Справжній українець може вічно дивитися як горить кримський міст. А львів’янин робить це за філіжанкою це за філіжанкою доброї кави в улюбленій каварні. Маю надію що, найближчими днями, ми сьорбнемо гарної кави за звільнення Херсону. Впевнений що наш партнер Кава Старого Львова пригощатиме.
Набираємось терпіння та смакуємо улюблений напій і, в очікуванні хороших новин, читаємо цікавезні кавові історії Йозефа Маєна. Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”. Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. “Віденська” каварня. Нині продовжуємо.
Хоча і близько Валів, біля музею Промисловости розташована «Cafe Carlton», але з самими Валами не має багато спільного. Упродовж дня рух клієнтів у ній невеликий. Головна її зала, світла і симпатична, з вигідними, типово віденськими вікнами, ввечері майже порожня. При бічному столику сидять троє трохи дивних джентльменів: брюнет з неприємною зовнішністю, елегантний товстун та вилизаний, мокрий молодий чоловік. Мовчать: та все ж створюють враження, що спілкуються між собою, без слів обговорюють якийсь план чи полагоджують якісь рахунки.
Крім них у залі немає нікого. Лише крізь останнє вікно проглядається невелика група людей. Підійшовши ближче, бачу, що цю групу творять троє людей. Троє – але яких! Був це поважний на вигляд господар, разом з відповідного вигляду родиною. У повітрі було чути дрімаюче піаніно та джаз. На столиках дрімали розкидані у рамках журнали. Гладкі та свіжі. Виглядали, ніби ще жодного разу до них ніхто не торкався. Беру один із них до рук і бачу, що з першої сторінки вирвано купон на літній конкурс. У другому і третьому – те саме. Напевне сам господар витинає їх швиденько, з самого ранку, ще до того, як потраплять вони до рук читачів, також охочих до літніх дармових канікул. Має рацію. Для чого йому виписувати журнали для каварні? Можливо у такий спосіб повернуться йому його кошти, витрачені на каварню. Дай йому Боже ці безоплатні чотири тижні відпочинку. Це буде для нього корисним!
Мовчазна трійка джентльменів … закінчила свою німу нараду. Молодик, підсумувавши якісь цифри у своєму записнику, подав своєму співрозмовнику брюнету кілька сотень золотих та жменю срібла. І в той момент сталась річ незвична, та в жодній иншій каварні на Валах не можлива. Отримавши від молодика гроші, брюнет поліз до кишені і витягнув з неї грубу пачку банкнот: по двадцять золотих, п’ятдесят і сто, завернутих у кілька банкнот по п’ятсот золотих … Було цього – наскільки я зміг сягнути оком, запаморочений від вражень – кількадесят або навіть більше тисяч. Брюнет доклав до цього всього ще папери, отримані від молодика і засунув це все знову до кишені. Пізніше, знову без слів, встав, узяв капелюха і палицю і, навіть не кивнувши головою своїм товаришам, залишив каварню. Після того, також мовчазно, вийшли за ним товстун і молодик.
Попри все своє бажання розпитати про них у офіціанта, я все ж таки не зміг цього зробити. Однак під час цих роздумів, ким ці люди можуть бути, несподівано для себе мою увагу привернула розмова за сусіднім столиком. Група відвідувачів, стоячи, обступили колом один зі столів. Дивлячись один на одного через плече у якусь мить усі почали несамовито кричати та дискутувати, що з часом переросло у сварку, погрожуючи через якусь хвилю перейти у бійку. Можливо азарт гри у карти, подумав я собі. Звідкіля такі емоції? Однак, швидко усі почали розходитись, і на столі я зауважив, на мій подив, замість карт – шахівницю. І стало мені соромно, про таку мою підозрілість.
Надійшов вечір і каварня спорожніла. І тоді почалось її поступове перевтілення. На початку прибрали з кімнати усі вішаки. Перед тим я спостеріг у стінах дірки від цвяхів: сліди раз і назавжди забраних зі стін вішаків. І відразу зрозумів: відтепер усі гості зобов’язані свої речі віддавати до гардеробу. У такий спосіб ідуть приготування до танців. Пізніше забрали столики з середини залу, а на червоний мармур инших столів накинули білі обруси, що означало майже у кожній каварні підвищення цін до рівня концертних. Нарешті відкрито піаніно і вимкнено світло, залишаючи лише декілька слабких, кольорових ламп: кольорових для настрою і слабких для ощадности.
Перевтілення сталося. «Carlton» зробився танцювальним майданчиком, ізольованим від Валів та їх публіки закритими шторами, крізь які пробивались лише промінчики кольорових ламп…
Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.
Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
