Арешт єпископату УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

445
Арешт єпископату УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

За місяць, 4-го і 5-го лютого, відбулась Ялтинська конференція, на якій було здійснено переділ сфер впливу у світі. Як наслідок, вже на середину березня 1945 року Йосифу Сталіну була надіслана для ознайомлення підготовлена таємна інструкція № 58 «Про заходи щодо приєднання греко-католицьких парафій у СРСР до Руської православної церкви, використання старокатолицької церкви для створення опозиції Ватикану у західних республіках СРСР, зміцнення впливу Руської православної церкви за кордоном та організації всесвітньої конференції християнських церков». Це означало початок ліквідації греко-католицької Церкви.

Перед здійсненням цього плану НКВС намагався використати Архимандрита о. Климентія, щоби переконати провід УПА скласти зброю. Один із таких епізодів є відомий завдяки агентурному повідомленню про зустріч полковника НКВС і о. Климентія на квартирі свого брата у Львові, що мало місце 21 березня 1945 року.

Учасники Ялтинської конференції у 1945 році
Учасники Ялтинської конференції у 1945 році

[Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (1939-1987): у 2-х т. / [Упоряд. Сергійчук В.]. — Т. І. — К., 2012. — 656 с., Т. ІІ — К., 2012 — С. 117–126]

Передчуваючи близьку «більшовицьку лавину», яка котилася на греко-католицьке духовенство та чернецтво, у березні 1945 року о. Климентій пише до монашої спільноти своє Слово під назвою «Пересторога до всіх братів-іноків студійського Уставу». Ось кілька фрагментів цієї праці:

«Зло вміє прибирати різні види, а вже найнебезпечнішим є зло, що себе вдягає в шати чогось доброго й святого, щоби так оманути многих.

Основною правдою  християнської аскези є: «Все на славу Божу» — отже, нічого на мою, людську славу. Тільки Богові і тому, що Боже, належиться дійсно слава та задля неї, боголюбні й богомільні, честь і поклін. Чоловікові як такому слава не належиться. Сам із себе він є зером; через гріх став він числом, і то часом великим числом, але таким, що має перед собою знак заперечення («-» мінус), значиться, природна порожнеча його істоти набирає змісту, якого вартість є від’ємною, є злом. Через пізнання злого, набуте в раю, участю чоловіка стала жахлива здібність ставати з нічого «чимось» і то чимось злим, а до того, з власної свобідної волі…

Якщо б попри Божу славу своєї власної слави шукали — нищать, руйнують усе, рискують, що колись у день вічності стануть перед Суддею не лиш із порожніми руками, але з тяжкою провиною, що за життя в найважливішій справі не віддали Богові того, що Богу належалось. Небезпека велика. У серці кожного чоловіка живе честолюбність. В одних вона криється, в інших явно виступає, але в усіх є, і доперла силою Божої ласки мусить бути омертвлена. Та честолюбність ставить у серці як ідола своє «я», ставить на престолі, і хотіла б, щоби всі йому кланялись, йому кадило почитання-прославлення приносили, не Богові, а тому ідолові…

Ціль монаха ясна: святість, що її дають євангельські ради й обіт; святість, яку в душу впроваджує молитва; святість, яку здобуває праця, покірна, з послуху прийнята. І розум, і воля, і серце мають вповні аж до самого дна свого бути тим ідеалом перейняті, до нього постійно наближатися (…)».

[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів… — С. 99–108]

Далі о. Климентій розвиває думку про сутність монашого покликання, про тайну священства й душпастирство, відповідальність священиків перед Господом Богом, війну проти диявола, про любов. Цей твір не є великим за обсягом, проте зміст його безмежно глибокий. Мета його — дати настанови перед катастрофою, з якою, здавалось би, несподівано зіткнулася греко-католицька Церква. Насправді ця катастрофа старанно готувалась останні місяці. І цей день настав.

Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький. Фото зроблено у кін. 30-х рр. ХХ ст.
Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький. Фото зроблено у кін. 30-х рр. ХХ ст.

