий став працівником товариства “Просвіта”. Виховував людей у національному дусі.
Після окупації Західної України Червоною армією 1939 року переїхав до Кракова. За рік дізнався, що матір та інших членів родини радянська влада насильно вивезла до Казахстану. 1941-го приєднався до ОУН і перебрався до Львова. Працював в Українському центральному комітеті. Розробляв концепцію військових відділів. Мав псевдоніми “Вировий” і “Мирон”. 1944 року став учасником Першого Збору Української Головної Визвольної Ради, де його обрали секретарем Президії організації. А після арешту голови УГВР Кирила Осьмака саме Микола виконував його обов’язки. З просуванням радянських військ теренами України пішов у підпілля й працював у Головному штабі УПА. Редагував журнал “Повстанець”.
НКВС Брати Микола та Петро Дужі на вул. Академічній у Львові (1937р)
Петро Дужий народився у Карові 1916 року. За 16 років, під час навчання в Рава-Руській гімназії, його прийняли до підпільної організації юнацтва ОУН. Його викрили й арештували поляки. Потім знову, але вдавалося звільнятися. 1941-го Петро потрапив до списку 700 членів ОУН, які мали виконувати найвідповідальніші завдання. Він приєднався до похідних груп ОУН(б). Його група мала проголосити в Києві Акт відновлення Української державності, але цьому завадило німецьке СД. Дужого заарештували й відправили до Львова. Йому вдалося звільнитися й потрапити на Дніпропетровщину. А згодом у межі Холодного Яру на Черкащині, де мав організовувати відділи УПА. Там німці схопили його вчергове й засудили до страти, але знову вдалося втекти. Спочатку потрапив до Умані, а звідти, за підтримки побратимів, удалося перебратися на Волинь.
1944 року Петра Дужого прийняли до складу Головного Проводу ОУН референтом пропаганди. Редагував часопис “Ідея і Чин” та інші. Підготував брошуру “Слово Організації українських націоналістів до українського народу”. Під його керівництвом працював Петро Федун – “Полтава”.
Весілля в с.Карові у родині Дужих, 1928р.
На криївку, в якій 4 червня 1945 року перебували брати й іще шість повстанців, агентів НКВД вивів зрадник. Щоб знешкодити повстанців чи не вперше вирішили застосувати струменево-паралітичний газ. Усі українські бійці знепритомніли.
Після захоплення в полон розпочалося слідство з тортурами. Микола Дужий не визнав свого членства в УГВР. 4 лютого 1946-го військовий трибунал засудив його до смертної кари. Такий самий вирок 22 березня 1947 року дістав і Петро. Але 26 травня 1947-го в СРСР вийшов указ, яким смертну кару скасували. Замінили її на 20 років таборів.
В.-І. Порендовський з Озерлаґу: «Спільна знимка з Петром Дужим [один з керівників Головного осередку пропаганди ОУН – І. Д.] з 1958 року. Від лівого боку: автор цих рядків, Петро Дужий, Юліян Бунь, галичанин, що 1958 р. виходив на волю, та росіянин (прізвища не пам’ятаю), теж фельдшер із лаґерної амбулаторії»1955 року Миколу Дужого звільнили з ув’язнення за станом здоров’я. Він повернувся до Львова й прожив лише 12 днів. Петро провів у таборах 15 років. Його звільнили 1960 року. Поселили в Запоріжжі під суворим наглядом, а пізніше дозволили повернутися до Львова. 1980 року під псевдонімом Опанас Скелястий видав збірку сонетів і поезій “Розкуте слово”.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі, березень 2021 р.
З початку повномасштабного російського вторгнення в Україні постраждало 1080 об’єктів культурної спадщини. Пам’ятки зруйновані чи пошкоджені у 18 областях країни. На Львівщині таких об’єктів — 36. Про це пише Суспільне Львів
Це статистика Міністерства культури та інформаційної політики станом на 25 травня 2024 року.
“Збереження нашої культурної спадщини стає надважливою і я завжди наголошував цю тезу, що охорона культурної спадщини — це питання національної безпеки. Тому я переконаний, що ми зобов’язані провадити заходи щодо збереження пам’яток”, — каже голова обласного товариства охорони пам’яток Андрій Салюк.
Церква у селі Кугаїв
Пам’ятку архітектури національного значення, дерев’яну церкву у селі Кугаїв — почали реставрувати. Відновленням дерев’яної церкви, яка датується XVII століттям, займається організація “Львів-реставрація”.
“Передбачалося, що набагато більше є збережено, а коли відкрили, розшили, то виявилось, що всі замки там струхліли, особливо кути, верх бані — зовсім зогнилий, багато проблем”, – розповідає директор організації Володимир Пащак.
Зараз над церквою спорудили тимчасове накриття для того, щоб вберегти її від замокання. Також вже розпочали розбір аварійних елементів. Окрім підвалин, у церкві замінять також бруси, які зогнили. А ще замінять аварійні частини даху та вкриють її новим ґонтом. Відновлюватимуть церкву так, аби зберегти максимум автентичності.
Церква в Кугаєві, 30 травня 2024. Суспільне Львів/Ольга Дейнека
Вартість реставрації церкви у селі Кугаїв обійдеться обласному бюджету приблизно у 4 мільйони гривень. А от дзвіницю поруч з церквою відновили у 2018 році за гроші, які зібрали волонтери, розповідає Андрій Салюк, який взявся за порятунок церкви і дзвіниці у Кугаєві ще у 2013 році.
“Стан її був дійсно дуже поганий. У 2019 році ми були змушені навіть демонтувати іконостас з цієї церкви, тому що потрібно було кронштейнами попідпирати – вона дуже перехилилася. Тоді вдалося уникнути завалу. Ми збирали кошти, шукали благодійників, хто готовий би був профінансувати реставрацію цієї церкви”, – каже Андрій Салюк.
