Змова каварень, або як 100 років тому у Станіславові ціни на каву стрибали

277
Змова каварень, або як 100 років тому у Станіславові ціни на каву стрибали

Розпочався лютий, дванадцятий місяць війни. Готуємося до складних часів, але не забуваємо що кожен день наближає нашу перемогу. А кава, це один з тих напоїв, котрі допомагають нам зберігати бадьорість, зігрівають душу і нагадують про часи після нашої перемоги. Сьогодні з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова мандруємо до наших сусідів в Івано-Франківськ.  

Сьогодні розкажемо про кавові війни. Як власники кав’ярень більше 110 років тому у цінах на крам змагалися, писала газета “Kurier Stanisławowski”.

Kurier Stanisławowski
Kurier Stanisławowski

“У зв’язку з загальною дорожнечею тутешні каварні “Ґранд”, “Центральна” й “Імперіал” постановили підвищити з 1 грудня цього року ціну горнятка білої кави (суміші кави, чаю та згущеного молока, яку ще називали “мелянжем”), чаю та чорної кави – на 4 гелери, а ціну чарки рому до чаю – на два гелери”. Таке повідомлення про змову представників ресторанного бізнесу в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) з’явилось у газеті “Kurier Stanisławowski” 18 листопада 1906 року, пише Збруч. 

Подорожчання власники перелічених кав’ярень пояснювали тим, що в таких станиславівських закладах, як “Уніон”, “Едісон” і “Габсбурґ” відповідне підвищення цін відбулося ще попереднього року.

Кав’ярня “Габсбург”
Кав’ярня “Габсбург”

У коротенькому дописі йдеться про знакові для тогочасного Станиславова каварні, які гостро конкурували поміж собою, бо були розташовані близенько одна біля одної – у сусідніх кварталах нового середмістя, що у той час розбудовувалося у межах вулиць Собєського (тепер – Січових Стрільців) та Сапєжинської (тепер – Незалежності). Заклади, які оголосили про вимушене підняття цін, стояли практично поряд.

Каварня “Ґранд” займала перший поверх кам’яниці станиславівського багатія Озіяша (Осії) Блюменфельда (нині – вул. Січових Стрільців, 7), який був також власником млина на Бистриці Солотвинській (Золотій). Кнайпа відкрилася в цьому будинку відразу після його спорудження – у вересні 1896 року. Серед власників каварні називають такого собі Якуба Марґулєса, який був засновником і багаторічним очільником “Шинкарського товариства” у Станиславові. “Ґранд” вважався на той час одним із найпрестижніших закладів міста. Там не лише пили каву, приготовлену за спеціальним малайським рецептом, але й збиралися пограти в карти.

Реклама кави від Боніковського і Брошньовського.
Реклама кави від Боніковського і Брошньовського.

Після Першої світової війни згадок про цю каварню вже немає. Замість неї за цією адресою рекламували “Будинок тканин і одягу” Владислава Щепанського і склад порцеляни, фаянсу, скла та електроламп Казимира Орковського. У радянський час кам’яницю націоналізували. Згідно з інвентарним описом 1939 року, будинок мав 27 кімнат, 14 кухонь, 4 крамниці та 12 пивниць у підвалі. Власника будинку Озіяша Блюменфельда “совіти” не чіпали, але він не уникнув трагічної долі – загинув серед перших під час розстрілу гітлерівцями єврейської інтелігенції 4 серпня 1941 року.

А останнім власником “Ґранду” був якийсь Мендель Вайдлер, який також певний час володів розташованою поруч каварнею “Центральна”, що містилася в однойменному готелі на вул. Собєського (нині – вул. Січових Стрільців, 4).

Кава
Кава

Готель “Центральний” у той час вважався найкращим у Станіславові: саме тут зупинялися намісник Галичини і прямий нащадок засновників міста граф Анджей Потоцький, маршалок Галицького крайового сейму граф Станіслав Бадені й інші високі посадовці. Власником цього будинку був ще один представник єврейської громади міста Леон Кесслер. У липні 1903-го він оголосив про початок будівництва готелю, а вже в травні наступного року “Центральний” приймав перших клієнтів.

У 1906 році при готелі відкрили каварню та ресторан. Це був перший у місті заклад, в якому відвідувачам подавали стравоспис (меню) – перелік страв, які пропонувала скуштувати тутешня кухня. Власником ресторану був виходець із Кракова А. Лігенза. Обід із 5 страв у цьому ресторані коштував 2 корони, а з чотирьох – 1,4 корони (при середній тодішній зарплатні близько 100 корон).

До Першої світової війни готель “Центральний” ще кілька разів змінював власників (останніми були представники єврейської родини Єгерів). Каварня та ресторан у наступні роки нічим особливим не вирізнялись, зате в готелі сталася подія, яка сколихнула все місто: в одному з покоїв відомий польський підприємець, директор Каси ощадності Кароль Піскож вистрілив собі в голову з власного браунінга, бо не знайшов спільної мови з податковою.

Кавування. Поштівка, поч. ХХ ст.
Кавування. Поштівка, поч. ХХ ст.

