Макс Тищук – new-name української сцени. За професією – банкір, а в душі музикант з раннього дитинства. Весною 2024 року розпочав кар’єру співака з синглом «Вишиванка». У його музичній скарбниці 3 композиції: «Вишиванка», «Хто ми, де ми», «Небо».
Сьогодні автор слів та пісень презентував 4 пісню під назвою «Боляче». Треки артиста написані схиляючись на життєвий досвід та сповнені любов’ю і емоціями. Пісні стануть до вподоби багатьом завдяки справжності.
«Боляче» — це любовна сповідь про розставання.
«Піснею хочу розповісти про стосунки пари. Дві половинки є невід’ємною частиною. Трек описую різні стадії відносин – від палкого кохання до болючого розставання. У першому куплеті передаю стан, коли одна людина надихається іншою. Другий куплет асоціюється з ранніми відносинами, коли все легко і без суперечок. Найважча історія в кінці, де показується фініш відносин. На жаль буває, коли стосунки розбиті і одному з партнерів все одно, а хтось «вмирає» в середині себе. Я бажаю кожному ніколи не відчувати біль слова «боляче».
Автором слів та музики виступив сам Макс Тищук, планується зйомка відеороботи.
Макс Тищук: «Нехай пісня допоможе кожному чоловікові справитись зі своїми почуттями у складний час»
Сингл «Боляче» доступний для прослуховування на всіх цифрових майданчиках країни!
Українських художників Михайла Бойчука, Василя Седляра, Івана Липківського та Івана Падалку розстріляли у тюрмі НКВД в Києві 13 липня 1937 року. Усі належали до школи бойчукістів.
Вони заперечували прийнятий в СРСР соціалістичний реалізм, апелювали до світового та народного мистецтва. У відповідь отримували звинувачення у “спотворенні образів соціалістичної дійсності та радянських людей”, формалізмі. У їхніх роботах вишукували яскраві українські національні мотиви, які називали куркульськими. Націоналізм бачили і в окремих проєктах – Василь Седляр підготував цикл ілюстрацій до “Кобзаря” Тараса Шевченка.
Для арешту художників був потрібен лише привід, який і знайшли за часів Великого терору. Наприкінці 1926 року Бойчук разом із дружиною та учнями здійснили творчу подорож до Німеччини, Чехословаччини, Італї і Франції. Однак, за логікою чекістів, вони їздили для встановлення зв’язків з іноземними агентами.
Митрополит Андрей Шептицький
Бойчука арештували 25 листопада 1936 року. На допитах із застосуванням тортур розпитували про знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким та багатьма іншими українськими діячами, факт чого підтвердив. Для затримання інших художників було достатньо належності до школи Бойчука й активної творчості.
Усіх звинуватили в участі “в українській контрреволюційній націоналістичній організації, що прагнула відірвати Україну від СРСР” та призначили вищу міру покарання. Припускають, що тіла художників могли вивезти до Биківнянського лісу. Усі ж монументальні та “неправильні” твори бойчукістів було знищено. Так була ліквідована найяскравіша українська мистецька школа І половини XX ст.
Лише 1957 року Військова колегія Верховного суду СРСР переглянула справу і дійшла висновку, що засуджених розстріляли безпідставно. В лютому 1958-го майже усіх, окрім Івана Липківського – сина митрополита Василя Липківського, було реабілітовано.
Михайло Бойчук народився в селі Романівка – тепер Теребовлянський район на Тернопільщині 30 жовтня 1882 року. Після закінчення сільської школи переїхав до Львова, де навчався в малярській школі Юліана Панькевича. Там освоїв іконопис та книжкову мініатюру, познайомився з багатьма відомими художниками, митрополитом Андреєм Шептицьким, який допоміг йому навчатися у Європі. 1905 року закінчив Краківську академію мистецтв зі срібною медаллю і вступив до Мюнхенської королівської академії мистецтв. Служив в австрійській армії. Згодом жив у Парижі, де заснував власну школу художників-монументалістів. Повернувся до Львова.
Михайло Бойчук в реставраційній майстерні у Львові
Із початком Першої світової війни та захопленням Галичини російськими військами, зазнав арешту та був засланий до міста Арзамас – тепер Нижньогородська область Росії. У добу революції став професором Української академії мистецтв у Києві та створив школу бойчукістів. За часів СРСР став одним із засновників Асоціації революційного мистецтва України. Виконував портрети кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, розписував Селянський санаторій в Одесі, Червонозаводський театр у Харкові.
1936 року був звинувачений у “буржуазному націоналізмі й фашизмі”. Дружину Бойчука, художницю Софію Нелепинську, розстріляють 11 грудня 1937 року.
Сьогодні, 19 липня 2024, о 16:00 у головній будівлі Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові (просп. Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки “Олександр Сухоліт. Скульптура. Графіка. Малюнок. Живопис”.
Олександр Сухоліт є видатним представником українського мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ ст. Можливо, художник є менш знаним у Львові, та його вплив на творче середовище Києва сьогодні важко переоцінити.
Митець є представником “Нової хвилі” та засновником групи “Азбука”, однак сповідує естетику модернізму, з його масштабністю універсальних тем та монументальною узагальненістю форм. За влучним висловом Ольги Балашової, «Сухоліт – модерніст, народжений в епоху постмодерну». Автор працює в скульптурі, графіці і живописі, а його мистецький доробок налічує біля 500 пластичних творів і понад 4000 рисунків.
Виставка творів “Олександр Сухоліт. Скульптура. Графіка. Малюнок. Живопис” репрезентує доробок останніх років.
У ньому представлено чимало жіночих образів, через які він розкриває своє трактування взаємодії сакрального і профанного. Митець запрошує глядача до роздумів над універсальними темами, суть яких не змінилась від створення світу.
В понкділок, 15 липня 2024 року, на території палацу у Роздолі на Львівщині 5 територіальних громад, а також очільники обласної та районної влад за організації ініціативи “Спадщина.UA” підписали Меморандум про спільну реалізацію проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ»: Мережа туристичних маршрутів субрегіоном Розділля”.
Завдяки реалізації проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ» регіон може стати одним із найвідвідуваніших на Галичині.
Проєкт передбачає створення та функціонування на сталій основі шести нових туристичних маршрутів, що охоплюють територію 5 громад Стрийського району Львівської області – Новороздільської, Розвадівсьокої, Тростянецької, Миколаївської та Жидачівської, що географічно входять до субрегіону Розділля.
Створення межі із центром у палаці Лянцкоронських – Жевуських у Роздолі дасть поштовх сталому розвитку культурно-туристичного та соціально-економічного потенціалу регіону.
Офіційний старт проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ»
Серед завдань проєкту – проведення наукових історичних та архітектурних досліджень з історії Роздолу, об’єктів культурної спадщини на його території, палацу Лянкоронських – Жевуських і прилеглого парку зокрема, з наступним їх ознакуванням та формуванням у два локальні туристичні маршрути – «Палац Розділ» та «Розділ – Rozdól – Rozdil: місто на межі».