Маєток у Нижанковичах
Також пустує колишній панський маєток у Нижанковичах. З фасаду осипається тиньк, частково вибиті вікна, а на даху почали з’являтися рослини-самосіви. Історики припускають, що цей палац збудували на межі XVIII і XIX століть.
“Він належав польським магнатам Любомирським, які були в тісних відносинах із Потоцькими. Потоцькі подарували цей палац пані Грім, яка була австріячкою за походженням. Вона проживала в цьому палаці до початку Другої світової війни. Тут цікаві легенди ходять навколо цього палацу. В ньому є тунель, який сполучає цей замок із замком Гербурта в Добромилі. Це непідтверджена легенда, це такі от припущення”, – розповідає вчитель історії Нижанковицької школи Олександр Пукайло.
За радянських часів, каже Олександр Пукайло, у Нижанковичах створили навчальний заклад. А в самому палаці облаштували кабінет директора та бібліотеку, а ще – квартири для працівників. Нині палац продовжує належати місцевому ліцею.
Замок у Нижанковичах. Суспільне Львів
“Ліцей був створений у 1960 році і від того часу він є на балансі Нижанковицького професійного ліцею. Занепад його почався у 90-х роках. Колись тут був адміністративний корпус, були навчальні кабінети. Коли почало текти з даху, ліцей не мав коштів на капітальний ремонт, і тоді були ті кабінети перенесені в інші приміщення. Для реставрації тут потрібні шалені кошти, а таких коштів у ліцею просто немає на даний час. Якщо б для потреб держави і для того, щоб його зберегти, відновити, ми можемо передати в іншу комунальну чи іншу власність”, — каже керівник ліцею Володимир Сенейко.
Палац у Нижанковичах є пам’яткою місцевого значення. Керівник ліцею додає, для реставрації вони згідні передати будівлю меценатам або в комунальну власність. Але місцева громада також не може виділяти гроші на його реставрацію, бо палац належить державі.
“Якщо би відбулася передача, скажімо, з державної власності в обласну, можна теоретично і практично шукати різні фонди. Зараз є дуже багато європейських програм, де можна пошукати і спробувати знайти інвестора, щоб залучити кошти для реставрації. Нам би цього дуже хотілося”, – пояснює заступниця міського голови Добромильської міськради Тетяна Терлецька.
Збереження пам’яток
В Україні із 2018 року існує ініціатива “Спадщина.UА”, яка рятує занедбані пам’ятки та шукає для них так звані “добрі руки”. До прикладу, нове дихання уже незабаром має отримати палац Жевуських-Лянцкоронських у селищі Розділ, що на Львівщині.
Палац датується 1704 роком. Зараз він є у приватній власності. У червні минулого року за 20 мільйонів гривень його придбав інвестор. За словами директорки палацу, після реставрації об’єкт повинен сам себе утримувати. Так як це буде робити інша будівля.
“Це є великий соціальний проект, попередньо національного, але уже міжнародного масштабу, тому що з нами уже співпрацюють фахівці з Румунії, Польщі, Італії, і вже є потенційні інвестори з Америки, ми вже працюємо інтернаціонально, аби зробити цей кейс першим успішним, завершеним прикладом управління спадщиною на засадах економічної ефективності, щоб показати суспільству, що спадщина може бути економічно ефективною, що спадщина заслуговує бути новою сферою для інвестицій, що вона є привабливою”, – каже директорка палацу Жевуських-Лянцкоронських Ганна Гаврилів.
Палац Жевуських-Лянцкоронських. Суспільне Львів
Залишити автентичними цього року на Львівщині мають 4 об’єкти культурної спадщини.
“Це невелика сума для реставрації об’єктів, але враховуючи в який сьогодні ми живемо період, і що першочергові видати на Збройні сили, то мені здається, що обсяг фінансування значний і не так багато є реставраційних компаній на ринку, які сьогодні готові здійснювати реставраційні роботи. Два ключових об’єкта — це Кугаївська церква і церква в Кліцько, на яку виділено близько 5 млн. Це завершення реставраційних робіт на дзвіниці Чесного хреста, що в місті Дрогобич. І значний об’єкт — це стінопис в церкві в Ісаї”, – розповідає директорка обласного департаменту архітектури Олена Василько.
На ці об’єкти із обласного бюджету виділили 13,5 млн грн.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із цікавими законодавчими актами та задокументованими подіями Львова від 1381 до 1911 рр., які зібрав у своїй книзі “Цікавинки з історії Львова” (Львів: Апріорі, 2011) Ілько Лемко в розділі “Гортаючи міські хроніки”. Перша частина тут, друга – тут.
1505 р. « З львівським громадянами поєднувалися шлюбними узами знамениті шляхетські роди. Такого союзу шукали не так через прагнення до багатства, як через добрі манери, цивілізованість і вишуканіші звичаї, що панували у місті, яке мало стосунки зі Сходом і Заходом, і які в домашньому вихованні шляхти, розкиданої по країні, ще не прижилися». 1539 р. Львів зазнав нової слави і нової почесті. Це єдине місце християнського світу, де є три архієпископські столиці: латинська, руська і вірменська. На той час тут уже був латинський і вірменський єпископи, а цього року з ’явився перший руський єпископ в особі Макарія Тучапського.
