4 облоги давнього Львова

0
1209
4 облоги давнього Львова

Серед багатьох історичних досягнень Львів може похвалитися ще й тим, що протягом трьох із половиною століть жоден неприятель не міг взяти міста. За цей час Львів пережив більше сотні облог турків, татар, молдаван, козаків і російських військ, коли сили ворогів у десятки, а то й у сотні разів переважали сили захисників, але все ж нападники не змогли здобути твердині королівського міста.

Львів, панорама XV століття
Львів, панорама XV століття

Одна з перший відомих львівських облог сталася 1286 року. Татарський хан Телебуга оточив місто і вислав до Львова на переговори про здачу міста своїх послів. Як розповідає стара Львівська легенда, перед тим, як показати місто татарським послам, жінки повикочували на вулиці безліч пустих діжок і поперевертали їх догори дном. Потім повимітали з комірок усі залишки зерна, борошна й крупи, які там ще були, і засипали цими рештками вершечки пустих діжок, аби склалося вражен¬ня, що вони повні. А ще повипускали із хлівів усю пташину і худобу, яка ще залишилася, і та з криком і вереском бігала вулицями.

Коли це все побачили татарські посли, вони з сумом розповіли Телебузі, що місто має стільки живності, що легко зможе витримати навіть дуже довготривалу облогу. Розлючений цим повідомленням хан, як пише вже літописець, ще «два тижні стояв під стіними не воюючи, і людей, які наважились виходити з обложеного міста, роздягав на голо і так відпускав. І багато людей позамерзало, бо люта зима була».

Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618

Однією з найжорстокіших і найконтроверсійніших облог Львова була перша облога Богдана Хмельницького 1648 року. Йшла визвольна війна українського народу проти панування Речі Посполитої. Польська шляхта щойно зазнала нищівної поразки під Пилявцями. Ущент розбиті поляки тікали на Захід, а Хмельницький, захопивши в їхньому обозі величезні багатства, вже мріяв про здобуття Кракова і Варшави. 200 тисяч козаків і їхніх союзників — кримських татар підходили до Львова.

Облога Львова козацьким військом в 1648 р
Облога Львова козацьким військом в 1648 р

Керівники розбитого польського війська на чолі з князем Яремою Вишневецьким, українцем, котрий ще юнаком перейшов на католицтво, прибули до Львова і на нараді, яка відбулася в Бернардинському соборі, звернулися до мешканців з воланням про допомогу. Львів’яни гаряче кинулися рятувати рідне місто: монастирі жертвували своє золото і оздоби, львівські жінки — свої коштовні прикраси, купці віддавали для війська готівку й товар, і навіть бідні міщани складали свій останній гріш, свято вірячи, що все це піде на оборону Львова. Загалом було зібрано величезну на той час суму — 1 мільйон 300 тисяч злотих.

Однак вранці 5 жовтня князь Вишневецький зі своїм військом і всіма грошима ганебно втік зі Львова до Замостя, залишивши місто на поталу загарбників. Міщани були у розпачі, багаті патриції панічно утікали з приреченого міста, за ними побігло і декілька сот міщан. Але тут же за мурами міста вони потрапили до рук татар, які щойно надійшли під Львів. Сила-силенна козацького і татарського війська, а також озброєних селян були рішуче налаштовані сплюндрувати Львів.

Ярема-Михайло Вишневецький - відомий державний діяч Речі Посполитої та Русі-України.
Ярема Вишневецький

Передміщани тікали за мури міста, жінки з дітьми ховалися у храмах і монастирях, а решта львів’ян, які залишилися у місті, вирішили боронити його до останнього. Козаки і татари палили й грабували передмістя. Надзвичайно жорстоким був напад на церкву св. Юра, де переховувалися здебільшого українці. Козаки легко вдерлися до неукріпленого храму і, махаючи шаблями наліво і направо, мало зважали на те, що львів’яни-українці кричали до них: «Ми ж з вами однієї віри!» На це козаки відповідали: «Так, але у ваших кишенях гроші лядські». На церковному цвинтарі і у самій церкві св. Юра біля вівтаря було вбито декілька сотень людей.

Храм св. Юра на літографії Кароля Ауера, др. трет. XIX ст.
Храм св. Юра на літографії Кароля Ауера, др. трет. XIX ст.

Козаки, використовуючи передміські будівлі, влучно обстрілювали місто, і, аби позбавити неприятеля такої можливості, оборонці вирішили піти на відчайдушний крок — спалити передмістя. Коли вночі запалали сотні будинків під мурами, здавалося, що люди потрапили до пекла. На ранок на всі чотири боки від міських стін було суцільне згарище. Хмельницький зрозумів, що легко узяти місто він не зможе і від облоги перейшов до розсудливої тактики переговорів. Наступного дня до мурів міста наблизився козак, який тримав у руці шапку, підняту над головою, що означало, що це посланець. Він передав лист Хмельницького до міської влади, написаний українською мовою, де рішуче вимагав здатися. Влада від такої пропозиції рішуче відмовилась, і наступного дня від Хмельницького прийшов лист вже писаний польською, де він вимагав видати усіх євреїв із їхнім майном. Рада міста відповіла, що євреї є такими самими громадянами міста, як і християни, і що видані вони не будуть.