Одночасно планується низка науково-дослідних експедицій субрегіоном Розділля з метою дослідження уже зафіксованих та виявлення нових об’єктів культурної та природної спадщини, формування їх до єдиного реєстру та створення на їх основі ще 4 нових туристичних піших, вело- та автобусних крос-територіальних маршрутів.
Офіційний старт проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ»
А відбудеться даний проєкт шляхом актуалізації та популяризації багатонаціональної культурної та природної спадщини Новороздільської МТГ та прилеглих громад. Для цього пройде розробка та апробація мережі регіональних туристичних автобусних, вело- та пішохідних маршрутів «Мандри Роздільські» довкола палацу Лянцкоронських – Жевуських у Роздолі.
“Саме зараз – найкращий час для запуску туризму та реалізації “Мандрів Роздільських”, сьогодні регіон отримав свій основний туристичний магніт – проєкт “Палац Розділ”. Він стане першим успішним прикладом відродження та управління культурною спадщиною на засадах економічної ефективності, чим надихне українське суспільство повірити в сферу культурної спадщини України”, – зазначає автор проєкту засновниця ініціативи «Спадщина.UA» та керівник проєкту «Палац Розділ» Ганна Гаврилів.
Офіційний старт проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ»
Архітектор, дослідник та краєзнавець Іван Щурко акцентує, що проєктом заплановано піші, вело- та автобусні маршрути культурно-історичного, сакрального, ностальгійного, екологічного, рекреаційного та іншого регіонального туризму, пов’язані з локальною історією, визначними особистостями та пам’ятками природи краю, а також формування мережі локальних гідів.
Для ефективного втілення проєкту було підписано Меморандум за участі керівників профільних департаментів ЛОВА – Департаменту архітектури та містобудування та Управління туризму та курортів, Голови Стрийської РВА та очільників територіальних громад.
Офіційний старт проєкту “МАНДРИ РОЗДІЛЬСЬКІ»
Голова Новороздільської МТГ Ярина Яценко переконана, що даний партнерський проєкт дасть поштовх небувалому розвитку культурно-туристичного, а відтак соціально-економічного потенціалу регіону. “Він сприятиме збільшенню кількості туристичних потоків в межах громад та розвитку локальної інфраструктури гостинності, підвищенню рівня обізнаності з локальними пам’ятками історичної та архітектурної спадщини”, – зазначає пані Ярина.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
До його втілення будуть також залучені канал регіонального радіомовлення «РОЗДІЛЛЯ FM», а також блоги про історію, культуру, туризм та культурну спадщину України «Фотографії старого Львова» та «Ukraїna Incognita». Одночасно всі туристичні маршрути будуть внесені в програму лояльності мобільного додатку SmartTicket.
А давайте поговоримо про спеку у Львові. Містяни потерпають від невимовно високих температур, що б’ють усі мислимі і немислимі рекорди цього літа, а старші люди зауважують, що раніше такої спекоти не було. Проте, якщо почитати періодику 1920-30-х років, то можна здивуватися – 30, 36, а подекуди і 46-градусна спека панувала у Львові і не тільки у нашому місті, а у всій Европі.
На превеликий жаль тоді, як і сьогодні, в такі задушливі дні траплялося багато трагедій і зазвичай такі спекотні періоди закінчувалися буревіями та грозами шаленої сили.
Тож сьогодні пропонуємо почитати про спеку у Львові майже століття тому та її наслідки на сторінках старої преси. Тексти публікацій залишаємо оригінальними.
Панорама Львова, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембський
Буря у Львові і в околиці
Після кількадневої великої спеки яка на сонці доходила до 41° Ц, навістила в четвер 25 липня около 6 години Львів і околицю страшна буря, зі зливою. Вихор виривав дерева з корінням (напр. на Цитаделі). Буря лютувала дві години. Буря спричинила страшні шкоди на полях. (Рада, №34 від 28.07.1929)
Заповідають ще більшу спеку
Спека у Львові й Перемишлі доходить до 30 степенів в тіни. На території Польщі найхолодніше в Білостоці і Слонімі (16°). Заповідають, що від Піренейського півострова надійде незабаром нова горяча филя і що температура підскочить на сонці до 48 степенів. (Правда, №26 від 06.07.1930)
Потоп у Львові в липні 1913 року
Спека, бурі, пожарі
Минулого тижня навістила наші землі давно небувала спека. У Львові доходило горячо в середу 8 липня до 33 ступнів. Кілька осіб вмерло від пораження сонцем. Богато нещасливих випадків буває на місцях купелі. В Дністрі тоне що дня по кілька осіб. Так само по других ріках. У Варшаві одної днини втопилося у Вислі аж 12 осіб. Ще більше жертв забрали води в Китаю. Там в країні Квантунґ спали великі дощі та спричинили великі виливи рік, прямо потопу. До тепер начислено, що більше, як 4.000 осіб затонуло в водах вилитих рік та потопів.
Велика повінь навістила наші Карпати, де впала велика злива. Найбільше шкоди заподіяла ріка Черемош. В Дністрі, коло Свидови, пов. Заліщики, утонув підчас купелі парубок В. Шулак. Подібною смертю згинув І. Шевчук з Тлустого, що будучи на ярмарку в Устечку, поїхав на кони в Дністер. Посередині ріки кінь скинув Шевчука і він утопився. У Вислі під Торунем купалися дві панночки і почали тонути. На поміч поспішив їм капітан Пановський, однак, захоплений виром, сам утонув. Утонула також одна панночка, Станкевичівна, учениця вчительської семинарії, її товаришку врятували.
Води знищили дороги на просторах Кути —Устеріки та Устєріки Гринява, зносячи мости та прибережні охоронні уладження. У Ферескулі вода забрала будинки місцевої гр.- кат. парохії. Великі шкоди потерпіли також власники побережних ґрунтів. Минулого четверга (9 липня) вибухла в с. Зарваниці пов. Підгайці, велика пожежа, яка знищила 200 господарських будинків. Шкоди виносять понад пів мільйона золотих. 63 господарів зістало без даху над головою. Пожежу викликали діти в час, як всі господарі були в полі при роботі. Рівнож в Косівци пов. Городок, вибухла пожежа. Згоріло 6 хат і 18 господарських забудовань. Шкода виносить понад 20 тис. зол. Вогонь повстав з папіроски.
В ночи 4 липня навістило велике нещастя наше село Глинка пов. Бережани, бо місцями падав град, величини курячого яйця та витовк зовсім все збіжжа, а навіть бараболі. Нещасні селяни хиба мусітимуть йти жебрати хліб для себе і своїх дітий. Також град заподіяв великі шкоди б сусідному селі Золочівка. (Нове село, №29 від 19.07.1931)
Панорама міста Львова, 1939-1945 рр.
