додому Блог сторінка 104

Які пацяри і леґуміни готували в Судовій Вишні

Які пацяри і леґуміни готували в Судовій Вишні

Кожен, хто цікавився історією Галичини ХІХ – першої половини ХХ ст., неодноразово натрапляв на сумні картини злиденного життя значної частини її мешканців.

Цю ситуацію дуже майстерно змалював польський економіст Станіслав Щепановський:

«Кожен галичанин працює за чверть, а їсть за пів людини. Нездібність у роботі, безперечно, залежить великою мірою від недостатнього харчування; галичанин погано працює, тому що він погано їсть, і не може їсти краще, тому що він занадто мало працює. Це замкнуте коло, з якого треба шукати вихід»¹.

Звісно, галицька кухня здивує гурмана широким асортиментом і реґіональним колоритом, але описані там вишукані страви здебільшого траплялись на столах галичан на свята та урочистості, рідше – у звичну неділю, та й то у міщан. У повсякденному житті перебирати харчами не доводилось. Характерною була не тільки обмеженість страв, але й доволі куций асортимент продуктів.

Джерел до вивчення культури приготування й споживання їжі в галицьких селах і містечках обмаль. Безцінною пам’яткою є реферат вчителів дівочої школи² у Судовій Вишні, підготовлений на окружну освітню конференцію 1913 р., який проливає денне світло на щоденні та святкові практики харчування у місті. Надто, що у ньому окремо розглянуті гастрономічні уподобання власне міщан (українці та поляки подані як католики), передміщан і євреїв. Матеріали збирали господині класів (опитуючи найперше своїх учениць), авторкою тексту була одна із них – Стефанія Гладишова. Основна мета реферату полягала в обґрунтуванні доцільності впровадження навчання домашнього господарства, зокрема і кулінарії (бо «…до господарських занять жінку потрібно залучати із ранньої молодості»)³.

У вступі авторка одразу робить невтішний висновок: «Як, однак, мало у нас, не говорімо вже взірцевих, а хоча б пересічно добрих господарств по наших селах і містечках». Місцеве населення, за текстом реферату, майже не приділяло уваги таким гастрономічним категоріям, як поживність та засвоюваність їжі. Кулінарні вміння часто були нікудишніми: «… інша (господиня, – М.Х.) зробить “щось таке”, що зовсім не заохочує до споживання». Таку малопривабливу страву у Судовій Вишні називали «пацяра»⁴. Дослідження вчительками культури приготування і споживання їжі подекуди відкривало вражаючі картини відсутності гігієни. При тім це стосувалось не тільки найбідніших родин. Найкрикливішими були випадки, коли вчительки-дослідниці були свідками, коли одна господиня, готуючи перед Різдвяними святами тісто на хліб і булки, накрила його старою ковдрою й поставила на незастелене ліжко. В іншій хаті жінка накрила тісто старою брудною спідницею, яку перед тим зняла з себе. Шоковий стан викликав епізод, коли ще якась господиня, готуючи на певну урочистість холодець, залила його у мидницю, яку до того усі члени сім’ї використовували для вмивання.

Дивацтва стосувались і подачі їжі. В рефераті зафіксований випадок, коли одна господиня на родинне святкування, де був запрошений священник, спекла добрий шмат м’яса до капусти, однак не нарізала його, а порозривала руками в присутності гостей.

Авторка закцентувала увагу на обмеженості асортименту страв. Тут найбільше дісталось судововишнянським передміщанам, які зовсім нічого не знали ні про котлети, ні про шницлі та ін. Винятком могла бути лиш така господиня, котра замолоду служила в «інтелігентних домах». Але, як правило, повернувшись додому, вона забувала про усі здобуті кулінарні вміння й починала готувати за старим звичаєм. Авторки вважали забавною ситуацію, коли господиня із передмістя на якусь важливу урочистість (весілля, хрестини) подає гостям курку, приготовлену на молоці, і вважає це вершинною стравою. Поза тим, будь-які урочистості не обходились без росолу (розсіл, бульйон), причому часто для його приготування використовували насамперед кості, м’ясні відходи і сало. Також на стіл ставили капусту, картоплю, пироги (вареники) з сиром та інколи пиво; горілка була обов’язково. Таким зазвичай був святковий стіл. Все це, на думку авторок, тільки підкреслювало необхідність впровадження у навчальний процес практичних курсів із приготування їжі. Вони навіть зазначили, що декілька заможних господарів із судововишнянського округу вислали своїх старших доньок (звісно, власним коштом) на спеціальні курси до Альбіґової (за 120 км, коло Ланьцуту), аби ті навчились, як правильно вести домашнє господарство. Вчительки були переконані, що проблему добре розуміють і селяни. Бо ж коли зайде такий до інтелігентного дому, то бачить там на столі різні смачні страви:

«…а вдома має з достатком яєць, масла, молока, сира, муки, круп, каш і не жаліє це собі, але нічого ліпшого ніколи не з’їсть, а причина проста: ані його дружина, ані його донька не потрафить із цих дарів нічого смачного приготувати».

(Тут варто додати, що сири і масло у Судовій Вишні були поганенькі. Сир був пісним, бо з молока старанно збирали сметану. Масло гірчило, оскільки сметану господині продавали, а на масло відкладали невеликі залишки; такий збір тривав довго, і поки уже назбирувалась достатня кількість, масло виходило згірклим. Також воно було дещо пересоленим.)

Зібрати матеріали для реферату було непросто. Вчительки відзначили труднощі насамперед із передміськими дітьми: ті дуже часто не могли навіть назвати тих страв, які споживали у їхніх домах, не кажучи уже про те, аби розповісти про те, як їх готували. Велике здивування викликав і той факт, що на другий та третій день розмов про харчування ті відмовлялись будь-що розповідати. Виходило так, що дітям вдома заборонили це робити. Вчительки вважали це свідченням того, що батьки дітей розуміли рівень примітивності власної кухні й соромились цього. Зовсім по-іншому поводились міські діти, із відповідей котрих було очевидно, що вони не тільки добре обізнані з меню в своєму домі, але й допомагають своїм матерям у різних домашніх роботах, зокрема й у куховарстві. Таку ж відкритість і знання демонстрували єврейські діти.

Із розповідей останніх вимальовувався злиденний світ єврейської бідноти. В таких сім’ях майже не було теплого рідкого сніданку, діти перед школою отримували булку чи кавалок хліба. На обід вони зазвичай чекали дуже довго, аж до 7-ої години вечора. Та й той складався з однієї страви – чи то зупи, чи картоплі, заправленої жиром, або ж каші. Щоправда, в обідню пору єврейські діти могли мати перекус – хліб з цибулею чи редькою. У тих єврейських сім’ях, де на обід споживали страву, вже не робили підвечірку.

У пересічних міщанських (християнських) сім’ях зазвичай відчували нестачу коштів на продукти, що було пов’язане, серед іншого, із чималою кількістю осіб у них. Увесь заробіток, як зазначили авторки, доводилось витрачати на харч та вбрання. На сніданок у таких домах готували каву (по-різному приготовану), у дні посту – чай, діти інколи какао. До цього – булку (куплену чи випечену вдома), а інколи (насамперед у євреїв) – ще й з маслом, але частіше таки тільки білий хліб. Якщо сім’я мала чимале господарство, то там їли житній хліб. На сніданковому столі у передміщан кава траплялась зрідка, дещо частіше взимку, коли молока було небагато. Тут діти снідали молоком з житнім хлібом чи пирогом. Якщо молока не було, то їли зупу – з картоплі й рису або з квасолі і рису. У бідних сім’ях – стиранку на воді, замащену цибулею з маслом. Інколи готували – «когут» («hałajek»: часник, розтертий зі сіллю і приготований з водою). На сніданок готували також вівсяний жур (юшку). Дуже часто їли те, що залишилось з попереднього дня.

Хліб у Судовій Вишні пекли із житньої та пшеничної муки грубого помелу, питльований (з муки дрібного помелу), а також кукурудзяної. Кукурудзяний хліб пекли із половини пшеничної, а половини кукурудзяної муки. Білий пшеничний хліб (у рефераті названий «osuch») пекли лише у деяких домах і на свята чи в неділю. Тісто розчиняли на дріжджах. Коли пекли хліб, то випікали також «ощипки» («podłomyki»). Це були коржики із тіста, замішеного на хліб; їх кололи ножем, посипали сіллю і випікали спереду печі, коли вогонь уже догорав. Споживали їх із розтопленим маслом.

Обід у більшості міщан складався із двох страв – зупи і якоїсь леґуміни, рідше – із зупи та м’яса – з росолу або печеного, до якого додавали кашу або овочі. Небагато було сімей, де на обід подавали три страви: зупу, м’ясо і леґуміни.

Зупи були різноманітними, залежно від пори року. Влітку готували фруктові – з аґрусу, порічок, свіжих грибів, вишень чи черешень, а також росіл, картопляну, овочеву, горохову, помідорову, кминкову, зі шпараґівки чи молочну (макарон з молоком, рис з молоком та ін.) зупи. Восени готували зупи з грушок, яблук та сливок (т. зв. «polewki»). Взимку – із сушених грибів, гороху чи квасолі, картопляні, молочні, з повидел і росоли. Останні найчастіше подавали з макаронами, рисом, перловою крупою, гречаною, краківською (не обсмажена розбита гречана крупа) чи ячмінною кашею, а також з грінками, тертим тістом чи зі свіжою надробленою булкою. М’ясо з росолу влітку подавали із кроповим («коперковим») сосом (соусом) та салатом, а в інші пори року – з цибулевим або часниковим сосом, хріном (простим чи з оцтом), з картоплею, квасолею, бурячками, квашеними огірками тощо.

З м’яса міщани готували свинячу чи волову печеню, бувало, що запікали телятину, а восени на св. Михайла традиційно готували гуску. Птицю пекли вкрай зрідка – раз-двічі на рік. Також у їхньому меню були зрази, шницлі (з м’ясного фаршу) і навіть котлети (відбивні). Тут слід відзначити, що м’ясо у міщанських домах їли насамперед у неділю, а в звичайні дні задовольнялись мучними стравами, замащеними смальцем, салом, маслом чи такими твердими жирами, як «Kunerol» чи «Ceres» (на основі рослинних олій). В деяких домах також їли флячки, але нечасто.

