Місце зустрічі змінити… можна,або львівська місія отця Яроша

0
1642
Місце зустрічі змінити… можна,або львівська місія отця Яроша

Ця небуденна для свого часу подія відбувалася упродовж п’яти літніх днів 1970 року. На перший погляд вона нагадувала сюжет якого-небудь детективного оповідання або пригодницького фільму. Однак то було ніяке не кіно, а сувора правда життя епохи «розвинутого соціалізму». Хтозна, можливо одного дня цей епізод зацікавить принаймні режисерів-кінодокументалістів…

Отець Ян Ярош (праворуч). Світлина 1969 р.
Отець Ян Ярош (праворуч). Світлина 1969 р.

Отож, літо 1970-го. Апогей повоєнного совка, доба брежнєвського застою. «Залізна завіса» відділяє поневолені червоною імперією народи – зокрема, українців – від решти цивілізованого світу. Розпал холодної війни, що будь-якої миті здатна перерости у «гарячу», на зовнішньо-політичних фронтах. Майже остаточний демонтаж половинчастих надбань хрущовської «відлиги» всередині країни. Щойно із розмахом відзначили сто років від дня народження «вічно живого». Мертвий вождь з тамтого світу продовжує керувати країною і вказувати народам Радянського Союзу правильну дорогу в світле майбуття. Офіційна пропаганда рапортує про рекордні врожаї, високі надої, стаханівські темпи видобування вугілля та виробництва сталі. Совєцька система пануватиме вічно, переконують топові компартійні ідеологи, «блок комуністів та безпартійних» на всіх подальших «виборах» отримуватиме ніяк не менше 99% голосів трудящих. Вікопомну статтю 6-ту до «найдемократичнішої» в світі конституції наразі не вписали, але до того йде…

Панорама Львова. Світлина Жака Дюпак´є, 1964 рік.
Панорама Львова. Світлина Жака Дюпак´є, 1964 рік.

Водночас паралельно з бундючним офіціозом, світом перевиконаних п´ятирічок, святкових парадів, пленумів ЦК, показної «дружби народів» й подолання «пережитків минулого», осібно від цього королівства кривих дзеркал існує інший світ – світ переслідуваної, мовчазної, але воюючої Церкви…

Львів, трамваї на площі Радянській (сучасна площа Митна), фото 1970 року
Львів, трамваї на площі Радянській (сучасна площа Митна), фото 1970 року

Станом на 1970 рік Греко-Католицька Церква в СРСР перебуває у новітніх катакомбах вже майже чверть століття. Її оголошено поза законом, але не знищено. Жорстокі гоніння і небачений ідеологічний пресинг неспроможні знеохотити найстійкіших духівників та вірних. Церква живе й надалі – за зачиненими дверима міських квартир і сільських хат, під покровом лісових хащ та при світлі свічок у замкнених старих храмах. Виклики до «компетентних органів», надокучливі стеження, прослуховування телефонних розмов, обшуки чи порпання у приватній кореспонденції, грабіжницькі штрафи й тюремні терміни неспроможні застрашити тих, хто ладен йти на смерть, а не на компроміси із сумлінням.

Генерал-майор Ніколай Полудєнь – начальник УКГБ при Раді Міністрів Української РСР у Львівській обл. від 1965 до 1978 р.
Генерал-майор Ніколай Полудєнь – начальник УКГБ при Раді Міністрів Української РСР у Львівській обл. від 1965 до 1978 р.

На переді боротьби греко-католиків із радянською системою – чернечі згромадження, чоловічі та жіночі, серед яких одними з найактивніших є редемптористи або Чин Найсвятішого Ізбавителя (лат. Congregatio Sanctissimi Redemptoris, C.Ss.R.). Згромадження редемптористів – одне з наймолодших в Україні. Його перші отці і брати, бельгійські піддані, прибули до Галичини на запрошення великого митрополита Андрея графа Шептицького (1865 – 1944), щоби служити у східному обряді для української людності, ще перед Першою світовою війною. Протягом міжвоєнного двадцятиліття, завдяки активній місіонерській праці, осідки згромадження постають, як в Галичині (Станіславів, Тернопіль, Львів), так і на Волині (Костопіль, Ковель). За підсумками Генеральної Капітули 1936 р. новопостала віце-провінція редемптористів на західноукраїнських теренах отримує назву Львівської. На весну 1946-го до неї належать 65 ченців (священиків, братів, студентів).