Великі спеки
Від кількох днів при кінци місяця липня панували в нас великі спеки. У Львові в полуднє температура доходила до 40° Цельзія. Через спеку багато людей дістало сонішного удару. І так приміром у Давидові біля Львова помер від удару сонця Німець-кольоніст Шляфвірт. У Львові привезли до Каси Хорих кілька дітей, попарених сильно сонцем; одно з них аж до кости. (Правда, №31 від 08.06.1933)
Страшна спека в Европі
В цілій Европі панує страшна спека. В четвер (27. 6) температура виносила в 2 год. пополудні: в Гдині 42°, у Львові 43°, у Варшаві 38°. Подібна, спека панувала в краях південної і середущої Європи, а в Німеччині температура в полуднє доходила до 40°. (Наш прапор, №50 від 04.07.1935)
Панорама Львова, 1930-ті рр. Фото Людвіка Вележинського
Спеки і бурі
Попередний тиждень був дуже горячий. У Львові в минулу середу, четвер і пятницю спека доходила до 40 ступнів. Правдива сибірська спека. Разом зі спекою навістили нашу країну жахливі бурі.
Над мікулицькою волостю (Володимирщина) пройшла буря з громами і зливою. В Сілці і Черчицях громи спалили богато господарських будинків і вбили одну особу.
Великі шкоди заподіяла буря на Кремянеччині, а в Пищанці вдарив грім в вежу церкви, яку саме малювали малярі. Маляра поразило, а вежа зачала палитись, але її вгасили. На Холмщині підчас бурі грім вбив якогось Прача. (Нове село, №28 від 12.07.1936)
Панорама Львова, 1920-1930-ті рр.
Африканська спека у Львові
Минула середа була найгорячіша цего року. В полуднє в тіні було 46 ступнів тепла, а на сонці доходило до 50 ступнів. Камяниці розпалились як пекарські печі. Місто якби завмерло. Цілу ніч на четвер люди не спали, а смажились і перевертались. В четвер було хмарно і душно. Пополудні зірвався вітер, що під вечір приніс обильний дощ з градом. Наступного дня, в пятницю раненько через кілька годин падав дуже зливний дощ і настали холодні дні. (Нове село, №32 від 09.08.1936)
Наслідки спеки у Львові
Жахливі спеки (до 45° С) у Львові, дошкулюють мешканцям міста, де розпалені мури ще збільшують нездорову горяч. В останніх днях помітно у Львові велике число захорінь, як нпр масові запалення горла, мигдалків, катар носа та горішних віддихових доріг. Це може виглядає парадоксально, але є фактом, що до шпиталів та клінік зголошуються тепер люди з простудою.
Є це у звязку з надмірним поченням тіла зі спекою. Зморена спекою людина, шукає наглої та сильної прохолоди, а виснажений організм реагує на наглі температури такими проявами, як простуда, катари, ревматичні болі тощо.
Такі масові недуги виступають теж через зменшену природну відпорність людини, визнаженої спекою. З хвилиною коли та відпорність захитається, набирають сили хороботворчі заразні, що нормально нешкідливі живуть на поверхні нашого тіла в його проводах і в нашім окруженні. (Діло, №120 від 03.06.1937)
Потоп у Львові в липні 1913 року
Спека й сильні буревії
Нечувана спека навістила Сх. Галичину та немає ніякої зміни. Ось приміром в Перемишлі температура дійшла до 52 степенів Цельзія. З цього приводу занедужало багато осіб, а теж і у Львові спека прибирає небувалі розміри. Люди опускають вулиці міста, рух днем слабне.
Метеорольоґічні стації заповідають дальшу спеку, бо з полудневої і полуднево-східньої Европи напливає до Польщі сухе й гаряче повітря. Проте надіються, що спека буде ще більша.
Слід згадати, що впарі з душними днями виступають сильні бурі й градові тучі. Ось у, минулий вівторок вечором лютувала над західньою частиною перемиського повіту сильна буря з градом, що заподіяла великі шкоди. Від громів повстало кільканадцять пожеж, що спричинили шкоду на 20.000 зл. Буря з градом перейшла над північною частиною львівського повіту, де заподіяла на полях і в садах великі шкоди. (Наш прапор, №80 від 24.07.1939)
У виставкових залах історичної «Хлібні» – однієї зі споруд, що входять у музейний комплекс Національного заповідника «Софія Київська», до кінця липня експонуватиметься виставка малярства Михайла та Олеся Фіголів «Слід».
Вхід до Національного заповідника Софія Київська. Дзвіниця.
У двох авторських локаціях показано понад 50 творів відомої мистецької родини – батька й сина, з числа кращих репрезентантів національного образотворчого мистецтва другої половини XX ст. і сучасності.
Банер-афіша виставки (ліворуч)
У ці спекотні дні червня, в обставинах війни Українців з російською ордою символіка і проблематика такої виставки мають додаткові суспільні подразники. У «Сліді» відшуковуються зв’язки з наративами як індивідуальної лірично-емоційної, та і колективної – історичної – пам’яті.
Михайло Фіголь. Автопортрет. 1977.
Щодо Михайла Фіголя (1927 – 1999) – видатного художника, вченого, педагога, організатора мистецької освіти на Прикарпатті, місце події (Софія як знакова давньоруська святиня) скеровує до контексту наукових пріоритетів автора, дослідника княжого Галича. Натомість ця важлива іпостась діяльності М. Фіголя в експозиції поступилася його багатому досвіду як живописця.
Михайло Фіголь. З дитною. 1961.
Представлені полотна дають можливість відслідкувати наростання авторського темпераменту від раннього реалістичного періоду до різних етапів творення свого «карпатського міфу» в образах сучасників та гірських ландшафтів.
Михайло Фіголь. Оленка Антонів-Чорновіл. 1960-і роки.
Декоративно-синтезована манера письма закріпила через призму ліричного світогляду мистця цінні настроєві інтонації, які з дистанції часу відлунюють палітру настроїв і мотивів поезії та пісенної творчості генерації українських шістдесятників.
Михайло Фіголь. Під Говерлою. 1991.
Олесь Фіголь – сучасний художник і педагог, стратегія малярського письма якого виробилася вже в іншій концептуальній скерованості.
Фрагмент експозиції творів Михайла Фіголя.
Сліди його світовідчування торкаються іманентної субстанції, внутрішніх порухів питомої «творчої сваволі». Віртуозною технікою пластично-образної імпровізації він облаштовує умовний простір, наділяючи його метафоричними властивостями.
Олесь Фіголь. Автопортрет. 2013.
В конструйованих уявою середовищах постають динамічні, ритмічні структури, якими автор передає стани власної екзистенції (цикли «Емоції», «Світло», композиції «Пандекти часу», «Міжсезоння», «Захід», «Присутність», «Осінні дощі», «Слід» та ін.).
Олесь Фіголь. Із серії Світло. 2023.
