Врятувати євреїв, або праведник світу з Луцька

0
121
Вітольд Фоменко. Колаж Олександра Котиса
Вітольд Фоменко. Колаж Олександра Котиса

27 січня є Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, запроваджений рішенням Генеральної Асамблеї ООН. В цей день відбувається багато заходів, згадують події трагедії, жертв, винуватців, обставини і – героїв. Тих, хто рятував євреїв під час Другої світової від наглої смерті.

Рятівникам євреїв присвоюють звання Праведник народів світу. Ізраїльський національний меморіал Яд Вашем надає таке звання неєвреям, які ризикували життям, рятуючи євреїв під час Голокосту. Має це звання і лучанин – Вітольд Фоменко.

Музикант, який дружить з євреями

Вітольд Фоменко походить, імовірно, з українсько-польської родини Луцька (?). В різних джерелах його називають то поляком то українцем. Мав католицьке віросповідання. Народився у 1905 році. За одними даними, народився в Луцьку, за іншими – у Варшаві. Дитинство провів біля єврейського кварталу, тому трохи знав ідиш.

Є відомості, що родина Фоменків переїхала у 1934 році з Варшави до Луцька, де батько хлопця отримав роботу у військовому оркестрі. Де Вітольд здобув освіту, немає інформації. Мав музичну освіту і давав приватні уроки музики в Луцьку. Але через якісь проблеми зі здоров’ям лікар хлопця сказав йому припинити гру і знайти іншу роботу. Він влаштувався перукарем до перукарні Нахума Софера, який до того ж був саксофоністом. Напевно, любов до музики і звела їх разом.

Робота у перукарні знову зблизила Вітольда із єврейським середовищем і він зацікавився рухом Бетар. Це молодіжна сіоністська організація, утворена в Ризі у 1923 році. Уже цим Фоменко вирізнявся, бо будучи католиком за віровизнанням, українцем чи поляком, став цікавитися єврейськими справами. І це в часи тридцятих, коли націоналістичне загострення у Європі набувало все гостріших форм, а єврейські рухи часто симпатизували комунізму, що було вкрай неприйнятним для польської влади. Відомі кілька процесів над комуністами в Луцьку, зокрема дуже гучний так званий Луцький процес 1934 року, саме коли родина Фоменків переїхала до міста.

Спокійна і гарна Ягеллонська – головна вулиця Луцька перед війною
Спокійна і гарна Ягеллонська – головна вулиця Луцька перед війною

Проте немає ніякої інформації про зв’язок луцьких бетарівців з комунізмом. Це була організація, яка займалася популяризацією ідеї створення окремої єврейської держави на берегах Йордану.

Витягнув з гетто кілька десятків людей

Або ще перед початком війни у вересні 1939, або вже після цього Вітольд Фоменко став співвласником перукарні на вулиці Північній, 22 (тепер Винниченка). Коли німці окупували Луцьк від 25 червня 1941 року, він одразу дав роботу 6 євреям у перукарні. Також сприяв влаштуванню євреїв в інші перукарні міста, власниками яких були християни. Попри своє ставлення до євреїв, німці з самого початку не чинили в Луцьку великого ґвалту, навпаки – намагалися зберегти певний рівень економічної організації для підтримки порядку на окупованих територіях і збору різного роду податків (інколи навіть смішних і безглуздих) для підтримки війни.

Три зони гетто на території Луцька. Карта з книги Sefer Lutsk
Три зони гетто на території Луцька. Карта з книги Sefer Lutsk

Коли євреї були переміщені в новоутворене на початку грудня 1941 гетто на території найстарішої частини міста (умовно – від костелу Петра і Павла до Стиру за кірхою і від Братського мосту включно з територією довкола Великої синагоги), Фоменко став постачати туди хліб, дрова і ліки. Будь-яка допомога єврейському населенню робилася на свій ризик, оскільки за це була передбачена смертна кара.

Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем
Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем

Далі є цікавий момент. Невідомий автор в історичній довідці про Фоменка для меморіалу Яд Вашем пише, що заможні євреї Луцька довірили частину своїх активів іншим мешканцям і серед них був Фоменко. Розрахунок був на те, що у разі потреби ці активи будуть направлені на допомогу євреям. Враховуючи, що найзаможнішими єврейськими родинами в місті тоді були Кронштейни, Глікліхи та деякі інші, то можливо, саме вони причетні до цього факту. Інформації про те, що сталося з Кронштейнами після 1939 року, нема. Відомо лиш, що частина обох родин загинула в 1942 в таборах. Зокрема дочка Марка Кронштейна Єлизавета у Треблінці, дочка Абрама Глікліха Ксеня у Бєлжеці та його ж син Єжи у Золочеві. Доля інших поки що незнана.

Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем
Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем

Шмуель Спектор, який врятувався з гетто, втікши на Урал, і потім написав книгу The Holocaust of Volhynian Jews, 1941-1944, зазначає, що українець Вітольд Фоменко під прикриттям ночі допомагав євреям переховуватися у покинутих будинках міста, а потім за сприятливих обставин ті мали змогу утекти далі в ліс. Спектор пише, що Фоменко мав перукарню напроти синагоги у Струмівці біля Луцька, але це певно помилка. Бо синагоги в Струмівці не було, як і взагалі євреїв (мабуть?), оскільки Струмівкою стали називати давню чеську колонію Теремно. З іншого боку, далі в тексті Спектор згадує родину Миронюків зі Струмівки, які також допомагали переховувати євреїв.

Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем
Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем

Серед таких був Давид Приталь. Він розказав про Фоменка: той приходив у гетто з пакунками хліба і роздавав його жінкам, чиїх чоловіків депортували, або розстріляли під час перших антиєврейських акцій.

Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем
Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем

У виданні Encyclopedia of the Holocaust під рецензією Роберта Розетта та Шмуеля Спектора зазначається, що Вітольд Фоменко, коли навідувався у гетто з пакунками хліба і дрів, намагався підбадьорювати ув’язнених смішними історіями та анекдотами про німецьких вояків.

Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем
Фото з основної території гетто в Луцьку. З архіву Яд Вашем

Фоменко був не сам. Джерела згадують, що серед рятівників були також чехи та поляки Луцька. Так, завдяки зв’язкам у міській управі, де працювали майже самі українці, Вітольд зумів виробити фальшиві дозволи для євреїв. В інших випадках Фоменко платив великі гроші (з активів заможних родин?) за вироблення фальшивих документів, а саме посвідчень для біженців, завдяки яким вдалося офіційно замешкати кілька десятків євреїв у місті під виглядом українських біженців.

Деяким євреям він допоміг отримати арійські документи, які дозволили працювати в Німеччині. Серед таких Раїзель Гріншпрун, Рахель Зафран, Бенціон Бренгольц. Серед інших врятованих Пола Кройн, Мєчислав Раданек, Ізраїль, Міріам, Євгенія Фрідбойм та інші.

Витягування людей з гетто було нелегким. Одного разу Вітольд Фоменко ледь не поплатився життям. Якось німцям (за іншими даними, це були українці) вдалося виявити і арештувати врятовану єврейку Естер Мілнер. Під тортурами вона була змушена видати Фоменка. Німці схопили і його. Врятувало Вітольда лише те, що один із німецьких військових начальників був постійним клієнтом перукаря і тому наказав його відпустити.

Фоменко (справа) зі своїм єврейським другом. Фото зроблене до війни. З книги Sefer Lutsk
Фоменко (справа) зі своїм єврейським другом. Фото зроблене до війни. З книги Sefer Lutsk

Після ліквідації основної частини гетто Вітольд Фоменко допомагав євреям із трудового табору, який влаштували на території єврейської гімназії імені Мойсея Глікліха на Вульці. У грудні 1942 року там сталося повстання, яке швидко придушили. Давній корпус гімназії тепер є частиною Педагогічного коледжу на проспекті Волі.

Попри всі види допомоги, завдяки якій Фоменко зміг врятувати кілька десятків євреїв, із них вдалося вижити тільки 36. Цікаво, що Фоменко одружився з однією зі своїх врятованих. Нею була Євгенія Фрідбойм. Після завершення війни подружжя виїхало до Ізраїлю. У Фоменка не склалося довге життя, він помер 13 лютого 1961 року. Частинка рятівника, звісно, залишилася жити у вигляді тих, кому він допоміг під час війни.