Богдан Хмельницький. Гравюра Вільгельма Гондіуса 1651 року
Богдан Хмельницький. Гравюра Вільгельма Гондіуса 1651 року

Можливо, Хмельницький і мав якісь сентименти до Львова, бо в молоді роки вчився тут у Єзуїтській колегії. Місто цей факт хотіло використати і відрядило на переговори з українським гетьманом його колишнього професора, єзуїта Анджея Мокрського. Хмельницький при зустрічі розчулився і обняв свого старого вчителя. Імовірно, що Мокрський переконав колишнього учня задовольнитися викупом, і місто погодилося впустити у свої стіни двох представників — від Хмельницького і від татарського хана Тугай-Бея, аби вони змогли оцінити, скільки ж місто може заплатити викупу.

Декілька днів Львів гостив українського полковника Головацького і татарського обозного Піріс-Агу. Львів’яни обсипали експертів подарунками: срібними шаблями, оздобленими рубінами, золотими пасами і декількома тисячами злотих. Після такого прийому посли з запалом доводили Хмельницькому і Тугай-Бею, що місто дуже бідне і не може багато заплатити. Викуп обійшовся Львову у суму, яка була майже втричі меншою від тої, яку місто зібрало для Вишневецького.

Богдан Хмельницький і Тугай-бей біля Львова (на хмарі Ян з Дуклі), картина Яна Матейка
Богдан Хмельницький і Тугай-бей біля Львова (на хмарі Ян з Дуклі), картина Яна Матейка

За декілька днів після виплати частини викупу, загарбники рушили від стін міста. Стара львівська легенда розповідає, що під час штурму Бернардинського монастиря Хмельницькиій з Тугай-Беєм побачили у небі над вежею монастиря померлого ченця-бернардина, блаженного Яна з Дуклі, який навколішках молився на хмарі. Це було знаменням того, що Хмельницькиіі ніколи не зможе завоювати Львова, що й було підтверджено через сім років після першої облоги, коли 1655 року Хмельницький вже з допомогою великого російського війська вдруге так і не зміг здобути Львова.

1675 року, через три роки після невдалої облоги міста військом турецького султана Мехмета Четвертого вкупі з українськими козаками гетьмана Петра Дорошенка, велике татарські військо рушило під Львів. Король Ян Третій Собєський поспішив зі своїм військом до Львова. За свідченням англійського історика Коннора і французького Сальванді, неподалік Знесіння на Лисеницьких полях відбулася така блискавична військова перемога, яка навряд чи була до цього часу відома у світовій історії. Талановитий воєначальник Ян Собєський маючи лиш сім тисяч вояків ущент розбив майже 50 тисяч добре озброєних татар і турків. Рештки татарського війська з ганьбою втікали додому.

Король польсько-литовської держави — Речі Посполитої Ян III Собеський
Король польсько-литовської держави — Речі Посполитої Ян III Собеський

Якось через понад два століття після цієї знаменної перемоги, на Лисеницьких полях стали табором цигани. Легенда розповідає, що першої ж ночі чулися постріли, татарські вигуки «Алла», на шатра летіли стріли, а на ранок увесь табір був засипаний людськими кістками і черепами. Цигани дуже злякалися, але з місця не рушили. Наступної ночі діялось те саме, і знову на ранок весь табір був у татарських кістках. Тоді цигани вирішили поховати кістки, і вже третьої ночі з-під землі лише чувся тяжкий стогін і плач. Аж тоді цигани вирішили знятися з місця, і на Лисеницьких полях більше ніколи не ставали.

Карл ХІІ
Шведський король Карл ХІІ

У 1704 році, уперше за багато століть, Львів таки був узятий ворогом. Блискучий військовий стратег, двадцятитрирічний шведський король Карл Дванадцятий угледів у львівській Босацькій хвіртці так званий мертвий кут, який погано прострілювався з міських укріплень. Шостого вересня 1704 року серед темної ночі шведи здобули монастир кармелітів босих. Комендант міста Францішек Галецький у цей час солодко спав за декілька десятків метрів від подій у Пороховій вежі. Зачувши галас і постріли, він дав наказ оборонятися, а сам утік на другий кінець міста в Єзуїтський колегіум.

Усього декілька сот шведських драгунів під командуванням генерала Стенбока, не чекаючи підходу артилерії і піхоти, вдарили на Босацьку хвіртку, яка виявилася незамкненою і без охорони.

Проходи Босацької хвірткина панорамі Януша Вітвіцького
Проходи Босацької хвірткина панорамі Януша Вітвіцького

Легко подолавши на мурах опір угорців із найманої королівської піхоти, за декілька хвилин шведи були вже у Ратуші, годинник якої показував восьму ранку, при штурмі міста оборонець на вежі Корнякта пострілом збив капелюха з голови шведського короля, вбраного в мундир звичайного рядового. Але втіха від цього була невелика — Львів уперше за майже чотириста років був узятий ворогом.

Ористарх БАНДРУК

На матеріалах книги Ілька Лемка. Легенди старого Львова. – Львів: “Апріорі”,2008

Напишіть відгук