Володіючи високою виконавською культурою, художник досягає очікуваного асоціативного звучання кожної теми через комбінацію експресивної пластичної «ліпки» барв стишеної колірної гами. В такій творчій методології концепт «сліду» набуває не лише символічного, але й практично-формалістичного значення.
Олесь Фіголь. Із серії Емоції. 2024.
Кожен, хто відвідає найближчим часом виставку Михайла та Олеся Фіголів «Слід», матиме змогу відчути природу духовно-ціннісної спадкоємності в еволюції розвитку національного українського мистецтва в досвідах мистців двох поколінь.
В неділю, 14 липня 2024 року, пройшов Шостий Міжнародний ретро вело пробіг у Львові.
Через зрозумілі обставини до Львова на акцію не приїхали друзі з-за кордону, проте ряд польських клубів долучилися цьогоріч дистанційно – подібні велопробіги паралельно здійснили прихильники ретро з «Muzeum rowerow zabytkowych Pilzno», «Lubelskie Towarzystwo retro cyklistow», клуб «Retro rowery Otyn-Nowa Sol», «Kolobuszowskie Towarzystwo retrocyklistow» і клуб «Sprezysci Radom».
Шостий Міжнародний ретро вело пробіг у Львові
Вже традиційно у липні у Львівському музеї техніки «Ретро гараж» пройшов ретро-велопробіг: учасники в ретро костюмах продемонстрували історичні ровери, які поповнили тематичну колекцію виставки музею «Львівські велосипеди і мопеди». Пройшов костюмований конкурс Елеганції та визначено цьогорічних переможців у різних дисциплінах.
Цьогоріч журі за головування керівника ГО «Ретровики Львова» Андрія Гладуна переможцями у конкурсі визнало:
Любомира Полюгу .
В категорії «Найстаріший та най елегантніший велосипед та учасник в ретро одязі».
Шостий Міжнародний ретро вело пробіг у Львові
Велосипед третьої серії з 1923 року. Випущена в 1947 році і перша модель випущеною на Харківському вело заводі з логотипом ХВЗ. Назву отримав В -17. Випускався до 49 року.В 50 році на його базі випустили четверту модель В-110.
Юрія Давидова.
В категорії «Найстаріший та найелегантніший спортивний велосипед та учасник в ретро одязі».
Велосипед модель FILIPS країна виробник Польща рік випуску 1932 на дерев’яних колесах
Шостий Міжнародний ретро вело пробіг у Львові
Світлану Кравс
В категорії «Найстаріший та найелегантніший жіночий велосипед та учасниця в ретро одязі».
Велосипед модель PATRIA WKC. Країна виробник Німеччина рік випуску 1934.
Шостий Міжнародний ретро вело пробіг у Львові
P.S. Представник Львівського Історичного музею Олександр Арістархов ознайомив учасників ретро акції з ходом реставраційних робіт на території історичного комплексу австрійського трамвайного депо.
Колодязь на літографії 1837 року (джерело: Przyjaciel ludu №49 rok 1837).
Галичина напередодні захоплення її Австро-Угорщиною була, як і решта Речі Посполитої, доволі безправна. Шляхтичі завиграшки могли вбивати своїх слуг, ґвалтувати дівчат, а скарги на ті злочини залишалися навіки в магістратських гросбухах. Причина була проста: не існувало жодних кримінальних органів. Нічого не змінилося від часів Богдана Хмельницького, маєток якого був розграбований, а він так і не знайшов правди, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
Магнати, упевнені в безкарності, дозволяли собі подиву гідну жорстокість. При цьому часто ці злочини подавалися як жарти, хоча ними не були. Відомий був своїми жартами пан Каньовський, про якого записано чимало легенд і анекдотів та про якого також писали Степан Руданський і Олекса Стороженко. Усі джерела свідчать, що то був викінчений бузувір, а однак він закінчив Львівський єзуїтський колегіум.
Урядова карета на вул. Панській (нині Винниченка) у Львові. Літографія К. Ауера
Але знала Миколу Базилія Потоцького, старосту канівського, і Європа. Тамтешні газети описували, як він наказував жінкам вилізати на дерева і кукати, а потім стріляв по їхніх сідницях. Правда, потім таку поцілену щедро винагороджував. Іншого разу він убив булавою єврея, а коли воєвода дорікнув йому за це, привіз йому цілий віз своїх єврейських підданих і викинув перед ґанком.
У Львові він теж відзначився: 1738 року на п’яну голову замахнувся на життя архієпископа Міколая Іґнація Вужицького. А коли він у 1753 році очолив кавалерійську хоругву в коронному війську, то вже через два роки за п’яні бешкети та збиткування над львів’янами його вигнали з війська й оштрафували. Ба навіть оголосили банітою (позбавленим громадянських прав). Тепер його міг будь-хто вбити. Але він відкупився.
Не відставав у своїх «жартах» і Ієронім Радивил. Відомий серед мемуаристів його «жарт» над Пацем, великим литовським писарем і, між іншим, улюбленцем магната й товаришем його розпусних утіх.
Але якось він уже й писаря дістав своїми грубими жартами, і той пригрозив викликом на дуель. Радивил з того посміявся, а незабаром звелів писаря викрасти, закувати в кайдани і кинути до в’язниці. Наступного дня він наказав одягнути його в білу смертну сорочку, вивести на площу, де вже чекали кат і священник, і стратити. Всі їхні спільні друзі злякалися цього видовища й кинулися до ніг магната разом із писарем, благаючи для нього пощади. Але Радивил був глухий до будь-яких благань, він наказав писареві стати навколішки перед мечем, якого вже тримав кат.
Палац львівських архієпископів. Літографія К. Ауера
Нарешті коли Пац попросив хвилину, щоб помолитися, Радивил розсміявся, підскочив до нього і вигукнув: «Бачиш! Я тебе налякав краще, ніж ти мене дуеллю!» Потім повів його в палати у тій-таки смертній сорочці, там одразу ж запропонував йому великі подарунки за цей жарт, а далі була велика пиятика, в якій Пац мусив брати участь. Але той жарт просто так не минувся, бо з нервів Пац захворів і на третій день помер.
Іншого разу Радивил, побачивши з вікна, що хтось із слуг вештався біля воріт, вийшов і запитав: «Чого ти тут швендяєш?» Слуга відповів: «Я завжди хочу бути до послуг вашої милості, тому волію бути у вас на очах». Князь розгнівався і наказав його повісити, сказавши: «Тепер ти завжди будеш у мене на очах».
Ці та інші випадки широко описувалися в австрійській та прусській пресі з метою переконати громадську думку Європи, що єдиний порятунок для населення Речі Посполитої – взяти його під захист. Марія Тереза використала для такої пропаганди кілька подібних фактів.
Будинок фінансового управління на літографії Карла Ауера, 1846-1847 рр.
Європейська преса наводила численні приклади зловживань на теренах Речі Посполитої, часто сильно перебільшуючи та прикрашаючи, щоб виправдати тезу, що вступ загарбників був єдиним способом запровадити правовий порядок в анархічній країні.