Характерним для місцевої кухні був рис, приготований на молоці. Тут його називали «шевською стравою». Традиційною осінньою леґуміною був рис з яблуками та сливками або ж макарони з яблуками. Влітку популярними були пироги (вареники) з черешень та чорниць, взимку – з картоплею і сиром, а також квашеною капустою і сиром, гречаною кашею і сиром, а навіть із солодким сиром (тоді тісто робили з гречаної муки). Влітку готувати книдлі зі сливок, а взимку – з тертої картоплі, манки (ґрисіку) тощо. Компоти влітку варили з яблук, грушок, сливок, черешень і вишень, а взимку – з сухофруктів (узвар із «сушки» тут називали «юшкою»). Восени доми судововишнянців перетворювались на фабрики із виробництва найрізноманітніших конфітур. Це стосувалось кожного помешкання, винятком було передмістя, де заготівля варень і джемів не траплялась повсюдно.

У передміщан обіди були набагато скромніші. Зазвичай споживали тільки одну страву – зупу або пироги чи кашу. Готували їду у великих горщиках і їли одне і те ж два чи й більше днів. Притім на сніданок, обід і вечерю. Влітку популярним був борщ із кваску (щавлю), з молодими буряками (разом з листям), а взимку – квасний борщ, зрідка з буряків, а частіше з жита чи висівок. Його заправляли сметаною, молоком чи підбивали мукою, розведеною у воді з жовтками. З усім цим з’їдали багато картоплі. Популярною була «квасна каша» – квасне молоко з рисом або пшоном, а також сирватка з рисом, клюски та стиранка на молоці. Крім цього готували картоплю з пшоном, стиранку з манки на воді, замащену зарум’яненою на маслі цибулею, гречаний «смуг» (їли з квасним молоком, маслом або салом), вівсяний жур і запаруху. Взимку налягали на квашену капусту, яку їли з квасолею, горохом, картоплею і пшоном. Тут дуже полюбляли логазу – ячмінну кашу, замащену цибулею з салом, яку вимішували з окремо звареною квасолею чи горохом.

Однією із найхарактерніших страв у передміщан, яка збереглася донині, був печений пиріг із картоплею та гречкою⁵. До нього готували «мачку», рідше їли його зі сметаною. «Мачку» робили так: готували росіл без овочів, лише з часником, а потім підбивали запрашкою.

Популярним був борщ із капустяного квасу, який заправляли молоком або підбивали запрашкою, засипали пшоном або рисом. Споживали його з хлібом або картоплею. Зупу з квашеної капусти – «капусняк» – їли з бобом, квасолею, пшоном чи горохом. Горохову зупу – з вареною капустою. З усім, навіть з картоплею, їли житній хліб.

Передміщани також готували росіл, який найчастіше їли з картоплею. Курей, качок чи гусок запікали вкрай рідко: господиня воліла продати птицю, ніж приготувати для сім’ї. У неділю, якщо не було м’яса, готували яйця – варили на твердо чи рідко, або ж робили яєчню («smażenica»).

У переважної більшості єврейських сімей на обід подавали зазвичай одну страву – зупу чи картоплю, пироги чи кашу. М’ясо вони споживали двічі на тиждень – у п’ятницю ввечері та у суботу. Кухня у заможних євреїв була різноманітною. Та й м’ясо їли вони майже щодня. Традиційною була зупа, яку готували із квасолі та макаронів або лазанок (так звані ціпкали), з самого гороху або гороху та квасолі (із запрашкою). Популярними були і молочні зупи. Росіл готували із яловичини, але обов’язково додавали хоча б трішки птиці. Споживали його з макаронами, крупами, рисом, картоплею чи мацою. У п’ятницю євреї могли обходитись і без обіду. А якщо і готували його, то це завжди була перлова зупа на кістках. У звичайні дні в єврейських родинах готували також клюски та пироги (подібні, як у християнських сімей міста). Також євреї у будні дні споживали голубці з рисом та м’ясом. Із жирів вони використовували масло, гусячий смалець, воловий лій й тверді рослинні жири (вже згадані Kunerol і Ceres), а також олію, але, як правило, тільки для печива. Хліб та булки євреї пекли зазвичай раз у тиждень – влітку в п’ятницю, а взимку – в четвер.

На спільну вечерю в п’ятницю (напередодні шабату) готували рибу по-єврейськи, яку їли з калачем. Подекуди ще подавали солодку рибу з мигдалем і медом. Перед її споживанням пили інколи вино, але найчастіше горілку (згідно з ритуалом батько сім’ї спочатку відчитував молитву). Цікаво, що до пиття на спільній вечері у п’ятницю були зобов’язані усі, тобто і діти також. Траплялись випадки, що дітей змушували до цього, вдавались і до побиття.

Після риби євреї їли росіл з макаронами та м’ясо. У суботу на обід споживали т.зв. шалет – різновид росолу. Його готували у п’ятницю: м’ясо заливали водою, засипали трохи перлової крупи і ставили у піч. Дверці щільно замикали і допіру у суботу витягали страву до обіду. Леґуміною був куґель – солодкий (найчастіше у Західній Галичині) або гострий, міцно перчений (у Східній Галичині). Готували його так: до зварених макаронів збивали яйця і повільно все це перемішували, потім добавляли жир (смалець з курки чи гуски), перець і сіль. Все це засипали у вимащений смальцем горщик і солили, відтак ставили у піч. Якщо ж куґель мав бути солодким, то замість солі і перцю додавали трохи цукру, конфітур і натовченого мигдалю.

На Песах (Пейсах) в єврейських сім’ях готували різноманітні леґуміни з маци. Наприклад, для маци смаженої брали гусячий смалець і розтирали його з цибулею й жовтками, посипали мацовою мукою (утворюється при роздрібнюванні маци; кемах мацот), пізніше вливали збиті на піну білки, солили й перчили, відтак смажили на гусячому смальці.

І в міщан, й в передміщан вечеря була одноманітною. Влітку найчастіше їли картоплю з квасним молоком чи маслянкою, гречану кашу чи мамалигу (також з квасним або солодким молоком чи маслянкою). Звісно, доїдали ті страви, які залишились з обіду. М’ясо на вечері траплялось вкрай зрідка. Бувало, що коли з обіду нічого не залишилось, то готували хлібну зупу: нарізали кубиками черствий хліб і поливали його кип’яченою водою, куди попередньо додавали масло або ж смалець й часник. Цю страву називали каплон. Вона зустрічалась на столах у передміщан. Міщани і євреї, коли нічого не залишалось з обіду, воліли повечеряти кавою чи чаєм із хлібом.

Скромність щоденної кухні різко контрастувала зі столом на свята (релігійні, сімейні урочистості). Тоді столи гнулись від смаженої і запеченої птиці, різних леґумін, печива та трунків («які випивають бочками»). Щедро накритий різноманітними наїдками стіл не обов’язково свідчив про заможність господарів. У своєму дослідженні вчительки спостерегли цікаву особливість: «Багаті, але несвідомі, живуть марно і в нехлюйстві, середньозаможні, які прагнуть до чогось кращого, живуть вище свого стану і просто руйнуються через таке пещення своїх горлянок».

На Різдвяні свята обов’язковим був холодець (студенина) на телячих ногах і зі свинини. Взимку холодець нерідко готували у звичайну неділю. Також на свята та урочистості не обходилось без найрізноманітніших пирогів та голубців (у рефераті вони зачислені до леґумін). Готували традиційні, дотепер збережені й популярні голубці з рисом та м’ясом. На кожному столі повинні були бути гриби. На Святвечір пекли на олії пампухи.

На Святвечір спочатку споживали оплаток, намащений медом. Потім пили горілку і закушували її часником із лушпинням, при цьому приказували: «Не оббирай мене до живого, а я вибавлю тебе від усього злого» («Nie obieraj mię do żywego, a ja cię wybawie od wszystkiego złego»). Дальше подавали рибу або ж оселедець, приправлений цибулею та олією. Риба була обов’язковою стравою. Потім подавали грибну зупу або борщ чи квасівку, гречану кашу з грибним соусом, капусту з горохом, пироги, голубці з гречаної каші, голубці з рису і грибів, рис зі сметаною, струдель, пампухи та кутю. На Різдво на стіл подавали холодець, смажені кишки (кров’янку), ковбасу з сосом і капустою, пироги та голубці. З печива готували струслю, яку тут називали завиванці (йшлося про рогалики з маком і сиром або ж повидлом).

На Великдень пекли паски і баби. До баб додавали різноманітні прянощі: цинамон, гвоздику, шафран, ваніль.

Традиційний пиріг із картоплі і гречки на передмісті пекли головно у неділю, а міщани – на Зелені свята. На різні значні урочистості у судововишнянських домах готували також борщ з вудженого м’яса, шинку, ковбасу, сальцесон, кишку, холодець, а до того хрін і бурячки. Також популярними стравами на свята була свиняча печеня з капустою та теляча печеня зі сливками.

Щодо напоїв, то каву в судововишнянських домах готували по-різному. У жодному із них не було кавоварки. Воду кип’ятили у горщику, туди кидали спочатку невеличку порцію цикорію, а трохи згодом мелені зерна кави. Коли горщик відставляли з вогню, то вливали у нього трішки зимної води, а коли кавова гуща осідала, напій акуратно переливали в інший горщик, підсолоджували цукром та додавали вершків чи молока. Однак геть не в усіх домах використовували кавові зерна. Частіше вживали сурогати – каву Кнейпа (Kneippa) із ячмінного солоду та Енріло (Enrilo). Євреї готували каву так само, як і християни, однак дуже часто додавали до неї товчений сушений овес. Ще одна особливість стосувалась і манери споживання: євреї не всипали цукру до горщика, а клали шматочок до вуст і тоді запивали кавою. Какао пили дуже зрідка, готували його на молоці. Нерідко цей напій давали пити хворим, але в такому випадку до нього добавляли жовток, розтертий з цукром. Чай також запарювали у горщиках, зрідка хтось із опитаних вчительками згадував про чайники.

Цікаві дані у рефераті стосуються споживання трунків, насамперед школярами. У Судовій Вишні (очевидно, і деінде в Галичині) пили всі ті алкогольні напої, які зустрічались у краї, при тому як дорослі, так і більшість дітей шкільного віку. Бувало, що горілку пробували й дітлахи дошкільного віку, і це не викликало належної реакції з боку старших («…таке мудре і тягнеться до кєлішка»). Власне горілку найчастіше й пили. У багатьох домах популярним був чай з ромом чи араком – його могли пити майже щодня. Пиво – рідше, а вино лишень на великі урочистості. За даними реферату, із 392 школярів алкоголю жодного разу не пробували тільки 22, а часто споживали 50. Єврейки згадували про вино із родзинок, яке вони п’ють у часі Пейсаху, та вино з аґрусу. Про жодні інші фруктові вина ніхто із судововишнянців не розповідав.