Павло Кампіан, засновник першого банку у Львові
1599 р. Перші кредитно-фінансові установи з ’явилися у Львові ще в XV -XVI столітті. Власниками їх були здебільшого іноземці: італійці, греки, вірмени, євреї. Місцеві християни вважали позичання грошей під відсотки справою негідною і негоноровою, залишаючись здебільшого клієнтами підприємливих чужинців. Тодішні львівські «банкіри» надавали свої послуги (позики, обмін монет, кредитування торгівельних операцій, переказ грошей) у базарних ятках, крамницях та у власних помешканнях. Павло Кампіан 1599 року заснував при львівській Катедрі перший побожний банк «Monti Pietatis» (гора милосердя) і Братство Милосердя — це були, фактично, перший львівський банк і перший ломбард. Його створення мало на меті порятунок незаможних львів’ян від лихварів, для найбідніших позика була взагалі безвідсоткова, для
решти позику не більше 100 злотих можна було взяти під заставу на півроку за 4% . Якщо позика складала менше 50 злотих, то відсотків не брали взагалі. Ц е було у той час, коли львівські лихварі (головно євреї) давали позику під 30-40 відсотків. Поки
не було збудовано спеціального будинку, активи банку зберігалися в каплиці Кампіанів. Таким чином, ця каплиця — найдавніше у Львові банківське приміщення.
Мартін Кампіан.
Коли львівський патрицій Мартин Кампіан, син Павла, у 1627 році попросив міську раду призначити ділянку для побудови міської кредитної установи, комісія райців визначила для цього місце «на цвинтарі при латинській Катедрі з південної сторони»,
ліквідовуючи задля цього чотири ятки різників. Смерть не дозволила Мартинові Кампіану зреалізувати свій проект. Міський кредитний заклад був організований щойно 1668 року, коли римокатолицький архієпископ Ян Тарновський затвердив статут цієї
установи, даючи одночасно дозвіл на надання кредитів на відсотки (не вище 4% ) під контролем церковної влади. А розміщувався цей банк-ломбард у «мурованому склепі на цвинтарі біля катедральної захристії». Банківські операції проводилися в каплиці, там зберігалися й речі, прийняті під заставу (так звані фанти). Трохи пізніше такий банк створили при Вірменському соборі, який проіснував до 1939 року.
У п’ятницю, 14 червня, о 15:30 у залі Львівської філармонії відбудеться концерт симфонічного оркестру INSO-Lviv для військових, які проходять реабілітацію у місті Львові.
Захід відбудеться у партнерстві з програмою “Місто лікує”. Це міська програма соціально-культурного відновлення військових, які лікуються чи проходять реабілітацію у медичних закладах, розташованих на території Львівської міської територіальної громади.
Академічний симфонічний оркестр «INSO-Львів»
Запрошеним диригентом цього вечора буде відомий французький маестро Ніколя Шалвін. Він є відомим інтерпретатором і першовиконавцем багатьох творів композиторів Франції, Бельгії та інших країн. Шалвін познайомить львівську публіку з кількома рідкісними творами французької музики. У програмі – оркестрова п’єса “Весняний ранок” (“D’un matin de printemps”) Лілі Буланже, видатної французької композиторки початку XX століття та першої жінки-лауреатки Римської премії. Також прозвучать ліричні “Чотири ноктюрни” сучасної композиторки Флорентіни Мульсан, які вперше виконуватимуться у Львові під керівництвом Шалвіна.
Оркестр «INSO-Львів»
Оркестр INSO вже неодноразово виступав для військових: “Ми бачимо, що класична музика має надзвичайно позитивний вплив на їх емоційний та психічний стан. Кожен концерт стає джерелом натхнення та спокою, приносить моменти радості й відпочинку. Спілкуючись з військовими після виступів, ми чуємо багато вдячних слів та відгуків про те, як музика допомагає їм відволіктися від важких думок і налаштуватися на позитив.”
Наступного дня, у суботу, 15 червня, відбудеться закриття 25-го ювілейного сезону Академічного симфонічного оркестру INSO-Lviv. Три крапки поставить концерт з вишуканої європейської класики: https://philharmonia.lviv.ua/event/48444/
Запрошуємо провести цей літній вечір разом з оркестром INSO-Lviv!
Рівно рік тому побачив світ найновіший альбом Віктора Винника і МЕРІ «Жити, щоб пам’ятати». Поміж інших він умістив три пісні так званого «балканського циклу». Запальний трек «Чорні очі» вийшов дещо раніше і дуже полюбився шанувальникам, а тепер настала черга неймовірно ліричної і проникливої композиції під назвою «Красиво».
Хоча гурт МЕРІ позиціонується як рок-формація, Віктор Винник давно зізнавався у любові до фольк-музики, особливо до балканських мотивів. Він пояснює це тим, що народився у Карпатах, а звідти до Балкан не так вже й далеко.
Щоб збагатити відео фольклорними нотами, режисер кліпу Віктор Винник запросив до співпраці артистів Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю «Верховина» з Дрогобича під керівництвом Сергія Дмитрієва. Головні ролі зіграли актори Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича Тетяна Моджук та Юрій Федчук.
За задумом режисера актори повинні були пережити в кадрі кілька важливих етапів свого життя в той час, як артисти балету і оркестру символізували собою життєву круговерть. Відео вийшло лаконічним, але водночас наповненим символікою, змістами та емоціями. А завдяки яскравим костюмам артистів «Верховини» отримало неймовірний український карпатський вайб.
Віктор Винник залишився дуже задоволеним такою творчою співпрацею і в майбутньому не виключає можливості подальших спільних проєктів. А поціновувачів української музики з балканським присмаком ми запрошуємо переглянути нове відео від Віктора Винника і МЕРІ «Красиво».
У народі його називали «співцем Карпатського краю». Навіть якщо ви нічого не знаєте про Анатоля Кос-Анатольського, ви точно чули його солоспів «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова Івана Франка. 1 грудня 2023 – 114 років від дня народження, а 30 листопада було 40 років від дня смерті українського композитора, педагога, поета, музично-громадського діяча.
Як йому вдавалося повертати джаз і українські пісні на радянські сцени і при цьому бути безпартійним? Де зараз слухати його твори? Розповідає музична оглядачка Наталка Писанка.