Злочин, який особливо обурив пані цісареву, трапився у Варшаві. 14-річну дівчину заманив молодий шляхтич до свого дому, там він і кілька його друзів один за одним ґвалтували її, а потім залишили напівживою біля воріт саксонського палацу… «В іншому місті цих мерзотників неодмінно знайшли б і покарали б, – писав сучасник, – а у Варшаві для цього немає ні прокурора, ні суду, і якби дівчина поскаржилася, то не мало б це жодного значення».
Не було тоді системи правоохоронних органів, не було коштів на створення й утримання необхідних урядів і посадових осіб, не було єдиної думки про те, чи вони потрібні, чи шкідливі – бо такі думки теж лунали.
Іншою причиною безкарності були тогочасні звичаї, байдужість до зґвалтувань і порушення закону – обурювалася і страждала особа, яка постраждала, інших це не хвилювало.
Літографія Йозефа Свободи. Костел кармелітів, близько 1865 р.
Встановлення австрійського судочинства в Галичині внаслідок першого поділу видалося доволі похмурим. У той час Львівський міський суд розглядав справу 57-річного шляхтича Пьотра Маковського, який за допомогою двох спільників убив свого зятя. Судовий медик встановив, що загиблого задушили, а потім кинули в річку. Також було встановлено, що у Маковського раніше були близькі стосунки з власною донькою і він мав від неї дитину. Пізніше видав її заміж, обіцявши щедре віно, але слова не дотримав. А коли зять став вимагати обіцяного, забив його.
Маковському присудили «здерти три смуги шкіри і колесувати від стіп до голови (це означало, що його покладуть на колесо, прив’яжуть і залізним ломом будуть трощити кості), дочці, як спільниці, відрубати руку, а потім голову, а спільників розбити колесом від голови додолу».
Засуджені стали просити Марію Терезу про помилування. Це було перше прохання про помилування з Галичини, тому цісарева дещо пом’якшила вирок: Маковського мали «поламати на колесі згідно з приписами “Терезіани” (карний кодекс), а іншим відрубати голови мечем».
Львів, графіка, літографія, Пилиховський А., церква при Народному домі.
Екзекуція відбулася з великою помпою: було відкрито Sünderzelle (в’язничну камеру), в якій публіка мала змогу відвідувати засуджених, приносячи їм страви та напої, монахи їх сповідали і молилися разом з ними. Ледь не пів міста провідало приречених, здебільшого співчуваючи. Особливе співчуття викликала донька Маковського – вродлива молодиця, що теж брала участь у вбивстві свого чоловіка.
У Львові на ту пору свого ката не було. Тож виписали майстра меча аж із Німеччини. Коли він приїхав, то з’ясувалося, що то старий хворобливий чоловік. Відразу виникли сумніви, чи дасть він раду.
І недарма. Якщо відсічення голови трьом засудженим пройшло гладко, то коли дійшло до ламання колесом Маковського, судді почули, що кат не знає австрійських методів і ніколи не читав «Терезіани», де з 1768 року навіть були докладні креслення такої операції.
Ну, але робота є робота. Залізяка, яку вручили катові, важила добряче, замахнутися нею було непросто.
Святоюрський ярмарок на літографії Лянге середини XIX сторіччя
«Він бив Маковського ломом наосліп, – згадував згодом суддя Луїс фон Вавель, – вибив йому зуби й очі, розтрощив ноги і груди, але духа з тіла випустити не міг. З розбитих грудей нещасного чоловіка виривався моторошний рик болю. Жах охопив присутніх. Серед плачу й обурення звідусіль лунали дедалі рішучіші заклики припинити страту».
Вимучений до краю кат кинув свою залізяку і, важко дихаючи, опустився на поміст. І тоді комісія, побоюючись, щоб натовп, як це бувало в минулому, не убив ката, наказала відв’язати засудженого і відрубати йому голову мечем.
Так уперше Львів запізнався з карним правом австрійської імперії. Марія Тереза наказала розслідувати цю справу, і в результаті у Львові була створено другу катівську управу. Кодекс, названий на її честь, один із найжорстокіших у Європі, був чинним до 1787 року, коли його замінив кодекс Йосифа II, який вже був повністю під впливом гуманістичних течій.
В експозиції Львівського музею історії релігії 18 липня, о 16 годині, презентують фотовиставку «Рапсодія Карпат» фахового поліграфіста, священника Андрія Афтанаса.
Андрій Афтанас – настоятель храму Різдва Богородиці ПЦУ у смт. Щирець (Пустомитівський район, Львівської області) У 1985 році закінчив Поліграфічний інститут імені І. Федорова (нині Українська академія друкарства), а згодом Духовну семінарію. Учасник всеукраїнських та міжнародних фотоконкурсів, володар нагород. Поєднуючи духовне служіння з творчими пошуками, він на практиці втілює набуті знання з теорії фотографічних технік і доносить до глядача своє бачення краси світу.
Протягом трьох років отець Андрій фіксував загадкові українські Карпати з неймовірними пейзажами, колоритне місцеве населення з їхнім побутом, звичаями, внутрішнім світом у селах Ворохти і Дземброні Івано-Франківської області, а також в районах Козьмещика і Рахова Закарпатської області. На світлинах – стара хата, дітлахи, бабуся у вишиванці, дідусь-вусань, стадо овець, інші невидимі миті гуцульського життя. А це – понад пів сотні фотографій, виконані як новітньою – цифровою, так і призабутою автентичною технікою фотодруку – цианотипією.
Отець Андрій Афтанас
На виставці отець Андрій представить свої портрети, пейзажі, жанрові сценки. В центрі робіт – карпатські гуцули – красиві, працьовиті, волелюбні. Свої роботи не підписує, бо не хоче «звужувати акценти, сприйняття», а примушує глядача самому визначатися, приймати рішення.
Отож, запрошуємо на «Рапсодію Карпат» до Львівського музею історії релігії. Оглядати виставку можна до кінця листопада цього року.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
13 липня о 18:00 Академічний симфонічний оркестр під орудою диригента та генерального директора Володимира Сивохіпа презентував програму-присвяту митцю. Символічно, цей вечір вкотре поспіль є закриттям сезону філармонії на вулиці Скорика.
Як зазначив диригент та генеральний директор Володимир Сивохіп, “Важливо, щоб кожен день і кожен рік ті, хто буде стояти на цій сцені, пам’ятали про Скорика. Сьогодні майже вперше почули “Елегію” Мирослава Скорика, яку він написав у минулому ще тисячолітті, в 1998 році у час свого 60-річного ювілею. Це була одна із частин Партити № 7 для духового квінтету, однак досі вона рідко звучала і тепер отримала переосмислення в оркестрі”.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
У програмі звучали також твори Моріса Равеля: “Його постать була знаковою для Мирослава Скорика. Равель був взірцем багато в чому і для його фортепіанної творчості, і для майстерності Скорика в оркестровці”, розповів слухачам зі сцени диригент та модератор.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Цього ж вечора, у другій частині події, вперше в Україні прозвучали вперше чотири частини з п’ятичастинного концерту для гобоя з оркестром Богдани Фроляк. Твір був написаний два роки тому на замовлення львівського гобоїста, який працює у Вашингтоні, Ігоря Лещишина. Він же замовляв гобойний концерт і в Мирослава Скорика, тому ось таке продовження його композиторської школи слухачі мали змогу спостерігати 13 липня.
