Доля цієї надзвичайної жінки така ж особлива, як і вона сама. Народжена в єврейській родині, все своє життя присвятила Богові і Україні, прийнявши греко-католицький обряд. Була особисто знайома з Митрополитом Андреєм Шептицьким і кардиналом Йосифом Сліпим. Мала педагогічний хист і дивовижну здатність захоплювати своїх учениць рідною історією й культурою. Її запал і самовідданість у збереженні пам’яток українського народного мистецтва були гідні подиву: «Заки й мене покриє могила, я збиратиму ваші прекрасні одяги, щоби показати світові вашу мистецьку душу, щоб будучі покоління гордилися вами».
Северина Париллє побачила світ 1884 р. у с. Настасові на Тернопільщині. Донька корчмаря зростала під опікою дбайливої няні, української селянки, яка мала визначальний вплив на світогляд дівчинки і прищепила їй любов до Бога, української мови і рідних традицій. Ще під час навчання у народній школі майбутня черниця була учасницею аматорського театрального гуртка при читальні філії товариства «Просвіта» у Настасові. Згодом вступила до учительської семінарії у Самборі, а 1909 р. разом із братами прийняла християнську віру греко-католицького обряду й чернече ім’я Северина, відтак вступила до монастиря чину сестер василіянок у Львові. Продовжила навчання на філософському факультеті Львівського університету, де студіювала всесвітню історію та українську літературу.
Завершивши навчання, із 1919 р. викладала українську і польську мову та історію у гімназії сестер василіянок у Львові. До слова, це була перша українська дівоча гімназія в Галичині, мала високий рівень викладання, більшість її випускниць отримували університетську освіту. Невдовзі мати Северина здобула собі авторитет і повагу серед гімназисток, адже хоч і була вимогливою стосовно знань і дисципліни, завжди ставилася до учениць із розумінням і доброзичливістю.
Була дуже енергійною жінкою, адже їй доводилося виконувати обов’язки класного опікуна, завідувача гімназійної бібліотеки, а іноді навіть заступати директора за його відсутності. Разом із вчителькою гімназії Оленою Дашкевич (Степанів), громадською і військовою діячкою, вела історичний гурток. Аби полагодити всі ці справи, мати Северина, як згадували її учениці, носилася коридорами гімназії, як вітер.
При цьому професорка ще знаходила час, аби колекціонувати предмети українського народного побуту та власноруч копіювати стилеві зразки вишивок з рідкісних видань, виготовляти повні комплекти народного вбрання. Окрім вишивок, збирала також жіночі строї, весільні вінки, дерев’яні хрести, народну кераміку, бронзові вироби, витинанки, писанки, коралі, мосяжні хрести, ґердани, жорна та ін. Врешті сестра-мати сформувала при гімназії етнографічний музей, зуміла зацікавити цим проектом педагогів гімназії, своїх учениць та їхніх батьків, заохочуючи їх у різний спосіб дбати про наповнення музейної збірки. Вчила відбирати лише оригінальні і з мистецького боку вартісні зразки, давала гімназисткам завдання на літніх канікулах ознайомлюватися із традиціями місцевих мешканців і збирати зразки вишивок, одягу, предметів їх побуту. Спільними зусиллями у музеї вдалося зібрати найбільшу колекцію повних комплектів народного вбрання, а колекції весільних вінків та обрядового печива були унікальними і єдиними в Галичині.
З метою популяризування українського народного мистецтва сестра Северина влаштовувала виставки у музеї, зокрема, перша потужна з них відбулася 1931 р. Вони мали значний успіх серед громадськості краю. За збірками музею львівська художниця Олена Кульчицька у 1920-х рр. створила серію акварельних малюнків західноукраїнського народного вбрання, об’єднавши їх у графічні цикли, а 1959 р. вийшов альбом акварелей художниці «Народний одяг західних областей України».
Водночас Северина Париллє розпочала активну співпрацю із жіночим кооперативом домашнього промислу «Українське Народне Мистецтво» та його друкованим органом, журналом «Нова Хата», вміщуючи на його сторінках спогади, етнографічні розвідки, нариси. У Львові почали влаштовуватися вечори народної ноші, для яких матінка люб’язно надавала експонати зі своїх збірок і гімназистки їх демонстрували.