У своїх пізніших спогадах Митрополит Сліпий так описав початки відкритої агресії проти греко-католицької Церкви:

«Тим часом Ярослав Галан почав виписувати різні памфлети, «Плюю на Папу» і т. п., зогиджуючи нашу Церкву, і мав сказати, що він не згине своєю смертю, передчуваючи, що його за то чекає. Вже перед самим арештом я запросив єпископів Будку й Чарнецького, протоігумена отців-редемптористів о. Де Вохта й отця-архимандрита Климентія та заявив їм, що їх іменую, на всякий випадок, адміністраторами. Отець Де Вохт дуже здивувався і сказав, що нема жодної причини до того, бо справи йдуть дуже добре й нема ніяких побоювань. Одначе я остав при свойому, і на тім вони розійшлися. Справді, ще не було ніяких конкретних познак до репресій, але я самометно хотів забезпечити Церкву».

[Сліпий Й. Спомини / Й. Сліпий. — Львів-Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C….]

Під час згаданої зустрічі — 9 квітня 1945 року — Митрополит Йосиф призначив усіх вищевказаних чотирьох осіб адміністраторами Львівської архиєпархії, тобто офіційними своїми правонаступниками у разі свого ув’язнення.

З кримінальної справи Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського Йосифа (Сліпого)
З кримінальної справи Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського Йосифа (Сліпого)

Вранці 11 квітня 1945 р. Святоюрську гору й Собор оточив кордон міліції. У такий спосіб намагались ізолювати його мешканців та не допустити вивезення документації й цінностей. Увечері того ж дня, близько 19-ої години, велика група офіцерів держбезпеки увійшла до митрополичих палат — Йосифу Сліпому вручили ордер на арешт. Єпископів Микиту Будку й Миколая Чарнецького, а також кількох інших священиків заарештували того ж дня. Усіх негайно було перевезено до Києва. Від 12 до 14 квітня тривав ретельний обшук на Святоюрській горі: в митрополичих палатах, соборі та крипті, помешканнях священиків тощо. Тоді ж було конфісковано митрополичий архів та бібліотеку покійного Митрополита. Станом на 21 квітня 1945 р. органами держбезпеки у Львівській області заарештовано 33 особи: митрополита, 2-ох єпископів, 20-ть священиків, 2-ох деканів, 3-ох семінаристів та 5-ох мирян. Одночасно енкаведисти провели обшуки в Богословській Академії, семінарії, дяківській школі. Ці навчальні заклади відразу ж закрили, а затриманих 159-ть студентів відправили до призовних пунктів місцевих військкоматів.

[Більш детальніше див.: Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)… — С. 100–103]

 Під час арешту Митрополита Сліпого, згідно плану арештів, затвердженого народним комісаром-міністром державної безпеки Української РСР Сергієм Савченком, о. Климентія й о. Івана Котіва від 9 квітня 1945 року наказано не обшукувати.

Архиєпископські палати на Святоюрській горі. Фото зроблено у 30-х рр.. ХХ ст.
Архиєпископські палати на Святоюрській горі. Фото зроблено у 30-х рр.. ХХ ст.

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 465]

Незадовго до арешту єпископату з-під пера о. Климентія світ побачила ще одна праця, метою якої було підготувати до тяжких часів не тільки священство й монашество, але і простих мирян. «Віра. Надія. Любов» така  назва послання, датованого 2 квітня 1945 року. «У катехизмі, писав о. Климентій,  сказано, що є три Божі чесноти, а саме: Віра, Надія й Любов. Вони тому названі «Божі», бо відносяться безпосередньо до Господа Бога, інші ж управильнюють наші відносини до ближніх, до себе самих та до окружаючого нас світу». Відтак, о. Климентій залишає у праці три настанови, підсумування яких тут коротко подамо:

— «…Щодня повторюймо ту молитву: «Ісусе, скріпи мою віру» а, напевно, не дізнаємось ні заводу, ні розчарування, бо якщо треба в щось сліпо вірити, то в Доброту, в Любов, у Милосердя Нашого Бога. А що варто про дар Віри просити, свідчить Апостол великомовним словом: «Та є побіда, що побідила світ віра наша (Йо. 5,4). Але молімося про ту чесноту і набуваймо її якнайревніше, бо нічого так, як Віра, не зближає нас до Самого Господа Бога»;

— «…Кожен із нас, напевно, стрічав у своєму житті людей благородних і благодійних, які радо в міру сил своїх другим помагали й добре робили. Найпевнішим ключем до їх серця й до їх щедрості буде все сильно пересвідчена сильна Надія в їхню доброту, а також наглядна нужда й дійсна потреба того, хто о поміч просить. У безкінечній мірі є те саме і в нашім відношенні до Господа Бога; Ключем до Його щедрості то наше пересвідчення про безконечну Його Благость і Надія, що на тім опирається, а з іншої сторони, покірний відклик на нашу нужду, неміч і конечну потребу порятунку від Нього, від Предоброго Бога. Часто, отже, повторюймо слова Пс. 24 «Боже мой, на Тя уповах, да не постиджуся во вік».

— «…Заповідь любові заказує робити ближньому зло, а приказує робити добро; злого ближньому не вільно ані бажати, ані робити чи словом, чи ділом; не вільно йому шкодити ані на майні, ані на здоров’ї тіла, ані на славі, а робити добро ближньому наказує заповідь любові до ближнього в міру власної спромоги і в міру існуючих обставин… Степень осягнення тут, на землі, Любови до Бога й до ближнього рішає, без сумніву, також і про степень вічної нашої слави в Небі. Тож у молитві ніколи досить не можемо просити про Ласку Любови, а при тім користаймо з кожної нагоди, що їх щодня приносить із собою життя, щоб умножити діла любові. Мірою правдивої духовної величі чоловіка є, головним чином, великість любові, що живе в його серці».

[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів… — С. 109–118]

 Архимандрит о. Климентій залишився в цей час найвищим і безсумнівним авторитетом на волі серед греко-католиків, а з моменту ліквідації Церкви у 1946 році і її духовним провідником. Оскільки Митрополит Йосиф назначив його також адміністратором Львівської архиєпархії, то це дає змогу стверджувати, що з моменту  ув’язнення Митрополита о. Климентій став на чолі греко-католицької Церкви.

Внутрішній двір у комплексі будівель Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу
Внутрішній двір у комплексі будівель Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу

За місяць після цих трагічних подій о. Климентій пише листа до рідні в Корчині, вже у Польщі. Це був другий лист, написаний того року.

Львів, 11.05.1945 р.
Станіславові Шептицькому — Корчина

Мої Найдорожчі!
Писав до Вас кілька тижнів тому, доносячи про смерть нашого дорогого Митрополита, який помер 1 листопада близько 2-ої після полудня від водяної пухлини, яка і до серця досягла. Від 18 жовтня уже не вставав із ліжка, а останні три дні вже нічого не говорив. Похорон був дуже урочистим — 5 листопада — через усе місто. Тепер настали для нас важкі часи. Заарештовано місяць тому весь греко-католицький єпископат — тиснуть, щоби переходити на православ’я. Дякувати Господу, духівництво у своїй моральній цілості сильно стоїть при вірі й не сходить на бездоріжжя, незважаючи на ув’язнення, погрози тощо. Важкі часи настали, але Бог Добрий і не залишить нас у біді. Я ще мешкаю в Юра, у давній моїй кімнаті, але не знаю, як довго це триватиме і що принесе завтрашній день.

Адресую до Гані, бо так мій лист найлегше Ваших рук дійде.

На 8 травня пам’ятаю про Корчину й дорогих іменинників. Маю надію, що всі у Вас здорові. Останнє від Вас повідомлення — це був лист Гані від жовтня 1944, який надійшов якось у квітні.

Бог із Вами всіма, мої дуже дорогі. Чи Зося з дітьми далі в Хробжу, а чи Ви маєте з чого жити, бо такий довгий фронт мусив усі запаси поглинути?

Ще раз — вітання, найсердечніші обійми. Чи ще колись тут, на землі, ми побачимось? Може, вже ні, але на землі життя не закінчується, тому, в кожному разі, — до побачення. Бог з Вами.

Ваш щиро серцем Климент

Іван МАТКОВСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.