Давній Львів – багатонаціональне та мультикультурне місто, мешканці якого без упину між собою конфліктували та відверто зневажали один одного. Як би нам не хотілося бачити Львів “альтаною серед раю”, але образ блискучого населеного пункту з гармонійним співжиттям його народів – це, радше, спадщина австрійського часу. Хоча й тоді не все було так гладко.
У давнину ж народи часто між собою сварилися, конкурували один з одним, траплялися суперечки і в межах однієї громади. Один з конфліктів тягнувся роками, а серед його фігурантів, крім львів’ян-католиків та львів’ян-вірмен, були навіть королі Речі Посполитої.
Панорама Львова Гогенберга / Пассаротті. Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Панорама_Гоґенберґа
Право, тобто права
Конфлікти – нормальний і обов’язковий атрибут життя будь-якого великого міста. Особливо багатонаціонального та з відмінним правовим становищем людей, які живуть у межах міських мурів. У давньому Львові саме так все й було. Тут пересікалися різні народи, а “постійні” мали з монархами індивідуальні домовленості, що затверджувалося привілеями, якими й визначалося їхнє життя.
Очевидно, що соціальний пакет представників католицької громади був найбільш спокусливим. Цей статус вони усіляко відстоювали, не допускаючи інших до “тіла”. Це ставало причиною суперечок. Коли хтось інший має краще правове становище та не існує принципів рівної економічної конкуренції, а твоя приналежність до конкретної з конфесій визначає усе життя, починаєш шукати варіанти. Цей творчий пошук, у свою чергу, може стати комусь поперек горла.
Король Стефан. Перший раунд за вірменами
Літо 1578 року. Король Речі Посполитої Стефан Баторій (1576-1586), якого відносно нещодавно обрали, саме перебував у Львові. У славному місті на трьох пагорбах (чи під трьома пагорбами) йому, між іншим, довелося судити суперечку двох найбільш багатих та впливових громад Львова – вірменської та католицької. Конфлікт між цими спільнотами став своєрідною фішкою життя національних громад давнього Львова – він затихав і спалахував з новою силою, коли вірмени намагалися покращити своє становище і наблизитись до прав та привілеїв, особливо в плані торгівлі та сплати податків, які мали львівські католики.
Король Стефан Баторій. Фото з http://www.wikiwand.com
У 1578 році ситуація не відрізнялась чимось особливим. Між громадами тривав судовий процес. Католики вказували на відмінні релігію та мову вірмен і використовували це як аргумент, щоб назвати представників вірменської громади чужинцями. Чужі, очевидно, не мали би претендувати на громадянство Львова, а також усю повноту прав та привілеїв, які цей статус передбачав.
Король Данило
Проте вірмени також легко не відступили. Вони наполягали, що їхніх предків запросили до Львова ще король Данило та його син Лев. Відтак вірмени заселяли Львів разом та одночасно з іншими народами, які можна вважати корінними. Оскільки представники вірменської громади були серед людей, які заселяли Львів від початків, їх ніяк не можна вважати чужинцями. Навпаки – вони серед співзасновників міста. Представники вірменської громади стверджували, що вони постійні мешканці Львова і це їхнє рідне місто. Врешті, саме ці аргументи видалися королю та його оточенню більш переконливими і він став на сторону вірменської громади та визнав справедливість їхніх претензій на рівноправність.
Князь Лев Данилович
Стефан Баторій видав привілей, який урівняв вірмен у правах з католицькою громадою. Вони могли торгувати сукном, алкоголем, позбавлялися обмежень в ремісничій діяльності та дискримінації в плані сплати податків. Цей привілей діяв більше 20 років.
Частина друга. Сигізмунд з католиками
Описане вище може видаватися нам чимось дивним і не зовсім зрозумілим. Проте це типова практика свого часу. Представники католицької спільноти Львова не вважали вірмен, як і русинів чи юдеїв, громадяними міста. Їх маргіналізували та називали єретиками, схизматиками, невірними тощо. Якщо подивитися склад магістрату, тобто управлінського органу, побачимо там католиків. Врешті, навіть планування давнього Львова – це чотири квартали, у яких кожен з народів жив немов у своїй окремій державі, за власними правилами. Між усіх інших обмежень, некатоликам навіть не дозволялося торгувати певними товарами. Таких обмежень було безліч. Зрозуміло, що представники католицької громади за цим станом речей пильно стежили.
Портрет Сигізмунда ІІІ, робота Яна Матейка
Так сталося і після програного вірменам суду, про що було вище. Не погоджуючись з цим рішенням, наприкінці XVI століття львівські католики звернулися до нового короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ, відомого своєю прихильністю до католиків. Спочатку справи у львівської політичної верхівки йшли погано. Вони нарвалися на декілька зустрічних позовів, але загалом їм вдалося відстояти своє. Тепер католики наполягали, що вірмени, разом з військами Данила та Лева, а також татарами, нападали на Польське Королівство. Отож, вірмени – союзники татар та вороги Корони. Хоча фактографічні підтвердження цієї гіпотези відсутні, у такий спосіб католикам вдалося відіграти назад, скасувати рішення короля Стефана Баторія та повернутись у світ нерівноправності, максимально вигідний для них, що було до 1578 року. Королем Сигізмундом було підписано декрети, що обмежили права вірмен.
Король Сигізмунд ІІІ Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
Так життя у Львові повернулося у своє звичне русло – з дискримінацією вірмен та русинів, з регулярними погромами євреїв. Тобто все те, що ми зараз називаємо гармонійним співжиттям та Львовом мультикультурним.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Гуль О. “Чужі у своєму місті”: протистояння національних громад Львова у XVI столітті // Україна модерна, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uamoderna.com/md/gul-lviv-medieval/
Капраль М. Національні громади Львова XVI – XVIII ст. (соціально-правові взаємини). – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, Львівське відділення Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2003. – С. 80, С. 169, С. 172-173.
Осіпян О. Запрошення вірмен до Львова галицькими князями Данилом та Левом Даниловичем у “Topographia Civitatis Leopolitanae” Іоганна Алембека: особливості ренесансного історіописання // Український історичний журнал, 2012. – №6. – С. 145 – 168.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Спеціальний гість Ярослав Коретчук – директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім.С.Бандери.