Мар’ян ХОМЯК

Джерело: Zbruc.eu

Посилання і  пояснення:

¹ Szczepanowski S. Nędza Galicji w cyfrach i program energicznego rozwoju gospodarstwa krajowego, Lwów 1888. S. 22.

² 1913 року у Судовій Вишні діяла 6-класна дівоча (7 учителів) та 6-класна хлопчача (9 учителів) школи; в обох викладання велось польською мовою. Див.: Шематизмъ всего Клира греко-католического епархій соєдиненыхъ Перемыскои, Самборскои и Сяноцкои на рôкъ вôдъ рожд. Хр. 1913. Перемышль, 1913. С. 413.

³ ЦДІАЛ. Фонд 178. Оп. 2. Спр. 5387. Арк. 10-25.

⁴ У прямому значенні пацяра – молочна зупа з мучними клюсками, а також самогон.

⁵ Це власне і є яворівський пиріг, який внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Традиційно його їли з мачкою, яку чомусь до того ж переліку не внесли.

У Львові відбудеться Перша в Україні презентація книги Андрія Гречила “Відродження української національної символіки”

У Львові відбудеться Перша в Україні презентація книги Андрія Гречила "Відродження української національної символіки"
У Львові відбудеться Перша в Україні презентація книги Андрія Гречила "Відродження української національної символіки"

В четвер, 27 червня 2024 року, о 18.00 у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться Перша в Україні презентація книги Андрія Гречила “Відродження української національної символіки”.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Видавничого дому журналу «Пам’ятки України» та Львівського палацу мистецтв.
У цій ґрунтовній збірці представлено корпус важливих матеріалів і документів як з історії української національної символіки, боротьби за українську державність, так і про її відродження та державне визнання в Незалежній Україні. Хоча дотепер не затверджений Великий Герб нашої держави…

Об’єднані за тематичним принципом авторські статті аналізують традиції етнічної української символіки і воднораз розвінчують провокаційні вигадки, активно поширювані під час російсько-української гібридної війни.

Ілюстративний матеріал підібрано на основі історичних оригіналів. У додатку – репринт знакової брошури «Національна символіка» 1990 року, яка започаткувала популярну книжкову серію Бібліотека журналу «Пам’ятки України».

Книга за змістом, культурою графічного оформлення й численністю рідкісних ілюстрацій здобула заслужене визнання і вже стала бібліографічною рідкістю та предметом колекціонування.

Збірка вийшла двома тиражами:
– напередодні повномасштабної російської агресії в грудні 2021 року – 1000 примірників книги було розіслано бібліотекам усіх областей Міністерством культури та інформаційної політики України;
– 300 примірників додаткового, комерційного тиражу додрукував Видавничий дім журналу «Пам’ятки України» на початку цього року.

Модератор презентації – Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Запрошені до участі в презентації упорядники книги:

  • Андрій ҐРЕЧИЛО, відомий український історик і громадський діяч, доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства, академік Міжнародної Академії Геральдики
  • Алла МАЛІЄНКО, заслужений журналіст України, заслужений працівник культури України
  • Андрій БЕРЕЖИНА, головний редактор журналу «Пам’ятки України»
  • Антон ОСЬМАК, доктор філософії, відомий графік, репрограф, автор дизайну і макету книги

А також:

  • Андрій КЛІМАШЕВСЬКИЙ, кандидат мистецтвознавства, директор Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ
  • Юрій АТАМАНЮК, власний кореспондент журналу «Пам’ятки України»
  • Дмитро ЛУЦЕНКО, заступник директора Міжнародного інституту українознавчих студій.

До та після події гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Традиційно дякуємо нашим інформаційним друзям Агенції інформації та аналітики “Гал-інфо” та Українське радіо. Львів  за активний розголос.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

ОЛІВІЯ та Михайло Чудновський презентували ніжну пісню і кліп «Обійми» (відео)

ОЛІВІЯ & Чудновський – Обійми
ОЛІВІЯ & Чудновський – Обійми

ОЛІВІЯ — професійна музикантка, випускниця Національної музичної академії України, співачка, композиторка, авторка пісень. Волонтер та амбасадор благодійної організації «Фундація обʼєднаних для перемоги».

Михайло Чудновський — музикант, мультиінструменталіст, володіє багатьма музичними інструментами. Закінчив Національну музичну академію України. На даний момент являється музикантом гурту ONUKA, а також аранжувальником вокальних та інструментальних творів.

«Обійми» – лірична пісня, яка проникає в глибини душі завдяки ніжному супроводу фортепіано та струнного ансамблю. В пісні розповідається про силу обіймів у моменти розлуки. Це гімн ніжності, любові та підтримки, яка здатна подолати будь-які відстані. Обійми супроводжують нас усе життя, ніби зупиняючи час. Вони стали символом захисту та збереження любові, даючи нам відчуття безпеки та тепла в найважчі моменти.

«Люди надихнули мене написати цю пісню. Ми обнімаємося при радісних зустрічах та сумних прощаннях, але після кожного розставання знову настає бажана зустріч. Кожне обіймання – це обіцянка повернутися, це надія на новий початок. Відчуйте магію обіймів і нехай ця пісня стане особистою маніфестацією любові та підтримки у вашому житті», – поділилась артистка.

Дмитро ДАНИЛІШИН

Місто Яворів та його мешканці на ретро фото

Яворів, 1920-30-ті рр.
Яворів, 1920-30-ті рр.

Сьогодні вашій увазі представляємо ретро фотографії з історії міста Яворів на Львівщині. Ці фото датуються 1920-1930-ми роками.

Яворів. Міська архітектура на Ринку, 1920-30-ті рр.
Яворів. Міська архітектура на Ринку, 1920-30-ті рр.
Яворів. Церква на цвинтарі, 1920-30-ті рр.
Яворів. Церква на цвинтарі, 1920-30-ті рр.
Подружня пара з околиць Яворова, 1920-30-ті рр.
Подружня пара з околиць Яворова, 1920-30-ті рр.
Хода військових вулицями Яворова, 1920-30-ті рр.
Хода військових вулицями Яворова, 1920-30-ті рр.
Яворів. Храм Св. Юрія, 1920-30-ті рр.
Яворів. Храм Св. Юрія, 1920-30-ті рр.

На кадрах можемо побачити забудову тогочасного міста, його храми, цивільні та приватні будинки.

Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.
Забудова Яворова, 1920-30-ті рр.

В обʼєктив фотографів також потрапили місцеві мешканці та випадкові перехожі з околиць Яворова.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело фото: NAC

Концерт-бесіда «Як ми дійшли до академізму» Марти Кузій та відкриття академічної сцени в Jam Factory Art Center

Концерт-бесіда «Як ми дійшли до академізму» Марти Кузій та відкриття академічної сцени в Jam Factory Art Center

Концертом-бесідою «Як ми дійшли до академізму» Марти Кузій, 30 червня 2024 року, о 19.00 Jam Factory Art Center (вул. Б. Хмельницького, 124, зал Авдиторія) відкриває академічну сцену.

Відтепер, глядачі зможуть провести недільний вечір не лише на концерті джазової та електронної, а й академічної музики.

«Композитори творять музику, відображаючи дух часу і увиразнюючи свій внутрішній світ крізь призму впорядкованих нот. Із певністю жоден з них не бажає бути нудним, нецікавим чи ретроградним, проте саме такого забарвлення набуло означення “академічна музика”», – каже Марта Кузій –  піаністка, публіцистка, культурна та громадська діячка, доцентка кафедри культурології УКУ, популяризаторка класичної музичної культури на українських та європейських майданчиках.

У який момент щось пішло не так? Чому музика українських класичних композиторів складна, і який дух часу вона відображає? Шлях від класиків, романтичних композиторів, через Київське міжвоєння та Галицький п’ємонт, аж до кінця ХХ століття і по сьогоднішні дні: Микола Лисенко, Левко Ревуцький, Віктор Косенко, Нестор Нижанківський, Станіслав Людкевич, Євген Петров. Такі питання, теми й постаті розкриватиме Марти Кузій на концерті-бесіді. Також буде нагода почути фортепіанні твори у виконанні піаністки.

Квитки: для ранніх пташок вартість квитків – 350 грн, у день події – 400 грн.

Посилання на анонс в соцмережах: https://www.facebook.com/events/8149513848393481

Леся ДУНЕЦЬ

Львів’янка Надія Шлапак стала світовою суддею з кави

Надія Шлапак
Надія Шлапак

Українська підприємниця Надія Шлапак з Львова спільно з чоловіком є засновниками мережі кав’ярень “Креденц”. Про це Надія Шлапак повідомила на своїй Facebook-сторінці.

“Друзі я стала світовою суддею з кави!!! Колись лише мріяла, щоб українців знали в цілому світі, як добрих фахівців своєї справи. Це була моя друга спроба, після негативного результату в Афінах, думала, що не повернусь до суддівства ніколи“, – зазначила Шлапак.

Вона додала, що понад рік сумнівалась, чи брати участь у кавовому чемпіонаті. Утім підприємиця виявила стійкість, багато працювала над своїм прагненням, сенсоричною та практичною фаховістю.

“Одним словом, це все я до того, що заслужила на ваші вітання. Ваш сертифікований суддя WBC і WBrC“, – підсумувала Надія Шлапак.

Варто зазначити, що кавові чемпіонати в світі проводяться з метою визнання якісних сортів кави та різних способів її приготування.

Наталка РАДИКОВА

Львiвськi кав’ярні XVII – XIX столiття

Гетьманські вали (зараз – проспект Свободи) у 1917 р.
Гетьманські вали (зараз – проспект Свободи) у 1917 р.

Сьогодні, в рамках нашої недільної кавової рубрики в рамках дружби з Торговою Маркою Кава Старого Львова продовжуємо подорожувати історією кавових традицій Львова, занурюючись у цікаві та захопливі розповіді про те, як кава стала невід’ємною частиною нашого міста. У цій статті ми перенесемось у часи, коли австрійці взяли владу в місті, і дізнаємося, як саме Львів став справжнім кавовим центром, наповненим ароматом цього благородного напою.

