Про Торосевичів та Погорецьких і церкву в Бродках на річці Зубра

Про Торосевичів та Погорецьких і церкву в Бродках на річці Зубра

На думку Івана Крип’якевича, назва поселень Броди, Бродки, Межиброд’є  вказують на місця давніх бродів. Територія сучасного села Бродки (раніше вживалось Зубраброд) була освоєна ще в часи кам’яного віку, про що свідчать знайдені тут кремнієві пилки  з смугастого кременю, родовища якого знаходяться аж в околицях міста Радома (сучасна Польща). Виготовлені вони були в період 2,5 – 2 тис років до нашої ери. 

Бродки на військовій карті початку ХХ століття
Бродки на військовій карті початку ХХ століття

Людям котрі оселялись на берегах річок постійно доводилось  переходити  річку “убрід”, переїжджати возами, переганяти на пасовиська худобу, звозити снопи чи сіно, що знаходилося по той бік ріки.

При переході, перегоні худоби часто траплялися випадки коли вода зносила і худобу, і людей. Місцеві чоловіки  мали певні обов’язки пов’язані з упорядкуванням броду: підсипали та зрівнювали підходи-під’їзди з обох берегів ріки, щоб можна було спокійно в’їхати чи виїхати, вимощували дорогу-переїзд на воді – укладали кам’яними плитами, щоб вода невисоко затоплювала перехожих чи худобу. Звозили до броду дерев’яні плахи, кам’яні плити, стовпи тощо.

В давнину на небезпечних місцях з обох боків броду ставили кам’яні баби. Первісні люди вірили, що на броді є добра сила, добрий бог, що рятує людей, допомагає їм, але є й лихі сили, які саме й наряджають людей та худобу на  небезпеку. Добрі сили треба умилостивити, прихилити до себе, а лихі – відігнати. Тому й було в стародавні часи магічне побажання, яким зачаровували людину й вона не так боялась тих бід, що траплялись на воді: “…Хай вас бог рятує на кожному броді й переході…”.

У багатьох місцевостях  збереглись ще язичницькі обряди походів на брід, котрі з часом стали  християнізовані, тобто відбувались хресні ходи. Коли брід не дуже глибокий, хресний хід переходив через нього, й священик святив воду обабіч. На обох берегах служили молебні.

В окремих глухих місцевостях перед хресним ходом проїздив брід верхи один з господарів і розкидав по воді татарзілля, а за ним ішли прихожани.

В кінці ХІХ ст. , маєтком у Бродках володіла знана  у Галичині,  вірменська родина Торосевичів.  Відомо, що у 1884 році власником села був Еміль Торосевич. У 1885 році він приймав  у себе в маєтку  співвітчизника зі Львова, архієпископа  Ісаковича, котрий відправив у місцевій церкві Службу Божу.

Хачкар архієпископа Ісаковича в дворі вірменського собору у Львові
Хачкар архієпископа Ісаковича в дворі вірменського собору у Львові

У середині ХІХ століття в Галичині набрав обертів рух за ліквідацію української Вірмено– католицької Церкви, в котрому брали участь окремі  представники вірменського духовенства, польські вірмени, поляки. У цьому русі були задіяні досить впливові політичні сили. Львівському вірмено–католицькому митрополитові владиці Стефановичу у 1848 році було запропоновано навзаєм його кафедри митрополичу римо–католицьку кафедру.

Вірменський архієпископ Самуель Стефанович
Вірменський архієпископ Самуель Стефанович

Як не дивно, але вірмени були навіть серед лідерів цього руху. Серед інших був і Еміль Торосевич – латифундист і депутат Галицького Сейму, посол у австрійській Державній Раді у 1881 – 1901 рр.

Теодор Торосевич
Теодор Торосевич

Газета «Діло» за 25 січня 1901р з приводу його смерті на своїх шпальтах відгукнулась коротким повідомленням: «Позавчора у Львові помер на 72 році життя власник Бродок Еміль Торосевич, посол сеймовий, типовий вірменин, сильний українофоб». Чого не скажеш про Теодора Торосевича, котрий  був одним з найвидатніших представників галицької фармації, аптекарем – практиком, дослідником  мінеральних вод Галичини та Буковини. Велика заслуга вченого у досліджені цілющих джерел у Шклі, Косові, Немирові. Особливу увагу він приділяв вивченню хіміко–фізіологічних властивостей мінеральних вод курорту Трускавець. Багато йому допомагав брат, лікар Юзеф Торосевич, який прославився як великий благодійник.

Іполит  Сас Погорецький походив із древніх священицьких родів, де все йшло встановленим віками порядком, а тому  не дивно, що його як найстаршого сина  у сім’ї очікувала така ж участь.

Ще на початку XV століття гербом Драг-Сас користувалися родини Балицьких, Гошівських, Дідушицьких, Делятинських, Луцьких, Новоселецьких, Погорецьких, Чайківських та низки інших родів

Герб Сас
Герб Сас

Батько Іполита Йосиф Погорецький 1828 р.н., закінчив у Львові духовну семінарію від Перемиської дієцезії. Першим  приходом після висвячення була парафія села Бориня Турківського повіту де 1 лютого 1859 р  народився син, наслідник, якого назвали Іполитом.  Для навчання сина , була спеціально прийнята на роботу бонна, яка вчила його різних мов, добрих манер та товариського спілкування. Хлопець робив гарні успіхи і тому батько відразу віддав його на друге півріччя  четвертого класу.  Успішно склавши екзамен у школі Іполит вступив у Дрогобицьку гімназію. Іполит Погорецький був приятелем Івана Франка по Дрогобицькій гімназії.

Дрогобицька гімназія, фото початку ХХ століття
Дрогобицька гімназія, фото початку ХХ століття

 У 1926 році в газеті «Діло» №125, за 1926рік  він написав  спогади про І.Франка  : « Покінчивши 4 клас гімназії, ми дуже боялись математики і греки в 5 класі Тому ми стали оглядатися за інструктором до тих предметів. Разом з товаришем Ярославом Рошкевичем вишукали ми собі самі Івана Франка за інструктора.

Франко був дуже здібний… Він ішов до 7 клас й охоче рішився обох нас учити. Так учив нас цілий рік, і ми йому щось там платили. Але за той час ми так пізналися і заприязнилися,що він уже від нас ніякої заплати  не хотів брати й учив нас лише з приязні в цілім другім році аж до своєї матури.

В гімназії був Франко дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блюзі, носив багато книжок і дуже багато читав. У вищих класах треба було і йому подумати про ліпший гардероб, тож з тим звернувся до мене, а я просив свого вуйка Фаєрайсля, лісничого з Унятичів, і він вибрав Франкові матерію на убраня, а кравець Фішель йому те убраня зробив. У ньому став Франко вже сміливіший; у ньому й приїхав до нас до Вацовичів на село, до моїх родичів, а потім і до Рошкевича до Лолина… Тут запізнався він вперше з нашими родинами і зачав з нами добре товаришувати.

Так прожили ми два роки, ставши нерозлучними товаришами і приятелями Франка. По матурі перенісся Франко до Львова в університет і забрав  з собою  і Ярослава Рошкевича до 7 класу академічної гімназії. Мені родичі не позволили переноситися до Львова,і я лишився в Дрогобичі аж до матури.

Іполит Погорецький (ліворуч), Іван Франко (поцентрі), Ярослав Рошкевич (праворуч)
Іполит Погорецький (ліворуч), Іван Франко (поцентрі), Ярослав Рошкевич (праворуч)

Спочатку ми з Франком переписувались, і він присилав на мої руки різні книжки; одначе за те прийшлося мені потерпіти, бо коли він став у Львові визначним в колах молоді і соціалістом та приятелем Павлика, то зачали слідити його кореспонденцію і знайшли в мене аж в Дрогобичі. І так перед самою матурою заїхала до мене слідча комісія, забрала всі книжки й кореспонденцію Франка з моєї хати, і мені грозило вилучення з гімназії. Але директором гімназії був Керекярто, людина чесна і справедлива, то не допустив до того, сказав мені, що я можу до матури сідати, і так я щасливо закінчив гімназію».

Опісля  у 1879 році,  Іполит Погорецький  мав проблеми в Перемиській консисторії, куди поїхав брати благословення владики та сертифікат на навчання у Львівській духовній семінарії.   Коли він у 1883р. закінчив семінарію і мав висвячуватись, хтось пригадав  його давні зв’язки з Іваном Франком. Замість того, щоб бути висвяченим  в рік  закінчення навчання, він був змушений чекати ще довгі  два роки. Перед висвяченням 21 лютого 1884 р. він, як абсольвент семінарії одружується з Олександрою Трешньовською, дочкою отця Михайла Трешньовського, пароха Щирця, та Емілії Громницької.

Майбутня  дружина  Іполита , Олександра, народилась у селі Ілів Роздільського деканату, куди її батько отримав  скерування після висвячення.

Отець Трешньовський як віцедекан і людина впливова у Львівській консисторії вистрадав для зятя добре приходство в селі Бродки Щирецького деканату в церкву Непорочного Зачаття Святої Анни.   До приходства входили ще села Луб’яна та Глухівець. Окрім того, громада давала в користування священникові 131 морг орного поля, 18 моргів сіножатей та ще 217 корон допомоги з каси. Власницею дібр була відома дідичка Гертруда Торосевич. З часом оргного поля стало 151 морг, сіножатей 20 моргів, отець одержав право вільного млива і повне забезпечення дровами для опалу.

Селянські нивки у Бродках
Селянські нивки у Бродках

Перший запис у книзі новонароджених отець Іполит зробив 13 березня 1891 року. Зразу ж після вступу на парафію у Бродках Іполит Погорецький з допомогою пані Торосевич, щоб трохи розрухати людей  організував першу у цих околицях духовну місію. Відбулась вона 18 – 23 липня 1891р. і про це було повідомлено у  львівській газеті «Галицькая Русь». При цьому була дещо підремонтована церква.

Описуючи церкву, о. Погорецький зазначив: « … церкви як такої з давен–давна, від літ непам’ятних найдавніших нема і не будовано! І то в селі так краснім, де є двір і зигар на вежі, почта, жандармерія, фінанси, ставок, школа… та й пропінація ! Бо, що давно була церква під оборогом, а від кількадесят літ є знову натомість нужденна капличка, або ліп’янка, накрита дахом  і маленька, і низенька, і старенька – то годі ж то її домом Божим називати. Тепер дещо змінилось . Маємо вже братство церковне і вже не потребуємо ся встидати, як заглянуть до нашої ліп’янки – церкви які світлі люди на богослуження , як то було в час цісарських маневрів 1896 р., коли в нашій церкві на Спаса було багато військових, або в часі місії, або в часі кардинальої візитації в тому самому році. Маємо вже від літ 60 заложений величезний фундамент під нову муровану величаву церкву, котрої годі однак діждатись.

Бродки колись купив за малі гроші дідич – лютер Венцель Гудец. А коли люди при помочі камери звели  фундамент і звезли матеріал і мури піднеслись аж до вікна – то пан Гудец (як каже переказ) як колятор так повів справу, що громада подарувала йому весь звезений матеріал і позволила розібрати мури і зрівняти церкву з землею, а він за тоє збудував собі стайні і шпихлірі на фільварку своїм. І так за марні коралі, роздані впливовим бабам, то за наливки, то за горівку, то за чесне слово або красні очі змарнували предки церкву…. Тепер фундамент травою поростає. Люди задовільнились ліп’янкою з вальків, що їм Гудец поставив і ім’я своє вписав золотистими буквами на престолі – дотепер видно. … Гудец помер у шпиталі у Львові, доля його дітей гірка є.»

Напис на могилі Венцеля Гудеца у Бродках
Напис на могилі Венцеля Гудеца у Бродках

У  1891 році  Іполит Погорецький  вирішив збудувати  в Бродках нову церкву. За кошторисом архітектора Василя Нагірного будівництво церкви мало коштувати  14 тис. золотих ринських.

Василь Нагірний
Василь Нагірний

Е. Торосевич погодився виділити лише 9 тис. і тоді Погорецький проявив свою активну громадську позицію – звернувся в газету «Діло» з петицією про допомогу у зборі пожертв на будівництво храму. Особисто сам  розіслав  майже 2 – м тисячам осіб книжку   «Зів’ялі цвіти» з дарчими написами та проханнями пожертвувати кошти для оздоблення церкви у Бродках.  Виручені  від продажу кошти було скеровано на закінчення і оздоблення церкви, оскільки за 9 тис. « тоді можна було тільки стіни та дах зробити».

У книжечці о. Погорецький дав добру картину життя села. «Праця наша по приходах, по церквах переходить наші сили. А як тяжко, як трудно довести до якогось успіху над піднесенням, уморальненням та взагалі ухристияненням нашого бідного темного люду, – то лиш може поняти та оцінити той, хто працює, або працював на тому полі. А як прийдеться щось построїти, побудувати в громаді – а ще в зацофаній – чи то дім громадський, чи читальню, чи шпихлір, або склеп, або кассу заложити, або церкву помурувати – на все немає грошей! Оден би рад, десять відраджує, ворогує. Чи то не правдива роспука – отчаяніє?  У селі уособиці та незгоди. Борба «горішнян» із «долішнянами» о гегемонію в громаді абсорбувала всю силу та увагу людей. При тім діставалось щось і священнику, Мому попереднику, що через лихі люди і по судах нераз мусів волочитись даремно, а що го і зо світа майже зігнало і життя вкоротило.  Село Красне і двір красний і два красні парки, ба – і люди непогані – красні, лише порядки тут якісь не дуже красні, коли в селі навіть громадського дому не бувало споконвіку – та й тепер нема – а вже о шпихлір, о читальні або власному склепі і не згадуй. Нема на тоє грошей. Навіть і місця немає межи всім так красним. Правдиве отчаяніє!»

В 1896р. в час візитації  було дано обіцянку, що церква буде стояти в ювілейнім 1898р., але перешкодою стали  політичні заворухи , що охопили весь край у 1897р. Тоді мало місце гостре польсько–українське протистояння та криваві «баденівські» вибори до сейму. Церква була збудована лише у 1908р. Приходські землі  на 1910 рік становили 151 морг і складались з 8 ділянок. При церкві діяло «Братство тверезості», яке об’єднувало 30 осіб.

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у с. Бродки
Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у с. Бродки

1 квітня 1898 року у селі Бродках відбулись збори  основателів, котрі звернулись з листом  до Високого Намісництва у Львові у якому доносили, що намірені заложити у себе  Читальню «Просвіти». 27 квітня ц.р. Староство Львівське надіслало статут для отворення читальні. Вирішено отворити читальню 18 травня ц.р. На перші Загальні збори запрошено 2-х делегатів і пана Короля з відчитом реферату про господарку. Пан Король ще раніше заявляв про свою ввічливість. Замовлено також книжечки для новоствореної читальні. Також запрошено пана Врецьону. Парох о.Іполіт Погорецький виявив бажання взяти позику в банку Крайового на заложення крамниці.

Зі звіту отця Іп. Погорецького: “Величаво відмітили  в Бродках  памятку 3 мая. Вже від досвіта дзвони сповіщали радість для нашої цілої околиці. Дзвони не вмовкали, як на Великдень. Торжественна відправа відбулась на подвір’ї , а пізніше для людей роздали книжечки про знесення панщини, що видала “Просвіта».

Пополудні відбувся величавий похід  до Хреста – де при участі трьох громад Бродок, Лубяни і Глухівця була відправлена молитва, яку красноречиво відчитав о. Іп. Погорецький. Потім на майдані люди зачали читати, та розповідати про бувальщину, а 40 пар молодіжі стали весело забавлятися.

На пам’ять про цю хвилю постановили отворити дня 18 мая Читальню «Просвіти», яко задаток кращої долі, яко зарево більшого світла в нашій занедбаній околиці.

Хрест Свободи у с. Бродки
Хрест Свободи у с. Бродки

На зазив пароха Іп. Погорецького зібралися дня 18/5/1898 р. зранку майже всі громадяни в Бродках. Спочатку на службу до церкви, а пізніше в домі Василя Гнатишина. Де й було отворено Читальню «Просвіти». Урадувало всіх присутніх появлення Делегата «Просвіти»  пана професора Врецьони. Він виступив у своїй промові до членів «Просвіти» та господарів сільських майже 3 години. І стануло у нас  діло «Просвіти» на добру дорогу.

Врецьона Григорій Захарович - освітній діяч, редактор, викладач.
Врецьона Григорій Захарович – освітній діяч, редактор, викладач.

Вже 1912 року отець Іполит Погорецький дістав крилошанькі  відзнаки. У 1915р. він зібрав у селі 30 корон  на «Рідну школу».  У Бродках закипіло життя. Отець виявився неабияким підприємцем, умів з хосеном вкладати гроші у прибуткові справи, організував у селі переробку молока та сільськогосподарських продуктів. Двічі на день до Львова відвозили молоко, масло, сир та сметану. Село Бродки і господарство отця Іполита Погорецького стало надійною опорою «Маслосоюзу». Добрий прибуток приносила й худоба. На плебанії виростали нові господарські прибудови, своїм дітям отець прикупляв поля, завозив нові модні меблі у помешкання.

«Жию собі від пару літ в Бродках львівського повіту при стрийському гостинці, що дає таку приємність, що на день маєш 4-5 разів свіжі гості – а самі знамениті, славні подорожники то аж від Чернівець, то від Стрия або Ряшева…

Війна перекреслила звичайний триб життя родини Погорецьких. У шематизмі за 1918 рік зазначено, що церква в Бродках  зазнала великих пошкоджень, а відправи тимчасово відбуваються у каплиці, котру жителі села збудували тимчасово, щоб було де помолитись. Мешкальний дім пароха знищений, господарські будівлі спалені дощенту.

Сам отець Іполит брав активну участь при залученні молодого поповнення до лав  УГА. Син його рідного брата о.Петра Володимир, перебуваючи в рядах УГА, загинув на весні 1919р. в польсько–українській війні.

Ніхто з дітей отця Іполита Погорецького не захотів успадкувати професію батька. Юрій став лісничим, Євген – інженером – механіком, Олександр – промисловцем, а Роман – ветеринарним лікарем.
Ніхто з дітей отця Іполита Погорецького не захотів успадкувати професію батька. Юрій став лісничим, Євген – інженером – механіком, Олександр – промисловцем, а Роман – ветеринарним лікарем.

У травні 1919р, о. Іполіт Погорецький  був заарештований поляками і відправлений у концтабір . Повернувшись додому отець Іполит після відчайдушних спроб привести у попередній стан свою господарку побачив, що в нього нічого не вийде. Село було виснажене війною, і від громади не можна було чекати жодної допомоги. З болем у душі він відправляє прохання у Львівську консисторію,  з проханням скерувати його на іншу парафію, яка потребує священника.

У квітні 1920 року він покидає Бродки і переїздить у село Велдіж, по сусідству з яким є село Лолин, у якому часто бував у гостях у Ярослава Рошкевича. Це село де вперше покохав Іван Франко.

Андрій КНИШ                                                                       –

Напишіть відгук