Весь світ знає його як Джорджо да Леополі, але в нас він відомий під іншим іменем. Наставник Ніколая Коперника, перший, серед вихідців з українських земель, хто отримав титул доктора медицини, перший, хто з наших предків зробив розтин людського тіла і перший з українців, чий твір було надруковано за кордоном. Цих досягнень однієї людини вистачило, аби бути на слуху у всьому світі та стати почесним і довічним громадянином міста з найстарішим у світі університетом. Та чи достатньо таких досягнень, аби бути незабутим в країні, де ти народився?
Не часто українців можна потішити інформацією про наших співвітчизників, що своєю діяльністю підкорили весь світ. Тим не менше, такі траплялися і про них потрібно не забувати, особливо в ці важкі для нашої країни та суспільства часи. Один з таких героїв – це людина зі складною, але водночас цікавою та насиченою подіями долею. Джорджо да Леополі, Georgius Drohobicz de Russia, або просто Юрій Дрогобич, чи Юрій Котермак – це ті імена, якими в різні часи та в різних місцях називали цього, без перебільшення, видатного вихідця з наших земель. Котрої з ідентичностей, що ховалась за цими назвами, в ньому було найбільше – сказати до кінця важко.
Біля 1450 року, у родині дрогобицького солевара Михайла Доната Котермака, народився син, якого назвали Юрієм. З самого початку життєвого шляху, дитину віддали на науку – він здобував початкову освіту в місцевого священика Евтимія. У нього він навчався елементам латини, без чого в ті часи неможливо було зробити кар’єру, а також отримав і перші знання з такої дисципліни, як хронологія – вчився розраховувати Пасхалії. Очевидно, саме це і визначило зацікавлення юнака астрономією в майбутньому та неабиякі досягнення на цій ниві.
Десь в районі шістнадцяти років Юрій Котермак покидає рідну місцевість, аби продовжити навчання. З цією метою, разом із місцевим дрогобицьким чиновником, Айнфольдом, він їде до Львова. На цей момент уже помер батько Юрія Котермака, а сестра вийшла заміж. Матір померла ще раніше, коли він був дитиною. Тому, фактично, на момент відбуття до Львова, він був вільною людиною і ніякі життєві якорі не стримували його в русі до великого “плавання”.
У Львові Юрій Котермак навчався в латинській кафедральній школі. Саме в той час він вивчає польську та німецьку мови, що в сумі зі знанням латинської, було ключем, який відкривав перед ним багато дверей тогочасного світу. Паралельно навчанню, за розпорядженнями Айнфольда, Юрій Котермак відбував в різні місцевості з купецькими караванами. Таким чином він відвідав Білгород і Кафу. В мандрівках більше довідався про видатних мислителів попередніх епох, а зокрема – Геродота і Овідія. Це знайомство вперше викликало у нього інтерес до Італії, яку він з того часу дуже хоче відвідати. Але не все одразу і наступним, в списку відвіданих міст, для нього стає Краків.
У 1468 – 1469 рр. його ім’я значиться в списках студентів Яґеллонського університету. Імовірно, саме тоді він взяв собі назву Georius Drohobicz de Russia, яким водночас окреслюється кілька локусів – Дрогобич як рідне місто і Русь як ширший простір (тут швидше за все в значенні Червона Русь), з якого він походить. З початком навчання в цьому навчальному закладі, пов’язана цікава інформація відверто легендарного характеру – нібито Юрій Дрогобич не мав грошей для оплати навчання і тому, в якості вступного внеску, заплатив лише один грош.
Через короткий проміжок часу Юрій Дрогобич отримав звання бакалавра, а 1473 року склав іспит на ступінь магістра наук. При цьому, він і далі не полишав думок про продовження навчання, та, давню мрію – Італію. Остання в той час була “центром світу”, куди з’їжджалися передові науковці і звідки поширювалися панівні світоглядні ідеї та концепції. Молодого та схильного до авантюр, але, разом з тим, талановитого вихідця з Дрогобича, просто не могло не бути в цьому просторі. Саме тому, Юрій Дрогобич, разом зі своїм колегою по навчанні в Кракові, Михайлом Водкою, пішки йдуть до італійських земель. Дорогою вони “заскочили” до Угорщини, а далі – здійснення мрій: Венеція, Падуя і кінцева зупинка в Болоньї.
В славному італійському місті мав місце наступний конфуз. Коли Юрій Дрогобич записувався до університету на навчання, виявилось, що адміністраторам університету Болоньї місто Дрогобич нічого не говорило – вони його просто не знали. Тому, його записали як Джорджо да Леополі, тобто Юрій зі Львова. Так у Львова “народився” ще один гідний син.
В університеті міста Болоньї Джорджо да Леополі вивчає астрономію, медицину, інші дисципліни. Серед його викладачів – видатні діячі та мислителі того часу. Галеотто Марціо з Нарні читав йому риторику і поезію, Манфред читав філософію і медицину. Ці викладачі увічнили свої імена перекладом на латинську мову “Космографії” Клавдія Птолемея.