У 1772 році місто перейшло під контроль австрійців. Через кілька років вони розібрали мури Низького замку, засипали рови і зруйнували вали вздовж сучасного проспекту Свободи. На їхньому місці з’явилося місце для прогульок, яке відразу стало улюбленим серед мешканців Львова. Саме на Гетьманських валах почали з’являтися затишні павільйони та кав’ярні, де продавали різні напої, включаючи каву. Спершу кава приваблювала тільки австрійців, звиклих до цього напою вдома. Гетьманські вали швидко стали улюбленим місцем відпочинку львів’ян, де демонстрували нову моду і збиралися урядники після роботи. Існує легенда, що в серпні 1840 року публіка була шокована появою жінки, яка курила цигарку, що стало першим кроком до емансипації жінок.

Гетьманські Вали (тепер проспект Свободи), листівка початку XX ст.
Гетьманські Вали (тепер проспект Свободи), листівка початку XX ст.

З кав’ярень почався переможний похід кави серед львівської публіки. Літній павільйон цукерні Вольфа став місцем збору золотої молоді і вищого суспільства, тоді як дерев’яні кав’ярні приваблювали повій зі своїм яскравим одягом, що шокувало австрійців.

Львівські кав’ярні в сучасному розумінні виникли трохи пізніше. Ігнацій Коморовський у книзі “Альбом львівський” (1862) зазначив, що у 1829 році у Львові була тільки одна кав’ярня на Валах, а таверни були брудні, взимку переповнені, а влітку порожні. Їжа була посередньою, але дешевою. Було п’ять цукерень, багато пристойних крамниць без вітрин на вулицях. Танці були популярною розвагою, вони проводилися в приватних домах, на балах, у танцзалах, на редутах і пікніках. Карти також були популярні.

Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.

Так виглядав Львів у 1828 році. Ті, хто приїжджав з грошима, добре бавилися, а безгрошівці могли позичити гроші під відсотки і витрачали їх протягом місяця, повертаючись додому з останніми срібними монетами.

Єдина львівська кав’ярня називалася “Віденська”, збудована Карлом Гартманом. Кнайпа Леваковського також була популярною, він говорив з відвідувачами німецькою, щоб привабити австрійців.

Кав'ярня "Віденська". Інтер'єр
Кав’ярня “Віденська”. Інтер’єр

У театрі Скарбка, відомому як “Палас Ройял”, планувалося відкрити магазини, готель, ресторани і цукерні, але через розташування в єврейському кварталі ці плани не вдалися. Перша кав’ярня там збанкрутувала через десять місяців, і наступні спроби також зазнали невдачі.

У 1845 році на Високому замку збудували кав’ярню і штучну печеру, яку охороняли два леви зі старої ратуші. Цю кав’ярню відвідав імператор Франц-Йосиф 21 червня 1855 року. Він не пив кави, але насолоджувався чаєм, милуючись ілюмінацією та феєрверками на свою честь.

Кав’ярні не тільки слугували місцем відпочинку. У 1848 році “Газета Львовська” повідомила про наказ генерала Гаммерштайна затримувати тих, хто в кав’ярнях і шинках вів зухвалі розмови проти австрійського уряду.

Навпроти старого театру була ресторація “Під стрільцем”, популярна серед студентів університету. Вони часто грали в більярд і іноді пропускали лекції, але їх рятував колега, який вбігав з новиною, що професор вже читає каталог, і всі поспішали на заняття.

Наталка СТУДНЯ

Вперше після Євробачення: ексклюзивний концерт alyona alyona x Jerry Heil у Львові 

Вперше після Євробачення: ексклюзивний концерт alyona alyona x Jerry Heil у Львові 

25 червня відбудеться великий львівський концерт alyona alyona x Jerry Heil у FESTrepublic.  alyona alyona x Jerry Heil достойно представили Україну на Євробаченні-2024 та вибороли почесне      III місце. Нагадаємо, що постановницею їх яскравого вражаючого виступу стала українська режисерка та номінантка на “Ґреммі” Таню Муіньо. 

Дівчата встановили свій власний рекорд і черговий рекорд для України: це єдина країна на “Євробаченні”, яка щоразу проходить у фінал, не тільки протягом всіх років її участі, а й загалом в історії конкурсу. Концерт у Львові стане першою зустріччю артисток з українськими фанами  після повернення з Мальме і можливістю віддячити їм за підтримку. На глядачів чекають улюблені хіти, велика спільна програма з оновленим звучанням та сольні прем’єри.

“Наш великий ексклюзивний концерт у Львові – це наша щира подяка всім, хто підтримував нас від Національного відбору до фіналу в Мальме. Ми відчували підтримку фанатів з усього світу, і наша пісня, що прозвучала українською, об’єднала людей.

Кожен виступ був можливістю показати красу української культури. Наш концерт – це особлива програма: спільні пісні, хіти та нові прем’єри. Це вечір, наповнений емоціями, вдячністю і музикою, яка нас об’єднує.

Давайте разом відзначимо цей важливий момент, адже без вашої підтримки ми б не досягли успіху,” – поділилися Jerry Heil та alyona alyona.

На вас чекає незабутнє шоу, де ви зможете:

  • Почути всі хіти alyona alyona та Jerry Heil.
  • Відчути неймовірну енергію та емоції від спільних виступів артисток.
  • Стати свідками прем’єр нових пісень.

Не пропустіть можливість поринути у світ щирої музики та щирих емоцій!

25 червня Львів, FESTrepublic

Квитки: https://bit.ly/AA_JH_Lviv

Марина СТЕПАНСЬКА

У Львівській філармонії стартує Восьмий міжнародний маратон пам’яті співака й воїна Василя Сліпака

У Львівській філармонії стартує Восьмий міжнародний маратон пам’яті співака й воїна Василя Сліпака

У Львівській філармонії відбудеться 5 концертів: з 28 по 30 червня відомі українські та іноземні солісти спільно із молодими камерними колективами та Академічним симфонічним оркестром зберуться, щоб вшанувати музиканта й воїна, який загинув за волю України. Звучатиме музика від українського та європейського бароко до сучасних неординарних експериментів. 

Маратон є відкритим для приєднання та свідчення спільної української мети: відзначення того світла, яке ніс Василь Сліпак, та його відблисків у нових ідеях, новому поколінні музикантів.

28 червня 19:00 п’ятниця / Бароко l’immortelle

Музика здатна стати універсальним словником почуттів —  ідея, яку у свої трактати про риторичні фігури вкладали барокові композитори, ці записи могли розшифрувати кожну мелодію перетворивши її в сюжет. Однак найцінніше те, що майже пів тисячоліття тому люди, слухаючи музику, відчували подібні до наших переживання.

Таємничі посилання на сторінках партитур транслюватиме Ансамбль давньої музики «Terra Barocca». Їхня програма — це вісім унікальних творів доби бароко, серед яких як творіння легендарних майстрів, так і музика несправедливо забутих композиторів. У програмі твори Йоганна Себастьяна Баха, Станіслава Сильвестра Шажинського, Йоганна Якоба Фробергера, Генрі Перселла, Клода Бальбатра, Жан-Фері Ребеля, Панкраса Руає та Антоніо Вівальді 

29 червня 17:00 субота / Молитва для Василя

Програма концерту зосередиться на камерній музиці як новітніх авторів, так і представників пізньоромантичної епохи. Всі обрані твори, написані в індивідуальному стилі кожного з митців, відобразили головні тенденції розвитку української інструментальної музики. Спільно твори Барвінського, Лятошинського, Гаврилець, Лисенка та Скорика стануть молитовною згадкою про героя України Василя Сліпака. Вони прозвучать у виконанні струнного квартету «Фенікс» та відомої піаністки Віоліни Петриченко.

29 червня 20:00 субота / Діалог сучасності

Новий ансамбль «etc.duo» у складі молодих виконавиць Наталії Кожушко-Максимів та Роксоляни Кіт — пропагує сучасну українську музику. Музику, яку рідко чути на концертних майданчиках, музику про те, що лишається за лаштунками. Музику про щось інше, однак трепетно знайоме кожному з нас: музику, що обов’язково вам сподобається. Спільною точкою дотику стала українська сучасна музика, яку «etc.duo» виконує на кожному своєму концерті, і зокрема на цьому концерті ви почуєте діалог між творами новітнього часу, яскраво інтерпретованими виконавицями. У програмі твори Миколи Лисенка, Євгена Станковича, Антіна Рудницького, Ганни Гаврилець, Віктора Камінського та Юрія Іщенка 

30 червня 17:00 неділя / «Я нічого не боюсь»

«Я нічого не боюсь. Тільки Бога» — ці відомі слова оперного співака, Героя України Василя Сліпака дали назви концерту. Незламність та воля до перемоги відзначає і знаменитий твір Людвіга ван Бетховена, що невипадково був обраний для програми Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії у рамках маратону пам’яті Василя Сліпака. Символічна та натхненна історія про графа Егмонта з Нідерландів оповідається в музиці однойменної увертюри. Звучатиме і один з найпопулярніших зразків польського музичного авангарду — твір Генрика Гурецкого, «Симфонія жалобних піснеспівів». Написаний для оркестру та соло жіночого голосу, цей твір концентрує слухацьку увагу на образі матері в скорботі, що оплакує свого загиблого сина та є символічно співвідносною з Дівою Марією і водночас з жертвами Другої світової війни. Для події з Польщі приїздить відома диригентка Марта Ключинська. Солісткою вечора виступить мецо-сопрано Лілія Нікітчук.

30 червня 20:00 неділя / З Франції з любовʼю 

Остання подія маратону прокладе ще один символічний місток між Україною та Францією — у залі філармонії на один вечір запанують настрої Паризької опери, солістом якої був Василь Сліпак. Саме тут зійдуться шляхи маестро французької музики — Моріса Равеля, Франсіса Пуленка, Жоржа Бізе, Гектора Берліоза і це ще далеко не весь перелік композиторів, які прозвучать у виконанні гості маратону Серін де Лабом та львівських піаністів Оксани Рапіти та Мирослава Драгана.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Як звільняли Львів від російських загарбників у червні 1915 року

Звільнення Львова від російських загарбників у червні 1915 року

Більше ніж півроку невдач, у травні 1915 р. союзним австро-німецьким військам вдалося перехопити стратегічну ініціативу на Східному фронті і організувати масштабну наступальну операцію. Розпочалась вона під лемківським містечком Горлиці (т.зв. “Горлицький прорив”) і завершилась визволенням з-під російської окупації значної частини Галичини, включно із містом Львів.

У результаті цього несподіваного удару російська армія остаточно втратила надію на утримання лінії фронту по річках Сян і Дністер та змушена була розпочати поспішний відхід, який згодом історики назвуть «Великим відступом».

