Близький помічник брата-Митрополита. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у ІІ-ій пол. 30-х рр. ХХ ст.

0
375

Після 1935 року о. Климентій Шептицький бере на себе ще один  нелегкий обов’язок: щоденне піклування про Митрополита Шептицького, здоров’я якого значно погіршувалося.

Цей факт взаємин братів Шептицьких загальновідомий, оскільки Митрополит хворів із юності. Однак у 30-х роках ситуація стала катастрофічною. Один із перших біографів Владики Кирило Королевський (Жан Франсуа Жозеф Шарон (1878–1959) так описав недугу: «Із наступного місяця (йдеться про листопад 1929 року — І. М.), як про це довідуємося із одного і з його листів, він мусив перейти на милиці. Його ноги не витримували більше ваги тіла… Після 1924 року я (йдеться про Королевського — І. М.) ніколи більше не був у Львові, тому не можу точно сказати, коли він перестав вставати зі свого крісла, однак певним є те, що у кріслі він провів останні 15 років свого життя. Ноги постійно розпухали, це спричиняло гострий флебіт — доводилося нести його до ліжка і навіть допомагати йому перевертатися на ліжку. Він потребував чужої допомоги для звичайнісіньких життєвих потреб, це спричиняло надзвичайне приниження, однак він зносив усе це з ангельським терпінням і був оточений відданими людьми, яких йому ніколи не бракувало (цими відданими людьми, зазвичай, були монахи студити — І. М.)».

Зустріч в Познані на летовищі Митрополита Андрея графа Шептицького та Архиєпископа Митрополита Могилівського Едуарда Роппа. 30 червня 1930 р.  Фото з колекції «Narodowe Archiwum Cyfrowe».
Зустріч в Познані на летовищі Митрополита Андрея графа Шептицького та Архиєпископа Митрополита Могилівського Едуарда Роппа. 30 червня 1930 р. Фото з колекції «Narodowe Archiwum Cyfrowe».

За словами Королевського, наслідки захворювання скарлатиною в юнацькі роки гостро виявилися 1926-28 рр. Митрополитові знерухомилася права рука, проте він намагався писати лівою і додавати по кілька слів чи й рядків до надиктованих листів. Від осені 1928 до літа 1931 спостерігалося певне поліпшення, а потім біль у суглобах відновився і тривав до літа 1937 р., після чого знову стишився аж до літа 1943, щоб уже остаточно вразити тіло.

«Наскільки міг, у ті різні періоди він правив Літургію — завжди сидячи, йому допомагав священик, який принаймні служив йому проскомидію: не знаю, яким чином він давав собі раду з обрядом роздроблення хліба, оскільки його закостенілі пальці не слухали його. Як стояла гарна погода, його виносили на ношах в сад, ноги вкривали коцами, щоби він міг трохи подихати свіжим повітрям.

У молодому віці він бажав мучеництва. Господь вислухав його, але не так, як це йому гадалось: десять років його життя були довгим мучеництвом. Те, чого він ніколи не втрачав, окрім повного використання розумових здібностей, був зір, слух і слово».

[Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) / Кирило Королевський. — Львів: Свічадо, 2014. — C. 408–409].

Серед тих, що постійно допомагали  Митрополитові після 1935 року, були о. Климентій та студит Атанасій Кольбенко, який слугував йому протягом 15 років. Монахиня сестра Ванда Шептицька у своїх спогадах, які публікуємо в додатках, стверджувала, що хворобою, на яку хворів Митрополит, був туберкульоз кісток: «Останніх 20 років життя хворів. Мав туберкульоз кісток. Не міг ходити і мав складнощі з письмом. Найчастіше сидів у фотелі. Мати Йосафата хворіла подібно, як і він, але лежала тільки декілька років і померла». Згадана мати Йосафата – це Ванди  рідна сестра Софія Шептицька (1904–1958) — пізніше сестра Йосафата в Згромадженні Сестер Францисканок Місіонерок Марії.

