Як в давніх казках, так і в сучасних голлівудських стрічках ми натрапляємо на романтичний образ принца на білому коні, який перемагає люту й кровожерливу істоту й визволяє з високої вежі чарівну принцесу. Потім багато хто намагається віднайти такого принца в житті й, очевидно, зазнає невдачі.
Проте, виявляється, самому принцу також потрібно бути обачним і декілька разів подумати, перш ніж зайти до котроїсь з веж. За дверима на нього може чекати величезна несподіванка. Сьогоднішня історія про це.
Вище – ближче до Бога, але не завжди
Як і ми сьогодні, люди в давнину намагалися підходити до експлуатації будівель з засад багатофункціональності. Скажімо, вежа. Очевидно, що кожного дня стріляти з неї по лідеру ворожого війська, яке намагається захопити твоє місто, нагода не випадає. Тому вежа – це, звично, дзвіниця, стратегічно важливий оглядовий майданчик, можливо, якийсь склад, а ще – місце утримання порушників громадського спокою та злочинців. Ці слова можуть підтвердити учні Львівської братської школи, які погано навчалися чи порушували норми освітнього процесу – наставникам не потрібно було вести їх далеко, вежа поруч.
Слугували вежі місцем покарання і для шляхтичів. Звичайно, у цьому випадку завжди були свої нюанси.
Закон один для всіх…
Спроби будь-якого оскарження шляхтича могли напоротися на його шаблю. Врешті, у Речі Посполитій навіть король не мав можливості без належного підтвердження щось закидати шляхтичу. Тим не менше, траплялися й випадки, коли представник знаті визнавав свою вину й погоджувався відбути покарання. Так було з Мацеєм Вроцьким. Той погодився піти сидіти до вежі львівського Високого замку за образу, якої завдав Якубу Добринському. Образа стосувалась честі самого шляхтича Добринського і славного імені його дому. Вроцький висловлював свій жаль з приводу вчиненого, розкаювався у цьому і підтверджував готовність дивитися на світ через заґратоване вікно вежі Високого замку до моменту, коли Добринський вчинить над ним християнське милосердя.
Схожих історій багато. Яцек Дрогоцький мав публічно перепросити Міколая Волошинського за образу, а по тому відсидіти два тижні при церкві в Самборі. Пізніше Дрогоцькому, як католику, дозволили відбути кару в бернардинському монастирі.
…, але завжди є але
Очевидно, що покарання вежею не обов’язково було для шляхтича вироком. Багато залежало від його статків та впливовості, характеру, не менше і від старости, з яким можна було домовлятися про організацію свого дозвілля в вежі – приміщенні, напевне, холодному, сирому, де часто дують вітри. Отож, часто траплялося, що шляхтичі, які відбували покарання в вежі, гуляли по місту, бенкетували, веселилися в вежі чи самовільно скорочували своє ув’язнення.
Так було зі шляхтичем з Ліґензів, який мав сидіти у Львові на Високому замку. Натомість, його часто бачили, коли він походжав вулицями міста. Щось схоже було і в історії Кшиштофа Журавінського і його дворянина. Вони чинили розбої у Збоїськах і мали сидіти в вежі на Високому замку у Львові. Однак, в вежі не перебували, а постійно бенкетували і веселилися.
Ще цікавіша історія була в випадку з Александром Белзецьким. Він отримав кару 6 тижнів у вежі і за місце покарання обрав Львів. Тоді виявилося, що вежа знаходиться в жахливому стані, без сходів і до відбування покарань не надається.
(Не)шляхетні гультяї
За рік до вибуху Хмельниччини відбувся взагалі надзвичайно колоритний епізод. Шляхтич Теодор Белзецький посварився зі своїм братом і дуже того побив. Отримав покарання, яке мав відбувати в вежі галицького замку. Проте слуга брата довідався, що Белзецький виходить з вежі в нічний час і розважається, влаштовує у вежі гуляння з іншими шляхтичами. Якось той слуга навіть застав Белзецького на гарячому. Це дуже розгнівало шляхтича, він побив нещасного і наказав тягнути його де вежі. Слуга намагався втекти, але його побили ще більше і навіть хотіли топити в річці. Врятувала його випадкова жінка, яка від побаченого здійняла крик і цим дезорієнтувала Безлецького і компанію.
Якщо повертатися до Львова, то тут шляхтичів-зловмисників утримували в вежах на Високому й Низькому замку. Вежу так могли і називати – Шляхетською.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Прокопенко М. Як судилися шляхтичі і що входило до їхнього кодексу честі. Пояснює історик Наталія Старченко // МІСТ, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://nmiu.org/bloh/item/11-yak-sudylysia-shliakhtychi-i-shcho-vkhodylo-do-ikhnoho-kodeksu-chesti-poiasniuie-istoryk-nataliia-starchenko
- Як працювала шляхта? Олексій Вінниченко про життя і права шляхти у Речі Посполитій // Zaxid.net, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/yak_pratsyuvala_shlyahta_n1527585
- Karpiński A. Przestępczość we Lwowie w końcu XVI i w XVII wieku // Przegląd Historyczny, 1996. – T. 87. – S. 753 – 768.
- Łoźiński W. Prawem i lewem: obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. – Lwόw: Gubrynowicz, 1931. – T. 1. Czasy i ludzie. – S. 36 – 38.