Композитор Анатоль Кос (Кос-Анатольський), племінник Михайла Коса (зі сайту http://www.uaestrada.org/photo/kos-anatolskyj-anatolij)
Рід Косів
Батько Анатоля Йосип Кос – лікар-меломан з абсолютним слухом, мати Лідія – піаністка, у них було 5 дітей. Трагічно склалася доля наймолодшої доньки Марусі, учасниці українського студентського радикального руху. Вона загинула під час замаху на Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі. Найстарший син Михайло здобув інженерну освіту, у 1940-ві емігрував до Америки, мав низку винаходів і патентів, зокрема, двигун внутрішнього згоряння «КОС-МОТОР».
У численному роду Косів – лікарі, інженери, письменники, адвокати, всі вони були освіченими людьми, знали кілька мов. Анатоль – середульша дитина подружжя – володів польською, англійською, німецькою, французькою, грецькою, італійською, латиною. Ще за часів студентства друзі Анатоля пожартували: «Косів у світі багато, а Анатоль – лише один. Отже, Кос-Анатольський!». Так і з’явився псевдонім.
Родина Анатоля Кос-Анатольського
Батько Анатолія дружив із Соломією Крушельницькою. З нею він познайомився 1895-го ще студентом у Відні. А в роки Першої світової війни Крушельницька була посередником у листуванні між Йосипом – військовим лікарем у Відні – і його родиною в Галичині по той бік фронту.
Анатолій брав уроки вокалу в Одарки Бандрівської, Соломіїної племінниці, у майбутньому фундаторки музею Соломії Крушельницької у Львові. Чоловік Ольги, піаніст і педагог Тарас Шухевич, був викладачем Кос-Анатольського у класі фортепіано, спершу у Львівському вищому музичному інституті імені Лисенка, згодом – у Львівській консерваторії імені Кароля Шимановського. Тарас Шухевич, як і Кос-Анатольський, спершу отримав юридичну, а лише потім вищу музичну освіту.
Згодом, у радянські часи вже Кос-Анатольський клопотав про Соломію Крушельницьку, яка проживала в скрутних умовах у Львові. І згодом ініціював присвоєння її імені Львівській музичній школі при консерваторії.
Композитор Анатоль Кос (Кос-Анатольський), племінник Михайла Коса (зі сайту http://www.uaestrada.org/photo/kos-anatolskyj-anatolij)
Він допомагав ще одній музикантці з іншого роду Крушельницьких – Марії, видатній українській піаністці, яка потім активно пропагувала фортепіанну творчість Анатолія Кос-Анатольського. На ютуб-сторінці Марії Крушельницької можна ознайомитися з фортепіанною творчістю композитора і послухати його поезії – так, він ще й був майстром слова, на його вірші писали пісні інші композитори!
Композитор народився, але зовсім недовго проживав у Коломиї – місто, яке згадував Леопольд фон Захер-Мазох у своїх творах, де виступала Соломія Крушельницька, де у в’язниці сидів Іван Франко.
Це місто може похвалитися тисячами історій, а ще рекордом, пов’язаним з Кос-Анатольським. Фестиваль його імені – найстаріший в Україні, він відбувається щорічно від 1987-го, його не зупинила ані пандемія, ані війна.
Вдень – юрист, увечері – джазист
Анатоль ще навчаючись у Станіславській (Івано-Франківській) гімназії, створив хор і почав записувати пісні. У Львові він отримав отримав одразу дві освіти – юридичну і музичну.
Тоді, у міжвоєнний період 20-тих і 30-х Львів був просто оповитий джазом. На концертних майданчиках панували танцювальні оркестри (джаз-бенди) і ревелєрси (чоловічі квартети з джазовим супроводом).
На початку 1930-х Кос-Анатольський нудівся на практиці у юридичній конторі, отримував мізерну зарплатню, тож не відмовлявся від додаткового заробітку на вечірках, граючи джаз у популярній тоді львівській капелі Яблонського («Ябцьо-джаз»). Музику для ансамблю писали Богдан Веселовський, Ярослав Барнич, Богдан Вахнянин і сам Анатоль Кос. Це були легендарні часи з вечірками і «модними віяннями» з Європи.
Джаз-капела «Ябцьо-джаз». Зліва направо: Степан Гумінілович, Анатоль Кос, Леонід Яблонський, Богдан Весоловський.
Аби пристойно заробляти, потрібно було відкривати власну юридичну контору, що не вдалося організувати Кос-Анатольському у Львові. Деякий час він працював у власній юридичній конторі у Залізцях на Тернопільщині, але там йому бракувало насиченого культурного життя.
З приходом совєтів у 1939-му Кос-Анатольський повернувся до Львова і саме з цим містом пов’язана його творчість. Його першою самостійною роботою стало музичне оформлення лялькового спектаклю «Дівчина і білочка».
У майбутньому він чимало писав для театру, у своєму першому балеті – «Хустка Довбуша» – оспівав образ легендарного українського опришка. Кос-Анатольський примудрявся поєднувати джаз чи танцювальні мотиви з гуцульським мелосом («Карпатське танго»), написав перший в історії української академічної музики концерт для арфи з оркестром.
30 червня у Львові пройде концерт в рамках благодійного туру «Нескорені», 100% зібраних з концертів коштів підуть на дрони для ЗСУ.
Найяскравіші рок-артисти України — KOZAK SYSTEM, Марта Липчей і «Друга Ріка» об’єдналися у великому благодійному турі “Нескорені”, мета якого – придбати FVP-дрони для ЗСУ.
Марта Липчей — молода рок-зірка, всього за рік творчої діяльності виросла до зрілої, безстрашної виконавиці, кожне творче висловлювання якої повне змісту. На концертах туру прозвучать треки з її дебютного альбому “Народжена в серпні” про силу українців, відвагу воїнів та внутрішній вогонь кожного з нас.