У 1478 році Джорджо да Леополі отримав титул доктора філософії. Майже одразу, протягом 1478 – 1482 років, він читав лекції з астрономії. У 1481 – 1482 роках його наступна велика перемога – вихідця з українських земель було обрано ректором університету м. Болонья. При цьому, в його посудині було лише кілька чорних кульок (голоси проти). Відповідно до існуючих тоді норм (що і сьогодні зберігається в окремих університетах), цю посаду можна було займати лише один рік. Не була винятком і ситуація з Джорджо да Леополі, який через рік адміністративно-організаційної діяльності, залишив посаду ректора.
У 1482 році, після повернення до викладацької діяльності, він став першим серед українців доктором медицини. Також в стінах цього університету Джорджо да Леополі, першим серед вихідців з наших теренів та одним з перших в світі, задля діагностики хвороб та пошуку шляхів їх лікування, брав участь в розтинах людських тіл. За останнє, враховуючи, яка “погода” була на вулиці, Джорджо да Леополі міг стати також і першим вихідцем з українських земель, якого спалили на вогнищі. Але доля розпорядилась інакше і за свої досягнення він став довічним громадянином міста Болонья.
У 1483 році Юрій Дрогобич видає твір “Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини університету Болоньї”. Ця робота, що вийшла в Римі латинською мовою, є першим друком українця за кордоном. Вона вийшла у двох примірниках в форматі 10 ненумерованих аркушів 13х18,5 по 41 рядку тексту на сторінку. Один з її зразків сьогодні зберігається у бібліотеці Чарторийських в Кракові, інший – належить бібліотеці м. Штутґарт, але зберігається в бібліотеці Тюбінґенського університету.
В книзі подано панівні на той час дані з астрології, астрономії, метрології, філософії, економіки і географії. Також в ній вперше зроблено спробу визначити географічні координати Вільна, Кафи, Дрогобича і Львова. Разом з тим, книга Юрія Дрогобича – це взагалі чи не перші відомості про українські території в друкованому виданні. З іншого боку, в цій книзі також було проведено розрахунок руху небесних світил, передбачення двох сонячних затемнень з точністю до хвилини і прогноз двох епідемій в Італії. Таким чином, Юрій Дрогобич для Італії був не лише “арістотелем”, що розвиває науку, але також і біблійним “йосифом”, котрий дає прогнози.
Крім своєї загальновідомої роботи, про яку йшла мова вище, у Юрія Дрогобича були й інші праці. Також він написав “Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року”, “Трактат з шести розділів про сонячне затемнення” (1490 року) та ряд віршованих послань до папи Сикста IV.
У 1488 році Юрій Дрогобич повертається до Кракова. Там він читає лекції з медицини, астрономії та теорії мистецтв. Осінню 1491 року до нього на курс записався вісімнадцятирічний Ніколай Коперник. Крім викладацької діяльності, в Кракові Юрій Дрогобич займався і просвітницькою. Зокрема, можна говорити про його співпрацю з першодрукарем Швайпольтом Фіолем. За деякими даними, Юрій Дрогобич міг навіть бути редактором творів останнього – “Осьмогласника”, “Часословця” і “Тріоді”.
З того, про що ще не було сказано, але що також багато в кого викликає інтерес – це “досягнення” нашого видатного земляка на особистому фронті. Багато тут сказати не можна. Єдине, на що варто звернути увагу – це його нібито прихильність, захоплення вдовою Катериною Вайсганушовою з с. Зимна Вода, яке мало місце ще в львівський період життя Юрія Дрогобича, але сказати тут щось ствердне та певне також важко.
Обірвалось життя Юрія Дрогобича 1494 року. Його поховано на одному з цвинтарів в Кракові. У Дрогобичі, на честь видатного вихідця з їхнього міста, встановлено пам’ятник, який відкривав Президент Леонід Кучма. Також, на честь 500-річчя виходу в світ “Прогностичної оцінки…”, в Україні видали 100 примірників пам’ятної медалі з барельєфом Юрія Дрогобича. Ходила в незалежній Україні і поштова марка з зображенням свого видатного сина. У 2009 році Юрія Дрогобича вшанували і на міжнародному рівні – з нагоди міжнародного року астрономів випустили монету, на реверсі якої міститься зображення Юрія Дрогобича. Варто також пригадати і про вулиці, названі на честь цього діяча, в Дрогобичі та Львові. У 2011 році, на фасаді Болонського університету, було встановлено меморіальну дошку на честь викладача та ректора їхнього університету, який родом з українських територій.
На завершення хотілося би сказати, що Юрій Дрогобич – це персона, про яку можна розповідати не лише комбінацією зі слів на зразок най…най…най, чи один з перших, один з най… Також життєвий досвід та шлях цієї особистості є зразком успішної комунікації вихідця з українських територій з європейською академічною традицією, дотичність нас до комплексу панівних на той час гуманістичних ідей і причетність до їхнього поширення і примноження.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Дрогобич Юрій // Довідник з історії України / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. – Київ: Генеза, 1993; Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. – Київ: Молодь, 1972; Метковська А. Юрій Котермак. Ерудит з Дрогобича // Українська газета [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gazetaukrainska.com/ukra-nska-tal-ia/ukra-nska-tal-ia/gromada/iur-i-kotermak-erudit-z-drogobicha.html; Сюндюков І. “Пан магістр Георгіус з Русі” // День [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/pan-magistr-georgius-z-rusi;
