“Шалена кров” і оголені нерви

0
272

Виставами „Шалена кров“ та „Нахлібник“ зі століттям заньківчан привітали їхні київські колеги з Національного театру російської драми імені Лесі України. Як наголосив художній керівник цього театру народний артист України Михайло Резнікович, вони не могли проігнорувати таку знакову дату. Адже Львів — його рідне місто. Тут він народився і виріс. Із дев’ятилітнього віку щонеділі ходив до Театру Марії Заньковецької, не пропускаючи жодної вистави. Досі пам’ятає усіх корифеїв театру, починаючи з Бориса Романицього, Володимира Панченка. Тож привіз для львівських глядачів найкращі вистави свого театру.

Постер вистави „Шалена кров“
Постер вистави „Шалена кров“

Отож, декілька слів про виставу „Шалена кров“ (реж. Алла Рибікова). 15 листопада в Театрі ім. Марії Заньковецької глядачам оголювали нерви та тиснули на найболючіше, повертаючи обличчям до реальності, яку ми не завжди готові бачити, чути і знати.

Така постановка незвична для сцени цього театру і дуже неоднозначна. Чесно кажучи, впродовж усієї вистави, а особливо на її початку, виникало нестримне бажання встати і просто піти. Ні, не подумайте, що актори погано зіграли, навпаки, все було настільки по-справжньому, що викликало правдиву огиду, збурення розуму, а в окремі моменти навіть ненависть, до того, що відбувалося. Це вищий пілотаж акторської майстерності!

Сцена з вистави „Шалена кров“
Сцена з вистави „Шалена кров“

З одного боку, було усвідомлення того, що вистава, яка визріла на основі п’єси Єнса Гільє і Нуркана Ерпулата, акцентує увагу на проблемах, які переживає Німеччина, Франція та інші країни, де загострено стоїть питання мігрантів зі східних країн, мультикультурності, несприйняття  і небажання людей поважати одні одних через різницю у віруваннях, цінностях, і, начебто, й не має стосунку до наших реалій. Та з іншого, підсвідомо виникає розуміння, що саме такого ґатунку проблеми, як би цього не хотіли визнавати, неминучі й для нас.

Сцена з вистави „Шалена кров“
Сцена з вистави „Шалена кров“

Адже насилля породжує лише насилля, ненависть — ненависть, зневага — зневагу та грубість. І це чітко простежується впродовж усієї гри. Сподіватися вав-ефекту зразу ж по завершенні від вистави не варто. Навпаки, тоді переповнює відчуття пригніченості та відчаю, злості, перемішаної з огидою. Це нагадує брудний мокрий одяг, якого хочеться позбутися якнайшвидше. Та саме цим ціль і досягнута. Бо бажання позбутися того всього бруду, внутрішнє збурення — „так не може продовжуватися“, змушує до дій та спонукає шукати способи, щоб змінити ситуацію.

Тож зараз, за кілька днів після вистави, маючи час для роздумів, можу сказати: „Шалену кров“ треба показувати на всіх сценах країни — від найменших, до найбільших, викликати огиду до дикої і брудної поведінки, щоб побачивши збоку, люди, а молодь зокрема, добре зрозуміли, як це все виглядає і чим загрожує.

Довідка:

Вистава “Шалена кров ” за мотивами художнього фільму “Останній урок” (Франція)

Звичайна школа, можливо, десь у Берліні (або в густонаселеній Рурській області Німеччини), в одному з районів компактного проживання мігрантів і постмігрантів зі Сходу. Звичайний клас. Звичайний урок німецької літератури на тему “Твори Фрідріха Шиллера”. Звичне тотальне незнання суті предмету – прикмета часу будь-якої звичайної школи в будь-якій країні, – на тлі поведінкової розбещеності учнів, що межує з непристойністю.

Рутинний хід занять порушує несподівана подія: з сумки одного учня випадає на підлогу зброя. Справжня. Бойова. Вчителька виявляється спритнішою – і зброя потрапляє до її рук, що кардинально змінює хід уроку. Осягнення великих гуманістичних основ європейського мислення відбувається тепер під дулом пістолета. Граючи «Розбійників» Ф. Шиллера, зіпсовані підлітки приміряють на себе ролі лиходіїв і героїв. Повільно, але врешті вони усвідомлюють, що їхній світ – обмежений, агресивний і несправедливий. Однак наприкінці п’єси, коли силою зброї була нав’язана просвіта, один зацькований хлопчисько все ж використовує пістолет, щоб змусити себе любити і поважати. Таким чином, концепція п’єси отримує свій завершений акорд: щоб знайти особисту свободу, необхідно бути відповідальним перед більшістю, але в окремої особистості завжди залишиться бажання знехтувати цієї взаємозалежністю.
Так, шлях до пізнання істин, як завжди, виявляється важким і гірким.

Вистава як експериментальна робота поставлена на Новій сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки за участю заслуженої артистки театру Наталії Шевченко і студентів акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Михайла Резніковича).

ДЛЯ ГЛЯДАЧІВ НЕ МОЛОДШЕ 14-ТИ РОКІВ!

Наталія ПАВЛИШИН

Фото з відкритих інтернет-джерел

Напишіть відгук