«Вже 19 червня ми з KOZAK SYSTEM та гуртом «Друга Ріка» відправляємося у благодійний тур “Нескорені”, щоб зібрати кошти на ударні дрони для наших захисників. Будуть ті пісні, які дають наснагу жити і любити. Про відвагу наших хлопців, про внутрішній стержень кожного з нас», – коментує Марта Липчей.
Cвої найгучніші хіти також виконає гурт KOZAK SYSTEM, народна любов до яких щоразу вимірюється повними залами, а пісні заряджають драйвом. А у фіналі концертів глядачі відірвуться під легендарну «Другу Ріку», які були одними з тих, хто заснував та розвивав українську музику, на їхньому рахунку десятки солдатів, всеукраїнські та міжнародні тури і треки, що качають стадіони.
«Ми обіцяємо вам пісні, які ви знаєте, які ви співаєте з нами від першого до останнього рядка, які нагадують вам про мирне життя. Чекаємо кожного у вашому місті», – розповідає Валерій Харчишин.
«Усі кошти з продажу квитків будуть направлені на купівлю дронів, які сьогодні неймовірно необхідні для того, щоб знищити ворога. Буде рок. Будемо співати разом. Будемо єднатися задля перемоги», – коментує Іван Леньо. Вперше тур “Нескорені” відбувся минулого року на підтримку ініціативи мецената Андрія Мацоли. Завдяки туру в 2023 році було протезовано 11 українських воїнів. Цього ж року всі 100% коштів з проданих квитків будуть спрямовані на закупівлю дронів для Збройних Сил України.
Гостей концертів чекає виключно живе звучання, шалена рокова енергетика та єдність, що є ключем до перемоги.
Під час Першої світової війни зацікавлення українською сакральною дерев’яною архітектурою виявляли професійні художники, архітектори і фотографи, які служили в різних воюючих арміях. Зокрема 1916 року кілька рисунків дерев’яних церков зробив відомий німецький архітектор юдейського походження Ернст Май (Ernst May, 27.07.1886, Франкфурт-на-Майні – 11.09.1970, Гамбург).
У 1910-х роках він навчався у Вищій технічній школі Мюнхена у знаного архітектора Теодора Фішера. З 1913 року Ернст Май працював самостійним архітектором у Франкфурті-на-Майні, але в 1914 році був призваний на військову службу.
Ернст Май
Після Першої світової війни з травня 1919 року працював у Бреслау, у 1925–1930 роках – головним архітектором Франкфурта на Майні, пізніше, у 1930–1933 – в совєтському союзі, а у 1934–1953 – в Східній Африці. Під час Першої світової війни у складі німецької армії перебував на різних ділянках фронту, де не полишав свого професійного зацікавлення архітектурою і опублікував у франкфуртській газеті «Das illustrierte Blatt» цикл замальовок архітектурних пам’яток Литви, Франції, Румунії, Молдови та Галичини.
Церква Св. Параскеви в Плугові (1715 рік). Рисунок Ернста Мая, 1916 рік.
У першій публікації «Architecture in Galicia»¹ Ернст Май помістив два рисунки дерев’яних церков – в Підгірцях і Плугові, та подав характеристику нашого традиційного будівництва: «Мистецтво, про яке не можна забувати, оцінюючи культуру галицького будівництва, – це народна дерев’яна архітектура. Скрізь у терені можна зустріти надзвичайно привабливі куполоподібні, вкриті ґонтами маленькі русинські сільські церкви з трохи віддаленими дерев’яними дзвіницями. На жаль, нині з причини нетривкого матеріялу верхи і дахи, а також зовнішні стіни цих будівель часто покривають оцинкованою бляхою по кожухуванню ґонтами. Якщо це покриття вже саме по собі видається жахливим, то цей ефект стає ще більш гротескним через читабельний напис компанії, вибитий на кожній пластині. Нинішня війна також чимало загрожує руйнуванню цих оригінальних маленьких церков, достатньо навіть одного влучного набою чи іскри з палаючого сусіднього будинку, щоби така будівля зникла з лиця землі всього за кілька годин».
Церква Св. арх. Михайла в Підгірцях, 1756. Рисунок Ернста Мая, 1916 рік.
Для ілюстрацій Е. Май обрав трибанну церкву Св. Параскеви з дзвіницею в Плугові. Ця церква зведена 1715 року, розташована на околиці села на високому горбі, ймовірно, на місці язичницького святилища, пережила дві світові війни та продовжує служити місцевій громаді.
Церква Св. Миколи в Сасові (1731 рік). Рисунок Ернста Мая, 1917 рік.
Інакше склалася доля однобанної церкви Св. арх. Михайла в Підгірцях, яку зафіксував Май. Була збудована 1756 року. У 1930-х в селі звели нову муровану церкву за проєктом Євгена Нагірного. Стара церква залишилася як пам’ятка, але без догляду почала руйнуватися. У 1970-х роках була реставрована, та, на жаль, у травні 2006 року згоріла до тла.
Церква Св. Параскеви в Плугові, 2007 рік. Знимка Оксани Бойко.Церква Св. Миколи в Сасові, 2023 рік. Знимка Лесика Піджарого.
У 1917 році Ернст Май опублікував ще один допис про галицьку архітектуру. В ньому він помістив два рисунки дерев’яної церкви Св. Миколи в Сасові, збудованої 1731 року. Тут же він залишив свій опис цієї церкви: «Дерев’яна церква в Сасові. Будівля демонструє типові риси руських дерев’яних церков – поздовжню структуру, орієнтовану із заходу на схід, з трьома характерними банями, увінчаними ліхтарями, які відповідають тричастинному поділу інтер’єру на бабинець, наву та вівтар. Приваблює прибудована дерев’яна аркада (опасання)»². Нині церква, яка понад 100 років тому попала в око німецького архітектора, продовжує функціонувати, та, на жаль, ззовні грубо спотворена сучасними матеріялами.