Для росіян така ситуація складалась не випадково, адже стан справ у їх армії був близький до катастрофічного. Особливо відчутними були такі фактори, як накопичена серед солдатів втома і т.зв. «снарядний голод» – брак артилерійських та стрілецьких набоїв. На противагу цьому союзні німецька та австро-угорська армії особливих проблем із снарядами не відчували, адже у цей час військова промисловість країн Німеччини виходила на свої пікові можливості. Як наслідок – артилерія союзників «накривала» російські позиції «вогняним валом», наводячи паніку та завдаючи значних людських втрат.

Генерал фон Макензен
Генерал фон Макензен

Уже на початку червня австро-угорська армія відвойовує багатостраждальне місто-фортецю Перемишль. Ведучи ар’єргардні бої, росіяни відступили приблизно на 25 кілометрів на схід, до річки Вишня (східна притока Сяну), намагаючись там організувати лінію оборони. У цей час, на південному фланзі Східного фронту, німецька «Південна армія» під командуванням ген. Лінзінгена захоплює Стрий.

Після деяких вагань, австрійське і німецьке командування схвалилюють спільний план подальшого наступу в Галичині. Основною його метою було звільнення столиці коронного краю – міста Львів. Керівництво офензивою було доручено командувачу німецькою 11-ю армією генералу Августу фон Макензену, у розпорядження якого поступала група армій. До складу цієї групи увійшли: на лівому фланзі 4-а австро-угорська армія (лінія фронту між річками Вісла, Сян та містом Сінява). по центру – німецька 11-а армія по лінії с.Радава – с.Черневе, із правого флангу – австро-угорська 2-а армія (між містом Мостиська та річкою Дністер). Усі три армії були підсилені окремими дивізіями союзників. Для прикладу, до складу армії ген.Макензена увійшов австро-угорський VI корпус (ком. ген.Арц), а до 2-ї австрійської армії генерала Бьом Ермолі був включений німецький “Бескидський корпус” (ген.Марвіц). Протистояли “групі Макензена” три російські армії: 8- а, 3- я і 11- а.

Першим серйозним успіхом союзників на львівському напрямку був прорив лінії фронту між містами Мостиська та Любачів.

12 червня, підрозділи 4-ї армії ерцгерцога Йосифа Фердинанда захопили плацдарм за річкою Сян біля міста Сінява. Вже наступного дня армія ген. Макензена (VI корпус Арца і Пруський гвардійський корпус) прорвали позиції вздовж Яворівського шосе у напрямі села Краківець. У результаті росіяни були змушені відступити на другу лінію оборони Мокряни-Краківець-Олешичі. Але вже 14 червня їхні порядки “провалились” на 50 кілометровій ділянці. Австрійська 12-а піхотна дивізія та Пруський гвардійський корпус прорвали оборону в районі сіл Краківець і Великі Очі, відкриваючи собі дорогу на місто Любачів. У цей час армія ген. Бьом Ермолі здійснює успішний наступ на Мостиська, після чого займає місто Судову Вишню.

У ніч з 14 на 15 червня росіяни розпочали організований відступ, намагаючись закріпитися на своїй найсильнішій оборонній позиції, яка захищала Львів. Була це так звана “Городоцька оборонна лінія”, в основі якої лежало русло річки Верещиця, яка становила собою значну природну перешкоду. Сама річка бере свій початок біля міста Магерів і тече із півночі на південь через місто Янів (сьогодні смт. Івано-Франкове), далі – підживлює низку Городоцьких озер (біля міста Городка), і протікаючи через Комарно, в районі Колодруб впадає у Дністер. Власне, використовуючи її русло та сильно заболочені озера, росіяни розбудували потужну оборонну лінію, яка із відстані бл. 30 км прикривала Львів із заходу. На півночі фортифікації були поширені аж до міста Наріль. А це – сотні кілометрів траншей із перекриттями, а також щільні ряди колючого дроту.

До слова, у вересні 1914 року річка Верещиця вже була у центрі резонансних баталій. Тоді австро-угорська армія, щойно залишивши Львів, намагалась організувати контрнаступ проти російської армії. Згодом його назвали як “Городоцька битва”. Наступ виявився невдалим і призвів до подальшого відступу австрійської армії до передгір’їв Карпат.

Цього разу основні події розгорнулись на лінії між містами Магерів та Городок. Вістря 11-ї німецької армії генерала Макензена було спрямоване на північний схід – у бік Магерова. Тут росіяни розташувалися випуклою дугою на лінії від с. Кубин до м. Рава-Руська. Сусідня австро-угорська 2-а армія генерала Бем Ермолі наступала у напрямку Городка.

16 червня Пруська гвардія із складу армії Макензена пробилася до міста Немирів. У свою чергу, вранці 17 червня, армія Бьом Ермолі (IV і XIX корпуси) розпочала прорив на оборонній лінії Янів – Кам’янобрід. Зав’язалися жорстокі рукопашні бої, які тривали до ночі й не затихали навіть у темряві. Росіяни вперто захищалися. Але 18 червня “Бескидський корпус” таки прорвав оборону між Кам’янобродом і Кубином.

19 червня Пруська гвардія успішно атакує висоту 345 на південний схід від с.Боголотичі (сьогодні не існує), після цього – бере штурмом ключовий пункт російської оборони висоту 350 на захід від Магерова і опановує це місто. Невдовзі, праве крило Гвардії разом із лівим крилом корпусу Арца захоплюють село Біла Піскова (не існує). Після кількагодинного бою 12-а дивізія прорвалась під Городиськами (не існує) і захопила с.Кунин. Прорив оборони росіян стався по ширині фронту близько 25 кілометрів.

Переслідуючи ворога, австро-німецькі союзники досягають лінії Крехів—Лавриків і пробиваються до залізничної колії та траси Львів-Жовква-Рава-Руська. 1-а та 2-а німецькі гвардійські дивізії закріплюються на станції Добросин. Це змусило росіян залишити без бою позиції по лінії Магерів – Страдч. Але головним наслідком прориву оборони був розірваний зв’язок між російськими 3-ю та 8-ю арміями, що поставило під сумнів зміст утримання росіянами міста Львова.

Одночасно, з-над Верещиці, австро-угорські IV і XVIII корпуси успішно форсували лінію оборони між Янівським ставом та Городоцькими водоймами. Тут особливо відзначились віденський 25-й піхотний полк ляндверу та будапештський 34-й піхотний полк.

19 червня “Городоцька оборонна лінія” була остаточно прорвана. Російська армія відступила на тимчасові позиції, основу яких складав комплекс оборонних укріплень довкола Львова. Комплекс являв собою кільце із окремих фортифікаційних споруд, які забезпечували кругову оборону міста. Форти були як бетонно-цегляні, так і дерев’яно-земляні. Із північно-західного та західного боків Львів захищали: форт “Брюховичі” (Лиса гора, висота 348), форт “Рясна” (висота 320), форт “Скнилів” (висота 322). На півдні оборона міста трималась на руслі річок Щирка і Ставчанка.

Штурм австро-німецькими військами Львова
Штурм австро-німецькими військами Львова

20 червня армія Бем Ермолі і праве крило армії Макензена оточили Львів із трьох боків. Вранці 21 червня розпочався масований артилерійський обстріл львівських фортів. Праве крило 11-ї армії і “Бескидський корпус” відкинули росіян до Зашкова. Вони настільки посилили тиск по лінії на схід від Жовкви і Рава Руської, що російська армія у Львові опинилась під загрозою бути відрізаною від північних і північно-східних шляхів комунікації.

22 червня австро-угорські XIX та IV корпуси (віденський і будапештський) із складу 2-ї армії Бьом Ермолі пішли на штурм оборонних фортів довкола Львова. О 4 год. ранку віденські полки ляндверу №№ 1 та 24 (XIX корпус) захоплюють форт “Рясна”, о 9 год. – форт “Брюховичі” опанували угорці із піхотного полку № 34, о 10 год. 30 хв. форт “Скнилів” взяли штурмом підрозділи 29-ї піхотної дивізії (Богемія). Свідком штурму форту “Рясна” був відомий баварський і німецький письменник Людвіг Ґангофер (Ludwig Albert Ganghofer), який перебував на фронті як військовий репортер. Він пробрався на спостережний пункт артилерії і з близької відстані спостерігав за штурмом російських позицій.

Штурм форту “Рясна”
Штурм форту “Рясна”

Свої враження він яскраво описав у часописі “Hamburger Fremdeblatt”.

Таким чином, Львів був звільнений від росіян силами німецького “Бескидського корпусу” з півночі та фронтального наступу австро-угорських IV і XІX армійський корпусів.

Близько полудня у Львів по вул. Янівській (зараз вул.Тараса Шевченка) увійшов патруль 13-го гусарського полку, а по вул. Городоцькій – бійці 5 -го уланського полку ляндверу. Після них прибули підрозділи 42-го піхотного полку, а також 1-го та 25-го піхотних полків ляндверу і 34-го піхотного полку.

О 14 год. до Львова урочисто в’їхав командувач 2-ю австро-угорською армією генерал Бьом Ермолі із штабом. Переможців зустрів натовп львів’ян, які щиро раділи звільненню від російської окупації.

Зустріч у визволеному Львові генерала Бьом Ермолі
Зустріч у визволеному Львові генерала Бьом Ермолі

Піднесені емоції мешканців Львова захоплено описав відомий шведський географ і письменник Свен Геді́н (Sven Hedin), який прибув у місто із тиловими частинами.

Наступного дня у визволене місто прибув генерал Макензен. Він згадував: «Я радів, як ніколи в житті. Йшов дощ із квітів. Люди були переповнені радістю. Перед готелем (йдеться про готель “Жорж” у Львові – прим. автора), у якому містився штаб 2-ї армії, стояла почесна варта австрійців на чолі з генералом-командувачем IV армійського корпусу. Біля входу в готель мене зустріли Ґангофер і Свен Гедін …У готелі я обговорив ситуацію із генералом фон Бьомом, ми перекусили. Згодом я прийняв делегацію міщан, які хотіли мене привітати як одного з командувачів переможних військ. Загалом, у Львові я пробув близько години».

27 червня 1915 року громадськість Львова вітала також головнокомандувача збройних сил Австро-Угорщини ерцгерцога Фрідріха, начальника генштабу ген. Конрада фон Гьотцендорфа та ген. Бьом Ермолі. Привітання складали римо-католицький єпископ Більчевський, вірменський архієпископ Теодорович, представники українського греко-католицького духовенства (митрополит Андрей Шептицький був арештований росіянами та вивезений у глиб Росії), а також ректор Львівського університету. Українську делегацію очолював доктор Кость Левицький.