Про перехід від організаційних справ до опіки над Митрополитом згадує Ян Сильвестр Шептицький, який одідичив після о. Климентія маєток у Дев’ятниках і спогади якого публікуємо в додатках:

«Такими малими кроками удосконалювалась і росла вправність родини Студитів. Кандидати горнулися швидше, ніж можна було їх помістити. Молодь швидко входила на більш відповідальні місця, залишаючи щораз більше часу Ігуменові. Тепер міг уже спокійніше, із перспективи, дивитися на осягнення, на свою справу. Завжди повний енергії, міг віддавати старшому братові Митрополиту щораз більше часу. Був йому секретарем та капеланом і, в міру прогресування хвороби, щораз більш необхідним асистентом під час Святої Літургії. Проте, понад усе, був і повірником. Зі собою забрав більше відомостей про Митрополита, ніж хто інший їх мав».

Митрополит Андрей та о. Климентій з монахами-студитами і хлопцями.  Захоронка в Уневі. 1930 р.
Митрополит Андрей та о. Климентій з монахами-студитами і хлопцями. Захоронка в Уневі. 1930 р.

Крім своїх душпастирських обов’язків та родинних (догляд за Митрополитом), о. Климентій проявляє себе в ці роки як церковний діяч. З 1936 року о. Климентій творить низку послань-документів, які стають настановами для ввіреної йому монашої спільноти. Із 1935 року студити розпочали видання двох журналів: «Ясна Путь» (1935 – 1939 рр.) та «Промінчик Сонця Любови» (1935 – 1939 рр.). «Ясна путь» — був спеціальним журналом для Студійського чернецтва. Звісно, ініціатором видань став ігумен Климентій, який намагався всіма силами підтримати видавництво своїх співбратів. Для цього 1935 року за Уневом була закріплена навіть друкарня. Як пише дослідниця життя та діяльності Ігумена Шептицького Вікторія Чорнописька, «перші номери журналу виходили на циклограмі, а з 1936 р. друком. На сторінках місячника висвітлювалися богословські проблеми, догматичні питання, провідні аспекти чернечого життя, друкувались офіційні студійські документи, авторські послання й повчання ігумена Климентія, переклади християнських творів з іноземних мов, прозові та віршовані твори, листи-запитання, спомини ченців, поточні хронікальні записи монастирів Студійського Уставу та матеріали про перебіг діяльності ГКЦ у Східній Галичині».

[Чорнописька В. Релігійна та громадська діяльність блаженного преподобномученика Климентія (Шептицького) (1869—1951 рр.) — Львів: Галицька видавнича спілка, 2014. — С. 149]

Журнал «Промінчик Сонця Любови» був редагований студитом Марком Стеком, адресувався мирянам і виходив із друку щомісяця. Журнал розповсюджувався безкоштовно, а щомісячний тираж становив 15 тисяч примірників. Тут друкувалися монахи-студити, а також їхній ігумен Климентій.

Кілька років тому праці о. Климентія вийшли в серії «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні» в томі ІІ. Його упорядником, серед інших, є ієрм. Юстин (Юрій Бойко), який у передмові поділив усі твори на три тематичні частини. Першу, пише упорядник, «становлять його  «Послання до монахів» Святоуспенської Унівської Лаври та її дочірніх монастирів». На жаль, як стверджує ієрм. Юстин, до наших днів дійшла тільки мала частина таких послань.

Митрополит Андрей Шептицький з монахами-студитами та дітьми-сиротами у Свято-Успенській Унівській Лаврі
Митрополит Андрей Шептицький з монахами-студитами та дітьми-сиротами у Свято-Успенській Унівській Лаврі

Другу частину творів о. Климентія становлять його доповіді, статті та промови. Описуючи котрусь із цих праць, зазначатимемо читачу місце її першої публікації. Як правило, це були газети «Нива» (часопис греко-католицьких священиків, який з перервами виходив у період із 1904 до 1939 року) та «Богословія» — журнал, заснований 1926 року Українським Богословським Науковим Товариством.

І третю частину становлять монастирські розпорядження та документи, які стосуються організації монастирського щоденного життя.

[ієрм. Юстин, Передмова // Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів [текст] / Упорядник Бойко Юрій ієрм. Юстин. — Львів: Колесо, 2014. — Серія «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні». Т. ІІ. — С. 10–11]

Ми й надалі цитуватимемо та аналізуватимемо публікації о. Климентія, покликаючися на це видання.