Редемптористи перед початком гонінь на Церкву. Сидять зліва направо: о. Дмитро Леб´як, о. Василь Величковський, о. Володимир Стернюк, о. Богдан Орищук. Стоять зліва направо: бр. Тит Чепіль, бр. Альфонс Дацьків, бр. Петро Каваців, бр. Авксентій Кінащук, бр. Василь Стець. 1940-і рр.;
Редемптористи перед початком гонінь на Церкву. Сидять зліва направо: о. Дмитро Леб´як, о. Василь Величковський, о. Володимир Стернюк, о. Богдан Орищук. Стоять зліва направо: бр. Тит Чепіль, бр. Альфонс Дацьків, бр. Петро Каваців, бр. Авксентій Кінащук, бр. Василь Стець. 1940-і рр.;

Відповідно до Конституції згромадження, у ньому, як і в інших католицьких монаших орденах, обов’язковою є практика канонічних візитацій (лат. visitatio – «відвідини», «перевірка», «огляд»): кожна адміністративна одиниця – від провінції до місійної станиці – повинна представляти власну внутрішню й зовнішню діяльність уповноваженій особі (візитаторові). Останній, в свою чергу, письмово звітує перед архімандритом. Упродовж чверть століття у Львівській віце-провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя таких канонічних візитацій відбувається дванадцять: перша у липні 1922-го, остання – восени 1938 р. Друга світова війна, а слідом за нею більшовицька, нацистська і повторна більшовицька окупації Західної України значно утруднюють контакти між Генеральним Урядом в Римі та українськими співбратами.

Проспект Свободи на світлині Й. Ліпінської, 1970 р.
Проспект Свободи на світлині Й. Ліпінської, 1970 р.

Перших підступних ударів збоку сталінського режиму Чин на українських землях зазнає ще у 1939 – 1941 рр., однак тотальний наступ розпочинається щойно з приходом «других совітів». Наприкінці березня 1946 р., по гарячих слідах інспірованого беріївським відомством так званого «Львівського собору», влада закриває монастир св. Климентія у Львові (теперішня адреса – вул. Франка, 56), що від кінця 1930-х слугував провінційним домом згромадження. Незабаром долю львівської обителі розділяють тернопільська й станіславівська. 17 жовтня 1948 р. партійні «уповноважені» виселяють редемптористів з їхнього останнього діючого монастиря св. Альфонса на Голоску Великому поблизу Львова (нинішня адреса – вул. Замарстинівська, 225). Через два місяці з Радянського Союзу депортують протоігумена Львівської віце-провінції отця Йосифа де Вохта (Jozef de Vocht, 1881 – 1956), останнього з редемптористів-бельгійців в Україні. Тривають арешти отців, братів та студентів. З 1945 по 1950 р. за ґратами опиняються владика Миколай Чарнецький (1884 – 1959), отці Василь Величковський (1903 – 1973), Володимир Стернюк (1907 – 1997), Роман Бахталовський (1897 – 1985), Богдан Репетило (1913 – 1967), Василь Рудка (1912 – 1991), Авксентій Кінащук (1899 – 1967), Михайло Винницький (1926 – 1996), Іван Зятик (1899 – 1952, загинув в ув’язненні), Богдан Орищук (1912 – 1990), Петро Козак (1911 – 1984), Мар’ян Галан (1927 – 1952, помер в ув’язненні), Євстахій Смаль (1922 – 1991) та інші. Ті, кого оминає гірка чаша, туляться разом з ченцями інших згромаджень в Унівській Лаврі, проте їх і тут не залишають в спокої: у вересні 1950-го останній греко-католицький монастир Галичини ліквідовано. Львівська віце-провінція редемптористів розпочинає довгий, тернистий шлях у катакомбах…

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (монастирський храм оо.- редемптористів) у радянський час
Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (монастирський храм оо.- редемптористів) у радянський час