![Обкладинка другого числа журналу «Нова Хата» за 1935 р. (Храбатин Н. Жіночі журнали Галичини: досвід сторічної давності та сучасні реалії [Електронний ресурс] // Галицький кореспондент. ¬¬¬– 2013. – 5 верес. – Режим доступу: http://gk-press.if.ua/x9882)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/04/severyna14.jpg?ssl=1 "Обкладинка другого числа журналу «Нова Хата» за 1935 р. (Храбатин Н. Жіночі журнали Галичини: досвід сторічної давності та сучасні реалії [Електронний ресурс] // Галицький кореспондент. ¬¬¬– 2013. – 5 верес. – Режим доступу: http://gk-press.if.ua/x9882)")
У 1930-х рр. Северина Париллє здійснила кілька подорожей до США, де відвідала низку музеїв і виявила, що українці майже не представлені у їхніх збірках, тому вирішила організувати виставки українського народного мистецтва за океаном. Для цього посилено студіювала англійську мову, сама збирала кошти на поїздку і її задум врешті вдалося зреалізувати завдяки щедрій фінансовій підтримці Митрополита Андрея Шептицького. 1933 р. організувала мандрівну виставку українського народного мистецтва, з якою об’їхала багато міст США, зокрема Вашингтон, Нью-Йорк, Філадельфію. Виступала з лекціями про українську культуру, народні традиції. На прохання єпископа Костянтина Богачевського, Апостольського екзарха для українців у США, залишила частину експонатів для майбутнього українського музею у Стемфорді. Після повернення до Львова продовжувала збирати експонати для цього музею на прохання отця Лева Чапельського, першого його директора і куратора.
1935 р. у Нью-Йорку відбулася міжнародна виставка виробів народного мистецтва, на якій мати Северина представила найкращі експонати з етнографічного музею гімназії сестер василіян у Львові.
Восени 1939 р., із приходом радянської влади, у Львові розпочалися арешти і переслідування духовних осіб, гімназію було реорганізовано у звичайну школу, а всіх монахинь і священиків звільнено. За таких обставин доля музею була невизначеною, тому сестра Северина передала значну частину пам’яток до музею Наукового товариства імені Шевченка, серед яких були компоненти одягу, фотографії народного одягу, кераміка, моделі з паперової маси, килими, іграшки, весільні вінки, дерев’яні вироби, музичні інструменти тощо. Після ліквідації музею НТШ 1940 р. зібрана Севериною Париллє колекція стала складовою частиною фондів Львівського музею етнографії та художнього промислу й зберігається там донині.
Сама ж сестра 1940 р., вже будучи хворою, змушена була залишити Львів. Доживала віку у Струсові на Тернопільщині, у будинку родичів кардинала Йосифа Сліпого, Родіона Сліпого та Ольги Ситник-Сліпої. Пережиття останніх років дуже підірвали її здоров’я і мати Северина відійшла до Бога у лютому 1941 р., на 57-му році життя.
У першій половині ХХ ст. сестру Северину Париллє високо цінували всі, хто був щиро закоханий у народне мистецтво. Факт, що вона походила з неукраїнського середовища, але своє призначення бачила у вихованні духовної та інтелектуальної еліти серед молодого покоління українців, збереженні пам’яток української культури, викликав щире здивування і захоплення галичан. Мала чесноту, дуже важливу для колекціонера і мистецтвознавця – добру інтуїцію. На тлі загального громадсько-культурного життя міжвоєнної Галичини подвижницька педагогічна й мистецька діяльність сестри Северини Париллє справді постає своєрідним феноменом.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Волинець Л. Дещо про збірку народного мистецтва в Українськім Музеї і Бібліотеці в Стемфорді! [Електронний ресурс] // Сівач. – 2011. – 24 лип.; 28 серп.; 25 верес. – Режим доступу: http://www.ukrainianmuseumlibrary.org.
- Головин Б. Христові обручниці. – Тернопіль, 2006. – С. 122–125.
- Мищишин І. Я., Цюра С. Б. Педагогічна творчість як засіб національного виховання гімназійної молоді (на прикладі педагогічної діяльності Северини Париллє) // С. 66– 70.
- Надопта А. Діяльність Северини Париллє, ЧСВВ, по збереженню пам’яток української культури // Народознавчі зошити. – 2011. – № 3. – С. 532–542.
- Пиндус Б. Вона любила Бога й Україну: Северина Париллє – сестра-василіянка, зібрала музейну колекцію предметів українського народного побуту [Електронний ресурс] // Вільне життя. – 2009. – 9 жовт. – Режим доступу: http://old.vilne.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2300:vona&catid=33:krau&Itemid=38.
- Пропам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові / гол. ред. В. Лев. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. – 334 с. – (Український архів. – Т. 22).
- С. Северина Ч.С.В.В. Про народню ношу. Із приводу виставки нар. мистецтва в ґімназії С. С. Василіянок // Нова хата». – 1933. – Ч. 1. – С. 5.
