Аренс, Гоц, “перевертень” та інші. Про будні рівненських поліціянтів позаминулого століття

140
Одна з найдавніших листівок з видом на місто Рівне, поч. ХХ століття
Одна з найдавніших листівок з видом на місто Рівне, поч. ХХ століття

Поліціянти-бандити, чиновники-пияки та “неблагонадійні” священнослужителі — шокуючі подробиці з життя посадовців повітового Рівного позаминулого століття постають перед нами з документів Державного архіву Рівненської області та зі спогадів викладача Рівненської гімназії Автонома Солтановського.

Рівненський повіт з центром у Рівному, увійшовши в 1793 році в складі Волині до Російської імперії, став складовою Волинської губернії. Відтоді в лексиконі рівнян з’явилися такі слова як городничий, пристав, ратман, справник, земський суд. Усі ці інституції покликані були відповідати за безпеку громадян і правопорядок у місті, здійснювати окремі судові функції. Іншими словами, були прообразами майбутніх поліційних органів. Спочатку вони виконували чимало функцій, які в подальшому не були властиві поліції. Зокрема земський суд наглядав за виконанням розпоряджень державних органів влади, за станом торгівлі, доріг та мостів, протипожежного забезпечення. Контролював відбування різних повинностей мешканцями повіту; організацію продовольчого забезпечення; громадської опіки та заходів для запобігання жебрацтву; у разі необхідності – відповідав за організацію ліквідації інфекційних захворювань та масового мору худоби. Також у його функції входило ведення слідства, дізнання і розгляд незначних проступків та позовів.

У 1862 році земські суди було скасовано, а їх функції передано повітовим поліцейським управлінням.

Поліція Волинської губернії, губернське місто Житомир. Фотограф Йосип Покорний, 1875 рік
Поліція Волинської губернії, губернське місто Житомир. Фотограф Йосип Покорний, 1875 рік

Городничий, який не пив нічого, крім “сивухи”

Маловідомі сторінки давньої історії нашого краю, зокрема про будні поліційної служби, розкривають нам спогади надзвичайно цікавої особистості — викладача Рівненської гімназії Автонома Солтановського, який служив у Рівному з 1849 по 1864 роки і був особисто знайомий з усіма міськими чиновниками. Його уїдливі коментарі й колоритні оповідки про місцеві звичаї та порядки дійшли до нашого часу в “Уривках зі спогадів Автонома Солтановського”.

Зокрема завдяки спогадам Солтановського в історію нашого міста увійшов городничий Ч-ський (так у Солтановського), незаконнонароджений син графа Ч-ва. Городничий в Росії 1775-1862 років був главою адміністративно-поліцейської влади повітового міста. Фактично — начальником поліції і головним посадовцем повітового міста. Призначали його “зверху”. Він мав походити з дворян і бути чиновником або офіцером у відставці. Городничий мав зарплатню від держави і додаткові кошти з міської казни. Звітувати перед будь-якими міськими установами городничий не мусив.

Городничий. Листівка середини ХIX століття
Городничий. Листівка середини ХIX століття

Як пише, Солтановський, городничий Ч-ський був людиною світською, відмінно освіченою, чесною, але зовсім опустився. Пив без міри. Дійшло до того, що не вживав нічого, окрім “сивухи”. Гостей же “заливав” виключно шампанським. Ч-ський отримував від невідомої особи великі суми, які витрачав на пригощання потрібних людей шампанським та на розкішний стіл. Коли ж сам бував у гостях, то вимагав “букашку затопить”, тобто келишок “сивухи”, за що його і прозвали “букашкою”. Називав себе незмінним городничим, дозволяв підлеглим робити все, що хочуть, а сам ні у що не втручався. Але до “мерзости” був суворий, його боялися. Як писав Солтановський, при городничому Ч-ському крадіжки зовсім вийшли з моди в місті.

Повітовий справник Аренс рівненський “набоб”

Вищу поліцейську владу в Рівненському повіті уособлював Рівненський повітовий справник, при якому до реформи 1862 року функціонував земський суд. Він наглядав за громадською безпекою та справами повітової поліції, а також за своєчасною сплатою податків, викупних платежів та справляння оброку з селян. Посада справника була виборною, однак обирати його мали право виключно дворяни.

У 1862 році земські суди було скасовано і виконання їх функцій передано повітовим поліцейським управлінням. Повітове поліцейське управління, яке керувало діяльністю станових, дільничних і міських приставів та поліцейських наглядачів, наглядало за виконанням ухвал і рішень судових установ; провадило контроль за торгівлею, станом доріг, виконанням рекрутського набору; займалося стягнення недоїмок. У повітового справника був помічник. Посада справника проіснувала до 1917 року.

Форма повітового справника. Зображення ілюстративне з мережі Інтернет
Форма повітового справника. Зображення ілюстративне з мережі Інтернет

У своїх спогадах не обійшов увагою Автоном Солтановський і рівненського повітового справника, яким на той час був Аренс. Згадував про нього як про людину надзвичайно спритну і щасливу. Після закінчення університету служив в канцелярії генерал-губернатора, потім отримав посаду Рівненського земського справника. Аренс так умів зі своєї посади отримувати користь, що начальство його ще і в приклад ставило. Жив, як заможний поміщик – отримував щорічно від 14-ти до 16-ти тисяч рублів сріблом. Автоном Солтановський називав його “набобом” (в Індії та Пакистані титул правителя провінції, в переносному значенні – заможна людина, життя якої відзначається східною пишнотою). І дійсно, екіпажі в Аренса вирізнялися вишуканістю та відповідали останній моді. Його слабкістю були чистокровні їздові коні. Мав особистого кухаря, лакея, кучера, форейторів (форейтор – слуга, що сидів на передньому в упряжці коні). Дружина справника, обвішана діамантами, вдягнута в оксамит, щодня сиділа у вітальні свого будинку, гордовито поглядаючи на відвідувачів, що приходили до неї з поклонами.

З документів Держархіву Рівненської області. Підпис повітового справника Аренса
З документів Держархіву Рівненської області. Підпис повітового справника Аренса

Але душа Аренса рвалась до справжньої розкоші. Домігся місця окружного інтенданта в Одесі. А в 1877 році його призначили генерал-інтендантом діючої армії з отриманням чину дійсного статського радника.

За підписання контракту з підрядником “Грегор Коган і К” Аренс потрапив під суд. Як йому це вдалося, але, захворівши, виїхав на лікування за кордон і так уник покарання. Деяких його підлеглих було засуджено, позбавлено чинів, орденів та дворянства. А наш герой після цього служив в Петербурзі, отримав статус таємного радника та жив на широку ногу. Та ще й допоміг своїй рідні отримати прибуткові посади у Подільській та Волинській губерніях.

Після Аренса місце справника зайняв, як писав Автоном Солтановський, “старичок с удушьем Погоновский”. Про нього було відомо, що, хоча й був православним, повністю залежав від місцевої польської знаті. Але і його діяльності фінал був плачевним – за хабар скоїв щось незаконне і “по величайшему повелению” був відсторонений від посади назавжди.

Любитель діамантів справник Гоц

Наступним рівненським справником став підполковник Гоц, який до того командував Азовським полком, розквартированим у Рівному. Саме йому довелося керувати поліцією під час польського повстання 1863-1864 років.

Читав погано, писав ще гірше так характеризували цього неука. Але це не завадило йому облаштуватись на посаді, і “плавати”, як сир у маслі. Грав “по-великому”, розраховувався “полуімперіалами та сторубльовими бумажками”. А чого тільки в нього не було на столі – і виноград, і ананаси, “и редкие береры груши”, і різна дичина, і стара горілка, “как прованское масло”, і сторічні меди, і коштовні вина.

Всі пальці в Гоца були в діамантах. Це були подарунки від польських панів, за те, що захищав їх під час польського повстання. Він, як й інші справники Півдненно-Західного краю, “шумели, доносили, и доносили всегда неверно, преследовали самым грубым способом мелкоту, учеников и студентов”. Вся ж верхівка повстанців була в товариських стосунках не тільки з місцевою поліцією, а й з губернаторами.

З рапорта “Єго високоблагородію господіну ровєнскому уєздному ісправніку” (ДАРО)
З рапорта “Єго високоблагородію господіну ровєнскому уєздному ісправніку” (ДАРО)
Рівненський повітовий справник Гоц пише директору Рівненської гімназії. Судячи з тексту, грамотій він був ще той (ДАРО)
Рівненський повітовий справник Гоц пише директору Рівненської гімназії. Судячи з тексту, грамотій він був ще той (ДАРО)
Продовження листа Гоца (ДАРО)
Продовження листа Гоца (ДАРО)

І хоча після польського повстання 1831 року росіяни зайняли місця чиновників-поляків, напередодні другого польського повстання 1863 року на цих посадах якось непомітно знову опинились поляки. Поліція не була виключенням. Секретарі, столоначальники, писарі в поліційному управлінні — всі були поляками. Старші засідателі, помічники приставів та навіть пристави також були поляки. І всі вони сприяли підготовці повстання. І навіть поліція з росіян дивилася на підготовку поляків до нового повстання крізь пальці. А коли все ж таки проявляла певну активність, здебільшого в боротьбі з рівненськими гімназистами-поляками, то це також намагалися прикрити.

А це вже – “Ровєнскому уєздному ісправніку” – під грифом “Секретно” (ДАРО)
А це вже – “Ровєнскому уєздному ісправніку” – під грифом “Секретно” (ДАРО)

Під час польського повстання саме Гоцу дісталось найбільше з усіх чиновників. Йому постійно підкидали листи з погрозами то спалити вулицю Тополеву, то його власний будинок (а мешкав він на вулиці Гімназійній, тепер Драгоманова), а його повісити. Додавали до погроз малюнки з зображенням справника на шибениці в мундирі і при всіх орденах. Спочатку Гоц захищав панів, а коли це стало небезпечно для нього самого, став всіма силами показувати свою “активність”, що більшою мірою стосувалась заборони полякам будь-яких проявів підтримки повстанців. Особливо воював з польськими жінками, які носили траур за вбитими героями. Побачивши польку у чорному вбранні, обов’язково зчиняв галас і погрожував вигнати з міста або посадити у в’язницю. Водночас, зустрівши на вулиці дружину власника міста князя Любомирського, вдягнену також у траурне вбрання, робив вигляд, що нічого не помічає, а тільки розкланювався і виказував свою повагу.

Банда “перевертнів” з інвалідної команди

Окрім поліцейських, у містах існували так звані інвалідні команди, які складалися з солдатів, що через хворобу, поранення чи вік не могли повноцінно служити у війську. Вони, зокрема, несли караульну службу на заставах при в’їзді до міст.

Листівка початку ХХ століття “В’їзд до міста”. Приблизно тут була застава зі шлагбаумом, на якій несли службу вояки інвалідної команди
Листівка початку ХХ століття “В’їзд до міста”. Приблизно тут була застава зі шлагбаумом, на якій несли службу вояки інвалідної команди
Якнайкраще демонструє, що робили караульні з інвалідної команди на заставах картина художника Мстислава Добужинського “Провінція 1830 років” (1907 рік)
Якнайкраще демонструє, що робили караульні з інвалідної команди на заставах картина художника Мстислава Добужинського “Провінція 1830 років” (1907 рік)

Про те, що такий підрозділ був і в Рівному згадував Автоном Солтановський. Діяльність інвалідної команди, що служила в Рівному наприкінці 1850-х років за сучасними мірками цілком заслуговує на поліційний серіал. Командиром був такий собі Ішлінський, про якого сьогодні сказали б, що він “перевертень”. Отримував невелику платню у 300 рублів на рік, але мав непоганий додатковий дохід від продовольства та обмундирування команди, великого городу, який безоплатно обробляла та ж команда. Однак цього йому було мало. І Ішлінський зібрав з найбільш здібних і молодих солдат своєї команди шайку грабіжників під командою унтер-офіцера. Команда крала на ярмарках у Рівному та навколишніх містечках. Виносили все, вибиваючи вікна в погребах, клунях та єврейських будинках, пробиваючи солом’яні дахи в клунях міщан, а потім перейшли до будинків більш поважних обивателів та чиновників.

Листівка кінця ХІХ століття
Листівка кінця ХІХ століття

Містяни були в паніці. На ніч навіть барикадували вікна, двері, але нічого не допомагало. Вламуючись до будинків, “стражі порядку” погрожували смертю переляканим господарям, а тих з них, хто намагався чинити спротив, зв’язували та заставляли лежати тихо, поки банда обносила будинок до нитки. Забирали все, що потрапляло під руку – вино, горілку, птицю, сир, масло, борошно, хліб у мішках, гроші, срібні речі, прикраси, подушки, ковдри, одяг. Частина вкрадених речей надходила Ішлінському, щось розбирали бандити, а найбільшу частину єврей-фактор збував за межами міста. Всі гроші потрапляли до Ішлінського та городничого Петре. Зрозуміло, що без участі останнього таке свавілля не відбувалося б. Згодом стало відомо, що готували новоспечених злодіїв бандити зі стажем, яких на ніч випускали з в’язниці для проведення “навчань”.

З часом містяни стали підозрювати Ішлінського – дуже вже він жив на широку ногу. Постійно влаштовував бали, на яких пригощали по-багатому та грали в карти. А коли вже в місті нікого було грабувати, то перед кожним черговим пишним прийомом у Ішлінського містом точилися чутки про обкрадання погреба з вином у тому чи іншому недалекому від Рівного селі чи маєтку.

Зображення ілюстративне
Зображення ілюстративне

Попри скарги містян корпусному команди внутрішньої сторожі (був ще і такий підрозділ у місті), який також став підозрювати Ішлінського, злодіям вдалося підкупити його дружину, і справу на деякий час закрили.

Мабуть, це відбувалося б вічно, якби невдовзі до Рівного не перевели піхотний полк під командуванням полковника Бібікова. Його будинок також було пограбовано, а через зв’язки полковника в столиці скандалу уникнути не вдалося. Корпусний мусив нарешті відреагувати на таке зухвальство — зробив кілька засідок і заарештував бандитів. Ішлінського було також заарештовано, але ще до суду він захворів і помер у Житомирі у військовому шпиталі. Як би не зв’язки Бібікова, рівняни ще невідомо скільки жили б у страху за своє майно.

Листівка кінця ХІХ століття. Застава при в’їзді в Радивилів
Листівка кінця ХІХ століття. Застава при в’їзді в Радивилів

Поліційна хроніка Рівного ХІХ століття

Час залишив нам невелику кількість архівних документів, за якими можна дізнатися, чим же займалася тодішня поліція. Значну частину документів становлять циркуляри волинського губернатора щодо нагляду за неблагонадійними особами, більшість з яких були “політичні”. У разі, якщо така особа прибуде на підвідомчу територію, слід було “учинить над ним полицейский надзор”.

Список неблагонадійних, що підлягають нагляду поліції на території 4-го стану Рівненського повіту
Список неблагонадійних, що підлягають нагляду поліції на території 4-го стану Рівненського повіту

Рівненський повіт було поділено на 5 станів

1-й стан у м. Клевань (входили Рівненська, Дядьковицька і Клеванська волості, всього 125 населених пунктів).

2 стан у м. Тучин (входили Тучинська, Людвипільска, Межирицька, частина Кустинської волості, 255 населених пунктів).

3 стан у м. Сарни (входили Немовицька, Березенська, Степанська волості, 116 населених пунктів).

4 стан у м. Домбровиця (входили Домбровицька, Висоцька, Любиковицька та Вирівська волості, всього 130 населених пунктів).

5 стан у м. Костопіль (входили Костопільська, Деражненська, Стидинська, частина Кустинської волості, 206 населених пунктів).

Найбільше дошкуляли поліцейським поляки, які після придушення польського повстання 1863 року проводили панахиди за загиблими повстанцями, носили траур та інші патріотичні знаки. Кожен такий факт неодмінно фіксувався у поліційних рапортах. Пристави повинні були постійно надавати повітовому справнику списки чиновників польського походження, коментуючи їх політичну благонадійність.

Волинський губернатор дуже часто звертався листами до рівненського справника Гоца, називаючи його по-товариськи “Іване Степановичу” і, наголошуючи на конфіденційності справи щодо осіб, які не викликали у нього довіри, писав:”Сведения эти прошу вас собрать из под руки, не обнаруживая своих действий не поводов к ним”.

Волинський губернатор – Рівненському справнику Гоцу – “совєршенно сєкрєтно” (ДАРО)
Волинський губернатор – Рівненському справнику Гоцу – “совєршенно сєкрєтно” (ДАРО)
Лист волинського губернатора повітовому справнику Гоцу (ДАРО)
Лист волинського губернатора повітовому справнику Гоцу (ДАРО)

Іван Степанович наглядав і за чиновниками, яких направляли з губернського Житомира у відрядження “на місця”, і навіть за священнослужителями. Складалися списки, в яких зазначали статок священника і чи був він “одобрительного”, чи “неодобрительного поведения”. Найбільшими гріхами священників, згідно з такими документами, були: “пристрастился к гарячительным напиткам”, “ведет безответственную жизнь”, “уклоняется от проведения православных обрядов” та “частые отлучки с прихода”.

Іменний список священників Рівненського повіту “нєодобрітєльного повєдєнія”
Іменний список священників Рівненського повіту “нєодобрітєльного повєдєнія”

Під наглядом поліції були й питейні заклади. Особливо контролювали, щоб євреї без патенту не торгували міцними напоями. Адже податок з торгівлі вином і горілкою складав левову частину надходжень у державний бюджет. У звітах поліції ішлося також, що смертей від запою не було, однак загалом продаж алкоголю має “дурное влияние на народную нравственность”.

Щотижнево пристави готували рапорти про те, що відбувалося на території їх станів (районів). Виходячи з документів, що збереглися в архіві, можна зазначити, що якихось аж надто кричущих кримінальних проявів на території повіту не було. Наприклад, у 1869 році один з приставів повідомляв про молодого селянина, який відрубав собі пальці на руці, намагаючись так уникнути рекрутського набору; про пожежу в селі поблизу Березного, яку визнали підпалом та про втоплення єврейки.

Поліція більше займалась наглядом за підозрілими особами, збирала інформацію з різних питань життя повіту, ніж боролась зі злодіями, яких, судячи зі звітів, майже не було. У віданні станових приставів був і нагляд за станом доріг, виконанням шляхової повинності, оповіщення зацікавлених осіб про ціни на продукти харчування та вино, облік кріпаків та вільних селян. Поліція вирішувала, кому видавати дозволи на книжкову торгівлю і торгівлю “повременными” виданнями.

Повітове управління переглядало всю поштову кореспонденцію, що надходила у волості. Забезпечення результативності рекрутської кампанії також було функцією поліції. “Употребить все зависящие энэргические меры к точному непременному исполнению сдачи и приему рекрутов и непременным окончанием набора безнедоимочно. Наблюдение за приемом рекрутскими присутствиями военных заместителей из частных лиц и денежного выкупа от военной службы, а также частного найма охотников в рекруты”, – такі завдання стояли перед ними.

Рапорт пристава 4 стану (Домбровиця). “Імєю честь Вашему Високоблагородію донєсті, что ввєрєнний мнє стан в політічєском отношеніі совєршенно спокоєн…” (ДАРО)
Рапорт пристава 4 стану (Домбровиця). “Імєю честь Вашему Високоблагородію донєсті, что ввєрєнний мнє стан в політічєском отношеніі совєршенно спокоєн…” (ДАРО)

Найбільшу частину поліційних звітів складала статистика про стан повіту. Щороку слід було звітувати про кількість мешканців за належністю до окремих станів, за віросповіданням; про кількість будівель, окремо церковних та молитовних; про стан скотарства, садівництва та городництва, врожай різних сільськогосподарських культур, про фабрики та заводи, кількість чиновників, навчальних закладів та учнів в них. Також вели облік маєтків, у яких господарювали самі власники, і які здавали в оренду, а також маєтків, закладених у банках.

У Рівненському повітовому поліційному управлінні в 1860-х роках розглядались справи: про “умертвление” своєї незаконнонародженої (позашлюбної) дитини вдовою губернського секретаря та селянином; про спробу втечі ув’язнених з рівненської в’язниці; про нанесення побоїв родичам, селянам поміщиками, або їх управителями; про пограбування церков (грошей з церкви в Тинному); про підробку документів чиновниками; про самогубство та спробу самогубства; про захоплення селянами земель поміщиків; про продаж м’яса “павшего скота”.

У 1915 році під час візиту до Рівного волинський губернатор зробив зауваження щодо недостатньої кількості поліцейських і необхідність збільшення штату городових рівненської міської поліції. За існуючими тоді положеннями, в населених пунктах з понад дві тисячі мешканців кількість поліціянтів обраховувалася з розрахунку один поліцейський на чотириста осіб населення. На той час у Рівному на 16 993 чоловічого та 17 600 жіночого населення (не враховані війська, які розміщувалися в Рівному) було 57 городових, з них – 11 старших, 46 молодших, замість 70-ти за положенням.

Про збільшення штату поліції в Рівному
Про збільшення штату поліції в Рівному

Однак міська Дума в умовах військового часу відчувала таку величезну нестачу коштів на більш нагальні потреби, що самотужки виконати розпорядження губернатора не могла. І звернулася по допомогу до… того ж самого волинського губернатора. Однак до самої ліквідації міської поліції у 1917 році штат її так і не було збільшено.

Людмила ЛЕОНОВА, Державний архів Рівненської області

Джерело: РівнеРетроРитм

Залиште відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.