Монаше життя переміщується до малих спільнот, що об’єднують від двох до чотирьох співбратів. Отці, брати, новики й студенти влаштовуються на «світські» (здебільшого малооплачувані) роботи, а в позаробочий час продовжують служіння. У Львові підпільний монастир редемптористів знаходиться спершу по вулиці Простій (бічна Городоцької), а від 1962-го – у приватному помешканні на Лісній (Личаківський р-н). У 1960-х тут живуть отець Євген Пелех (1920 – 1996), брат Йосафат (Євстахій) Менда (1907 – 1988), а також двоє майбутніх священнослужителів – Михайло Шевчишин і Михайло Сабрига (1940 – 2006): останній пізніше очолюватиме Тернопільсько-Зборівську єпархію УГКЦ. На початку 1960-х років постає ще одна підпільна обитель у селі Водяне (нині – Зимна Вода) на захід від Львова. У ній тривалий час мешкатимуть отці Петро Козак, Іван Юськів (1912 – 1974) і Євген Котик (1920 – 1980) разом з братами Авксентієм Кінащуком та Левом Стефановичем (1908 – 1987). Діє підпільна духовна семінарія, де в поті чола трудяться, зокрема, такі подвижники Чину, як владика Володимир Стернюк, отці Роман Бахталовський, Павло Маїк (1919 – 1980), Дмитро Леб’як (1913 – 1974), Павло Дмуховський (1916 – 1990), Михайло Пилюх (1911 – 1976) тощо.

Львівські типажі. Світлина 1969 року
Львівські типажі. Світлина 1969 року

Не дивлячись на шалену антирелігійну кампанію та підступи влади, згромадження потроху зростає. Якщо у 1950 р. в його лавах перебуває 44 особи, то станом на 1967-й редемптористів уже 54. Монастирська дисципліна підтримує єдність спільноти, зменшуючи ризики проникнення сюди провокаторів та інформаторів КГБ.

Тим часом питання канонічної візитації й надалі стоїть на порядку денному. Попервах роль з´єднуючої ланки поміж Генеральним Урядом згромадження та Львівською віце-провінцією відіграють редемптористи-українці, котрі в різний час опинилися на канадійській землі. Пом´якшення взаємин між Радянським Союзом і Канадою дозволяє вихідцям із Західної України, що проживають у північноамериканській державі, періодично відвідувати рідних, котрі залишилися в СРСР. Під виглядом таких гостин до галицьких редемптористів декілька разів навідуються співбрати: отець Михайло Щудло (1915 – 1987) у 1964 р. та отець Степан Шавель (1910 – 1988) в 1969-му. Обоє вертаються назад, передаючи проводові Чину прохання українців про повноцінну візитацію. 

Отець Михайло Щудло
Отець Михайло Щудло

Але як здійснити її в умовах совєцького панування? З України надходять тривожні вісті. Після ухвалення декретів Президії Верховної Ради УРСР про суворі кари за «несанкціоновану» участь в релігійному житті у березні 1966 р., розпочинається новий етап наступу на українських греко-католиків. «Товариші» з КГБ та Ради у справах релігійних культів наполегливо радять священикам і вірним «забути» про легалізацію своєї Церкви. Якщо вважаєте себе католиками, кажуть вони, йдіть до костелу, а коли й надалі надокучатимете владі, опинитеся в місцях позбавлення волі років на десять… Далеко не завжди все обмежується тільки вербальними погрозами. В 1967-му затримано і жорстоко побито отця Євгена Пелеха, рік по тому по-звірячому б’ють отця Євстахія Смаля, внаслідок чого сильно шкодять йому хребет. У жовтні 1968 р. в ході спільної операції міліції, КГБ та прокуратури здійснено обшуки в львівських помешканнях одинадцяти греко-католицьких священиків – у тому числі владики Володимира Стернюка та тодішнього настоятеля Згромадження редемптористів отця Филимона Курчаби (1913 – 1995). В Коломиї вдруге заарештовано отця Романа Бахталовського, одного з перших українських редемптористів, талановитого місіонера і письменника, засновника Згромадження Сестер Непорочного Серця Марії Фатімської. Засуд – вісім років в’язниці та заслання. У січні 1969-го працівниками «органів» також вдруге арештований місцеблюститель митрополичого престолу УГКЦ редемпторист Василь Всеволод Величковський. Кир Василія, визнаного винним у «протидержавній діяльності» (серед «злочинів» владики – написання та розповсюдження рукопису «Історія Чудотворної ікони Божої Матері Неустанної Помочі»), засудять до трьох років в одній з найстрашніших совєцьких тюрем у Комунарську (тепер – Алчевську) Луганської області. 

Ситуація направду тяжка, одначе архімандрит Чину отець Тарчізіо Аріовальдо Амараль (Tarcisio Ariovaldo Amaral, 1919 – 1994) переконаний, що з Божою поміччю все вдасться здійснити. Тринадцяту візитацію Львівської віце-провінції заплановано на червень 1970 р. Перед отцем-архімандритом стоїть питання не лишень, ЯК здійснити задумане, але й КОМУ доручити таку відповідальну місію?.. Мабуть, після тривалих роздумів генеральний настоятель знаходить підходящого кандидата у… Празькій провінції (Pražská provincie). Ним стає отець Ян Ярош (Jan Jaroš) – педагог, науковець-славіст, богослов, правник, каноніст. Ким же ж був отець Ян?..

Отець Тарчізіо Аріовальдо Амараль – архімандрит Чину Найсвятішого Ізбавителя у 1967 – 1973 рр.
Отець Тарчізіо Аріовальдо Амараль – архімандрит Чину Найсвятішого Ізбавителя у 1967 – 1973 рр.

Відомо, що народився Ян Ярош 18 січня 1909 р. у Чеських Будейовицях (České Budějovice). По закінченні ґімназії в 1928-му вступив до Згромадження редемптористів. Після облечин навчався у семінарії в Оборишті (Obořišt). Священичі свячення отримав 1932 р. Згодом навчався у Папському Латеранському університеті (лат. Pontificia Universitas Lateranensis) в Римі, по закінченні якого у 1937-му дістав ступінь доктора права. Наступні вісім років провів на посаді доцента Латеранського університету, повернувшись до Чехословаччини щойно 1945 р. Протягом п’яти літ викладав у обориштській семінарії, де застав прихід до влади маріонеток Кремля. За прикладом московських товаришів чехословацькі комуністи розпочали брутальні репресії супроти Католицької Церкви. Навесні 1950-го отець Ярош, разом із багатьма чеськими і словацькими священиками, опинився в одному з концтаборів, зорганізованому на території стародавнього Желівського монастиря (чеськ. Želivský klášter). На волю вийшов у 1955-му.

Упродовж чотирнадцяти років аж до виходу на пенсію отець працює чорноробом у рідних Чеських Будейовицях, водночас опікується парафіянами костелу св. Отилії. 1961 р. його вдруге засуджують за «підривну діяльність», проте рік по тому амністують. До початку 1970-х отець Ярош виконує обов’язки протоігумена (провінціала) Празької провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя, допомагає репресованим священикам. За худорлявість і малий зріст співбрати жартома кличуть його «Грибочком» (Hříbeček). Відоме й інше «прізвисько» отця Яна – Іван Златоуст (чеськ. Jan Zlatoústý).

Отці Ян Ярош (зліва) та Ярослав Адамек. Брно, Чехія, грудень 1969 р.
Отці Ян Ярош (зліва) та Ярослав Адамек. Брно, Чехія, грудень 1969 р.

Архімандрит згромадження отець Амараль зупиняє свій вибір на чеському провінціалові не в останню через зв´язки монаха-науковця у вчених колах Радянського Союзу (зокрема, Києва, Москви, Львова). Названа обставина є доброю нагодою для відвідин СРСР у першій половині 1970-го. Отець Ярош їде до Союзу під прикриттям доручення від Чехословацької Академії наук (чеськ. Československá akademie věd) у справі підготовки російсько-чеського навчального посібника. Навряд чи хтось щось запідозрить, якщо в процесі полагодження питань науковець з братньої Чехословаччини завітає на декілька днів до міста Лева… Озброївшись двома документами – листом від Академії (явним) і листом отця-архімандрита (таємним) – наприкінці травня 1970 р. чеський редемпторист вирушає до столиці совецької імперії. [іл. 17]

Площа Галицька, 1976
Площа Галицька, 1976

Вийти напряму на українських співбратів отець Ян не може. У такій справі потрібен посередник. Прибувши до Москви, отець з дотриманням усіх норм конспірації надсилає листа сестрі Марії-Єлизаветі (в миру – Аліції) Поппе (Alicia Poppe, 1884 – 1970) – довголітній настоятельці української вітки Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія де Поль (лат. Societas Filiarum Caritatis a S. Vincentio de Paulo, FdC), колишній адміністраторці «Народної Лічниці» (Українького шпиталю ім. митрополита Андрея Шептицького), бельгійці, яка прийняла східний обряд і ще наприкінці 1920-х прибула до Галичини на запрошення владики Андрея. Після погрому Церкви сестра Марія-Єлизавета не скористалася можливістю повернутися на батьківщину, вирішивши розділити долю спів-сестер у катакомбах. Більшість сестер-вінкентійок продовжують працювати у 3-тій міській клінічній лікарні (нині Комунальна 3-тя міська клінічна лікарня міста Львова), що постала на місці «Народної Лічниці», заразом підтримуючи контакти зі священиками підпільної Церкви. У листі отець Ян просить сестру Марію-Єлизавету переказати протоігумену Львівської віце-провінції отцеві Филимонові Курчабі прохання зорганізувати йому зустріч зі співбратами. Сестра Аліція виконує просьбу чеського отця, проте 56-літній отець-протоігумен, на той момент завідуючий складом на львівській санепідемстанції, навчений гірким досвідом спілкування з підлеглими генерал-майора Ніколая Полудня (1921 – 2006), начальника львівського обласного управління КГБ, підозрює підступну провокацію збоку «лицарів плаща та кинджала», відтак переказане прохання чеського співбрата ігнорує.

Незважаючи на відсутність реакції настоятеля українських редемптористів, отець Ярош таки прибуває до нашого міста 12 червня 1970 р. Він зупиняється в одній з, так би мовити, візитівок совєцького Львова, готелі «Інтурист», розташованому у приміщенні колишнього легендарного львівського готелю «Жорж», відкритому ще 1901 р. (нині готель «Жорж», перехрестя площі Міцкевича і проспектів Свободи та Шевченка). Що робити далі? Куди йти? До таємного монастиря на Лісній чи помешкання протоігумена на вулиці Калініна (тепер Замарстинівська) навідуватися надто ризиковано, оскільки можна наполохати товаришів з будівлі на Дзержинського, 55 (нинішня вул. Вітовського, осідок обласного управління СБУ), котрі пильно стежать за обома об’єктами. Все, що стається одразу по прибутті високого гостя, оповите таємницею, проте того самого дня відбувається зустріч отця-візитатора із протоігуменом отцем Курчабою в домі сестер-вінкентійок по вулиці Куйбишева (нині Огієнка), 12А – колишній стайні, до якої сестер переселила «добра» радянська влада ще 1954 р. і де вони перебуватимуть аж до 1992-го. Монастир сестер св. Вінкентія у ті часи – один з найважливіших осередків підпільної Церкви, де постійно відбуваються таємні богослужіння і зустрічі отців та владик. Розмова із отцем Филимоном, судячи з усього, виявляється плідною, залишається тільки побачити решту співбратів. Задача не з легких.

Готель “Інтурист” (тепер – готель “Жорж”)
Готель “Інтурист” (тепер – готель “Жорж”)

Отець Ян Ярош перебуває у Львові протягом п´яти днів, від 12 до 16 червня. Спершу він сподівається зустрітися із іншими отцями й братами у готелі або поблизу нього. Дещо наївні сподівання. Львів влітку 1970-го – місто, над яким чорною хмарою нависає всевидяче око КГБ. Сексотів не бракує, несанкціоновані контакти з іноземцями жорстко присікаються людьми товариша Полудня, будь-який невірний і легковажний крок може дорого обійтися. Гоніння кінця 1960-х ще свіжі в пам’яті, у повітрі витає черговий погром інакомислячих. Одним словом, побачитися зі співбратами в готелі отцеві Ярошу не виходить. Втім, наполегливому візитаторові не доводиться надто далеко йти: на площі Возз´єднання (зараз – Соборній), 11/3 мешкає цеховий майстер і водночас брат-редемпторист Іриней (Олексій) Манько (1920 – 1992). У цьому ж крихітному помешканні проживав до свого повторного арешту владика Величковський, тут діяла підпільна митрополича резиденція (нині за цією адресою знаходиться Музей-квартира Блаженного свщмч. Василя Величковського). Саме у цих стінах й відбувається омріяна зустріч отця Яроша із львівськими редемптористами. Непрохані гості їм не перешкоджають. Відчувши на власній шкірі, що таке комунізм, чеський священик чудово розуміє поведінку своїх українських співбратів. До отця-архімандрита він вертається не з порожніми руками. Місію виконано, маленьку перемогу здобуто. Чекати на вихід з катакомб згромадженню і Церкві в Україні доведеться ще довгих двадцять років, однак львівська місія отця Яроша влітку 1970 року наглядно демонструє, що не все підвладне всесильному відомству товариша Андропова…

Що було далі? Як склалася подальша доля учасників цієї майже шпигунсько-детективної історії? Сестра Марія-Єлизавета Поппе померла через півроку після тих подій по довгих чотирьох десятиліттях на чолі Згромадження сестер-вінкентійок. Отець Филимон Курчаба продовжував нести хрест на чолі Львівської віце-провінції аж до виходу Церкви з підпілля. У лютому 1985-го місцеблюститель патріаршого престолу Кир Володимир Стернюк висвятив співбрата на єпископа. Братові Іринею так само судилося дожити до свободи Церкві: останні роки життя він проведе у повернутому редемптористам монастирі на Голоску.

Вид на вулицю Дзержинського (нині-Вітовського) у 1989 році
Вид на вулицю Дзержинського (нині-Вітовського) у 1989 році

Ну а що з отцем Ярошем? О, його енергії вистачило ще надовго. Того ж таки 1970-го авторитетного правника і каноніста залучають дорадником до ватиканської комісії, що займається ревізією Кодексу канонічного права (лат. Codex Iuris Canonici). Від листопада 1971 до червня 1976 р. отець Ян викладає на богословському факультеті ім. свв. Кирила і Мефодія Празького університету з осідком у Літомержиці (чеськ. Římskokatolická cyrilometodějská bohoslovecká fakulta v Praze se sídlem v Litoměřicích). У листопаді 1972-го його призначено доцентом церковного права.

Отець Ярош планує наступну місію
Отець Ярош планує наступну місію

Помер отець Ян Ярош 21 березня 1985 р. на 76-му році життя й 53-му році священства у Чеських Будейовицях. Тут і похований. Дотепер з його іменем пов´язана одна з найдраматичніших (і найцікавіших) сторінок в історії Львівської провінції редемптористів.

Олександр ШЕЙКО

 Джерела:

  1. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах (1946 – 1989)//Сайт Інституту історії Церкви [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ichistory.org.ua/wp-content/uploads/2016/03/img192.pdf;
  2. Інтерв´ю з владикою Михайлом Сабригою//Офіційний сайт Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.tze.org.ua/arhyjeparhija/yepyskopy/vladyka-mykhail-sabryha.html;
  3. Історія Львівської провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/history/;
  4. Маловідомі факти з історії Львівської провінції редемптористів//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B5bqlJaDOz_2Nng3UDVCeXhaa0k/view;
  5. Назар Н. Сестра Аліція Поппе: життя для Бога і України//Сайт Руху Світло-Життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://dc.lviv.ua/zhuttya_v_isusi_hricti/zitya-svyatix/711-zhittya-svyatih.html;
  6. Некрологи Львівської провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/Otci/;
  7. Піх, о. Руслан. «Львівський собор»: позиція і вибір редемптористів Львівської віце-провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.academia.edu/23150875;
  8. Doherty J. A photo account of meetings with secret priests in Chechozlovakia//Abandoned by the Vatican: My clandestine journey to support secret priests behind the Iron Curtain [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.jackdohertyonline.com/abandoned-by-the-vatican/secret-priests/;
  9. Pražská provincie: Historie a současnost//Redemptoristé v České republice [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cssr.cz/cz/page/135;

 

Напишіть відгук