Сьогодні часто можна почути порівняння університетів із інкубаторами – у яких молодь виховують, плекають та захищають від небезпек та викликів суворого життя. Однак університети, як і раніше, перш за все сприймаються як простір, де можна здобути певні знання, опанувати фах і відточити конкретні навики. Відтак від людини, яка отримала диплом про вищу освіту, сьогодні, як і в давніші епохи, очікують відповідної поведінки, дивляться на неї як на певний еталон. Очевидно, що в дійсності такі сподівання підтверджуються не завжди. До прикладу, волинський князь Самійло Корецький, випускник Лейденського університету (Нідерланди), повоювавши у Московії, пізніше був втягнутий у владну боротьбу в Молдавії, також воював з піратами, зустрічався з папою і декілька разів потрапляв до турецького полону, де й загинув. Зразкового небагато! Більше авантюрного. Щось подібне і у Єжи Мнішка, який закінчив університети Кеніґзберга й Ляйпціґа, а до історії потрапив як творець і натхненник великої авантюри. Хоч і асоціюють останню не з ним.
Борг
Єжи Мнішек (1548 – 1613) був державним діячем Речі Посполитої, посідав важливі посади: був воєводою сандомирським, старостою львівським, каштеляном радомським, крайчим коронним тощо. Традиційно, посади – це ж не лише про обов’язки, але й про можливості. З цим у Єжи Мнішка й виникли неприємності: його запідозрили у перевищенні повноважень й розтраті королівського майна. При цьому, йшлося про значну суму боргу, яку елітарій мав повернути. Звичайно, що Єжи Мнішек стверджував, що не винен, говорив про витрати на постійні війни, регулярну загрозу татарських набігів й потребу вкладати у зміцнення фортифікаційних споруд. Однак, вірили йому не надто.
Десь тоді Мнішка провідав у Самборі його зять, Костянтин Вишневецький. Той саме віз до Варшави Дмитра Самозванця, який видавав себе за сина московського царя Івана IV. Лжедмитрія представили і Єжи Мнішку, який став його новим протектором. Надалі події розвивалися з блискавичною швидкістю. Між сторонами було укладено контракт. За умови сходження на московський трон, Дмитро Самозванець зобов’язувався одружитися із Мариною Мнішек, донькою Єжи. Також він мав надати Мнішкам територіальні володіння й сприяти покращенню фінансового становища Єжи Мнішка. На авантюру із Лжедмитрієм досить холодно реагував король Речі Посполитої Зигмунд ІІІ Ваза, але його схвалення отримали. Відтак розпочали вербувати військо. Основні приготування відбувалися у Глинянах, де збирали військо, Самборі і Львові, де Єжи Мнішек мав вплив. Зокрема, у костелі бернардинів (храм св. Андрія, Єжи Мнішек входив до колегії, яка опікувалась побудовою даної святині), тоді гарнізонному храмі, нібито освячували зброю перед походом.
Бунт
Важко стверджувати, що похід Є. Мнішка та Дмитра Самозванця, підтриманий шляхтичами й козаками, був особливо вдалим. Локальні перемоги чергувалися із поразками, епізодично спалахували персональні непорозуміння. Однак там, де бракувало військового таланту чи дипломатичного хисту, на допомогу прийшла фортуна. У квітні 1605 року помер цар Борис Годунов. Відсутність монарха у Московії – це, традиційно, бунт, хаос. Цим і скористалися авантюристи.
Сили Єжи Мнішка та Дмитра Самозванця увійшли до Москви. На початку травня 1606 року до них приєдналась і Марина Мнішек. Останнє виглядало по-особливому, адже через кордон між Річчю Посполитою та Московський царством тоді перемістився величезний кортеж із карет та возів, що неабияк вражало простих смертних, які могли спостерігати це дійство. Ще раніше Є. Мнішек отримав перший транш фінансової “допомоги”. Врешті-решт, вдова Івана Грозного, Марія, детальніше роздивилась Лжедмитрія і “упізнала” в його персоні свого сина.
Бенкет
Згодом пару було помазано на царство в Успенському соборі у Кремлі. Цю подію, а з нею і весілля, святкували з особливим розмахом. Усе супроводжувалося приготуванням чужоземних, для місцевого населення, страв. По-західному виглядав і одяг, і поведінка, і етикет головних дійових осіб урочистостей. До прикладу, кожному з гостей під час застілля було роздано індивідуальні тарілки та виделки. Впродовж урочистого дійства грала музика. Усе перераховане жителям Московського царства довелося побачити вперше. Очікувано, що нової моди не зрозуміли.
Планували провести ще й бал-маскарад. Однак, цей виклик став справжнім “землетрусом” для адептів місцевих традицій та звичаїв. Чашу терпіння було переповнено, а населення Московії, далеке від подібних практик, сприймало Лжедмитрія І та Марину Мнішек ледь не як посланців рогатого. Очевидно, придворний люд не встиг помітити, що Марина Мнішек, жінка, окрім танців та співів, уміла ще й читати та писати. Інакше обурення було б значно більшим. Отож, знову бунт. Бурхливі хвилі останнього винесли на поверхню фігуру князя Василя Шуйського, який і став наступним царем Московії. Дмитра Самозванця було вбито, а Єжи та Марину Мнішків відправили “милуватися” краєвидами Ярославля через заґратоване вікно.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Герасимчук М. Ранньомодерний Львів і навколишній простір. Як львівський староста Єжи Мнішек урядував у Самбірській економії на зламі XVI і XVII століть (на матеріалах актових книг Самбірської економії) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2017. Спецвипуск. – С. 255 – 265.
- Горак В. Лжедмитрій І: українська карта у грі російського самозванця // День, 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://incognita.day.kyiv.ua/lzhedmitrij-i-ukrayinska-karta-u-gri-rosijskogo-samozvanczya.html
- Opaliński E. Jerzy Mniszech z Wielkich Kończyc // Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/jerzy-mniszech-z-wielkich-konczyc-zm-1613