Липень 1941року. став для Галичини місяцем жаху, потрясінь і жалоби. Втікаюча совєтська влада без суду з безпрецедентною жорстокістю розправлялася зі всіма, хто знаходився в ув’язнені або під слідством. Розбивши тюремні брами люди побачили жахливі картини – понівечені тіла, багато з яких не можна було опізнати.
За тиждень від початку війни було розстріляно близько 24 тис. осіб. Протягом липня у Львові, Самборі, Золочеві, Дубно, Дрогобичі в цілому в 22 містах Галичини відбувались розшуки, опізнання і поховання жертв.
Для Івано-Франківська поховання жертв відтермінувалось на 48 років. Чекісти встигли вивезти тіла розстріляних з тюрми в урочище Дем’янів Лаз і закопати у ямах. В 1989 р з ініціативи Народного Руху, Української Гельсінської Спілки почалися пошуки захоронень. Точного місця ніхто не знав і тому тільки на 14 ямі вдалось натрапили на людські останки.
Свідком і учасником цих подій був Богдан Гладун, син репресованого. Все що відбувалося він фіксував на фотоплівки, які зберіг до тепер і на матеріалах яких зроблена експозиція. Ці фотосвідченя дають розуміння чому в 2022 році все знову повторилось в Бучі, Гостомелі, Ірпіні, Бородянці, і що непокаране зло повертається знову.
13 та 14 липня 2024 року, в театрі імені Марії Заньковецької відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «Тартюф», яка зібрала повний зал глядачів. Постановка цього відомого твору Мольєра стала справжньою подією в театральному житті міста, привернувши увагу як театралів, так і критиків.
Особливої уваги заслуговує сценографія вистави (художник Вітаутас Нарбутас). Сцена мала вигляд лабіринту, що символізує складність людських взаємовідносин та підступність головного героя. Величезний екран, розміщений над сценою, додавав інтерактивності, демонструючи глядачам крупні плани акторів та важливі моменти вистави.
Сцена з вистави “Тартюф”
Яскраві костюми акторів (Анна Шкрогаль) відповідали як епосі класицизму, так і плавному переходу до сучасності.
Головний герой – Тартюф (роль зіграв заслужений артист України Юрій Хвостенко). Його персонаж викликав асоціацію із сьогоденням. На превеликий жаль, суспільство ще не позбулось підступності, зради, лицемірства, корупції. Всі ці риси прочитуються в образі, який створив Юрій Хвостенко.
Сцена з вистави “Тартюф”
Окремо хочеться відмітити не тільки вокальні дані Оксани Цимбаліст, яка виконує роль Ельміри але й пластику актриси та співачки. В сцені, де Ельміра (артистка Оксана Цимбаліст) виводить на «чисту воду» Тартюфа (артист Юрій Хвостенко) тембром, силою голосу, експресією тіла, актриса через пісні досягає правди. Режисер вистави Оскарас Коршуновас зумів зберегти баланс між комічним та драматичним, підкреслюючи моральні уроки, закладені Мольєром.
Сцена з вистави “Тартюф”
Режисер вистави Оскарас Коршуновас вдихнув нове життя в класичний твір, зберігаючи його основний меседж про лицемірство та моральні цінності. Використання сучасних технічних засобів, таких як відеопроекції, додало постановці динаміки та актуальності. Інноваційний підхід до інтерпретації твору Мольєра зробив виставу цікавою як для молодої аудиторії, так і для старших глядачів.
Сцена з вистави “Тартюф”
Після завершення вистави актори отримали шквал оплесків та овації від вдячної аудиторії. Прем’єра “Тартюфа” в театрі імені Марії Заньковецької стала яскравим підтвердженням високого рівня українського театрального мистецтва та ще раз довела, що класичні твори можуть бути цікавими та актуальними у будь-які часи.
Сцена з вистави “Тартюф”
Після завершення вистави актори подякували публіці та наголосили на підтримці Збройних Сил України. Слава Україні та Героям Слава! Власне завдяки ним актори змогли показати театральне дійство, а глядачі побачити виставу.
В онлайн-колекції Національного архіву у Кракові в Польщі вдалося натрапити на документи 1758 року, які стосуються історії побудови палацу в місті Кристинопіль на Львівщині.
Палац Потоцьких в Кристинополі, 1918-1939 роки.
До уваги наших читачів цікава добірка креслень XVIII століття та ретро світлин
першої половини ХХ століття, які стосуються палацу Потоцьких в місті Кристинопіль.
Зараз це місто Червоноград на Львівщині. З історії пам’ятки відомо, що його будували
впродовж 1756-1762 рр.
Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.
З 1989 року в приміщенні палацу знаходиться Червоноградська філія Львівського музею історії релігії.
Палац Потоцьких в Кристинополі, 1918-1939 роки.
В палаці були такі зали, як: балова, концертна, театральні (менша і більша). В
найближчому до палацу будинку містилась замкова кухня та помешкання для прислуги
палацу, в іншому будинку жив садівник, економи та інші урядові особи середньої
категорії.
Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.
В будинку поблизу палацу містилася адміністрація всіх маєтків графа
Потоцького. За ним містилася броварня, винокурня, навпроти них були розміщені
казарми власного війська.
Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.Креслення будівель палацу в Кристинополі, 1758 рік.
З історії відомо, що в палаці бували та працювали митці: Станіслав Строїнський,
Франц Смуглевич, Марчелло Баччареллі, Помпоніус Батоні.
У вівторок, 16 липня 2024 року о 18.00, у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться лекція доцентки кафедри археології та історії стародавніх цивілізацій Анастасії Баукової “Жiнки та iншi монстри… “.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Антична міфологія подарувала європейській цивілізації еталони жіночої краси і світ богинь, які і досі приковують увагу кожної людини. Погляд і душа відпочиває, роздивляючись гармонію і красу жіночих образів у скульптурах та архітектурних деталях вулиць Львова чи в тиші музейних залів.
Однак поруч із Афродітою, Діаною, Гармонією, античний міф містить історії про жінок-монстрів і монстрів з жіночим обличчям. І їх образи так само супроводжують пересічного львів’янина і змушують замислитись про сенс казок, які собі на ніч розказує патріархат.
Які вони, жіночі долі в світлі античного міфу? Які стереотипи щодо жінок збудував та зламав античний міф? Що ховається за портретом Медузи Горгони і яка маска жаху видніється в очах Афіни Паллади?
На ці та інші питання поговоримо під час нової лекції Анастасії Баукової 16 липня о 18.00.
Українська пісня/Ukrainian Song Project цього року набуває ще більшого масштабу! Вперше в Україні відомі зірки виконають свої хіти, що підтримували українців під час повномасштабного вторгнення, у супроводі великого симфонічного оркестру.
Найпотужніший національний проєкт цьогоріч обіцяє стати ще більш масштабною подією! Проєкт об’єднає на одній сцені 40 музикантів та 13 топових артистів, створюючи національне свято музики, яке буде транслюватися по всій країні, забезпечуючи незабутні враження для глядачів.
