Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова з 13 цікавими фактами про вулицю Драгоманова, що тягнеться вгору від пам’ятника Михайлу Грушевському паралельно до вул. Кирила і Мефодія.
- На сучасній вул. Драгоманова у ХVІІ-ХVІІІ ст. була дорога, що тягнулася вгору від місця, де при злитті потоків Пасіки та Сороки утворювалася річка Полтва. Вздовж дороги селилися гончарі, що брали глину зі схилів Калічої гори для своїх виробів.
- У 1871 р., під час упорядкування магістратом нумерації львівських будівель та парцель, за цією вулицею збереглась давня назва – Гончарська (Ґарнцярська). У 1895 р. вулиця стала називатися на честь Мавриція Мохнацького, польського літератора доби роматизму. За часів німецької окупації вулиця короткий час мала назву Квіткової (Blumenstrasse), а з 1945 р. називається на честь Михайла Драгоманова, видатного громадського діяча, вченого та публіциста, який мав великий вплив на розвиток галицького українства.
- Коли підніматися вулицею Драгоманова догори, то праворуч над нею височіє Каліча гора. Колись її називали Теплою чи Галич-горою. Каліча гора, від сторони теперішньої Калічої вулиці, вже приблизно 1450 р. була місцем, де жили каліки й старці, які мали навіть свого «старосту калік». Пізніше постав тут шпиталь св. Лазаря, званий «лазаретом», а в 1619 р. його перенесено на вулицю Коперника. На Калічій горі 1656 р. побудував свій двір Бартоломей Зиморович, львівський історик і поет.
- Після того як у 1852-54 рр. австрійська влада збудувала на вершині гори Східну вежу цитадельного комплексу, кілька десятиріч схили Цитаделі не можна було забудовувати. Лише наприкінці 1880-х тут розпочався будівельних рух. Спорудили переважно вілли та чиншові кам’яниці.
- У 1904-1905 рр. на Мохнацького, 5 за проектом Григорія Пежанського було збудовано будівлю Наукової бібліотеки Львівського університету у стилі еклектики, на зразок університетської бібліотеки у Ґраці. Щоб збудувати бібліотеку, розібрали кілька старих будинків. Велика читацька зала бібліотеки оздоблена сецесійним розписами Юліана Макаровича. Атланти і каріатиди на фасаді створив Антоній Попель. У 1990 р. на стіні бібліотеки встановили художньо-меморіальну таблицю Іванові Франку, який тут працював у 1911-1912 рр. Скульптуру в бронзі виконав Л. Яремчук.
- Навпроти бібліотеки, на Драгоманова, 12, була школа ім. Шевченка та бурса Руського педагогічного товариства. Управителькою школи була Константина Малицька. У 1909 р. архітектурно-будівельна фірма Івана Левинського перебудувала кам’яницю для потреб українського шкільництва. У 2009 р. на стіні будинку відкрили пам’ятну таблицю Константині Малицькій, а у 2011 р. було встановлено ще одну дошку, присвячену Українській бойовій управі Легіону Українських Січових Стрільців, що розташовувалася у цьому будинку в серпні 1914 року.
- Однією з найстаріших будівель на вулиці Драгоманова є будинок з вежею, споруджений в 1848-1849 рр. за проектом архітектора Карла Гунглінґера. Розташований будинок під номером 19. За переказами, у вежі була астрономічна обсерваторія університету. На початку ХХ ст. в будинку містилося консульство Німеччини. За радянських часів будинок займали: народний суд Червоноармійського району, технічне училище № 6, кафедра теоретичної фізики університету. У 2007-2012 рр. віллу перебудовують, додаючи їй третій поверх.
- За адресою Драгоманова, 17 знаходилася Вілла В’єчинських. До наших часів вона не збереглася. У 1990—х рр. тут збудовано новий корпус наукової бібліотеки.
- На Драгоманова, 48 розташована вілла , збудована у 1901 р. за проектом Яна Шульца. Це один з перших зразків львівської архітектурної сецесії. У 1931 р. віллу було реконструйовано архітектором Вавжинцем (Лаврентієм) Дайчаком. Перед Другою світовою війною на прилеглій ділянці планували спорудити будинок «Польського радіо Львів». У 1950-х тут була станція швидкої медичної допомоги.
- Найпомітнішою будівлею на вулиці є палацик під № 42. Ця пишно декорована під бароко та класицизм еклектична споруда була збудована у 1897-1898 рр. за проектом архітектора Владислава Рауша. На фасаді привертає увагу горельєфна композиція «Орфей» у тимпані фронтону, авторства краківського митця Адольфа Пуца. Замовником і першим власником будинком був професор Львівського університету Еміль Дуніковський, геолог та географ, що подорожував країнами Північної Африки, Східної Азії, Скелястими горами Америки. Митрополит Андрей Шептицький придбав віллу Дуніковського для створення церковного музею. З часом музей переріс суто церковні рамки і став збіркою витворів українського мистецтва не лише Галичини, а й усієї України. У 1913 р. музей став називатися Національним.
- У 1930-х рр. біля колишньої вілли Дуніковського за проектом архітектора Олександра Пежанського (сина будівничого університетської бібліотеки) було збудовано новий корпус Національного музею.
- У 1935 р. перед будинком музею було встановлено пам’ятник Андрею Шептицькому роботи скульптора Сергія Литвиненка. За радянських часів інституцію перейменували на Музей українського мистецтва, вилучивши зі збірок «ідеологічно шкідливі» твори мистецтва. Частину з них знищили, зокрема й пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому (вночі з 9 на 10 серпня 1947 р.)
- Також на території музею знаходиться найперший та дуже оригінальний пам’ятник Петрові Прокоповичу— українському бджоляреві, основоположникові раціонального рамкового бджільництва, встановлений у 1935 році та є точною копією Прокоповичевого рамкового вулика, прикрашений бронзовим медальйоном з профілем Прокоповича.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- Крип’якевич Іван. Історичні проходи по Львові. – Львів, Видання товариства “Просвіта”, 1932.
- Мельник Ігор. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
- Вікіпедія