Василь СЛОБОДЯН
____________________
¹ May E. Architecture in Galicia // Das illustrierte Blatt. – Frankfurt am Main, 1916. – Nr. 47. – S. 11.
² May E. Architectur-Skizzen aus Galicien // Das illustrierte Blatt. – Frankfurt am Main, 1917. – Nr. 27. – S. 10-11.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
В умовах Незалежної держави гігантські твори, що колись увіковічнювали «передові суспільні ідеали», мали би стати реліктами минулої епохи. Проте, за інерцією, означення «монументальний» надалі сприймалося як похідне від терміна «монумент» і вело до стійкого стереотипу: будь-який споруджений пам’ятник чи пам’ятний знак мав бути величезним, бо лише тоді його вважали суспільнозначущим.
Спеціальні конкурсні комісії з встановлення «новітніх монументів» іноді навіть не зауважували, що їх вибір відбувається згідно зі застарілими вимогами радянських часів. До того ж, помилкові рішення нерідко опиралися на «думку громадськості», яка також перебувала під впливом посттоталітарних шаблонів.
Журі та конкурсні комісії не бажали розуміти, що встановлення нових пам’ятників і монументів передбачає особливу міру відповідальності. Адже істотна відмінність монументальної скульптури від станкової полягає не лише в її заздалегідь запланованій стабільності та довговічності, але й у великій затратності, причому, як у сенсі монтажу, так і ймовірного демонтажу. Після встановлення та урочистого відкриття пам’ятника його дуже складно зняти чи поміняти.
Відрадно, що за наявності згаданих вище проблем в українських містах з`являється все більше зразків тривимірної пластики нового типу. Такі твори, позбавлені ознак гігантоманії, фактично не підлягають звичному термінологічному окресленню «монументальна скульптура». Тому все частіше фахівці застосовують широко розповсюджене на заході означення «публічна скульптура» чи «скульптура в громадському просторі».
З 7 по 9 червня у Вінниці, Києві та Житомирі — Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії на чолі з диригентом Володимиром Сивохіпом представив твори української та світової класики.
Щойно після закриття міжнародного фестивалю Віртуози 43, видатний твір Віктора Косенка, відновлений у трьох частинах Концерт для фортепіано з оркестром звучав в українських містах у виконанні солістки Віоліни Петриченко.
Вінницький обласний музично-драматичний театр ім. М. Садовського
На концерті у столиці прозвучала і новостворена Третя симфонія відомої композиторки Богдани Фроляк під назвою “Любов”. Твір замовив директор філармонії Володимир Сивохіп.
Всеукраїнський тур відбувся за підтримки Львівської обласної ради та Львівської обласної військової адміністрації.
Житомирська філармонія ім. Віктора Косенка
Напередодні за активну підтримку Збройних Сил України, а також послідовну мистецьку діяльність колектив Львівської національної філармонії було відзначено грамотами Харківського національного університету повітряних сил та Національної академії Національної гвардії України.
Винниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століття
В другій половині XVIII століття, а саме 1779 році в місті Винники, що за 6 км від Львова, в будівлі замку відкрили Львівську тютюнову фабрику.
Винниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століття
Нам вдалося розшукати креслення фабрики, тобто Винницького замку, яким він був у 1810-1819 роках.
Винниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століття
В 1940 році на фабриці налагоджувалося механізоване виробництво. Будівля постраждала під час війни – були знищені склади, основний виробничий корпус та залізничні шляхи.
Винниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століття
Представлені креслення можуть становити цінність для істориків та архітекторів.
Винниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століттяВинниківський замок (тютюнова фабрика) на кресленнях 19 століття
В одній із попередніх публікації можна прочитати про історію Винницької тютюнової фабрики. Вона має назву «Цигарковий гігант у маленькому місті», або історія Львівської тютюнової фабрики.
16 червня у Львівській національній філармонії відбудеться незабутній концерт, який об’єднає сяйво сотень свічок та улюблені мелодії найвідоміших композиторів світу. Початок події о 18:00, зазначають організатори.
Гості матимуть нагоду насолодитися хітами Пола Маккартні, Енніо Морріконе, Астора П’яццолли, Йоганна Штрауса, Джеймса Ласта, Мирослава Скорика, Карлоса Гарделя, Ендрю Ллойда Веббера та багатьох інших у виконанні відомого львівського ансамблю «Високий замок».
Цей теплий романтичний концерт, наповнений світлом свічок, обіцяє зігріти душу та подарувати незабутні емоції. Вечір стане справжнім святом для поціновувачів музики та романтики, а всіх гостей частуватимуть ігристим вином та цукерками.
Солісти вечора – талановиті Павло Табаков та Ліліана Раврух, акомпануватиме арфістка Божена Іванишин.
“Не пропустіть можливість подарувати собі та близьким позитивні емоції в цей нелегкий час. Приходьте та пориньте у світ музичної магії, що розгорнеться у Львові у сяйві свічок!” – запрошують на концерт організатори.
Квитки ще доступні у касі філармонії та онлайн за посиланням: soldout.ua.
Ритуал випуску у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут
В суботу, 8 червня 2024 року, у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут відбувся ритуал випуску ліцеїстів. В 2024 році ліцей випускає 139 юнаків. Серед них — хлопці із родин переселенців та діти Героїв, які загинули під час війни з росією. Майже половина — з родин військовослужбовців, учасників бойових дій.
Юні крутяни отримали свідоцтво про здобуття середньої освіти та нагрудний знак, який можуть носити протягом своєї майбутньої служби на військовому однострої.
