Колоритні оповідки діда Тео про Галичину ХХ століття

0
336
Колоритні оповідки діда Тео про Галичину ХХ століття

Для тих, хто полюбляє вивчати історію не за підручниками, а через спогади, присмачені цікавими літературними формами, колоритними описами, нещодавно вийшла книга „Галицькі оповідки Діда Тео“. В ній майже ціла епоха — ХХ століття, зображена через долі людей, їхні переживаннями та життєві перипетії.

Книга „Галицькі оповідки Діда Тео"
Книга „Галицькі оповідки Діда Тео”

23 лютого в „Дзизі“ онук письменника-аматора Теодора Лозинського Олег Лозинський (зібрав безцінний дідів спадок і подбав, щоб він зацікавив видавців), презентував книгу „Галицькі оповідки Діда Тео“, яка побачила світ наприкінці минулого року у львівському видавництві „Апріорі“. Зібрання творів Теодора Лозинського перемогло в конкурсі на підтримку україномовного видання Львівської облдержадміністрації серед трьохсот інших претендентів.

— Знав Теодора Лозинського зі свого дитинства. Ми мешкали по сусідству. В той складний час між дідом Теодором і моїм батьком — Мироном Яцівим були довірливі стосунки. Він любив залишати татові зшитки зошитів зі своїми оповідками, які називав романами, і батько їх перечитував. Дід Теодор був сконцентрований у глибоких душевних смислах; належав до мрійників — був цікавий і неординарний. Прагнув до великої літератури, недарма називав свої зшитки — романами, — поділився спогадами про сусіда своїх батьків мистецтвознавець Роман Яців.

Презентація книги "Галицькі оповідки діда Тео", 23 лютого 2017 року.
Презентація книги “Галицькі оповідки діда Тео”, 23 лютого 2017 року.

Культуролог та літературознавець Ростислав Чопик, який надихав і підтримував Олега Лозинського у виданні книги, проаналізував „Галицькі оповідки Діда Тео“ з літературної точки зору, наголосивши, що якби Теодор Лозинський здобув відповідну освіту, то міг стати на рівні найліпших класиків української літератури:

— З творчістю Теодора Лозинського я познайомився ще кілька років тому через його твори про заслання в Сибір. Завдяки своїй безпосередності він зумів передати пережите там навіть краще, ніж філософи чи інтелігенти, які були там. Його оповідання про 1920-ті роки — це дійсно новели: є концентрація, динаміка, розвиток. Він зумів досягти золотої середини — безпосередні переживання і естетичне відчуття. Особливо сильні враження від творів, де описане повсякдення.

Презентація книги "Галицькі оповідки діда Тео", 23 лютого 2017 року.
Презентація книги “Галицькі оповідки діда Тео”, 23 лютого 2017 року.

Одна з перших читачок, упорядниця книги Ольга Чопик наполягла на тому, щоб ілюструвати видання творами лемківського художника-примітивіста з міста Криниці Никифора Дровняка. Бо, як наголосила: Теодор Лозинський — це Никифор Дровняк у літературі. Науковиця також зазначила, що цінність таких мемуарів у тому, що вони допомагають скласти повну уяву про тогочасні події.

Олег Лозинський, онук Теодора Лозинського
Олег Лозинський, онук Теодора Лозинського

Значення детальних описів пережитого оцінив також історик, викладач Національного університету „Львівська політехніка“ Іван Хома:

— Це небуденна річ, тому книгу повинні читати всі, хто хоче знати історію свого краю. Теодор Лозинський описував, як жили люди в різних політичних системах, які були взаємини. Там є чимало цікавих спогадів про різні фрагменти життя Львова. Ця книга цінна не лише з літературної сторони, а також, як історичне джерело, яке висвітлює ціле ХХ століття: міжвоєнний період, Другу світову війну, заслання українців, становлення незалежності України через призмужиття Теодора Лозинського.

„Галицькі оповідки Діда Тео“ — це лише частина оповідок Теодора Лозинського. Ще чималий літературний спадок очікує „виходу в люди“.

Теодор Лозинський
Теодор Лозинський

Довідка:

Теодор Лозинський народився 5 березня 1911 року в селі Тучапи (тепер Городоцький район, Львівської області). В рідному селі був співзасновником каси ощадності, членом товариства „Просвіта“, співав у хорі. Після смерті батька наймитував по сусідніх селах, працював візником у Львові. Під час нацистської окупації був інтендантом — займався забезпеченням міста провіантом. За це радянська влада заслала його в Сибір (у Кемеровську), звідки через два роки втік з ув’язнення. Помер 3 березня 2003 року у Львові. Називав себе „поетиста“. Писати новели почав у 23 роки. Твори ховав у шухляді, частину замурував.

Наталія ПАВЛИШИН

Напишіть відгук