Перший текст, оприлюднений 1936 року, —- це промова о. Климентія на конференції  братів-студитів «Під Новий рік», записана одним із монахів і опублікована у першому числі журналу «Ясна Путь» на початкових трьох сторінках. Висловлені думки «під Новий рік» стосувалися не тільки 1936 року, який стояв на порозі суспільства, а й передноворічного часу, який циклічно повторювався що 365 днів. Ігумен звернувся до монахів:

«Щоб пізнати ваготу часу, — пригляньмося — чим є Наше життя? (…).

(…) Як випаде, Брате, Твій іспит совісти на порозі того невечернього дня? На це питання не трудно відповісти. Той остаточний Твій іспит совісти буде такий, яким нині є в закінченню кожної хвилини, години, дня, місяця, року. Чому? Бо наше життя складається власне з тих частинок. І які ми в тих частинках — такі будемо в цілості. Тому дуже вважаймо на то, як ми проводимо ті дорогі години, дні, тижні, місяці, роки в монастирі. Біймося дуже, щоб їх не змарнувати. Коли змарнуємо їх — змарнуємо ціле своє життя. Не знаю, чи є щось страшніше, щось огидніше, щось болючіше — як оглядати своє змарноване життя».

Монахи-студити в у Свято-Успенській Унівській Лаврі Студійського Уставу
Монахи-студити в у Свято-Успенській Унівській Лаврі Студійського Уставу

У дальшому тексті о. Климентій порівнює життя мирян та монахів і показує його різницю. Розповідає про працю, яка повинна бути наповнена змістом, щоби приносити плоди. Бо безформенна праця, як зазначав, є причиною неспокою совісти. Окрім молитви, праця займає своє особливе місце у житті монаха-студита. Повчання о. Климентій продовжує прикладом, як небесні сили та святі всю вічність безнастанно шукають Бога. І в тому міститься їхнє найбільше щастя. Нагадує братам-студитам про сутність монашого життя:

«Ось увесь зміст нашого життя. Ми маємо бути правдивими шукачами Бога. По словам Христа — маємо молитись і неуставати, тобто, як пояснює Апостол, все робити для Бога: чи їсте, чи п’єте, все робіть нас славу Божу! … Ось у тому лежить вся наша мудрість. … Най не буде в нашому житті ані хвилини, ані одного удару серця, який би вдарив не для Бога».

Підсумовуючи, звертається до чернечої громади: «Ми маємо бути таким ж ангелами на землі. Коли будемо шукати у всьому виключно Бога — не підуть намарно ці дорогі наші монаші літа».

[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик… — C. 42–43]

Того року громадськість вшанувала Митрополита Андрея з нагоди 35-ліття сходження на престол Галицьких владик. Як подяку, Андрей Шептицький запросив чільних українських діячів до Митрополичих палат на чай. Не мало, не багато, прийшло понад 200 осіб. Крім Митрополита, гостей приймали о. Климентій та рідний брат Леон Шептицький. Подаємо репортаж, написаний учасником заходу:

«Щоби подякувати українським громадянам за їхні прояви пошани й любови, висловлені Митрополитові з нагоди його ювилею, Митрополит запросив до 200 осіб до себе, до митрополичої палати, на чай. А що ж, мабуть, ані одна особа, що дістала запрошення, не відмовила собі радісної нагоди відвідати Митрополита, то вчора, у неділю 26. ц. м. в 6 год. попол. заповнилися рецепційні кімнати митрополичої палати при св. Юрі. майже двома сотками українських громадян і громадянок, голов і чільних представників (представниць) усіх українських установ, товариств та організацій політичних (Укр. Парл. Рефр. була майже в комплеті), культурно-освітніх, господарських, суспільних, харитативних та ін. Очевидно, присутній був передусім представницький духовний світ, на чолі з львівськими владиками Іваном Бучком і Микитою Будкою та й перемиським владикою Йосафатом Коциловським. Були теж брати Митрополита: протоігумен Климентій і Лев. Сам Митрополит сидів на свому фотелі у першій кімнаті та вітався з кожним своїм гостем. У дальших салях були приладжені закуски й вина. Тому, що не було ніякої офіціяльщини, ніякого примусу чи то сидіти на означеному місці, чи триматися годин прийому, ніяких промов, ніяких офіціальних тостів, панувала повна свобода й невимушений настрій; усі почували себе, як справді у когось близького і рідного, як у власній хаті. Товариська гутірка тривала до 9.30 вечора. Хто за ввесь той час хотів розмовляти з Митрополитом підходив до Його фотелю — і для кожного Він з питомою собі ввічливістю мав добре слово, просив сідати коло себе та вів розмову на тему, яка близько цікавили дану людину, виявляючи надзвичайну поінформованість про справи всіх установ та організацій. На тому недільному чаю можна було найбільш наглядно переконатися, що значить живий, у буквальному розумінні безпосередній зв’язок Високопреосвященного Митрополита Шептицького з Його вірними, з усім українським громадським світом, з усім українським національним життям».