За свідченням тогочасної преси, звістка про визволення Львова від російських загарбників викликала значний резонанс у країнах Центральних держав. Піднесення вилилося у велелюдні патріотичні маніфестації в Австро-Угорщині, Німеччині, а також у їх союзниці – Туреччині. Святкові заходи відбулись у Соборі святого Стефана у Відні, а також у Берліні, Мюнхені, Стамбулі та Кракові. Успіх австро-німецьких союзників мав насамперед політичне значення, адже з-під окупації було звільнено важливий центр адміністративно-політичний – столицю коронного краю Галичини та Лодомерії місто Львів.

Війна Австро-Угорщини з Росією продовжувалась надалі, але визволення Львова підвело риску під одним із найбільш драматичних етапів Першої світової війни. Наступ, розпочатий під Горлицями продовжувався і після здобуття Львова аж до кінця серпня 1915 року. У результаті австро-німецькі війська вийшли на лінію річки Бог (сьогодні – Західний Буг) та Золота Липа. Війна із змінним успіхом триватиме ще майже три роки. За цей час російська армія ще не раз буде намагатись пробитись до Львова. Але повторно його окупувати у цій війні Росії більше не вдасться.

Остап КОЗАК

Список використаної літератури.
1.Juliusz Bator «Wojna Galicyjska»
2. «Illustrierte Geschichte des Weltkrieges 1914/15». Dritter Band.
3.«Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges». Dritter Band. (3 ; 1919).
4.«Der Völkerkrieg», Band 5 (5 / 1916).
5.«Der große Krieg in Einzeldarstellungen» Heft 24. «Die Schlacht bei Grodek-Lemberg». 1918.
6. Vom Ausklang der Schlacht bei Limanowa-Łapanów bis zur Einnahme von Brest-Litowsk 2: Das Kriegsjahr 1915.

Джерело

П’яті наукові читання імені Івана Боберського присвятять Шевченківському здвигу 1914 року у Львові

П’яті наукові читання імені Івана Боберського присвятимо Шевченківському здвигу 1914 року у Львові

У вівторок, 25 червня 2024 року о 18.00, у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудуться П’яті наукові читання імені Івана Боберського на тему «Шевченківський здвиг 1914 року у Львові: передумови, урочистості, перебіг змагань, здобутки. До 110-ї річниці з часу проведення».

Лектор: Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського; дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка; старший дослідник, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Модератор заходу: Роман Метельський.

Подія організована у співпраці Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.

До Першої світової війни українським соколам під керівництвом Івана Боберського вдалося організувати у Львові два масштабні заходи: І та ІІ Краєві здвиги (9–10 вересня 1911 р., 27–29 червня 1914 р.). Другий, з огляду на 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, одержав назву Великий пропам’ятний Шевченківський здвиг або Шевченковий ювілейний здвиг, і був організований спільно з іншими руханковими, спортивними та парамілітарними організаціями українців Галичини: «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Україна», «Українські січові стрільці».

Шевченківський здвиг став виявом національного поступу кількох поколінь українців Галичини, кульмінацією боротьби за національне самовизначення, поштовхом у створенні української військової формації Українських Січових Стрільців. В історії Галичини та України цей здвиг залишається одним із найвеличніших культурних, громадсько-політичних і спортивних заходів українців у ХХ ст., аж до подій початку 1990-х років. Значна заслуга в його ініціюванні й успішному проведенні належить Іванові Боберському (до нього український «Сокіл» не проводив таких масштабних заходів), який, перебуваючи на посаді голови «Сокола-Батька», робив усе можливе не лише для розвитку українського сокільства та об’єднання зі січовими осередками Галичини, а й для консолідації українців Галичини, Наддніпрянщини та діаспори.

Шевченківський здвиг став виявом високого рівня національної свідомості українців, гідності та згуртованості. Після успішного його проведення Іван Боберський у 1919 р. запланував у Львові ІІІ Краєвий здвиг. Однак події Першої світової війни й Української національної революції 1917–1923 рр. завадили цьому.

У межах читань відбудеться виставка літератури, виданої Комісією тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ.

До та після події гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Традиційно дякуємо нашим інформаційним друзям Агенції інформації та аналітики “Гал-інфо” та Українське радіо. Львів  за активний розголос.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Хай лунають тости! Зібров і KOLABA презентують нову версію хіта “День народження” (відео)

Хай лунають тости! Зібров і KOLABA презентують нову версію хіта “День народження”

Відомий український співак, народний артист України Павло Зібров 21 червня святкував 67-річчя. Унікальний подарунок до особистого свята артиста – нова версія всенародного хіта “День народження”, створена свого часу разом із легендарним поетом Юрієм Рибчинським. Записана новинка у співпраці із проєктом KOLABA, з яким півроку тому Зібров уже випустив танцювальний “Хрещатик”.

Проєкт KOLABA не просто дає друге дихання українським хітам, а й сприяє їхній популяризації серед молодого покоління. Так дует львів’янина Андрія Павлеси та полтавчанина Владислава Крипака вдихнули нове життя у «А липи цвітуть» Іво Бобула, «Горобину ніч» Оксани Білозір, «Хрещатик» Павла Зіброва. Кожна з цих колаборацій має мільйони прослуховувань у мережі та на радіо.

– У день народження нашого друга Павла Зіброва маємо честь презентувати нову версію його неперевершеного хіта «День народження», – кажуть у проєкті KOLABA. – Ця версія супроводжується унікальним селфі-кліпом, в якому маестро вітають понад 30 відомих українських артистів, музикантів, телеведучих. Це такий крутий вияв поваги до музичних досягнень Павла Зіброва! І така сила музики й єднання талановитих особистостей! “День народження” – це не просто пісня, а справжнє святкування життя та дружби.

Серед понад трьох десятків знаних українців, які у відео “День народження” вітають Павла Зіброва із днем народження, – Ірина Білик, Наталія Молилевська, Юрій Рибчинський, Леся Нікітюк, Артем Пивоваров, Наталя Бучинська, Анна Трінчер, Віктор Павлік, Катерина Бужинська, Гарік Кричевський, Віктор Бронюк, Тоня Матвієнко, Аліна Гросу, Андрій Кравченко, Мʼята, Дмитро Волканов, Алла Кудлай, Петро Чорний, Михайло Грицкан, Ольга Сумська, Дмитро Гордон, Григорій Решетнік, Тімур Мірошниченко, Анатолій Анатоліч з дружиною Юлою, Гарік Корогодський, Юлік, Наталка Карпа, Оля Цибульська, Влад Дарвін, Ігор Ласточкін, Фіїнка.

– Сьогодні, у мій день народження, оновлена версія пісні звучить по-особливому святково, – зізнається Павло Зібров. – Я вдячний хлопцям з KOLABA, які дали цьому хіту подих нового покоління. «День народження» – вже народна пісня. Її співають і діти, і дорослі в усіх куточках нашої неньки і поза нею, а тепер ще й будуть танцювати під неї. Також я щиро вдячний всім своїм зірковим колегам і друзям за участь у такому душевному святковому селфі-кліпі! Мені надзвичайно приємно! Вийшла щира, сердечна, радісна робота!

Галина ГУЗЬО

 Галичина в мундирі. Уніформа солеварів

Еразм Баронч (1859-1928) – гірничий інженер, керівник солеварні у Вєлічці. На портреті Яцека Мальчевського 1907 року зображений у мундирі солеварів.
Еразм Баронч (1859-1928) – гірничий інженер, керівник солеварні у Вєлічці. На портреті Яцека Мальчевського 1907 року зображений у мундирі солеварів.

Поклади кам’яної солі та соляної ропи відомі в Галичині здавна. Свого апогею експлуатація цих родовищ досягла за часів Австро-Угорщини. У другій половині XIX ст. основними виробниками солі були солеварні в Болехові, Бохні, Вєлічці, Делятині, Долині, Дрогобичі, Косові, Лацку, Ланчині та Стебнику.

Загальне керівництво видобуванням і виробництвом солі тоді здійснювало Управління солеварень Крайової фінансової дирекції у Львові, підпорядкованої Міністерству фінансів[1]. На місцях діяли соляні правління й уряди продажу солі.

Сурдут, ґудзики та петлиця солеварів за приписами 1890 року
Сурдут, ґудзики та петлиця солеварів за приписами 1890 року

Вихід у світ змістовної книги 2022 року про Дрогобицьку солеварню залишив поза увагою питання мундиру її працівників[2]. Автори згадали лише, що «офіційна уніформа для працівників та урядовців соляного заводу в Дрогобичі була введена ще в 1885 р. На ній було передбачено нашивання шевронів із гербом солеварні»[3].

Парадний головний убір солеварів
Парадний головний убір солеварів

Насправді окремий мундир для працівників цісарсько-королівських державних солеварень запроваджено Розпорядженням міністерства фінансів від 23 липня 1890 року[4]. За основу взято вже існуючі зразки мундирів для гірничих навчальних закладів. Спеціальний одяг з давніх-давен був потрібен солеварам з огляду на несприятливі умови праці. Особливого розвитку він досяг в Німеччині.

Гірничий палаш
Гірничий палаш

На підставі цісарського доручення від 3 червня 1890 року й 10-го параграфа попереднього Розпорядження цілого міністерства від 20 жовтня 1889 року, який стосувався мундиру цивільних чиновників, скасовано всі колишні приписи та запропоновано новий мундир. Лише гірничим чиновникам Міністерства фінансів та фінансової дирекції у Львові залишили право вибору між новим одностроєм чи загальним чиновницьким мундиром, який використовували до того часу.

Шинель солеварів
Шинель солеварів

Як і зазвичай, уніформа поділялась на службову й парадну.