Участь в урочистих заходах взяло керівництво області, міста, депутати, а також делегація партнерів навчального закладу – Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса з литовського Каунаса на чолі з директором Річардасом Жілайтісом та запрошені з Головної військової середньої школи «Гусар» з Вроцлава ( Республіка Польща).
Також привітати випускників-крутянців прибули депутат Сейму Литовської Республіки Валдас Ракутіс та випускник ліцею 1996 року, начальник Центру спеціального призначення Національної гвардії України «Омега», генерал-майор Павло Яцюк.
В межах урочистостей вранці також відбулася презентація міжнародного проєкту, який впродовж цього навчального року реалізували педагогічні працівники, ліцеїсти і кадети трьох країн. Литовсько-польсько-український проєкт «Бойове братерство», присвячений спільним історичним постатям і подіям Речі Посполитої початку 17-го століття, зокрема спільним воєнним кампаніям проти московського царства та Османської імперії. Учасники проєкту створили освітньо-пізнавальний Інтернет-ресурс, в якому поєднали технології веб-дизайну та геоінформаційні системи інтерактивних карт-розповідей ArcGIS StoryMaps.
Учасників цього проєкту нагородили грамотами і подяками директорки Центру інформації та документації НАТО Представництва НАТО в Україні.
Від імені Львівської обласної ради присутніх привітав в.о. голови облради Юрій Холод, який побажав втілення всіх світлих задумів та найбільшої перемоги нашому народові.
«Ви сьогодні є випускниками військового ліцею, і багато з вас і майбутнє своє життя точно пов’яже із Збройними Силами України та іншими силовими структурами держави. Саме ви є взірцем для нас, ви є майбутнім України, її захистом, честю, гарантією відбудови і розбудови великої держави.
Ритуал випуску у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут
Я пишаюся вами. Вашими здобутками, вашою силою духу. Я вірю у вас. Вірю, що ми переможемо росію і її армію, що відбудуємо Україну.
Памʼятайте, що націю волелюбних і відважних козаків не здолає ніхто. Дух героїв і лицарів, що живе у ваших серцях, — непереможний.
Нехай ваші знання та вміння, ваш запал та професіоналізм вірно служать вам і Україні для здобуття перемоги над ворогом, для відбудови та процвітання країни. Перемагайте та йдіть вперед! Здобувайте вершини і втілюйте мрії!
Щасливої вам долі! І нехай Пресвята Богородиця, яку обрали собі покровителькою козаки, оберігає вас і ваші родини! Слава Україні! Героям слава! – зазначив під час виступу Юрій Холод.
Опісля привітання почесних гостей відбувся ритуал прощання з Прапором ліцею та проходження урочистим маршем.
Довідково: За час навчання вихованці ліцею, крім засвоєння загальноосвітньої програми, отримали початкові навички військового управління, вогневої підготовки, стройової підготовки, знання статутів Збройних Сил України, топографії, інженерно-саперної справи. Також, з урахуванням повномасштабної фази війни та можливих ситуацій, в якій вони опиняться, ліцеїсти пройшли навчання з домедичної підготовки (цивільної) та основ тактичної медицини (військової), засвоїли основи керування та роботи з дронами (квадрокоптерами).
Крутяни випускних класів представляли Львівщину на різноманітних предметних олімпіадах та змаганнях всеукраїнського масштабу з кік-боксингу, боксу, армрестлінгу, військово-спортивного багатоборства, футболу та волейболу.
Гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки, знайшов цікавий допис про те, як у Львові майже сто років тому українці реалізовували гасло “Свій до свого по свої” і підтримували українську промисловість . Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Ця розкішна стаття була надрукований в газеті “Наш прапор” від 16 серпня 1934 року. Для збереження атмосферності залишаю текст без змін і правок.
Ново українська фабрика Розбудова українського промислу власними українськими силами
Український промисл і торгівля розбудовуються та постепенно, крок за кроком опановують в першу чергу ділянки першої потреби нашого народу. До цілої низки наших фабрик і промислових підприємств, як мила “Центросоюз”, пасти, васелини, шевського воску і смоли, фарбки “Елєгант”, свічок “Керос”, туюк і паперців “Калина”, цикорії “Луна”, гарбарень, вирібні килимів і т. д. зорганізовано на початку цього року нову українську фабрику в Краснім коло Львова під фірмою “Золота Кава”, що почала виробляти солодову каву з цикорією – “Золоту Каву”.
Реклама “Золотої Кави” в газеті “Наш прапор” від 16 серпня 1934 року
Оснування нової економічної станиці і появу нового українського продукту, так важного для прохарчування нашого народу треба з радістю повитати і щиро побажати успішнього розвитку. “Золота Кава” це цінна пожива, особливо для дітей і молоді взагалі, бо містить в собі ячмінний солод, багатий в білок і вуглеводні. Є це легкостравний і дуже смачний та здоровий корм. Має більшу відживчу вартість від інших кавових намісток, що приходять на ринок під ріжними назвами. “Золота Кава” впoвні може заступити дорогу правдиву каву, тому повинна знайтися в кожній хаті, особливо на селі.
Каварня De la paix (2 поверх), квітень 1936 року
Цей новий продукт нашого рідного промислу можна дістати всюди в споживчих склепах та по кооперативах. Там, де ще нема цього продукту, треба надбати, щоби власники склепів чи управи кооператив мали в себе на складі „Золоту Каву”. Мусимо старатися, щоби і чужі склепи, що живуть з наших покупців, продавали усі вироби українського промислу, а між ними не сміє забракнути і “Золотої Кави”. В цей спосіб причинимося до закріплення і дальшої розбудови нашого рідного промислу. Практично треба це перевести в той спосіб: В тій кооперативі, в якій купуєте собі споживчі товари, домагайтеся “Золотої Кави”.