[«Чай у Митрополита», «Діло». — 28 січня 1936 р. — № 20. — С. 3]

Митрополит Андрей Шептицький, владика Никита Будка, о. Климентій під час реколекцій для духовенства на віллі санаторію «Зелемінь» у с. Гребенів. 1933 р.
Митрополит Андрей Шептицький, владика Никита Будка, о. Климентій під час реколекцій для духовенства на віллі санаторію «Зелемінь» у с. Гребенів. 1933 р.

Не менш цікавою є публікація в наступному виданні «Ясної Путі» під назвою «Воля Божа — це святість наша» (Слово до братії о. Ігумена Климента)». У вступі о. Климентій намагається охарактеризувати сучасну йому епоху, називаючи її «прагматичною». Стверджує, що «людям нашої епохи вже не промовляють самі слова — вони жадають живих, реальних діл».

«І зовсім слушно — продовжує. Мовляв — чином, ділом покажіть то, про що говорите, тоді і тільки тоді повіримо. І самозрозуміло. Діло, чин — безмірно перевершає слово. І то є добра прикмета нашої епохи.

Молоді сьогодні імпонують лише ті діла, що є виявом якоїсь перемоги — сили, енергії над тим, що їй ставляє перепони (…)

Другою прикметою нашої епохи є то, що люди тої епохи загально жадають від тих, що беруться за якесь діло — повного, а не половинного зусилля. Най то буде найменше діло — але добре зроблене».

Ігумент Шептицький характеризує епоху в цілях педагогічних, настановних. Цим він спочатку подає уявлення про світ, а далі в настановах наголошує на тому, що необхідно людині, щоби бути сучасною цьому світу: прагматизм і доведення справи до кінця. У наступних фрагментах свого слова до братії ці дві вимоги він пояснює під кутом зору ченця і порівнює життя у монастирі зі світським. Монахи мають чітко розуміти різницю між цими двома «світами». І якщо світські люди мають своє бачення життєвої мети і «Божа Воля» дає їм різну долю, то «Воля Божа» для монаха-студита, наголошує о. Климентій, — це життя у святості.

Він зауважує, як не раз можна натрапити у монастирях на одну із єресей, коли брат-монах каже такі слова: «Святість – це не для мене, для мене, слабого — це зависока мета.

(…) Можна це розуміти подвійно, — пояснює Ігумен, — коли брат під цим хоче виявити свою покору і свою людську безсильність, щоби в тому напрямі власними силами щось-небудь зробити — а то добре!

Одначе, коли під плащиком покори ми ховаємо свою склонність до лінивства, до середньо-вигідного життя та нехіть до зусиль, до подвижництва — так це є ясна життєва єресь».

Ці слова стосуються не лише монахів, але й світських людей. Зрештою, о. Климентій це також зазначає. Далі він промовляє про святість як християнську категорію, що також має універсальне значення, однакове для мирян і для ченців.

У цій статті знаходимо цікаву інформацію, яка висвітлює важливий момент із життя братів Шептицьких. Вони молилися, щоби Господь дав українцям покоління святих, яких не так багато було в історії греко-католицької Церкви.

«Отець Митрополит, коли були ще молодим, часто говорили мені: «Молімося, щоби Г. Бог підняв у нашому народі хоч одно покоління святих. Я, — казав він, — часто прошу Бога, щоби дав нам 90 тисяч святих». Не знаю, чому якраз 90 тисяч? Але не раз таке я від Них чув, сам зачав молитися й много Божих Служб зістало принесених Богові в тім наміренню, щоби нам зіслав святих».

[Опубліковано у: Ясна Путь. — 1936. — № 3. — березень. — С. 2–5 . Цит. За: Шептицький Климентій блаженний преподобномученик… — C. 42–43]

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.