Отож, новий парадний однострій працівників солеварень включав:

  1. гірничий сурдут (Bergrock) з чорного сукна, що застібався на 9 ґудзиків, з оксамитовим світло-зеленими коміром-стійкою висотою 4 см і вилогами шириною 7 см на рукавах. На плечах від коміра бо плечових валиків паски з чорного оксамиту закладені один за один. На верхній частині рукавів два легко ватовані пуфи складені з вертикальних фалд. Вони відділені золотисто-чорними мотузками. Урядники V – VIII рангових класів мали на рукавах і комірі золоті галуни (V клас – на комірі шириною 33 мм і на вилогах 53 мм; VI – VIII рангові класи – на комірі й вилогах по 33 мм). Знаками розрізнення виступали срібні розетки на передньому краї коміра: V, VIII, XI – 1 розетка, VII, X – 2 розетки, VI, IX – 3 розетки.
Гірничий кітель
Гірничий кітель
  1. парадні штани (Galabeinkleider) з чорного сукна без облямівки з золотими галунами (одним для VI – VIII рангових класів шириною 26 мм і двома розділеними світло-зеленою 3 мм смужкою для V рангового класу).
  2. гірниче шако (Berghut) з чорного фетру чи сукна висотою 14 см, яке прикрашав плюмаж з чорного півнячого й страусового пір’я (Federbusch). Нижче якого розміщена розета з вигаптуваним цісарським орлом. Посередині головного убору під цісарською короною кріпилась срібна гірнича емблема – молоток і кайло обв’язані стрічкою. Під емблемою додано позолочені дубові і лаврові гілки. Для розрізнення рангових класів використано золоті галуни такого ж візерунку, як на сурдуті й штанях.
Головні убори до службової уніформи
Головні убори до службової уніформи
  1. гірничий палаш (Bergschewrt) нового зразка мав на руків’ї візерунок цісарського орла й емблему гірників молоток і кайло. Його носили на портупеї під сурдутом.
  2. краватка з чорної шовкової тканини, з мотузковою облямівкою.
  3. рукавички з білої шкіри
  4. плащ (Uniformmantel) для холодної пори, негоди чи подорожей, який застібався на два ряди золочених ґудзиків, мав комір з чорного оксамиту. Довжина сягала 16 см вище кісточок.
Невідомий чиновник VIII рангового класу в службовому мундирі. Важко визначити хто він - гірник чи солевар. Фотосалон З. Фрая в Стрию. З колекції автора.
Невідомий чиновник VIII рангового класу в службовому мундирі. Важко визначити хто він – гірник чи солевар. Фотосалон З. Фрая в Стрию. З колекції автора.

Службова повсякденна форма включала:

  1. гірничий кітель (Bergkittel) з чорного сукна прилягаючий до грудей і ззаду з фалдами, що застібався на 9 золотих ґудзиків. Комір-стійка висотою 35 мм і вилоги на рукавах шириною 60 мм. Від коміра на плечі спадала чорна пелерина. На кожному рукаві між плечем і ліктем пришиті чорні оксамитові смужки довжиною 12 см і шириною 35 мм внизу обшиті позументною тасьмою з торочками (френзлями). Посередині, в гербовому щиті, поміщена гірнича емблема. На вилогах рукавів чорні оксамитові паски з 5-ма ґудзиками. Такі ж ґудзики нашиті на кляпи з обох боків грудей. На комірі обшивка з світло-зеленого оксамиту. Чиновники, починаючи з VIII рангового класу, носили галун довжиною 8 см і шириною 33 мм. Урядники V рангового класу мали одну срібну гаптовану чи металеву  розетку діаметром 2,5 см; VIII і XI – одну, VII і X­ – дві, VI і  IX – три розетки діаметром 1,7 см.
Гірник чи солевар з родиною
Гірник чи солевар з родиною
  1. штани з сірого сукна з кишенями
  2. службова шапка з чорного сукна як для цивільних чиновників. Замість регламентного кепі приписом дозволено використовувати загальновживаний головний убір – «шапку шахтаря» з чорного фетру, яка містила вигаптувану гірничу емблему і кокарду.
  3. Камізелька особливого крою з чорного сукна застібалась на сім ґудзиків.
  4. гірничий палаш, який необхідно носити при виконанні службових обов’язків.
  5. краватка до мундиру чорна шовкова або атласна шириною 2 чи 3 см.

З мундиром передбачено використання білої білизни.

Мабуть найвідоміше фото працівників Дрогобицької солеварні. За інформацією Назарія Юрчишина збереглися кілька його примірників: у музеї «Дрогобичина» (ДКМ Ф-3905), в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі», в експозиції Національного музею історії України.Відомий нам примірник з приватної збірки Василя Піряника зроблений у фотосалоні Вільгельма Русса в Дрогобичі і датований 1902 роком. Перед нами колективний портрет 60-ти осіб. У другому ряді сидить керівний склад солеварні. З них двоє одягнуті в мундири цивільних чиновників, ще двоє в цивільному одязі – один з них, ймовірно, лікар. Враховуючи відомості шематизмів, на фото бачимо начальника старшого уряду Вацлава Пшетоцького, завід¬увача виробництва Збіґнєва Зловодського, або Олександра Фолусевича касира – Кароля Банко, контролера-асистента каси Константина Мішкєвіча, гірничого урядника Зиґмунда Вольського, гірничого практиканта Адама Павліковського, лікаря – д-ра медицини Зенона Пельчара, а також інших 46 робітників і 5 службовців.
Мабуть найвідоміше фото працівників Дрогобицької солеварні. За інформацією Назарія Юрчишина збереглися кілька його примірників: у музеї «Дрогобичина» (ДКМ Ф-3905), в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі», в експозиції Національного музею історії України.
Відомий нам примірник з приватної збірки Василя Піряника зроблений у фотосалоні Вільгельма Русса в Дрогобичі і датований 1902 роком.
Перед нами колективний портрет 60-ти осіб. У другому ряді сидить керівний склад солеварні. З них двоє одягнуті в мундири цивільних чиновників, ще двоє в цивільному одязі – один з них, ймовірно, лікар. Враховуючи відомості шематизмів, на фото бачимо начальника старшого уряду Вацлава Пшетоцького, завід¬увача виробництва Збіґнєва Зловодського, або Олександра Фолусевича касира – Кароля Банко, контролера-асистента каси Константина Мішкєвіча, гірничого урядника Зиґмунда Вольського, гірничого практиканта Адама Павліковського, лікаря – д-ра медицини Зенона Пельчара, а також інших 46 робітників і 5 службовців.

В жалобі першого ступеня слід було носити, окрім пов’язки шириною 8 см на лівому плечі, ще стрічки на гірничій емблемі головного убору та на руків’ї палаша.

Студент Гірничої академії в Леобен.
Студент Гірничої академії в Леобен.

Схожий мундир було запроваджено Розпорядженням Міністерства сільського господарства спільно з Міністерством внутрішніх справ від 14 червня 1890 року  для гірників[5]. Тому розпізнати професійну приналежність чиновників на чорно-білих фотографіях можливо лише за додатковими атрибутами. Зокрема, вилоги й комір у гірників були темно-коричневими. Також для них передбачено так званий «натильник» – шматок шкіри у формі короткого фартуха необхідний при роботі в копальнях для захисту одягу й тіла. При мундирі він вже був швидше декоративним компонентом, як і гірничий посох.

Микола ЗАКУСОВ
директор Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”

[1] Клапчук В., Польова Л., Новосьолов О. Видобування солі в Галичині (1867–1914 рр.). Сторінки історії. 2022. Вип. 55. doi:10.20535/2307-5244.55.2022.269752.

[2] Дрогобицька солеварня: нарис історії від найдавніших часів до початку ХХІ ст. : монографія / Наук. ред. Микола Галів. Суми : Університетська книга, 2022. 314 с.

[3] Там само. С.87.

[4] Reichsgesetzblatt für die im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder. 1890. №156.

[5] Reichsgesetzblatt für die im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder. 1890. №115.

Найкращий молодий акордеоніст світу запрошує львів’ян на вечір вальсів-мюзетів, танго і джазу

Найкращий молодий акордеоніст світу запрошує львів’ян на вечір вальсів-мюзетів, танго і джазу

Вальси-мюзети, пристрасні танго, джаз та класика у неймовірному виконанні одного з кращих молодих акордеоністів світу Павла Гільченка та у супроводі  FIJI Band, а також за участі відомих солістів – Зіновія Карача та Марії Стоколяс.

Концерт відбудеться 29 червня у Будинку Офіцерів у Львові. Початок події о 19:00, зазнають організатори VINIL concert agency.

Виконавці готують унікальну програму, яка буде до смаку багатьом. Крім того, не обійдеться і без сюрпризів: на концерті гості почують унікальний інструмент акордіну, тембр якого точно не залишить нікого байдужим.

Зокрема, усі матимуть можливість поринути у ніжне звучання паризьких вулиць, яке захоплює своєю унікальністю. Вальс-мюзет, що виник як танець під звуки волинки у 16-17 століттях, згодом трансформувався під акомпанемент акордеона, створюючи той самий неповторний музичний стиль Франції.

Але не Францією єдиною! На концерті усіх також очікує пристрасна мандрівка у світ танго, адже звучатимуть запальні аргентинські ритми відомого на весь світ Астора П’яццоли! Стиль Астора П’яццоли, якого називають батьком «нового танго», впізнаваний завдяки особливій мелодиці та поєднанні кількох жанрів: танго, джаз, класика.

Французьке звучання від українського автора! Вперше і лише в рамках цієї події – авторські твори Павла Гільченка, – що стануть втіленням паризького звучання з українською душею! Також у програмі вечора – музика відомого французького акордеоніста Рішара Гальяно у власному аранжуванні FIJI Band.

“Не пропустіть можливість насолодитися неповторною музичною подорожжю у виконанні кращих львівських музикантів! Вже 29 червня у Будинку Офіцерів у Львові!” – запрошують на подію організатори VINIL concert agency.

Квитки можна придбати за посиланням:
https://lviv.karabas.com/ua/zolotyy-akordeon-pavlo-hil-chenko-u-suprovodi-fiji-band/order

Ольга МАКСИМ’ЯК

На Зелені Свята дітей та дорослих запрошують в унікальний парк “Джерело” біля Львова

Парк “Джерело” біля Львова
Парк “Джерело” біля Львова

У неділю, 23 червня, на Трійцю, в оновленому Зоологічно-дендрологічному парку “Джерело”, що в селі Оброшине неподалік Львова, відбудеться святкове дійство. Львів’ян та жителів області запрошують провести Зелені Свята в атмосфері унікальної природи і з колоритом українських традицій. Вітається дрес-код у вишиванках або у білому вбранні.

У вечірній програмі заходів 23 червня в парку “Джерело” – виступ відомого співака, переможця проєкту “Голос країни” Павла Табакова, театралізоване шоу від Театру «Воскресіння», номери від танцювальної студії «Ла балет» та юних талантів із Оброшинської дитячої мистецької школи. Крім того, для дітей – анімація, бульбашкове шоу, батути, а для дорослих – різноманітні вікторини і конкурс на найавтентичніше українське вбрання. Із національного колориту – також майстер-клас плетіння вінків з живих квітів та трав, спільні танці для дітей та дорослих, хороводи.