„Золоту Каву” виробляє фабрика в пачочках по 100 грамів, в ціні 22 гроші. Одна пачка вистарчає на 4 літри доброї і смачної кави.
„Золота Кава” є не тільки знаменитим споживчим продуктом, але й ЇЇ ціна є надзвичайно низька. Адреса фабрики; „Золота Кава”, Красне коло Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Ново українська фабрика. Розбудова українського промислу власними українськими силами // Наш прапор. – 1934. – 16 серпня (Ч. 62). – С. 7.
На завершення сезону 15 та 16 червня у Львівському Театрі Лесі Українки (вул. Городоцька, 36) відбудеться прем’єра “Дочки”, трилер на одну дію за п’єсою “Молочайник” Оксани Гриценко у режисурі Ольги Туруті-Прасолової.
У центрі сюжету “Дочок” – 5 жінок однієї родини в окупованому селі Кавунівка на Херсонщині, які вчаться виживати в умовах панування тотального зла і намагаються бути світлом одна для одної. Це історія про те, як ми тримаємося і підтримуємо, як заради своїх близьких наважуємося на відчайдушні вчинки і де беремо сміливість так вперто дивитися ворогу в очі.
Фото з репетицій – Христина Король
Режисеркою, сценографкою та художницею з костюмів стала Ольга Турутя-Прасолова. Сценографія вистави є досить побутовою – старе радянське ліжко, драбина, вікно. Однак у цій мінімалістичності є своє пояснення:
“Мені хотілося взяти за художній образ саме пустоту, яка нависає над головними героїнями, бо за сюжетом п’єси вони знаходяться в степу, а це фактично пустка, де немає ні гір, ні лісів. Ця пустота тисне на них, у ній немає прихистку, тому для мене цим прихистком став їх маленький будиночок. Саме він є таким острівцем миру і спокою серед суцільного хаосу і небезпеки. Водночас це місце стає уособленням замкненого простору, звідки вони не можуть вийти і мусять вирішувати всі питання разом”, – відповідає режисерка та сценографка Ольга Турутя-Прасолова.
Хоч родина перебуває в окупації, кожна з жінок намагається знайти свій спосіб продовжувати звичайне життя. Мама доглядає за помідорами, які вирощувала спеціально для престижної виставки в Італії. Її дочка Олеся медитує і створює анонімний телеграм-канал, де публікує відео, як односельчани чинять спротив окупантам. Ще одна дочка Оля вигадує схему продажу чоловічих трусів і таким чином добуває для сім’ї продукти і ліки. Кума Валентина ходить на мітинги. А баба вчить маму, як викликати Молочайника, демона-захисника. Бо в окупації навіть магія може бути помічною.
Фото з репетицій – Христина Король
Молочайник – це міфічне створіння, вирощене із зерен херсонського молочаю. Демон-заступник приходить у часи найбільшої скрути. Його лише треба покликати. Саме так Молочайник з’являється і в Кавунівці. Дуже скоро його починають боятися окупанти і навіть оголошують у розшук.
Але на відміну від п’єси, де Молочайнику відведена ключова роль, режисерка Ольга Турутя-Прасолова ставить у центр постановки саме жінок, які попри усі свої розбіжності у вихованні та поглядах, дають одна одній величезну кількість турботи та підтримки. Їх спорідненість та любов допомагають кожній у різних тригерних ситуаціях залишатися сильними і вірити у краще.
“Я обираю в будь-якій ситуації все одно виходити на сторону світла, все одно його шукати навіть у найтемніші, найгірші моменти. Я за те, щоб надмірно не драматизувати. Життя постійно підкидає дуже складні питання, постійно тебе випробовує і лише від тебе залежить, як ти будеш до цього ставитися. Впасти у сплін дуже легко, а от тримати емоційний баланс – це вже складніше завдання”, – зазначає режисерка вистави Ольга Турутя-Прасолова.
Фото з репетицій – Христина Король
«Дочки» – вистава про родинний звʼязок крізь десятки поколінь, про глибоке коріння роду, яке тримає людину на своїй землі, у своїй країні. І поки це коріння, ця спадщина проростає у кожному з нас, наш народ ніколи не буде скорений.
Тривалість вистави: 1 год 40 хв без антракту
Режисерка, сценографка, художниця з костюмів – Ольга Турутя-Прасолова
Вистава “Дочки” відбувається на великій сцені Театру Лесі (головний вхід).
Придбати квитки на прем’єрні покази 15 і 16 червня можна за посиланням.
Ольга Турутя-Прасолова
Про режисерку «Дочок»
Ольга Турутя-Прасолова – режисерка, театральна художниця, майстриня ляльок всіх систем. Народилась у місті Ізмаїл Одеської області. Художню освіту отримала в Одеському художньо-театральному училищі, режисерську – в Харківському національному університеті мистецтв ім. І. Котляревського.
Здобула перемогу у Всеукраїнському конкурсі молодої режисури, який організувала Британська рада в Україні, та здійснила постановку у Національному театрі ім. І. Франка за п’єсою Девіда Гаровера «Ножі в курях». Однойменна вистава була серед номінантів премії «Київська пектораль». Останні кілька років режисерка тісно співпрацює з Харківським академічним драматичним театром. Серед знакових робіт – вистави “Місто”, “Украдене щастя” та “Лісова пісня”.
![В.-І. Порендовський з Озерлаґу: «Спільна знимка з Петром Дужим [один з керівників Головного осередку пропаганди ОУН – І. Д.] з 1958 року. Від лівого боку: автор цих рядків, Петро Дужий, Юліян Бунь, галичанин, що 1958 р. виходив на волю, та росіянин (прізвища не пам’ятаю), теж фельдшер із лаґерної амбулаторії»](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/04/06.jpg?ssl=1)