Вперше в Україні: Відомі зірки виконають свої хіти у супроводі великого симфонічного оркестру. Яскрава музична подія Українська пісня.SYMPHONY відбудеться 10 серпня у !FESTrepublic, що у Львові. Початок о 15:00, зазначають організатори Українська пісня/Ukrainian Song Project.
Захід розпочнеться виступами молодих артистів, які братимуть участь у конкурсній частині, а вже після відбудеться гала-концерт, на якому виступатимуть відомі артисти у супроводі симфонічного оркестру.
Серед зіркових учасників цьогорічного концерту:
Олег Скрипка
Арсен Мірзоян
Міша Крупін
MELOVIN
Анна Трінчер
Андрій Кравченко
Макс Леонов
NAZVA
Alena Amargalieva
Мʼята
Yagoda
Анна Буткевич
ДикоBrass
та інші.
Історія проєкту:
«Українська пісня/Ukrainian Song Project» є найпотужнішим україномовним музичним проєктом з новим, сучасним обличчям. Цей проєкт є однією з головних музичних подій в Україні, і вже з 2025 року отримає міжнародне значення. Сьогодні його називають українським Євробаченням.
Мета проєкту: підтримка та розвиток української музики і найяскравіших молодих виконавців. «Українська пісня» є музичним компасом, що спрямовує молодих артистів на шлях до визнання та творчого самовираження. Щороку, окрім виступів відомих виконавців, проект дає можливість молодим талантам проявити себе за допомогою конкурсу, де переможець отримує професійний запис своєї пісні для якісного просування своєї творчості.
Гості проєкту у попередні роки:
2016: Антитіла, Козак Систем, THE ВЙО, ROCK-H, Joryj Kłoc, LUIKU, BRIA BLESSING, Аркадій Войтюк
2017: Тартак, Антитіла, Злата Огнєвіч, Скрябін
2018: Олександр Пономарьов, ВВ, PIANOБОЙ, Злата Огнєвіч, MELOVIN, DILEMMA, TAYANNA, O.TORVALD, ALYOSHA, KADNAY, IVAN NAVI
2019: Тіна Кароль, Без обмежень, MELOVIN, ENEJ (Польща), DILEMMA, ALYOSHA, Арсен Мірзоян, Jerry Heil
2021: Jamala, Без обмежень, MELOVIN, Сергій Бабкін, Ірина Білик, ВВ, Скай, Віктор Павлік, Маша Єфросиніна (ведуча)
Благодійна складова: частина коштів з продажу квитків та кошти з благодійних аукціонів буде передано для проєкту «Пташки перемоги» на закупівлю дронів для ЗСУ. Також частину запрошень на захід буде надано для військових та їх сімей зі Львова та області.
Не пропустіть можливість стати частиною цієї грандіозної події та насолодитися музичним святом, яке об’єднує всю країну!
Гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки, знайшов цікаву статтю, яка, зрештою зовсім не стосується Львові і нашого улюбленого кавового періоду. Але вона видалася мені цікавою і, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Стаття під назвою “Кава з… удавом” вийшла 19 жовтня 1962 року в газеті “Літературна Україна” Підписана акронімом Л. Г. Для збереження атмосферності залишаю текст без змін і правок.
Кава з… удавом
І таке буває. Уявіть собі: стіл, за столом люди, а на столі, серед чашечок з кавою чотириметровий тигровий пітон. Нічого собі, красивий, навіть елегантний. І хоч справедливо вважають, що журналіста здивувати важко, не кожен з нашого брата може похвалитися таким «інтимним» товариством. А було це не в тропічних джунглях, а в самому центрі Києва. Де саме? Звичайно ж, у цирку.
Так от. Циркова трупа «Єреван», що успішно виступає в нашому місті, запросила до себе на каву київських журналістів. Того вечора все в цирку, було «не так». Актори без гриму і костюмів, ніяких декорацій, коротше нічого циркового. І все таки це був найсправжнісінький цирк, тільки ще цікавіший, ніж звичайно. Бо ви могли зупинити будь-який номер і запитати «А як це робиться?», могли зійти на арену і потиснути лапу симпатичній мавпочці Ріккі, навіть погладити удава.
Талановитий колектив «Єревану» показував не тільки своєї високе мистецтво, а, головне, — свою творчу лабораторію.
Проста, невимушена атмосфера цієї зустрічі сприяла відвертим розмовам. Дуже цікаво розповідали про свою роботу, про життя цирку його ветерани В. Арзуманян і Б. Манжеллі, дресирувальник С. Ісаакян, клоун Л. Енгібаров та інші. А разом з тим, вони висловлювали і претензії працівникам преси. Справедливі претензії.
Це була перша така зустріч, 1 організована Спілкою журналістів і дирекцією Київського цирку. І дуже вдала.
Л. Г.
Було б мабуть цікаво у Львівському цирку в наш час спробувати повторити щось схоже. Думаю знайшлося б багато охочих журналістів поспілкуватися з цирковими артистами в невимушеній атмосфері. І пітон за філіжанкою кави міг би стати неофіційним символом залюбленого у каву Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Л. Г. Кава з… удавом / Л. Г. (криптонім) // Літературна Україна. – 1962. – № 84. – С. 4.
В цьому році вже вшосте в нашому місті відбудуться вже культові Шості Львівські Фото Фестини. Подія, що завоювала любов всіх шанувальників фотографії з багатьох країн. І кожного року ця подія відрізняється від попередніх. В цьому році теж будуть свої родзинки, повідомляють організатори.
Фестини в цьому році організовані у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
“Цьогоріч, вже вшосте, скликаємо шанувальників фото та кіно справи на Львівські Фотофестини. Вже втретє вони відбудуться під час повномасштабного вторгнення, і, маємо надію, що це будуть останні фестини, проведені в часі війни.
Традиційно основною датою Фотофестин стане 19 серпня, але заходи будуть проводитися впродовж кількох днів до та після цієї дати. Все залежить від кількості охочих взяти участь.
В цьому році теж плануємо проведення окремого Кінодня, під час якого свої кінороботи зможуть представити всі охочі. В рамках Виставкового дня відкриємо кілька експозиційних проєктів з різних країн. Ну й, звичайно, Лекційна програма, яка уже обіцяє буди цікавою.
Запрошуємо партнерів призового фонду та медійні ресурси до співпраці у Фестинах. Умови зможемо обговорити індивідуально.
Тож фото та кіномитців – зголошуйтеся до участі. Найпростіше – це написати нам на сторінку, ще можна скористатися електронною поштою photolvivnews@gmail.com, або зателефонувати Роману за номером +38 (067) 675 93 84 – кажуть він ніколи не спить.
Зголошуватися можна до 1 серпня. Але ми віримо, що ви справитесь швидше.” – повідомляють організатори свята.
То ж потенційні учасники мають ще трохи часу щоб долучитися до чудової фотографічної поді.