Парк “Джерело” біля Львова
Парк “Джерело” біля Львова

Протягом усього дня Зоологічно-дендрологічний парк “Джерело” працюватиме у звичному для себе режимі. Цей дивовижний парковий комплекс – справжній артефакт, місце сили і первозданної природної краси. «Джерело» – локація, де починаються пригоди, які захоплять і дітей, і дорослих. Сам парк, оповитий легендами, засновано 1730 року, а сучасний статус він отримав 1983-го.

Певний час комплекс занепадав і практично припинив своє існування… Та за останні півтори року отримав нове дихання – й тепер тут знову ожили і розвиваються дендропарк із десятками рідкісних, екзотичних рослин та кількасотлітніх дерев, а також контактний зоопарк із неймовірно привітними оленями, єнотами, носухами, поні, павичами, фазанами, перепелами, куріпками, карликовими декоративними курми та іншими тваринами.

Парк “Джерело” біля Львова
Парк “Джерело” біля Львова

Поблизу парку “Джерело” – старовинний Палац архієпископів. Цей ансамбль будівель, датований початком XVIII століття, є видатним зразком заміської садиби доби бароко в Україні.

На вхід у парк “Джерело” діють гнучка цінова політика, спеціальні пропозиції для груп і пільги для багатьох категорій. А по понеділках цей унікальний заповідник безкоштовно можуть відвідати військові з родинами, жителі села Оброшине, діти-сироти до 14 років з опікунами. Крім того, керівництво “Джерела” періодично організовує безоплатні екскурсії для воїнів, які проходять реабілітацію на Львівщині, і для дітей з особливими потребами.

Галина ГУЗЬО

Гортаючи міські хроніки. Частина четверта

Панорама Львова, 1775
Панорама Львова, 1775

Продовжуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із цікавими законодавчими актами та задокументованими подіями Львова від 1381 до 1911 рр., які зібрав у своїй книзі “Цікавинки з історії Львова” (Львів: Апріорі, 2011) Ілько Лемко в розділі “Гортаючи міські хроніки”. Перша частина тут, друга – тут, а третя – тут.

1610 р. На вимогу Стрілецького братства було заборонено у приватних будинках утримувати кегельбани — гру в кулі й диски, хіба що для своїх домашніх. З цього випливає, що право утримувати кегельбан для громадської розваги належало виключно Стрілецькому братству.

Будівлі притулку для убогих Святого Лазаря з нинішньої вулиці Колесси. Рисунок Францішека Ковалишина початку XX сторіччя
Будівлі притулку для убогих Святого Лазаря з нинішньої вулиці Колесси. Рисунок Францішека Ковалишина початку XX сторіччя

1619 р. Досить кумедною була історія зловживань львівських можновладців у справі перенесення шпиталю для убогих з Калічої гори на його теперішнє місце на вулиці Коперника, де згодом збудували костел Святого Лазаря. Поважна лікарська комісія під патронатом міської ради визнала, що Каліча гора, де на початку XVII століття заснували шпиталь (на честь цього гора й одержала назву), своїм розташуванням і вологим мікрокліматом не сприяє здоров’ю хворих, а навпаки, шкодить йому, і 1619 року міська влада ухвалила рішення про перенесення шпиталю з цього місця. Невдовзі звільнений терен забудували літніми дворами представники міської олігархії Кампіанів, Остроґурських, Зиморовичів, Боїмів, де «для здорового повітря і прийому лікування» перебували «різні особи сенаторського стану, а навіть сам король Ян Казимир».

Костел і місце, де колись був колегіум єзуїтів у Львові
Костел і місце, де колись був колегіум єзуїтів у Львові

1645 р. За міськими мурами на певній відстані від єзуїтської колегії місто мало прибуткову броварню і корчму. Єзуїти подали королю скаргу, що дим із броварні, гнаний вітром на колегію, шкодить прикрасам костелу і псує скульптурні оздоби, а музика і галас у корчмі заважає духовному спокоєві, тому вони просять видати наказ, щоб місто відступило їм броварню і корчму, а вони за це обіцяли дати кам’яничку у місті, подаровану побожною особою. Магістрат погодився на такий обмін, і згодом єзуїти прибрали броварню та корчму до рук, продовжуючи шинкувати пивом на старому місці. Дим із броварні вочевидь їм вже не заважав, бо мали з цього бізнесу добрий прибуток.

Караваджо. Картярі, 1595 р. Джерело:
Караваджо. Картярі, 1595 р. Джерело: https://peraspera.video.blog/

1653 р. Картярство з ’явилося у Львові в XVI столітті. У виданій у ті часи латинською мовою поемі «Роксоланія», що є одним із перших поетичних описів Галичини, Себастіан Фабіан Кльонович розповідає, що шанувальники карт спочатку грають на щиглі, згодом на горіхи, а потім і на гроші. У переліку товарів львівської книгарні Петера з Познані, окрім різноманітних видань, присутні гральні карти. Попит на них вочевидь був значний, бо торгівець мав 60 колод. У інвентарі товарів, що їх пропонувала 1653 року львівська крамниця Яна Кшеновича, згадується аж чотири різновиди карт: нюрнберзькі, краківські, вроцлавські і французькі. І це при тому, що згадана крамниця належала до так званих «бідних крамів», що торгували речами не надто серйозними.

Наприкінці XVIII століття австрійський уряд заборонив азартні ігри. 1 травня 1874 року за підписом цісаря Йосифа II було видано указ, який забороняв азартні ігри та накладав покарання на гравців та будинки, які надавали їм притулок. Штраф за порушення заборони складав 300 флоринів, причому донощик отримував третину цієї суми і уряд гарантував йому збереження його імені у таємниці. Аматори азартних ігор збиралися потай у приватних будинках. Такими притулками львівських картярів стали маєтки Понінських, Шумлянських, Туркулів, Коритовських і навіть королівські покої на Площі Ринок, де мешкав тоді письменник Казимир Жевуський. У запеклих картярських баталіях програв кілька земельних маєтків фундатор Скарбківського (тепер імені Марії Заньковецької) театру граф Станіслав Скарбек.

Продовження буде…

Львів’ян запрошують на творчий вечір Сергія Гуріна

Львів'ян запрошують на творчий вечір Сергія Гуріна

В неділю, 23 червня 2024 року, в акустичному залі Львівського будинку офіцерів відбудеться творчий вечір сучасного українського гітариста та композитора Сергія Гуріна та Lviv Guitar Orchestra! Початок о 17.00.

Виконає авторські твори Сергія Гуріна гітарний оркестр. Також публіка зможе почути чудовий голос  провідного оперного  тенора, народного артиста України Олега Лихача і звуки скрипки в руках віртуозного скрипаля  Юрія Войтинського.

“Неповторний світ мелодій композитора подарує вам море позитивних емоцій! Не пропустіть можливість провести цей вечір у колі талановитих музикантів”, – мовиться в анонсі заходу.

Водночас організатори дякують Збройним силам України, завдяки яким є можливість зробити цей концерт і додають, що кожен придбаний квиток – це допомога нашим Захисникам!

Придбайте квитки вже зараз та насолоджуйтесь музикою: https://lviv.karabas.com/ua/serhiy-hurin-ta-lviv-gitar-orchestra-tvorchyy-vechir

Ольга МАКСИМ’ЯК

Театрі Лесі Українки показав останню прем’єру сезону

Сцена з вистави “Дочки”
Сцена з вистави “Дочки”

На завершення театрального сезону 15 та 16 червня у Львівському Театрі Лесі Українки відбулася прем’єра “Дочки”, трилер на одну дію за п’єсою “Молочайник” Оксани Гриценко у режисурі Ольги Туруті-Прасолової.

П’єса «Молочайник» Оксани Гриценко – переможниця конкурсу сучасної української драматургії «Липневий мед – 2023» у категорії п’єс для дорослих. Також вона ввійшла до довгого списку IX конкурсу п’єс «Драма.UA» та опублікована в антології «Драма Панорама – 2023».

Сцена з вистави “Дочки”
Сцена з вистави “Дочки”

Львівська постановка «Дочки» – вже третя інсценізація п’єси «Молочайник» за останні пів року. 24 лютого своє бачення матеріалу представив Одеський театр юного глядача ім. Юрія Олеші, а 7 червня – свою виставу оприлюднив столичний Театр на Подолі.

Сцена з вистави “Дочки”
Сцена з вистави “Дочки”

Героїні «Дочок» – жінки родини Писаренків: баба Надя, мама Свєта з доньками Ольгою та Олесею і кума Свєти тітка Валя. Їхня історія розгортається з квітня 2022 року в селі Кавунівка на Херсонщині. 25-річна Олеся – художниця, гіпстерка і буддистка – приїхала в лютому з Києва змінити реєстрацію і залишилася в батьківській хаті через війну. З нудьги вона заводить анонімний телеграм-канал «Бойовий Тушкан», який швидко набуває популярності через відео кавунівців, що під час протесту обдзюрили БТР окупантів.

Сцена з вистави “Дочки”
Сцена з вистави “Дочки”

Тривалість вистави: 1 год 40 хв без антракту

Режисерка, сценографка, художниця з костюмів – Ольга Турутя-Прасолова

Ролі виконують:

  • Баба – Анастасія Лісовська, Наталія Мазур
  • Мама – Анастасія Перець
  • Оля – Таїсія Малахова, Світлана Федєшова
  • Олеся – Ісабель Меркулова
  • Кума – Тетяна Шелельо

Вистава “Дочки” відбувається на великій сцені Театру Лесі (головний вхід).

Ольга Турутя-Прасолова – режисерка, театральна художниця, майстриня ляльок всіх систем. Народилась у місті Ізмаїл Одеської області. Художню освіту отримала в Одеському художньо-театральному училищі, режисерську – в Харківському національному університеті мистецтв ім. І. Котляревського.

Сцена з вистави “Дочки”
Сцена з вистави “Дочки”

Здобула перемогу у Всеукраїнському конкурсі молодої режисури, який організувала Британська рада в Україні, та здійснила постановку у Національному театрі ім. І. Франка за п’єсою Девіда Гаровера «Ножі в курях». Однойменна вистава була серед номінантів премії «Київська пектораль». Останні кілька років режисерка тісно співпрацює з Харківським академічним драматичним театром. Серед знакових робіт – вистави “Місто”, “Украдене щастя” та “Лісова пісня”.

Наталка СТУДНЯ

Популярні статті: