Анна Любомирська. Доля княгині

1390
Анна Любомирська. Доля княгині

У момент, коли вона покинула цей світ, у зимовому холодному небі зійшла Полярна зірка… Так закінчився земний шлях цієї незвичайної уродженки Рівного — княгині, яка провела останні роки життя за колючим дротом радянського “енкаведистського” табору, і від якої не залишилось навіть могили.

Дев’ятого жовтня 1882 року в будинку на “Гірці” в Рівному в князівській родині Станіслава та Ванди Любомирських прийшла на світ дівчинка, яку нарекли за польським звичаєм кількома іменами — Анна Ядвіга Марія. Перше ім’я малючка отримала при народженні від батьків. Друге — при хрещенні, яке припало на день шанованої польської святої Ядвіги. А третє ім’я-оберіг 10-річна князівна обрала собі сама, як це було заведено в тогочасній Польщі, під час обряду першого причастя. Наймолодша дитина в родині, Анна мала двох старших братів Адама і Губерта та старшу на 5 років сестру Марію.

Сестри 16-річна Марія та 11-річна Анна Любомирські. Фото датовано серпнем 1893 року
Сестри 16-річна Марія та 11-річна Анна Любомирські. Фото датовано серпнем 1893 року

Рівненський двір Любомирських кінця ХІХ-початку ХХ століття хоча і втратив ознаки колишньої величі магнацького роду, однак ще підтримував фамільні традиції гостинності й імідж мистецького осередку краю. Попри те, що тодішній власник Рівного князь Станіслав мав радше підприємницьку жилку, аніж, як його батько Казимир, мистецьку, двері дому були широко відкриті для гостей і творчих особистостей. Заради гостей, які часто зупинялися в маєтку на “Гірці” на кілька днів, він навіть добудував другий поверх над цегляною частиною палацику.

Резиденція Любомирських на “Гірці”. Кінець ХІХ-початок ХХ століть
Резиденція Любомирських на “Гірці”. Кінець ХІХ-початок ХХ століть
Колишній дім Любомирських за часів розміщення там окружного суду в 1930-і
Колишній дім Любомирських за часів розміщення там окружного суду в 1930-і

Любомирські влаштовували прийоми з нагоди свого приїзду в місто, родинних урочистостей, днів народжень доньок Марії та Анни (сини виховувалися у Варшаві в школі для дітей аристократів). Обидві панночки початкову освіту та уроки світського життя здобували вдома під опікою матері княгині Ванди. Щаслива у своєму безтурботному дитинстві маленька Анна Ядвіга тоді ще не знала, яка трагічна доля чекає на неї та її родину…

Заміж за нащадка впливового роду

Зазвичай у магнацьких родинах було заведено одружувати дітей з вихідцями зі свого кола. І 22-річну Анну Любомирську посватали за представника одного із найбагатших і найвпливовіших родів Європи — Януша Радзівіла з берлінської лінії цього роду. Наречений був старший від Анни на два роки. Мав престижну освіту і блискучі кар’єрні перспективи, вишукані манери і гарну зовнішність.

Януш Радзівіл
Януш Радзівіл

Любомирські і Радзівіли приятелювали здавна. А оскільки Радзівіли мали маєтки неподалік Рівного — у Шпанові та Олиці — то часто гостювали одне в одних, їздили на полювання, зустрічалися на родинних урочистостях. Саме під час шпанівських гостин Любомирських у Радзівілів і познайомилися ще дітьми Анна та Януш.

Колишня офіцина, а після пожежі великого шпанівського палацу – літня резиденція. Фото 1930-х років, рівненський салон “Студіо” для “Тижневика ілюстрованого”
Колишня офіцина, а після пожежі великого шпанівського палацу – літня резиденція. Фото 1930-х років, рівненський салон “Студіо” для “Тижневика ілюстрованого”
Полювання в цуманських лісах. Праворуч крайня за столом Анна Любомирська, поруч з нею Януш Радзівіл
Полювання в цуманських лісах. Праворуч крайня за столом Анна Любомирська, поруч з нею Януш Радзівіл

Недаремно у своїх спогадах князь Януш зазначав, що Шпанів йому дорогий тим, що неподалік нього жили їхні приятелі Любомирські, з молодшою донькою яких він узяв шлюб. Дев’ятого грудня 1905 року Анна Ядвіга Марія княгиня Любомирська стала дружиною Януша Францішка Ксаверія князя Радзівіла. Офіційно шлюб укладено в Рівному, а пишне весілля відбулося в родинній резиденції Радзівілів у Олиці.

Олика, початок ХХ століття. Над вхідною брамою – замкова тераса, де здебільшого відбувались гостини та фотосесії
Олика, початок ХХ століття. Над вхідною брамою – замкова тераса, де здебільшого відбувались гостини та фотосесії
Весільне фото Януша Радзівіла і Анни Любомирської в покоях Олицького замку, 1905 рік
Весільне фото Януша Радзівіла і Анни Любомирської в покоях Олицького замку, 1905 рік

Чи був це шлюб з розрахунку (Любомирські на той час мали серйозні фінансові проблеми) хтозна… Однак, схоже, як мінімум про взаємну симпатію таки йшлося, бо відомо, що упродовж усього життя Анна і Януш зберігали дуже теплі й довірливі стосунки. Анна, знаходячись начебто в тіні свого чоловіка, який увійшов у історію як впливовий політичний діяч і дипломат, проте завжди уміла продемонструвати і власну ініціативу, і причетність до його справ. Вона розділила з чоловіком усі випробування долі, що випали на їхньому життєвому шляху.

Анна Радзівіл
Анна Радзівіл

Під час польсько-більшовицької війни князь Януш пішов добровольцем на фронт і в чині підпоручника служив у штабі 8-ї кавалерійської бригади Війська Польського. На початку серпня 1920 року він так описував фронтові будні дружині Анні: ” Шалено втомлені й змордовані коні й люди, обози в далеких тилах, можливо десь у Варшаві, так що вже вісім днів ми неголені й не миті, виглядаємо як банда. Суцільний негатив. Якщо нині з Варшави нічого не зроблять, то ні на що добре сподіватися не доведеться…”.

Януш Радзівіл
Януш Радзівіл
Палац Радзівілів у Неборові (сучасна Польща), 1920 рік. Крайній ліворуч стоїть Януш Радзівіл, сидить Анна
Палац Радзівілів у Неборові (сучасна Польща), 1920 рік. Крайній ліворуч стоїть Януш Радзівіл, сидить Анна

Маючи кілька резиденцій в Європі, Анна і Януш часто переїздили. Періодично мешкали в родинному маєтку в Олиці, влітку — у Шпанові, де, після того, як у 1870-у згорів великий палац, була літня резиденція. У травні 1910-го Анну привела до Рівного сумна подія — в костелі Святого Антонія, де була родинна усипальниця Любомирських, ховали її матір княгиню Ванду. У серпні того ж року Анна знову відвідала Рівне з нагоди весілля її сестри Марії з графом Францішком Замойським. Звістка про смерть батька, князя Станіслава, в буремному 1918-у застала Анну у Стокгольмі, де вона з чоловіком і дітьми опинилася, рятуючись від більшовиків.

Чаювання на палацовому подвір’ї у Неборові, 1919 рік. Праворуч сидить княгиня Анна, за нею стоїть син Едмунд, поруч з ним донька Кристина, далі у матросці стоїть середній син Фердинанд, на руках сидить також у матросці наймолодший син Станіслав
Чаювання на палацовому подвір’ї у Неборові, 1919 рік. Праворуч сидить княгиня Анна, за нею стоїть син Едмунд, поруч з ним донька Кристина, далі у матросці стоїть середній син Фердинанд, на руках сидить також у матросці наймолодший син Станіслав

Чи відвідувала княгиня Рівне потому, інформації поки що віднайти не вдалося. Її родинне гніздо на “Гірці” було спустошене і розорене під час Першої світової та подій польсько-більшовицької війни. Палацик після смерті князя Станіслава стояв пусткою.

Дім Любомирських на “Гірці” після розгрому більшовицькими військами
Дім Любомирських на “Гірці” після розгрому більшовицькими військами

Рівне залишилось для Анни спомином її безтурботного дитинства, і, водночас, місцем смутку. Утім, рідне місто княгиня не забувала. За її сприяння Януш Радзівіл долучився фінансово до побудови гарнізонного костелу Петра і Павла на початку 1930-х років. Вона збирала і доправляла благодійну допомогу для рівненських сиротинців, на Різдво і Великдень фінансувала подарунки для дітей бідноти. Закуповуючи книги для двох бібліотек в Олиці, не забула і про шкільні бібліотеки в Рівному та школу в Шпанові. Окрім цього, подружжя долучилося до родинної опіки над бурсою для 30-ти дітей-сиріт, організованою у старому палаці Любомирських ще батьком Анни князем Станіславом. Підтримувала стосунки з братами та сестрою Марією.

Старша сестра Анни Марія з дітьми Кшиштофом і Зенеїдою. Відень, 1916 рік
Старша сестра Анни Марія з дітьми Кшиштофом і Зенеїдою. Відень, 1916 рік

Переймаючись долею 3-х малолітніх племінників, дітей Адама, в листах просила брата після його розлучення з дружиною не позбавляти її спілкування з дітьми та бути милосердним до психічно хворої колишньої дружини. Князь Адам, приймаючи поради сестри, запевнив, що дозволятиме їм бачитися і піклуватиметься про першу дружину.

Анна Любомирська Радзівілова, 1931 рік
Анна Любомирська Радзівілова, 1931 рік
Княгиня Анна полюбляла хутро. Фото 1933 року. Сучасне кольорування старої світлини здійснив Romek Pawluk
Княгиня Анна полюбляла хутро. Фото 1933 року. Сучасне кольорування старої світлини здійснив Romek Pawluk

Подружжя Радзівілів, попри їхній високий соціальний статус, ніколи не були зарозумілими, зверхніми. Добрий господар і меценат, князь Януш мав авторитет і серед місцевого населення. У 1917-у його навіть обрали до ради робітничих і селянських депутатів на Волині. У трагічні часи місцеві віддячили князівській родині, фактично врятувавши їм життя.

Януш Радзівіл з батьками в Берліні
Януш Радзівіл з батьками в Берліні
Тераса в Олицькому замку – постійне місце гостин. Януш Радзівіл розвернувся у бік фотографа
Тераса в Олицькому замку – постійне місце гостин. Януш Радзівіл розвернувся у бік фотографа
Анна в Олицькому замку
Анна в Олицькому змку

Діти Анни і Януша

У подружжя Радзівілів народилось четверо дітей: Едмунд (1906), Кристина (1908), Фердинанд (1911) і Станіслав (1914).

Двадцять четвертого вересня 1906 року Януш і Анна не приховували радості з нагоди народження первістка, хоча поява сина заледве не коштувала життя і дитині, і матері. Пологи тривалістю 37 годин (народжувала княгиня в Берліні) завершились операційним втручанням. Хлопчик з’явився на світ бездиханним, але малюка врятували, і вже наступного дня, як повідомляв Януш Радзівіл, стало очевидно, що і мати, і син одужують. Щасливі батьки, окрім основного імені Едмунд, надали йому ще кілька імен-оберегів — Міхал, Юзеф, Станіслав, Aлоїзій.

Сини Радзівілів: Едмунд (сидить у кріслі) і Фердинанд у бібліотеці в палаці в Неборові
Сини Радзівілів: Едмунд (сидить у кріслі) і Фердинанд у бібліотеці в палаці в Неборові
Кристина Радзівіл
Кристина Радзівіл
Кристина в підлітковому віці
Кристина в підлітковому віці
Наймолодший син Радзівілів Станіслав, народжений у Шпанові
Наймолодший син Радзівілів Станіслав, народжений у Шпанові

Інші діти народились без пригод: Кристина — у Варшаві, Фердинанд — у Неборові, а Станіслав — у Шпанові на Рівненщині.

Гувернером у юних Радзівілів чоловічої статі був Вацлав Івановський. У січні 1919 року княгиня Анна писала йому: “Розраховую на обіцянку пана виховати мені сина (Едмунда) на дуже порядну людину, і маю надію, що вже недовго пан на себе змусить чекати”. Зрештою під опіку цього чоловіка подружжя згодом віддало усіх своїх синів. Януш Радзівіл з головою поринув у політику. Анна ж заходилася ідеєю створити приватну елітну школу-інтернат для синів польської аристократії. Однак воліла, щоб діти, окрім гідної освіти, отримали ще й справжню школу життя. Адже вважала, що виховання в палацових зручностях і розкошах, неадаптоване до життєвих випробувань, не йде на користь юнакам. Княгиня запропонувала розмістити школу при державній гімназії імені Болеслава Хороброго в місті Пшчина (тепер місто в Сілезькому воєводстві Польщі). Опікуном і головним наставником школи-інтернату став Вацлав Івановський. Відтак, група аристократичної молоді з родин, що мали між собою родинні зв’язки, — Радзівілів, Потоцьких, Четвертинських, Дєдушицьких, Замойських, Сапегів, Любомирських, Браницьких — вирушила на навчання. Утім, хизуватись гучними прізвищами серед учнів було не прийнято, бо школу відвідували й хлопці з родин шахтарів, чиновників, вчителів, лікарів, торговців, вільнонайманих працівників. Радзівіли фінансово підтримували малозабезпечених здібних учнів.

Учні школи в Пшчині. На сходах у білому светрі стоїть Станіслав Радзівіл
Учні школи в Пшчині. На сходах у білому светрі стоїть Станіслав Радзівіл

Дбаючи про побутові умови вихованців, княгиня орендувала для помешкань триповерхову вілу Марії Ковачкової з парком і тенісним кортом. Учні займали дво- і тримісні кімнати першого і другого поверхів. На третьому мешкав професор Івановський, вихователі і педагоги. Власниця віли сама дбала про господарство і навіть куховарила для учнів.

Віла Ковачкової у Пшчині, де мешкали учні школи, фото 1930-х років
Віла Ковачкової у Пшчині, де мешкали учні школи, фото 1930-х років
Учні школи зі своїм наставником Івановським ( у центрі), поруч із ним – власниця віли Марія Ковачкова. У верхньому ряду стоять п’ятий справа Станіслав, за ним Фердинанд Радзівіли
Учні школи зі своїм наставником Івановським ( у центрі), поруч із ним – власниця віли Марія Ковачкова. У верхньому ряду стоять п’ятий справа Станіслав, за ним Фердинанд Радзівіли

Княгиня Анна увесь час тримала руку “на пульсі”, будучи обізнаною у справах дітей. Звісно, не без допомоги Вацлава Івановського. За необхідності — втручалась рішуче. Так сталося, коли вона дізналась про романтичні стосунки сина Едмунда і Ренати Радзівіл. Це було перше кохання 19-річного Едмунда.

Едмунд у 18-річному віці
Едмунд у 18-річному віці

Але романтику таємного листування і зустрічей було швидко припинено втручанням матері, яка вважала, що ці стосунки шкодять синові. Другого червня 1934 року у Варшаві Едмунд Радзівіл одружився з Ізабелою з іншої гілки цього ж роду. Молодята поселились в Олиці.

Син Радзівілів Едмунд з нареченою Ізабелою з Радзівілів
Син Радзівілів Едмунд з нареченою Ізабелою з Радзівілів

Едмунд успадкував від батьків їхню інтелігентність, благородство, доброзичливе ставлення до оточуючих, і був надзвичайно скромним. За життя прославився як громадський і військовий діяч. Мав нагороди за участь у боях Другої світової війни.

Шлюб Едмунда і Ізабели. На весіллі грав оркестр з військової частини, де служив Едмунд. Це був подарунок вояків своєму командирові, якого вони дуже поважали
Шлюб Едмунда і Ізабели. На весіллі грав оркестр з військової частини, де служив Едмунд. Це був подарунок вояків своєму командирові, якого вони дуже поважали
Весілля Едмунда й Ізабели
Весілля Едмунда й Ізабели

Кристина — єдина донька в подружжя Радзівілів, зовні надзвичайно схожа на матір, була улюбленицею князя Януша. У 1930-у вийшла заміж за Юзефа Потоцького. Померла 13 серпня 2003 року в Мадриді.

Януш Радзівіл з донькою Кристиною
Януш Радзівіл з донькою Кристиною
Кристина Радзівіл
Кристина Радзівіл
З роками Кристина дедалі більше ставала схожа на матір
З роками Кристина дедалі більше ставала схожа на матір
Кристина з нареченим Юзефом Потоцьким
Кристина з нареченим Юзефом Потоцьким
Кристина Радзівіл і Юзеф Потоцький беруть шлюб. Князь Януш веде під вінець улюблену доньку
Кристина Радзівіл і Юзеф Потоцький беруть шлюб. Князь Януш веде під вінець улюблену доньку
Кристина Радзівіл і Юзеф Альфред Потоцький, 10 серпня 1930 року
Кристина Радзівіл і Юзеф Альфред Потоцький, 10 серпня 1930 року

У 1929 році в родині сталась трагедія. Під час навчання у школі в Пшчині від ускладнення пневмонії — гнійного перитоніту — помер середній син Фердинанд. Юнак не дожив до свого 18-річчя 17 днів.

Фердинанд Радзівіл
Фердинанд Радзівіл

Чи не найвідомішим у родині був молодший син Анни і Януша, уродженець Шпанова — Станіслав, який породичався з президентом однієї з найвпливовіших країн світу.

Станіслав Радзівіл
Станіслав Радзівіл
Маєток у Неборові, 1921 рік. Крайній ліворуч стоїть Януш Радзівіл, далі в ряду в центрі – син Радзівілів Едмунд. Праворуч сидить Анна, поруч з нею син Станіслав, позаду стоїть донька Кристина. Фото цікаве ще й тим, що в підписі до нього зазначається, що другий ліворуч від Кристини стоїть Болєслав Хрусціцький – вихованець Януша і Анни. Хто це, поки що дізнатись не вдалося. Можливо, це якась нова невідома сторінка з біографії подружжя
Маєток у Неборові, 1921 рік. Крайній ліворуч стоїть Януш Радзівіл, далі в ряду в центрі – син Радзівілів Едмунд. Праворуч сидить Анна, поруч з нею син Станіслав, позаду стоїть донька Кристина. Фото цікаве ще й тим, що в підписі до нього зазначається, що другий ліворуч від Кристини стоїть Болєслав Хрусціцький – вихованець Януша і Анни. Хто це, поки що дізнатись не вдалося. Можливо, це якась нова невідома сторінка з біографії подружжя
Олика, 1914 рік. Золоте весілля батьків князя Януша Фердинанда і Пелагії Радзивілів (у центрі світлини). У нижньому ряду сидить у матросці праворуч син Януша і Анни Едмунд, над ними ліворуч стоїть маленький Фердинанд
Олика, 1914 рік. Золоте весілля батьків князя Януша Фердинанда і Пелагії Радзивілів (у центрі світлини). У нижньому ряду сидить у матросці праворуч син Януша і Анни Едмунд, над ними ліворуч стоїть маленький Фердинанд

Червоні “визволителі” і показовий суд над “гнобителями”

Уперше зі свавіллям більшовицької влади подружжя Радзівілів зіштовхнулося у 1917-у, коли місцевий ревком в Олиці виніс їм смертний вирок. Тоді родина мусила рятуватися втечею до Стокгольму. Але справжнє криваве обличчя нового режиму вони побачили в 1939-у, коли на західну Україну, яка тоді була в складі Польщі, прийшли червоні “визволителі”. Тоді в Олиці Анна і Януш з родиною сина Едмунда опікувалися біженцями з Польщі, уже охопленої полум’ям Другої світової. Олицький замок став не лише прихистком втікачам, а й польовим шпиталем для поранених польських вояків. Княгиня Анна особисто нарівні з прислугою опікувалась сніданками і обідами для навали людей, що перебували в резиденції, та доглядом за пораненими.

Вересень 1938-го. Анна (у центрі праворуч) і Януш зустрічають в Олиці чергових гостей, і ще не знають, що через рік тут будуть інші гості – непрохані
Вересень 1938-го. Анна (у центрі праворуч) і Януш зустрічають в Олиці чергових гостей, і ще не знають, що через рік тут будуть інші гості – непрохані
дмунд Радзівіл (ліворуч) і Тадеуш Котовіч, офіцери резерву в дворі Олицького замку, серпень 1939-го
дмунд Радзівіл (ліворуч) і Тадеуш Котовіч, офіцери резерву в дворі Олицького замку, серпень 1939-го

“Визволителі” зі сходу, щойно зайшовши в містечко, кинулись грабувати і розоряти замок, а в приміщенні парового млина нашвидкуруч влаштували показовий народний суд над Радзівілами, закликаючи мешканців повісити “гнобителів трудящого люду”. Серед ста місцевих селян, зігнаних на розправу, на подив і лють “енкаведистів” лише двоє підтримали пропозицію. Решта загомоніли, що, мовляв, “не зазнали ніякої шкоди від князів”. Проте це не убезпечило родину від “енкаведистських” застінків. Анну, Януша, їхнього сина Едмунда з дружиною Ізабелою та дітьми, доньку Кристину з сім’єю доправили до Рівного, а потім, розділивши родину (Едмунда повезли до білоруського Козельська), Януша — до Москви, а жінок з дітьми утримували в Шепетівці. Онука Януша Радзівіла Кристина в своїх мемуарах писала, що її найперші дитячі спогади — це подвір’я НКВД у Шепетівці, де вона гралася з дітьми інших затриманих. Тоді Анна ще не знала, що в Рівному вже запроторено до в’язниці її брата Адама — останнього власника Рівного, і він невдовзі помре в неволі. Не знала, що вже немає на світі брата Губерта, якого червоноармійці застрелили на подвір’ї його маєтку в Александрії… “Енкаведистський” зашморг усе тісніше стискався навколо її сім’ї…

Довоєнні мирні справи. Януш (четвертий зліва) і Анна (четверта справа) на відкритті костела в Цумані, збудованого коштом Радзівілів. Крайня ліворуч – Кристина Радзівіл Потоцька
Довоєнні мирні справи. Януш (четвертий зліва) і Анна (четверта справа) на відкритті костела в Цумані, збудованого коштом Радзівілів. Крайня ліворуч – Кристина Радзівіл Потоцька

У заручниках “чекістів”

Є кілька версій причин утримання Януша Радзівіла в Москві, де його допитував сам Лаврентій Берія. Іменитому князеві красномовно натякали на “співробітництво”, бажаючи використати в політичній грі, яку затіяв срср із Заходом. Адже Радзівіл мав репутацію великого друга Німеччини і приятеля самого Герінга. Деякі польські джерела пишуть, що “совєти” в 1942 році навіть хотіли використати князя Януша для замаху на Гітлера. А декотрі з європейських “совєтологів” називали Януша Радзівіла “кишеньковим” агентом Берії. Мовляв, “специ” з Лубянки зламали гордого князя, і він став одним із особливо цінних таємних агентів НКВД. Однак, за польськими джерелами, з князем, на відміну від інших поляків, поводились чемно — не били, не позбавляли сну, не мордували багатогодинними допитами.

Януш Радзівіл, довоєнне фото
Януш Радзівіл, довоєнне фото

Ще за однією версією, у князя буцімто хотіли вивідати, де зберігається золотий запас довоєнної Польщі. Адже Радзівіл був причетний до організації секретної місії з евакуації державних цінностей. Дружину Анну з дітьми, невісткою і онуками утримували в заручниках, аби впливати на князя. Однак, так нічого й не дізнавшись, відпустили. Щоправда, не без сприяння італійської королівської родини, з якою Радзівіли мали родинні стосунки. Утім, Анна і Януш марно сподівались, що це буде їхня остання зустріч з НКВД.

Анна Радзівіл уважно вивчає новини в саду Неборівського маєтку
Анна Радзівіл уважно вивчає новини в саду Неборівського маєтку

Варшава. У пеклі війни

У розпал Другої світової Анна і Януш мешкали у Варшаві в своєму палаці на вулиці Бєлянській — одній з небагатьох будівель, куди не ступала нога гестапівця. Там вирувала таємна підпільна робота в перші роки окупації, відбувалися організаційні збори Руху Опору, що тоді зароджувався.

Палац Радзівілів у Варшаві, фото 1933 року. Вид зі сторони під’їзду для карет (фото з фейсбуксторінки музею в Неборові)
Палац Радзівілів у Варшаві, фото 1933 року. Вид зі сторони під’їзду для карет (фото з фейсбуксторінки музею в Неборові) фейсбуксторінки музею в Неборові)
Палац Радзівілів у Варшаві в період німецької окупації
Палац Радзівілів у Варшаві в період німецької окупації

Палац межував з єврейським гето, і Радзівіли таємно годували в себе єврейських дітей, попри те, що в Польщі нацисти встановили найжорсткіше покарання з усіх встановлених ними в окупованій Європі за найменшу допомогу євреям. Хто б наважився дати хліба чи води єврею, що проходив повз, наражався на смертну кару. Невістка Радзівілів Ізабела у спогадах писала: “Їх годували в спеціально відведеному приміщенні зі закритими віконницями. Ми їм дали посуд, в якому вони носили їжу для своїх родин. Діти були маленькі, років 8-10, дуже засмучені. Вираз їхніх очей запам’ятався назавжди. Одного дня діти перестали приходити…”.

У палаці Радзівілів у Неборові Ізабела також організувала схованку для єврейських дітей. Її заслуги в порятунку євреїв після війни відзначено медаллю з почесним званням “Праведника Світу”.

Єврейські діти, яких ховали Радзівіли в Неборовському палаці. Серед них на фото в темному одязі – внучка Анни і Януша і донька Едмунда й Ізабели Кристина
Єврейські діти, яких ховали Радзівіли в Неборовському палаці. Серед них на фото в темному одязі – внучка Анни і Януша і донька Едмунда й Ізабели Кристина

У серпні 1944-го вибухнуло Варшавське повстання. Скептично налаштований князь Януш вважав його приреченим на поразку, оскільки не поділяв надій штабу Армії Крайової на допомогу червоної армії, в чому виявився абсолютно правий. Однак разом з дружиною активно допомагали повстанцям — від надання укриття від бомбардувань, до харчів і дорогих простирадл з фамільними вензелями Радзівілів, нещадно подертих на бинти для повстанського шпиталю.

Януш і Анна Радзівіли на 25-у річницю шлюбу, 1930 рік
Януш і Анна Радзівіли на 25-у річницю шлюбу, 1930 рік

Ще перед війною Януш Радзівіл розширив палацові підвали, тому під час авіанальотів і вуличних боїв там знаходили укриття мешканці тієї частини міста. Частину палацу було віддано родинам, які втратили дах над головою. Княгиня Анна почала вести щоденник, фіксуючи усі події періоду варшавського повстання (оригінал доступний тут ). Ось деякі фрагменти з нього:“Немає хліба, є борошно, але немає дріжджів, може, щось вдасться зробити на заквасці з тіста. М’ясо зіпсувалось, бо немає льоду…”. “Живемо з юрбою незнайомих людей… Атмосфера укриття стає для нас все більше привітною: ми ділимося цигарками, садовлять мене в “добре” крісло, ведемо нескінченні розмови”.

“Найбільше турбували авіанальоти. У перерві між ними Янушек побіг до шпиталю і приніс нам такі новини: подейкують, що польські пілоти на німецьких літаках, пікіруючи, розстрілюють скупчення німецьких механізованих військ. …Люди зносять до шпиталю все, що можна, привели навіть корову. Є тепер чим годувати. З’явилась надія…”.

“Сьогодні хрестили чотиримісячне немовля, яке разом з матір’ю випало з четвертого поверху, зруйнованого вибухом будинку. Матір зламала ногу. А немовля цілісіньке”.

“Готуємо наш білочервоний прапор, аби вивісити на балконі… А тим часом здираємо з наших ліжок простирадла і рвемо на бинти для госпіталю. Робити практично нічого, хіба зголоситися до шпиталю на допомогу, якої там і так не бракує. Три дні турбував мене пісок в нирках, найменший порух віддавався сильним болем, але про лікування немає й мови.”.

Через брак чистих аркушів щоденник Анна вела на листках старого календаря
Через брак чистих аркушів щоденник Анна вела на листках старого календаря

“Не знаю, чи зможу описати гуркіт, розпач, крики, плач, які сьогодні зранку чуємо. Попри тиху ніч, о 7-й ранку налетіло літаків із запальними бомбами… Вся Варшава палає, порятунку немає… Рятуємо від займання стайню, щоб від неї не зайнялась кухонна офіцина… Палац дивом не зайнявся…”.

Те, що щоденник належить Анні Радзівіл, підтверджує цей лист її невістки Ізабели, датований 1972-м роком, та адресований керівнику Центрального військового архіву (нині Військове історичне бюро)
Те, що щоденник належить Анні Радзівіл, підтверджує цей лист її невістки Ізабели, датований 1972-м роком, та адресований керівнику Центрального військового архіву (нині Військове історичне бюро)

Коли бої наблизились до вулиці Бєлянської, палац Радзівілів став одним із найважливіших стратегічних пунктів оборони Старого міста й основною мішенню для нападників. Будівля кілька разів переходила то до німців, то до повстанців. Увесь цей час Анна і Януш перебували в підвалі разом з іншими мешканцями. Вони дивом уникли смерті, ховаючись між ящиками та скринями, підготовленими до евакуації. Німці поки нічого не знали про схованку, бо “власовці” (російська визвольна армія генерала Власова, що воювала на боці вермахту, – прим. авт.), що зайшли в будівлю, найперше узялися грабувати все, що бачили.

Знищений палац Радзівілів на Бєлянській
Знищений палац Радзівілів на Бєлянській
Бруно Зборовський (по центру в капелюсі) – автор проєкту відбудови палацу оглядає руїни
Бруно Зборовський (по центру в капелюсі) – автор проєкту відбудови палацу оглядає руїни

Остаточно палац було захоплено 24 серпня. Януш і Анна, аби відвернути увагу від жінок і дітей, що ховались у підвалах, наважились вийти до німців. Затриманих Радзівілів доправили до Берліна. Князя на 6 тижнів ув’язнили в одиночну камеру чоловічої тюрми Моабіт, де утримували багато польських патріотів, а княгиню — у поліційну тюрму на Александерпляц. Численні допити, вочевидь, не надто налякали князя, бо, згадуючи своє перебування в гестапо, він зазначав, що тамтешні слідчі порівняно з “енкаведистами” були просто аматорами.

У дворі тюрми Моабіт
У дворі тюрми Моабіт
У такій одиночці тюрми Моабіт у Берліні перебував Януш Радзівіл
У такій одиночці тюрми Моабіт у Берліні перебував Януш Радзівіл

У жовтні Анну і Януша випустили. Ані на Бєлянську в знищений палац, ані в Неборов зайнятий німцями повертатись сенсу не було. Вирушили до Валєвіц у маєток Ядвіги Грабінської, який вщент заповнили втікачі з повстанської Варшави. Серед них були князі Браницькі, Красицькі, Потоцькі. Тут Анна зустріла й свою сестру Марію з чоловіком Францішком Замойським і дітьми. Сюди приїхав і син Радзівілів Едмунд. У відносній безпеці у Валєвіце перебували до початку січня 1945-го, до наступу радянських військ. Коли в палац увірвались червоноармійці-кавалеристи, найперше почали все нищити — від творів мистецтва і старовинних меблів до господарського реманенту. Господиня палацу після війни згадувала: “Донині перед моїми очима стоїть спогад про захмарне полум’я, яке запалили ці дикуни на галявині перед палацом, і образ варварського танцю навколо багаття, підігріваного безцінними бібліотечними колекціями мого батька… За ними прийшло регулярне большевицьке войско. Ці, у свою чергу, ґвалтували жінок. Ми ховалися від них на горищі, тремтячи від страху”.

Яка б доля чекала на Радзівілів та інших представників аристократичних родин, хтозна, якби 21 січня на подвір’я маєтку не заїхали два чорних лімузини з радянськими офіцерами всередині. Один із них забажав поговорити з князем Радзівілом. Після тривалої розмови князь Януш з дружиною та вся його присутня тут родина й інші представники аристократичних родин вирушили в невідомість, щоб знову опинитися в руках “енкаведистів”.

Красногорськ. Табір для особливих бранців

Четвертого березня 1945 року 16-х бранців — представників найвідоміших історичних польських родів, у тому числі трьох малолітніх дітей, перевезли до табору для військовополонених та інтернованих осіб у підмосковному Красногорську. Це був особливий табір, що складався з трьох окремих великих поселень-зон, і перебували в ньому особливі бранці: німецькі і японські генерали та інші високі військові чини, в тому числі останній японський імператор, політики і дипломати з держав, що воювали проти срср, висококваліфіковані фахівці, науковці. Усіх їх “перехрещували” в нову комуністичну віру з подальшим залученням до роботи на срср.

Разом з Анню і Янушем у таборі опинилися їхній син Едмунд з дружиною Ізабелою, 10-річний внук Фердинанд та 8-річна внучка Кристина. Долю бранки російського табору розділила з Анною і її сестра Марія з чоловіком Францішком Замойським і донькою Зенеїдою.

Марія Любомирська з дітьми Кшиштофом і Зенеїдою. Львів, 1923 рік. Фото з книги Міллера “Аристократія”
Марія Любомирська з дітьми Кшиштофом і Зенеїдою. Львів, 1923 рік. Фото з книги Міллера “Аристократія”

У неволі опинились також родини Ксаверія Красицького і Адама Браницького. Усі вони були заручниками політичних інтересів срср. В умовах, що ображають людську гідність — три маленьких кімнатки зі спільною кухонькою на 16-х осіб — вони тулилися цілий рік, аж доки їх не перевели в так звану трудову зону в селищі Брусчате.

Будинок, де жили в полоні польські аристократи в Красногорську. Малюнок Анни Браницької з книги Міллера “Аристократія”
Будинок, де жили в полоні польські аристократи в Красногорську. Малюнок Анни Браницької з книги Міллера “Аристократія”

Помістили в окремому бараці, ізольованому від решти табору. Кімнати добре опалювались, їх прийнятно годували, надали новий одяг. Загалом ставлення було непогане, але гнітив постійний нагляд, невідомість і відірваність від світу, жодного зв’язку з родинами, жодних новин із “визволеної” Польщі. Князь Радзівіл у своїх спогадах зазначав: “Красногорськ, в умовах відірваності від зовнішнього світу, неможливість зв’язатися з країною та родичами, які перебувають на Заході… Умови були не дуже суворі, поводження відносно нормальне. Непокоїла невизначеність завтрашнього дня. Минуло рік-півтора — ніхто не потрудився сказати, чому заарештували, які обвинувачені, чи буде суд, нічого, абсолютна тиша. Ми вимагали права на листування, але начальник табору, знизуючи плечима, заявив, що жодних інструкцій з цього приводу не отримував. А оскільки вказівок немає, то він не може самостійно дати дозвіл”.

Ізоляція була чи не найтяжчим випробуванням. Поляки навіть пробували вдатися до відчайдушних спроб протесту, оголосивши голодування, аби добитися дозволу на листування, проте…

Табірна лазня. Малюнок Анни Браницької з книги Міллера “Аристократія”
Табірна лазня. Малюнок Анни Браницької з книги Міллера “Аристократія”
Лазня в таборі в Красногорську. Заготівля дров полоненими
Лазня в таборі в Красногорську. Заготівля дров полоненими

Німецький військовополонений Зігфрид Кнаппе, який перебував у таборі в Красногорську, автор книги “Солдат” (SOLDAT. Reflections of a German Soldier. 1936-1949. Ziegfried Knappe with Ted Brusaw, 1992) згадував у книзі про Радзівілів: “Часть лагеря была огорожена деревянным забором, чтобы мы не могли видеть гражданских заключенных — в основном, семью польского князя Радзивилла. Русские привезли князя в Красногорск, чтобы он не мог оказать влияния на события в послевоенной Польше. Его семья состояла из 12-15 человек, принадлежащих к трем поколениям. Этой семье был отведен специальный барак, спрятанный за высоким забором. Было очевидным почтение, с которым они относились к князю. Мы знали об этой семье от католического священника, который жил в нашем бараке, и который проводил богослужения для этой семьи”. 

Табір для польських аристократів став школою виживання. Княгині з графинями латали і перешивали одяг, освоювали ази простонародної кухні. Навіть примудрились на невеличкій діляночці землі поруч з бараком вирощувати картоплю, капусту і моркву. Найвищим благом були роздобуті зайва каструля чи ночви для купання і прання… А що вже радості було, коли полонені німці передали високопоставленим бранцям щітку для миття підлоги!.. Жінки раділи, що не доведеться тепер босоніж “драяти” підлогу, постійно змочуючи в льодяній воді ганчірку.

Тижневе меню на 16 аристократів у красногорському засланні. Серед найпоширеніших страв – квасолевий і вермішелевий суп, каусняк, капуста тушкована, квасоля-пюре
Тижневе меню на 16 аристократів у красногорському засланні. Серед найпоширеніших страв – квасолевий і вермішелевий суп, каусняк, капуста тушкована, квасоля-пюре

Анна Браницька, описуючи будні заслання у своєму щоденнику, відзначала й ставлення місцевих до поселенців. Для них вони були злочинцями, які відбувають заслужену кару.

“На нас ходили дивитися, як на атракціон”, – писала вона. – Одного разу, поки ми з Едмундом рубали дрова перед будинком, до нас підійшла вчителька з усім своїм класом. Вони стояли поруч, і ми почули частину її лекції: “Дєті, это графи і князья, оні раньше билі кровопійци. Тєпєрь у нас оні должни работать”. Діти довго дивилися на нас із хвилюванням. Нарешті дівчинка прямо запитала мене: “Аннушка, вєрно, что ти піла кров рабочіх?” Я виголосила їй палку промову про правду та пропаганду. Але чи повірила вона мені?”.

А ось як княгиня Браницька описала табірне Різдво: “На стіл біля ялинки мама кладе паперові серветки замість тарілок. На них дивні страви для цієї церемонії: бублик, два пряники, десять хрустких зірочок і три шоколадки, виміняні за смалець. … З конверта, дбайливо захованого на дні сумки, мама дістає оплатку (різдвяний вафельний хлібчик у поляків, яким за традицією діляться на Різдво, – прим. авт.). Біла, тонка, з боків майже прозора, з видавленим зображенням. Оплатка … нагадує нам сяючу велику ялинку, світлу вітальню та гурт усміхнених рідних облич. Мама ділиться з татом, потім з Марисею, потім зі мною. Ми нічого не говоримо. Не треба слів… На наших чолах мама означає хрест, а потім у повітрі…” 

Тіло померлої княгині Анни охороняли від щурів

За спогадами Януша Радзівіла, Анна ніколи не скаржилася на табірні умови, однак, вочевидь, вони таки далися взнаки. У лютому 1947 року вона тяжко захворіла. Оскільки стан не поліпшувався, то її доправили до московської лікарні. Проте, як виявилось, там не було необхідних ліків і кволу та виснажену хворобою Анну невдовзі повернули до табірного шпиталю. Князь Януш не відходив від дружини, намагаючись бодай чимось полегшити її стан. Княгиня згасала… Відчуваючи, що це її останні дні, вона попросила зустрічі з католицьким священиком, щоб висповідатись і прийняти причастя. Їй дозволили. Це був полонений німецький капелан, якому на вимогу польських бранців дозволили здійснювати для них католицькі відправи. У ті драматичні дні він дуже підтримував і Анну, і Януша. А князь Януш, ніжно піклуючись про дружину, воліючи полегшити бодай її душевні страждання, навчив її латинській молитві вмираючого. І ось однієї зимової ночі, коли за вікном шпитального бараку тріщав 40-градусний мороз, Януш Радзівіл, прокинувшись, почув, як Анна тихо вимовляла: “De profundis… З глибини я взиваю до Тебе, Господи…”.

Анна Любомирська Радзівілова
Анна Любомирська Радзівілова

Коли княгиня померла, а було це в ніч на 16-е лютого 1947 року, писала в своєму щоденнику Анна Браницька, на небі засяяла Полярна зірка. Це було знакове явище, писала вона, бо, наприклад, японці вважали, що, коли помирає хтось із королівської родини, на небі завжди з’являється Полярна зірка…

Тіло померлої княгині перенесли з шпиталю в барак і потому кілька днів і ночей, поки не виготовили труну, невістка Радзівілів Ізабелла, Анна Браницька та інші жінки з кийками в руках мусили чергувати коло померлої, щоб її не з’їли щури.

Смерть Анни Радзівіл, яка не дожила до свого 65-ліття, скороплинно згаснувши від хвороби, стала великим шоком для всіх. Втрату коханої дружини, яка упродовж 42-х років ділила з ним і радість, і горе, була надійною подругою і помічницею, Януш Радзівіл дуже важко переживав. У невимовному розпачі він кілька тижнів ні з ким не спілкувався. Йому дозволили дати телеграму про смерть матері синові Станіславу до Швейцарії, але приїхати дозволу він не отримав. Родина також зверталась до тодішнього міністра внутрішніх справ срср Круглова щодо поховання княгині Анни в Польщі, однак безрезультатно. Анну поховали на місцевому кладовищі за католицьким обрядом, наскільки це можливо було в тих умовах. У подальшому радянська влада так і не погодилася на ексгумацію і транспортування останків княгині до Польщі. А коли табір у Красногорську припинив своє існування, зникло і кладовище, а разом з ним і могила княгині. Імовірно її рештки зникли десь під фундаментами новобудов.

Щоб мати бодай місце, де можна було б вклонитися пам’яті матері, Станіслав Радзівіл у 1971 році заснував у Фоулі-Корт (старовинна садиба-парк на західному березі ріки Темза, що неподалік міста Хенлі-он-Темз, Англія) костел Святої Анни. Церкву в модерністському стилі на його замовлення збудував польський архітектор-емігрант (до речі, вояк Армії Крайової і учасник Варшавського повстання) Владислав Ярош. У цьому ж костелі в 1976 році поховали і Станіслава Радзівіла.

Модерновий костел Святої Анни у Фоулі-Корт
Модерновий костел Святої Анни у Фоулі-Корт
Саркофаг з тілом Станіслава Радзівіла в костелі Святої Анни
Саркофаг з тілом Станіслава Радзівіла в костелі Святої Анни

Він мріяв про вільну Польщу

У жовтні 1947-го усіх 15-х титулованих красногорських бранців було звільнено і їм дозволено повернутися до Польщі — уже комуністичної. З рук НКВД князь Януш Радзівіл потрапив до Міністерства громадської безпеки, де ним “заопікувалася” відома своїми садистськими нахилами, за що її прозвали Кривавим Місяцем, полковниця-комуністка Юлія Брістігер. Ця пані (подейкували, вона страждає на психофізичні розлади) “прославилась” своєю участю в політичних репресіях у післявоєнній Польщі, і князь Радзівіл мав “приємність” упродовж майже місяця спілкуватися з нею.

Януш Радзівіл на схилі літ. На фоні однієї зі збережених фамільних цінностей – портрета батька Фердинанда
Януш Радзівіл на схилі літ. На фоні однієї зі збережених фамільних цінностей – портрета батька Фердинанда

Один із найбагатших і найвпливовіших людей довоєнної Польщі, він опинився на задвірках, позбавлений усіх маєтностей, цінних і дорогих йому фамільних речей. Єдине, на що розщедрилась держава, — в обмін на передачу руїн палацу на Бєлянській, він отримав скромну двокімнатну квартиру на вулиці Балуцького, 35 на Мокотуві у Варшаві. До речі, саме в цьому будинку під час Варшавського повстання містився повстанський шпиталь, якому допомагали Радзівіли.

Варшава, Балуцького 35. Будинок, який нагадував Янушеві Радзівілу трагічні події війни, і в якому йому судилося прожити до самої смерті. Меморіальна табличка на стіні сповіщає, що в цьому будинку був повстанський госпіталь
Варшава, Балуцького 35. Будинок, який нагадував Янушеві Радзівілу трагічні події війни, і в якому йому судилося прожити до самої смерті. Меморіальна табличка на стіні сповіщає, що в цьому будинку був повстанський госпіталь

А у відбудованому палаці на Бєлянській комуністична влада, наче глузуючи над ще живим колишнім його власником, влаштувала музей Леніна. Нині там міститься музей Незалежності.

Музей Леніна в колишньому розкішному князівському палаці, фото 1976 року
Музей Леніна в колишньому розкішному князівському палаці, фото 1976 року
Станіслав Радзівіл (у центрі фото) відвідав колишній батьківський палац, приїхавши до Варшави на поховання брата Едмунда в 1971 році. Праворуч від Станіслава – його дружина Керолайн Лі Був’є та донька Тіна, ліворуч – дружина вбитого президента США Кеннеді Жаклін
Станіслав Радзівіл (у центрі фото) відвідав колишній батьківський палац, приїхавши до Варшави на поховання брата Едмунда в 1971 році. Праворуч від Станіслава – його дружина Керолайн Лі Був’є та донька Тіна, ліворуч – дружина вбитого президента США Кеннеді Жаклін

Спецслужби Польської Народної Республіки наглядали за Янушем Радзівілом до останніх його днів. Він так і не наважився на еміграцію, хоча його діти Кристина, Едмунд і Станіслав мешкали в країнах, вільних від радянського впливу. У 1959-у та 1962-1963 роках йому вдалося побачитися з дітьми.

Едмунд і Ізабела Радзівіли в палаці в Неборові, 1960-і роки. Фото з книги Міллера “Аристократія”
Едмунд і Ізабела Радзівіли в палаці в Неборові, 1960-і роки. Фото з книги Міллера “Аристократія”

Спогади Януша Радзівіла, частково використані в цій публікації, записали Юзеф Лободовський (до речі, пов’язаний з Рівним міжвоєнного періоду) та Кшиштоф Тепліц. Причому Кшиштоф Тепліц зустрічався з князем в останні місяці його життя, коли 87-річний Януш Радзівіл був уже тяжко хворий.

Кшиштоф Тепліц записує перше інтерв’ю зі спогадами Януша Радзівіла в 1962 році в його квартирі на Балуцького
Кшиштоф Тепліц записує перше інтерв’ю зі спогадами Януша Радзівіла в 1962 році в його квартирі на Балуцького

Розповідав, не встаючи з ліжка, швидко втомлювався. Але, як писав Тепліц, розум його був світлий, він усвідомлював, що говорить. Після літньої відпустки зустрічі планували продовжити, однак 4-го жовтня 1967 року князя Януша Радзівіла не стало. Він відійшов у засвіти в тій же скромній варшавській квартирі в присутності рідних. Ще за кілька років до своєї смерті, записуючи спогади з Юзефом Лободовським, він з жалем казав: “Кілька років тому в мене була надія, що я помру у вільній Польщі, тепер – уже ні…”. Поховали Януша Радзівіла на Черняковському кладовищі у Варшаві, а в 1972 році прах було перенесено до родинної усипальниці у Вілянові.

…Цікава і трагічна доля двох людей, чий життєвий шлях пов’язаний з Рівним. Анна Любомирська не була такою впливовою особою, як її чоловік. Однак перипетії її непростої долі, сповненої бурхливих випробувань, відкриває нам нові сторінки нашої минувшини, довгі роки спотворюваної і приховуваної радянською пропагандою.

Імовірно в цих сукнях княгиня Анна колись ходила цими покоями, а нині вони – експонати музею
Імовірно в цих сукнях княгиня Анна колись ходила цими покоями, а нині вони – експонати музею
Носовичок, рукавички та горжетка – оригінальні речі з гардеробу княгині
Носовичок, рукавички та горжетка – оригінальні речі з гардеробу княгині

На додаток

Княгиня Анна Любомирська мала витончений смак, а її одяг завжди був бездоганним. У 2019 році вперше в історії музею в Неборові демонструвалися збережені та реконструйовані зі залишків сукні останньої Неборівської княгині Анни з Любомирських Радзівілової. Зокрема було представлено весільну сукню, блузи та сукні для різних випадків, а також рукавички та горжетку з гардеробу княгині.

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.