За радянської влади готель націоналізували та перейменували на “Червону Зірку”: здебільшого тут зупинялися офіцери, що приїздили у відрядження до Івано-Франківська, в якому тоді було чимало мілітарних об’єктів – штаб 38-ої армії, авіаполк, кільканадцять військових частин. Після проголошення Незалежності, коли військових у місті значно поменшало, готель стали називати просто “Зірка”, а на початку XXI століття він остаточно припинив своє існування. Наразі щодо цього приміщення тривають майнові спори, а кам’яниця руйнується: на аттику зникли дві великі вази із кулями, центральна люкарна доживає останні дні, а верхній балкон майже повністю втратив решітку огорожі.

Найдавнішою з каварень, які вступили у цінову змову, був заклад у сусідньому готелі “Імперіал”, що стояв на перетині вулиць Собєського (нині Січових Стрільців) та Казимирівської (нині Мазепи). Розрахований на 30 номерів готель урочисто відкрили 1 липня 1893 року. Він приваблював клієнтів помірними цінами (від 1,6 корон за ліжко-місце), але на початку 1920-х років прогорів, і нові господарі перепрофілювали його на звичайний прибутковий будинок. Хіба що на першому поверсі ще якийсь час працювала ресторація Феніґа, відома дешевими комплексними обідами, сніданками та вечерями.

Посиденьки при каві
Посиденьки при каві

У повоєнний радянський час замість ресторану в будинку облаштували ательє трикотажних виробів “Смерічка”, яке працювало близько 40 років. А в 1990-х роках будівля ледь не розсипалася через власників приватних крамниць, які розтесали три вікна під двері для входу. Врятувати кам’яницю вдалося завдяки замурованому проїзду у двір.

А от давню будівлю, в якій діяла згадана в газетному дописі каварня “Габсбурґ”, Івано-Франківськ врешті-решт втратив. У лютому 2012 року стався обвал перекриття між перших і другим поверхом у колишній кам’яниці Реґенштрайфа, після чого будинок перетворився на руїну.

Ота каварня “Габсбурґ” не зажила особливої слави, натомість її наступниця – ресторація Гаубенштока – стала мегапопулярною. Заклад вважався аристократичним, складався з двох залів – верхнього та нижнього. Тут “обмивали” призначення на посади, влаштовували прийоми високих гостей. Зокрема, 4 червня 1934 року в ресторації Гаубенштока приймали польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького (до речі, за 11 днів до того, як українські націоналісти вкоротили йому віку – але у Варшаві).

Броніслав Пєрацький — міністр внутрішніх справ Польщі
Броніслав Пєрацький — міністр внутрішніх справ Польщі

У цій же будівлі починалася історія однієї з найзнаменитіших станіславівських каварень, яка за два десятки років змінила аж три адреси. Йдеться про заклад ресторатора Германа Басса під назвою “Уніон”, який працював у кам’яниці Реґенштрайфа, поки у 1898 році власник не збудував для свого дітища нове приміщення на нинішній “стометрівці” (тепер – вулиця Незалежності, 19). Під час її спорудження, на яке було потрачено майже сто тисяч корон, архітектор (припускають, що ним був інженер Георг Шльосс) вперше в місті застосував аркаду на першому поверсі – поєднання галерей, арок і колонади.

Від 1 січня 1903 року кам’яницю Басса оренд

Кав’ярня “Уніон”
Кав’ярня “Уніон”

ували кондитери Владислав Кровіцький та Ян Новорольський. У цьому місці, розташованому поруч із міщанським касино, після променадів так званою “лінією А-В” полюбляла зустрічатися міська еліта. Тут була електрична вентиляція, яка забезпечувала чисте повітря у приміщенні, велика кількість часописів, політичних і літературних, добре оформлена дамська кімната і два нових більярди. Запам’ятався “Уніон” курйозним випадком – коли до приміщення каварні в’їхав на коні один із офіцерів 6-го полку уланів, дислокованого у Станиславові.

Але для такого популярного закладу приміщення було затісне, тому, коли у 1912 році в Станиславові з’явився перший “хмародер” (п’ятиповерхова кам’яниця Хованців – тепер вул. Незалежності, 4), “Уніон” негайно перемістився до нової будівлі, де розмістився також однойменний готель.

Кам’яниця Хованців
Кам’яниця Хованців

А найфешенебельнішою каварнею міста був заклад під назвою “Едісон”, розташований у пасажі Гартенбергів, збудованому у 1904 році. Цей торговельний центр був обладнаний окремим водогоном із кількома пожежними гідрантами, системою вентиляції, газовим освітленням і навіть невеличким фонтаном.

Тож головною родзинкою пасажу стала каварня “Едісон” на другому поверсі. Як писав тоді “Kurier Stanisławowski”, каварню прикрашали: багата люстра, галерея для оркестру, буфетна зала, зала для гри у карти, читальня, навіть вбиральня для дам.

Реклама кав’ярні “Едісон”. Поч. ХХ ст.
Реклама кав’ярні “Едісон”. Поч. ХХ ст.

Торгові зали нічим не поступалися каварні і трохи скидалися на музей. У нішах стояли скульптури, а стіни прикрашали картини з алегоричними зображеннями промисловості, хліборобства та мистецтва. Не були забуті й власники та творці об’єкту – одне з полотен зображало самих братів Гартенбергів і архітекторів Флейшля, Боублика та Кудельського за обговоренням проекту будівлі.

Богдан СКАВРОН

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.