Сторінка зі щоденника  Вітольда Фоменка
Сторінка зі щоденника Вітольда Фоменка

Збереглися записи Фоменка про події, які він бачив. Їх читати дуже цікаво. Інколи там є не дуже зрозумілі записи, інколи – глибокі роздуми.

На його честь посадили дерево

Більшість врятованих після війни переїхала до Ізраїлю. Зрозуміло, про Вітольда Фоменка дізналося дуже багато людей. І вже через шість років після його смерті, а саме 12 грудня 1967 року, за порятовані життя йому присвоїли почесне звання Праведника народів світу.

У перші роки існування програми Праведників народів світу на території меморіального комплексу Яд Вашем висадили майже 2 тисячі дерев на честь героїв-рятівників. Одне таке – в честь луцького рятівника.

Дерево на честь Вітольда Фоменка, рятівника євреїв у Луцьку
Дерево на честь Вітольда Фоменка, рятівника євреїв у Луцьку

З тих пір Вітольд Фоменко увійшов в енциклопедії з юдаїки. Про нього писали Шмуель Спектор, Роберт Розетт, Мартін Ґільберт, Ізраїль Гутман та інші. У 1961 році в Тель-Авіві вийшла друком велика книга про історію луцької єврейської громади, де є спогади однієї із врятованих Шошани Якубович. Переклав з ідиш англійською Леонард Прагер, з англійської – автор статті.

Мій рятівник. Спогад Шошани Якубович

«Я брала ручку в руки кілька разів. Хотіла написати про мого любого і добродушного Вітольда Фоменка. Шкодую, що не можу пригадати імена усіх людей, яким він допомагав, але обличчя тих євреїв, яких він рятував, чітко стоять перед моїми очима. Я побачила вперше Вітольда Фоменка уже після того, як усі наші сім’ї з ґетто були вбиті. Я вижила завдяки випадковості і втекла у село під назвою Підгайці. Чимало єврейських хлопчиків і дівчаток працювали там на полях, Вітольд Фоменко відвідував їх часто. Він допомагав їм отримати документи та ліки. Серед іншого – приносив кисневу воду для єврейських дівчаток, щоб вони могли фарбувати волосся в світлий колір і бігти з села рятувати себе.

Мені тоді було 11 років і на вигляд я була як мала світловолоса неєврейська дитина. На прохання Вітольда його мама взяла мене до себе, незважаючи на те, що він уже й так переховував трьох євреїв у себе вдома. Живучи там, я помітила, як багато людей різного віку приходили в їхній будинок ввечері – так, ніби це був якийсь готель. За винятком, що в готелі ви оплачуєте свій рахунок, а Фоменки ризикували заплатити життям за гостинність.

Фоменко знаходив різні сховища для тероризованих і переслідуваних євреїв у християн, нерідко платячи за них із власної кишені. Він обіцяв цим християнам світ, коли війна закінчиться. На жаль, війна тривала довше, ніж усі думали, і з часом сусіди цих добрих християн повідомляли в поліцію про переховування євреїв. Часто це призводило до арештів і страти євреїв. Тоді нові труднощі з’явилися у Вітольда і його сім’ї. Він був на сторожі день і ніч, заглядав у шпаринки дверей, побоюючись пошуків євреїв у його будинку. На щастя, на нього ніхто не доніс. Але налякані християни, яким вдалося втекти з поліції і які раніше переховували євреїв на його прохання, приходили до Вітольда по допомогу. Йому доводилося шукати нові місця для тих, хто вже переховувався раніше.

Не раз євреям вдавалося уникнути німецьких лещат. Вони приходили до Вітольда і той з подвоєною енергією починав їм допомагати. Його мати також була хорошою жінкою, батько був ніжною і м’якою людиною. Я дуже їх любила. Від Фоменків я отримала краще з їжі та одягу. Я зобов’язана їм своїм життя».

Олександр КОТИС

Джерело: Хроніки Любарта

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.